Банківський маркетинг

Основні типи проектів, які фінансуються центрами проектного фінансування: будівництво торговельних, офісних та розважальних центрів; створення нових підприємств, відновлення та реконструкція існуючих промислових об'єктів; будівництво логістичних центрів, складів та інфраструктурних елементів; зведення житлових будинків.

Центри торгового фінансування пропонують корпоративним клієнтам фінансування їх міжнародної діяльності за допомогою всесвітніх мереж.

Основними продуктами торговельного фінансування є:

надання акредитивів, як на залоговій основі, так і без матеріального забезпечення, з підтвердженням у будь-якій країні світу за більш ніж конкурентними цінами;

надання міжнародних банківських гарантій та забезпечення випуску гарантій у багатьох країнах;

фінансування торговельної та виробничої діяльності підприємств під майбутні надходження за акредитивами, відкритими, підтвердженими першокласними міжнародними банками; надання послуг щодо структурування торговельних операцій та забезпечення підтвердження експортних акредитивів за необхідності;

допомога у пошуку торговельних партнерів у різних країнах світу;

надання консультаційних послуг щодо особливостей законодавства тієї чи іншої країни, а також стосовно надійності та ділової репутації контрагентів.

Центри обслуговування міжнародних компаній надають послуги фінансування міжнародної торгівлі, пост-експортного фінансування, із випуску непокритих гарантій виконання контракту та гарантій авансового платежу, підтвердження експортних акредитивів на непокритій основі, фінансування відстроченого платежу, з випуску непокритих акредитивів та гарантій.

Під фінансуванням міжнародної торгівлі розуміють ризикові активні операції банків, зазвичай, пов'язані з документарними інструментами (акредитивами та гарантіями).

Провідні банки України пропонують корпоративним клієнтам різні схеми фінансування експортних та імпортних контрактів; мають широку мережу кореспондентських рахунків у багатьох іноземних банках, що дозволяє ефективно підтримувати та фінансувати торгові операції клієнтів.

Внаслідок безресурсного характеру фінансування або використання ресурсів іноземних банків, або заміни для банку кредитного ризику клієнта більш низьким кредитним ризиком іноземного банку, фінансування міжнародної торгівлі є більш дешевим для клієнта, ніж стандартне кредитування. Оскільки, фінансування міжнародної торгівлі пов'язане з документарними інструментами, клієнт мінімізує ризики торгових операцій.

Пост-експортне фінансування надається у формі видачі кредиту після проведення відвантаження та надання до банку документів, які відповідають умовам акредитиву, що дає можливість зажадати платіж з покупця.

Пост-експортне фінансування є формою рефінансування відстрочки платежу, наданою експортером контрагенту, тобто якщо експортер надає товарний кредит покупцеві, але потребує грошових коштів одразу після проведення відвантаження, то йому можуть бути надані кошти у сумі, що є дуже близькою до суми експортного відвантаження. Пост-експортне фінансування є ефективним інструментом стимулювання продажів. Наприклад, при виході на нові ринки, коли експортеру необхідно запропонувати покупцеві більш вигідні умови, порівнянно з традиційними учасниками ринку, доцільно використовувати товарний кредит.

Процедура отримання пост-експортного фінансування аналогічна процедурі отримання кредиту, тобто банк повинен переконатися у платоспроможності клієнта та у достатності пропонованого забезпечення.

Український експортер постачає продукцію на експорт. Іноземний покупець має кошти для здійснення передоплати, однак бажає уникнути ризиків, пов'язаних із виконанням експортером своїх зобов'язань за контрактом. В цьому випадку, умовою укладання контракту є виставлення гарантії повернення авансового платежу або гарантії виконання контракту експортером, випущеної першокласним банком.

Банки здійснюють випуск таких гарантій: непокритої гарантії повернення авансового платежу, що дозволяє експортеру отримувати передоплату від покупця для фінансування контракту; непокритої гарантії виконання контракту, що дозволяє експортеру забезпечити виконання контракту перед його покупцем.

Процедура отримання непокритої гарантії авансового платежу або виконання контракту аналогічна процедурі отримання кредиту, оскільки банк повинен переконатися у платоспроможності клієнта пропонованого забезпечення.

Додаючи підтвердження до акредитиву, який відкритий на користь українського експортера, банки вимагають надання бан-ком-емітентом грошового покриття або, за певних умов, можуть підтвердити акредитив на непокритій основі. В останньому випадку видача зобов'язань за акредитивом (його підтвердження) є безресурсною активною операцією та, відповідно, -- одним із видів фінансування. Цей вид фінансування використовується у таких випадках:

український експортер не довіряє зобов'язанням банку-емітента, що відкрив акредитив, а той, своєю чергою, не має встановлених лімітів на українські банки, щоб перевести покриття на термін дії акредитиву;

іноземний покупець просить свій банк відкрити підтверджений акредитив на непокритій основі, і, таким чином, не надає банку-емітенту ресурсів для переказу покриття у підтверджуючий банк. У цьому випадку українському клієнту логічно наполягати на тому, щоб комісії за підтвердження сплачував контрагент.

Розглянемо процес фінансування відстроченого платежу. Український імпортер купує товари за кордоном. При цьому він не хоче або не може здійснити передоплату, і водночас, хоче отримати товар, реалізувати його, а потім уже розрахуватися з постачальником. Своєю чергою, іноземний постачальник згоден дати товарний кредит у вигляді відстрочки платежу, але за умови отримання банківської гарантії платежу, акредитиву або резервного акредитиву. У цьому випадку можливий випуск непокритої гарантії платежу, акредитиву або резервного акредитиву. Такі умови платежу дозволяють імпортеру спочатку реалізувати товар, що купується, а потім розрахуватися з постачальником. У випадку випуску акредитиву, він буде виконуватися шляхом відстроченого платежу, оскільки платіж за акредитивом має бути здійснений упродовж певного часу від дати постачання товару. При цьому банк може випустити як пряму гарантію, так і організувати випуск гарантії першокласного банку проти своєї контргарантії; як непідтверджений акредитив, так і підтверджений першокласним банком.

Фінансування відстроченого платежу доцільно для клієнта у випадку, коли обсяг витрат на відкриття непокритого акредитиву або гарантії та оплату контрагенту винагороди за надання товарного кредиту нижчий, ніж витрати на запозичення коштів, або доходи від альтернативного використання власних коштів.

Перевагами використання непокритих акредитивів та гарантій платежу є: оптимізація витрат підприємства (вартість непокритої гарантії чи акредитиву значно нижча, ніж вартість кредиту); збереження обігових коштів підприємства; мінімізація ризиків торгових операцій.

Процедура отримання непокритої гарантії платежу аналогічна процедурі отримання кредиту, тобто банк повинен переконатися у платоспроможності клієнта та у достатності пропонованого забезпечення.

