Шлюбно-сімейні відносини в православній повсякденній культурі Росії XVIII ст.

У тому ж 1780 р. у Київській духовній консисторії розглядалася справа про незаконний шлюб, підсумком якої був вирок - «от брачного сожития разлучены» ЦДІАК України, ф. 127, оп. 174, спр. 8, арк. 1 зв.. Як виявилося, 19-річний Іван Копиленко одружився з Єфимією, котрій на момент вінчання ще не виповнилося й 11 років. Парафіяльний священик дівчини Данило Летковський відмовився вінчати, але видав свідоцтво про те, що дівчині вже є 12 років. Тому наречені обвінчалися в сусідньому селі священиком Симеоном. Зрештою, духовна консисторія ухвалила рішення: шлюб «уничтожить» і покарати ієрея Данила Летковського за неправдиву інформацію про шлюбний вік парафіянки Там само, арк. 49 зв.-50. .

У 1788 р. у Новгород-Сіверській духовній консисторії розглядалася справа про незаконний другий шлюб селянки Устини Скалинкової, котра мала законного чоловіка. У духовному суді жінка повідомила, що після смерті батька вперше мати її видала заміж у 12 років за Олексія Проніна Держархів Чернігівської області, ф. 712, оп. 1, спр. 108, арк. 31. . Її чоловік через півроку подружнього життя пішов у Великоросію на заробітки і не повернувся. Олексій був відсутній 10 років. Устина ж знову вийшла заміж, однак не мала достовірних відомостей про місцезнаходження свого першого чоловіка. Духовний суд розлучив другий шлюб жінки, її вчинок був потрактований як перелюб, на неї було накладено єпитимію.

Однак важливо те, що справа називається «Дело о незаконном венчании священником Полоницким малолетних крестьян Алексея Пронина и Устинью Скалинковую». Тобто в її назві не йдеться про двоємужжя жінки, хоча суть справи полягала в тому, щоб розлучити її з другим чоловіком і покарати за це. І лише побіжно Устина говорила про те, що її вперше заміж віддала мати у 12 років. Тож насправді значення мало не те, що вона вийшла заміж, не досягнувши шлюбного віку, а те, що, маючи законного чоловіка, котрого не було 10 років, знову одружилися. І це порушення шлюбно-сімейних приписів було більш вагомим, ніж недосягнення Устиною шлюбного віку.

У Чернігівській духовній консисторії в 1791 р. священик с. Березна Василь Чернісов повінчав Ганну Іванчикову «правильных к браку лет не имеющей с казаком Трофимом Симотяжкою двадцатипятилетним» ЦДІАК України, ф. 2011, оп. 1, спр. 25, арк. 1. . Ганні було 13 років. Консисторія ухвалила рішення про розлучення пари.

Таким чином, шлюб осіб, які не досягли встановленого Церквою віку, визнавався не дійсним. Проте при досягненні повноліття молодими Церква підтверджувала шлюб. Інколи неповнолітніх чоловіка і жінку тимчасово розлучали, вони мешкали вдома, а коли досягали встановленого законом віку, знову сходилися і жили разом, як законне подружжя. Порушникам шлюбного віку і їхнім поручителям, а також церковно- і священнослужителям, яку наважувалися вінчати такі шлюби, призначали покарання.

29 лютого 1800 р. з Харківського духовного правління у Слобідсько-Українську духовну консисторію від благочинного священика Хрисанфа Черняєва надійшов рапорт. З підвідомчої йому парафії с. Колупаївка від місцевих мешканців дійшло до нього, що 15 січня 1800 р. казенний обиватель Никон Ходелов одружився з дочкою однодворця Ізмаїла Феодосова Параскою. Вінчав шлюб священик с. Борщів Василь Толмачів, «некоего прихода и правильных он или неправильных лет я неизвестен. О чем оному правлению в покорности рапортую» Держархів Харківської обл., ф. 578, оп. 1, спр. 34, арк. 1. .

Викликаний до духовного правління ієрей Василь Толмачів, був допитаний і підтвердив факт вінчання. Однак, на жаль, остаточне рішення консисторії у справі відсутнє. Аналізований документ свідчить про те, що скарга благочинного не зовсім обґрунтована, адже він сам точно не знав, скільки років повінчаним. Його рапорт ґрунтувався лише на чутках односельців. Факт, що пара повінчалася не у своїй парафії, засвідчував те, що подружжю було що приховувати від ієрея. Це й спричинило плітки, які дійшли до благочинного, про що він рапортував у духовне правління, знімаючи з себе відповідальність за наслідки.

У 1804 р. з Ізюмського духовного правління у Слобідсько-Українську духовну консисторію надійшло повідомлення про повінчання неповнолітнього мешканця слободи Довгенької Григорія Золотарського зі старшою дівчиною Февронією Шалашовою. Повідомив про це пономар Миколаївської церкви Василь Насвєтник. Шлюб відбувся 3 листопада 1801 р. Вінчання здійснив священик Василь Любарський з дияконом Архипом Черняєвим. При цьому хлопцеві нібито було 14 років, а дівчині - 16.

Консисторія перевірила метричні книги і з'ясувала, що Григорій народився 24 січня 1787 р., а отже, на час вінчання до 15 років не вистачало йому 2 місяців і 20 днів. Февронії ж виповнилося 17 років.

Зрештою було ухвалене рішення: «священника Василия Любарского и дьячка Архипа Черняева, не лишая чинов их, оштрафовать, определением в монастырь первого без священнослужения в исправление клироссной должности на один год, по прошестии одногодичного времени отпустить к их должностям на приход их с обязанием строжайшею подписью, дабы впредь не только пред венчанием, но и при венчании желающих в брак вступать поступали осторожнее, и непременно по всех правил церковных и государственных узаконений» Держархів Харківської обл., ф. 40, оп. 2, спр. 122, арк. 9-9 зв..

Шлюб Февронії і Григорія було розірвано. Їх віддали на поруки ізюмським мешканцям Василеві Чорному і Стефану Свадьбі. Крім того, на них було накладено єпитимію: на 4 роки (з них 2 роки в монастирі). Якщо після щиросердного розкаяння і сумлінного відбуття єпитимії знову захочуть одружитися, то дозволено їх знову повінчати.

Поручителів Спиридона Золотарьова, Мануїла Гур'єва, Андрія Кузнєцова, Якова Гур'єва, котрі підтвердили, що Григорію вже виповнилося 15 років, було призначено публічні тілесні покарання і церковне покаяння Там само, арк. 10. . Про визначення максимального віку для укладання шлюбу в церковному візантійському праві і в давньоруських законах не згадувалося. Однак давні церковні правила забороняли вдовам укладати шлюб після 60 років. У Кормчій книзі вказувалося: «Вдова шестидесятилетняя а аще паки восхочет сожительствовати мужу, да не удостоится приобщения Святыни» Кормчая книга. - [Б.м.], [б.и.], [б.г.]. - Правило Василия Великого. - № 24. . Для чоловіків максимальний ценз шлюбного віку не встановлювався. Греко-римські закони такого правила в собі не містили. Патріарх Адріан в інструкції попівським старостам 26 грудня 1697 р. обмежувався визначенням, щоб наречений і наречена мали бути «не в престарелых летах» ПСЗРИ. - Т.III. - № 1612. , але точного максимального шлюбного віку визначено не було.

