Господарська діяльність споживчої кооперації України в період нової економічної політики (1921–1928 рр.)

Кооперативні організації здійснювали не лише заготівлю насіння соняшника, але й готової олії. Однак надходження олії для членів кооперації не відповідало потребі, оскільки більшу частину заготовленого продавали іноземним фірмам. Такі факти, зокрема, мали місце на початку 1923 р. під час роботи Хрещенського ярмарку в Харкові, коли представники іноземних фірм масово закупляли заготовлену кооператорами олію [190, с.13]. Подібні факти можна пояснити намагання кооператорів дорожче продати олію і тим самим отримати більші доходи.

На початку 1923 р. кооператори продовжувала здійснювати державні заготівлі картоплі для губерній, які відчували наслідки голоду. Відповідно до завдання Всеукраїнської центральної комісії домопоги голодуючим, що продовжувала діяти при ВУЦВК, у березні 1923 р. Уцеробкооп провів заготівлі 100 тис. пудів картоплі [191, с.5]. Заготівлю картоплі для пайовиків кооператори переважно здійснювали навесні та восени. Зокрема, у квітні 1923 р. Полтавська райспілка для членів кооперації заготувала 7 вагонів картоплі [192, арк.121]. Катериносласький ЦРК з 1 вересня по 15 листопада 1924 р. для робітників металургійних підприємств міста за цінами, нижчими від ринкових, заготував 230 тис. пудів овочів, більшу частину яких становила картопля [193, арк.43]. Одеський ЦРК восени 1925 р. зміг заготувати для своїх потреб та на замовлення ряду державних структур до 500 тис. пудів картоплі [194].

Великі партії технічної сировини кооператори заготовляли для державних підприємств. За перше півріччя 1923 р. ВУКС заготувала для держави 25 тис. пудів конопель, 120 пудів щетини, кінського волосу та гусячого пера [195, с.17]. За друге півріччя на замовлення державної промисловості вона провела обсяжніші заготівлі, зокрема, 5 тис. смушок, 1 тис. 400 пудів конопель, 800 пудів паклі, 1 тис. пудів щетини, 1 тис. пудів кінського волосу, 2 тис. пудів гусячого пера [119, с.13]. Активізація заготівель кооператорами технічної сировини спостерігалася з весни 1924 р., з того часу, коли пленум ЦК КП(б)У (березень-квітень 1924 р.) наголосив на необхідності посилення її заготівлі у селян [10, с.203]. Відповідно ВРНГ УСРР у циркулярі до споживчих товариств від 1 липня 1924 р. терміново вимагала надіслати дані, чи здійснюють вони заготівлю технічної сировини, хто є покупцем - державна промисловість чи приватник, яка її номенклатура [196, арк.73].

У 1924-1925 рр. заготівлю шкірсировини для державної та власної промисловості здійснювали практично всі райспілки України. Зокрема, Одеська райспілка активно заготовляла вовну, щетину, шкурки зайців, лисиць, куряче перо, кінський волос, хвости волів [197, арк.37]. У червні 1925 р. райспілка погодилась виконати завдання губвиконкому щодо заготівлі партії шкур ховрахів для місцевого шкірзаводу [198, арк.91]. Характерним для діяльності робкоопів Полтавщини було те, що вони проводили заготівлю вовни з її подальшим збутом на Нижньогородському ярмарку в РСФРР [192, арк.187]. Безпосередньо ВУКС 13 квітня 1925 р. отримала завдання від НКВТ УСРР на заготівлю впродовж квітня-червня 10 тис. пудів овчини і 8 тис. пудів шкірсировини, підкріплене грошовим кредитом наркомату в 100 тис. крб [199, арк.50].

Задовольняючи потреби своїх членів, кооперативи та їх спілки практикували заготівлі дров, вугілля, будівельних матеріалів. Наприклад, у липні 1924 р. Херсонським робкоопом було заготовлено 58 тис. пудів вугілля і 60 тис. пудів дров для потреб пайовиків [200, с.31]. У серпні того ж року Харківський ЦРК провів заготівлю 2,5 млн пудів дров [201]. 2 млн пудів дров для потреб робітників на початку вересня 1925 р. заготував Одеський ЦРК [202]. Заготівлю не лише дров і вугілля, але й теплих речей на зиму для своїх пайовиків тоді проводила Київська райспілка [203]. Потреба у будівельних матеріалах спонукала Полтавську райспілку в 1924 р. заготувати для членів кооперації понад 100 вагонів будівельного лісу [187, с.23].

Отже, впродовж 1923-1925 рр. темпи заготівельної діяльності споживчої кооперації України помітно зросли. Здійснюючи заготівельні операції, вона тим самим сприяла поліпшенню харчування своїх членів, допомагала державі вирішувати продовольчі проблеми і водночас зміцнювати товарозв'язок між містом і селом. Заготовляючи сільськогосподарську технічну сировину, вітчизняна споживча кооперація підтримувала роботу державних підприємств, водночас забезпечуючи сировиною свої промислові підприємства, тим самим сприяючи випуску промислових товарів, яких тоді бракувало на ринку.

Однак ряд об'єктивних (наслідки голоду 1921-1922 рр., нижчий від запланованих обсягів урожай 1924 і 1925 років, брак коштів, недостатня кількість підготовлених фахівців, слабка забезпеченість ходовими товарами під заготівлі) та суб'єктивних (втручання та контроль з боку держави, планові директиви, обмеження згідно з партійними вказівками вільного збуту вирощеної продукції селянством, виконання державних заготівельних завдань з метою забезпечення потреб промислових районів РСФРР) чинників обмежували та гальмували самостійну заготівельну роботу споживчих товариств та їх спілок. Заготівельна діяльність кооперативних організацій на місцях все більше потрапляла під тиск державно-планових директив, а відтак і циркурялів Вукопспілки. Тож здійснювати самостійні заготівельні операції за економічно обґрунтованими цінами кооператорам не вдавалося, оскільки, в процесі стабілізації сільського господарства упродовж 1923-1925 рр. радянська влада прагматично використовувала споживчу кооперацію для того, щоб максимально охопитили селянські лишки сільгосппродукції за тими цінами, які були б вигідні для держави. При цьому регулювання держави заготівельною діяльністю споживчої кооперації було спрямоване таким чином, щоб якомога міцніше «прив'язати» селян-виробників до споживчих товариств, адже лише здавши кооперативу збіжжя та іншу сільськогосподарську продукцію за низькими цінами, вони могли отримати необхідні промислові товари за цінами, нижчими від приватних.

3.3 Особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації в останні роки непу

З переходом до індустріалізації роль споживчої кооперації в заготівлях помітно зросла, оскільки вона мала забезпечити продуктами харчування зростаюче населення промислових районів та сприяти збуту вирощеної селянами продукції. З огляду на це пленум ЦК ВКП(б) у квітні 1926 р. зазначив, що завдання споживчої кооперації полягало у створенні в руках держави «достатніх резервів як однієї з необхідних умов здійснення планового керівництва господарським життя країни» [204, с.10].

