Господарське право

б) середньострокові -- до 3 років; можуть надаватися на оплату обладнання, поточні витрати, на фінансування капітальних вкладень;

в) довгострокові -- понад 3 роки; можуть надаватися для фор- мування основних фондів. Об'єктами кредитування можуть бути капітальні витрати на реконструкцію, модернізацію та розширення вже діючих основних фондів, на нове будівництво, на приватизацію та ін.;

за способом забезпечення на:

а) забезпечені заставою (майном, майновими правами, цінними паперами);

б) гарантовані (банками, фінансами чи майном третьої особи);

в) з іншим забезпеченням (поручительство,свідоцтво страхової організації);

г) незабезпечені (бланкові);

за ступенем ризику на:

а) стандартні кредити;

б) кредити з підвищеним ризиком;

за методами надання на:

а) кредити, що надаються у разовому порядку;

б) кредити, що надаються відповідно до кредитної лінії. Під

кредитною лінією розуміється згода банку-кредитора надати кредит

у майбутньому в розмірах, які не перевищують заздалегідь обумовлені розміри за певний відрізок часу без проведення додаткових спеціальних переговорів;

в) гарантійні (із заздалегідь обумовленою датою надання, за потребою, із стягненням комісії за зобов'язання);

за строками погашення на:

а) кредити, що погашаються водночас;

б) кредити, що погашаються у розстрочку;

в) кредити, що погашаються достроково (на вимогу кредитора або за заявою позичальника);

г) кредити, що погашаються з регресією платежів;

д) кредити, що погашаються після обумовленого періоду

(місяця, кварталу).

Кредити банків можуть розрізнятися також за іншими умовами

надання, користування або погашення (ч. 2 ст. 347 ГК)

Процес банківського кредитування здійснюється на принципах забезпеченості, повернення, строковості, платності та цільової спрямованості.

Принцип забезпеченості кредиту передбачає наявність у банку права для захисту своїх інтересів, недопущення збитків від неповернення боргу через неплатоспроможність позичальника. Принципи повернення, строковості та платності означають, що кредит має бути повернений позичальником банку у визначений у кредитному договорі строк з відповідною платою за його ко- ристування. Цільовий характер використання передбачає вкладення позичкових коштів з конкретною метою, визначеною кредитним договором.

Комерційний кредит є товарною формою кредиту, яка визначає відносини з питань перерозподілу матеріальних фондів і характеризує кредитну угоду між двома суб'єктами господарської діяльності. Учасники кредитних відносин при комерційному кредиті регулюють свої стосунки і можуть використовувати платіжні засоби у вигляді векселів.

Погашення комерційного кредиту може здійснюватися шляхом:

оплати боржником за векселем;

передачі векселя відповідно до чинного законодавства іншій юридичній особі (крім банків та інших кредитних установ);

переоформлення комерційного кредиту на банківський.

Лізинговий кредит -- це відносини між юридичними особами, які виникають у разі оренди майна і супроводжуються укладенням лізингової угоди.

Іпотечний кредит -- це особливий вид відносин з приводу надання кредитів під заставу нерухомого майна.

Консорціумний кредит -- це форма кредиту, що надається банківським консорціумом шляхом:

а) акумулювання кредитних ресурсів у визначеному банку з подальшим наданням кредиту позичальникам;

б) гарантування загальної суми кредиту провідним банком або

групою банків;

в) зміни гарантованих банками-учасниками квот кредитних ресурсів за рахунок залучення інших банків для участі в консор- ціумній операції.

Банкам забороняється прямо чи опосередковано надавати кредити для придбання власних цінних паперів. Використання цінних паперів власної емісії для забезпечення кредитів можливе з дозволу Національного банку України.

Банк зобов'язаний при наданні кредитів додержуватись основних принципів кредитування, у тому числі перевіряти кре- дитоспроможність позичальників та наявність забезпечення кре- дитів, додержуватись встановлених Національним банком України вимог щодо концентрації ризиків.

Банк не може надавати кредити під процент, ставка якого є нижчою від процентної ставки за кредитами, які бере сам банк, і процентної ставки, що виплачується ним по депозитах. Виняток можна робити лише у разі, якщо при здійсненні такої операції банк не матиме збитків.

Банк має право видавати бланкові кредити за умов додержання економічних нормативів.

Надання безпроцентних кредитів забороняється, за винятком передбачених законом випадків.

У разі несвоєчасного погашення кредиту або відсотків за його користування банк має право видавати наказ про примусову оплату боргового зобов'язання, якщо це передбачено

Згідно з ч. 2 ст. 345 ГК кредитні відносини здійснюються на підставі кредитного договору, що укладається між кредитором (в ч.

1 ст. 1054 ЦК ця сторона кредитного договору називається кредитодавцем -- В.Щ.) і позичальником у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ч. 2 ст. 1055 ЦК).

У кредитному договорі передбачаються мета, сума і строк кредиту, умови і порядок його видачі та погашення, види забез- печення зобов'язань позичальника, відсоткові ставки, порядок плати за кредит, права і відповідальність сторін щодо видачі та погашення кредиту (ч. 2 ст. 345 ГК).

Суб'єкти господарювання -- резиденти України -- відповідно до ст. 4 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність» мають право на отримання кредитів від іноземних суб'єктів господарської діяльності. Кредити в іноземній валюті надаються юридичним особам-резидентам, фізичним особам-резидентам, які займаються підприємницькою діяльністю, резидентам за операціями, що здійснюються ними з використанням платіжних карток міжнародних платіжних систем, та юридичним особам-не- резидентам -- банківським установам.

