Методика викладання географії

Плоскі реальні зображення природи, суспільних і економічних процесів, окремих явищ, об'єктів і їх частин відрізняються великою різноманітністю. Використання на уроках географії настінних навчальних картин, фотографій, портретів, пояснювальних педагогічних малюнків дозволяє активізувати розумово-творчий процес учнів, викликати до життя уяву, розбудити спостережливість школярів, їх прагнення до асоціативних зіставлень, узагальнень, порівнянь, які слугують основою формування географічних знань.

Навчальні картини - це площинні наочні посібники, на яких зображені об'єкти або явища навколишньої дійсності. Вони дозволяють одержати достовірну інформацію про типові ознаки й особливості об'єктів або явищ і в процесі аналізу зображення відділити головне від другорядного. Навчальні картини використовують для формування як загальних, так і одиничних географічних понять. Цей вид унаочнення вчитель може використовувати на різних етапах уроку: при перевірці домашнього завдання, поясненні ного матеріалу, закріпленні вивченого, для перевірки рівня засвоєння знань.

Основними прийомами роботи з навчальними картинами є:

опис об'єкта або явища за навчальною картиною;

аналіз навчальної картини з метою визначення істотних характеристик, властивостей об'єкта або явища;

зіставлення картин однієї тематики для формування якнайповнішого уявлення про досліджуваний об'єкт або явище;

зіставлення картин з метою порівняння об'єктів.

Використання навчальних картин у процесі навчання географії не тільки забезпечує формування наочного й повного уявлення про об'єкт чи явище навколишньої дійсності, а й сприяє розвитку спостережливості учнів, їх уваги до деталей, образного й асоціативного мислення школярів.

Навчальні можливості картини зростають при засвоєнні учнями прийому її розбору за наступною схемою:

Схема розбору навчальної картини:

Прочитати (дати) назву картині, з'ясувати, що на ній зображене.

Визначити що зображене на передньому плані, справа, зліва, на дальньому плані, якому явищу, об'єкту приділяється більш уваги.

Указати, які саме об'єкти (рослини, тварини) зображені на картині, виділити переважаючі. З'ясувати причини переважання їх в тому або іншому природному середовищі.

Показати на карті, де в межах планети або країни зустрічаються подібні ландшафти, географічні об'єкти або явища.

Визначити, який час доби, року зображений на картині. Для визначення часу доби звернути увагу на колір неба, характер хмар або його безхмарність, довжину тіні.

Звернути увагу на красу, велич, своєрідність, зображених на картині, географічних об'єктів або явищ

Визначити, чи видно на картині вплив господарської діяльності людини на природне середовище.

З метою забезпечення формування досвіду емоційно-ціннісного відношення до навколишньої дійсності на уроках географії необхідно використовувати репродукції картин відомих художників. Емоційний вплив мистецтва призводить до активації інтелектуальних процесів, інтуїції, асоціацій, тим самим сприяючи формуванню творчого мислення й розвитку пізнавальних здібностей учнів. Художнє пізнання і, як наслідок, емоційно-ціннісне ставлення до навколишньої дійсності не виникає саме по собі - воно є результатом роботи вчителя, який організує навчальну діяльність школяра в певному напрямку.

Естетичне сприйняття загострює спостережливість, сприйнятливість і вразливість особистості, яка, переростаючи в емоційно-ціннісне ставлення до дійсності, поставляє інтелекту найбільш цінну й потрібну для цілей конкретної діяльності інформацію. На її даних значною мірою будується робота інтуїції, асоціативного мислення, уяви й фантазії. І, що особливо цінно, краса довкілля, яка сприймається в процесі аналізу картини, здатна викликати емоційно-ціннісне ставлення до дійсності без інтелектуальної попередньої підготовки, будучи, таким чином, доступною всім.

Наочність пояснення географічного матеріалу забезпечують пояснювальні педагогічні малюнки, які дозволяють вчителю графічно ілюструвати, конкретизувати словесне викладання, уточнити безпосередні сприйняття учнями об'єктів навколишньої дійсності, забезпечити розуміння географічних явищ.

Залежно від дидактичної мети малюнки у викладанні географії можуть бути ілюстративними, пояснювальними й контрольними.

Відрізняючись винятковим динамізмом, виразністю, гнучкістю застосування, педагогічний малюнок дозволяє:

створити модель зовнішнього вигляду об'єкта чи явища;

розкрити внутрішню будову об'єкта та вичленувати найбільш істотні його ознаки й властивості;

показати розміщення об'єктів, їх просторові зв'язки й відносини;

показати зміни об'єкта чи явища в процесі розвитку;

розглянути об'єкт з різних точок зору;

зрозуміти зв'язок і взаємозалежність між об'єктами чи явищами;

підвищити пізнавальний інтерес учнів;

забезпечити наочність, доступність, емоційність викладання географії .

Широке застосування в процесі навчання географії отримали екранно-звукові посібники: відеофільми та відеофрагменти, слайди (діапозитиви). Основною особливістю цього виду унаочнення є повне викладення навчальної інформації за певною темою. Вони візуально відтворюють певні факти, процеси, події та пояснюють їх за допомогою дикторського супроводу або субтитрів. Екранно-звукові посібники можуть виступати центральним засобом навчання на уроці й застосовуватися на різних його етапах: при поясненні нового матеріалу, для вирішення проблемних завдань, при закріпленні вивченого. У цілях забезпечення доцільного та ефективного застосування екранно-звукових посібників важливо визначити їх дидактичні функції, місце на уроці, можливості їх доцільного поєднання з іншими засобами навчання і словом вчителя. Важливо, щоб робота з екранно-звуковими посібниками не перетворювала учнів на пасивних глядачів, а була спрямована на розвиток мислення школярів. З цією метою вчителю потрібно як слід організувати роботу з екранно-звуковими посібниками:

Ознайомитися зі змістом екранно-звукового посібника, правильно визначити його дидактичне значення й місце в темі навчальної програми й на конкретному уроці.

Підготувати вступну розповідь що має відображати особливості змісту та структури екранно-звукового посібника, а також питання та завдання, необхідні для засвоєння його основного змісту.

