Цивільне право України

Правомірними також вважаються дії, вчинені у стані крайньої необхідності. Крайньою необхідністю визнається стан, у якому заподіюється шкода з метою усунення небезпеки, що загрожувала цивільним правам чи інтересам іншої фізичної або юридичної особи, якщо цю небезпеку за даних умов не можна було усунути іншими засобами.

Поняття «крайня необхідність» використовується у праві для позначення виключної ситуації, в якій особа, яка в ній опинилася, має пожертвувати одними правами й інтересами для рятування інших прав і інтересів. Для визнання небезпечної ситуації крайньою необхідністю у правовому сенсі треба, щоб благо, право, яке приноситься в жертву, було менш цінним, ніж те право, що рятується, а також щоб не існувало інших способів усунути небезпеку, що виникла (наприклад, заподіяння шкоди зіткненням автомобілів внаслідок неочікуваної появи на автошляху пішохода)¹.

Дії заподіювача у стані крайньої необхідності не є протиправними, але закон не виключає можливості покладення обов'язку щодо відшкодування шкоди на особу, яка її заподіяла. Це пов'язано з тим, що потерпілою стає особа, яка також не здійснювала протиправних дій і стала жертвою збігу обставин, які мали випадковий характер. Тому за загальним правилом заподіяна у стані крайньої необхідності шкода має бути відшкодована особою, яка її заподіяла.

Водночас ЦК України передбачені можливість і порядок розподілу шкоди, що виникла. Так, закон дозволяє суду, виходячи із конкретних обставин справи, покласти відшкодування шкоди на третю особу, в інтересах якої було заподіяно шкоду, або частково як на третю особу, так і на особу, яка заподіяла шкоду, в певній частці або звільнити їх від відшкодування шкоди частково або в повному обсязі (ст. 1171 ЦК України).

Розподіл належного кожному з учасників правовідносин відшкодування відбувається у точно визначених для кожного частках. Такий розподіл обов'язку відшкодування шкоди має велике значення, оскільки забезпечує відшкодування шкоди потерпілому, надає можливість більш повно врахувати обставини конкретного випадку, а також спонукає особу, яка діє у стані крайньої необхідності, до обачності, коли вона вибирає конкретний варіант своєї поведінки.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою того, хто заподіяв шкоду, і шкодою, що настала, є обов'язковою умовою виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди. Для встановлення існування причинного зв'язку слід доказати, що: 1) протиправна поведінка передувала настанню шкідливих наслідків; 2) шкідливі наслідки є результатом протиправної поведінки.

В окремих випадках виникає потреба обґрунтування не одного, а кількох причинних зв'язків. Наприклад, у разі заподіяння шкоди у зв'язку із втратою професійної працездатності слід встановити причинно-наслідковий зв'язок між протиправною поведінкою та каліцтвом, а також між каліцтвом та втратою професійної працездатності.

Вина. Обов'язковою умовою виникнення зобов'язання з відшкодування шкоди є наявність вини заподіювача. Форма вини заподіювача шкоди при розгляді спорів, що випливають із цивільно-правових зобов'язань про відшкодування шкоди, значення не має.

Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини (ст. 1166 ЦК України). Винятки із цього загальновстановленого правила можуть лише із закону. Наприклад, відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, їхніми посадовими або службовими особами при здійсненні ними своїх повноважень, відбувається незалежно від вини вказаних органів або осіб (статті 1173-1174 ЦК України).

Відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, здійснюється державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду (ст. 1176 ЦК України).

В окремих випадках, передбачених законом, при вирішенні питання про обсяг шкоди, що має бути відшкодована, до уваги може братися наявність вини потерпілої особи. Шкода, завдана потерпілому внаслідок його умислу, не відшкодовується.

Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого (а в разі вини особи, яка завдала шкоди, -- також залежно від ступеня її вини) розмір відшкодування зменшується, якщо інше не встановлено законом (ст. 1193 ЦК України).

Преюдиційне значення для суду при вирішенні питання про наявність вини у поведінці заподіювача шкоди мають вирок суду з кримінальної справи щодо певної поведінки особи заподіювача шкоди, а також рішення суду з цивільної справи щодо фактів, встановлених судом. В інших випадках питання щодо вини конкретних осіб вирішується судом самостійно за результатами дослідження всіх обставин та матеріалів справи, у тому числі матеріалів слідчих органів.

Взаємодія інституту відшкодування шкоди з іншими інститутами цивільного права

У зв'язку з тим, що для зобов'язань з відшкодування шкоди властива функція охорони права власності громадян і юридичних осіб, життя і здоров'я громадян, вона практично частіше всього реалізується у взаємодії зобов'язань з відшкодування шкоди з іншими цивільно-правовими інститутами (наприклад, зі страхуванням), а також з інститутами інших галузей права (трудового, кримінального, адміністративного тощо).

Внаслідок взаємодії одно- або різногалузевих інститутів можливим стає забезпечення узгодження різної регламентації відношень, які виникають у зв'язку з відшкодуванням шкоди, що дає можливість, з одного боку, вирішувати завдання повного відшкодування шкоди, з іншого боку, -- запобігає завищенню і виплаті надмірних, що не відповідають розміру шкоди, виплат на користь потерпілого.

