Шлюбно-сімейні відносини в православній повсякденній культурі Росії XVIII ст.

Під канонами отців Церкви розуміють правила, найбільш авторитетних єпископів у вигляді послань-відповідей на питання інших пастирів. До таких відносяться праці святого Афанасія Олександрійського (326-371 рр.), де роз'яснено питання про цноту і шлюб, а також святого Василія Великого (370-378 рр.), в яких йдеться про шлюб і накладення єпитимії за різні злочини.

До юридичних збірників канонічного права відноситься „Кормчая книга” - прийнятий від константинопольської Церкви збірник церковних і світських законів, які являли собою керівництво з її управління та судочинства Кормчая книга. - [Б.м.], [б.и.], [б.г.]. . У грецькій Церкві такі збірники називалися номоканоном. На Русі вони доповнилися нормами світського права і стали називатися „Кормчими книгами”. 50-а глава Кормчої книги була присвячена висвітленню шлюбно-сімейних церковних приписів, яка й стали керівництвом для духовних судів.

До пам'яток світського права відносяться устави князів Ярослава і Володимира; «Руська правда» Ярослава Мудрого; Литовські статути 1529, 1566, 1588 рр.; збірники німецьких міських прав - Магдебурзького, Хелмінського, Саксонське зерцало, застосування яких вважалося традиційним; «Соборное уложение» 1649 р., дія якого поширювалася на Слобідську Україну. Названі пам'ятки хоча й виходять за хроногічні рамки даного дослідження, однак були важливими для порівняння шлюбно-сімейного законодавства на різних етапах історичного розвитку, а також для виявлення еволюції державної політики стосовно шлюбно-сімейних відносин.

Кодифікаційна пам'ятка «Права, по которым судится малороссийский народ» 1743 р. Літопис руський / [пер. з давньорус. Л. Є. Махновця]. - К. : Дніпро, 1989. - XVI, 591 с.; Руська Правда / Тексти на основі 7 списків та 5 редакцій / [склав та. підготував до друку проф. С. Юшков]. - К. : Видавництво НАН України, 1935. - ХХІІ, XXIV, 193 с.; Статут Великого княжества Литовского 1529 года / [под ред. К. И. Яблонскиса]. - Минск : Издательство Академии Наук БССР, 1960. - 253 с.; Статути Великого князівства Литовського: у 3 т. [за ред. С. В. Ківалова]. - Одеса : Юридична література, 2002. - Т.1: Статут Великого князівства Литовського 1529 року. - 462 с.; 2003. - Т.2: : Статут Великого князівства Литовського 1566 року. - 558 с.; 2004. - Т.3, Кн. 1: : Статут Великого князівства Литовського 1588 року: у 2 кн. (Кн. 1). - 666 с.; Т.3, Кн. 2: Статут Великого князівства Литовського 1588 року: у 2 кн. (Кн. 2). - 566 с.; Права, за якими судиться малоросійський народ 1743 р. / Ред. кол. О.М.Мироненко. - К. : АТ «Книга», 1997. - 547 с. офіційно так і не була запроваджена в судочинство, містить норми шлюбно-сімейного права. Це зведення українського права, складене спеціальною комісією кодифікування. Царський уряд був зацікавлений в складанні систематичного зводу українського права з метою внесення до нього ряду суттєвих змін, що наблизили б українське право до чинного російського законодавства.

Для даного дослідження важливим було використання публікації оригінальних текстів однієї з пам'яток кодифікації права в Україні «Собрание малороссийских прав» 1807 р. Собрание малороссийских прав 1807 г. / [сост. К. А. Вислобоков, А. П. Ткач, И. Б. Усенко и др.] - К. : Наукова думка, 1992. - 368 с. . Пам'ятка охоплює норми майнового, сімейного та спадкового права з численних джерел, чинних протягом XVI-XIX ст.

Протягом досліджуваного періоду вийшла значна кількість імператорських, сенатських і синодальних інструкцій, маніфестів, регламентів, розпоряджень та указів, які регулювали шлюбно-сімейні відносини в суспільстві. Практично всі вони були опубліковані в «Полном собрании законов Российской империи, с 1649 года”, яке складається з 45 томів, 48 книг і охоплює період з 1649 по 1825 роки ПСЗРИ : [в 45 т.].- СПб. : Типография II Отд. Собственной Е. И. В. Канцелярии, 1830. - Собранье первое. - Т. IV-XXVІ. . Ці матеріали допомогли відтворити роль держави в регулюванні окремих напрямків шлюбно-сімейних відносин. Саме ці документи дозволили зробити висновок, з одного боку, про широту перетворень, з іншого - про обережність в проведенні реформ побуту, родинних відносин тощо.

При написанні дисертації було використано різноманітні збірники законів, постанов, розпоряджень Соборное уложение царя Алексея Михайловича 1649 года / Предисловие К.А.Софроненко. - М.: Тип. Моск. юрид. Ин-та, 1951. - 178 с.; Проекты уголовного уложения 1754-1766 годов. Новоуложенной книги часть вторая: о розыскных делах и какие за разные злодейства и преступления казни, наказания и штрафы положены [под ред. А. А. Востокова]. - СПб. : Типография М.М. Стасюлевича, 1882. - 206 с.; Хрестоматия по истории русского права [под ред. М.Ф. Владимирского-Буданова]. - СПб. : Издание книгопродавца Н.М. Оглоблина, 1899. - 253 с.; Воскресенский Н.А. Законодательные акты Петра I / Н. А. Воскресенский : [в 2 т.]. - М.-Л. : Издательство Академии Наук Союза ССР, 1945. - Т. I. - 602 с.; Российское законодательство Х-ХХ веков : [в 9 т.]. - М. : Юрид. лит., 1986. - Т. 4 : Законодательство периода становления абсолютизма. - 512 с.; Законодательство Петра І / [сост. Клеандрова В. М., Колобов Б. В., Кутьина Г. А. и др. ; ред. Преображенского А. А., Новицкой Т. Е.]. - М. : Юрид. лит., 1997. - 880 с. . Окрім того, було опрацьовано збірники церковних і цивільних законів про шлюб і розлучення, що являють собою практичні керівництва Мордвинов В.Н. Сборник законов, распоряжений и разъяснений о браке и разводе / В. Н. Мордвинов. - СПб. : Типография М. Меркулова, 1895. - 227 с.; Григоровский С. Сборник церковных и гражданских законов о браке и разводе и судопроизводство по делам брачным / Сергей Григоровский. - СПб. : Типо-литография В. Местник, 1896. - 222 с.. Останні хоча й опубліковані наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст., однак ґрунтуються на законодавчих нормах XVIII ст.

