Господарська діяльність споживчої кооперації України в період нової економічної політики (1921–1928 рр.)

Размещено на http://www.allbest.ru/

ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД УКООПСПІЛКИ

«ПОЛТАВСЬКИЙ УНІВЕРСИТЕТ ЕКОНОМІКИ І ТОРГІВЛІ»

Дисертація

на здобуття наукового ступеня доктора історичних наук

Господарська діяльність споживчої кооперації україни в період нової економічної політики (1921-1928 рр.)

Оніпко Тетяна Володимирівна

Спеціальність 07. 00. 01 - історія України

Науковий консультант:

Нестуля Олексій Олексійович,

доктор історичних наук, професор

Полтава - 2011

Зміст

Перелік умовних скорочень

Вступ

Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми, джерельна база, методологія і методи дослідження

1.1 Історіографічний аналіз проблеми

1.2 Джерельна база

1.3 Методологія і методи дослідження

Розділ 2. Особливості торговельної діяльності споживчої кооперації України в контексті нової економічної політики

2.1 Державна політика відродження торговельної діяльності споживчої кооперації в перші роки НЕПу

2.2 Споживча кооперація України в контексті нової торговельної політики в 1924-1925 рр.

2.3 Торговельна галузь вітчизняної споживчої кооперації в останні роки непу

Розділ 3. Залучення заготівельної галузі споживчої кооперації до вирішення продовольчих проблем та експорту України

3.1 Заготівельна діяльність споживчої кооперації в 1921- 1922 рр.

3.2 Посилення регулюючого впливу держави на заготівельну галузь споживчої кооперації в середині 1920-х років

3.3 Особливості заготівельної діяльності споживчої кооперації в останні роки непу

3.4 Внесок організацій споживчої кооперації у розширення експорту України

Розділ 4. Промислова діяльність споживчої кооперації УСРР в умовах НЕПу

4.1 Налагодження промислової діяльності споживчої кооперації в першій половині 1920-х років

4.2 Діяльність промисловості споживчої кооперації під час розгортання індустріалізації (1926-1928 рр.)

4.3 Політика держави щодо хлібопекарської галузі споживчої кооперації в умовах НЕПу

Розділ 5. Становлення і розвиток громадського харчування споживчої кооперації в період НЕПу

5.1 Роль кооперативного громадського харчування у подоланні голоду та його наслідків (1921-1923 рр.)

5.2 Місце закладів громадського харчування споживчої кооперації в продовольчому забезпеченні населення в 1924-1928 рр.

Висновки

Додатки

Список посилань

Список використаних джерел і літератури

ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ

Вступ

Актуальність теми дослідження. Світовий та вітчизняний досвід засвідчує, що кооперацію по праву можна назвати однією з найефективніших соціально-економічних систем у державі. Споживчій кооперації як господарсько-громадській організацій належить помітна роль у вирішенні складних завдань, пов'язаних із задоволенням різноманітних потреб населення.

Реформування України у напрямку ринкових перетворень триває не один рік. З огляду на це стає зрозумілим, що становлення ринку - процес складний і неоднозначний. Світова фінансово-економічна криза, на жаль, лише поглибила його проблеми. Повільно і непросто триває пошук виходу із нинішнього важкого соціально-економічного становища. Соціально-економічні реалії сьогодення, характерними ознаками яких стали низький рівень доходів населення, спекуляція, фальсифікація товарів, відсутність доступу дрібних товаровиробників до ринків збуту і постачання та інші, вказують на існування невикористаного поля для застосування кооперативних засад господарської діяльності, необхідність їх якнайширшого використання. Відтак постає потреба осмислення і популяризації в суспільстві основоположних принципів кооперації, засвоєння наукових знань з питань попередньої кооперативної практики. Через це надзвичайно важливо узагальнити і творчо використати історичний досвід господарювання споживчої кооперації України в умовах ринку 1920-х років, коли протягом короткого часового проміжку їй вдалося задіяти свої потенційні можливості і стати конкурентоспроможною у гострій боротьбі за споживача.

Актуальність досліджуваної проблеми обумовлена такими чинниками: 1) глибокими змінами в соціально-економічній структурі сучасного українського суспільства та необхідністю розробки науково обґрунтованої концепції оптимізації споживчої кооперації в умовах поглиблення ринкових процесів; 2) необхідністю відродження кооперації в аграрному секторі економіки України, в якому, як засвідчує практика двох останніх десятиріч, невпинно зростають кризові явища, що викликають деградацію українського села і загрожують його існуванню; 3) потребою у підтримці державою ініціатив кооперативних організацій щодо соціальної перебудови села та розвитку сільських територій; 4) зростанням конкуренції на ринку товарів та послуг, а відтак ускладненням завдань щодо задоволення матеріальних потреб споживачів, які може вирішити споживча кооперація; 5) доцільністю залучення споживчої кооперації до вирішення продовольчої проблеми з метою випуску якісної продукції харчування; 6) посиленням соціальної місії та соціальної підтримки членів кооперації, включаючи забезпечення робочими місцями; 7) необхідністю зміцнення демократичних основ суспільства і формування громадянського суспільства шляхом залучення різних верств населення до членства у споживчій кооперації як добровільній громадсько-господарській організації; 8) розширенням міжнародного кооперативного співробітництва, інтеграцією у міжнародні економічні зв'язки та адаптацією до глобалізаційних процесів; 9) і, нарешті, важливістю використання досвіду 20-х років ХХ ст., оскільки вивчення здобутків споживчої кооперації в ринково-конкурентних умовах непу в історичній ретроспективі має перспективність із точки зору визначення її місця в сучасній структурі економіки України.

