Господарське право

г) зупинення операцій за рахунками суб'єктів господарювання, як вид адміністративно-господарських санкцій, застосовується у випадках, встановлених ст. 243 ГК, а саме:

-- у разі відмови органів управління або посадових осіб суб'єк- та господарювання у проведенні документальної перевірки чи у допуску працівників податкових органів для обстеження при- міщень, що використовуються для здійснення господарської ді- яльності;

-- у разі ненадання податковим та іншим органам чи їх поса- довим особам встановленої законом звітності, розрахунків, де- кларацій чи інших документів, пов'язаних з обчисленням та спла- тою податків, зборів (обов'язкових платежів);

д) застосування антидемпінгових, компенсаційних чи спе- ціальних заходів може мати місце у разі здійснення окремими учасниками господарських відносин зовнішньоекономічної ді- яльності, пов'язаної з одержанням незаконної переваги на ринку України (здійснення демпінгового імпорту, субсидованого імпорту,

а також інших дій, які визначаються законом як недобросовісна конкуренція), що завдало шкоди економіці України або спричинило загрозу виникнення такої шкоди;

е) припинення експортно-імпортних операцій (ч. 1 ст. 245 ГК) як санкція застосовується у випадках недобросовісної конкуренції, розміщення валютних цінностей з порушенням встановленого законодавством порядку на рахунках та вкладах за межами України,

а також в інших випадках, якщо дії учасників зовнішньоекономічної діяльності завдають шкоди економіці України;

є) застосування індивідуального режиму ліцензування -- це санкція, що застосовується за порушення суб'єктами господа- рювання правил здійснення зовнішньоекономічної діяльності щодо антимонопольних заходів, заборони недобросовісної конкуренції та інших правил, якими встановлюються певні обмеження чи заборони

у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

ж) зупинення дії ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання певних видів господарської діяльності; анулювання ліцензії (патенту) на здійснення суб'єктом господарювання окремих видів господарської діяльності; обмеження або зупинення діяльності суб'єкта господарювання. Ці три види санкцій тісно пов'язані між собою підставами застосування.

Як встановлено ст. 246 ГК, здійснення будь-якої господарської 3д2ія8льності, що загрожує життю і здоров'ю людей або стаГнлоаввиат7ь

підвищену небезпеку для довкілля, забороняється.

У разі здійснення господарської діяльності з порушенням екологічних вимог діяльність суб'єкта господарювання може бути обмежена або зупинена Кабінетом Міністрів України, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, а також іншими упов- новаженими органами в порядку, встановленому законом.

До підприємств торгівлі, громадського харчування і сфери послуг, що неодноразово допустили реалізацію недоброякісних товарів або систематично порушують встановлені законодавством правила торгівлі та надання послуг або умови зберігання і транспортування товарів, крім господарських та адміністративно- господарських санкцій, передбачених ГК, можуть застосовуватися також спеціально передбачені законом про захист прав споживачів адміністративно-господарські санкції, включаючи вилучення недоброякісних товарів та зупинення діяльності зазначених суб'єктів у встановленому законом порядку. Органи державної влади з питань захисту прав споживачів мають право у випадках і порядку, передбачених законом, приймати обов'язкові рішення про припинення суб'єктом господарювання виробництва продукції

(виконання робіт, послуг), відвантаження і реалізації товарів, що не відповідають вимогам нормативних актів;

з) скасування державної реєстрації та ліквідація суб'єкта

господарювання може мати місце у разі здійснення суб'єктом гос- подарювання діяльності, що суперечить закону чи установчим документам. Скасування державної реєстрації суб'єкта господа- рювання провадиться за рішенням суду, що є підставою для лі- квідації даного суб'єкта господарювання відповідно до ст. 59 ГК91. Ліквідація суб'єкта господарювання у зв'язку із скасуванням його державної реєстрації за порушення закону здійснюється в порядку, встановленому ст. 60, 61 ГК.

До суб'єктів господарювання можуть застосовуватися й інші адміністративно-господарські санкції, встановлені ГК та іншими законами.

Суб'єкт господарювання має право оскаржити до суду рішення будь-якого органу державної влади або органу місцевого

самоврядування щодо застосування до нього адміністративно- господарських санкцій (ч. 1 ст. 249 ГК).

У разі прийняття органом державної влади або органом міс- цевого самоврядування акта, що не відповідає законодавству, і порушує права чи законні інтереси суб'єкта господарювання, останній відповідно до ст. 20 ГК має право звернутися до суду із заявою про визнання такого акта недійсним.

Збитки, завдані суб'єкту господарювання у зв'язку з непра- вомірним застосуванням до нього адміністративно-господарських санкцій, підлягають відшкодуванню в порядку, встановленому ГК та іншими законами.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть особливі ознаки господарсько-правової відповідаль-

ності.

2. На яких принципах базується господарсько-правова відпо- відальність?

3. Назвіть умови господарсько-правової відповідальності.

4. Назвіть склад збитків, що підлягають відшкодуванню у разі порушення господарського зобов'язання.

4. Який досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності встановлено законом?

5. Назвіть способи встановлення штрафних санкцій у договорі.

6. У чому полягають особливості застосування оперативно-гос- подарських санкцій?

7. Які адміністративно-господарські санкції є заходами майно- вого характеру?

8. Які адміністративно-господарські санкції належать до захо- дів організаційно-правового характеру?