Важливим було використання нормативних документів, зібраних у „Полном собрании постановлений и распоряжений по ведомству Православного исповедания Российской империи” Полное собрание постановлений и распоряжений по ведомству православного исповедания Российской империи. - СПб. : Синодальная типография, 1910. - Т.1. (1762-1772). - 831 с.; СПб. : Синодальная типография, 1912. - Т.3 (1746-1752). - 542, 14 с.; Петроград : Типография Штаба отельного корпуса пограничной стражы, 1915. - Т.3 (1785-1796). - 537, 44 с.; СПб. : Синодальная типография, 1876. - Т.4 (1724-28 января 1725). - 16, 365 с.; СПб. : Синодальная типография, 1912. - Т. 4 (1753-28 июня 1762). - 619, 24 с.; СПб. : Синодальная типография, б.г. - Т.7 (1730-1732). - 654, 56 с.; СПб. : Синодальная типография, 1911. - Т.Х (1738-24 ноября 1741) - 691, 46 с. , перший том першої серії побачив світ у 1869 р. Пам'ятка містить постанови і розпорядження Синоду, які регламентували шлюбно-сімейне життя мирян, що дає можливість простежити еволюцію поглядів на шлюб і сім'ю.

Окремо слід виділити Духовний регламент 1721 р. - головний акт петровського законодавства про реформу церковного управління, найголовніша з яких - заміна одноосібної патріаршої влади колегіальним управлінням Синоду Духовный регламент, тщанием и повелением всепресветлейшего державнейшого государя Петра Первого, Императора и Самодержца Всероссийского, по соизволению и приговору Всероссийского Духовного Чина и Правительствующего Сената, в царствующем Санкт-Петербурге, в лето от Рождества Христова 1721, сочиненный. - М. : В Синодальной типографии, 1866. - 192 с. . У документі висвітлено погляди царя на роль і статус РПЦ, визначено компетенцію духовних судів тощо.

Оперування вищезазначеними опублікованими законодавчими документами дозволило показати шлюбно-сімейні відносини мирян Російської імперії de jure, а дотримання відповідних указів і настанов у повсякденному житті - de facto.

Аналіз зазначених вище правових актів сприяв глибокому розгляду еволюції умов, порядку укладання і розірвання шлюбу, а також політики держави, Церкви в цьому напрямку. Крім того, це дало можливість провести порівняльний аналіз законодавства, на основі чого зробити висновки про роль цих інститутів у розвитку шлюбно-сімейних відносин мирян.

Діловодна (справочинна) документація становить собою один із найбільш численних і різноманітних типів історичних джерел та поділяється на документи світських і духовних судів. Дані джерела поділяються на підвиди: слідчі матеріали (протоколи слідства, допитів звинувачених і свідків, очних ставок, листування слідчих органів); судові документи (протоколи судових засідань, допитні листи по справі, вироки судів); матеріали прокурорського (обер-прокурорського) контролю (запити).

Збірник «Ділова документація Гетьманщина» вміщує документи про шлюбно-сімейні справи, які потрапили у світські суди - сотенні і полкові Ділова документація Гетьманщини XVIII ст.: зб. документів / [відп. ред. Л. А. Дубровіна]. - К. : Наукова думка, 1993. - 392 с.. Адже компетенція щодо розгляду шлюбно-сімейних справ не була чітко розмежована, вони перебували у віданні духовних і світських судів. Існувала практика, коли козацькі суди передавали певні справи на розгляд духовних судів, і навпаки.

Серед діловодних джерел слід особливо відмітити «Описание документов и дел, хранящихся в архиве Святейшего Правительствующего Синода» Описание документов и дел, хранящихся в архиве Святейшаго правительствующаго Синода. - Т. ІІ. - Ч. ІІ: 1722 г. - СПб. : Синодальая типография, 1878. - 671+XCI+62+2 с.; Т. V: 1725 г. - СПб : Синодальая типография, 1897. - 94+1056 с.; Т. VІІ: 1727 г.. - СПб. : Синодальая типография, 1885. - 86+554 с.; Т. ІХ: 1729 г. - СПб. : Синодальая типография, 1913. - 8+1086 с.; Т. Х: 1730 г.. - СПб. : Синодальая типография, 1901. - 8+1078 с.; ейшв и вя Святейшо. Т. ХХХІ: 1751 г.. - СПб. : Синодальая типография, 1909. - І+ІІІ+806 с.; Т. ХХХІХ: 1759 г. - СПб. : Синодальая типография, 1910. - VII+848 с. , де вміщено різноманітні шлюбні справи, які в рукописному варіанті зберігаються у фонді Синоду. Дане джерело стало важливим при підготовці даного дослідження, адже синодальні справи дають можливість аналізувати родинні конфлікти мирян, для вирішення яких він і був найвищою інстанцією.

Незважаючи на різноманітність опублікованих джерел, основою дослідження стала діловодна неопублікована документація, зокрема матеріали судової та адміністративної практики. Це зумовлено тим, що опубліковані джерела переважно офіційні і публічно-правові. Архівні, рукописні матеріали, містять матеріал індивідуального рівня. Документальну базу дослідження склав комплекс джерел, що зберігається в канцеляріях церковно-адміністративних установ Слов'яно-Херсонської, Київської, Переяславсько-Бориспільської, Чернігівської і Слобідсько-Української єпархій, Святійшого Синоду і Московської синодальної контори.

Першорядним за значенням є комплекс документів, представлений у Центральному державному історичному архіві України (м. Київ), Державних обласних архівах Дніпропетровської, Одеської, Полтавської, Чернігівської, Харківської областей, Державному архіві м. Києва, Інституті рукопису Національної бібліотеки України ім. В.І.Вернадського.

У дисертації використано діловодні архівні джерела єпархіального рівня, зокрема фондів духовних консисторій - найвищого колегіального органу в системі єпархіального управління та духовних правлінь - колегіальних органів єпархіальної влади на місцях. Цінними виявилися матеріали фондів «Киевская духовная консистория» (ф. 127), що зберігається в ЦДІАК України, і «Киевская духовная консистория» (ф. 232) - ІР НБУВ. Фонд, збережений у ЦДІАК України, є найбільшим серед збережених консисторських архівів єпархій, що функціонували на українських землях. Київській духовній консисторії належала адміністративна, виконавча і судова влада.

