Господарська діяльність споживчої кооперації України в період нової економічної політики (1921–1928 рр.)

В останні роки непу активізувало діяльність Всеукраїнське кооперативне товариство для збуту й експорту продуктів птахівництва - «Кооптах», яке складалося із товариств «Сільського Господаря» та Вукопспілки. На комісійній основі з райспілками «Кооптах» здійснював заготівлі яєць для потреб внутрішнього ринку та експорту. Так, за період з листопада 1925 по травень 1926 рр. Кременчуцькою райспілкою було заготовлено і передано «Кооптаху» 2 млн 345 тис. штук яєць [251, с.59]. У заготівельній діяльності Одеської райспілки заготівлі яєць на кінець 1926 р. складали 37% від усіх заготівель сільгосппродукції [252, с.31]. Загалом у 1926 р. «Кооптах» охопив близько 70% усієї заготівлі яєць на Україні [253, арк.36].

Основними конкурентами «Кооптаху» у процесі заготівлі яєць виявилися державні структури - Держторг та «Хлібопродукт». До кінця 1926 р. «Кооптах» зміг заготувати 181 млн 971 тис. 360 штук яєць, що в 2,5 раза було більше від заготівель Держторгу і в 3,9 раза більше від заготівель «Хлібопродукту». Із зазначеної кількості заготовлених яєць 50% було реалізовано за кордоном, 30% - надійшло на внутрішній ринок і 20% - реалізовано в промислових центрах РСФРР [254, с.9]. За даними І. Витановича, під кінець непу «Кооптах» налічував 120 яйцескладів, 12 птахокомбінатів, промислово-птахівничу ферму, дві селекційно-птахівничі станиці та зоотехнічно-ветеринарну лабораторію. Ці склади й комбінати могли прийняти 5 тис. 800 тонн битої птиці та 3 тис. вагонів яєць [255, с.284]. На кінець 1928 р. робітнича кооперація була забезпечена калорійними продуктами таким чином: салом - на 50- 55%, вершковим маслом - на 50% і яйцями - на 48% [246, арк.7].

З приводу доцільності активізації споживчою кооперацією овочевих заготівель журнал «Хозяйство Украины» зазначав: «Споживкооперація цією справою може займатися, оскільки сільськогосподарська кооперація цих заготівель не посилює. Місця поки що достатньо і для сільськогосподарської, і для споживчої кооперації» [216, с.56]. Згідно з постановою Колегії НКВТ УСРР від 30 серпня 1927 р. державні заготівлі картоплі призначалися передусім для промислових центрів, транспортних споживчих товариств, військових частин, винокурених та крохмале-патокових заводів. Як основні заготовачі картоплі були визначені «Плодоспілка» (республіканська спілка садово-городніх, виноградарських та бджолярських кооперативів), ВУКС, «Укррадгоспоб'єднання» і Держторг. Директива НКВТ УСРР допускала до заготівель картоплі й робкоопи з метою задоволення потреб своїх членів. При цьому НКВТ установлював заготівельні ціни на картоплю восени і весною [244, с.263].

Від початку 1928 р. продовольча ситуація на внутрішньому ринку ускладнилася, тому заготівля картоплі набула великого значення. Однак, за визначенням НКВТ УСРР від 2 квітня 1928 р., заготівля картоплі споживчою кооперацією здійснювалася недостатньо оперативно. Відтак ВУКС була зобов'язана посилити темпи заготівлі цієї продукції [256, арк.174 зв]. Тому правління ВУКС в обіжнику до райспілок від 3 квітня 1928 р. оголосило «картопляну кампанію ударною, на яку необхідно звернути максимум уваги» [257, арк.109]. У квітні того ж року ВУКС зобов'язала Вінницьку, Уманську, Черкаську, Ніжинську, Чернігівську та Конотопську райспілки, де були більші запаси картоплі, посилити її заготівлі для промислових міст [257, арк.152]. Так, Вінницька райспілка восени 1928 р. заготувала для Миколаївського, Одеського та Херсонського ЦРК 105 вагонів картоплі. Крім цього, 50 вагонів картоплі вона заготувала для військових частин округи та Червоного Хреста [217, арк.40]. Загалом від 10 по 30 серпня 1928 р. райспілками України було заготовлено для промислових центрів 23 тис. пудів картоплі [258, арк.59].

Активні заготівлі овочів проводили практично всі ЦРК. Так,Чернігівський ЦРК за осінньо-зимову кампанію 1927-1928 рр. заготував 7 тис. пудів картоплі, 120 тис. пудів огірків, 20 тис. пудів баклажанів, 2 тис. пудів цибулі, 500 пудів буряків, 400 пудів моркви [259, арк.6]. Дніпропетровському ЦРК упродовж того ж заготівельного сезону удалося заготувати 190 вагонів картоплі, 14 вагонів цибулі, 1 млн 300 тис. пудів огірків, 7 тис. пудів капусти, 3 тис. 200 пудів помідорів. Однак потреби робітників Дніпропетровська у картоплі були задоволені лише на 30% [224, арк.19].

Продовольчі труднощі посилили навантаження на кооператорів щодо заготівлі картоплі для забезпечення військових частин. Так, 21 вересня 1928 р. НКВТ УСРР звернувся до ВУКС зобов'язати її місцеві організації з метою своєчасного забезпечення картоплею укласти відповідні договори з військовими частинами, які були дислоковані в районі заготівлі цієї продукції [260, арк.134]. Зокрема, 10 жовтня 1928 р. НКВТ зобов'язав ВУКС негайно дати розпорядження Пирятинській райспілці щодо укладання угоди з місцевим 223 стрілецьким полком на постачання йому картоплі та інших овочів [260, арк.96]. 12 жовтня того ж року НКВТ вимагав від ВУКС зобов'язати Білоцерківську райспілку заготувати понад план 3 вагони картоплі для потреб воєнізованої охорони Дніпропетровська [260, арк.94].

Для Вінницької округи заготівля картоплі в 1928 р. набула особливого значення. По-перше, через неврожай зерна у ряді районів картопля стала основним продуктом споживання, по-друге, збільшення виробництва спирту гуральнями відповідно вимагало збільшення обсягів заготівлі картоплі. Упродовж 1928 р. заготівельні ціни на картоплю в окрузі змінювалися декілька разів, що вносило труднощі у роботу кооператорів. 16 липня 1928 р. з метою заохочення кооператорів нарада конвенцбюро плодозаготівельників при Вінницькому окрторгвідділі встановила комісійну винагороду для споживчої кооперації в 4% за пуд заготовленої картоплі [217, арк.8].

