Господарське право

виданого суб'єкту господарювання дозволу (ліцензії) він

зобов'язаний приймати на зберігання товари від будь-якої особи -- товароволодільця. Так, згідно з ст. 25 «Про зерно та ринок зерна в Україні» зерновий склад є складом загального користування і зобов'язаний приймати на зберігання зерно від будь-якої особи.

Як випливає з ч. 3 ст. 294 ГК, правовою підставою зберігання товарів у товарному складі є договір складського зберігання.

Згідно з ст. 957 ЦК та ч. 1 ст. 10 Закону України «Про сер-

тифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» за договором складського зберігання товарний склад зобов'язується за плату зберігати товар, переданий йому поклажо- давцем, і повернути цей товар у схоронності.

Отже, сторонами договору складського зберігання є товарний склад і поклажодавець (товароволоділець). Договір складського зберігання, укладений складом загального користуван-

ня, є публічним договором. Наприклад, публічним договором, типова форма якого затверджується Кабінетом Міністрів України, є договір складського зберігання зерна (ч. 1 ст. 26 Закону України

«Про зерно та ринок зерна в Україні»).

Частина 3 ст. 957 ЦК та ч. 2 ст. 10 Закону України «Про сер- тифіковані товарні склади та прості і подвійні складські свідоцтва» вимагають, щоб договір складського зберігання укладався у письмовій формі. Письмова форма договору складського зберігання вважається дотриманою, якщо прийняття товару на товарний склад посвідчене складським документом (для сертифіко- ваного

товарного складу -- простим або подвійним складським свідоцтвом).

Згідно з ч. 1 ст. 961 ЦК товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне склад- ське свідоцтво.

Наприклад, відповідно до ч. 5 ст. 37 Закону України «Про зерно та ринок зерна в Україні» форма бланків складських документів на зерно, порядок їх випуску, передачі, продажу зерновим складам встановлені Порядком випуску бланків складських документів на зерно, їх передачі та продажу зерновим складам, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2003 р. № 510

«Про забезпечення сертифікації зернових складів на відповідність послуг із зберігання зерна та продуктів його переробки, запровадження складських документів на зерно»1.

Цією ж постановою затверджено форму договору складського зберігання.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть характерні ознаки договору міни (бартеру).

2. Які обмеження встановлені законом щодо об'єкта міни (бар- теру)?

3. Дайте визначення поняття сертифікованого товарного складу.

4. Хто є сторонами договору складського зберігання?

5. В якому випадку письмова форма договору складського збе- рігання вважається дотриманою?

6. Які документи видаються товарним складом на підтверджен- ня прийняття товару?

ГЛАВА 21 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КОМЕРЦІЙНОГО ПОСЕРЕДНИЦТВА (АГЕНТСЬКИХ ВІДНОСИН) У СФЕРІ ГОСПОДАРЮВАННЯ

§ 1. Комерційне посередництво (агентська діяльність): поняття, види, суб'єкти

Господарський кодекс в Главі 31 вперше на законодавчому рівні врегульовує відносини, що виникають при здійсненні такого виду господарської діяльності як комерційне посередництво.

Комерційне посередництво, яке ще іменується в ГК агентсь-

кими відносинами, завжди є підприємницькою діяльністю. Поняття комерційного посередництва розкривається в ч. 1 ст. 295 ГК, положення якої дають змогу виділити ознаки цього виду го- сподарської діяльності.

По-перше, комерційне підприємництво полягає в наданні по- слуг шляхом посередництва.

По-друге, комерційне посередництво (агентська діяльність) є підприємницькою діяльністю, тобто діяльністю з метою отримання прибутку.

По-третє, комерційне підприємництво здійснюється лише

певними суб'єктами: комерційним агентом, яким завжди є суб'єкт підприємництва, та суб'єктом господарювання (не обов'язково суб'єктом підприємництва), який є споживачем послуг посе- редництва. Згідно з ч. 2 ст. 295 ГК комерційним агентом може бути суб'єкт господарювання (громадянин або юридична особа), який за повноваженням, основаним на агентському договорі, здійснює комерційне посередництво.

По-четверте, комерційне посередництво (агентська діяльність) має певні межі застосування: воно здійснюється у сфері господарювання і лише при здійсненні суб'єктами господарювання господарської діяльності. Разом з тим законом можуть бути встановлені обмеження або заборона здійснення комерційного посередництва в окремих галузях господарювання (ч. 5 ст. 295 ГК).

По-п'яте, комерційне посередництво здійснюється комер-

ційним агентом від імені, в інтересах, під контролем і за раху-

нок суб'єкта, якого він представляє. Тому підприємці, які діють хоч

і в чужих інтересах, але від власного імені, не визнаються комерційними агентами (ч. 3 ст. 295 ГК). Комерційний агент не може також укладати угоди від імені того, кого він представляє, стосовно себе особисто (ч. 4 ст. 295 ГК).

ГК (ст. 296) встановлює спеціальні підстави виникнення агентських відносин, зазначаючи, що агентські відносини вини- кають у разі:

надання суб'єктом господарювання на підставі договору пов- новажень комерційному агентові на вчинення відповідних дій;

схвалення суб'єктом господарювання, якого представляє ко- мерційний агент, угоди, укладеної в інтересах цього суб'єкта агентом без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження.

§ 2. Агентський договір: зміст, виконання та припинення

Комерційне посередництво (агентська діяльність) є діяльністю з надання послуг. Отже агентський договір, яким опосередковуються відносини суб'єктів такої діяльності, є одним з видів договорів про надання послуг. Тому на нього поширюється дія норм Глави 63 ЦК, якими встановлені загальні положення щодо послуг та договору про надання послуг (такий висновок випливає з абз. 2 ч. 1 ст. 175

ГК), а також, як зазначено в ч. 2 ст. 305 ГК, положення ЦК, якими регулюються відносини доручення.