Український імпортер купує товари за кордоном. При цьому він не хоче відволікати грошові кошти з обігу до постачання для здійснення передоплати, а постачальник не погоджується на оплату після постачань. Альтернативою для отримання згоди іноземного постачальника на укладання контракту може бути акредитив, гарантія або резервний акредитив.

У цьому випадку можливий випуск акредитиву, гарантії або резервного акредитиву на непокритій основі, які є інструментами «фінансування до відвантаження», оскільки дозволяють імпортеру організувати реалізацію його контракту (підготовка і проведення постачальником відвантаження), не відволікаючи на цей період свої оборотні кошти, та, водночас, надати постачальнику інструмент, що гарантує виконання платіжних зобов'язань.

При цьому банк може випустити як пряму гарантію, так і організувати випуск гарантії першокласного банку проти своєї контр-гарантії; як непідтверджений акредитив, так і підтверджений першокласним банком.

6.7 ІНВЕСТИЦІЙНИЙ БІЗНЕС КОМЕРЦІЙНИХ БАНКІВ

Інвестиційний бізнес є одним із найважливіших напрямків діяльності комерційних банків. Провідні банки України пропонують такі види інвестиційних послуг:

організація випуску та розміщення цінних паперів;

здійснення операцій з векселями;

торгівля цінними паперами;

послуги зберігача цінних паперів;

аналітична підтримка клієнтів.

Заходами продуктової політики у контексті інвестиційного бізнесу банку передбачається індивідуальний підхід до кожного клієнта, акцент на якості та повноті пропонованих послуг. Показниками ефективності інвестиційного бізнесу банку є успішно реалізовані проекти та провідні позиції банку у рейтингах торговців корпоративними та муніципальними облігаціями ПФТС, рейтингах андеррайтерів спеціалізованих агентств, рейтингах ділових спеціалізованих щотижневиків, а також у рейтингу зберігачів цінних паперів ПАРД¹¹.

Провідні банки створюють підрозділи з управління активами, виключним напрямком діяльності яких є управління активами інститутів спільного інвестування (ІСІ) -- пайовими та корпоративними інвестиційними фондами.

Фонди формуються шляхом продажу великій кількості інвесторів цінних паперів фонду. Залучені кошти підрозділ з управління активами інвестує відповідно до обраної при створенні фонду інвестиційної стратегії, яка викладена в інвестиційній декларації фонду. Залежно від виду фонду, інвестиції можуть здійснюватися у різні дохідні активи -- цінні папери, депозити, нерухомість тощо.

Вкладники фонду є співвласниками його активів, відповідно, вартість їхнього паю у фонді зростає пропорційно зростанню вартості чистих активів фонду. Реалізувати (перевести у готівку) отриманий дохід інвестори можуть або під час закриття фонду, або під час продажу цінних паперів фонду на вторинному ринку.

Переваги інвестування через ІСІ полягають у їхній більшій надійності та дохідності, оскільки фондами управляють професіонали, які мають значно більший досвід та обсяги інформації, аніж індивідуальні інвестори. Окрім цього, фонди залучають великі обсяги коштів та можуть диверсифікувати вкладення, поліпшуючи, тим самим, показник «ризик/дохідність».

Діяльність банківських підрозділів з управління активами інститутів спільного інвестування регламентується державою в особі Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України.

Клієнтами є успішні бізнесмени, які володіють однією або кількома компаніями та мають вільний капітал, який бажають інвестувати ефективніше, ніж це можливо при вкладанні коштів у банківські депозити.

Приклади фондів в управлінні банківських підрозділів з управління активами інститутів спільного інвестування:

Пайовий недиверсифікований інвестиційний фонд закритого типу, стратегією якого передбачені інвестиції коштів у боргові цінні папери -- облігації та векселі -- найбільш надійних компаній України з метою отримання стабільного доходу.

Корпоративний інвестиційний фонд закритого типу, створений у формі акціонерного товариства, що дає можливість інвестувати не тільки в боргові цінні папери, а так само в акції з високим потенціалом росту. Інвестори фонду при цьому є не тільки вкладниками, але і акціонерами фонду. Вони мають право брати участь в управлінні фондом через загальні збори акціонерів та інші механізми, передбачені корпоративним законодавством.

Учасниками фонду можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Фонд орієнтований головним чином на роботу з роздрібними клієнтами. Акції фонду повинні вільно обертатися на ринку протягом всього терміну його існування. Котирування за акціями фонду щодня виставляє банк, який є маркет-мейкером¹² акцій фонду в ПФТС.

Оскільки такий фонд орієнтується на змішану стратегію інвестування, розділяючи перевагу між надійними борговими інструментами -- корпоративними, муніципальними і державними облігаціями і акціями -- доходність фонду буде вища, ніж за облігаційними фондами.

3. Фонд нерухомості є фондом змішаного типу, що дає можли- вість інвестувати не тільки в цінні папери, а так само в нерухо- мість і корпоративні права. Інвестори фонду, в цьому випадку, є його акціонерами. Вони мають право брати участь в управлінні фондом за допомогою участі в загальних зборах акціонерів і через інші механізми, передбачені чинним законодавством.

Учасниками фонду можуть бути як юридичні, так і фізичні особи. Акції фонду вільно обертаються на ринку впродовж всього терміну його існування. Діяльність фонду розрахована на термін

20 років. Такий термін пояснюється специфікою інвестування в нерухомість -- капіталоємністю проектів і тривалим терміном їх реалізації.

Оскільки такий фонд орієнтується на змішану стратегію інвестування, розділяючи активи фонду на три категорії -- нерухомість, цінні папери і корпоративні права -- ризики фонду нижчі, ніж у фондах, що інвестують виключно в цінні папери. Фонд нерухомості диверсифікує портфель, розподіляючи інвестиції між широким спектром різних активів, з метою зниження ризику можливих втрат капіталу і підвищення ефективності вкладень.

4. Венчурний фонд -- це недиверсифікований фонд, до якого висуваються найменші регулятивні вимоги з боку законодавства, що робить його гнучким інструментом для реалізації інвестиційних програм або всередині корпоративних схем фінансування. Фонд орієнтований на юридичних осіб, які можуть купувати цінні папери фонду лише за закритою підпискою. Венчурний фонд має право видавати позики, вкладати кошти у нерухомість, цінні папери та інші активи.

Банківські підрозділи з управління активами інститутів спільного інвестування вирішують усі питання, пов'язані зі створенням венчурного фонду, його реєстрацією у державних органах, випуском цінних паперів фонду, підготовкою усіх документів, що є необхідними для роботи фонду.

