Господарська діяльність споживчої кооперації України в період нової економічної політики (1921–1928 рр.)

Керівництво України, побоюючись масового вирізу худоби селянами у період голоду, намагалося залучати споживчу кооперацію до заготівель кормів. Так, 28 грудня 1921 р. УЕР ухвалила рішення щодо залучення кооперації до заготівлі концентрованих кормів (висівок та відходів) в урожайних губерніях на допомогу неврожайним [85, арк.324]. 6 лютого 1922 р. вийшла постанова РНК УСРР «Про заготівлю кооперацією концентрованих кормів для неврожайних губерній» [86, с.99-100]. Для порятунку скотарства в Одеській, Донецькій, Запорізькій, Катеринославській та Миколаївській губерніях широко залучали губсільгоспспілки та губспілки. За споживчою кооперацією визнали право вільного провозу заготовлених кормів у неврожайні губернії, однак їх траспортування здійснювалося коштом кооператорів.

Оскільки інтереси відродження державної промисловості вимагали безперебійного забезпечення її сировиною більшовики намагались активізувати заготівельні операції державних організацій та кооперації у цій справі. Відродження кооперативної промисловості також потребувало забезпечення її сировиною. У ряді директив більшовики наголошували на необхідності залучення споживчої кооперації до проведення товарообмінно-заготівельного обміну виробів державної промисловості на сировину для підприємств. Так, у постанові ЦК РКП (б) від 14 травня 1921 р. «Господарська політика ВРНГ у зв'язку з продподатком» підкреслювалося, що заготівля сировини має бути зосереджена в кооперативних організаціях [87, с.231-232]. У постанові пленуму ЦК КП(б)У (липень 1921 р.) «Про посилення значення держорганів» також зазначалось, що необхідним є максимальне використання сил кооперації для розвитку виробництва і заготівель промислової сировини» [10, с.162].

Отримавши певну господарську свободу, споживча кооперація України навесні 1921 р. почала успішно заготовляти смушки, вовну, шкіряну сировину, коноплі, шерсть, смоляний канат, щетину, хвости, перо тощо. Так, за березень- квітень 1921 р. Чернігівська губспілка на замовлення робітничої кооперації Донбасу здійснила заготівлю 1 тис. пудів смоляного канату [88, арк.4], а Остерська райфілія цієї губспілки впродовж першої половини року заготувала для Донбасу 5 пудів шкіри, яка тоді була дефіцитної сировиною [89, арк.71]. Щоб стимулювати селян здавати промислову сировину, губспілки проводили роботу з індивідуального преміювання шляхом пропозиції їм дефіцитних товарів. Тоді споживчі кооперативи одержували від продорганів комісійну винагороду, зокрема, за заготівлю вовни - 8% і конопель - 10% натурою [64, арк.9].

Однак уже в перші місяці непу держава спромоглася обмежити господарську самостійність кооператорів щодо заготівель ними промислової сировини. Цей факт засвідчує циркуляр правління ВУКС до губспілок від 20 травня 1921 р., у якому зазначалося, що заготовлену сировину споживча кооперація мала передусім постачати державним промисловим підприємствам [90, арк.187]. Правління ВУКС зобов'язало місцеві кооперативи терміново повідомити, яку сировину і в якій кількості вони заготували. Губспілки були попереджені, що порядок вирахування еквівалента щодо заготівлі сировини узгоджений із Наркомпродом УСРР, відтак встановлювати власні заготівельні ціни на промислову сировину вони не могли.

Згідно з угодою Управління товарообміну при ВУКС з Наркомпродом від 9 серпня 1921 р. споживча кооперація активізувала державні заготівлі ганчір'я, клаптів, старого заліза, конопель та іншої промислової сировини [91, арк.7]. Згідно постанови РНК УСРР від 23 вересня 1921 р. «Про заготівлю щетини, волосу, рогів і копит» споживчій кооперації дозволялась заготівля цієї технічної сировини у населення шляхом вільної закупівлі [92, с.629]. Відповідно впродовж серпня-вересня Полтавська губспілка через свої райфілії за завданнями держави заготовила у селян 7 тис. 755 штук смушок в обмін на мануфактуру та сіль [22]. Наприкінці 1921 р. Полтавська губспілка активізувала заготівлі промислової сировини для власних потреб, включаючи прядиво, вовну, роги, технічний жир, кінський волос, щетину, пір'я, пух та ін. Для постачання орендованих шкірзаводів кооператори заготовляли шкірсировину. Так, у Костянтиноградському повіті, де у зв'язку з неврожаєм рогату худобу селяни масово забивали, було заготовлено до 3 тис. шкір. Загалом упродовж 1921-1922 рр. споживча кооперація Полтавщини заготувала 9,9 тис. штук шкір, хутра, овчини та смушків, 10,4 тис. штук копит і рогів [23, с.29].

Враховуючи дефіцит шкірсировини, кооператори активно здійснювали пошук цієї сировини на селі. Наприклад, у жовтні 1921 р. правління Подільської губспілки ухвалило заготувати для власних шкіряних заводів та на замовлення шкірзаводів ВУКС сировину, виділивши на це 2 млн крб (за грошовим курсом 1922 р.) [93, арк.24]. У жовтні того ж року Зміївське райвідділення Харківської губспілки згідно з угодою з державними підприємствами провело заготівлю сирих шкір на суму 1 млн крб [94, арк.39].

Кінець 1921 р. був позначений появою кількох урядових директив щодо заготівель промислової сировини, які у ряді випадків суперечили одна одній. Проте незаперечним було те, що більшовики всіляко намагались усунути приватного заготівельника від справи заготівлі промсировини, змусивши при цьому кооператорів працювати на виконання державних завдань. Так, 30 листопада 1921 р. вийшла постанова ВУЦВК і УЕР «Про державну заготівлю сировини», за якою самостійні заготівлі промислової сировини вітчизняної споживчої кооперації були різко обмежені [95, с.844-845]. Натомість ВУКС і її місцеві організації передусім мали виконувати державні замовлення Української економічної ради.

Наступним кроком держави щодо посилення регулювання процесу заготівлі промислової сировини стала постанова УЕР від 19 грудня 1921 р. із красномовною назвою «Про порядок передачі державі сировини і товарів, заготовлених кооперацією» [96, с.904-905], за якою сировина, заготовлена споживчою кооперацією на державні кошти, у місячний термін мала бути передана відповідним державним органам. Для вирішення спорів між споживчою кооперацією і державними структурами з приводу виконання вказаного положення у центрі і в губернських містах створювались спеціальні комісії під головуванням представників Робітничо-селянської інспекції (РСІ).

