Цивільне право України

Залежно від умов кредитного договору та імперативних вимог банківських правил надання кредиту позичальникові може здійснюватися банком: у безготівковому порядку -- перерахуванням кредитних коштів з позичкового рахунка, що відкривається на балансі банку на поточний рахунок позичальника; безпосередньо з позичкового рахунка шляхом оплати платіжних документів позичальника; кредитуванням поточного рахунка без відкриття позичкового рахунка при овердрафті; наданням суми кредиту готівкою.

Діючі в Україні нормативно-правові акти Національного банку України визначають, що надання кредиту позичальникам -- юридичним особам та фізичним особам -- підприємцям може здійснюватися у безготівковій та готівковій формах. Надання кредиту в готівковій формі цим особам можливе лише за умови використання таким позичальником коштів кредиту для розрахунків із здавачами сільськогосподарської продукції, фізичними особами, а також малими і середніми підприємствами (для їх розвитку) за кредитною лінією Європейського банку реконструкції та розвитку для розвитку малих і середніх підприємств у національній валюті в сумах, які на дату зарахування готівки не перевищують еквівалент 10 000 доларів США за офіційним курсом гривні до іноземної валюти, установленим Національним банком, та в інших випадках, визначених законом або нормативно-правовими актами Національного банку України (п. 4.19 Інструкції про організацію роботи з готівкового обігу установами банків України, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 19 лютого 2001 р. № 69)¹.

Фізичним особам, які не є підприємцями, кредит може надаватися за домовленістю сторін у безготівковій або у готівковій формі.

Окремі особливості має порядок отримання позичальниками-ре-зидентами кредитів від кредитодавців-нерезидентів. Отримання таких кредитів позикодавцями-резидентами може здійснюватися лише у безготівковій формі через рахунки уповноважених банків та за умови попередньої реєстрації таких кредитних договорів у Національному банку України.

Зазначена реєстрація здійснюється Національним банком України на виконання вимог Указу Президента України «Про врегулювання порядку одержання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів та застосування штрафних санкцій за порушення валютного законодавства» в порядку, визначеному Положенням про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602². Як виняток, без зазначеної реєстрації можуть бути отримані від нерезидентів міжбанківські кредити на строк до одного року.

На відміну від договору позики, у кредитному договорі строк повернення кредиту є істотною умовою. Залежно від строку користування кредитом вони поділяються на: 1) короткострокові -- до одного року; 2) середньострокові -- до трьох років; 3) довгострокові -- понад три роки.

Сторони кредитного договору визначають строк користування кредитом самостійно. Відповідно до ст. 252 ЦК України він може визначатися роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Останні широко використовуються як строки повернення кредиту при наданні міжбанківських кредитів типу «овернайт» (міжбанківські кредити, що надаються на нічний час для підтримання ліквідності банківських установ).

У деяких випадках законодавство імперативно визначає максимальний або мінімальний строк, на який кредит може бути наданий позичальнику, наприклад, компанії з управління активами кредитні кошти можуть надаватися на строк, що не перевищує три місяці (ст. 30 Закону України «Про інститути спільного інвестування (пайові та корпоративні інвестиційні фонди)», а фізичним особам, що не є підприємцями, кредит від нерезидента може надаватися на строк не менше ніж півроку (п. 1.2 Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602).

Беручи до уваги, що за законом кредитування має цільовий характер, тобто передбачає використання коштів кредиту на конкретні цілі, передбачені кредитним договором, вищевказані строки користування кредитом пов'язані з ціллю його надання. Так, наприклад, короткострокові кредити можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку із витратами виробництва та обігу не забезпечених надходженнями коштів у відповідному періоді. Середньострокові кредити можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень, а довгострокові -- для формування основних фондів (об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення уже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію тощо).

Ціллю кредитування за кредитним договором не може бути: а) покриття збитків господарської діяльності позичальника; б) формування та збільшення статутних капіталів господарських товариств; в) придбання власних цінних паперів банків; г) погашення будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; д) придбання активів пов'язаної особи банку; є) придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку (ст. 13 Закону України «Про господарські товариства», статті 49, 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність», п. 2.1 «Положення про кредитування» Національного банку України).

Повернення кредиту позичальником здійснюється в порядку, визначеному договором: 1) водночас; 2) частинами у розстрочку. Кредит вважається повернутим у момент надходження на рахунок кредитодавця безготівкових коштів або внесення в касу кредитодавця грошей у готівковій формі, що може підтверджуватися витягом за позичковим рахунком або касовою квитанцією. Використання позичальником безготівкової або готівкової форми розрахунків з кредитодавцем при поверненні кредиту здійснюється з урахуванням вимог нормативно-правових актів Національного банку України. У випадках, передбачених законом, повернення кредиту може бути здійснено внесенням боргу в депозит нотаріуса (ст. 537 ЦК України).

Оскільки кредитний договір є відплатним, позичальник зобов'язаний сплатити за користування кредитом відсотки, розмір яких встановлюється сторонами у договорі. Як правило, він визначається з урахуванням кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, що склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, облікової ставки НБУ, відсоткових ставок, за якими кредитодавцем залучені грошові кошти, що використовуються для надання суми кредиту з доданням банківської надбавки (маржі), розмір якої залежить від попиту на кредитні ресурси. Зазначена умова договору є істотною.

