Особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації України в добу нової економічної політики

Однак замість того, щоб підтримати селян-виробників шляхом підвищення заготівельних цін, більшовики вдалися до посилення контролю як за процесом заготівель, так і за кооперативними цінами на сільгосппродукцію. Не випадково пленум ЦК КП(б)У (29 березня - 2 квітня 1926 р.) акцентував на тому, що одним із реальних заходів боротьби за зниження цін на сільгосппродукти є правильне регулювання районів заготівель і регулювання діяльності заготівельних організацій відповідними контролюючими структурами Компартия Украины в резолюциях… - Т. 1.- С. 420.. З огляду на це центральними та місцевими органами влади й управління був узятий курс на посилення контролю над кооперативними заготівлями. Наприклад, згідно з рішенням ЦК КП(б)У та НКВТ УСРР від 23 листопада 1926 р. у ряді районів Дніпропетровської та Одеської округ на базі місцевих органів влади та управління були терміново створені перевірочні комісії, яким належало впродовж десяти днів провести детальне обстеження заготівель окрспілок і сільських споживчих кооперативів. Результати перевірки доповідалися на засіданнях місцевих партокружкомів, окрвиконкомів, окружкомів РСІ та надходили до управління уповноваженого НКВТ Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-7, оп. 1, спр. 619, арк. 27..

Що дало посилення регулювання заготівельною діяльністю споживчої кооперації? З цього приводу голова правління ВУКС О.Б. Генкін мусив визнати: «Ми опинилися у якомусь порочному колі: з одного боку організований державно-кооперативний заготівельний апарат, вся сфера фінансового управління щодо реалізації урожаю, регулюючий і нормуючий вплив урядового апарату в особі Наркомторгу, а з другого боку - ринкова стихія, яка «по-своєму» визначає народногосподарську кон'юнктуру, неприборканий ажіотаж, політика окремих районів... сотень і тисяч наркомторгів, кожен з яких вносив частку свого «мудрого зусилля» в справу дезорганізації ринку» Генкин А. Перед новой хлебозаготовительной кампанией / А. Генкин // Кооперативный бюллетень. - 1926. - № 18-19. - С. 3..

Таким чином, розгортання заготівельної діяльності споживчої кооперації УСРР в останні роки непу супроводжувалося посиленням державного регулювання і контролю за цим процесом. Заготівельна робота споживчих товариств та їх спілок розглядалася керівництвом республіки у контексті загострення класової боротьби на селі та усунення із процесу заготівель приватного посередника. З цього приводу Перша Всеукраїнська конференція КП(б)У (жовтень 1926 р.) акцентувала на тому, що першочерговим завданням партійних, радянських та господарських організацій є максимальне завоювання ринку сировинних заготівель і усунення з нього дезорганізуючих виступів приватних елементів Компартия Украины в резолюциях… - Т. 1. - С. 441.. Відтак ішлося про таке посилення заготівельної ролі кооперативних організацій на селі, яке б передусім відповідало інтересам радянської влади.

Початок індустріалізації країни, який вимагав значних коштів, посилив увагу правлячої партії та уряду до хлібозаготівель як одного з джерел фінансування промислової модернізації. Крім цього, помітно зріс попит на хліб у районах промислових новобудов. Зросли і норми споживання хліба в містах з огляду на загальне підвищення рівня добробуту населення. Прикметно, що пшениця все більше заміняла жито у масовому споживанні Лаврентьев З. О хлебе (Справка для агитаторов) / З. Лаврентьев. - М.-Л : Гос. Изд-во, 1928. - С. 12..

Принагідно зауважимо: хоча засівна площа в Україні зросла, але впродовж 1925-1928 рр. вона становила лише 90% довоєнної. До того ж, на думку партійно-радянського керівництва країни, тоді товарність сільського господарства не відповідала потребам створення соціалістичної економіки. Зокрема, у 1926-1927 рр. колективні сільгосппідприємства - радгоспи дали тільки 6% товарного хліба, а в 1927-1928 рр. - 9% Венгер А. Зернова проблема / А. Венгер // Кооперативне будівництво. Розділ «Кооперативно-освітня робота». Кн. 2, 1929. - С. 2-4.. Відтак роль кооперативних організацій у заготівлях такого стратегічно важливого продукту як хліб посилювалась, оскільки від удалого збуту збіжжя на внутрішньому та закордонному ринках значною мірою залежали темпи індустріалізації країни.

Перешкодою на шляху хлібозаготівельної діяльності споживчої кооперації УСРР виявилася жорстка конкуренція за селянські хлібні лишки між низкою посередників у процесі збуту. Передусім більшовики намагалися за будь-яку ціну паралізувати хлібозаготівельну діяльність приватних підприємців та всіляко ускладнити для них вивезення збіжжя. Для цього в 1926 р. державою було впроваджене так зване «економічне регулювання на транспорті». Внаслідок цього залізничні тарифи за перевезення товарів для підприємців були підвищені на 50-100%. Як вважає Ю.П. Волосник, цей крок мав на меті зробити малоефективною діяльність непманів на ринку хлібозаготівель. Через дане «нововведення» чимало приватних торговців були змушені повертати назад до фінвідділів вибрані раніше патенти на торгову діяльність у царині хлібозаготівель Волосник Ю.П. Нова торгова буржуазія України в умовах наступу радянської держави на приватний капітал (1926-1927 рр.) / Ю.П. Волосник // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2006. - № 715. - Виспуск 8. - С. 73. .

Пленум ЦК КП(б)У (29 березня - 2 квітня 1926 р.), виявивши ряд недоліків у хлібозаготівельній роботі державних заготівельних організацій та споживчої кооперації, визнав за необхідне скоротити число державних заготівельників, які конкурували між собою, щоб у майбутній хлібозаготівельній кампанії на ринку залишилось два державні (один загальносоюзний і один республіканський) і два кооперативні (сільськогосподарська кооперація і споживча кооперація) планові заготівельники Компартия Украины в резолюциях… - Т. 1. - С. 420. . У свою чергу, УЕР 4 березня 1927 р., розглядаючи питання про необхідність удосконалення хлібозаготівельного процесу, визнала негативним паралелізм у хлібозаготівельній роботі ряду організацій. Так, Московська спілка споживчих товариств (МССТ), Олійтрест і Держбанк, не маючи в Україні своєї заготівельної мережі, конкурували з плановими заготівельниками у процесі закупки збіжжя у селян. Тому УЕР зобов'язала зазначені структури з квітня того ж року припинити хлібозаготівельну діяльність ЦДАВО України, ф. 296, оп. 3, спр. 656, арк. 64 зв.. Без сумніву, йшлося про те, щоб чітко визначені державні заготівельні організації і споживча кооперація, виконуючи вказівки влади, максимально могли охопити зернові лишки у селян і тим самим позбавити приватного посередника впливу на хлібозаготівлю.