Підставою для посилення державного регулювання заготівель в останні роки непу стало загострення конкуренції між державними і кооперативними заготівельними організаціями та приватними посередниками, постійні коливання цін на промислові товари і сільськогосподарську продукцію та вичікувальна позиція селян. Партійних керманичів України непокоїло те, що споживча кооперація на середину 1920-х років об'єднувала лише 42% селянських дворів, а значить, частина лишків сільгосппродукції перебувала поза контролем держави [205, с.128]. Тому пленум ЦК КП(б)У (29 березня - 2 квітня 1926 р.) визнав, що одним із реальних заходів боротьби за зниження цін на сільгосппродукти є регулювання діяльності заготівельних організацій з боку держави [10, с.420].

Упродовж 1926-1928 рр. заготівельна діяльність споживчої кооперації зазнала подальшого одержавлення, перед нею було поставлено завдання повністю усунути приватника від заготівель. Перша Всеукраїнська конференція КП(б)У (жовтень 1926 р.) визнала першочерговим завданням кооперативних організацій максимальне завоювання ринку сировинних заготівель й усунння з нього приватних елементів [10, с.441]. Утім на практиці посилення державного регулювання заготівельної діяльністї кооператорів часто призводило до ускладнень, оскільки більшовики ігнорували закони ринку. З цього приводу голова правління ВУКС О.Б. Генкін зауважував: «Ми опинилися у якомусь порочному колі: з одного боку організований державно-кооперативний заготівельний апарат, вся сфера фінансового управління щодо реалізації урожаю, регулюючий і нормуючий вплив урядового апарату в особі Наркомторгу, а з іншого боку - ринкова стихія, яка «по-своєму» визначає народногосподарську кон'юнктуру, неприборканий ажіотаж, політика окремих районів... сотень і тисяч наркомторгів, кожен з яких вносив частку свого «мудрого зусилля» в справу дезорганізації ринку» [206, с.3].

На адресу ЦК КП(б)У, РНК та НКВТ УСРР від місцевих органів влади регулярно надходили повідомлення про те, що окремі кооперативи в гонитві за максимальними заготівлями підвищували заготівельні ціни, чим вносили дезорганізацію в загальний хід справи. Тому згідно з рішенням ЦК КП(б)У та НКВТ УСРР від 23 листопада 1926 р. в округах створили комісії, яким належало впродовж десяти днів обстежити процес заготівель сільських кооперативів і райспілок. Результати перевірки доповідалися на засіданнях місцевих партосередків, окрвиконкомів, окружкомів РСІ з метою дотримання кооператорами встановлених державою заготівельних цін [207, арк.27].

Початок індустріалізації посилив увагу більшовиків до хлібозаготівель. З огляду на це пленум ЦК КП(б)У (29 березня - 2 квітня 1926 р.) визнав за необхідне скоротити число заготівельників, які конкурували між собою, вказав на необхідність чіткого районування роботи окремих заготівельників і недопущення організації зсипних пунктів, віддалених від залізничних станцій і пристаней [10, с.420]. Відтак ішлося про те, щоб державні заготівельники та кооперація максимально охопили хлібозернові лишки у селян і тим самим позбавили приватника впливу на хлібозаготівлю.

Споживчій кооперації України доводилось виконувати державні директиви щодо забезпечення зернохлібом не лише потреб внутрішнього ринку, але й інших республік. Так, 14 січня 1926 р. НКВТ УСРР зобов'язав ВУКС протягом місяця заготовити для Центроспілки СРСР 250 тис. пудів жита. При цьому від ВУКС вимагали регулярної звітності з цього питання. 23 січня 1926 р. ВУКС повідомляла НКВТ, що за другу декаду місяця нею відвантажено Центроспілці 61 тис. пудів жита [208, арк.221-222]. Коли в грудні 1927 р. виникли перебої у забезпеченні хлібом робітників Москви та Ленінграда, НКВТ УСРР у службовій записці до ВУКС від 22 грудня 1927 р. звинуватив її у зриві заготівель збіжжя, що призвело до «надзвичайного загострення ситуації з борошном на півночі». Без узгодження з керівництвом ВУКС НКВТ встановив щоденну норму відвантаження зернохліба для вказаних міст, у тому числі для «Хлібопродукта» - 8 вагонів і для Московської спілки споживчих товариств - 6 вагонів. Невиконання ВУКС указаних нарядів мало призвести до відповідних санкцій з боку НКВТ [209, арк.118]. 28 грудня 1927 р. Союзнаркомторг через НКВТ УСРР зобов'язав ВУКС терміново заготувати 300 вагонів зерна для робітників державних підприємств Середньої Азії [209, арк.26].

Втручання влади у хлібозаготівельну роботу споживчої кооперації виявлося в її намаганні впливати на процес збуту збіжжя. Коли виникло ускладнення із забезпеченням державних млинів зерном, НКВТ УСРР директивою від 29 грудня 1927 р. заборонив ВУКС вивозити заготовлене жито із Дніпропетровської округи з тим, щоб підтримати роботу державних млинів «Укрхліба» [209, арк.9]. Щоб убезпечити державні спиртзаводи від простою, НКВТ розпорядженням від 1 жовтня 1927 р. зобов'язав споживчу кооперацію здавати заготовлену кукурудзу Укрспирттресту[210, арк.87]. Держава тиснула на кооперацію щодо передачі нею заготовленого ячменю пивоварним заводам. Наприклад, 25 лютого 1927 р. на засіданні РНК УСРР обговорили питання про забезпечення Харківського державного броварного заводу «Нова Баварія» ячменем. З метою запобігання простою заводу ВУКС зобов'язали поставити йому 50 вагонів ячменю. У разі невиконання розпорядження НКВТ погрожував Вукопспілку «притягти до відповідальності»[211, арк.66].

Більшовики, посилюючи навантаження на вітчизняну споживчу кооперацію, передусім фінансово підтримували державних хлібозаготівельників. Державні кредити, які надійшли від НКВТ СРСР для забезпечення хлібозаготівель 1926 р. на Україні, були розподілені між хлібозаготівельниками так: державна структура «Укрхліб» - 73%, ВУКС - 16% і «Сільський Господар» - 11% [212, арк.40]. Стосовно цього журнал «Кооперативный бюллетень» зазначав: «Усі розрахунки потрібно будувати на тому, що цільового фінансування, мабуть, у цьому році не буде», відтак споживчій кооперації пропонувалося збільшити власні грошові вкладення у хлібозаготівлі з тим, щоб охопити 100% хлібозаготівель на місцях [213, с.27]. Тоді власні кошти споживчої кооперації на хлібозаготівлі становили всього 20%, більша частина належала державним кредитам [214, с.21].

