Цивільне право України

При консенсуальному договорі обдаровуваний має право вимагати передачі дарунка, а дарувальник зобов'язаний його передати (ст. 723 ЦК України).

Сторонами договору дарування можуть бути особи як приватні, так і публічні -- фізичні та юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні громади, що діють як відповідна скарбниця.

Дозволяється дарування через представника. При цьому в дорученні необхідно вказати ім'я обдаровуваного, у противному разі доручення вважається недійсним. Щодо законного представництва встановлені певні обмеження, зокрема батьки (усиновлювачі) та опікуни не мають права дарувати майно дітей та підопічних.

Законом встановлені обмеження щодо дарування між юридичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю. Дарування можливе за умов, якщо це прямо передбачено в статуті дарувальника. Така вимога не розповсюджується на дарування у вигляді пожертви.

Предметом договору дарування -- дарунком можуть буті нерухомі та рухомі речі, в тому числі гроші та цінні папери. Крім речей, предметом договору дарування за ЦК України можуть бути майнові права, що поділяються на дві категорії: 1) якими вже володіє дарувальник, тобто вони існують на момент укладення договору; 2) які виникнуть у майбутньому (ст. 718 ЦК України).

Новий ЦК України значно розширив коло предметів договору дарування, включивши майнові права. Виникає чимало питань з приводу даної новели: наскільки доцільним є включення майнових прав, як має здійснюватися їх дарування, які саме права можна подарувати.

Ще за римським правом предметом дарування були не лише речі, а й права, а точніше -- дії, що призводили до збагачення обдаровуваного. Наприклад, це може бути припинення обмежень права власності у вигляді дарування права сервітуту, прощення боргу у вигляді дарування права вимоги тощо. Можна подарувати будь-які права, оскільки сутність дарування полягає у підвищенні добробуту обдаровуваного, збільшення його майна.

Форма договору дарування повністю залежить від виду предмета дарування, виду договору дарування та суб'єктного складу.

За загальним правилом щодо форм правочинів, передбачених ЦК України, правочини між юридичними особами, юридичними особами і громадянами укладаються у письмовій формі (ст. 208 ЦК України).

В усній формі укладається договір дарування предметів особистого користування та побутового призначення. Суб'єктами даного договору можуть бути лише громадяни.

Проста письмова форма договору дарування передбачена для рухомих речей особливої цінності. Такий договір, укладений в усній формі, вважається правомірним, якщо судом не буде встановлено, що обдаровуваний заволодів річчю незаконно. У разі недодержання простої письмової форми договір дарування майнового права та договір про передачу дарунка в майбутньому є нікчемним (ст. 719 ЦК України).

Нотаріальна $орма договору встановлена для дарування нерухомого майна. Суб'єктний склад не має значення.

У нотаріальній формі укладається договір дарування валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Зміст правовідношення, що виникає з договору дарування, складають права та обов'язки сторін дарувальника і обдаровуваного. У договорі дарування зміст має певну специфіку і залежить від того, є договір дарування реальним або консенсуальним.

У реальному договорі дарування не виникає зобов'язального пра-вовідношення, оскільки він виконується одночасно з укладенням. Але новим цивільним законодавством встановлені нові, додаткові права та обов'язки сторін, не властиві правовим нормам ЦК УРСР 1964 р. Вказане дає підстави вважати, що в сторін у договорі дарування може виникнути в майбутньому, після передачі дарунка, певне правовідношення у передбачених законом випадках.

Якщо дарувальникові відомо про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна обдаровуваного або інших осіб, він зобов'язаний повідомити про них обдаровуваного (зокрема при даруванні не зовсім справного транспортного засобу, електроприладів тощо). Невиконання даного обов'язку може призвести до нанесення шкоди при володінні та користуванні дарунком. У такому разі виникає охоронне правовідношення -- дарувальник зобов'язаний відшкодувати шкоду (ст. 721 ЦК України).

Обдаровуваний зобов'язаний:

належним чином дбати про річ, яка становить історичну, наукову, культурну цінність;

виконати обов'язок на користь третьої особи, якщо це передбачено у договорі (статті 725, 726 ЦК України).

Обдаровуваний має право:

вимагати відшкодування шкоди у разі, якщо дарувальник не сповістив про недоліки та особливості речі, що призвело до заподіяння шкоди при володінні та користуванні дарунком;

у будь-який час до прийняття дарунка на підставі договору дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому відмовитися від нього (ст. 724 ЦК України);

у разі настання строку (терміну) або відкладальної обставини, встановлених договором дарування з обов'язком передати дарунок у майбутньому, обдаровуваний має право вимагати від дарувальника передання дарунка або відшкодування його вартості.

У консенсуальному договорі дарування дарувальник має право відмовитися від передання дарунка, якщо після укладення договору його майновий стан істотно погіршився (ст. 724 ЦК України).

Припинення договору дарування відбувається до його виконання внаслідок смерті дарувальника або обдаровуваного у консенсуальному договорі дарування. Договір дарування припиняється також виконанням -- передачею дарунка обдаровуваному.

На вимогу про розірвання договору розповсюджується позовна давність в один рік. Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо на момент пред'явлення вимоги дарунок є збереженим (ст. 727 ЦК України).

Крім звичайного договору дарування на користь однієї особи, новий ЦК України передбачає договір дарування на користь невизначеного кола осіб, що має загальнокорисну мету -- пожертву. Пожертва -- це дарування рухомих та нерухомих речей, зокрема грошей та цінних паперів, особам для досягнення ними певної, наперед обумовленої мети (ст. 729 ЦК України).