28 листопада 1928 р. ВУКС інформувала НКВТ УСРР, що «приватники пожвавили заготівлю і десятками вагонів вантажили картоплю майже з кожного картопляного району». Тому селяни «припинили продавати споживчим товариствам картоплю, бо приватник платив їм відразу». З огляду на це ВУКС просила НКВТ заборонити вивіз картоплі приватниками з Бердичівської, Білоцерківської, Уманської та Шевченківської округ, де були великі її запаси. Зі свого боку ВУКС тоді запровадила під час заготівлі попередню сплату селянам задатку від 15 до 20 коп. за пуд картоплі (тобто 40-50%) [260, арк.12].

Недовиконання планів щодо заготівлі картоплі споживчою кооперацією спровокувало посилення державного контролю за її діяльністю. Так, Харківський окрторгвідділ НКВТ 26 листопада 1928 р. надіслав службову записку на ім'я ВУКС, у якій підкреслювалося, що план заготівлі кооператорами картоплі для Харківського ЦРК виконаний лише на 70%. Від ВУКС вимагали вжити термінові заходи щодо посилення заготівлі картоплі для харківських робітників [260, арк.231]. Контроль за виконанням картоплезаготівельних планів посилився і всередині споживчої кооперації. Це підтверджує рішення правління ВУКС від 18 червня 1928 р. щодо невиконання Шепетівською райспілкою угоди на постачання 200 тис. пудів картоплі. Райспілці належало покрити збитки, нанесені ВУКС, а завідувач заготівельного відділу райспілки Крейман був усунутий з посади [221, арк.70].

Негативно впливало на заготівлю картоплі споживчою кооперацією втручання місцевих органів влади. З цього приводу 3 листопада 1928 р. правління ВУКС повідомляло НКВТ УСРР, що Конотопський окрвиконком заборонив вивіз картоплі, яку заготували кооператори, за межі округи і тим самим поставив під загрозу план забезпечення цим продуктом Харкова. Крім цього, правління просило Раднарком республіки вплинути на Конотопський окрвиконком, щоб той скасував постанову про заборону вивозу картоплі за межі округи, бо від цього залежало виконання кооперацією плану завозу до Дніпропетровського ЦРК 330 вагонів картоплі [260, арк.37].

Попри економічні труднощі, адміністративне втручання з боку регулюючих органів і власні прорахунки ВУКС та її місцеві організації станом на 15 листопада 1928 р. змогли провести заготівлі картоплі, зокрема, на замовлення робітничої кооперації - 2 млн 643 тис. пудів, неврожайним округам - 1 млн 562 тис. пудів, Плодоспілці - 501 тис. пудів, Утранспосекції - 496 тис. пудів, військовим відомствам - 16 тис. пудів, державній промисловості - 253 тис. пудів, що загалом свідчить про її помітний внесок у вирішення продовольчої проблеми [260, арк.1].

У міру зростання міського населення потреба на овочеву продукцію зростала. Упродовж 1926-1927 рр. 29 робкоопів Донбасу та 13 робкоопів інших промислових районів активно здійснювали заготівлі городини. У результаті 88% членів робкоопів Донбасу та 72% пайовиків інших промислових центрів були забезпечені городиною [261, с.10]. Активну роботу щодо заготівлі овочів проводили райспілки. Так, лише за другу декаду листопада 1928 р. на виконання державних завдань вони заготували 6 тис. 768 ц цибулі [262, арк.41].

8 липня 1927 р. Колегія НКВТ УСРР видала постанову «Про організацію фруктово-овочевого ринку України», яка допускала до проведення заготівель фруктів Плодоспілку, ВУКС, Уцеробсекцію, Держторг і «Украдгоспоб'єднання” [244, с.279]. Перед споживою кооперацією було накреслено завдання збільшити масштаби заготівлі фруктів та спорудження підприємств для переробки фруктової сировини. З огляду на це правління ВУКС у липні 1927 р. виділило спеціальний грошовий фонд для заготівлі меду, горіхів, свіжих та сушених фруктів [229, арк.2]. 29 травня 1928 р. ВУКС отримала від НКВТ завдання на заготівлю 4750,3 тонн сухофруктів. Тоді ж НКВТ ухвалив рішення про організацію у своєму складі Центрального конвенційного бюро щодо регулювання фруктозаготівель, відповідно на місцях при окрторгах мали бути створені місцеві конвенційні бюро із заготівлі фруктів, яким підпорядковувалася споживча кооперація [256, арк.246-247].

ВУКС розширила заготівлі фруктів на замовлення державних та кооперативних структур. 21 серпня 1928 р. Держторг УСРР запропонував ВУКС укласти угоду про заготівлю протягом двох тижнів партії яблук на умовах 10% комісійних [257, арк.53]. На замовлення білоруських кооператорів ВУКС у жовтні 1927 р. заготувала 500 пудів меду, Смоленського ЦРК - 200 пудів сливи, Ленінградської спілки споживчих товариств - 1 тис. пудів меду і 1 вагон маку [257, арк.26]. Лише за другу декаду серпня 1928 р. райспілки України заготували 4 тис. 700 пудів сушеної вишні, 4 тис. пуди меду та 950 пудів маку [262, арк.59]. Загалом до кінця року споживча кооперація заготувала 470 тис. пудів сухофруктів і 15 тис. пудів горіхів [221, арк.65]. У ряді випадків правління ВУКС, щоб заохотити селян, корегувало наркомторгівські фруктозаготівельні ціни. Враховуючи ситуацію із недобором меду, 20 вересня 1928 р. ВУКС дозволила місцевим товариствам вносити корективи в конвенційні заготівельні ціни на мед, виходячи з місцевих особливостей [257, арк.21].

Стосовно заготівель насіння соняшника зазначимо, що за розпорядженням НКВТ УСРР від 8 жовтня 1927 р. основні заготівельники, у тому числі споживча кооперація, мали в обов'язковому порядку заготовлену сировину здавати Олійжиртресту, тобто власний збут цієї сировини кооператорами був заборонений [210, арк.73]. До того ж НКВТ пішов на обмеження заготівельних прав споживчої кооперації щодо насіння трав. Це підтверджує обіжник ВУКС райспілкам від 25 жовтня 1928 р., який містив указівку припинити заготівлю насіння всіх трав, крім віки. Кооператори мали передати монопольне право на заготівлю насіння трав державній структурі «Насінництво» [210, арк. 35].

Х Всеукраїнський з'їзд Рад 13 квітня 1927 р. звернув увагу споживчої кооперації на важливість розширення заготівельних операцій щодо тютюну, хмелю, прядива, у яких існувала велика потреба вітчизняної промисловості [263, с.325]. 2-а сесія ВУЦВК Х скликання у жовтні 1927 р. також наголосила на необхідності збільшення ваги кооперації у заготівлях промислової сировини. Враховуючи значні втрати заготовленої сировини, сесія ВУЦВК доручила уряду зосередити увагу на питанні прискорення капітального будівництва для її переробки, сортування та зберігання. До вирішення цієї проблеми планувалося ширше залучати кошти та потенціал споживчої кооперації [264, с.1032-1033].

