Особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації України в добу нової економічної політики

Размещено на http://www.allbest.ru/

УКООПСПІЛКА

ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ

Кафедра педагогіки, культурології та історії

МОНОГРАФІЯ

ОСОБЛИВОСТІ ЗАГОТІВЕЛЬНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ СПОЖИВЧОЇ КООПЕРАЦІЇ УКРАЇНИ В ДОБУ НЕПУ (1921-1928 рр.)

Т.В. Оніпко

Полтава

РВВ ПУЕТ

2012



УДК 334. 732. 4 : 94 (477) «20» Рекомендовано до друку Вченою

ББК 65. 9 (4 Укр) 08 радою Полтавського університету 0-58 економіки і торгівлі протокол № від квітня 2012 р.

Рецензенти: Капустян Г.Т., д.і.н., професор кафедри теорії, історії держави та права Кременчуцького національного університету імені Михайла Остроградського

Фареній І.А., д.і.н., професор кафедри архівознавства, новітньої історії та спеціальних історичних дисциплін Черкаського національного університету імені Богдана Хмельницького

Якименко М.А., д.і.н., професор, завідувач кафедри українознавства Полтавської державної аграрної академії

Оніпко Т.В.

Особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації України в добу непу (1921-1928 рр.): монографія. - Полтава : ПУЕТ, 2012. - 433 с.

Монографія містить аналіз історичного досвіду заготівельно-збутової діяльності організацій споживчої кооперації УСРР у ринкових умовах нової економічної політики. Розглядаються проблеми взаємодії заготівельної галузі вітчизняної споживчої кооперації з державними регулюючими інстанціями УСРР. Значну увагу приділено з'ясуванню внеску споживчих товариств і їх спілок в організацію збуту селянами сільськогосподарської продукції як на внутрішному, так і на зовнішньому ринках, а також у забезпечення населення якісними продуктами харчування.

Праця розрахована на науковців, працівників кооперативного сектора виробництва, студентів вищих навчальних закладів економічного профілю. Вона може стати в нагоді законодавчим та виконавчим органам влади й управління при розробці засад соціально-економічної політики країни, зокрема при визначенні перспектив аграрної галузі та експорту України.

споживчий кооперація економічний політика



Зміст

Перелік умовних скорочень

Вступ

Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження

1.1 Історіографічний аналіз проблеми

1.2 Джерельна база дослідження

Розділ 2. Специфіка відродження заготівельної діяльності споживчої кооперації усрр у перші роки непу

2.1 Визначення державою місця заготівельної галузі споживчої кооперації в товарообміні на початку непу

2.2 Значення хлібозаготівельної діяльності споживчих товариств та їх спілок для подолання голоду 1921-1922 рр

2.3 Роль споживчої кооперації УСРР у заготівлях продуктів харчування та промислової сировини у період продовольчої кризи перших років непу

Розділ 3. Особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації в 1923-1925 рр

3.1 Хлібозаготівлі вітчизняної споживчої кооперації в період «ножиць цін» 1923 р

3.2 Посилення регулюючого впливу держави на хлібозаготівельну галузь споживчої кооперації в 1924-1925 рр

3.3 Внесок заготівельної галузі споживчої кооперації у вирішення проблеми поліпшення якості харчування населення в середині 1920-х рр

Розділ 4. Заходи більшовицької влади щодо одержавлення заготівельної галузі вітчизняної споживчої кооперації в останні роки непу

4.1 Посилення централізації хлібозаготівельної діяльності споживчої кооперації у 1926-1927 рр

4.2 Споживча кооперація в умовах хлібозаготівельної кризи 1928 р

4.3 Державна політика підпорядкування м'ясо-молочних заготівель споживчої кооперації в останні роки непу

4.4 Внесок споживчої кооперації УСРР у заготівлі овочево-фруктової продукції та промислової сировини у період продовольчих труднощів 1926-1928 рр

Розділ 5. Внесок організацій споживчої кооперації у розширення експорту України в умовах непу

5.1 Особливості відновлення експортної діяльності споживчої кооперації на початку непу

5.2 Державна політика підпорядкування експортно-заготівельної діяльності споживчої кооперації у 1923-1928 рр

5.3 Хлібоекспортна діяльність споживчих товариств і їх спілок у середині 1920-х та в останні роки непу

5.4 Участь споживчої кооперації в експорті продуктів тваринництва (1923-1928 рр.)

5.5 Експорт споживчою кооперацією рослинних продуктів і промислової сировини у середині та наприкінці 1920-х рр

Висновки

Додатки



Перелік умовних скорочень

Виконком Виконавчий комітет

ВКП(б) Всеросійська комуністична партія більшовиків

Внуторг місцевий відділ Народного комісаріату внутрішньої торгівлі

ВРНГ Вища рада народного господарства

Вукопспілка (ВУКС) Всеукраїнська центральна спілка споживчих товариств України (знаходилась у Харкові)

ВУЦВК Всеукраїнський центральний виконавчий комітет

Губвиконком губернський виконавчий комітет

Губком КП(б)У губернський комітет КП(б)У

Губкоопернарада губернська кооперативна нарада

Губробкооп губернський робітничий кооператив

Губспілка губернська спілка споживчих товариств

Губфінвідділ

Добробут губернський фінансовий відділ

Всеукраїнська скотарсько-молочарська спілка сільськогосподарської кооперації

ДПУ

Експортхліб Державне політичне управління

Акціонерне товариство, яке здійснювалося експортні заготівлі та збут зернохліба за кордон (знаходилось у Москві)

ЄСТ єдине споживче товариство

Комфракція ВУКС комуністична фракція Вукопспілки кооператнарада кооперативна нарада

КП(б)У Кооптах Коопукр Комуністична партія (більшовиків) України

Спеціалізоване пайове товариство із заготівлі та експорту яєць і птиці (співзасновниками були споживча та сільськогосподарська кооперація)

Представництво Вукопспілки у Лондоні

Міжкооперат-фракція фракція, яка діяла при ВУКС, займалася координацією діяльності всіх видів кооперації, налагодженням їх зв'язків із державними структурами, складалася з представників різних видів кооперації, попередниця кооператнаради при ЦК КП(б)У

Наркомпрод УСРР Народний комісаріат продовольства УСРР

Наркомфін УСРР Народний комісаріат фінансів УСРР

Неп нова економічна політика

НКЗТ Народний комісаріат зовнішньої торгівлі

НКВС Народний комісаріат внутрішніх справ

НКВТ Народний комісаріат внутрішньої торгівлі

Окрвиконком окружний виконавчий комітет

Окрвнуторг окружний відділ Народного комісаріату внутрішньої торгівлі

Окрспілка окружна спілка споживчих товариств

Окружком КП(б)У окружний комітет КП(б)У

Опродкомгуби

Плодоспілка губернські комітети продовольства - відділення Наркомпроду УСРР

Спеціалізоване об'єднання сільськогосподарської кооперації, яке займалося заготівлею та експортом овочів та фруктів