Позадоговірна та договірна відповідальність. Вирішуючи питання розмежування зобов'язань з відшкодування шкоди та договірної відповідальності, слід звертати увагу на те, що:

делікти виникають з імперативних норм, що виключає можливість їх зміни на розсуд сторін. На відміну від договірних зобов'язань, призначенням яких є обслуговування нормальних економічних відносин, необхідних для існування і розвитку суспільства, зобов'язання з відшкодування шкоди спрямовані на врегулювання майнових відносин у їх порушеному стані. За своєю сутністю зобов'язання із заподіяння шкоди спрямовані на боротьбу з правопорушеннями та усунення наслідків правопорушень. Тому правила щодо підстав виникнення зобов'язань із заподіяння шкоди, обсягу і порядку його відшкодування мають імперативний характер;

деліктна відповідальність виникає із правоохоронних правовідносин, а договірна -- із регулятивних;

основним принципом позадоговірної відповідальності є принцип генерального делікту або повного відшкодування шкоди; зменшення розміру відшкодування шкоди може відбуватися як виняток і лише за рішенням суду. Водночас розмір відшкодування збитків, завданих кредиторові невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань за договором, може бути обмеженим як умовами договору, так і законом;

шкода є обов'язковою умовою для виникнення зобов'язань із відшкодування шкоди. Відповідальність за порушення договору, якщо він забезпечений неустойкою, може наступати навіть і за відсутності збитків у майновій сфері кредитора;

деліктні правопорушення не знають відповідальності за чужу вину. Навіть якщо батьки несуть відповідальність за шкоду, заподіяну їх неделіктоздатними дітьми, має бути доказана вина батьків у правопорушенні, що сталося. Для зменшення розміру відповідальності заподіювача шкоди береться до уваги не будь-яка вина потерпілого-кредитора, а лише його груба необережність. Договірна відповідальність може застосовуватися до боржника за правопорушення, скоєне третьою особою (наприклад, гарант відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, ст. 560 ЦК України; поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником, ст. 553 ЦК України);

6)відшкодування шкодив позадоговірних зобов'язаннях, як правило, відбувається на солідарних засадах, що викликано необхідністю створення більших гарантій відшкодування шкоди, заподіяної поза договором., У договірній відповідальності використовується часткова відповідальність, викликана потребою справедливого розподілу обсягів відповідальності до кожного з правопорушників відповідно до вини кожного у скоєному правопорушенні;

7) як у разі невиконання договору, так і за зобов'язанням, що виникає внаслідок заподіяння шкоди, цивільне законодавство виходить з принципу вини контрагента або особи, яка заподіяла шкоду. Однак щодо зобов'язань, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, є винятки з цього загального правила, коли обов'язок відшкодування заподіяної шкоди виникає в особи навіть за відсутності її вини.

У цивільно-правових системах інших країн (ФРН, Японія, Англія, США) розподіл відповідальності на договірну та позадоговірну набуває практичного інтересу в тих випадках, коли делікт одночасно є порушенням договірного зобов'язання. У таких випадках за потерпілим визнається право вибору: чи подати позов із порушення договору, чи зі скоєного делікту (наприклад, заподіяння шкоди внаслідок споживання недоброякісної продукції).

В юридичній літературі таке право називається конкуренцією договірної та позадоговірної відповідальності. Такої конкуренції видів відповідальності не знає французьке законодавство, відповідно до якого у разі, якщо шкода заподіяна порушенням договірного зобов'язання, має місце лише договірна відповідальність. Якщо шкода виникла внаслідок дії або бездії, які були зовнішніми щодо договору, тоді наявною є деліктна відповідальність.

Цивільне законодавство Росії допускає подання позовів із деліктів за наявності договору між сторонами. Наприклад, при заподіянні шкоди життю або здоров'ю громадянина при виконанні різноманітних договірних зобов'язань (перевозка пасажирів, продаж товарів, надання послуг тощо), а також у разі заподіяння шкоди внаслідок кримінального злочину відшкодування шкоди відбувається відповідно до правил про делікти. У разі заподіяння шкоди громадянину-споживачу внаслідок недоліків товарів (робіт, послуг) потерпілий отримує право вибору позову.

У сучасному українському цивільному праві врегулювання вказаної проблеми відбувається відповідно до ст. 1209 ЦК України. Зокрема, встановлено, що за умови, якщо шкоду завдано внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), відшкодування шкоди не залежить від вини продавця, виготовлювача товару, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах, і відбувається у межах зобов'язань з відшкодування шкоди.

Певні схожі риси можливо встановити між інститутом віндика-ційного захисту права власності та відповідальністю за занодіяння шкоди. Головною ознакою є те, що зобов'язання з відшкодування шкоди починають взаємодію із зазначеним інститутом цивільного права лише у разі, коли річ, що є предметом віндикації, знищена і власник вимагає відшкодування її вартості, або пошкоджена. Власник разом з віндикаційним позовом вимагає відновлення її попереднього стану або відшкодування збитків у зв'язку з незворот-ною зміною властивостей речі.

У разі заподіяння шкоди внаслідок дій, що мають ознаки злочину, може мати місце кумуляція санкцій: одночасне притягнення злочинця як до кримінальної, так і цивільно-правової відповідальності. Це є можливим тому, що кримінальне покарання, як правило, впливає на особистість злочинця, а зобов'язання з відшкодування шкоди -- на майнову сферу правопорушника.

Останнім часом все частіше виникає потреба визначити, на кого покласти відповідальність за наслідки заподіяння шкоди внаслідок випадкового збігу обставин, чиєїсь недбайливості, непідконтрольно-сті сил природи, навмисних дій. Адже зобов'язаною стороною тут можуть виступати як той, у кого виникла шкода (наприклад, внаслідок стихійного лиха), так і той, хто її заподіяв, або третя особа, яка не є ні потерпілим, ні боржником. У таких випадках здебільшого очевидними стають переваги використання цивільно-правового інституту страхування та інституту соціального страхування, що дозволяють перекладати на страхувальників ту частину шкоди, виникнення якої пов'язано з настанням страхового випадку. Так, наприклад, в умовах обов'язкового страхування відповідальності володільців автомобілів, яке існує у більшості країн світу, у разі заподіяння шкоди автотранспортним засобом така шкода відшкодовується більш фінансово платоспроможною порівняно з можливостями фізичної особи -- боржника страховою компанією. За рахунок коштів соціального страхування відшкодовується шкода, заподіяна працівнику внаслідок нещасного випадку на виробництві (тобто у рамках трудового договору), що є важливим при потенційній можливості банкрутства того, хто надає роботу.