Провідні банки України здійснюють професійну діяльність на ринку цінних паперів, накопичуючи інвестиційний досвід, розроблюючи та реалізуючи широкий перелік послуг, а саме:

комплексне брокерське обслуговування на ринку цінних паперів: у рамках укладеного договору клієнту надається можливість здійснювати повний набір операцій на біржовому та поза-біржовому ринках;

довірче управління (цінними паперами та грошовими коштами) на фондовому ринку: проведення операцій з грошовими коштами інвестора в його інтересах з метою отримання доходу (дохідне розміщення вільних грошових коштів); підвищення ліквідності та дохідності цінних паперів, які має клієнт; формування інвестиційного портфеля клієнта відповідно до коштів, які він має, з визначеними строками інвестування та рівнем ризику. Крім того, клієнтові регулярно надається інформація про поточну ситуацію на фондовому ринку, про стан та дохідність його портфеля цінних паперів;

- операції прямого та зворотного РЕПО: кредитування під заставу облігацій;

-- придбання та консолідація великих пакетів акцій;

-- широкий спектр консультаційних послуг з питань здійснення інвестицій, зокрема для нерезидентів;

-- юридичне супроводження операцій з цінними паперами.

Цінними паперами, з якими працюють банки, є корпоративні та муніципальні облігації, державні цінні папери (КДО, СДО, ПОВДП, КОВДП, ПДВ -- ОВДП), акції, векселі.

Продуктовою політикою банків передбачається надання послуг зберігача, тобто здійснення професійної депозитарної діяльності зберігача цінних паперів. До послуг депонентів -- повний спектр операцій зберігача, знання, досвід та професіоналізм персоналу провідних банків, а також банківське сховище, сучасне комп'ютерне та програмне забезпечення.

Банки пропонують клієнтам гнучкі та зручні тарифи з депозитарного обслуговування. Зокрема, вони не передбачають абонентську плату, а відкриття рахунків у цінних паперах та зберігання цінних паперів на рахунках фізичних осіб здійснюється безкоштовно. Клієнтами є юридичні та фізичні особи, інвестиційні та пенсійні фонди, професійні учасники ринку цінних паперів, інвестори -- резиденти та нерезиденти. Банки пропонують клієнтам:

відкриття рахунків у цінних паперах для юридичних та фізичних осіб, інвестиційних та пенсійних фондів;

зберігання цінних паперів, емітованих у документарній та бездокументарній формах;

обслуговування обігу державних і недержавних цінних паперів на рахунках у цінних паперах;

обслуговування корпоративних операцій емітентів цінних паперів;

послуги депозитарію інвестиційних фондів;

інформаційне обслуговування;

-- консультаційні послуги з питань обліку прав власності на цінні папери.

Вексель є не лише зручною формою розрахунку, але й видом комерційного кредиту, оскільки оплата за векселем відбувається, зазвичай, не одразу, а за певний час, упродовж якого сума за векселем є у розпорядженні векселедавця. Операції банків з векселями:

-- кредитування під заставу векселів, у тому числі шляхом операцій РЕПО;

видача простих векселів банком кредиторові банку;

прийом боргових зобов'язань на інкасо;

облік та переоблік векселів;

авалювання векселів;

авалювання податкових векселів;

доміциляція¹³ векселів клієнтів;

збереження векселів (оригіналів, копій та екземплярів);

-- розробка персональних розрахункових вексельних схем для юридичних осіб.

Позитивні тенденції у розвитку фінансового та фондового ринків України дозволяють великим українським компаніям фінансувати свої інвестиційні програми за допомогою корпоративних облігацій. Своєю чергою, продуктовою політикою комерційних банків передбачена організація випуску та розміщення корпоративних облігацій.

Облігації орієнтовані на залучення коштів широкого кола інвесторів (юридичних та фізичних осіб, резидентів та нерезидентів), що обумовлює деякі переваги цього інструменту. Банки пропонують повний спектр послуг з організації випуску облігацій, їхнього розміщення та підтримки вторинного ринку облігацій.

Корпоративні облігації є ефективним інструментом для побудови програм довгострокового фінансування і надають такі можливості:

-- різноманітні терміни випуску -- від 2 до 5 років;

-- підприємство, розміщуючи облігації, формує позитивний імідж позичальника серед широкого кола потенційних інвесторів, що дозволяє при подальших випусках знижувати вартість запозичення;

-- випуск облігацій не потребує забезпечення. Корпоративні облігації дозволяють підприємству оперативно управляти своєю заборгованістю, а саме:

визначаючи структуру випуску, емітент має можливість визначити періоди виплат позики, виходячи із термінів виникнення грошового потоку від інвестиційного проекту;

підприємство має можливість достроково здійснювати викуп своїх облігацій;

- у випадку викупу 100 % облігацій підприємство може достроково погасити випуск;

-- зважаючи на ситуацію на ринку, підприємство має можливість управляти дохідністю за своїми облігаціями завдяки механізму оферт;

-- у випадку, коли ризик зміни курсу будь-якої валюти є чутливим для емітента, відсоткова ставка з облігацій може бути прив'язана до курсу.

Обмеження з випуску облігацій підприємств існує для акціонерних товариств, які можуть випускати облігації на суму, що не перевищує розмір статутного фонду або на суму забезпечення, яке надається товариству з цією метою третіми особами.

Послуги провідних банків із організації та обслуговування випусків корпоративних облігацій такі:

фінансовий консультант;

організатор випуску облігацій;

андеррайтер;

підтримання вторинного ринку облігацій;

платіжний агент;

депозитарні послуги.

Послуги фінансового консультанта: визначення потреб підприємства у фінансуванні; визначення параметрів та структури облігаційної позики; визначення оптимального часу виходу на ринок облігацій.

Послуги організатора випуску облігацій: підготовка проспекту емісії облігацій; підготовка інвестиційного мемо₁р₄андуму для інвесторів; реєстрація проспекту емісії в ДКЦПФР ⁴; отримання коду цінних паперів в НДУ, відкриття рахунку у цінних паперах в депозитарії МФС, проходження лістингу ⁵ облігацій на фондових біржах, ПФТС; підготовка звіту про результати розміщення облігацій, його реєстрація в ДКЦПФР; документальний супровід позики, підготовка звіту про наслідки погашення облігацій та подання його в ДКЦПФР.

Послуги андеррайтингу: проведення рекламної кампанії, ро-уд-шоу для потенційних інвесторів; первинне розміщення облігацій серед інвесторів (твердий андеррайтинг, частковий андеррай-тинг, «Ьезї. еГгогІз»¹⁶); розповсюдження облігацій, випущених у документарній формі через мережу філій банку; організація синдикату андеррайтерів.

Послуги з підтримання вторинного ринку: організація вторинного ринку -- підтримання ліквідності облігацій на біржовому та позабіржовому ринках шляхом виставлення котировок на купівлю та продаж облігацій; підтримання твердого спреду між котировками на вторинному ринку; послуги маркет-мейкера; інформаційна підтримка випуску у період обігу облігацій.