Раднарком УСРР Рада Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки

Райспілка районна спілка споживчих товариств

РГАЭ Российский государственный архив экономики

РНК УСРР Рада Народних Комісарів Української Соціалістичної Радянської Республіки

РПО Рада праці й оборони

Робкооп робітничий кооператив

РСІ Сільський Господар робітничо-селянська інспекція

Центральна спілка сільськогосподарської кооперації України

Соробкооп Київський центральний робітничий кооператив

Союздонбасейн

Укрзовнішторг (УНКЗТ)

Укркооп Назва губернської спілки споживчих товариств Донецької губернії

Управління уповноваженого Наркомату зовнішньої торгівлі РСФРР (СРСР) при Раднаркомі УСРР

Представництво Вукопспілки у Берліні

УЕР Українська економічна рада

УП НКВТ Уповноважений Народного комісаріату внутрішньої торгівлі

УРНГ Українська рада народного господарства

УСРР Українська Соціалістична Радянська Республіка

Уцеробкооп

Хлібопродукт Український центральний робітничий кооператив

Акціонерне товариство торгівлі хлібними та іншими сільськогосподарськими продуктами

ЦДАВО України Центральний державний архів вищих органів влади та управління України

ЦДАГО України Центральний державний архів громадських об'єднань України

Центроспілка РСФРР (СРСР) Центральна спілка споживчих товариств РСФРР (СРСР) (знаходилась у Москві)



Вступ

Актуальність теми. Нині, коли у світі все більше дається взнаки продовольча криза, забезпечення населення якісними продуктами харчування стало нагальною потребою часу. З огляду на це активізується пошук шляхів досягнення продовольчої стабільності. Споживчі товариства та їх спілки відігравали і сьогодні, в умовах жорсткої конкурентної боротьби за ринок, продовжують відігравати важливу роль у вирішенні цих складних завдань.

На Генеральній Асамблеї Міжнародного Кооперативного Альянсу, що проходила у листопаді 2011 р. у Мексиці, акцентувалося на тому, що кооперативи мають практичні здобутки у забезпеченні сталого розвитку, подоланні проблем бідності в умовах тривалої економічної та фінансової кризи, створенні робочих місць, сприянні соціальній інтеграції тощо. Світова криза засвідчила, наскільки ефективною може бути робота кооперативів. Тим часом, як усі інші підприємства серйозно постраждали від наслідків кризи, кооперативи виявилися гнучкими у боротьбі з бідністю. Відтак не випадково 2012 рік згідно з рішенням ООН визнаний Міжнародним роком кооперативів Кооперативні підприємства будують кращий світ // Вісті Центральної спілки споживчих товариств України. - 2011. - 24 листопада.- С.1-2; 1 грудня. - С. 1-2..

Соціально-економічні реалії сьогодення України, характерними ознаками яких стали низький рівень доходів пересічних громадян, спекуляція, фальсифікація продуктів харчування, призвели до того, що продовольча проблема набула загальнодержавної ваги. Складність доступу продукції селянських та фермерських господарств на внутрішній ринок через бюрократичні перепони та монополізацію його підприємливими ділками, відсутність самостійного виходу аграріїв на закордонні ринки змушують звернути увагу на ширше застосування кооперативних засад заготівельно-збутової діяльності. Тож удосконалення структури заготівель і розширення масштабів заготівельної діяльності вітчизняної споживчої кооперації є нагальною потребою часу.

Однак наразі в Україні простежується тенденція до зниження активності заготівельної системи. Скорочення обсягів закупівель сільськогосподарської продукції і сировини притаманне не лише споживчій кооперації, але й іншим заготівельним організаціям. Це спричинено рядом факторів: 1) демонтажем сформованої за радянських часів системи державних заготівель сільгосппродукції, органічною складовою якої була заготівельна діяльність споживчої кооперації; 2) непослідовним реформуванням аграрного сектора економіки; 3) повільним формуванням аграрного ринку якісної продукції.

Закупівлю у селян сільгосппродуктів для наступної реалізації її своїм пайовикам чи іншим покупцям споживчі товариства практикували ще на першому етапі розвитку кооперації у другій половині ХІХ - на початку ХХ століть. Формування ж широкомасштабної мережі заготівельної галузі споживчої кооперації відбулося впродовж 1920-х рр. На завершальній стадії непу під тиском радянської влади заготівельна діяльність кооперативних організацій була підпорядкована виконанню державних планів. Проте у період непу споживча кооперація в конкурентній боротьбі за споживача з державними заготівельними структурами та приватними заготівельниками стала надійною збутовою організацією для селян. Через заготівлі кооператори зміцнювали зв'язок міста і села, сприяли розширенню посівних площ, інтенсифікації сільського господарства, збільшенню його товарності, поліпшенню якості продуктів харчування. Водночас кооперативні заготівлі сприяли відродженню державної промисловості, забезпечували діяльність переробних підприємств споживчої кооперації, хлібозаводів і пекарень, кооперативних закладів громадського харчування.

Особливістю заготівельної галузі споживчої кооперації традиційно є її універсальний характер. Вона не тільки закуповує сільськогосподарську продукцію і сировину, але й переробляє їх на власних промислових підприємствах у споживчі товари, зберігає і реалізує через власну роздрібну й оптову мережу. Відтак постає потреба осмислення і творчого використання історичного досвіду заготівельної діяльності споживчої кооперації у 20-і роки ХХ ст., коли впродовж короткого часового проміжку їй удалося задіяти свій потенціал і стати потужною заготівельно-збутовою структурою, яка посідала помітне місце на внутрішньому та закордонному ринках.

Актуальність досліджуваної проблеми обумовлена такими чинниками: 1) необхідністю відродження кооперації в аграрному секторі економіки України, в якому, як засвідчує практика двох останніх десятиріч, невпинно зростають кризові явища, що викликають деградацію українського села і загрожують його існуванню; 2) доцільністю залучення споживчої кооперації до вирішення продовольчої проблеми з метою випуску якісної продукції харчування для населення з різним рівнем достатку; 3) посиленням соціальної місії кооперації, включно із забезпеченням робочими місцями на кооперативних переробних і харчових підприємствах; 4) розширенням міжнародного кооперативного співробітництва, інтеграцією у міжнародну економіку та адаптацією до глобалізаційних процесів.