Кооператори були змушені вжити заходи щодо розширення хлібозаготівельної мережі з метою максимального охоплення селянських лишків. Наприклад, 25 грудня 1926 р. Катеринославський окрвиконком інформував Петропавлівський райвиконком, що приватний заготівельник заготовляє з більшим успіхом, ніж державні та кооперативні заготівельники, тому що захопив кращі місця на проїжджих шляхах. Влада зобов'язала кооператорів відкрити хлібозаготівельні пункти там, «де найчастіше проїздять селяни з хлібом на ринок» [207, арк.30]. Для виконання державних завдань кооператорам пропонували максимально наблизитися до виробника зернохліба. Якщо у 1926 р. 3812 сільських кооперативів здійснювали заготівлю збіжжя, то в 1927 р. їх кількість становила 4004, а в 1928 р. - 7011 [151, с.54]. Кооператори вишукували способи зниження накладних витрат у процесі хлібозаготівель. Якщо порівняти накладні витрати серед основних хлібозаготівельників, маємо такі показники: «Хлібопродукт» - 12,59%, Держбанк - 11,46%, Держторг - 10,82%, «Укрборошно» - 9,21%. Накладні витрати хлібозаготівель ВУКС у 1926 р. становили 9,87%, тобто були меншими, ніж у більшості державних заготівельних структур [215, с.14].

Держава робила спробу об'єднати потенціал споживчої та сільськогосподарської кооперації щодо хлібозаготівель Так, у кінці 1926 р. НКВТ та Держплан УСРР висунули ідею про об'єднання кооперативної хлібозаготівельної роботи з метою її активізації та економії коштів [216, с.55]. Проте зазначена ідея не була реалізована. На нашу думку, причина цього полягала в тому, що об'єднанню двох кооперативних центрів - ВУКС та «Сільського Господаря» завадила конкуренція та прагнення кожного завоювати монопольне становище на хлібозаготівельному ринку.

У 1928 р. через низький урожай та з метою послаблення конкуренції між заготівельниками регулюючі органи робили спроби скоротити заготівельну мережу споживчої та сільськогосподарської кооперації. Так, Конвенційне бюро хлібозаготівельників при Вінницькому окружному торговельному відділі НКВТ 14 жовтня 1928 р. чітко визначило кількість допущених до хлібозаготівель товариств: централізовані заготівлі мали здійснювати 123 споживчих і 56 сільськогосподарських кооперативів, а децентралізовані - 201 споживче і 11 сільськогосподарських товариств [217, арк.15].

Проте у 1928 р., коли проблема забезпечення населення хлібом загострилися, існуючій владі не вдалося скоротити хлібозаготівельну мережу споживчої кооперації. На кінець року хлібозаготівлею в Україні займалися до 8 тис. споживчих кооперативів. На споживчу кооперацію тоді припадало 53-54% усіх планових хлібозаготівель [218, с.44]. Зокрема, на XІV Сесії Вукопспілки у лютому 1929 р. мовилося: «Всупереч невдалим заходам регулювальних органів, скерованих на скорочення заготівельної мережі споживкооперації й очевидно розрахованих на зменшення її ролі, споживкооперація зберегла цілком свої міцні позиції на хлібозаготівельному ринку» [219, с.12]. Без сумніву, держава, хоча істотно збільшила хлібозаготівельні плани споживчій кооперації, водночас прагнула скоротити її заготівельну мережу і тим самим посилити централізацію хлібозаготівель.

Посилення централізації хлібозаготівель у споживчій кооперації почалося відтоді, коли 9 квітня 1926 р. РПО СРСР видала указ про реорганізацію хлібозаготівельного апарату, за яким завдання кооператорів на хлібному ринкові визначалося у максимальному охопленні селянських лишків. Внутрішні кооперативні організаційні заходи швидко призвели майже до повної консолідації системи у хлібозаготівлях [151, с.50]. Дані табл. 3.3 переконливо засвідчують, що основна частина хлібозаготівель у споживчій кооперації припадала на сільські товариства. Якщо в 1925-1926 рр. вона становила 79 %, то в 1927-1928 рр. - 96,4%. Відтак тенденція до зростання ролі сільських споживчих товариств у заготівлях хліба увиразнилася.

Таблиця 3.3

Динаміка хлібозаготівель споживчої кооперації України за окремими ланками за період з 1926 по 1928 рр. ( у тис. тонн) [151, с.51-52]

Кооператори широко використовували методи матеріальної зацікавленості селян до здачі зерна споживчим кооперативам [220, с.321]. До кінця 1928 р. мануфактура залишалася дієвим стимулом для хлібозаготівель, позаяк її не вистачало тоді на селі. Однак проблем із своєчасним надходженням необхідної кількості мануфактури на місця було немало, що, у свою чергу, позначалось на темпах хлібозаготівель. Так, 25 листопада 1926 р. НКВТ УСРР інформував ЦК КП(б)У щодо проблеми з доставкою мануфактури для Дніпропетровської округи. З обіцяних споживчій кооперації 250 тис. пудів мануфактури вдалося завезти лише 170 тис. пудів. Тому ЦК КП(б)У зобов'язав НКВТ терміново направити до Дніпропетровська не менше 9 вагонів мануфактури з тим, щоб активізувати осінню хлібозаготівлю [207, арк.28]. 7 грудня 1928 р. правління ВУКС знову замовило у НКВТ УСРР 83 вагони цього ходового товару [221, арк.114].

Загалом існуюча влада прагнула урегулювати надходження дефіцитних товарів під хлібозаготівлі, не допускаючи їх розпорошення на місцях. У директиві НКВТ СРСР та РПО СРСР від 30 грудня 1927 р., надісланій місцевим виконкомам, внуторгам та кооперації мовилося: «У зв'язку з посиленням хлібозаготівель повинна бути звернена увага на своєчасне відвантаження як дефіцитних, так і достатніх промислових товарів для забезпечення села. Ви повинні вжити всі заходи щодо точного виконання всіх директив уряду з врегулювання хлібозаготівель і ніякі пояснення причин затримки у відправці товарів братися до уваги не будуть». Усі непорозуміння щодо надходження товарів мали вирішуватися НКВТ УСРР упродовж 24 годин [211, арк 4].

У 1928 р., коли державні хлібозаготівлі через низькі заготівельні ціни здійснювалися в умовах загострення класової боротьби на селі, влада передусім прагнула задовольняти мануфактурою сільську бідноту та сільських активістів. Наприклад, Лубенський окрвиконком у таємному обіжнику до райспілок від 28 жовтня 1928 р. встановив розподіл мануфактури таким чином, що сільській бідноті призначалося 30%. Інші верстви селян лише за умови здачі кооперативу не менше 1 пуда зернохліба могли отримати мануфактури не більше як на 70 коп. [222, арк.155]. Для стимулювання селян до здачі хліба споживча кооперація Полтавщини використовувала й інші дефіцитні товари. Зокрема, Полтавське управління НКВТ в обіжнику до райспілок від 7 лютого 1928 р. звертало їх увагу на недостатню кількість сукна [222, арк.16], а згідно з його директивою від 13 лютого 1928 р. кооператори мали забезпечити сільські крамниці горілкою в обсязі не менше двотижневої потреби [223, арк.57].

