Господарське право

§ 4. Регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Безпосереднє здійснення суб'єктами господарювання зов- нішньоекономічної діяльності регулюється державою в особі її органів, недержавних органів управління економікою (товарних, фондових, валютних бірж, торговельних палат, асоціацій, спілок та інших організацій координаційного типу), самих суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності на підставі відповідних координаційних угод, що укладаються між ними.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюється з метою забезпечення збалансованості економіки та рівноваги внутрішнього ринку України, стимулювання прогресивних структурних змін в економіці та створення найбільш сприятливих умов для залучення економіки нашої держави в систему світового поділу праці та наближення її до ринкових структур розвинених країн світу.

Регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні здійснюється за допомогою таких засобів (інструментів):

--законів України;

--передбачених в законах України актів тарифного і нетариф- ного регулювання, які видаються державними органами України в межах їх компетенції;

--економічних заходів оперативного регулювання (валютно- фінансового, кредитного та іншого) в межах законів України;

--рішень недержавних органів управління економікою, які приймаються за їх статутними документами в межах законів України;

--угод, що укладаються між суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності і які не суперечать законам України.

Названі акти і дії регулювання зовнішньоекономічної діяль-

ності є вичерпними. Забороняється регулювання зовнішньоеко- номічної діяльності прямо не передбаченими законом актами і діями державних і недержавних органів.

Зовнішньоекономічна діяльність іноземних суб'єктів госпо- дарювання залежить від правового режиму, що встановлюється державою для її здійснення.

Згідно з Законом «Про зовнішньоекономічну діяльність» на території України запроваджуються такі правові режими для іноземних суб'єктів господарської діяльності:

--національний режим, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав та обов'язків не мен- ший, ніж суб'єкти господарської діяльності України. Національний режим застосовується щодо всіх видів господарської діяльності іноземних суб'єктів цієї діяльності, пов'язаної з їх інвестиціями на території України, а також щодо експортно-імпортних операцій іноземних суб'єктів господарської діяльності тих країн, які входять разом з Україною до економічних союзів;

--режим найбільшого сприяння, який означає, що іноземні суб'єкти господарської діяльності мають обсяг прав, преференцій та пільг щодо мит, податків та зборів, якими користується та/або буде користуватися іноземний суб'єкт господарської діяльності будь-якої іншої держави, якій надано згаданий режим, за винятком випадків, коли зазначені мита, податки, збори та пільги по них встановлюються в рамках спеціального режиму, визначеного нижче. Режим найбільшого сприяння надається на основі взаємної угоди суб'єктам господарської діяльності інших держав згідно з відповідними договорами України та застосовується у сфері зовнішньої торгівлі;

--спеціальний режим, який застосовується до територій спе- ціальних економічних зон згідно із статтею 24 Закону, а також до територій митних союзів, до яких входить Україна, і в разі встановлення будь-якого спеціального режиму згідно з міжна- родними договорами за участю України відповідно до статті 25 Закону.

Світовій практиці зовнішньоекономічної діяльності відомий ще преференційний режим, тобто такий режим, при якому розвинені держави в односторонньому порядку згідно з міжнарод

ним правом надають юридичним і фізичним особам держав, що

розвиваються, особливі права, пільги, і переваги без взаємності. Встановлення того або іншого режиму безпосередньо позначається на умовах здійснення зовнішньоекономічної діяльності іноземними суб'єктами господарювання. Правовий режим вста- новлюється залежно від домовленостей, досягнутих між державами

і зафіксованих в нормах міжнародного права. Суб'єкти го- сподарювання будуть користуватися тими правами, перевагами і пільгами при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, які будуть передбачені в міжнародних договорах, а згодом запрова- джені в національне законодавство.

§ 5. Компетенція органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності

Україна самостійно формує систему та структуру державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності на її території.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності має забезпечувати:

-- захист економічних інтересів України та законних інтересів суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності;

-- створення рівних можливостей для суб'єктів зовнішньо- економічної діяльності розвивати всі види підприємницької ді- яльності незалежно від форм власності та всі напрями використання доходів і здійснення інвестицій;

-- заохочення конкуренції та ліквідацію монополізму в сфері зовнішньоекономічної діяльності.

Держава та її органи не мають права безпосередньо втручатися

в зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів цієї діяльності, за винятком випадків, коли таке втручання здійснюється згідно з цим та іншими законами України.

Державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності здійснюють Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Національний банк України, Міністерство економіки та з питань європейської інтеграції України, Державна митна служба України та інші органи відповідно до їхньої компетенції, визначеної ст. 9

Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність», а також органи місцевого самоврядування, компетенція яких в галузі зовнішньоекономічної діяльності визначена ст. 10 зазначеного

Закону та ст. 35 Закону України від 21 травня 1997 р. «Про місцеве самоврядування».