Звернення до обраної проблеми диктується не лише сучасними соціально-економічними потребами українського суспільства, але й теоретико-пізнавальними чинниками української історичної науки. Загалом вітчизняний досвід залучення заготівельної галузі споживчої кооперації до вирішення продовольчих проблем та розширення зовнішньоторговельних контактів упродовж 20-х рр. ХХ ст. усебічно не узагальнений. Глибоке осмислення здобутків заготівельної діяльності споживчої кооперації у добу непу дозволяє зробити цілком обґрунтований висновок про його сучасну актуальність і перспективність. Проблеми зі збутом вирощеної продукції, які нині мають сільськогосподарські товаровиробники, були притаманні вітчизняній економіці в період непу. Тому об'єктивно виникає необхідність неупередженого аналізу ролі кооперативних заготівель у продовольчій політиці країни в ринкових умовах непу з метою обґрунтування оптимізації кооперативного сектора в сучасній економіці України.

В українській історичній науці на сьогодні бракує праць, які б розкривали досвід заготівельної-збутової діяльності споживчої кооперації УСРР у ході конкурентної боротьби доби непу з державними заготівельними структурами, приватними посередниками та іншими кооперативними центрами, які здійснювали заготівлі і збут сільськогосподарської продукції.

Актуальність монографії визначається цінністю історичного досвіду заготівельної діяльності споживчої кооперації в період непу та уроків тогочасної практики для сьогодення, зокрема для формування сучасної соціально-економічної політики держави щодо вдосконалення ринку продовольчих товарів, а також поліпшення їх якості й урізноманітнення асортименту. Здобутки кооперативних організацій у сфері заготівель, без перебільшення, мають не тільки науково-теоретичне значення, але й можуть бути корисними і творчо реалізованими на практиці. За умови врахування кращих традицій минулого споживча кооперація може відіграти важливу роль у насиченні внутрішнього ринку якісними продуктами харчування, відродженні харчової галузі, створенні нових робочих місць на переробних підприємствах, збільшенні товарності аграрного сектора, розширенні експортного потенціалу України.

Хронологічні рамки дослідження охоплюють 1921-1928 рр., тобто період переходу споживчої кооперації від виконання розподільних функцій, нав'язаних їй радянською владою в період воєнного комунізму, до практики вільного господарювання в умовах конкурентного змагання з приватними посередниками, державними та кооперативними організаціями і, врешті, до чергового посилення регулювання кооперативними заготівлями з боку держави. Слід зазначити, що з перших кроків непу споживча кооперація розгорнула широку заготівельну діяльність на основі комерційних методів заготівель, що було вигідно як селянам, так і кооперативним організаціям. Упродовж 1920-х рр. споживча кооперація брала активну участь у проведенні централізованих державних планових заготівель, а також здійснювала власні децентралізовані заготівлі. Держава певною мірою стимулювала заготівельну діяльність споживчої кооперації, намагаючись витіснити з ринку сільгосппродуктів приватних посередників і кооперувати селянство в галузі збуту вирощеної ними продукції. Разом з тим, тодішня влада, прагнучи підпорядкувати заготівельну діяльність споживчої кооперації державно-плановим директивам, намагалась пов'язати товаропостачання селян із кооперативними заготівлями. Із середини 1920-х рр. споживча кооперація УСРР паралельно із сільськогосподарською кооперацією стала однією з найбільш потужних збутових організацій селянства. Безперечно, завдяки експортно-збутовій діяльності споживчої кооперації більшовики вже в перші роки непу налагодили торговельні зв'язки зі світовим ринком.

Маємо визнати, що нині на заготівельному ринку існують певні аналогії із 1920-ми рр. Передусім мовиться про прагнення монополізації заготівельно-збутової справи, зокрема експорту, з боку посередників. Так, у роки непу монопольне становище у справі заготівель вирощеної селянами продукції прагнула перебрати на себе держава з тим, щоб мати з цього зиск і валютні надходження для поповнення державного бюджету та проведення індустріалізації. У сучасних ринкових умовах окреслилася тенденція до монополізації заготівель і збуту сільгосппродукції окремими приватними структурами-монополістами з метою особистого збагачення. Отже, звернення до непівського досвіду господарювання споживчої кооперації потрібне для мінімізації монополізму у справі заготівель і збуту сільгосппродукції.

Уроки непівської практики потрібні не лише для того, щоб констатувати успіхи чи прорахунки заготівельної галузі споживчої кооперації у вирішенні питання задоволення продовольчих потреб населення, а, в першу чергу, для того, щоб творчо осмислити місце заготівельної галузі споживчої кооперації в соціально-економічній структурі 1920-х рр. і виробити державну програму її оптимізації в умовах нинішньої жорсткої конкурентної боротьби за продовольчі ресурси.

Об'єктом дослідження є споживча кооперація України в контексті соціально-економічної політики держави в 1920-і рр.

Предмет дослідження - це заготівельна діяльність споживчої кооперації в умовах нової економічної політики.

Територіальні межі дослідження охоплюють територію УСРР, яка на початку 1920-х рр. складалася з 12 губерній, а з 1925 р. адміністративно поділялася на 41 округу.

Метою монографії є комплексний аналіз особливостей заготівельно-збутової, у тому числі експортної діяльності вітчизняної споживчої кооперації в період нової економічної політики (1921-1928 рр). Авторка, користуючись численними документами та матеріалами, більшість із яких уведено в науковий обіг уперше, дає свій варіант осмислення подій, намагаючись бути максимально об'єктивною.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

- визначити рівень наукової розробки проблеми та перспективи для подальших досліджень історичного досвіду заготівельної та експортно-збутової діяльності споживчої кооперації УСРР у ринковій економіці 1920-х рр.;

- на основі комплексного аналізу різних груп джерел і впровадження у науковий обіг нових або маловідомих архівних документів і статистичних матеріалів дослідити внесок заготівельної галузі споживчої кооперації УСРР у вирішення соціально-економічних проблем у роки непу;

- проаналізувати особливості політики радянської держави щодо використання заготівельної галузі споживчої кооперації в проведенні товарообміну на початку непу;

- окреслити роль продовольчих заготівель споживчої кооперації у подоланні продовольчої кризи 1921-1922 рр.;

- висвітлити внесок споживчої кооперації в заготівлі промислової сировини з метою відновлення діяльності державних і власних промислових підприємств на початку непу, який характеризувався гострим дефіцитом товарів першої необхідності;

- розглянути специфіку хлібозаготівельної кампанії вітчизняної споживчої кооперації в період дисбалансу цін на промислові та сільськогосподарські товари в 1923 р.;

- розкрити наслідки політики більшовиків щодо посилення регулювання хлібозаготівельною галуззю споживчої кооперації в середині 1920-х рр.;