У часи імператора Петра І приводом для обговорення питання про максимальний шлюбний вік стало вінчання Микити Зотова. Він був рекомендований цареві Федору Олексійовичу як учитель Петра, якому виповнилося тоді п'ять років. Відтоді Зотов не розлучався з царевичем, навчав його різних мов і наук, виконував відповідальні доручення. Петро тепло ставився до Зотова, поважав і довіряв йому. У 1714 р. на 70-му році життя Микита Зотов вирішив одружитися з удовою капітана Стремоухова. Петро І спочатку виступив проти цього шлюбу, однак потім особисто взяв участь у приготуваннях до «шутовской свадьбы» Энциклопедический словарь Брокгауз и Эфрон: Биографии : [в 12 т.] - М.: Большая Российская энциклопедия, 1994. - Т. 5. - С. 248 - 249. .

Дізнавшись про це, 24-річний син Зотова Конон, молодий сподвижник Петра І, написав Петру І цареві листа, в якому просив царя не дозволяти батькові одружуватися і позбавити їх прізвище від приниження і насмішок. Він писав: «Ученейшие меня легислаторы во Франции положили, что человек, который перешел за 70 лет, не может ничем и ни в чем определять, и тако женитьба в летах отца нашего весьма не почитается женитьбою» Там само. - С. 248. . Однак Петро І не звернув увагу на занепокоєння Зотова-молодшого.

У 1744 р. був установлений граничний вік для тих, хто укладав шлюб, - 80 років. Це визначалося такими мотивами: «Брак от Бога установлен есть для умножения рода человеческого, чего от имеющего за 80 лет надеяться весьма отчаянно» Суворов Н. Учебник церковного права… - С. 355.. Крім того, за спостереженнями фізіологів і лікарів, нерівні шлюби шкідливо відбивалися на дітях, оскільки вони мали значні моральні і фізичні вади Мейер Д.И. Русское гражданское право в 2-х частях (По исправленному и дополненному 8-му изданию 1902 года) / Д. И. Мейер. - М. : Статут / в серии «Классика российской цивилистики», 1997. - С. 352. .

У 1744 р. у Синоді слухалася справа про шлюб колишнього дійсного статського радника 82-річного Григорія Єргольского з удовою Парасковією Десятовою. У вирішенні даної справи обсягом 632 аркуші брала безпосередню участь імператриця Єлизавета. З'ясувалося, що вінчання пари відбулося таємно вночі, без «венечной памяти» РГИА, ф. 796, оп. 25, д. 596, л. 1. . Це свідчить про те, що священнослужитель і наречені свідомо пішли на укладання протизаконного шлюбу. Рішення Синоду було таким: «<…> оных Ергольского с вдовою Десятова разлучить для того, что брак об Бога установлен есть ради умножения бы рода человеческого, чего оным обретающимся за семьдесят лет надеяться весьма отчаянно. Как именованный Ергольский находится уже осмидесяти лет <…> должен уже думать не о плотоугодии, а о спасении своей души» РГИА, ф. 796, оп. 25, д. 736, л. 6..

Подружжя розлучили, а вдову Парасковію Десятову було звинувачено в тому, що вона Єргольського «склонила не для сожития и призрения его, но, видя его в крайней старости, желая конца его и получить имение» ПСЗРИ. - Т.XII. - № 9087. . Зрештою, жінку було заточено в монастир. Ергольского ж, зважаючи на його поважний вік, від перебування в монастирі звільнили РГИА, ф. 796, оп. 25, д. 736, л. 8 об., 44..

Дослідник права М.Ф.Владимирський-Буданов вважав, що на практиці Синодом було визначено наступну межу шлюбного віку: 60 років для жінок і 80 років для чоловіків Владимирский-Буданов М.Ф. Обзор истории русского права / Михаил Флегонтович Владимирский-Буданов. - К. : Издание книгопродавца Н.Я. Оглоблина, 1909. - С. 418..

Питання про пропорційність років нареченого і нареченої не отримало свого відображення ні в давніх, ні у візантійських узаконеннях. Звичай забороняв одружуватися при занадто великій різниці у віці нареченого й нареченої, хоча в офіційних постановах це не було зафіксовано. Уряд Російської імперії неодноразово звертав увагу на це питання й обговорював його в 1756, 1765 і 1766 рр. ПСЗРИ. - Т. XIV. - № 10676. .

Відомо, що у 1764 р. у мешканця села Мироцьке Єрощенка, якому було 75 років, була 30-літня дружина і сини: Петро - 27 років, Ілля - 25, Микита - 20, Микола - 9, Василь - 5, невістки - 20 і 13 років та 3-річний онук ЦДІАК України, ф. 59, оп. 1, спр. 4400, арк. 14..

У привілейованих прошарках суспільства іноді побутували шлюби дорослих чоловіків із неповнолітніми дівчатами. До таких шлюбів, очевидно, духовна влада ставилася поблажливо. 14 лютого 1788 р. священик Нової Слободи Федір Лазарєв повінчав 10-літню Ганну Литвинову, дочку покійного поручика Василя Литвинова, з 34-літнім капітаном Тянгинського полку, поміщиком Яковом Бершовим. Уже 23 лютого священик с. Духанівки Путивльської округи Никифор Алексєєв доповів про це в Путивльське духовне правління.

Почалося розслідування справи і виявилося, що нібито Яків Бершов, одружуючись, зобов'язався три роки не жити з Ганною статевим життям, хоча насправді не дотримався слова. При цьому чоловік висловив претензії, що дружина не завжди згоджувалася виконувати жіночі обов'язки. Коли 14-літню Ганну допитали в земському суді, то вона розповіла, що її обманом завезли в село, привели в церкву, де хотіли повінчати, але вона плакала від нерозуміння того, що від неї хочуть. Тепер вона, хоча й повінчана неповнолітньою, не бажала жити з Яковом Бершовим. Чоловік усе заперечував і подав справу у вигідному для себе ракурсі. Зрештою, шлюб було анульовано й обом дозволили одружитися вдруге Лебедев А. О брачных разводах… - С. 25. .

9 серпня 1789 р. у Чернігівську духовну дикастерію надійшло повідомлення з Березнянського духовного правління, у якому йшлося про повінчання священиком Симеоном Марутою у с. Стольному 70-літнього сотенного отамана Євстафія Охріменка з третьою дружиною. Чоловік уже мав дорослих дітей, онуків і правнуків. Духовний суд мав з'ясувати вік його дружини, чи була вдовою або взагалі заміжньою ЦДІАК України, ф. 2011, оп. 1, спр. 23, арк. 1. .