НКВТ УСРР закликав державних та кооперативних заготівельників до збільшення кількості шкіроприймальних пунктів. Водночас цей наркомат намагався обмежити заготівлі шкіри споживчою кооперацію або змусити її виконувати планові державні заготівлі. Згідно з його рішенням від 6 жовтня 1926 р. основними заготівельниками шкіри визнали Всесоюзний шкірсиндикат та «Сільський Господар». Лише окремі сільські товариства та райспілки з дозволу НКВТ та за згодою з «Сільським Господарем» могли проводити заготівлю шкіри [244, с.464]. Відтак проблема забезпечення шкірзаводів споживчої кооперації сировиною не була вирішена, а отже, вони працювали з великими збоями.

Протягом 1926 р. заготівлі смушок на Україні здійснювали 10 заготівельних структур, у тому числі Центроспілка СРСР та ряд місцевих заготівельних організацій, що призвело до посилення конкуренції та дезорганізації ринку. З огляду на це НКВТ УСРР у 1927 р. дозволив проводити заготівлі смушок лише Держторгу, «Добробуту» і ВУКС. У результаті заготівля ВУКС зросла з 4,5 тис. штук у 1926 р. до 70 тис. штук у 1927 р. Однак у 1928 р. за розпорядженням НКВТ споживча кооперація, як потенційний конкурент державним заготівельникам, була усунена від заготівлі цієї сировини [244, с.492-493]. Могилів-Подільська райспілка з огляду на загострення конкуренції з боку державної заготівельної структури «Моссировина» щодо заготівель хутра (шкурки зайців, тхорів, лисиць, куниць, кролів, борсуків, видр), пуху та пера 18 березня 1927 р. звернулась до своїх товариств із закликом активізувати заготівлі. Щоб зацікавити заготівельників хутра, райспілка виплачувала їм за проведену роботу від 3 до 5% комісійних [228, арк.51].

За даними Держкомстату України, у 1926 р. ВУКС провела заготівлю понад 283 тонн конопель, з яких 84 тонни були призначені для державної промисловості РСФРР [254, с.32]. Проте поступово споживча кооперація була витіснена з ринку заготівель цієї сировини. До заготівлі конопель згідно з постановою НКВТ УСРР від 17 вересня 1927 р. були допущені лише «Сільський Господар» і «Укрдержторг». ВУКС була зобов'язана терміново ліквідувати апарат із заготівлі конопляного прядива, лише в Глухівській окрузі окремим споживчим товариствам за згодою із «Сільським Господарем» дозволялось проводити його заготівлю для власних потреб [244, с.128].

З 1926-1927 рр. у взаємовідносинах споживчої кооперації із селянами застосовувалися договори контрактації на технічні культури, а з 1928 р. - на зерно і продукти тваринництва. Звісно, здійснюючи заготівлі методом контрактації, споживча кооперація допомагала державному регулюванню сільськогосподарського виробництва, впровадженню в нього планових засад. Водночас впровадження контрактації сприяло підвищенню технічного рівня переробки сільськогосподарської сировини. Так, вітчизняна споживча кооперація, здійснюючи контрактацію великих обсягів фруктів, першою в СРСР застосувала передову сушку заготовлених плодів [265, с.10-11].

Отже, аналіз заготівельної діяльності споживчої кооперації протягом 1926-1928 рр. засвідчує, що саме ця галузь господарської діяльності системи виявилася найбільш заполітизованою і одержавленою, оскільки за рахунок збільшення обсягів централізованих заготівель та низьких закупівельних цін на сільгосппродукцію радянська влада намагалась поповнити надходження для проведення індустріалізації країни. Упродовж другої половини 1920-х років держава активно залучала споживчу кооперацію до виконання державних планових та позапланових заготівель сільськогосподарської продукції для потреб внутрішнього ринку. В останні роки непу споживча кооперація СРСР, до складу якої входила споживча кооперація України, заготовляла п'яту частину всієї сільськогосподарської продукції [216, с.55]. Загалом споживча кооперація перетворилася на потужну збутову організацію для селян, оскільки мала унікальну можливість поєднувати товарозабезпечення і заготівлі. Збільшивши обсяги заготівель зерна, м'яса, вершкового масла, яєць, овочів та інших продуктів харчування, споживча кооперація України зробила значний внесок у розв'язання продовольчої проблеми в республіці, водночас допомагаючи продовольчому забезпеченню промислових центрів СРСР.

Виходячи з того, що збіжжя залишалось стратегічно важливим товаром на внутрішньому і зовнішньому ринку та намагаючись витіснити приватника з ринку сільгосппродуктів, керівництво УСРР певною мірою стимулювало заготівельну діяльність споживчих товариств та їх спілок, що дало можливість кооператорам загалом впоратися з покладеними на них хлібозаготівельними завданнями. Проте досягнуті результати хлібозаготівельної діяльності споживчої кооперації були тісно пов'язані з її одержавленням, «чистками» кооперативних кадрів. Економічно необґрунтована державна політика щодо заготівельних цін на сільськогосподарську продукцію позначилася як на селянах-виробниках, так і вітчизняній споживчій кооперації, оскільки «вбивала» ініціативу і тих, і інших. В останні роки непу споживча кооперація через відсутність дієвої протидії посиленню адміністративного втручання держави у процес виконання хлібозаготівельних планів була причетна до загострення економічної і політичної ситуації на селі. Загалом заготівельна галузь споживчої кооперації України є найбільш переконливим підтвердженням того, що згубна політика більшовиків в останні роки непу фактично «знищила» споживчу кооперацію як самостійну громадсько-господарську організацію і перетворила її на слухняного виконавця державно-планових директив.

3.4 Внесок організацій споживчої кооперації у розширення експорту України

11 червня 1920 р. В.І. Ленін підписав декрет РНК РСФРР «Про організацію зовнішньої торгівлі та товарообміну РСФРР» [266, с.5]. За цією постановою був створений Народний комісаріат зовнішньої торгівлі (НКЗТ) РСФРР. Відповідно при РНК УСРР 25 травня 1920 р. заснували Управління цього наркомату, яке очолив І.А. Саммер. Напевно, не випадково через місяць після організації Управління уповноваженого НКЗТ на Україні була створена ВУКС, головою правління якої обрали того ж таки І.А. Саммера (уродженець Київщини, голова правління ВУКС з червня 1920 по червень 1921 рр.). Згідно з підписаним 28 липня 1921 р. В.І. Леніним «Положенням про уповноваженого Наркомзовнішторгу на Україні та його органи» управління складалося з 3-х чоловік й отримало назву Укрзовнішторг (НКЗТ УСРР, УНКЗТ). Метою Укрзовнішторгу було «здійснення на Україні всіх заходів щодо націоналізації зовнішньої торгівлі» під контролем центру [267, с.61-62]. Саме цим пояснюється той факт, що на середину 1921 р. 48 господарських організацій республіки, тією чи іншою мірою причетних до експортно-збутових операцій, перебували у підпорядкуванні Укрзовнішторгу [268, арк.125].

