Господарське право

внутрішньобудівельний титул будови (об'єкта). Внутрішньо- будівельний титул будови (об'єкта) складається замовником на основі погодженого та затвердженого в установленому порядку титулу будови (об'єкта). У ньому визначаються об'єкти та споруди, будівництво яких здійснюватиметься у плановому році, зазначається їх кошторисна вартість та залишок її на початок

року, обсяг капітальних вкладень на рік, у тому числі витрати замовника;

титул на виконання проектно-вишукувальнихробіт для бу- дівництва129;

договір підряду (контракт) з визначенням вартості будівництва, форм розрахунків за виконані роботи та майнової відповідальності за порушення умов договору підряду (контракту). У разі здійснення будівництва об'єкта кількома генеральними підрядниками договір підряду (контракт) подається окремо щодо кожного виконавця, для перехідних об'єктів -- додатковий договір до договору підряду

(контракту) на виконання робіт у поточному році;

наказ, рішення про затвердження проектно-кошторисної до- кументації на чергу будівництва, пусковий комплекс або об'єкт;

інші документи згідно з нормативно-правовими актами Дер- жавного казначейства щодо касового виконання державного бю- джету за видатками.

Державні капітальні вкладення на умовах кредиту надаються лише у разі забезпечення виконання зобов'язань з його погашення заставою або порукою.

Звіт про використання державних капітальних вкладень, на- даних на умовах кредиту, та про їх повернення подається замов- никами (позичальниками) в установленому порядку до відповідних органів Державного казначейства та головних розпорядників коштів державного бюджету.

§ 2. Правове регулювання підрядних відносин у капітальному будівництві

Частиною 1 ст. 317 ГК встановлено, що будівництво об'єктів виробничого та іншого призначення, підготовка будівельних діля- нок, роботи з обладнання будівель, роботи з завершення будів- ництва, прикладні та експериментальні дослідження і розробки тощо, які виконуються суб'єктами господарювання для інших суб'єктів або на їх замовлення, здійснюються на умовах підряду.

Для здійснення зазначених робіт можуть укладатися договори

підряду, перелік яких визначений в ч. 2 ст. 317 ГК. Це договори підряду: а) на капітальне будівництво (в тому числі субпідряду); б) на виконання проектних і досліджувальних робіт;

в) на виконання геологічних, геодезичних та інших робіт, необ- хідних для капітального будівництва; г) інші договори. Загальні умови цих договорів визначаються відповідно до положень ЦК України про договір підряду, якщо інше не передбачено Гос- подарським кодексом.

При аналізі положень Господарського і Цивільного кодексів, що регулюють підрядні відносини в будівництві, привертають до себе увагу не лише змістовні розходження в статтях, що регулюють тотожні підрядні відносини, але і розбіжності в термінах, якими в зазначених кодексах позначаються однакові за своїм змістом підрядні договори.

Так, згідно з ст. 318 ГК укладається договір підряду на капі- тальне будівництво, а згідно з ст. 875 ЦК -- договір будівельного підряду; згідно з ст. 324 ГК сторони укладають договір на проведення проектних і досліджувальних робіт (в ч. 2 ст. 317 ГК він називається договором на виконання проектних і дослі- джувальних робіт -- В.Щ.), а згідно з ст. 887 та іншими статтями ЦК укладається договір підряду на проведення проектних та пошукових робіт. Вважаємо, що така ситуація безумовно має бути виправлена як шляхом узгодження змісту норм обох кодексів, так і шляхом уніфікації термінів, що вживаються в них.

Найпоширенішим договором, що опосередковує відносини у будівельній галузі, є договір підряду на капітальне будівництво.

За договором підряду на капітальне будівництво одна сторона

(підрядник) зобов'язується своїми силами і засобами на замовлення другої сторони (замовника) побудувати і здати замовникові у встановлений строк визначений договором об'єкт відповідно до проектно-кошторисної документації або виконати зумовлені договором будівельні та інші роботи, а замовник зобов'язується передати підряднику затверджену проектно-кошторисну документацію, надати йому будівельний майданчик, прийняти закінчені будівництвом об'єкти і оплатити їх (ч. 1 ст. 318 ГК).

Договір підряду відповідно до ст. 318 ГК укладається на бу- дівництво, розширення, реконструкцію та перепрофілювання об'єктів; будівництво об'єктів з покладенням повністю або част-

ково на підрядника виконання робіт з проектування, поставки

обладнання, пусконалагоджувальних та інших робіт; виконання окремих комплексів будівельних, монтажних, спеціальних, проектно-конструкторських та інших робіт, пов'язаних з будів- ництвом об'єктів.

За загальним правилом забезпечення будівництва матеріалами, технологічним, енергетичним, електротехнічним та іншим устаткуванням покладається на підрядника, якщо інше не пе- редбачено законодавством або договором.

Зміст договору підряду на капітальне будівництво, що укла- дається на підставі державного замовлення, має відповідати цьому замовленню.