ГЛАВА 16 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКРУТСТВА

§ 1. Поняття банкрутства. Суб'єкти у відносинах банкрутства

Порядок і умови визнання суб'єктів підприємництва банк- рутами з метою задоволення претензій кредиторів врегульовані положеннями Глави 23 ГК «Визнання суб'єкта підприємництва банкрутом», а також Законом України від 14 травня 1992 р. (в редакції Закону від 30 червня 1999 р.) «Про відновлення пла- тоспроможності боржника або визнання його банкрутом»92.

Цей Закон встановлює умови та порядок відновлення пла- тоспроможності суб'єкта підприємницької діяльності -- боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури, повного або часткового задоволення вимог кредиторів.

Положення цього Закону застосовуються також і до юридичних осіб, які діють у формі споживчого товариства, благодійного чи іншого фонду (тобто не є суб'єктами підприємницької діяльності).

Разом з тим, положення цього Закону не застосовуються до

юридичних осіб -- казенних підприємств, а також до юридичних осіб -- підприємств, що є об'єктами права комунальної власності, якщо стосовно них виключно на пленарному засіданні відповідної ради органів місцевого самоврядування прийняті рішення щодо цього.

Окремі відносини щодо провадження у справах про банкрутство регулюються також Господарським процесуальним кодексом України, про що в Законі робляться спеціальні застереження. Особливості провадження у справах про банкрутство банків регулюються Законом України «Про банки і банківську діяльність»93, а порядок продажу майна банкрута регулюється також

з урахуванням вимог Законів України «Про приватизацію державного майна» та «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)».

Такими є основні нормативні акти про банкрутство, поняття якого містить ст. 1 Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом».

Згідно з ч. 2 ст. 209 ГК банкрутством вважається нездатність боржника відновити свою платоспроможність та задовольнити визнані судом вимоги кредиторів інакше як через застосування визначеної судом ліквідаційної процедури. З порівняльного аналізу назви ст. 209 ГК -- «Неспроможність суб'єкта підприємництва» і змісту цієї статті можна зробити висновок, що законодавець вживає терміни «нездатність» і «неспроможність» як тотожні (це важливо, оскільки Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» оперує терміном «неспроможність»).

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (далі -- Закон) розуміє під неплато- спроможністю неспроможність суб'єкта підприємницької діяль- ності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заро- бітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів) не інакше як через відновлення платоспроможності. З наведеного визначення випливає, що банкрутство має економічний і правовий характер.

З економічної точки зору банкрутство є неспроможністю про- довження суб'єктом своєї підприємницької діяльності внаслідок її економічної нерентабельності, безприбутковості. Суб'єкт підприємництва має стільки боргів перед кредиторами і зобов'язань перед бюджетом, що коли їхні вимоги будуть пред'явлені у визначені для цього строки, то майна суб'єкта -- активів у ліквідній формі -- не вистачить для їх задоволення.

Юридичний аспект банкрутства полягає насамперед у тому, що

у суб'єкта є кредитори, тобто особи, що мають підтверджені документами майнові вимоги до нього як до боржника. Це майнові правовідносини банкрутства, здійснення яких у встановленому законом порядку може призвести до ліквідації суб'єкта під- приємництва.

Особливістю Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» є те, що цей Закон ре- гулює дві великі групи суспільних відносин -- матеріальні (ор- ганізаційно-правові та частково процедурні), що пов'язані з від- новленням платоспроможності боржника, та процесуальні -- по- в'язані з визнанням боржника банкрутом.

Матеріальні відносини складаються, як правило, при здійсненні

заходів щодо запобігання банкрутству боржника (надання фінансової допомоги, досудова санація). Окремі матеріальні відносини виникають і функціонують також при застосуванні судових процедур (розпорядження майном боржника, вжиття заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, перед- бачених планом санації тощо).

Внаслідок порушення справи про банкрутство виникає ком- плекс процесуальних правовідносин щодо: порушення провадження

у справі, забезпечення грошових вимог кредиторів, попереднього засідання господарського суду, судової санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, мирової угоди, припинення провадження у справі про банкрутство тощо.

Суб'єктами банкрутства (банкрутами) чинний Закон визнає не лише юридичних осіб, як це було раніше, але і фізичних осіб, зареєстрованих як суб'єкти підприємницької діяльності. Причому, як це випливає зі змісту окремих положень ст. 1 Закону, суб'єктами банкрутства можуть бути лише особи однієї категорії -- суб'єкти підприємництва, які називаються в Законі боржниками або банкрутами.

Згідно з ч. 3 ст. 214 ГК процедури, передбачені кодексом

(розпорядження майном боржника, мирова угода, санація борж- ника, ліквідація банкрута -- ч. 1 ст. 212 ГК), не застосовуються до казенних підприємств. До державних підприємств, які відповідно до закону не підлягають приватизації, вказані процедури застосовуються в частині санації чи ліквідації лише після виклю- чення їх у встановленому порядку з переліку об'єктів, що не під- лягають приватизації.

Щодо окремих категорій суб'єктів підприємництва (наприклад, містоутворюючих, особливо небезпечних, сільськогосподарських підприємств; страховиків, професійних учасників ринку цінних паперів; громадян-підприємців тощо) закон

визначає особливості регулювання відносин, пов'язанихГлзавбаан1- крутством.

Відносини, пов'язані з банкрутством, учасниками яких є іно- земні кредитори, регулюються законодавством України з ура- хуванням відповідних положень міжнародних договорів, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 6 ст. 214 ГК).

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» не поширюється на юридичних осіб, які не займаються згідно з їх статутами (положеннями) систематичною підприємницькою діяльністю, та на фізичних осіб -- не підприємців.

Боржник -- це суб'єкт підприємницької діяльності, неспро- можний виконати свої грошові зобов'язання перед кредиторами, у тому числі зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів), протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати.

Боржником відповідний суб'єкт вважається на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, банкрутом -- після того, як господарський суд прийме постанову про визнання боржника банкрутом.

З іншого боку, у відносинах банкрутства виступають креди- тори. Це можуть бути юридичні або фізичні особи, які мають у встановленому порядку підтверджені документами вимоги щодо грошових зобов'язань до боржника, щодо виплати заборгованості по заробітній платі працівникам боржника, а також органи державної податкової служби та інші державні органи, які здійснюють контроль за правильністю та своєчасністю справляння страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів). До інших державних органів Закон, зокрема, відносить: органи місцевого самоврядування або центральні органи виконавчої влади (п. 2 ст.

42; п. 2 ст. 43); державні органи з питань надзвичайних ситуацій та

у справах захисту населення від наслідків Чорнобильської катастрофи, з питань охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, з питань геології та використання надр (п. 2 ст. 43); державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю (п. 1 ст. 45); державний орган з питань регулювання ринку цінних паперів (п. 1 ст. 46).

Відповідно до Закону кредитори поділяються на два вГилдаива--2

конкурсні і поточні. Конкурсні кредитори -- це кредитори за ви- могами до боржника, що виникли до порушення провадження у справі про банкрутство або що визнані як конкурсні згідно з за- коном і зобов'язання яких не забезпечені заставою майна боржника. Поточні кредитори -- це кредитори за вимогами до боржника, що виникли після порушення провадження у справі про банкрутство.

§ 2. Організаційно-правові питання запобігання банкрутству

На відміну від попередньої редакції Закону «Про банкрутство», положення якого регулювали головним чином процедуру визнання боржника банкрутом, чинний з 1 січня 2000 року Закон України

«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його

банкрутом» містить значну кількість норм, спрямованих на запобігання банкрутству, що свідчить про зміну орієнтирів держави стосовно такого важливого ринкового інструменту, яким є банкрутство.

Відповідно до ч. 1 ст. 214 ГК та п. 1 ст. 2 Закону державну політику щодо запобігання банкрутству, забезпечення умов реа- лізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом щодо державних підприємств та під- приємств, у статутному фонді яких частка державної власності перевищує двадцять п'ять відсотків, а також суб'єктів підпри- ємницької діяльності інших форм власності у випадках, перед- бачених Законом, здійснює державний орган з питань банкрутства, який діє на підставі положення, затвердженого у встановленому порядку.

Відповідно до Положення про Міністерство економіки України, затвердженого Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р., Міністерство економіки, зокрема:

а) здійснює повноваження державного органу з питань бан- крутства відповідно до Закону України «Про відновлення пла- тоспроможності боржника або визнання його банкрутом»:

проводить державну політику щодо запобігання банкрутству, а також забезпечення умов реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом сто- совно підприємств та інших суб'єктів підприємницької діяльності у випадках, передбачених Законом;

сприяє створенню організаційних, економічних, інших умов,

необхідних для реалізації процедур відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом;

пропонує господарському суду кандидатури арбітражних ке- руючих (розпорядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів) для державних підприємств, щодо яких порушено справу про банкрутство, та в інших випадках, передбачених Законом94;

організовує систему підготовки арбітражних керуючих (роз- порядників майна, керуючих санацією, ліквідаторів);

здійснює ліцензування діяльності фізичних осіб -- суб'єктів підприємницької діяльності, які здійснюють діяльність як ар- бітражні керуючі (розпорядники майна, керуючі санацією, лік- відатори);

забезпечує реалізацію процедури банкрутства щодо відсутнього боржника;

здійснює ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство, встановлює та затверджує форму подання арбітражним керуючим інформації, необхідної для ведення єдиної бази даних про підприємства, щодо яких порушено провадження у справі про банкрутство;

організовує у передбачених Законом випадках проведення експертизи фінансового становища підприємств при підготовці справи про банкрутство до розгляду або під час її розгляду гос- подарським судом у разі призначення судом експертизи та надання відповідного доручення;

готує у передбачених Законом випадках на запити суду, про- куратури або іншого уповноваженого органу висновки про на- явність ознак приховуваного, фіктивного банкрутства або дове- дення до банкрутства;

готує та подає на затвердження Кабінету Міністрів України у встановленому порядку типові документи щодо здійснення про- цедур банкрутства, здійснює методологічне забезпечення у цій сфері;

б) утворює державну госпрозрахункову установу (агентство) з питань банкрутства95;

затверджує положення про державну госпрозрахунковГулаувсата2-

нову (агентство) з питань банкрутства;

призначає на посаду та звільняє з посади керівника державної госпрозрахункової установи (агентства) з питань банкрутства, укладає та розриває з ним контракт;

в) проводить за участю міністерств, інших органів виконавчої влади аналіз фінансово-господарського становища суб'єктів підприємницької діяльності, що перебувають у державній влас- ності, з метою виявлення серед них боржників та запобігання їх банкрутству, розробляє за участю органів виконавчої влади від- повідні заходи;

вносить пропозиції щодо проведення досудової санації суб'єк- тів підприємницької діяльності, які перебувають у державній власності, погоджує в установленому порядку умови участі ін- весторів і кредиторів у проведенні досудової санації стосовно таких суб'єктів підприємницької діяльності, в тому числі з питань набуття права власності на майно підприємства, розпорядження частиною його продукції, оренди майна підприємства, задоволення вимог кредиторів шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора; забезпечує в установленому порядку фінансування заходів

щодо проведення досудової санації, погоджує умови досудової санації суб'єктів підприємницької діяльності, які перебувають у державній власності;