- оцінити значення кооперативних заготівель для вирішення проблеми поліпшення якості харчування міського населення в середині 1920-х рр.;

- з'ясувати заходи радянської влади щодо одержавлення заготівельної галузі вітчизняної споживчої кооперації в останні роки непу ;

- показати процес посилення централізації хлібозаготівельної діяльності як із боку держави, так і всередині системи споживчої кооперації у 1926-1928 рр.;

- визначити місце споживчої кооперації УСРР у період хлібозаготівельної кризи 1928 р.;

- проаналізувати політику радянської влади щодо підпорядкування м'ясо-молочних заготівель споживчої кооперації державним директивам в останні роки непу;

- розглянути особливості кооперативних заготівель овочево-фруктової продукції та промислової сировини у період продовольчих труднощів 1926-1928 рр.;

- узагальнити досвід залучення організацій споживчої кооперації до експорту України у добу непу;

- охарактеризувати внесок споживчої кооперації у відновлення експорту та налагодження зовнішньоторговельних зв'язків УСРР у перші роки непу;

- виявити причини підпорядкування експортно-заготівельної діяльності споживчої кооперації державним регулюючим структурам у середині та наприкінці 1920-х рр.;

- оцінити значення хлібоекспортної діяльності споживчих товариств та їх спілок для фінансування індустріалізації країни;

- висвітлити участь споживчої кооперації в експорті продуктів тваринництва упродовж 1920-х рр.;

- обґрунтувати внесок споживчої кооперації у розширення експорту рослинних продуктів в останні роки непу;

- сформулювати практичні рекомендації щодо оптимізації заготівельної діяльності споживчої кооперації України в сучасних умовах.

Наукова новизна монографічного дослідження полягає в тому, що:

- вперше у вітчизняній історіографії узагальнена та проаналізова історіографічна база окресленої проблеми із залученням праць вітчизняних і закордонних авторів;

- здійснений комплексний аналіз еволюції заготівельної галузі споживчої кооперації УСРР від моменту відродження самостійних заготівельних операцій на початку непу до підпорядкування державно-плановим директивам наприкінці 1920-х рр.;

- визначені особливості кооперативних заготівель у контексті соціально-економічної політики радянської влади в перші роки непу, середині 1920-х рр. та на завершальній стадії непу;

- уперше у вітчизняній історичній науці обґрунтовано доведено, що споживча кооперація УСРР, здійснюючи заготівлі продуктів харчування, підтримувала не лише своїх членів, але й некооперовану частину населення;

- доведено, що отримані результати споживчих товариств та їх спілок у галузі заготівель, збуту й експорту продуктів харчування та сільськогосподарської промислової сировини стали можливими передусім завдяки господарській ініціативі кооператорів, активності пайовиків та самофінансуванню системи;

- встановлено, що впродовж 1920-х рр. непоодинокими були випадки, коли заготівельна діяльність кооперативних організацій мала доброчинний характер;

- традиційно вважалося, що кооперативні організації в роки непу переважно здійснювали хлібозаготівлі, частково заготівлі яєць і м'ясопродуктів. При цьому науковцями практично не зверталась увага на залучення споживчої кооперації до експортних заготівель продукції рослинництва (городини, садовини, лікарських рослин) та сільськогосподарської технічної сировини з метою закупівлі промислових товарів, сільгоспреманенту, отримання додаткових валютних коштів для прискорення індустріалізації країни. Відтак у монографії вперше дослідницею всебічно розглянуто як основні, так і другорядні статті експортних сільськогосподарських заготівель споживчої кооперації УСРР.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами і темами.

Вивчення історичного досвіду господарювання споживчої кооперації УСРР від зародження до сьогодення є одним із напрямів дослідницьких пошуків колективу науковців вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі». З огляду на це монографія виконана в рамках концепції Полтавського регіонального центру досліджень і сприяння розвитку кооперації, що діє на базі вказаного ВНЗ.

Працюючи на монографією, ми виходили з того, що останнім часом споживча кооперація, на жаль, втрачає свій вплив на заготівельно-збутову, зокрема експортно-збутову справу. Крім цього, нині держава недостатньо використовує можливості вітчизняної споживчої кооперації для задоволення потреб населення у якісних продуктах харчування, передусім тих соціальних верств, які неспроможні обслуговуватися у супермаркетах і ресторанних закладах. Тому серед інших однією з умов активізації заготівельно-збутової діяльності споживчої кооперації вважаємо поширення знань про історичні здобутки кооперативних заготівель у країнах світу й Україні зокрема. Цьому має сприяти дана монографія, у якій зроблена спроба узагальнити досвід заготівельно-збутової, у тому числі експортної діяльності вітчизняної споживчої кооперації у 20-і рр. ХХ ст., і запропонувати шляхи її оптимізації у нинішніх соціально-економічних умовах.

Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми та джерельна база дослідження

1.1 Історіографічний аналіз проблеми

Дослідження заготівельної, експортно-збутової та міжнародної діяльності споживчої кооперації України в добу непу були започатковані ще в 1920-і рр. і тривають донині. На підставі проведеного історіографічного аналізу розглянутої проблеми умовно можна виділити чотири якісно відмінні етапи її осмислення: 1) 1920-і рр.; 2) 1930-і - перша половина 1950-х рр.; 3) друга половина 1950-х - початок 1990-х рр.; 4) (90-і рр. ХХ ст. - початок ХХІ ст.). Спільним для перших трьох етапів є причетність до радянської історіографії, яка розглядала заготівельну діяльність споживчої кооперації під кутом зору виконання радянських директив щодо створення соціалістичної економіки, налагодження товарозв'язку між містом і селом та як надійне джерело фінансування індустріалізації країни. Останній етап історіографії досвіду заготівельної практики споживчої кооперації в ринкових умовах непу акумулює наукові напрацювання незалежної України та інших країн, які здебільшого позбулися ідеологічних нашарувань.

Перший етап дослідження заготівельної та зовнішньоекономічної діяльності споживчої кооперації в період непу охоплює 1920-і рр., коли про результати непу писали партійно-державні діячі, теоретики кооперації, економісти, статистики, працівники кооперації, які в переважній більшості через тодішні більшовицькі установки прагнули або були змушені акцентувати на перевагах радянської кооперації над кооперацією капіталістичних країн.