Актуальність теми дослідження обумовлена не лише сучасними потребами українського суспільства, але й теоретико-пізнавальними потребами української історичної науки. Загалом вітчизняний досвід перетворень у системі споживчої кооперації в ринкових умовах не узагальнений, а надбання пострадянських країн надзвичайно контрастні, оскільки пов'язані з національними особливостями кооперативного руху. Таким чином, об'єктивно виникає необхідність розробки науково-теоретичних засад і методологічних підходів трансформації споживчої кооперації в ринкових умовах, обґрунтування оптимізації кооперативного сектора економіки й активізації національного кооперативного руху.

Недостатнє розкриття в історичній науці вітчизняного досвіду споживчої кооперації щодо вирішення соціально-економічних проблем, зокрема, і в 1920-х роках, спричинило необхідність вивчення цієї теми. Актуальність дисертації визначається цінністю історичного досвіду господарської діяльності споживчої кооперації в період непу та уроків тогочасної практики для сьогодення, в тому числі для формування сучасної соціально-економічної політики держави щодо вдосконалення ринку товарів і послуг, а також поліпшення їх якості й урізноманітнення асортименту.

В українській історичній науці на сьогодні бракує праць, які б розкривали досвід споживчої кооперації України щодо завоювання ринку в ході конкурентної боротьби з іншими виробниками товарів у період непу. Вивчення практики співпраці кооперативних організацій і радянської влади в роки нової економічної політики, на наше переконання, дасть можливість запровадити ряд заходів для сталого розвитку, раціональної взаємодії органів центральної та місцевої влади з кооперативним сектором економіки. Інтерес науковців і доцільність проведення історичних паралелей для осмислення як позитивного, так і негативного досвіду минулого, що передбачає врахування попередніх помилок і недопущення їхнього повторення у майбутньому, робить комплексний і об'єктивний аналіз господарської діяльності споживчої кооперації України у добу нової економічної політики актуальним.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження є складовою частиною науково-дослідної роботи «Проблеми та перспективи розвитку кооперативного сектору національної економіки» (номер державної реєстрації 0111U000627), яка розробляється регіональним центром досліджень і сприяння розвитку кооперації, що діє на базі Вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі».

Мета дослідження - здійснити комплексний аналіз історичного досвіду господарської діяльності споживчої кооперації України в період нової економічної політики (1921-1928 рр.), виявити позитивні надбання і складнощі у співпраці радянської влади і кооперативних організацій у процесі вирішення тогочасних соціально-економічних проблем.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких дослідницьких завдань:

- визначити рівень наукової розробки проблеми та перспективи для подальших досліджень досвіду господарювання споживчої кооперації в конкурентній боротьбі за споживача з приватними і державними підприємствами в ринковій економіці 1920-х років;

- охарактеризувати основні групи джерел;

- обґрунтувати методологічну основу дослідження;

- на основі комплексного аналізу різних груп джерел і введення у науковий обіг нових або маловідомих документів дослідити внесок споживчої кооперації УСРР у вирішення соціально-економічних проблем у роки непу;

- проаналізувати особливості політики радянської держави щодо торговельної галузі споживчої кооперації у процесі її еволюції від товарообміну в перші роки непу до монопольного становища на внутрішньому ринку наприкінці 1920-х років;

- показати суть та результати політики більшовиків щодо регулювання торговельних взаємовідносин споживчої кооперації з державною промисловістю;

- охарактеризувати причини і наслідки впливу держави на ціноутворення торговельної галузі споживчої кооперації;

- висвітлити внесок торговельної галузі споживчої кооперації у забезпечення членів кооперативів продуктами харчування і товарами першої необхідності в роки непу;

- розглянути особливості заготівельної діяльності споживчих товариств та їх спілок щодо забезпечення внутрішнього ринку продуктами харчування та промисловості сировиною;

- виявити причини посилення регулюючого впливу держави на заготівельну галузь споживчої кооперації впродовж другої половини 1920-х років;

- з'ясувати позицію більшовиків щодо оптимізації експортних заготівель споживчої кооперації України у 20-і роки ХХ ст.;

- розкрити значення виробничого потенціалу споживчої кооперації в економіці України в контексті промислової політики радянської держави на різних етапах непу;

- дослідити хлібопекарську промисловість споживчої кооперації УСРР та її роль у завоюванні кооператорами хлібного ринку протягом 1920-х років;

- висвітлити досвід налагодження споживчою кооперацією України громадського харчування з метою подолання голоду та його наслідків упродовж 1921-1923 років;

- показати внесок закладів громадського харчування споживчої кооперації у продовольче забезпечення міського населення та працівників промислових новобудов в умовах запровадження госпрозрахунку (1924-1928 рр.);

- сформулювати відповідні практичні рекомендації щодо оптимізації господарської діяльності споживчої кооперації України для вдосконалення внутрішнього ринку, поліпшення обслуговування населення і посилення позицій у міжнародній торгівлі.

Об'єкт дисертаційного дослідження - споживча кооперація України в контексті соціально-економічної політики держави в 1920-і роки.

Предметом дослідження є господарська діяльність споживчої кооперації України в умовах нової економічної політики.

Вибір хронологічних меж дослідження (1921-1928 рр.) визначається такими обставинами: початок періоду пов'язаний із переходом від воєнного комунізму до непу, кінцева дата - останній рік існування непу і запровадження п'ятирічних планів. Саме в цих історичних хронологічних межах споживча кооперація України змогла задіяти свій господарський потенціал. Нижня межа пов'язана із відновленням елементів ринкового господарювання, що дало поштовх до розгортання діяльності всіх галузей споживчої кооперації. Верхньою межею є той період, коли радянська влада посилила одержавлення споживчої кооперації, підпорядкувавши виконанню більшовицьких проектів створення планової економіки, що, без сумніву, призвело до обмеження її господарської ініціативи, перетворення на придаток державного сектора народного господарства.