г) веде в установленому порядку реєстр суб'єктів підприєм- ницької діяльності, які мають грошові зобов'язання перед кре- диторами, в тому числі зобов'язання перед бюджетами та дер- жавними цільовими фондами;

проводить у встановленому порядку експертизу проектів, програм оздоровлення фінансового становища суб'єктів підпри- ємницької діяльності, включених до реєстру;

забезпечує разом з міністерствами, іншими органами вико- навчої влади дотримання інтересів держави під час проведення

суб'єктами підприємницької діяльності, включеними до реєст- ру, розрахунків, які здійснюються шляхом заліку заборгованості, вимог, зобов'язань, у тому числі перед бюджетами та державними цільовими фондами;

погоджує проведення викупу у суб'єктів підприємницької

діяльності, включених до реєстру, боргових зобов'язань перед бюджетами всіх рівнів;

д) формує та веде єдину базу даних про боржників, визнаних у встановленому порядку банкрутами;

е) бере участь у підготовці пропозицій щодо продажу частини майна боржника -- державного підприємства у процедурі санації, майна державного підприємства -- банкрута, стосовно якого господарським судом винесено ухвалу про ліквідацію;

є) розробляє разом з міністерствами, іншими центральними органами виконавчої влади пропозиції щодо створення нових робочих місць, соціального захисту і перепідготовки працівників, які вивільняються у зв'язку із здійсненням заходів щодо від- новлення платоспроможності суб'єктів підприємницької діяльності

-- боржників, із визнанням суб'єктів підприємницької діяльності --

боржників банкрутами;

ж) формує навчально-методичну базу підготовки фахівців з питань банкрутства, організовує їх навчання, підвищення ква- ліфікації.

Обов'язок вживати своєчасні заходи щодо запобігання бан- крутству підприємства-боржника, крім уповноваженого органу, ч. 1 ст. 211 ГК та Законом покладено також на засновників (учасників) боржника -- юридичної особи, власника майна, центральні органи виконавчої влади, органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, в межах їх повноважень.

Законодавством передбачено два види позасудових процедур, які можуть провадитися з метою запобігання банкрутству: фінансова допомога і відновлення платоспроможності боржника (досудова санація).

Фінансова допомога боржнику в розмірі, достатньому для по- гашення зобов'язань боржника перед кредиторами, у тому числі зобов'язань щодо сплати податків і зборів, може бути надана власником майна державного (комунального) або приватного підприємства, засновниками (учасниками) боржника -- юридичної особи, кредиторами боржника, іншими особами. Як встановлено ч. 3 ст. 211 ГК, подання фінансової допомоги боржнику пена себе відповідні зобов'язан3н38я перед особами, які подали допомогу, в порядку, встановленому законом.

Досудова санація -- це система заходів щодо відновлення платоспроможності боржника, які може здійснювати власник майна

(орган, уповноважений управляти майном) боржника, інвестор з метою запобігання банкрутству боржника шляхом ре- організаційних, організаційно-господарських, управлінських, ін- вестиційних, технічних, фінансово-економічних, правових заходів відповідно до законодавства до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення до- судової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет.

Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, наділеним господарською компетенцією щодо боржника, у поряд- ку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч. 4 ст. 211 ГК).

Порядок досудової санації державних підприємств затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 17 березня 2000 р. № 5151.

Санація боржника може застосовуватися не тільки як досу- дова, але і як судова процедура (у разі порушення провадження у справі про банкрутство). Оскільки порядок її проведення регламентується процесуальними нормами, це питання доцільно розглянути у відповідному параграфі цієї теми.

§ 3. Підстави для застосування банкрутства

Підставою для застосування банкрутства до суб'єкта під- приємництва є економічний фактор, визначений статтею 1 Закону

«Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» -- неспроможність суб'єкта підприєм

ницької діяльності виконати після настання встановленого строку їх сплати грошові зобов'язання перед кредиторами, в тому числі по заробітній платі, а також виконати зобов'язання щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів не інакше як через відновлення платоспроможності. Суб'єкт, неспроможний виконати зазначені грошові зобов'язання протягом трьох місяців після настання встановленого строку їх сплати, визнається Законом боржником.

Закон «Про відновлення платоспроможності боржника або

визнання його банкрутом» досить детально визначає поняття та склад грошових зобов'язань, під якими розуміються зобов'язання боржника заплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового договору та на інших підставах, передбачених цивільним законодавством України. Склад і розмір грошових зобов'язань, в тому числі розмір заборгованості за передані товари, виконані роботи і надані послуги, сума кредитів з урахуванням процентів, які зобов'язаний сплатити боржник, визначаються на день подачі в господарський суд заяви про порушення провадження

у справі про банкрутство, якщо інше не встановлено зазначеним Законом. До складу грошових зобов'язань боржника не зараховуються неустойка (пеня, штраф), визначена на день подання заяви до господарського суду, а також зобов'язання, що виникли внаслідок заподіяння шкоди життю та здоров'ю громадян, зобов'язання по виплаті авторської винагороди, зобов'язання перед засновниками (учасниками) борж- ника--юридичної особи, що виникають з такої участі.

Фактичною підставою для порушення справи про банкрутство може бути лише письмова заява до господарського суду, яка називається «заява про порушення справи про банкрутство» (п. 1 ст. 7 Закону). З такою заявою до господарського суду може звернутися будь-хто з кредиторів. Кредитори мають право об'єднати свої вимоги до боржника і звернутися до суду з однією заявою, що підписується всіма кредиторами, які об'єднали свої вимоги (п. 9 ст. 7).