У хлібні райони Криворізької округи протягом лютого 1928 р. споживча кооперація завезла 3 вагони риби з Астрахані [221, арк.13]. Водночас практикувалося оперативне перекидання на село промислових товарів, які були у розпорядженні робкоопів. Так, 25 червня 1928 р. збори Дніпропетровського ЦРК з огляду на повільне надходження зерна визнали першочерговим завдання з перекидання ходових товарів у хлібозаготівельні райони, «зменшуючи забезпечення міського робітничого населення» [224, арк.51]. Відтак на середину 1928 р. частка промислових товарів для села збільшилася до 65% від усіх товарів, які отримала тоді вітчизняна споживча кооперація [225, с.9].

Утім у ряді споживчих товариств мало місце порушення порядку стимулювання членів кооперації за зданий зернохліб. Це, зокрема, підтверджує стенограма наради уповноважених ЦК КП(б)У по хлібозаготівлях від 1 листопада 1928 р. Мовилося про те, що на місцях непоодинокими були випадки, коли приватники, закупляючи збіжжя у селян за вищою, ніж у споживчій кооперації ціною, потім здавали його до сільського кооперативу і в результаті забирали весь дефіцитний товар, зокрема, мануфактуру [226, арк.44].

Іншим видом матеріального стимулювання селян була додаткова виплата за зданий хліб. Так, правління ВУКС 21 грудня 1927 р. визнало за потрібне видати доплату пайовикам за зданий до кооперативу зернохліб у розмірі до 5 коп. за кожний пуд. При встановленні додаткової оплати за зданий хліб кооператори мали дотримуватися класового підходу. Наголошувалось на тому, що незаможники та середняки у своїй більшості здавали до кооперації збіжжя у першій половині хлібозаготівельної кампанії, а заможні верстви села затримували реалізацію зерна. Відтак було запропоновано видавати селянам доплату лише за хліб, зданий до кооперативу не пізніше 1 квітня 1928 р. [227, арк.32]. Водночас вживалися заходи для стимулювання кооперативних організацій та їх працівників. З цією метою було видане розпорядження НКВТ УСРР від 3 листопада 1926 р., яке стосувалося оподаткування оборотів споживчих товариств із хлібозаготівель. Комісійна винагорода, яку отримували споживчі товариства від райспілки за проведені хлібозаготівлі, віднині не входила в оборот товариства, що підлягав оподаткуванню, а це було стимулом для кооператорів [228, арк.64].

Варто зупинитися на практиці грошового преміювання Могилів-Подільською райспілкою своїх працівників, задіяних на хлібозаготівлях. Зокрема, 20 січня 1928 р. райспілка ухвалила рішення про преміювання кооператорів. Відтак за січень на премію міг розраховувати член правління того сільського товариства, для якого місячний план здачі зернопродуктів становив не менше 1 тис. пудів. У такому випадку винагорода складала 10 крб. За перевиконання товариством місячного плану на 25% його керівники отримували 25 крб, а за перевиконання місячного плану на 50% - відповідно 50 крб премії. Перевиконання місячного плану кооперативом понад 50%, крім вищезазначеної винагороди, передбачало по 1 крб за кожний відсоток. Працівники товариств, для яких норма заготівлі була встановлена менше 1 тис. пудів, премію могли отримати в тому випадку, коли вони підвищували визначену норму заготівлі. Тоді ж Могилів-Подільська райспілка виділила премії ряду товариств, які домоглися кращих показників під час хлібозаготівель 1927-1928 рр., зокрема, Мурафському та Ямпільському - по 20 крб кожному, Тульчинському - 15 крб, Насиківському - 10 крб [229, арк.26].

Загалом по Україні, починаючи з 1928 р., матеріальне заохочення за здані зернопродукти отримували лише ті кооперативи та районні споживспілки, які своєчасно виконали встановлені державою плани. Так, згідно з телеграмою НКВТ УСРР від 17 січня 1928 р. до уповноважених цього наркомату на місцях, з метою заохочення сільських споживчих товариств лише в ті райони республіки, де хлібозаготівлі зростали, посилено направлялися дефіцитні товари. Водночас місцеві регулюючі органи були зобов'язані скоротити постачання промисловими товарами тих споживчих кооперативів, у районах яких хлібозаготівлі відставали від необхідних обсягів [230, арк.12-12зв.].

Формою державного регулювання заготівельних цін на зернопродукти були конвенцбюро, які з середини 1920-х років діяли при окружних відділах НКВТ УСРР. Тож усі заготівельники даного регіону укладали між собою угоду про встановлення заготівельних цін як на зернохліб, так і на інші сільгосппродукти. Так, постановою конвенційного бюро при Вінницькому окрторгвідділі НКВТ від 26 серпня 1926 р. були встановлені заготівельні ціни, зокрема, на жито - 77 коп. за пуд і на пшеницю - 1 крб 15 коп. за пуд, дотримуватися яких мали всі кооператори [229, арк.3]. На кожну зернову культуру встановили постійну кондицію, тобто визначили вимоги до якості зернохліба. Наприклад, у січні 1928 р. конвенційна ціна за пуд пшениці становила 1 крб 13 коп. Коли якість зерна була краща від встановленого стандарту, тоді заготівельникам дозволяли робити доплату до конвенційної ціни до 5 коп. за пуд і, навпаки, коли засміченість зерна була вища від норми, кооператори могли зменшувати ціни [229, арк.19]. Згідно з рішенням Вінницького конвенцбюро від 8 лютого 1928 р. місцеві споживчі кооперативи, як і інші заготівельні структури, у випадку переплати за зернохліб притягалися до судової відповідальності [229, арк.51].

Державі вдалося помітно потіснити приватника на хлібозаготівельному ринку. Якщо в 1925-1926 рр. питома вага державних та кооперативних хлібозаготівель складала 75%, а приватного заготівельника - 25%, то в 1926-1927 рр. відповідно 90% і 10% [211, арк.116]. За даними наркома торгівлі України М.О. Чернова, упродовж 1 жовтня 1925 - 1 жовтня 1927 рр. питома вага споживчої та сільськогосподарської кооперації в хлібозаготівлях зросла з 18 до 39,8%, натомість питома вага приватника впала з 27 до 12% [231, с.29].