У 1922 р. споживчу кооперацію України поряд із державними заготівельними структурами офіційно допустили до заготівлі хутра (постанова ВУЦВК і РНК УСРР від 16 червня 1922 р. «Про вільну скупку, продаж та вичинку хутра»). Відтепер споживча кооперація могла здійснювати заготівлю і вичинку всіх видів хутра. Згідно з рішенням Президії ВУЦВК від 22 березня 1922 р. ВУКС могла заготовляти хутро на експорт [97, с.454].

Упродовж 1922 р. кооперативні організації активізували заготівлі прядива, лісоматеріалів для власних потреб та на замовлення різних організацій. Так, у червні 1922 р. була укладена угода Чернігівської губспілки з державними структурами Києва щодо заготівлі 8 тис. пудів прядива та 150 кіп мемельської клепки в обмін на мануфактуру, шкіру, мило та металовироби [67, с.47]. Збір споживчою кооперацією лікарських рослин практично здійснювався з перших кроків непу всіма губспілками України, однак чи найбільше лікарської сировини впродовж 1921 р. зібрали Кременчуцька (1 тис. 830 пудів) та Полтавська (1 тис. 576 пудів) губспілки [98].

Загалом споживча кооперація України навіть у складних економічних умовах перших років непу з метою підтримки своїх членів та державних промислових підприємств здійснювала широкомасштабні заготівлі сільськогосподарської продукції. Так, за період з 1 жовтня 1921 по 1 липня 1923 рр. лише центральною конторою ВУКС було заготовлено 1 млн 944 тис. 500 пудів сільськогосподарських продуктів, про що свідчать дані табл. 3.1.

Таблиця 3.1

Дані про обсяги заготівельної діяльності центральної контори Вукопспілки за період з 1 жовтня 1921 по 1 липня 1923 рр. [99, с.179]

Прикметно, що з указаного обсягу сільськогосподарської продукції власні заготівлі ВУКС складали 17 тис. 500 пудів, на замовлення Держбанку припадало 925 тис. пудів, державних структур - 677 тис. пудів, Центроспілки РСФРР - 160 тис. пудів, інших кооперативних організацій - 157 тис. пудів, приватних організацій - 8 тис. пудів [99, с.179-181]. Отже, більшу частину заготівель сільськогосподарської продукції споживча кооперація України здійснювала за завданнями держави, що свідчить про її залучення радянською владою до централізованих заготівель.

Таким чином з переходом до непу радянська влада розглядала заготівельну галузь споживчої кооперації як один із найбільш ефективних засобів подолання продовольчих труднощів. Лише в листопаді 1921 р. спільними зусиллями Наркомпроду та ВУКС для потреб РСФРР було заготовлено 6 тис. 259 вагонів продовольства [100, арк.141 зв.], а для забезпечення робітників Донбасу у грудні того ж року - 60 вагонів [100, арк.170]. Однак розгортанню заготівельної діяльності організацій споживчої кооперації заважали не лише об'єктивні причини, пов'язані з неврожаєм, але й регулюючий вплив держави, зосередження контролю за заготівлями в Україні не лише в руках республіканського, але і союзного керівництва, втручання Центроспілки РСФРР, жорстка конкуренція з боку приватних посередників і державних заготівельних організацій. Попри вказані труднощі впродовж 1921-1922 рр. споживча кооперація УСРР, відродивши заготівельну діяльність, зробила помітний внесок у вирішення продовольчої проблеми в країні.

3.2 Посилення регулюючого впливу держави на заготівельну галузь споживчої кооперації в середині 1920-х років

Після неврожаю та голоду, що дався взнаки на початку непу, починаючи з 1923 р. простежувалася певна стабілізація економічного життя. Проте в Україні певний час ще відчувалися наслідки продовольчої кризи. Не випадково сьома конференція КП(б)У (квітень 1923 р.) підкреслювала, що тодішній стан сільського господарства не гарантований від повторення голоду, відтак від селян-виробників та господарських органів залежало, щоб база вирощеної сільгосппродукції стала стійкішою і продовжувала зростати, оскільки з нею значною мірою пов'язувалася відбудова народного господарства [10, с.268].

Накреслилася тенденція до активізації заготівельної діяльності споживчої кооперації, покликаної збільшити та розширити асортимент внутрішнього ринку. З цього приводу газета «Вісті ВУЦВК» у травні 1923 р. зазначала: «…споживча кооперація повинна поставити собі завдання збільшення товарності селянського господарства, товарність же можна збільшити через раціональну організацію збуту сільськогосподарської продукції на внутрішньому і зовнішньому ринках» [101]. Відродження промисловості також посилювало значення кооперативних заготівель. Як підкрелювалося на ХІІ з'їзді РКП(б) (квітень 1923 р), споживчій кооперації з боку держави мають бути надані «найбільш сприятливі умови з метою перетворення її на основного посередника між державною промисловістю і сільськогосподарським виробництвом» [102, с.66]. Не випадково газета «Известия», розмірковуючи про доцільність збуту селянами своєї продукції через споживчі товариства, наголошувала на тому, що «кооперація зацікавлена у найшвидшому розвитку і зміцненні селянського господарства, знаючи, що з його покращенням неминуче відбудеться покращення самої кооперації». [103].

На словах більшовики не заперечували проти розширення обсягів заготівель споживчої кооперації, однак фактично регулюючі органи намагалися систематично контролювати цю роботу, у тому числі використання нею державних коштів під заготівлі. Зокрема, Жмеринська контора Вінницької райспілки 31 січня 1923 р. отримала директиву губвиконкому, що їй належить надати детальну звітність про виконання завдань ЦК Допомоги (Помгол) (структура, що діяла при ВУЦВК) та використання коштів на заготівлі продуктів для голодуючих губерній. Надану інформацію перевіряла спеціальна комісія - продтрійка, до складу якої входив і голова повітового ДПУ [104, арк.36].

З 1923 р. хлібозаготівельна діяльність почала набувати організованого характеру. Однак розгортання як централізованих, так і самостійних хлібозаготівельних операцій споживчою кооперацією відразу наштовхнулося на ряд перепон. З-поміж них помітною була нестача коштів у кооперації і несвоєчасне отримання їх від замовників за хліб, про що писала газета «Правда» у січні 1923 р., закликаючи владу допомогти посилити хлібозаготівлі виділенням коштів [105]. Співвідношення цін на хліб і промислові товари також загальмувало хлібозаготівлі. Так, за звітними даними Полтавського губвиконкому до Президії ВУЦВК за лютий 1923 р. виявилося, що для купівлі дефіцитних товарів, зокрема, 1 аршина (0,71 м) ситцю селянинові потрібно було заплатити 0,75 пуда (12 кг) жита, а за пару чобіт - 30 фунтів сала (більше 12 кг), або 20 фунтів вершкового масла (8 кг), або 345 яєць [106, арк.37]. Також давалася взнаки конкуренція між хлібозаготівельними структурами.