Про посилення контролю за заготівлями зернопродуктів ішлося й на Першій Всеукраїнській конференції КП(б)У в жовтні 1926 р. Зокрема, акцентувалося на державному регулюванні шляхом цінової політики під час проведення хлібозаготівельної кампанії. Від регулюючих державних органів вимагалося забезпечити стійкість хлібозаготівельних цін упродовж усієї кампанії. Разом з тим зверталась увага на доцільність зниження організаційних витрат у роботі хлібозаготівельних і хліботоргуючих організацій, що, без сумніву, стосувалось і споживчої кооперації Компартия Украины в резолюциях… - Т. 1. - С. 441..

Рішення десятої сесії Ради Вукопспілки (жовтень 1926 р.) переконують у тому, що хлібозаготівельна діяльність споживчої кооперації більшовиками все частіше розглядалася в контексті створення державно-планової економіки. Не випадково учасником і доповідачем під час роботи сесії був заступник наркома торгівлі УСРР А.О. Венгер, який акцентував на таких першочергових завданнях споживчої кооперації в хлібозаготівельній кампанії 1926-1927 рр: виконання кооператорами встановлених державою планів та заохочення селян до збуту лишків хліба. Загалом сесія Ради ВУКС у силу ряду об'єктивних (фінансова залежність від державних банків, намагання вижити в умовах конкуренції) та суб'єктивних (переважна більшість керівників ВУКС були членами правлячої партії, а відтак -виконавцями вказівок центру) факторів не виступила проти державного втручання в її хлібозаготівельну діяльність. Натомість було вирішено «прискорити оформлення у відповідних органах збільшення плану хлібозаготівель у відповідності з реально виявленими можливостями споживчої кооперації». Водночас сесія ухвалила клопотатися перед відповідними державними органами про збільшення споживчій кооперації довготермінових кредитів із метою розширення хлібозаготівель Десята сесія Ради Вукопспілки. Резолюції // Кооперативный бюллетень. - 1926. -№ 31.- С. 17..

Державні директиви щодо забезпечення хлібом не лише внутрішнього ринку, але й промислових районів РСФРР та інших республік накладало на споживчу кооперацію подвійні обов'язки і вимагало пошуку додаткового фінансування. Навіть взаємодомовленості між кооперативними центрами двох республік - Вукопспілкою та Центроспілкою СРСР щодо заготівель хліба регулювалися відповідними інстанціями. Зокрема, 14 січня 1926 р. НКВТ УСРР зобов'язав ВУКС упродовж місяця заготовити для Центроспілки 250 тис. пудів жита. Оскільки забезпечення робітників промислових районів РСФРР хлібом розглядалося як важлива політична справа, НКВТ вимагав від Вукопспілки своєчасного проведення заготівель та подекадної звітності ЦДАВО України, ф. 423, оп. 2, спр. 63, арк. 222.. Так, 23 січня 1926 р. ВУКС мусила звітувати НКВТ, що лише у другій декаді місяця нею було заготовлено та відвантажено Центроспілці 61 тис. пудів жита Там само, арк. 220-221. .

Коли в грудні 1927 р. виникли перебої у забезпеченні хлібом робітників Москви та Ленінграда, керівництво УСРР через регулюючі органи посилило директивні методи управління споживчою кооперацією. Це підтверджує службова записка НКВТ УСРР на ім'я ВУКС від 22 грудня 1927 р., в якій її звинуватили у зриві заготівель хліба, що призвело до «надзвичайного загострення ситуації з борошном на півночі». Без узгодження з керівництвом ВУКС НКВТ УСРР установив щоденну норму відвантаження хліба для Москви та Ленінграда, у тому числі для державної структури Хлібопродукт - 8 вагонів і для Московської спілки споживчих товариств (МССТ) - 6 вагонів. Акцентувалося на тому, що невиконання Вукопспілкою встановлених нарядів викличе запровадження відповідних санкцій указаним наркоматом Там само, ф. 296, оп. 3, спр. 1563, арк. 118..

Архівні документи засвідчують факт тиску на споживчу кооперацію УСРР з боку союзних регулюючих органів щодо нав'язування їй незапланованих заготівель збіжжя. Так, 28 грудня 1927 р. Союзнаркомторг через НКВТ УСРР зобов'язав ВУКС терміново виконати наряд із заготівлі 300 вагонів хліба для робітників Середньої Азії. При цьому Союзнаркомторг наполягав на «обов'язковому виконанні наряду» Вукопспілкою Там само, арк. 26..

Адміністративне втручання влади у хлібозаготівельну роботу споживчої кооперації виявлялося в намаганні регулюючих органів впливати на процес не лише заготівлі, але й збуту нею хліба. Це підтверджують численні директиви НКВТ УСРР щодо передачі заготовленого кооператорами збіжжя тим чи іншим державним організаціям. Наприклад, коли виникло ускладнення із забезпеченням державних млинів зерном, НКВТ директивою від 29 грудня 1927 р. заборонив ВУКС вивозити заготовлене жито із Дніпропетровської округи для того, щоб підтримати роботу млинів Укрхліба Там само, арк. 9. . Щоб убезпечити державні спиртзаводи від простою, НКВТ УСРР розпорядженням від 1 жовтня 1927 р. у директивному порядку зобов'язав організації споживчої кооперації у тих районах, де були підприємства Укрспирттресту, здавати їм заготовлену кукурудзу як сировину для виробництва спирту ЦДАВО України, ф. 296, оп. 3, спр. 661, арк. 87..

Державні директивні методи управління далися взнаки і в процесі заготівлі та збуту кооператорами ячменю. Наприклад, 23 грудня 1927 р. НКВТ УСРР у категоричній формі вимагав від Вукопспілки негайно передати центру сільськогосподарської кооперації - Сільському Господарю в посівний фонд 160 тис. пудів ячменю. Водночас цей наркомат наполягав на тому, щоб керівництво ВУКС дало пояснення з приводу того, як саме був реалізований заготовлений кооператорами у листопаді 1927 р. ячмінь Там само, спр. 1563, арк. 117..

Для того, щоб виправити ситуацію із забезпеченням броварень сировиною, керівництво УСРР також не раз удавалося до тиску на споживчу кооперацію щодо передачі нею заготовленого ячменю пивоварним заводам. Так, 25 лютого 1927 р. на засіданні РНК УСРР вирішували питання про забезпечення Харківського державного броварного заводу «Нова Баварія» ячменем. З метою запобігання простою заводу вирішили зобов'язати хлібозаготівельні організації передати заготовлений ними ячмінь указаному підприємству. Зокрема, норма здачі Вукопспілкою становила 50 вагонів ячменю. У разі невиконання даного розпорядження заготівельні організації, у тому числі Вукопспілку, НКВТ погрожувався «притягати до законної відповідальності» Там само, спр. 656, арк. 66..