При підготовці наукового дослідження було використано документи фондів інших духовних консисторій - Переяславсько-Бориспільської (ф. 990) і Білгородської (ф. 2009), Слободсько-Української (ф. 2012), Чернігівської (ф. 2011), що зберігаються в ЦДІАК України; Чернігівської (ф. 679) і Новгород-Сіверської (ф.712) - Держархів Чернігівської обл.; Харківської (ф. 40) - Держархів Харківської обл.; Катеринославської (ф.106) - Держархів Дніпропетровської обл.; Херсонської (ф. 37) - Держархів Одеської обл.

Цінним джерелом при підготовці даного дослідження стали матеріали фондів духовних правлінь - місцевих колегіальних церковних судово-адміністративних органів, підвідомчих єпархіальному архієрею і духовній консисторії. До компетенції духовних правлінь як нижчої інстанції духовного суду належав розгляд справ: богохульних, єретичних, про розкольників, розірвання і насильних шлюбах тощо. Духовні правління були допоміжними органами єпархіального управління, через які проходили справи, що підпадали під компетенцію єпархіальної влади. Вони були виконавчими органами влади і самі мали право вирішувати деякі справи.

Духовні правління являли собою проміжну ланку між духовенством єпархії і консисторією. До їхніх функцій належало: оголошення розпоряджень єпархіальної влади і стеження за їхнім виконанням, здійснення нагляду за веденням актів громадянського стану (реєстрація шлюбів, народжень, смертей), приймання звітності церков, передача їх до консисторій, проведення слідства щодо провини духовних осіб, вирішення поточних питань церковного життя на території підпорядкованої їм округи. Потім вони зобов'язані були тричі на рік надсилати в консисторію донесення «доношения» (форма звертання до вищих органів влади) з відомостями про порушені справи і винесені в результаті розслідування рішення, чи причини того, чому певна справа не була завершена і рішення не було прийняте. Про стан розслідування тієї чи іншої справи духовні правління надсилали рапорти в духовну консисторію. Різі духовні правління переписку між собою вели у формі промеморій.

У фондах духовних правлінь містяться справді унікальні документи, на основі яких ми маємо можливість відтворити повсякденне життя пересічної людини XVIII ст., реконструювати життєві цінності та ідеали, проаналізувати шлюбно-сімейні відносини, встановити передумови родинних конфліктів, а також дослідити причини і наслідки розлучень.

Зокрема, було використано документи духовних правлінь: Охтирського (ф. 1975) і Білгородського (ф. 1981), що зберігаються в ЦДІАК України; Куп'янського (ф. 574) і Харківського (ф. 578) - Держархів Харківської обл.; Катеринославського (ф. 104) - Держархів Дніпропетровської обл.; Пирятинського (ф. 801) і духовного правління Сорочинської намістії (ф. 1029) - Держархів Полтавської обл.; Києво-Печерського (ф. 314) - Держархів м. Києва.

Необхідні для мікроісторичного аналізу дані містяться в казуальних матеріалах духовних судів, на осмисленні яких і побудовано дисертаційне дослідження. За допомогою їх стало можливим побачити на історичній сцені не анонімних виконавців закономірностей суспільного розвитку, а живих людей або їх груп, носіїв повсякденних інтересів, які діяли під впливом певних мотивів і стимулів, а через них - проблеми культури як способів розуміння повсякденного життя і поведінки в ній. Такий напрямок досліджень називають ще «етнологічною соціальною історією» Пушкарева Н.Л. Предмет и методы изучения «истории повседневности» / Н.Л. Пушкарева // Женская повседневность в России в XVIII-XX вв.: материалы междунар. науч. конф., Тамбов, 25 сентября 2003 г. / [отв. ред. Щербини П.П.]. - Тамбов, 2003. - С. 6. (переважав у німецькій, скандинавській і італійській історіографії). Підходи мікроісторії були затребувані епохою постструктуралістського виклику гуманітарному знанню з його інтересом до мови, критикою текстоцентризму, зацікавлення до образів «іншого» і толерантного визнання цього «іншого».

У вирішенні окремих питань необхідним було залучення джерел фонду Києво-Видубицький Михайлівський монастиря (ф. 130), що зберігається в ЦДІАК України.

Одним із основних джерел дослідження стали матеріали, які містяться в особовому фонді історика О.І.Левицького (ф. 81), що зберігається в ІР НБУВ. Учений зібрав і зберіг багатий, справді унікальний актовий матеріал, який містить цінні відомості про особливості шлюбно-сімейних відносин українців XVII-XVIII ст. Цінні матеріали містяться у фондах - «Історичні матеріали» (ф. ІІ), «Синод» (ф. ХІІІ), «Фортеця Св. Єлизавети» (ф. ІХ), які зберіга.ться в ІР НБУВ.

Крім того, нами було використано й документи допоміжного характеру, зокрема, фонд «Київська губернська канцелярія» (ф. 59), який зберігається в ЦДІАК України.

Отже, основною джерельною базою дослідження є тексти - прохання, свідчення під присягою, матеріали судових слухань. Часто вони рясніють недомовками і прямою неправдою з метою очорнити іншу сторону й отримати розлучення. Зважаючи на це, документи потребують критичного осмислення. Однак слід ураховувати і те, що навіть брехун намагався переконати суд і задіяти ті норми і закони, якими керувалися церковні суди. Крім того, позивачі не могли уникнути впливу ряду життєвих факторів, головними з яких були соціальний статус, конфесійна приналежність і гендерна позиція.

Зважаючи на те, що на затвердження Синоду шлюборозлучні справи надходили лише з 1805 року, фонд «Святейший Синод» (ф. 796), що зберігається в Російському державному історичному архіві (м. Санкт-Петербург, Російська Федерація) містить лише ті справи, які відсилалися туди на остаточне затвердження, коли сторони не були задоволені рішенням єпархіальної влади. Велика ж кількість клопотань вирішувалася місцевою єпархіальною владою. Вони включають прохання, свідчення, матеріали судових засідань, вироків тощо. Тому, зважаючи на це, фонд не містить тих справ про розлучення, які не були вирішені чи анульовані на єпархіальному рівні. Це ще раз підтверджує важливість використання при дослідженні шлюбно-сімейних відносин джерел єпархіального рівня. Незважаючи на це, у матеріалах фонду «Святейший Синод» зосереджується чимала кількість матеріалів про розірвання шлюбу, адже єпархіальна влада зобов'язана була надсилати туди звітну інформацію. Синодальні документи, як правило, складалися з трьох частин: «доношения» від єпархіального єпископа, де викладалася суть справи; рішення Синоду; «рапорта о получении указа» на місця. було накладено єпитимію, дочка Клеопатра в цей час проживала з батьком. зпусті було звинувачено жінку. расписанию разреша

Одним із джерел дослідження стали документи Російського державного архіву давніх актів (м. Москва, Російська Федерація), зокрема фонд «Московская контора Синода» (ф. 1183). Створена вона була в 1722 р. як відділення Синоду з управління синодальними установами, які знаходилися в Москві.