В умовах гострої конкуренції на хлібному ринку, через брак коштів і необхідних промислових товарів для розрахунків, кооператори, передусім, прагнули укладати угоди на заготівлю зерна з державними структурами, спроможними фінансувати цю роботу. Так, у грудні 1922 р. ВУКС узяла зобов'язання перед Держбанком на заготівлю строком до 1 березня 1923 р. 500 тис. пудів зерна. З цього приводу «Бюллетень Вукопспилки» писав: «Заготівля хліба для Держбанку здійснюється інтенсивно і мабуть буде закінчена раніше встановленого терміну. Сприятливо позначилися на розвитку заготівель своєчасне перекидання коштів, а також перехід райспілок на метод твердих угод. Вукопспілці за умовами угоди вже здали до 5 січня 1923 р. 100 тис. пудів і до 15 січня - 147 тис. пудів зерна» [107, с.6]. Після виконання вказаної угоди в кінці лютого Вукопспілка погодилась на нові заготівлі для Держбанку обсягом 1 млн пудів зерна [108, с.4].

Кооператорам належало враховувати, що селяни мали сплачувати податок державі грішми. Відповідно частину хліба вони мали продати для сплати вказаного податку. Цей хліб, на думку керівництва УСРР, мав бути передусім закуплений споживчою кооперацією, а не приватним заготівельником [109, с.1]. Не випадково при РНК УСРР згідно постанови РНК УСРР від 30 березня 1923 р. була створена комісія з передачі споживчій кооперації лишків по продподатку [110, арк.1]. Заготовлений споживчою кооперацією хліб призначався для державних установ і промислових центрів. Наприклад, Городнянська повітова заготконтора Чернігівської губернії весною 1923 р. активно проводила збір зернового продподатку для потреб Вінницького губвоєнпродмагу, Південсталі, губернського продовольчого комітету міста Харкова [111, арк.7].

На третій сесії Ради ВУКС (травень 1923 р.) була ухвалена спеціальна резолюція «Про завдання споживчої кооперації в галузі сільськогосподарської роботи», у якій акцентувалося на тому, що активізація хлібозаготівельної діяльності споживчої кооперації має всі для цього підстави. По-перше, система тоді об'єднувала понад 3 млн селянських господарств, по-друге, з огляду на низьку купівельну спроможність селян кооператори були змушені потурбуватись про налагодження правильного товарообміну і посилення сільського ринку [112, с.4].

Щоб зацікавити споживчу кооперацію до розширення державних хлібозаготівель, існуючій владі довелося піти на її фінансування. Це підтверджують рішення 3-ї сесії ВУЦВК від 2 липня 1923 р. [113, с.1257]. Відтак держава виділила споживчій кооперації 660 тис. крб цільового кредиту для посилення хлібозаготівельної кампанії, натомість ВУКС зобов'язалася заготувати 16 млн пудів зерна [114, арк.55]. Стабілізація економіки і піднесення сільського господарства протягом першої половини 1923 р. дали підставу ЦСУ та уряду УСРР переглянути плани заготівель хліба споживчою кооперацією у бік збільшення [115, арк.29]. Відповідно ВУКС і її організаціям доводилося корегувати хлібозаготівельні плани. Так, у червні 1923 р. Полтавська райспілка отримала завдання від ВУКС на заготівлю протягом року 107 тис. пудів хліба (замість передбачених на початку року 15 тис. пудів) [116, арк.152].

На обсяги хлібозаготівельної діяльності споживчої кооперації впливала конкуренція з боку державних структур. Зокрема, це підтверджує змагання щодо заготівель зерна на Донеччині, де зіткнулися господарські інтереси Вукопспілки і державної структури «Хлібопродукт». Керівництво ВУКС 15 червня 1923 р. звернулось до ЦК КП(б)У з проханням сприяти у наданні споживчій кооперації більшої свободи у проведенні хлібозаготівель у даному регіоні. При цьому ВУКС зобов'язалася заготувати для робітників Донбасу до кінця року 500 тис. пудів зерна [117, арк.33].

Конкуренція на хлібозаготівельному ринку продовжували існувати між ВУКС та Центроспілкою СРСР. Не зважаючи на те, що 4 червня 1923 р. між обома структурами була укладена угода щодо спільних заготівельних операцій на Україні, напруга у стосунках не зникла [118, арк.67]. Цей факт 9 червня засвідчила газета «Вісті ВУЦВК», вказавши, що Центроспілка продовжувала самостійні заготівлі, хоча, згідно підписаної угоди, вони мали здійснюватися Вукопспілкою. Пояснення такого підходу до організації хлібозаготівель криється у фінансовій залежності ВУКС від Центроспілки. З огляду на нестачу коштів ВУКС 30 червня була змушена підписати з Центроспілкою СРСР нову угоду, за якою зобов'язувалася заготовити до кінця року на комісійних засадах (2,5% від обороту) 6 млн пудів хліба [119, с.10].

Розгортання хлібозаготівель споживчою кооперацією супроводжувалося посиленням втручання у цей процес центральних та місцевих органів влади. Так, 3 червня 1923 р. Одеським окрвиконкомом були визначені райспілки, які мали проводити державні заготівлі хліба, а саме: Балтська, Первомайська, Одеська, Єлизаветградська і Тираспольська. Для кожної райспілки директивним порядком був встановлений розмір заготівлі - 350 тис. пудів і кінцевий термін здачі збіжжя - 1 жовтня 1923 р. [120, арк.83]. Водночас Одеський окрпартком рішенням від 24 липня 1923 р. зобов'язав кооператорів активізувати хлібозаготівельну роботу на етапі завершення заготівель у серпні. План державних хлібозаготівель тоді перевиконали всі райспілки округи [120, арк.119].

7 червня 1923 р. на засіданні президії Харківського губпарктому акцентувалося на тому, що хід хлібозаготівель мав постійно контролюватися з боку партійних осередків [121, арк.52]. Підтвердженням цього є політзвіт секретаря Куп'янського окружкому до Харківського губкому КП(б)У за червень 1923 р., у якому мовилося, що завдяки опіці з боку партійного осередку кооператори округи підписали з ВУКС угоду на виконання державного замовлення щодо заготівлі 100 тис. пудів зерна [122, арк.12]. Коли в кінці серпня 1923 р. до Харківського губпарткому надійшов політзвіт Ізюмського окружкому партії, результати його керівництва хлібозаготівлями райспілки визнали незадовільними. Ізюмська райспілка уклала 14 угод на заготівлю зерна для держави, однак таку кількість угод зі споживчими товариствами партійні керманичі вважали недостатньою [123, арк.41].

На хлібозаготівельній діяльності споживчої кооперації у 1923 р. негативно позначалася позиція окремих її керівників, які висловлювали думку, що кооперація має бути основним збирачем хліба, а реалізувати його на внутрішньому і зовнішньому ринках повинні інші господарські організації. Вказана проблема висвітлювалася на сторінках кооперативних видань, однак широкої підтримки ця думка не отримала [124, с.10].