Послуги платіжного агенту: виплата купонного доходу; виплата відсотків та номіналу при викупі облігацій; погашення облігацій.

Депозитарні послуги: послуги керуючого рахунком емітента; послуги зберігача цінних паперів.

Додаткові послуги: підготовка макету облігацій, випущених у документарній формі (іменні та на пред'явника) та проведення переговорів з підприємством-виготовлювачем від імені емітента.

Деякі банки стають уповноваженими банками фондових бірж і складовою торгівлі цінними паперами цих бірж, оскільки гарантують проведення грошових розрахунків між учасниками біржових торгів. В такому випадку для участі у біржових торгах кожному члену фондової біржі необхідно укласти з уповноваженим банком такі договори:

-- договір банківського рахунку;

-- договір про надання програмно-технічного комплексу «Клі-єнт-Банк»;

договір про виконання функцій платіжного агента;

договір про надання банківської гарантії;

договір застави майнових прав.

Крім того, уповноважені банки співпрацюють з фондовими біржами у сфері створення програмного забезпечення для професійних учасників ринку цінних паперів. Співпраця з організаторами торгів є системним та пріоритетним напрямком діяльності банків, що, своєю чергою, формує заходи продуктової політики щодо відповідної трансформації продуктів і послуг.

Фондові біржі створюються для організації торгів широким спектром цінних паперів українських емітентів, а саме: акціями (високоліквідними «блакитними фішками» і акціями «другого ешелону»), облігаціями, цінними паперами ІСІ. При цьому пріоритетним напрямком біржової діяльності є розвиток ринку акцій другого ешелону, акцій регіональних фондових ринків, а саме: підвищення ліквідності певного сегменту ринку, виведення на ринок нових фінансових інструментів, розширення спектру ліквідних цінних паперів.

Світовий досвід показує, що розвиток інтернет-трейдингу, необхідної складової сучасних розвинених фондових ринків, неможливий без комплексної лінійки програмних продуктів, які:

адаптовані до законодавства і особливостей депозитарної системи;

забезпечують швидкий і зручний обмін електронними документами з використанням електронного цифрового підпису та засобів криптографічного захисту інформації.

Наведені програмні продукти створені на спільній платформі, легко взаємодіють між собою завдяки розвиненим функціям екс-порту-імпорту даних.

Таким чином, розвиток діяльності фондових бірж сприяє розвитку інноваційної складової інвестиційного бізнесу комерційних банків.

6.8 ІННОВАЦІЙНИЙ ПОТЕНЦІАЛ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

У сучасних умовах інноваційне управління є одним з напрямків стратегічного управління, здійснюваного на вищому рівні банку. Його метою є визначення основних напрямків технологічної та економічної діяльності банку у таких сферах: розробка і впровадження нових продуктів і послуг, технологій; удосконалення існуючих елементів продуктового портфеля і технологій, подальший розвиток традиційних продуктів і послуг; елімінування застарілих елементів продуктового портфеля; створення досконалої системи менеджменту, фінансово-економічного механізму.

Інноваційне управління забезпечує ефективне використання інновацій для розвитку і стійкості комерційного банку у динамічному ринковому середовищі. Здійснення інноваційного управління загалом містить: розробку планів і програм інноваційної діяльності; спостереження за ходом розробки інновації і її впровадженням; адаптування інноваційних програм і проектів; координацію інноваційної діяльності виконавчих підрозділів; забезпечення інвестиціями інноваційних програм і проектів; забезпечення програм кваліфікованим персоналом; створення тимчасових творчих цільових груп для вирішення інноваційних проблем (від ідеї до її впровадження на комерційній основі) [65; 66; 67; 70; 71].

Під інноваціями розуміється прибуткове використання нових технологій, видів продуктів і послуг, організаційно-технічних і соціально-економічних рішень технологічного, фінансового, комерційного характеру. Інновації розглядають в таких аспектах:

інновації є результатом реалізації науково-технологічних розробок;

інновації є засобом диференціації продуктів і послуг, засобом підвищення якості;

інновації дають можливість ефективно використовувати ресурси, мінімізувати витрати;

інновації сприяють адаптації діяльності комерційного банку до мінливої ринкової кон'юнктури [64; 71].

Потенціал (від лат. роіепііа -- сила, міць) -- це засоби, запаси, джерела, що в наявності і можуть бути використані, приведені в дію для досягнення певної мети, виконання плану, розв'язання завдань реалізації можливостей будь-якої системи у певній галузі.

Необхідно чітко розмежовувати категорії «ресурси» та «потенціал», оскільки при їхньому повному ототожненні звужується сутність категорії «потенціал». Категорія «потенціал», крім наявних ресурсів, відображає здатність працівника, колективу, суб'єктів господарювання, суспільства загалом до ефективного використання ресурсів.

Сутність категорії «інноваційний потенціал» полягає в такому:

-- інноваційний потенціал -- це одна з трьох складових інноваційного простору, яка містить особисті й ділові якості керівників, професійну й економічну підготовку, професійні досягнення (авторські посвідчення, винаходи), матеріально-технічне і фінансове забезпечення, визначається набором здійснюваних нововведень;

- інноваційний потенціал -- сукупність різних видів ресурсів, у т. ч. матеріальні, фінансові, інтелектуальні, інформаційні та інші ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності;

інноваційний потенціал містить невикористані, приховані можливості накопичених ресурсів, що можуть бути задіяні для досягнення цілей економічних суб'єктів;

інноваційний потенціал є категорією особливого змісту, що містить не лише інноваційні ресурси й механізм їх використання в організаційно-господарській системі, а й активність інноваційних процесів у регіональній економіці.

Суб'єктами управління інноваційним потенціалом є державні органи влади та вищий менеджмент банку. До об'єктів управління інноваційним потенціалом банку слід віднести: технологічні, організаційні, економічні, інформаційні та соціальні інновації.

До групи технологічних інновацій належать інновації в існуючих методах банківського обслуговування, продуктові інновації. Організаційні інновації є організаційним удосконаленням діяльності банку як цілісної системи, а також окремих структурних підрозділів (удосконалення організаційної структури і системи управління) з метою одержання відповідних економічних результатів. Економічні інновації мають прояв у підвищенні ефективності фінансово-економічної діяльності банку. Наприклад, система оплати праці, яка забезпечує мотивацію всіх груп працівників, зростання продуктивності праці, раціоналізує структуру зайнятості. Інформаційні інновації є удосконаленням засобів отримання, обробки та систематизації інформації стосовно навколишнього середовища, технологічних, операційних процесів банку. Соціальні інновації відбиті, насамперед, у невиробничій діяльності банку (соціально-побутові умови персоналу, умови безпеки і гігієни праці) [69; 70; 71].

Інноваційний потенціал комерційного банку -- це стратегічна здатність банку до реалізації невикористаних можливостей інноваційних ресурсів.