Були випадки, коли НКВТ УСРР декілька разів змінював свої розпорядження щодо заготівлі та реалізації споживчою кооперацією ячменю, що вносило додаткові проблеми у хлібозаготівельну роботу кооператорів. Це підтверджує спільне розпорядження ВРНГ та НКВТ на адресу Вукопспілки від 28 грудня 1927 р. У ньому йшлося про те, що раніше встановлені державні завдання щодо відвантаження ВУКС заготовленого нею ячменю Черкаській, Зинов'євській, Шепетівській та Роменській броварням «слід замінити відповідною кількістю відвантажень до Київського Харчотресту Там само, спр. 1563, арк. 8..

Серед методів, які регулювали та обмежували самостійні дії кооператорів під час проведення хлібозаготівельних кампаній 1926-1927 рр., була державна цінова політика, зокрема встановлення «справедливих» хлібних цін, які б відповідали одночасно відтворенню сільського господарства і інтересам робітничого класу» Капитановский Н. Хлебные цены за три года / Н. Капитановский // Хозяйство Украины. - 1928. - № 8-9. - С. 143.. Улітку 1926 р. було прийнято сумнозвісну статтю 107 Кримінального кодексу, що дозволяла вживати репресивні заходи (конфіскацію так званих «хлібних надлишків») щодо селян, які відмовлялися здавати хліб за твердими державними цінами. Цими діями радянська держава намагалася зробити сприятливим для себе хід державних хлібозаготівель, щоб досягти виконання завищених експортних планів вивезення збіжжя за кордон, і в такий спосіб забезпечити надходження валюти, потрібної для фінансування індустріалізації.

Відтак цінова політика держави, впливаючи на встановлення хлібозаготівельних цін, переслідувала такі завдання: по-перше, знизити загальний рівень заготівельних цін на зерно, по-друге, усунути порайонні та регіональні розбіжності у визначенні цін на збіжжя, по-третє, максимально послабити сезонні коливання на зернохліб, по-четверте, підпорядкувати ринкові ціни державній заготівельній політиці. Отже, радянська влада директивним шляхом намагалася регулювати хлібозаготівельні ціни у контексті «правильної класової політики в справі заготівель», про що було заявлено на об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б) (29 липня - 9 серпня 1927 р.) КПСС в резолюциях… - Т. 4. - С. 193.. Ігноруючи кон'юнктуру ринку та регіональні розбіжності щодо врожайності, держава прагнула зберегти твердий ціновий курс на зернові культури.

В останні роки непу в Україні, попри вжиті державою заходи, існували дві різні ціни на хлібозаготівельному ринку - регульована владою та ринкова (яка тоді кваліфікувалася як спекулятивна). Без сумніву, керівництво республіки турбувала ситуація із запровадженням заготівельних цін державними і кооперативними заготівельниками. Це підтверджує секретний обіжник НКВТ УСРР від 22 квітня 1926 р., адресований окрвнуторгам, державним заготівельним організаціям, споживчій кооперації, іншим кооперативним центрам Держархів Полтавської області, ф. Р-2178, оп. 1, спр. 1, арк. 378.. У документі акцентувалося на тому, що у хлібозаготівельних районах з боку державних і кооперативних організацій спостерігалися факти обходу регулюючих заходів у галузі хлібозаготівель і політики цін, які виражались у тому, що закупівля збіжжя у селян здійснюється за підвищеними цінами. Відтак НКВТ УСРР як регулюючий хлібозаготівлі орган, визнав, що такі методи заготівлі «мають украй шкідливий вплив так як дискредитують в очах селянства плановість виступів хлібозаготівельників, відривають селянство від кооперації». Тому державним і кооперативним хлібозаготівельникам категорично заборонили вдаватися до практики підвищення закупівельних цін.

Виконуючи директиви союзних та республіканських регулюючих органів, споживча кооперація УСРР була змушена встановлювати хлібозаготівельні ціни таким чином, щоб вони чітко вписувалися у визначені державою межі. Зручною формою державного регулювання заготівельних цін на хліб виявилися конвенційні бюро, які діяли при окружних відділах НКВТ УСРР з середини 1920-х рр. Усі заготівельні організації певного регіону укладали між собою угоду про встановлення та дотримання заготівельних цін як на зернохліб, так і на інші сільськогосподарські продукти. Як приклад, укажемо на практику регулювання хлібозакупівельних цін конвенційним бюро при Вінницькому окрторгвідділі. Постановою цього органу від 26 серпня 1926 р., тобто у разпал хлібозаготівель, були встановлені такі заготівельні ціни: жито - 77 коп. за пуд, пшениця - 1 крб 15 коп. за пуд, овес - 75 коп. за пуд, ячмінь - 70 коп. за пуд, дотримуватися яких, без сумніву, мали й кооператори Держархів Вінницької обл., ф. Р-3540, оп. 1, спр. 5, арк. 3..

У ряді випадків кооператори робили спроби протестувати проти обмеження їх прав у визначенні заготівельних цін на зернові культури. Підтвердженням цього є записка Вукопспілки до НКВТ УСРР від 7 січня 1926 р. Керівництво ВУКС намагалося переконати цей регулюючий орган у необхідності надання споживчій кооперації права визначати заготівельну ціну хоча б на насіння соняшника. Низькі темпи заготівлі цього продукту кооператори пояснювали двома причинами. По-перше, все заготовлене кооператорами насіння соняшника вони мали, згідно державних директив, передавати Олійтресту, при цьому комісійний збір не покривав затрат і не сприяв активізації заготівель споживчими кооперативами. По-друге, заготівлі насіння соняшника проходили за конвенційними цінами, які, на думку кооператорів, «далеко не відповідали дійсно існуючим» на ринку ЦДАВО України, ф. 423, оп. 2, спр. 63, арк. 207..

Загалом конвенційні хлібозаготівельні угоди дозволяли радянській владі утримувати ціни на закупівлю зерна у селян державними та кооперативними організаціями, що було проявом втручання більшовиків у процес ціноутворення в умовах ринку, хоча це й пояснювалося прагненням держави сприяти його стабілізації. Як досягнення державного регулювання заготівельних цін Президією ВУЦВК 7 вересня 1928 р. визнали те, що впродовж 1926-1927 рр. пересічна заготівельна ціна на 1 пуд жита зменшилась і становила 72 коп. замість 95 коп. у заготівельну кампанію 1925-1926 рр. Відповідно пересічна заготівельна ціна за пуд пшениці становила 1 крб 11 коп. проти 1 крб 85 коп. Директивне зниження державних та кооперативних заготівельних цін на збіжжя влада розглядала як вирішальний фактор у боротьбі із приватним хлібозаготівельником. Якщо в 1925-1926 рр. питома вага державних і кооперативних хлібозаготівель в Україні складала 75%, а приватного заготівельника - 25%, то в 1926-1927 рр. відповідно - 90% і 10% Там само, ф. 296, оп. 3, спр. 656, арк. 116..