Селяни потребували промислових товарів та сільськогосподарського реманенту, яких не вистачало на внутрішньому ринку. З огляду на це споживчій кооперації відводилось важливе місце у вирішенні вказаної проблеми, оскільки вона оперативно могла налагодити збут сільгосппродукції за кордоном, натомість закупляючи там мануфактуру, галантерею, нитки, взуття, залізо, цвяхи тощо [269, арк.187-188]. Не випадково 15 червня 1921 р. І.А. Саммер телеграфом повідомляв РНК РСФРР, що брак на Україні грошей зриває проведення зовнішньо-торговельних операцій, і просив сприяти Укрзовнішторгу в одержанні коштів для проведення експортних заготівель та збуту сільськогосподарської продукції. Невдовзі 24 червня РПО РСФРР виділила 50 млн крб. для активізації експортної діяльності державних і кооперативних заготівельних структур України [267, с.64].

Налагоджувати контакти із західноєвропейськими торговельними партнерами вітчизняні кооператори почали відразу ж після проголошення непу. Однак кожна угода споживчої кооперації щодо заготівлі, збуту та закупівлі імпортних товарів ретельно контролювалася державою. ВУКС було заборонено укладати торговельні угоди із закордонними партнерами без згоди Москви. У листі від 18 березня 1921 р. на ім'я голови РНК УСРР Х.Г. Раковського та голови правління ВУКС І.А. Саммера НКЗТ РСФРР попереджав, що на товари і ціни експортно-імпортних операцій «необхідно буде наш дозвіл» [270, арк.12]. У свою чергу, керівництво УСРР прагнуло регулювати експортну роботу вітчизняної споживчої кооперації. Це підтверджує ухвалене на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У 11 червня 1921 р. рішення, яке зобов'язувало голову правління ВУКС на найближчому засіданні Політбюро ЦК КП(б)У доповісти про операції ВУКС із закордоном [271, арк.134 зв.].

Щоб активізувати збут експортної продукції, кооператори почали відкривати свої представництва в Європі. У червні 1921 р. перша делегація ВУКС виїхала до Чехословаччини і у вересні того ж року в Празі відкрилося її представництво [272, арк.51]. У той період представництво Вукопспілки в інших країнах здійснювали не працівники ВУКС, а представники Зовнішторгу РСФРР, зокрема, в Берліні - Д. Аусен, Варшаві -І.Я. Хургін, Лондоні - Л.Б. Красін [273]. Згідно з рішенням правління ВУКС у травні 1921 р. при її товарообмінному управлінні створили експортний відділ, який здійснював загальне керівництво експортно-заготівельними операціями споживчої кооперації на місцях [274, арк.5]. Відтак із середини 1921 р. експортна діяльність споживчої кооперації почала набувати організованого характеру.

У перші місяці непу ВУКС вивозила паркет, вироби кустарних промислів, прядиво, тютюн, хміль, коноплі, патоку. Так, Полтавська губспілка до червня 1921 р. відправила до Одеси для подальшого експорту 11 вагонів конопель та 3 вагони паркету [275]. Навесні 1921 р. споживча кооперація відновила експорт до Європи лісоматеріалів. Відповідно до договору з Наркомземом від 22 серпня 1921 р. ВУКС та її місцеві організації розпочали експортну заготівлю насіння городніх культур, серед яких основне місце належало насінню соняшника - 50,6% [276, с.219]. За обсягом експорту лікарських рослин Україні тоді належало одне з перших місць. Головними пунктами їх збуту були німецькі міста Гамбург і Лейпціг. Упродовж весни-літа найбільше лікарських трав для експорту заготували Кременчуцька губспілка - 1830 пудів, Полтавська - 1576 пудів, Одеська - 836 пудів, Київська - 445 пудів та Чернігівська - 271 пуд [98]. Кооператори тоді налагодили експорт не широкого асортименту продукції, зокрема, промислової сировини, лікарських рослин та частково продовольства.

Неврожай, що охопив Південь України у 1921 р., без сумніву, негативно вплинув на експортні заготівлі споживчої кооперації. Проте навіть у таких складних умовах кооператори продовжували здійснювати як державні завдання щодо заготівель експортної продукції, так і власні заготівлі для їх реалізації за кордоном та закупівлі дефіцитних товарів для селян. З метою стимулювання експортних заготівель споживчої кооперації 23 листопада 1921 р. Рада зовнішньої торгівлі при РНК УСРР ухвалила рішення, яке полягало в тому, що за експортні заготівлі сировини для держави ВУКС могла розраховувати на певну винагороду натурою, яку дозволялося реалізувати за кордоном. Крім цього, ВУКС для розвитку закордонних операцій урядом був наданий кредит експортної сировини на суму 100 тис. крб [277, арк.1].

Утім восени більшовики ухвалили ряд директив, які певною мірою обмежували експортні заготівлі вітчизняної споживчої кооперації. Так, 25 листопада 1921 р. УЕР ухвалила рішення про концентрацію експортних товарів у руках Укрзовнішторгу. ВУКС було запропонувало передати йому всі на той час наявні у неї сировинні запаси. Таким чином, складна економічна ситуація та голод, який наростав, посилили конкуренцію між Укрзовнішторгом та ВУКС за сільськогосподарську продукцію [278, арк.127]. Додаткові обмеження у експортні заготівлі споживчої кооперації внесла постанова ВУЦВК і УЕР від 30 листопада 1921 р. «Про державну заготівлю сировини» [279, с.844-845], за якою заготівля сільгосппродукції для експорту передусім покладалася на НКЗТ України. ВУКС та її місцеві організації в основному мали здійснювати заготівлю сировини для експорту в порядку виконання державних планових завдань. Товарні фонди та склади для експортної сировини, які раніше належали Наркомпроду, упродовж місяця мали перейти до УРНГ та Укрзовнішторгу і лише їх частина - до ВУКС.

Під тиском регулюючих органів наприкінці 1921 р. ВУКС мала укласти угоду з НКЗТ України щодо закордонної діяльності та збуту експортної продукції. Відтак експортно-збутові операції ВУКС була зобов'язана проводити за угодою із відповідним закордонним представництвом Зовнішторгу. У тих країнах, де функціонували представництва Зовнішторгу УСРР або РСФРР, ВУКС не мала права організовувати самостійні представництва. Усі сировинні і грошові ресурси НКЗТ і ВУКС були зобов'язані об'єднувати, хоча ВУКС і надавалося право у складі цих об'єднаних представництв мати свої самостійні штати і бухгалтерію [277, арк.44]. Прагнення більшовиків завдяки активізації експортної діяльності споживчої кооперації отримати необхідні промислові товари та валютні надходження для країни зафіксовані в резолюції «Про кооперацію», ухваленій шостою конференцією КП(б)У в грудні 1921 р. У ній, зокрема, підкреслювалося, що «кооперація повинна вилучити із села всі ресурси, розбудити всі можливості щодо заготівлі експортної сировини і промсировини» [10, с.199-200]. Однак, як і в попередні місяці, ВУКС мала проводити свою експортну діяльність за узгодженням з Укрзовнішторгом.