З метою забезпечення стабільної діяльності банків закон забороняє останнім надавати кредити під відсоток, ставка якого є нижчою від відсоткової ставки за кредитами, які бере сам банк, і відсоткової ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток може мати місце лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків (ст. 49 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Максимальний розмір відсоткових ставок за кредитними договорами законодавством, як правило, не обмежується. Однак у деяких випадках законодавство обмежує розмір відсоткової ставки за кредитними договорами, наприклад, за договором, що передбачає залучення від нерезидентів кредитів в іноземній валюті, відсоткова ставка не повинна перевищувати розмір середньозваженої відсоткової ставки, за якою банки України надають суб'єктам господарювання кредити в іноземній валюті на внутрішньому кредитному ринку (п. 1.8 Положення про порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній валюті, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 22 грудня 1999 р. № 602)¹.

Відсотки за кредитом можуть сплачуватися позичальником за встановленим у договорі графіком або одноразово, наприклад, разом з поверненням суми кредиту.

У разі відсутності в договорі строку сплати відсотків вони мають сплачуватися позичальником щомісяця до дня повернення кредиту (ст. 1048 ЦК України).

Відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України юридичні особи та фізичні особи-підприємці мають здійснювати сплату відсотків за кредитом у безготівковій формі, а фізичні особи у безготівковій або готівковій формі. Погашення заборгованості за кредитним договором здійснюється у черговості, яка встановлюється сторонами у кредитному договорі. Якщо сторони у договорі таку черговість не визначили, зазначена умова не є істотною і погашення відбуватиметься відповідно до норм ст. 534 ЦК України.

Відповідальність. Відповідальність за кредитним договором несуть обидві сторони. Згідно зі ст. 1073 ЦК України позичальник відповідає перед кредитодавцем за загальними нормами зобов'язального права та нормами ст. 1050 ЦК України.

Відповідно до дього позичальник зобов'язаний сплатити кредитодавцю, у випадку неповернення позичальником своєчасно кредиту, суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом (ст. 625 ЦК України).

Виконання зобов'язань за кредитним договором може бути забезпечено неустойкою (штраф, пеня). Розмір неустойки визначається сторонами у договорі, однак може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, що мають істотне значення (ст. 551 ЦК України).

Відповідно до закону сплата неустойки не звільняє позичальника від виконання зобов'язання після повернення кредиту, а також не позбавляє кредитодавця права вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання (ст. 552 ЦК України).

Згідно з консенсуальним характером кредитного договору креди-тодавець також відповідає перед позичальником за належне виконання договірних зобов'язань, включаючи виконання зобов'язання щодо надання кредиту.

Як виняток, закон звільняє банк-кредитодавець від відповідальності за невиконання або несвоєчасне виконання зобов'язань у разі оголошення мораторію на задоволення вимог кредиторів, зупинення операцій на рахунках, арешту власних коштів банку на його рахунках уповноваженими органами державної влади (ст. 58 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Комерційний кредит. Договором, виконання якого пов'язане з переданням у власність другій стороні грошових коштів або речей, які визначаються родовими ознаками, може передбачатися надання кредиту як авансу, попередньої оплати, відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт або послуг (комерційний кредит), якщо інше не встановлено законом (ст. 1057 ЦК України).

Під зазначеними різновидами комерційного кредиту слід розуміти: під авансом -- грошову суму, що сплачується в рахунок грошового зобов'язання вперед і не має характеру забезпечення (наприклад завдаток); під попередньою оплатою -- повну або часткову оплату покупцем товару до його передачі покупцю у строк, визначений договором; під відстрочкою оплати -- оплату товару (робіт, послуг), що здійснюється у визначений сторонами строк, після отримання покупцем товару (робіт, послуг); під розстрочкою оплати -- спосіб оплати товару (робіт, послуг), при якому платіж здійснюється не в повній сумі їх вартості, а частинами у встановлені договором строки після передачі товару (виконання робіт, послуг).

Особливістю комерційного кредитування є те, що на відміну від надання кредиту, надання комерційного кредиту не вимагає окремого юридичного оформлення і здійснюється при виконанні зобов'язань за іншим самостійним цивільним договором, у змісті якого є умова щодо надання одній зі сторін авансу, попередньої оплати товарів, робіт, послуг, або наданні іншій стороні відстрочення або розстрочення оплати товарів, робіт, послуг. У зв'язку з цим до комерційного кредиту застосовуються правові норми статей 1054-1056 ЦК України, що регулюють кредитні відносини, якщо інше не встановлено положеннями про договір, з якого виникло відповідне зобов'язання, і не суперечить суті такого зобов'язання (ст. 1057 ЦК України).

Комерційне кредитування має місце у випадках, коли час виконання зустрічних зобов'язань сторін за договором не збігається. Розповсюдженими випадками комерційного кредиту є застосування при оплаті товарів, робіт, послуг авансу, попередньої оплати, відстрочення та розстрочення платежу, можливість яких у деяких випадках прямо передбачена законом (статті 693, 694, 873 ЦК України).

Широке застосування авансу та передоплати у розрахунках за зовнішньоекономічними експортними угодами між резидентами та нерезидентами призвело до встановлення у законодавстві імперативних обмежень щодо строків сплати авансу (попередньої оплати) на користь іноземних контрагентів (ст. 1 Закону України «Про порядок здійснення розрахунків в іноземній валюті»)¹.

Іншим розповсюдженим прикладом комерційного кредиту є продаж товару в кредит, коли він здійснюється на підставі договору купівлі-продажу з відстроченням або розстроченням платежу та може передбачати сплату відсотків на суму, що відповідає ціні товару, проданого в кредит, починаючи від дня передання товару продавцем (ст. 694 ЦК України).