Намагаючись розширити хлібозаготівлі, кооператори використовували пропагандистсько-агітаційні методи впливу на селян з метою їх заохочення до здачі лишків вирощеного врожаю зернових. Доказом цього є те, що кооперативні видання постійно закликали пайовиків та селян-одноосібників узяти активну участь у заготівлях зерна та іншої сільськогосподарської продукції. На сторінках кооперативних видань систематично виступали зі статтями на хлібозаготівельні теми керівники Вукопспілки. Наприклад, у 1926 р. у статті «Перед новой хлебозаготовительной кампанией» голова правління ВУКС О.Б. Генкін закликав селян робити ставку на споживчу кооперацію, оскільки вона могла забезпечити їх потреби у промислових товарів і гарантувати оперативний та вигідний збут збіжжя Генкин А.Б. Перед новой хлебозаготовительной кампанией / А.Б. Генкин // Кооперативный бюллетень. - 1926. - № 17. - С. 3-9..

Проте більш дієвою виявилася практика матеріальної зацікавленості селян до здачі хліба споживчим кооперативам. До цього кооператорів зобов'язували рішення Х Всеукраїнського з'їзду Рад (квітень 1927 р.), який наголосив на тому, що державні заготівлі хліба треба і надалі залишити споживчій кооперації як найбільш прилаштованій для цієї справи заготівельній організації, здатній матеріально зацікавити селян ЗУ України. - 1927. - № 20. - Ст. 97. - С. 321.. Зрозуміло, йшлося про дефіцитні ходові товари та продукти. Зокрема, у 1926-1927 рр. кілограм господарського мила коштував у споживчій кооперації 57,1 коп., а у приватника - 60,6 коп.; відповідно цвяхів - 35,5 коп. і 39,1 коп.; солі - 4,3 коп. і 4,9 коп. За літр гасу споживчому товариству селяни тоді платили 10,4 коп., а приватнику - 11,3 коп., а за літр олії - відповідно 52 коп. і 60,2 коп. Збірник статистико-економічних відомостей про торгівлю України 1925-26-1929-30 рр. - Х. : Держвидав «Господарство України». - 1931. - С. 114..

Однак початок 1926 р. позначився так званим «товарним голодом», коли необхідну кількість товарів для села державна промисловість дати не могла через першочергове фінансування важкої промисловості. За таких умов посилилась спекуляція і зросла кількість приватних посередників, які прагнули отримати на цьому зиск, особливо під час хлібозаготівельної кампанії. При погіршенні товарного асортименту, зауважує Ю.П. Волосник, значно посилилось таємне скуповування приватниками дефіцитного краму з державних і кооперативних крамниць Волосник Ю.П. Нова торгова буржуазія України в умовах наступу радянської держави на приватний капітал (1926-1927 рр.) / Ю.П. Волосник // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. - 2006. - № 715. - Вип. 8. - С. 72.. Це явище набуло масового характеру. Перекупщики зі своїми родичами і знайомими вистоювали в чергах біля державних та кооперативних магазинів, скуповуючи цілими партіями дефіцитні товари, особливо тканини (так звану мануфактуру). Не допомогло ні введене взимку 1926 р. нормування продажу цих товарів, ані наявність контролерів, які наглядали за «правильним відпуском» дефіцитних товарів покупцям. Були випадки, коли й кооперативні «торговці» не утримувалися перед можливістю забрати у селян хліб, натомість запропонувавши їм дефіцитні товари з високими націнками. Зокрема, у деяких кооперативах націнки на мануфактуру тоді становили: бобрик суконний - 38%, ситець - 48% і модеполам (білий ситець високого гатунку) - 49% Конко Н.В. Товарный голод и кооперация / Н.В. Конко. - М. : Центросоюз, 1926. - С. 12..

Через нестачу необхідних товарів на місцях постійно виникали збої в їх надходженні, а також проблеми при розподілі, що негативно позначалося на хлібозаготівельній діяльності кооперативних організацій. Виявилося, що наприкінці 1926 р. на селі не вистачало будівельних матеріалів, у тому числі віконного і лампового скла та покрівельного заліза. Наприклад, на нараді кооператорів Харківської райспоживспілки 31 жовтня 1926 р. було вказано на факт, коли під хлібозаготівлі одне із споживчих товариств отримало всього ј ящика віконного скла з розрахунку на тисячу селянських дворів. У таких випадках селяни пропонували свої лишки зерна приватнику, який продавав віконне скло вдвічі дорожче від кооперативної ціни (70 коп. у споживчій кооперації і 1 крб 50 коп. у приватника). Як вихід кооператори запропонували систематично проводити наради для виявлення необхідних дефіцитних товарів у тому чи іншому районі і можливості маневрування ними Н.К. Хлебозаготовки и промтовары на сельском рынке / К.Н. // Кооперативный бюллетень. - 1926. - № 34. - С. 54.

Оскільки найбільш дефіцитним товаром на той час продовжувала залишатись мануфактура, держава зобов'язувала кооператорів використовувати запаси цього товару для заохочення селян. Однак проблем із своєчасним надходженням необхідної кількості мануфактури на село було немало, що, у свою чергу, позначалось на темпах хлібозаготівель. З цієї причини питання матеріального заохочення селян постійно відстежувалося партійно-радянським керівництвом республіки. Так, 25 листопада 1926 р. НКВТ УСРР інформував ЦК КП(б)У про існуючу проблему з доставкою мануфактури під хлібозаготівлі для Дніпропетровської округи. З обіцяних споживчій кооперації 250 тис. пудів мануфактури тоді вдалося завезти лише 170 тис. пудів. З огляду на це ЦК КП(б)У зобов'язав НКВТ вишукати можливість терміново направити до Дніпропетровська не менше 9 вагонів мануфактури з тим, щоб активізувати осінні хлібозаготівлі Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-7, оп. 1, спр. 619, арк. 28..

Держава прагнула урегулювати надходження та розподіл дефіцитних промислових товарів під хлібозаготівлі, не допускаючи їх розпорошення на місцях. У цьому переконує розпорядження ЦВК та РНК СРСР від 30 грудня 1927 р. про надання Наркомату внутрішньої торгівлі і Раді праці та оборони (РПО) СРСР права безпосередньо давати розпорядження з питань розподілу промислових товарів місцевим органам. У директиві, надісланій місцевим виконавчим комітетам, внуторгам та кооперативним організаціям, зокрема, мовилося: «У зв'язку з посиленням хлібозаготівель повинна бути звернена увага на своєчасне відвантаження як дефіцитних, так і достатніх промислових товарів для забезпечення села. Вами повинні бути вжити всі заходи щодо точного виконання всіх директив уряду з врегулювання хлібозаготівель і ніякі пояснення причин затримки у відправці товарів братися до уваги не будуть». Прикметно, що всі непорозуміння щодо надходження ходових товарів під хлібозаготівлі мали терміново вирішуватися НКВТ СРСР та УСРР упродовж 24 годин ЦДАВО України, ф. 296, оп. 3, спр. 656, арк. 4..