Позичальники погашають отримані кредити в іноземній валюті за рахунок валютних надходжень від усіх видів зовнішньо- економічної діяльності. Для погашення кредитів може бути ви- користана іноземна валюта, придбана на міжбанківському ва- лютному ринку України.

Відповідно до п. 4 ст. 5 Декрету Кабінету Міністрів України від

19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю»1 одержання резидентами кредитів в іноземній валюті, якщо термін і суми таких кредитів перевищують встановлені законодавством межі, потребують індивідуальної ліцензії Національного банку України. Згідно із встановленим порядком уповноважений банк, що має ліцензію на право здійснення операцій з валютними цінностями, може залучати кредитні ресурси від іноземних банків-кореспондентів без отримання ліцензії НБУ терміном до одного року. Інші ре- зиденти- позичальники повинні отримати ліцензію у порядку,

встановленому Положенням про порядок надання резидентам України індивідуальних ліцензій та свідоцтв про реєстрацію на одержання кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів, затвердженим постановою Правління Національного банку України від 29 грудня 1995 р. № 329 (із змінами і доповненнями від 7 травня 1997 р).

Для отримання індивідуальної ліцензії резидент-позичаль- ник

(крім уповноваженого банку) повинен подати в НБУ:

клопотання позичальника-резидента;

лист уповноваженого банку на адресу Національного банку України зі згодою на обслуговування кредиту, із зазначенням реквізитів рахунку, на який буде здійснюватися переказ валютних коштів, та з експертним висновком банку щодо кредитного проекту

(у вигляді додатка до листа), підготовленого на підставі документів позичальника, зазначених у Положенні, а саме:

--копії свідоцтва про державну реєстрацію, засвідченої нота- ріально чи органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію, та один з примірників належним чином оформленого та затвердженого статуту або його копію, засвідчену нотаріально;

--копії кредитної угоди;

--техніко-економічного обгрунтування потреби в одержанні кредиту;

--розрахунків окупності кредиту;

--графіка погашення заборгованості за кредитом (з ураху- ванням процентів);

--висновку аудиторської організації про фінансовий стан

позичальника;

--копії балансу позичальника на останню звітну дату, засвід- ченої органом державної податкової служби;

--копій контрактів, що забезпечують реалізацію кредитного проекту;

--ліцензій чи інших дозволів на експорт продукції відносно цього проекту, які встановлені державними органами;

--інформації чи документа про забезпечення кредиту, якщо таке передбачено кредитною угодою.

Якщо резидент-позичальник є державним підприємством, йому необхідно додатково подати клопотання відповідного державного органу про отримання кредиту, а якщо кредитною угодою передбачена застава майна, письмову згоду органу, уповноваженого управляти цим майном, на передачу його в заставу.

Уповноважений банк для одержання свідоцтва про реєстрацію

подає до Національного банку України клопотання банку та кредитну угоду з нерезидентом з графіком погашення забор- гованості за кредитом.

Індивідуальна ліцензія чи свідоцтво про реєстрацію видається резиденту-позичальнику для реалізації тільки одного кредитного проекту і не може бути підставою для залучення іншого проекту чи збільшення суми кредиту та здійснення інших валютних операцій.

Індивідуальна ліцензія дійсна на весь час користування кре- дитом, якщо протягом 60-ти днів з дати її видачі позичальник одержав кредит повністю або його частку. При неможливості з поважних причин розпочати освоєння кредиту в цей термін ре- зидент-позичальник може звернутися до Національного банку України з обгрунтованим клопотанням на подовження строку дії індивідуальної ліцензії за умови подання позитивного клопотання уповноваженого банку з цього приводу.

Уповноваженому банку для отримання індивідуальної ліцензії на залучення кредитних ресурсів від іноземних банків-ко- респондентів терміном понад один рік необхідно подати Націо- нальному банку України клопотання і кредитну угоду з нере- зидентом із зазначенням графіка погашення заборгованості по кредиту.

Отримання резидентом-позичальником кредиту в іноземній валюті від іноземного кредитора без індивідуальної ліцензії НБУ тягне за собою застосування передбаченого ст. 16 Декрету Кабінету Міністрів України «Про систему валютного регулювання і валютного контролю» штрафу у сумі, еквівалентній сумі одержаного кредиту, перерахованій у валюту України за курсом НБУ на день здійснення операції.

Важливе значення в регулюванні відносин щодо отримання кредитів резидентами від нерезидентів та надання резидентами позик має Положення про порядок отримання резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів і надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам, затверджене постановою Національного банку України від 17 червня 2004 р. №

270:.Зазначене Положення встановлює порядок отримання

резидентами кредитів, позик в іноземній валюті від нерезидентів, у тому числі порядок реєстрації договорів, які передбачають виконання резидентами боргових зобов'язань перед нерезидентами за залученими від нерезидентів кредитами, позиками в іноземній

валюті (далі ю--вандноягбоавнокрівис)ь, котаї дівяилдьнаочсітірезидентам реєстраційн4и8х5

свідоцтв про здійснення валютних операцій за такими договорами,

а також порядок надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам і видачі резидентам індивідуальних ліцензій Національного банку на переказування за межі України іноземної валюти з метою надання резидентами позик в іноземній валюті нерезидентам.

Контроль за погашенням кредиту, отриманого резидентом України в іноземній валюті від іноземного інвестора, покладається на уповноважений банк.

§ 3. Порядок відкриття рахунків у банках

Рахунки юридичної особи, що є клієнтом банку, відкриваються в установах банків за місцем її реєстрації чи в будь-якому банку на території України за згодою сторін.