Розвиток кооперативної теорії в умовах непу відбувався у постійних наукових і політичних баталіях. Загалом пошук нових кооперативних ідей здійснювався у двох напрямках: перший полягав у вдосконаленні марксистського бачення проблеми; другий являв собою повернення до класичної теорії кооперації. Перші роки більшовицького правління позначені відторгненням кооперативних ідей. Тоді спостерігалося послаблення інтересу до цієї теми, бо орієнтиром слугувало безгрошове суспільство. З поворотом до непу відбувалося пожвавлення кооперативних розробок. Певний політичний плюралізм першої половини 1920-х рр. ще не заперечував існування різноманітних тверджень щодо ролі кооперації в умовах непу, тож можна свідчити про наявність кількох точок зору, враховуючи погляди представників класичної школи кооперації, зокрема О.В. Чаянова. Однак домінуючою була марксистська позиція, представники якої дивилися на кооперацію як на тимчасову економічну організацію, що обслуговує дрібнобуржуазні прошарки населення. Кооперативна думка другої половини 1920-х рр. розвивалася під впливом ідейної боротьби в правлячій партії, що, без сумніву, наклало відбиток на погляди авторів.

Відомо, що класики марксизму ототожнювали організацію суспільного виробництва на кооперативній основі в умовах завоювання пролетаріатом влади із самим соціалізмом Маркс К. Гражданская война во Франции // Маркс К., Энгельс Ф. - Соч. [2-е изд.]. -

Т. 17. - С. 347. Однак, на нашу думку, між поглядами заcновників марксизму і поглядами В.І. Леніна на роль кооперації в побудові соціалізму існують певні відмінності. Класики розглядали кооперативне виробництво як проміжну ланку на шляху переходу до безгрошового господарства, орієнтуючись на розвинені індустріальні країни Энгельс Ф. Августу Бебелю 20-23 января 1886 г. // Маркс К., Энгельс Ф. - Соч. 2-е изд. - Т. 36. - С. 361.. Відновлення ринку, чого не передбачали ні К. Маркс, ні Ф. Енгельс, можна вважати грандіозним експериментом більшовиків, до якого було залучено і споживчу кооперацію. Зауважимо, В.І. Ленін обережно підходив до термінів експерименту, який полягав у тому, щоб «досягнути через неп участі в кооперації поголовно всього населення», відводячи на це «цілу історичну епоху» або ж конкретніше - одне-два десятиріччя. Однак реальний перебіг більшовицького експерименту щодо кооперування населення в другій половині 1920-х рр. виявився набагато динамічнішим.

У перші місяці захоплення влади більшовиками осмисленню місця споживчої кооперації в нових реаліях, як нам видається, завадила ейфорія. Однак життєві реалії громадяської війни спонукали В.І. Леніна швидше виступити у ролі практика, ніж теоретика. Відтак у роки воєнного комунізму споживча кооперація стала розподільчим органом у підпорядкуванні радянської держави, в очікуванні майбутнього більшовики не збиралися повертатися до товарно-грошових відносин. Цілком утопічною і такою, що суперечить кооперативній демократії, була ленінська ідея, висловлена у лютому 1920 р., коли йшлося про перетворення країни на один великий кооператив Ленін В.І. Телефонограма на ім'я Президії Всеросійської наради в продовольчій справі 1 липня 1920 р. / В.І. Ленін // Повне зібр. творів : В 55 т. Пер. з 5-го рос. вид. - К. : Політвидав України, 1974. - Т. 41 : Травень-листопад 1920 р. - С. 146-147..

Початок 1920-х рр. характеризується поворотом теоретичної думки В.І. Леніна від утопії до відносно реалістичних оцінок, що, без сумніву, було викликано поворотом до непу. У статті «Про продовольчий податок» (квітень 1921 р.) він відстоював тезу про те, що кооперація в умовах радянської влади - це вид «державного капіталізму». При цьому автор акцентував на вигідності кооперації для радянської влади передусім «як форми торгівлі» порівняно з приватною торгівлею під час налагодження товарообігу в умовах продподатку Ленін В.І. Про продовольчий податок (Значення нової політики і її умови ) /

В.І. Ленін // Повне зібр. творів : В 55 т. Переклад з 5-го рос. вид. - К. : Політвидав України, 1974. - Т. 43 : Березень-червень 1921 р. - С. 206-207. . Проте у перші місяці запровадження непу у В.І. Леніна не було чіткої позиції щодо співвідношення ринку і кооперації, бо тоді йшлося про так званий продуктообмін. Переважній частині керівництва країни нелегко давалося повернення до ринкових засад не лише на практиці, але й у теорії. Це спонукало В.І. Леніна діяти дуже обережно, відтак, з одного боку, споживча кооперація отримувала більше господарської свободи, але з другого - продовжувала виконувати розподільчі функції.

Отже, з перших кроків непу рамки господарювання споживчої кооперації були окреслені більшовицькою практикою натурального безгрошового обміну між містом і селом, до якого поряд із державними заготівельними організаціями мали залучити споживчу кооперацію. Це вже була друга спроба правлячої партії після воєнного комунізму використати господарський потенціал споживчої кооперації для порятунку авторитету радянської влади і запобігання соціального невдоволення, адже державні продовольчі запаси були практично вичерпані, тому заготівельні можливості кооперативних організацій більшовицькі очільники не відкидали. На невизначеність позиції В.І. Леніна щодо організації товарообігу і місця в ньому споживчої кооперації навесні 1921 р. указував у своїх спогадах голова правління Центроспілки (1919-1920 рр.)

А.М. Лежава. Зокрема, він писав, що за два тижні до Х з'їзду РКП(б) (березень 1921 р.) вождь більшовиків запитав у нього: «А чи залишилось у Вас що-небудь від кооперації?». І далі А.М. Лежава зазначав, що під час розмови він кілька разів ужив слово «торгівля», намагаючись зрозуміти ставлення до цього слова більшовицького керманича, однак той «ніяк не реагував на це вживане мною слово, і, коли я пішов, так і залишилося незрозумілим, чи уявляв Володимир Ілліч у цей момент спроектований товарообмін у вигляді торгівлі, чи дійсно думав про натуральний обмін у межах місцевого обігу» Лежава А.М. О В.И. Ленине / А.М. Лежава : Воспоминания. Выступления. Письма. - М. : Политиздат, 1990. - С. 126-131..

Навесні 1921 р. В.І. Ленін, усупереч кооперативним принципам, прагматично розвивав ідеї політизації кооперації. Ігноруючи те, що в умовах відновлення ринку споживча кооперація має розвиватися самостійно в галузі заготівель із метою продовольчого забезпечення своїх членів, вождь зазначав, що вона передусім має працювати на радянську державу: «Ми ставимо справу так, щоб всі товари йшли в кооперацію, щоб кооператори торгували для нас, для централізованої держави, для крупної фабрики, для пролетаріату, але не для себе. Це дуже велика і важлива умова» Ленін В.І. Х Всеросійська конференція РКП (б) 26-28 травня 1921 р. Заключне слово по доповіді про продовольчий податок 27 травня / В.І. Ленін // Повне зібр. творів : В 55 т. Пер. з

5-го рос. вид. - К. : Політвидав України, 1974. - Т. 43 : Березень-червень 1921 р. - С. 296-297.. Коментарі у цьому разі не потрібні.