Інноваційні ресурси -- це технологічні, інтелектуальні та інформаційні ресурси, необхідні для здійснення інноваційної діяльності банку.

Стратегічна здатність банку до використання інноваційного потенціалу реалізується через комплекс організаційно-управлінських заходів, спрямованих на створення інноваційних програм і проектів шляхом координації технологічних, економічних та організаційних складових його діяльності.

Ефективність використання інноваційного потенціалу комерційного банку передбачає оцінку передумов розробки інноваційних програм, розробку інноваційних пропозицій, планування цільових інноваційних програм, вибір засобів їх фінансування, механізму реалізації та аналіз ефективності впровадження.

Механізм управління інноваційним потенціалом банку має такі складові: розробка планів і програм інноваційної діяльності; спостереження за ходом розробки інновації і її впровадженням; розгляд проектів розробки інновації; координація інноваційної діяльності у виконавчих підрозділах; забезпечення фінансовими і матеріально-технічними ресурсами; забезпечення розробки інновації кваліфікованими кадрами; створення тимчасових цільових груп для комплексного вирішення інноваційних проблем -- від мети до впровадження інновації.

Таким чином, управління інноваційним потенціалом є систематичною, динамічною, плановою і комплексною діяльністю щодо забезпечення стратегічної життєздатності банку шляхом пошуку нових рішень щодо продуктового портфеля, ринкового позиціювання, методів роботи, організаційної структури тощо. Концептуальна схема процесу управління інноваційним потенціалом комерційного банку наведена на рис. 6.2.

Комплексність управління інноваційним потенціалом передбачає визначення основних напрямків стратегії розвитку на основі інтеграції продуктової, технологічної та організаційно-економічної складових діяльності комерційного банку.

Вибір і обґрунтування інноваційної альтернативи здійснюється за результатами систематичного і динамічного аналізу ринкового попиту на інноваційні продукти і послуги, структурних змін технологічного процесу, особливостей розробки нових продуктів і послуг з урахуванням визначених напрямків стратегічного розвитку банку. Організація реалізації інноваційних програм і проектів базується на принципах плановості діяльності всіх структурних підрозділів банку. Результати виконання інноваційних програм і проектів аналізуються і оцінюються на предмет досягнення поставлених цілей управління інноваційним потенціалом банку з метою розробки коригуючих заходів в разі відхилення отриманих результатів від запланованих.

Інноваційна діяльність є органічною частиною маркетингової діяльності банку, особливо це стосується розробки та реалізації нових продуктів і послуг. Між вивченням потреб і розробкою інноваційних продуктів і послуг існує зворотний зв'язок, що дозволяє в процесі розробки інновації максимально враховувати вимоги клієнтів і коригувати відповідно до них якісні та економічні показники нових продуктів і послуг.

Головним в управлінні інноваційним потенціалом комерційного банку є формулювання основної мети розробки інновації, визначення терміну її реалізації, оцінка результатів у вигляді досягнення конкретних практичних цілей, скорочення термінів впровадження нових продуктів і послуг. Чітка політика в галузі управління інноваційним потенціалом задає напрямок збору інформації і вироблення пропозицій, що призводить до пошуку можливостей і створює мотивацію для груп розроблювачів. Ефективність управління реалізацією обраної стратегії розвитку комерційного банку визначається такими складовими інноваційного потенціалу: плануванням, фінансуванням, реалізацією інновацій та аналізом ефективності реалізації інновацій.

Планування інновацій передбачає проектування нових або модифікованих продуктів і послуг на підставі змодельованих показників конкурентоспроможності та здійснення організаційно-технологічної підготовки.

Управління фінансуванням інновацій містить вибір засобів фінансування та оцінку ризиків впровадження. Реалізація інновацій передбачає організацію технологічного процесу та проектування логістичних аспектів діяльності банку. Заключним етапом управління інноваційним потенціалом повинен стати аналіз ефективності реалізації інновацій на підставі використання економі-ко-математичних методів.

Вихідним елементом управління інноваційним потенціалом є обґрунтування стратегії подальшого розвитку банку. При цьому слід враховувати взаємозв'язок стратегічних цілей, їх погодженість у часі та підпорядкованість.

Ціль управління інноваційним потенціалом комерційного банку -- це забезпечення його стратегічної життєздатності на основі ефективного використання інноваційних ресурсів. Визначена ціль окреслює відповідні завдання управління інноваційним потенціалом банку, а саме: формулювання стратегій управління інноваційним потенціалом; узгодження основних напрямків стратегії управління інноваційним потенціалом із наявним потенціалом інноваційних ресурсів; розробка організаційної структури та інформаційної системи управління інноваційним потенціалом банку; моделювання показників конкурентоспроможності продуктів і послуг; компенсація дефіциту інноваційних ресурсів банку; підвищення інноваційної активності банку.

Функціями управління інноваційним потенціалом банку є: оцінка потенціалу інноваційних ресурсів -- інтелектуальних, технологічних, інформаційних; розробка інноваційних програм і проектів; планування інновацій -- проектування продуктового ряду, організаційно-технологічна підготовка; фінансування інновацій -- вибір засобів фінансування та оцінка їх ефективності; реалізація інновацій -- організація банківського обслуговування; оцінка ефективності реалізації інноваційних програм і проектів.

Механізми управління інноваційним потенціалом банку, а саме: механізм планування, фінансування та реалізації інноваційних програм і проектів; механізм визначення цільових ринків; механізм використання інноваційного потенціалу банку, -- забезпечують прибуток за кожним етапом реалізації інноваційних програм і проектів.

Таким чином, реалізація концепції управління інноваційним потенціалом забезпечує зростання ефективності управління комерційним банком за рахунок одержання прибутку за кожним етапом реалізації інноваційних програм і проектів (рис. 6.3). Логічний взаємозв'язок елементів управління інноваційним потенціалом комерційного банку, з урахуванням факторів впливу на макрорівні та мікрорівні, поданий на рис. 6.4.

При розробці інноваційних програм і проектів банку слід проводити ретельний контроль за правильністю розрахунків і реальністю прогнозів обсягів продажу. Такий прогноз має ґрунтуватися на аналізі макроекономічного стану, змін кон'юнктури ринку банківських продуктів і послуг, маркетингових досліджень, що потребує створення відповідних баз даних. Із метою визначення пріоритетних напрямків технологічного розвитку банку необхідно проводити оцінку внутрішньої структури науково-технічного прогресу і його складових -- наукових досліджень, інновацій у банківській сфері на всіх етапах створення і реалізації нових видів продуктів і послуг. Методи управління інноваційним потенціалом повинні сприяти активізації інноваційної діяльності комерційного банку, стимулювати інноваційну активність топ-менеджменту.