§ 3. Система зобов'язань з відшкодування шкоди

Визначити систему зобов'язань з відшкодування шкоди означає -- з'ясувати їх внутрішню структуру, сферу дії даної категорії зобов'язань в цілому і співвідношення окремих видів зобов'язань з відшкодування шкоди між собою. Тобто при побудові системи зобов'язань з відшкодування шкоди відбувається класифікація зобов'язань за групами, в основу якої можуть бути покладені різноманітні критерії: суб'єктний склад, об'єкт правопорушення, зміст зобов'язання та ін. Вибір тієї чи іншої класифікаційної ознаки полягає у тому, щоб визначити взаємозв'язок загальних та спеціальних норм законодавства про відшкодування шкоди, а також виявити специфіку окремих видів зобов'язань.

Система зазначених зобов'язань, який би критерій не було покладено в основу класифікації, ґрунтується на принципі генерального делікту, сутність якого полягає в тому, що заподіяна шкода незалежно від особи правопорушника, змісту шкідливих наслідків та будь-яких інших обставин має бути відшкодована в повному обсязі, за винятком випадків, передбачених законом. Тому специфіка окремих видів зобов'язань з відшкодування шкоди може полягати у специфіці умов відповідальності, суб'єктів зобов'язання, обсягу і порядку відшкодування шкоди. Зміст зобов'язання незалежно від різниці у підходах застосування мір деліктної відповідальності залишається незмінним: потерпілому надається право вимагати відшкодування заподіяних йому збитків, а в боржника виникає обов'язок таку шкоду відшкодувати.

Класифікація зобов'язань з відшкодування шкоди може бути проведена:

за суб'єктами -- залежно від того, ким заподіяно шкоду (держава, територіальна громада, фізична чи юридична особа), а також залежно від особи потерпілого (держава, фізична особа, територіальна громада, юридична особа);

за об'єктом зобов'язання з відшкодування шкоди можуть поділятися на зобов'язання, що виникли із заподіяння шкоди особі чи майну. Вони відрізняються характером благ, що зазнали порушення, способами обрахування шкоди, порядком його відшкодування;

за окремими умовами відповідальності розрізняють зобов'язання, що виникають при винному заподіянні шкоди, і зобов'язання, виникнення яких не залежить від вини особи, що притягується до відповідальності.

Загальним поняттям позадоговірного зобов'язання з відшкодування шкоди охоплюються різноманітні конкретні види правопорушень, що мають ряд особливостей. Особливості застосування цивільно-правової відповідальності за заподіяну шкоду можуть бути передбачені спеціальними законами, що регулюють питання охорони певного виду прав (наприклад, законодавство про охорону навколишнього середовища).

Це дає підстави для виокремлення спеціальних деліктних зобов'язань, в яких особливості умов застосування мір цивільної відповідальності є винятком із загальних правил про деліктну відповідальність і застосовуються лише у випадках, визначених законом. Сфера їх дії точно визначена законом, що виключає можливість застосування аналогій і (або) розширеного тлумачення щодо спеціальних деліктів.

За відсутності спеціального делікту завжди застосовується загальна норма. Так, зокрема, шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, яка безпосередньо не пов'язана з незаконним засудженням, незаконним притягненням до кримінальної відповідальності, незаконним застосуванням як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконним затриманням, незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується на загальних підставах (ст. 1175 ЦК України). Іншим прикладом є вирішення спорів, пов'язаних з відшкодуванням шкоди, заподіяної взаємодією джерел підвищеної небезпеки: при зіткненні транспортних засобів слід виходити з того, що шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто з урахуванням принципу вини (ст. 1188 ЦК України).

Прикладами спеціальних деліктів є:

відшкодування шкоди, завданої фізичній або юридичній особі органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, їх посадовими або службовими особами;

відшкодування юридичною або фізичною особою шкоди, завданої їхнім працівником чи іншою особою;

відшкодування шкоди, завданої малолітньою, неповнолітньою особою, недієздатною фізичною особою або фізичною особою, цивільна дієздатність якої обмежена;

відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки;

відшкодування ядерної шкоди;

відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю;

7) відшкодування шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів,робіт (послуг).

У наступних главах розглядатимуться деякі види спеціальних зобов'язань з відшкодування шкоди.

Рекомендована література:

Загорулько А.К. Обязательства по возмещению вреда, причиненного субъектами гражданского права. -- X.: Консум, 1996.

Кулагин М.И. Избранные труды. -- М.: Статут, 1997. -- С. 285, 289-290.

Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. -- Ленинград: ЛГУ, 1983. -- С. 66-67.



Глава 31 Відповідальність за шкоду, заподіяну працівником

Одним із спеціальних деліктів є відповідальність за шкоду, завдану працівником юридичної або фізичної особи. ЦК України у ч. 1 ст. 1172 передбачає, що юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов'язків. Порівнюючи із загальними умовами деліктної відповідальності, цей вид спеціального делікту наділений певними особливостями.

Насамперед протиправністпь діяння полягає у тому, що особа повинна вчиняти не просто протиправне діяння (дію або бездіяльність), а вчиняти його за таких умов:

коли між нею та відповідною юридичною чи фізичною особою є трудові (службові) правовідносини;

коли шкода завдається безпосередньо під час виконання трудових (службових) обов'язків.