Іншим видом матеріального стимулювання селян була додаткова виплата за зданий хліб. Так, правління Вукопспілки 21 грудня 1927 р. розглянуло питання про порядок виплати кооперативної доплати селянам-пайовикам. З огляду на тодішній стан хлібного ринку та потреби в стимулюванні кооперативних заготівель визнали за потрібне видати доплату пайовикам за зданий до споживчого кооперативу хліб у розмірі до 5 коп. на кожний пуд. При встановленні додаткової оплати правління ВУКС, ураховуючи директиви регулюючих органів, мали дотримуватися класового підходу. Наголошувалось на тому, що незаможники та середняки у своїй більшості здавали до кооперації збіжжя у першій половині хлібозаготівельної кампанії, а заможні селяни з метою спекуляції затримували реалізацію хліба до післявесняного періоду. У зв'язку з цим правління Вукопспілки запропонувало видавати селянам доплату лише за хліб, зданий до споживчого товариства не пізніше 1 квітня 1928 р. Держархів Вінницької обл., ф. Р-122, оп. 1, спр. 125, арк. 32..

Серед ряду кооперативних організацій УСРР, які активно здійснювали матеріальне стимулювання учасників хлібозаготівельних кампаній, була Могилів-Подільська райспоживспілка. Зокрема, у липні 1927 р. від Вукопспілки нею був отриманий спеціальний фонд для видачі премій пайовикам із отриманих від реалізації зернопродуктів коштів у поточну заготівельну кампанію. Розподіл премій поміж сільськими товариствами райспоживспілка здійснювала пропорційно до кількості хліба, зданого пайовиками станом на 1 квітня 1927 р., як того вимагали розпорядження ВУКС. Прикметно, що кооператори надавали можливість пайовикам залишити належну їм премію як пайовий внесок Там само, ф. Р-3540, оп. 1, спр. 5, арк. 2..

Поруч із роботою щодо матеріальної зацікавленості селян під час хлібозаготівельних кампаній уживалися заходи для стимулювання власне самих кооперативних організацій та їх працівників. Зазначимо, що такого роду стимулювання здійснювалося як у середині системи, так і урядовими структурами та місцевими органами влади. Однак усе це відбувалося під пильним контролем регулюючих та контролюючих хлібозаготівлі органів. Цікавим видається розпорядження НКВТ УСРР від 3 листопада 1926 р., яке стосувалося оподаткування оборотів споживчих товариств при хлібозаготівлях. Комісійна винагорода, яку отримували споживчі товариства від райспоживспілок за проведені хлібозаготівлі, віднині не входила в обіг товариства, що підлягав оподаткуванню Там само, спр. 3, арк. 64.. Без сумніву, це було стимулом для хлібозаготівельної роботи сільських кооперативів.

Звернемося до досвіду Могилів-Подільської райспоживспілки щодо матеріального заохочення кооперативів та їх працівників за проведені хлібозаготівлі, оскільки вона систематично здійснювала цю роботу. Зокрема, згідно з рішенням райспоживспілки від 28 жовтня 1926 р. на користь споживчих товариств була введена комісійна винагорода за хліб, а саме: по 7 коп. за пуд повагонної здачі і 5 коп. за пуд щодо менших партій збіжжя Там само, арк. 21..

21 липня 1927 р. райспілка виділила для розподілу між сільськими товариствами 4 тис. 20 крб преміальних для зданий ними хліб. Однак премія для споживчих кооперативів за заготівлю невеликих партій хліба віднині, відповідно до розпорядження НКВТ УСРР, була дещо зменшена - з 5 по 4 коп. за пуд Там само, спр. 5, арк. 2..

Про стимулювання за заготівлі хліба у першу чергу керівників споживчих товариств, а вже потім рядових кооператорів свідчить практика заохочення тієї ж таки Могилів-Подільської райспілки. Наприклад, у грудні 1927 р. райспілка ухвалила розпорядження, в основу якого був покладений установлений НКВТ УСРР порядок преміювання хлібозаготівельних кадрів. За січень 1928 р. на премію міг розраховувати член правління того сільського споживчого товариства, для якого місячний план здачі хліба становив не менше 1 тис. пудів. У такому разі винагорода складала 10 крб. За перевиконання товариством місячного плану на 25% його керівники отримували 25 крб винагороди, а за перевиконання місячного плану на 50% - відповідно 50 крб. Перевиконання місячного плану кооперативом понад 50%, крім вище зазначеної винагороди, передбачало по 1 крб за кожний відсоток. Працівники товариств, для яких встановлена норма заготівлі була меншою за 1 тис. пудів, премію могли отримати тоді, коли вони підвищували визначену норму заготівлі. Кооператори, які активно працювали на хлібозаготівлях, незалежно від додаткової винагороди, отримували по півкопійки з кожного заготовленого й зданого своєчасно хліба. Тоді ж райспілка виділила премії ряду товариств, які показали кращі показники під час хлібозаготівельної кампанії 1927 р., а саме: Мурафському та Ямпільскому товариствам - по 20 крб кожному, Тульчинському - 15 крб, Насиківському - 10 крб Держархів Вінницької обл., ф. Р-3540, оп. 1, спр. 5, арк. 26..

Крім матеріального заохочення кооператорів до активізації хлібозаготівель, радянська влада посилила їх відповідальність за виконання державних планових завдань. Перші директиви щодо перевірки кооперативних кадрів щодо виконання ними хлібозаготівельних директив з'явилися ще у 1926 р. Підтвердженням цього є таємна постанова НКВТ УСРР окрвнуторгам від 22 лютого 1926 р., у якій від них вимагалося посилити контроль та притягати до судової відповідальності працівників споживчих товариств і райспілок «у випадках злісного ламання та порушення ними хлібозаготівельних договорів та у випадках продажу й передачі хліба приватним особам і організаціям» Держархів Полтавської обл., ф. Р-2178, оп. 1, спр. 1, арк. 368.. У тому ж році у споживчій кооперації було покладено початок регулярним перевіркам кооператорів, задіяних на хлібозаготівельній роботі. Наприклад, згідно з рішенням колегії по перегляду низового складу хлібозаготівельників при Управлінні уповнаркомторгу УСРР по Криворізькій окрузі від 22 жовтня 1926 р. було відсторонено від роботи в кооперації чотирьох заготівельників - Хоруженка, Янчака, Федорова і Когана. Їх провина полягала не лише в тому, що вони заготовляли збіжжя у приватника, але й піднімали заготівельні ціни на нього для того, щоб зацікавити селян Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-7, оп.1, спр. 619, арк. 23-23 зв..