Із заявою про порушення справи про банкрутство до гос- подарського суду може звернутися боржник з власної ініціативи. Боржник реалізує таке право за наявності майна, достатнього для покриття судових витрат, якщо інше не передбачено Законом.

Разом з тим, боржник зобов'язаний звернутися в місячний строк

до господарського суду з заявою про порушення справи про

банкрутство у разі виникнення таких обставин:

--задоволення вимог одного або кількох кредиторів приведе до неможливості виконання грошових зобов'язань боржника в повному обсязі перед іншими кредиторами;

--орган боржника, уповноважений відповідно до установчих документів або законодавства прийняти рішення про ліквідацію боржника, прийняв рішення про звернення в господарський суд з заявою боржника про порушення справи про банкрутство;

--при ліквідації боржника не у зв'язку з процедурою банк- рутства встановлено неможливість боржника задовольнити вимоги кредиторів у повному обсязі;

--в інших випадках, передбачених Законом (п. 5 ст. 7). Справа про банкрутство порушується господарським судом,

якщо безспірні вимоги кредитора (кредиторів) до боржника су- купно складають не менше трьохсот мінімальних розмірів заро- бітної плати, які не були задоволені боржником протягом трьох місяців після встановленого для їх погашення строку, якщо інше не передбачено Законом (п. 3 ст. 6).

Тут слід враховувати, що:

по-перше, безспірні вимоги кредиторів -- це вимоги креди- торів, визнані боржником, інші вимоги кредиторів, підтверджені виконавчими документами чи розрахунковими документами, за якими відповідно до законодавства здійснюється списання коштів з рахунків боржника;

по-друге, мінімальний розмір заробітної плати періодично змінюється, а тому змінюється і розмір безспірних вимог96.

Законом встановлені окремі особливості щодо розмірів без- спірних вимог і строку їх непогашення. Наприклад, заява про порушення справи про банкрутство відсутнього боржника може бути подана кредитором незалежно від розміру його вимог до боржника та строку виконання зобов'язань (п. 1 ст. 52); підставою для визнання банкрутом селянського (фермерського) господарства є його неспроможність задовольнити протягом шести місяців після закінчення відповідного періоду сільськогосподарських робіт вимоги кредиторів (п. 1 ст. 50).

§ 4. Провадження у справах про банкрутство

Провадження за цією категорією справ здійснюють органи правосуддя в господарських відносинах -- господарські суди. Під- відомчість цих справ господарським судам встановлює п. 1 ст. 6

Закону «Про відновлення платоспроможності боржника або ви- знання його банкрутом», згідно з яким справи про банкрутство підвідомчі господарським судам і розглядаються ними за місце- знаходженням боржника, та ст. 12 Господарського процесуального кодексу України, а провадження у справах про банкрутство регулюється Законом «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом», Господарським про- цесуальним кодексом України, іншими законодавчими актами.

Провадження у справах про банкрутство можна поділити на кілька стадій:

--порушення провадження у справі;

--підготовче засідання господарського суду;

--виявлення кредиторів та інвесторів;

--попереднє засідання господарського суду;

--проведення зборів кредиторів і утворення комітету кре- диторів;

--винесення ухвали про санацію;

--визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

--припинення провадження у справі про банкрутство. Розглянемо зазначені стадії детальніше.

На стадії порушення провадження у справі господарський суд розглядає заяву на предмет того, чи підлягає вона прийняттю, а справа -- порушенню.

Заява про порушення справи про банкрутство подається у письмовій формі і повинна містити відомості, зазначені в ст. 7

Закону. Крім того, до заяви мають бути додані документи, перелік яких визначений ст. 7 Закону в залежності від особи заявника

(кредитор, боржник, орган державної податкової служби). Із заяв про порушення справи про банкрутство справляється державне мито відповідно до закону.

Суддя господарського суду приймає заяву про порушення справи про банкрутство, якщо вона подана з дотриманням вста- новлених вимог.

Згідно з п. 2 ст. 8 Закону, суддя відмовляє в прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство, виносячи при цьому відповідну ухвалу, якщо:

боржник не включений до Єдиного державного реєстру під- приємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів під- приємницької діяльності;

подано заяву про порушення справи про банкрутство лікві- дованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі пере- творення) юридичної особи;

стосовно боржника юридичної чи фізичної особи -- суб'єкта підприємницької діяльності вже порушено справу про банкрутство; якщо вимоги кредиторів, які подали заяву про порушення справи про банкрутство, в сумі складають менше трьохсот мі- німальних розмірів заробітної плати, якщо інше не передбачено Законом;

вимоги кредиторів повністю забезпечені заставою.

Суддя не пізніше п'яти днів з дня надходження повертає заяву про порушення справи про банкрутство і додані до неї документи без розгляду, про що виносить ухвалу, якщо мають місце порушення, передбачені п. 1 ст. 9 Закону. Повернення заяви не перешкоджає повторному зверненню з нею до господарського суду

в загальному порядку після усунення допущеного порушення.

Заява про порушення справи про банкрутство може бути відкликана заявниками до опублікування в офіційному друко- ваному органі оголошення про порушення справи про банкрутство або після такого опублікування, якщо протягом місячного строку не надійшло інших заяв кредиторів щодо задоволення вимог.

При позитивному вирішенні питання щодо прийняття заяви суддя виносить ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство. Ухвала має бути винесена не пізніше 5 днів з дня надходження заяви. В ухвалі вказується про прийняття заяви до розгляду, про введення процедури розпорядження майном боржника, призначення розпорядника майна, дату проведення підготовчого засідання суду, яке має відбутися не пізніше ніж на тридцятий день з дня прийняття заяви про порушення справи про банкрутство, введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів:

забороняється стягнення на підставі виконавчих документів та інших документів, за якими здійснюється стягнення відповідно до законодавства;

не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов'язань і зобов'язань щодо сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, податків і зборів (обов'язкових платежів).

Мораторій на задоволення вимог кредиторів застосовується до вимог кредиторів щодо відшкодування збитків, що виникли у зв'язку з відмовою боржника від виконання зобов'язань, у порядку, передбаченому ч. 10 ст. 17 Закону.

Дія мораторію на задоволення вимог кредиторів не поши- рюється на виплату заробітної плати, аліментів, відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю та життю громадян, авторської ви- нагороди, а також на вимоги кредиторів, які виникли після по- рушення провадження у справі.

Дія мораторію не поширюється на задоволення вимог кре- диторів, що здійснюється боржником у порядку, встановленому ст.

14 Закону, або керуючим санацією згідно з планом санації, за-

твердженим господарським судом, або ліквідатором у ліквідаційній процедурі в порядку черговості, встановленому ст. 31 Закону.

Стягнення грошових коштів за вимогами кредиторів за зо- бов'язаннями, на які не поширюється дія мораторію, провадиться з рахунку боржника в установі банку. Контроль за такими стяг- неннями здійснює арбітражний керуючий.

Звернення стягнення на майно боржника за вимогами, на які не поширюється дія мораторію, здійснюється виключно за ухвалою господарського суду, в провадженні якого знаходиться справа про банкрутство боржника.

Ухвала направляється сторонам та державному органу з питань банкрутства.

Підготовче засідання господарського суду необхідне для: оцінки поданих документів; заслуховування пояснення сторін; розгляду обгрунтованості заперечень боржника; призначення

розпорядника майна, якщо при прийнятті заяви про порушення справи про банкрутство призначити його було неможливо; розгляду та вирішення інших питань, передбачених Законом.

З метою виявлення всіх кредиторів та осіб, які виявили бажання

взяти участь у санації боржника, суддя у підготовчому засіданні виносить ухвалу, якою зобов'язує заявника подати до офіційних

друкованих органів (газети Верховної Ради України «Голос

України» та газети Кабінету Міністрів України «Урядовий кур'єр», друкованих видань відповідної обласної ради за міс- цезнаходженням боржника) у десятиденний строк за його рахунок оголошення про порушення справи про банкрутство визначеного змісту.

За результатами розгляду заяви кредитора та відзиву боржника

у підготовчому засіданні виноситься ухвала, в якій, зокрема, мають бути визначені розмір вимог кредиторів, дата складання розпорядником майна реєстру вимог кредиторів, дата попереднього засідання суду, дата скликання перших загальних зборів кредиторів, дата засідання суду, на якому буде винесено ухвалу про санацію боржника, чи про визнання його банкрутом, чи припинення провадження у справі (п. 11 ст. 11 Закону).

Господарський суд має право за клопотанням сторін або учас- ників провадження у справі про банкрутство чи за своєю ініціа- тивою вживати заходів щодо забезпечення грошових вимог кре- диторів згідно з Господарським процесуальним кодексом України та п. 1 ст. 12 Закону, а також вводити мораторій на задоволення вимог кредиторів.

З метою забезпечення майнових інтересів кредиторів госпо- дарський суд вводить процедуру розпорядження майном боржника і призначає з числа осіб, зареєстрованих державним органом з питань банкрутства як арбітражні керуючі, розпорядника майна. Правовий статус розпорядника майна визначений, зокрема, ст. 13 Закону.

Виявлення кредиторів здійснюється шляхом подання кон- курсними кредиторами у місячний строк з дня опублікування оголошення про порушення справи про банкрутство до госпо- дарського суду письмових заяв про грошові вимоги до боржника та документів, що їх підтверджують. Вимоги конкурсних кредиторів, що заявлені після закінчення строку, встановленого для їх подання, або не заявлені взагалі, -- не розглядаються і вважаються погашеними, про що господарський суд зазначає в ухвалі, якою затверджує реєстр вимог кредиторів. Зазначений строк є граничним

і поновленню не підлягає.

Інвестори (фізичні та юридичні особи, які виявлять бажання взяти участь у процедурі санації боржника) подають розпоряднику майна заяву про участь у санації боржника та свої пропозиції щодо санації (план санації).

Попереднє засідання господарського суду проводиться не пізніше трьох місяців після проведення підготовчого засідання суду. Про попереднє засідання суду повідомляються сторони, а також інші учасники провадження у справі про банкрутство, до яких, крім сторін, згідно з Законом відносяться арбітражний керуючий

(розпорядник майна, керуючий санацією, ліквідатор), власник майна (орган, уповноважений управляти майном) боржника, а також у випадках, передбачених Законом, інші особи, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство, Фонд державного майна України, державний орган з питань банкрутства, представник органу місцевого самоврядування, представник працівників боржника.

У попередньому засіданні господарський суд розглядає реєстр вимог кредиторів, вимоги кредиторів, щодо яких були заперечення боржника і які не були включені розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів. За результатами розгляду господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначається розмір визнаних судом вимог кредиторів, які включаються розпорядником майна до реєстру вимог кредиторів, та призначається дата проведення зборів кредиторів.

Протягом десяти днів після винесення ухвали за результатами попереднього засідання господарського суду розпорядник майна повідомляє кредиторів згідно з реєстром вимог кредиторів про місце і час проведення зборів кредиторів та організує їх проведення. До компетенції зборів кредиторів належить прийняття рішення

про:

вибори членів комітету кредиторів;

визначення кількісного складу комітету кредиторів, визначення його повноважень, дострокове припинення повноважень комітету кредиторів або окремих його членів; інші питання, передбачені Законом.

Обраний на час дії процедур банкрутства зборами кредиторів комітет кредиторів (у складі не більше семи осіб) приймає рішення про:

вибори голови комітету;

скликання зборів кредиторів; підготовку та укладення мирової угоди; внесення пропозицій до господарського суду щодо продов- ження або скорочення строку процедур розпорядження майном боржника чи санації боржника;

звернення до господарського суду з клопотанням про відкриття процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття

ліквідаційної процедури, припинення повноважень арбітражного

керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора) та про призначення нового арбітражного керуючого (розпорядника майна, керуючого санацією, ліквідатора), надання згоди на укладення арбітражним керуючим значних угод боржника, чи угод боржника, щодо яких є заінтересованість; інші питання, передбачені Законом.

Господарський суд за клопотанням комітету кредиторів у строк, що не перевищує строку дії процедури розпорядження майном, установленого відповідно до Закону, має право винести ухвалу про проведення санації боржника та призначення керуючого санацією.

Санація вводиться на строк не більше дванадцяти місяців, який може бути продовжений ще до шести місяців або скорочений.

З дня винесення ухвали про санацію:

керівник боржника відсторонюється від посади у порядку, визначеному законодавством про працю, управління боржником переходить до керуючого санацією, крім випадку, передбаченого ст. 53 Закону;

припиняються повноваження органів управління боржника -- юридичної особи, повноваження органів управління передаються керуючому санацією. Органи управління боржника протягом трьох днів з дня прийняття рішення про санацію та призначення керуючого санацією зобов'язані забезпечити передачу керуючому санацією бухгалтерської та іншої документації боржника, печаток і штампів, матеріальних та інших цінностей;

арешт на майно боржника та інші обмеження дій боржника щодо розпорядження його майном можуть бути накладені лише в межах процедури санації, у разі, якщо вони не перешкоджають виконанню плану санації та не суперечать інтересам конкурсних кредиторів.

Здійснення санації боржника організовує керуючий санацією, правовий статус якого визначено положеннями ст. 17 Закону. Зокрема, керуючий санацією має право:

розпоряджатися майном боржника з урахуванням обмежень, передбачених Законом;

укладати від імені боржника мирову угоду, цивільно-правові, трудові та інші угоди;

подавати заяви про визнання угод, укладених боржником, недійсними.

Керуючий санацією в трьохмісячний строк з дня прийняття рішення про санацію має право відмовитися від виконання договорів боржника, укладених до порушення провадження у справі про банкрутство, не виконаних повністю або частково, якщо:

виконання договору завдає збитків боржнику; договір є довгостроковим (понад один рік) або розрахованим на одержання позитивних результатів для боржника в довгостроковій перспективі, крім випадків випуску продукції з технологічним циклом, більшим за строки санації боржника;

виконання договору створює умови, що перешкоджають від- новленню платоспроможності боржника.

Крім цього за заявою керуючого санацією господарський суд може визнати недійсною угоду боржника, що укладена або вико- нана боржником з окремим кредитором чи іншою особою після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом шести місяців, що передували дню порушення провадження у справі про банкрутство, якщо:

відповідно до такої угоди кредитору чи на його користь здійс- нено оплату його вимог, які виникли до укладення зазначеної угоди, або в рахунок оплати зазначених вимог передано (відчужено) майно боржника, за умови, якщо угоду укладено на день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість його майна, та якщо внаслідок реалізації угоди кредитор отримав більше, ніж він отримав би у разі ліквідації боржника, якби реалізація такої угоди не відбулася;

відповідно до такої угоди боржником відчужено або придбано майно за цінами, що є відповідно нижчими або вищими за ринкові, за умови, якщо до дня укладення угоди або внаслідок її виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів.

За угодою, що визнана господарським судом недійсною з ви-

щезазначених підстав, кожна із сторін зобов'язана повернути іншій

стороні все, що отримано за угодою, а у разі неможливості повернути отримане в натурі -- відшкодувати його вартість у гро- шовій формі за ринковими цінами, що існували на день укладення угоди.

У разі оспорювання зазначених угод господарський суд має виходити з презумпції недостатності майна боржника для задо- волення вимог кредиторів. Обов'язок доказування платоспро- можності (достатності майна для задоволення вимог кредиторів) покладається на боржника.

Угода боржника, що укладена або виконана боржником-- юридичною особою після порушення провадження у справі про банкрутство або протягом шести місяців, що передували дню порушення провадження у справі, що пов'язана з виплатою (ви- діленням) долі (частки) в майні боржника учасникові боржника у зв'язку з його виходом із складу учасників боржника, за заявою арбітражного керуючого або кредитора визнається господарським судом недійсною, а все отримане за цією угодою повертається боржникові.

Одним з основних обов'язків керуючого санацією є підготовка і подання комітету кредиторів для схвалення плану санації боржника. Якщо у майні підприємства-боржника частка державної власності перевищує п'ятдесят відсотків, керуючий санацією зобов'язаний попередньо погодити план санації боржника з органом, уповноваженим управляти державним майном.

План санації повинен містити:

заходи щодо відновлення платоспроможності боржника (пе- релік таких можливих заходів містить ч. 2 ст. 18 Закону);

умови участі інвесторів, за їх наявності, у повному або част- ковому задоволенні вимог кредиторів, зокрема шляхом переведення боргу (частини боргу) на інвестора;

строк та черговість виплати боржником або інвестором боргу кредиторам;

умови відповідальності інвестора за невиконання взятих згідно з планом санації зобов'язань.

План санації повинен передбачати строк відновлення плато- спроможності боржника, яка вважається відновленою за відсутності ознак банкрутства, визначених Законом.

План санації може містити умови про: виконання зобов'язань

боржника третіми особами; обмін вимог кредиторів на активи боржника та (або) його корпоративні права;

задоволення вимог кредиторів іншим способом, що не супе- речить закону.

План санації розглядається комітетом кредиторів, який скли- кається керуючим санацією в чотирьохмісячний строк з дня ви- несення господарським судом ухвали про санацію, і вважається схваленим, якщо за нього таке рішення було підтримано більшістю голосів кредиторів-членів комітету кредиторів.

Комітет кредиторів може відхилити план санації і звернутися до господарського суду з клопотанням: а) про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури або

б) про звільнення керуючого санацією від виконання ним обо- в'язків і призначення нового керуючого санацією.

Якщо протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію в господарський суд не буде поданий план санації борж- ника, господарський суд має право прийняти рішення про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

За п'ятнадцять днів до закінчення санації, а також за наявності підстав для дострокового припинення санації керуючий санацією зобов'язаний надати комітету кредиторів письмовий звіт і повідомити членів комітету кредиторів про час і місце проведення засідання комітету кредиторів.

Звіт керуючого санацією має бути розглянутий комітетом кредиторів не пізніше десяти днів від дати його надходження.

За наслідками розгляду звіту керуючого санацією комітет кредиторів приймає рішення про звернення до господарського суду

з клопотанням щодо:

припинення процедури санації у зв'язку з виконанням плану санації і відновленням платоспроможності боржника; продовження встановленого строку процедури санації; припинення процедури санації, визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури;

припинення процедури санації і укладення мирової угоди. У разі виникнення обставин, що є підставою для припинення процедури санації, комітет кредиторів може прийняти відповідне рішення за відсутності звіту керуючого санацією.

Якщо комітетом кредиторів не прийнято жодне з цих рішень або таке рішення не подано в господарський суд протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення, господарський суд розглядає питання про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури в порядку, передбаченому Законом.

Припинення провадження у справі про банкрутство. Відпо-

відно до ст. 40 Закону господарський суд припиняє провадження у справі про банкрутство, якщо:

1) боржник не включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України або до Реєстру суб'єктів під- приємницької діяльності;

2) подано заяву про визнання банкрутом ліквідованої або реорганізованої (крім реорганізації у формі перетворення) юри- дичної особи;

3) у провадженні суду є справа про банкрутство того ж борж- ника;

4) затверджено звіт керуючого санацією боржника в порядку, передбаченому Законом;

5) затверджено мирову угоду;

6) затверджено звіт ліквідатора в порядку, передбаченому ст. 32

Закону;

7) боржник виконав усі зобов'язання перед кредиторами;

8) кредитори не висунули вимог до боржника після порушення провадження у справі про банкрутство за заявою боржника.

Про припинення провадження у справі про банкрутство ви- носиться ухвала, яка може бути перевірена у встановленому за- коном порядку.

Провадження у справах про банкрутство може бути припинено

у випадках, передбачених п. 1, 2 та 5 ч. 1 ст. 40 Закону, на всіх стадіях провадження у справі про банкрутство, тобто як до, так і після визнання боржника банкрутом; у випадках, передбачених п.

3,4, 7і8, -- лише до визнання боржника банкрутом, а у випадку, передбаченому п. 6, -- лише після визнання боржника банкрутом.

§ 5. Ліквідаційна процедура

Відповідно до Закону господарський суд приймає постанову про визнання боржника банкрутом і відкриває ліквідаційну процедуру у разі, якщо:

комітет кредиторів відхилив план санації і звернувся до гос-

подарського суду з клопотанням про визнання боржника банкрутом

і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 18 Закону);

протягом шести місяців з дня винесення ухвали про санацію боржника в господарський суд не подано план санації боржника (ч. 6 ст. 18 Закону);

якщо суми, вирученої від продажу майна боржника як цілісного майнового комплексу, недостатньо для задоволення вимог кредиторів у повному обсязі і мирова угода кредиторами не укладена (ч. 12 ст. 20 Закону);

за результатами розгляду звіту керуючого санацією збори кредиторів приймають рішення про звернення до суду з клопо- танням про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури (ч. 5 ст. 21 Закону);

за результатами розгляду звіту керуючого санацією зборами кредиторів не прийняте жодне рішення або таке рішення не подано

в господарський суд протягом п'ятнадцяти днів з дня закінчення санації чи виникнення підстав для її дострокового припинення (ч. 6 ст. 21 Закону);

господарський суд відмовив у затвердженні звіту керуючого чи такий звіт не був поданий в установлений строк (ч. 11 ст. 21 Закону);

в установлені господарський судом строки (не більше шести місяців з дня прийняття господарським судом ухвали про припинення провадження у справі про банкрутство) не проведені розрахунки з кредиторами (ч. 15 ст. 21 Закону).

Строк ліквідаційної процедури не може перевищувати два- надцяти місяців, проте цей строк може бути продовжений гос- подарським судом на шість місяців.

Наслідки визнання боржника банкрутом. З дня прийняття гос- подарським судом постанови про оголошення боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури боржник юридично переходить у новий правовий статус -- статус банкрута. Цей правовий статус передбачає ряд особливих юридичних положень: підприємницька діяльність банкрута завершується закінченням технологічного циклу з виготовлення продукції у разі можливості її продажу;