Відповідно до ч. 5 ст. 318 ГК договір підряду на капітальне будівництво повинен передбачати: найменування сторін; місце і дату укладення; предмет договору (найменування об'єкта, обсяги і види робіт, передбачених проектом); строки початку і завершення будівництва, виконання робіт; права і обов'язки сторін; вартість і порядок фінансування будівництва об'єкта (робіт); порядок матеріально-технічного, проектного та іншого забезпечення будівництва; режим контролю якості робіт і матеріалів замовником; порядок прийняття об'єкта (робіт); порядок розрахунків за виконані роботи, умови про дефекти і гарантійні строки; страхування ризиків, фінансові гарантії; відповідальність сторін (відшкодування збитків); урегулювання спорів, підстави та умови зміни і розірвання договору.

Порядок укладення та виконання договорів підряду на про- ведення робіт з нового будівництва, реконструкції, реставрації, капітального ремонту будівель, споруд, технічного переоснащення підприємств (далі -- будівництво об'єктів), а також окремих комплексів чи видів робіт, пов'язаних з будівництвом об'єктів регулюється Загальними умовами укладення та виконання договорів підряду в капітальному будівництві, затвердженими постановою Кабінету Міністрів України від 1 серпня 2005 р. № 6681.

Примірний договір підряду в капітальному будівництві за- тверджений наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України від 27 жовтня 2005 р. № 3.

За договором підряду на проведення проектних і досліджу- вальних робіт підрядник зобов'язується розробити за завданням замовника проектну документацію або виконати обумовлені д4о5г6овором проектні роботи, а також виконати досліджуГвлаалвьа- 2н3і роботи, а замовник зобов'язується прийняти і оплатити їх (ч. 1 ст. 324 ГК).

До відносин, що виникають у процесі виконання проектних та досліджувальних робіт, можуть застосовуватися положення ст. 318 ГК.

Підрядник несе відповідальність за недоліки проекту, в тому числі виявлені в процесі його реалізації та експлуатації по- будованого за даним проектом об'єкта.

У разі виявлення недоліків проекту підрядник зобов'язаний безоплатно переробити проект, а також відшкодувати замовнику збитки, спричинені недоліками проекту.

Позов про відшкодування замовнику збитків, спричинених недоліками проекту, може бути заявлено протягом десяти років, а якщо збитки замовнику завдано протиправними діями підрядника, які призвели до руйнувань, аварій, обрушень, -- протягом тридцяти років з дня прийняття побудованого об'єкта.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття капітального будівництва.

2. За рахунок яких коштів може здійснюватися капітальне бу- дівництво?

3. Які документи мають подати замовники для здійснення ви- датків на капітальне будівництво за рахунок державних ка- пітальних вкладень?

4. Які договори підряду можуть укладатися при будівництві об'єктів?

5. Дайте визначення поняття договору підряду на капітальне будівництво.

6. Які умови повинен передбачати договір підряду на капіталь- не будівництво?

7. Дайте визначення поняття договору підряду на проведення проектних і досліджувальних робіт.

ГЛАВА 24 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ІНВЕСТИЦІЙНОЇ ТА ІННОВАЦІЙНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Поняття інвестицій та інвестиційної діяльності

Становлення і функціонування ринкових відносин в Україні зумовило появу нових форм забезпечення потреб господарювання необхідними для його здійснення коштами (інвестиціями). Це, в свою чергу, привело до появи нових ринкових інститутів, одним з яких є інститут інвестиційної діяльності (як один з видів господарської діяльності), і формування відповідної правової основи здійснення такої діяльності -- інвестиційного зако- нодавства130. Інвестиційне законодавство -- це сукупність норма- тивно-правових актів, що регулюють відносини, які виникають і функціонують при здійсненні інвестиційної діяльності.

Ключовим поняттям інвестиційного законодавства є поняття інвестицій. Згідно з ч. 1 ст. 326 ГК інвестиціями у сфері гос- подарювання визнаються довгострокові вкладення різних видів майна, інтелектуальних цінностей та майнових прав в об'єкти господарської діяльності з метою одержання доходу (прибутку) або досягнення іншого соціального ефекту.

Схоже визначення містить і ст. 1 Закону України від 18 вересня

1991 р. «Про інвестиційну діяльність»131, відповідно до якої інвестиціями є всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкти підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект.

Закон називає примірний перелік таких цінностей, відносячи до них:

кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери;

рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності);

майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих («ноу-хау»);

права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Інвестиції у відтворення основних фондів і на приріст мате- ріально-виробничих запасів здійснюються у формі капітальних вкладень.

Таким чином, об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства, цінні папери, цільові грошові вклади, науково-технічна продукція, інтелектуальні цінності, інші об'єкти власності, а також майнові права.

Разом з тим об'єктами інвестиційної діяльності не можуть бути об'єкти житлового будівництва, фінансування спорудження яких здійснюється з використанням недержавних коштів, залучених від фізичних та юридичних осіб, у тому числі в управління. Інвестування та фінансування будівництва таких об'єктів може здійснюватися виключно через фонди фінансування будівництва, фонди операцій з нерухомістю, інститути спільного інвестування, недержавні пенсійні фонди, які створені та діють відповідно до законодавства, а також через випуск безпроцентних (цільових) облігацій, за якими базовим товаром виступає одиниця такої нерухомості.

Забороняється інвестування в об'єкти, створення і викори- стання яких не відповідає вимогам санітарно-гігієнічних, радіа- ційних, екологічних, архітектурних та інших норм, встановлених законодавством України, а також порушує права та інтереси громадян, юридичних осіб і держави, що охороняються законом.

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і держави щодо реалізації інвестицій називається інвестиційною діяльністю

(ч. 1 ст. 2 Закону України «Про інвестиційну діяльність»). Інвестиційна діяльність здійснюється на основі: інвестування,

здійснюваного громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління України, Автономної Республіки Крим, місцевих Рад за рахунок коштів бюджетів, позабюджетних фондів і позичкових коштів, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

іноземного інвестування, здійснюваного іноземними грома- дянами, юридичними особами та державами;

спільного інвестування, здійснюваного громадянами та юри- дичними особами України, іноземних держав.

Однією із форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою впровадження досягнень науково-технічного прогресу у виробництво і соціальну сферу, є інноваційна діяльність, особливості правового регулювання якої розглядаються в § 4 цієї Глави.

Суб'єктами (інвесторами і учасниками) інвестиційної діяль- ності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іно- земних держав, а також держави.

Інвестори -- це суб'єкти інвестиційної діяльності, які прий- мають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, по- купців, а також виконувати функції будь-якого учасника інвес- тиційної діяльності.

Учасниками інвестиційної діяльності можуть бути громадяни та юридичні особи України, інших держав, які забезпечують реалізацію інвестицій як виконавці замовлень або на підставі доручення інвестора.

Всі суб'єкти інвестиційної діяльності незалежно від форм власності та господарювання мають рівні права щодо здійснення інвестиційної діяльності, якщо інше не передбачено законодавчими актами України.

Розміщення інвестицій у будь-яких об'єктах, крім тих, інвес- тування в які заборонено або обмежено цим Законом, іншими актами законодавства України, визнається невід'ємним правом інвестора і охороняється законом.

Інвестор самостійно визначає цілі, напрями, види й обсяги

інвестицій, залучає для їх реалізації на договірній основі будь- яких учасників інвестиційної діяльності, у тому числі шляхом організації конкурсів і торгів.

За рішенням інвестора права володіння, користування і роз- порядження інвестиціями, а також результатами їх здійснення можуть бути передані іншим громадянам та юридичним особам у порядку, встановленому законом. Взаємовідносини при такій передачі прав регулюються ними самостійно на основі договорів.

Для інвестування можуть бути залучені фінансові кошти у

вигляді кредитів, випуску в установленому законодавством порядку цінних паперів і позик.

Майно інвестора може бути використано ним для забезпечення його зобов'язань. У заставу приймається тільки таке майно, яке перебуває у власності позичальника або належить йому на праві повного господарського відання, якщо інше не передбачено законодавчими актами України. Заставлене майно при порушенні заставних зобов'язань може бути реалізовано відповідно до чинного законодавства.

Інвестор має право володіти, користуватися і розпоряджатися об'єктами та результатами інвестицій, включаючи реінвес- тиції та торговельні операції на території України, відповідно до законодавчих актів України.

Для державних підприємств, що виступають інвесторами за межами України та яким відкрито іпотечний кредит, встанов- люється гарантія по цих інвестиціях з боку держави.

Інвестор має право на придбання необхідного йому майна у громадян і юридичних осіб безпосередньо або через посередників за цінами і на умовах, що визначаються за домовленістю сторін, якщо це не суперечить законодавству України, без обмеження за обсягом і номенклатурою.

Обов'язки суб'єктів інвестиційної діяльності встановлені ст. 8

Закону України «Про інвестиційну діяльність», згідно з якою інвестор у випадках і порядку, встановлених законодавством України, зобов'язаний:

подати фінансовим органам декларацію про обсяги і джерела здійснюваних ним інвестицій;

одержати необхідний дозвіл або узгодження відповідних державних органів та спеціальних служб на капітальне будівництво; одержати позитивний комплексний висновок державної експертизи щодо додержання в інвестиційних програмах та проектах будівництва діючих нормативів з питань санітарного і епідемічного благополуччя населення, екології, охорони праці, енергозбереження, пожежної безпеки, міцності, надійності та необхідної довговічності будинків і споруд, а також архітектурних вимог.

Суб'єкти інвестиційної діяльності зобов'язані: додержувати державних норм і стандартів, порядок встановлення яких визначається законодавством України;

виконувати вимоги державних органів і посадових осіб, що пред'являються в межах їх компетенції;

подавати в установленому порядку бухгалтерську і статистичну звітність;

не допускати недобросовісної конкуренції і виконувати вимоги законодавства про захист економічної конкуренції;

сплачувати податки, збори (обов'язкові платежі) в розмірах та у порядку, визначених законами України.

Для проведення господарської діяльності, яка підлягає лі- цензуванню, учасники інвестиційної діяльності повинні одержати відповідну ліцензію, що видається в порядку, встановленому законодавством.

Інвестиційним законодавством визначені джерела фінансування інвестиційної діяльності. Згідно з ст. 10 Закону України «Про інвестиційну діяльність» інвестиційна діяльність може здійснюватись за рахунок:

власних фінансових ресурсів інвестора (прибуток, аморти- заційні відрахування, відшкодування збитків від аварій, стихійного лиха, грошові нагромадження і заощадження громадян, юридичних осіб тощо);

позичкових фінансових коштів інвестора (облігаційні позики, банківські та бюджетні кредити);

залучених фінансових коштів інвестора (кошти, одержані від продажу акцій, пайові та інші внески громадян і юридичних осіб);

бюджетних інвестиційних асигнувань;

безоплатних та благодійних внесків, пожертвувань організацій, підприємств і громадян.

§ 2. Державне регулювання інвестиційної діяльності

Державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється з метою реалізації економічної, науково-технічної і соціальної політики. Воно визначається показниками економічного і соціального розвитку України, державними і регіональними про- грамами розвитку народного господарства, державним і місцевими бюджетами, передбачуваними в них обсягами державного фінансування інвестиційної діяльності.

Крім загальних засобів і механізмів регулювання господарської діяльності, що їх застосовує держава для реалізації економічної

політики, виконання цільових економічних та інших програм і

програм економічного і соціального розвитку відповідно до ст. 12

ГК, державне регулювання інвестиційної діяльності здійснюється в таких формах:

а) управління державними інвестиціями;

б) регулювання умов інвестиційної діяльності;

в) контроль за здійсненням інвестиційної діяльності усіма інвесторами та учасниками інвестиційної діяльності.

Управління державними інвестиціями здійснюється респуб- ліканськими і місцевими органами державної влади й управління та включає планування, визначення умов і виконання конкретних дій по інвестуванню бюджетних і позабюджетних коштів.

Регулювання умов інвестиційної діяльності здійснюється шляхом:

подання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

державних норм та стандартів;

заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

роздержавлення і приватизації власності;

визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

політики ціноутворення;

проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва; інших заходів.

§ 3. Правові форми реалізації інвестиційної діяльності

Сукупність практичних дій громадян, юридичних осіб і дер- жави щодо реалізації інвестицій (інвестиційна діяльність) може здійснюватися в різних правових формах.

Основною правовою формою (правовим документом), яка регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності,

є договір (угода).

Укладання договорів, вибір партнерів, визначення зобов'язань, будь-яких інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України, є виключною компетенцією суб'єктів інвестиційної діяльності. Втручання державних органів та посадових осіб у реалізацію договірних відносин між суб'єктами інвестиційної діяльності зверх своєї компетенції не допускається.

Чинне законодавство не встановлює, якими саме господар- ськими договорами регулюються взаємовідносини між україн- ськими суб'єктами інвестиційної діяльності.

Більш детально ці відносини врегульовані законом щодо іноземних інвестицій. Так, згідно із ст. 23 Закону України «Про режим іноземного інвестування» іноземні інвестори мають право укладати договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність

(виробничу кооперацію, спільне виробництво тощо), не пов'язану із створенням юридичної особи, відповідно до законодавства України. Вважаємо, що є всі підстави відносити до інвестиційних за

своїм характером договорів: а) власне інвестиційні договори;

б) засновницькі договори, в яких засновники визначають, зокрема, умови передачі майна створюваному суб'єкту господарювання, порядок розподілу прибутків і збитків тощо; в) угоди про розподіл продукції1.

Договори (контракти) про спільну інвестиційну діяльність за участю іноземного інвестора підлягають реєстрації у терміни та в порядку, що встановлені Кабінетом Міністрів України132.

Однією із форм реалізації державних інвестицій є державне замовлення на виконання робіт у капітальному будівництві (ч. 1 ст.

14 Закону України «Про інвестиційну діяльність»).

Державне замовлення розміщується, як правило, на конкурсній основі з урахуванням економічної вигідності цих замовлень для підприємств та організацій.

Загальні правові та економічні засади формування, розміщення

і виконання на договірній (контрактній) основі замовлень держави на виконання робіт у капітальному будівництві для задоволення державних потреб встановлені Законом України від 22 грудня 1995

р. «Про державне замовлення для задоволення пріоритетних потреб держави».

Прийняття в експлуатацію об'єктів державного замовлення провадиться в порядку, визначеному постановою Кабінету Міністрів України від 22 вересня 2004 р. № 1243 «Про Порядок

п4р6и4йняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктівГ»л13а3в. а 24

§ 4. Особливості правового регулювання інноваційної діяльності

Згідно з ч. 1 ст. 325 ГК інноваційною діяльністю у сфері гос- подарювання є діяльність учасників господарських відносин, що здійснюється на основі реалізації інвестицій з метою виконання довгострокових науково-технічних програм з тривалими строками окупності витрат і впровадження нових науково-технічних досягнень у виробництво та інші сфери суспільного життя.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності ба- зується на Конституції України і складається із Господарського кодексу України (ст. 325--332) законів України «Про інвестиційну діяльність», «Про наукову і науково-технічну діяльність»,

«Про наукову і науково-технічну експертизу», «Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків», «Про спеціальну економічну зону «Яворів» та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері. Основним нормативно-правовим актом у зазначеній сфері господарювання є Закон України від 4 липня 2002 р. «Про інно- ваційну діяльність»1, що визначає правові, економічні та органі- заційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні, встановлює форми стимулювання державою інноваційних процесів і спрямований на підтримку розвитку економіки України інноваційним шляхом.

Частина 2 ст. 326 ГК встановлює, що формами інвестування інноваційної діяльності є:

державне (комунальне) інвестування, що здійснюється ор- ганами державної влади або органами місцевого самоврядування за рахунок бюджетних коштів та інших коштів відповідно до закону;

комерційне інвестування, що здійснюється суб'єктами гос- подарювання за рахунок власних або позичкових коштів з метою розвитку бази підприємництва;

соціальне інвестування, що здійснюється в об'єкти соціальної сфери та інших невиробничих сфер;

іноземне інвестування, що здійснюється іноземними юри- дичними особами або іноземцями, а також іншими державами;

спільне інвестування, що здійснюється суб'єктами України разом з іноземними юридичними особами чи іноземцями.

Інноваційна діяльність передбачає інвестування наукових досліджень і розробок, спрямованих на здійснення якісних змін у стані продуктивних сил і прогресивних міжгалузевих структурних зрушень, розробки і впровадження нових видів продукції і технологій.

Інноваційна діяльність здійснюється за такими напрямами: проведення наукових досліджень і розробок, спрямованих на створення об'єктів інтелектуальної власності, науково-технічної продукції;

розробка, освоєння, випуск і розповсюдження принципово

нових видів техніки і технології;

розробка і впровадження нових ресурсозберігаючих технологій, призначених для поліпшення соціального і екологічного ст4а6н6овища;

технічне переозброєння, реконструкція, розширення, будів- ництво нових підприємств, що здійснюються вперше як промислове освоєння виробництва нової продукції або впровадження нової технології.

Основною правовою формою реалізації інвестицій у сфері інноваційної діяльності є договір на створення і передачу науково- технічної продукції.

За договором на створення і передачу науково-технічної про- дукції одна сторона (виконавець) зобов'язується виконати зумов- лені завданням другої сторони (замовника) науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи (далі -- НДДКР), а замовник зобов'язується прийняти виконані роботи (продукцію) і оплатити їх.

Предметом договору на передачу науково-технічної продукції може бути модифікована науково-технічна продукція.

Науково-технічною продукцією є завершені науково-дослідні, проектні, конструкторські, технологічні роботи та послуги, створення дослідних зразків або партій виробів, необхідних для проведення НДДКР згідно з вимогами, погодженими із замов- никами, що виконуються чи надаються суб'єктами господарювання

(науково-дослідними, конструкторськими, проектно-ко- нструкторськими і технологічними установами, організаціями, а також науково-дослідними і конструкторськими підрозділами підприємств, установ і організацій тощо).

Договір може укладатися на виконання усього комплексу робіт від дослідження до впровадження у виробництво науково-технічної продукції, а також на її подальше технічне супроводження

(обслуговування).

У разі якщо науково-технічна продукція є результатом іні- ціативних робіт, договір укладається на її передачу, включаючи надання послуг на її впровадження та освоєння.

Договори на створення і передачу науково-технічної продукції для державних потреб та за участі іноземних суб'єктів гос- подарювання укладаються і виконуються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України відповідно до закону.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття інвестицій.

2. Що є об'єктами інвестиційної діяльності?

3. Хто є суб'єктами інвестиційної діяльності?

4. В яких формах здійснюється державне регулювання інвес- тиційної діяльності?

5. Назвіть форми реалізації інвестиційної діяльності.

6. Дайте визначення поняття інноваційної діяльності.

7. Назвіть форми інвестування інноваційної діяльності.

8. Дайте визначення поняття договору на створення і передачу науково-технічної продукції.

ГЛАВА 25 ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ БАНКІВСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Поняття, види та правове становище банків. Банківські операції та їх види

Відповідно до ч. 2 ст. 334 ГК банки -- це фінансові установи,

функціями яких є залучення у вклади грошових коштів громадян і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах і на власний ризик, відкриття та ведення банківських рахунків громадян та юридичних осіб. Виконання банками цих функцій (здійснення відповідних банківських операцій) в сукупності є банківською діяльністю.

Дещо ширше визначення поняття «банк» містить ст. 1 Закону України від 7 грудня 2000 р. «Про банки і банківську діяльність», згідно з якою банк -- це юридична особа, яка має виключне право на підставі ліцензії Національного банку України здійснювати у сукупності такі операції: залучення у вклади грошових коштів фізичних і юридичних осіб та розміщення зазначених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик, відкриття і ведення банківських рахунків фізичних та юридичних осіб. Від банків слід відрізняти фінансові установи -- юридичні особи, які проводять одну або кілька операцій, що можуть виконуватися банками, за винятком залучення вкладів.

Банківська система України складається з Національного банку України та інших банків (державних і недержавних), що створені і діють на території України відповідно до закону (ч. 1 ст. 335 ГК).

Центральним банком України, особливим центральним органом державного управління є Національний банк України. Його юридичний статус, завдання, функції, повноваження і принципи організації визначаються Конституцією України, Законом України від 1999 р. «Про Національний банк України».

Відповідно до Конституції України основною функцією На- ціонального банку є забезпечення стабільності грошової одиниці України.

Крім того, Національний банк виконує такі функції:

--відповідно до розроблених Радою Національного банку України Основних засад грошово-кредитної політики визначає та проводить грошово-кредитну політику;

--монопольно здійснює емісію національної валюти України та організує її обіг;

--виступає кредитором останньої інстанції для банків і ор- ганізує систему рефінансування;

--встановлює для банків правила проведення банківських операцій, бухгалтерського обліку і звітності, захисту інформації, коштів та майна;

--організовує створення та методологічно забезпечує систему грошово-кредитної і банківської статистичної інформації та статистики платіжного балансу;

--визначає систему, порядок і форми платежів, у тому числі між банками;

--визначає напрями розвитку сучасних електронних бан- ківських технологій, створює, координує та контролює створення електронних платіжних засобів, платіжних систем, автоматизації банківської діяльності та засобів захисту банківської інформації;

--здійснює банківське регулювання та нагляд;

--веде Реєстр банків, їх філій та представництв, валютних бірж, здійснює ліцензування банківської діяльності та операцій у передбачених законами випадках;

--складає платіжний баланс, здійснює його аналіз та прог- нозування;

--представляє інтереси України в центральних банках інших держав, міжнародних банках та інших кредитних установах, де співробітництво здійснюється на рівні центральних банків;

--здійснює відповідно до визначених спеціальним законом повноважень валютне регулювання, визначає порядок здійснення платежів в іноземній валюті, організовує і здійснює валютний контроль за комерційними банками та іншими кредитними установами, які отримали ліцензію Національного банку на здійс- нення операцій з валютними цінностями;

--забезпечує накопичення та зберігання золотовалютних резервів та здійснення операцій з ними та банківськими металами;

-- аналізує стан грошово-кредитних, фінансових, цінових та

валютних відносин;

-- організує інкасацію та перевезення банкнот і монет та інших

цінностей, видає ліцензії на право інкасації та перевезення банкнот

і монет та інших цінностей;

-- реалізує державну політику з питань захисту державних

секретів у системі Національного банку;

-- бере участь у підготовці кадрів для банківської системи

України;

-- здійснює інші функції у фінансово-кредитній сфері в межах своєї компетенції, визначеної законом.

Банки в Україні можуть функціонувати як універсальні або як спеціалізовані. За спеціалізацією банки можуть бути ощадними, інвестиційними, іпотечними, розрахунковими (кліринго- вими)134.

Банки в Україні створюються у формі відкритого акціонерного товариства або кооперативного банку.

Законодавство про господарські товариства та про кооперацію поширюється на банки в частині, що не суперечить ГК та Закону

«Про банки і банківську діяльність» (ч. 5 ст. 336 ГК).

Певні особливості правового статусу мають державні банки, тобто банки, сто відсотків статутного капіталу яких належать державі.

Як встановлено ч. 1 ст. 337 ГК, державним є банк, створений за рішенням Кабінету Міністрів України на основі державної власності.

В законі про Державний бюджет України на відповідний рік передбачаються витрати на формування статутного капіталу державного банку. Кабінет Міністрів України зобов'язаний отримати позитивний висновок Національного банку України з приводу наміру заснування державного банку. Отримання висновку Національного банку України є обов'язковим також у разі ліквідації

(реорганізації) державного банку, за винятком його ліквідації внаслідок неплатоспроможності.

Статут та діяльність державного банку мають відповідати вимогам ГК, Закону «Про банки та банківську діяльність», ін-

ших законів України та нормативно-правових актів Національного банку України.

Статут державного банку затверджується постановою Кабінету

Міністрів України.

Держава здійснює та реалізує повноваження власника щодо акцій (паїв), які їй належать у статутному капіталі державного банку, через органи управління державного банку.

Органами управління державного банку є наглядова рада та правління банку.

Органом контролю державного банку є ревізійна комісія, пер-

сональний та кількісний склад якої визначаються наглядовою радою державного банку.

Особливий порядок створення встановлено законом для ко- оперативного банку (ст. 338 ГК, ст. 8 Закону «Про банки і бан- ківську діяльність) та банку з іноземним капіталом, тобто банку, у якому частка капіталу, що належить хоча б одному нерезиденту, перевищує 10 відсотків (ст. 21 Закону «Про банки і банківську діяльність»).

Мінімальний розмір статутного капіталу на час реєстрації банку має бути повністю сплачений та не може бути менше 10 млн євро.

Національний банк встановлює вимоги щодо мінімального розміру статутного капіталу банку тільки на час створення і ре- єстрації банків для забезпечення стабільної діяльності банку та виконання ним банківських операцій.

Формування та збільшення статутного капіталу банку може здійснюватися виключно шляхом грошових внесків учасників.

Державна реєстрація банків здійснюється Національним банком України відповідно до вимог Закону «Про банки і бан- ківську діяльність» та Положення про порядок створення і дер- жавної реєстрації банків, відкриття їх філій, представництв, від- ділень, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 31 серпня 2001 р. № 3751.

Для державної реєстрації банку уповноважена засновниками особа або голова спостережної ради подає до територіального управління Національного банку за місцем створення банку такі документи:

а) заяву про реєстрацію банку, засвідчену підписом уповно- важеної особи або голови спостережної (наглядової) ради;

б) установчий договір, підписаний засновниками (учасниками)

банку та засвідчений відбитком їх печатки. Підписи фізичних осіб

-- засновників (учасників) засвідчуються в нотаріальному порядку. Для реєстрації державного та кооперативного банків уста-

новчий договір не подається;

в) статут банку, затверджений установчими зборами (зборами учасників) і підписаний головою правління банку. Статут державного банку затверджується постановою Кабінету Міністрів України і має відповідати вимогам Законів України «Про банки і банківську діяльність», «Про господарські товариства» та інших законодавчих актів;

г) протокол установчих зборів (зборів учасників), підписаний головою та секретарем зборів, у якому зазначаються місце та дата проведення зборів, їх правочинність, порядок денний, порядок голосування. Протокол має містити: рішення про створення банку, прийняття статуту, обрання спостережної ради банку і ревізійної комісії, призначення голови правління (ради директорів), головного бухгалтера та членів правління банку (ради банку) та уповноваженої особи, відповідальної за реєстрацію банку в Національному банку, інші положення відповідно до чинного законодавства України. У разі створення державного банку подається постанова Кабінету Міністрів України про створення державного банку;

ґ) бізнес-план, що визначає види діяльності, які банк планує

здійснювати, на поточний рік і стратегію діяльності на наступні три роки (на кожен рік окремо), що засвідчений підписами засновників банку та/або головою спостережної ради;

д) відомості про склад спостережної (наглядової) ради, прав- ління (ради директорів), ревізійної комісії;

е) документи, що дають змогу зробити висновок про бездо- ганну ділову репутацію голови, його заступників та членів спо- стережної (наглядової) ради банку;

є) копію звіту про наслідки підписки на акції (для банку, що створюється у формі відкритого акціонерного товариства), за- реєстрованого Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку з доданням переліку акціонерів банку. У переліку зазначаються повне найменування акціонера, його місцезнахо

дження, платіжні реквізити, паспортні дані (для фізичних осіб)

та кількість акцій, на які він підписався, їх загальна вартість і частка

у статутному капіталі банку;

ж) угоду про передавання приміщення у власність (шляхом дарування, продажу тощо) для розміщення банку за підписом уповноваженої за установчим договором особи або договір оренди приміщення на строк не менше ніж п'ять років у разі його укладення;

з) документи, що дають можливість зробити висновок про професійну придатність і бездоганну ділову репутацію голови та його заступників, членів виконавчого органу (правління або ради директорів) і головного бухгалтера, його заступників, кандидатури яких відповідають встановленим вимогам;

и) копії платіжних документів про здійснення юридичними та фізичними особами-учасниками банку сплати внесків до статутного капіталу (подаються не пізніше ніж за 15 робочих днів до закінчення строку, встановленого Законом для розгляду документів

(визначених цим пунктом) та державної реєстрації банку);

і) висновки аудиторських фірм (аудиторів), що складені за підсумками проведеної за станом на конкретну дату перевірки фінансової звітності юридичних осіб-учасників банку, незалежно від їх організаційно-правової форми та форми власності, які зобов'язані вести бухгалтерський облік і подавати фінансову звітність згідно з чинним законодавством України;

ї) фізичні особи -- учасники банку, які вносять кошти до статутного капіталу банку в розмірі, що дорівнює чи перевищує 80 тис. грн. (або в іноземній вільно конвертованій валюті, еквівалент якої дорівнює чи перевищує 80 тис. грн., -- для фізичних осіб -- іноземців), для підтвердження наявності доходів у достатньому розмірі для внесення до статутного капіталу банку та джерел походження цих коштів подають довідки Державної податкової адміністрації України про доходи за останній звітний період (рік)

(або довідку компетентного органу країни проживання іноземця про його доходи за останній звітний період (рік), або довідку банку,

у якому відкрито рахунок, про наявність коштів на рахунку фізичної особи -- іноземця на дату їх перерахування);

й) фінансову звітність юридичних осіб-учасників банку, які матимуть істотну участь у банку, за останні чотири звітних періоди

(квартали), а також за станом на перше число місяця, у якому вносяться кошти до статутного капіталу банку, засвідчені

підписами керівника та головного бухгалтера (за наявності посади),

а також відбитком печатки юридичної особи;

к) установчі документи учасників банку (нотаріально засвідчені копії);

л) копію свідоцтва про державну реєстрацію учасників, за- свідчену в нотаріальному порядку;

