Особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації України в добу нової економічної політики

До третьої групи архівних джерел віднесені документи та матеріали вищевказаних державних архівів семи областей України. Оскільки авторкою вивчалися документи радянських фондів, було виявлено, що у них більшою мірою віддзеркалені основні рішення вищих органів РКП(б) та КП(б)У, ВУЦВК, РНК УСРР та інших регулюючих партійно-радянських інстанцій. Численні циркуляри, директиви, розпорядження, обіжники (у тому числі секретні), що надходили до місцевих органів влади та кооперативних спілок з центру, звіти про роботу місцевих партійних осередків, доповідні записки з боку кооперативних організацій допомагають не лише простежити хід розгортання споживчою кооперацією заготівельної діяльності, але й виявити її регіональну специфіку. Труднощі опрацювання місцевих архівних матеріалів полягали у переважанні цифрового матеріалу і необхідності з'ясування, як саме кооперативним організаціям удавалося виконати те чи інше розпорядження радянської влади щодо боротьби з приватним заготівельником з огляду на виявлені розбіжності у місцевих і центральних звітах. Відтак можна припустити, що в ряді документів обласних державних архівів звітні показники організацій споживчої кооперації, які стосувались результатів заготівель хліба та інших продуктів харчування, не зовсім об'єктивно відображали справжню ситуацію, іноді будучи завищеними або, навпаки, неповними.

Загалом більша частина архівних документів центральних та місцевих державних архівів уведена в науковий обіг уперше. Усього авторкою було опрацьовано 21 фонд центральних та 37 фондів обласних державних архівів, що дало можливість шляхом ретроспекції заготівельної та експортно-збутової діяльності споживчої кооперації України відтворити її особливості і роль у забезпеченні населення продуктами харчування, а також державної та кооперативної промисловості сировиною. З великого обсягу архівних матеріалів, відповідно до принципів історизму й об'єктивності, були відібрані, систематизовані і проаналізовані дані, які найбільш повно дозволили досягти мети та реалізувати завдання даного дослідження.

Джерелознавчий характер мають матеріали періодичних видань, які виходили в УСРР та СРСР упродовж 1920-х рр. Більшовицько-радянська періодична преса, навіть з ідеологічною упередженістю, намагалася віддзеркалювати продовольчий стан у країні, надавати, хоча й урізану, інформацію про стан кооперативних заготівель, висвітлювати перебіг подій щодо виконання кооперацією державних планів хлібозаготівель. Прикметно, що з середини 1920-х рр. не лише партійно-радянські, але й кооперативні періодичні видання все більше орієнтувалися на висвітлення ходу виконання державних завдань у галузі продовольчого забезпечення. Починаючи з 1927 р., простежується повне підпорядкування кооперативних періодичних видань більшовицьким планам, що підтверджує не лише форма викладу матеріалу, а й червона обкладинка часописів із нагоди революційних свят.

У дослідженні кооперативної політики більшовиків використані статті і дописи часопису «Известия ЦК РКП(б)» (орган ЦК РКП(б)), газети «Правда» (орган Центрального комітету і Московського комітету РКП (більшовиків), часопису «Известия ЦК КП(б)» (орган ЦК КП(б)У), газети «Коммунист» (орган ЦК і Харківського окружкому КП(б)У) України), газети «Вісті Всеукраїнського Центрального Виконавчого Комітету рад робітничих, селянських і червоноармійських депутатів» (орган ВУЦВК та губвиконкому Харківщини), які були офіційними органами партійно-радянської влади і виходили впродовж 1920-х рр. Безперечно, провладні журнальні та газетні матеріали з питань державного керівництва заготівельною діяльністю споживчої кооперації вимагають критичної оцінки їх змісту. Водночас не слід ігнорувати виступи на сторінках періодичних видань очільників держави та кооперативних структур, які безпосередньо мали відношення до заготівельно-збутової діяльності споживчої кооперації СРСР, зокрема УСРР.

Окремі відомості про заготівельний досвід кооперації публікували журнали і газети економічного профілю, у тому числі «Экономическая жизнь» (орган Ради праці й оборони СРСР), «Внешння торговля» (Еженедельник Наркомвнешторга РФССР), («Хозяйство Украины» (щомісячний політико-економічний журнал), «Украинский экономист» (орган Економічної ради УСРР), «Продовольственная газета» (орган Наркомпроду УСРР), «Вісник статистики України» (періодичний орган Центрального статистичного управління України», «Промышленность и торговля Украины» (орган Української ради народного господарства), «Пролетарий» - Всеукраинская рабочая газета» (орган Всеукраїнської ради професійних спілок), «Вестник профдвижения Украины» (двотижневик ВЦСПС України) тощо. Характерно, що в практично в усіх зазначених виданнях існували рубрики, публікувалися статті на кооперативну тематику (теоретичні, економічно-оглядові, пропагандистські, роз'яснювальні тощо), розглядався критичний матеріал про заготівельну діяльність окремих кооперативів та їх спілок, наводилися статистичні дані про обсяги заготівель, експорт збіжжя, продуктів тваринництва і рослинництва, промислової сировини, лікарських трав у тому чи іншому регіоні.

Винятково багатим джерелом за широтою висвітлення заготівельної діяльності споживчої кооперації в роки непу є відомчі кооперативні видання, зокрема часопис «Союз потребителей» (орган Центроспілки СРСР). Наприклад, в одному з номерів цього періодичного видання за 1922 р. були опубліковані документи та матеріали щодо налагодження співробітництва й експортно-збутової діяльності правління Центроспілки РСФРР з попереднім правлінням спілки, яке складалося з числа кооператорів-емігрантів. Привертають увагу такі документи, як угода між так званим «старим» і новим правлінням Центроспілки від 25 січня 1922 р., заява членів «старого» правління Центроспілки за підписом А.М. Беркенгейма, В.Н. Зельгейма, Е.О. Ленської-Стенцель, відповідь нового правління Центроспілки за підписом Л.М. Хінчука на заяву «старого» правління, а також матеріали стосовно приїзду в Радянську Росію делегації МКА влітку 1922 р. Соглашение между старым и новым правлением Центросоюза 25 января 1922 г. // Союз потребителей. - 1922.- № 6. - С. 6-7; Заявление членов старого правления Центросоюза // Там само. - С. 7-8; Ответ на зявление старых кооператоров // Там само. - С. 9; Международная кооперативная делегация в Москве // Там само. - С. 10-11; Речи председателя заграничной кооперативной делегации г. Мэя на вечере Московских кооперативных организация и на вечере женщин-работниц Центросоюза // Там само. -

С. 12-13..