Найвищим органом, що здійснює державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності, є Верховна Рада України. До компетенції Верховної Ради України належать:

--прийняття, зміна та скасування законів, що стосуються зовнішньоекономічної діяльності;

--затвердження головних напрямів зовнішньоекономічної політики України;

--розгляд, затвердження та зміна структури органів держав- ного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

--укладання міжнародних договорів України відповідно до законів України про міжнародні договори України та приведення чинного законодавства України у відповідність з правилами, встановленими цими договорами;

--встановлення спеціальних режимів зовнішньоекономічної діяльності на території України відповідно до статей 24, 25 Закону

«Про зовнішньоекономічну діяльність»;

--затвердження списків товарів, експорт та імпорт яких під- лягає ліцензуванню або забороняється згідно із статтями 16, 17

Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність». Кабінет Міністрів України:

--вживає заходів до здійснення зовнішньоекономічної по- літики України відповідно до законів України;

--здійснює координацію діяльності міністерств, державних комітетів та відомств України по регулюванню зовнішньоеко- номічної діяльності; координує роботу торговельних представництв України в іноземних державах;

--приймає нормативні акти управління з питань зовніш- ньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України;

--проводить переговори і укладає міжурядові договори України з питань зовнішньоекономічної діяльності у випадках, передбачених законами України про міжнародні договори України, забезпечує виконання міжнародних договорів України з питань зовнішньоекономічної діяльності всіма державними органами управління, підпорядкованими Кабінету Міністрів України, та залучає до їх виконання інші суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності на договірних засадах;

--відповідно до своєї компетенції, визначеної законами України, вносить на розгляд Верховної Ради України пропозиції про систему міністерств, державних комітетів і відомств -- органів оперативного державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності, повноваження яких не можуть бути вищими за повноваження Кабінету Міністрів України, які вона має згідно з законами України;

--забезпечує складання платіжного балансу, зведеного ва- лютного плану України;

--здійснює заходи щодо забезпечення раціонального вико- ристання коштів Державного валютного фонду України.

Національний банк України:

--здійснює зберігання і використання золотовалютного резерву України та інших державних коштовностей, які забезпечують платоспроможність України;

--представляє інтереси України у відносинах з центральними банками інших держав, міжнародними банками та іншими фінансово-кредитними установами та укладає відповідні між- банківські угоди;

--регулює курс національної валюти України до грошових одиниць інших держав;

--здійснює облік і розрахунки по наданих і одержаних дер- жавних кредитах і позиках, провадить операції з централізованими валютними ресурсами, які виділяються з Державного валютного фонду України у розпорядження Національного банку України;

--здійснює інші функції відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність» та інших законів України. Націо- нальний банк України може делегувати виконання покладених на нього функцій банку для зовнішньоекономічної діяльності України.

Міністерство економіки України:

--забезпечує проведення єдиної зовнішньоекономічної по- літики при здійсненні суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності виходу на зовнішній ринок, координацію їх зовнішньоекономічної діяльності, в тому числі відповідно до міжнародних договорів України;

--здійснює контроль за додержанням всіма суб'єктами зов- нішньоекономічної діяльності чинних законів України та умов міжнародних договорів України;

-- здійснює заходи нетарифного регулювання зовнішньоеко- номічної діяльності, зокрема реєстрацію учасників зовнішньо-

економічної діяльності, реєстрацію окремих видів контрактів згідно

з цим Законом;

-- проводить антидемпінгові, антисубсидиційні та спеціальні розслідування у порядку, визначеному законами України;

-- виконує інші функції відповідно до законів України і По- ложення про Міністерство економіки України, затвердженого Указом Президента України від 23 жовтня 2000 р.

Державна митна служба України здійснює митний контроль в

Україні згідно з чинними законами України.

Антимонопольний комітет України здійснює контроль за до- держанням суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності анти- монопольного законодавства.

Міжвідомча комісія з міжнародної торгівлі здійснює опера- тивне державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності в Україні відповідно до законодавства України; приймає рішення про порушення і проведення антидемпінгових, антисубсиди- ційних або спеціальних розслідувань та застосування відповідно антидемпінгових, компенсаційних або спеціальних заходів.

Закон «Про зовнішньоекономічну діяльність» відносить до органів місцевого управління зовнішньоекономічною діяльністю:

-- місцеві Ради та їх виконавчі і розпорядчі органи;

-- територіальні підрозділи (відділення) органів державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності України.

Компетенція місцевих Рад та їх виконавчих і розпорядчих органів визначається зазначеним Законом та Законом України «Про місцеве самоврядування в Україні». Так, згідно з ст. 35 останнього до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері зовнішньоекономічної діяльності належать:

а) власні (самоврядні) повноваження:

1) укладення і забезпечення виконання у встановленому за- конодавством порядку договорів з іноземними партнерами на придбання та реалізацію продукції, виконання робіт і надання послуг;

2) сприяння зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, установ та організацій, розташованих на відповідній території, незалежно від форм власності;

3) сприяння у створенні на основі законодавства спільних з іноземними партнерами підприємств виробничої і соціальної ін

фраструктури та інших об'єктів; залучення іноземних інвести- цій для створення робочих місць;

б) делеговані повноваження:

1) організація та контроль прикордонної і прибережної тор- гівлі;

2) створення умов для належного функціонування митних органів, сприяння їх діяльності;

3) забезпечення на відповідній території в межах наданих повноважень реалізації міжнародних зобов'язань України.

Нормативні акти місцевих Рад та підпорядкованих їм вико- навчих органів стосовно регулювання зовнішньоекономічної ді- яльності приймаються тільки у випадках, прямо передбачених законами України. Місцеві Ради та їх виконавчі органи діють як суб'єкти зовнішньоекономічної діяльності лише через створені ними зовнішньоекономічні комерційні організації, які мають статус юридичної особи України.

Місцеві державні адміністрації відповідно до ст. 26 Закону України від 9 квітня 1999 р. «Про місцеві державні адміністрації» наділені такими повноваженнями в галузі міжнародних та зовнішньоекономічних відносин.