Даний фонд для нашого дослідження важливий тим, що там містяться справи за 1732-1916 рр. про розлучення, прохання чоловіків і жінок про прийняття чернецтва, ув'язнення в монастирі; чаклунство, громадянські шлюби (без церковного вінчання) тощо.

Хоча й Москва та її найближчі єпархії не є безпосереднім регіоном даного дослідження, однак документи фонду варто було використати для порівняння, співставлення, узагальнення матеріалів із певних аспектів дослідження.

Таким чином, російські архіви дають можливість доповнити наукове дослідження документами, яких бракує в українськихах визначити, було відсутність Матеріали особистого походження (мемуари, щоденники, листи, дорожні нотатки мандрівників). Мемуарна література, яка використовувалася в дисертації, ділиться на дві групи - мемуари співвітчизників і іноземців.

Мемуари російського дворянина і мандрівника Андрія Болотова Жизнь и приключения Андрея Болотова, описанные им для своих потомков (1738-1793) : [в 2 т.]. - СПб. : Печатня В.Головина, 1871. - Т. 1. - 1017 с., які він залишив для нащадків, є вагомим джерелом дослідження історії шлюбно-сімейних відносин у шляхетському середовищі Росії XVIII ст. Цінну інформацію містять мемуари про народження і виховання дітей, фаталістичне ставлення до них, проблеми дитячої смертності тощо.

Записки англійського вченого, історика і мандрівника Вільяма Кокса Coxe W. Travels into Poland, Russia, Sweden and Denmark. Illustrated with charts and engravings [Електронний ресурс] / William Coxe. - London : Printed for T. Cadell, jun. and W. Dawees, in the strand, 1802. - In 5 vol. - V. III. // Режим доступу: http:// www.lib.tsu.ru/mminfo/000063105/304/image/304_098-101.pdf. є важливим джерелом для вивчення історії Росії XVIII ст. Його твір містить три складові елементи: враження автора від побаченого в Росії, сюжети російської історії, які передували поїздці В.Кокса в Росію, і нарис про сучасну йому Росію.

Джерелом вивчення історії Гетьманщини є подорожній щоденник словацького мандрівника-протестанта Даніела Крмана Крман Д. Подорожній щоденник (Itinerarium 1708-1709) / Даніел Крман. - К. : Вид. центр «Просвіта». Вид-во ім. Олени Теліги, 1999. - 160 с. . Він залишив унікальні спогади про грамотність українського народу, шлюбно-сімейні звичаї, описав обряд хрещення тощо.

У мемуарах уміщений унікальний матеріал, який не містять джерела інших типів, що дозволяє збагатити і розширити наші уявлення про внутрішній світ і побутові відносини мирян.

Пам'яткою епістолярного жанру є збірка «Приватні листи XVIII ст.» Приватні листи XVIII ст. / [відп. ред. М. А. Жовтобрюх]. - К. : Наукова думка, 1987. - 174 с. , яка відображає ділове, господарське, культурне та побутове життя різних прошарків українського суспільства від 1711 до 1776 рр. Тексти походять з території Лівобережної України і пов'язані з приватними стосунками між близькими чи далекими родичами, або приятелями. Листи мають побутовий характер, містять відомості про стан здоров'я, про перебування у від'їзді, мають вигляд привітань зі святами, родинними подіями тощо.

Аналізуючи епістолярну спадщину, слід згадати лист видатного російського вченого М.В.Ломоносова Письмо М.В.Ломоносова к И.И.Шувалову // Русская старина. - 1873. - Т. VIII. - С. 565 - 580. до графа І.І.Шувалова, який містить міркування щодо шлюбного віку, чернецтва як підстави припинення шлюбу. Дане джерело, крім того, що має значні інформаційні можливості з питань шлюбно-сімейних відносин, написане сучасником подій, що й додає йому цінності й унікальності.

Отже, збережені в матеріалах особистого походження відомості про Росію XVIII ст. загалом є достовірними, а самі записки - найбільш інформативними і цінними. Немало уваги там було приділено і шлюбно-сімейним відносинам, що, безперечно, є вагомим джерелом даної теми проблеми.

Матеріали періодичного друку. Істотну роль у вивченні історії шлюбно-сімейних відносин відіграють періодичні видання. Інформаційні можливості періодичного друку не викликають сумнівів. Насамперед це стосується матеріалів єпархіальних періодичних часописів. Зокрема, журнал «Полтавские епархиальные ведомости» (Полтава, 1863-1918 рр.) містить значну кількість невідомих історичних фактів, які доповнюють архівні документи. Писемне джерело зафіксувало інформацію про духовний і матеріальний світ людей, містить розвідки про різні періоди історії Церкви. Публікації часопису і сьогодні не втратили своєї актуальності К вопросу о метрических выписях // ПЕВ. - 1876. - Часть неофициальная. - № 1. - С. 17; Из прежних распоряжений местной епархиальной власти относительно крещения // ПЕВ. - 1879. - Часть неофициальная. - № 6. - С. 291; О браке между лицами, имеющими одну восприемницу от святого крещения // ПЕВ. - 1870. - Часть неофициальная. - № 14. - С. 609; Можно ли венчать детей без дозволения родителей // ПЕВ. - 1871. - Часть неофициальная. - № 17. - С. 656; В какие дни не венчаются браки // ПЕВ. - 1871. - Часть неофициальная. - № 24. - С. 935; До которой степени должны быть запрещаемы браки в родстве от трех родов // ПЕВ. - 1872. - Часть неофициальная. - № 17. - С. 650..

При дослідженні теми важливим було використання публікацій у часопису «Киевская старина» (Київ, 1882-1906 рр.) - щомісячного історико-географічного та літературного видання. На його сторінках друкувалися матеріали джерелознавчого характеру. У публікаціях „Старинные пригласительные на свадьбу письма (1729-1735 гг.)”, „Как сватались сто лет назад. Письмо Петра Степановича Милорадовича к Евдокии Михайловне Безбородко”, „Гетманское приглашение на свадьбу” показано на конкретних прикладах шлюбно-сімейні відносини у середовищі козацької верхівки Гетьманщини XVIII ст. Гетманское приглашение на свадьбу // Киевская старина. - 1882. - № 12. - С. 613 - 614; Г. А. М. Как сватались сто лет назад. Письмо Петра Степановича Милорадовича к Евдокии Михайловне Безбородко / Г. А. М. // Киевская старина. - 1898. - № 6. - С. 26; А.Л. Старинные пригласительные на свадьбу письма (1729-1735 гг.) / А.Л. // Киевская старина. - 1899. - № 6. - С. 133 - 135..