З метою виконання державних завдань та збільшення власних хлібозаготівель кооператори використовували матеріальну зацікавленість селян. З цього приводу газета «Вісті ВУЦВК» у липні 1923 р. повідомляла, що «інтерес виробників-селян до збуту хліба через кооперацію колосальний», оскільки вона давала селянам премію у формі певного відрахування - від 30 до 60% доходів від реалізації хліба на зовнішньому ринку» [125]. Враховуючи конкуренцію, кооператори платили селянам за зерно дорожче від середньоринкової ціни. Так, улітку 1923 р. заготівельна ціна споживчої кооперації на зерно була на 3-5 коп. вище цін інших хлібозаготівельників [126, с.19]. Щоб матеріально зацікавити райспілки та товариства, ВУКС значно розширила практику укладання з ними комісійних угод. 11 червня 1923 р. правління ВУКС розглянуло проект договору ВУКС із райспілками на заготівлю хлібопродуктів. Для розрахунків із селянами ВУКС відразу видавала райспілкам 80% авансу товарами і 20% грошима. Вона брала на себе зобов'язання реалізувати заготовлене райспілками зерно, залишаючи для своїх потреб 20% доходів від продажу зерна. Решта доходів - 20% перераховувалася райспілкам і 60% - споживчим товариствам [127, арк.81].

Характерною рисою хлібозаготівельної кампанії 1923 р. стало те, що райспілкам надавалось право за погодженням з ВУКС і відповідно до кон'юнктури ринку у ході виконання завдань заміняти одну культуру іншою. Ряд райспілок, серед них Білоцерківська, Дніпробузька, Кременчуцька, Криворізька, Мелітопольська, намагаючись виконати державне завдання та враховуючи попит населення на хлібному ринку, здійснювали заготівлі не однієї, а відразу чотирьох основних зернових культур: пшениці, жита, ячменю, вівса [128, с.17]. Помітну активність у зборі зерна проявляли райспілки тих губерній, які у попередні два роки пережили неврожай та голод. Так, за період з 1 серпня по 1 листопада 1923 р. Запорізька райспілка заготовила 894 тис. пудів зерна, Катеринославська - 750 тис. пудів, Бердянська - 252 тис. пудів, Олександрівська - 107 тис. пудів, Криворізька - 92 тис. пудів, Мелітопольська - 82 тис. пудів [129, арк.77].

Наприкінці липня 1923 р. правління ВУКС було змушене скликати хліботорговельний з'їзд з метою аналізу досягнень та прорахунків хлібозаготівель, передусім щодо виконання державних замовлень. Селяни, не рахуючись з планом ВУКС, на початку хлібозаготівельної кампанії вимагали за зерно готівку і майже зовсім відмовлялися брати промислові товари, тим більше, що ціни на них зростали швидше, ніж ціни на хліб. Тож правління ВУКС мусило зменшити першопочатковий хлібозаготівельний план по системі споживчої кооперації з 16 млн пудів до 10 млн пудів [124, с.10-11].

Зниження темпів хлібозаготівель спонукало керівництво УСРР до обговорення даної проблеми. Так, 24 серпня 1923 р. на засіданні уряду заслухали доповідь правління ВУКС про хід хлібозаготівельної роботи. РНК УСРР у категоричній формі вимагав від ВУКС посилити темп хлібозаготівель [130, арк.19]. Однак виконанню споживчою кооперацією урядової директиви заважав ряд причин. Існувала велика конкуренція на хлібозаготівельному ринку. Так, 29 державних і кооперативних хлібозаготівельних організацій Полтавської губернії заготовили вдвічі менше, ніж приватні посередники [131]. Відчутним ударом по хлібозаготівлям стало збільшення розходження у цінах на промислові товари та сільгосппродукцію. Якщо порівняти кількість промислових товарів, які селяни могли купити за гроші від продажу 1 центнера жита восени 1923 р. і в 1913 р., то виявиться, що мінові еквіваленти по ситцю були нижчі в 7,8 рази, по солі - у 7,4 рази, по цвяхах - у 7 раз [28, с.39].

Таблиця 3.2

Динаміка цін на зернохліб в Україні протягом другої половини 1923 р. (коп./пуд) [79, с.27]

Хоча заготівельні ціни за зерно, як засвідчують дані табл. 3.2, дещо зросли, проте цього виявилося замало для ефективних заготівель. Так, у звіті Кременчуцького окрвиконкому до ВУЦВК станом на 1 жовтня 1923 р. повідомлялося, що активізації хлібозаготівель заважають низькі заготівельні ціни і слабка купівельна спроможність селян [132, арк.73]. Кооператорам бракувало готівки для розрахунків із селянами за здане зерно. Зокрема, в інформації Харківському губпарткому від Ізюмського окрпарткому (серпень 1923 р.) говорилося: «Кооперація не має достатніх коштів для заготівлі хліба у селян. Селянству доводиться везти хліб назад, додому, що викликає з їх боку незадоволення» [133, арк.41]. Через брак коштів та високі ціни на промтовари у ряді райспілок темп заготівель зерна восени 1923 р. продовжував знижуватися. Зокрема, заручитися кредитами від Держбанку Бердичівській райспілці не вдалося і лише в листопаді вона отримала кредит Українбанку на 50 млн крб, проте найбільш оптимальні терміни хлібозаготівель були пропущені [134, с.17].

Правління ВУКС кілька разів зверталося до керівництва УСРР з проханням сприяти у відновленні цінового балансу. Так, 28 вересня 1923 р. очільники ВУКС надіслали клопотання до РНК УСРР з проханням фінансово підтримати споживчу кооперацію, оскільки «вона не може дати швидкого ефекту до тих пір, поки не буде встановлена відповідність між цінами на фабрикати і цінами на сільськогосподарські продукти» [135, арк.27]. Виправити ситуацію на хлібозаготівельному ринку намагався пленум ЦК КП(б)У (жовтень 1923 р.). Позаяк простежувалося зниження надходження продподатку від селян не лише грошима, але й натурою, перед заготівельниками накреслили завдання здійснювати вдале маневрування товарним фондом, тим самим зацікавлюючи здавачів збіжжя до своєчасної сплати продподатку. Споживчій кооперації пропонувалося розширити практику необмеженої здачі селянами лишків сільськогосподарської продукції та збільшення мережі заготівельно-приймальних пунктів [10, с.277]. Тоді ж була створена спеціальна комісія ЦК КП(б)У, яка мала розробити низку заходів щодо посилення хлібозаготівель Вукопспілкою та її організаціями [136, арк.19].