Продумати питання бесіди:

з відновлення опорних знань,

з обговорення й перевірки рівня засвоєння побаченого,

формулювання висновків за темою.

Прийоми роботи з екранно-звуковими посібниками можуть бути різноманітними:

відповіді на питання за змістом екранно-звукового посібника;

складання опитувальника до зорового ряду екранно-звукового посібника;

складання плану або конспекту розповіді за змістом екранно-звукового посібника;

прийом „німого кіно” - коментування учнями зорового ряду екранно-звукового посібника;

заповнення таблиці або схеми за змістом екранно-звукового посібника;

проведенні порівнянь, аналізу й узагальнень за змістом екранно-звукового посібника;

рішення проблемного завдання за змістом екранно-звукового посібника.

Методика використання екранних посібників на уроках географії має свою специфіку. Вона полягає в тому, що екранно-звукові посібники використовуються в комплексі з іншими засобами наочності. Таке комплексне використання засобів навчання значно підвищує ефективність уроку.

Велике значення в процесі організації навчання географії має використання засобів унаочнення, у яких здійснюється опис об'єктів і явищ символами.

Провідну роль у навчально-виховному процесі відіграють вербальні засоби навчання. Особливе значення має підручник. Він не тільки забезпечує засвоєння знань, але й організує самостійну навчальну діяльність учнів. Основною вимогою до підручників з географії є їх відповідність діючій навчальній програмі. Ефективність засвоєння учнями навчального матеріалу залежить від структури підручника, основними елементами якої є:

1. Текст (основний, додатковий, пояснювальний).

2. Позатекстові компоненти (ілюстративний матеріал; апарат організації засвоєння знань: питання і завдання, інструктивні матеріали, таблиці; апарат орієнтування: вступ, зміст, рубрикації; покажчик термінів, бібліографія).

Ефективність роботи з підручником географії залежить від рівня сформованості в учнів уміння роботи з ним. Для успішного формування, а надалі вдосконалення вміння учнів роботи з підручником учителю можна заготувати примірники „Пам'ятки для роботи з підручником географії” для кожного учня (або одну на парту) і роздавати їх на кожному уроці. У цій пам'ятці поетапно розкривається склад уміння (послідовність дій) роботи з підручником.

Пам'ятка для роботи з підручником географії

1. Знайти за змістом підручника потрібний параграф.

2. Прочитати й відповісти на розташовані перед параграфом питання на повторення раніше вивчених знань.

3. Прочитати текст параграфу.

4. Виділені в параграфі іншим шрифтом терміни й поняття прочитати декілька раз.

5. Визначення основних понять параграфу виписати в робочий зошит або географічний словник.

6. Указані в тексті географічні об'єкти й території, знайти на відповідних картах атласу.

7. При читанні тексту параграфа обов'язково звертатися до словника понять і термінів, до малюнків і схем параграфа.

8. Після вивчення параграфа відповісти на питання для самоконтролю наприкінці параграфа.

9. Ознайомитися з додатковою інформацією (при її наявності).

При організації роботи з підручником у кожному курсі географії вчителю необхідно забезпечити знайомство з підручником і навчання прийомам роботи з ним з урахуванням рівнів попередньої підготовки учнів. Навчання учнів прийомам роботи з підручником проводиться поетапно: введення прийому (знайомство з системою дій, з яких складається прийом) засвоєння прийому з обов'язковим усвідомленням його складу і закріплення (здійснюється в ході виконання завдань) самостійне застосування прийому в умовах виконання нових навчальних завдань.

Шкільний підручник з географії, як комплексний засіб навчання, вимагає використання вчителем різноманітних прийомів роботи залежно від поставлених освітніх завдань. Ураховуючи особливості структури й змісту підручника географії, можна виділити основні прийоми роботи з ним:

1. Прийоми орієнтування в підручнику:

знаходження потрібного тексту;

орієнтування в змісті й структурі підручника;

знаходження потрібного позатекстового компоненту.

2. Прийоми роботи з текстом підручника:

читання тексту підручника з поясненням;

знаходження необхідного матеріалу в тексті (фактів, назв географічних об'єктів, нових термінів, визначень понять, висновків тощо);

запис у зошит нових термінів, тез, визначень понять, висновків за текстом підручника;

складання конспекту за текстом параграфу підручника;

переказ тексту підручника;

виділення (запис, заучування) визначень основних географічних понять;

виділення головного в тексті параграфа;

анотування, складання довідки за текстом підручника;

розбиття тексту на смислові частини відповідно головним думкам тексту, а також виділення усередині частин дрібніших розділів, які відтіняють основні положення;

складання плану параграфа (плану розповіді);

зіставлення плану тексту або його частини з типовими планами описів, характеристик географічних об'єктів і територій;

відбір текстового або цифрового матеріалу та його оформлення у вигляді самостійних графічних робіт (таблиць, графіків, схем, діаграм);

постановка питань і завдань на виявлення понять, основних думок тексту, нової термінології;

складання тестових питань за текстом параграфа;

складання проблемних питань і завдань за текстом параграфа;

визначення рис схожості й відмінності географічних об'єктів або явищ, описаних у тексті підручника;

зіставлення тексту з ілюстративним матеріалом;

знаходження на картах атласу географічних об'єктів з тексту;

складання характеристик географічних об'єктів або явищ за текстом підручника;

виконання завдань на картах атласу, контурній карті на підставі тексту підручника;

складання кросвордів за текстом підручника.

3. Прийоми роботи з позатекстовими компонентами:

а) ілюстративний матеріал:

опис;

аналіз;

встановлення зв'язку ілюстративного матеріалу з текстом підручника;

складання характеристики географічного об'єкту чи явища за ілюстративним матеріалом;

порівняння географічних об'єктів або явищ за ілюстраціями;

складання питань до ілюстративного матеріалу;

складання розповідей за ілюстрацією;

б) питання та завдання:

орієнтування в питаннях та завданнях підручника;

пошук у тексті підручника необхідного матеріалу для виконання питань та завдань;

пошук необхідного матеріалу для виконання питань та завдань підручника в додаткових джерелах інформації;

самостійне виконання питань та завдань підручника.

Прийоми роботи з підручником слід використовувати в оптимальному поєднанні з урахуванням вікових особливостей школярів.