Предметом договору пожертви є речі, у тому числі гроші та цінні папери. На відміну від звичайного договору дарування, предметом договору пожертви не можуть бути майнові права. Також у договорі пожертви має бути чітко вказана конкретна мета використання дарунка. Якщо такої мети у договорі немає, це буде звичайний договір дарування. Саме загальнокорисна мета відрізняє пожертву і надає підстави стверджувати, що це різновид благодійницької діяльності.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про благодійництво та благодійницьку діяльність» благодійництво -- це добровільна безкорислива пожертва фізичних та юридичних осіб у поданні набувачам матеріальної, фінансової, організаційної та іншої благодійної допомоги. Отже, благодійництво та пожертва -- тотожні поняття.

Договір про пожертву є реальним договором і вважається укладеним з моменту прийняття пожертви. Форма договору пожертви регламентується ст. 730 ЦК України так само, як форма звичайного договору дарування.

Договір про пожертву характеризується тим, що на обдаровуваного завжди покладається певний обов'язок використовувати майно для загальнокорисної мети. Наприклад, у разі, коли предметом дарування є бібліотека рідкісних та цінних книг, то на обдаровуваного покладено обов'язок надати її у суспільне користування, тобто дозволити доступ усім бажаючим. Можуть бути й інші випадки укладення даного договору, проте обдаровуваний не завжди здатний організувати використання дарунка-пожертви у суспільних інтересах, за призначенням, передбаченим договором. Закон передбачає у цьому разі можливість зміни мети використання, але використання пожертви за іншим призначенням можливе лише за згодою пожертвувача, а в разі його смерті чи ліквідації юридичної особи -- за рішенням суду (ст. 730 ЦК України).

Пожертвувач має право контролювати використання пожертви і в певних випадках, передбачених законом, скасувати договір. Право скасування мають і його правонаступники.

Отже, пожертвувач або його правонаступники мають право вимагати розірвання договору, якщо пожертва використовується не за призначенням.



Рекомендована література:

Шершеневич Г.Ф. Учебник русского гражданского права (по изданию 1907 г.) -- М., 1995.

Покровский И.А. История римского права. -- СПб., 1913. Маковский А.Л. Дарение (гл. 32): Комментарий части второй Гражданского кодекса Российской Федерации. -- М., 1996.



Глава 5 Договір ренти

За договором ренти одна сторона (одержувач ренти) передає другій стороні (платникові ренти) у власність майно, а платник ренти взамін цього зобов'язується періодично виплачувати одержувачеві ренту у формі певної грошової суми або в іншій формі.

Договором ренти може бути встановлений обов'язок виплачувати ренту безстроково (безстрокова рента) або протягом певного строку (ст. 731 ЦК України).

Отже, договір ренти є реальним, тому що крім надання йому відповідної форми для його укладення потрібна ще передача певного майна платникові ренти, після якої одержувач ренти не несе за договором ніяких обов'язків, а має лише права. Тому договір ренти є одностороннім.

Виплата договору обумовлена тим, що майно передається в обмін на подання одержувачем ренти певного утримання у вигляді обумовленої грошової суми або в іншій формі.

Договір ренти укладається у письмовій формі, підлягає нотаріальному посвідченню, а договір про передачу нерухомого майна під виплату ренти підлягає також державній реєстрації.

Сторонами у договорі ренти можуть бути фізичні або юридичні особи.

Договором ренти може бути встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату або безоплатно.

Якщо договором ренти встановлено, що одержувач ренти передає майно у власність платника ренти за плату, до відносин сторін щодо передання майна застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, а якщо майно передається безоплатно, -- положення про договір дарування, якщо це не суперечить суті договору ренти.

У разі передання під виплату ренти земельної ділянки або іншого нерухомого майна одержувач ренти набуває право застави на це майно.

Платник ренти має право відчужувати майно, передане йому під виплату ренти, лише за згодою відчужувача.

У разі відчуження нерухомого майна іншій особі до неї переходять обов'язки платника ренти.

Виплата ренти може бути забезпечена встановленням обов'язку платника ренти застрахувати ризик невиконання ним своїх обов'язків за договором ренти.

За прострочення виплати ренти платник ренти сплачує одержувачеві ренти відсотки.

Рента може виплачуватися у грошовій формі або переданням речей, виконанням робіт чи наданням послуг. Форма виплати ренти та її розмір встановлюються договором.

Якщо одержувач ренти передав у власність платника ренти грошову суму, розмір ренти встановлюється у розмірі облікової ставки Національного банку України, якщо більший розмір не встановлений договором ренти.

Розмір ренти змінюється відповідно до зміни розміру облікової ставки Національного банку України, якщо інше не встановлено договором.

Рента виплачується після закінчення кожного календарного кварталу, якщо інше не встановлено договором ренти.

Платник безстрокової ренти має право відмовитися від договору ренти.

Умова договору, відповідно до якої платник безстрокової ренти не може відмовитися від договору ренти, є нікчемною.

Договором ренти можуть бути встановлені умови здійснення платником безстрокової ренти відмови від договору ренти.

Договір ренти припиняється після спливу трьох місяців від дня одержання одержувачем ренти письмової відмови платника безстрокової ренти від договору за умови повного розрахунку між ними.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти у разі, якщо:

платник безстрокової ренти прострочив її виплату більш як на один рік;

платник безстрокової ренти порушив свої зобов'язання щодо забезпечення виплати ренти;

платник безстрокової ренти визнаний неплатоспроможним або виникли інші обставини, які явно свідчать про неможливість виплати ним ренти у розмірі і в строки, що встановлені договором.

Одержувач безстрокової ренти має право вимагати розірвання договору ренти також в інших випадках, встановлених договором ренти.