Територіальні межі дисертації охоплюють територію Української Соціалістичної Радянської Республіки, яка на початку 1920-х років складалася з 12 губерній, а з 1925 р. адміністративно поділялася на 41 округу.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що в дисертації вперше в історичній науці представлено комплексне дослідження господарської діяльності споживчої кооперації УСРР у період непу. У роботі вона постає громадсько-господарською організацією, яка була змушена адаптуватися до нових умов життя, тобто була не лише суб'єктом історичних процесів вказаного періоду, а й об'єктом впливу різноманітних факторів, що з нових методологічних позицій та на основі широкого кола опублікованих і неопублікованих документів та матеріалів, які залучені до наукового обігу дисертанткою, досліджується вперше.

Дослідниця зосередила увагу на комплексному підході до поняття «господарська діяльність споживчої кооперації». На відміну від попередніх історичних досліджень досвіду кооперативних організацій, які більшою мірою були присвячені їх торговельній діяльності, у дисертації вперше зроблена спроба провести узагальнюючий історико-економічний аналіз діяльності таких галузей споживчої кооперації, як торгівля, заготівлі, промислове виробництво, хлібопечення, громадське харчування та розкрити їх внесок у соціально-економічне життя республіки у 20-і роки минулого століття.

Авторкою значно поглиблено історіографічний аналіз висвітлення господарського досвіду споживчої кооперації в ринковому середовищі непу завдяки опрацюванню маловідомих та практично невідомих у наукових колах розробок вітчизняних та закордонних авторів, у тому числі російських дослідників кооперативного руху, а також представників української діаспори. споживчий кооперація економічний політика

Дисертанткою не лише узагальнена теоретична база кооперації, яка визначала розвиток вітчизняної споживчої кооперації впродовж 1920-х років, але й представлене авторське бачення окремих положень праць відомих у той період теоретиків кооперації марксистського напряму і класичної кооперативної школи.

Уперше у вітчизняній історіографії узагальнено обсяжний термінологічний апарат, пов'язаний із специфікою висвітлюваної проблеми, а також проведено уточнення змісту окремих понять. Зокрема, це стосується поняття «кооперативна торгівля». Звернута увага на той факт, що не варто ототожнювати поняття «кооперативна торгівля» і «торговельна діяльність споживчої кооперації», оскільки торгівлю здійснювали й інші види кооперації, у тому числі сільськогосподарська та кустарно-промислова. Те ж стосується понять «кооперативна промисловість» і «промисловість споживчої кооперації». У першому випадку поняття може включати промислові підприємства різних форм кооперації, у тому числі кустарно-промислової, ремісничої, сільськогосподарської чи інвалідної.

Авторкою здійснений поглиблений аналіз суперечливої політики радянської влади, яка, з одного боку, сприяла господарським ініціативам споживчої кооперації в УСРР щодо завоювання внутрішнього ринку, а з другого - обмежувала її діяльність і самостійність, перетворюючи у беззаперечного виконавця партійно-державних рішень. Відтак у дисертації більш повно, порівняно з попередніми вітчизняними дослідженнями історичного досвіду торгівлі, представлена еволюція торговельної галузі споживчої кооперації: від контрольованої більшовиками участі у державному товарообміні на початку непу до перетворення на монополіста оптового та роздрібного ринку наприкінці 1920-х років, що сталося завдяки втручанню тодішньої влади.

Дослідниця, частково поділяючи відомі раніше положення про те, що фінансова підтримки споживчій кооперації України з боку влади була одним із вирішальних чинників її торговельної діяльності, обґрунтовувала тезу, що основним джерелом фінансування кооперативних організацій були внутрішні ресурси системи, де помітне місце займали пайові внески.

На відміну від традиційних наукових висновків про те, що конкурентом кооперативного сектора економіки України був приватний виробник, у даній роботі більш глибоко аналізується історичний досвід боротьби за споживача організацій споживчої кооперації не лише з приватним, але і з державним сектором виробництва товарів і продуктів харчування. Водночас дисертантка удосконалила висвітлення попередніми авторами питання щодо конкуренції підприємств різних форм власності в роки непу, вказавши на суперництво між споживчою, сільськогосподарською та кустарно-промисловою кооперацією.

Авторкою роботи вперше обґрунтовано висновок про утилітаризм радянської влади щодо спрямування коштів і потенціалу споживчої кооперації України на механізацію та реконструкцію кооперативних промислових, передусім хлібопекарських, підприємств і підготовку широкомасштабної індустріалізації країни.

Дисертанткою встановлено, що у роки непу і самими кооператорами, і дослідниками кооперативного руху громадське харчування відносили не до торговельної, а до виробничої галузі споживчої кооперації, відтак у дослідженні воно аналізується в контексті промислової діяльності кооперативних організацій.

У роботі істотно доповнено наукові уявлення про місце і значення кооперативних закладів харчування для порятунку не лише членів кооперації, але й некооперованої частини населення під час голоду 1921-1922 років. Уперше охарактеризовано участь закладів громадського харчування споживчої кооперації у справі підтримки безробітних, студентів, учнів, забезпеченні Червоної армії, лікарень, дитячих будинків тощо. Набуло подальшого розвитку висвітлення питання про залучення споживчої кооперації до організації громадського харчування робітників промислових новобудов у період розгортання індустріалізації країни.

Дисертанткою доведено, що практично без державної допомоги, передусім завдяки пайовим внескам членів кооперації та отриманим коштам від господарської діяльності, споживча кооперація УСРР упродовж 1920-х років змогла закласти потужну матеріально-технічну базу громадського харчування, яка використовувалася владою для вирішення продовольчих проблем як у роки непу, так і в подальші роки.

Обґрунтовано твердження про внутрішню самодостатність споживчої кооперації, що виражалась у всебічному розвитку її різноманітних галузей в роки непу, оскільки заготівлі забезпечували діяльність промислових підприємств, а ті, у свою чергу, сприяли поповненню товарних ресурсів кооперативних організацій. Водночас завдяки заготівельній галузі та переробним підприємствам кооператори змогли розвинути мережу закладів громадського харчування. Крім цього, експортні заготівлі, які здійснювала споживча кооперація, сприяли інтенсифікації сільського господарства та закупівлі за кордоном промислових товарів, яких бракувало на селі.