На нашу думку, не скільки гнучкість теоретичного мислення В.І. Леніна, скільки його вміння оперативно прилаштовуватися і маневрувати в нових, часто непередбачуваних ситуаціях, змусили більшовицького лідера у жовтні 1921 р. засвідчити необхідність повернення до товарно-грошових відносин. Однак відразу ж його думка спрямовувалася у напрямку пошуку альтернативи приватному посередництву в торгівлі та заготівлях. Для тодішнього режиму, кооперація була вигідгішою і кориснішою від приватної форми господарювання, бо могла полегшити об'єднання мільйонних дрібних виробників під контролем держави Ленін В.І Про значення золота тепер і після повної перемоги соціалізму / В.І. Ленін // Повне зібр. творів : В 55 т. Пер. з 5-го рос. вид. - К. : Політвидав України, 1974. - Т. 44 : Червень 1921 - березень 1922 рр. - С. 211-219..

Ряд ленінських праць щодо співвідношення непу та різних секторів економіки, які з'явилися на початку 1922 р., переконують у тому, що більшовики, навіть проголосивши повернення до товарно-грошових відносин, не були налаштовані надати свободу для самостійної заготівельної діяльності ні приватним підприємствам, ні кооперативним організаціям. Підтвердженням цього є лист В.І. Леніна до наркома юстиції Д.І. Курського від 20 лютого 1922 р., у якому він підкреслював, що більшовики допускають лише державний капіталізм Ленін В.І. Про завдання Наркомюсту в умовах нової економічної політики. Лист

Д.І. Курському від 20 лютого 1922 р. / В.І. Ленін // Повне зібр. творів : В 55 т. Пер. з 5-го рос. вид. - К. : Політвидав України, 1974. - Т. 44 : Червень 1921-березень 1922 рр. - С. 380-384.. При цьому чітко було вказано, що держава - це більшовики. І хоча заклик «обмежити, приборкати, контролювати…усякий капіталізм, який виходить за рамки державного капіталізму», стосувався передусім приватного сектора економіки, зрозуміло, що з поверненням товарно-грошових відносин дозволити споживчій кооперації повну свободу господарської ініціативи, у тому числі заготівельної, більшовики не планували.

Думки, викладені В.І. Леніним в останній його праці з кооперативної проблематики (йдеться про статтю «Про кооперацію»), переконують у тому, що для себе правляча партія залишала прерогативу контролю за діяльністю кооперативних організацій з тим, щоб «поставити кооперацію політично» Ленін В.І. Про кооперацію / В.І. Ленін // Повне зібр. творів : В 55 т. Пер. з 5-го рос. вид. - К. : Політвидав України, 1982. - Т. 45 : Березень 1922-березень 1923 рр. - С. 351-358.. Тому основне призначення кооперативних заготівель мало полягати у перехопленні селянських лишків, витісненні із заготівельного ринку приватних посередників і, звісно, безперебійному забезпеченні продуктами харчування робітничої частини населення.

Серед більшовицьких теоретиків кооперації виокремлюється точка зору М.І. Бухаріна, який, утім, ніколи не протиставляв себе правлячій партії. На нашу думку, на межі 1980-1990-х рр., коли відбулося переосмислення його поглядів на неп та кооперацію, це робилося дещо упереджено, щоб показати суттєву відмінність бухарінських поглядів від інших більшовицьких розробників теоретичних ідей. Однак, посилаючись на його працю «Економіка перехідного періоду» (1920 р.), навряд чи можна говорити про ліберальні погляди автора, який закликав до того, щоб «для виснажених міст усе йшло у загальний котел», при цьому примус вважався «абсолютною необхідністю» Бухарин Н.И. Экономика переходного периода // Избранные произведения / Предисл., коммент. С.Л. Леонова / Н.И. Бухарин. - М. : Экономика, 1990.- С. 197..

Не можемо погодитися з «бухарінським лібералізмом», котрий у праці «Новий курс економічної політики» (1921 р.) підкреслював, що для відродження великої промисловості потрібно за будь-яку ціну і якими завгодно засобами збільшити кількість продуктів Бухарин Н.И «Новый курс» экономической политики // Избранные произведения

/ Предисл., коммент. С.Л. Леонова / Н.И. Бухарин. - М. : Экономика, 1990. - С. 243.. М.І. Бухарін не приховував того факту, що джерелом додаткової кількості продуктів цілком може бути селянське господарство і зовнішня торгівля. Без сумніву, це стосувалося і споживчої кооперації, яка мала з селянами-виробниками тісні контакти і була одним з головних заготівельників сільськогосподарської продукції.

Водночас у праці «Шлях до соціалізму і робітничо-селянський союз», що вийшла в 1925 р., простежується еволюція поглядів автора, яка, без сумніву, була віддзеркаленням дискусії середини 1920-х рр. із кооперативної проблематики в партії. На відміну від більшості маркистських теоретиків, він висловлювався за те, що селянська кооперація поступово вростатиме в систему пролетарських господарських органів, хоча при цьому підкреслював, що саме так «ми йтимемо великими кроками по шляху до соціалізму» Бухарин Н.И. Путь к социализму и робоче-крестьянсикй союз // Избранные произведения / Предисл., коммент. С.Л. Леонова / Н.И. Бухарин. - М. : Экономика, 1990. - - С. 366.. На думку М.І. Бухаріна, процес організації селянського господарства, який починається з кооперативної торгівлі, перекинеться поступово через організацію переробки сільгосппродуктів на сільськогосподарське виробництво Там само. - С. 367.. Теза про те, що «куркульські гнізда» будуть вростати в соціалізм Там само. - С. 375-376., на той час була новаторскою і сміливою. Ми вбачаємо вплив чаянівський ідей на цю точку зору.

Однак не слід затушовувати того, що М.І. Бухарін уже тоді свідчив, що процес розвитку через кооперацію до соціалізму буде супроводжуватися класовою боротьбою між різними групами селянства. Красномовними видаються його слова: «Якщо в процесі конкуренції на ринку державна промисловість, торгівля, кооперація витісняють поступово приватного підприємця - це є перемога в класовій боротьбі» Там само. - С. 379.. Ця теза буде підхоплена і ще більше загострена Й.В. Сталіним. Як переконаний більшовик, М.І. Бухарін говорив про те, що рано чи пізно ринок директивним шляхом буде ліквідований, однак при цьому він стояв на позиції обов'язкового збереження кооперації як засобу заготівлі та розподілу продуктів харчування. На його думку, поступово розподіл продуктів мав стати державно-кооперативним, тобто цілком контролюватися державою. Водночас є рація у його словах: «Кооперація повинна стати для селянина органом його господарського підйому. Тоді, при забезпеченні виборності і добровільності, кооперація стане найулюбленішою організацією селянства» Там само. - С. 416. . Переконані, що саме в середині 1920-х рр. М.І. Бухарін розробив найраціональніші ідеї щодо необхідності підтримки різних форм кооперації.