Якщо договором ренти не встановлені правові наслідки розірвання договору ренти, розрахунки провадяться залежно від того, чи майно було передано у власність платника ренти за плату, чи безоплатно.

Якщо майно було передано у власність платника ренти безоплатно, у разі розірвання договору ренти її одержувач має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти.

Якщо майно було передано у власність платника ренти за плату, її одержувач має право вимагати від платника ренти виплати річної суми ренти та вартості переданого майна.

Ризик випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого безоплатно під виплату безстрокової ренти, несе платник ренти.

У разі випадкового знищення або випадкового пошкодження майна, переданого за плату під виплату безстрокової ренти, платник має право вимагати відповідно припинення зобов'язання щодо виплати ренти або зміни умов її виплати.

Випадкове знищення чи випадкове пошкодження майна, переданого під виплату ренти на певний строк, не звільняє платника ренти від обов'язку виплачувати її до закінчення строку виплати ренти на умовах, встановлених договором ренти.



Рекомендована література:

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. -- М., 2000. -- С. 618-653.

Ем В.С. Договор ренты // Законодательство. -- 1999. -- № 5.

Романцев Ю.В. Система договоров в гражданском праве России. -- М., 2001. -- С. 322-328.

Хохлов С.А. Рента и пожизненное содержание с иждивением (гл. 33) // Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть- вторая: Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель / Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова. -- М., 1996.

Яргина Е.А. Договор ренты // Актуальные проблемы гражданского права: Сборник статей. -- Вып. 5. -- М., 2002. -- С. 206-236.



Глава 6 Договір довічного утримання (догляду)

За договором довічного утримання (догляду) одна сторона (відчужувач) передає другій стороні (набувачеві) у власність житловий будинок, квартиру або їх частину, інше нерухоме або рухоме майно, яке має значну цінність, взамін чого набувач зобов'язується забезпечувати відчужувача утриманням та (або) доглядом довічно (ст. 744 ЦК України).

Договір довічного утримання (догляду) є одностороннім, оскільки за ним лише одна сторона -- набувач наділений обов'язками, а друга сторона -- відчужувач має лише права. Цей договір є оплатним, оскільки набувач отримує у власність певне майно, а відчужувач -- необхідне утримання у вигляді відповідних матеріальних благ і послуг. При цьому цивільне законодавство не вимагає, щоб вартість переданого відчужувачем майна була еквівалентною вартості наданого набувачем утримання.

Договір довічного утримання є реальним договором, оскільки момент укладення договору довічного утримання пов'язаний з передачею майна (статті 334, 748 ЦК України).

Сторонами у договорі довічного утримання (догляду) є відчужувач та набувач. ЦК УРСР 1964 р. визначав відчужувачами за договором довічного утримання лише непрацездатних фізичних осіб, набувачами за цим договором визначалися лише фізичні особи.

Відповідно до ст. 746 ЦК України відчужувачем у договорі довічного утримання може бути фізична особа незалежно від її віку та стану здоров'я.

Набувачем у договорі довічного утримання може бути повнолітня дієздатна фізична або юридична особа.

Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, вони стають співвласниками майна, переданого їм за договором, на праві спільної сумісної власності. Якщо набувачами є кілька фізичних осіб, їх обов'язок перед відчужувачем є солідарним.

Договір довічного утримання може бути укладений відчужувачем на користь третьої особи (ст. 746 ЦК України).

Майно, що належить співвласникам на праві спільної сумісної власності, зокрема майно, що належить подружжю, може бути відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду).

У разі смерті одного із співвласників майна, що було відчужене ними на підставі договору довічного утримання (догляду), обсяг зобов'язання набувача відповідно зменшується.

Якщо відчужувачем є один із співвласників майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, договір довічного утримання (догляду) може бути укладений після визначення його частки або визначення між співвласниками порядку користування цим майном (ст. 747 ЦК України).

Цивільне законодавство встановлює особливі вимоги щодо форми договору довічного утримання (догляду). Так, відповідно до ст. 745 ЦК України договір довічного утримання укладається у письмові формі та підлягає нотаріальному посвідченню.

Договір довічного утримання, за яким передається набувачеві у власність нерухоме майно, підлягає державній реєстрації. Проте недотримання вимог державної реєстрації договору довічного утримання, за яким відчужується нерухомість, не є підставою визнання нотаріально посвідченого договору недійсним, оскільки в законі про це нічого не говориться.

Майно, що може бути об'єктом договору довічного утримання

Відповідно до ст. 744 ЦК України об'єктами договору довічного утримання можуть бути: житловий будинок, квартира або їх частина, інше нерухоме або рухоме майно, що має значну цінність. Можна припустити, що таким рухомим майном можуть бути транспортні засоби, антикварні речі та ін. Новий ЦК України, на відміну від ЦК УРСР 1964 р., значно розширив перелік об'єктів, що можуть відчужуватися за договором довічного утримання.

Оскільки договір довічного утримання спрямований на передачу майна у власність, то відповідно це майно має належати відчужувачеві на праві власності.

Права та обов'язки сторін

У договорі довічного утримання (догляду) можуть бути визначені всі види матеріального забезпечення, а також усі види догляду (опікування), якими набувач має забезпечувати відчужувача.

Якщо обов'язки набувача не були конкретно визначені або виникла потреба забезпечити відчужувача іншими видами матеріального забезпечення та догляду, спір має вирішуватися відповідно до засад справедливості та розумності.

Набувач зобов'язаний у разі смерті відчужувача поховати його, навіть якщо це не було передбачено у договорі (ст. 749 ЦК України).