До продукції, що вивозилася кооператорами в перші місяці непу, долучилися пух, перо, фанера, мінеральні добрива, вапно, кислоти, вощина, щетина, шкіри рогатої худоби, вовна, висівки, насіння буряків, кістки, цибуля, кінський волос, роги, копита, кишки, хутро, сушені овочі і фрукти. Для реклами і розширення експортних замовлень ВУКС направила на кооперативні виставки в Прагу, Лейпціг та Лондон вироби кустарної промисловості з дерева, кераміку, вишивки майстрів Полтавщини, Київщини, Волині, Поділля [280, арк.12]. Відтак завдяки реалізованій за кордоном продукції Вукопспілка змогла до кінця 1921 р. закупити медикаменти, сільськогосподарський реманент, одяг та ін. [281, с.10]. 26 жовтня 1921 р. правління ВУКС відрядило до Праги трьох кооператорів (по одному представникові від ВУКС, Київської та Чернігівської губспілок) для реалізації 12 тис. пудів прядива і 20 тис. пудів паркету для закупівлі там устаткування для млинів [282]. Ще до цього у вересні кооператори завдяки вдалим експортно-збутовим операціям сільгоспсировини змогли закупити в Чехословаччині 200 селянських борон [283]. Збувши у Празі вагон шкіри, яка на той час була гостродефіцитним товаром, керівництво ВУКС закупило 3 вантажівки для потреб кооперативних організацій і 2 легкові автомашини для членів правління [274, арк.27].

Оскільки вивозити продовольство у період наростання голоду кооператори не могли, впродовж другої половини 1921 р. вони відшукували таку сировину, яка б користувалася найбільшим попитом за кордоном, але водночас не зменшувала продовольчі записи УСРР. Так, Одеська губспілка активно заготовляла для подальшого експорту заячі шкурки, смушки, пух, перо, кишки, дурман, вовну, щетину, кінський волос тощо [284, с.59]. Кооператори Полтавщини заготовляли смушки на експорт в обмін на оброблену шкіру і сіль. У жовтні 1921 р. Полтавська губспілка уклала угоду з губзовнішторгом на заготівлю 10 тис. штук цієї сировини [285, арк.8]. Восени кооператори збільшити обсяги експортних заготівель лікарських рослин, а саме: бузинового цвіту, ефірного кореню, горицвіту, валеріани, деревію, шавлії, споришу, водяного перцю тощо [98]. Таким чином у перший рік непу споживча кооперація України у міру фінансових можливостей та з огляду на продовольчу ситуацію поступово відновлювала експортні заготівлі, в яких переважали промислова технічна сировина та лікарські рослини.

Намагаючись посилити свої позиції на ринку експортної продукції, у січні 1922 р. правління ВУКС ініціювало переговори з УНКЗТ про надання кооперації більших прав щодо заготівлі та збуту експортної продукції. Віднині ВУКС стала контрагентом держави щодо збуту експортної продукції, а також могла проводити самостійні заготівлі на власні кошти. Проте цю роботу, як і раніше, вона мала узгоджувати з НКЗТ України [286, арк.3]. З осені 1922 р. місцеперебуванням головного представництва ВУКС став Берлін, а його відділення діяли у Відні, Варшаві, Празі і Лондоні, тобто там, де були створені торгпредства УНКЗТ [287, арк.85]. Тоді ж було відкрито представництво ВУКС у Константинополі. На початку 1922 р. ВУКС організувала прикордонні контори в Шепетівці, Волочиську та Одесі [288]. Потреба у промислових товарах спонукала й робітничі кооперативи активізувати експортні заготівлі. 12 січня 1922 р. правління ВУКС надало право Уцеробкоопу організувати в Одесі представництво для налагодження експортно-збутової роботи [289, арк.5].

17 березня 1922 р. УЕР ухвалила постанову «Про експортно-імпортну діяльність Вукопспілки» [290, с.214-215]. Кооперативні організації всіх видів мали організовувати свою зовнішню торгівлю на договірних засадах з ВУКС. Вукопспілці дозволялось проводити на всій території України за власні кошти самостійну заготівлю експортної сировини. Водночас УНКЗТ отримав право використовувати організаційні можливості споживчої кооперації для заготівлі експортної продукції. До того ж ВУКС могла експортувати лише ту продукцію, яка входила в затверджену Укрзовнішторгом номенклатуру.

Для запобігання конкуренції між кооперативними центрами та НКЗТ УСРР, а також з метою посилення регулювання експортно-імпортної діяльності заготівельних організацій УЕР 22 вересня 1922 р. ухвалила постанову «Про експортну та імпортну роботу української кооперації» [291, с.10-11]. Відтак зовнішня торгівля кооперативних організацій усіх видів мала здійснюватись шляхом об'єднання представництв української кооперації за кордоном. Так було створене «Об'єднане представництво кооперації УСРР». Це представництво було зобов'язане діяти узгоджено під контролем НКЗТ УСРР. Експортно-імпортні операції товариство могло проводити як через апарат НКЗТ, так і безпосередньо з Міжнародним кооперативним товариством оптових закупок і з приватними фірмами. Невдовзі, 21 листопада 1922 р., з приводу проведення реалізації експортної продукції РНК УСРР видав спеціальну директиву «Інструкція про порядок укладання торговельних угод за кордоном», яка стосувалася і споживчої кооперації [270, арк.146]. У ній зазначалося, що місцеві господарські організації, які прагнули здійснювати закордонні операції, мали повідомляти про їх характер, час проведення і зміст представництво УНКЗТ у даній країні. Тим самим Укрзовнішторг ще більше посилив контроль за експортною діяльністю ВУКС.

Характерно, що існували певні відмінності між партійним керівництвом республіки та РНК УСРР щодо експортної діяльності споживчої кооперації. Цей факт підтверджує лист ЦК КП(б)У від 26 листопада 1922 р. на ім'я голови правління ВУКС В.П. Затонського, у якому зазначалось, що «для торгівлі із закордоном ВУКС нам цінна, оскільки має великий апарат, пов'язаний із населенням, кредитоспроможна, має можливість безпосередньо у виробника отримувати сировину». ЦК КП(б)У на приховував того факту, що експортна діяльність ВУКС обмежувалася УНКЗТ. Отже, на думку вищого партійного органу, потрібно було надати ВУКС право здійснювати експортно-імпортні операції без опіки НКЗТ УСРР [269, арк.187-188]. Указана позиція ЦК КП(б)У відповідала інтересам ВУКС, проте і надалі контроль за її експортною діяльністю з боку НКЗТ тривав, а це значить, що загалом більшовики були зацікавлені у збереженні монопольного права держави на зовнішню торгівлю.