Агентським договором є договір, за яким одна сторона (ко- мерційний агент) зобов'язується надати послуги другій стороні

(суб'єкту, якого представляє агент) в укладенні угод чи сприяти їх укладенню (надання фактичних послуг) від імені цього суб'єкта і за його рахунок (ч. 1 ст. 297 ГК).

Отже, як випливає з легального визначення поняття агентського договору, його застосування обмежено не лише сферою господарювання, але і предметом цього договору, яким є укладення угод або сприяння їх укладенню.

Згідно з ч. 2 ст. 297 ГК в агентському договорі мають визна- чатися:

-- сфера, характер і порядок виконання комерційним агентом посередницьких послуг;

--права та обов'язки сторін;

--умови і розмір винагороди комерційному агентові;

--строк дії договору;

--санкції у разі порушення сторонами умов договору;

--інші необхідні умови, визначені сторонами (зокрема, умова щодо території, в межах якої комерційний агент здійснює ді- яльність, визначену угодою сторін. У разі якщо територію дії агента

в договорі не визначено, вважається, що агент діє в межах території України; форма підтвердження повноважень (представництва) комерційного агента тощо).

Агентський договір укладається в письмовій формі.

Виконуючи умови агентського договору, комерційний агент зобов'язаний повідомляти суб'єкта господарювання, якого він представляє, про кожний випадок його посередництва в укладенні угод та про кожну укладену ним в інтересах цього суб'єкта угоду.

Угода, укладена від імені суб'єкта господарювання, якого представляє комерційний агент, без повноваження на її укладення або з перевищенням наданого йому повноваження, вважається схваленою цим суб'єктом за умови, якщо він не відхилить перед третьою особою дії комерційного агента. Наступне схвалення угоди суб'єктом, якого представляє агент, робить угоду дійсною з дня її укладення.

Оскільки комерційне посередництво є підприємницькою ді-

яльністю комерційного агента, було б нелогічно і несправедливо обмежувати її наданням послуг лише одному суб'єкту госпо- дарювання. З іншого боку, суб'єкт господарювання в умовах конкуренції повинен мати можливість одночасно користуватися послугами не одного, а кількох комерційних агентів.

З урахування цього, ГК встановлює, що суб'єкт господарю- вання, якого представляє комерційний агент, має право довірити комерційне посередництво також іншим суб'єктам, але з по- відомленням про це агента. В свою чергу комерційний агент має право здійснювати комерційне посередництво також для інших суб'єктів господарювання, якщо інтереси суб'єктів, яких пред- ставляє комерційний агент, не є суперечливими у питаннях, для вирішення яких запрошений цей агент (відсутність конфлікту інтересів).

Викладене не поширюється на монопольні агентські відносини, за яких комерційний агент, що представляє суб'єкта гос- подарювання, не має права здійснювати комерційне посередництво для інших суб'єктів у межах, передбачених агентським договором (ч. 2 ст. 299 ГК).

За загальним правилом, встановленим ст. 300 ГК, комерційний агент повинен особисто виконати дії, на які він уповноважений суб'єктом, якого він представляє. Якщо агентським договором не передбачено інше, комерційний агент не може передавати на свій розсуд іншим особам прав, якими він володіє в інтересах того, кого він представляє.

За посередницькі операції, що здійснені комерційним агентом в інтересах суб'єкта, якого він представляє, він одержує агентську винагороду у розмірі, передбаченому договором.

Агентська винагорода виплачується комерційному агенту після оплати третьою особою за угодою, укладеною з його посе- редництвом, якщо інше не передбачено договором сторін.

Якщо це передбачено договором, комерційному агенту спла- чується додаткова винагорода у разі, якщо він бере на себе зобо- в'язання гарантувати виконання угоди, укладеної ним в інтересах суб'єкта, якого він представляє.

Умови виплати винагороди комерційному агенту за угоди, укладені після закінчення договірних відносин, а також інші умови, що стосуються розрахунків сторін, визначаються договором.

Згідно з ч. 1 ст. 302 ГК комерційний агент не має права пере- давати конфіденційну інформацію, одержану від суб'єкта, якого він представляє, без згоди цього суб'єкта, використовувати її у власних інтересах чи в інтересах інших осіб всупереч інтересам суб'єкта, якого він представляє, як при здійсненні комерційним агентом своєї діяльності в інтересах зазначеного суб'єкта, так і після припинення агентських відносин з ним.

Частина 2 ст. 302 ГК встановлює, що сторони агентського договору можуть укласти окрему угоду про захист конфіденційної інформації суб'єкта, якого представляє комерційний агент (договір про нерозголошення).

Комерційний агент несе відповідальність за розголошення конфіденційної інформації відповідно до закону та договору.

Відповідальність сторін агентського договору встановлена ст.

303 ГК. Так, комерційний агент несе відповідальність у повному обсязі за шкоду, заподіяну суб'єкту, якого він представляє, внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обо- в'язків, якщо інше не передбачено агентським договором.

У разі порушення агентського договору суб'єктом, якого

представляє комерційний агент, останній має право на одержання винагороди у розмірах, передбачених агентським договором, а також на відшкодування збитків, понесених ним внаслідок невиконання або неналежного виконання договору другою стороною.

Підстави припинення агентського договору встановлені ст. 304

ГК, відповідно до якої агентський договір припиняється: а) за угодою сторін; б) у разі: відкликання повноважень комерційного агента суб'єктом, якого він представляє, або відмови комерційного агента від подальшого здійснення комерційного посередництва за договором, укладеним сторонами без визначення строку його дії; в) вибуття однієї із сторін договору внаслідок її припинення або смерті; г) виникнення інших обставин, що припиняють повноваження комерційного агента або суб'єкта, якого він представляє.