Наявність між працівником та юридичною'чи фізичною особою трудових правовідносин, а також строк виникнення чи припинення цих правовідносин визначається трудовим договором (контрактом), наказом про прийняття на службу, про переведення на тимчасову роботу в дану організацію, актом обрання на виборну посаду, а також наказами керівного органу або рішенням суду та іншими юридичними актами, якими оформляється введення особи до числа працівників певної юридичної чи фізичної особи. Це означає, що лише за таких умов особа може визнаватися працівником юридичної або фізичної особи. Якщо говорити про службові правовідносини, характерні для різних видів службовців, то підставою їх виникнення буде відповідний адміністративний акт. При цьому в ЦК України передбачається, що протиправне діяння може вчинятися не лише за наявності між особами трудових (службових) правовідносин, а й за наявності між ними цивільно-правових підрядних відносин (ч. 2 ст. 1172 ЦК України), або ж правовідносин участі (членства) у підприємницьких товариствах чи кооперативах (ч. З ст. 1172 ЦК України).

Під поняттям «виконання трудових (службових) відносин» слід розуміти, що особа здійснює обумовлену трудовим договором

(контрактом), іншим локальним чи адміністративним актом роботу, як правило, на території юридичної чи фізичної особи протягом робочого часу. При цьому працівник (службовець) може здійснювати трудові (службові) відносини як поза межами юридичної чи фізичної особи (наприклад, відрядження), так і в неробочий час (наприклад, понадурочні роботи), і тому ці ознаки є факультативними. Основною ознакою є те, що працівник (службовець) виконує роботу, доручену йому згідно із зазначеними розпорядчими актами, незалежно від того, має вона одноразовий, тимчасовий чи постійний характер.

При цьому, якщо протиправне діяння здійснюється не з наявності трудових (службових) правовідносин, а з цивільних правовідносин підряду, до уваги береться те, що особа має діяти за дорученням замовника. Коли протиправне діяння здійснюється з правовідносин участі (членства) у підприємницьких товариствах (ч. З ст. 1172 ЦК України), то необхідною передумовою є здійснення підприємницької чи іншої діяльності від імені товариства.

Певними особливостями у цьому спеціальному делікті наділена шкода, а точніше шкода, що завдається працівником внаслідок виконання ним трудових обов'язків. її слід відмежовувати від шкоди, яку працівник завдав третім особам внаслідок виконання покладених на нього трудових обов'язків. По-перше, за шкоду, завдану працівником, немає підстав застосовувати цивільну (деліктну) відповідальність. Тут слід застосовувати норми трудового права щодо відшкодування матеріальної шкоди. По-друге, коли шкода завдається протиправними діяннями працівника третім особам, тоді мають застосовувати правила ч. 1 ст. 1172 ЦК України.

Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то у цьому виді деліктних зобов'язань він може мати складний характер, тобто треба доводити не лише те, що шкода завдана внаслідок протиправного діяння, а й те, що це протиправне діяння було наслідком неналежного виконання чи невиконання працівником (службовцем) або іншою особою покладених на нього трудових (службових) чи інших обов'язків.

Проте найсуттєвішою особливістю цього деліктного зобов'язання є те, що проходить відмежування особи, яка фактично завдала шкоду, та особи, яка має нести деліктну відповідальність.

Так, безпосереднім заподіювачем шкоди за ст. 1172 ЦК України визначається:

працівник (службовець);

підрядник;

учасник (член) підприємницького товариства чи кооперативу.

Однак відповідальність за шкоду, завдану внаслідок виконання відповідних обов'язків, законодавець покладає відповідно на:

юридичну або фізичну особу¹, з якою він перебуває у трудових (службових) відносинах;

замовника за цивільно-правовим договором підряду;

підприємницькі товариства, кооперативи, учасником (членом) яких він є.

Внаслідок такої диференціації виникає питання: у чому полягає вина осіб, на яких покладається тягар відповідальності за завдану шкоду? Слід вважати, що оскільки всі дії працівників (службовців) та інших осіб, коли вони вчиняються для виконання певних трудових (службових) та інших обов'язків, юридично прирівнюються до дій юридичної, фізичної особи та інших зобов'язаних суб'єктів, то й у разі завдання шкоди вони діють від імені та в інтересах зазначених роботодавців, замовників та підприємницьких товариств і кооперативів. Тому і вина безпосереднього заподію-вача шкоди, який перебуває у відповідних відносинах з юридичною, фізичною чи іншою уповноваженою особою, яка передбачена відповідачем відповідно до ст. 1172 ЦК України, має визнаватися виною останніх.

Так, наприклад, коли працівник діє від імені юридичної особи, його дії створюють юридичні наслідки для юридичної особи, яка є роботодавцем, оскільки він перебуває з нею у.трудових відносинах і виконує покладені на нього трудові обов'язки. А це означає, що його вина за завдану шкоду має розглядатись як вина зазначеної юридичної особи².

Іншим важливим аспектом, який слід враховувати при визначенні винності юридичних, фізичних та інших осіб, є те, що їх вина в цьому делікті презюмується, і тому тягар доказування відсутності вини у завданій шкоді покладається саме на зазначених зобов'язаних суб'єктів.

Відшкодувавши завдану працівником (службовцем) чи іншою особою шкоду, фізична чи юридична особа, а також інші суб'єкти відповідальності за ст. 1172 ЦК України мають право зворотної вимоги (регресу) до безпосереднього заподіювача, з вини якого була завдана шкода, у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не передбачений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).