3 листопада 1794 р. у Катеринославській духовній консисторії розглядалася справа про шлюб, укладений у непропорційних роках між мешканцями с. Водолаги Сидором Крамаревим і Мариною Совою. Чоловікові уже було більше 80-ти років, крім того він кульгав, жінці ж виповнилося не більше 20 років. Пару повінчав в с. Мерефа Білгородської єпархії священик Антон Щербина.

На духовному суді Сидір повідомив, що сам не знав скільки йому років. Уперше він одружився у 17 років, у шлюбі прожив близько 50 років. Після смерті дружини він засватав 16-літню Мотрону, давши священику 10 руб. і подарунків за вінчання. Однак дівчина відмовилася виходити за нього заміж. Тоді Сидір Сова засватав у вдови Ганни дочку Марину. Зважаючи на те, що водолазькі священики вже його дурили, взявши двох свідків, поїхав вінчатися в сусіднє с. Мерефа. Там заплатив ієрею Антонові Щербині 50 руб. за вінчання. За такий вчинок на священика було накладено єпитимію: один рік він мусив перебувати в Харківському Покровському монастирі без права «священнодействовать» Держархів Дніпропетровської обл., ф. 106, оп. 1, спр. 82, арк. 47..

Шлюби малолітніх хлопців із дорослими жінками особливо були поширені серед однодвірців. У 1750 р. Синод звернув увагу на те, що в Білгородській і Воронезькій губерніях простежується «обычай отдавать не только девок лет за двадцать, но и вдов и баб за таких малолетних, которые не только ниже указных, но другие менее десяти лет» РГИА, ф. 796, оп. 31, д. 36, л. 1 об. . 20 грудня 1756 р. Сенат зазначав, що між однодвірцями побутує звичай одружувати хлопців 8, 10 і 12 років із дівчатами 20 років і вище, з якими свекри вступають в інтимні стосунки ПСЗРИ. - Т.ХІV. - № 10676. .

18 січня 1751 р. у Синоді заслуховувалася справа, яка надійшла з Білгородської духовної консисторії, про повінчання малолітнього селянина Григорія Федорова. Згоду на шлюб цього 7-літнього хлопця дав його дядько Іван Посошков, котрого за це було наказано покарати «плетьми» Описание документов и дел … - Т. 39 (1751 г.). - С. 33..

Історик А.С.Лебедєв в архівах Харківської та Курської духовних консисторій знайшов і опублікував дві справи про шлюб із неповнолітніми. Перший випадок датується 1759 р. Так, у с. Проскудино Старооскольського повіту зафіксовано три пари, в яких нареченому виповнилося 13 років, нареченій - 20; нареченому - 10, нареченій - 20; нареченому - 14, нареченій - 17. Причому батьки переконували духовну владу, що ці шлюби продиктовані самотністю пошлюблених і тим, що так чинять «прочие однодворцы».

Консисторія розслідувала непропорційні шлюби і виявила, що таким одруженням свекри чинять кровозмішання з невістками і навіть народжують дітей. Коли ж про це стало відомо у вищих інстанціях, ухвалили рішення про розлучення малолітніх чоловіків із дорослими жінками такою ухвалою «объявленного <…> малолетняго с оною девкою <…> по силе церковного правила, яко брачное сочетание их неправильное, разлучить и велеть оной девке ходить девкою, а не бабою, и выйти за другаго возрастнаго замуж, а его отпустить в дом» Лебедев А. О брачных разводах по архивным… - С. 19..

Зрештою, указом Святійшого Синоду від 17 грудня 1774 р. було визначено вінчати шлюби не раніше 15 років для чоловіків і не менше 13 років для жінок, а також заборонив вінчати «малолетних с возрастными девками» під загрозою позбавлення священика сану і розірвання шлюбу. Приводом для прийняття вищезазначеного указу стало існування в Білгородській і Воронезькій єпархіях «между однодворцами непотребном обычае, что они малолетних своих детей, лет 8 и 10 и 12 женят, и берут за их девок лет по 20 и более, с которыми свекры их многие впадают в кровосмешение» ПСЗРИ. - Т. ХIX. - № 14229. (Див. додаток Н).

Указом 17 грудня 1775 р. Синод засудив велику різницю у віці між тими, хто укладав шлюб. Зокрема, у ньому наголошувалося: «Вступают в брак в летах между собою весьма несходственных; женят же в крестьянстве малолетних ребят с возрастными девками, а сии малолетних ребят умерщвляют, за что некоторые по гражданскому суду и к смертной казни были приговорены» Латкин В.Н. Учебник истории русского права… - С. 442. .

Причинами так званих «дитячих шлюбів» були, з одного боку, економічні міркування Петренко І.М. Шлюбний вік українського сільського… - С.210., зокрема потреба в додаткових робочих руках невістки у господарстві чоловіка; з другого, завдяки наявності в сім'ї зайвої подружньої пари селяни сподівалися отримати більше землі при общинному переділі. Тож існуюча в Російській державі система переділів общинної землі заохочувала ранні шлюби, оскільки обсяг земельних ділянок залежав від кількості подружніх пар в домогосподарстві. Зважаючи на те, що територіально Білгородська і Воронезька губернія належали до суто російських територій, саме така система общинного землеволодіння була причиною поширення непропорційних у літах подружніх пар.

Лише специфіка агарного устрою не може слугувати достатнім поясненням ранніх шлюбів. Смертність, передусім, була дуже високою. Коли члени сім'ї хотіли, щоб родина продовжувала існувати, вони мали народжувати максимальну кількість дітей і, відповідно, якомога раніше укладати шлюб. Важливим було передусім народження синів, адже саме вони відтворювали сім'ю. Суспільства з високою смертністю мають тенденцію і до паралельно високого рівня відтворення населення з міркувань самозбереження.

Усі єпархії Російської держави отримали відповідні укази, в яких ішлося про те, щоб церковно- і священнослужителі під загрозою покарання «не венчали в противность Святых Правил малолетних юнош с возрастными девицами» Держархів Чернігівської обл., ф. 679, оп. 13, спр. 93, арк. 3. . Духовні консисторії зобов'язувалися щомісячно присилати в Синод звіти про справи, які розглядалися в духовних правліннях, де йшлося про заборону вінчати неповнолітніх Держархів Чернігівської обл., ф. 679, оп. 4, спр. 292, арк. 8.. Для попередження таких зловживань Синод радив завести метричні книги і дотримуватися канонічних постанов.