Наступна його праця «Нотатки економіста» (1928 р.) у теоретичному плані поступається попереднім, оскільки вона пронизана ідеєю посилення класової боротьби на селі у контексті хлібозаготівель. М.І. Бухарін писав, що хлібозаготівельна криза сигналізувала нам про великі небезпеки. Економіка обернулася тут і своїм класовим боком Бухарин Н.И «Новый курс» экономической политики // Избранные произведения

/ Предисл., коммент. С.Л. Леонова / Н.И. Бухарин. - М. : Экономика, 1990. - С. 486.. Автор піддав критиці троцькістські ідеї нажиму на селян, хоча водночас не заперечував доцільності створення радгоспів і колгоспів. Без сумніву, положення праці були кон'юнктурними, бо чітко збігалися з ідеями про значення хлібозаготівель у створенні соціалістичної економіки та ролі у них кооперації, які належали «великому вождю».

Будучи переконаним марксистом, М.І. Бухарін підтримував курс на індустріалізацію та колективізацію країни, проте, як економіста, його турбувала сталінська політика відступу від непу. У лютому 1929 р., зважившись вступити в ідейну полеміку з Й.В. Сталіним щодо методів і темпів колективізації, він зазнав поразки Сталин И.В. Группа Бухарина и правый уклон в нашей партии. Из выступления на обьединенном заседании Политбюро ЦК и Президиума ЦКК ВКП (б) в конце января и в начале февраля 1929 г. // Сочинения. - Т. 11 : 1928 -март 1929 / И.В. Сталин. - М. : Госполитиздат, 1952 . - С. 313-326.. Прикметно, що за кілька років до цього завдяки підтримці М.І. Бухаріна Й.В. Сталіну вдалося усунути троцкістів з їх ідеєю надіндустріалізації та надколективізації, а наприкінці 1920-х рр. об'єктом цькування став він сам. М.І. Бухарін і його прибічники тоді не мали можливості впливати на політику країни, їх погляди щодо економічної доцільності збереження непу почали засуджуватися тодішньою владою.

Водночас з марксистським напрямом теоретичного обґрунтування непу та місця в ньому кооперації впродовж 1920-х рр. більшою чи меншою мірою заявляла про себе класична школа кооперації, представники якої намагалися відстоювати фундаментальні основи кооперації, прилаштовуючи їх до реалій нового життя. На початку 1920-х рр. перевидавалась класична кооперативна література і розроблялися нові кооперативні теорії, що мотивувалося пошуком шляхів виходу зі складної соціально-економічної ситуації країни. У першій половині 20-х рр. ХХ ст. були опубліковані праці відомих дореволюційних учених-економістів, теоретиків і практиків кооперативного руху, включаючи доробок М.І. Тугана-Барановського, С.М. Прокоповича, В.Ф. Тотоміанца та інших. Це був період, коли більшовики намагалися всіляко залучати до теоретичної та практичної роботи провідних спеціалістів-кооператорів, що давало можливість останнім бути не лише учасниками відродження кооперативного руху, але і його дослідниками й авторами наукових праць. У цьому аспекті цікаві розвідки найбільш відомих представників організаційно-виробничої школи аграрно-економічної думки (О.В. Чаянова, М.П. Макарова, О.М. Челінцева, М.Д. Кондратьєва та ін.).

Плідно поєднував організаторську і науково-дослідну роботу в галузі кооперації О.В. Чаянов. Однак соціально-економічні зміни в країні, ленінські оцінки суті кооперації при соціалізмі вносили уточнення в його позиції. Ученому доводилося йти на компроміси, прагнучи знайти точки дотику власних теоретичних поглядів з офіційною партійною концепцією розвитку кооперації, яка в другій половині 1920-х рр. набула догматичного характеру. Хоча О.В.Чаянов не поділяв марксистських ідей, однак він схвально оцінив статтю В.І. Леніна «Про кооперацію», до того ж ряд його теоретичних положень збігаються з ленінським ідеями. Так, у праці «Короткий курс кооперації» (1925 р.) учений писав, що «кооперативна дорога є для нашого селянства єдиною і дійсно правильною дорогою» і що «майже всі сторони життя можна обслуговувати кооперативно» Чаянов А.В. Краткий курс кооперации / А.В. Чаянов. - М. : Кооперативное издательство, 1925. - С. 8.. Загалом не відкидаючи сенсу наведених чаянівських тез, беремо на себе сміливість свідчити про їх певну кон'юнктурність.

Чаянівський план «кооперативної колективізації» полягав у тому, що окремі галузі господарства еволюційним шляхом будуть відриватися від індивідуальних селянських господарств і організовуватися у вищі форми великих суспільних підприємств. У праці «Організація селянського господарства» (1925 р.) він писав, що, почавшись з об'єднання дрібних виробників у сфері заготівлі, кооперація досить швидко переходить до організації кооперативного збуту сільськогосподарських продуктів. Досягнувши цього успіху, вона буде зацікавлена розвивати успіх у бік ще більшого захоплення виробничих галузей селянського господарства Чаянов А.В. Организация крестьянского хозяйства // Крестьянское хозяйство: Избранные труды / Редкол. Сер. : Л.И. Абалкин (пред.) и др./ А.В. Чаянов. - М. : Экономика, 1989. - С. 440-441..

Наступна праця О.В. Чаянова «Основні ідеї і форми організації селянської кооперації» (1927 р.) стала важливим внеском у розвиток кооперативної думки, оскільки в ній обґрунтовувалася доцільність зв'язків між сільською кооперацією і трудовим сімейним господарством на селі. Заслуговує на увагу його позиція щодо оптимального розміру сільськогосподарського підприємства. Учений був переконаний, що в землеробстві «сама природа сільськогосподарського підприємства ставить межі його укрупненню» Чаянов О.В. Основные идеи и формы организации крестьянской кооперации // Избранные произведения / А.В. Чаянов.- М. : Московский рабочий, 1989. - С. 188.. Чаянівська мудрість науковця полягала в тому, що він, провівши глибокі економічні розрахунки, не ідеалізував колгоспи, а відстоював думку про поєднання різних форм кооперації. Прикметно, що цей висновок учений зробив у рік проголошення партійного курсу на колективізацію села. Треба віддати належне вченому, коли він, попри гостру політичну боротьбу всередині партії, зважився констатувати, що, «за невеликим винятком, все, що ми маємо, являє собою швидше кооперативну ідеологію, ніж кооперативну теорію» Там само. - С. 191..