Рекомендована література:

Смирнов В.Т., Собчак А.А. Общее учение о деликтных обязательствах в советском гражданском праве. -- Ленинград: ЛГУ, 1983.

Тищенков И.А. Материальная ответственность рабочих и служащих. -- М.: Юрид. лит., 1973.

Ярошенко К.Б. Специальные случаи ответственности за причинение вреда. -- М.: Юрид. лит., 1977.



Глава 32. Відповідальність за шкоду, заподіяну органами державної влади

§ 1. Суб'єкти заподіяння шкоди та суб'єкти відповідальності за шкоду, заподіяну органами державної влади

Згідно зі ст. 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень. Це право є важливою гарантією реалізації принципу відповідальності держави перед людиною за свою діяльність (ст. 3 Конституції України). Однак ця норма є лише загальною правовою засадою, що дістає свій подальший розвиток у статтях 1173-1175 ЦК України.

Аналізуючи зазначені статті, слід підкреслити, що відповідальність за шкоду, заподіяну фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування гри здійсненні ними своїх повноважень (ст. 1173 ЦК України), посадовими або службовими особами цих органів (ст. 1174 ЦК України), а також шкода, заподіяна внаслідок прийняття зазначеними органами нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК України), відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів та їх посадових чи службових осіб.

Найбільш суттєвою відмінністю цього виду спеціального делікту є суб'єжтний склад заподіювачів шкоди. До них, зокрема, належать:

органи державної влади, тобто колегіальні та одноособові органи, наділені юридично визначеними державно-владними повноваженнями та необхідними засобами для здійснення функцій і завдань держави. Йдеться про органи всіх гілок державної влади: законодавчої (Верховна Рада України), судової (Верховний Суд України, Вищий господарський суд України, місцеві та апеляційні суди тощо) та виконавчої (Кабінет Міністрів України, місцеві державні адміністрації тощо);

органи влади Автономної Республіки Крим, тобто виборні та інші органи територіальних громад, які наділені повноваженнями вирішувати питання АРК місцевого значення (Верховна Рада АРК, Кабінет Міністрів АРК тощо);

органи місцевого самоврядування, тобто виборні та інші органи територіальних громад, що наділені повноваженнями вирішувати питання місцевого значення (сільські, селищні, міські, районні в містах, районні, обласні ради народних депутатів, їх виконавчі комітети та голови тощо);

посадові або службові особи відповідних органів, тобто керівники та заступники керівників державних органів та їх апарату, інші державні службовці, на яких законами або іншими нормативно-правовими актами покладено здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій. Усі інші працівники відповідних органів несуть відповідальність на загальних підставах.

Ці суб'єкти здійснюють покладені на них функції від імені і в інтересах відповідних публічних утворень, тобто держави Україна, АРК чи відповідної територіальної громади. Саме через це останні і будуть нести відповідальність за шкоду, завдану неправомірними діями зазначених органів та їх посадових і службових осіб.

Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів (ст. 1173 ЦК України).

Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи, органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи (ст. 1174 ЦК України).

Шкода, заподіяна фізичній або юридичній особі внаслідок прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що буввизнаний незаконним і скасований, відшкодовується державою, АРК або органом місцевого самоврядування незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ст. 1175 ЦК України). Запо-діювач шкоди та відповідач за завдану шкоду в цьому деліктному зобов'язанні не збігаються.

Держава Україна, АРК та територіальна громада будуть нести відповідальність за шкоду, заподіяну їх органами та посадовими чи службовими особами, за рахунок власного майна, у тому числі грошових коштів, які належать їм на праві власності (статті 326-327 ЦК України). При цьому слід враховувати, що оскільки розпорядження цим майном відбувається через відповідні фінансові органи держави, АРК та територіальних громад, то саме зазначені фінансові органи будуть відповідачами за позовами, що випливають з цього делікту.

§ 2. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної органами державної влади

Окрім специфіки суб'єкта, певними особливостями за цим деліктом наділені також і загальні умови деліктної відповідальності. Що стосується такої умови, як протиправність діяння, то насамперед слід підкреслити, що у цьому делікті варто говорити не стільки про протиправність, скільки про незаконність рішень, дій або бездіяльності відповідних органів. Сутність цього розмежування полягає в тому, що дані органи та їх посадові чи службові особи, на відміну від інших суб'єктів, мають здійснювати свою діяльність не на принципі заборони (дозволено все, що не заборонено законом), а на принципі дозволу (дозволено лише те, що дозволено законом чи іншими підзаконними актами). Тому незаконними будуть не лише рішення, дії чи бездіяльність органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб, які прямо заборонені в законі, але й ті, що вчинені без відповідних повноважень, з їх перевищенням чи зловживанням.

Слід зазначити, що незаконні дії цих органів чи осіб можуть здійснюватись як у формі активних дій (усні або письмові розпорядження, накази, постанови, рішення тощо), так і у формі бездіяльності (невиконання тих дій, які вони зобов'язані були виконати на підставі покладених на них обов'язків).

При цьому закон не передбачає переліку незаконних діянь, за які наступає відповідальність за даним деліктом. Тому до них можуть належати будь-які рішення, дії та бездіяльність, які обов'язкові для виконання та прийняті (вчинені) органом чи його посадовою (службовою) особою при реалізації компетенції органу чи виконанні посадових (службових) обов'язків.

Іншою особливістю цього делікту є те, що законодавець до окремого виду протиправного діяння відносить також і прийняття органом державної влади, органом влади АРК або органом місцевого самоврядування нормативно-правового акта, що був визнаний незаконним і скасований (ст. 1175 ЦК України).