Принагідно зауважимо: хоча радянська влада й посилила державні завдання на споживчу кооперацію, у першу чергу вона фінансово підтримувала державних хлібозаготівельників. Не стала винятком і хлібозаготівельна кампанія 1926 р. Тоді кредити, які надійшли від НКВТ СРСР для забезпечення хлібозаготівель в УСРР, місцевою владою були розподілені між хлібозаготівельниками так: Укрхліб - 73%, Вукопспілка - 16% і Сільський Господар - 11% ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2300, арк. 40.. З огляду на обмеженість державних коштів для розгортання хлібозаготівельної кампанії 1926 р. ВУКС довелося вишукувати необхідні кошти всередині системи. З цього приводу журнал «Кооперативный бюллетень» зазначав: «Усі розрахунки потрібно будувати на тому, що цільового фінансування, напевно, у цьому році не буде», відтак споживчим товариствам та їх райспілкам пропонувалося зробити відповідні висновки, тобто збільшити власні грошові внески у хлібозаготівлі з тим, щоб охопити 100% хлібозаготівель на місцях Пивоваров Л.К. подготовке новой хлебной кампании / Л.К. Пивоваров // Кооперативный бюллетень. - 1926. - № 17. - С. 27..

Однак у 1926 р. власні кошти споживчої кооперації, які призначались на хлібозаготівлі, складали всього 20% необхідної суми, переважна частина припадала на державні кредити Пивоваров Л. Вукопспилка в новой хлебной кампании / Л. Пивоваров // Кооперативный бюллетень. - 1926. - № 26-27. - С. 21.. Така ситуація спонукала кооператорів активізувати пошук додаткових джерел фінансування як власних, так і державних хлібозаготівельних операцій. Передусім кооператорам довелося приділити увагу вдосконаленню хлібозаготівельного апарату. Цього вимагало систематичне зростання хлібозаготівельних планових завдань, що надходили від урядових структур. Так, протягом 1926-1927 рр. частка споживчої кооперації УСРР спільно з сільськогосподарською кооперацією в централізованих заготівлях подвоїлась порівняно з попереднім роком, сягаючи 43% (57% припадало на державні організації і 17% на приватного заготівельника) ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2514, арк. 91.. Щоб виконати державні завдання, кооператори вдалися до концентрації хлібозаготівель з опорою на сільські товариства, посилення взаємозв'язків між окремими кооперативними ланками, а також зниження витрат на організацію хлібозаготівельної справи.

Кооператорами була проведена робота щодо розширення хлібозаготівельної мережі з метою максимального охоплення селянських лишків та зменшення впливу приватних заготівельників. Зокрема, 25 грудня 1926 р. Катеринославський окружний виконавчий комітет інформував Петропавлівський райвиконком, що приватний заготівельник заготовляє з більшим успіхом, ніж державні та кооперативні заготівельники, це пояснюється захопленням приватником кращих місць на шляхах. З огляду на це місцева влада зобов'язала споживчі товариства вжити заходи «щодо паралізування ролі приватного заготівельника на хлібному ринку», а значить, відкрити хлібозаготівельні пункти в тих місцях, «де найбільш часто проїздять селяни з хлібом на ринок» Держархів Дніпропетровської обл., ф. П-7, оп. 1, спр. 619, арк. 30.. Отже, для того, щоб успішно виконувати державні хлібозаготівельні завдання і водночас потіснити приватного посередника, кооперативи мали наблизитися безпосередньо до виробника хліба. До цього підштовхували і рішення об'єднаного пленуму ЦК і ЦКК КП(б)У (26 лютого - 3 березня 1927 р.), який наголосив на необхідності того, що кооперація через систему заготівельних пунктів зобов'язана максимально охопити закупівлю зерна Компартия Украины в резолюциях… - Т. 1. - С. 455..

Відтак особливість хлібозаготівельної кампанії вітчизняної споживчої кооперації у 1926-1927 рр. полягала в тому, що основною базою заготівель стали її сільські товариства. Якщо у 1925-1926 рр. 3 тис. 812 сільських споживчих кооперативів здійснювали заготівлю збіжжя, то в 1926-1927 рр. їх кількість зросла до 4004. При цьому 87,7% хлібозаготівельної мережі споживчої кооперації було розташовано в селянській глибинці Філіпович М. Споживкооперація України у хлібозаготівлях за час із 23-24 р. до

29-30 р. / М. Філіпович // Кооперативне будівництво. - 1930. - №11-12. - С. 54.. До того ж перевалочні операції, що їх раніше проводили районні спілки споживчих товариств, упродовж 1926-1927 рр. були передані пристанційним і пристанським споживчим товариствам. Згідно з розпорядженням правління ВУКС від 18 червня 1928 р. центрами приймання хліба від селян також стали кооперативні млини ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2797, арк. 70.. Таким чином, приймання хліба від селян практично було зосереджене в низовій заготівельній мережі споживчої кооперації.

Таблиця 4.1.1 - Динаміка хлібозаготівель споживчої кооперації УСРР по окремих ланках за період з 1 жовтня 1925 по 1 жовтня 1927 рр. (у тис. тонн)*

* Складено на підставі : Десять років споживчої кооперації УСРР (1920-1930). - Х. : Вукопспілка, 1930. - С. 71.

Дані табл. 4.1.1 переконливо засвідчують, що основна частина хлібозаготівель у споживчій кооперації УСРР припадала на сільські товариства. Якщо в 1925-1926 рр. вона становила 79%, то в 1926-1927 рр. зросла до 92%. Таким чином, упродовж 1926-1927 рр. відбулося зростання хлібозаготівельної мережі української споживчої кооперації з одночасною концентрацією цього напряму її діяльності в сільських товариствах.

Паралельно з концентрацією хлібозаготівель у сільській ланці відбувався процес усе більшого охоплення заготівель первинних ланок вищими об'єднаннями, тобто процес організаційно-господарської та планової централізації хлібозаготівель споживчої кооперації. Цей процес у системі споживчої кооперації УСРР відбувався в період посилення централізації і планування економіки загалом по країні і мав сприяти виконанню все зростаючих державних хлібозаготівельних завдань та всеохоплюючому контролю за кооперативними заготівлями і збутом зернопродуктів.