Незважаючи на укази, шлюби між непропорційними у літах нареченими продовжували існувати. Так, у 1777 р. у Переяславсько-Бориспільській духовній консисторії збереглися свідчення Антона Полторацького, котрий повідомив, що в 1768 р. одружився з Мотроною Сотник, якій «было уже лет до тридцати, а ему Полторацкому не более пятнадцати» ЦДІАК України, ф. 990, оп. 1, спр. 1161, арк. 24. . Чоловіка було забрано в армію, жінка одружилася з іншим. Повернувшись додому, Антон звинуватив її в двоємужжі, у зв'язку з цим і стали відомими факти про шлюбний вік подружжя на момент їхнього одруження.

У 1777 і 1778 рр. у Катеринославській духовній консисторії було заведено дві справи про насильне повінчання у слободі Берецькі Вершини священиком Іваном Татариновим 9-літнього однодворця Володимира Беленкова з 17-літньою вдовою Марфою Багровою, причому без згоди обох наречених Держархів Дніпропетровської обл., ф. 104, оп. 1, спр. 30, арк. 9. . Батько нареченого Іван Беленков повідомив, що парафіяльний священик відмовився вінчати пару, а це змусило його поїхати в сусідню слободу для здійснення свого задуму. Там чоловік запевнив ієрея, що його син уже повнолітній і не мав ніякого споріднення з Марфою Багровою, що й підтвердили свідки-поручителі. Це дало підстави Іванові Татаринову за 7 руб. повінчати пару.

Цікавими видаються міркування Івана Беленкова про причини такого раннього синового одруження: «Женил я сына своего малолетнего по причине моего одиночества» Держархів Дніпропетровської обл, ф. 104, оп. 1, спр. 29, арк. 11.. Зрештою, духовний суд шлюб розірвав, нареченим було заборонено жити разом.

У травні 1784 р. священик Данило Бєліков повінчав мешканців с. Малі Проходи - малолітнього Максима Антоненка з «великовозрастной девкой» ЦДІАКУкраїни, ф. 2009, оп. 1, спр. 1731, арк. 1. Ганною Скороходовою. Білгородська духовна консисторія ухвалила рішення про взяття в неї свідчень - чи бажала вона жити з малолітнім чоловіком. Однак виявилося, що Ганна Скороходова втекла. Справу було передано в нижній земський суд.

12 червня 1788 р. у Білгородській духовній консисторії почався розгляд справи проти священика Миколаївської церкви Петра Дахновського і дяка Георгія Черняєва з с. Руська Лозова, котрі повінчали малолітнього Никифора Третьякова з повнолітньою Меланією Малеєвою. Ініціатором вінчання був Никифорів дід Лук'ян Третьяков. Священика переконали в тому, що наречений повнолітній. За вінчання панотець узяв 4 руб. Рішення консисторії було таким: розлучити подружжя, ієреєві заборонити «священнослужение, так и мирские требы исправлять» ЦДІАК України, ф. 2009, оп. 1, спр. 1420, арк. 15. , покарати і дяка.

Незважаючи на це, ієрей Петро Дахновський, дяк Георгій Іллінський, пономар Венедикт Іллінський 3 і 4 липня 1788 р. повінчали відразу три пари неповнолітніх: «жителей, сынов малолетних, казенного обывателя Филиппа Малеева сына Наума (13 років. - Прим. І.П.) с дочерью однодворки девкою Екатериною (20 років. - Прим. І.П.), однодворца Никиты Бохолдина сына Кирилла (12 чи 13 років. - Прим. І.П.) с дочерью той же церкви пономаря девкою Евдокиею (21 рік. - Прим. І.П.), и вдовы солдатки Прасковьи Аксеновой сына Сергея (13 чи 14 років. - Прим. І.П.) с дочерью казенного обывателя Владимира Шопина великовозрастною девкою Прасковьею (25 років. - Прим. І.П.) обвенчали» ЦДІАК України, ф. 2009, оп. 1, спр. 1398, арк. 1..

У справі подаються відомості про склад сімей, в яких жили пошлюблені, - це були типові багатодітні сім'ї. Батьки у процесі слідства всіляко завищували вік синів, але при ознайомленні з метричними книгами, виявилося, що хлопці неповнолітні. Консисторія ухвалила рішення: «тех брачившихся от супружеского сожития разлучить» Там само, арк. 27. , батьків оштрафували, дівчатам дозволено знову вийти заміж, хлопців - одружувати після настання повноліття. З'ясувалося, що Петро Дахновський, окрім вищезазначених, здійснив такі ж вінчання неповнолітніх у 1786 і 1787 рр. (три вінчання в січні). Тож бачимо, що священнослужитель П.Дахновський неодноразово порушував шлюбно-сімейні приписи щодо вінчання неповнолітніх. А пономар навіть повінчав свою 21-літню дочку з хлопцем 12-ти чи 13-ти років, за що його й позбавили духовного звання.

4 вересня 1788 р. у тій же Білгородській духовній консисторії була розпочата справа про повінчання священиком Архангельської церкви с. Борщевого 13-літнього Григорія Мясоєдова зі старшою за нього Ганною Рєпіною. Шлюб виявився незаконним ще й тому, що був укладений «с принуждения, и в родстве, тоесть в кумовстве и сватовстве» ЦДІАК України, ф. 2009, оп. 1, спр. 1442, арк. 1.. Священик запевняв, що не знав про те, що хлопець малолітній, адже за сповідними розписами йому мало бути 15 років. Сам ієрей був нетутешній і лише недавно служив у селі. Батько Григорія Мясоєдова і казенний обиватель Яків Федцов запевнили, що споріднення і примусу між нареченими не було. На час розслідування справи подружжя розлучили. Дяк Устим Попов узяв на поруки Григорія Мясоєдова і «плотского совокупления допускать ни под каким видом не будет» Там само, арк. 14. . Ганну Рєпіну теж було взято на поруки.

27 травня 1792 р. у Білгородській духовній консисторії розглядалася справа про повінчання 4 лютого 1792 р. священиком Архангельської церкви Лаврентієм Ільїним казенного обивателя Петра Леонова малолітнього сина Герасима з повнолітньою дівчиною, мешканкою с. Великі Проходи Єфросинією Кусковою. Як з'ясувалося з метрични книг, Герасим народився 14 жовтня 1777 р. і «обвенчан четырнадцати лет и четырех месяцев, а девке Евфросинии по метричным книгам в написании не оказалось, но в исповеданиях 1792 года книгах показано восемнадцать лет» ЦДІАК України, ф. 2009, оп. 1, спр. 2459, арк. 4-4 зв.. Ієрей запевняв, що місцеві мешканці підтвердили, що хлопець повнолітній, тому й наважився вінчати, а за це отримав 20 коп. і мішок гречаного борошна. Крім того, у сповідних розписах підтверджено, що Герасиму було 16 років, а «справки по метрическим книгам о летах Герасима Леонова не делал, по неимению при той церкви оных книг, за нерачением бывшего священника Евдокима Трифанова» Там само, арк. 21.. На вінчанні панотцеві прислужував дяк Єфим Труфанов, котрий був позбавлений священства. Консисторія розлучила подружжя і покарала священика за таке незаконне вінчання.