Робота з підручником може проводитися на різних етапах навчання: вивченні нового матеріалу, закріпленні знань і умінь, контролю й оцінюванні ЗУН учнів. Від успішної роботи з підручником на уроці багато в чому залежатиме якість домашньої роботи школярів, оскільки уміння працювати з підручником забезпечує зв'язок між урочною та позаурочною роботою, сприяє зростанню пізнавальної самостійності учнів.

Одним з ефективних вербальних засобів навчання географії є зошит на друкованій основі. Характерною рисою багатьох зошитів є те, що учні, заповнюючи спеціально передбачені для цього місця, повинні виконати комплекс різнорівневих завдань за певною темою навчальної програми. Особливістю зошитів є те, що всі завдання підібрані таким чином, щоб максимально активізувати процес навчання географії. Поступове, вдумливе заповнення зошиту надає можливість учням не тільки засвоїти основні географічні поняття і терміни, опанувати спеціальні вміння й навички, а й активізувати логічне мислення, вдосконалити основні інтелектуально-практичні вміння, стимулювати емоційно-ціннісне відношення до навколишньої дійсності. Важливою є і роль даного засобу навчання у вихованні в учнів наполегливості, цілеспрямованості, естетичних смаків і відповідального ставлення до навчання.

До навчального процесу рекомендується включати робочі зошити, відповідні підручникам, що використовуються в процесі навчання географії. Вони повинні забезпечувати базовий і профільний рівні вивчення географії у відповідності з обов'язковим мінімумом змісту освіти. До зошитів мають бути розроблені методичні рекомендації, які містять конкретні поради з проведення уроків з використанням даного засобу навчання. Акцентуючи свою увагу на тих чи інших аспектах процесу навчання географії, учитель може коригувати або змінювати завдання, звертати особливу увагу на виконання певних завдань, формулювання висновків, спрямовуючи процес оволодіння географічними ЗУН у потрібне русло.

Важливу навчальну інформацію містять текстові таблиці - найпростіші графічні посібники з географії, у яких в певному, найбільш зручному для сприйняття учнями порядку за допомогою малюнків, тексту й позначень представлена інформація про географічні об'єкти або явища. Серед унаочнення з географії таблиці виступають перехідною ланкою від тексту до графічного зображення. Вони містять найбільш важливі систематизовані відомості про об'єкти та явища за певною темою.

Таблиці на уроках географії доцільно використовувати під час пояснення відповідного матеріалу у вигляді стінних посібників, можна скласти таблицю на дошці чи в робочому зошиті з метою запису конспекту основного змісту уроку чи узагальнених висновків. У формі таблиці зручно здійснювати закріплення або перевірку рівня засвоєння географічного матеріалу.

За дидактичною метою таблиці можна поділити на:

конспективно-довідкові містять узагальнений та систематизований матеріал у зручній для запам'ятовування формі;

порівняльні таблиці здійснюють порівняння певних показників і підводять учнів до висновків про провідні загальні риси, подібності або відмінності певних об'єктів або явищ;

комбіновані таблиці поєднують таблицю з іншими формами графічних ілюстрацій (наприклад, з найпростішими кресленнями, схематичними малюнками).

Для забезпечення ефективної роботи з таблицею на уроці учні повинні твердо засвоїти правила читання таблиць та користування ними:

Прочитати назву таблиці.

Проаналізувати як побудована таблиця за графами.

Здійснити аналіз, порівняння, узагальнення кількісних або якісних показників у таблиці.

Зробити узагальнений висновок.

Основними прийомами роботи з таблицями на уроках географії є:

переписування даних таблиці;

переказ інформації, отриманої з таблиці;

концентрація уваги на певних даних таблиці;

запам'ятовування даних таблиці;

оперування даними таблиці;

пояснення даних таблиці;

опис об'єктів або явищ за даними таблиці;

формулювання висновків за результатами аналізу таблиці;

порівняння об'єктів або явищ за даними таблиці;

формулювання репродуктивних, евристичних питань або проблемних завдань на основі аналізу таблиці;

знаходження і показ на карті об'єктів таблиці;

нанесення на контурну карту об'єктів таблиці;

пошук даних для створення таблиці;

створення і заповнення таблиці;

зміна структури таблиці.

Спеціальним видом унаочнення уроків географії виступають картографічні засоби навчання - настінні, настільні й контурні карти, атласи, картосхеми тощо, які дозволяють вирішити важливе завдання шкільної географії - сформувати зоровий образ певної території та визначити її просторові й тимчасові особливості.

Картографічні засоби навчання є необхідним джерелом знань, а уміння працювати з ними: читати, аналізувати, зіставляти, створювати - є важливими географічними вміннями, якими повинні оволодіти учні в процесі навчання географії.

З метою озброєння учнів міцними картографічними вміннями й навичками, забезпечення оволодіння ними певного рівня самостійності при рішенні навчальних завдань, необхідно сформувати в школярів прийоми навчальної діяльності з картографічними засобами навчання. Наведемо склад основних з них:

Склад прийому читання карти:

Прочитати назву карти, визначити її масштаб.

Вивчити легенду карти.

За допомогою легенди визначити зміст карти.

Знайти на карті задану територію і, використовуючи легенду й номенклатуру, розповісти про те, що показано на карті.

Склад прийому показу об'єкту на настінній карті:

Стати з правого боку карти, показувати об'єкти указкою, не затуляючи зображення.

При показі ставити указку на умовний знак, а не на його надпис.

Площадкові об'єкти (материки, океани, форми рельєфу та ін.) обводити за контурами, а лінійні (течії, річки, дороги) показувати указкою за їх рухом у певному напрямі.

Склад прийому зіставлення карт:

Познайомитися зі змістом карт, визначити їх масштаб.

Знайти на картах задану територію, використовуючи орієнтири (градусну сітку, контури берегової лінії, річкову мережу тощо)

Розглянути задану територію на кожній з карт і зробити висновок про особливості її природи та господарства.

Зіставити зміст карт і встановити взаємозв'язки окремих компонентів.

Зробити висновок про причини виявлених особливостей.

Склад прийому характеристики компоненту природи за допомогою карти:

Знайти та показати заданий об'єкт на карті.

Дати за планом характеристику його географічного положення.

За допомогою прийомів читання й зіставлення карт схарактеризувати даний компонент природи.

Пояснити основні властивості (особливості) компоненту природи за допомогою прийому зіставлення карт, його зв'язку з іншими компонентами, його вплив на життя й діяльність людини.

Склад прийому роботи з контурною картою:

За змістом знайти потрібну контурну карту.

Чітко й лаконічно підписати назву роботи в лівому верхньому куту контурної карти.

Для виконання практичної роботи на контурній карті використовувати необхідні карти атласу. Карти атласу не копіюювати, а точно виконувати запропоновані завдання, уникаючи нанесення зайвої інформації.

На контурній карті виконувати підписи й позначення простими напівтвердими (при необхідності кольоровими) олівцями. Географічні назви об'єктів підписувати з заглавної літери.

Позначити назви океанів і материків розташованих у полі карти.

Знайти потрібний об'єкт в атласі і, використовуючи орієнтири (градусну сітку, контури берегової лінії, річкову мережу тощо), відшукати його на контурній карті. Використовуючи як зразок підписи в атласі, підписати назву об'єкту на контурній карті.

Назви площадних об'єктів підписати так, щоб вони не виходили за межі об'єкту.

Географічні назви об'єктів, не прив'язані строго до об'єкту, підписати паралельно верхній і нижній межі контурної карти.

Назви, які не поміщаються в межах географічних об'єктів позначити крапкою, біля якої підписати цифру (*1), винести її в графу „Умовні знаки” й підписати відповідну назву (*1 - г. Мак-Кінлі).

Карта обов'язково має бути читабельною - усі використані позначення (умовні знаки, лінії, штрихування, кольори тощо) розшифрувати в легенді.

Після закінчення роботи перевірити її виконання, при необхідності виправити помилки або скорегувати отриманий результат та здати контурну карту вчителеві на перевірку.

Формування прийомів роботи з картографічними засобами навчання вимагає послідовного ускладнення завдань, спрямованих на роботу з ними.

Останніми роками в практиці викладання географії в школі став широко застосовуватися прийом моделювання нових карт. Цей прийом дозволяє учням глибше засвоїти причинно-наслідковий зв'язок об'єктів і явищ довкілля. Так, при вивченні особливостей впливу холодних течій на формування пустельного клімату узбережь материків Землі, учні, використовуючи прийом моделювання, можуть створити під керівництвом вчителя нову для них карту, на якій буде відображена ця залежність. На базі, створеної на основі контурної карти, моделі учні зможуть розкрити причинно-наслідкові зв'язки між формуванням прибережних пустель і холодними течіями Світового океану.

Досягнення ефективності навчання географії неможливе без активного використання графічних схематичних засобів наочності, за допомогою яких вчитель не тільки забезпечує формування основних компонентів змісту географічної освіти, а й сприяє розвитку спостережливості, уяви, уваги, логічного мислення учнів.

Схему вчитель може побудувати на будь-якому матеріалі та застосовувати на різних етапах навчального процесу. Наприклад, при поясненні нового матеріалу можна створити графічну схему на дошці, поступово додаючи необхідні елементи в процесі висвітлення теми, або на етапі закріплення знань доцільно запропонувати учням самостійно схематично відобразити результати систематизації та класифікації досліджуваних явищ. Важливою методичною умовою використання графічних схематичних засобів наочності на уроках географії є обов'язковий супровід показу схеми розповіддю вчителя та вживанням іншого унаочнення (навчальних картин, натуральних об'єктів, фотографій, карт).

Насиченість географічного матеріалу статистичними показниками вимагає використання на уроках географії графічних статистичних засобів навчання (графіків, діаграм, профілів), які зображують за допомогою ліній кількісні показники розвитку, стану об'єктів чи явищ. Цей вид наочності може виступати ілюстративним матеріалом, засобом конкретизації теоретичних положень географії, базою для узагальнень і розкриття основних географічних закономірностей, основою для розвитку умінь і навичок працювати з цифровими даними в графічній формі. До основних прийомів навчальної роботи з графіками та діаграмами належать наступні:

розшифровка даних графіка або діаграми;

опис графіка або діаграми;

аналіз графіка або діаграми;

порівняння даних графіка або діаграми;

зіставлення даних графіка або діаграми з даними тематичної карти;

побудова графіка або діаграми.

Для забезпечення кращого розуміння учнями особливостей формування та розміщення рельєфу на земній поверхні вчителем географії на уроках можуть використовуватися профілі місцевості - зменшені зображення вертикального розрізу земної поверхні за заданим напрямком. Профілі є важливим доповненням до географічних карт, створюючи наочне уявлення про вертікальний розподіл природних явищ. Для успішного застосування цього графічного засоба навчання учні повинні володіти прийомом аналізу профілю.

Склад прийому аналізу профілю:

Прочитати назву профілю, назви його початкового та кінцевого пунктів.

Знайти ці пункти на карті атласу, представити, як проходить лінія профілю.

Вивчити умовні позначення профілю, щоб уміти прочитати все, що на ньому показане.

Зіставити профіль з картою, встановити особливості компонентів природи, зображених на профілі.

Використання різних графічних засобів наочності допоможе вчителю підвищити ефективність роботи як шляхом економії часу (оформлення дошки під час уроку), так і через використання активних форм роботи, що забезпечують дієвість і оперативність навчання.

5.3 Комп'ютер як засіб навчання географії

Збільшення інформаційних потоків у сучасному освітньому просторі вимагає нового рівня в обробці та осмисленні інформації, швидкого та ефективного її засвоєння при нових прийомах подання. Нагальність вирішення цієї проблеми вимагає активного використання в процесі навчання географії сучасного мультимедійного комп'ютера, який дозволяє об'єднати можливості всіх традиційних засобів навчання на новому технічному рівні. Нові можливості мультимедійних засобів навчання за комплексним впливом на органи сприйняття людини мають бути використані саме у викладанні географії, тому, що це „наука образів”, у змісті якої крім абстрактних закономірностей велике місце відводиться конкретному фактологічному матеріалу, що ілюструє теоретичні висновки.