Широке поширення в Україні ще з часів колишнього СРСР торгівлі товарами у розстрочку викликало потребу врегулювання законом особливостей оплати товарів з розстроченням платежу (ст. 695 ЦК України) та прийняття нормативних актів, які регулювали б надання такого виду комерційного кредиту фізичним особам. Прикладом такого нормативного акта є Правила торгівлі у розстрочку, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від ї липня 1998 р. № 997² , що, регулюючи цей різновид комерційного кредитування, обмежує розмір відсотків розміром діючих на момент продажу товарів річних ставок на фінансові кредити банку, що обслуговує особу, яка здійснює продаж товарів у розстрочку.

Комерційне кредитування відрізняється від надання кредитів за кредитним договором і суб'єктним складом. Оскільки надання комерційного кредиту згідно із законом не належить до фінансових послуг, надання комерційного кредиту може здійснюватися між особами, цивільна правосуб'єктність яких дозволяє останнім укладення відповідних цивільних договорів (купівлі-продажу, підряду та ін.). Останнє є притаманним у сфері зовнішньоекономічних відносин, оскільки суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності України мають право безпосередньо брати і надавати комерційні кредити за рахунок власних коштів як у діючій на території України валюті та в іноземній валюті, як у межах, так і за межами України (ст. 17 Закону України «Про зовнішньоекономічну діяльність»).

§ 3. Договір банківського вкладу

Поняття договору банківського вкладу. За договором банківського вкладу (депозиту) одна сторона (банк), що прийняла від другої сторони (вкладника) або для неї грошову суму (вклад), що надійшла, зобов'язується виплачувати вкладникові таку суму та відсотки на неї або дохід в іншій формі на умовах та в порядку, встановлених договором (ст. 1058 ЦК України). До останнього часу питання про те, чи є договір банківського вкладу самостійним договором, чи ні, в юридичній літературі було дискусійним. Автори розглядали цей договір як різновид договору позики¹, як різновид договору зберігання², як з'єднання елементів, регулярного зберігання і одночасно позики³ або вважали, що він є самостійним договором⁴.

З прийняттям ЦК України це питання в юридичній літературі України є вирішеним на користь авторів, які вважали договір банківського вкладу самостійним цивільним договором.

З визначення договору банківського вкладу видно, що законодавець до цього часу використовує як синонім вкладу термін «депозит» (від. англ. йерозіі -- зберігання). Останнє є традицією, оскільки раніше грошові кошти існували виключно у формі монет, надавалися вкладниками у банківські установи на зберігання під зобов'язання повернення вкладнику саме тих монет, що були передані ним банківській установі.

З розвитком банківської справи та виникненням безготівкових розрахунків економічна і правова ціль та модель договору банківського вкладу змінилася. У зв'язку з цим каузою (ціллю) цього договору в сучасних умовах для вкладника є вже не зберігання коштів, а отримання за вкладом доходу. У свою чергу каузою (ціллю) договору банківського вкладу для банку є залучення останнім грошових коштів вкладників з метою їх подальшого використання в інших банківських операціях.

Договір банківського вкладу є реальним договором, тобто таким, що є укладеним у момент прийняття банком вкладу (момент внесення суми вкладу до каси банку або її зарахування на банківський рахунок).

Відповідно до цього умови договору банківського вкладу, за якими вкладник зобов'язується передати банку суму вкладу, не мають юридичного значення, а вкладник не може бути примушений на їх підставі до внесення вкладу або притягнений до відповідальності за ненадання вкладу банку.

Оскільки укладення договору банківського вкладу, як правило, вимагає відкриття вкладникові іменного банківського вкладного (депозитного) рахунка, цей договір укладається за умови здійснення банком ідентифікації вкладника, включаючи надання вкладником документів, необхідних для відкриття вкладного (депозитного) рахунка, перелік яких імперативно встановлений нормативно-правовими актами Національного банку України.

Договір банківського вкладу є відплатним, оскільки вкладник має право на одержання від банку відсотків від суми вкладу або доходу в іншій формі. Оскільки за договором банківського вкладу вкладник має право вимоги до банку щодо повернення вкладу та сплати відсотків за ним або доходу в іншій формі та не має обов'язків перед банком, цей договір є одностороннім.

У разі, коли договір банківського вкладу укладається з фізичною особою, він є публічним (ст. 633 ЦК України). Згідно з цим банк, укладаючи договори банківського вкладу з фізичними особами, не може надавати окремим вкладникам більш сприятливі умови вкладу, наприклад, сплачувати ним за вкладом більш високу відсоткову ставку.

Зазначене правило є чинним для розміщення фізичними особами вкладів на однакових умовах (наприклад за строком, сумою та ін.), тобто у разі, якщо ці умови відрізняються, банк може застосовувати диференціацію відсоткових ставок за вкладами. Публічність договору банківського вкладу передбачає, що банк, який має банківську ліцензію на приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних осіб, не має права відмовити фізичній особі в укладенні договору банківського вкладу, якщо він має для цього можливість. Така можливість може бути відсутня, якщо укладення договору призведе до порушення банком встановлених законом обов'язкових економічних нормативів; у банку відсутні технічні можливості для прийняття вкладу (відсутня достатня кількість працівників та приміщень, необхідних для здійснення операції з прийняття вкладу); фізична особа не надає на вимогу банку документів, потрібних для її ідентифікації, або умисно подає неправдиві відомості про себе.