У разі відкликання повноважень комерційного агента суб'єкт, якого представляє комерційний агент, повинен сповістити його про припинення договору не менш як за один місяць, якщо більш тривалий строк не передбачений договором.

У разі усунення (закінчення) обставин, що призвели до при- пинення повноважень комерційного агента, ці повноваження за згодою сторін можуть бути поновлені.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть ознаки комерційного посередництва як виду госпо-

дарської діяльності.

2. З яких підстав виникають агентські відносини?

3. Дайте визначення поняття агентського договору.

4. Назвіть основні умови агентського договору.

5. Назвіть підстави припинення агентського договору.

ГЛАВА 22 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ ТРАНСПОРТУ

§ 1. Види транспорту в Україні. Єдина транспортна система України

Транспорт є однією з найважливіших галузей суспільного виробництва. Він покликаний задовольняти потреби населення та суспільного виробництва в перевезеннях.

Розвиток і вдосконалення транспорту здійснюється відповідно до національної програми з урахуванням його пріоритету та на основі досягнень науково-технічного прогресу і забезпечується державою.

Єдину транспортну систему України становлять: транспорт загального користування (залізничний, морський, річковий, автомобільний і авіаційний, а також міський електротранспорт,

у тому числі метрополітен); промисловий залізничний транспорт; відомчий транспорт; трубопровідний транспорт; шляхи сполучення загального користування.

Єдина транспортна система повинна відповідати вимогам суспільного виробництва та національної безпеки, мати розга- лужену інфраструктуру для надання всього комплексу транс- портних послуг, у тому числі для складування і технологічної підготовки вантажів до транспортування, забезпечувати зовніш- ньоекономічні зв'язки України.

Залізничний транспорт є однією з важливих базових галузей економіки України, забезпечує її внутрішні та зовнішні транс- портно-економічні зв'язки і потреби населення у перевезеннях. Діяльність залізничного транспорту як частини єдиної транспортної системи країни сприяє нормальному функціонуванню всіх галузей суспільного виробництва, соціальному і економічному розвитку та зміцненню обороноздатності держави, міжнародному співробітництву України.

Залізниці у взаємодії з іншими видами транспорту своєчасно і якісно здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, забезпечують безпеку руху, розвивають сферу транспортного обслуговування народного господарства та населення.

До складу залізничного транспорту входять підприємства за- лізничного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, рухомий склад залізничного транспорту, залізничні шляхи сполучення, а також промислові, будівельні, торговельні й

постачальницькі підприємства, навчальні заклади, технічні школи, дитячі дошкільні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, науково-дослідні, проектно- конструкторські організації, підприємства промислового заліз- ничного транспорту та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують його діяльність і розвиток.

До складу морського транспорту входять підприємства мор- ського транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і ван- тажів, порти і пристані, судна, судноремонтні заводи, морські шляхи сполучення, а також підприємства зв'язку, промислові, торговельні, будівельні і постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури, науково- дослідні, проектно-конструкторські організації та інші під-

приємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу морського транспорту.

До складу річкового транспорту входять підприємства річ- кового транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і ван- тажів, порти і пристані, судна, суднобудівно-судноремонтні заводи, ремонтно-експлуатаційні бази, підприємства шляхового господарства, а також підприємства зв'язку, промислові, торго- вельні, будівельні та постачальницькі підприємства, навчальні заклади, заклади охорони здоров'я, фізичної культури та спорту, культури, проектно-конструкторські організації та інші під- приємства, установи і організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу річкового транспорту.

До складу автомобільного транспорту входять підприємства автомобільного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів

і вантажів, авторемонтні і шиноремонтні підприємства, рухомий склад автомобільного транспорту, транспортно-експедиційні підприємства, а також автовокзали і автостанції, навчальні заклади, ремонтно-будівельні організації та соціально-побутові заклади, інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу автомобільного транспорту.

До складу авіаційного транспорту входять підприємства по-

вітряного транспорту, що здійснюють перевезення пасажирів і вантажів, аерофотозйомки, сільськогосподарські роботи, а також аеропорти, аеродроми, аероклуби, транспортні засоби, системи управління повітряним рухом, навчальні заклади, ремонтні заводи цивільної авіації та інші підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу авіаційного

транспорту.

До складу міського електротранспорту входять підприємства міського електротранспорту, що здійснюють перевезення пасажирів та вантажів, рухомий склад, трамвайні і тролейбусні лінії, ремонтно-експлуатаційні депо, службові приміщення, фунікулери, канатні дороги, ескалатори, заводи по ремонту рухомого складу і виготовленню запасних частин, споруди енергетичного господарства та зв'язку, промислові, ремонтно-будівельні, торговельні та постачальницькі організації, навчальні заклади, науково-дослідні та проектно-конструкторські установи, заклади охорони здоров'я, відпочинку, фізичної культури і спорту та інші культурно-побутові заклади і підприємства, установи та організації незалежно від форм власності, що забезпечують роботу міського електротранспорту.

Складовою частиною єдиної транспортної системи України є відомчий транспорт. До його складу входять транспортні засоби підприємств, установ та організацій.

Підприємства та організації, які мають відомчий транспорт, повинні забезпечувати його розвиток і утримання на рівні, що відповідає вимогам безпеки при наданні транспортних послуг.

Відносини підприємств, які мають відомчий транспорт, з під- приємствами, установами, організаціями та громадянами, яким вони надають транспортні послуги, та підприємствами транспорту загального користування регулюються кодексами (статутами) окремих видів транспорту.