При цьому можливість відшкодування шкоди, заподіяної даним різновидом делікту, не залежить ні від органу, що прийняв його, ні від різновиду нормативно-правового акта. Основними критеріями є те, щоб цей нормативно-правовий акт був визнаний незаконним, тобто таким, що суперечить чинному законодавству, та скасованим, тобто таким, щоб внаслідок незаконності була припинена його дія.

При вирішенні питання про скасування чинності нормативно-правового акта внаслідок його незаконності слід враховувати ієрархію нормативно-правових актів. Тобто насамперед нормативно-правові акти не повинні суперечити Конституції України, міжнародно-правовим актам, законам України тощо. Переважна більшість нормативно-правових актів можуть бути визнані незаконними та скасовані судами загальної юрисдикції. Що ж до законів, то визнання їх неконституційними можливе лише Конституційним Судом України.

Певну особливість має причинно-наслідковий зв'язок, який у цьому випадку має, як правило, складний характер, оскільки часто завдана шкода є наслідком протиправного діяння не лише одного органу чи посадової (службової) особи. Що стосується шкоди, то вона відшкодовується у повному обсязі як та, що завдана майну фізичної та юридичної особи, так і моральна шкода (ст. 1167 ЦК України).

Найбільш специфічною у цьому випадку є можливість відшкодування заподіяної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК або органу місцевого самоврядування та їх посадових чи службових осіб. Аналізуючи чинне законодавство, варто дійти висновку, що вина відповідних органів та їх посадових і службових осіб у цьому випадку передбачається. Це вид певної гарантії, яка витікає з того, що дані суб'єкти, які є представниками відповідної публічної влади, мають діяти від імені та в інтересах осіб. Крім цього, законодавець презюмує також і знання цими органами та їх посадовими (службовими) особами чинного законодавства і покладає на них обов'язок безумовного дотримання його приписів.

Після відшкодування завданої шкоди держава Україна, АРК та територіальні громади мають право регресу до винної у цьому завданні шкоди посадової чи службової особи.

Рекомендована література:

Кун А. П. Вопросы возмещения вреда, причиненного гражданину актами власти // Правоведение. -- 1983. -- № 6.

Магазинер Я.М. Ответственность государственного учреждения за вред, причиненный его должностными лицами // Ученые записки Свердловского юрид. ин-та. -- Т. 1. -- Свердловск, 1945.

МаковскийА.Л. Гражданская ответственность государства за акты власти // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика: Сборник памяти С.А. Хохлова / Отв. ред. А.Л. Маковский. -- М., 1998. -- С. 67-112.

Савицкая А.Н. Гражданская ответственность государственных органов за вред, причиненный их должностными лицами (статьи 407 и 407-а ГК): Автореф. дис. ... канд. юрид. наук // Всесоюзный ин-т юрид. наук. -- М., 1953.

Флейшиц Е.А. Ответственность государства за вред, причиненный должностными лицами // Труды научной сессии Всесоюзного ин-та юрид. наук 1-6 июля 1946 г. -- М., 1948.



Глава 33. Відповідальність за шкоду, заподіяну правоохоронними та судовими органами

§ 1. Суб'єкти заподіяння шкоди та суб'єкти відшкодування шкоди, завданої правоохоронними та судовими органами

Цей вид деліктної відповідальності передбачений ст. 1176 ЦК України. Додаткове регулювання деліктних зобов'язань здійснюється Законом України «Про відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду»¹ (далі -- Закон про відшкодування шкоди правоохоронними та судовими органами). Порівняно із загальними умовами настання деліктної відповідальності цей вид має цілу низку специфічних ознак. Насамперед суб'єктом -- заподіювачем шкоди є правоохоронні та судові органи, до яких за ЦК України належать:

1) органи дізнання, тобто органи, наділені правом провадити слідчі дії, що є початковою формою досудового розслідування у кримінальних справах. Згідно з чинним законодавством органами дізнання є: 1) міліція, податкова міліція (у справах про ухилення від сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), а також у справах про приховування валютної виручки); 2) органи безпеки (у справах, віднесених законом до їх відання); 3) командири військових частин, з'єднань, начальники військових установ (у справах про всі злочини, вчинені підлеглими їм військовослужбовцями і військовозобов'язаними під час проходження ними зборів, а також у справах про злочини, вчинені робітниками і службовцями Збройних Сил України у зв'язку з виконанням службових обов'язків або у розташуванні частини, з'єднання, установи); 4) митні органи (у справах про контрабанду); 5) начальники виправно-трудових установ, слідчих ізоляторів, лікувально-трудових і виховно-трудових профілакторіїв (у справах про злочини проти встановленого порядку несення служби, вчинені працівниками цих установ, а також у справах про злочини, вчинені у розташуванні зазначених установ); 6) органи державного пожежного нагляду (у справах про пожежі і порушення протипожежних правил); 7) органи охорони державного кордону (у справах про порушення державного кордону); 8) капітани морських суден, що перебувають у далекому плаванні (ст. 101 КІШ України);

органи попереднього (досудового) слідства, тобто органи, наділені правом проводити досудове слідство у кримінальних справах. Згідно з чинним законодавством до них належать: слідчі прокуратури, слідчі органів внутрішніх справ, слідчі податкової міліції і слідчі органів безпеки (ст. 102 КПК України);

органи прокуратури, тобто органи, на які покладено функції: підтримання державного обвинувачення у суді; представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом; нагляд за додержанням законів органами, що провадять опе-ративно-розшукову діяльність, дізнання, досудбве слідство; нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженням особистої свободи громадян.