Регулюючі державні органи продовжували визначати номенклатуру експортних товарів. У перший рік непу це здійснював Укрзовнішторг, а надалі - ВРНГ УСРР. Зокрема, 22 травня 1922 р. ВРНГ затвердила 34 найменування номенклатури експортної сировини [292, арк.90]. Відтак споживча кооперація не мали права виходити за межі визначеної державою експортної номенклатури. По-перше, це була спроба влади унеможливити конкуренцію між заготівельниками, по-друге, більшовики прагнули показати світові єдину зовнішньоторговельну позицію країни, по-третє, обмеження експортної номенклатури мало запобігти ослабленню внутрішнього ринку. Усвідомлюючи необхідність створення високого іміджу вітчизняної продукції, президія правління ВУКС 16 березня 1922 р. ухвалила: «З огляду на те, що експортна сировина вимагає коштів для приведення її в задовільний стан, терміново відпустити на цю справу до 1 млн крб.» [293, арк.74].

Навіть у період економічних труднощів кооператори продовжували розширяти географію експорту продукції. Це підтверджується такими фактами. 4 жовтня 1922 р. на засіданні правління ВУКС ухвалили рішення про відрядження до Англії представників ВУКС з метою організації збуту великої партії експортної продукції [294, арк.16]. Цікавою видається ініціатива Харківського ЄСТ, яке 31 жовтня 1922 р. вирішило організувати представництво в Константинополі. Терміново ним було підготовлено клопотання щодо створення спільного з Вукопспілкою закордонного представництва на константинопольському ринку. Правління ВУКС погодилось із такою пропозицією, і в результаті об'єднаному представництву була доручена реалізація експортної сировини, заготовленої Харківським ЄСТ за власні кошти [295].

Поступова тенденція до відродження сільського господарства, що окреслилася в середині 1922 р., потребувала змін в експортній політиці країни та залучення до зовнішньої торгівлі основних галузей сільськогосподарського виробництва. Відповідно до нових директив держави вибудовувала свою експортну діяльність споживча кооперація України. Так, згідно з постановою ВУЦВК і РНК УСРР «Про вільну скупку, продаж та вичинку хутра» від 16 червня 1922 р. ВУКС та її місцеві організації одержали право проводити заготівлі та експорт всіх видів хутра [296, с.454]. На ряд видів сільськогосподарської продукції держава ввела заборону на вивіз з огляду на загрозу перебоїв з постачанням сировини для промислових підприємств. Так, 23 червня 1922 р. з'явилася постанова УЕР «Про заготівлю УНКЗТ, кооперацією та іншими органами шкірсировини», яка категорично забороняла всім державним закладам, органам кооперації, а також приватним особам експортувати шкірсировину. Керівники споживчої кооперації, які не дотримувались виконання даної постанови, підлягали судовій відповідальності [297, с.461]. Хоча заготівля шкірсировини на експорт була заборонена, проте у ряді випадків кооператори з метою закупівлі на кордоном дефіцитних товарів вдавалися до її вивозу. Зокрема, 29 квітня 1922 р. для активізації заготівель Миколаївської губспілки та прискорення вивозу нею пуху і пера правління ВУКС асигнувало 500 млн крб [294, арк.62]. Відтак миколаївські кооператори направили за кордон 18 вагонів сировини, серед якої була й дефіцитна шкірсировина [284, с.59]. Восени 1922 р. окремі кооперативні організації розпочали експорт яєць. Так, на Полтавщині споживчі кооперативи протягом вересня-листопада 1922 р. заготували 10 вагонів яєць для подальшої їх реалізації в Польщі [298, арк.31]. Однак через продовольчі труднощі заготівля яєць тоді ще не стала однієї з основних статей експорту УСРР.

Споживча кооперація за браком коштів у ряді випадків виконувала експортні заготівлі спільно з органами УНКЗТ. Так, у лютому 1922 р. Подільська губспілка уклала угоду з Подільським відділом НКЗТ на заготівлю та збут у Польщі експортної сировини на паритетних умовах. Для цієї роботи губспілка отримала від свого партнера аванс 16 млн польських марок. Співпраця виявилася доцільною, оскільки губспілка через НКЗТ змогла закупити за виручені від експорту кошти для своїх членів 2 вагони каустичної соди, вагон віконного скла, вагон парафіну, 12 тис. кіс, 14 тис. серпів і 3 тис. метрів мануфактури [299, арк.7]. Загалом протягом 1922 р. в експорті споживчої кооперації переважала промислова сировина, що пояснювалось обмеженістю продуктів харчування, які можна було тоді експортувати.

У процесі відродження експортних операцій вітчизняної споживчої кооперації в перші роки непу виявилося ряд проблем: по-перше, конкуренція у заготівельній галузі між кооперативними і державними структурами, а також між споживчою кооперацією в особі ВУКС та сільськогосподарською кооперацією в особі «Сільського Господаря»; по-друге, слабка обізнаність кооператорів із кон'юнктурою європейських ринків; по-третє, відсутність відповідного стандарту експортної продукції, що призводило до реалізації вітчизняної сировини за нижчими від ринкових цінами. Дослідник міжнародного кооперативного руху М.А. Журба вказує і на низьку якість експортної продукції, що позбавляло ВУКС при великих обсягах вивозу сільгосппродукції отримувати від цього максимальні доходи [300, с.3]. Однак загалом відродження експортної діяльності споживчої кооперації у перші роки непу виявилося необхідною справою, яка сприяла задоволенню потреб селян у ходових товарах. Споживча кооперація змогла посісти певне місце в експорті УСРР, тим самим роблячи значний внесок не лише у відродження економіки республіки, але й посилення її авторитету на світовому ринку.

Упродовж 1923-1925 рр. споживча кооперація все частіше залучалася керівництвом УСРР до заготівлі сільськогосподарської сировини на експорт. Активізація експорту позитивно впливала на зростання товарності сільського господарства. З цього приводу газета «Вісті ВУЦВК» у травні 1923 р. зазначала: «Процес відновлення засівної площі відбувається у нас досить швидко. Повстає проблема організації збуту сільськогосподарської продукції. Споживча кооперація повинна поставити собі завдання збільшення товарності селянського господарства, товарність же можна збільшити через раціональну організацію збуту сільгосппродукції на внутрішньому і зовнішньому ринках» [101].