Остання стаття - це лист дружини гетьмана Данила Апостола до Павла Якимовича Скоруппи із запрошенням його на весілля племінниці гетьмана Юліани з писарем Григорієм Юркевичем у січні 1733 року. Лист надрукований мовою оригіналу і є зразком етикету козацької верхівки того часу. Він також підтверджує погляд на звичай укладання шлюбу, який панував серед козацтва у XVIII ст. Зокрема, цей лист дає можливість побачити, що від часу церковного вінчанням до народного весілля племінниці гетьмана пройшло 3 місяці. Це свідчить про те, що навіть серед представників гетьманської родини ще не прижився церковний (канонічний) погляд на шлюб, як на таїнство.

У джерелознавчих публікаціях відомого історика й архівіста В.Л.Модзалевського „Приданое знатной малорусской пании XVIII в. и расход на ее похороны и поминки”, а також невідомого автора „Список приданого, полученного дочерью Иваницкого сотника Павла Миницкого, при выходе в 1748 г. замуж за в. канц. Петра Стороженка” описано придане жінок, котрі належали до козацької верхівки Гетьманщини Модзалевский В. Приданное знатной малорусской пании XVIII в. и расход на ее похороны и поминки / В. Модзалевский // Киевская старина. - 1904. - № 12. - С. 143 - 146; Список приданого, полученного дочерью Иваницкого сотника Павла Миницкого, при выходе в 1748 г. замуж за в. канц. Петра Стороженка // Киевская старина. - 1901. - № 6. - С. 145 - 147.. Названі статті дають можливість відтворити побут козацької еліти того часу, а детальне перелічення посагу дружини дозволяє говорити про погляд на шлюб як майнову угоду між подружжям.

Важливий документ, який дозволяє зрозуміти політику Росії щодо регулювання шлюбних відносин у Гетьманщині XVIII ст., міститься в рубриці „Документы, известия и заметки” в „Киевской старине” за 1905 рік Вл. П-ко. Указ императрицы Анны Ивановны правителю Малороссии князю Шаховскому - о браках малороссов / П-ко Вл. // Киевская старина. - 1905. - № 10. - С. 1.. Це публікація таємного указу імператриці Анни Іоанівни намісникові Малоросії князеві О.І.Шаховському від 31 січня 1734 року. Суть цього документу полягала в заохоченні шлюбів між українцями і росіянами, щоб перші позбувалися рис національної ідентичності та асимілювалися з росіянами. Публікація цього імператорського указу є важливим джерелом для розуміння процесу регламентації урядом Російської держави шлюбно-сімейних стосунків у Гетьманщині.

Статті, вміщені в богословському журналі «Руководство для сельских пастырей», містять важливу інформацію про погляд Церкви на питання укладання і розірвання шлюбу, дискусії щодо втручання світської влади в церковну юрисдикцію регулювання шлюбно-сімейних відносин тощо Титов Г. Разговор между священником и юристом по вопросу о расторжении браков / Г. Титов // Руководство для сельских пастырей. - 1888. - № 18. - С. 1 - 16. .

Періодичний друк містить багатий матеріал із історії родинних відносин, шлюбної обрядовості, традицій, звичаїв подружнього життя, розміру приданого, самовільних розлучень тощо.

Отже, джерельна база дослідження побудована на комплексному аналізі широкого кола джерел візантійського, давньоруського, литовського, польського, українського, російського права. Такий підхід дозволяє вивчити і поглибити існуючі в історичній науці уявлення про повсякденні шлюбно-сімейні відносини та їх еволюцію протягом історичного розвитку суспільства. Порівняння різнопланового матеріалу дозволяє відтворити більш повну картину шлюбно-сімейної культури мирян XVIII ст.

Основними джерелами при написання дослідження став комплекс архівних документів єпархіального рівня. Зокрема, фонди духовних консисторій - найвищого колегіального органу в системі єпархіального управління та духовних правлінь - колегіальних органів єпархіальної влади на місцях.

Інформація різних груп документів дозволяє відтворити історію шлюбно-сімейних відносин, дає цінний матеріал для ґрунтовного соціокультурного історичного дослідження історії родинних відносин. Характер проаналізованих джерел різний. Різноманітність видів, характеру, походження джерел і їхнього призначення, безсумнівно, підвищує цінність інформаційного поля, яке вони і створюють.

1.3 Методологія дослідження

У сучасній історичній науці історія повсякденності виникла на хвилі очевидного самовичерпання позитивістських прийомів роботи з джерелами і застарілості попередніх напрямків (марксистської, структуралістської). У результаті зміни наукової парадигми в ХХ ст. відбулося усвідомлення феномена «розмитості» кордонів гуманітарного знання, результатом чого стала відмова від традиційних уявлень про відокремленість наукових дисциплін. Інтерес для дослідників становлять явища, які знаходяться на перетині різних дисциплін. Використовуючи термінологію французького філософа Ж.-Ф.Ліотара, можна сказати, що відбулося своєрідне зміщення дослідження на «мікророзповіді» і виникла певна недовіра до «метарозповідей» Лиотар Ж.-Ф. Состояние постмодерна / Жан-Франсуа Лиотар ; [пер. с фр. Н.А. Шматко]. - М. : Институт экспериментальной социологии; СПб. : Алетейя, 1998. - С. 10. . Зважаючи на це, повсякденне життя людини певної епохи вперше стало предметом глибокого аналіза, і одним із найактуальніших напрямків у сучасних дослідженнях.

Становлення і розквіт соціальної історії пов'язується з процесом оновлення методологічного арсеналу історичної науки, що розпочався в повоєнні роки. Головною рисою розвитку історіографії середини ХХ ст. був рух за аналітичну міждисциплінарну історію, збагачену теоретичними моделями і дослідницькою технікою суспільних наук, на противагу традиційної історії, яка розглядалася виключно як сфера гуманітарного знання. Саме в руслі цього широкого інтелектуального руху другої половини ХХ ст. і зародилася так звана «нова соціальна історія» Репина Л.П. История исторического знания / Л.П. Репина, В.В. Зверева, М.Ю. Парамонова. - М. : Дрофа, 2004. - С. 231. , яка висунула задачу інтерпретації історичного минулого в термінах соціології, які описують внутрішній стан суспільства, його окремих груп і відносин між ними.