Значною мірою поглиблено висвітлення питання про залучення споживчої кооперації до експорту з України з метою отримання валютних надходжень для закупівлі промислового устаткування. Якщо в попередніх дослідженнях здебільшого акцентувалося на важливості кооперативних експортних хлібозаготівель, подекуди - на доцільності м'ясоекспорту і продуктів птахівництва, то в представленій дисертації з'ясовано внесок кооператорів у забезпечення країни валютними ресурсами шляхом реалізації за кордоном як вищезгаданої продукції, так і інших статей сільськогосподарського експорту, зокрема, городини, фруктів, лікарських рослин, промислової сировини, а також продукції переробних підприємств.

Новизною вирізняється висновок про те, що в період непу споживча кооперація завдяки господарській діяльності не лише вміла заробляти кошти, але й використовувати їх на доброчинність (включаючи добровільні заходи і директивні державні акції), у тому числі на культурно-просвітницькі цілі.

Дисертанткою вперше залучено низку маловивчених або практично не вивчених архівних документів, статистичних збірників і періодичних кооперативних видань 1920-х років.

Практичне значення основних положень та одержаних результатів зводиться до того, що вони мають науково-теоретичне і прикладне застосування при написанні узагальнених праць з історії України та історії народного господарства, в науково-дослідницькій роботі при вивченні специфіки нової економічної політики, подальшій розробці обраної теми.

Введені в науковий обіг документи і матеріали, фактичний матеріал і висновки дослідження можуть бути використані у навчальному процесі у вищих навчальних закладах економічного спрямування при підготовці і викладанні лекційних курсів з історії України ХХ століття, спецкурсів з історії кооперативного руху, історії споживчої кооперації, історії торгівлі, історії міжнародних відносин, аграрної історії України тощо. Результати дослідження, які викладені в монографіях і статтях, у тому числі електронний варіант, використовуються в навчальному процесі та науковій діяльності викладачами і студентами Полтавського університету економіки і торгівлі, Львівської комерційної академії та Вінницького кооперативного інституту.

На нашу думку, осмислення результатів господарської діяльності споживчої кооперації України в ринковій економіці непу допоможе існуючій владі переконатись у потенціалі споживчої кооперації з тим, щоб ефективніше сприяти розкриттю можливостей кооперативного сектора господарювання. Матеріали дисертації можуть бути корисними для державних і громадських установ та організацій, особливо при формуванні принципів і напрямів соціально-економічної політики

Результати проведеного дослідження, включаючи пропозиції та рекомендації щодо оптимізації діяльності споживчої кооперації і гармонізації її відносин з органами центральної та місцевої влади, без сумніву, стануть у нагоді вітчизняним кооператорам, можуть бути предметом обговорення в засобах масової інформації з метою пропаганди ідеї кооперативної самоорганізації, посилення соціальної активності пайовиків шляхом участі в кооперативному русі. Концептуальні підходи, задіяні в роботі, становитимуть інтерес для істориків, економістів, управлінців, соціологів, політологів, дослідників проблем соціально-економічного минулого і майбутнього України.

Особистий внесок здобувачки полягає у постановці наукової проблеми й самостійному її вирішенні. Представлена дисертація є викладом власних положень та обґрунтованих висновків авторки щодо внеску споживчої кооперації у вирішення загальнодержавних соціально-економічних проблем України в період непу, пов'язаних із забезпеченням населення товарами широкого вжитку та продуктами харчування. Наукові результати, викладені у дисертаційній роботі, здобуті авторкою самостійно. Усі публікації у наукових фахових збірниках і доповіді на конференціях є одноособовими.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри культурології та історії вищого навчального закладу Укоопспілки «Полтавський університет економіки і торгівлі».

Окремі положення дослідження пройшли апробацію на 12 міжнародних, 4 всеукраїнських і 1 регіональній наукових конференціях: ХІV Міжнародній науково-практичній конференції «Україна в євроінтеграційних процесах» (Київ, 21-22 лютого 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри», присвяченій 65-й річниці визволення Одеси від окупантів (Одеса, 10-11 квітня 2009 р.); І Міжнародній науково-практичній конференції «Прогресивні технології харчових виробництв та готельного господарства», присвяченій 35-річчю технологічного факультету Полтавського університету споживчої кооперації України (Полтава, 23-24 квітня 2009 р.); Міжнародній інтердисциплінарній конференції, присвяченій 165-річчю з часу заснування Уманського державного аграрного університету та 150-річчю його перебування в Умані (Умань, 21-23 травня 2009 р.); Буковинській міжнародній історико-краєзнавчій конференції, присвяченій 140-річчю заснування першого українського культурно-освітнього товариства на Буковині «Руська бесіда» (Чернівці, 27-28 листопада 2009 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Міжнародний кооперативний рух: історичний досвід і сучасна практика» (Полтава, 15-16 квітня 2010 р.); Третій Міжнародній конференції «Актуальні питання вітчизняної, світової історії та історії науки: пошуки, роздуми, знахідки» (Луганськ, 21 квітня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Потребительская кооперация: теория, методология, практика» (Казань, 22 квітня 2010 р.); Міжнародній науково-практичній конференції «Споживча кооперація Поділля: через століття до майбутнього» (Вінниця, 27-28 травня 2010 р.); Международной научно-практической конференции «Кооперация : история и современность», посвященной 180-летию российской потребительской кооперации (Новосибирск, 12 апреля 2011 г.); ІІІ Міжнародній науковій конференції, присвяченій 70-й річниці героїчної оборони Одеси «Південь України: етноісторичний, мовний, культурний та релігійний виміри» (Одеса, 15-16 квітня 2011 р.); Международной научно-практической конференции «Потребительская кооперация: история, традиции, современность» (Гомель, 26-27 мая 2011 г.); ІV Всеукраїнській науково-практичній конференції за міжнародною участю «Вивчення та впровадження в Україні іноземного досвіду удосконалення діяльності органів влади» (Полтава, 24 листопада 2009 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Людина в структурах повсякдення в історії України» (Луганськ, 26 листопада 2009 р.); Всеукраїнській науково-практичній конференції «Споживча кооперація України: історичний досвід, сучасний розвиток, стратегічні орієнтири» (Київ, 12 жовтня 2010 р.); Другій Всеукраїнській науковій конференції «Людина у структурах повсякдення в історії України» (Луганськ, 24-25 листопада 2010 р.); Гуржіївських історичних читаннях (Черкаси, вересень 2009 р.).