Дана справа цікава тим, що в ній фіксується велика кількість порушень шлюбно-сімейних приписів. По-перше, не дотримано шлюбного віку наречених, по-друге, під час вінчання дяк позбавлений священства, по-третє, метричні книги відсутні у парафіяльній церкві.

У 1793 р. у Білгородській духовній консисторії порушили справу «О разводе жительки с. Шубина Захаровой с несовершеннолетним мужем и наказание священника Попова, повенчавшего их». Так, виявилося, що Домнікію Захарову без її згоди видали заміж за малолітнього Трохима Старигіна. Однак жінка з ним «плотского совокупления не имела, как же тот Трофим несовершенных лет, отец же его Самсон Старыгин делает мне притеснения и обиды приглашением меня единственно чтобы сделать с ним беззаконное блудодеяние, однако я на то не согласна, то означенной свекор той Старыгин меня бил, о каковых побоях от меня в Харьковский нижний земский суд объявлено» ЦДІАК України, ф. 2009, оп. 1, спр. 2759, арк. 2..

Консисторія з'ясувала, що хлопцеві під час вінчання було лише 12 з половиною років. За здійснення обряду його батько заплатив священику Іванові Попову 10 руб. 50 коп. Це була величезна суму на ті часи. Очевидно, грошова подяка і змусила ієрея закрити очі за незаконність вінчання. Духовний суд за такий беззаконний учинок позбавив ієрея сану і перевів у дяки цієї ж церкви. Його синів Олексія і Полікарпа, один із яких служив дяком, а інший - паламарем за прислужування на вінчанні позбавили духовного звання.

Консисторія провела відповідне розслідування і за метричними книгами виявила, що хлопцеві було справді 13 з половиною років. Крім того, між подружжям був близький ступінь духовного споріднення, одруження в якому не дозволялися. Зрештою, шлюб було розірвано. Жінка отримала право знову вийти заміж, а хлопець мав почекати, поки досягне повноліття, а потім міг одружитися.

Траплялися випадки, коли селяни наважувалися на повінчання своїх малолітніх дітей, отримавши відмову священика. Так, у 1780 р. ієрей с. Великі Проходи Корнилій Ільїнський скаржився в Білгородське духовне правління на однодворця Івана Шитова, котрий повінчав «самовольно» ЦДІАК України, ф. 1981, оп.1, спр. 90, арк. 1. малолітнього сина Іродіона з Євдокією. Селянин спочатку звертався до ієрея з проханням повінчати пару, але отримав відмову, оскільки священик знав про малолітство хлопця. Тому й одруження відбулося без згоди Корнилія Ільїнського.

3 червня 1788 р. почався розгляд справи «По прошению Харьковского уезда села Борщевого жительки Анны Мясоедовой о разводе с малолетним ея мужем Григорием Мясоедовым». 20-літня Ганна розповіла, що «выдана она сего 1788 года в феврале месяце отцем ее Ефремом за тамошнего сына жителя казенного обывателя Дмитрия Мясоедова тринадцатилетнего Григория с принуждения, и в родстве, то есть в кумовстве и сватовстве в супружество» ЦДІАК України, ф. 2009, оп. 1, спр. 1456, арк. 2.. Чоловіків запевняв, що не було примусу і перешкод для укладання шлюбу, адже нареченому виповнилося 15 років. Тому й священик і дяк погодилися повінчати пару, і «за оное обвенчание он священник денег один рубль получил» Там само, арк. 3 зв.. Однак, як потім з'ясувалося, згідно з записами у метричних книгах, хлопцеві насправді було тільки 13 років.

Ганна Мясоєдова перебувала на поруках у штабного фур'єра Гната Зайцева. Він мав стежити за тим, щоб «к супружескому сожитию с означенным Григорием отнюдь допускать не должен» Там само, арк. 11..

Відбувалося розслідування справи в Білгородській духовній консисторії, складовими якого було тривале листування. Священик заперечував обвинувачення і твердив, що під час вінчання все було законно. Утім схеми споріднення свідчили про наявність восьмого ступеня кровного споріднення і четвертого - духовного. Тож консисторія ухвалила рішення про анулювання шлюбу, Ганні було дозволено вийти заміж удруге, а Григорій отримав право на одруження, коли стане повнолітнім. Священика і його помічників під час вінчання було покарано.

Пам'ять про ранні шлюби ще була живою і наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. У багатьох регіонах Російської держави вони реально існували у прихованій формі. Батьки здійснювали заручини своїх дітей у 12-15 років, у 14-16 оголошували їх нареченими, а в 16-17 років вінчали. Відомий російський соціолог І.С.Кон зазначав: „У південноруських західноруських районах іноді влаштовували весілля 12-14-літніх підлітків із усіма обрядами, крім шлюбної ночі, але до настання повноліття молоді жили нарізно в домах своїх батьків” Кон И.С. Сексуальная культура… - С. 44. .

Шлюбний вік регулювався духовними і світськими законами, але головну роль відігравали умови селянського життя. Відсутність необхідності для пошлюблених влаштовувати власне господарство створювало реальну можливість ранніх шлюбів. Батьки нареченого хотіли взяти в дім невістку молоду і здорову, а оскільки різниця у віці наречених була величиною достатньо фіксованою, то і сина доводилося одружувати раніше. Патріархальна родина будувалася на суворому підкоренні молодших старшим, жінок - чоловікам. Чим діти були молодшими, тим з більшим успіхом батьки могли застосувати владу до них. Російський етнограф Р.Я.Внуков наголошував: «Одружити намагаються якомога молодшими - поки статевий інстинкт глушить у хлопця всі інші міркування, поки воля слабша, щоб не одружився за власним бажанням і не обрав собі невгодної дружини» Внуков Р.Я. Противоречия старой крестьянской семьи / Р. Я. Внуков. - Орел : Издание Общества Исследования Орловского края, 1929. - С. 25 - 26. .

Молода невістка приходила жити в дім чоловіка, тому частими були конфлікти зі свекрухою. Відтак селяни справедливо вважали, що чим молодша невістка, тим легше відбудеться її адаптація до умов життя нової родини, яка мала свій уклад. Важка селянська праця сприяла швидкому старінню жінки, тому до 25 років вона втрачала свою привабливість, а часто і здоров'я. Ці фактори безумовно відігравали роль при визначенні і формуванні шлюбного віку.

Тож складалася ситуація, коли чоловік прагнув швидше одружитися, щоб бути повноправним членом громади, наречена боялася засидітися в дівках, батьки хотіли бачити онуків, щоб не переривався рід. За умов високої смертності ранні шлюби гарантували народжуваність і, відповідно, приріст населення.

Законодавство Російської держави визначало умови шлюбного союзу таким чином, щоб природні стосунки між чоловіком і жінкою могли бути керованими. Соціальне регулювання шлюбно-сімейного життя мало враховувати природні закономірності продовження роду. Однією з основних умов права на шлюб був встановлений законом шлюбний вік наречених. У XVIII ст. це питання перебувало в компетенції світського і церковного права.

Видатний російський історик В.О.Ключевський, визнаючи християнську сім'ю як церковно-цивільний союз, зауважував, що „вона зав'язується цивільним договором і скріплюється церковним таїнством” Ключевский В.О. Православие в России / Василий Осипович Ключевский. - М. : Мысль, 2000. - С. 332.. Вікові обмеження про встановлення шлюбного віку чоловіка і жінки, які б давали право на укладання шлюбу, змінювалися. Влада заохочувала практику раннього укладання шлюбів, дбаючи про відтворення населення і про створення сім'ї як виробничої одиниці суспільства. Священики благословляли ранні шлюби, що приносило їм прибутки, незважаючи на офіційні укази. Тож межі шлюбного віку в Російській державі XVIII ст. не були сталими, вони змінювалися залежно від впливу звичаєвого права, церковних настанов і указів світської влади.

Отже, російська модель шлюбності відрізнялася від західноєвропейської, для якої були характерні пізні шлюби і значний відсоток неодружених людей. У Росії ж переважали ранні шлюби, спричинені економічним становищем і великою дитячою смертністю. Слід констатувати, що на вік укладання шлюбу впливали два основні фактори - традиції і соціально-економічні умови. XVIII ст. - період переходу від традиційної до сучасної моделі відтворення населення характеризувався збільшенням шлюбного віку, що було закріплено на законодавчому рівні. Слід ураховувати обставину, що сама традиція сформувалася в ході певних соціально-економічних умов, а тому так чи інакше вона їх мусила враховувати, визначаючи шлюбний вік. Не зовсім переконливо й те, що ранні шлюби визначалися виключно соціально-економічними обставинами, бо додатковий працівник завжди цінувався, адже ранні шлюби швидко не створювали додаткової робочої сили. І якщо одна сім'я (нареченого або нареченої) набувала нового працівника, то інша (найчастіше, нареченої) його втрачала.

У суспільстві склалася ситуація, коли мета укладання шлюбу була важливішою за завдання вибору партнера. Небагато людей зволікали з одруженням, що свідчить про соціальний тиск, який сприяв раннім шлюбам. Низький шлюбний вік підтримувався сильним впливом традиції, тоді як високий вік співвідносився з соціальними, економічними й особистими детермінантами.

3.3 Визначення ступенів кровної, духовної спорідненості і свояцтва як засобів регулювання шлюбно-сімейних відносин

Однією з основних умов для укладання шлюбу була відсутність між чоловіком і жінкою близьких ступенів спорідненості або свояцтва. Різняться вони між собою тим, що споріднення визначається народженням, а свояцтво виникає після укладання шлюбу. Спорідненість поділяється на шість видів: 1) кровна - законна; 2) свояцтво; 3) зведена («сводная»); 4) духовна; 5) цивільна («гражданская»); 6) кровна - незаконна Невский С. Родство как препятствие к браку… - С. 5.. Існував ще один вид споріднення - через заручини. Однак він утратив свою силу, коли з 1775 р. заручини і вінчання почали здійснювати одночасно.

Спорідненість - це тип соціальних зв'язків, які пов'язують людей в одну групу родичів. Спорідненість була кровною і духовною. З найдавніших часів заборонялися шлюби між близькими родичами. Кровна спорідненість між бажаючими одружитися рахувалася колінами - кількістю родичів у генеалогічній лінії від нареченого вгору до спільного предка й далі вниз до нареченої. Існувала ще одна перешкода для укладання шлюбу - духовна спорідненість. Вона виникала шляхом хрещення, коли один був хрещеним батьком або матір'ю, а інший - похресником Бердников И.С. Краткий курс церковного права… - С. 79. . Духовне споріднення забороняло шлюби до сьомого ступеня включно, але тільки за спадною лінією. Одруження в цьому забороненому ступені споріднення призводило до розлучення подружжя і накладення на чоловіка і жінку суворої єпитимії.

Встановлюючи канонічні заборони на кровозмішання, Церква набувала право регулювати і формувати базові соціальні відносини. Дотримання норм забезпечувало соціальну стабільність шляхом зниження внутрішньосімейної напруги. Коли ж для забезпечення соціальної стабільності треба було пом'якшити норми, Церква і суспільство терпимо ставилися до їх порушення.

Хоча у XVIII ст. буква церковного закону залишалася беззмінною, однак Синод вдавався до спроб обмежити ступені заборони шлюбів через спорідненість. Уряд Російської імперії, впроваджуючи так звану популяціоністичну («популяционистическую») політику, яка полягала в сприянні шлюбам як головним засобам збільшення народонаселення, неминуче стикався з церковними законами, які встановлювали багаточисленні перешкоди для укладання шлюбу, особливо через споріднення і свояцтво. Крім того, споріднення обмежували шлюби селян дрібнопомісних поміщиків, які швидко могли поріднитися, покумитися, що унеможливлювало шлюби між ними. Тому поміщики, щоб не купувати наречену в сусідів, одружували малолітніх наречених на дорослих жінках або вдовах чи змушували священиків вінчати недозволені Церквою шлюби. Зважаючи на це, світська влада взяла курс на обмеження ступенів споріднення.

До Петра І світська влада не втручалася у шлюбні справи, вважаючи їх суто церковними. У Духовному регламенті вперше було висловлено думку про обов'язковість дотримання правил про споріднення, які містяться в Законі Божому та в загальноприйнятих канонах.

У 1744 р. імператриця Єлизавета Петрівна наказала Синоду скласти точні та зрозумілі правила про шлюби, заборонені через споріднення і свояцтво, але, так їх і не дочекавшись, 23 листопада 1752 р. ухвалила надалі розривати шлюби тільки за законними причинами, тобто якщо вони укладені в ступенях споріднення і свояцтва, заборонених правилами св. Апостолів, св. Отців і Духовним регламентом ПСЗРИ. - Т.ХІІІ. - № 10050.. З того часу в Синоді встановилася практика: шлюби навіть четвертого ступеня кровного споріднення і свояцтва не дозволялися, але коли вони вже були укладені, то подружжя не розлучали, а піддавали єпитимії.

Указом Синоду від 10 травня 1759 р. було ще раз підтверджено про неприпустимість шлюбів, що викликало б „смешение родства” Полное собрание постановлений и распоряжений… - Т.IV. - № 1531.. А 28 травня того ж року Синод наголосив про неприпустимість шлюбів рідних братів із двоюрідними сестрами Там само. - № 1641..

Однак формально законодавчого затвердження цієї практики не відбулося. Тому 6 червня 1765 р. Катерина ІІ наказала Синоду скласти точне і ясне положення про ступені споріднення і свояцтва, заборонені для укладання шлюбу ПСЗРИ. - Т.ХVIІ. - № 12408. . Тож член Синоду архієпископ Санкт-Петербурзький Гавриїл Кременецький написав трактат про порядок і умови укладання шлюбу. Однак він не вступив у дію, бо не був ухвалений на законодавчому рівні.

Синодським указом від 27 березня 1767 р. було ще раз підтверджено, щоб у всіх єпархіях єпископи своїм рішенням розривали лише шлюби, які укладені в близьких ступенях споріднення. Однак «такие браки как не в крови, но в сватовстве или кумовстве <…> епархиальные архиереи сами собою формальных разводов, не чиня, по произведении надлежащего следствия, представляли Святейшему Правительственному Синоду на рассмотрение сомнения» РГИА, ф. 796, оп. 48, д. 150, л. 1.. Такі справи мав вирішувати лише Синод.

22 березня 1792 р. був оголошений іменний указ імператриці Катерини ІІ Синоду з приписом оголосити у всіх парафіях і в обох столицях, „чтобы приходские священники от венчания браков в запрещенных к тому степенях родства или свойства остерегались, и на таковую осторожность снабдить их правилами” ПСЗРИ. - ТХХІІ. - № 17033 а; Держархів Чернігівської обл., ф. 712, оп. 1, спр. 274, арк. 2. під загрозою штрафування.

Наприкінці XVIII ст. Синод уже залишав без розірвання шлюби, в яких подружжя перебувало в таких ступенях кровної спорідненості чи свояцтва, які ще кілька років тому визнавалися безумовно забороненими, а саме - в п'ятому ступені кровної спорідненості і четвертому двоюрідного свояцтва. Шлюби в більш віддалених ступенях споріднення не розривалися Синодом навіть на прохання самого подружжя Павлов А.С. 50-я глава Кормчей книги… - С. 151 - 153..

Духовні правління повсякчас отримували синодальні укази про суворе дотримання під час вінчання правил про споріднення пар, близьких та далеких родичів й унеможливлення незаконних шлюбів: «дабы беззаконных браков не было, всевозможно осторожность проявлять» Держархів Чернігівської обл., ф. 679, оп. 7, спр. 8, арк. 1.. За додержанням цих правил суворо стежили духовні консисторії й реагували на порушення священнослужителями канонічних приписів, перевіряючи споріднення за схемами, поданими священиками.

Згідно з церковними приписами, правильне визначення ступенів кровної чи духовної спорідненості та свояцтва було дуже заплутаним (див. додатки А-М).

Кровна спорідненість - це зв'язок осіб, які походять від спільного родича. Цей зв'язок має фізичний характер, що виявляється в єдності крові нащадків, котрі походять від одного пращура. Саме у кровній спорідненості і виявляється природна перешкода статевим стосункам між близькими родичами. Шлюби між близькими родичами, як правило, супроводжувалися хворобливістю потомства і вимиранням цілих родів.

Близькість чи віддаленість кровної спорідненості визначалася ступенями, що рахувалися за числом народжень. Ступені спорідненості є винаходом римської юриспруденції. Ним називається зв'язок однієї особи з іншою за посередності кількості народжень між ними. Між батьком і сином одне народження, тобто один ступінь спорідненості; між дідом і внуком два народження - два ступені спорідненості. Ряд ступенів, що послідовно йдуть один за одним в одному напрямку, називається родинною лінією. Пряма родинна лінія - це порядок осіб, які безпосередньо походять одна від одної. Керуючись візантійською традицією, Православна Церква взяла за основу правило, що забороняло шлюб у кровній спорідненості до сьомого ступеня.

У духовних судах було порушено велику кількість справ про незаконні шлюби, укладені в заборонених ступенях кровного споріднення. Саме до їх компетенції належало виявляти такі порушення і карати винних мирян. Так, 31 липня 1749 р. у Київську духовну консисторію було подано «покорнейшее доношение», підписане архімандритом слуцьким Михайлом. У ньому йшлося про те, що в 1747 р. «Иосиф Оранский, будучи архимандритом слуцким <…> правильно отлучил от святыя грекороссийской церкви знатного мещанина слуцкого Матвея Христича и жену его, Анну Романовичовну» ІР НБУВ, ф. 232, спр. 2, арк. 88. . Подружжя більше не мало права сповідатися, їм заборонено було входити в церкву, оскільки «в близком по кровенстве браком сочеталися да еще от унеятского попа, а не от благочестивого священника» Там само. . Архімандрит подав схему, за якою «два брата две родные сестры неприемлема» Там само, арк. 89 зв. . Протягом 1750 р. сторони листувалися, зрештою було ухвалено: грішники мали утримуватися від статевого життя і постувати.

У 1752 р. Чернігівська духовна консисторія розглядала справу про розірвання шлюбу мешканців с. Обложки Дмитра й Анастасії Щербин, які мали близький ступінь кровного споріднення, та покарання священика Карпа Яснопольського, котрий вінчав подружжя. Чоловік і жінка побралися 13 червня 1745 р. Проаналізувавши ступені споріднення, консисторія ухвалила «свое мнение по брачившихся - Дмитрия и Анастасию не винить» Держархів Чернігівської обл., ф. 679, оп. 5, спр. 10, арк. 2. . Остаточне рішення було таким: «вышеозначенный брак развести навсегда, и приходской поп смотрел бы того крепко, дабы общества нигде не имели подтвердить, только бы лицам, если пожелают брачитись, только бы не в противность церкви святой не возбранять, а попа Яснопольского запрет на год священство в Каменский монастырь в заточение отправить с предписанием дабы по исполнением рапортовано» Там само, арк. 15. .

У 1755 р. у Переяславсько-Бориспільській духовній консисторії розглядалася справа про шлюб мешканців м. Переяслав Кузьми Задорожненка і Феодосії, які перебували в кровній спорідненості. Про це повідомив місцевий мешканець Михайло Величко ЦДІАК України, ф. 990, оп.1, спр. 264, арк. 1. .

За схемою, між чоловіком і жінкою був третій ступінь споріднення, який, згідно з Кормчою книгою, не давав права на шлюб, тому парі не дозволили його укласти.

На основі збережених документів фонду „Пирятинське духовне правління” можна стверджувати, що вперше справу про одруження в заборонених кровних ступенях спорідненості було порушено в лютому 1787 р. Священик Пирятинської Преображенської церкви Василь Тарасевич доповідав, що 23 січня 1787 р. повінчав посполитих колезького регістратора Данила Вакуловича з села Малютинці Василя Шевченка з удовою Варварою Козчихою Держархів Полтавської обл., ф. 801, оп. 1, спр. 929, арк. 1. . Умовив його це зробити намісник пирятинської Преображенської церкви Леонтій Якубовський, запевнивши, що має свідоцтва з дозволом на вінчання від парафіяльного священика Василя Шевченка. За вінчання панотець отримав 12 руб.

Згодом виявилося, що Василь Шевченко і Варвара Козчиха перебували в „плотском родстве” Там само, арк. 7.. Через цю перешкоду парафіяльний священик села Малютинці Марко Суходольський відмовився вінчати молодого. Тому останній, приховавши факт кровної спорідненості з Варварою, вінчався у Пирятині. Ієрей Василь Тарасевич, не провівши відповідного шлюбного обшуку, повінчав молодих. Однак про цей факт стало відомо духовному правлінню. Під час слідства виявилося, що пирятинський козак Степан Порола, присутній на вінчанні подружжя, відмовився давати присягу, бо знав про близькі родинні зв'язки Василя Шевченка і Варвари Козчихи. Це він підтвердив у Пирятинському духовному правлінні, куди був викликаний для свідчень. З'ясовуючи обставини справи, можна припустити, що Василь Тарасевич знав про кровну спорідненість подружжя, на що вказує відмова Стефана Пороли присягати під час вінчання, однак ієрей повінчав пару. На жаль, у справі відсутнє рішення духовного суду.

У березні 1772 р. Переяславсько-Бориспільська духовна консисторія взяла до розгляду справу про розлучення сина священика Івана Богдановича і Катерини Соребецької. Виявилося, що рідний брат Катерини одружений з двоюрідною Івановою сестрою, до того ж хрещеними матерями були Іванові мати й теща. Тож між подружжям існувала «по духовному родству в четвертой, а по плотскому в шестой степени» ЦДІАК України, ф. 990, оп. 1, спр. 888, арк. 7. . Консисторія ухвалила розлучити Івана й Катерину і заслати обох у монастир, а також покарати священика. Ієрей просив урахувати його похилий вік і не призначати суворої єпитимії. Очевидно, пара прожила не один рік, доки з'ясувалося, що шлюб незаконний, тому що у справі фігурує двоє дітей. Тому й жінка просила консисторію не відправляти її в монастир. Таким чином, серйозним покаранням завершилася помилка або поблажливість священика.

5 вересня 1776 р. духовна консисторія повернулася до цієї справи, адже стало відомо, що Іван Богданович і Катерина Соребецька «по прежнему живут вместе» ЦДІАК України, ф. 990, оп. 1, спр. 1128, арк. 12. .

У 1774 р. Переяславсько-Бориспільська духовна консисторія наклала єпитимію на дяка Іллю Григор'єва з с. Гельмязів і його дружину Февронію Круцювну, оскільки у них виявили споріднення. Консисторія констатувала, що «жителька пещанская Мария Грузчиха в его Ильи тестя Петра Кравца брата его двоюродного дочь от купели чистого крещения воспринимала, которую он жены понял, а родную оной Грузчихи дочь родный же его Ильи брат Захарий прежде его понял в супружество» ЦДІАК України, ф. 990, оп. 1, спр. 1034, арк. 6. . За це один рік чоловік і жінка мусили стояти біля церкви. Ілля просив урахувати його вік і був помилуваний.

18 травня 1776 р. за поданням київського митрополита Гавриїла заслуховувалася справа про шлюб охтирського відставного поручика Федора Перехрестова з Феодорою Нежинцевою, укладений у близьких ступенях споріднення. Священик с. Опішні Андрій Маяк повінчав пару, однак виявилося, що «оной Феодоры прадед Аким Балясный по двух женах имел третью жену Анастасию Зашаловскую, бабу родную помянутого Федора Перекрестова» РГИА, ф. 796, оп. 57, д. 216, л. 1.. Кормча книга і Требник Петра Могили забороняли такий шлюб.

Ретельне розслідування справи виявило, що Аким Балясний та Анастасія спільних дітей не мали. Від перших шлюбів у чоловіка і жінки були діти. Кровної спорідненості між подружжям не виявилося, тож їхній шлюб дозволили.

Єпископ Чернігівський Феофіл 1 квітня 1779 р. доповідав у Синод про повінчання священиком с. Почепа Петром Базилевичем свого сина з дочкою покійного священика Данилевича Катериною. Виявилося, що між нареченими була кровна спорідненість п'ятого ступеня. Синод ухвалив рішення - на П.Базилевича накласти трирічну єпитимію, однак він тяжко захворів і просив скасувати покарання РГИА, ф. 796, оп. 60, д. 132, л. 53..

Відомі факти, коли поміщики - власники селян примушували парафіяльних священиків вінчати незаконні шлюби, зокрема порушувати допустимі норми споріднення між чоловіком і жінкою. Так, ієрей слободи Непокритої (Тимофіївки) Харківського повіту Петро Свешников скаржився у Слобідсько-Українську духовну консисторію на поміщицю Олександру Бердяєву, котра «требует настоятельно сии браки венчать» ЦДІАК України, ф. 2012, оп. 1, спр. 167, арк. 51. . Кафедральний протоієрей Андрій Прокопович з цього приводу зауважив, «что священник резонно не приступил тех браков венчать, извещая ее, что Правилами Святых Отец возбранено венчать родных с двоюродными, так же жен от бежавших мужей, и мужей от бежавших жен без правильного исследования и решения в высшей духовной власти» Там само, арк. 51 зв..

Існувала ще й духовна спорідненість, яка, згідно з християнським ученням, була не менш міцною, ніж кровна, зважаючи на роль духовних зв'язків між людьми. Людина, тільки з'явившись на світ, вже ставала християнином. У християнських канонах фізичне життя дитини значило набагато менше, ніж існування її душі після смерті.

Духовна спорідненість виникає після здійснення обряду хрещення: між хрещеними батьками і похресником (похресницею); між кумами (хрещеними батьками між собою, між хрещеними і біологічними батьками дитини). Духовні батьки (хрещена мати і хрещений батько) виконували низку важливих соціальних функцій щодо дитини. Вони опікувалися дитиною (вступаючи в роль „соціальних” матері і батька) майже від її народження. Ступені спорідненості визначалися так: хрещений батько щодо похрещеного перебуває у першому ступені спорідненості, як батько; до фізичних батьків похрещеного - у другому ступені, як їхній брат; до фізичних братів похрещеного - у третьому ступені, як їхній дядько. Стосунки хрещеного і похрещеного прирівнювалися до стосунків кровної спорідненості між батьками і дитиною. У сільській православній традиції хрещені батьки були неначе посередниками між хрещеником і світом святих. Вважалося, що їхні молитви мають чудодійні властивості. На духовних батьків покладалися також виховні, навчальні функції, вони відповідали перед Богом за виховання взірцевих православних християн. Церква забороняла шлюби поміж кумами, хрещеними батьками і похресниками Гримич М. Система спорідненості… - С.209..