У разі, якщо відмова банку є необґрунтованою, фізична особа має право вимагати у судовому порядку відшкодування збитків, завданих їй такою відмовою. Банк може відмовити фізичній особі в укладенні договору банківського вкладу і в інших випадках, передбачених актами цивільного законодавства.

На відміну від договору банківського вкладу, укладеного з фізичними особами, такий договір, укладений з юридичними особами, не є публічним.

Закон вимагає оприлюднення правил щодо укладення договору банківського вкладу з будь-якими категоріями осіб з урахуванням обмежень, установлених законом. Порядок оприлюднення інформації щодо умов укладення договорів банківського вкладу визначається для банківських установ Національним банком України, для небанківських фінансових установ -- державним органом, визначеним законом (ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств»). Так, наприклад, банківські правила зобов'язують банки оприлюднювати умови укладення депозитних договорів та відкриття вкладних (депозитних) рахунків розміщенням такої інформації у друкованих засобах масової інформації чи у загальнодоступному для клієнтів місці в установі банку або обома способами одночасно (п. 9 Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного банку України від ЗО червня 1998 р. № 250).

Особливістю договору банківського вкладу (депозиту) є те, що прийняття банком вкладу, за винятком оформлення вкладу наданням вкладнику ощадного (депозитного) сертифікату, супроводжується відкриттям вкладнику іменного вкладного (депозитного) рахунка. Закон визначає як рахунок, який відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений відсоток (дохід) відповідно до умов договору (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)¹. Порядок відкриття та режим функціонування вказаного рахунка імперативно визначається Інструкцією про порядок відкриття та використання рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженою постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527².

У зв'язку з зазначеним до відносин банку та вкладника за рахунком, на який внесений вклад, застосовуються положення про договір банківського рахунка, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті договору банківського вкладу (ст. 1058 ЦК України).

Кількість вкладних (депозитних) рахунків, які можуть відкривати вкладники у банках, законодавством України не обмежується.

Сторони договору банківського вкладу. Сторонами договору банківського вкладу є банк та вкладник. Як залучення фінансових активів із зобов'язанням щодо наступного їх повернення прийняття банківських вкладів є фінансовою послугою (ст. 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»)³. Приймати банківські вклади у національній та іноземній валюті має право банк (універсальний або спеціалізований) та банківська корпорація.

Для укладення договорів банківського вкладу у національній та іноземній валюті банки та банківські корпорації повинні мати банківську ліцензію (статті 10, 47 Закону України «Про банки і банківську діяльність») та письмовий дозвіл на здійснення операцій з валютними цінностями (п. 5.3 «Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій», затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 275)⁴, який є генеральною ліцензією на здійснення валютних операцій згідно з Декретом Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» від 19 лютого 1993 р. № 15-93.

Регулюючи вкладні операції кредитних установ, законодавство, крім ліцензування цих операцій, містить і деякі інші обмеження, наприклад, обмежує вкладні операції банківських корпорацій, які можуть приймати вклади лише від банків або інших фінансових установ (ст. 10 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Згідно із законодавством договори банківського вкладу можуть укладати й інші фінансові установи (юридичні особи, які відповідно до закону надають одну чи декілька фінансових послуг та які внесені до відповідного реєстру в порядку, встановленому законом). Зазначені фінансові установи для укладення договору банківського вкладу з фізичними особами повинні мати ліцензію уповноваженого органу виконавчої влади у сфері регулювання ринків фінансових послуг на провадження діяльності з надання фінансових послуг (ст. 34 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг»), а для укладення договорів банківського вкладу, предметом якого є іноземна валюта, мати генеральну валютну ліцензію Національного банку України, яка надається останнім згідно з Положенням про порядок надання небанківським фінансовим установам генеральних ліцензій на здійснення валютних операцій, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 9 серпня 2002 р. № 297.

Прикладом фінансових установ, яким закон надає право приймати грошові вклади, є кредитні спілки та об'єднані кредитні спілки, які мають право залучати вклади від своїх членів (статті 21, 23 Закону України «Про кредитні спілки»)².

У випадках, визначених законом, договори банківського вкладу можуть укладатися і юридичними особами публічного права, наприклад, Національним банком України, який, регулюючи обсяг грошової маси на ринку різноманітними засобами, має право здійснювати емісію власних депозитних сертифікатів (ст. 26 Закону України «Про Національний банк України»³, Положення про депозитний сертифікат Національного банку України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 9 вересня 2002 р. № 335)⁴.

Вкладником за договором банківського вкладу (депозиту) можуть бути резиденти України (юридичні та фізичні особи) і нерезиденти України (юридичні особи -- інвестори, юридичні особи, що мають в Україні представництво, та фізичні особи).

Залежно від того, що є предметом договору банківського вкладу (національна або іноземна валюта), та відповідно до вимог нормативно-правових актів Національного банку України, що регулюють

відкриття банківських рахунків, клієнтами за договором банківського вкладу можуть бути: юридичні особи приватного права -- резиденти; юридичні особи -- нерезиденти, які мають в Україні постійні представництва; юридичні особи -- нерезиденти інвестори; фізичні особи -- резиденти -- громадяни України; резиденти -- іноземці та особи без громадянства, які отримали посвідку на проживання в Україні; нерезиденти -- громадяни України, які постійно проживають за межами України; нерезиденти -- іноземці та особи без громадянства, які тимчасово перебувають в Україні строком до одного року відповідно до відкритої візи або документів, що підтверджують законність їх перебування в Україні згідно з чинним законодавством; фізичні особи, нерезиденти -- інвестори.