Так, згідно з ст. 6 Закону України «Про платіжні системи та

переказ грошей в Україні» банки мають право відкривати рахунки резидентам України (юридичним особам, їх відокремленим підрозділам, фізичним особам), нерезидентам України (юридичним особам -- інвесторам, представництвам юридичних осіб в Україні та фізичним особам).

Банки мають право відкривати своїм клієнтам (крім інших банків) вкладні (депозитні) та поточні рахунки.

Вкладний (депозитний) рахунок -- рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом банку в управління на встановлений строк та під визначений процент відповідно до умов договору.

Поточний рахунок -- рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей та для здійснення усіх видів операцій за цим рахунком відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

Платник може розпоряджатися грошима, що зберігаються на його поточному рахунку, за допомогою платіжних інструментів, зокрема платіжної картки.

Особливості режимів функціонування вкладних (депозитних) та поточних рахунків визначаються нормативно-правовими актами Національного банку України та договорами, що укладаються клієнтами та обслуговуючими їх банками.

Зарахування грошей на рахунок клієнта здійснюється як 4ш8л6яхом внесення їх у готівковій формі, так і шляхом Гплеарвекаа2з3у

грошей у безготівковій формі з інших рахунків.

Банки мають право відкривати своїм клієнтам -- іншим банкам кореспондентські рахунки.

Кореспондентський рахунок -- це рахунок, що відкривається банку для здійснення розрахунків, які виконує за дорученням та за рахунок цього банку той банк, в якому відкривається цей рахунок.

Відкриття кореспондентських рахунків банками іншим банкам здійснюється шляхом встановлення між ними кореспондентських відносин у порядку, що визначається Національним банком України, та на підставі відповідного договору.

Відкриття поточних і вкладних (депозитних) рахунків здій- снюється відповідно до положень ГК та ЦК України, ст. 7 Закону України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», ст. 51

Закону України «Про банки і банківську діяльність» на умовах, викладених в Інструкції про порядок відкриття, використання і закриття рахунків в національній та іноземних валютах, затвердженій постановою Правління Національного банку України від 12 листопада 2003 р. № 4921.

Відповідно до зазначеної Інструкції поточні рахунки від- криваються банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей і здійснення розрахунково-касових операцій за допомогою платіжних інструментів відповідно до умов договору та вимог законодавства України.

До поточних рахунків також належать:

рахунки за спеціальними режимами їх використання, що від- криваються у випадках, передбачених законами України або актами Кабінету Міністрів України;

поточні рахунки типу «Н», що відкриваються в національній валюті офіційним представництвам і представництвам юридичних осіб-нерезидентів, які не займаються підприємницькою діяльністю на території України;

поточні рахунки типу «П», що відкриваються в національній валюті постійним представництвам;

карткові рахунки, що відкриваються для обліку операцій за платіжними картками відповідно до вимог цієї Інструкції. Операції за цими рахунками здійснюються з урахуванням особливостей, визначених цією Інструкцією та відповідними нормативно- правовими актами Національного банку, що регулюють здійснення операцій із застосуванням платіжних карток; поточні

(накопичувальні) рахунки виборчих фондів; інвестиційні рахунки, що відкриваються нерезидентам-інвес- торам в уповноважених банках України відповідно до вимог цієї Інструкції для здійснення інвестиційної діяльності в Україні, а також для повернення іноземної інвестиції та прибутків, доходів, інших коштів, одержаних іноземним інвестором від інвестиційної діяльності в Україні.

Вкладний (депозитний) рахунок -- це рахунок, що відкривається банком клієнту на договірній основі для зберігання грошей, що передаються клієнтом в управління на встановлений строк або без зазначення такого строку під визначений процент і підлягають поверненню клієнту відповідно до законодавства України та умов договору.

До вкладних (депозитних) рахунків також належать пенсійні депозитні рахунки, що відкриваються фізичним особам відповідно до Закону України «Про недержавне пенсійне забезпечення» для накопичення заощаджень на виплату пенсії.

Якщо суб'єкт господарювання не має в цьому банку рахунків, то відкриття йому поточного рахунку здійснюється в такому порядку.

Особи (особа), які (яка) від імені юридичної особи або відо- кремленого підрозділу відкривають поточний рахунок, мають: пред'явити паспорт або документ, що його замінює, і документи, що підтверджують їх повноваження. Фізичні особи -- резиденти додатково пред'являють документ, виданий відповідним органом державної податкової служби, що засвідчує присвоєння їм ідентифікаційного номера платника податків;

подати документи (копії документів, засвідчені в установ- леному порядку), визначені цією главою Інструкції.

На підставі зазначених вище документів уповноважений пра- цівник банку здійснює ідентифікацію клієнта та осіб, уповнова- жених розпоряджатися поточним рахунком.

Між банком і клієнтом укладається в письмовій формі договір банківського рахунку.

Якщо юридична особа не має рахунку в цьому банку, то для відкриття їй поточного рахунку потрібно подати такі документи: заяву про відкриття поточного рахунку. Заяву підписують керівник

і головний бухгалтер юридичної особи. Якщо в штатному розписі немає посади головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено функцію ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник;

копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків юридичним особам, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;

копію належним чином зареєстрованого установчого документа

(статуту/засновницького договору/установчого акта/положення), засвідчену органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

копію довідки про внесення юридичної особи до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

картку із зразками підписів і відбитка печатки (додаток 2), засвідчену нотаріально або організацією, якій клієнт адмініст- ративно підпорядкований, в установленому порядку. До картки включаються зразки підписів осіб, яким відповідно до законо- давства України або установчих документів юридичної особи на- дано право розпорядження рахунком та підписання розрахункових документів.

Юридичні особи, які використовують найману працю і від-

повідно до законодавства України є платниками страхових внесків, додатково до вищезазначеного переліку документів мають подати такі документи:

копію документа, що підтверджує реєстрацію юридичної особи

у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом упов- новаженого працівника банку;

копію страхового свідоцтва, що підтверджує реєстрацію юри- дичної особи у Фонді соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України як платника страхових внесків, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Якщо відокремлений підрозділ не має в цьому банку рахунків, то

для відкриття поточного рахунку цей суб'єкт господарювання подає до банку такі документи:

заяву про відкриття поточного рахунку. Заяву підписують керівник і головний бухгалтер відокремленого підрозділу. Якщо в штатному розписі немає посади головного бухгалтера або іншої особи, на яку покладено обов'язок з ведення бухгалтерського обліку та звітності, то заяву підписує лише керівник;

клопотання юридичної особи або відповідного органу при- ватизації (щодо структурних підрозділів, які відокремлюються в процесі приватизації) до банку, у якому відкривається поточний рахунок відокремленому підрозділу, про відкриття рахунку, із зазначенням місцезнаходження юридичної особи, її іден- тифікаційного коду, номера поточного рахунку та назви банку, у якому він відкритий, органу державної податкової служби, у якому юридична особа перебуває на обліку, а також інформації про те, чи є відокремлений підрозділ платником страхових внесків. У разі одночасного відкриття в банку поточних рахунків кільком відокремленим підрозділам однієї юридичної особи подається одне клопотання юридичної особи з вищезазначеною інформацією і переліком відокремлених підрозділів, яким відкриваються рахунки, та копії цього клопотання в кількості, потрібній для формування справ з юридичного оформлення рахунків за кожним з відокремлених підрозділів;

копію свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в

органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійс- нювати державну реєстрацію, засвідчену нотаріально або органом,

який видав свідоцтво про державну реєстрацію. У разі відкриття поточних рахунків відокремленим підрозділам юридичних осіб, які утримуються за рахунок бюджетів, цей документ не вимагається;

копію належним чином оформленого положення про від- окремлений підрозділ, засвідчену нотаріально або юридичною особою, що створила відокремлений підрозділ;

копію довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчену органом, що видав відповідну довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує взяття юридичної особи, яка створила відокремлений підрозділ, на облік в органі державної податкової служби, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує взяття відокремленого під- розділу на облік в органі державної податкової служби за місце- знаходженням цього підрозділу, засвідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

картку із зразками підписів і відбитка печатки (додаток 2), засвідчену нотаріально або підписом керівника юридичної особи, до складу якої входить відокремлений підрозділ. До картки включаються зразки підписів уповноважених осіб підрозділу, яким відповідно до законодавства України і відповідними документами юридичної особи надано право розпорядження рахунком та підписування розрахункових документів.

Якщо фізична особа -- підприємець не має рахунків у цьому банку, то для відкриття поточного рахунку їй потрібно подати до банку такі документи:

заяву про відкриття поточного рахунку, що підписана фізичною особою-підприємцем;

копію свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи -- підприємця уповноваженим органом державної влади України, засвідчену нотаріально або органом, що його видав;

копію документа, що підтверджує взяття фізичної особи -- підприємця на облік в органі державної податкової служби, за- свідчену органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копію документа, що підтверджує реєстрацію фізичної осо- би-

підприємця у відповідному органі Пенсійного фонду України, засвідчену органом, що його видав, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

картку із зразками підписів. Зразки підписів засвідчуються підписом уповноваженого працівника банку або нотаріально; інші документи, передбачені Інструкцією.

Орендне підприємство, яке не має в цьому банку рахунків, для відкриття поточного рахунку подає до банку документи, зазначені в пункті 3.2 цієї Інструкції, а також копію договору оренди, засвідчену нотаріально.

Довірче товариство, яке не має в цьому банку рахунків, для відкриття поточного рахунку подає до банку документи, перед- бачені пунктом 3.2 Інструкції, та укладає з банком договір на відкриття та обслуговування банківського рахунку відповідно до Типового договору на обслуговування комерційним банком довірчого товариства, затвердженого наказом Фонду державного майна України від 24 грудня 1993 р. № 583 і постановою Правління Національного банку України від 18 лютого 1994 р. №30.

Якщо суб'єкт господарювання вже має в цьому банку поточний рахунок, цей клієнт ідентифікований банком і сформована справа з юридичного оформлення рахунку, то відкриття нового поточного рахунку (зокрема, поточного рахунку за спеціальним режимом використання, поточного рахунку в іноземній валюті) здійснюється за умови подання цим клієнтом заяви про відкриття поточного рахунку та засвідченої в установленому порядку картки із зразками підписів і відбитка печатки (картки із зразками підписів). Відокремлений підрозділ разом з цими документами також має подати клопотання юридичної особи про відкриття поточного рахунку його відокремленому підрозділу.

Якщо суб'єкт господарювання вже має в цьому банку вкладний

(депозитний) рахунок, цей клієнт ідентифікований банком і сформована справа з юридичного оформлення рахунку, то для відкриття поточного рахунку такому клієнту потрібно додатково подати заяву про відкриття поточного рахунку та картку із зразками підписів і відбитка печатки (картку із зразками підписів), засвідчену

в установленому порядку.

Відокремлений підрозділ разом з цими документами має подати клопотання юридичної особи про відкриття поточного рахунку його відокремленому підрозділу.

Інструкція встановлює також порядок відкриття вкладних

(депозитних) рахунків. Так, якщо суб'єкт господарювання не має рахунків у цьому банку, то відкриття йому вкладного (депозитного) рахунку здійснюється в такому порядку.

Особа, яка від імені суб'єкта господарювання відкриває вкладний (депозитний) рахунок, має:

пред'явити паспорт або документ, що його замінює, і документ, що підтверджує її повноваження.

подати документи (копії документів, засвідчені в установленому порядку) за переліком, визначеним Інструкцією.

На підставі цих документів уповноважений працівник банку здійснює ідентифікацію суб'єкта господарювання та осіб, упов- новажених розпоряджатися вкладним (депозитним) рахунком. Між банком і суб'єктом господарювання укладається в письмовій формі договір банківського вкладу.

Якщо юридична особа не має рахунків у цьому банку, то банк відкриває вкладний (депозитний) рахунок за умови подання нею таких документів:

копії свідоцтва про державну реєстрацію в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійснювати державну реєстрацію, засвідченої нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім бюджетних установ та організацій);

копії належним чином зареєстрованого установчого документа

(статуту / засновницького договору / установчого акта / положення), засвідченої органом, який здійснив реєстрацію, або нотаріально. Положення юридичних осіб публічного права, які затверджуються розпорядчими актами Президента України, органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, засвідчення не потребують. Юридичні особи публічного права, які діють на підставі законів, установчий документ не подають;

копії довідки про внесення юридичної особи до Єдиного дер- жавного реєстру підприємств та організацій України, засвідченої нотаріально або органом, який видав довідку, чи підписом уповноваженого працівника банку;

копії документа, що підтверджує взяття юридичної особи на

облік відповідним органом державної податкової служби, засвід- ченої органом, який видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

інші документи, передбачені Інструкцією.

Якщо в договорі банківського вкладу передбачено пере- рахування коштів з вкладного (депозитного) рахунку після за- кінчення строку зберігання з використанням платіжного доручення клієнта, то під час відкриття вкладного (депозитного) рахунку юридична особа додатково має подати картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену в установленому порядку.

Відокремленому підрозділу, який не має рахунків у цьому банку, вкладний (депозитний) рахунок відкривається за умови подання ним таких документів:

клопотання юридичної особи або відповідного органу при- ватизації (щодо структурних підрозділів, які відокремлюються в процесі приватизації) до банку, у якому відкривається вкладний

(депозитний) рахунок відокремленому підрозділу, про відкриття рахунку, із зазначенням місцезнаходження юридичної особи, її ідентифікаційного коду, номера поточного рахунку та назви банку,

у якому він відкритий, а також назви органу державної податкової служби, де юридична особа перебуває на обліку;

копії належним чином оформленого положення про відокрем- лений підрозділ, засвідченої нотаріально або органом, що створив відокремлений підрозділ;

копії свідоцтва про державну реєстрацію юридичної особи в органі виконавчої влади, іншому органі, уповноваженому здійс- нювати державну реєстрацію, засвідченої нотаріально або органом, який видав свідоцтво про державну реєстрацію (крім підрозділів бюджетних установ і організацій);

копії документа, що підтверджує взяття відокремленого під- розділу на облік відповідним органом державної податкової служ- би, засвідченої тим органом, який видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

копії довідки про внесення відокремленого підрозділу до Єди- ного державного реєстру підприємств та організацій України, за- свідченої органом, який видав довідку, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку.

Якщо в договорі банківського вкладу передбачено перера- хування коштів з рахунку після закінчення строку зберігання з

використанням платіжного доручення клієнта, то під час відкриття вкладного (депозитного) рахунку відокремлений підрозділ додатково має подати картку із зразками підписів і відбитка печатки, засвідчену в установленому порядку.

Фізичній особі -- підприємцю, яка не має рахунків у цьому банку, вкладний (депозитний) рахунок відкривається за умови подання нею таких документів:

копії свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи -- підприємця уповноваженим органом державної влади України, засвідченої нотаріально або органом, що його видав;

копії документа, що підтверджує взяття фізичної особи -- підприємця на облік в органі державної податкової служби, за- свідченої органом, що видав документ, або нотаріально чи підписом уповноваженого працівника банку;

інших документів, передбачених Інструкцією.

Якщо вкладний (депозитний) рахунок відкривається суб'єкту господарювання, який уже має в цьому банку поточний рахунок

(тобто коли банком здійснено ідентифікацію клієнта і сформовано справу з юридичного оформлення рахунку), то вкладний

(депозитний) рахунок відкривається на підставі договору банківського вкладу.

Кошти на вкладний (депозитний) рахунок суб'єкта госпо- дарювання перераховуються з його поточного рахунку і після настання обставин їх повернення, визначених договором бан- ківського вкладу, повертаються на поточний рахунок суб'єкта господарювання. Проведення розрахункових операцій і видача коштів готівкою з вкладного (депозитного) рахунку суб'єкта господарювання забороняється.

Нараховані проценти за депозитами суб'єктів господарювання відповідно до умов договору банківського вкладу можуть пе- рераховуватися на поточний рахунок або зараховуватися на по- повнення депозиту.

За договором банківського вкладу банк зобов'язаний видати вклад на першу вимогу вкладника -- суб'єкта господарювання, крім вкладів, внесених юридичною особою на інших умовах повернення, що встановлені договором банківського вкладу.

Законодавством України (зазначеною Інструкцією) встановлено

також спеціальний порядок відкриття рахунків в іноземних валютах.

Для відкриття клієнтові або визначеній ним особі рахунка в банку, як зазначалося вище, укладається договір банківського рахунка. Банк не має права відмовити у відкритті рахунка, вчинення відповідних операцій за яким передбачено законом, установчими документами банку та наданою йому ліцензією, крім випадків, коли банк не має можливості прийняти на банківське обслуговування або якщо така відмова допускається законом або банківськими правилами (абз. 2 ч. 2 ст. 1067 ЦК).

За договором банківського рахунка банк зобов'язується прий- мати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.

§ 4. Порядок та форми розрахунків у господарському обороті

За загальним правилом для здійснення розрахунків суб'єкти господарювання зберігають грошові кошти в установах банків на відповідних рахунках (ч. 1 ст. 341 ГК).

Як встановлено ч. 2 ст. 1087 ЦК, розрахунки між юридичними особами, а також розрахунки за участю фізичних осіб, пов'язані із здійсненням ними підприємницької діяльності, провадяться в безготівковій формі. Розрахунки між цими особами можуть провадитися також готівкою, якщо інше не встановлено законом.

Слід, однак, мати на увазі, що сфера застосування готівкового обігу досить обмежена і визначається спеціальними нор- мами135.

Переважна ж більшість розрахунків між суб'єктами госпо- дарювання проводиться у безготівковій формі на підставі роз- рахункових документів на паперових носіях чи в електронному вигляді.

ПравБоевзегортеігвуклоюввіаннряозбраанхкуівнскьикої дміяіжльноссутбі 'єктами господарюван49н6я здійснюються відповідно до Інструкції про безготівкові розрахунки

в Україні в національній валюті, затвердженої постановою

Правління Національного банку України від 21 січня 2004 р. № 221

(далі -- Інструкція) та інших нормативних актів.

Згідно з ч. 3 ст. 341 ГК безготівкові розрахунки можуть здійс- нюватися у формі платіжних доручень, платіжних вимог, вимог- доручень, векселів, чеків, банківських платіжних карток та інших дебетових і кредитових платіжних інструментів, що застосовуються

у міжнародній банківській практиці.

Інструкція встановлює правила використання при здійсненні розрахункових операцій платіжних інструментів у формі: меморіального ордера; платіжного доручення; платіжної вимоги-доручення; платіжної вимоги; розрахункового чека; акредитива.

Використання банківських платіжних карток та векселів як платіжних інструментів регулюється чинним законодавством, зокрема, Законами України «Про платіжні системи та переказ грошей в Україні», «Про обіг векселів в Україні» та іншими, а також окремими нормативно-правовими актами Національного банку.

Факт списання коштів з рахунку платника документально оформляється меморіальним ордером за встановленою формою для: часткової оплати розрахункових документів; документального підтвердження операцій з перерахування з банківських рахунків на

користь клієнтів-одержувачів (фізичних та юридичних осіб)

унесених у касу банку коштів;

перерахування коштів, зарахованих на рахунок «Кредитові суми до з'ясування»;

перерахування банком коштів для вжиття заходів щодо ви- конання рішення (ухвали) суду, санкціонованої прокурором по- станови слідчого, постанови державного виконавця про арешт коштів на рахунку;

виконання банком платіжних доручень платника в довільній формі;

перерахування банком коштів при закритті акредитива. Дата складання меморіального ордера має відповідати даті списання коштів з рахунку платника.

Використання в розрахунках меморіальних ордерів здійс- нюється з урахуванням вищенаведених вимог.

Платіжне доручення приймається банком платника до вико-

нання протягом десяти календарних днів з дати його виписки. День оформлення платіжного доручення не враховується.

Банк приймає до виконання платіжне доручення від платника за умови, якщо сума цього платіжного доручення не перевищує суму, що є на його рахунку. Платіжні доручення платника у разі відсутності/недостатності коштів на його рахунку банк приймає лише тоді, якщо порядок приймання та виконання таких платіжних доручень передбачено договором між банком та платником.

Платіжні доручення застосовуються в розрахунках за товар- ними і нетоварними платежами:

за фактично відвантажену/продану продукцію (виконані ро- боти, надані послуги тощо);

у порядку попередньої оплати -- якщо такий порядок роз- рахунків установлено законодавством та/або обумовлено в до- говорі;

для завершення розрахунків за актами звірки взаємної за- боргованості підприємств, які складені не пізніше строку, уста- новленого чинним законодавством;

для перерахування підприємствами сум, які належать фізичним особам (заробітна плата, пенсії тощо), на їх рахунки, що відкриті в банках;

для сплати податків і зборів (обов'язкових платежів) до бю- джетів та/або державних цільових фондів;

в інших випадках відповідно до укладених договорів та/або чинного законодавства.

Платіжні вимоги-доручення (вимога-доручення) можуть за- стосовуватися в розрахунках усіма учасниками безготівкових розрахунків.

Верхня частина вимоги-доручення оформляється одержувачем коштів за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів, викладеними в

додатку 8 до Інструкції, і передається безпосередньо платнику не менше ніж у двох примірниках.

Доставку вимог-доручень до платника може здійснювати банк одержувача через банк платника на договірних умовах.

У разі згоди оплатити вимогу-доручення платник заповнює її нижню частину згідно з вимогами Інструкції (від руки чи з за- стосуванням технічних засобів -- незалежно від того, як заповнено верхню частину цього розрахункового документа) і подає до банку,

що його обслуговує.

Сума, яку платник погоджується сплатити одержувачу та за- значає в нижній частині вимоги-доручення, не може перевищувати суму, яку вимагає до сплати одержувач і яка зазначена у верхній частині вимоги-доручення.

Банк платника приймає вимогу-доручення від платника про- тягом 20 календарних днів з дати оформлення її одержувачем.

Платіжна вимога-доручення повертається без виконання, якщо сума, що зазначена платником, перевищує суму, що є на рахунку платника.

Причини неоплати платником вимоги-доручення з'ясовуються безпосередньо між платником та одержувачем коштів.

Порядок виконання платіжних вимог на примусове списання

(стягнення) коштів з платників, рахунки яким відкриті в органах державного казначейства, визначається і регулюється нормативно- правовими актами Державного казначейства України.

У разі надходження до банку платіжних вимог на примусове списання (стягнення) коштів з цих рахунків вони передаються для виконання відповідному органу державного казначейства, якщо це передбачено договором між банком та цим органом державного казначейства, в іншому випадку повертаються без виконання в порядку, передбаченому Інструкцією.

Примусове списання (стягнення) коштів з рахунків платників дозволяється лише у випадках, установлених законами України, а саме: на підставі виконавчих документів, установлених законами України, рішень податкових органів та визнаних претензій.

Розпорядження про примусове списання (стягнення) коштів стягувач оформляє на бланку платіжної вимоги за встановленою формою згідно з вимогами до заповнення реквізитів розрахункових документів не менше ніж у трьох примірниках.

Банки виконують платіжні вимоги на примусове списання

(стягнення) коштів з усіх рахунків підприємств (у тому числі поточних, депозитних, відкритих за рахунок цього підприємства для здійснення розрахунків за акредитивами) та платіжні вимоги на примусове списання (стягнення) коштів з вкладних (поточних і депозитних) рахунків фізичних осіб.

Стягувач несе відповідальність за обґрунтованість примусового списання (стягнення) коштів і правильність даних, що внесені в платіжну вимогу на примусове списання (стягнення) коштів.

Розрахункові чеки використовуються у безготівкових розра- хунках підприємств та фізичних осіб з метою скорочення роз- рахунків готівкою за отримані товари (виконані роботи та надані послуги).

Розрахункові чеки використовуються тільки для безготівкових перерахувань з рахунку чекодавця на рахунок одержувача коштів і не підлягають сплаті готівкою.

Розрахункові чеки виготовляються на замовлення комерційного банку Банкнотно-монетним двором Національного банку чи іншим спеціалізованим підприємством на спеціальному папері з дотриманням усіх обов'язкових вимог, передбачених цією Інструкцією, за зразком, затвердженим Національним банком. Розрахункові чеки брошуруються у чекові книжки по 10, 20, 25 аркушів.

Розрахункові чеки та чекові книжки є бланками суворого об- ліку.

Для гарантованої оплати розрахункових чеків чекодавець бронює кошти на окремому аналітичному рахунку «Розрахунки чеками» відповідних балансових рахунків у банку-емітенті.

Строк дії чекової книжки -- один рік з дати її видачі. День оформлення чекової книжки або розрахункового чека не врахо- вується. Розрахункові чеки, виписані після зазначеного строку, вважаються недійсними і до оплати не приймаються.

Умови та порядок проведення розрахунків за акредитивами передбачаються в договорі між бенефіціаром і заявником акре- дитива (далі -- договір) і не повинні суперечити чинному за- конодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Націо- нального банку.

Якщо це передбачено в тексті договору, то розрахунки за акре- дитивами регулюються Уніфікованими правилами та звичаями

для документарних акредитивів в редакції 1993 року (публікація Міжнародної торгової палати № 5001) у частині, що не суперечить чинному законодавству, у тому числі нормативно-правовим актам Національного банку.

Акредитив за своєю суттю є договором, що відокремлений від договору купівлі-продажу або іншого контракту, на якому він може базуватися, навіть якщо в акредитиві є посилання на них.

За операціями з акредитивами всі зацікавлені сторони мають справу тільки з документами, а не з товарами, послугами або іншими видами виконання зобов'язань, з якими можуть бути

пов'язані ці документи.

Банк-емітент може відкривати такі види акредитивів:

Покритий -- акредитив, для здійснення платежів за яким завчасно бронюються кошти платника в повній сумі на окремому рахунку в банку-емітенті або у виконуючому банку. Кошти заявника акредитива бронюються на аналітичному рахунку

«Розрахунки за акредитивами» відповідних балансових рахунків;

Непокритий -- акредитив, оплата за яким, у разі тимчасової відсутності коштів на рахунку платника, гарантується банком- емітентом за рахунок банківського кредиту.

Акредитив може бути відкличним або безвідкличним. Це за- значається на кожному акредитиві. У разі відсутності такої по- значки акредитив вважається безвідкличним.

Відкличний акредитив може бути змінений або анульований банком-емітентом у будь-який час без попереднього повідомлення бенефіціара (наприклад, у разі недотримання умов, передбачених договором, дострокової відмови банком-емітентом від гарантування платежів за акредитивом).

Усі розпорядження про зміни умов відкличного акредитива або його анулювання заявник може надати бенефіціару тільки через банк-емітент, який повідомляє виконуючий банк, а останній -- бенефіціара.

Виконуючий банк не має права приймати розпорядження без- посередньо від заявника акредитива (за винятком, якщо банк- емітент є виконуючим банком).