Якщо частина майна відчужувача перейшла до його спадкоємців, витрати на його поховання мають бути справедливо поділені між ними та набувачем.

Набувач може бути зобов'язаний забезпечити відчужувача або третю особу житлом у будинку (квартирі), який йому переданий за договором.

У цьому разі в договорі має бути конкретно визначена та частина помешкання, в якій відчужувач має право проживати (ст. 750 ЦК України).,

Грошова оцінка матеріальних благ, якими має бути забезпечений відчужувач

Матеріальні блага, якими щомісяця повинен забезпечуватися відчужувач, мають бути оцінені в грошах. Така оцінка підлягає індексації у порядку, встановленому законом (ст. 751 ЦК України).

У разі неможливості подальшого виконання фізичного особою обов'язків набувача за договором довічного утримання з підстав, що мають істотне значення, обов'язки набувача можуть бути передані за згодою відчужувача члену сім'ї набувача або іншій особі за їхньою згодою.

Відмова відчужувача у наданні згоди на передання обов'язків набувача за договором на іншу особу може бути оскаржена до суду. При розгляді спору суд бере до уваги тривалість виконання договору та інші обставини, що мають істотне значення.

Набувач та відчужувач можуть домовитися про заміну речі, яка була передана за договором, на іншу річ. У цьому разі обсяг обов'язків набувача за волею сторін може змінитися або залишитися незмінним.

Набувач майна не має права до смерті відчужувача продавати, дарувати, міняти його, укладати щодо нього договір застави, передавати у власність іншій особі на підставі іншого правочину.

На майно, передане набувачу за договором довічного утримання (догляду), до тих пір, поки живий відчужувач, не може бути звернене стягнення.

Втрата (знищення), пошкодження майна, що було передане набувачеві, не є підставою для припинення чи зменшення обсягу його обов'язків перед відчужувачем.

Припинення договору довічного утримання (догляду)

1. Договір довічного утримання (догляду) може бути розірванийрішенням суду:

на вимогу відчужувача або третьої особи, на користь якої він був укладений, у разі невиконання або неналежного виконання набувачем своїх обов'язків, незалежно від його вини;

на вимогу набувача.

2. Договір довічного утримання (догляду) припиняється зі смертю відчужувача (ст. 755 ЦК України).

У разі розірвання договору довічного утримання у зв'язку з ухиленням набувача від його виконання відчужувач набуває право власності на майно, яке було ним передане, і має право вимагати його повернення.

У цьому разі витрати, понесені набувачем на утримання та догляд відчужувача, не підлягають поверненню.

У разі розірвання договору у зв'язку з неможливістю його подальшого виконання набувачем з підстав, що мають істотне значення, суд може залишити за набувачем право власності на частину майна, з урахуванням тривалості часу, протягом якого він належно виконував свої обов'язки за договором.

Обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду) переходять до тих спадкоємців, до яких перейшло право власності на майно, що було предметом договору.

Якщо спадкоємець за заповітом відмовився від прийняття майна, що було предметом договору, право власності на це майно може перейти до спадкоємця за законом (ст. 757 ЦК України).

Якщо у набувача майна немає спадкоємців або вони відмовилися від прийняття майна, переданого відчужувачем, відчужувач знову стає власником цього майна. У цьому разі договір довічного утримання (догляду) припиняється.

У разі припинення юридичної особи-набувача з визначенням правонаступників до них переходять права та обов'язки за договором довічного утримання (догляду).

У разі ліквідації юридичної особи-набувача право власності на майно, передане на підставі договору довічного утримання (догляду), переходить до відчужувача.

Якщо внаслідок ліквідації юридичної особи-набувача майно, що було передане їй за договором довічного утримання (догляду), перейшло до її засновника (учасника), до нього переходять права та обов'язки набувача за договором довічного утримання (догляду).

Рекомендована література:

Брагинский М.И., Витрянский В.В. Договорное право. Книга вторая: Договоры о передаче имущества. -- М., 2000. -- С. 618-653.

Зобов'язальне право: теорія і практика: Навч. посібник для студентів юрид. вузів і фак-ів ун-тів / За ред. О.В. Дзери. -- К., 1998. -- С. 373-382.

Космін Ю. Договір довічного утримання // Право України. -- 2000. -- № 2. -- С. 69-71.

Романцев Ю.В. Система договоров в гражданском праве России. -- М., 2001. -- С. 322-328.

Хохлов С.А. Рента и пожизненное содержание с иждивением (гл. 33) // Гражданский кодекс Российской Федерации. Часть вторая: Текст, комментарии, алфавитно-предметный указатель / Под ред. О.М. Козырь, А.Л. Маковского, С.А. Хохлова. -- М., 1996.



Глава 7. Договір найму (оренди)

§ 1. Загальні положення про договір найму (оренди)

За договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк (ст. 759 ЦК України).

Договір найму є найпоширенішим зобов'язанням з передачі майна у користування. У главі 58 ЦК України врегульовуються відносини з договору найму. Слід зауважити, що у законодавстві та науковій літературі поряд з терміном «найм» широко вживаються терміни «оренда», «лізинг», «прокат», якими позначають однотипні за своєю юридичною природою договори, кожен з яких має певні особливості, обумовлені предметом найму.