Вкладником за договором банківського вкладу може бути інша банківська установа (резидент або нерезидент). У випадках, визначених законодавством, вкладниками за договором банківського вкладу можуть бути юридичні особи публічного права, наприклад, ради або за їх рішенням інші органи місцевого самоврядування (ст. 70 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»)¹, районні, міські (міст обласного значення), районні у містах відділи державної виконавчої служби (ст. З Закону України «Про державну виконавчу службу»)² та ін.

Предмет договору банківського вкладу. Предметом договору банківського вкладу можуть бути грошові кошти у готівковій формі (банкноти або монети) або у безготівковій формі (записи на рахунках банків), валюта України або іноземна валюта.

Закон не містить загальних вимог щодо джерела коштів, що передаються вкладником у вклад. Однак при оформленні банківського вкладу ощадним (депозитним) сертифікатом закон встановлює, що зазначені сертифікати придбаваються громадянами лише за рахунок їх особистих коштів, а підприємства придбавають їх за рахунок коштів, що надходять у їх розпорядження після сплати податків та відсотків за банківський кредит (статті 12, 19 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»)³.

Порядок внесення та повернення вкладу. Вклад вноситься юридичними особами перерахуванням коштів з їхніх поточних рахунків і після закінчення строку зберігання повертається на їхні поточні рахунки. Проведення розрахункових операцій та видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунка юридичної особи забороняється.

Фізичні особи можуть вносити вклад готівкою або перерахуванням з власного вкладного (депозитного) рахунка в іншому банку чи з власного поточного рахунка.

Вклад може бути повернутий фізичним особам за їх бажанням у безготівковій або готівковій формі. Кошти з вкладу фізичних осіб, у тому числі в готівковій формі, мають повертатися банками без будь-яких обмежень у сумі (п. 2 постанови Правління Національного банку України від 15 вересня 1998 р. № 369 «Про захист інтересів населення»¹ та ст. 1 Декрету Кабінету Міністрів України «Про режим валютних рахунків громадян в уповноважених банках України» від 2 грудня 1992 р. № 2-92)².

Закон дозволяє внесення вкладу на рахунок вкладника іншою особою, якщо грошові кошти надійшли до банку на ім'я вкладника від іншої особи, якщо договором не передбачено інше. Вважається, що вкладник погодився на одержання грошових коштів від іншої особи, надавши їй необхідні дані про рахунок за вкладом.

Кошти, помилково зараховані на рахунок вкладника, підлягають поверненню відповідно до вимог ст. 388 ЦК України (ч. 2 ст. 1062 ЦК України).

Форма договору банківського вкладу. Договір банківського вкладу укладається у письмовій формі (ст. 1059 ЦК України), що передбачає від сторін фіксації його змісту в одному або кількох документах, листах, телеграмах, якими сторони обмінялися за допомогою телетайпних, електронних або інших технічних засобів зв'язку (ст. 207 ЦК України).

За домовленістю сторін договір банківського вкладу може бути укладений у письмовій нотаріальній формі (ст. 639 ЦК України).

Письмова форма договору банківського вкладу вважається додержаною, якщо внесення грошової суми підтверджено договором банківського вкладу з видачею ощадної книжки або ощадного сертифіката чи іншого документа, що відповідає вимогам, встановленим законом, іншими нормативно-правовими актами у сфері банківської діяльності (банківськими правилами) та звичаями ділового обороту (ст. 1059 ЦК України).

У разі недодержання письмової форми договору банківського вкладу цей договір є нікчемним.

Види вкладів. Вклади поділяються на два види: вклад, що надається банку на умовах його видачі на першу вимогу (вклад на вимогу) або на умовах повернення вкладу зі спливом встановленого договором строку (строковий вклад).

Договором може бути передбачено й інший порядок повернення вкладу, наприклад, вклад під умовою (відкладальною -- досягнення фізичною особою чотирнадцяти років).

Незалежно від виду вкладу банк зобов'язаний видати вклад або його частину на першу вимогу вкладника.

Винятком із цього правила є вклади, зроблені юридичними особами на інших умовах повернення, що встановлені договором (ст. 1060 ЦК України).

Закон не допускає відмови вкладника від свого права на отримання вкладу на першу вимогу, у зв'язку з чим умова договору про відмову від права на одержання вкладу на першу вимогу є нікчемною.

У разі, якщо вкладник не вимагає повернення суми строкового вкладу зі спливом строку, встановленого договором банківського вкладу, або повернення суми вкладу, внесеного на інших умовах повернення, після настання визначених договором обставин договір вважається продовженим на умовах вкладу на вимогу, якщо інше не встановлено договором.

Зміст договору банківського вкладу. Відповідно до вимог чинного законодавства та враховуючи вимоги ст. 6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір банківського вкладу має містити: назву договору, назву, адресу та реквізити банку; прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи-вкладника, адресу або найменування, місцезнаходження юридичної особи-вкладника; найменування фінансової операції -- надання вкладу (депозиту); суму вкладу, вид вкладу; строк дії договору; порядок зміни і припинення дії договору; права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; інші умови, визначені законодавством та згодою сторін; підписи сторін, а в разі відкриття вкладного рахунка фізичній особі (резиденту) -- ідентифікаційний номер фізичної особи -- платника податку. Ідентифікаційний код може бути відсутній у договорі, якщо депозитний рахунок відкривається фізичній особі, яка через свої релігійні або інші переконання відмовляється від прийняття ідентифікаційного номера та офіційно повідомила про це відповідні державні органи і в паспорті якої зроблено відмітку про право здійснювати будь-які платежі без ідентифікаційного номера.