Місцева державна адміністрація:

1) забезпечує виконання зобов'язань за міжнародними дого- ворами України на відповідній території;

2) сприяє розвитку міжнародного співробітництва в галузі економіки, захисту прав людини, боротьби з тероризмом, еко- логічної безпеки, охорони здоров'я, науки, освіти, культури, ту- ризму, фізкультури і спорту;

3) укладає договори з іноземними партнерами про співробіт- ництво в межах компетенції, визначеної законодавством;

4) сприяє зовнішньоекономічним зв'язкам підприємств, уста- нов та організацій, розташованих на її території, незалежно від форм власності;

5) сприяє розвитку експортної бази і збільшенню виробництва продукції на експорт;

6) організовує прикордонну і прибережну торгівлю;

7) сприяє діяльності митних органів та прикордонних служб, створенню умов для їх належного функціонування;

8) вносить у встановленому порядку до відповідних органів пропозиції щодо залучення іноземних інвестицій для розвитку економічного потенціалу відповідної території.

яльності України можуть створювати свої територіальні підрозділи

(відділення), якщо це випливає з їх компетенції, яка визначається законами України та положеннями про ці органи.

Зазначені органи територіального регулювання зовнішньо- економічної діяльності створюються за погодженням з відповід- ними місцевими Радами та в межах загального ліміту бюджетних коштів, що виділяються на утримання відповідних органів державного регулювання України. Дії зазначених підрозділів

(відділень) не повинні суперечити нормативним актам місцевих Рад, за винятком випадків, коли такі дії передбачені або ви- пливають із законів України.

§ 6. Правове становище торгово-промислових палат

Правове становище торгово-промислових палат визначається Законом України від 2 грудня 1997 р. «Про торгово-промислові палати в Україні»1. Цей Закон встановлює загальні правові, еко- номічні та соціальні засади створення торгово-промислових палат в Україні, встановлює організаційно-правові форми і напрями їх діяльності, а також принципи їх взаємовідносин з державою.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 цього Закону торгово-промислова палата є недержавною неприбутковою самоврядною організацією, яка об'єднує юридичних осіб, які створені і діють відповідно до законодавства України, та громадян України, зареєстрованих як підприємці, та їх об'єднання.

Завданнями торгово-промислових палат є: сприяння розвиткові зовнішньоекономічних зв'язків, експорту українських товарів і послуг, подання практичної допомоги підприємцям у проведенні торговельно-економічних операцій на внутрішньому та зовнішньому ринках, освоєнні нових форм співробітництва;

представлення інтересів членів палати з питань господарської діяльності як в Україні, так і за її межами;

організація взаємодії між суб'єктами підприємницької ді- яльності, координація їх взаємовідносин з державою в особі її органів;

сесійного участь в організації в Україні та за кордоном проф навчання і стажування фахівців -- громадян України з питань підприємництва, розвитку конкуренції, а також у розробленні та реалізації державних і міждержавних програм у цій галузі;

надання довідково-інформаційних послуг, основних відо- мостей, що не є комерційною таємницею, про діяльність україн- ських підприємців і підприємців зарубіжних країн згідно з націо- нальним законодавством, сприяння поширенню, зокрема через засоби масової інформації, знань про економіку і науково-технічні досягнення, законодавство, звичаї та правила торгівлі в Україні і зарубіжних країнах, можливості зовнішньоекономічного співробітництва українських підприємців;

сприяння в організації інфраструктури інформаційного об- слуговування підприємництва;

надання послуг для здійснення комерційної діяльності іно- земним фірмам та організаціям;

встановлення і розвиток зв'язків з іноземними підприємцями, а також організаціями, що об'єднують або представляють їх, участь у роботі міжнародних неурядових організацій та інших спільних організацій;

сприяння розвитку торгових та інших чесних звичаїв у під- приємницькій діяльності, участь у розробленні правил професійної етики у конкуренції для різних сфер підприємницької діяльності, галузей економіки, спілок та об'єднань підприємців; виконання інших завдань, передбачених її статутом. Торгово-промислові палати створюються за принципом добровільного об'єднання їх засновників. Принцип добровільного об'єднання підприємців у торгово-промислову палату полягає у праві вибору входити або не входити до її складу.

Торгово-промислові палати створюються на території Авто- номної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя

(регіональні торгово-промислові палати). У межах кожної з цих адміністративно-територіальних одиниць може бути створена лише одна торгово-промислова палата.

На території України діє Торгово-промислова палата України. Торгово-промислові палати мають право: проводити за дорученням державних органів незалежну експертизу проектів нормативно- правових актів з питань економіки, зовнішньоекономічних зв'язків,

а також з інших питань, що стосуються прав та інтересів підприємців;

представляти і захищати законні інтереси торгово-промислової палати або за дорученням її членів їх інтереси;

надавати за дорученням українських та іноземних юридичних і фізичних осіб послуги, пов'язані із захистом їх прав та інтересів, відповідно до законодавства України та міжнародних договорів України;

звертатися за дорученням осіб, права яких порушені, до Анти- монопольного комітету України із заявами про порушення за- конодавства про захист від недобросовісної конкуренції;

проводити на замовлення українських та іноземних підприємців експертизу, контроль якості, кількості, комплектності товарів (у тому числі експортних та імпортних) і визначати їх вартість;

засвідчувати і видавати сертифікати про походження товарів, сертифікати визначення продукції власного виробництва підприємств з іноземними інвестиціями та інші документи, по- в'язані із здійсненням зовнішньоекономічної діяльності;

здійснювати декларування зовнішньоторговельних вантажів у випадках, передбачених законом;

організовувати міжнародні виставки, національні виставки іноземних держав і окремих іноземних фірм, забезпечувати під- готовку і проведення виставок українських товарів в Україні та за її межами;

організовувати семінари, конференції, ділові переговори з економічних питань за участю українських підприємців та іно- земних фірм як в Україні, так і за її межами;

укладати необхідні для виконання функцій палат зовнішньо- економічні та інші угоди з українськими та іноземними суб'єктами підприємницької діяльності, а також з окремими громадянами;

видавати інформаційні, довідкові, рекламні та методичні ма- теріали з питань своєї діяльності, а також газети, журнали та інші друковані матеріали для забезпечення підприємницької діяльності;

створювати, реорганізовувати і ліквідовувати підприємства та інші організації з метою виконання статутних завдань у порядку, встановленому законом;

самостійно визначати методи здійснення своєї діяльності, встановлювати структуру, штатний розпис, чисельність праців- ників, форми і розміри оплати та матеріального стимулювання їхньої праці згідно з законодавством України;

створювати за ініціативою учасників спору третейські суди

відповідно до законодавства України, галузеві або територіальні

комітети (ради) підприємців, цільові секції фахівців-консуль- тантів;

виконувати інші повноваження, що не суперечать законодав- ству України.

Методичні та експертні документи, видані торгово-промис- ловими палатами в межах їх повноважень, є обов'язковими для застосування на всій території України.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття зовнішньоекономічної

діяльності.

2. Назвіть основні принципи зовнішньоекономічної діяльності.

3. Назвіть основні нормативно-правові акти, що регулюють зовнішньоекономічну діяльність.

4. Хто є суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності?

5. В якому порядку реєструється представництво іноземного суб'єкта господарювання в Україні?

6. Назвіть види зовнішньоекономічної діяльності.

7. За допомогою яких засобів здійснюється регулювання зов- нішньоекономічної діяльності?

8. Які правові режими встановлюються для іноземних суб'єк- тів господарювання?

9. Які державні органи здійснюють державне регулювання зовнішньоекономічної діяльності?

10. Яка компетенція органів місцевого самоврядування у сфері регулювання зовнішньоекономічної діяльності.

11. У чому полягають особливості правового становища торгово-промислових палат в Україні?

12. Назвіть основні завдання торгово-промислових палат.

ГЛАВА 32 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ

§ 1. Поняття іноземних інвестицій і їх роль в економіці України

Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначені Законом України від 18 вересня 1991 р. «Про інвестиційну діяльність»162. Цей Закон спрямований на забезпечення рівного захисту прав, інтересів і майна суб'єктів інвестиційної діяльності незалежно від форм власності, а також на ефективне інвестування народного господарства України, розвиток міжнародного економічного співробітництва та інтеграції. Він визначає інвестиції як всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Відповідно до зазначеного Закону інвестиційною діяльністю є сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій. Інвестиційна діяльність здійснюється, зокрема, і на основі іноземного інвестування іноземними громадянами, юридичними особами, державами та спільного ін- вестування українськими й іноземними громадянами, юридичними особами та державами.

Особливості режиму іноземних інвестицій на території України визначаються Законом України від 19 березня 1996 р. «Про режим іноземного інвестування»163, дія якого поширюється виключно на іноземних інвесторів і підприємства з іноземними інвестиціями.

Зазначений закон розуміє під іноземними інвестиціями цінності, що вкладаються іноземними інвесторами в об'єкти інвестиційної діяльності відповідно до законодавства України з метою отримання прибутку або досягнення соціального ефекту.

§ 2. Форми і види іноземних інвестицій

Відповідно до ч. 1 ст. 391 ГК та Закону «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори мають право здійснювати інвестиції на території України у вигляді:

іноземної валюти, що визнається конвертованою Національним банком України;

валюти України -- при реінвестиціях в об'єкт первинного ін- вестування чи в будь-які інші об'єкти інвестування відповідно до законодавства України за умови сплати податку на прибуток (доходи);

будь-якого рухомого і нерухомого майна та пов'язаних з ним майнових прав;

акцій, облігацій, інших цінних паперів, а також корпоративних прав (прав власності на частку (пай) у статутному фонді юридичної особи, створеного відповідно до законодавства України або законодавства інших країн), виражених у конвертованій валюті;

грошових вимог та права на вимоги виконання договірних зобов'язань, які гарантовані першокласними банками і мають вартість у конвертованій валюті, підтверджену згідно із законами

(процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

будь-яких прав інтелектуальної власності, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно із законами (про- цедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями, а також підтверджена експертною оцінкою в Україні, включаючи легалізовані на території України авторські права, права на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, ноу-хау тощо;

прав на здійснення господарської діяльності, включаючи права на користування надрами та використання природних ресурсів, наданих відповідно до законодавства або договорів, вартість яких у конвертованій валюті підтверджена згідно з законами

(процедурами) країни-інвестора або міжнародними торговельними звичаями;

інших цінностей відповідно до законодавства України. Іноземні інвестиції на території України можуть здійснюватись в різноманітних формах.

Серед цих форм, встановлених ч. 1 ст. 392 ГК, зокрема, такі:

участь у господарських організаціях, що створюються разом з вітчизняними юридичними особами чи громадянами, або при- дбання частки в діючих господарських організаціях;

створення іноземних підприємств на території України, філій або інших структурних підрозділів іноземних юридичних осіб або

придбання безпосередньо нерухомого або рухомого майна, що не заборонено законами України, або придбання акцій чи інших цінних паперів;

придбання самостійно або за участі громадян чи вітчизняних юридичних осіб прав користування землею та використання природних ресурсів на території України;

господарська діяльність на основі угод про розподіл продукції; придбання інших майнових прав; інші форми, не заборонених законом.

Заборона або обмеження будь-яких форм здійснення іноземних інвестицій може провадитися лише законом.

§ 3. Державна реєстрація іноземних інвестицій

Державна реєстрація іноземних інвестицій здійснюється від- повідно до ст. 395 ГК, Розділу III Закону України «Про режим іноземного інвестування» та Положення про порядок державної реєстрації іноземних інвестицій, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 7 серпня 1996 р. № 9281. Проводять таку реєстрацію Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації протягом трьох робочих днів після фактичного внесення інвестицій у порядку, що встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Для цього іноземний інвестор або уповноважена ним в уста- новленому порядку особа (далі -- заявник) подає органу державної реєстрації такі документи:

-- інформаційне повідомлення про внесення іноземної інве- стиції у трьох примірниках, заповнене за формою і в порядку згідно

з додатками № 1 і 2 до цього Положення, з відміткою державної податкової інспекції за місцем здійснення інвестиції її фактичне внесення;

--документи, що підтверджують форму здійснення іноземної інвестиції (установчі документи, договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, концесійні договори тощо);

--документи, що підтверджують вартість іноземної інвестиції

(відповідно до вимог, визначених статтею 2 Закону України «Про режим іноземного інвестування»);

--документ, що свідчить про внесення заявником плати за реєстрацію.

Орган державної реєстрації фіксує дату надходження доку- ментів у журналі обліку державної реєстрації внесених іноземних інвестицій. Протягом трьох робочих днів починаючи з цієї дати розглядає подані документи і приймає рішення про реєстрацію іноземної інвестиції або про відмову в ній.

Відмова в державній реєстрації іноземних інвестицій можлива лише у разі, коли здійснення цієї інвестиції суперечить за- конодавству України або подані документи не відповідають ви- могам зазначеного раніше Положення. Відмова з мотивів недо- цільності здійснення іноземної інвестиції не допускається.

Відмова у державній реєстрації повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів і може бути оскаржена у судовому порядку.

За державну реєстрацію іноземної інвестиції справляється плата у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян на день здійснення реєстрації іноземної інвестиції. Кошти, одержані за реєстрацію іноземної інвестиції, перерахо- вуються у такому порядку: 50 відсотків -- відповідно до респуб- ліканського (Автономної Республіки Крим), обласних, Київського та Севастопольського міських бюджетів, 50 відсотків -- до Державного бюджету України.

У разі відмови у реєстрації кошти заявникові не повертаються.

§ 4. Особливості правового регулювання іноземних інвестицій, що здійснюються за окремими договорами (контрактами)

Відповідно до Закону «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестиції можуть здійснюватися також на основі концесійних договорів, договорів (контрактів) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвести- ційної діяльності.

Концесійні договори. Відповідно до ст. 22 Закону «Про режим іноземного інвестування» надання іноземним інвесторам права на проведення господарської діяльності, пов'язаної з використанням об'єктів, що перебувають у державній або комунальній власності і передаються у концесію, відбувається на підставі відповідного законодавства України шляхом укладення концесійного договору164. Договори (контракти) про інвестиційну діяльність. Іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність (виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України.

Господарська діяльність на підставі договорів (контрактів) про інвестиційну діяльність регулюється законодавством України.

Сторони за договорами (контрактами) повинні вести окремий бухгалтерський облік та складати звітність про операції, пов'язані з виконанням умов цих договорів (контрактів), та відкрити окремі рахунки в установах банків України для проведення розрахунків за цими договорами (контрактами).

Договори (контракти) повинні бути зареєстровані у терміни та в порядку, що встановлюються Кабінетом Міністрів України. Так, Кабінет Міністрів України постановою від 30 січня 1997 р. затвердив Положення про порядок державної реєстрації договорів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора165.

Відповідно до цього Положення державній реєстрації підля- гають договори (контракти) про виробничу кооперацію, спільне виробництво та інші види спільної інвестиційної діяльності, не

пов'язаної із створенням юридичної особи, укладені відповідно до

законодавства суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності України за участю іноземного інвестора.

Державну реєстрацію договорів (контрактів) здійснює Мі- некономіки та уповноважені ним органи (далі -- органи державної реєстрації).

Державна реєстрація договорів (контрактів) є підставою для

здійснення іноземної інвестиції за такими договорами (контрак- тами) відповідно до статей 23 та 24 Закону України «Про режим іноземного інвестування».

Для державної реєстрації договору (контракту) суб'єкт зов- нішньоекономічної діяльності України -- учасник договору

(контракту), якому доручено ведення спільних справ учасників, або уповноважена ним особа подає такі документи:

лист звернення про державну реєстрацію договору (контракту);

інформаційну картку договору (контракту) за встановленою формою;

договір (контракт) (оригінал і копію), засвідчені в установ- леному порядку;

засвідчені копії установчих документів суб'єкта (суб'єктів)

зовнішньоекономічної діяльності України та свідоцтва про його державну реєстрацію як суб'єкта підприємницької діяльності;

документи, що свідчать про реєстрацію (створення) іноземної юридичної особи (нерезидента) в країні її місцезнаходження (витяг

із торгівельного, банківського або судового реєстру тощо). Ці документи повинні бути засвідчені відповідно до законодавства країни їх видачі, перекладені українською мовою та легалізовані у консульській установі України, якщо міжнародними договорами, в яких бере участь Україна, не передбачено інше. Зазначені документи можуть бути засвідчені також у посольстві відповідної держави в Україні та легалізовані в МЗС;

ліцензію, якщо згідно із законодавством України цього вимагає діяльність, що передбачається договором (контрактом);

документ про оплату послуг за державну реєстрацію договору

(контракту).

Оригінали договору (контракту) повертаються після розгляду матеріалів суб'єктові зовнішньоекономічної діяльності України, який подав лист-звернення про державну реєстрацію.