Окреме місце в єдиній транспортній системі України посідає трубопровідний транспорт. Особливостями його організації і діяльності (систему трубопровідного транспорту в України становлять: магістральний трубопровідний транспорт і промис- ловий трубопровідний транспорт; специфічний спосіб транспо- ртування, відсутність договорів перевезення) зумовлене і спеці- альне правове регулювання діяльності цього виду транспорту.

§ 2. Законодавство про транспорт

Законодавство про транспорт (транспортне законодавство) -- це сукупність правових норм, що регулюють суспільні відносини у сфері організації і безпосереднього здійснення господарської діяльності на транспорті.

Оскільки в єдина транспортна система України налічує кілька видів транспорту, кожен з яких має певні особливості, то і за- конодавство про транспорт є досить значним за обсягом і різноманітним за змістом.

Відносини, пов'язані з діяльністю транспорту, регулюються, крім Цивільного та Господарського кодексів, в першу чергу, загальним Законом України від 10 листопада 1994 р. «Про транспорт»115, Законами України від 15 травня 1996 р. «Про тру- бопровідний транспорт»116, від 4 липня 1996 р. «Про залізничний транспорт»117, від 20 жовтня 1999 р. «Про транзит вантажів»118, від

5 квітня 2001 р. (в ред. Закону України від 23 лютого 2006 р.) «Про автомобільний транспорт»119, від 20 жовтня 1998 р. «Про функціонування єдиної транспортної системи України в особливий період»120, від 1 липня 2004 р. «Про транспортно-експедиторську діяльність»121.

Значне коло транспортних відносин регулюється транспор- тними кодексами і статутами окремих видів транспорту: Повіт- ряним кодексом України від 4 травня 1993 р.122, Кодексом торго- вельного мореплавства України від 23 травня 1995 р.123, Статутом внутрішнього водного транспорту СРСР124, Статутом автомобіль- ного транспорту УРСР125, Статутом залізниць України126. Серед

інших актів транспортного законодавства України варто виділити

правила перевезення вантажів, що приймаються стосовно різних видів транспорту і різного роду вантажів.

Нормативні акти, які визначають умови перевезень, порядок використання засобів транспорту, шляхів сполучення, організації безпеки руху, охорони громадського порядку, пожежної безпеки, санітарні та екологічні вимоги, що діють на транспорті, є обов'язковими для власників транспорту і громадян, які корис- туються послугами транспорту та шляхами сполучення.

Відносини в галузі трубопровідного транспорту регулюються

Законом України «Про трубопровідний транспорт», дія якого поширюється на відносини в галузі трубопровідного транспорту, призначеного для транспортування вуглеводнів, хімічних продуктів, води та інших продуктів і речовин з місць їх знахо- дження, видобутку (від промислів), виготовлення або зберігання до місць їх переробки чи споживання, перевантаження та подальшого транспортування, а також іншими нормативно-правовими актами України.

Особливості застосування Закону «Про трубопровідний транспорт» щодо функціонування промислового трубопровідного транспорту визначаються Кабінетом Міністрів України.

§ 3. Правове становище транспортних організацій

Головним (провідним) органом у системі центральних органів виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного простору України та навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, є Міністерство транспорту та зв'язку України.

Відповідно до Положення про Міністерство транспорту та зв'язку України, затвердженого Указом Президента України від 27 серпня 2004 р.1, основними завданнями Мінтрансу України є:

державне управління транспортним комплексом і дорожнім господарством України, використанням повітряного простору України, навігаційно-гідрографічним забезпеченням мореплавства;

організація безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України;

забезпечення реалізації державної політики щодо становлення та розвитку транспортного комплексу і дорожнього господарства України, національної мережі міжнародних транспортних коридорів, організація навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства, використання повітряного простору України для своєчасного, повного та якісного задоволення потреб населення і суспільного виробництва в перевезеннях усіма видами транспорту; забезпечення взаємодії та координації роботи автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господарства, здійснення заходів щодо розвитку єдиної

транспортної системи України;

створення рівних умов для розвитку господарської діяльності підприємств транспорту всіх форм власності;

створення умов для інтеграції транспортного комплексу і до- рожнього господарства України до європейської та світової транс- портної системи.

Міністерство транспорту та зв'язку України відповідно до по- кладених на нього завдань:

здійснює державне управління автомобільним, авіаційним, залізничним, морським і річковим транспортом, а також дорожнім господарством;

здійснює координацію роботи підприємств, установ та орга- нізацій автомобільного, авіаційного, залізничного, морського і річкового транспорту, дорожнього господарства, їх об'єднань, що належать до сфери управління Мінтрансзв'язку України;

вживає заходів щодо розвитку єдиної транспортної системи України, створення і функціонування національної мережі між- народних транспортних коридорів та інфраструктури транспорт- ного комплексу і дорожнього господарства України;

здійснює заходи щодо реалізації єдиної державної економічної, тарифної, інвестиційної, науково-технічної, кадрової та соціальної політики в галузі транспорту і дорожнього господарства, у сфері використання повітряного простору України та обслуговування повітряного руху, навігаційно-гідрографічного забезпечення мореплавства;

здійснює нагляд за додержанням підприємствами, установами та організаціями всіх форм власності (крім Міністерства оборони України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ

України, Державного комітету у справах охорони державного кордону України, Управління державної охорони України, а також підприємств, установ, організацій, що належать до сфери їх управління) вимог нормативно-правових актів щодо безпеки польотів, судноплавства, руху відповідно на авіаційному, морському і річковому, залізничному та автомобільному транспорті;

бере участь у розробленні проектів Державної програми еко- номічного і соціального розвитку України, Державного бюджету України, Програми діяльності Кабінету Міністрів України;

здійснює відповідно до законодавства України функції з управління об'єктами державної власності, що належать до сфери управління Міністерства;

здійснює відповідно до законодавства заходи щодо досудо- вої санації державних підприємств, які належать до сфери управління Мінтрансзв'язку України, готує пропозиції щодо обсягів і напрямів державних капітальних вкладень у галузь;

організовує і в установленому порядку контролює роботу, пов'язану із забезпеченням безпеки руху транспортних засобів;

забезпечує у випадках, передбачених законодавством, ліцен- зування окремих видів підприємницької діяльності;

затверджує галузеві стандарти, в межах повноважень, ви- значених законодавством, організовує, координує та контролює здійснення сертифікації у галузі;

вживає заходів до зменшення шкідливого впливу функціо- нування транспорту на довкілля та забезпечує екологічну безпеку на транспорті;

організовує розроблення проектів нормативно-правових актів з питань функціонування та безпечної роботи транспортного комплексу і дорожнього господарства України, навігаційно- гідрографічного забезпечення мореплавства, використання по- вітряного простору України;

здійснює загальне керівництво проведенням державної ре- єстрації морських суден, цивільних повітряних суден, диплому- ванням спеціалістів морського флоту, роботою рятувальної, лоц- манської та гідрографічної служб морського і річкового транспорту; забезпечує виконання завдань з мобілізаційної підготовки та мобілізаційної готовності держави в межах повноважень, визначених законодавством;

здійснює функції компетентного державного органу з пере-

везення небезпечних вантажів залізничним, автомобільним, по-

вітряним, морським і річковим транспортом та великовагових і негабаритних вантажів автомобільним транспортом;

здійснює управління єдиною транспортною системою України в особливий період;

виконує інші функції, що випливають з покладених на нього завдань.

Кожна з підгалузей єдиної транспортної системи України має свої органи управління, а також транспортні і інші організації, які входять до цієї підгалузі. Певне уявлення про них може дати система організацій залізничного транспорту.

З метою забезпечення державних і суспільних інтересів, сво- боди підприємництва і формування ринку транспортних послуг, безпеки перевезень, захисту навколишнього природного середо- вища Кабінет Міністрів України визначає умови і порядок ор- ганізації діяльності залізничного транспорту загального корис- тування, сприяє його пріоритетному розвитку, надає підтримку в задоволенні потреб залізниць у рухомому складі, матеріально- технічних і паливно-енергетичних ресурсах.

Крім Міністерства транспорту та зв'язку, яке здійснює дер- жавне управління транспортним комплексом, управління заліз- ницями та іншими підприємствами залізничного транспорту, що належать до загальнодержавної власності, здійснюється органом управління залізничним транспортом -- Державною адміністрацією залізничного транспорту України (далі -- Укрзалізниця), підпорядкованим Міністерству транспорту та зв'язку України. Укрзалізниця діє на підставі Положення про Державну адміністрацію залізничного транспорту України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 лютого 1996 р.№ 262і.

Виключно до компетенції Укрзалізниці, яка здійснює функції господарюючого суб'єкта належить управління процесом пе- ревезень у внутрішньому і міжнародному сполученнях, а також регулювання виробничо-господарської діяльності у сфері орга- нізації і забезпечення цього процесу залізницями, підприємствами, установами та організаціями, які Укрзалізниця проводить централізовано.

Основною організаційною ланкою на залізничному транспорті є залізниця. Створення, реорганізація, ліквідація та визначення

територіальних меж залізниць, призначення і звільнення їх керівників здійснюються рішеннями Кабінету Міністрів України за поданням Міністерства транспорту України. В Україні діють шість залізниць -- Донецька, Львівська, Одеська, Південна, Південно- Західна, Придніпровська.

Повноваження, права та обов'язки залізниць визначаються Законом «Про залізничний транспорт», їх статутами. Затвердження статутів залізниць здійснюється Міністерством транспорту України за погодженням з Мінекономіки України та Ан- тимонопольним комітетом України.

Створення, реорганізація та ліквідація підприємств, установ і організацій, які входять до складу залізниць, затвердження їх статутів (положень), а також укладання контрактів (трудових договорів) з їх керівниками здійснюються у порядку, встанов- леному чинним законодавством України, а також статутами за- лізниць.

§ 4. Транспортні господарські договори

Перевезення вантажів залізничним транспортом організо- вуються на договірних засадах. Форма договору про організацію перевезень вантажів встановлюється Правилами. Для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень127. Місячне планування перевезення ван-

тажів здійснюється залізницями відправлення на основі поточних або довгострокових договорів про організацію перевезення вантажів та замовлень відправників.

Умови та порядок організації перевезення в усіх видах спо- лучення визначаються Правилами.

Порядок розроблення, термін подання заявок, затвердження планів та облік виконання перевезень вантажів встановлюються Правилами, а військових перевезень -- спеціальними інструкціями. За договором залізничного перевезення вантажу залізниця зобов'язується доставити ввірений їй вантажовідправником вантаж у пункт призначення в зазначений термін і видати його одержувачу, а відправник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату.

Основним перевізним документом є накладна, оформлена відповідно до Статуту залізниць та Правил перевезення вантажів і надана залізниці відправником разом з вантажем. Накладна є обов'язковою двосторонньою письмовою формою угоди на перевезення вантажу, яка укладається між відправником та за- лізницею на користь третьої сторони -- одержувача. Накладна одночасно є договором на заставу вантажу для забезпечення га- рантії внесення належної провізної плати та інших платежів за перевезення. Накладна супроводжує вантаж на всьому шляху перевезення до станції призначення.

Виконання залізницею додаткових операцій, пов'язаних з пе- ревезенням вантажів (завантаження, розвантаження, зважування, експедирування тощо), здійснюється на підставі окремих договорів. Хоча за загальним правилом завантаження вантажів у вагони

(контейнери), а також вивантаження з них здійснюється від- правниками та одержувачами, проте залізниці можуть брати на себе виконання вантажних робіт за договорами з відправниками або одержувачами.

Для транспортного обслуговування відправників і одержувачів

у місцях загального користування у складі залізниць можуть у встановленому порядку утворюватись підприємства механізованих вантажних робіт, а на під'їзних коліях -- з об'єднання підприємств залізничного транспорту.

Залізниця зобов'язана подавати під завантаження справні, придатні для перевезення відповідного вантажу, очищені від за- лишків вантажу, сміття, реквізиту, а у необхідних випадках -- продезинфіковані вагони та контейнери.

Додаткова підготовка вагонів та контейнерів під завантаження вантажів, що потребують особливих умов перевезення і збе

рігання, може здійснюватися залізницею на підставі договору за рахунок відправника.

Договір про перевезення вантажу автомобільним транспортом

загального користування укладається відповідно до цивільного законодавства між замовником та виконавцем у письмовій формі

(договір, накладна, квитанція тощо). Істотними умовами договору є:

найменування та місцезнаходження сторін; найменування та кількість вантажу, його пакування; місце та час навантаження і розвантаження; вартість перевезення;

інші умови, узгоджені сторонами (ст. 50 Закону «Про авто- мобільний транспорт»).

Замовник за договором про перевезення вантажу автомобільним транспортом загального користування має право отримати компенсацію згідно з законодавством за пошкодження або псування вантажу, часткову чи повну його втрату або несвоєчасність доставки.

Замовник за договором про перевезення вантажу зобов'язаний:

забезпечити своєчасне та повне оформлення документів на перевезення вантажу;

утримувати власні під'їзні шляхи до вантажних пунктів, ван- тажні майданчики, рампи тощо у стані, що відповідає вимогам законодавства з питань охорони праці, техніки безпеки та безпеки руху;

здійснювати вантажні операції, закріплення, накриття, ув'я- зування та пломбування вантажу, зняття кріплень і покриттів та очищення автомобільного транспортного засобу від залишків вантажу;

забезпечувати вимоги законодавства з питань охорони праці і техніки безпеки при вантажних операціях.

Автомобільний перевізник має право:

відмовитися від приймання вантажу для перевезення, якщо замовником не підготовлено вантаж чи необхідні документи або внесені без попереднього узгодження з ним зміни до реквізитів цих документів;

відмовитися від перевезення вантажу, якщо замовник подає до перевезень вантаж, не обумовлений договором про перевезення, пакування вантажу не відповідає встановленим законодавством вимогам, ушкоджена тара або нечітким є відтиск пломби тощо;

одержувати відшкодування від замовника, якщо автомобільний

транспортний засіб був пошкоджений під час вантажних робіт або

під час перевезення вантажу з вини замовника. Автомобільний перевізник зобов'язаний: при укладанні договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом передбачати для персоналу перевізника встановлені законодавством умови праці та відпочинку; забезпечити виконання умов договору про перевезення вантажу автомобільним транспортом у межах, визначених законодавством та

цим договором;

забезпечити збереження вантажу, прийнятого до перевезення, до передачі вантажовласнику (уповноваженій ним особі) у пункті призначення;

відшкодовувати замовнику збитки за пошкодження або псу- вання вантажу, часткову чи повну його втрату, а також збитки, завдані внаслідок несвоєчасної доставки вантажу.

Умови морського перевезення вантажів визначаються дого- вором.

Морські перевезення для державних потреб здійснюються у порядку, встановленому чинним законодавством України.

Перевізник і вантажовласник у разі необхідності здійснення систематичних перевезень вантажів можуть укладати довго- термінові договори про організацію морських перевезень.

За договором морського перевезення вантажу перевізник або фрахтівник зобов'язується перевезти доручений йому відправником вантаж із порту відправлення в порт призначення і видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (одержувачу), а відправник або фрахтувальник зобов'язується сплатити за перевезення встановлену плату (фрахт).

Фрахтувальником і фрахтівником визнаються особи, що уклали між собою договір фрахтування судна (чартер).

Договір морського перевезення вантажу повинен бути укла- дений у письмовій формі.

Документами, що підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу, є:

1) рейсовий чартер -- якщо договір передбачає умову надання для перевезення всього судна, його частини або окремих суднових приміщень;

2) коносамент -- якщо договір не передбачає умови, зазначеної вище;

3) інші письмові докази.

Рейсовий чартер повинен містити основні реквізити: на-

йменування сторін, судна і вантажу, порту відправлення і при- значення (або місця направлення судна). До рейсового чартеру можуть бути включені за згодою сторін інші умови і застереження. Рейсовий чартер підписується фрахтівником (перевізником) і фрахтувальником або їх уповноваженими представниками.

Після приймання вантажу до перевезення перевізник вантажу, капітан або агент перевізника зобов'язані видати відправнику коносамент, який є доказом прийому перевізником вантажу, зазначеного в коносаменті.

Перевізник може видати інший, ніж коносамент, документ на підтвердження отримання вантажу для перевезення. Такий документ є першорядним доказом укладання договору морського перевезення і приймання перевізником вантажу, як його описано в цьому документі.

Коносамент складається на підставі підписаного відправником документа, в якому, зокрема, повинні міститися дані, зазначені в пунктах 4--8 статті 138 Кодексу торговельного мореплавства.

Відправник відповідає перед перевізником за всі наслідки, що виникли в результаті неправильності або неповноти відомостей, зазначених у згаданому документі.