Основні положення та висновки дисертаційного дослідження опубліковані у 2 монографіях (без співавторів), 41 фаховій статті в історичних наукових збірниках (без співавторів), 3 фахових статтях в економічних фахових збірниках, 1 фаховій статті у культурологічному збірнику і апробовані на 17 конференціях різних рівнів.

Структура дисертації обумовлена її змістом, окресленою метою і завданнями. Робота складається зі вступу, п'яти розділів (15 підрозділів), висновків, 9 додатків на 10 сторінках, списку посилань, списку використаних джерел і літератури (711 найменувань на 73 сторінках). Загальний обсяг дисертації - 586 сторінок, з них основний текст - 410 сторінок.

Розділ 1. Стан наукової розробки проблеми, джерельна база, методологія і методи дослідження

1.1 Історіографічний аналіз проблеми

З огляду на необхідність активізації реформування економіки у напрямку ринкових перетворень наразі увага вітчизняних учених прикута до подій, які розгорталися на теренах України в один із найважливіших та найсуперечливіших періодів її історії, а саме за доби непу. Нова економічна політика була предметом багатьох досліджень, її історіографія багата й різноманітна. Утім опубліковані праці з окремих аспектів діяльності споживчої кооперації 1920-х років мають різну наукову цінність. Праці, написані в радянський період, у силу догматичних методологічних традицій, що панували у вітчизняній науці того часу, важко назвати об'єктивними. Зазначимо, що в офіційних документах і наукових розробках призначення споживчої кооперації в досліджуваний період передусім зводилося до сприяння більшовикам у побудові соціалістичних засад економіки. Цілком не відкидаючи напрацювання радянського періоду щодо висвітлення ролі споживчої кооперації в період непу, водночас маємо визнати, що вони потребують глибокого критичного аналізу та переосмислення. Що ж стосується студій, написаних після здобуття Україною незалежності, то їх автори звертали основну увагу лише на окремі питання порушеної нами проблеми або ж здійснили спроби висвітлення досвіду господарювання споживчої кооперації в умовах непу у відриві від тогочасної соціально-політичної та соціально-економічної ситуації.

Проте і нині осмислення українськими і зарубіжними науковцями досвіду нової економічної політики та місця в ній різних видів кооперації триває. Помітно активізуються дослідження вітчизняних кооперативних наукових шкіл, спрямованих на створення ефективного ринково орієнтованого кооперативного сектора економіки. З огляду на це дослідження праць з історії вітчизняної кооперації у 1920-і роки вимагає виокремлення, а отже, і вивчення певних етапів при аналізі даної проблеми. Поетапний аналіз історіографічних джерел, на нашу думку, дасть змогу впорядкувати їх у хронологічній послідовності та визначити ряд факторів, які вплинули на зміст радянської і сучасної історіографії.

Дослідження порушеної у дисертації проблеми умовно можна поділити на чотири якісно відмінні етапи: 1) 1920-і роки; 2) 1930-і - перша половина 1950-х років 3) друга половина 1950-х - початок 1990-х років; 4) сучасний етап (90-і роки ХХ ст. - початок ХХІ ст.). Загалом перші три етапи об'єднує причетність до радянської історіографії, яка керувалася інтересами марксистсько-ленінської ідеології з її класовим і партійним підходами до визначення місця споживчої кооперації в політичному та економічному житті соціалістичного суспільства. Останній етап історіографічного аналізу розвитку споживчої кооперації в роки непу акумулює наукові напрацювання незалежної України, які здебільшого позбулися ідеологічних нашарувань, а відтак є достовірнішими та об'єктивнішими.

Перший етап дослідження історії споживчої кооперації в період непу охоплює 1920-і роки, коли про запровадження та результати непу писали як її ініціатори - партійно-державні діячі, теоретики кооперації, так і виконавці й учасники - статистики, працівники кооперації, які переважно намагалися представити кооперацію як органічну складову соціалістичної моделі господарювання.

Слід зазначити, що еволюція непу відбилася на змісті досліджень, присвячених аналізу тогочасної господарської діяльності кооперативних організацій. Виконані нами відбір, узагальнення та аналіз наявної літератури дозволяє зробити висновок, що майже всі праці 20-х років ХХ ст., які висвітлювали перебіг непу та місця в ньому споживчої кооперації, зазнали впливу ряду чинників. Передусім авторам доводилося враховувати офіційну точку зору радянської влади, що значною мірою впливало на об'єктивність висновків. Дослідникам доводилося писати про неп у ході його проведення, тобто оцінювати і робити висновки з тих явищ, які ще тривали й постійно зазнавали змін, коректив, уточнень. При цьому належало враховувати зміну поглядів у соціально-політичному курсі керівництва країни в другій половині 1920-х років, коли був проголошений курс на індустріалізацію та колективізацію села, що автоматично викликало згортання непу. Політичні розбіжності серед партійно-державного керівництва щодо подальшої практики побудови соціалістичної економіки спричинили появу серйозної наукової полеміки серед його дослідників.