За допомогою комп'ютера більш наочно можна продемонструвати більшість географічних процесів або явищ за допомогою графічних засобів зображення (схем, графіків, діаграм), забезпечити вивчення поведінки географічного об'єкту під час експерименту з його комп'ютерною моделлю. Комп'ютерні програми сприяють розумінню й засвоєнню учнями головного, істотного в змісті географічного матеріалу, виявленню причинно-наслідкових зв'язків, формуванню знань про географічні закономірності.

Використання комп'ютера в навчально-виховному процесі з географії забезпечує реалізацію:

принципу варіативності навчання (комп'ютерні програми підібрані таким чином, що дозволяють комплексно використовувати їх в процесі засвоєння будь-яких з існуючих програм і курсів географії);

принципу наступності навчання, який дозволяє реалізувати наступність між основною і старшою (профільною) школою (зміст комп'ютерних програм поступово ускладнюється за змістом);

принципу реалізації внутрішньопредметних і міжпредметних зв'язків у процесі навчання (комп'ютерні програми за своїм змістом забезпечують міжпредметні зв'язки з рядом дисциплін природного та гуманітарного циклів).

Основними технічними вимогами до мультимедійного комп'ютера є: наявність графічної операційної системи, приводу для читання-запису компакт-дисків, аудіо-, відеовходів / виходів, можливість підключення і роботи в Інтернеті, а також у комплекті акустичні колонки, мікрофон, навушники, прикладні програми. На сьогоднішній день існує досить багато навчальних комп'ютерних програм з географії, які залежно від дидактичних цілей поділяються на:

1. Навчальні програми - призначені для організації самостійного засвоєння учнями нового матеріалу. Навчальні програми можуть бути орієнтовані на систему дистанційного навчання або носити проблемно-тематичний характер і забезпечувати додаткові умови для вивчення окремих тем і розділів навчальної програми.

2. Програми - тренажери - призначені для закріплення учнями географічних знань та умінь.

3. Імітаційно-моделюючі програми - призначені для вироблення навичок вирішення реальних проблем: формулюється проблема, пропонуються можливі варіанти її рішення, висвітлюються наслідки кожного з них. У роботі з однією програмою можуть бути задіяні декілька учнів. У цьому випадку в процесі аналізу проблем виробляються навики сумісного ухвалення рішень.

4. Дидактичні ігри використовуються з метою підвищення ефективності засвоєння школярами програмних знань з географії, сприяють активізації індивідуальної або групової навчальної діяльності учнів.

5. Контролюючі програми надають можливість побудови систем поточного й підсумкового контролю.

Учителю технологічна модернізація навчального процесу надає широкі можливості для:

формування електронних бібліотек з курсів географії, які можуть містити: інформаційно-довідкові матеріали, орієнтовані на різні форми пізнавальної діяльності, у тому числі дослідницьку проектну роботу, енциклопедичні та періодичні видання, монографії, матеріали наукових і науково-практичних конференцій з географічної тематики, картографічні, фотографічні, відеоматеріали;

створення нових, оригінальних електронних продуктів - мультимедійних презентацій, текстових, фото- та відеодокументів, довідкових і графічних матеріалів, електронних колекцій, картосхем, путівників для екскурсій і походів рідним краєм,

розробки навігаторів за географічними Інтернет-ресурсами, каталогізації інформації про наявність та місцезнаходження необхідної інформації за певною навчальною темою на авторських та бібліотечних веб-сайтах;

створення шкільного краєзнавчого путівника - анотованого переліку власних краєзнавчих ресурсів та узагальненої інформації про краєзнавчу діяльність учнів школи.

Використання навчальної геоінформаційної системи допомагає вчителю: керувати потоком інформації, акцентуючи увагу на найбільш цікавих чи складних моментах досліджуваного матеріалу; використовувати нові інтерактивні форми навчання; мотивувати навчання й активізувати пізнавальну діяльність учнів; організовувати самостійну дослідницько-пошукову діяльність дітей; забезпечувати контроль, об'єктивну діагностику та оцінювання ЗУН учнів; сприяти вивченню школярами сучасних інформаційних технологій.

Питання і завдання для самоконтролю

1. Дати визначення поняттю „засоби навчання”.

2. Схарактеризувати функції засобів навчання географії.

3. Скласти розгорнуту схему „Засоби навчання за способом зображення й відображення географічних об'єктів”.

4. На конкретному параграфі навести приклади використання різних прийомів роботи з підручником географії.

5. Заповнити таблицю „Прийоми роботи з картографічними засобами навчання”:

Прийоми роботи з картографічними засобами навчання	Приклади завдань

6. У чому виявляється особливість аудіовізуальних засобів навчання? Визначити шляхи підвищення ефективності їх використання на уроці географії.

7. Висвітлити роль комп'ютера в розвитку учнів на уроках географії.

8. Здійснити підборку електронних продуктів (мультимедійних презентацій, текстових, фото- та відеодокументів, довідкових і графічних матеріалів) за темою навчальної програми будь-якого курсу шкільної географії (за вибором студента).



VІ. Методи навчання географії в школі

6.1 Методи навчання географії за джерелом знань

Методи навчання географії - це впорядковані способи взаємозв'язаної діяльності вчителя й учнів з передачі й засвоєння компонентів змісту географічної освіти та різнобічного розвитку особистості.

Методи навчання визначаються дидактичною метою та складаються з роботи вчителя, навчально-пізнавальної діяльності учнів та засобів досягнення поставленої мети. Упорядкована діяльність учителя й учнів з оволодіння змістом географічної освіти виявляється у використанні різноманітних джерел знань, дидактичних прийомів, видів пізнавальної діяльності.

Правильний вибір та поєднання методів навчання залежить від:

специфіки компонентів змісту географічної освіти;

конкретного змісту навчального матеріалу (географічні уявлення, одиничні або загальні поняття, спеціальні предметні уміння та навички, досвід творчої діяльності, емоційно-ціннісне ставлення до об'єкта вивчення);

наявності часу на вивчення теми (розділу) навчальної програми;

планованого рівня засвоєння ЗУН;

наявних засобів реалізації поставленої мети;

рівня підготовленості учнів;

ступеня ефективності методу;

педагогічної майстерності вчителя;

конкретної навчальної ситуації.

Кожен з методів навчання складається з дидактичних прийомів - певної послідовності дій, спрямованих на вирішення елементарних навчальних завдань. У рамках однієї й тієї ж мети вчитель може використовувати різноманітні поєднання дидактичних прийомів, які можуть варіюватися відповідно специфіки змісту, цілей окремих курсів, тем, розділів географії, особливостей пізнавальної діяльності школярів. У методиці географії актуальною проблемою є створення системи дидактичних прийомів відповідно до кожного з методів навчання, вирішення якої можливо за рахунок творчої ініціативи методистів та вчителів-географів.

У педагогічній літературі зустрічається багато різних підходів до класифікації сучасних методів навчання. Найбільш традиційним є їх розподіл за джерелами знань на словесні, наочні й практичні.

Словесні методи є основними в навчанні географії. Слово позначає об'єкти, явища, їх ознаки й властивості, дії, відносини. Географічні уявлення завжди усвідомлені й опосередковані словом. У співвідношенні уявлення й слова проявляються розвиток особистості, її індивідуальні особливості. Як пише французький психолог А. Валлон, завдяки мові світ уявлень міг організуватися й сконцентруватися в стабільні, зв'язні й логічні системи. Саме нею зазвичай починаються чи закінчуються наші враження чи наші дії.

За допомогою словесних методів навчання учень може мати справу з об'єктами або явищами, які безпосередньо не сприймаються й які раніше не входили до складу його власного досвіду. За допомогою мови усвідомлюються пізнавальні завдання, здійснюються розумові дії, необхідні для їх розв'язання, узагальнюється попередній досвід, фіксуються уявлення й поняття.

До словесних методів навчання відносяться:

1. Усне викладання:

Розповідь - усний виклад навчального матеріалу в описовій, пояснювальній чи оповідальній формі. Використовується переважно під час вивчення фактологічного матеріалу (опис географічних об'єктів чи явищ, природних та суспільних процесів, подій з історії пізнання Землі та ін.).

Пояснення - монологічна форма викладу навчального матеріалу з метою тлумачення сутності досліджуваного явища, розкриття істотних властивостей об'єкта, обґрунтування певного закону або принципу. Доцільним буде використання цього методу при розкритті причин і наслідків явищ природи та суспільного життя, аргументації й доказу основних географічних закономірностей, засвоєнні алгоритму рішення різних видів задач.

Лекція - усне системне й послідовне викладення великого за обсягом та складного для засвоєння навчального матеріалу з розкриттям й деталізацією певних наукових положень. До лекції найчастіше вдаються при вивченні значного блоку теоретичного матеріалу.

Практика навчання географії свідчить, що ефективність використання методів усного викладання залежить від:

ретельної розробки основних положень навчального матеріалу та їх наукової обґрунтованості з урахуванням вікових та інтелектуальних можливостей учнів;

докладного, чіткого, логічного та послідовного розкриття сутності аналізованої навчальної проблеми, питання;

наявності яскравих прикладів, переконливих доказів теоретичних положень;

реалізації можливостей висвітлення практичної, теоретичної або соціальної значущості навчального матеріалу, його зв'язку з інтересами учнів, їх особистим досвідом, професійним вибором;

використання вчителем у процесі викладання навчального матеріалу порівнянь, зіставлень, аналогій;

реалізації внутрішньопредметних та міжпредметних зв'язків;

застосування вчителем прийомів активізації уваги учнів;

доречного використання педагогом необхідних засобів наочності;

емоційної забарвленості викладу матеріалу;

дотримання вчителем високої культури мовлення.

Учителю-початківцю слід урахувати наступні методичні рекомендації щодо власних дій під час усного викладання. Учитель:

спостерігає як його слухають і при необхідності змінює метод або прийом роботи;

важливі визначення, висновки, закономірності повторює 2 - 3 рази;

наприкінці викладання підводить узагальнений висновок;

стежить за швидкістю викладання (5 - 8 класи - 100 (120) слів в хвилину, 9 - 11 - не вище 150);

утримується від безперервного ходіння класом, сидіння за столом, надмірно активної жестикуляції.

Словесні методи є оптимальними методами навчання в умовах перевантаження програм навчальним матеріалом і обмеженому часі на його засвоєння. Недоліком даного методу є невисокий рівень розумової активності учнів.

З метою активізації навчально-пізнавальної діяльності школярів та підвищення ефективності дидактичного процесу під час усного викладання вчитель може використовувати наступні методичні прийоми:

прийом ведення учнями коротких записів (план, тези, конспект);

прийом виконання схематичних малюнків, побудови діаграм, схем, таблиць за темою;

прийом поєднання усного викладання з роботою по карті (пошук географічних об'єктів, показ географічних об'єктів, нанесення географічних об'єктів на контурну карту);

прийом поєднання усного викладання з іншими методами і прийомами навчання (з елементами бесіди, практичної роботи, з читанням уривків тексту підручника, ілюстрацією та демонстрацією основних ознак об'єктів, особливостей процесів та явищ);

прийом ведення викладання від імені очевидця або учасника подій (для використання цього прийому необхідно вільно володіти фактичним і теоретичним матеріалом);

прийом використання в процесі викладення матеріалу образних характеристик об'єктів, художнього переказу подій;

прийом проблемного викладання (учитель чітко ставить перед учнями проблему і в процесі викладання матеріалу вирішує її, розкриваючи хід міркувань).

2. Бесіда - метод навчання, який є видом спілкування вчителя й учнів за допомогою питань і відповідей.

Залежно від кількості учасників виділяють індивідуальний, груповий, фронтальний види бесіди.

Відповідно до рівня навчально-пізнавальної діяльності учнів бесіду можно розподілити на:

Репродуктивну - питання орієнтовані на відтворення вивченого матеріалу при перевірці домашнього завдання, актуалізації опорних знань, закріпленні навчального матеріалу.•Наприклад: „Що таке погода?”

Евристичну - питання вимагають активізації основних інтелектуально-практичних операцій (аналізу, синтезу, порівняння, абстрагування, узагальнення тощо) для формування висновків, обґрунтувань на основі наявних знань та власного практичного досвіду. Наприклад: „Чому погода буває такою різною? ”

Дидактична мета обумовлює виділення таких різновидів бесіди, як:

Бесіда-актуалізація опорних знань - орієнтована на відтворення (при необхідності корекцію) матеріалу, який було вивчено раніше та який виступає фундаментом для засвоєння нових ЗУН.

Бесіда-обговорення проблеми - спрямована на ознайомлення, аналіз, спільне рішення навчальної проблеми.

Бесіда-закріплення навчального матеріалу - проводиться з метою застосування отриманих ЗУН.

Бесіда-узагальнення - питання орієнтовані на формулювання загальних висновків на основі виявлення загальних ознак, властивостей, відносин, тенденцій розвитку об'єктів та явищ навколишньої дійсності.

Контрольна бесіда - використовується для перевірки, аналізу й оцінки засвоєних ЗУН.

Дидактична цінність бесіди залежить від уміння педагога формулювати питання та керувати ходом бесіди Питання бесіди повинні бути короткими, точними, послідовними, вимагати повної, обґрунтованої відповіді. Учителю слід уникати питань, які передбачають відповіді „так” чи „ні”. Відповідь учня потрібно уважно вислухати, не перебиваючи, у разі помилок або неточностей доцільним буде звернутися до класу з пропозицією її доповнити або скорегувати. Тільки після цього (у разі необхідності) педагог може вказати на помилки та виправити їх.

Основними складовими педагогічного спілкування під час бесіди на уроці повинні бути: уважне вислуховування відповідей учнів незалежно від рівня їх успішності; заохочення в дитині впевненості в собі при відповіді; звернення до учнів по імені; підтримка бесіди посмішкою; прояв розуміння до емоцій учня.

До методичних прийомів ведення бесіди відносяться:

прийом постановки питань (основних, додаткових, навідних, проблемних тощо);

прийом обговорення відповідей учнів;

прийом аргументації власної думки;

прийом коригування відповідей;

прийом формулювання висновків.

3. Дискусія, як словесний метод навчання географії, спрямований на організацію спільної навчально-пізнавальної діяльності учнів з колективного (групового) вирішення означеної проблеми. Дискусія дозволяє в процесі безпосереднього спілкування здійснити обмін логічно обґрунтованими доводами щодо спірного питання, з'ясувати позиції й установки учасників дискусії, висвітлити проблему з різних сторін і виробити її рішення.

Дискусія використовується в процесі вивчення складної теми, теоретичної проблеми, розгляду спірних питань. Ефективність використання цього методу досягається лише у випадку наявності в учнів значного ступеню зрілості й самостійності мислення, оволодіння вміннями презентувати, аргументувати й доводити свою точку зору.

Дискусія є методом, що активізує процес навчання географії, підвищує зацікавленість і пізнавальну активність учнів, сприяє більш глибокому розумінню географічного матеріалу, надає можливість учням проявити свою обізнаність і тим самим задовольнити потребу у визнанні та повазі, учить відстоювати свою позицію й зважати на думку опонента.

4. Робота з книгою - сутність цього методу полягає в самостійній роботі з підручниками, навчальними посібниками, словниками, енциклопедіями, науково-популярною та художньою літературою тощо.

Використання методу роботи з книгою сприяє:

забезпеченню зв'язку між класною та домашньою роботою;

розвитку пам'яті, уваги, формуванню навичок свідомого, зосередженого читання, відтворення прочитаного та його осмислення;

формуванню досвіду творчої діяльності, бо при відтворенні змісту підручника в процесі відповіді на питання, вирішенні конструктивних та проблемних завдань учні переосмислюють текст параграфу, змінюють логіку викладу матеріалу, використовують нові факти з додаткових джерел інформації та власного життєвого досвіду;

розвитку умінь формувати своє ставлення до прочитаного, висловлювати свою думку щодо засвоєного змісту географічного матеріалу, ділитися враженнями, обґрунтовувати свої міркування щодо вирішення означених у тексті проблем та дискусійних питань;

активізації пізнавального інтересу учнів до географії, бажання знайти більше цікавої інформації з досліджуваного питання, зіставити її з наявною і поділитися висновками.

Наочні методи навчання географії тісно пов'язані із словесними. За допомогою наочних методів в учнів формуються яскраві цілісні географічні уявлення, розвиваються спостережливість, увага, зорова пам'ять, забезпечується зв'язок між сприйняттям й абстрактним мисленням. До наочних методів навчання відносяться:

1. Ілюстрація - використання наочності в процесі викладу основних теоретичних положень шкільної географії з метою їх конкретизації натуральним або образним матеріалом. Метод ілюстрації може застосовуватися під час перевірки домашнього завдання, актуалізації й корекції опорних знань, у процесі вивчення нового матеріалу (джерело знань і основа для їх усвідомлення та осмислення), з метою закріплення, узагальнення та систематизації знань.

Основними методичними прийомами ілюстрації є:

прийом постановки питань за ілюстративним матеріалом;

прийом опису натурального об'єкта чи його зображення;

прийом схематичного зображення ілюстрованого об'єкту з визначенням його структурних елементів;

прийом виявлення властивостей та ознак ілюстрованих об'єктів чи явищ;

прийом наведення прикладів використання в життєдіяльності людини ілюстрованого об'єкта чи явища;

прийом аргументації власної думки щодо змін досліджуваного об'єкта чи явища в різних умовах;

прийом формулювання висновків бесіди за ілюстрацією.

2. Демонстрація - використання наочності в процесі викладу основних теоретичних положень шкільної географії з метою показу зміни структури об'єктів, динаміки їх властивостей і ознак, особливостей природних процесів і явищ. Метод демонстрації вимагає використання реальних приладів або їх моделей, різних механізмів, технічних засобів, постановки дослідів, проведення експериментів. Прикладом служить використання телурію при вивченні зміни освітленості Землі під час її обертання навколо Сонця. Метод демонстрації відрізняється від методу ілюстрації тим, що забезпечує наочне сприйняття учнями умов, що породжують певні процеси чи явища, осмислення причин змін об'єктів, їх взаємозв'язків і відносин, розуміння глибинної сутності, географічних закономірностей.