Договір майнового найму відрізняється від інших (суміжних) цивільно-правових договорів такими ознаками:

наймач отримує майно не у власність, а лише у тимчасове користування. Цим договір майнового найму відрізняється від договорів купівлі-продажу, міни, дарування, за якими одержувач майна стає його власником. Крім цього, оскільки користування майном за договором найму є тимчасовим, після закінчення строку договору або у разі його дострокового розірвання наймач зобов'язаний повернути майно у тому самому стані, в якому він його одержав;

оскільки надане наймачеві майно підлягає поверненню, пред ме'том договору найму можуть бути:

річ, що визначена індивідуальними ознаками і зберігає свій первісний вигляд при неодноразовому використанні, тобто неспо-живна річ. Законом можуть бути встановлені види майна, що не можуть бути предметом договору найму. Особливості найму окремих видів майна встановлюються нормами ЦК України та іншими законами;

майнові права, наприклад земельні паї;

підприємство як єдиний майновий комплекс (ст. 191 ЦК України).

Особливості Оренди окремих видів майна можуть встановлюватися законами. Так,, Закон України «Про оренду державного та комунального майна » регулює порядок оренди майна цих видів власності. Відповідно до ст. 4 цього Закону об'єктом такого договору може бути майно цілісних майнових комплексів державних та комунальних підприємств, їх структурних підрозділів. Ця сама стаття визначає майно, яке не може бути предметом оренди, відносячи до нього таке: цілісні майнові комплекси державних підприємств, їх структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць), цілісні майнові комплекси структурних підрозділів (філій, цехів, дільниць) казенних підприємств, що здійснюють діяльність, передбачену частиною першою ст. 4 Закону України «Про підприємництво» (діяльність, пов'язана з обігом наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів, здійснюється відповідно до Закону України «Про обіг в Україні наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів і прекурсорів») цілісні майнові комплекси казенних підприємств.

Особливості оренди водних об'єктів регулюються Водним кодексом України. Так, відповідно до ст. 51 цього Кодексу у користування на умовах оренди водні об'єкти (їх частини) місцевого значення та ставки, що перебувають у басейнах річок загальнодержавного значення, можуть надаватися водокористувачам лише для риборозведення, виробництва сільськогосподарської і промислової продукції, а також у лікувальних та оздоровчих цілях.

Закон України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» встановлює, що передача військового майна в оренду юридичним і фізичним особам здійснюється виключно на конкурсній основі з урахуванням необхідності підтримання на належному рівні бойової та мобілізаційної готовності. Умови та порядок проведення конкурсів визначаються Фондом державного майна України за погодженням з Міністерством оборони України (ст. 7 Закону).

Порядок та умови проведення конкурсів на право укладення договорів оренди військового майна затверджено спільним наказом Фонду державного майна України та Міністерства оборони України від 26 липня 2000 р. № 1549/241, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10 серпня 2000 р. за № 490/4711. Крім цього, постановою Кабінету Міністрів України від 11 травня 2000 р. № 778 затверджений Порядок надання дозволу військовим частинам Збройних Сил України на передачу закріпленого за ними рухомого та нерухомого майна в оренду.

Договір найму є договором двостороннім, оскільки кожна зі сторін цього договору набуває прав і стає взаємно зобов'язаною; консенсуальним, оскільки він вважається укладеним внаслідок досягнення між сторонами згоди незалежно від моменту передачі речі.

Передача в найм є актом розпорядження, тому наймодавцем має право бути власник речі або особа, якій належать майнові права. Крім цього, наймодавцем може бути також особа, уповноважена на укладення договору найму.

Стаття 5 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» визначає, що орендодавцями можуть бути:

Фонд державного майна України, його регіональні відділення та представництва -- щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, а також майна, що не ввійшло до статутних фондів господарських товариств, створених у процесі приватизації (корпоратизації), що є державною власністю, крім майна, що належить до майнового комплексу Національної академії наук України;

органи, уповноважені Верховною Радою Автономної Республіки Крим та органами місцевого самоврядування управляти майном, -- щодо цілісних майнових комплексів підприємств, їх структурних підрозділів та нерухомого майна, що належить Автономній Республіці Крим або перебуває у комунальній власності;

державні та комунальні підприємства -- щодо окремого індивідуально визначеного майна та нерухомого майна площею до 200 кв. м, а з дозволу органів, зазначених в абзацах 2, 3 цієї статті, -- також щодо структурних підрозділів підприємств (філій, цехів, дільниць) та нерухомого майна, що перевищує площу 200 кв. м.

Відповідно до ст. 762 ЦК України договір найму є оплатним. За користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.

Якщо розмір плати не встановлений договором, він визначається з урахуванням споживчої якості речі та інших обставин, що мають істотне значення.

Плата за користування майном може вноситися за вибором сторін у грошовій або натуральній формі. Форма плати за користування майном встановлюється договором найму.

Договором або законом може бути встановлено періодичний перегляд, зміну (індексацію) розміру плати за користування майном. Так, відповідно до ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» суттєвою умовою договору передбачено те, що орендна плата сплачується з урахуванням її індексації. Слід зазначити, що існують підзаконні нормативні акти, які регулюють розмір орендної плати державного та комунального майна. Зокрема, постановою Кабінету Міністрів України від 4 жовтня 1995 р. № 786 затверджена Методика розрахунку і порядок використання плати за оренду державного майна. Методикою затверджені ставки орендної плати щодо залишкової вартості об'єкта оренди або до експертної вартості, що встановлюються у відсотковому відношенні. Так, використання орендарем нерухомого майна за цільовим призначенням для розміщення нічних клубів, казино, інших закладів грального та шоу-бізнесу -- 20 відсотків, а розміщення закладів охорони здоров'я та соціальної допомоги (з частковим самофінансуванням) -- 1 відсоток.

Зазначена Методика також передбачає порядок використання орендної плати. У разі, коли орендодавцем майна є Фонд державного майна, його регіональне відділення чи представництво, орендна плата спрямовується за: цілісні майнові комплекси державних підприємств -- до державного бюджету; нерухоме майно державних підприємств, організацій -- 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків державному підприємству, організації, на балансі яких перебуває це майно; майно, що не ввійшло до статутного фонду господарського товариства, створеного у процесі приватизації (корпоратизації), -- до державного бюджету. Якщо господарське товариство, створене у процесі приватизації (корпоратизації), утримує об'єкти житлового фонду, що не ввійшли до його статутного фонду, -- 70 відсотків орендної плати до державного бюджету, 30 відсотків -- господарському товариству.

У разі, коли орендодавцем майна є державне підприємство, організація (крім підприємств, установ та організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук України), орендна плата спрямовується: за окреме індивідуально визначене майно підприємства, організації (крім нерухомого) -- підприємству, організації; за цілісний майновий комплекс структурного підрозділу підприємства, організації, за нерухоме майно -- 70 відсотків орендної плати підприємству, організації, 30 відсотків -- до державного бюджету.

У разі оренди, закріпленої за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України, інших військових формувань рухомого та нерухомого військового майна, орендна плата згідно зі ст. 8 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» спрямовується до державного бюджету.

Кошти, отримані від оренди об'єктів майнового комплексу Національної академії наук України, в повному обсязі спрямовуються на виконання статутних завдань Національної академії наук України і підприємств, установ та організацій, що перебувають у віданні Національної академії наук України.

Наймач має право вимагати зменшення плати, якщо через обставини, за які він не відповідає, можливість користування майном істотно зменшилася.

Плата за користування майном вноситься щомісяця, якщо інше не встановлено договором.

Наймач звільняється від плати за весь час, протягом якого майно не могло бути використане ним через обставини, за які він не відповідає.

Договір найму має тимчасовий характер, навіть якщо він укладений без зазначення строку, тобто цей договір є строковим.

Договір найму укладається на строк, обумовлений сторонами і встановлений договором (ст. 763 ЦК України).

Суттєвою умовою договору оренди державного та комунального майна є строк (ст. 10 Закону України «Про оренду державного, та комунального майна»), у зв'язку з чим такий договір може укладатися лише на визначений договором строк.

Якщо строк найму не встановлений, договір найму вважається укладеним на невизначений строк.

Кожна зі сторін договору найму, укладеного на невизначений строк, може відмовитися від договору в будь-який час, письмово попередивши про це другу сторону за один місяць, а у разі найму нерухомого майна -- за три місяці. Договором або законом може бути встановлений інший строк для попередження про відмову від договору найму, укладеного на невизначений строк.

Проте в законодавстві можуть бути встановлені максимальні (граничні) строки договору найму окремих видів майна. Так, ст. 17 Закону України «Про оренду землі» встановлює, що строк договору оренди землі не може бути більшим ніж 50 років. Якщо до спливу встановленого законом максимального строку найму жодна зі сторін не відмовилася від договору, укладеного на невизначений строк, він припиняється зі спливом максимального строку договору.

Договір найму, строк якого перевищує встановлений законом максимальний строк, вважається укладеним на строк, що відповідає максимальному строку.

Якщо наймач продовжує користуватися майном після закінчення строку договору найму, то, за відсутності заперечень наймодавця протягом одного місяця, договір вважається поновленим на строк, який був раніше встановлений договором (ст. 764 ЦК України).

Наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно у користування негайно або у строк, встановлений договором найму.

Відповідно до ст. 13 Закону України «Про оренду державного та комунального майна» орендоване майно (крім окремого індивідуально визначеного майна) включається до балансу підприємства, господарського товариства із зазначенням, що це майно є орендованим.

Права та обов'язки сторін за договором найму. Головним обов'язком наймодавця є надання наймачеві майна у стані, що відповідає умовам договору і призначенню майна. Цьому обов'язку наймодавця кореспондує суб'єктивне право наймача вимагати надання йому саме того індивідуально визначеного майна, яке зазначене у договорі.

Непередання майна наймачеві спричиняє певні правові наслідки (ст. 766 ЦК України).

Якщо наймодавець не передає наймачеві майно, наймач має право за своїм вибором:

вимагати від наймодавця передання майна і відшкодування збитків, завданих затримкою;

відмовитися від договору найму і вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Відповідно до ст. 767 ЦК України наймодавець зобов'язаний передати наймачеві річ у комплекті й у стані, що відповідають умовам договору найму та її призначенню. Крім цього, наймодавець зобов'язаний попередити наймача про особливі властивості та недоліки речі, які йому відомі і які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна наймача чи інших осіб або призвести до пошкодження самої речі під час користування нею.

Наймач зобов'язаний у присутності наймодавця перевірити справність речі. Якщо наймач у момент передання речі у його володіння не переконається у її справності, річ вважається такою, що передана йому в належному стані.

Наймодавець може гарантувати якість речі протягом всього строку найму (ст. 768 ЦК України).

Якщо у речі, яка була передана наймачеві з гарантією якості, виявляться недоліки, що перешкоджають її використанню відповідно до договору, наймач має право за своїм вибором вимагати:

заміни речі, якщо це можливо;

відповідного зменшення розміру плати за користування річчю;

безоплатного усунення недоліків речі або відшкодування витрат на їх усунення;

розірвання договору і відшкодування збитків, які були йому завдані.

Права третіх осіб на річ, передану у найм (ст. 769 ЦК України). Передання речі у найм не припиняє та не змінює прав на неї третіх осіб, зокрема права застави.

При укладенні договору найму наймодавець зобов'язаний повідомити наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм. Якщо наймодавець не повідомив наймача про всі права третіх осіб на річ, що передається у найм, наймач має право вимагати зменшення розміру плати за користування річчю або розірвання договору та відшкодування збитків.