Якщо виконуючий банк не є банком-емітентом, то зміна умов відкличного акредитива або його анулювання відбуваються тільки після отримання від виконуючого банку відповідного повідомлення, яким підтверджується те, що до часу зміни умов або анулювання акредитива документи за акредитивом не були подані.

Документи за акредитивом, що відповідають умовам акре- дитива та подані бенефіціаром і прийняті виконуючим банком до отримання останнім повідомлення про зміну умов або анулювання акредитива, підлягають оплаті.

У разі здійснення платежу виконуючим банком до отримання повідомлення про зміну або анулювання акредитива проти документів, які за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива, банк-емітент зобов'язаний надати відшкодування виконуючому банку, який уповноважений на здійснення платежу.

Безвідкличний акредитив -- це акредитив, який може бути

анульований або умови якого можуть бути змінені тільки за згодою на це бенефіціара, на користь якого він був відкритий, і банку- емітента.

Безвідкличний акредитив -- це тверде зобов'язання банку- емітента сплатити кошти в порядку та в строки, визначені умовами акредитива, якщо документи, що передбачені ним, подано до банку, зазначеному в акредитиві, або банку-емітенту та дотримані строки та умови акредитива.

Для відкриття акредитива клієнт подає до банку-емітента заяву на акредитив за встановленою формою не менше ніж у трьох примірниках, заповнену згідно з вимогами Інструкції, та в разі відкриття покритого акредитива -- відповідні платіжні доручення.

Заява містить умови акредитива, які складаються так, щоб, з одного боку, вони давали змогу банкам без ускладнень їх про- контролювати, з іншого -- забезпечували б інтереси сторін, які використовують акредитив.

Акредитив має містити лише ті умови, які банк може перевірити документально.

Банк-емітент, прийнявши заяву, визначає спосіб виконання акредитива, авізуючий та виконуючий банки і здійснює відповідні бухгалтерські записи.

Банк-емітент інформує виконуючий (авізуючий) банк про

відкриття акредитива шляхом надсилання йому електронною поштою (електронне повідомлення) або іншими засобами зв'язку, що передбачені договорами між банками, заяви або повідомлення.

Про відкриття та умови акредитива виконуючий (авізую- чий) банк повідомляє бенефіціара (авізує акредитив) протягом 10 робочих днів з дня отримання повідомлення від банку-емі- тента

(авізуючого банку).

Після відвантаження продукції (виконання робіт, надання послуг) бенефіціар подає виконуючому банку потрібні документи, що передбачені умовами акредитива, разом з реєстром документів за акредитивом.

Виплати бенефіціару за акредитивом, кошти за яким забро- ньовано у виконуючому банку, здійснюються з аналітичного ра- хунку «Розрахунки за акредитивами».

Списання коштів з аналітичного рахунку «Розрахунки за акредитивами» виконуючий банк здійснює на підставі першого примірника реєстру документів за акредитивом, що наданий разом з

іншими документами, що відповідають умовам акредитива.

Вексель -- це цінний папір, який засвідчує безумовне грошове зобов'язання векселедавця сплатити після настання строку визначену суму грошей власнику векселя (векселедержателю).

Для запровадження комерційного кредиту, поліпшення роз- рахункових відносин між суб'єктами господарської діяльності постановою Верховної Ради України від 17 червня 1992 р. «Про застосування векселів в господарському обороті України»1 введено вексельний обіг з використанням простого і переказного векселів відповідно до Женевської конвенції 1930 р.

Чинне законодавство України про обіг векселів складається із Женевської конвенції 1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі (далі -- Уніфікований закон), з урахуванням застережень, обумовлених додатком ІІ до цієї Конвенції, та із Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про пе- реказні векселі та прості векселі, Женевської конвенції 1930 року про гербовий збір стосовно переказних векселів і простих

векселів, Закону України «Про цінні папери і фондову біржу», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції

1930 року, якою запроваджено Уніфікований закон про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції 1930 року про врегулювання деяких колізій законів про переказні векселі та прості векселі», Закону України «Про приєднання України до Женевської конвенції

1930 року про гербовий збір стосовно переказ- них векселів і простих векселів», Закону «Про обіг векселів в Україні» та інших прийнятих згідно з ними актів законодавства України.

Законодавством України передбачено, зокрема, використання векселів:

під час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвес- тора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від

7 серпня 1996 р. № 937 «Про затвердження Порядку видачі, обліку і погашення векселів, виданих на час ввезення в Україну майна як внеску іноземного інвестора до статутного фонду підприємства з іноземними інвестиціями, а також за договорами (контрактами) про спільну інвестиційну діяльність та сплату ввізного мита у разі відчуження цього майна»1;

для сплати ввізного мита, податків та зборів українським виконавцем при ввезенні на митну територію України даваль- ницької сировини, а також для сплати вивізного (експортного) мита, податків та зборів українським замовником при вивезенні давальницької сировини за межі митної території України відповідно до Закону України від 15 вересня 1995 р. «Про операції з давальницькою сировиною у зовнішньоекономічних відносинах»;

в інших випадках, передбачених законодавством.

Зобов'язуватися та набувати права за переказними і простими векселями на території України можуть юридичні та фізичні особи. Органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, а також установи та організації, які фінансуються за рахунок

державного бюджету, бюджету Автономної Республіки Крим чи місцевих бюджетів, зобов'язуються та набувають права за пере- казними і простими векселями лише у випадках і в порядку, ви- значених Кабінетом Міністрів України.

Використання векселів Національним банком України здійснюється відповідно до законодавства України про обіг векселів. Видавати переказні і прості векселі можна лише для оформ-