6.9 МОДЕЛІ УПРАВЛІННЯ ІННОВАЦІЙНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Позитивний вплив на використання інноваційного потенціалу банку чинить ефективне використання методів та інструментів управління інноваційним потенціалом, здатність організаційних структур менеджменту гнучко реагувати на зміни умов діяльності [64; 65; 66; 67].

Інноваційний потенціал визначається рівнем технологічної єдності підрозділів банку: більш високий рівень інтеграції структурних підрозділів свідчить про більш високий інноваційний потенціал. Оцінка організаційно-економічних умов ефективного управління інноваційним потенціалом повинна передбачати аналіз невикористаних можливостей інтелектуальних, технологічних та інформаційних ресурсів банку. Тому доцільною для використання є модель діагностики інноваційного потенціалу комерційного банку, згідно з якою, інноваційний потенціал містить три блоки: інтелектуальний, технологічний та інформаційний (рис. 6.5) [68; 69; 70; 71].

Результатом діагностики є кількісна оцінка загального рівня інноваційного потенціалу банку, та кожної з його складових, згрупованих за блоками. Кількісні оцінки одиничних складових та блоків інноваційного потенціалу є основою для прийняття управлінських рішень щодо ефективного розподілення ресурсів банку та залучення додаткових ресурсів з метою збільшення рівня інноваційного потенціалу.

Кількісна оцінка загального рівня інноваційного потенціалу пов'язана з ефективністю його реалізації у відповідних ринкових умовах, тобто повинна бути співвіднесена до оцінки привабливості цільового ринку, на якому діє, або планує діяти, банк. Результати діагностики інноваційного потенціалу, з одного боку, дозволяють підвищити ефективність організаційної структури банку, з іншого -- посилити його ринкові позиції.

Інтелектуальний блок характеризує професійно-кваліфікаційні аспекти інноваційного потенціалу банку щодо їх ефективного використання. Складовими інтелектуального блоку є показники, які дозволяють визначити рівень інтелектуального потенціалу банку, а саме:

показник інноваційної активності -- визначається як відношення кількості інновацій до кількості працівників;

показник освітнього рівня -- визначається як відношення кількості працівників, які мають вищу чи спеціальну освіту, до загальної кількості працюючих;

плинність персоналу високої кваліфікації -- розраховується як відношення кількості працівників високої кваліфікації, що звільнилися, до загальної кількості працівників високої кваліфікації;

питома вага наукового персоналу -- розраховується як відношення їх кількості до всієї кількості працюючих;

питома вага менеджерів -- розраховується як відношення їх кількості до всієї кількості працюючих;

питома вага спеціалістів з маркетингу -- розраховується як відношення їх кількості до всієї кількості працюючих;

питома вага спеціалістів з оцінки інноваційних програм і проектів -- розраховується як відношення їх кількості до всієї кількості працюючих;

питома вага працівників, які мають досвід в галузі формування продуктової політики банку, -- розраховується як відношення їх кількості до всієї кількості працюючих;

- частка витрат на НДДКР в обсязі продуктів і послуг;

-- частка витрат на використання науково-технічних досягнень (впровадження нових технологій і нової техніки) в обсязі продуктів і послуг.

Технологічний блок характеризує технологічні аспекти інноваційного потенціалу банку, тобто можливість впровадження обґрунтованої технологічної концепції, яка отримана в результаті фундаментальних та прикладних досліджень, в кінцевий продукт чи послугу. Складовими технологічного блоку є показники, які дозволяють визначити рівень технологічного потенціалу банку, а саме:

рівень прогресивності технологій -- розраховується як відношення кількості використаних прогресивних сучасних технологій до загальної їх кількості у банку;

рівень прогресивності продуктів і послуг -- розраховується як відношення кількості найменувань нових прогресивних видів продуктів і послуг до загальної їх кількості;

рівень технологічного потенціалу -- розраховується як частка технічних і технологічних рішень на рівні винаходів у загальній кількості нових рішень, які застосовуються у технологічному процесі;

частка витрат на технологічну підготовку в обсязі продуктів і послуг;

- частка витрат на «досвідне виробництво» в обсязі продуктів і послуг;

-- частка витрат на засвоєння нових технологій у обсязі продуктів і послуг;

частка витрат на організаційно-економічну та соціальну підготовку впровадження технологічних змін у обсязі продуктів і послуг;

частка витрат на програмне забезпечення в обсязі продуктів і послуг;

частка витрат на оснащення обладнання мікропроцесорними пристроями контролю, діагностики і регулювання роботи в обсязі продуктів і послуг;

частка витрат на інформаційне, програмне та апаратне забезпечення роботи обладнання в обсязі продуктів і послуг;

частка витрат на резерв технологічних потужностей для підтримки стабільного режиму роботи в обсязі продуктів і послуг;

частка витрат на технічне обслуговування та ремонт в обсязі продуктів і послуг;

рівень відновлення техніки -- розраховується як відношення вартості нової техніки, введеної протягом розглянутого періоду (року), до вартості активної частини основних виробничих фондів на кінець розглянутого періоду (року);

рівень вибуття техніки -- розраховується як відношення вартості старої техніки, що вибула за розглянутий період (рік), до вартості активної частини основних виробничих фондів на початок розглянутого періоду (року);

міра механізації (автоматизації, роботизації) -- визначається відношенням кількості механізованих (автоматизованих) робіт (операцій) до загальної кількості робіт (операцій);

фізичний знос техніки -- визначається відношенням загальної суми років фактичної експлуатації елементів обладнання до суми нормативних термінів служби.

Значення складових інтелектуального (технологічного) блоку зводять в інтегральний показник, використовуючи таку формулу (відомий у математиці метод відхилень):

Інформаційний блок характеризує інформаційні аспекти інноваційного потенціалу стосовно внутрішніх можливостей банку та зовнішніх умов для їх реалізації. Складовими інформаційного блоку є показники, які відображають зв'язок інноваційного потенціалу банку з динамікою зовнішнього середовища, залежність від кон'юнктури ринку банківських продуктів і послуг, дефіциту часу для прийняття та реалізації управлінських рішень, уміння менеджерів обґрунтовано ризикувати, а саме:

Оцінювання ризиків необхідно здійснювати системно -- в абсолютному та відносному вираженні. Зважаючи на те, що ризик -- це об'єктивно-суб'єктивна економічна категорія, необхідно враховувати як його об'єктивну, так і суб'єктивну сторони. Отже, слід визначити групи показників, які відображають різні межі невизначеності, конфлікту та породженого ними ризику [69; 70; 71].

В умовах конкуренції в банківському секторі банк-інноватор прагне встановити партнерські відносини, які повинні сприяти ефективному збуту інноваційних продуктів і послуг. Однак, партнери не завжди мають достатній досвід та теоретико-практичну базу, яка дозволяла б їм стійко і надійно функціонувати. Тому з організацією філійної мережі пов'язані значні ризики, які, здебільшого, є зовнішніми.