Розвиток кооперативної теорії в умовах непу проходив у постійних наукових та політичних баталіях. Загалом пошук нових кооперативних ідей у роки непу здійснювався у двох напрямках: перший полягав у вдосконаленні марксистського бачення проблеми і, в кінцевому результаті, завершувався формуванням теорії кооперативного соціалізму; другий являв собою повернення до класичної теорії кооперації. Перші роки більшовицького правління позначені відторгненням кооперативних ідей. Тоді спостерігалося послаблення інтересу до цієї теми, бо орієнтиром слугувало безгрошове суспільство. З поворотом до непу відбувається пожвавлення кооперативних розробок. Певний політичний плюралізм першої половини 1920-х років ще не заперечував існування різноманітних тверджень щодо ролі кооперації в умовах непу, тож можна говорити про наявність кількох точок зору, враховуючи погляди представників класичної школи кооперації, зокрема О.В. Чаянова. Однак домінуючою була марксистська позиція, представники якої дивилися на кооперацію як на тимчасову економічну організацію, що обслуговує дрібнобуржуазні прошарки населення. Кооперативна думка другої половини 1920-х років розвивалася під впливом ідейної боротьби в правлячій партії, що, без сумніву, наклало відбиток на погляди авторів.

Відомо, що класики марксизму ототожнювали організацію суспільного виробництва на кооперативній основі в умовах завоювання пролетаріатом влади з самим соціалізмом [1, с.347]. Однак, на нашу думку, між поглядами заcновників марксизму і поглядами В.І. Леніна на роль кооперації в побудові соціалізму існують певні відмінності. Класики розглядали кооперативне виробництво як проміжну ланку на шляху переходу до безгрошового господарства, орієнтуючись на розвинені індустріальні країни [2, с.361]. Відновлення ринку, чого не передбачали ні К. Маркс, ні Ф. Енгельс, можна вважати грандіозним експериментом більшовиків, до якого було залучено і споживчу кооперацію. Беремо на себе сміливість констатувати, що В.І. Ленін обережно підходив до термінів експерименту, який полягав у тому, щоб «досягнути через неп участі в кооперації поголовно всього населення», відводячи на це «цілу історичну епоху» або ж конкретніше - одне-два десятиріччя. Однак реальний перебіг більшовицького експерименту щодо кооперування населення в другій половині 1920-х років виявився набагато динамічнішим,

У перші місяці захоплення влади більшовиками осмисленню місця споживчої кооперації в нових реаліях, як нам видається, завадила ейфорія. Однак життєві реалії громадяської війни спонукали В.І. Леніна швидше виступити у ролі практика, ніж теоретика. Відтак у роки воєнного комунізму споживча кооперація стала розподільчим органом у підпорядкуванні держави, в очікуванні майбутнього більшовики не збиралися повертатися до товарно-грошових відносин. Цілком утопічною і такою, що суперечить кооперативній демократії, була ленінська ідея, висловлена у лютому 1920 р., коли йшлося про перетворення країни на один великий кооператив [3, с.146-147].

Початок 1920-х років характеризується поворотом теоретичної думки В.І. Леніна від утопії до відносно реалістичних оцінок, що, без сумніву, було викликано поворотом до непу. У статті «Про продовольчий податок» (квітень 1921 р.) В.І. Ленін відстоював тезу про те, що кооперація в умовах радянської влади - це вид «державного капіталізму». При цьому він акцентував на вигідності кооперації для радянської влади передусім «як форми торгівлі» порівняно з приватною торгівлею під час налагодження товарообігу в умовах продподатку [4, с.206-207]. Проте у перші місяці запровадження непу у В.І. Леніна не було чіткої позиції щодо співвідношення ринку і кооперації, бо тоді йшлося про так званий продуктообмін. Переважній частині керівництва країни нелегко давалося повернення до ринкових засад не лише на практиці, але й у теорії. Це спонукало В.І. Леніна діяти дуже обережно, відтак, з одного боку, споживча кооперація отримувала більше господарської свободи, але з другого - продовжувала виконувати розподільчі функції.

Отже, з перших кроків непу рамки господарювання споживчої кооперації були окреслені більшовицькою практикою натурального безгрошового обміну між містом і селом. Це вже була друга спроба правлячої партії після воєнного комунізму використати господарський потенціал споживчої кооперації для порятунку авторитету радянської влади і запобігання соціального незадоволення, адже державні продовольчі запаси були практично вичерпані. На невизначеність позиції В.І. Леніна щодо організації товарообігу та місця в ньому споживчої кооперації навесні 1921 р. вказував у своїх спогадах голова правління Центроспілки (1919-1920 рр.) А.М. Лежава. Зокрема, він писав, що за два тижні до Х з'їзду РКП(б) вождь більшовиків запитав у нього: «А чи залишилось у Вас що-небудь від кооперації?». І далі А.М. Лежава зазначав, що під час розмови він декілька разів ужив слово «торгівля», намагаючись зрозуміти ставлення до цього слова більшовицького керманича, однак той «ніяк не реагував на це вживане мною слово, і, коли я пішов, так і залишилося незрозумілим, чи уявляв Володимир Ілліч у цей момент спроектований товарообмін у вигляді торгівлі, чи дійсно думав про натуральний обмін у межах місцевого обігу» [5, с.130].

Навесні 1921 р. В.І. Ленін, усупереч кооперативним принципам, прагматично розвивав ідеї політизації кооперації. Ігноруючи те, що в умовах відновлення ринку споживча кооперація передусім має розвиватися самостійно в інтересах своїх членів, він зазначав, що кооперація має працювати на радянську державу: «Ми ставимо справу так, щоб всі товари йшли в кооперацію, щоб кооператори торгували для нас, для централізованої держави, для крупної фабрики, для пролетаріату, але не для себе. Це дуже велика і важлива умова» [6, с.296-297].

На нашу думку, не скільки гнучкість теоретичного мислення В.І. Леніна, скільки його вміння оперативно прилаштовуватися та маневрувати в нових, часто непередбачуваних ситуаціях, змусили більшовицького лідера в жовтні 1921 р. засвідчити необхідність повернення до товарно-грошових відносин. Однак відразу ж його думка була спрямована у напрямку пошуку альтернативи приватній торгівлі. Кооперація, як форма торгівлі, для тодішнього режиму була вигідгішою і кориснішою від приватної торгівлі, бо могла полегшити об'єднання мільйонних дрібних товаровиробників під контролем держави [7, с.215-216]. У працях жовтня-листопада 1921 р. більшовицьким лідером був зроблений висновок, що торгівля - та ланка в історичному ланцюгу подій, за яку потрібно всіма силами схопитися, всіляко залучаючи до цієї справи кооперацію [8, с.198, 203].

Ряд ленінський праць щодо співвідношення непу та різних секторів економіки, які з'явилися на початку 1922 р., переконують у тому, що більшовики, навіть проголосивши повернення до товарно-грошових відносин, не були налаштовані надати свободу для самостійної господарської діяльності ні приватним підприємствам, ні кооперативним організаціям. Показовим у цьому плані є лист В.І. Леніна до наркома юстиції Д.І. Курського від 20 лютого 1922 р., у якому він підкреслював, що більшовики допускають лише державний капіталізм [9, с.381-382]. При цьому чітко було вказано, що держава - це більшовики. І хоча заклик «обмежити, приборкати, контролювати…усякий капіталізм, який виходить за рамки державного капіталізму», стосувався передусім приватного сектора економіки, зрозуміло, що з поверненням товарно-грошових відносин дозволити споживчій кооперації повну свободу господарської ініціативи більшовики не були налаштовані.

Суперечливими, але водночас такими, що переконують у прагматичному підході більшовицького лідера до потенціалу кооперації, вважаємо ті праці, де йдеться про членство в споживчій кооперації. У листі до члена правління Центроспілки РСФРР В.А. Тихомирова від 1 березня 1922 р. В.І. Ленін наполягав на тому, що «не кооперацію потрібно прилаштовувати до непу, а неп до кооперації» [10, с.195], що загалом не підлягає запереченню. Однак в листі до правління Центроспілки РСФРР від 18 березня того ж року всупереч кооперативним принципам членства він писав: «Члени кооперації - всі. Це нам потрібно для майбутнього» [11, с.50]. Донині залишається дискусійним питання з приводу позиції В.І. Леніна щодо довготривалого збереження обов'язковості членства в кооперації. Тим паче, що у листі до голови правління Центроспілки РСФРР Л.М. Хінчука від 7 березня 1922 р. він підкреслював, що кооперація мала стати «дісно органом комерційним» [12, с.203]. Напевно, виходячи з тодішньої продовольчої ситуації, збереження обов'язковості членства в кооперації вважалося доцільним, хоча це суперечило принципу добровільності. Однак цілком погодитись з ігноруванням В.І. Леніним необхідності відновлення добровільності членства в споживчій кооперації, а відтак надходження нових пайових внесків ми не можемо, бо така позиція суперечила б соціально-економічним реаліям непу і здоровому глузду лідера-прагматика.

На нашу думку, є ряд суперечливих моментів і в статті В.І. Леніна «Про кооперацію» (січень 1923 р.). Заявивши про те, що кооперація в умовах радянської влади змінила свою природу, автор прийшов до висновку про «лад цивілізованих кооператорів», який цілком співпадає із соціалізмом [13, с.355]. З цього приводу ми підтримуємо позицію Л.Є. Файна, що ідея про «лад цивілізованих кооператорів» містить елементи утопізму [14, с.562]. На утопічніть ленінської концепції кооперації також указували М.М. Горінов і С.В. Цакунов [15, с.37-38]. Проте, на нашу думку, поняття «обов'язкове членство в кооперації» і «стрій цивілізованих кооператорів» не потрібно вважати синонімами. У першому випадку мовиться про директивну приписку населення до кооперативів, друге ж поняття значно ширше, бо включає не лише членство, а й розгалужену мережу кооперативів та підготовку фахівців кооперативної справи. Для себе правляча партія залишала прерогативу контролю за роботою кооперативних організацій з тим, щоб «поставити кооперацію політично» [13, с.369-370].

В історіографії статті «Про кооперацію» обійдені увагою два моменти. По-перше, коли В.І. Ленін диктував цю працю, більшою мірою мовилося про споживчу кооперацію. Не випадково у грудні 1922 р., тобто за місяць до написання статті, він кілька разів звертався до голови правління Центроспілки РСФРР Л.М. Хінчука з проханням надіслати дані про діяльність споживчої кооперації. Тоді ж він зробив запис: «Центроспілка, її особливе значення» [16, с.418-419]. Вочевидь, ідея про єдиний великий споживчий кооператив у межах усієї країни тоді ще не була знята з порядку денного. По-друге, з метою пошуку відповіді на ряд гострих питань В.І. Ленін опрацював солідний кооперативний багаж вітчизянних і закордонних учених, бо в марксистській ідеології не було місця ринку. Серед простудійованих ним були праці з кооперації не лише марксистського спрямування. У кремлівській бібліотеці більшовицького лідера зберігалося понад 250 книг з кооперативної проблематики, зокрема, праці М.І. Тугана-Барановського, С.М. Прокоповича, О.В. Чаянова, І. Зассена, Ф. Штаудінгера та ін. [17]. Проте ми вважаємо, що у статті «Про кооперацію» В.І. Ленін швидше виступив як політик, аніж як теоретик, бо знаючи про демократичні засади діяльності споживчої кооперації, він свідомо, на догоду політичній доктрині, їх нівелював.