Широкий масив інформації щодо заготівельної та екпортно-збутової діяльності ВУКС та її місцевих організації у роки непу містять часописи «Кооперативне будівництво» (орган Вукопспілки, в окремі роки виходив російською мовою під назвами «Бюллетень Вукопспилки», «Кооперативный бюллетень»), «Наша кооперація», «Українська кооперація». Вражають географією охоплення часописи місцевих спілок і окремих кооперативів, як-от «Правобережний кооператор», «Полтавський кооператор», «Харьковский потребитель», «Черниговский кооператор», «Запорожская кооперация», «Донецкий кооператор», «Кооперативный бюллетень Сумрайсоюза». На їхніх шпальтах удалося виявити низку рішень партійно-радянських органів влади, які мали відношення до споживчої кооперації, зокрема її заготівельної діяльності, але не потрапили до тематичних збірників.

Здебільшого губспілки (райспілки), а також робітничі кооперативи вже на початку непу спромоглися на видання своєї періодики газетного формату. Для прикладу вкажемо такі: «Бюлетень Подільської губспілки», «Бюллетень Одесского губернского союза потребительских обществ», «Бюлетень Полтавської райспілки», «Бюллетень Горловского многолавочного рабочего кооператива «Горняк», «Бюллетень Артемовского центрального рабочего кооператива», «Кооперативная жизнь» (орган Миколаївського ЦРК) та ін. Інформація, почерпнута з цих та інших періодичних видань, сприяла визначенню особливостей заготівель на місцях, встановленню рівня охоплення споживчою кооперацією потреб жителів міст, робітничих селищ і сільської місцевості.

Низка періодичних видань допомагає з'ясувати роль споживчих кооперативів у заготівлі промислової сировини для кооперативних і державних переробних підприємств, на що донині практично не зверталась увага. Окремі часописи підтверджують участь споживчої кооперації у заготівлях продовольства для голодуючого населення («Бюллетень Центральной комиссии по оказанию помощи голодающим при ВУЦИК» (1921-1923 рр.), «Кооперация - голодающим» (одноденна газета київських кооперативних організацій) (1922 р.), «Бюллетень Центральной комиссии по борьбе с последствиями голода и Центральной комиссии помощи детям при ВУЦИК» (1923 р.) тощо.

Загалом опрацювання матеріалів періодичних видань дало можливість краще зрозуміти історичний контекст, в якому розгорталася заготівельна діяльність споживчої кооперації УСРР у 1920-і рр., підтвердити факт активної участі місцевих кооперативних організацій у заготівлях продуктів харчування та промислової сировини як для потреб своїх членів, так і на виконання державних замовлень. Періодика містить у собі багатий фактаж, відсутній в інших джерелах, послідовно відображає еволюцію заготівельної галузі споживчої кооперації від певної самостійності на початку 1920-х рр. до перетворення на виконавця державних заготівельних планових директив наприкінці десятиліття. Однак попри значний фактологічний матеріал, періодичні видання, і провладні, і відомчі, потребують критичного осмислення й аналізу, а у ряді випадків - узгодження з іншими джерелами.

До мемуарних праць нами віднесені спогади колишнього голови правління Центроспілки РСФРР (1919-1920 рр.) А.М. Лежави Лежава Андрей. Новая советская кооперация и ее задачи» // Воспоминания. Выступления. Письма / Андрей Лежава. - М. : Политиздат, 1990.- С. 144-149. та одного з провідних фахівців цієї установи С.П. Дніпровського Днепровский С. Кооператоры / С.П. Днепровский. - М. : Экономика, 1968. - 383 с., які безпосередньо були причетні до розвитку споживчої кооперації в роки непу та в подальші періоди. У цих мемуарах окреслена історична епоха 1920-х рр. та вказано на тлумачення тодішньою владою призначення споживчої кооперації в соціально-економічному житті країни, зокрема продовольчому забезпеченні робітничого класу. Цікаву інформацію щодо політичної боротьби в правлячій партії впродовж другої половини 1920-х рр. містять мемуари відомого радянського економіста та кооператора М.В. Валентова (Вольського) Валентинов Н. (Н. Вольский). Новая экономическая политика и кризис партии после смерти Ленина : годы работы в ВСНХ во время НЭП : воспоминания / Н. Валентинов

(Н. Вольский). - М. : Современник, 1991. - 365., який тоді був одним із провідних працівників ВРНГ СРСР, працював у її друкованому органі - «Торгово-промышленной газете», однак 1930 р. опинився в еміграції.

Таким чином, відповідно до завдань монографічного дослідження добиралася і формувалася його джерельна база. У її визначенні ми керувалися тим, що джерела мають взаємодоповнюватися, створюючи монолітний комунікативний масив. Відтак авторкою використані різні за видовою належністю і змістом джерела. Для глибшого вивчення проблеми нами виокремлено й опрацьовано не лише опубліковані праці, але більшою мірою ті історичні джерела, які донині мало або практично не досліджені. Частина архівних матеріалів і документів залучена до наукового обігу вперше.

Висновки до розділу

Підсумовуючи вищезазначене, можна контатувати, що проблема кооператвних заготівель в умовах непу певною мірою досліджувалася вітчизняними та зарубіжними вченими. Ще впродовож 1920-х рр. дослідники намагалися розкрити роль споживчої кооперації у продовольчому забезпеченні населення якісними продуктами, а промислових підприємств - сировиною. Тоді ж були започатковані студії, присвячені ролі споживчої кооперації у встановленні зовнішньоторговельних зв'язків із світовим ринком. Надалі кількість розвідок, які б містили аналіз заготівельної діяльності вітчизняної споживчої кооперації у добу непу, різко зменшилась, що було пов'язано з переорієнтацією науковців на висвітлення ролі держави та колгоспів у заготівельно-збутовій справі. Протягом 1950-1980-х рр. увага вчених переважно надавалася осмисленню досвіду торговельної діяльності споживчої кооперації та її боротьби з приватною торгівлею. Лише у 90-і рр. ХХ ст. знову простежуються спроби проаналізувати досвід кооперативних заготівель у роки непу. Тоді спільними зусиллями історики та економісти з'ясовували значення кооперативних заготівель для збуту селянами вирощеної продукції та забезпечення членів кооперації продуктами харчування за нижчими від ринкових цінами.