Психологічні ризики пов'язані, насамперед, з непрофесійним стратегічним менеджментом, низькою мотивацією та виконавською дисципліною персоналу банку, конфліктами та негативним психологічним кліматом. Іншими словами, -- це ризики, які виявляються повною мірою в результаті людських відносин у колективі співробітників.

Модель діагностики інноваційного потенціалу банку дозволяє детально проаналізувати окремі складові інтелектуального, технологічного та інформаційного блоків інноваційного потенціалу з метою визначення ефективних методів управління.

Ефективність управління інноваційним потенціалом банку залежить від привабливості цільового ринку, для оцінки якої доцільно використовувати багатофакторну матричну модель визначення привабливості цільового ринку на основі інтегрованого показника рівня інноваційного потенціалу.

Модель визначення привабливості цільового ринку на основі інтегрованого показника рівня інноваційного потенціалу побудована на припущенні, що характеристики цільового ринку повинні гарантувати «ринкову силу» банку-інноватора, тобто критерії привабливості цільового ринку повинні мати позитивні оцінки. Ця модель передбачає використання багатофакторної матриці реалізації інноваційного потенціалу банку (рис. 6.6).

Визначимо критерії привабливості цільового ринку для використання інноваційного потенціалу банку. Групування критеріїв привабливості цільового ринку за впливом складових інтелектуального, технологічного та інформаційного блоків інноваційного потенціалу банку наведено у таблиці 6.2.

Привабливість цільового ринку є категорією, до оцінки якої неможливий статистичний підхід. В такому випадку застосовують методи, що використовують результати досвіду та інтуїцію, тобто евристичні методи чи методи експертних оцінок. Особливістю евристичних методів є відсутність суворих математичних побудов і доказів оптимальності одержуваного результату. Для одержання кількісних оцінок експерт використовується (кваліфікований фахівець) як вимірювальний прилад. Експертний метод реалізується шляхом обробки думок окремих досвідчених фахівців.

Групування критеріїв привабливості цільового ринку за впливом складових інтелектуального, технологічного та інформаційного блоків інноваційного потенціалу комерційного банку

№ рівня	Критерії привабливості цільового ринку	Блоки інноваційного потенціалу комерційного банку
1.	Міра інтеграції інноваційних продуктів і послуг
2.	Конкурентні позиції банку-інноватора
3.	Ефект накопиченого досвіду роботи на цільовому ринку
4.	Імідж, популярність банку на цільовому ринку
5.	Тенденції підвищення рівня доходів клієнтів
6.	Необхідність інвестицій в дослідження цільового ринку
7.	Прогнозована ефективність продажів на цільовому ринку	Інтелектуальний блок
8.	Прогнозована ефективність просування на цільовому ринку
9.	Прогнозована швидкість насиченості цільового ринку
10.	Прогноз швидкості освоєння технології банками-конкурентами
11.	Тенденції зростання потреби в інноваційних продуктах і послугах
12.	Тенденції погіршення ринкових позицій банків-конкурентів
13.	Ринкові позиції партнерів
14.	Ефективність філійної мережі
15.	Доступність сучасних банківських та інформаційних технологій	Технологічний блок
16.	Вартість сучасних банківських та інформаційних технологій
№ рівня	Критерії привабливості цільового ринку	Блоки інноваційного потенціалу комерційного банку
17.	Ємність цільового ринку
18.	Розмір стрижневих сегментів
19.	Швидкість росту цільового ринку
20.	Цінова еластичність цільового попиту
21.	Бар'єри входу - виходу
22.	Інфляційна вразливість цільового ринку
23.	Вплив факторів макрооточення	Інформаційний блок
24.	Широта спектру субститутів і комплементів
25.	Розмір інвестицій в дослідження цільового ринку
26.	Диверсифікованість попиту цільових клієнтів
27.	Сезонність попиту цільових клієнтів
28.	Циклічність попиту цільових клієнтів
29.	Структура конкуренції цільового ринку
30.	Рівень інноваційної активності цільового ринку

Таблиця 6.4. Інтегральний показник інтелектуального блоку інноваційного потенціалу АКБ «X»

№ складової, і	П	в,		Птах	Розрахунок 8;	Значення 8	Пі зважене
1.	0,054	0,10	0		8, - Пі і птах	0,054	0,0946
2.	0,615	0,20	0		8 - Пі	0,615	0,0770
3.	0,054	0,05	0		8- Птіп- Пі	0,000	0,0500
4.	0,170	0,10	0		8 - П і і пш„	0,170	0,0830
5.	0,023	0,05	0		8 - Пі	0,023	0,0489
6.	0,005	0,20	0		8 - П і і пш„	0,005	0,1990
7.	0,005	0,05	0		8 - Пі	0,005	0,0498
8.	0,000	0,05	0		8 - П і і птах	0,000	0,0500
9.	0,010	0,20	0		8 - Пі	0,010	0,1980
п = 9	--	1,00	--	--	--	--	П-8)х Ві = 0,8503 і-1

Розрахуємо інтегральний показник технологічного блоку інноваційного потенціалу АКБ «X». Вихідні дані для розрахунку значень відповідних складових такі:

ПСТ -- кількість використаних прогресивних сучасних технологій -- 1;

ЗКТ -- загальна кількість технологій -- 6;

КЕШ -- кількість нових видів продуктів і послуг -- 0;

ЗКП -- загальна кількість продуктів і послуг -- 92;

НТР -- кількість новітніх технологічних рішень -- 0;

ЗКСТР -- загальна кількість сучасних технологічних рішень -- 7;

ВТП = 0,10 -- частка витрат на технологічну підготовку в обсязі продуктів і послуг;

ВЗНТ = 0,15 -- частка витрат на засвоєння нових технологій в обсязі продуктів і послуг;

ВІПАЗ = 0,03 -- частка витрат на інформаційне, програмне та апаратне забезпечення роботи обладнання в обсязі продуктів і послуг;

ВТОР = 0,10 -- частка витрат на технічне обслуговування та ремонт в обсязі продуктів і послуг;

Рвід.Т = 0,05 -- рівень відновлення техніки;

Р_Виб.Т = 0,08 -- рівень вибуття техніки;

СМ = 0,65 -- міра механізації (автоматизації, роботизації);

ФЗТ = 3 -- фізичний знос техніки.

Розрахунок значень складових технологічного блоку інноваційного потенціалу АКБ «X» наведений у таблиці 6.5.