Демонстрацію можна застосовувати:

з метою мотивації навчання, створення проблемної ситуації, постановки пізнавального завдання, накопичення в пам'яті учнів фактів, необхідних для засвоєння нового матеріалу, утворення конкретних уявлень, відтворення опорних знань;

під час пояснення нового матеріалу як джерело знань, наочне підтвердження науково-теоретичних положень, опору для виявлення ознак і властивостей об'єктів чи явищ;

для осмислення учнями внутрішніх зв'язків і відносин, перенесення засвоєних знань у нові ситуації, для узагальнення і систематизації знань.

Основними методичними прийомами демонстрації виступають:

прийом змінення ходу процесу, структури об'єкту, параметрів роботи механізмів, дослідних умов тощо;

прийом акцентування уваги учнів на основних ознаках (особливостях, властивостях, взаємозв'язках, відносинах, умовах змін тощо) досліджуваного об'єкта або явища;

прийом фіксації результатів спостережень;

прийом характеристики об'єкту, явища, процесу за результатами демонстрації;

прийом схематичного зображення об'єкта чи явища з визначенням його структурних елементів;

прийом розкриття змісту демонстрованого явища (процесу);

прийом формулювання висновків за результатами демонстрації;

прийом пошуку „прихованого”, „нового” змісту в досліджуваних фактах, явищах, процесах;

прийом висвітлення й аргументування своєї позиції, свого ставлення до побаченого.

При застосуванні наочних методів навчання вчитель: демонструє засоби наочності, організовує їх сприйняття учнями, керує розумовою діяльністю школярів, навчає прийомам роботи з тим або іншим наочним засобом, ставить завдання, спостерігає за ходом їх виконання, контролює результати засвоєння нового матеріалу.

Підкреслюючи значення наочних методів в забезпеченні багатоаспектного сприйняття навчального матеріалу, формуванні компонентів змісту географічної освіти, стимулюванні розвитку уваги, пізнавальної активності, наочно-образного та абстрактно-логічного мислення учнів, слід відзначити, що ефективність їх упровадження в навчально-виховний процес з географії безпосередньо залежить від дотримання певних методичних умов.

Методичні умови використання наочних методів навчання:

Узгодження ілюстративного матеріалу зі змістом теми уроку, визначення місця й часу його використання в структурі уроку.

Використання якісних наочних засобів та забезпечення необхідних умов для їх сприйняття (освітлення, оптимальна віддаленість, наявність підйомних столиків, підставок, екранів підсвічування тощо).

Відповідність ілюстративного та демонстраційного матеріалу готовності учнів до його засвоєння (володіння школярами узагальненими прийомами навчальної роботи з різними засобами наочності), урахування вікових та індивідуальних особливостей дітей.

Оптимальне поєднання засобів наочності й пояснень учителя, необхідних для актуалізації опорних знань, з'ясування сутності ілюстрованих об'єктів або демонстрованих явищ, узагальнення засвоєної навчальної інформації.

Забезпечення цілісності та емоційної забарвленості пояснень учителя.

Залучення учнів до знаходження навчальної інформації в ілюстративному матеріалі або демонстраційному пристрої.

Практичні методи навчання географії спрямовані на засвоєння та вдосконалення загальнонавчальних та спеціальних умінь учнів. Реалізація відбувається в процесі практичної діяльності учнів з різними засобами навчання, тому ефективність цієї групи методів забезпечується, у першу чергу, наявністю необхідного обладнання (робочих зошитів, атласів, приладів і інструментів, інструкцій, планів описів і характеристик, довідників тощо).

До практичних методів навчання географії відносяться :

1. Метод спостереження об'єктів і явищ - це цілеспрямоване сприйняття об'єктів або явищ у природі, на виробництві або в невиробничій сфері з метою збору фактів щодо їх властивостей, характеристик, змін у часі й подальших аналізу й узагальнень отриманої інформації. У процесі засвоєння учнями змісту курсів фізичної географії вчитель може організувати наступні види спостережень у природі:

* Метеорологічні спостереження: вимірювання температури повітря й ґрунту, кількості опадів, висоти снігового покриву й глибини промерзання ґрунту, визначення хмарності, напрямку й сили вітру, підведення підсумків місячних, річних і багаторічних спостережень. Учителю слід звернути увагу не лише на формування в учнів уміння користуватися метеорологічними приладами, фіксувати основні показники стану атмосфери, а й на необхідність створення умов для використання матеріалів спостережень на уроках географії з метою конкретизації теоретичного матеріалу й пояснення провідних географічних закономірностей.

* Спостереження за Сонцем - фіксація змін полуденної висоти Сонця, орієнтування й визначення часу за Сонцем, спостереження за видимим рухом Сонця протягом дня, місяця, року. Особливу увагу слід надавати практичному використанню отриманих результатів спостережень: для визначення початку сезону сільськогосподарських робіт, для врахування світлового й теплового режиму сонячної енергії в дослідній роботі на географічному майданчику.

* Гідрологічні спостереження можуть здійснюватися під час вивчення відповідних тем програми в різних курсах географії або на навчально-виробничій практиці влітку: спостереження за режимом гідрологічних об'єктів своєї місцевості протягом року, вимірювання температури води водоймищ, швидкості течії річки, визначення витрат води, площі поперечного перерізу річки, можливості практичного застосування в господарстві місцевих водних об'єктів.

* Фенологічні спостереження за сезонним розвитком живої природи передбачають вивчення учнями закономірних змін розвитку рослинного й тваринного світу в різні пори року, підведення підсумків річних спостережень у зв'язку з метеорологічними спостереженнями, пояснення залежності життєдіяльності організмів від чинників середовища.

Готуючись до організації спостережень вчитель заздалегідь складає план (програму) спостережень, в якій відображає наступні елементи:

повідомлення теми, мети й задач спостереження;

мотивація навчальної діяльності;

відтворення опорних знань, умінь і навичок і їх корекція;

формування необхідних умінь і навичок;

постановка навчальної задачі і пошук шляхів її рішення;

додатковий інструктаж;

спостереження за об'єктом або явищем, узагальнення отриманих фактів;

встановлення зв'язків і відносин;

формулювання висновків;

інтерпретація фактів у світлі теоретичних положень навчальної програми.