У 1928 р. хлібозаготівельна робота мала ряд особливостей порівняно з попередніми роками. Вона відбувалася в умовах збільшення планових завдань та загострення боротьби за хліб. Від початку 1928 р. плануючими органами систематично переглядалися у бік збільшення хлібозаготівельні плани, які мала виконати вітчизняна споживча кооперація. Так, 3 січня 1928 р. Українська економічна рада ухвалила річний план державних хлібозаготівель для заготівельних організацій, у тому числі кооперативних. Із загального обсягу 265 млн пудів збіжжя на «Сільський Господар» припадало 91 млн пудів, на Вукопспілку - 80 млн пудів, державні заготівельні структури «Укрхліб» - 55 млн пудів і «Хлібопродукт» - 35 млн пудів [223, арк.62].

Відповідно до розпоряджень НКВТ УСРР ВУКС упродовж січня 1928 р. мала заготовити 5 млн пудів зерна. Ця директива була визнана керівництвом ВУКС завищеною. Тому правління ВУКС звернулося до НКВТ із письмовим роз'ясненням, в якому говорилося, що держава покладає на споживчу кооперацію непомірні завдання, у тому числі забезпечення зерном млинів державної структури «Укрхліб» та елеваторів «Хлібопродукту», а також млинів Московської спілки споживчих товариств. У зверненні зазначалося, що «виконання встановленого плану хлібозаготівель призведе до недовантаження млинів ВУКС і зриву через це плану внутрішнього постачання». Однак пропозиція керівництва ВУКС щодо зменшення їй хлібозаготівельного плану на січень до 4 млн пудів не була врахована [209, арк.13]. Натомість НКВТ УСРР посилив контроль за хлібозаготівлями споживчої кооперації. 19 грудня 1927 р. він надіслав обіжник до всіх хлібозаготівельних організацій з вимогою дотримання необхідної звітності (обсяги заготівель зерна, його якість та результати збуту). При цьому кооператорів попереджали, що за несвоєчасне виконання хлібозаготівельної звітності Наркомат торгівлі «не обмежиться тільки штрафом, а вживатиме більш рішучі заходи впливу» [209, арк.45].

Нарада правління ВУКС під тиском регулюючих інстанцій 8 січня 1928 р. ухвалила рішення про підбиття підсумків хлібозаготівель кооперативними організаціями кожні п'ять днів. За результатами першої п'ятиденки січня план виконали Полтавська, Кременчуцька, Лубенська, Роменська, Шевченківська та Прилуцька райспілки. Водночас недовиконання було характерне для Дніпробузької, Першотравенської, Дніпропетровської, Запорізької, Криворізької, Мелітопольскої, Бердянської, Маріупольської райспілок. Прикмектно, що уповноваженим ВУКС в округах заборонили давати в пресу інтерв'ю про хлібозаготівлі, що підтверджувало факт одержавлення кооперації [232, арк.38].

Невиконання державними та кооперативними організаціями встановлених центром планів хлібозаготівель загрожувало їх усуненням від цієї справи. Під тиском розпоряджень планових органів, а також з метою збереження своїх позицій на хлібному ринку у січні 1928 р. ВУКС спромоглася виконати місячний план на 131%, «Сільський Господар» - на 116%, тоді як державні заготівельні організації «Укрхліб» - на 82% і «Хлібопродукт» - на 56%. Відставання державних хлібозаготівельників спонукало керівництво УСРР внести корективи в плани хлібозаготівель. 11 лютого 1928 р. хлібозаготівельна комісія ЦКК КП(б)У домагалася від ЦК збільшення хлібозаготівельних планів для кооперації. Відтак у лютому місячний план для ВУКС збільшили до 11 млн пудів за рахунок перекидання частини плану «Хлібопродукта» [233, арк.3].

Керівництво ВУКС не зуміло протистояти державному тиску, а відтак було змушене виконувати завищені хлібозаготівельні плани. 18 лютого 1928 р. на засіданні правління ВУКС після обговорення результатів хлібозаготівель констатували «надзвичайно незадовільне виконання лютневого плану» (на той час 30%). Загроза зриву державних завдань спонукала правління розіслати на місця розпорядження - протягом 5 днів домогтися «різкого перелому в ході хлібозаготівель для беззастережного виконання лютневого плану» [221, арк.61].

Упродовж 1928 р. партійні директиви були спрямовані на посилення одержавлення споживчої кооперації у галузі хлібозаготівель. Це підтверджує резолюція «Про хлібозаготівлю поточного року і про організацію хлібозаготівельної кампанії на 1928-29 рік», ухвалена об'єднаним пленумом ЦК і ЦКК ВКП(б) у квітні 1928 р. Відтак увесь хліб, заготовлений споживчою кооперацією відповідно до загальносоюзного плану (за винятком місцевих позапланових заготівель), вона мала здавати на заготівельні пункти державної хлібозаготівельної структури «Союзхліб» [204, с.321-323]. У червні того ж року пленум ЦК КП(б)У, визнавши незадовільними темпи хлібозаготівель на Україні, акцентував на необхідності посилення плановості у роботі державних та кооперативних організацій [10, с.562].

Державні директивні методи управління, у свою чергу, були взяті на озброєння очільниками ВУКС та райспілок щодо керівництва споживчими товариствами, які власне стали основними виконавцями хлібозаготівельних завдань. Доказом цього є розпорядження правління Могилів-Подільської райспілки Ямпільському товариству від 8 квітня 1928 р. заготовити за місяць 6 тис. пудів зернопродуктів. При цьому зазначалося, що «ця цифра зміні у бік зменшення не підлягає» [229, арк.88]. Загалом хлібозаготівельна практика першої половини 1928 р. переконувала, що більшість кооперативних організацій з державними планами не впорується. Плани державних хлібозаготівель для споживчої кооперації порівняно з іншими заготівельними структурами були явно завищені, а тому не могли бути виконані своєчасно і в повному обсязі. Зокрема, влітку 1928 р. споживча кооперація Чернігівської округи заготувала зернопродуктів лише 51,1% від плану [234, с.4].

Запровадження першого п'ятирічного плану з 1 жовтня 1928 р. означало, що віднині господарська діяльність споживчої кооперації буде відбуватися у строго узгоджених рамках державного планування. Хоча обсяги заготівель хліба споживчою кооперацією в 1927-1928 рр. збільшилися порівняно з попереднім роком на 71,8%, пленум ЦК КП(б)У (листопад 1928 р.) різко критикував її хлібозаготівельну діяльність. Пленум ухвалив резолюцію «Про недорід, хлібозаготівлі і чергові завдання у галузі сільського господарства», в якій наголошувалось на тому, що кооператорам потрібно мобілізувати всі сили на усунення труднощів у хлібозаготівлі [10, с.575].