Закон у цілому не обмежує суми вкладу, яку вкладник може надати банку як вклад. Однак у деяких випадках, регулюючи операції банківських установ, закон обмежує обсяг їх вкладних операцій, наприклад, спеціалізованим банкам, крім ощадних, закон забороняє залучати вклади (депозити) фізичних осіб в обсягах, що перевищують п'ять відсотків капіталу банку (ст. 48 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Оскільки договір банківського вкладу є реальним, його зміст складає обов'язок банку повернути вкладнику вклад та сплатити відсотки за ним або доход в іншій формі. Порядок нарахування відсотків на вклад та його повернення регламентовано законом, згідно з яким відсотки на банківський вклад нараховуються від дня, наступного за днем надходження вкладу в банк, до дня, який передує його поверненню вкладникові або списанню з рахунка вкладника з інших підстав (ст. 1061 ЦК України).

Зазначена норма встановлює, що день внесення вкладу та день його повернення або списання з інших підстав не включаються до періоду нарахування відсотків, і це правило не може бути змінено сторонами у договорі.

Розмір відсотків, строки сплати (місяць, квартал, рік та ін.), порядок сплати відсотків, як правило, встановлюються сторонами у договорі, однак можуть бути і відсутніми. Відповідно до цього вказані умови не є істотними умовами договору банківського вкладу. Якщо договором розмір відсотків не встановлений, банк сплачує відсотки вкладнику у розмірі облікової ставки Національного банку України. Законодавство в цілому не обмежує відсоткові ставки за банківськими вкладами. Разом з тим у деяких випадках з метою забезпечення фінансової стійкості банківських установ такі обмеження існують, наприклад, банки можуть укладати договори банківського вкладу з пов'язаними особами, які передбачають нарахування відсотків, що більші звичайних, лише у разі, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового розвитку банку (ст. 52 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

У разі, коли вклад повертається вкладникові на його вимогу до спливу строку або до настання інших обставин, визначених договором, відсотки за цим вкладом виплачуються у розмірі відсотків за вкладами на вимогу, якщо договором не встановлений більш високий відсоток (ст. 1060 ЦК України).

На відміну від кредитного договору, закон надає банкам право змінювати розмір відсотків, що сплачуються на вклади на вимогу, якщо інше не встановлено договором. Останнє робиться з метою забезпечення їх фінансової стійкості.

У разі зменшення банком розміру відсотків новий їх розмір застосовується до вкладів, внесених до повідомлення вкладників про зменшення відсотків, зі спливом одного місяця з моменту відповідного повідомлення.

Договором банківського вкладу може бути передбачений інший порядок зменшення банком розміру відсоткової ставки за вкладом на вимюгу, наприклад, зменшений розмір відсоткової ставки застосовується банком з моменту прийняття ним відповідного рішення, про що вкладник повідомляється у визначеному договором порядку (рекомендованим листом, під розписку при відвідуванні банку, з допомогою телеграфу, телетайпа, факсу, модему тощо).

На відміну від цього, рішення банку про збільшення відсотків набирає чинності з моменту, визначеного банком на свій розсуд, і не пов'язується з повідомленням про це вкладника, оскільки не зачіпає його майнових інтересів.

Надаючи банкам право змінювати відсоткову ставку за вкладами, закон встановлює і винятки з цього правила. Так, закон визначає, що встановлений договором розмір відсотків на строковий вклад або на вклад, внесений на умовах його повернення у разі настання визначених договором обставин, не може бути односторон-ньо зменшений банком, інше може бути встановлено лише законом (ст. 1061 ЦК України).

Згідно із законом відсотки на банківський вклад виплачуються вкладникові на його вимогу зі спливом кожного кварталу окремо від суми вкладу, а невитребувані відсотки збільшують суму вкладу (капіталізація відсотків), на яку нараховуються відсотки. Договором можуть бути встановлені й інші умови сплати відсотків, наприклад, передбачена сплата відсотків зі спливом іншого періоду ніж квартал або передбачено нездійснення капіталізації відсотків.

При поверненні вкладу банком виплачуються всі нараховані до цього моменту відсотки (ст. 1061 ЦК України).

Відповідно до діючих банківських правил нараховані відсотки за банківськими вкладами юридичних осіб сплачуються виключно у безготівковій формі. Фізичним особам відповідно до умов договору нараховані відсотки можуть сплачуватися за домовленістю сторін у безготівковій або готівковій формі.

Договором банківського вкладу може бути передбачена виплата вкладникові доходу у формі іншій ніж відсотки. У цьому разі в договорі банківського вкладу визначаються форма доходу, умови та порядок виплати, що є його істотними умовами.

Істотною умовою договору банківського вкладу є визначення імені фізичної особи або найменування юридичної особи, на користь якої зроблено вклад (ст. 1063 ЦК України). Остання набуває права вкладника з моменту пред'явлення нею до банку першої вимоги, що випливає із прав вкладника, або вираження нею бажання іншим способом скористатися такими правами (наприклад, вимога щодо отримання вкладу, поповнення вкладу, оформлення довіреності на розпорядження вкладним рахунком, застава майнових прав за ним). До набуття особою, на користь якої зроблено банківський вклад, прав вкладника ці права вкладника належать особі, яка зробила вклад.

У разі, якщо особа, на користь якої зроблено вклад, відмовилася від нього, особа, яка уклала договір банківського вкладу на користь третьої особи, має право вимагати повернення вкладу або перевести його на своє ім'я.