У разі обґрунтованої потреби органи державної реєстрації можуть вимагати інші документи, що стосуються визначення цілей, умов діяльності, спроможності учасників виконати договір

(контракт), а також відповідності його законодавству. Відповідальність за достовірність інформації, що міститься у

документах, поданих для державної реєстрації, несе суб'єкт

зовнішньоекономічної діяльності України.

Орган державної реєстрації розглядає подані документи про- тягом 20 календарних днів починаючи з дати фіксації у журналі

обліку державної реєстрації договорів (контрактів). За результатами розгляду орган державної реєстрації приймає рішення про реєстрацію договору (контракту) або про відмову у ній.

У здійсненні державної реєстрації договору (контракту) може бути відмовлено, якщо:

умови договору (контракту) не відповідають законодавству України;

до суб'єкта зовнішньоекономічної діяльності України, який подав лист-звернення про реєстрацію договору (контракту), за- стосовано санкції згідно із статтею 37 Закону України «Про зов- нішньоекономічну діяльність»;

існує заборона на передбачений вид спільної діяльності згідно із законодавством України.

Відмова у державній реєстрації договору (контракту) повинна бути оформлена письмово із зазначенням мотивів відмови і може бути оскаржена у судовому порядку.

За державну реєстрацію договору (контракту) про спільну інвестиційну діяльність справляється плата у розмірі шести не- оподатковуваних мінімумів доходів громадян, встановлених на день реєстрації.

Кошти, одержані за реєстрацію договору (контракту), пере- раховуються до Державного бюджету України.

Майно (крім товарів для реалізації або власного споживання), що ввозиться в Україну іноземними інвесторами на строк не менше трьох років з метою інвестування на підставі зареєстрованих договорів (контрактів), звільняється від обкладення митом в порядку, передбаченому законом. При відчуженні такого майна раніше трьох років з часу зарахування його на баланс мито сплачується у встановленому порядку.

Прибуток, одержаний від спільної інвестиційної діяльності за договорами (контрактами), оподатковується відповідно до за- конодавства України.

§ 5. Гарантії і компенсації іноземним інвесторам

Загалом щодо іноземних інвестицій та форм їх здійснення на території України встановлюється національний режим ін- вестиційної та іншої господарської діяльності. Винятки перед

бачаються чинним законодавством та міжнародними договора- ми України, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (ч. 1 ст. 394 ГК).

Для окремих суб'єктів підприємницької діяльності, які здійс- нюють інвестиційні проекти із залученням іноземних інвестицій, що реалізуються відповідно до державних програм розвитку пріоритетних галузей економіки, соціальної сфери і територій, може встановлюватися пільговий режим інвестиційної та іншої господарської діяльності.

Законами України можуть визначатися території, на яких

діяльність іноземних інвесторів та підприємств з іноземними інвестиціями обмежується або забороняється виходячи з вимог забезпечення національної безпеки.

Бажаючи залучити в Україну іноземні інвестиції, держава встановила певні державні гарантії захисту іноземних інвестицій, в тому числі:

застосування державних гарантій захисту іноземних інвестицій

у разі зміни законодавства про іноземні інвестиції;

гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб;

компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам; гарантії у разі припинення інвестиційної діяльності; гарантії переказу прибутків та використання доходів від іноземних інвестицій;

інші гарантії здійснення інвестиційної діяльності (ч. 1 ст. 397 ГК).

Гарантії у разі зміни законодавства полягають у тому, що якщо в подальшому спеціальним законодавством України про іноземні інвестиції будуть змінюватися гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в Законі «Про режим іноземного інве- стування», то протягом десяти років з дня набрання чинності таким законодавством на вимогу іноземного інвестора застосовуються державні гарантії захисту іноземних інвестицій, зазначені в цьому Законі.

До прав і обов'язків сторін, визначених угодою про розподіл продукції, протягом строку її дії застосовується законодавство України, чинне на момент її укладення. Зазначені гарантії не поширюються на зміни законодавства, що стосуються питань оборони, національної безпеки, забезпечення громадського по- рядку, охорони довкілля.

Гарантії щодо примусового вилучення, а також від незаконних дій органів влади та їх посадових осіб. Іноземні інвестиції в Україні не підлягають націоналізації. Державні органи не мають права реквізувати іноземні інвестиції, за винятком випадків здійснення рятівних заходів у разі стихійного лиха, аварій, епідемій, епізоотій. Зазначена реквізиція може бути проведена на підставі рішень органів, уповноважених на це Кабінетом Міністрів України.

Рішення про реквізицію іноземних інвестицій та умови ком- пенсації можуть бути оскаржені в судовому порядку відповідно до ст. 26 Закону «Про зовнішньоекономічну діяльність».

Компенсація і відшкодування збитків іноземним інвесторам. Іноземні інвестори мають право на відшкодування збитків, вклю- чаючи упущену вигоду і моральну шкоду, завданих їм внаслідок дій, бездіяльності або неналежного виконання державними органами України чи їх посадовими особами передбачених за- конодавством обов'язків щодо іноземного інвестора або підпри- ємства з іноземними інвестиціями, відповідно до законодавства України.

Усі понесені витрати та збитки іноземних інвесторів, завдані їм внаслідок дій, зазначених у ст. 9 та ч. 1 ст. 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», повинні бути відшкодовані на основі поточних ринкових цін та/або обґрунтованої оцінки, підтверджених аудитором чи аудиторською фірмою.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору, повинна бути швидкою, адекватною і ефективною. Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у статті 9 вищеназваного Закону, визначається на момент припинення права власності.