Методологічну основу дисертаційного дослідження складає система наукових принципів і методів пізнання, спрямованих на всебічне висвітлення суспільних явищ, фактів і подій, об'єктивне відтворення й аналіз історичних реалій. Предмет дослідження розглядався як внутрішньо пов'язана система і, як послідовна сукупність історичних зв'язків й залежностей. Завдання досконалого аналізу джерел і предмета дослідження визначило за теоретичну основу дисертації методологічний синтез. Теоретико-методологічною основою дисертаційного дослідження стали загальнонаукові принципи історизму, багатофакторності, всебічності. Теоретичною основою дослідження став принцип історизму, який передбачає пізнання минулого з урахуванням особливостей кокретного історичного періоду та системного застосування різноманітних історичних та загальнонаукових методів. Згідно з принципом історизму шлюбно-сімейні відносини досліджувалися на основі критичного осмислення джерел, що дало змогу порівняти традиційний, релігійний і світський виміри шлюбу і подружнього життя, показати еволюцію політики Церкви і державної влади до інституту шлюбу і сім'ї в повсякденних соціальних практиках. Згідно принципу багатофакторності при проведенні дослідження враховувався увесь комплекс чинників, які впливали на формування і ґенезу шлюбно-сімейних відносин. Керуючись принципом всебічності, було враховано об'єктивні і суб'єктивні, внутрішні і зовнішні чинники, які сприяли розвитку шлюбно-сімейних відносин у повсякденних практиках соціуму.

Дисертаційне дослідження виконано в міждисциплінарному полі гуманітарного знання. З огляду на це, в роботі було застосовано системний, комплексний, історико-культурологічний, історико-антропологічний, аксіологічний, гендерний підходи. Використання цих підходів дало можливість проаналізувати шлюбно-сімейні відносини з точки зору їх людського змісту, ціннісних і ментальних структур.

У роботі використовувалися різні методи дослідження: історико-генетичний (ретроспективний), проблемно-хронологічний, історико-порівняльний, періодизації, аналітико-синтетичний, формально-юридичний, порівняльно-правовий, умовно-документознавчий, граматично-дипломатичний, текстології.

Історико-генетичний (ретроспективний) метод дозволив виявити причинно-наслідкові зв'язки і закономірності розвитку шлюбно-сімейних відносин.

Завдяки предметно-хронологічному методу об'єкт і предмет дослідження розділено на ряд вузьких тем, які було розглянуто в хронологічній послідовності. Це дало змогу виявити закономірності розвитку шлюбно-сімейних відносин на різних етапах історичного розвитку.

Застосування історико-порівняльного методу дало змогу виявити загальні і специфічні риси повсякденних шлюбно-сімейних відносин мирян РПЦ.

Використання методу періодизації дозволило проаналізувати і порівняти два періоди в розвитку шлюбно-сімейних відносин: «православного шлюбного порядку» (кінець Х - кінець XVII ст.) і «державно-церковного порядку» (поч. XVIII ст. - поч. ХХ ст.).

Аналітико-синтетичний метод застосовано при дослідженні різних підходів до розуміння традиційної правової шлюбно-сімейної культури, при з'ясуванні умов укладання і розірвання шлюбу.

У дисертації широко застосовувалися формально-юридичний (при дослідженні пам'яток канонічного і цивільного шлюбно-сімейного права), порівняльно-правовий (співставлення шлюбно-сімейного законодавства протягом різних історичних періодів), що дозволило багатогранно розкрити об'єкт дослідження.

У роботі використано умовно-документознавчий і граматично-дипломатичний методи, які застосовуються при вивченні документів діловодства. Їх використання виявилося в можливості поділу тексту на складові елементи, які були окремо проаналізовані.

Метод текстології дозволив інтерпретувати «темні» місця в документі, виявити суперечності в ньому, наявні лакуни. Застосування цих методів дало можливість отримати логічне завершення незакінчених або не повністю збережених документів (справ), реконструювати різні події чи факти тощо.

У дисертації використовувався метод вчитування в текст, який ґрунтується на проникненні у внутрішній смисл повідомленого, враховуючи те, що не все було сказане і те, що випадково прохопилося. Без з'ясування мотивацій дій людей минулого не зрозуміти їхньої поведінки і вчинків у конкретних ситуаціях. Через аналіз символічних форм - слів, образів, учинків, уявлень важливо було зрозуміти життєві цінності людей. Користуючись психологічним прийомом вчуванням («вчувствования»), важливим було інтерпретувати чужі думки і слова, запропонувати свій транскрипт - «переклад» з чужої емоційної мови. Тому дане дисертаційне дослідження, яке побудоване на вивченні приватного (шлюбно-сімейного) життя, стилістично відрізняється від традиційних наукових праць небайдужістю, емпатією до того, хто розповідає.

Дослідницький процес вивчення історії повсякденності передбачає об'єднання окремих елементів у єдину систему. У зібраному матеріалі джерел (записах судових процесів), виділяютья уривки текста, які конструюються по темам «факт», «контекст», «суб'єктивна значимість для індивіда». Вподальшому матеріал піддавався аналізу з точки зору повторюваності віднайденої інформації, що дало можливість виявити ступінь типовості ситуації або реакції на неї.

Застосування вказаних методів і принципів дослідження дозволило логічно висвітлити явища і процеси зазначеного історичного періоду, що стосуються особливостей шлюбно-сімейних відносин, уникнути упередженості в їх тлумаченні.

Міждисциплінарні зв'язки історичних досліджень з психологією, правознавством, антропологією, соціологією, культурологією і іншими гуманітарними дисциплінами стали передумовою для інтегративного підходу і поглибленого інтереса до приватного життя, що призвело до появи термінів «історія повсякденності», «повсякденна культура», «приватне життя», які охоплюють широке коло тем. Цілісного розуміння вченими історії повсякденності і приватного життя поки не існує, адже історики, культурологи, соціологи трактують поняття «повсякденної культури» в руслі параметрів окремих наук: умови життя, праці та відпочинку, фактори, що впливають на формування свідомості та норм поведінки, соціально-політичні уподобання Горобець В.М. Історія повсякдення / В.М. Горобець // Енциклопедія історії України : в 5 т. / [редкол.: В.А. Смолій та ін.].- К. : Наукова думка, 2005. - Т. 3 : Е-Й. - 2005. - С. 618. , приватне життя, наповнене буденними подіями Ерасов Б.С. Социальная культурология / Борис Сергеевич Ерасов. - М. : Аспект Пресс, 1995. - С. 137. , герменевтика життя на рівні повсякденного спілкування Савченко Л.А. Социология повседневности / Людмила Алексеевна Савченко. - Ростов-на-Дону : Изд-во РГУ, 2000. - С. 132. , побут і історична психологія Пушкарева Н.Л. «История повседневности» и «история частной жизни»: содержание и соотношение понятий / Н.Л. Пушкарева // Социальная история. Ежегодник. - М., 2005. - С. 97-100. , повсякденна поведінка (стиль життя) і соціальні взаємодії Шпак Л.Л. Социология повседневной жизни / Лидия Леонидовна Шпак. - Кемерово : Изд КемГУ, 2001. - С. 15. , шлюбно-сімейні відносини, дозвілля і емоційні переживання Бессмертный Ю.Л. Частная жизнь и индивид / Ю.Л. Бессмертный // Человек в кругу семьи. Очерки по истории частной жизни в Европе до начала Нового времени. - М. : РГГУ, 1996. - С. 347. , сім'я і форми соціального спілкування Репина Л.П. «Новая историческая наука» и социальная история / Лорина Петровна Репина. - М. : Ин-т всеобщ. истории, 1998. - С. 252-261. .