Структура органів прокуратури визначається Законом України «Про прокуратуру»¹ і об'єднує в собі Генеральну прокуратуру України, прокуратури АРК, областей, міст Києва і Севастополя (на правах обласних), міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, а також військові прокуратури;

4) органи суду, тобто органи, на які покладено здійснення функцій правосуддя. Згідно з Конституцією України система судових органів складається з Конституційного Суду України та судів загальної юрисдикції (місцеві суди; апеляційні суди, Апеляційний судУкраїни; Касаційний суд України; вищі спеціалізовані суди; Верховний Суд України). Окрім цього, діяльність органів суду регламентується законами України «Про Конституційний Суд України», «Про судоустрій» тощо. Однак суб'єктами за цим видом делікту є переважно суди загальної юрисдикції, що здійснюють правосуддя у кримінальних та адміністративних справах.

Зрозуміло, що від імені цих органів безпосередньо діють їх посадові і службові особи. Проте, як і в попередньому делікті, особа заподіювана шкоди відмежовується від особи, яка несе відповідальність за завдання шкоди. Посадові та службові особи правоохоронних та судових органів, діяннями яких безпосередньо завдається шкода, вчиняють їх не лише від імені зазначених органів, але й від імені держави. І саме тому відповідальність за завдану ними шкоду несе держава Україна.

§ 2. Особливості відповідальності за шкоду, завдану правоохоронними та судовими органами

Певною специфікою наділене протиправне діяння, яким може бути завдана шкода у цьому делікті. Дане протиправне діяння, передбачене як умова настання відповідальності, містить у собі виключний перелік протиправних діянь. Зокрема це:

незаконне засудження;

незаконне притягнення до кримінальної відповідальності;

незаконне застосування як запобіжного заходу тримання під вартою;

незаконне застосування як запобіжного заходу підписки про невиїзд;

незаконне затримання;

незаконне накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

Якщо шкода завдається фізичним або юридичним особам внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, така шкода відшкодовується на загальних підставах². Це не

стосується випадку, коли суд постановляє незаконне рішення у цивільній справі, за умови встановлення у діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили, для яких визначається інший порядок (ч. 5 ст. 1176 ЦК України).

Наявність проти прав ності як характерної ознаки вказаних вище діянь має підтвердитися постановленням судом виправдального вироку, скасуванням незаконного вироку суду, закриттям кримінальної справи органом попереднього (досудового) слідства, а також винесенням відповідного акта про закриття провадження у справі про адміністративне правопорушення.

Тобто для того, щоб визнати дане діяння протиправним, потрібна наявність підстав, які реабілітували б особу, якій завдано шкоди. В іншому випадку, коли дані діяння не підтверджуються реабілітую-чими особу обставинами (наприклад, кримінальну справу закрито на підставі закону про амністію або акта помилування), то право на відшкодування завданої шкоди не виникає (ч. З ст. 1176 ЦК України).

Крім цього, не має права на відшкодування завданої шкоди також і фізична особа, яка у процесі дізнання, попереднього (досудового) слідства або судового розгляду шляхом самообмови перешкоджала з'ясуванню істини і цим сприяла незаконному засудженню, незаконному притягненню до кримінальної відповідальності, незаконному застосуванню як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконному затриманню, незаконному накладенню адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт (ч. 4 ст. 1176 ЦК України).

Однак у разі, коли фізична особа вчинила самообмову внаслідок застосованих до неї фізичного чи психічного насилля, погроз, обману чи інших незаконних засобів, які доведені в належному порядку, у такому разі шкода, завдана особі, має відшкодовуватися на підставах ст. 1176 ЦК України.

Суттєвою специфікою цього делікту є те, що шкода, завдана фізичним та юридичним особам органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури і суду, відшкодовується незалежно від вини посадових і службових осіб цих органів (ч. 1 ст. 1176 ЦК України). При цьому, як уже зазначалося, завдана ними шкода відшкодовується державою Україна в особі відповідних фінансових органів за рахунок майна, у тому числі грошових коштів, які належать їй на праві власності (ст. 326 ЦК України). При цьому у чинному законодавстві однозначно не вирішене питання про те, яка шкода відшкодовується за даним деліктом. Так, ЦК України визначає, що шкода, завдана даним деліктом, відшкодовується у повному обсязі

(ч. 1 ст. 1176 ЦК України), тобто як майнова шкода, завдана особі, так і моральна шкода (ч. 2 ст. 1167 ЦК України). Водночас ст. З Закону про відшкодування шкоди правоохоронними та судовими органами визначає, що відшкодуванню підлягає: 1) заробіток та інші грошові доходи, які фізична особа втратила внаслідок незаконних дій; 2) майно (у тому числі гроші, грошові вклади і відсотки від них, цінні папери та відсотки від них, частка у статутному фонді господарського товариства, учасником якого був громадянин, та прибуток, який він не отримав відповідно до цієї частки, інші цінності), майно, конфісковане або звернене в доход держави судом, вилучене органами дізнання чи попереднього слідства, органами, що здійснюють опе-ративно-розшукову діяльність, а також майно, на яке накладено арешт; 3) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином; 4) суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги; 5) моральна шкода.

З огляду на те, що законодавець визначає виключний перелік протиправних діянь, за які шкода, завдана фізичній особі правоохоронними та судовими органами, відшкодовується у повному обсязі незалежно від вини, слід зауважити, що існує в окремих випадках особливий порядок відшкодування. Це відбувається, наприклад, якщо шкода, завдана фізичній або юридичній особі, є наслідком постановлення судом незаконного рішення у цивільній справі. Передбачається, що вона відшкодовується державою в повному обсязі у разі встановлення в діях судді (суддів), які вплинули на постановлення незаконного рішення, складу злочину за обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили (ч. 5 ст. 1176 ЦК України).

Порядок відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу дізнання, попереднього (досудово-го) слідства, прокуратури або суду, встановлюється згідно із Законом про відшкодування шкоди правоохоронними та судовими органами.