Проблема заготівельних цін розглядалася на порядку денному Всеукраїнської торгово-фінансової наради споживкооперації, що проходила в жовтні 1923 р. [137]. Вона викликала дискусію, оскільки підвищення заготівельних цін у період найвищого рівня «ножиць цін» могло негативно вплинути на фінансовий стан споживчої кооперації. У жовтні відбулася четверта сесія Ради ВУКС, яка під тиском державних директив ухвалила рішення щодо стабілізації хлібозаготівель шляхом зниження цін на промислові товари. Сільські споживні товариства та райспілки були зобов'язані терміново знизити на 20% ціни на товари, відпущені під хлібозаготівлі. Однак підвищити заготівельні ціни на зернохліб кооператори тоді не наважились, виходячи із фінансових труднощів кооперативних організацій. Крім цього, навряд чи це б дозволила зробити тодішня влада [138].

Лише наприкінці 1923 р. після директивного зниження державою цін на промислові товари хлібний ринок в Україні дещо пожвавився. Повернення частини доходів, що їх мала споживча кооперація від хлібозаготівель селянинові за здане ним збіжжя, також відігравало не останню роль у стабілізації хлібозаготівельної справи. Загалом вжиті економічні заходи споживчої кооперації та партійно-радянські директиви сприяли виправленню ситуації на хлібозаготівельному ринку. Не випадково у доповідній записці до ЦК КП(б)У від 18 грудня 1923 р. Полтавський губпартком повідомляв, що в результаті зниження державою та кооператорами цін на промислові товари хлібний ринок на місцях активізувався [139, арк.31]. На кінець року хлібозаготівлею в республіці займались 2,5 тис. споживчих товариств [140, с.12]. Проте виконати державний план хлібозаготівель ВУКС та її місцевим організаціям тоді не вдалося. Із 10 млн пудів зерна, скорегованого у вересні 1923 р. плану, до кінця року споживча кооперація змогла заготувати близько 7 млн пудів [79, с.28].

Зниження заготівельних цін на зернохліб супроводжувалось зникненням із ринку ряду державних і кооперативних заготівельників, що не могло не турбувати партійно-радянське керівництво республіки. Відтак пленум ЦК КП(б)У (березень 1924 р.) акцентував на необхідності створення державними та кооперативними заготівельними організаціями достатніх запасів зерна на період весняного бездоріжжя і польових робіт [10, с.285-286].

Згідно з рішеннями ХІІІ з'їзду РКП(б) (травень 1924 р.) споживча кооперація була зобов'язана передусім підготуватися до виконання державних хлібозаготівельних завдань, відтак їй належало, враховуючи прорахунки попереднього року, «всіляко підготуватися до забезпечення села продуктами міської промисловості» [102, с.232]. Восьмою конференцією КП(б)У (травень 1924 р.) акцентувалося на необхідності своєчасного завезення кооперацією промислових товарів на село з метою підготовки хлібозаготівельної кампанії [10, с.295]. Конференція визнала за необхідне скоротити число планових хлібозаготівельників шляхом їх укрупнення. Визнаючи недоцільним проведення хлібозаготівельних операцій банками, ухвалили, щоб вони займалися виключно кредитуванням державних та кооперативних хлібозаготівельників. Про доцільність скорочення числа хлібозаготівельних організацій також мовилося у спільній постанові ВУЦВК і РНК УСРР від 14 березня 1924 р. «Про боротьбу з дорожнечею» [141, с.172-173]. З огляду на цю директиву правління ВУКС 20 липня 1924 р. створило хлібний відділ при головній конторі ВУКС у Харкові. На нього покладалося завдання координації заготівлі, переробки і збуту зернопродуктів, олійного насіння і макухи [142, арк.39]. З одного боку, створення відділу свідчило про зростання масштабів хлібозаготівельної діяльності споживчої кооперації, з другого - про посилення її підпорядкування державним планам.

Увага більшовиків була спрямована на безперебійне забезпечення хлібом робітників промислових районів. Для їх підтримки у серпні 1924 р. держава виділила Уцеробкоопу 400 тис. крб для проведення хлібозаготівель [143, арк.4]. Коли у вересні 1924 р. виникли перебої з борошном для хлібовипікання на Донеччині, Бюро Президії ЦК КП(б)У зобов'язало Донецький губвиконком надавати регулярну і детальну інформацію про хід заготівлі зерна. Водночас НКВТ УСРР був зобов'язаний вимагати від організацій, на які покладалася заготівля хліба для донецьких робітників (Союздонбасейн та державні структури «Хлібопродукт» і «Укрборошно»), двічі на місяць повідомляти його про хід заготівлі [144, арк.36].

Однією з причин посилення державного втручання у заготівельну справу споживчої кооперації був брак у неї коштів для хлібозаготівель. Наприклад, 20 березня 1924 р. Катеринославська райспілка звернулася до губвиконкому за фінансовою підтримкою і в результаті отримала 10 тис. крб на заготівлю пшениці для потреб своїх членів [145, арк.132]. Водночас райспілка погодилась заготувати протягом липня-серпня 322 вагони зерна для Держторгу України. Відтак три райони - Катеринославський, П'ятихатський і Синельниківській стали об'єктом термінових хлібозаготівель для потреб державної структури [146, арк.24]. Обмеженість коштів у споживчих товариств для державних хлібозаготівель підштовхувала керівництво ВУКС звертатися за фінансовою підтримкою до вищих партійних інстанцій. Так, 13 вересня 1924 р. комфракція ВУКС направила на ім'я ЦК КП(б)У листа з проханням збільшити кредити споживчим товариствам, оскільки «низова кооперація неспроможна виконати директиви партії - вести боротьбу на селі з приватним скупщиком хліба» [147, арк.71-72]. Однак, отримавши фінансову підтримку для хлібозаготівель, споживчі кооперативи на місцях позбавлялися самостійності у проведенні заготівель та реалізації зерна, тому, що вони були тісно прив'язані до виконання державних завдань.

У хлібозаготівельній кампанії 1924 р. кооперативні організації намагалися перевести хлібозаготівлі на грошові розрахунки. Однак брак готівки вносив додаткові труднощі у цю справу. Так, у листі до ВУКС (березень 1924 р.) запорізькі кооператори повідомляли, що «відсутність грошових знаків викликало скорочення, а в деяких районах і припинення хлібозаготівель». Запорізькі кооператори просили ВУКС «видати грошовий кредит, щоб продовжувати справу», так як вони змушені розраховуватися із селянами товарами, яких до того ж не вистачало [148, с.8-9]. У листі до ВУКС від 12 квітня 1924 р. Єлизаветградська райспілка повідомляла, що затримка грошей призвела до того, що селяни свої розрахунки з кооперативами проводять виключно зерном. Про відсутність грошей на селі для розрахунків правління ВУКС повідомляла Липовецька райспілка у листі від 17 квітня того ж року: «Продаж товарів селянам здійснювався виключно за продукти» [149, с.24].