У дисертаційному дослідженні під поняттям «повсякденність» розуміється цілісний історико-культурний феномен, що включає в себе буденне життя соціально організованих людей, їхні відносини в процесі взаємодії. Повсякденне життя - звичний, рутинний, буденний процес життєдіяльності, який проходить у щоденних умовах на основі самоочевидних очікувань. Воно регулюється нормами і цінностями, громадською думкою, традиціями, ритуалами, неписаними правилами побутового етикету. Співіснування людей в суспільстві забезпечується також засобами державного впливу на різні сфери життєдіяльності людей, в тому числі і на шлюбно-сімейні. У контексті цього важливим є виявлення співвідношення приватного і публічного життя, індивідуального вибора і його соціального резонансу. Тому шлюбно-сімейні відносини, в яких яскраво виявляється співвідношення приватної і публічної сфер, зручне поле для вивчення протистояння стереотипів поведінки та індивідуальних уподобань. Важливо зрозуміти, як люди віддаленого минулого уявляли самих себе, якими мотивами вони керувалися при прийнятті певних рішень. Без такого пізнання «іншого» - людей минулих епох - неможливе і власне самопізнання. Для того, щоб зрозуміти «іншого» потрібно з'ясувати, що пов'язано з найбільш повсякденним для нього - взаємовідносини в колі рідних і близьких, утворення сім'ї, народження і виховання дітей тощо.

У зв'язку з переорієнтацією соціокультурної історії від соціальної історії культури до культурної історії соціального Репина Л.П. История исторического знания / Л.П. Репина, В.В. Зверева, М.Ю. Парамонова. - М. : Дрофа, 2004. - С. 250., або до культурної історії суспільства, передбачається конструювання соціального буття за посередністю культурної практики, можливості якої визначаються повсякденними відносинами. Український історик О.А.Коляструк слушно зауважила, що повсякденність в історії завжди була, є й буде, вона не може зникнути, кудись подітися, випасти з історичного буття ні окремої людини, ні суспільства чи народу, епохи; повсякденність є канвою всіх наших справ, великих і малих, приватних і громадських Коляструк О.А. Інтелігенція у 1920-ті роки: повсякденне життя / Ольга Анатоліївна Коляструк [відп. ред. В.М. Даниленко]. - Х. : Раритети України, 2010. - С. 9. .

У дисертаційній роботі історія повсякденності розуміється як галузь історичного знання, предметом вивчення якої є сфера буденного життя в історико-культурних, політико-подієвих, етнічних і конфесійних контекстах. У центрі уваги історії повсякденності - реальність, яка інтерпретується людьми і має для них суб'єктивне значення як життєвого світу, комплексне дослідження цієї реальності (життєвого світу) людей різних соціальних прошарків, їх поведінки і емоційних реакцій на події.

Дослідження шлюбно-сімейних відносин подається з точки зору культури повсякденності, яка є невід'ємною частиною повсякденної реальності, - міждисциплінарного напрямку, який активно розвивається в сучасному гуманітарному знанні. Вона об'єднує спосіб життя і мислення людей певної історичної епохи й включає в себе звичаї, вірування, стереотипи поведінки, способи світосприйняття світу, міжособистісні відносини, реалії побуту, повсякденну свідомість, матеріально-предметне середовище, що усвідомлюються як особлива культурна цінність.

Культура повсякденності становить собою соціокультурний світ, який постійно впливає на людину і, відповідно, змінюється під впливом її дій Григорьев Л.Г. «Социология повседневности» Альфреда Шюца / Л.Г. Григорьев // Социологические исследования. - 1988. - № 2. - С. 123. . Повсякденна культура, на відміну від інших форм культури, носить масовий, колективний та динамічний характер. Вона характеризується тим, що люди в неофіційних особистих і групових (сімейних) зв'язках отримують необхідні знання і навички не спеціально, а завдяки повсякденному досвіду взаємодії з навколишнім світом, міжособовим контактам. Орієнтована на практичну сторону життя, культура повсякденності діалогічна і динамічна, вона формує мотиви і стереотипи поведінки та мислення. Поведінка людини в повсякденному житті достатньо точно відбиває специфіку конкретної історичної епохи і зміни, що відбуваються в ній. Вона, сформувавшись на основі ціннісно-нормативних систем, виступає як «ключ» до прочитання змісту конкретної історичної епохи. Вивчаючи повсякденність через існуючі норми поведінки, зокрема шлюбно-сімейної, ми відтворюємо неповторний колорит минулих епох.

У дисертації під православною повсякденною культурою розуміється складне соціокультурне явище, яке відображає сукупність матеріальної і духовної сторін існування православного соціуму, різномаїття приватного життя людини, яке визначалося суспільним статусом, ментальними установками, смаками, звичками, традиціями, семіотичним контекстом і перебувало в тісному зв'язку з її діяльністю, виявлялося безпосередньо в стереотипах поведінки щоденного життя і формах буденного спілкування індивідуумів. Приватне життя - це матеріальне і духовне життя окремої сім'ї, що включає в себе простір житла, домашні заняття, сімейні і релігійні цінності та відносини між родичами.

У дисертаційному дослідженні значимість мікроісторичного підходу до історії шлюбно-сімейних відносин в повсякденній культурі визначається тим, що він дозволив вивчити багато приватних доль і життєвих колізій «рядових людей», які не менш важливі, ніж життя «визначних людей». Цей підхід дозволив встановити важливе місце джерел особового походження, допомогти зрозуміти ступінь свободи індивідів у заданих історико-політичних, хронологічних, етнокультурних та інших обставинах. Завдяки мікроісторичному підходу було намічено нове розуміння минулого як «історії знизу» або «зсередини», почуто голос «маленької людини», ставлення її до модернізаційних процесів, з'ясовано наскільки індивідуальне сприйняття людини впливало на її буденне життя.