Однак дотепер вітчизняній історіографії бракує комплексного глибокого дослідження, яке б висвітлювало внесок заготівельної галузі споживчої кооперації УСРР у підтримку та стимулювання селянських господарств, насичення внутрішнього ринку продуктами харчування та забезпечення державної промисловості сировиною у непівський період. Попри позитивні тенденції у розвитку новітніх досліджень з аналізу експортної діяльності кооператорів в добу непу, особливості зовнішньоекономічних зв'язків споживчої кооперації ще залишаються недостатньо з'ясованими та узагальненими. Традиційно вважається, що основними статтями українського експорту в роки непу були збіжжя, яйця та м'ясо. Відтак відповіді на питання, чи спроможні були кооператори запропонувати закордонним партнерам більш широкий асортимент сільськогосподарської продукції, включаючи продукцію рослинництва та промислову сировину, і тим самим сприяти інтенсифікації сільського господарства, в історичній та економічній літературі донині немає.

Відсутня чітка відповідь на питання щодо географії експортних поставок українських кооператорів у 1920-і рр., тобто йдеться про традиційних торговельних партнерів України та доцільність вивчення історичного досвіду налагодження взаємовигідних зовнішньоекономічних контактів між ними завдяки співробітництву на рівні кооперативних центрів. На нашу думку, потребує узагальнення та об'єктивного аналізу непівський досвід співпраці кооперативних структур України, Білорусі, Азербаждану, країн Прибалтики, Польщі, Чехії, Австрії, Німеччини, Англії, Франції, Італії та інших країн щодо налагодження та систематичного розширення експортно-імпортних операцій.

Виявлені нерозв'язані в історико-кооперативній літературі питання, а також відсутність узагальнюючих праць, які б цілісно й об'єктивно відображали досвід заготівельної та експортно-збутової діяльності організацій споживчої кооперації УСРР у період непу, зумовили концентрацію уваги авторки на якомога повнішому висвітленні вищеозначених питань із позицій сучасної вітчизняної історичної науки.

Монографічне дослідження спирається на обсяжну джерельну базу. Посилаючись на окреслені дослідницькі завдання, авторкою добиралися і використовувалися різні групи джерел. Значна увага нами приділена опрацюванню опублікованих джерел, включаючи документи вищих партійних і радянських органів СРСР та УСРР, державних регулюючих структур, які визначали заготівельну діяльність споживчої кооперації в період непу. Важливим джерелом для заглиблення в проблему стали опубліковані документи кооперативних форумів. Використання статистичних матеріалів сприяло з'ясуванню масштабів і результатів заготівель споживчою кооперацією тієї чи іншої продукції, визначенню ролі кооперативних заготівель у загальних заготівлях УСРР і СРСР.

Використання архівних документів, частина яких залучена до наукового обігу вперше, не лише підтвердило утилітаризм центральних та місцевих органів влади й управління щодо залучення заготівельної галузі споживчої кооперації до вирішення складних продовольчих завдань, які не вдавалося вирішити державним структурам, але й допомогло зробити висновок про потенційні можливості кооперативних організацій у галузі заготівель, збуту й експорту сільськогосподарської продукції.

Загалом, спираючись на наявні напрацювання вітчизняних і закордонних авторів та задіяну обсяжну джерельну базу, включаючи практично донині не відомі архівні документи та статистичні матеріали, авторці вдалося вирішити окреслені дослідницькі завдання, прийти до узагальнюючих висновків і положень щодо внеску заготівельної галузі вітчизняної споживчої кооперації у вирішення загальнодержавних соціально-економічних проблем у період нової економічної політики.

Розділ 2. Специфіка відродження заготівельної діяльності споживчої кооперації УСРР у перші роки непу

2.1 Визначення державою місця заготівельної галузі споживчої кооперації в товарообміні на початку непу

Заготівлю сільськогосподарської продукції для наступної її реалізації своїм пайовикам чи іншим покупцям споживчі товариства України практикували ще у другій половині ХІХ ст. На початку ХХ ст. з огляду на зростання товарності сільського господарства вони допомагали селянам - своїм пайовикам збувати лишки вирощеної продукції на внутрішньому ринку і за кордоном. Однак у період воєнного комунізму радянська влада практично усунула споживчу кооперацію від заготівельних функцій, які в директивному порядку, без згоди на те кооператорів, перейшли до органів Народного комісаріату продовольства (Наркомпроду УСРР). Вона стала лише розподільчим апаратом для виконання державних завдань. Упродовж кількох років перебування більшовиків при владі матеріально-технічна база споживчої кооперації для заготівель (склади, приймальні, сортувальні, переробні, варочно-засолочні пункти тощо) була націоналізована, тоді ж кооперація втратила і частину фахівців заготівельної справи.

Відхід від централізованого розподілу продуктів і промислових товарів у роки воєнного комунізму дався більшовикам непросто. Певний час радянська влада не збиралася відмовлятися від позаринкових форм заготівлі продукції сільського господарства. Однак соціально-економічна ситуація, що склалася в країні наприкінці 1920-х-на початку 1921 рр., змусила керівництво країни, налякане загостренням продовольчої та сировинної кризи, звернути увагу на кооперацію як засіб вирішення вказаної проблеми. Ішлося про можливість повернення споживчій кооперації права на проведення заготівель продуктів харчування та сільськогосподарської сировини для державної промисловості.

Однак відродження заготівельної діяльності споживчої кооперації навесні 1921 р. відбулося не відразу, до того ж воно проходило в чітко визначених державою рамках і мало свою специфіку. Метою більшовиків було не те, щоб «послабити тиск», надавши товаровиробникові свободу вільно збувати свою продукцію, а тільки «відпустити полегше», бо політика партії, як зауважує з цього приводу С.В. Кульчицький, «не мала нічого спільного з інтересами селян». Відтак селянам дозволяли реалізувати свої лишки у «місцевому господарському обороті» Кульчицький С.В. Комунізм в Україні : перше десятиріччя (1919-1928) /

С.В. Кульчицький. - К. : Основи, 1996. - С. 203-204., що, без сумніву, обмежувало кооперативні заготівлі. Проте і це рішення більшовиків було ухвалене не відразу. Не випадково ще 18 лютого 1921 р. ЦК РКП(б) згодився на обмін лишків сільгосппродукції лише в межах сільської громади. Тобто коли товаровиробники для збуту мали намір вийти зі свою продукцією за межі села, партійні директиви передбачали застосувати «засоби контролю за тим, щоб обмін не міг вироджуватися у спекуляцію». Однак цього виявилося замало, і 3 березня 1921 р. більшовики ухвалили рішення, що обмін має відбуватися винятково через органи Народного комісаріату продовольства (місцеві компроди). Будь-який інший обмін, поза вказаними формами, мав переслідуватися як спекуляція.

Та через певний час лідер більшовиків В.І. Ленін більш зважено поглянув на ситуацію, і рішення про проведення товарообміну силами безпосередньо Наркомпроду було знято. В останньому варіанті проекту постанови ЦК РКП(б), яка готувалась до Х з'їзду партії, записали коротко, хоч не дуже зрозуміло: «Обмін допускається в межах місцевого господарського обороту» Ленинский сборник. - Т. ХХ. - С. 63.. У такому вигляді Х з'їзд РКП(б) у березні 1921 р. ухвалив цей проект як свою резолюцію. Щоправда, «вільний обмін мав виглядати «як можна більш організованим державно» Ленін В.І. Повне зібр. тв. - Т. 52. - С. 91.. Рішення Х з'їзду РКП(б) стали відправною точкою для відродження заготівельної діяльності споживчої кооперації. Проте з перших кроків запровадження непу специфіка заготівельної діяльності споживчої кооперації УСРР полягала в тому, що передусім вона спрямовувалася на вилучення у селян як державного продподатку, так і лишків сільгосппродукції після його здачі. Оскільки планувалося проведення безгрошового товарообміну, заготівельна діяльність споживчої кооперації відразу виявилася обмеженою державою, бо обмін лишків сільгосппродукції спочатку допускався лише на місцевому рівні Коммунистическая партия Советского Союза в резолюциях и решениях сьездов, конференций и пленумов ЦК (далі - КПСС в резолюциях…) / 1898-1986 /. - Т. 2 : 1917-1922. - [9-е изд., доп. и испр.] - М. : Политиздат, 1983. - С. 370-371. .

Після заміни розверстки продподатком та дозволу на вільну реалізацію селянами лишків сільгосппродукції більшовики спробували застосувати ручне управління ринком. Не викликає заперечення той факт, що правляча партія і після запровадження продподатку прагнула власноручно направляти розвиток народного господарства, ігноруючи економічні закони ринку. Передбачалось, що більша частина лишків сільгосппродукції, яка залишилась у селян після сплати продподатку, буде обмінюватися через споживчі кооперативи на промислові товари або закуплятися при їх сприянні на грошові знаки. Таким чином, за рахунок прямого натурального товарообміну більшовицькі теоретики планували до мінімуму звести ринкові відносини. Товарообмін уявлявся більшовикам явищем, яке спроможне існувати у вигляді бартерних операцій. У кінці травня - на початку червня 1921 р. місцевий рівень товарообміну більшовиками був розширений до рівня державного. Не випадково 26 травня 1921 р. Наркомпрод РСФРР ухвалив із Центроспілкою радянської Росії генеральний договір щодо заготівлі на користь держави продовольства та сировини в рамках місцевого обороту і на натуральній основі Вместе ради будущего. 170 лет потребительской копоерации России (Ред. В.С.Гавричкин. - М. : Издательский дом Центросоюза, 2001. - С. 90.. Це були відчайдушні, від початку приречені на провал спроби радянської влади зберегти централізований метод розподілу життєво необхідних продуктів і товарів. Без сумніву, такі дії являли собою чергову авантюру більшовиків, оскільки ні товарних ресурсів у достатній кількості й асортименті, ні грошей у держави не було і не могло з'явитися у найлижчі місяці через руїну в промисловості і на транспорті.

Чому саме споживча кооперація мала стати засобом більшовицького товарообмінного експерименту? Щодо цього існує кілька точок зору. По-перше, споживча кооперація традиційно мала широку мережу товариств на селі, що було доцільним для оперативного охоплення селянських господарств - виробників сільгосппродукції. По-друге, споживча кооперація, на думку керівництва країни, була у той час спроможною задовольняти і продовольчі потреби своїх членів, і за навіть незначної фінансової та матеріальної підтримки влади виконувати централізовані державні продовольчі заготівлі. По-третє, надаючи споживчій кооперації переважне право заготівель, більшовики з переходом до непу прагнули оперативно потіснити із заготівельного поля приватних заготівельників.

Було б логічним кроком, якби тодішня влада, задекларувавши дозвіл на вільний збут продукції сільського господарства, повернула споживчій кооперації право на свободу дій у заготівлях, тобто відновила її дореволюційний статус як мобільної заготівельно-збутової організації. Однак цього не сталося, тому відродження власне заготівельної діяльності споживчої кооперації з урахуванням кон'юнктури ринку відбулося не відзразу. На це є ряд пояснень як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Зауважимо, що на початку 1921 р. і на селі, і в містах переважав натуральний обмін, функцію грошей виконували сіль, борошно, картопля, сірники, мило. Не підлягає сумніву, що, довівши країну до кризового стану, більшовики мали надію - вкотре проігнорувати закони ринку і шляхом чергового економічного експерименту оперативно виправити ситуацію. Переконані, що не стільки захист інтересів селян змусив радянську владу переглянути роль споживчої кооперації в розподілі продуктів харчування і товарів, скільки бажання знизити рівень незадоволення в суспільстві, особливо з боку робітників та армії.

Чи могла споживча кооперація проігнорувати директиви радянської влади щодо того місця, яке їй відводилось - бути механізмом товарообміну? Слід зауважити, що у перші роки непу система споживчої кооперації була ослабленою для того, щоб протидіяти більшовикам. Власних коштів і необхідних товарів для самостійних заготівельних операцій кооператорам тоді бракувало. Всупереч економічній доцільності, під тиском тогочасних соціально-економічних реалій споживча кооперація погодилась із тим місцем, яке їй відвела держава - здійснювати заготівельні операції на селі у чітко визначених більшовиками рамках.