У разі зміни власника речі, переданої у найм, відповідно до положень ст. 770 ЦК України до нового власника переходять права та обов'язки наймодавця. Сторони можуть встановити у договорі найму, що у разі відчуження наймодавцем речі договір найму припиняється.

Річ, передана у найм, може бути застрахована (ст. 771 ЦК України). У разі передання у найм речі, що була застрахована наймодавцем, договір страхування не припиняє чинності.

Договором або законом може бути встановлений обов'язок наймача укласти договір страхування речі, що передана у найм.

Страхування є обов'язковим у випадку оренди державного та комунального майна (ст. 10 Закону України «Про оренду державного та комунального майна»).

Ряд обов'язків за договором майнового найму покладається на наймача. Так, наприклад, ризик випадкового знищення або пошкодження майна несе наймач, який затримав повернення речі наймодавцеві (ст. 772 ЦК України).

За загальним правилом наймач зобов'язаний користуватися річчю відповідно до її призначення та умов договору. Якщо наймач користується річчю, переданою йому у найм, не за її призначенням або з порушенням умов договору найму, наймодавець має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Наймач має право змінювати стан речі, переданої йому у найм, лише за згодою наймодавця (ст. 773 ЦК України).

Окремо врегульовуються питання права власності на плоди, продукцію, доходи, одержані від користування річчю, переданою у найм. Так, відповідно до ст. 775 ЦК України право власності на плоди, продукцію, доходи, одержані наймачем внаслідок користування найманою річчю, належать наймачу.

Користуючись найнятим майном, наймач може проводити ті чи інші його поліпшення. Зокрема, поточний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймачем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом.

Що стосується капітального ремонту речі, переданої у найм, то він провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 776 ЦК України).

Капітальний ремонт провадиться у строк, встановлений договором. Якщо строк не встановлений договором або ремонт викликаний невідкладною потребою, капітальний ремонт має бути проведений у розумний строк.

Якщо наймодавець не провів капітального ремонту речі, що перешкоджає її використанню відповідно до призначення та умов договору, наймач має право:

відремонтувати річ, зарахувавши вартість ремонту в рахунок плати за користування річчю, або вимагати відшкодування вартості ремонту;

вимагати розірвання договору та відшкодування збитків.

Наймач має переважні права перед іншими особами, а саме:

у разі належного виконання своїх обов'язків за договором найму, після спливу строку договору має переважне право перед іншими особами на укладення договору найму на новий строк, повідомивши про свої наміри наймодавця до спливу строку договору найму у строк, встановлений договором, а якщо він не встановлений договором, -- у розумний строк. Умови договору найму на новий строк встановлюються за домовленістю сторін. У разі недосягнення домовленості щодо плати та інших умов договору переважне право наймача на укладення договору припиняється;

у разі продажу речі, переданої у найм, має переважне право перед іншими особами на її придбання. ,

У разі порушення цих прав наймодавцем наймач має право звернутися до суду за їх захистом.

Наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця (ст. 778 ЦК України).

Якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення.

Якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості у рахунок плати за користування річчю.

Якщо внаслідок поліпшення, зробленого за згодою наймодавця, створена нова річ, наймач стає її співвласником.. Частка наймача у праві власності відповідає вартості його витрат на поліпшення речі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.

Наслідком погіршення речі, переданої у найм, є зобов'язання наймача усунути погіршення речі, які сталися з його вини (ст. 779 ЦК України).

У разі неможливості відновлення речі наймодавець має право вимагати відшкодування завданих йому збитків.

Наймач не відповідає за погіршення речі, якщо це сталося внаслідок нормального її зношення або упущень наймодавця.

Відповідальність за шкоду, що завдана у зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм. Шкода, завдана третім особам у зв'язку з користуванням річчю, переданою у найм, відшкодовується наймачем на загальних підставах (ст. 780 ЦК України).

Шкода, завдана у зв'язку з користуванням річчю, відшкодовується наймодавцем, якщо буде встановлено, що це сталося внаслідок особливих властивостей або недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати.

Умова договору найму про звільнення наймодавця від відповідальності за шкоду, завдану внаслідок особливих властивостей чи недоліків речі, про наявність яких наймач не був попереджений наймодавцем і про які він не знав і не міг знати, є нікчемною.

Припинення договору найму. Договір найму припиняється у разі смерті фізичної особи -- наймача, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 781 ЦК України).

Договір найму припиняється у разі ліквідації юридичної особи, яка була наймачем або наймодавцем.

Наймодавець має право відмовитися від договору найму і вимагати повернення речі, якщо наймач не вносить плату за користування річчю протягом трьох місяців підряд (ст. 782 ЦК України).

У разі відмови наймодавця від договору найму договір є розірваним з моменту одержання наймачем повідомлення наймодавця про відмову від договору.

Наймодавець має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

наймач користується річчю всупереч договору або призначенню речі;

наймач без дозволу наймодавця передав річ у користування іншій особі;

наймач своєю недбалою поведінкою створює загрозу пошкодження речі;

наймач не приступив до проведення капітального ремонту речі, якщо обов'язок проведення капітального ремонту був покладений на наймача (ст. 783 ЦК України).

Наймач має право вимагати розірвання договору найму, якщо:

наймодавець передав у користування річ, якість якої не відповідає умовам договору та призначенню речі;

наймодавець не виконує свого обов'язку щодо проведення капітального ремонту речі (ст. 784 ЦК України).