Практично до кінця 1980-х років у радянській історіографії статтю «Про кооперацію» вважали вершиною теоретичної думки В.І. Леніна щодо місця кооперативного сектора економіки в умовах непу. З огляду на це не можемо погодитися з наявністю у нього так званого «кооперативного плану», оскільки сукупність його праць з питань кооперації не можна вважати досконало розробленою програмою, яка дає відповіді на всі питання, пов'язані із визначенням ролі кооперації в період непу та переходу до соціалізму. Неточності і суперечності кооперативних положень В.І. Леніна дали ґрунт для різних їх тлумачень між партійною елітою і вченими-кооператорами. Спочатку, до середини 1920-х років, автори з позицій марксистської доктрини намагались усвідомити перспективи розвитку кооперації. Однак тоді ж були закладені й основи догматичного підходу до ленінської кооперативної спадщини, оскільки ввійшла в практику позитивна оцінка будь-яких суджень. Положення більшовицького очільника щодо кооперації використовувались для обґрунтування партійних директив без їх критичного аналізу, питання про їх помилковість чи утопічність не стояло.

Як відомо, В.І. Ленін ніколи не користувався терміном «кооперативний план». У жовтні 1927 р. це поняття вперше було вжите на об'єднаному пленумі ЦК і ЦКК ВКП(б). Того ж року цей термін увійшов до заголовку однієї з праць марксистського теоретика В.М. Целларіуса [18]. А в 1934 р. праця М.І. Попова «Боротьба за ленінський кооперативний план» [19] стала еталоном того, як саме треба його висвітлювати. Відтоді указаний термін широко вживався у радянській літературі до початку 1990-х років. Одним з перших, хто відмовився від нього, як надуманого, був відомий дослідник історії кооперації Л.Є. Файн [14, с.14].

Серед більшовицьких теоретиків кооперації виокремлюються погляди М.І. Бухаріна, хоча ніколи він не протиставляв себе правлячій партії. На нашу думку, на межі 1980-1990-х років, коли відбулося переосмислення його поглядів на неп та кооперацію, це робилося дещо упереджено, щоб показати суттєву відмінність бухарінських поглядів від інших більшовицьких розробників теоретичних ідей. Однак у праці «Економіка перехідного періоду» (1920 р.) М.І. Бухарін постає як типовий марксистський теоретик, коли говорить, що вільна торгівля є спекуляція, а спекуляція є вільна торгівля. Навряд чи можна говорити про ліберальні погляди автора, коли він закликав, щоб для виснажених міст усе йшло «у загальний котел», тут примус є абсолютною необхідністю [20, с.197].

Не можемо погодитися з «бухарінським лібералізмом», коли у праці «Новий курс економічної політики» (1921 р.) автор підкреслював, що для відродження великої промисловості потрібно за будь-яку ціну і якими завгодно засобами збільшити кількість продуктів. М.І. Бухарін не приховував того факту, що джерелом додаткової кількості продуктів цілком може бути селянське господарство і зовнішня торгівля [21, с.243]. Без сумніву, це стосувалося й споживчої кооперації, яка мала з селянами-виробниками тісні контакти

Водночас у праці «Шлях до соціалізму і робітничо-селянський союз», що вийшла в 1925 р., простежується еволюція поглядів автора, яка, без сумніву, була віддзеркаленням дискусії середини 1920-х років з кооперативної проблематики в партії. На відміну від більшості маркистських теоретиків, він висловлювався за те, що селянська кооперація буде поступово вростати в систему пролетарських господарських органів, хоча при цьому підкреслювалося, що саме так «ми йтимемо крупними кроками по шляху до соціалізму» [22, с.365-366]. На думку М.І. Бухаріна, процес організації селянського господарства, який починається з кооперативної торгівлі, перекинеться поступово через організацію переробки сільгосппродуктів на сільськогосподарське виробництво [22, с.367]. Його теза про те, що «куркульські гнізда» будуть вростати в соціалізм на той час була новаторскою і сміливою [22, с.375-376]. Ми вбачаємо вплив чаянівський ідей на цю точку зору.

Однак не варто затушовувати того, що М.І. Бухарін уже тоді свідчив, що процес розвитку через кооперацію до соціалізму буде супроводжуватися класовою боротьбою між різними групами селянства [22, с.373]. Ця теза буде підхоплена і ще більше загострена Й. Сталіним. Стосовно досліджуваної нами проблеми М.І. Бухарін акцентував на державній підтримці кооперації, яку розглядав як нову форму класової боротьби. Красномовними видаються його слова: «Якщо в процесі конкуренції на ринку державна промисловість, торгівля, кооперація витісняють поступово приватного підприємця - це є перемога в класовій боротьбі» [22, с.379]. Суперечливою є бухарінська теза про те, що в кінцевому результаті ринок відімре, оскільки державна промисловість і кооперація підімнуть під себе всі інші господарські форми і поступово розподіл продуктів стане державно-кооперативним [22, с.389]. Водночас є рація у його словах: «Кооперація повинна стати для селянина органом його господарського підйому. Тоді, при забезпеченні виборності і добровільності, кооперація стане найулюбленішою організацією селянства» [22, с.416]. Переконані, що саме в середині 1920-х років М.І. Бухарін розробив найраціональніші ідеї щодо необхідності підтримки різних форм кооперації.

Наступна його праця «Нотатки економіста» (1928 р.) у теоретичному плані поступається попереднім, оскільки вона пронизана ідеєю посилення класової боротьби на селі у контексті хлібозаготівель. М.І. Бухарін писав, що «хлібозаготівельна криза сигналізувала нам про великі небезпеки. Економіка обернулася тут і своїм класовим боком» [23, с.486]. Автор піддав критиці троцькістські ідеї нажиму на селян, хоча водночас не заперечував доцільності створення радгоспів і колгоспів [23, с.468-469]. Без сумніву, положення праці були кон'юнктурними, бо чітко збігалися з ідеями про значення хлібозаготівель і роль у них кооперації, які належали «великому вождю».