Оскільки ситуація на хлібному ринку залишалася вкрай напруженою, все частіше правління ВУКС збиралося на засідання, щоб проаналізувати виконання державних планів. Так, 12 грудня 1928 р., підбиваючи підсумки хлібозаготівельної кампанії за листопад, правління ВУКС визнало, що виконання плану складає лише 55%. З огляду на це було вирішено терміново направити на місця додаткову партію гостродефіцитних товарів. Райспілки з найгіршими показниками (Житомирська, Зінов'євська, Конотопська, Мелітопольська, Прилуцька та Роменська) зобов'язали впродовж грудня добитися не тільки виконання плану, але й компенсації за невиконаний план за попередні місяці [221, арк.76]. 20 грудня 1928 р. на засіданні правління ВУКС за недовиконання державного плану суворо були попереджені райспілки: Полтавська - (43,5% виконання), Харківська - (48,2% виконання) і Прилуцька - (60,6% виконання) (221, арк.77]. Однак навіть під тиском держави виконання споживчою кооперацією хлібозаготівельних планів у кінці 1928 р. виявилося нереальною справою, за грудень вона змогла реалізувати державний план тільки на 51,3% [233, арк.76].

У пошуках винуватців зриву державних хлібозаготівельних завдань партійно-радянське керівництво республіки постійно здійснювало перевірки кооператорів, задіяних на хлібозаготівельній роботі. У 1928 р. перевірки кадрового складу споживчої кооперації активізувалися. Поштовхом до посилення його «чистки» стала секретна директива Політбюро ЦК ВКП(б) за підписом Й.В. Сталіна від 13 лютого 1928 р. «Про підсумки заготівельної кампанії» [235, арк.1-3 зв]. Споживчі товариства та райспілки, зазначалося у директиві, «виявилися не на висоті свого призначення», оскільки «замість того, щоб приборкати спекуляцію, розпочали шалену конкуренцію між собою, підривали єдиний фронт заготівельників, піднімали ціни на хліб і тим самим допомагали спекулянтам і куркулям зривати радянську політику цін, погіршували ринок, заважали заготівлі». Відтак акцентувалося на необхідності очищення кооперативних організацій від «ворожих елементів».

Ряд секретних розпоряджень щодо притягнення до судової відповідальності за зрив хлібозаготівельних планів видав НКВТ УСРР. Так, 7 січня 1928 р. він надіслав розпорядження окружним прокурорам, у якому йшлося про уповільнення темпів хлібозаготівель. Прокурорам на місцях надавалося право притягати до кримінальної відповідальності керівників споживчої кооперації, які використовували промислові товари під хлібозаготівлі не за призначенням [223, арк.24]. 16 січня 1928 р. згідно з розпорядженням НКВТ кооперативним центрам належало усувати з роботи тих членів правлінь кооперативних організацій, які не забезпечувати виконання державних планів хлібозаготівель [222, арк.11]. Прикладом виконання даної директиви є рішення правління Могилів-Подільської райспілки від 25 січня 1928 р. щодо притягнення до судової відповідальності завідувача Барської заготівельної контори Згута за недовиконання січневого плану [229, арк.34].

Навесні 1928 р. контроль регулюючих органів за хлібозаготівлями кооператорів посилився, по-перше, з огляду на загострення ситуації на хлібному ринку, по-друге, з огляду на вказівки Й. Сталіна. Зокрема, 13 квітня 1928 р., виступаючи перед Московським партактивом, Й. Сталін указав на інертність партійних осередків у районах хлібозаготівель і звинуватив їх у «небажанні втрутитися в хлібозаготівельну кампанію… і покласти кінець загальній розхлябаності на заготівельному фронті» [236, с.44]. Систематично у партійні осередки від райспілок надходила інформація про кооператорів, на які покладалися обов'язки забезпечення виконання планів хлабозаготівель. Зокрема, 20 серпня 1928 р. до Дніпропетровського окружкому КП(б)У надійшли детальні характеристики на 26 кооператорів, які відповідали за своєчасні хлібозаготівлі в Петриківському, Петропавлівському, Перещепинському, Юріївському, Солонянському, Васильківському, Криничанському і Дніпровському районах Дніпропетровської округи [235, арк.41].

Якщо на місцях перевіркою кооператорів-заготівельників займалися окружні партійні осередки, то стосовно ВУКС цю роботу здійснював ЦК КП(б)У. Так, 26 жовтня 1928 р. вийшла директива Оргбюро ЦК КП(б)У про заміну безпартійних членів підрозділів ВУКС, відповідальних за хлібозаготівлі, кооператорами-комуністами [233, арк.59]. У свою чергу, НКВТ УСРР 11 серпня 1928 р. в директиві на ім'я окрвиконкомів, окружних відділів торгівлі, керівників «Сільського Господаря», ВУКС та «Союзхлібу» звинуватив їх у бездіяльності, яка призвела до «загрози зриву хлібозаготівельної кампанії». Щоб домогтися «різкого перелому в розвитку хлібозаготівель», було рекомендовано направити на село комуністів чи перевірених на хлібозаготівельній роботі безпартійних [230, арк.38]. У той період керівництво ВУКС не знайшло в собі сили протидіяти розгортанню «чистки» кооперативних кадрів. Натомість очільники ВУКС теж почали вдаватися до усунення від хлібозаготівель «непридатних робітників» [79, с.36].

Особливістю хлібозаготівельної кампанії 1928 р. стало те, що об'єктом критики за уповільнення її темпів стали безпосередньо й самі пайовики. На цьому, зокрема, акцентував пленум ЦК КП(б)У у листопаді 1928 р. [10, с.574]. Нарком земельних справ УСРР О.Г. Шліхтер закликав споживчу кооперацію перебудувати роботу «в напрямі поглиблення класового підходу до окремих соціальних груп села» і «стати на шлях припинення будь-якої господарської допомоги куркульським елементам» [237, с.383]. Кооператори, виконуючи партійні директиви, посилили боротьбу проти тих пайовиків, які притримували збіжжя або продавали його приватному посередникові. У червні 1928 р. журнал «Кооперативне будівництво» закликав занести на «чорну дошку всіх пайовиків, які, маючи значні запаси, обходять свій кооператив, коли реалізують хлібопродукти, позбавляти їх права одержувати з кооперативу постачання і навіть виключати з числа пайовиків тих, хто приховує хліб, створювати навколо них атмосферу загальної зневаги та бойкоту як до ворогів кооперації» [225, с.11].

Неврожай у ряді районів УСРР спонукав кооператорів приділити увагу вирішенню таких проблем, як постачання селянства неврожайних округ посівним матеріалом, продовольча підтримка хлібом Червоного Хреста, біженців. Згідно з постановою УЕР від 28 лютого 1928 р. ВУКС мала видати безвідсоткові кредити зерном сільській бідноті до нового врожаю у розмірі 7,6 млн пудів [211, арк.36]. 10 квітня 1928 р. УЕР ухвалила рішення щодо заготівлі споживчою кооперацією 142,5 тис. пудів збіжжя для підтримки 18 тис. дітей біженців із неврожайних губерній [211, арк.35]. Оскільки у середині 1928 р. у зв'язку із посухою в ряді районів України почалися перебої із забезпеченням міського населення зерном та борошном, у липні споживча кооперація відповідно до державного завдання заготувала для робітників та біженців 1 млн 30 тис. пудів зерна із загального плану 3 млн 720 тис. пудів, який включав усі наявні державні та кооперативні хлібозаготівельні організації [222, арк.45].