Держава прагнула використати потенціал споживчої кооперації у справі експортних заготівель з метою усунення із заготівельного ринку приватного посередника. Зокрема, на цьому наголосила сьома конференція КП(б)У (квітень 1923 р.), поставивши перед кооператорами завдання пошуку додаткових шляхів фінансування для організації вивозу за кордон сільськогосподарських продуктів, що мало «звільнити селянина від спекуляції приватного заготівельника» [10, с.270]. Відповідно проблема вигідного збуту сільгосппродукції була розглянута на третій сесії Ради ВУКС (травень 1923 р.), де з огляду на низькі заготівельні ціни на сільгосппродукцію всередині країни було визначено, що найбільш оптимальним у той час має бути її збут за кордоном [112, с.4-5].

Фактором, який позитивно вплинув на активізацію експортно-заготівельної діяльності споживчої кооперації протягом 1923-1925 рр., стало офіційне визнання Виконкомом Міжнародного кооперативного альянсу (МКА) у кінці 1922 р. ВУКС членом цієї організації. Запровадження святкування в Україні Міжнародного дня кооперації у 1923 р. також мало позитивний вплив на залучення до кооперації нових членів та розширення експортних заготівель [301, арк.160]. Позитивно позначилася на розширенні експортної діяльності ВУКС її участь у роботі міжнародних кооперативних виставок, де вона мала можливість рекламувати зразки сільськогосподарської продукції. Наприклад, у 1923 р. ВУКС була учасником кооперативної виставка в Генті (Бельгія) [302, арк.56]. Відкриття на початку 1924 р. Лондонського представництва ВУКС дало їй змогу розширити експортно-імпортні операції із західноєвропейськими кооператорами. Останні, будучи зацікавленими в українській сільськогосподарській продукції, певною мірою сприяли фінансуванню експортної діяльності організацій споживчої кооперації [303, арк.43]. Так, у листопаді 1924 р. англійським товариством оптових закупівель вітчизняній споживчій кооперації було надано кредит у розмірі 50 тис. ф. ст. для налагодження експорту сільгосппродуктів до Англії [304, арк.63].

Відповідно до постанови ВУЦВК «Про заходи допомоги експортові» від 14 лютого 1923 р. на більшість експортних сільськогосподарських товарів держава зняла мито і знизила залізничні тарифи [305, с.165-168]. Водночас протягом 1923-1925 рр. посилились регулювання та контроль з боку державних органів за експортною діяльністю споживчої кооперації. Так, 12 жовтня 1923 р. на засіданні Політбюро ЦК КП(б)У після обговорення питання про хлібоекспорт ухвалили посилити регулярний контроль за експортними заготівлями збіжжя кооперативними організаціями [306, арк.30], а 23 вересня 1923 р. рішення про посилення контролю за експортними заготівлями збіжжя споживчою кооперацією ухвалила міжкооператфракція Мелітопольської округи (фракція, яка діяла при райспоживспілці, складалася з представників різних видів кооперації і займалася координацією їх діяльності, у тому числі щодо виконання державних експортних завдань) [307, арк.55].

Правління ВУКС систематично направляло до вищої партійної інстанції України звітні дані про експортно-заготівельні обороти представництв української кооперації за кордоном. До того ж ЦКК КП(б)У систематично перевіряла надіслані ВУКС дані про здійснені експортні операції. Так, 2 грудня 1924 р. ЦКК КП(б)У запропонувала торговельній секції ЦК КП(б)У додатково перевірити отриману інформацію щодо експортних операцій ВУКС [308, арк.56]. Посилення контролю за експортною діяльністю кооператорів виявилося і з боку інших регулюючих органів, що підтверджує циркуляр ВРНГ УСРР від 1 липня 1924 р. «Про поповнення програми обстеження низової споживкооперації», згідно з яким кожне товариство мало вказати, чи займається воно заготівлею сировини на експорт, що саме заготовляє і кому реалізує заготовлену продукцію [309, арк.73].

Стабілізація економічного життя сприяла відновленню експорту зерна з України. Як зазначав ЦК КП(б)У, відновлення хлібного експорту в 1923 р. мало виняткове значення для відродження народного господарства і «слугувало одним із визначальних факторів, які корінним чином міняли і зміцнювали наше міжнародне політичне становище, особливо в країнах, які були найбільш зацікавлені в нашому хлібі» [310, арк.16]. Під час роботи третьої сесії Ради ВУКС (травень 1923 р.) планувалося, що завдяки вдалому тогорічному врожаю кооператори зможуть налагодити експорт зернохліба. З огляду на це їм пропонувалося брати в оренду державні хлібні комори та зсипні пункти, всіляко зацікавлювати селян щодо здачі збіжжя споживчій кооперації [112, с.5].

Через обмеженість власних коштів кооперативним організаціям доводилося співпрацювати з іншими структурами та продавати їм частину заготовленого збіжжя чи іншої сільгосппродукції з метою отримання необхідного фінансування для вивозу зернохліба за кордон. Наприклад, 2 лютого 1923 р. правління ВУКС продало НКЗТ УСРР 50 тис. пудів макухи, заготовленої для експорту [311, с.4]. Лише після підписання Держбанком угоди 18 жовтня 1923 р. про відкриття ним кредиту в 100 тис. крб під експортні вантажі ВУКС змогла налагодити більш-менш регулярний вивіз хліба за кордон [312, с.9]. Потреба у коштах спонукала вітчизняних кооператорів у справі хлібоекспорту співпрацювати з Центроспілкою СРСР, яка кредитувала та фінансувала ВУКС. Наприклад, 11 червня 1923 р. на засіданні правління ВУКС вирішили взяти на себе всю заготівлю зернохліба, яку належало провести представництву Центроспілки СРСР на Україні [313, арк.13].

Місцеві партійні осередки систематично відстежували стан експортних хлібозаготівель. Так, кооператнарада при Олександрівському окрпарткомі КП(б)У 13 травня 1925 р. слухала питання про стан заготівлі збіжжя на експорт [314, арк.7]. 23 вересня того ж року Полтавський окружком КП(б)У ухвалив рішення про необхідність активізації кооперацією експортної заготівлі пшениці та жита [315, арк.185]. З метою заохочення селян до здачі лишків зерна в кооперативи правління ВУКС 11 червня 1923 р. ухвалило чистий прибуток від експортних операцій розподіляти між кооперативними організаціями так: ВУКС - 20%, райспілки - 20% та сільські споживчі товариства - 60% [316, арк.79]. Запроваджена практика заохочення селян себе виправдала. Відтак газета «Вісті ВУЦВК» у липні 1923 р. підкреслювала: «Інтерес виробників до збуту хліба через кооперацію колосальний. Кооперація дає селянам-поставщикам хліба премію у формі певного відсотку (30-60%) усього прибутку від реалізації хліба на зовнішніх ринках» [125].