Без сумніву, погляди О.В. Чаянова все більше суперечили тій політиці на селі, яка проводилася ХV з'їздом ВКП(б) (грудень 1927 р.). Концепція вченого щодо тривалої перебудови села не могла влаштовувати тих, хто вирішив за один-два роки здійснити колективізаціію. Зрозуміло, що вся організаційно-виробнича школа в радянській економічній науці стала гальмом на шляху авторів прискореної перебудови села. Погляди О.В. Чаянова кваліфікувалися як неонародницькі, далекі від розуміння завдань соціалізму. Економічно обґрунтовані ідеї про роль кооперації в оптимізації сільських господарств, можливість поступового переходу однієї фази кооперації в іншу, доцільність паралельного існування різних форм кооперації, були розцінені як антимарсистські. На жаль, більшість чаянівських ідей не була реалізована радянським керівництвом, вони все частіше піддавалися критиці.

Загалом дискусія середини 1920-х рр. із кооперативної тематики мала певні напрацювання з вивчення призначення споживчої кооперації в умовах ринку, хоча, без сумніву, пріоритет належав марксистській доктрині. Проте ці дискусії дуже швидко стали об'єктом прискіпливої уваги з боку влади, тож упродовж другої половини 1920-х рр. розвиток кооперативної думки штучно був урізаний сталінськими «теоретичними постулатами». У квітні 1926 р.

Й.В. Сталін наголосив на тому, що країна вступила в другий етап непу, коли центр ваги змістився у бік індустрії Сталин И.В. О хозяйственном положении Советского Союза и политике партии. Доклад активу Ленинградской организации о работе пленума ЦК ВКП(б) 13 апреля

1926 г. // Сочинения. - Т. 8 : 1926 (январь-ноябрь) / И.В. Сталин. - М. : Госполитзидат, 1952. - С. 119.. Відповідно до цієї сталінської тези мала прилаштовуватися й наукова думка. Крім цього, з 1928 р. відбувається помітне сповзання до догматизму і вихваляння колгоспів як найбільш доцільної форми кооперування селян. Розгляд теоретичних аспектів кооперації на рівні вищих партійних інстанцій повністю втратив науковий характер і перетворився на обґрунтування чергових директивних указівок.

У лютому 1928 р. у посланні місцевим партійним осередкам Й.В. Сталін уперше звинуватив споживчу кооперацію у зриві заготівель хліба. Віднині кооперація мала розглядатисяя в контексті посилення класової боротьби Сталин И.В. Первые итоги заготовительной кампании и дальнейшие задачи партии : Ко всем организациям ВКП(б), 13 февраля 1928 г. // Сочинения. - Т. 11 : 1928 - март 1929 / И.В. Сталин. - М. : Госполитиздат, 1952. - С. 10-19. . Ще більш рішучим у висновках щодо загострення класової боротьби на селі Й.В. Сталін був у квітні 1928 р., коли виступав на зборах активу Московської організації більшовиків. Тоді він прямо вказав на класовий підтекст хлібозаготівельної кризи та прорахунки кооперації Сталин И.В. О работах апрельского обьединенного пленума ЦК и ЦКК. Доклад на собрании актива Московской организации ВКП(б) 13 апреля 1928 г. // Сочинения. - Т : 11 : 1928 -март 1929 / И.В. Сталин. - М. : Госполитиздат, 1952. - С. 45.. У липні того ж року на пленумі ЦК ВКП(б) більшовицький керманич заявив, що для збереження високих темпів індустріалізації керівництво країни буде продовжувати таку політику, коли селяни переплачують за промислові товари і недоотримують у цінах на сільгосппродукцію Сталин И.В. Об индустриализации и хлебной проблеме. Речь 9 июля 1928 г. на пленуме ЦК ВКП(б) . - Т. 11 : // Сочинения. - Т. 11 : 1928 - март 1929 / И.В. Сталин. - М. : Госполитиздат, 1952 . - С. 159.. Механізмом ралізації цього «теоретичного положення» мала стати споживча кооперація. Наприкінці 1920-х рр. елементи творчих дискусій про майбутнє кооперації повністю витісняються ідеологічною боротьбою. Врешті одна частина авторів була усунена від наукової діяльності, інша пішла шляхом прилаштування й угодництва.

Певну цінність мають виступи й аналітичні огляди партійно-радянських очільників, більшовицьких теоретиків і практиків зовнішньоекономічної справи, які, обіймаючи державні посади, визначали основні напрями заготівельної та експортно-збутової діяльності кооперативних організацій СРСР, у тому числі УСРР. Серед них слід виділити праці тих, хто безпосередньо був причетний до кооперативних заготівель, у тому числі експортних, зокрема наркома зовнішньої торгівлі РСФРР (СРСР) Л.Б. Красіна Красин Л.Б. Ближайшие перспективы русского экспорта / Л.Б. Красин. - М. : Изд-во РИО НКВТ, 1923. - 68 с.; Красин Л.Б Вопросы об экспорте хлеба за границу /

Л.Б. Красин. - М. : Изд-во НКВТ, 1923. - 22 с.; Красин Л.Б. Основные цифры внешней торговли / Л.Б. Красин. - М. : Изд-во Наркомвнешторга, 1925. - 35 с.; Красин Л.Б. Монополия внешней торговли и нэп / Л.Б. Красин. - Х. : Пролетарий, 1926. - 40 с. і заступника наркома Зовнішторгу радянської Росії М.І. Фрумкіна Фрумкин М.И. Народное хозяйство и внешняя торговля СССР / М.И. Фрумкин. - М. : Л. : Госиздат, 1926. - 72 с.. Автори з класових позицій прагнули якнайкраще висвітлити досвід державного регулювання закордонною діяльністю кооператорів. Не випадково один із розділів праці М.І. Фрумкіна має назву «Монополія зовнішньої торгівлі й експорт», в якому автор намагався обґрунтувати доцільність зосередження експортної справи виключно в руках держави. Відповідно він зробив висновок: «Централізація всієї експортної роботи в руках народного комісаріата зовнішньої торгівлі була економічною необхідністю». Автор зазначав, що експорт, особливо на початку 1920-х рр., коли відбулося визнання радянської держави, мав політичне значення. Прикметно: М.І. Фрумкін не приховував того факту, що західна преса різко критикувала більшовиків за те, що державна монополія зовнішньої торгівлі заважала нормальному експорту.