Керівництво УСРР турбувало те, що зниження заготівельних цін на зерно призводило до заготівлі кооператорами та іншими хлібозаготівельниками зерна низької якості, що потім негативно впливало на якість випічки. Державна харчова інспекція при НК здоров'я та місцеві органи влади в березні 1928 р. отримали завдання від уряду посилити контроль за якістю збіжжя. За порушення визначеної якості зерна заготівельні організації мали притягатися до відповідальності як за фальсифікацію продуктів харчування [210, арк.20]. Так, 16 травня 1928 р. торговельно-кооперативна секція Харківської міської ради зобов'язала окрторвідділ щотижня інформувати її про стан перевірки заготівель зернохліба та якість борошна з метою забезпечення шкіл [211, арк.104].

Під тиском союзних директив 11 лютого 1928 р. Центроспілка СРСР і ВУКС стали членами акціонерної структури «Хлібопродукт». Тим самим більшовики прагнули до одержавлення споживчої кооперації, оскільки «Хлібопродукту» дозволялося використовувати сільські споживчі кооперативи під час хлібозаготівель [230, арк.23]. Напруженими залишались відносини ВУКС і державної організації «Союзхліб». Підтвердженням цього є клопотання голови правління ВУКС О.Б. Генкіна від 15 жовтня 1928 р. до ЦК КП(б)У вплинути на зменшення оподаткування проведених ВУКС хлібозаготівель для «Союзхліба», бо НКВТ вимагав від кооператорів додаткової податкової сплати в розмірі 250 тис. крб. Очільники ВУКС наполягали на тому, щоб оподаткування було перенесено на «Союхліб», який «отримав прибуток у декілька мільйонів, тобто набагато більший, ніж прибуток всієї споживчої кооперації України на хлібозаготівлях» [230, арк.87-88].

З метою посилення залежності споживчої кооперації від хлібозаготівельних планів держава вдалася до запровадження контрактації на зернові культури. У 1928-1929 рр. питома вага контрактації у хлібозаготівлях ВУКС уже становила 54,6% [151, с.52]. Кооперативні організації укладали угоди із селянами на засів ними зернових культур з подальшою обов'язковою закупівлею визначених обсягів збіжжя. При цьому визначалися заготівельна ціна і терміни здачі зерна. Такий порядок мав забезпечити безперебійне постачання хлібом промислових районів та підприємств переробної промисловості сировиною, а також гарантувати селянам вигідні умови збуту вирощеного ним зернохліба. Водночас контрактація зернохліба свідчила про її повне підпорядкування споживчої кооперації державним планам.

Загалом обсяги хлібозаготівельної діяльності споживчої кооперації України впродовж 1926-1928 рр. зросли, про що свідчать дані табл. 3.4.

Таблиця 3.4

Дані про обсяги заготівель зернохліба споживчою кооперацією України за період з 1925-1926 по 1927-1928 рр. [238, арк.35]

Отже, на підставі наведених даних можна констатувати, що хлібозаготівлі споживчої кооперації України за період з 1 жовтня 1925 по 1 жовтня 1928 рр. зросли у 2,3 раза. З 19% у хлібозаготівельну кампанію 1926-1927 рр. питома вага ВУКС як планового заготівельника в Україні зросла до 36,2% у хлібозаготівельну кампанію 1927-1928 рр. [238, арк.36-37]. Загалом питома вага державних та кооперативних організацій УСРР у союзних планових хлібозаготівлях у 1928 р. становила 13%, у тому числі на вітчизняну споживчу кооперацію припадало 4,4% [233, арк.64].

Кооператори, виконуючи державні завдання, мали активізувати заготівлі м'ясної продукції. Вирішуючи проблему фінансування м'ясозаготівель для забезпечення промислових центрів, УЕР у жовтні 1926 р. сприяла в отриманні Уцеробсекцією ВУКС кредиту від Держбанку у розмірі 1 млн крб. Однак розподіл отриманих коштів під м'ясозаготівлі мали здійснювати не робкоопи, а окрвиконкоми [239, с.8]. Певний час НКВТ УСРР не визнавав споживчу кооперацію одним із основних м'ясозаготівельних організацій, а значить, вона здійснювала заготівлі м'яса невеликих обсягів. У 1926 р. м'ясні заготівлі ВУКС складали всього 0,1% від загальної суми її обігів [238, арк.35]. Х Всеукраїнський з'їзд Рад (квітень 1927 р.) наголосив на необхідності активізації кооперативних заготівель м'яса та вершкового масла з метою підтримки робітників [240, с.321]. 2-а сесія ВУЦВК Х скликання (жовтень 1927 р.) також акцентувала увагу на важливості посилення кооперативних заготівель м'ясної, молочної та овочевої продукції [241, с.1032].

Колегія НКВТ УСРР 2 липня 1927 р. ухвалила рішення сприяти активізації ВУКС у її м'ясозаготівельних операціях [242, арк.142]. Віднині споживча кооперація розглядалася керівництвом республіки як один з основних заготівельників м'ясної продукції. Конкурентами ВУКС виявилися державна структура «Укрм'ясотрест», скотарсько-молочарська спілка сільськогосподарської кооперації «Добробут» та акціонерне товариство «Бекон», що діяло в Полтаві (членом цього товариства була і Полтавська райспілка). Робкоопам також дозволялося здійснювати заготівлі м'яса для своїх потреб чи на замовлення місцевих організацій. Підтвердженням цього є рішення президії Чернігівського ЦРК від 26 січня 1927 р. щодо виконання договору на заготівлю м'яса для червоноармійців місцевого 20 полку [243, арк.39 зв.].

2 липня 1927 р. НКВТ УСРР визначив для ВУКС план заготівель м'яса на 1927-1928 рр., який становив 1,5 млн пудів із загального обсягу заготівель у межах України в розмірі 7 млн 750 тис. пудів, тобто на ВУКС припадала п'ята частина м'ясозаготівель. Водночас споживчій кооперації було запропоновано відкривати при місцевих кооперативах заготівельні пункти, які б систематично приймали худобу від виробників, видаючи їм до 80% ринкової вартості худоби з тим, щоб селянам не доводилося їхати на ринок [244, с.337]. Постанова НКВТ від 21 вересня 1927 р. вимагала від м'ясозаготівельних організацій, включаючи споживчу кооперацію, зниження заготівельних цін на м'ясо в розмірі від 5 до 10% за пуд. М'ясозаготівельним структурам запропонували укласти між собою конвенційну угоду щодо узгодження заготівельних цін на худобу [244, с.342]. Водночас зниження заготівельної ціни на м'ясо не повинно було призвести до зниження його якості, а відтак погіршення харчування робітничого населення.