Як зазначає С.В. Кульчицький, держава явно не впорувалася з добровільно взятим на себе обов'язком годувати робітників державної промисловості. У цьому переконують і дані статистичного обстеження бюджетів робітничих сімей УСРР на початок 1921 р.: тоді державний пайок давав робітникам лише 29,4% необхідних продуктів харчування, базарна торгівля - 43,5%, натуральний обмін - 22,45% Кульчицький С.В. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928) /

С.В. Кульчицький. - К. : Основи, 1996. - С. 206.. Крім цього, держава у той період не могла налагодити безперебійне забезпечення промисловості технічною сировиною. Відтак самостійні заготівельні операції споживчих товариств і їх спілок винятково на користь своїх членів уже на початку непу були обмежені, оскільки радянська влада директивним шляхом нав'язувала споживчій кооперації вирішення загальнодержавних продовольчих завдань. Підтвердженням цього є декрет ВЦВК РСФРР від 21 березня 1921 р. «Про заміну продовольчої і сировинної розверстки натуральним податком», за яким споживча кооперація передусім була зобов'язана виконувати завдання щодо тієї частини населення, яке залишалося на державному продовольчому забезпеченні, у тому числі армія, лікарні, притулки, а також заготовляти технічну сировину для державної промисловості Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам / Сборник документов/.

В 5-ти т. - Т. 1. 1917-1928 гг. - М. : Политиздат, 1967. - С. 213..

Невдовзі, 27 березня 1921 р., надзвичайна сесія ВУЦВК, керуючись вищеназваними рішеннями, ухвалила постанову «Про заміну продрозкладки податком» Збірник узаконень і розпоряджень робітничо-селянського уряду України (далі - ЗУУкраїни), 1921.- Ч. 5. - Ст. 143., яка визначала товарообмінно-заготівельну діяльність споживчої кооперації. Сума податку залежала від необхідних потреб Червоної Армії, робітничо-міського населення в продовольстві, а також, звісно, від кількісного складу державного апарату. При цьому зауважимо, що хоча селяни одержали право реалізувати лишки свої продукції, це не був вільний збут сільгосппродукції в їх інтересах, бо Раднарком УСРР постановою від 29 березня того ж року «Про зменшення зернової розкладки на врожай 1920 р.» ЗУ України, 1921.- Ч.5. - Ст.154. до серпня 1921 р. продовжував вилучати хліб у селян за продрозкладкою. Тож проводити вільні, економічно обґрунтовані, заготівлі сільгосппродукції кооператорам не доводилось.

З огляду на те, що товарообмінно-заготівельні функції висувалися на перший план, споживча кооперація УСРР почала прилаштовувати свій апарат до цієї роботи. Координацію заготівельної діяльності організацій споживчої кооперації здійснювало управління заготівель, створене при Вукопспілці. Йому терміново довелося займатися питанням заготівельних цін, оскільки від цього залежав успіх товарообмінно-заготівельної діяльності. Кооператори мусили не лише брати до уваги мобільність приватних заготівельників, але й виконувати директиви держави щодо обмінних еквіватентів. Так, 1 квітня 1921 р. на засіданні президії правління ВУКС відбулося обговорення доповіді управління заготівель про результати перевірки перших кроків зі встановлення заготівельних цін, проведеної спеціально створеною для цього наприкінці березня 1921 р. комісією Центральний державний архів вищих органів влади та управління України (далі -ЦДАВО України), ф. 296, оп.1, спр.131, арк. 35.. Виявили, що всупереч державним директивам розрахунки кооператорів з селянами через нестачу товарів тоді відбувалися і шляхом натуральних товарообмінних еквівалентів, і за гроші, що призводило до ускладнень і невизначеності під час обміну.

Другою важливою проблемою, яку тоді довелося вирішувати управлінню заготівель ВУКС, було оперативне виконання державних завдань щодо заготівель продуктів харчування і технічної сировини. Зважаючи на це, президія правління ВУКС 17 березня 1921 р. ухвалила рішення про дозвіл управлінню заготівель через місцеві кооперативи проводити понадурочні роботи Там само, арк. 31.. Це було викликано тим, що у той період бракувало кваліфікованих спеціалістів заготівельної справи для своєчасного виконання державних завдань.

Від початку запровадження непу в організації заготівельної діяльності споживчої кооперації виник ряд проблем. По-перше, заготівельний сезон осені-зими 1920-1921 рр. пройшов не зовсім успішно у зв'язку з реорганізацією системи, несприятливими атмосферними умовами (наприкінці жовтня 1920 р. почалися морози і через це збір садово-городньої продукції припинився).

По-друге, збереження продрозкладки суттєво обмежувало заготівельну ініціативу кооператорів, оскільки директива Політбюро ЦК КП(б)У від 20 березня 1921 р. про визнання заготівлі на території України продуктів лише у тих губерніях і волостях, де розверстка вже була закінчена, поширювалась на всі без винятку заготівельні організації Там само, арк. 79.. Відтак указана директива зобов'язувала споживчу кооперацію, яка постійно перебувала в полі зору державних контролюючих органів, дотримуватись партійних вказівок щодо початку заготівельної кампанії, натомість приватні заготівельники могли проігнорувати більшовицькі розпорядження.

По-третє, відродження заготівельної діяльності споживчої кооперації відбувалося у той період, коли провідні позиції на ринку намагалися монополізувати різні організації і структури, наділені заготівельними повноваженнями, у тому числі державні трести й урядові відомства РСФРР та УСРР. До того ж вони діяли незалежно один від одного, конкурували між собою і регулярно підвищували ціни то на сільськогосподарську продукцію, то на промислові товари. У результаті встановлений товарообмінний еквівалент незабаром не відповідав фактичному стану справ на заготівельному ринку.

По-четверте, особливістю перших кроків заготівельної практики споживчої кооперації у перші місяці непу було те, що брак коштів і ходових товарів для покриття заготівель, а також організаційно-технічні недоліки апарату послаблювали її маневреність щодо налагодження взаємовигідного товарообміну між виробником сільгосппродукції та міським споживачем.

Гальмівним фактором у заготівельній діяльності споживчої кооперації УСРР була проблема «мішечництва», масштаби якого невпинно зростали. Щоб мінімізувати «мішечництво», тобто збут селянами своєї продукції в обхід держави, більшовики зобов'язували споживчу кооперацію максимально перехопити приватну ініціативу у галузі заготівель. Безпосередньо цій меті була підпорядкована постанова РНК УСРР від 2 квітня 1921 р. «Про користування селян своїми лишками», яка передбачала здачу селянами лишків сільгосппродукції державним органам, споживчим кооперативам або профспілкам, при цьому директива забороняла селянам продавати продукцію «перекупщикам і спекулянтам». Водночас уряд обіцяв виділяти комнезамам певний відсоток товарів для розподілу їх серед незаможного селянства через споживчі кооперативи ЗУ України. - 1921. - №5. - Ст. 164.- С.158-159..