№	Складові	Розрахунок	Значення, Пі
1.	Рівень прогресивності технологій, РПТ	ПСТ/ЗКТ	1/6 = 0,167
2.	Рівень прогресивності продуктів і послуг, РПП	КНП/ЗКП	0/92 = 0,000
3.	Рівень технологічного потенціалу, РТП	НТР/ЗКСТР	0/7 = 0,000
4.	Частка витрат на технологічну підготовку в обсязі продуктів і послуг, ВТП	0,100
5.	Частка витрат на засвоєння нових технологій в обсязі продуктів і послуг, ВЗНТ	0,150
6.	Частка витрат на інформаційне, програмне та апаратне забезпечення роботи обладнання в обсязі продуктів і послуг, ВІПАЗ	0,030
7.	Частка витрат на технічне обслуговування та ремонт в обсязі продуктів і послуг, ВТОР	0,100
8.	Рівень відновлення техніки, РвідТ	0,050
9.	Рівень вибуття техніки, Рвиб Т	0,080
10.	Міра механізації (автоматизації, роботизації), СМ	0,650
11.	Фізичний знос техніки, ФЗТ	3,000

Розрахунок інтегрального показника технологічного блоку інноваційного потенціалу АКБ «X» наведений у таблиці 6.6.

Таблиця 6.6. Інтегральний показник технологічного блоку інноваційного потенціалу АКБ «X»

№ складової, і	П	Ві		Птах	Розрахунок 8;	Значення 8;	Пі зважене
1.	0,167	0,15	0		Зі = Пі/Пшш	0,167	0,1250
2.	0,000	0,15	0		8 = Пі/Пш„	0,000	0,1500
3.	0,000	0,10	0		8і = Пі/Птах	0,000	0,1000
4.	0,100	0,05	0		8і = Пі/Пт„	0,100	0,0450
5.	0,150	0,05	0		8і = Пі/Пт„	0,150	0,0425
6.	0,030	0,15	0		8і = Пі/Пт„	0,030	0,1455
7.	0,100	0,05	0		8і = Птт/ И	0,000	0,0500
8.	0,050	0,15	0		8, = Пі/Пт„	0,050	0,1425
9.	0,080	0,05	0		8= Пі/Пт„	0,080	0,0460
10.	0,650	0,05	0		8= Пі/Пт„	0,650	0,0175
11.	3,000	0,05	0		8= Птпі Пі	0,000	0,0500
п = 11	--	1,00	--	--	--	--	пп =? (1 -8)х в, = = 0,9140

Таким чином, інтегральний показник технологічного блоку інноваційного потенціалу АКБ «X» складає:

П_и^тех = 0,9149

Розрахуємо інтегральний показник інформаційного блоку інноваційного потенціалу АКБ «X». Оцінка ризиків інноваційної діяльності наведена у таблиці 6.7. Сумарний бал по групі ризиків інноваційної діяльності складає:

хV -0,7225

№	Ризик	Вплив на очікуваний прибуток	Вага,	Імовірність, V	Зважена оцінка
1.	Низька кваліфікація працівників	Збільшення термінів, зниження рівня якості інноваційних продуктів і послуг	0,09	0,60	0,0540
2.	Зношеність технологічного обладнання	Збільшення собівартості

Подобные документы

• Інноваційні банківські послуги в ПАТ КБ "ПриватБанк"

  Сутність та характерні особливості ринку банківських послуг. Продуктова політика банку та методи її формування. Комплексна оцінка ринкового середовища на ринку банківських послуг та ефективності інноваційної продуктової політики ПАТ КБ "Приватбанк".
  
  дипломная работа [1,4 M], добавлен 16.06.2013
  

• Методи ціноутворення на основні види банківських послуг

  Сутність цінової політики комерційного банку. Формування цін на банківські продукти і послуги, методи та підходи до реалізації даного процесу. Цінова політика банків на депозитні та кредитні продукти. Трансфертне ціноутворення та напрямки вдосконалення.
  
  курсовая работа [376,8 K], добавлен 20.06.2012
  

• Аналіз стану і тенденцій розвитку ринку банківських послуг

  Сутність, ознаки та класифікація банківських послуг. Дослідження показників концентрації ринку банківських послуг в Україні у розрізі кредитних та депозитних операцій банків. Аналіз прибутку, рентабельності активів і власного капіталу ПАТ КБ "Приватбанк".
  
  курсовая работа [382,0 K], добавлен 09.02.2014
  

• Аналіз банківських операцій та послуг

  Особливості ринку банківських послуг, їх поширення в Україні. Характеристика та види діяльності ПАТ "Укрсоцбанк", динаміка обсягу активів. Сутність нетрадиційних банківських послуг. Аналіз охорони праці, основні заходи підвищення пожежної безпеки.
  
  дипломная работа [2,9 M], добавлен 14.05.2012
  

• Аналіз зовнішньоекономічної діяльності банку ВАТ "Міжнародний комерційний банк"

  Теоретична сутність банківських операцій на зовнішніх ринках. Портфельний аналіз банківських продуктів комерційного банку, активні та пасивні банківські операції з іноземною валютою. Економічний ефект розширення міжнародного кредитування по лінії ЕБРР.
  
  курсовая работа [988,8 K], добавлен 11.07.2010
  

• Особливості ціноутворення в комерційних банках України

  Сутність цінової політики комерційного банку. Формування цін на банківські продукти і послуги. Цінова політика банків на депозитні продукти. Структура цін на кредитні продукти. Напрямки вдосконалення маркетингових стратегій банку в напрямку ціноутворення.
  
  курсовая работа [164,5 K], добавлен 12.02.2014
  

• Управління кредитними ризиками комерційного банку ВАТ "Мегабанк"

  Сутність та основні види банківських ризиків, причини їх виникнення та методи оцінки. Аналіз кредитоспроможності клієнта за показниками ліквідності, заборгованості та рентабельності. Шляхи удосконалення та оптимізації кредитних ризиків комерційного банку.
  
  дипломная работа [689,1 K], добавлен 15.06.2012
  

• Вдосконалення кредитних та інвестиційних банківських операцій

  Особливості організації та регламентування активних операцій банку в Україні. Основна характеристика кредитних, інвестиційних та депозитних банківських операцій. Головний аналіз схеми надання непрямої гарантії. Дослідження основних форм кредиту.
  
  курсовая работа [341,2 K], добавлен 13.03.2019
  

• Економічні основи функціонування ринку банківських послуг в Україні

  Становлення ринку банківських послуг в Україні. Діюча практика надання комерційними установами послуг своїм клієнтам: депозитних, кредитних, розрахунково-касових та інвестиційних. Перспективи та шляхи подальшого розвитку ринку в державі та за кордоном.
  
  дипломная работа [508,8 K], добавлен 04.02.2011
  

• Розрахункові опеації банку (на матеріалах комерційного банку ВАТ АКБ "Укрсоцбанк")

  Характеристика діяльності комерційного банку ВАТ АКБ "Укрсоцбанк". Отримання показників поточного стану діяльності банку в сегменті розрахунково-касового обслуговування та впровадження технологій карткових розрахункових банківських послуг в Україні.
  
  отчет по практике [3,5 M], добавлен 10.07.2010
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам