Господарське право

Згідно з Положенням про поставки продукції виробничо- технічного призначення (п. 24) та Положенням про поставки товарів народного споживання (п. 19) покупець в односторонньому порядку має право відмовитися від виконання договору (повністю або частково) при завищенні продавцем ціни на продукцію.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Які функції властиві ціні в умовах переходу до ринку?

2. На що спрямована політика ціноутворення в Україні?

3. На які види залежно від способів встановлення поділяються ціни

і тарифи?

4. Яким чином здійснюється державне регулювання цін і тарифів?

5. У чому полягають особливості ціноутворення при здійсненні експортних операцій?

6. У чому полягає значення індикативних цін?

7. У яких сферах застосовуються оптові й роздрібні ціни?

8. Якими правами наділені державні органи з контролю за цінами?

9. Яку відповідальність несуть суб'єкти господарювання за по-

рушення державної дисципліни цін?

ГЛАВА 28 ПРАВОВІ ЗАСАДИ БУХГАЛТЕРСЬКОГО ОБЛІКУ, ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ ТА СТАТИСТИЧНОЇ ІНФОРМАЦІЇ

§ 1. Організація та ведення бухгалтерського обліку в господарських організаціях

Як встановлено ч. 8 ст. 19 ГК, усі суб'єкти господарювання зобов'язані здійснювати первинний (оперативний) та бухгал- терський облік результатів своєї роботи, складати статистичну інформацію, а також надавати відповідно до вимог закону фі- нансову звітність та статистичну інформацію щодо своєї госпо- дарської діяльності, інші дані, визначені законом. Забороняється вимагати від суб'єктів господарювання надання статистичної інформації та інших даних, не передбачених законом або з по- рушенням порядку, встановленого законом.

Відповідно до ст. 1 Закону України від 16 липня 1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» (далі -- Закон) бухгалтерський облік -- це процес виявлення, вимірювання, реєстрації, накопичення, узагальнення, зберігання та передачі інформації про діяльність підприємства зовнішнім та внутрішнім користувачам для прийняття рішень.

Бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ве- деться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрун- туються на даних бухгалтерського обліку (ч. 2 ст. 3 Закону).

Метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства (ч. 1 ст.3 Закону).

Бухгалтерський облік та фінансова звітність ґрунтуються на певних принципах, під якими розуміють правила, якими належить керуватися при виявленні, оцінці і реєстрації господарських операцій і при відображенні їх результатів у фінансовій звітності.

Основними принципами бухгалтерського обліку та фінансової звітності є:

обачність -- застосування в бухгалтерському обліку методів оцінки, які повинні запобігати заниженню оцінки зобов'язань та витрат і завищенню оцінки активів і доходів підприємства;

повне висвітлення -- фінансова звітність повинна містити всю інформацію про фактичні та потенційні наслідки господарських операцій та подій, здатних вплинути на рішення, що приймаються на її основі;

автономність -- кожне підприємство розглядається як юри- дична особа, відокремлена від її власників, у зв'язку з чим особисте майно та зобов'язання власників не повинні відображатися у фінансовій звітності підприємства;

послідовність -- постійне (із року в рік) застосування під- приємством обраної облікової політики. Зміна облікової політики можлива лише у випадках, передбачених національними положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, і повинна бути обґрунтована та розкрита у фінансовій звітності;

безперервність -- оцінка активів та зобов'язань підприємства здійснюється виходячи з припущення, що його діяльність буде тривати далі;

нарахування та відповідність доходів і витрат -- для визна- чення фінансового результату звітного періоду необхідно порівняти доходи звітного періоду з витратами, що були здійснені для отримання цих доходів. При цьому доходи і витрати від- ображаються в бухгалтерському обліку та фінансовій звітності в момент їх виникнення, незалежно від дати надходження або сплати грошових коштів;

превалювання сутності над формою -- операції обліковуються відповідно до їх сутності, а не лише виходячи з юридичної форми;

історична (фактична) собівартість -- пріоритетною є оцінка активів підприємства, виходячи з витрат на їх виробництво та придбання;

єдиний грошовий вимірник -- вимірювання та узагальнення всіх господарських операцій підприємства у його фінансовій звітності здійснюється в єдиній грошовій одиниці;

періодичність -- можливість розподілу діяльності підпри- ємства на певні періоди часу з метою складання фінансової звіт- ності.

Бухгалтерський облік на підприємстві ведеться безперервно з дня реєстрації підприємства до його ліквідації.

Питання організації бухгалтерського обліку на підприємстві належать до компетенції його власника (власників) або уповно- важеного органу (посадової особи) відповідно до законодавства та установчих документів.

Відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених до- кументів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе власник (власники) або уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством відповідно до законодавства та установчих документів.

Для забезпечення ведення бухгалтерського обліку підприємство самостійно обирає форми його організації:

введення до штату підприємства посади бухгалтера або ство- рення бухгалтерської служби на чолі з головним бухгалтером;

користування послугами спеціаліста з бухгалтерського обліку, зареєстрованого як підприємець, який здійснює підприємницьку діяльність без створення юридичної особи;

ведення на договірних засадах бухгалтерського обліку цент- ралізованою бухгалтерією або аудиторською фірмою;

самостійне ведення бухгалтерського обліку та складання звіт- ності безпосередньо власником або керівником підприємства. Ця форма організації бухгалтерського обліку не може застосовуватися на підприємствах, звітність яких повинна оприлюднюватися.

Підприємство самостійно: визначає облікову політику підприємства; обирає форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з додержанням єдиних засад, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних;

розробляє систему і форми внутрішньогосподарського (управ- лінського) обліку, звітності і контролю господарських операцій, визначає права працівників на підписання бухгалтерських документів;

затверджує правила документообороту і технологію обробки облікової інформації, додаткову систему рахунків і регістрів аналітичного обліку;

може виділяти на окремий баланс філії, представництва, від- ділення та інші відокремлені підрозділи, які зобов'язані вести бухгалтерський облік, з наступним включенням їх показників до фінансової звітності підприємства.

Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та пра- цівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.

Головний бухгалтер або особа, на яку покладено ведення бух- галтерського обліку підприємства (далі -- бухгалтер):

забезпечує дотримання на підприємстві встановлених єдиних методологічних засад бухгалтерського обліку, складання і подання

у встановлені строки фінансової звітності;

організує контроль за відображенням на рахунках бухгал- терського обліку всіх господарських операцій;

бере участь в оформленні матеріалів, пов'язаних з нестачею та відшкодуванням втрат від нестачі, крадіжки і псування активів підприємства;

забезпечує перевірку стану бухгалтерського обліку у філіях, представництвах, відділеннях та інших відокремлених підрозділах підприємства.

Відповідальність за бухгалтерський облік господарських опе- рацій, пов'язаних з ліквідацією підприємства, включаючи оцінку майна і зобов'язань підприємства та складання ліквідаційного балансу і фінансової звітності, покладається на ліквідаційну комісію, яка утворюється відповідно до законодавства (ст. 8 Закону

«Про бухгалтерський облік і фінансову звітність»).

Згідно з ст. 9 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -- безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити:

назву документа (форми);

дату і місце складання;

назву підприємства, від імені якого складено документ;

зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру гос- подарської операції;

посади осіб, відповідальних за здійснення господарської опе- рації і правильність її оформлення;

особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку

в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтер- ського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Дані аналітичних рахунків повинні бути тотожні відповідним

рахункам синтетичного обліку на перше число кожного місяця.

Регістри бухгалтерського обліку повинні мати назву, період реєстрації господарських операцій, прізвища і підписи або інші дані, що дають змогу ідентифікувати осіб, які брали участь у їх складанні.

Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

У разі складання та зберігання первинних документів і регістрів бухгалтерського обліку на машинних носіях інформації підприємство зобов'язане за свій рахунок виготовити їх копії на паперових носіях на вимогу інших учасників господарських опе- рацій, а також правоохоронних органів та відповідних органів у межах їх повноважень, передбачених законами.

Підприємство вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухгалтерського обліку та забезпечує їх належне зберігання протягом встановленого строку.

Відповідальність за несвоєчасне складання первинних до- кументів і регістрів бухгалтерського обліку та недостовірність відображених у них даних несуть особи, які склали та підписали ці

документи.

Первинні документи та регістри бухгалтерського обліку можуть бути вилучені у підприємства тільки за рішенням відповідних органів, прийнятим у межах їх повноважень, передбачених законами. Посадова особа підприємства має право в присутності представників органів, які здійснюють вилучення, зняти копії документів, що вилучаються. Обов'язковим є складання реєстру документів, що вилучаються, у порядку, встановленому законодавством.

Для забезпечення достовірності даних бухгалтерського обліку та фінансової звітності підприємства зобов'язані проводити інвентаризацію активів і зобов'язань, під час якої перевіряються і документально підтверджуються їх наявність, стан і оцінка.

Об'єкти і періодичність проведення інвентаризації визнача- ються власником (керівником) підприємства, крім випадків, коли її проведення є обов'язковим згідно з законодавством.

Так, проведення інвентаризації активів та зобов'язань під- приємства є обов'язковим перед складанням річної фінансової звітності.

Проведення інвентаризації також обов'язкове у разі: передачі майна державного підприємства в оренду, приватизації майна державного підприємства, перетворення державного підприємства в акціонерне товариство;

зміни матеріально відповідальних осіб (на день приймання- передачі справ);

встановлення фактів крадіжок або зловживань, зіпсуття цін- ностей, а також за приписом судово-слідчих органів; пожежі, стихійного лиха або техногенної аварії; ліквідації підприємства, а також в інших випадках, передбачених законодавством.

Порядок проведення інвентаризації та врегулювання розбіж- ностей щодо фактичної наявності активів та зобов'язань з даними бухгалтерського обліку визначається Мінфіном.

§ 2. Державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності

Відповідно до статті 6 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність» державне регулювання бухгалтерського обліку та фінансової звітності в Україні здійснюється з метою:

створення єдиних правил ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності, які є обов'язковими для всіх

підприємств та гарантують і захищають інтереси користувачів; удосконалення бухгалтерського обліку та фінансової звітності. Регулювання питань методології бухгалтерського обліку та фінансової звітності здійснюється Міністерством фінансів України, яке затверджує національні положення (стандарти) бухгалтерського обліку, інші нормативно-правові акти щодо ведення

бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фі- нансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до Закону та національних положень

(стандартів) бухгалтерського обліку151.

Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фі- нансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до законодавства152.

Порядок ведення бухгалтерського обліку фінансово-госпо- дарської діяльності інвестора, пов'язаної з виконанням робіт (по-

слуг), передбачених угодою про розподіл продукції, визначається

такою угодою відповідно до вимог законодавства України. Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, у

межах своєї компетенції, відповідно до галузевих особливостей розробляють на базі національних положень (стандартів) бух

галтерського обліку методичні рекомендації щодо їх застосу- вання153.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє як дорадчий орган при Міністерстві фінансів України з метою:

організації розробки та розгляду проектів національних по- ложень (стандартів) бухгалтерського обліку, інших нормативно- правових актів щодо ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності;

удосконалення організаційних форм і методів бухгалтерського обліку в Україні;

методологічного забезпечення впровадження сучасної тех- нології збору та обробки обліково-економічної інформації;

розробки рекомендацій щодо вдосконалення системи підго- товки, перепідготовки та підвищення кваліфікації бухгалтерів.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку утворюється з висококваліфікованих науковців, спеціалістів міністерств та інших центральних органів виконавчої влади, підприємств, представників громадських організацій бухгалтерів та аудиторів України.

Методологічна рада з бухгалтерського обліку діє на підставі Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку. Положення про Методологічну раду з бухгалтерського обліку та її персональний склад затверджені наказом Міністерства фінансів України від 29 жовтня 1997 р. № 230.

§ 3. Фінансова звітність суб'єктів господарювання

Фінансова звітність -- бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства за звітний період (ст. 1 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність»).

Загальні вимоги до фінансової звітності визначені ст. 11 Закону «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність». Відповідно до цієї статті на основі даних бухгалтерського обліку підприємства зобов'язані складати фінансову звітність. Фінансову звітність

підписують керівник та бухгалтер підприємства.

Фінансова звітність підприємства (крім бюджетних установ, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності та суб'єктів малого підприємництва, визнаних такими відповідно до чинного законодавства) включає: баланс,

звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал та примітки до звітів.

а) баланс -- це звіт про фінансове становище підприємства,

який відображає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Активи підприємства -- це ресурси, контрольовані підпри- ємством в результаті минулих подій, використання яких, як очі- кується, призведе до отримання економічних вигод в майбутньому. Зобов'язання -- заборгованість підприємства, яка виникла внаслідок минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що

втілюють у собі економічні вигоди.

Власний капітал -- частина в активах підприємства, що за- лишається після вирахування його зобов'язань.

Зміст статей балансу визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 2 «Баланс», затвердженим наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р. № 87.

Це статті згруповані у відповідні розділи: Актив

I. Необоротні активи (включає статті):

«Нематеріальні активи»

«Незавершене будівництво»

«Основні засоби»

«Довгострокові фінансові інвестиції»

«Довгострокова дебіторська заборгованість»

«Відстрочені податкові активи»

«Інші необоротні активи»

II. Оборотні активи

III.Витрати майбутніх періодів Пасив

I. Власний капітал

II. Забезпечення майбутніх витрат і платежів

III. Довгострокові зобов'язання

IV. Поточні зобов'язання

V. Доходи майбутніх періодів.

б) ЗВІТ про фїнансовї результати (за Законом «Про аудиторську діяльність» -- звіт про прибутки і збитки) -- складається відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 3

«Звіт про фінансові результати», затвердженого наказом Мінфіну

України від 31 березня 1999 р. № 87.

З метою визначення чистого прибутку або збитку звітного періоду у Звіті про фінансові результати наводять доходи і витрати. Доходи -- це збільшення економічних вигод у вигляді над- ходження активів або зменшення зобов'язань, які призводять до зростання власного капіталу (крім зростання капіталу за рахунок

внесків власників) за звітний період.

Так, у статті «Доход (виручка) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг)» відображається загальний доход (виручка) від реалізації продукції, товарів, робіт або послуг, тобто без вирахування наданих знижок, повернення проданих товарів та непрямих податків (податку на додану вартість, акцизного збору тощо). Організації, основною діяльністю яких є торгівля цінними паперами, у цій статті відображають вартість, за якою реалізовано цінні папери, та суму винагороди за виконання інших операцій, пов'язаних з розміщенням, купівлею і продажем цінних паперів.

Витрати -- це зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, які призводять до зменшення власного капіталу (за винятком зменшення капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власниками) за звітний період.

Знаючи доходи і витрати, можна визначити прибутки і збитки суб'єкта господарювання.

Прибуток -- це сума, на яку доходи перевищують пов'язані з ними витрати.

Збиток -- це перевищення суми витрат над сумою доходу, для отримання якого були здійснені ці витрати.

в) звіт про рух грошових коштів підприємств, організацій та інших юридичних осіб (далі -- підприємства) усіх форм власності

(крім банків і бюджетних установ), метою якого є надання

користувачам фінансової звітності повної, правдивої і неупере- дженої інформації про зміни, що відбулися в грошових коштах підприємства і їх еквівалентах за звітний період. Порядок складання цього звіту визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 4 «Звіт про рух грошових коштів», затвердженим наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р.

г) ЗВІТ про власний капітал, метою складання якого є розкриття інформації про зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду. Порядок складання цього звіту визначено Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку 5 «Звіт про власний капітал», затвердженим наказом Мінфіну України від 31 березня 1999 р.

Звіт про рух грошових коштів і звіт про власний капітал можуть бути віднесені до іншої звітності в межах відомостей, які не становлять комерційну таємницю і визначені законодавством для надання користувачам та публікації про яку йдеться в Законі «Про аудиторську діяльність».

Для суб'єктів малого підприємництва і представництв іно- земних суб'єктів господарської діяльності національними поло- женнями (стандартами) встановлюється скорочена за показниками фінансова звітність у складі балансу і звіту про фінансові результати.

Форми фінансової звітності підприємств (крім банків) і порядок їх заповнення встановлюються Міністерством фінансів України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності банків і порядок їх заповнення встановлюються Національним банком України за погодженням з Державним комітетом статистики України.

Форми фінансової звітності бюджетних установ, органів Дер- жавного казначейства України з виконання бюджетів усіх рівнів і кошторисів видатків та порядок їх заповнення встановлюються Державним казначейством України.

Відповідно до ст. 12 Закону підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції, зобов'язані складати та подавати консолідовану фінансову звітність.

Міністерства, інші центральні органи виконавчої влади, до сфери управління яких належать підприємства, засновані на дер- жавній власності, та органи, які здійснюють управління майном підприємств, заснованих на комунальній власності, крім власних звітів, складають та подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, що належать до сфери їх управління.

Зазначені органи також окремо складають зведену фінансову звітність щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають відповідно у державній та комунальній власності.

Об'єднання підприємств крім власної звітності складають і

подають зведену фінансову звітність щодо всіх підприємств, які входять до їх складу, якщо це передбачено установчими доку- ментами об'єднань підприємств відповідно до законодавства.

Звітним періодом для складання фінансової звітності є ка- лендарний рік. Проміжна звітність складається щоквартально наростаючим підсумком з початку звітного року в складі балансу та звіту про фінансові результати. Баланс підприємства складається за станом на кінець останнього дня кварталу (року).

Перший звітний період новоствореного підприємства може бути менш як 12 місяців, але не більш як 15 місяців.

Звітним періодом підприємства, що ліквідується, є період з початку звітного року до дати прийняття рішення про його лік- відацію.

Порядок подання та оприлюднення фінансової звітності вста- новлено статтею 14 Закону «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність»

Підприємства зобов'язані подавати квартальну та річну фі- нансову звітність органам, до сфери управління яких вони на- лежать, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (заснов- никам) відповідно до установчих документів, якщо інше не пе- редбачено цим Законом. Органам виконавчої влади та іншим користувачам фінансова звітність подається відповідно до за- конодавства. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до Порядку подання фінансової звітності, затвер- дженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 лютого

2000 р. № 4191 фінансова звітність подається органам, до сфери

управління яких належать підприємства, трудовим колективам на їх вимогу, власникам (засновникам) відповідно до установ-

чих документів, а також згідно із законодавством -- іншим органам та користувачам, зокрема органам державної статистики, та щодо використання бюджетних асигнувань, одержаних з державного бюджету, -- органам Державного казначейства, а щодо використання асигнувань, одержаних з місцевих бюджетів, -- відповідно фінансовим відділам райдержадміністрацій, міськ- виконкомів та фінансовим управлінням обласних, Київської і Севастопольської міських держадміністрацій.

Розпорядники бюджетних коштів разом з річною фінансовою

звітністю про виконання кошторисів доходів і видатків подають аудиторський звіт з висновком щодо її достовірності, складений органом державної контрольно-ревізійної служби.

Банки подають фінансову звітність також Національному банку.

Фінансова звітність може подаватися органам державної статистики разом з довідкою про наявність згоди надання органам державної влади даних з фінансової звітності підприємства, форму якої наведено у додатку. У разі відсутності такої згоди зазначена довідка органам державної статистики не подається.

Терміни подання підприємствами фінансової звітності у визначених межах встановлює міністерство або інший орган виконавчої влади, до сфери управління якого належать під- приємства, або органи місцевого самоврядування, які здійснюють управління майном підприємств комунальної власності.

Квартальна фінансова звітність (крім зведеної та консолі- дованої) подається підприємствами не пізніше 25 числа місяця, що настає за звітним кварталом, а річна -- не пізніше 20 лютого наступного за звітним року.

Міністерства та інші центральні органи виконавчої влади подають зведену фінансову звітність про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів щодо всіх під- приємств, які належать до сфери їх управління, а також зведену фінансову звітність про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у державній власності, Мін- економіки і Мінфіну щокварталу не пізніше 45 днів після закін- чення звітного кварталу та щороку не пізніше 15 квітня наступного за звітним року. Про диференційовані терміни подання цієї фінансової звітності повідомляє Мінфін.

Об'єднання підприємств, утворені на добровільних засадах, подають власну та зведену фінансову звітність, якщо це перед- бачено установчими документами.

Об'єднання підприємств, утворені за рішенням Кабінету Міністрів України або центрального органу виконавчої влади, який здійснює управління майном підприємств, подають крім власної зведену фінансову звітність відповідно Мінфіну та Мінекономіки або відповідному центральному органу виконавчої влади.

Органи місцевого самоврядування подають зведену фінансову звітність про фінансове становище, результати діяльності та рух

грошових коштів щодо всіх підприємств комунальної власності, а також зведену фінансову звітність про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів щодо господарських товариств, акції (частки, паї) яких перебувають у комунальній власності, відповідним місцевим органам виконавчої влади щокварталу не пізніше 30 днів після закінчення звітного кварталу та щороку не пізніше 10 березня наступного за звітним року. Про диференційовані терміни подання цієї звітності повідомляють місцеві органи виконавчої влади.

Підприємства, що мають дочірні підприємства, крім фінансових звітів про власні господарські операції подають консолідовану фінансову звітність власникам (засновникам) у визначені ними терміни, але не пізніше 45 днів після закінчення звітного кварталу та не пізніше 15 квітня наступного за звітним року.

Фінансова звітність підприємств не становить комерційної таємниці, крім випадків, передбачених законодавством.

Відкриті акціонерні товариства, підприємства-емітенти об- лігацій, банки, довірчі товариства, валютні та фондові біржі, ін- вестиційні фонди, інвестиційні компанії, кредитні спілки, не- державні пенсійні фонди, страхові компанії та інші фінансові установи зобов'язані не пізніше 1 червня наступного за звітним року оприлюднювати річну фінансову звітність та консолідовану звітність шляхом публікації у періодичних виданнях або розповсюдження її у вигляді окремих друкованих видань.

У разі ліквідації підприємства ліквідаційна комісія складає ліквідаційний баланс та у випадках, передбачених законами, публікує його протягом 45 днів.

§ 4. Статистична інформація суб'єктів господарювання

Відповідно до чинного законодавства (ч. 8 ст. 19 ГК, ч. 1 ст. 18 Закону «Про господарські товариства», ч. 1 ст. 19 Закону «Про товарну біржу», п. 1 ст. 15 Закону «Про споживчу кооперацію», ст.

28 Закону «Про фермерське господарство», ст. 34 Закону «Про сільськогосподарську кооперацію» тощо) суб'єкти господарювання зобов'язані складати статистичну інформацію і адміністративні дані.

Разом з тим забороняється вимагати від підприємств подання статистичної інформації та адміністративних даних з порушенням встановленого законодавством порядку. Відомості, не передбачені

звітно-статистичною документацією, підприємством можуть бути подані запитувачам на договірній основі, а судам, органам прокуратури, служби безпеки, внутрішніх справ, державної податкової служби, Антимонопольного комітету України, Державній комісії з цінних паперів та фондового ринку, гос- подарському суду та аудиторським організаціям і державним виконавцям -- у випадках, передбачених законодавством, на їх письмовий запит.

Відповідно до Закону України «Про державну статистику» (в редакції Закону України від 13 липня 2000 р.) адміністративні дані

-- це дані, отримані на підставі спостережень, проведених органами державної влади (за винятком органів державної статистики), органами місцевого самоврядування та іншими юридичними особами відповідно до законодавства та з метою виконання адміністративних обов'язків та завдань, віднесених до їх компетенції; статистична інформація (дані) -- це офіційна державна інформація, яка характеризує масові явища та процеси, що відбуваються в економічній, соціальній та інших сферах життя України та її регіонів.

Статистична інформація є одним із видів інформації (ст. 18

Закону України від 2 жовтня 1992 р. «Про інформацію»). Від- повідно до ст. 19 Закону України «Про інформацію» державна статистична інформація підлягає систематичному відкритому публікуванню. Забезпечується відкритий доступ громадян, наукових закладів та інших заінтересованих організацій до не- опублікованих статистичних даних, які не підпадають під дію обмежень, встановлених цим Законом.

Система статистичної інформації, її джерела і режим визна- чаються Законом України «Про державну статистику» та іншими правовими актами в цій галузі. Зокрема, як зазначено в ст. 2 Закону

«Про державну статистику», правовою основою державної статистичної діяльності є Конституція України, цей Закон, інші закони України та нормативно-правові акти, які регулюють відносини в галузі статистики, інформації, інформатизації, науково- технічної діяльності, стандартизації, а також міжнародні договори України в галузі статистики, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Статистична інформація, отримана на підставі проведених органами державної статистики статистичних спостережень, існує у вигляді первинних даних щодо респондентів, статистичних даних, що пройшли одну чи декілька стадій опрацювання та накопичені на паперових, магнітних та інших носіях або в електронному вигляді, а також аналітичних матеріалів, підготовлених на підставі цих даних. Первинні дані -- це інформація щодо кількісної та якісної ха- рактеристики явищ і процесів, яка подана респондентами під час

статистичних спостережень.

Статистичні дані -- це інформація, отримана на підставі проведених статистичних спостережень, що опрацьована і подана у формалізованому вигляді відповідно до загальноприйнятих принципів та методології. Статистичні дані, що є результатом зведення та угруповання первинних даних, за умови забезпечення їх знеособленості являють собою зведену знеособлену статистичну

інформацію (дані).

Статистичною інформацією є також дані банківської і фінан- сової статистики, статистики платіжного балансу тощо, які скла- даються на підставі адміністративних даних, отриманих Націо- нальним банком України та спеціально уповноваженими органами державної влади (крім органів державної статистики) відповідно до їх компетенції. Відповідні повноваження зазначених органів, а також засади щодо організації збирання, опрацювання, аналізу, поширення, збереження, захисту та використання такої статистичної інформації визначаються окремими законами (ст. 6

Закону України «Про державну статистику»).

З метою складання статистичної інформації органи державної статистики можуть використовувати такі джерела інформації:

первинні та статистичні дані щодо респондентів, які підлягають статистичним спостереженням;

адміністративні дані органів державної влади (за винятком органів державної статистики), органів місцевого самоврядування, інших юридичних осіб;

дані банківської і фінансової статистики, статистики платіжного балансу тощо;

статистичну інформацію міжнародних організацій та статис- тичних служб інших країн тощо;

оцінки та розрахунки, що здійснюються на основі зазначених вище даних.

Рішення щодо вибору джерела статистичної інформації прий- мається органами державної статистики самостійно, з урахуванням якості і своєчасності подання інформації, витрат, а також обов'язків, які виникають у зв'язку з цим у респондентів (ст. 7

Закону України «Про державну статистику»).

Вимоги щодо форми, змісту та строків подання статистичної звітності суб'єктами господарювання встановлюються органами державної статистики. При цьому застосовуються типові форми первинної облікової документації, необхідної для проведення статистичних спостережень. Так, наказом Державного комітету статистики України від 27 липня 2001 р. № 339 «Про затвердження форм державної статистичної звітності по структурній статистиці» затверджені такі форми державної статистичної звітності:

-- № 1-підприємництво (річна) «Звіт про основні показники

діяльності підприємства за рік»;

-- № 1-підприємництво (квартальна) «Звіт про основні по- казники діяльності підприємства»;

-- № 1-підприємництво (малі) -- піврічна «Звіт про основні показники діяльності малих промислових та будівельних під- приємств».

Іншим наказом (від 7 грудня 2001 р. № 487) Держком- стат України затвердив форми державної статистичної звітності № 10- зез «Звіт про іноземні інвестиції в Україну» та № 13-зез «Звіт про інвестиції з України в економіку країн світу» та інструкції щодо їх заповнення.

Спеціальні типові форми державної статистичної звітності затверджені щодо автомобільного транспорту, роздрібної торгівлі і громадського харчування тощо.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке бухгалтерський облік?

2. На яких принципах ґрунтуються бухгалтерський облік і фі- нансова звітність?

3. В яких випадках проведення інвентаризації є обов'язковим?

4. З чого складається публічна бухгалтерська звітність?

5. Що включає в себе фінансова звітність?

6. Що таке консолідована і зведена фінансова звітність?

7. Який порядок подання фінансової звітності встановлено для суб'єктів господарювання?

8. Що таке адміністративні дані?

9. Дайте визначення поняття статистичної інформації.

ГЛАВА 29 ПРАВОВІ ЗАСАДИ АУДИТОРСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Поняття та зміст аудиторської діяльності

Аудит -- порівняно новий для нашої країни напрямок еко- номічного аналізу у контролю господарської діяльності. Якщо на Заході цей напрямок відомий уже понад 150 років, то в Україні він почав розвиватися лише з початком економічних перетворень у зв'язку з відмовою від державної монополії на ведення господарства.

Контроль за фінансово-господарською діяльністю підприємств і організацій, ревізії цієї діяльності здійснювалися і раніше, здійснюються вони і тепер.

Так, відповідно до статті 2 Закону України від 26 січня 1993 р. «Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні» головним завданням державної контрольно-ревізійної служби є здійснення державного фінансового контролю за використанням і збереженням державних фінансових ресурсів, необоротних та інших активів, правильністю визначення потреби в бюджетних коштах та взяття зобов'язань, ефективним використанням коштів і майна, станом і достовірністю бухгалтерського обліку і фінансової звітності в міністерствах та інших органах виконавчої влади, в державних фондах, у бюджетних установах і у суб'єктів господарювання державного сектору економіки, а також на підприємствах і в організаціях, які отримують (отримували в періоді, який перевіряється) кошти з бюджетів усіх рівнів та державних фондів або використовують (використовували у періоді, який перевіряється) державне чи комунальне майно (далі -- підконтрольні установи), виконанням місцевих бюджетів, розроблення пропозицій щодо усунення виявлених недоліків і порушень та запобігання їм у подальшому.

Державний фінансовий контроль реалізується державною контрольно-ревізійною службою через проведення державного фінансового аудиту та інспектування.

Державний фінансовий аудит є різновидом державного фі-

нансового контролю і полягає у перевірці та аналізі фактичного стану справ щодо законного та ефективного використання дер- жавних чи комунальних коштів і майна, інших активів держави, правильності ведення бухгалтерського обліку і достовірності фі- нансової звітності, функціонування системи внутрішнього кон- тролю. Результати державного фінансового аудиту та їх оцінка викладаються у звіті.

Інспектування здійснюється у формі ревізії та полягає у до-

кументальній і фактичній перевірці певного комплексу або окремих питань фінансово-господарської діяльності підконтрольної установи, яка повинна забезпечувати виявлення наявних фактів порушення законодавства, встановлення винних у їх допущенні посадових і матеріально відповідальних осіб. Результати ревізії викладаються в акті.

Порядок проведення державною контрольно-ревізійною службою державного фінансового аудиту та інспектування вста- новлюється Кабінетом Міністрів України.

Державний фінансовий аудит проводиться також Рахунковою палатою у порядку та у спосіб, що визначені законом.

Державний контроль здійснюється у формі ревізій і перевірок.

Ревізія -- це метод документального контролю за фінансово- господарською діяльністю підприємства, установи, організації, дотриманням законодавства з фінансових питань, достовірністю обліку і звітності, спосіб документального викриття недостач, розтрат, привласнень та крадіжок коштів і матеріальних цінностей, попередження фінансових зловживань. За наслідками ревізії складається акт.

Перевірка -- це обстеження і вивчення окремих ділянок фі- нансово-господарської діяльності підприємства, установи, орга- нізації або їх підрозділів. Наслідки перевірки оформляються до- відкою або доповідною запискою.

Ревізія і аудит, хоч і близькі за змістом багатьох операцій по-

няття, проте це різні види діяльності.

Аудитор (лат. -- auditor -- слухач, учень, слідчий) в англосак-

сонських країнах -- ревізор, який контролює фінансово-госпо- дарську діяльність компанії, в США -- посадова особа штату чи незалежної громадської організації, яка здійснює нагляд за ра- ціональним використанням ресурсів.

Поняття аудиту ширше від понять ревізії і контролю, оскільки охоплює не лише перевірку достовірності фінансових показників, але і розробку пропозицій щодо поліпшення господарської діяльності з метою раціоналізації видатків і оптимізації прибутків на законних підставах. Тому аудит можна розглядати як своєрідну експертизу бізнесу.

Згідно з ч. 1 ст. 362 ГК аудиторською діяльністю визнається діяльність громадян та організацій, предметом якої є здійснення аудиту, організаційне і методичне забезпечення аудиту та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторська діяльність у сфері фінансового контролю регу- люється Законом України від 22 квітня 1993 р. (в ред. закону від

14.09.2006 р.) «Про аудиторську діяльність»154, іншими нор-

мативними актами України. У випадках, якщо міжнародним до- говором, в якому бере участь Україна, встановлено інші правила, ніж ті, що містить зазначений Закон, то застосовуються правила міжнародного договору.

Особливості проведення інших видів аудиторської діяльності регулюються спеціальним законодавством155.

Відповідно до визначення, вміщеного в статті 3 Закону, ау- диторська діяльність -- це підприємницька діяльність, що включає

в себе організаційне і методичне забезпечення аудиту, практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

З наведеного визначення випливає, що змістом аудиторської діяльності є:

--організаційне забезпечення аудиту;

--методичне забезпечення аудиту;

--власне аудит, який включає в себе практичне виконання аудиторських перевірок;

--надання інших аудиторських послуг.

Закон «Про аудиторську діяльність» не розкриває змісту ор- ганізаційного та методичного забезпечення аудиту. На нашу думку, до організаційного забезпечення аудиту можна віднести:

--легалізацію аудиторської фірми (аудитора) шляхом дер- жавної реєстрації;

--сертифікацію аудиторів;

--ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів, які од- ноособово надають аудиторські послуги.

Методичне забезпечення аудиту включає в себе:

--розроблення і затвердження програми підготовки аудиторів;

--затвердження норм і стандартів аудиту.

Згідно з ч. 2 ст. 362 ГК аудиторська діяльність регулюється Господарським кодексом, законом про аудиторську діяльність та іншими прийнятими відповідно до них нормативно- правовими актами. Основним нормативно-правовим актом законодавства про аудиторську діяльність є Закон України «Про аудиторську діяльність». Його положення діють на території України і поширюються на усі господарюючі суб'єкти незалежно від форм власності та видів діяльності. Дія цього Закону не поширюється на аудиторську діяльність державних органів, їх підрозділів та посадових осіб, уповноважених законами України на здійснення державного фінансового контролю.

Важливе значення для правового регулювання здійснення аудиту мають положення Закону України від 16 липня 1999 р. «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», який визначає правові засади регулювання, організації, ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в Україні. Більш детально ці питання врегульовані Положеннями (стандартами) бухгалтерського обліку, затвердженими Мініс- терством фінансів України.

Значна кількість нормативно-правових актів прийнята Ауди- торською палатою України. Серед них можна назвати Положення про сертифікацію аудиторів від 31 травня 2007 р., Порядок ведення Реєстру аудиторських фірм та аудиторів від 26 квітня 2007 р., Положення про регіональне відділення Аудиторської палати України від 26 червня 2008 р. тощо.

Проведення аудиту окремих суб'єктів господарювання здійс- нюється з урахуванням положень, що містяться у так званих ві- домчих нормативних актах, прийнятих Державною комісією з цінних паперів і фондового ринку, Фондом Державного майна, Національним банком України, Державною податковою адмініс- трацією України.

§ 2. Форми та зміст аудиторських послуг. Види аудиту

Відповідно до ст. 3 Закону «Про аудиторську діяльність» аудиторська діяльність включає практичне виконання аудиторських перевірок (аудит) та надання інших аудиторських послуг.

Аудиторська перевірка (аудит) -- це перевірка даних бухгал- терського обліку і показників фінансової звітності суб'єкта гос- подарювання з метою висловлення незалежної думки аудитора про її достовірність в усіх суттєвих аспектах та відповідність вимогам законів України, положень (стандартів) бухгалтерського обліку або інших правил (внутрішніх положень суб'єктів господарювання) згідно із вимогами користувачів.

3 наведеного визначення випливають наступні ознаки аудиту:

1) аудит -- це перевірка, тобто обстеження і вивчення окремих ділянок фінансово-господарської діяльності суб'єктів гос- подарювання або їх структурних підрозділів;

2) об'єктом аудиту є бухгалтерська звітність, облік, первинні документи та інша інформація щодо фінансово-господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Бухгалтерська звітність -- це звітність, що складається на

підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних користувачів (наказ Міністерства фінансів України «Про затвердження Положень (стандартів) бухгалтерського обліку» від 31 березня 1999 р. № 87);

3) метою аудиту є визначення достовірності звітності, обліку суб'єктів господарювання, його повноти і відповідності чинному законодавству та стандартів бухгалтерського обліку.

Достовірність бухгалтерської звітності -- це такий ступінь точності відомостей бухгалтерської звітності, який дає змогу компетентному користувачу робити на її (звітності) підставі правильні висновки щодо результатів діяльності суб'єктів гос- подарювання і приймати відповідні рішення. Основою досто- вірності бухгалтерської звітності є відсутність суттєвих порушень встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку і складання звітності.

Аудитори (аудиторські фірми) можуть надавати інші ауди- торські послуги, пов'язані з їх професійною діяльністю, зокрема:

а) з ведення та відновлення бухгалтерського обліку;

б) у формі консультацій з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

в) експертизи і оцінки стану фінансово-господарської діяль- ності;

г) інших видів економіко-правового забезпечення господарської діяльності суб'єктів господарювання.

Перелік послуг, які можуть надавати аудитори (аудГилтаоврась1к2і фірми), затверджений рішенням Аудиторської палати України від 27 вересня 2007 р. Цей перелік, зокрема, включає:

-- аудит історичної фінансової інформації, зокрема фінансової звітності;

-- огляд історичної фінансової інформації, зокрема фінансової звітності;

-- завдання з надання впевненості, що не є аудитом чи оглядом історичної фінансової інформації;

-- завдання з виконання погоджених процедур стосовно фі- нансової інформації;

-- завдання з підготовки фінансової інформації;

-- ведення бухгалтерського обліку;

-- складання фінансових звітів;

-- відновлення бухгалтерського обліку;

-- консультації з питань бухгалтерського обліку та фінансової звітності;

-- консультації з питань системи внутрішнього контролю;

-- консультації з питань оподаткування, у тому числі з орга- нізації податкового обліку та податкової звітності;

-- складання податкових декларацій та звітів;

-- консультації з питань застосування інформаційних техно- логій;

-- консультації з інших питань управління та ведення бізнесу тощо.

Види аудиту. Аудиторські перевірки можуть бути класифі- ковані за різними критеріями: залежно від підстав проведення аудиту, від суб'єктів проведення аудиту, від виду діяльності су- б'єкта господарювання, щодо якого проводиться аудит, тощо.

Так, відповідно до ч. 3 ст. 363 ГК та ч. 5 ст. 3 Закону «Про аудиторську діяльність» аудит може проводитись з ініціативи суб'єктів господарювання (його можна назвати ініціативним аудитом), а також у випадках, передбачених чинним законодав- ством (обов'язковий аудит).

Iнiцiативний аудит проводиться в будь-який час і в тих обсягах, що будуть визначені рішенням органу управління суб'єк- та господарювання--юридичної особи, або рішенням громадяни- на- підприємця.

Обов'язковий аудит відповідно до ст. 8 Закону «Про аудитор- ську діяльність» проводиться:

--по-перше, для підтвердження достовірності та повноти річної фінансової звітності відкритих акціонерних товариств, підпри- ємств--емітентів облігацій, професійних учасників ринку цінних паперів, фінансових установ та інших суб'єктів господарювання, звітність яких відповідно до законодавства України підлягає офіційному оприлюдненню, за винятком установ та організацій, що повністю утримуються за рахунок державного бюджету;

--по-друге, для перевірки фінансового стану засновників банків, підприємств з іноземними інвестиціями, відкритих ак- ціонерних товариств (крім фізичних осіб), страхових і холдингових компаній, інститутів спільного інвестування, довірчих товариств та інших фінансових посередників;

--по-третє, для емітентів цінних паперів при отриманні лі- цензії на здійснення професійної діяльності на ринку цінних паперів.

Проведення аудиту є обов'язковим також в інших випадках, передбачених законами України.

Зовнішній і внутрішній аудит. Під терміном «зовнішній аудит» розуміється власне аудит, що здійснюється аудитором (аудитор- ською фірмою).

Внутрішній аудит -- це організована суб'єктом господарю- вання в інтересах його власників і врегульована його локальними актами система контролю за дотриманням встановленого порядку ведення бухгалтерського обліку і звітності.

Такий контроль здійснюється аудиторською службою суб'єкта господарювання або іншим незалежним внутрішнім підрозділом зазначеного суб'єкта і включає, зокрема, нагляд і перевірку:

--дотримання вимог законодавства;

--точності і повноти документації бухгалтерського обліку;

--своєчасності підготовки бухгалтерської документації;

--забезпечення збереження майна тощо.

Залежно від виду діяльності чи особливостей правового статусу суб'єкта господарювання, щодо якого здійснюється аудиторська перевірка, можна виділити такі спеціальні види аудиту:

--аудит підприємства, що приватизується;

--аудит ВАТ та підприємств--емітентів облігацій;

--аудит банків;

--аудит страхових компаній;

--аудит холдингових компаній;

--аудит інститутів спільного інвестування тощо.

§ 3. Суб'єкти аудиторської діяльності

Правове становище аудитора (аудиторської фірми). Як за- значено в ч. 2 ст. 363 ГК та в ч. 4 ст. 3 Закону «Про аудиторську діяльність», аудит здійснюється незалежними особами (ауди- торами), аудиторськими фірмами, які уповноважені суб'єктами господарювання на його проведення.

Аудитором може бути фізична особа, яка має сертифікат, що визначає її кваліфікаційну придатність на зайняття аудиторською діяльністю на території України (ч. 1 ст. 4 Закону).