Господарське право

г) договору приєднання, запропонованого однією стороною для інших можливих суб'єктів, коли ці суб'єкти у разі вступу в договір не мають права наполягати на зміні його змісту.

Суб'єкти господарювання, які забезпечують споживачів (як суб'єктів господарювання, так і негосподарюючих суб'єктів) елек- троенергією, зв'язком, послугами залізничного та інших видів транспорту, а у випадках, передбачених законом, також інші суб'єкти зобов'язані укладати договори з усіма споживачами їхньої продукції (послуг). Законодавством можуть бути передбачені обов'язкові умови таких договорів.

Як встановлено ч. 7 ст. 179 ГК, господарські договори укла- даються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Встановлюючи правила укладання господарських договорів, ГК

виділяє загальний для всіх видів договорів порядок їх укладання (ст.

181 ГК) і особливості укладання господарських договорів залежно від їх виду, підстав, місця укладання тощо (ст. 182--187 ГК).

Порядок (процедура) укладання господарського договору поділяється на ряд стадій, на кожній з яких відповідна сторона має вчинити певні дії, встановлені законом.

1- а стадія -- надсилання пропозиції укласти договір (офер- та). Згідно з ч. 1 ст. 641 ЦК пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна з сторін майбутнього договору, відтак проект договору може бути запропонований будь-якою з сторін (ч. 2 ст.

181 ГК). ГК не випадково зазначає саме на проект договору,

оскільки згідно з ч. 2 ст. 641 ЦК реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошеннямроби- ти пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

У разі якщо проект договору викладено як єдиний документ, він надається другій стороні у двох примірниках.

Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору

і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов'язаною у разі її прийняття.

2- стадія -- (прийняття пропозиції укласти договір

(акцепт). Сторона, яка одержала проект договору, у разі згоди з його умовами оформляє договір відповідно до вимог ч. 1 ст. 181 ГК

(вчиняє підпис і скріплює його печаткою) і повертає один примірник договору другій стороні або надсилає відповідь на лист, факсо- граму тощо у двадцятиденний строк після одержання договору.

Особливістю процедури укладання господарських договорів є

наявність у ній проміжної стадії -- оформлення і врегулювання розбіжностей, що виникли між сторонами майбутнього договору.

Так, за наявності заперечень щодо окремих умов договору сторона, яка одержала проект договору, складає протокол розбіж- ностей, про що робиться застереження у договорі, та у двадця- тиденний строк надсилає другій стороні два примірники протоколу розбіжностей разом з підписаним договором (ч. 4 ст. 181 ГК).

Сторона, яка одержала протокол розбіжностей до договору, зобов'язана протягом двадцяти днів:

а) розглянути його,

б) вжити заходів для врегулювання розбіжностей з другою стороною та включити до договору всі прийняті пропозиції,

в) ті розбіжності, що залишились неврегульованими, передати в

цей же строк до суду, якщо на це є згода другої сторони (ч. 5 ст.

181 ГК).

У разі досягнення сторонами згоди щодо всіх або окремих умов, зазначених у протоколі розбіжностей, така згода повинна бути підтверджена у письмовій формі (протоколом узгодження розбіжностей, листами, телеграмами, телетайпограмами тощо).

Ч. 7 ст. 181 ГК встановлює три випадки, коли пропозиції другої сторони вважаються прийнятими навіть якщо сторона, яка одержала протокол розбіжностей, не передасть у зазначений двадцятиденний строк до суду розбіжності, що залишилися неврегульованими. Це стосується:

а) договору, заснованого на державному замовленні;

б) договору, укладення якого є обов'язковим для сторін на підставі закону;

в) договору, в якому сторона-виконавець за договором в уста- новленому порядку визнаний монополістом на певному ринку товарів (робіт, послуг).

У разі якщо сторони не досягли згоди з усіх істотних умов господарського договору, такий договір вважається неукладеним

(таким, що не відбувся). Якщо одна із сторін здійснила фактичні дії

щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК, а саме ч. 2 ст. 642 ЦК, згідно з якою якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору

(відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Як зазначалося, ГК, крім загального для всіх господарських договорів порядку укладання господарських договорів, містить і певні особливості їх укладання:

а) залежно від виду договору.

-- попередні договори (ст. 182 ГК). За попереднім договором суб'єкт господарювання зобов'язується у певний строк, але не пізніше одного року з моменту укладення попереднього договору, укласти основний господарський договір на умовах, передбачених попереднім договором.

Попередній договір повинен містити умови, що дозволяють визначити предмет, а також інші істотні умови основного договору. До укладення попередніх договорів не застосовується загальний порядок укладення господарських договорів.

У разі якщо сторона, яка уклала попередній договір, одержавши проект договору від іншої сторони, ухиляється від укладення основного договору, друга сторона має право вимагати укладення такого договору в судовому порядку.

Зобов'язання укласти основний договір, передбачене попе- реднім договором, припиняється, якщо до закінчення строку, в який сторони мають укласти основний договір, одна із сторін не надішле проект такого договору другій стороні.

Відносини щодо укладення попередніх договорів регулюються ЦК з урахуванням особливостей, передбачених ГК.

Угода сторін про наміри (протокол про наміри тощо) не ви- знається попереднім договором і не породжує юридичних наслідків.

-- організаційно-господарські договори ( ст. 186 ГК). Договірне оформлення організаційно-господарських зобов'язань

може здійснюватися учасниками господарських відносин як на

основі вільного волевиявлення сторін, так і на основі примір- них договорів, якщо укладання таких договорів передбачено відповідними нормативно-правовими актами. Спрощений спосіб укладання організаційно-господарських договорів не допускається.

б) залежно від підстав укладання:

-- державні контракти (ст. 183 ГК). Договори за державним замовленням укладаються між визначеними законом суб'єктами господарювання -- виконавцями державного замовлення та державними замовниками, що уповноважені від імені держави укладати договори (державні контракти), в яких визначаються господарські зобов'язання сторін та регулюються відносини за- мовника з виконавцем щодо виконання державного замовлення.

Укладення сторонами договору за державним замовленням (державного контракту) здійснюється в порядку, передбаченому ст. 181 ГК, з урахуванням особливостей, передбачених зако- нодавством. Державний контракт укладається шляхом підписання сторонами єдиного документа.

Ухилення від укладення договору за державним замовленням є порушенням господарського законодавства і тягне за собою відповідальність, передбачену ГК та іншими законами. Спори, пов'язані з укладенням договору за державним замовленням, в тому числі при ухиленні від укладення договору однієї або обох сторін, вирішуються в судовому порядку.

Виконавець державного замовлення звільняється від обов'язку укладення державного контракту на умовах, визначених державним замовленням, у разі визнання в судовому порядку державного замовлення недійсним.

-- договори, що укладаються на основі вільного волевиявлення сторін, примірних і типових договорів (ст. 184 ГК). При укладенні господарського договору на основі сторін проект договору може бути розроблений за ініціативою будь-якої із сторін у строки, погоджені самими сторонами.

Укладення договору на основі вільного волевиявлення сторін може відбуватися у спрощений спосіб або у формі єдиного документа, з додержанням загального порядку укладення договорів, встановленого ст. 181 ГК.

Укладення господарських договорів на основі примірних і типових договорів повинно здійснюватися з додержанням умов, передбачених ст. 179 ГК, не інакше як шляхом викладення договору

у вигляді єдиного документа, оформленого згідно з вимогами ст.

181 ГК та відповідно до правил, встановлених нормативно- правовими актами щодо застосування примірного або типового договору;

-- договори, що укладаються за рішенням суду (ст. 187 ГК). Спори, що виникають при укладанні господарських договорів за державним замовленням, або договорів, укладення яких є обо- в'язковим на підставі закону та в інших випадках, встановлених законом, розглядаються судом. Інші переддоговірні спори можуть бути предметом розгляду суду у разі якщо це передбачено угодою сторін або якщо сторони зобов'язані укласти певний господарський договір на підставі укладеного між ними попереднього договору.

День набрання чинності рішенням суду, яким вирішено питання щодо переддоговірного спору, вважається днем укладення відповідного господарського договору, якщо рішенням суду не визначено інше.

в) залежно від місця укладання договору (ст. 185 ГК).

До укладення господарських договорів на біржах, оптових ярмарках, публічних торгах застосовуються загальні правила укладення договорів на основі вільного волевиявлення, з ура- хуванням нормативно-правових актів, якими регулюється ді- яльність відповідних бірж, ярмарків та публічних торгів.

За загальним правилом, встановленим ст. 188 ГК, зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором.

Виходячи з цього, сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором.

Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду.

У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду.

Якщо судовим рішенням договір змінено або розірвано, договір

вважається зміненим або розірваним з дня набрання чинності даним рішенням, якщо іншого строку набрання чинності не встановлено за рішенням суду.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть особливі ознаки господарського договору.

2. Яким чином класифікуються господарські договори?

3. Назвіть функції господарського договору.

4. Які умови є істотними для будь-якого господарського дого- вору?

5. В якому порядку укладається господарський договір?

6. Щодо яких господарських договорів законом встановлено особливості їх укладення?

7. В якому порядку відбувається зміна і розірвання господар- ського договору?

РОЗДІЛ V ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ У ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВИХ ВІДНОСИНАХ

ГЛАВА 15 ОСНОВНІ ЗАСАДИ ГОСПОДАРСЬКО-ПРАВОВОЇ ВІДПОВІДАЛЬНОСТІ

§ 1. Поняття, ознаки та принципи господарсько-правової відповідальності

Відповідальність у господарському праві -- це комплексний правовий інститут, який має свій особливий предмет регулювання

-- правопорушення у сфері господарювання (господарські правопорушення).

Господарське правопорушення -- це протиправна дія або без- діяльність учасника господарських відносин, яка не відповідає вимогам норм господарського права, не узгоджується з юридич- ними обов'язками зазначеного учасника, порушує суб'єктивні права іншого учасника господарських відносин або третіх осіб. Як встановлено ст. 610 ЦК, порушенням зобов'язання є його не- виконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Господарські правопорушення можна класифікувати за видами і систематизувати в окремі групи за певними критеріями.

Так, залежно від юридичної підстави (тобто які юридичні норми порушені) розрізняються договірні та позадоговірні пра- вопорушення. В свою чергу, договірні правопорушення поділя- ються на:

правопорушення на стадії виникнення зобов'язань: порушення порядку, змісту та строків укладання договорів (ст. 179, 180 ГК); процедури врегулювання розбіжностей, що виникають при їх укладанні (ст. 181 ГК); вчинення зобов'язання з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства (ст. 207 ГК);

порушення строків виконання договірних та інших госпо- дарських зобов'язань щодо поставки продукції та товарів (най- поширеніші в господарській практиці), перевезення вантажів, виконання робіт та ін. Прострочення виконання зобов'язання загалом тягне за собою обов'язок зобов'язаного суб'єкта відшко- дувати завдані простроченням збитки (ст. 220, 221, 224 ГК) сплату боржником визначеної законом чи договором неустойки, штрафу, пені (ст. 230, 231 ГК), застосування оперативно-господарських санкцій (ст. 236 ГК);

порушення господарських зобов'язань щодо якості поставленої продукції (товарів), виконаних робіт, наданих послуг (правові наслідки таких порушень встановлені, зокрема ст. 224, 231, 268 ГК); порушення державної дисципліни цін, пов'язані з виконанням договорів. Закон України від 3 грудня 1990 р. «Про ціни і ціноутворення»1 встановлює, що у разі порушення підприємством ціни (при реалізації за договором продукції) надлишково одержана

сума підлягає вилученню в доход відповідного бюджету;

порушення у сфері кредитних та розрахункових відносин, по- в'язані з виконанням господарських договорів (як правило, це порушення виконання грошових зобов'язань, штрафні санкції за які встановлюються відповідно до ч. 6 ст. 231 ГК);

порушення господарських зобов'язань щодо перевезень ван- тажів: зобов'язань з планів перевезень (неподача перевізних засобів, непред'явлення вантажів до перевезення); простій транс- портних засобів під навантаженням і розвантаженням понад встановлені терміни; втрата, нестача, пошкодження вантажу; про- строчення доставки вантажу тощо. Відповідальність за ці пра- вопорушення встановлена, крім ст. 313 і 314 ГК, також транспортами кодексами і статутами;

Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні правопорушення:

порушення законодавства про захист економічної конкуренції

(антиконкурентні узгоджені дії; зловживання монопольним

(домінуючим) становищем; антиконкурентні дії органів влади,

органів місцевого самоврядування, органів адміністративно-гос- подарського управління та контролю), відповідальність за які встановлена нормами Глави 28 ГК, а також нормативно-правовими актами антимонопольно-конкурентного законодавства;

порушення прав власника як поєднаних, так і не поєднаних з позбавленням прав володіння тощо.

Вчинення учасником господарських відносин правопорушення тягне за собою застосування до правопорушника передбачених або санкціонованих нормами господарського законодавства заходів відповідальності. Оскільки це відповідальність за господарські правопорушення (правопорушення, вчинені у сфері господарської діяльності), санкції за них визначені господарським законом. Такий вид відповідальності в теорії господарського права визначається як господарсько-правова відповідальність.

Господарсько-правовій відповідальності властиві особливі ознаки.

З точки зору форми ця відповідальність є юридичною, тобто являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на право- порушника безпосередньо або за допомогою суду. Юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці по- ведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи майнового впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені або інші несприятливі для правопорушника правові наслідки. Загальним принципом цієї відповідальності є державна забезпе- ченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових та інших господарських санкцій. Держава гарантує застосування їх завдяки системі спеціальних і загальних право- захисних державних органів, функцією яких є саме застосування господарських санкцій.

За змістом господарсько-правова відповідальність загалом є матеріальною і застосовується у формі певної системи майнових

(економічних) санкцій, передбачених або дозволених нормами господарського законодавства. Суб'єкти господарювання (як господарські організації, так і громадяни-підприємці) можуть нести

лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків і т.ін.). Господарське законодавство закріплює принцип повної майнової відповідальності суб'єктів господарювання аж до оголошення банкрутом(ч. 4 ст. 205 ГК). Таким чином, найвищою економічною санкцією згідно

із законодавством можна вважати процесуальне (судове) ого- лошення суб'єкта-боржника банкрутом.

Господарсько-правова відповідальність застосовується лише у разі правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об'єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.

Як встановлено ч. 2 ст. 216 ГК, застосування господарських санкцій повинно гарантувати захист прав і законних інтересів громадян, організацій та держави, в тому числі відшкодування збитків учасникам господарських відносин, завданих внаслідок правопорушення, та забезпечувати правопорядок у сфері госпо- дарювання.

Таким чином, у функціональному відношенні господарсько- правова відповідальність покликана стимулювати належне виконання учасниками господарських відносин господарських зобов'язань. Її головною метою є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах).

Реалізації цієї мети покликані сприяти принципи, на яких базується господарсько-правова відповідальність. Згідно з цими принципами, закріпленими в ч. 3 ст. 216 ГК:

потерпіла сторона має право на відшкодування збитків не- залежно від того, чи є застереження про це в договорі;

передбачена законом відповідальність виробника (продавця) за недоброякісність продукції застосовується також незалежно від того, чи є застереження про це в договорі;

сплата штрафних санкцій за порушення зобов'язання, а також відшкодування збитків не звільняють правопорушника без згоди другої сторони від виконання прийнятих зобов'язань у натурі;

у господарському договорі неприпустимі застереження щодо виключення або обмеження відповідальності виробника (продавця) продукції.

Правовим засобом відповідальності (формою реалізації від- повідальності і одночасно мірою відповідальності) у сфері гос- подарювання є господарські санкції.

Господарські санкції -- це заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/ або правові наслідки.

Відповідальністю є застосування до правопорушникГалаввсата2-

новлених законом або договором санкцій, внаслідок чого він зазнає майнових втрат. Отже, поняття господарсько-правової від- повідальності включає в себе і майнові наслідки застосування санкцій. В свою чергу, господарсько-правова санкція становить собою визначену безпосередньо законом або договором міру

(масштаб, величину) відповідальності правопорушника. Це гра- нична величина майново-примусового впливу на правопорушника, який може застосувати до нього кредитор або відповідний орган

(господарський суд, уповноважений державний орган тощо). Господарсько-правові санкції у своїй сутності є переважно

економічно-юридичними. Тому в законодавстві визначення «еко- номічні» і «майнові» можуть вживатися як тотожні. Термін «еко- номічні санкції» означає, що за змістом господарсько-правова відповідальність є економічною. Це негативний економічний вплив на правопорушника з метою стимулювання виконання ним зобов'язання.

Термін «майнові санкції» є юридичним еквівалентом попе- реднього терміну і означає, що з точки зору форми господарсько- правова відповідальність є юридичною відповідальністю. Ця відповідальність застосовується лише у правовій формі, якою є передбачені законом або договором майнові (економічні за змістом) санкції.

Відповідно до ч. 2 ст. 217 ГК у сфері господарювання засто- совуються три види господарських санкцій:

відшкодування збитків;

штрафні санкції;

оперативно-господарські санкції.

Крім того до суб'єктів господарювання за порушення ними правил здійснення господарської діяльності застосовуються адміністративно-господарські санкції (ч. 3 ст. 217 ГК).

Господарські санкції застосовуються у встановленому законом порядку за ініціативою учасників господарських відносин, а адміністративно-господарські санкції -- уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

§ 2. Підстави та межі господарсько-правової відповідальності

Як і будь-яка інша юридична відповідальність, господарсько-правова відповідальність ґрунтується на певних правових підставах.

Це, по-перше, нормативні підстави, тобто сукупність норм права про відповідальність учасників господарських відносин. Другою правовою підставою є господарська правосуб'єкт- ність правопорушника (боржника) і потерпілого (кредитора). Сторонами правовідносин щодо застосування відповідальності цього виду можуть бути суб'єкти господарювання, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також інші учасники господарських відносин (ч. 1 ст. 2; ч. 1 ст. 216 ГК). Третя підстава називається юридико- фактичною. Вона встановлена ч. 1 ст. 218 ГК, згідно з якою підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Це можуть бути протиправні дії або бездіяльність особи-господарського правопорушника, що порушують права і законні інтереси потерпілої особи (кредитора) чи заважають їх реалізації.

Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

факт господарського порушення, тобто порушення норми за- кону, умови договору, державного контракту тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора). Господарське порушення є наслідком протиправної поведінки господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, що порушують правову норму, планове завдання, умови договору тощо;

збитки, завдані порушенням господарського зобов'язання або установлених вимог щодо здійснення господарської діяльності;

причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Йдеться про так званий причинно-необхідний зв'язок, коли протиправна дія чи безді- яльність є об'єктивною причиною такого наслідку, як збитки або інша шкода, завдані потерпілому (кредиторові). Цей зв'язок необхідно доводити відповідними доказами;

вина правопорушника-учасника господарських відносин. Це негативне суб'єктивне ставлення правопорушника до прав і за- конних інтересів потерпілого. При цьому слід мати на увазі засте- реження закону, згідно з яким учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господар- ського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів (ч. 2 ст. 218 ГК).

Сукупність (склад) чотирьох названих умов утворює юридично- фактичні підстави господарсько-правової відповідальності.

Для застосування майнової відповідальності у вигляді від- шкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки (штрафу, пені), оперативно- господарських та адміністративно-господарських санкцій досить лише одного з них: факту господарського правопорушення.

Ст. 219 ГК встановила межі господарсько-правової відпові- дальності, а також випадки, у яких розмір відповідальності уча- сника господарських відносин може бути зменшено або такий суб'єкт може бути звільнений від відповідальності.

За загальним правилом (ч. 1 ст. 219 ГК) за невиконання або неналежне виконання господарських зобов'язань чи порушення правил здійснення господарської діяльності правопорушник відповідає належним йому на праві власності або закріпленим за ним на праві господарського відання чи оперативного управління майном, якщо інше не передбачено ГК та іншими законами.

Засновники суб'єкта господарювання не відповідають за зобов'язаннями цього суб'єкта, крім випадків, передбачених

законом або установчими документами про створення даного суб'єкта. Наприклад, учасники товариства з додатковою відпо- відальністю у разі недостатності майна товариства несуть додаткову солідарну відповідальність у визначеному установчими однаково кратному розмірі до вкладу кожного з учасників (ч. 4 ст. 80 ГК); учасники повного товариства несуть додаткову солідарну відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном

(ч. 5 ст. 80 ГК); таку ж відповідальність несуть і повні учасники командитного товариства (ч. 6 ст. 80 ГК). Інший приклад: об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єднання, якщо інше не передбачено установчим договором або статутом об'єднання (ч. 4 ст. 123 ГК).

Згідно з ч. 3 ст. 219 ГК суд має право зменшити розмір від- повідальності або звільнити відповідача від відповідальності, якщо правопорушенню сприяли неправомірні дії (бездіяльність) другої сторони зобов'язання.

Ч. 4 ст. 219 ГК встановлено, що сторони зобов'язання можуть передбачити певні обставини, які через надзвичайний характер цих обставин є підставою для звільнення їх від господарської відповідальності у випадку порушення зобов'язання через дані обставини, а також порядок засвідчення факту виникнення таких обставин. Очевидно, що тут йдеться про обставини непереборної сили (форс-мажорні обставини).

Крім того, відповідно до ст. 617 ЦК особа, яка порушила зобо- в'язання, звільняється від відповідальності, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку. Проте згідно з ЦК не вважається випадком, зокрема, недодержання своїх обов'язків контрагентом боржника, відсутність на ринку товарів, потрібних для виконання зобов'язання, відсутність у боржника необхідних коштів.

Статті 220 і 221 ГК передбачають окремі випадки відпові- дальності боржника і кредитора за неналежне виконання зобов'я- зань (у вигляді відшкодування збитків), що полягає в порушенні строку виконання, та інші правові наслідки такого прострочення

(відмова кредитора від прийняття виконання, що втратило для нього інтерес; відстрочення виконання на строк прострочення кредитора).

§ 3. Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності

Поняття досудового порядку реалізації господарсько-правової відповідальності вперше введено в обіг ст. 222 ГК. Метою досудового порядку реалізації господарсько-правової відпові- дальності є безпосереднє врегулювання спору з порушником, яке передує зверненню потерпілої сторони до суду.

Згідно з ч. 2 ст. 222 ГК суб'єкт господарювання чи інша юри- дична особа -- учасник господарських відносин, чиї права або законні інтереси порушено, має право звернутися до порушника з письмовою претензією, якщо інше не встановлено законом.

Претензія, що пред'являється до порушника в письмовій формі, має містити:

повне найменування і поштові реквізити заявника претензії та особи (осіб), якій претензія пред'являється; дату пред'явлення і номер претензії; обставини, на підставі яких пред'явлено претензію; докази, що підтверджують ці обставини; вимоги заявника з посиланням на нормативні акти; суму претензії та її розрахунок, якщо претензія підлягає грошовій оцінці;

платіжні реквізити заявника претензії; перелік документів, що додаються до претензії.

Документи, що підтверджують вимоги заявника, додаються в оригіналах чи належним чином засвідчених копіях. Документи, які

є у другої сторони, можуть не додаватися до претензії.

Претензія підписується повноважною особою заявника пре- тензії або його представником та надсилається адресатові реко- мендованим або цінним листом або вручається адресатові під розписку.

Претензія розглядається в місячний строк з дня її одержання, якщо інший строк не встановлено ГК або іншими законодавчими актами. Так, відповідно до ч. 2 ст. 7 ГПК в тих випадках, коли обов'язковими для обох сторін правилами або договором перед- бачено право перепровірки забракованої продукції (товарів) під- приємством-виготовлювачем, претензії, пов'язані з якістю та ком- плектністю продукції (товарів), розглядаються протягом двох місяців.

Якщо до претензії не додано всі документи, необхідні для її розгляду, вони витребуються у заявника із зазначенням строку їх подання, який не може бути менше п'яти днів, не враховуючи часу поштового обігу. При цьому перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів чи закінчення

строку їх подання. Якщо витребувані документи у встановлений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами (ч. 3 ст. 7 ГПК).

Обґрунтовані вимоги заявника одержувач претензії зобов'я- заний задовольнити.

При розгляді претензії сторони у разі необхідності повинні звірити розрахунки, провести експертизу або вчинити інші дії для забезпечення досудового врегулювання спору.

Про результати розгляду претензії заявник має бути пові- домлений письмово. Відповідь на претензію підписується повно- важною особою або представником одержувача претензії та над- силається заявникові рекомендованим або цінним листом або вручається йому під розписку.

§ 4. Відшкодування збитків у сфері господарювання

Відшкодування збитків як вид відповідальності різнобічно врегульоване законом.

По-перше, визначено юридичні підстави застосування цього виду відповідальності: «Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов»язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено»

(ч. 1 ст. 224 ГК).

По-друге, визначено види втрат управненої сторони, які ви- значаються як збитки. Це: а) витрати, зроблені управненою сто- роною; б) втрата або пошкодження її майна; в) не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного ви- конання зобов'язання або додержання правил здійснення госпо- дарської діяльності другою стороною (ч. 2 ст. 224 ГК).

Згідно з ч. 1 ст. 225 ГК до складу збитків, що підлягають від- шкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

--вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

-- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим су- б'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених мате- ріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

-- неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона,

яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

-- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, пе- редбачених законом.

По-третє, встановлено певні вимоги щодо визначення розміру збитків: при визначенні розміру збитків, якщо інше не передбачено законом або договором, враховуються ціни, що існували за місцем виконання зобов'язання на день задоволення боржником у добровільному порядку вимоги сторони, яка зазнала збитків, а у разі якщо вимогу не задоволено у добровільному порядку, -- на день подання до суду відповідного позову про стягнення збитків.

Виходячи з конкретних обставин, суд може задовольнити ви- могу про відшкодування збитків, беручи до уваги ціни на день винесення рішення суду.

Як правило, збитки не є майновою санкцією заздалегідь ви- значеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їхнього застосування. Проте труднощі в обрахуванні їхнього розміру зумовлюють складність застосування зазначеної санкції. Ось чому сторони господарського зобов'язання мають право за взаємною згодою заздалегідь визначити погоджений розмір збитків, що підлягають відшкодуванню, у твердій сумі або у вигляді відсот- кових ставок залежно від обсягу невиконання зобов'язання чи строків порушення зобов'язання сторонами. В той же час не до- пускається погодження між сторонами зобов'язання щодо об- меження їх відповідальності, якщо розмір відповідальності для певного виду зобов'язань визначений законом (ч. 5 ст. 225 ГК).

Кабінетом Міністрів України можуть затверджуватися ме- тодики визначення розміру відшкодування збитків у сфері гос- подарювання.

Умови і порядок відшкодування збитків встановлені ст. 226 ГК, відповідно до якої учасник господарських відносин, який вчинив господарське правопорушення, зобов'язаний вжити необхідних заходів щодо запобігання збиткам у господарській сфері інших учасників господарських відносин або щодо зменшення їх розміру, а у разі якщо збитків завдано іншим суб'єктам-- зобов'язаний відшкодувати на вимогу цих суб'єктів збитки у доб- ровільному порядку в повному обсязі, якщо законом або договором сторін не передбачено відшкодування збитків в іншому обсязі.

Сторона, яка порушила своє зобов'язання або напевно знає, що порушить його при настанні строку виконання, повинна не- відкладно повідомити про це другу сторону. У протилежному ви- падку ця сторона позбавляється права посилатися на невжиття другою стороною заходів щодо запобігання збиткам та вимагати відповідного зменшення розміру збитків.

Сторона господарського зобов'язання позбавляється права на відшкодування збитків у разі якщо вона була своєчасно по- переджена другою стороною про можливе невиконання нею зо- бов'язання і могла запобігти виникненню збитків своїми діями, але не зробила цього, крім випадків, якщо законом або договором не передбачено інше.

Не підлягають відшкодуванню збитки, завдані правомірною відмовою зобов'язаної сторони від подальшого виконання зобо- в'язання.

У разі невиконання зобов'язання про передачу їй індивідуально визначеної речі (речей, визначених родовими ознаками) управнена сторона має право вимагати відібрання цієї речі (речей) у зобов'язаної сторони або вимагати відшкодування останньою збитків.

У разі невиконання зобов'язання виконати певну роботу (на- дати послугу) управнена сторона має право виконати цю роботу самостійно або доручити її виконання (надання послуги) третім особам, якщо інше не передбачено законом або зобов'язанням, та вимагати відшкодування збитків, завданих невиконанням зобов'язання.

Відшкодування збитків, завданих неналежним виконанням зобов'язання, не звільняє зобов'язану сторону від виконання зобов'язання в натурі, крім випадків, зазначених у ч. 3 ст. 193 ГК

(тобто, коли інше не передбачено законом або договором, або управнена сторона відмовилася від прийняття виконання зобо- в'язання).

Відшкодування збитків застосовується як майнова санкція, виходячи з аналізу відповідних статей ГК та інших нормативно- правових актів:

у відносинах купівлі-продажу між суб'єктами господарювання.

3Т2а0к, згідно з ст. 659 ЦК продавець зобов'язаний повіГдлоамвиат3и

покупця про всі права третіх осіб на товар, що продається (права наймача, право застави, право довірчого користування тощо). У разі вилучення за рішенням суду товару у покупця на користь третьої особи на підставах, що виникли до продажу товару, продавець має відшкодувати покупцеві завдані збитки, якщо покупець не знав або не міг знати про наявність цих підстав (ч. 1 ст. 661 ЦК). Якщо проданий товар неналежної якості, покупець як один з альтернативних варіантів може вимагати відшкодування витрат на усунення недоліків товару (ч. 1 ст. 678 ЦК);

у відносинах комерційного посередництва (агентської діяль- ності). У разі порушення агентського договору суб'єктом, якого представляє комерційний агент, останній має право на одержання винагороди у розмірах, передбачених агентським договором, а також на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок не- виконання або неналежного виконання договору другою стороною (ч. 3 ст. 303 ГК);

за невиконання або неналежне виконання зобов'язань за до- говором підряду на капітальне будівництво винна сторона сплачує штрафні санкції, а також відшкодовує другій стороні збитки

(зроблені другою стороною витрати, втрату або пошкодження її майна, неодержані доходи) в сумі, не покритій штрафними санкціями, якщо інший порядок не встановлено законом (ч. 1 ст. 322 ГК).

Чинним господарським законодавством передбачаються й інші випадки відшкодування збитків суб'єктами господарювання.

§ 5. Штрафні та оперативно- господарські санкції

ГК розуміє під штрафними санкціями господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Таким чином, штрафні санкції:

а) завжди застосовуються у вигляді грошової суми;

б) підставою застосування штрафних санкцій є:

-- порушення учасником господарських відносин правил здійснення господарської діяльності (на нашу думку, законодавець не врахував тут ту обставину, що порушення правил здійснення

господарської діяльності -- це самостійний вид господарського правопорушення, за який згідно з ч. 1 ст. 238 ГК до порушника застосовуються адміністративно-господарські санкції. Тим більше, що в подальших статтях, присвячених штрафним санкціям про порушення правил здійснення господарської діяльності як підставу застосування штрафних санкцій мова не йде);

-- невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання;

в) суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у ст. 2 ГК;

г) законом щодо окремих видів зобов'язань може бути ви- значений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається.

За загальним правилом розмір штрафних санкцій передба- чається законом чи договором. Пріоритет у визначенні розміру санкцій надається закону. І лише в тих випадках, коли розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором (ч. 4 ст. 231 ГК).

ГК передбачає різні способи встановлення розміру санкцій договором:

-- у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання;

-- у певній, визначеній грошовій сумі;

-- у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання;

-- у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг). Певні особливості має встановлення санкцій за порушення

господарського зобов'язання, в якому хоча б одна сторона є су- б'єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов'язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов'язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту. За такі порушення штрафні санкції застосовуються (якщо інше не передбачено законом чи договором) у таких розмірах:

за порушення умов зобов'язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

за порушення строків виконання зобов'язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких

допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а

за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

Законом може бути визначений розмір штрафних санкцій також за інші порушення окремих видів господарських зобов'язань, зазначених вище.

У разі недосягнення згоди між сторонами щодо встановлення та розміру штрафних санкцій за порушення зобов'язання переддоговірний спір може бути вирішений в судовому порядку за заявою заінтересованої сторони відповідно до вимог ГК і ГПК.

Штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань вста- новлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Розмір штрафних санкцій, що застосовуються у внутрішньо- господарських відносинах за порушення зобов'язань, визначається відповідним суб'єктом господарювання -- господарською ор- ганізацією.

Порядок застосування штрафних санкцій (співвідношення між збитками і неустойкою) встановлено ст. 232 ГК. Цей порядок дещо відрізняється від співвідношення стягнення збитків і неустойки, встановленого ст. 624 ЦК.

За загальним правилом господарського законодавства якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлено штрафні санкції, то збитки відшкодовуються в частині, не покритій цими санкціями (залікова неустойка).

Законом або договором можуть бути передбачені випадки, коли:

допускається стягнення тільки штрафних санкцій (виключна неустойка);

збитки можуть бути стягнуті у повній сумі понад штрафні санкції (штрафна неустойка);

за вибором кредитора можуть бути стягнуті або збитГклиа, вааб5о

штрафні санкції (альтернативна неустойка).

Вимогу щодо сплати штрафних санкцій за господарське пра- вопорушення може заявити учасник господарських відносин, права чи законні інтереси якого порушено, а у випадках, передбачених законом, -- уповноважений орган, наділений господарською компетенцією.

Відсотки за неправомірне користування чужими коштами справляються по день сплати суми цих коштів кредитору, якщо законом або договором не встановлено для нарахування відсотків інший строк. За грошовим зобов'язанням боржник не повинен платити відсотки за час прострочення кредитора.

Нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

У випадках, передбачених законом, штрафні санкції за по- рушення господарських зобов'язань стягуються судом у дохід держави.

ГК (ст. 233) вперше в господарському законодавстві передбачив можливість і підстави зменшення розміру штрафних санкцій: у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно

із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При

цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням ін- тересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Одним з видів санкцій, що традиційно застосовуються за по- рушення господарських зобов'язань, є оперативно-господарські санкції, правові засади застосування яких значно зміцнилися з прийняттям ГК.

Як встановлено ч. 1 ст. 235 ГК, за порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників гос- подарських відносин можуть застосовуватися оперативно-гос- подарські санкції -- заходи оперативного впливу на правопо- рушника з метою припинення або попередження повторення по-

рушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами

зобов'язання в односторонньому порядку.

Отже, головна особливість застосування оперативно-госпо- дарських санкцій полягає у застосуванні їх самими сторонами без звернення до судових або інших уповноважених органів, і без згоди іншої сторони зобов'язання. Щоправда, слід мати на увазі, що до суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання, можуть бути застосовані лише ті оперативно-господарські санкції, застосування яких передбачено договором.

Друга особливість полягає в тому, що оперативно-господарські санкції застосовуються незалежно від вини суб'єкта, який порушив господарське зобов'язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 236 ГК сторони можуть передбачати у господарських договорах використання таких видів оперативно- господарських санкцій:

1) одностороння відмова від виконання свого зобов'язання

управненою стороною, із звільненням її від відповідальності за це

-- у разі порушення зобов'язання другою стороною. Це може бути: відмова від оплати за зобов'язанням, яке виконано неналежним чином або достроково виконано боржником без згоди другої

сторони;

відстрочення відвантаження продукції чи виконання робіт внаслідок прострочення виставлення акредитива платником, припинення видачі банківських позичок тощо;

2) відмова управненої сторони зобов'язання від прийняття подальшого виконання зобов'язання, порушеного другою стороною, або повернення в односторонньому порядку виконаного кредитором за зобов'язанням (списання з рахунку боржника в безакцентному порядку коштів, сплачених за неякісну продукцію, тощо);

3) встановлення в односторонньому порядку на майбутнє додаткових гарантій належного виконання зобов'язань стороною, яка порушила зобов'язання: зміна порядку оплати продукції (робіт, послуг), переведення платника на попередню оплату продукції

(робіт, послуг) або на оплату після перевірки їх якості тощо;

4) відмова від встановлення на майбутнє господарських від- носин із стороною, яка порушує зобов'язання.

Перелік оперативно-господарських санкцій, встановлений у ч. 1

ст. 236 ГК, не є вичерпним. Сторони можуть передбачити у договорі також інші оперативно-господарські санкції.

Підставою для застосування оперативно-господарських санкцій

є факт порушення господарського зобов'язання другою стороною. Оперативно-господарські санкції застосовуються стороною, яка потерпіла від правопорушення, у позасудовому порядку та без попереднього пред'явлення претензії порушнику зобов'язання.

Порядок застосування сторонами конкретних оперативно- господарських санкцій визначається договором. У разі незгоди з застосуванням оперативно-господарської санкції заінтересована сторона може звернутися до суду з заявою про скасування такої санкції та відшкодування збитків, завданих її застосуванням.

Оперативно-господарські санкції можуть застосовуватися одночасно з відшкодуванням збитків та стягненням штрафних санкцій.

§ 6. Адміністративно-господарські санкції

Адміністративно-господарські санкції вперше, системно, під такою назвою встановлені ГК, хоч вони вже певний час застосо- вуються у сфері господарювання.

Особливості застосування цих санкцій, як випливає зі змісту ст.

238 ГК, полягають у тому, що:

а) підставою їх застосування є порушення встановлених зако- нодавчими актами правил здійснення господарської діяльності;

б) ці санкції застосовуються лише до суб'єктів господарювання

(а не до всіх учасників господарських відносин);

в) ці санкції можуть бути застосовані уповноваженими орга- нами державної влади або органами місцевого самоврядування;

г) ці санкції є заходами організаційно-правового або майнового характеру;

д) ці санкції спрямовані на припинення правопорушення су- б'єкта господарювання та ліквідацію його наслідків;

е) ці санкції можуть бути встановлені виключно законами;

є) ці санкції можуть бути застосовані до суб'єкта господарювання

протягом шести місяців з дня виявлення порушення, але

не пізніш як через один рік з дня порушення цим суб'єктом вста- новлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності, крім випадків, передбачених законом.

Відповідно до законодавства до суб'єктів господарювання мо- жуть бути застосовані такі адміністративно-господарські санкції: а) вилучення прибутку (доходу). Прибуток (доход), одержаний суб'єктом господарювання внаслідок порушення встановлених

законодавством правил здійснення господарської діяльності, а також суми прихованого (заниженого) прибутку (доходу) чи суми податку, несплаченого за прихований об'єкт оподаткування, підлягають вилученню в доход відповідного бюджету в порядку, встановленому законом.

Крім того, з суб'єкта господарювання стягується у випадках і порядку, передбачених законом, штраф, але не більш як у дво- кратному розмірі вилученої суми, а у разі повторного порушення протягом року після застосування цієї санкції -- у трикратному розмірі вилученої суми.

Перелік порушень, за які до суб'єкта господарювання засто- совуються зазначені санкції, а також порядок їх застосування визначаються законами;

б) адміністративно-господарський штраф (ст. 241 ГК). Адмі- ністративно-господарський штраф -- це грошова сума, що спла- чується суб'єктом господарювання до відповідного бюджету у разі порушення ним встановлених правил здійснення господарської діяльності.

Перелік порушень, за які з суб'єкта господарювання стягується штраф, розмір і порядок його стягнення визначаються законами, що регулюють податкові та інші відносини, в яких допущено правопорушення.

Адміністративно-господарський штраф може застосовуватися у визначених законом випадках одночасно з іншими адміністративно- господарськими санкціями, передбаченими ст. 239 ГК;

в) стягнення зборів (обов'язкових платежів). Відповідно до ст.

242 ГК у разі порушення суб'єктом господарювання встановлених правил обліку або звітності щодо сплати зборів (обов'язкових платежів) або їх несплати чи неповної сплати сума, яку належить сплатити, стягується до відповідного бюджету. Крім того, з суб'єкта господарювання у визначених законом випадках може бути стягнуто штраф у розмірі до п'ятдесяти відсотків належної до сплати суми збору (обов'язкового платежу);