Характерною особливістю хлібозаготівельної кампанії 1924 р., яка відрізняла її від попереднього року, стало широке залучення до заготівель сільських споживчих товариств. У цей період 3,5 тис. сільських ЄСТ проводили хлібозаготівлі, що складало 73% усіх товариств. По окремих райспілках майже всі 100% сільських кооперативів брали участь у хлібозаготівлях. Зацікавленість первинних кооперативів хлібозаготівлями можна пояснити тим, що зерно залишалося платіжним засобом на селі, відтак хлібозаготівлі були вигідні для сільських ЄСТ. Загалом обсяги хлібозаготівель споживчої кооперації помітно зросли. Так, з 1 жовтня 1923 до 1 жовтня 1924 рр. райспілками України було заготовлено: 3 млн 593 тис. 828 пудів пшениці, 11 млн 804 тис. 781 пуд жита, 1 млн 41 тис. 935 пудів ячменю, 255 тис. 445 пудів вівса, 584 тис. 822 пуди борошна, 175 тис. 784 пуди гречки, 130 тис. 451 пуд бобових, 62 тис. 356 пудів проса, 86 тис. 303 пуди пшона, 86 тис. 303 пуди соняшника, 156 тис. 789 пудів макухи, 107 тис. 721 пуд кукурудзи [150, с. 8-10].

Загалом досвід хлібозаготівельної кампанії споживчої кооперації упродовж 1924 р. свідчить про те, що її товариства та спілки, здійснюючи власні та державні заготівлі зерна, сприяли насиченню внутрішньої ринку та забезпеченню населення продуктом повсякденного споживання. Тісні зв'язки кооператорів із виробниками зерна мали стати надійною запорукою посилення ролі кооперації на хлібозаготівельному ринку та витіснення з нього приватного посередника. Споживча кооперація намагалася бути, як зазначалося в одному з кооперативних видань того часу, «природним збирачем хлібних лишків», найбільш вигідним посередником у процесі заготівлі та збуту вирощеного селянами збіжжя [151, с.49]. Розгортання масштабів заготівель зерна споживчою кооперацією супроводжувалося посиленням державного контролю. Це підтверджують матеріали ряду архівів. Наприклад, відділ статистики Одеського губвиконкому у 1924 р. запровадив регулярний облік хлібних заготівель кооперативних організацій 4 рази на рік. Отримані дані регулярно мали надходити до ЦСУ УСРР [152, арк.52].

Упродовж 1925 р. роль споживчої кооперації у заготівлях зерна ще більше посилилася, у свою чергу, більшовики ще більше вдавалися до регулювання її діяльності. Так, пленум ЦК КП(б)У (січень 1925 р.) основним недоліком споживчої кооперації у проведенні хлібозаготівель визнав недостатнє обслуговування селянського ринку при зростаючій його ємності. Споживча кооперація мала сприяти усуненню «найбільш шкідливих для радянської держави і економіки» явищ як спекуляція та налаштування приватного підприємця на заготівлю сільськогосподарських продуктів [10, с.332-333]. Наступним завданням, яке належало розв'язати споживчій кооперації, було збільшення обсягів хлібозаготівель для поліпшення постачання промислових районів України. Зокрема, про це мовилося в рішеннях 4-ї сесії ВУЦВК від 19 лютого 1925 р. [153, с.251]. Згідно з ухвалами липневого (1925 р.) пленуму ЦК КП(б)У кооператори мали звернути увагу на вдосконалення процесу збуту вирощеного селянами зерна [10, с.339].

Виконуючи розпорядження вищих партійно-радянських органів щодо усунення приватного посередника із процесу заготівель хліба, правління ВУКС 3 червня 1925 р. на своєму засіданні постановило «вважати категорично необхідною участь ВУКС у якості основного заготівельника у хлібній кампанії біжучого року». Заздалегідь визначені правлінням ВУКС контрольні цифри хлібозаготівель повідомлялися товариствам і були обов'язковими до виконання [154, арк.225-226]. 18 липня правління ВУКС з метою посилення планування та централізації ухвалило так звані типові договори ВУКС із райспілками щодо хлібозаготівель [154, арк.235]. Це переконує у тому, що посилення державного планування спричинило посилення планування у роботі споживчої кооперації.

Упродовж 1925 р. більш відчутним стало регулювання хлібозаготівельної діяльності кооперації з боку партійних та радянських органів. Так, у серпні 1925 р. кооперативна нарада Чернігівського губпарткому, розглянувши питання про стан підготовчої роботи споживчої кооперації до хлібозаготівель, ухвалила запровадити жорстку плановість у роботу кооператорів [155, арк.9-10]. Тоді ж Катеринославський губпартком зобов'язав місцеві партосередки в обов'язковому порядку висвітлювати у щомісячних політзвітах дані про участь споживчої кооперації у заготівлі зерна [156, арк.44], а Полтавський губком КП(б)У видав розпорядження про доцільність укладання угод кооперативів із Держбанком щодо заготівлі йому зерна за комісійній основі [157, арк.101].

Обсяги врожаю хліба поспіль 1924 і 1925 років, які були нижчі від запланованих державою, внесли певні корективи у хлібозаготівельну роботу споживчої кооперації. Не бажаючи зменшувати обсяги державних заготівель зерна, влада у 1925 р. була змушена видати ВУКС додаткові кошти для виконання кооператорами визначених раніше хлібозаготівельних планів. Попри отриману державну фінансову допомогу кооператорам тоді довелося піти на зменшення кількості хлібозаготівельних зсипних пунктів з 699 до 295 [158, с.40]. Негативний вплив на процес хлібозаготівель споживчої кооперації мало й очікування селянами більш високої заготівельної ціни. Слабкість заготівель з боку споживчої кооперації пояснювалася й тим, що державна структура «Укрборошно» своєчасно підняла заготівельні ціни на 5-10 коп. за пуд зерна [159, арк.53].

Оскільки на сільські споживчі товариства припадала переважна частина заготівель зерна, вони все частіше ставали об'єктом жорсткої боротьби між плановими та позаплановими заготівельниками. Вигідніше фінансування та умови розрахунків, що їх пропонували не лише приватні, але й державні заготівельники сільським товариствам, надзвичайно ускладнювали справу централізації хлібозаготівель кооперативними організаціями. Гонитва державних заготівельників за сільськими кооперативами у ряді випадків призводила до того, що товариство пропонувало відразу ту ж саму партію зерна кільком заготівельникам і від кожного діставало аванс. Природно, що угод у таких випадках не дотримувались.