До 1926 р. взаємна ув'язка хлібозаготівель по системі споживчої кооперації була відносно слабка. Вигідніше фінансування та умови розрахунків, що їх пропонували державні заготівельники сільським товариствам, ускладнювали справу централізації хлібозаготівель у середині системи. Посилення централізації хлібозаготівель у споживчій кооперації почалося відтоді, коли 9 квітня 1926 р. РПО СРСР видала наказ, за яким завдання споживчої кооперації на хлібному ринкові було сформульовано, як завдання максимально можливого охоплення селянських лишків на підставі єдності кооперації як громадсько-господарської організації. Ця директива, по-перше, чітко нормувала відносини споживчої кооперації і державних заготівельників у галузі хлібозаготівель. Держзаготівельникам було заборонено, без згоди на те кооперативного об'єднання, безпосередньо зв'язуватися з сільськими товариствами та окрспілками. По-друге, кооперативні організаційні заходи всередині системи сприяли майже повній консолідації хлібозаготівель. Раніше, замість виконання угод з ВУКС, окружні спілки іноді здавали хліб іншим заготівельникам за підвищеними цінами. Так само вчиняли й сільські товариства щодо окрспілок. Віднині подібним явищам у хлібозаготівельній діяльності споживчої кооперації поклали кінець. Відтак охоплення окружними спілками хлібозаготівель сільських товариств досягло 98,2%, а Вукопспілкою заготівель окрспілок -майже 100% Філіпович М. Споживкооперація України у хлібозаготівлях за час із 23-24 р. до 29-30 р. / М. Філіпович // Кооперативне будівництво. - 1930. - №11-12. - С. 50.. Як результат - поза увагою ВУКС залишилась лише невеликі за обсягом місцеві хлібозаготівлі.

Для централізації та активізації кооперативних хлібозаготівель держава розглядала як можливу спробу об'єднати потенціал споживчої та сільськогосподарської кооперації. Цю ідею наприкінці 1926 р. запропонували НКВТ та Держплан УСРР. Зокрема, на сторінках журналу «Хозяйство Украины» з цього приводу зазначалося: «…було б доцільним спробувати двом правлінням кооперативних організацій (ВУКС і Сільський Господар спільно з Наркомторгом сформулювати умови про деяке об'єднання внизу кооперативної хлібозаготівельної роботи. Ми надали великі можливості сільськогосподарській і споживкооперації внизу для розвитку їх хлібозаготівель, зняли звідти державний низовий апарат майже повністю і там по суті нині діє лише кооперативний апарат. Однак цей апарат повністю не завантажений і з огляду на це цілком природно з метою нормалізації роботи є постановка питання про об'єднання кооперативної хлібозаготівельної роботи» Свищев Ф.И. Итоги и перспективы развития потребительской кооперации / Ф.И. Свищев // Хозяйство Украины. - 1927. - № 1. - С. 55.. Проте вищеокреслена ідея не була реалізована на практиці. На нашу думку, причина цього полягала в тому, що директивному об'єднанню двох хлібозаготівельних центрів завадила у тому числі й конкуренція та прагнення кожного з них зайняти монопольне становище на хлібному ринку.

Характерною особливістю хлібозаготівельної діяльності сільських споживчих товариств та їх спілок упродовж 1926-1927 р. було те, що вони суттєво увагу приділяли проблемі режиму економії з тим, щоб зробити процес хлібозаготівель дешевшим та рентабельнішим. Загалом накладні витрати споживчої кооперації щодо хлібозаготівель у той період складали на один центнер 55,04 коп., тоді як у сільськогосподарської кооперації вони виражались у сумі 55,16 коп., а у державних заготівельників - 61,09 коп. Хоча ці дані стосуються споживчої кооперації СРСР, однак тенденція до зниження накладних витрат у процесі хлібозаготівлі була притаманна і вітчизняній споживчій кооперації Кистанов Я.А. Потребительская кооперация СССР. Исторический очерк / Я.А. Кистанов. - М. : Издательство Центросоюза, 1951. - С. 262.. Якщо порівняти накладні витрати серед основних вітчизняних хлібозаготівельників, маємо такі показники по державних організаціях: Хлібопродукт - 12,59%, Держбанк - 11,46%, Держторг - 10,82%, Укрборошно - 9,21%. Тоді ж накладні витрати ВУКС у процесі здійснення хлібозаготівель становили 9,87%, тобто були меншими, ніж у більшості державних заготівельних структур Яковлев А. Торговые и накладные расходы по хлебозаготовкам потребсистемы / А. Яковлев // Кооперативный бюллетень. - 1926. - № 24. - С. 14..

Проте ЦК КП(б)У неодноразово звертав увагу керівництва ВУКС на ряд недоліків у заготівлях хліба. Наприклад, 28 серпня 1927 р. циркуляром до місцевих партійних осередків, кооперативних товариств та їх спілок Оргбюро ЦК КП(б)У визнало негативним моментом у хлібозаготівельній діяльності споживчої кооперації високі накладні витрати з перевалочних операцій ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 2514, арк. 91.. Щоб усунути вказаний недолік, 16 вересня 1927 р. на засіданні правління ВУКС ухвалили вжити заходи щодо термінового вивозу хлібних лишків із глибинних пунктів до залізниць з подальшим їх транспортуванням, зокрема до РСФРР, без підвищення ціни на перевезення продукту Там само, спр. 2516, арк. 43..

Таким чином, у 1926-1927 рр. хлібозаготівлі займали важливе місце в заготівельній діяльності споживчої кооперації УСРР. Виходячи з того, що збіжжя залишалось стратегічно важливим товаром на внутрішньому і зовнішньому ринку та намагаючись витіснити приватника з ринку сільгосппродуктів, керівництво республіки певною мірою стимулювало заготівельну діяльність споживчих товариств та їх спілок, що дало можливість кооператорам загалом упоратися з покладеними на них хлібозаготівельними завданнями, хоча у 1926-1927 рр. ВУКС дещо недовиконала державний план заготівель хліба (виконання складало 93,2%) Десять років споживчої кооперації УСРР (1920-1930). -Х. : Вукопспілка, 1930. - С. 29..

Зросла й питома вага споживчої кооперації у державних хлібозаготівельних кампаніях. У 1926-1927 господарському році питома вага Вукопспілки, як планового заготівельника, у державних хлібозаготівлях складала 19% ЦДАВО України, ф. 296, оп. 3, спр. 1433, арк. 35.. За іншими джерелами маємо дещо інші дані. У контексті союзних державних планових хлібозаготівель серед інших заготівельних структур на ВУКС у 1926-1927 рр. припадало заготовлених 28,5 млн пудів із загальної кількості 190 млн пудів, тобто 15% (відповідно на Центроспілку СРСР - 95 млн. пудів, Московську спілку споживчих товариств - 23,5 млн пудів і Хлібопродукт - 43 млн пудів Урнов В. Потребительская кооперация в хлебном деле / В. Урнов. - М. : Центросоюз, 1927. - С. 17.. Загалом організуюча роль кооперативних центрів упродовж 1926-1927 господарського року в заготівлях хліба підвищилась, що підтверджують дані табл. 4.1.2:

Таблиця 4.1.2 - Питома вага кооперативних центрів РСФРР та УСРР щодо заготівель хліба в 1925-26 - 1927-1928 рр.*

* Складено на підставі : 10 лет на хлебном рынке. Хлебопродукт-Союзхлеб. - М. : Снабтехиздат, 1932. - С. 8.

** МССТ - Московська спілка споживчих товариств.

Таким чином, дані таблиці свідчать про те, що кооперативні центри РСФРР та УСРР упродовж 1926-1927 рр. підвищили свою питому вагу на хлібозаготівельному ринку з 23,5% до 35,6%, тобто фактично на 49%. У наступну кампанію 1927-28 рр. кооперативні центри РСФРР та УСРР посіли домінуюче місце у хлібозаготівлях - 63,5%. Відповідно питома частка державних хлібозаготівельних структур різко зменшилася. Проте у 1927-28 господарському році серйозним конкурентом кооператорам на хлібозаготівельному ринку ще залишалась потужна державна структура «Хлібопродукт», яка охоплювала близко 36,5% заготівель збіжжя по країні 10 лет на хлебном рынке. Хлебопродукт-Союзхлеб. - М. : Снабтехиздат, 1932. - С. 8..

Характерною особливістю досліджуваного періоду стало те, що тоді більшу частину заготівель хліба в УСРР здійснювали сільські споживчі товариства. Не підлягає сумніву, що посиленню ролі споживчої кооперації на хлібозаготівельному ринку сприяло посилення централізації процесу заготівель збіжжя, завдяки якій загалом хлібозаготівлі стали більш організованими. У той період охоплення окрспілками заготівель сільських товариств досягало 98,2%, а Вукопспілкою - заготівель окрспілок навіть 100% Десять років споживчої кооперації УСРР (1920-1930). -Х. : Вукопспілка, 1930. - С. 29.. Загалом запроваджена впродовж 1926-1927 рр. концентрація та централізація хлібозаготівельної діяльності в системі української споживчої кооперації, з одного боку, посилювала контроль вищих ланок системи над нижчими, з другого - допомагала державі контролювати весь процес заготівлі і збуту зернопродуктів.

4.2 Споживча кооперація в умовах хлібозаготівельної кризи 1928 р

Хлібозаготівельна кампанія 1928 р. мала ряд особливостей порівняно з попередніми роками. Вона протікала на фоні швидкого розгортання індустріалізації, збільшення планових завдань та загострення класової боротьби на селі. Зростання темпів хлібозаготівель стало для радянської влади важливою умовою проведення індустріалізації. За допомогою державних і кооперативних хлібозаготівельних структур більшовики сподівалися одержати товарний хліб у повному обсязі, ізолювавши його від ринку. В їх числі була і споживча кооперація УСРР.

Недорід 1928 р. негативно вплинув на сільське господарство 9 степових округ України ЦДАВО України, ф. 290, оп.7, спр. 21, арк. 216.. Селянам, особливо південних районів, бракувало хліба, що негативно позначилось на темпах і обсягах хлібозаготівель як державними, так і кооперативними організаціями. Через неврожай тогорічні державні плани обсягу хлібозаготівель в УСРР було скорочено більше, ніж на третину - до 164 млн пудів - порівняно з 258,5 млн пудів, заготовленими у попередньому році Мовчан О. М. Повсякденне життя робітників УСРР. 1920-ті рр. / НАН України. Інституту історії України / О.М. Мовчан. - К. : Інститут історії України, 2011. - С. 274.. Майже на чверть - з 72,9 до 55 млн пудів було урізано споживання хліба міським населенням ЦДАВО України. ф. 423, оп. 5., спр. 326, арк. 101.. Навіть у робітничих споживчих кооперативах забезпечення хлібом тоді складало 94%, Там само, арк. 196. що не могло не турбувати більшовиків. Однак керівництво країни не бажало рахуватися з об'єктивними реаліями на селі. Крім цього, недоліки хлібозаготівельної роботи партійно-радянські керманичі вбачали не у власних економічних прорахунках, а в ослабленні діяльності заготівельних організацій, у тому числі споживчої кооперації. Позиція влади полягала в тому, що створення державно-планової економіки вимагало посилення планових засад у діяльності кооперативних організацій для оволодіння хлібним ринком і витіснення з нього приватника.

Як зазначає В.І. Марочко, загострення зернової та хлібозаготівельної кризи, як наслідок недалекоглядної політики більшовиків, підштовхувало їх до чергового експерименту Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861-1929 рр.) / В.І. Марочко. - К. : М.Р. Kots Рublishing, 1995. - С. 162.. Із січня 1928 р. радянською владою була запроваджена політика натиску на селян, фактично вдруге більшовики вдалися до продрозкладки з використанням репресивних заготівельних методів, за якою споживчій кооперації належало силовими методами вилучити хліб із села. Та врешті й споживча кооперація в контексті посилення державою директивних методів управління поступово стала не лише об'єктом критики з боку тодішньої влади, але і незаперечним виконавцем більшовицьких настанов щодо заготівель хліба.

Від початку 1928 р. державні хлібозаготівельні плани споживчої кооперації регулюючими та плануючими органами систематично переглядалися у бік збільшення. Наприклад, 3 січня 1928 р. УЕР ухвалила план державних хлібозаготівель для офіційних заготівельних організацій на 1928-1929 господарський рік. Із загального обсягу 265 млн пудів хліба на Сільський Господар припадало 91 млн пудів, Вукопспілку - 80 млн пудів, Укрхліб - 55 млн пудів і державну структуру Хлібопродукт - 35 млн пудів, відтак споживча кооперація мала посісти друге місце після Сільського Господаря, який був тоді основним хлібозаготівельником Держархів Полтавської обл., Ф. Р-978, оп. 1, спр.19, арк. 62..

Наприкінці грудня 1927 р. НКВТ УСРР зобов'язав Вукопспілку впродовж січня наступного року заготовити 5 млн пудів хліба, з них 3,35 млн пудів пшениці. Такі директивні показники були визнані керівництвом ВУКС завищеними. Тому правління ВУКС 29 грудня 1927 р. звернулося до НКВТ із письмовим роз'ясненням, в якому зазначалося: «…при максимальних зусиллях усієї споживсистеми щодо підвищення заготівлі план є надзвичайно напружений та навряд чи повністю можливий до виконання». Керівники ВУКС акцентували на тому, що держава покладає на споживчу кооперацію непомірні завдання, у тому числі забезпечення зерном млинів Укрхлібу та елеваторів Хлібопродукту, а також млинів Московської спілки споживчих товариств. У зверненні підкреслювалося, що «виконання Вукопспілкою виставленого їй плану хлібозаготівель призведе до недовантаження млинів ВУКС і зриву через це плану внутрішнього постачання». Однак клопотання керівництва ВУКС щодо зменшення січневого хлібозаготівельного плану хоча б до 4 млн пудів Наркоматом торгівлі УСРР тоді не було враховане ЦДАВО України, ф. 296, оп. 3, спр. 1563, арк. 13..