Документи духовних судів дали можливість виявити, яким чином суб'єктивні уявлення, думки індивідів діють в просторі можливостей, обмеженому об'єктивними, створеними попередньою культурною практикою колективними структурами, зазнаючи на собі їх постійний вплив, співвіднести «ідеальне» і «реальне» в культурі повсякденності. Відповіді на важливі питання слід шукати в аналізі кожного конкретного казусу: як людина минулого робила свій вибір, які мотиви нею керували, як втілювала в життя свої інтереси, і, що важливо, наскільки вона здатна була при цьому виявити свою індивідуальність, і якою мірою залишити свій «відбиток». Документи духовних судів дали можливість показати людей такими, якими вони були насправді, зберігши деталі їхнього внутрішнього світу, сумніви і настрої, вагання і мотиви вчинків.

Проаналізувавши офіційно-правовову регламентацію шлюбно-сімейних відносин, виявивши в них елементи звичаєвого права, важливим було зрозуміти групові і індивідуальні реакції окремих людей на існуючі правила і закони, з'ясувати, яких з них дотримувалися, а яких - ні.

Отже, в дисертаційному дослідження шлюбно-сімейні відносини проаналізовано в декількох аспектах: 1) культурно-історичному (шлюб і сім'я обумовлені історичними, соціальними і культурними особливостями розвитку суспільства); 2) церковно-канонічному (сформованому багатовіковою християнською традицією і зафіксована у відповідних документах, які регулювали шлюбно-сімейні відносини і подружнє життя); 3) етнічному (особливості шлюбно-сімейних відносин формуються під впливом специфіки етнокультурного розвитку конкретного регіона, місцевості); 4) повсякденному (шлюбно-сімейні відносини є частиною буденного, приватного життя соціуму).

Таким чином, методологічною основою дисертаційного дослідження є історична антропологія. Робота підготовлена в руслі нового напрямку в сучасних історичних дослідженнях - історії повсякденності. Характерною особливістю цієї методології є акцентування уваги на щоденних практиках соціуму, зміщення уваги з подієвої історії в бік історії самоусвідомлення людей минулих епох, їх соціально ціннісних орієнтирів у повсякденних практиках і ментальності.

***

Таким чином, здійснений огляд історіографії, джерельної бази та методології дослідження, розглянутої в науковому дослідження проблеми, дає підстави для підведення наступних підсумків.

Шлюбно-сімейні відносини в православній повсякденній культурі мирян XVIII ст. не були предметом спеціального, повного і об'єктивного дослідження істориків-науковців дореволюційного, радянського та сучасного періодів, за виключенням окремих аспектів вивчення історії шлюбу і сім'ї. Як наслідок, історіографічний доробок представлений певним масивом праць, які є одночасно й інформативною основою для проведення досліджень, й показником рівня вивчення проблеми.

Джерельна база дослідження представлена великою кількістю різноманітних за походженням, характером та змістом носіїв інформації. Насамперед, це - архівні документи та опубліковані джерела (законодавчі акти, діловодна документація, періодичні видання та джерела особового походження: мемуари, записки, щоденники). Використання охарактеризованої джерельної бази дає можливість поглибленого та різностороннього дослідження визначеної наукової проблеми.

Дисертаця підготовлена в руслі нового напрямку в сучасних історичних дослідженнях - історії повсякденності. Характерною особливістю цієї методології є акцентування уваги на щоденних практиках соціуму, зміщення уваги з подієвої історії в бік історії самоусвідомлення людей минулих епох, їх соціально ціннісних орієнтирів у повсякденних практиках і ментальності.

РОЗДІЛ 2. ТРАДИЦІЙНА, РЕЛІГІЙНА І СВІТСЬКА ХАРАКТЕРИСТИКА ШЛЮБУ ТА ПОДРУЖНЬОГО ЖИТТЯ

2.1 Співвідношення звичаєвого, канонічного права і світського законодавства у шлюбно-сімейних відносинах

Аналізуючи шлюбно-сімейні відносини, слід виділити три виміри (періоди) їх розвитку, залежно від способу регулювання і юрисдикції: у першому - шлюб і сім'я регулювалися звичаєвим (традиційним) правом (язичницький період), другому - канонічним (церковним) (X-XVII ст.), третьому - світським (державним) законодавством (XVIII - поч. ХХ ст.). У різні історичні епохи кожен із цих видів правового регулювання перебирав на себе монополію регулювання шлюбно-сімейних відносин. Однак слід ураховувати і те, що ця монополія не була необмеженою, адже, як правило, кожна наступна юрисдикція ґрунтувалася на попередній. Тож відбувався процес взаємопроникнення і взаємозалежності способів регулювання шлюбно-сімейних відносин. Таке явище було природним, адже даний тип відносин відрізнявся консервативністю і ґрунтувався переважно на традиційному укладі, який важко піддавався змінам.

Перший період, коли шлюб регулювався народними звичаями і традиціями, складеним на їхній основі звичаєвим (усним) правом, був характерним для додержавного етапу розвитку суспільства. Традиційне життя, ґрунтоване на язичницькій форма вірувань, майже у всіх народів має багато спільного. Другий період, становить собою хронологічний відрізок, коли із запровадженням християнства, Церква перебрала на себе монопольне право проведення шлюбно-сімейної політики. Третій період розпочався на початку XVIII ст., коли із створенням Синоду і перетворення Церкви в один із департаментів світської влади, держава перебрала на себе право регулювати шлюбно-сімейні відносини. Такий поділ є досить умовним, адже особливості шлюбно-сімейного регулювання залежали від особливостей державно-церковних відносин у певні історичні періоди.

Шлюб серед слов'янських племен виник ще в давнину. На території дохристиянської Русі не було єдиного способу укладання шлюбу. Існувало щонайменше три форми його здійснення: викрадення, купівля та приведення нареченої.

Про форми укладання шлюбу, що існували в Київській Русі до Х ст., коли було прийнято християнство, можна скласти уявлення за описами у „Повісті минулих літ”. „Умикання біля води” у слов'ян, тобто викрадення (умичка, умикання) нареченої, яке здійснювалося на свята в честь богині шлюбу Лади, зберігалося в народі довго. Наречений силою здобував собі дружину, і таке викрадення було звичайною формою укладання шлюбу Літопис руський… - С. 8 - 9.. Однак у цьому одні дослідники вбачають реальне укладання шлюбу шляхом викрадення біля води, інші ж - просто виконання обрядової дії.