У разі припинення договору найму наймач зобов'язаний негайно повернути наймодавцеві річ у стані, в якому вона була одержана, з урахуванням нормального зносу, або у стані, який було обумовлено в договорі.

Якщо наймач не виконує обов'язку щодо повернення речі, наймодавець має право вимагати від наймача сплати неустойки у розмірі подвійної плати за користування річчю за час прострочення (ст. 785 ЦЕ України).

До вимог про відшкодування збитків у зв'язку з пошкодженням речі, яка була передана у користування наймачеві, а також до вимог про відшкодування витрат на поліпшення речі застосовується позовна давність в один рік.

Перебіг позовної давності щодо вимог наймодавця починається з моменту повернення речі наймачем, а щодо вимог наймача -- з моменту припинення договору найму (ст. 786 ЦК України).

Піднайм. Наймач має право за згодою наймодавця передавати наймані речі у користування іншій особі за договором піднайму, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 774 ЦК України).

До договору піднайму застосовуються положення про договір найму. При цьому строк договору піднайму не може перевищувати строку договору найму.

Прокат -- це договір, за яким наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк. Вирізнення такого виду договору пов'язане із суб'єктним складом. Як наймодавець може виступати лише суб'єкт підприємницької діяльності.

Відповідно до окремих видів речей може існувати спеціальне правове регулювання прокату. Так, згідно зі ст. 9 Закону України «Про метрологію та метрологічну діяльність» від 11 лютого 1998 р. № 113/98 наказом Держстандарту України від,12 травня 1999 р. № 220 було затверджено «Порядок обліку тих підприємств (їх об'єднань), установ, організацій та громадян -- суб'єктів підприємницької діяльності, які займаються виробництвом, ремонтом, продажем і прокатом засобів вимірювальної техніки».

Прокат є різновидом договору найму і за своєю правовою природою -- договором приєднання. Договором приєднання відповідно до ст. 634 ЦК України є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише приєднанням другої сторони до запропонованого договору в цілому. Тому наймач не має права запропонувати свої умови до договору. Наймодавець може встановлювати типові умови договору прокату, але вони не можуть порушувати прав наймачів, встановлених законом. Умови договору прокату, які погіршують становище наймача порівняно з тим, що встановлено типовими умовами договору, є нікчемними.

Договір прокату є публічним договором, тобто договором, в якому одна сторона -- підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (ст. 633 ЦК України).

Предметом договору прокату є рухома річ, яка використовується для задоволення побутових невиробничих потреб (телевізор, холодильник тощо).

Предмет договору прокату може використовуватися для виробничих потреб, якщо це встановлено договором. Зокрема, це можуть бути вимірювальні прилади.

Оскільки договір прокату є договором приєднання і публічним договором, то плата за прокат речі встановлюється за тарифами наймодавця і є однаковою для всіх наймачів.

Договір прокату має свої особливості щодо надання прав наймачу:

наймач має право відмовитися від договору прокату і повернути річ наймодавцеві у будь-який час. Плата за прокат речі, що сплачена наймачем за весь строк договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного користування річчю (ст. 790 ЦК України);

наймач не має права на укладення договору піднайму і переважного права на купівлю речі у разі її продажу наймодавцем (пункти 1, 2 ст. 791 ЦК України);

на наймача не можна покладати проведення капітального та поточного ремонту речі, оскільки це є обов'язком наймодавця, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача (п. З ст. 791 ЦК України).

Договір оренди (найму) земельної ділянки

За договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов'язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату (ст. 792 ЦК України).

Земельна ділянка може передаватись у найм разом з насадженнями, будівлями, спорудами, водоймами, що знаходяться на ній, або без них.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються ст. 792 ЦК України та Законом України «Про оренду землі».

Відповідно до ст. 4 цього Закону об'єктами оренди є земельні ділянки, що перебувають у власності громадян та юридичних осіб України, територіальних громад сіл, селищ, міст (комунальній власності), держави.

При передачі в оренду земельних ділянок громадянами, які мають право на земельну частку (пай) у недержавному сільськогосподарському підприємстві, їх місце розташування визначається з урахуванням вимог раціональної організації території і компактності землекористування відповідно до спеціальних землевпорядних проектів, що затверджуються загальними зборами членів сільськогосподарського підприємства або зборами уповноважених, а в акціонерному товаристві -- загальними зборами товариства.

Орендодавцями земельних ділянок є громадяни та юридичні особи України, у власності яких перебувають земельні ділянки. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у комунальній власності, є органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради. Орендодавцями земельних ділянок, що перебувають у державній власності, є районні, обласні, Київська і Севастопольська міські державні адміністрації, Рада міністрів Автономної Республіки Крим та Кабінет Міністрів України у межах їхніх повноважень.

Відповідно до ст. 13 цього Закону договір оренди земельної ділянки укладається у письмовій формі. Невід'ємною його частиною є план (схема) земельної ділянки, що посвідчується нотаріально за її місцезнаходженням:

на строк до 5 років -- за бажанням однієї зі сторін договору;

на строк більше 5 років -- в обов'язковому порядку.

Стаття 14 цього Закону передбачає перелік істотних умов договору, до яких включає: об'єкт оренди (місце розташування та розмір земельної ділянки); термін договору оренди; орендну плату (розмір, індексація, форми платежу, терміни та порядок внесення і перегляду); цільове призначення, умови використання і збереження якості землі; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження та обтяження щодо використання земельної ділянки; сторона, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін.

Відсутність у договорі оренди однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, є підставою для відмови у державній реєстрації договору оренди згідно зі ст. 18 цього Закону, яка встановлює, що укладений договір оренди земельної ділянки підлягає державній реєстрації.