Компенсація, що виплачується іноземному інвестору внаслідок дій, зазначених у частині першій статті 10 Закону «Про режим іноземного інвестування», визначається на час фактичного здійснення рішення про відшкодування збитків. Сума компенсації повинна виплачуватись у валюті, в якій були здійснені інвестиції, чи в будь-якій іншій прийнятній для іноземного інвестора валюті відповідно до законодавства України. З моменту виникнення права на компенсацію і до моменту її виплати на суму компенсації нараховуються відсотки згідно з середньою ставкою відсотка, за яким лондонські банки надають позики першокласним банкам на ринку євровалют (ЛІБОР).

Гарантії в разі припинення інвестиційної діяльності. У разі припинення інвестиційної діяльності іноземний інвестор має право на повернення не пізніше шести місяців з дня припинення цієї діяльності своїх інвестицій у натуральній формі або у валюті інвестування в сумі фактичного внеску (з урахуванням можливого зменшення статутного фонду) без сплати мита, а також доходів з цих інвестицій у грошовій чи товарній формі за реальною ринковою вартістю на момент припинення інвестиційної діяльності, якщо інше не встановлено законодавством або міжнародними договорами України.

Гарантії переказу прибутків та використання доходів від іно- земних інвестицій. Іноземним інвесторам після сплати податків, зборів та інших обов'язкових платежів гарантується безпере- шкодний і негайний переказ за кордон їх прибутків, доходів та інших коштів в іноземній валюті, одержаних на законних підставах внаслідок здійснення іноземних інвестицій.

Порядок переказу за кордон прибутків, доходів та інших кош- тів, одержаних внаслідок здійснення іноземних інвестицій, ви- значається Національним банком України.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Що таке іноземна інвестиція?

2. В яких формах можуть здійснюватися іноземні інвестиції в

Україні?

3. Назвіть види іноземних інвестицій.

4. В якому порядку здійснюється реєстрація іноземних інвес- тицій?

5. У чому полягають особливості правового регулювання іно- земних інвестицій, що здійснюються за концесійними дого- ворами?

6. У чому полягають особливості правового регулювання іно- земних інвестицій, що здійснюються за договорами про спі- льну інвестиційну діяльність?

7. У якому порядку здійснюється державна реєстрація догово- рів (контрактів) про спільну інвестиційну діяльність за уча-

стю іноземного інвестора?

8. Назвіть державні гарантії захисту іноземних інвестицій в

Україні.

РОЗДІЛ VIII СПЕЩАЛЬМ РЕЖИМИ ГОСПОДАРЮВАННЯ

ГЛАВА 33 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ СПЕЦІАЛЬНИХ (ВІЛЬНИХ) ЕКОНОМІЧНИХ ЗОН ТА СПЕЦІАЛЬНИЙ РЕЖИМ ГОСПОДАРЮВАННЯ

§ 1. Поняття та види спеціальних (вільних) економічних зон

Реформування соціально-економічного становища в Україні вимагає застосування нових форм регіонального розвитку, що базуються на можливостях регіонів повніше й ефективніше ви- користовувати наявні ресурси і переваги сприятливого еконо- міко- географічного та геополітичного розташування.

Найбільш дієвими формами регіональної політики, що за- стосовуються країнами як з високорозвиненою, так і перехідною економікою, є створення спеціальних (вільних) економічних зон та здійснення комплексу заходів, що проводяться центральними і місцевими органами виконавчої влади шляхом запровадження спеціальних режимів інвестиційної діяльності.

Спеціальні (вільні) економічні зони (СЕЗ) розглядаються як один з важливих інструментів, за допомогою якого досягається відкритість економіки нашої держави зовнішньому світові і сти- мулюється міжнародне економічне співробітництво на основі за- лучення іноземних інвестицій.

Спеціальна економічна зона -- це частина території України, на

якій встановлюється спеціальний правовий режим економічної діяльності та особливий порядок застосування чинного законодавства України. Для СЕЗ характерним є те, що в них створюються сприятливі валютно-фінансові умови для розвитку банківсько-кредитної системи, страхування та системи державного інвестування.

Правовий режим СЕЗ в Україні визначається, в першу чергу, Законом України від 13 жовтня 1992 р. «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон»166. Цей закон визначає порядок створення та ліквідації і механізм функціонування спеціальних (вільних) економічних зон на території України, загальні правові і економічні основи їх статусу, а також загальні правила регулювання відносин суб'єктів економічної діяльності цих зон з місцевими радами, органами державної виконавчої влади та ін.

Важливе значення для активізації підприємницької діяльності, нарощування експорту товарів і послуг та прискорення соціально- економічного розвитку регіонів шляхом створення СЕЗ має постанова Кабінету Міністрів України від 14 березня 1994 р. № 167

«Про Концепцію створення спеціальних (вільних) економічних зон

в Україні»167, якою зазначену Концепцію було схвалено.

Згідно із Законом України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон» в Україні залежно від господарської спрямованості та економіко-пра- вових умов діяльності можуть створюватися такі СЕЗ:

зовнішньоторговельні зони -- частина території держави, де товари іноземного походження можуть зберігатися, купуватися та продаватися без сплати мита і митних зборів або з їх відстроченням. Формами організації таких зон можуть бути вільні порти (порто- франко)168, вільні митні зони (зони франко) та митні склади;

комплексні виробничі зони -- частина території держави, на якій запроваджується спеціальний (пільговий податковий, валютно- фінансовий, митний тощо) режим економічної діяльності з метою стимулювання підприємства, залучення інвестицій у пріоритетні галузі господарства, розширення зовнішньоекономічних зв'язків, запозичення нових технологій, забезпечення зайнятості населення. Вони можуть мати форму експортних виробничих зон, де розвивається насамперед експортне виробництво, орієнтоване на переробку власної сировини та переважно