На початок 1928 р. ситуація на м'ясозаготівельному ринку України загострилася, про що свідчили черги у м'ясних магазинах у містах. Наприклад, 15 січня 1928 р. об'єднане засідання президії ради уповноважених і правління Чернігівського ЦРК вирішили не скорочувати свого заготівельного апарату з тим, щоб «поставити справу постачання пайовикам хліба й м'яса майже на 100%». М'ясозаготівельна справа чернігівськими кооператорами була оголошена такою ж ударною, як і хлібозаготівлі [245, арк.125 зв].

Протягом 1928 р. посилився контроль з боку партійних органів за станом м'ясозаготівельного ринку. Так, 20 липня 1928 р. Політбюро ЦК КП(б)У зобов'язало НКВТ УСРР ужити додаткові заходи щодо розширення державних та кооперативних заготівель худоби та усунення від цієї справи приватника. Водночас акцентувалося на необхідності збереження регулюючого впливу цього наркомату на ціни м'ясного ринку [230, арк.37]. НКВТ 2 серпня 1928 р. направив розпорядження організаціям споживчої кооперації - протягом 5 днів активізувати заготівлі м'яса і тим самим запобігти перебоям у постачанні міського населення. Щоб стимулювати селян до здачі м'яса, кооператорам дозволили призупинити зниження заготівельних цін [222, арк.4]. Водночас кооператорам запропонували запровадити контрактацію у селян великої рогатої худоби та свиней [230, арк.52]. Для безперебійного забезпечення робітників м'ясом Уцеробсекції ВУКС дозволили укладати договори з основними м'ясозаготівельниками, які передбачали різну ціну залежно від якості продукції [246, арк.19].

Неврожай 1928 р. негативно вплинув на відгодівлю худоби. Так, 22 листопада 1928 р. конвенційне бюро м'ясозаготовельників при Вінницькому окрторгвідділі вказало на низький рівень відгодівлі худоби і свиней, що викликало проблеми з їх збутом. З огляду на це Вінницька райспілка вирішила посприяти селянам у вирішенні питання реалізації м'ясної продукції на місці. У результаті до кінця року райспілці довелося за свій рахунок відкрити в окрузі 31 м'ясну крамницю [247, арк.46].

На складність проведення кооперативних м'ясозаготівель указують матеріали засідання правління ВУКС від 31 жовтня 1928 р., де було підкреслено, що умови м'ясозаготівель «цілком ненормальні». У ряді випадків регулюючі органи надавали переваги державним структурам, коли йшлося про м'ясозаготівлі для промислових центрів, де завжди існував попит на м'ясну продукцію [221, арк.78 зв.]. У Сумській, Дніпропетровській, Ніжинській та Житомирській округах окрвиконкоми та окрвнуторги, проігнорувавши розпорядження НКВТ про допущення ВУКС до м'ясозаготівель, забороняли кооператорам здійснювати заготівлі м'яса. В часописі «Кооперативне будівництво» підкреслювалося: «Запопадливість місцевих органів у справі перешкоджання в розгортанні м'ясозаготівельної роботи споживчої кооперації доходить до того, що в деяких округах місцеві окрвиконкоми, навіть не зважаючи на категоричні розпорядження НКТоргу, дозволити споживчим спілкам заготовляти м'ясо, все таки не допускають їх до цього»[248, с.43].

Споживча кооперація не лише виконувала державні м'ясозаготівельні завдання, але й забезпечувала потреби своїх членів. Упродовж 1927-1928 рр. до цієї справи було залучено 25 райспілок. Загалом обсяги заготівель споживчою кооперацією України м'яса в 1927-1928 рр. збільшилися проти попереднього року на 283%, досягши 1 млн 34 тис. пудів [249, арк.1]. Питома вага споживчої кооперації СРСР у державних і позапланових заготівлях м'яса у 1927-1928 рр. складала 19,7%, що, нашу думку, підтверджує і тенденцію до зростання ролі м'ясозаготівель споживчої кооперації на Україні [168, с.263].

Розширення заготівель споживчою кооперацією вершкового масла було викликано прагненням забезпечити пайовиків висококалорійним продуктом за нижчими від ринкових цінами. Так, 4 травня 1927 р. постанова НКВТ УСРР «Про маслозаготівлі на Україні в 1927 році», визнала основними заготівельниками вершкового масла молочарську кооперацію в особі «Добробуту», ВУКС і Держторг. НКВТ установив обсяг заготівлі вершкового масла, зокрема 160 тис. пудів для «Добробуту», 35 тис. пудів для ВУКС і 15 тис. пудів для Держторгу [244, с.420-421]. Споживча кооперація віднині мала проводити заготівлю вершкового масла не у селян, а безпосередньо на власних маслозаводах шляхом забезпечення їх сировиною через зливпункти. Якщо у 1925-1926 рр. питома вага споживчої кооперації у державних заготівлях масла в Україні становила 12%, то в 1926-1927 рр. вона зросла до 21,5% [244,с.416]. Тоді ж питома вага споживчої кооперації всього Союзу РСР у державних маслозаготівлях становила близько 10% [168, с.263].

Навесні 1928 р. дали про себе знати перебої у забезпеченні міст вершковим маслом, що, у свою чергу, пояснювалося нестачею кормів для худоби. За даними НКВТ УСРР, план маслозаготівель по Україні основними заготівельниками за період з жовтня 1927 по квітень 1928 рр. був виконаний лише на 61%. З огляду на це 5 травня 1928 р. НКВТ видав розпорядження окрвиконкомам, уповнаркомторгам, маслозаготівельним організаціям терміново вжити ряд заходів з тим, щоб активізувати заготівлі молочної сировини для маслозаводів. Щоб гарантувати безперебійне забезпечення міського населення маслом, кооператори передусім мали допомогти селянам у придбанні кормів для худоби і розширити практику контрактації на заготівлі у них молока та вершків [222, арк.38].

Значними були обсяги заготівель споживчою кооперацією яєць, хоча й тут існували певні труднощі, викликані конкуренцією, а також сезонними коливаннями у процесі здачі селянами яєць у споживчі кооперативи. Це підтверджує секретний обіжник НКВТ УСРР до державних та кооперативних організацій від 10 травня 1926 р., у якому йшлося про «різке скорочення яєчних заготівель» і посилення ролі приватника у заготівлях цього продукту. Відтак НКВТ вимагав від кооператорів терміново активізувати заготівлі яєць з тим, щоб витіснити приватного посередника і не допустити перебоїв у забезпеченні міського населення [250, арк.377].