«Мішечництво» в Україні поглиблювалося тим, що сюди за продукцією сільського господарства постійно прибували як приватні посередники, так і санкціоновані урядом РСФРР представники державних та кооперативних заготівельних структур російських промислових центрів. Звісно, це обмежувало обмінні операції вітчизняних споживчих товариств, оскільки прибулі заготівельники мали при собі необхідний набір промислових товарів для обміну, чого не можна сказати про українських кооператорів. Не випадково секретар ЦК КП(б)У Д.З. Лебідь у телеграмі від 11 квітня 1921 р. звертав увагу ЦК РКП(б) на те, що багато приїжджих на Україну мали при собі дозвіл на закупівлю продовольства від органів радянської влади ряду губерній РСФРР. Він просив припинити цю практику як руйнівну, при цьому зазначаючи: «Якщо не вжити термінових заходів, хвиля мішечників остаточне зірве як заготівельну роботу в основних хлібних губерніях України, так і постачання армії та Донбасу» Центральний державний архів громадських об'єднань України (далі -ЦДАГО України), ф. 1, оп. 6, спр. 19, арк. 166.. І хоча Політбюро ЦК КП(б)У наступного дня ухвалило рішення встановити загороджувальні загони «для недопущення мішечників з півночі», цілком вирішити проблему не вдалося Там само, спр. 14, арк. 82.. Без сумніву, «мішечництво» всередині УСРР, доповнене «мішечництвом» з російських губерній, обмежувало заготівельні можливості вітчизняної кооперації.

Проте найбільшою перешкодою у заготівельній практиці споживчої кооперації УСРР виявилося втручання з боку існуючої влади та її контролюючих органів. Ретельна опіка над кооперативними заготівлями з боку держави пояснювалась намаганням останньої використати споживчу кооперацію як протидію «мішечнику». Це підтверджує виступ наркома продовольства УСРР М.К. Владимирова на пленумі Харківської міськради на початку квітня 1921 р., коли він підкреслив: «Наше завдання - з допомогою організованого колективного товарообміну з селом вбити індивідуальний обмін та торговельну спекуляцію» Вісті ВУЦВК. - 1921. - 10 квітня.. Подібну спрямованість містила резолюція продовольчого з'їзду Харківської губернії «Завдання споживкооперації в галузі заготівель» (квітень 1921 р.), у якій підкреслювалося, що завдання кооперативних організацій нині полягають у «вилученні із села лишків продукції сільськогосподарського виробництва, а також лишків сировини» Державний архів Харківської області (далі - Держархів Харківської обл.), ф. П-1, оп. 1, спр. 530, арк. 5.. Більш категоричною була заява наради Пирятинського повітового комітету КП(б)У Полтавської губернії від 10 липня 1921 р.: «Лише кооперація в змозі врегулювати взаємовідносини між виснаженими фабрично-заводськими робітниками і міцним у своєму натуралізованому господарстві дрібнобуржуазним селянином і побороти втручання спекулянта…» Державний архів Полтавської області (далі - Держархів Полтавської обл.), ф. П-54, .

оп. 1, спр. 8, арк. 9..

Найбільше організаціям споживчої кооперації дошкуляло те, що держава взяла на себе місію встановлення товарообмінно-заготівельних еквівалентів при розрахунках заготівельників із виробниками сільськогосподарської продукції. Це підтверджує циркуляр ЦК КП(б)У місцевим відділам Наркомпроду УСРР (продкомгубам) та губспоживспілкам від 15 квітня 1921 р., у якому мовилося: «Поспішайте розпочати заготівлі там, де виконана розкладка і де є лишки. Прийміть до відома, що в ряді губерній за пуд заліза міняють 3 пуди хліба і за пуд солі 2 пуди хліба. Інші продукти повинні розраховуватися у відношенні до пшениці, солі і заліза» ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 635, арк. 105..

Низка партійно-радянських розпоряджень щодо заготівельної діяльності споживчої кооперації, опублікованих упродовж квітня-травня 1921 р., свідчить про те, що вони містили ряд суперечливих моментів щодо прав кооперативних організацій у проведенні заготівель шляхом товарообміну. З одного боку, йшлося про розширення повноважень споживчої кооперації на заготівельному полі, з другого - акцентувалося на збереженні її підконтрольності регулюючим державним структурам. Так, згідно з декретом РНК РСФРР «Про споживчу кооперацію» від 7 квітня 1921 р. Кистанов Я. А. Потребительская кооперация СССР. Исторический очерк. - М. : Издательство Центросоюза, 1951. - С. 226. споживча кооперація мала вийти з-під залежності Наркомпроду і розгорнути заготівельні операції на засадах госпрозрахунку. При цьому відносини між споживчою кооперацією і державними господарськими органами щодо проведення заготівель мали укладатися на основі договорів, що було характерним для відродження ринкових відносин. Проте, як і в попередні роки, споживча кооперація за завданнями і нормами Наркомпроду мала розподіляти заготовлені продукти харчування і предмети широкого вжитку серед тієї частини населення, яке перебувало на державному забезпеченні. Звісно, ці суперечливі положення союзної урядової директиви вносили невизначеність у заготівельні директиви українських урядових відомств і відповідно у заготівельну діяльність вітчизняної споживчої кооперації.

У середині квітня з інтервалом у кілька днів вийшли дві урядові директиви, які містили ряд неузгоджених моментів щодо кооперативних заготівель. Так, 13 квітня 1921 р. РНК УСРР ухвалив декрет «Про споживчу кооперацію»ЗУ України. -1921. - №6. - Ст.180. - С. 176-178., за яким організаціям споживчої кооперації надавалося право заготівель, обміну, скупки і продажу лишків сільськогосподарського виробництва, кустарних і ремісничих виробів та їх збуту. Планувалося, що всі державні заклади будуть проводити заготівлю продовольства та сировини тільки через мережу товариств споживчої кооперації УСРР. Водночас державні промислові підприємства мали реалізувати свою продукцію через апарат споживчої кооперації. З одного боку, дане рішення мало б сприяти посиленню позицій споживчої кооперації на заготівельному ринку, з другого, в ході заготівельних операцій споживча кооперація була змушена обмінювати промислові фабрикати на сільськогосподарські продукти під контролем держави.

Невдовзі, 19 квітня 1921 р., РНК УСРР ухвалив постанову «Про дозвіл вільного обміну, закупівель і продажу сільськогосподарських продуктів і фабрично-заводських та кустарних виробів» ЗУ України- 1921. - № 7. - Ст.193. - С.199.. Проте говорити у цьому разі про розширення свободи заготівельних операцій споживчої кооперації навряд чи доводиться, оскільки в документі акцентувалося на тому, що товарообмінно-заготівельні операції мали регулюватися рішеннями та правилами не лише центральних, але і місцевих органів влади. Відтак місцеві виконкоми отримали право видавати розпорядження щодо кооперативних заготівель, до того ж ці директиви мали бути узгоджені не лише з Наркомпродом, але й з Народним комісаріатом внутрішніх справ УСРР. Отже, кількість державних установ, які регулювали заготівельні операції споживчої кооперації зростала, що, у свою чергу, свідчило про бажання більшовиків тримати заготівельний ринок під постійним контролем.

Дотримуючись класового принципу забезпечення населення продуктами харчування та промисловими товарами першої необхідності, держава передусім намагалися сприяти розгортанню заготівельних операцій робітничими споживчими кооперативами. Навесні 1921 р. простежувалося активне відродження заготівельних операцій робітничої кооперації, підкріплене радянськими директивами. Так, 7 квітня 1921 р. РНК РСФРР ухвалив декрет «Про натуральне преміювання робітників», згідно з яким дозволявся обмін продукції підприємств, що отримували робітники, на сільськогосподарські продукти Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам… - Т. 1.- С. 219-220.. На підставі цього декрету РНК УСРР 12 квітня 1921 р. ухвалив декрет «Про натурпреміювання робітників» ЗУ України. - 1921. - №6. - Ст. 175. - С. 171-172.. Такий порядок був запроваджений з огляду на те, що грошова оплата при нестійкості грошових знаків не могла повністю забезпечити потреби робітників державної промисловості. Відтак вони отримували частину заробітної плати виробами підприємств і передавали їх робітничим споживчим кооперативам для заготівель шляхом обміну продуктів харчування, яких тоді не вистачало у містах.

Для налагодження безперебійних товарообмінно-заготівельних операцій робітничих кооперативів потрібно було вирішити проблему створення натуральних фондів, призначених для обміну на сільськогосподарську продукцію. У квітні 1921 р. Всеукраїнська нарада губернських робітничих кооперативів (губробкоопів) ухвалила резолюцію про натуральні товарообмінні фонди. Перед робітничою кооперацією стояло першочергове завдання поліпшення кількісного і якісного асортименту натуральних фондів, призначених для заготівель шляхом їх обміну на селі. Держава дозволила для створення такого фонду збільшувати кількість робочих годин для виготовлення тих промислових товарів, яких не вистачало на селі і які робітники терміново могли обміняти на продукти харчування ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2, спр. 365, арк.16..

Протягом травня 1921 р. вищими органами влади та управління РСФРР і УСРР було ухвалено ще ряд постанов стосовно споживчої кооперації, які, з одного боку, декларували надання їй більшої господарської самостійності у справі заготівель, оскільки цього вимагала складна продовольча ситуація в країні, а також бажання більшовиків усунути приватного заготівельника; з другого, травневі директиви переконливо доводять, що існуюча влада не ризикнула залишити за кооперативними організаціями свободу маневрів на заготівельному полі. Зокрема, 9 травня 1921 р. був опублікований лист ЦК РКП(б) «Про кооперацію», у якому підкреслювалося, що споживча кооперація має зосередити у своїх руках всю справу обміну продукції державної промисловості на продукти харчування передусім в інтересах робітників, утім, узгоджуючи цю роботу з органами влади, профспілковими та господарськими організаціями Решения партии и правительства по хозяйственным вопросам… - Т. 1. - С. 227..

Положення вищевказаної союзної партійної директиви були продубльовані та доповнені рішеннями Першої Всеукраїнської наради КП(б)У, що відбулася у травні 1921 р. Резолюція наради «Про кооперацію» Коммунистическая партия Украины в резолюциях и решениях сьездов, конференций и пленумов ЦК (далі - Компартия Украины в резолюцяих…) : В 2-х томах. - Т. 1.- 1918-1941. К. : Политиздат Украины, 1976. - С. 151-152. підкреслювала, що споживча кооперація могла проводити заготівлю продуктів сільськогосподарського і кустарного виробництва для власних потреб, при цьому заготовлене не могло бути використаним державними органами без згоди кооператорів. Споживчій кооперації віднині надавалося право використовувати певний прибуток, який вона отримувала від заготівельних операцій. Без сумніву, це було мотивацією для кооператорів та пайовиків, давало поштовх до розгортання заготівельних операцій. Проте у цій же резолюції споживчій кооперації тодішньою владою відводилася двояка роль - або ж технічного апарату, який виконує державні завдання, або ж контрагента, який отримує на основі певного договору більш самостійні заготівельні завдання. Отже, більшовики, намагаючись зберегти в масштабі країни товарообмінний експеримент, свідомо обмежували свободу кооператорів у заготівельній справі.

Про намагання держави тримати заготівлі споживчої кооперації у полі зору шляхом залучення її до державних товарообмінно-заготівельних операцій свідчить постанова ВУЦВК від 13 травня 1921 р. «Про споживчу кооперацію» ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2, спр. 365, арк. 14-14 зв.. Ще більш переконливою у цьому плані була постанова РНК УСРР від 24 травня 1921 р. «Про узгодження робіт Наркомпроду, Вукопспілки, Південного бюро ВЦРПС у галузі закупівельних та товарообмінних операцій», яка настійно вимагала від кооператорів дотримуватись узгодженості їх роботи з державними заготівельними організаціями. Аби споживча кооперація не вийшла за відведені їй межі в проведенні заготівель, представник ВУКС спеціально був уведений до складу Центральної комісії з регулювання заготівель при Наркомпроді УСРР ЗУ України. - 1921. - №9. - Ст. 255. - С. 299..

Зазначимо, що позиція партійно-радянського керівництва республіки щодо підпорядкування заготівельної діяльності споживчої кооперації державі з огляду на нещодавнє проголошення непу та ринкових відносин усе ж таки не могла погоджено сприйматися кооперативними організаціями, які у той період робили спроби зберегти за собою певну свободу заготівельної діяльності і навіть посісти монопольне становище у галузі заготівель. У цьому переконує доповідна записка правління Вукопспілки до Політбюро ЦК КП(б)У (липень 1921 р.). Усвідомлюючи значення споживчої кооперації для забезпечення робітників Донбасу, керівництво ВУКС наполягало на тому, щоб надати Донецькій губспоживспілці (Союздонбасейну) максимум заготівельної ініціативи. Пропонувалося дотримуватись щодо споживчої кооперації Донбасу принципу децентралізації заготівель, а також дозволити кооператорам для заготівель використовувати технічний апарат інших господарських органів ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 850, арк. 81.. Не будучи зацікавленим у скасуванні принципу централізації заготівель, ЦК КП(б)У, втім, погодився з пропозицією щодо технічної підтримки кооперативних заготівель, оскільки цього вимагала проблема продовольчого забезпечення Донбасу та інших промислових центрів УСРР.

Узагальнюючи перший досвід товарообмінно-заготівельних операцій споживчої кооперації республіки, пленум ЦК КП(б)У (липень 1921 р.) ухвалив резолюцію «Про товарообмінні операції Вукопспілки». У ній підкреслювалося, що в інтересах забезпечення і посилення споживчої кооперації оборотними коштами у протистоянні приватнику необхідно доручити Наркомату фінансів у терміновому порядку вишукати джерела для підтримки заготівельних операцій Компартия Украины в резолюциях… - Т. 1. - С. 152.. Таким чином, надаючи споживчій кооперації певну фінансову підтримку, партійно-радянське керівництво УСРР зробило спробу ще більше прив'язати ВУКС до виконання заготівельних завдань Наркомпроду та інших державних інстанцій.

Водночас Раднаркому УСРР, ураховуючи скрутну продовольчу ситуацію в промислових центрах, довелося прислухатися до ухваленого рішення Всеукраїнської наради робітничої кооперації і 4 липня 1921 р. видати постанову «Про порядок відрахування продуктів у фонд натурпреміювання» ЦДАВО України, ф. 1, оп. 2, спр. 365, арк. 16.. Товари, відраховані у фонд натурпреміювання, передавалися робітничим кооперативам для реалізації на селі з метою заготівлі необхідних продуктів харчування. Характерно, що заготівельна робота робітничої кооперації ґрунтувалася на принципі максимального задоволення споживчих потреб на основі комерційного розрахунку з виробниками сільгосппродукції з мінімальними накладними витратами. Однак урядова постанова вимагала, щоб заготівельною діяльністю робітничих кооперативів керував Уцеробкооп - керівний орган робітничої споживчої кооперації УСРР, який більшою мірою складався з більшовиків. Уцеробкооп отримав право проводити масштабні заготівлі для робітників промислових центрів. Характерно, що з метою активізації заготівель для забезпечення продуктами харчування робітників більшовики дозволили робкоопам використовувати товарні фонди Наркомпроду УСРР.

Надання ряду організацій, як-от профспілкам та державним заготівельним структурам певної свободи заготівель, з одного боку, сприяло активізації їх діяльності у напрямі продуктового забезпечення робітників, а з другого - викликало конкуренцію між ними та кооперативними організаціями. З цього приводу журнал «Союз потребителей» зазначав, що «переважні права, які надані в законодавчому порядку кооперації на вільному ринку, ігноруються» державними господарськими утвореннями, зокрема трестами. Звідси й «паралелізм державних апаратів і споживчої кооперації у галузі заготівлі сировини і продуктів» Фишгендлер А. Потребительская кооперация и вольный рынок / А. Фишгендлер // Союз потребителей. - 1922. - № 3-4. - С. 18..

До речі, мала місце й конкуренція у заготівельній справі між окремими робітничими кооперативами. З огляду на це 29 серпня 1921 р. вийшла постанова РНК УСРР «Про порядок заготівель продуктів кооперативними об'єднаннями робітників і службовців» ЗУ України. - 1921. - № 16. - Ст. 482. - С. 554.. Підставою для появи цього документу стало кілька причин. Непоодинокими були випадки, коли робітничі організації здійснювали обмін товарів на продукти у тих губерніях, у яких останніх не вистачало, тобто робітничі експедиції забирали залишки продовольства, необхідного місцевому населенню. У міру розширення заготівельних свобод усе більше посилювалася конкуренція робітничих організацій одна з одною. Подібні факти призводили до падіння цін на промислові товари і спекулятивного підняття цін на продовольчі. Зважаючи на те, що кількість робітничих експедицій, які безсистемно проводили заготівлі, різко зросла, РНК УСРР ухвалив: робітники мали передавати належні їм товари і грошові ресурси для обміну робітничому кооперативу даного підприємства; робкоопи, у свою чергу, мали здійснювати обмін і заготівлі через місцеві єдині споживчі товариства (ЄСТ) з дозволу губспоживспілок або безпосередньо через них. Водночас робкоопи могли передавати свої ресурси для товарообміну Уцеробкоопу. З одного боку, дана постанова намагалася внести порядок у заготівельні операції робітничих кооперативів, з другого - посилювала централізацію цієї справи, обмежуючи заготівельну ініціативу робкоопів.

До кінця 1921 р., як зазначає В.І. Марочко, РНК УСРР та Раднарком РСФРР, а також законодавчі органи обох республік ухвалили ще низку постанов, які дозволяли організаціям не лише споживчої, але й сільськогосподарської та кустарно-промислової кооперації здійснювати заготівельно-збутову діяльність шляхом обміну промислових товарів на продовольчу продукцію Марочко В.І. Українська селянська кооперація. Історико-теоретичний аспект (1861- 1924 рр.) / В.І. Марочко. - К. : M.P. Kots Publishing, 1995. - С. 157. . Щоправда, надана споживчій та сільськогосподарській кооперації «заготівельна свобода» була обмежена державним регулюванням, оскільки керівні постанови щодо заготівельної та інших видів діяльності кооперативних організацій готував РНК УСРР, а не кооперативні установи СУ УССР. - 1921. - № 25. - Ст. 738. . Характерно, що надання права на самостійні заготівлі іншим кооперативним центрам лише поглибило конкуренцію між вітчизняними кооператорами. До того ж навіть після офіційного переходу на продподаток з 1 серпня 1921 р. споживча кооперація не мала змоги проводити справжню заготівельну діяльність, як передбачали ринкові відносини, оскільки продподаток поширювався майже на всі види сільськогосподарської продукції.