складальницькі операції, та імпортоорієнтованих зон, головна функція яких -- розвиток імпортозамінних виробництв;

науково-технічні зони -- це СЕЗ, спеціальний правовий режим яких орієнтований на розвиток наукового і виробничого потенціалу. Вони можуть існувати у формі регіональних інноваційних центрів- технополісів, районів інтенсивного наукового розвитку, високотехнологічних промислових комплексів, науково- виробничих парків (технологічних, дослідницьких, промислових, агропарків), а також локальних інноваційних центрів та опорних інноваційних пунктів;

туристично-рекреаційні зони -- це СЕЗ, які створюються в регіонах, що мають багатий природний, рекреаційний та істори- ко- культурний потенціал, з метою ефективного його використання і збереження, а також активізації підприємницької діяльності (в тому числі із залученням іноземних інвесторів) у сфері рекреаційно- туристичного бізнесу1;

банківсько-страхові (офшорні) зони -- це зони, в яких запро- ваджується особливо сприятливий режим здійснення банківських та

страхових операцій в іноземній валюті для обслуговування нерезидентів. Офшорний статус надається банківським та страховим установам, які були створені за участю лише нерези- дентів і обслуговують лише ту їхню підприємницьку діяльність, що здійснюється за межами України;

зони прикордонної торгівлі -- частина території держави на кордонах із сусідніми країнами, де діє спрощений порядок перетину кордону і торгівлі.

Крім зазначених в Україні можуть створюватися СЕЗ інших типів, а також комплексні спеціальні (вільні) економічні зони, які поєднують у собі риси та елементи зон різних типів.

СЕЗ можуть бути класифіковані й за іншими критеріями. Так, за

ознакою відкритості розрізняють СЕЗ інтеграційні (діяльність яких спрямована на тісну взаємодію з позазональною економікою країни) та анклавні (орієнтовані на зв'язки із зовнішнім ринком). Залежно від місцезнаходження СЕЗ поділяються на зовнішні

(розміщені на кордоні з іншими державами) та внутрішні

(розміщені у внутрішніх районах країни).

§ 2. Порядок створення спеціальної (вільної) економічної зони

Статус і території СЕЗ, а також строк, на який вона створю- ється, визначаються Верховною Радою України шляхом прийняття окремого закону для кожної спеціальної (вільної) економічної зони. СЕЗ створюються Верховною Радою України з ініціативи Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад та місцевих державних адміністрацій.

Формування та розвиток СЕЗ має відбуватися за такими етапами:

I етап -- заснування, нормативно-правове забезпечення, ор- ганізаційне та інфраструктурне облаштування СЕЗ;

II етап -- інвестиційне забезпечення, формування галузевої спеціалізації, визначення стратегічних інвесторів;

III етап -- подальший розвиток, диверсифікація галузевої та функціональної орієнтації СЕЗ.

Порядок їх створення, перелік та зміст необхідних для ство- рення документів визначаються ст. 5--7 Закону України «Про загальні засади створення і функціонування спеціальних (вільних) економічних зон».

СЕЗ створюються Верховною Радою України за ініціативою

Президента України, Кабінету Міністрів України або місцевих рад

та місцевої державної адміністрації.

У разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України відповідне рішення може бути прийнято лише після одержання письмової згоди відповідної місцевої ради та місцевої державної адміністрації, на території якої передбачається розташувати СЕЗ.

У разі коли ініціатива у створенні СЕЗ належить місцевим радам та місцевим державним адміністраціям, вони подають від- повідну пропозицію Кабінету Міністрів України.

Кабінет Міністрів України повинен розглянути пропозицію про створення СЕЗ у шестидесятиденний строк з дня її надходження і подати висновок з цього питання до Верховної Ради України.

Пропозиції щодо зміни статусу і території СЕЗ подаються в порядку, передбаченому законом для створення спеціальної

(вільної) економічної зони.

Загальні засади створення і функціонування СЕЗ в Автономній

Республіці Крим визначаються згідно з Законом Украї-

ни «Про розмежування повноважень між органами державної влади

України і Республіки Крим».

Відповідно до ст. 6 Закону документи про створення СЕЗ по- винні містити:

а) рішення місцевої ради та місцевої державної адміністрації з клопотанням про створення СЕЗ (у разі створення СЕЗ за їх ініціативою) або письмову згоду відповідних місцевих рад та місцевих державних адміністрацій, на території яких має бути розташована СЕЗ (у разі створення СЕЗ за ініціативою Президента України або Кабінету Міністрів України);

б) проект положення про її статус та систему управління, офіційну назву СЕЗ;

в) точний опис кордонів СЕЗ та карту її території;

г) техніко-економічне обґрунтування доцільності створення і функціонування СЕЗ;

д) проект закону про створення конкретної СЕЗ. Інші документи вимагатися не можуть.

Техніко-економічне обґрунтування доцільності створення СЕЗ

має включати:

-- мету, функціональне призначення та галузеву спрямованість

її діяльності;

-- етапи розвитку із зазначенням часу їх здійснення;

-- ступінь розвитку виробничої і соціальної інфраструктури, інфраструктури підприємництва та можливості їх розвитку в майбутньому;

-- вихідний рівень розвитку економічного, наукового та іншого потенціалу з урахуванням специфічних умов її створення;

-- рівень забезпеченості кваліфікованими кадрами;

-- обсяги, джерела та форми фінансування на кожному етапі її створення і розвитку;

-- обґрунтування режиму ціноутворення, оподаткування, мит- ного регулювання, валютно-фінансового та кредитного механізму.

Управління СЕЗ має певну специфіку, яка полягає в тому, що структура, функції та повноваження органів управління спеціальної