Попри вищеназвані негативні фактори впродовж 1925 р. відбулося певне розширення хлібозаготівельного апарату споживчої кооперації. Практично всі ланки системи, починаючи від споживчого товариства і закінчуючи ВУКС, заготовляли зерно безпосередньо у виробника. За одними джерелами, у 1925 р. заготівлю збіжжя в Україні проводили 4 тис. 385 споживчих товариств, 44 райспілки і ВУКС [28, с.45]. За іншим джерелом, якщо в 1923-1924 рр. 3,5 тис. споживчих кооперативів заготовляли зерно, то в 1924-1925 рр. їх кількість становила 4 тис. 885, тобто відбулося зростання майже на 40% [151, с.54]. Кооператори вибудовували хлібозаготівлі таким чином, щоб селянам не доводилося транспортувати збіжжя на далекі відстані. Так, кооператнарада Любецького району на Чернігівщині 5 липня 1925 р. підкреслила необхідність створення таких умов, включаючи пропозицію необхідних промислових товарів, щоб селяни були зацікавлені здавати кооператорам зернохліб у Любечі, а не везли його до Чернігова [160, арк.57].

Оскільки серед конкурентів ВУКС на хлібозаготівельному ринку України залишалась Центроспілка СРСР, з боку вітчизняних кооператорів були вжиті заходи щодо обмеження її впливу. У червні 1925 р. правлінню ВУКС під час переговорів вдалося домогтися проведення хлібозаготівель для РСФРР тільки через споживчі кооперативи УСРР [161, арк.226].

Серед інших особливостей хлібозаготівельної кампанії 1925 р. слід указати на збільшення посівів та обсягів заготівель кукурудзи. Зокрема, питання розширення заготівель кукурудзи обговорювалося 23 жовтня 1925 р. на 2-й сесії ВУЦВК. У резолюції сесії «Про реалізацію врожаю 1925-26 року» наголошувалося на важливості заготівель цієї зернової культури з огляду на неврожай та необхідність підтримки громадського хлібопечення [162, с.1197-1198]. Сесія звернула увагу державних та кооперативних заготівельників на заохочувальні ціни для здачі селянами зерна кукурудзи та встановлення відповідними урядовими інстанціями пільгового тарифу на її перевезення з південних районів республіки у північні. Найбільш активною у плані заготівлі кукурудзи в той період виявилася Одеська райспілка, яка регулярно отримувала не лише державні завдання на заготівлю цієї культури, але й замовлення інших кооперативних організацій та Одеського губвнуторгу. Наприклад, у жовтні 1925 р. Одеська райспілка отримала замовлення Катеринославської райспілки на заготівлю 30 тис. пудів кукурудзи [163, арк.50].

Порівняно з попередніми роками значно зросли обсяги державних планових заготівель споживчою кооперацією жита, ячменю, вівса для забезпечення військових частин. При цьому про проведену роботу ВУКС звітувала відразу трьом контролюючим інстанціям: ЦК КП(б)У, РНК УСРР та Наркомату РСІ. [164, арк.6]. Загалом упродовж 1924-1925 рр. споживчою кооперацією України було заготовлено 270,7 тис. тонн зерна, тим часом як у 1923-1924 рр. - 655,8 тис. тонн, що переважно пояснювалося низьким урожаєм. Із загального обсягу хлібозаготівель 1924-1925 рр. 206,2 тис. тонн припадало на сільські споживчі товариства, 50 тис. тонн - на райспілки, 14,5 тис. тонн - на Вукопспілку. Загалом на кінець 1925 р. 15% селянських лишків зернохліба було охоплено вітчизняною споживчою кооперацією [151, с.49-50].

Зросла питома вага споживчої кооперації України у планових хлібозаготівлях. Цей факт підтверджує динаміка питомої ваги ВУКС у планових заготівлях хліба порівняно з іншими заготівельниками: 4,2% припадало на ВУКС у 1923-1924 рр. і 7,9% у 1925-1926 рр. [151, с.52]. Істотнішою була питома вага у державних хлібозаготівлях районних споживспілок. За даними на 1 листопада 1925 р., питома вага Катеринославської райспілки у державних хлібозаготівлях поряд з державними структурами «Хлібопродукт», «Держторг», «Укрборошно» та «Сільським Господарем» становила 33,6% [165, арк.34]. У 1925-1926 рр. хлібозаготівлі споживчої кооперації СРСР, до складу якої входила споживкооперація УСРР, складали майже 16% від планових заготівель усієї сільськогосподарської продукції [166, с.237]. Однак на кінець 1925 р. вітчизняна споживча кооперація ще не змогла витіснити з ринку заготівель збіжжя приватний сектор, до чого врешті зобов'язували більшовики. Як підкреслював один із партійно-державних очільників УСРР В.Я. Чубар, на той час приватні посередники заготовляли 35% загального обсягу заготівель хліба, «при чому вони заготовляли найбільш вигідні і найбільш цінні культури» [167, с.259].

Протягом 1923-1925 рр. споживча кооперація України продовжувала здійснювати заготівлі іншої сільськогосподарської продукції, необхідної для населення та промисловості. Накреслилася тенденція до спеціалізації заготівельної роботи кооперативних організацій. Швидше за все ця спеціалізація була не спланованою, а ситуативною, що складалася під впливом кон'юнктури ринку та потреб міського населення. Наприклад, Бердянська райспілка переважно заготовляла насіння соняшника, макухи, Єлизаветградська - активно здійснювала заготівлю м'ясних продуктів, Кам'янець-Подільська - більше уваги приділяла заготівлі яєць, Київська надавала перевагу заготівлі пшона, проса і гречки, Сумська - проводила масштабні заготівлі цукру, яєць, квасолі і цибулі, Тираспольській вдалося збільшити обсяги заготівлі фруктів, а Чернігівській - картоплі і гречки. З цього приводу «Бюллетень Вукопспилки» у 1924 р. зазначав: «Заготівлі у кінцевому результаті ведуть до оздоровлення селянського господарства і до зростання його потужності» [128, с.19].

Споживча кооперація посіла по заготівлях ряду продовольчих продуктів друге місце (після державних організацій). За даними Я.А. Кістанова, у 1925-1926 рр. частка споживчої кооперації СРСР у планових заготівлях яєць складала майже 31%, м'яса - понад 15% [168, с.242]. Подібна тенденція була характерна і для споживчої кооперації УСРР.

Правління ВУКС 10 січня 1923 р. ухвалило збільшити заготівлі м'яса як для державних органів, так і робітничих організацій [169, с.2]. Робітничі споживчі товариства помітно нарощували темпи заготівель м'ясної продукції. Наприклад, лише у листопаді 1923 р. Миколаївський ЦРК заготував 253 голів великої рогатої худоби, 297 голів овець, 40 голів свиней [170, с.27]. Загалом упродовж осені 1923 р. Вукопспілка для робітничої кооперації Петрограда, заготувала 1 тис. свинячих туш і 1 тис. пудів меду [119, с.13].

Оскільки конкурентами споживчої кооперації на м'ясозаготівельному ринку були не лише приватні посередники, але і державні заготівельні організації, керівництво ВУКС вживало заходи для того, щоб посилити позиції у процесі заготівель м'яса. Зокрема, конкуренція кооператорів з державною структурою «Укрм'ясохладобійня» завершилась допуском ВУКС за підтримки НКВТ УСРР до масштабних заготівель м'яса. ВУКС була визнана плановим м'ясозаготівельником. У результаті в середині 1924 р. вона отримала від НКВТ замовлення на заготівлю 40 тис. голів худоби [171, с.43]. Тоді ж для посилення заготівлі м'яса Катеринославський ЦРК домігся від губвнуторгу передачі йому розподільників «Укрм'ясохлодобійні». Систематично керівництво УСРР відстежувало стан забезпечення м'ясом робітників промислового Донбасу. Коли в 1924 р. зменшилася пропозиція худоби в деяких неврожайних районах донецького регіону, ціна на худобу зросла на 40% [172, с.45-46]. ЦК КП(б), отримавши інформацію РПО УСРР щодо проблеми із м'ясозаготівлями в Донбасі, зобов'язав правління ВУКС виправити ситуацію і прозвітувати про забезпечення робітників м'ясною продукцією [173, арк.153].

Водночас у 1924 р. кооператорам довелося зіткнутися із загостренням м'ясозаготівельної проблеми в Подільській губернії, де давався взнаки недорід у кількох районах. У ряді подільських сіл селяни почали масово продавати худобу, ціни на яку різко впали через брак кормів. Тоді споживча кооперація активізувала м'ясозаготівлі з тим, щоб допомогти селянам і врятувати їх від спекулянтів, які прагнули скупити всю худобу за безцінок [171, с.43]. Значне зниження цін на худобу призвело до того, що населення почало шукати ринки збуту його за межами республіки. Вукопспілка сприяла реалізації вирощеної селянами худоби в Москві та інших промислових центрах РСФРР [174, с.33].

Серед ряду кооперативних організацій, які успішно здійснювали м'ясозаготівлі, заслуговує на увагу досвід Одеського ЦРК. У той період, коли коштів бракувало, ЦРК практикував спільну роботу з державною структурою «Харчотрест». Наприклад, у березні 1924 р. Одеська райспілка та Одеський ЦРК 80% м'ясозаготівель здійснили спільними зусиллями з указаною структурою. З другої половини 1924 р., коли фінансова ситуація в Одеському ЦРК покращилася, кооператори змогли самотужки активізувати м'ясозаготівлі. Крім цього, ЦРК розіслав заготівельників у найвіддаленіші райони, що дало можливість заготовляти м'ясну продукцію безпосередньо у виробників [175, арк.149].

Як важливе державне завдання, збут продуктів тваринництва розглядав липневий (1925 р.) пленум ЦК КП(б)У. Намагаючись заохотити виробників м'яса, а також державних і кооперативних заготівельників, було запропоновано відмовитися від жорстких заготівельних лімітів, домагатися встановлення таких м'ясозаготівельних цін, які «забезпечували б подальшу відбудову всього селянського господарства, особливо маломіцних груп селянства» [10, с.339]. Отримавши від держави додаткові фінансові ресурси, у лютому 1925 р. ВУКС узяла на себе зобов'язання заготувати на замовлення державних організацій 8 тис. голів рогатої худоби, 15 тис. голів свиней і 16 тис. пудів сала [176]. Принагідно зазначити, що у середині 1920-х років активізація заготівель м'яса пояснювалася і введенням в експлуатацію нових м'ясопереробних підприємств споживчої кооперації.

Одним із завдань споживчої кооперації, як визнав ХІІІ з'їзд РКП(б) (травень 1924 р.), було забезпечення робітників продуктами харчування за цінами, нижчими від ринкових [102, с.237]. З цього приводу ВУКС 21 квітня 1924 р. акцентувала, що «у подальшому робкоопи повинні так будувати свою заготівельну роботу, щоб максимально охопити потреби лише своїх пайовиків [177, арк.192]. 16 травня 1924 р. Полтавський окрвиконком звернувся до кооператорів «поглибити заготівлю і збут сільськогосподарських продуктів шляхом посередницьких операцій, які дають можливість члену-пайовику наочно бачити захист його інтересів кооперацією» [178, арк.252].

Заготівлю яєць кооператори проводили не лише для поліпшення харчування своїх пайовиків, але й на замовлення державних органів. Так, у квітні 1923 р. правління ВУКС доручило споживчим товариствам протягом двох найближчих місяців заготувати до 50 вагонів яєць [179, с.9]. Лише за останній тиждень квітня Полтавська райспілка заготувала вагон яєць [180, арк.121]. Загалом за 1923 р. споживча кооперація заготувала, за неповними даними, 104 вагони цієї продукції [181, арк.28]. У червні 1923 р. Куп'янська райспілка отримала завдання ВУКС на заготівлю 20 вагонів яєць для Центроспілки СРСР [182, арк.12]. У 1923-1925 рр. Одеська райспілка заготовляла яйця на замовлення губвнуторгу [183, арк.25]. Проте Полтавська райспілка виявилася активнішою. Від січня до липня 1924 р. вона виконала завдання ВУКС на заготівлю 25 вагонів яєць [184, арк.31]. Прикметно, що із 56 вагонів яєць, які знаходились у розпорядженні ВУКС, у лютому 1924 р. 30 - направили для реалізації в радянській Росії [119, с.13].

У 1924 р. ВУКС та її місцеві організації започаткували заготівлю вершкового масла. У липні правління ВУКС затвердило план заготівель цього продукту передусім для потреб робітників та їх сімей [185, арк.78]. У результаті магазини в промислових районах поповнилися вершковим маслом. Зокрема, це стосується Харкова та ряду районів губернії, де робкоопи та ЄСТ активно здійснювали пошук лишків вершкового масла у селян [186, арк.51]. ВУКС шляхом залучення споживчих товариств Бердянського, Мелітопольського, Криворізького та Миколаївського районів лише протягом квітня 1924 р. заготувала 1,5 тис. пудів вершкового масла [187, с.22]. Проте заготівля вершкового масла у селян виявилася нетривалою, оскільки кооператори тоді розпочали переробку молока на власних маслозаводах.

Споживча кооперація республіки значно розширила заготівлі молока. Наприклад, рішення про збільшення заготівель молочної продукції для постачання робітників Києва 20 квітня 1924 р. ухвалив Київський Соробкоп [188, арк.44]. Харківська райспілка щоденно заготовляла 400 відер молока. Частина продукції призначалася для лікувальних закладів та дитбудинків, а інша надходила на ринок. Оскільки молоко користувалося підвищеним попитом, до кінця року щоденна заготівля цього продукту райспілкою сягнула 1 тис. відер, що становило 25-30% потреби жителів Харкова [189, с.22.].