У коносаменті зазначаються:

1) найменування судна, якщо вантаж прийнято до перевезення на визначеному судні;

2) найменування перевізника;

3) місце приймання або навантаження вантажу;

4) найменування відправника;

5) місце призначення вантажу чи, при наявності чартеру, місце призначення або направлення судна;

6) найменування одержувача вантажу (іменний коносамент) або визначення, що коносамент видано «наказу відправника», або найменування одержувача з зазначенням, що коносамент видано

«наказу одержувача» (ордерний коносамент), або визначенням, що коносамент видано на пред'явника (коносамент на пред'явника);

7) найменування вантажу, його маркування, кількість місць чи кількість та/або міра (маса, об'єм), а в необхідних випадках -- дані про зовнішній вигляд, стан і особливі властивості вантажу;

8) фрахт та інші належні перевізнику платежі або зазначення, що фрахт повинен бути сплачений згідно з умовами, викладеними в рейсовому чартері або іншому документі, чи зазначення, що фрахт повністю сплачено;

9) час і місце видачі коносамента;

10) кількість складених примірників коносамента;

11) підпис капітана або іншого представника перевізника.

За договором фрахтування судна на певний час судновласник зобов'язується за обумовлену плату (фрахт) надати судно фрахтувальнику для перевезення пасажирів, вантажів та для інших цілей торговельного мореплавства на певний час

Надане фрахтувальнику судно може бути укомплектоване екіпажем (тайм-чартер) або не споряджене і не укомплектоване екіпажем (бербоут-чартер).

Договір фрахтування судна на певний час повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору фрах- тування судна на певний час можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

У договорі фрахтування судна на певний час повинні бути вказані найменування сторін договору, назва судна, його технічні та експлуатаційні дані (вантажопідйомність, вантажомісткість, швидкість тощо), район плавання, мета фрахтування, розмір фрахту, термін дії договору, місце приймання і здавання судна.

Фрахтувальник може в межах прав, що надаються йому за договором фрахтування судна на певний час, укласти від свого імені самостійний договір фрахтування судна з третьою особою. Укладання такого договору не звільняє фрахтувальника від ви- конання договору, укладеного ним із судновласником.

Якщо судно зафрахтоване для перевезення вантажів, фрах- тувальник має право від свого імені укладати договори перевезення вантажів, підписувати чартери, видавати коносаменти та інші перевізні документи. Він несе відповідальність за зобов'язаннями, що випливають з цих документів, зокрема з коносаментів або інших перевізних документів.

За договором лізингу судна власник судна (лізингодавець) зобов'язується передати фрахтувальнику (лізингоодержувачу) судно без екіпажу для використання з метою торговельного мореплавства на визначений термін, після закінчення якого до лі- зингоодержувача переходить право власності на судно.

Лізингоодержувач зобов'язується сплатити лізингову плату, в яку включаються плата за користування судном і його вартість за договором морського лізингу.

Договір лізингу українського державного судна може бути укладено лише з дотриманням вимог, передбачених статтею 17

Кодексу торговельного мореплавства.

Договір лізингу повинен бути укладений у письмовій формі. Наявність і зміст договору лізингу судна можуть бути доведені виключно письмовими доказами.

У договорі лізингу судна повинні бути вказані найменування сторін, мета договору, назва судна, рік побудування судна, його клас, вантажопідйомність або вантажомісткість, потужність двигунів, швидкість ходу і витрата пального, термін користування, після закінченні якого до лізингоодержувача переходить право власності на судно, розмір і термін внесення лізингової плати, місце

і час передачі судна лізингоодержувачу та інші необхідні дані.

За договором морського буксирування власник одного судна зобов'язується за винагороду відбуксирувати інше судно чи пла- вучий об'єкт на певну відстань або буксирувати його протягом певного часу чи для виконання маневру.

Законодавець розрізняє два види договорів морського бук- сирування: договір портового буксирування і договір міжпор- тового буксирування.

За договором портового буксирування буксировласник за ви- нагороду здійснює ввід у порт або вивід з порту суден та інших плавучих об'єктів, виконання маневрів судна, що буксирується, швартових та інших операцій у портових водах.

Договір портового буксирування може бути укладено в усній формі.

За договором міжпортового буксирування власник одного судна (буксира) зобов'язується за винагороду буксирувати інше судно або інший плавучий об'єкт з одного порту (пункту) до іншого порту (пункту).

Договір міжпортового буксирування укладається у письмовій

формі. Договір повинен містити умови про порти (пункти)

відправлення і призначення, про час буксирування, про права і обов'язки сторін, про відповідальність за порушення договору, про

ті особливості об'єктів, що буксируються і можуть впливати на безпеку буксирування, про інші обставини, які сторони вважають за необхідне обумовити окремо.

Повітряні перевезення виконуються на підставі договору.

Кожний договір повітряного перевезення та його умови по- свідчуються документом на перевезення, який видається авіаційним підприємством або уповноваженими ним організаціями чи особами

(агентами).

Форми документів на перевезення та правила їх застосування встановлюються органом державного регулювання діяльності авіації України.

Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартера (фрахтування повітряного судна), за яким одна сторона (фрахтівник) зобов'язується надати іншій стороні

(фрахтувальнику) за плату всю місткість одного чи кількох по- вітряних суден на один або кілька рейсів для повітряного пере- везення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству України.

Перевезення вантажів і буксирування плотів та суден внут- рішніми водними шляхами здійснюються за планами, затвердже- ними у встановленому порядку.

Вантажовідправник зобов'язаний одночасно з пред'явленням вантажу надати пароплавству накладну. Накладна підписується вантажовідправником, супроводжує вантаж на всьому шляху його слідування і видається вантажоодержувачу в пункті призначення разом з вантажем.

На підставі накладної порт або пристань відправлення складає дорожню відомість, що також слідує разом з вантажем і після видачі вантажу в пункті призначення залишається у пароплавства.

На посвідчення приймання вантажу до перевезення ванта- жовідправнику видається квитанція.

Дата приймання вантажу до перевезення посвідчується ка- лендарним штемпелем порту або пристані відправлення на на- кладній, квитанції і дорожній відомості.

Накладні і квитанції складаються на ім'я певних вантажо- одержувачів.

За договором транспортного експедирування одна сторона

(експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони

(клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Зовнішньоекономічні договори (контракти) транспортного експедирування повинні відповідати вимогам законодавства про зовнішньоекономічну діяльність.

Для систематичного надання послуг експедитора можуть укладатися довгострокові (генеральні) договори транспортного експедирування.

За договором транспортного експедирування експедитор може організувати перевезення за одним товарно-транспортним документом вантажів кількох різних клієнтів, які прямують з одного пункту відправлення та/чи в один пункт призначення, за умови, що експедитор виступає від імені усіх цих клієнтів як вантажовідправник та/чи вантажоодержувач.

Перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Такими документами можуть бути: авіаційна вантажна накладна (Аіг WaybUl); міжнародна автомобільна накладна (CMR); накладна СМГС

(накладна УМВС); коносамент (Bill of Ladmg); накладна ЦІМ (CIM); вантажна відомість (Cargo Marnfest); інші документи, визначені законами України.

Факт надання послуги експедитора при перевезенні під- тверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. З яких елементів складається єдина транспортна система

України?

2. Які суб'єкти входять до складу залізничного транспорту?

3. Які суб'єкти входять до складу морського транспорту?

4. Які суб'єкти входять до складу річкового транспорту?

5. Які суб'єкти входять до складу автомобільного транспорту?

6. Які суб'єкти входять до складу авіаційного транспорту?

7. Назвіть основні нормативно-правові акти законодавства про транспорт.

8. Які основні завдання покладені на Міністерство транспорту і зв'язку України?

9. Які господарські транспортні договори можуть укладатися на залізничному транспорті?

10. Які умови мають встановлюватися в договорі на перевезен- ня вантажів автомобільним транспортом?

11. Які документи підтверджують наявність і зміст договору морського перевезення вантажу?

12. Що таке договір фрахтування судна?

13. Що таке чартерне повітряне перевезення?

ГЛАВА 23 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ КАПІТАЛЬНОГО БУДІВНИЦТВА

§ 1. Поняття капітального будівництва та джерела його фінансування

Капітальне будівництво -- це процес створення нових, а також розширення, реконструкція, технічне переоснащення діючих підприємств, об'єктів виробничого і невиробничого призначення, пускових комплексів (з урахуванням проектних робіт, проведення торгів (тендерів) у будівництві, консервації, розконсервації об'єктів, утримання дирекцій підприємств, що будуються, а також придбання технологічного обладнання, що не входить до кошторису об'єктів)128.

Розширення діючих підприємств охоплює як будівництво но- вих, так і розширення існуючих окремих цехів та об'єктів основ- ного, підсобного та обслуговуючого призначення на території діючих підприємств з метою створення додаткових або нових виробничих потужностей.

Реконструкція діючих підприємств являє собою переоблад- нання діючих цехів та об'єктів основного, підсобного та обслу- говуючого призначення без розширення існуючих будівель і споруд

основного призначення та без збільшення чисельності працівників з одночасним поліпшенням умов їх праці та охорони навколишнього природного середовища, здійснюване з метою вдосконалення виробництва та підвищення його техніко-еко- номічного рівня, збільшення виробничих потужностей, зміни номенклатури продукції та поліпшення її якості.

Технічне переоснащення діючих підприємств -- це комплекс заходів щодо підвищення техніко-економічного рівня окремих виробництв, цехів і дільниць на основі впровадження передової техніки та технології, механізації та автоматизації виробництва, модернізації та заміни застарілого і фізично зношеного устатку- вання на нове більш продуктивне. Технічне переоснащення здійс- нюється без розширення виробничих площ.

Фінансування капітального будівництва може здійснюватися за рахунок:

-- коштів державного бюджету, передбачених на фінансування капітального будівництва (державні капітальні вкладення);

-- інвестицій, що спрямовуються на фінансування капітального будівництва, у загальному обсязі яких є частка державних капітальних вкладень (змішані капітальні вкладення);

-- грошових коштів самих суб'єктів господарювання (отри- маних від здійснення господарської діяльності, а також внаслідок відчуження від держави засобів виробництва, що є державною власністю і закріплені за державним підприємством, банківських кредитів тощо).

Підприємствам, установам та організаціям державної і кому- нальної форми власності державні капітальні вкладення надаються на безповоротній основі, а підприємствам, установам та організаціям іншої форми власності -- на умовах кредиту для фі- нансування капітального будівництва, проектні терміни якого не перевищують трьох, а в окремих випадках -- п'яти років.

Для здійснення видатків на капітальне будівництво за рахунок державних капітальних вкладень замовники подають до від- повідних органів Державного казначейства за місцем розташування такі документи:

титул будови (об'єкта) або титул перехідної будови (об'єкта). Титул будови (об'єкта) визначає основні техніко-економіч- ні показники будови (об'єкта) і містить такі відомості: найменування будови (об'єкта) та її місцезнаходження, сфера управління, до якої вона належить, галузь, характер будівництва (нове будівництво,

розширення, реконструкція, технічне переоснащення підприємства, об'єкта, споруди), обсяг капіталовкладень та завдання щодо введення у дію потужностей і основних фондів на весь період будівництва з розподілом за роками та врахуванням нормативних термінів тривалості будівництва;