У період знаходження коштів вкладника на вкладному (депозитному) рахунку на них може бути звернено стягнення, накладено арешт (статті 1071, 1074 ЦК України, ст. 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Припинення договору банківського вкладу вкладником, яким є фізична особа, відбувається за одностороннім волевиявленням особи-вкладника. Що ж до договорів банківського вкладу, вкладниками за якими є юридичні особи, то вони припиняються таким чином: вклади за вимогою -- на вимогу вкладника, а вклади на інших умовах -- згідно з умовами договору.

Особливістю зобов'язань за договором банківського вкладу за участю фізичних осіб є гарантування вкладів фізичних осіб Фондом гарантування вкладів фізичних осіб, створеним на підставі Закону України «Про Фонд гарантування вкладів фізичних осіб» від 20 вересня 2001 р.¹ Вказаний Фонд гарантує кожному вкладнику банку -- учасника (тимчасового учасника) Фонду з урахуванням встановлених законом обмежень, відшкодування коштів за його вкладами, включаючи відсотки, у розмірі вкладів на день настання недоступності вкладів, але не більше 1 200 гривень за вкладами у кожному із таких банків.

Зазначений розмір відшкодування коштів за вкладами, включаючи відсотки, за рахунок коштів Фонду може бути збільшено за рішенням адміністративної ради Фонду залежно від тенденцій розвитку ринку ресурсів, залучених від вкладників банками -- учасниками (тимчасовими учасниками) Фонду.

Відшкодування Фондом вкладів в іноземній валюті здійснюється у національній валюті України після перерахування суми вкладу за офіційним (обмінним) курсом Національного банку України на день настання недоступності вкладів. На відміну від цього, вклади фізичних осіб Державного ощадного банку України гарантуються державою (ст. 57 Закону України «Про банки і банківську діяльність»).

Ощадна книжка та ощадний сертифікат. Укладення договору банківського вкладу з фізичною особою і внесення грошей на її рахунок за вкладом підтверджується ощадною книжкою. Як і при укладенні договору банківського вкладу у звичайній письмовій формі, укладення договору в цьому випадку супроводжується відкриттям вкладнику іменного рахунка. Ощадна книжка виконує дві функції: 1) підтверджує факт укладення договору банківського вкладу; 2) відображає операції за вкладним рахунком. Однак виконання ощадною книжкою функції відображення операцій за вкладним, рахунком має свої особливості, оскільки у разі надходження грошових коштів на вкладний рахунок з інших рахунків вкладника або від третіх осіб відображення таких операції буде здійснено лише при відвідуванні банку та пред'явленні вкладником ощадної книжки. Тому дані ощадної книжки можуть бути не завжди об'єктивними. Законом окремо визначені вимоги щодо змісту ощадної книжки, в якій має бути зазначено найменування і місцезнаходження банку (його філії), номер рахунка за вкладом, а також усі грошові суми, зараховані на рахунок та списані з рахунка, а також залишок грошових коштів на рахунку на момент пред'явлення ощадної книжки у банк (ст. 1064 ЦК України).

Усі розрахунки за вкладом, включаючи його видачу, виплати відсотків за ним і виконання розпоряджень вкладника про перерахування грошових коштів вкладного рахунка іншим особам, здійснюються банком виключно у разі пред'явлення ощадної книжки.

Якщо ощадну книжку втрачено або приведено у непридатний для пред'явлення стан, банк за заявою вкладника видає йому нову ощадну книжку.

Ощадна книжка може бути за домовленістю сторін іменна чи на пред'явника. Вкладникам -- фізичним особам -- нерезидентам в Україні надається лише іменна ощадна книжка (п. 3.2.1 Інструкції про відкриття банками рахунків у національній та іноземній валюті, затвердженої постановою Правління Національного банку України від 18 грудня 1998 р. № 527). У банківській практиці ощадна книжка найбільш широко використовується ощадними банками, наприклад, Ощадбанком України.

Договір банківського вкладу також може бути оформлений ощадним (депозитним) сертифікатом (надалі -- «сертифікат»). На відміну від ощадної книжки, сертифікат застосовується для оформлення вкладів як громадян, так і юридичних осіб.

Згідно із законом ощадний сертифікат підтверджує суму вкладу, внесеного у банк, і права вкладника (володільця сертифіката) на одержання зі спливом встановленого строку суми вкладу та відсотків, встановлених сертифікатом, у банку, який його видав (ст. 1065 ЦК України).

Як форма договору банківського вкладу, сертифікат є цінним папером (ст. З Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Сертифікати можуть бути строкові (під певний договірний відсоток на визначений строк) або до запитання, іменні та на пред'явника (ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу»).

Іменні сертифікати обігу не підлягають, а їх продаж (відчуження) іншим особам є недійсним. На відміну від них, сертифікати на пред'явника обертаються вільно та можуть бути предметом цивільних правочинів на ринку цінних паперів. Використання сертифікатів на пред'явника, на відміну від ощадної книжки, пов'язане з тим, що за вкладами, які оформляються сертифікатами, вкладні (депозитні) рахунки вкладнику не відкриваються, а отримані від вкладника кошти вкладу обліковуються на рахунку самого банку.

Згідно з вимогами ст. 18 Закону України «Про цінні папери і фондову біржу» та п. 15 Правил здійснення депозитних операцій для банківських депозитів, затверджених постановою Правління Національного банку України від 30 червня 1998 р. № 250, ощадний (депозитний) сертифікат повинен мати такі реквізити: найменування цінного паперу -- «ощадний сертифікат» (депозитний), найменування банку, що випустив сертифікат, та його місцезнаходження; порядковий номер сертифіката, дату випуску, суму депозиту, строк вилучення вкладу (для строкового сертифіката), найменування або ім'я держателя сертифіката (для іменного сертифіката), умови випуску, сплати та обігу сертифіката, підпис керівника банку або іншої уповноваженої на це особи, печатку банку.

Залежно від валюти вкладу сертифікати можуть бути номіновані у національній або іноземній валюті. Сертифікати сплачуються у гривнях, а у випадках, передбачених умовами їх випуску, -- в іноземній валюті. Вони можуть випускатися одноразово або серіями. Строк обігу сертифіката встановлюється від дати видачі сертифіката до дати, коли його власник отримує право вимоги депозиту (вкладу) за сертифікатом. Видача і погашення сертифікатів може здійснюватися лише банком-емітентом, тобто без залучення посередників.

Розрахунки за придбання сертифікатів та виплати сум за ними для юридичних осіб здійснюються лише в безготівковій формі, а для: фізичних осіб -- як у готівковій, так і безготівковій формі. До погашення банками приймаються лише оригінали сертифікатів.

Доход від сертифікатів виплачується при пред'явленні їх для оплати в банку, що їх випустив.

У разі, коли власник сертифіката вимагає повернення депонованих коштів за строковим сертифікатом раніше обумовленого в ньому строку, йому виплачується відсоток за вкладами на вимогу, якщо умовами сертифіката не встановлений інший розмір відсотків (п. 2 ст. 1065 ЦК України).

Відповідно до банківських правил погашення сертифікатів, но-мінованих у національній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками лише в національній валюті. На відміну від цього, погашення сертифікатів, номінованих в іноземній валюті, юридичним та фізичним особам здійснюється банками за бажанням їх власників як в іноземній, так і в національній валюті за курсом Національного банку України на дату їх погашення, зазначену в сертифікаті.

Рекомендована література:

Агарков М.М. Основы банковского права. Учение о ценных бумагах. -- М.: БЕК, 1994.

Новоселова Л.А. Гражданско-правовое регулирование банковской деятельности. -- М.: Юринформ, 1994.

Ефимова Л.Г. Банковские сделки: Комментарий законодательства и арбитражной практики. -- М.: Юр. фирма «Контракт», «Инфра». -- М., 2000.

Полонений Г. Применение законодательства о кредитований и расчетах. -- М., 1967.

Флейшиц Е.А. Расчетные и кредитные правоотношения. -- М., 1956.

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

§ 1. Договір банківського рахунка

Поняття договору банківського рахунка. ЦК України визначає договір банківського рахунка як самостійний цивільний договір, що фактично розв'язало дискусію з приводу того, чи є договір банківського рахунка самостійним цивільним договором¹, чи договором змішаного типу, який поєднує в собі елементи різних договорів (позики, доручення, комісії)².

За договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком (ст. 1066 ЦК України).

На підставі цього договору банк має право використовувати грошові кошти, що знаходяться на рахунку клієнта, гарантуючи його право безперешкодно розпоряджатися цими коштами. Водночас з метою захисту прав клієнта закон забороняє банку визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші, не передбачені договором або законом, обмеження його права розпоряджатися грошовими коштами на власний розсуд.

Широке використання учасниками цивільного обороту договору банківського рахунка викликано:

по-перше, вимогами чинного законодавства, що містить певні обмеження щодо здійснення розрахунків у готівковій формі між юридичними особами та розрахунків за участю фізичних осіб, пов'язаних зі здійсненням ними підприємницької діяльності;

по-друге, зручністю зберігання коштів у безготівковій формі на рахунках;

по-третє, можливістю отримати від цього доход у вигляді відсотків;

по-четверте, зручністю здійснення безготівкових розрахунків.

Із закону вбачається, що договір банківського рахунка укладається для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка на умовах, погоджених сторонами.

Під рахунком слід розуміти поточний рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України (ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні»)¹.

До поточного рахунка належать: поточні рахунки юридичних та фізичних осіб; рахунки зі спеціальними режимами їх використання, що відкриваються у випадках, передбачених законами України або рішеннями Кабінету Міністрів України, наприклад, розподільчі рахунки енергопостачальників (ст. 15.1 Закону України «Про електроенергетику») або розподільчі рахунки газозбутових чи газотранспортних: підприємств (п. 1 постанови Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про вдосконалення розрахунків за спожитий природний газ» від 13 листопада 1998 р. № 1785); карткові рахунки (картрахунки), операції за якими здійснюються з урахуванням особливостей, визначених нормативно-правовими актами Національного банку України.

Усі поточні рахунки є іменними, оскільки відкриття та ведення анонімних (номерних рахунків) в Україні заборонено законом (ст. 64 Закону України «Про банки і банківську справу»¹, ст. 18 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринку фінансових послуг»).

Зазначений поточний рахунок відкривається клієнтові банком у валюті (національній або іноземній), що визначена сторонами у договорі, він може бути і мультивалютним (тобто один поточний рахунок клієнта може бути відкритий у кількох валютах).

За своєю суттю договір банківського рахунка є консенсуальним, тобто на відміну від договору банківського вкладу вважається укладеним з моменту досягнення сторонами згоди за всіма істотними умовами договору. Він є відплатним, якщо інше не встановлено законом або договором, та двостороннім, оскільки обидві сторони мають за ним права та обов'язки.

Каузою (ціллю) договору банківського рахунка є здійснення банком за розпорядженням клієнта безготівкових розрахунків та надання йому інших послуг при веденні банком його банківського рахунка.