З метою посилення централізації у справі хлібоекспорту державними та кооперативними структурами радянська влада всіляко підтримувала діяльність акціонерного товариства «Хлібоекспорт», до складу якого були зобов'язані ввійти всі основні союзні й українські хлібозаготівельні організації. Місцезнаходженням правління «Хлібоекспорту» була Москва, відтак більшовикам було зручно впливати на роботу цієї організації. ВУКС під тиском регулюючих органів також мусила стати членом цього товариства [317, с.16]. Указане товариство здійснювало свої закордонні операції без залучення біржевих та банківських посередників, у результаті чого більшовики прагнули мати найвищі ціни на закордонних хлібних ринках. Не слід відкидати того факту, що членство ВУКС у «Хлібоекспорті» певною мірою допомогло здешевленню процесу збуту заготовленого нею зерна за кордоном та пошуку потенційних покупців. Однак при цьому держава, спрямувавши весь вивіз зерна за кордон через «Хлібоекспорт», мала зиск у вигляді прибутку, у тому числі від залучення споживчої кооперації до експортних заготівель збіжжя.

Загалом експорт споживчою кооперацією зернохліба у 1923-1925 рр. виявився рентабельною справою як для самої системи, так і держави. У хлібозаготівельну кампанію з 1 червня 1923 р. по 1 травня 1924 р. через місцеві кооперативи та їх спілки ВУКС заготувала за угодами з Держторгом, державною структурою «Хлібопродукт» та Центроспілкою СРСР 3033,5 пуда експортного хліба і для власного вивозу за кордон - 2142,5 пуда [126, с.19-20]. Через «ножиці цін» 1923 р., коли ціни на сільгосппродукцію впали, експорт зерна значною мірою став виходом для держави із даної ситуації. З цього приводу 4-а сесія ВУЦВК 19 лютого 1925 р. зазначила, що «…зовнішня торгівля влила у селянське господарство великі кошти, забрала з внутрішнього ринку товарні залишки, піднесла ціни на хліб і значною мірою зменшила гостроту «ножиць» [318, с.247].

Упродовж 1923-1925 рр. вивіз кооператорами яєць був однією з найбільш стабільних статей експорту. У вересні-жовтні 1923 р. до Данціга ВУКС було відправлено 10 вагонів, а до кінця року ще 30 вагонів яєць [312, с.13]. З метою сприяння експорту яєць, живої та битої птиці кооперативними центрами споживчої та сільськогосподарської кооперації у серпні 1924 р. було створене спеціальне товариство - «Кооптах», до складу якого входила ВУКС. Із січня по вересень 1924 р. ВУКС експортувала за кордон 214 вагонів яєць [319, с.88-89]. До кінця року обсяги експорту яєць серед іншої сільгосппродукції, не враховуючи зернохліба, зросли з 25% до 92% [320, с.20]. Результати експорту яєць дали підставу Укрдержплану у доповідній записці до ЦК КП(б)У у грудні 1924 р. свідчити, що «досвід експорту яєць, проведений «Кооптахом», виправдав існування цієї організації» [302, арк.63].

З 1924 р. споживча кооперація УСРР, ураховуючи попит європейських ринків, активізувала заготівлю і збут м'ясної продукції та вершкового масла. Уже в кінці 1924 р. 68 голів рогатої худоби ВУКС реалізувала через своє представництво в Лондоні. Водночас через Держторг УСРР був започаткований збут споживчою кооперацією вершкового масла на константинопольському ринку [321, арк.8]. Приводом до активізації м'ясних експортних заготівель споживчої кооперації стали рішення 4-ї сесії ВУЦВК (лютий 1925 р.). У матеріалах сесії зазначалося, що швидкий розвиток скотарства та відновлення його товарної продукції, особливо дрібної худоби, створює потребу в активізації м'ясного експорту. Сесія доручила урядові УСРР ужити заходи щодо більш активного залучення заготівельних організацій до підсилення експорту продуктів скотарства та створення системи ветеринарно-санітарних норм, які б забезпечували вільний експорт м'ясної продукції. Сесія наголосила на тому, що регулюючим органам потрібно сприяти кооператорам у наданні кредитів для експорту м'ясної продукції [322, с.247].

Однак кредити від держави не могли вирішити проблему фінансування м'ясного експорту, тому кооператорам доводилося не лише вишукувати грошові резерви всередині системи, але й розширювати м'ясоекспортну номенклатуру. Так, на засіданні правління ВУКС 25 липня 1925 р. ухвалили вивозити худобу не лише у живій вазі, але й у вигляді заморожених туш і окороків [323, арк.250]. Збут м'ясної продукції за кордоном полегшувало те, що ВУКС удалося налагодити стабільні контакти з Англійським та Шотландським товариствами оптових закупівель [324, с.62]. Загалом у 1925-1926 рр. продукція тваринництва складала 34,8% експорту сільгосппродукції споживчої кооперації України, не включаючи збіжжя [325, с.3].

З березня 1924 р. згідно з директивою Укрдержплану УСРР споживча кооперація активізувала вивіз за кордон так званих другорядних культур сільського господарства [304, арк.4]. Кооператори з огляду на покращення стану забезпечення населення жирами протягом 1924-1925 рр. активізували заготівлю та збут за кордоном насіння соняшника. Тоді питома вага насіння соняшника в експорті другорядних культур досягала 50,6% [28, с.45]. У 1925-1926 рр. уперше ВУКС експортувала фрукти, картоплю, гриби. У номенклатуру експорту також увійшли коноплі, хміль, патока, цукор-пісок [326, с.8].

Активізація ВУКС заготівель промислової сировини та хутра для експорту завдяки угодам з місцевими кооперативами мала переконливі результати. За січень-лютий 1923 р. ВУКС відвантажила за кордон 400 пудів пера, 800 пудів кінського волосу, 8 тис. пудів тютюну, 6 тис. пудів прядива, 40 тис. куб. футів дубового лісу [327, с.11]. Навесні 1923 р. ВУКС уклала угоди з райспілками на заготівлю 20 тис. пудів макухи, 12 тис. пудів прядива, 1 тис. штук шкурок зайців, 500 штук шкурок лисиць, 4 тис. штук овчини, 100 пудів рогів тощо. Щоб зацікавити райспілки у експортних заготівлях, ВУКС виділила їм 50% необхідних для заготівель коштів. У ряді випадків плани експортних заготівель райспілки перевиконали, зокрема, вони заготували понад 40 тис. пудів макухи [328, с.5].

У 1924 р. обсяги експорту споживчою кооперацією промислової сировини порівняно з попереднім роком зросли у 6 разів [329]. Починаючи з 1923 р., коли накреслилася певна стабілізація економічного життя, експортно-заготівельна діяльність споживчої кооперації України активізувалася і розширилася. Протягом 1924-1925 рр. ВУКС вивозила сільгосппродукцію на 22 зарубіжні ринки [326, с.10]. Загалом за допомогою споживчої кооперації більшовикам упродовж 1923-1925 рр. удалося розширити обсяги та номенклатуру експортної продукції з метою її збуту на зовнішніх ринках і тим самим налагодити товарооборот з більшістю країн Європи.