При цьому у разі, коли держава відшкодувала шкоду, завдану посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудо-вого) слідства, прокуратури або суду, вона наділяється правом зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення в її діях складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо неї, який набрав законної сили (ч. З ст. 1191 ЦК України).

Рекомендована література:

Маковский А.Л.. Гражданская ответственность государства за акты власти // Гражданский кодекс России. Проблемы. Теория. Практика: Сборник памяти С.А. Хохлова / Отв. ред. А.Л. Маковский. -- М., 1998. - С. 67-112.

Прокудина Л.А. Возмещение ущерба, причиненного незаконными дей-ствиями правоохранительных органов. -- М.: Городец, 1998. Савицкий В.М., Флейшиц Е.А. Об имущественной ответственности за вред, причиненный должностными лицами органов дознания, предварительного следствия, прокуратуры и суда // Советское государство и право. -- 1966. -- № 7.



Глава 34. Відповідальність за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю фізичної особи

§ 1. Загальні засади відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю фізичної особи

Заподіяння шкоди життю та здоров'ю фізичної особи породжує відповідний обов'язок відшкодувати заподіяну шкоду. Однак порівняно із загальними умовами відшкодування заподіяної шкоди цей вид деліктних зобов'язань наділений цілою низкою специфічних ознак.

Насамперед протиправність діяння полягає у тому, що будь-яке діяння, яким заподіюється шкода життю та здоров'ю фізичної особи, як правило, презюмується протиправним. Це зумовлюється тим, що життя та здоров'я фізичної особи визнаються вищою соціальною цінністю і не можуть бути пошкоджені, а правовідносини, які опосередковують відповідні блага, мають абсолютний характер. Однак в окремих випадках, прямо передбачених у законі, шкода, що заподіюється життю та здоров'ю, є правомірною, наприклад необхідна оборона. При цьому протиправним вважається також заподіяння шкоди життю та здоров'ю внаслідок неналежного виконання умов договору, наприклад, коли каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть завдаються внаслідок неналежного виконання договору перевезення (ст. 1196 ЦК України).

Що стосується шкоди, то слід відмітити, що цим протиправним діянням фізичній особі заподіюється каліцтво чи інше ушкодження здоров'я або смерть.

Поняття «смерть» законодавством не визначається, однак, на нашу думку, під ним слід розуміти певний стан організму фізичної особи, який посвідчується висновком компетентного медичного органу і характеризується непоправними руйнівними процесами центральної нервової системи та кори головного мозку, що наступили внаслідок припинення функціонування життєво важливих систем людини (серцево-судинної, дихальної, нервової).

Поняттям «каліцтво», у свою чергу, охоплюються дві основні категорії: травма та професійне ушкодження здоров'я.

Травма характеризується раптовим та, як правило, одноразовим зовнішнім впливом на організм, внаслідок чого йому заподіюється фізичне ушкодження. Наприклад удар, наслідком якого є перелом кісток. Професійне захворювання характеризується як таке ушкодження здоров'я, що передбачене чинним законодавством¹ та стало наслідком не одноразового, а систематичного та тривалого впливу² на організм людини шкідливих факторів, що є характерними для даного виду професії. Так, наприклад, хронічний бронхіт є професійним захворюванням осіб, які працюють на шахтах, рудниках, відкритих кар'єрах тощо.

Поняттям «інше ушкодження здоров'я» охоплюється будь-яке, не пов'язане з каліцтвом пошкодження здоров'я, що наступило внаслідок так званого загального захворювання. При цьому дане загальне захворювання не пов'язане ні зі специфікою професії, ні з травматичним впливом на організм людини, а є видом ушкодження здоров'я внаслідок недотримання заподіювачем шкоди встановлених правил та норм, наприклад, коли внаслідок відключення опалення особа захворіла на гостре респіраторне захворювання.

Специфіка шкоди, завдана життю та здоров'ю³ фізичної особи, полягає також і в тому, що вона не може бути відшкодована в натурі та оцінена у грошовому еквіваленті. Тому об'єктом відшкодування буде не зазначена шкода, а лише майнові втрати, яких зазнала фізична особа внаслідок завдання цієї шкоди. До таких втрат законодавець відносить заробіток (дохід), втрачений потерпілим внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо (ч. 1 ст. 1195 ЦК України), а також витрати на поховання (ст. 1201 ЦК України) та ін. Однак цей перелік є орієнтовним і на випадок, коли потерпілий має інші втрати, пов'язані з відповідним ушкодженням здоров'я, тоді він має право вимагати їх відшкодування. У разі заподіяння ушкодження здоро-

¹ Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження переліку професійних захворювань» від 8.листопада 2000 р. № 1662 // ОВУ. -- 2000. -- № 45. -- Ст. 1940. Однак потрібно зауважити, що є ряд випадків, у яких професійне захворювання може виникнути при короткостроковому перебуванні у зоні впливу шкідливих факторів, наприклад, туберкульоз у фтизіатра чи бруцельоз у ветеринара можуть виникнути і при одноразовому зіткненні з хворими на відкриту форму туберкульозу чи хворою твариною фізичної особи вона має право на відшкодування моральної шкоди, завданої таким ушкодженням.

Певними особливостями наділений і причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням та завданою шкодою. У цих деліктних зобов'язаннях він має складний характер, що зумовлене специфікою завданої шкоди. Тобто слід доводити наявність причинно-наслідкового зв'язку не лише між протиправним діянням та каліцтвом чи іншим ушкодженням здоров'я або смертю, а й причинно-наслідковий зв'язок між цими ушкодженнями здоров'я і втратою життя та зазначеними майновими втратами.