м) копію ліцензії Державної комісії з цінних паперів і фон- дового ринку на здійснення діяльності зберігача або торговця цінними паперами засновників (акціонерів), учасників банку (якщо вони здійснюють таку діяльність);

н) копію рішення органів Антимонопольного комітету України про надання згоди на створення відповідного банку у випадках, передбачених чинним законодавством України;

о) документи, які підтверджують ділову репутацію юридичних осіб-учасників банку (крім місцевого кооперативного банку), які мають істотну участь;

п) копії установчих документів власників істотної участі в юридичній особі-учаснику банку, яка матиме істотну участь у банку, засвідчені в нотаріальному порядку, їх фінансову звітність за останні чотири звітних періоди (квартали) та висновки аудиторських фірм (аудиторів) про підтвердження їх звітності за останній звітний період (квартал);

р) анкету згідно з додатком 13, заповнену фізичною особою, яка має істотну участь в юридичній особі-учаснику банку, який матиме істотну участь у банку;

с) документи, що підтверджують ділову репутацію фізичних осіб-учасників банку (крім місцевого кооперативного банку), які матимуть істотну участь у банку;

т) копію платіжного документа про внесення плати за державну реєстрацію банку.

Національний банк приймає рішення про державну реєстрацію банку або про відмову в державній реєстрації банку не пізніше ніж за три місяці з часу подання повного пакета документів.

Рішення про державну реєстрацію банку з іноземним капіталом приймає Правління Національного банку, а про реєстрацію інших банків -- Комісія Національного банку.

Реєстрація банків здійснюється шляхом внесення відповідного запису до Державного реєстру банків, після чого банк набуває усу юридичної особи.

Національний банк України видає банку свідоцтво про його державну реєстрацію за встановленою ним формою.

За наявності підстав, зазначених у статті 18 Закону «Про банки і банківську діяльність», Національний банк може відмовити в державній реєстрації банку.

Банк має право здійснювати банківську діяльність тільки після отримання банківської ліцензії, що надається відповідно до Закону та Положення про порядок видачі банкам банківських ліцензій, письмових дозволів та ліцензій на виконання окремих операцій, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 17 липня 2001 р. № 2751.

Без отримання банківської ліцензії не дозволяється здійснювати одночасно діяльність по залученню вкладів та інших коштів, що підлягають поверненню, і наданню кредитів, а також вести рахунки. Особи, винні у здійсненні банківської діяльності без банківської ліцензії, несуть кримінальну, цивільну чи адміністративну відповідальність згідно із законами України.

Банківська ліцензія надається Національним банком України на підставі клопотання банку за наявності документів, що підтверджують:

наявність сплаченого та зареєстрованого підписного капіталу банку у розмірі, що встановлюється законом;

забезпеченість банку належним банківським обладнанням, комп'ютерною технікою, програмним забезпеченням та комуні- каційними засобами, потрібними для здійснення банківських операцій і захисту інформації/документів від підроблення, ви- кривлення та знищення, ведення бухгалтерського обліку та скла- дання щоденного балансу і відповідної статистичної звітності, а також якісного проведення розрахунків та участі в системі елект- ронних платежів Національного банку, що відповідають вимогам нормативно-правових актів Національного банку, а також нормативно-правових актів Фонду гарантування вкладів фізичних осіб щодо порядку формування і ведення бази даних про вкладників

-- фізичних осіб та надання звітності;

наявність у банку приміщення (у тому числі касового вузла, сховища), технічний стан та організація охорони якого відпо- відають вимогам нормативно-правових актів Національного банку;

наявність як мінімум трьох осіб, призначених членами пра- вління (ради директорів) банку, які мають відповідну освіту та досвід, необхідний для управління банком.

Національний банк України може відмовити у наданні ліцензії, якщо зазначені у цій статті умови не виконані банком протягом одного року з дати державної реєстрації банку. В такому разі державна реєстрація банку скасовується і банк ліквідується.

Рішення про надання банківської ліцензії чи про відмову у її наданні приймається Національним банком України протягом одного місяця з дня отримання повного пакета документів, зазначених у статті 18 Закону.

Банківська ліцензія не може передаватися третім особам.

На підставі банківської ліцензії банки мають право здійснювати такі банківські операції:

1) приймання вкладів (депозитів) від юридичних і фізичних

осіб;

2) відкриття та ведення поточних рахунків клієнтів і банків- кореспондентів, у тому числі переказ грошових коштів з цих ра- хунків за допомогою платіжних інструментів та зарахування коштів на них;

3) розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик (ч. 1 ст. 47 Закону «Про банки і бан- ківську діяльність»).

Банк, крім зазначених операцій, має право здійснювати такі операції та угоди:

1) операції з валютними цінностями;

2) емісію власних цінних паперів;

3) організацію купівлі та продажу цінних паперів за дору- ченням клієнтів;

4) здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені

(включаючи андеррайтинг);

5) надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

6) придбання права вимоги на виконання зобов'язань у гро- шовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаю-

чи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів

(факторинг);

7) лізинг;

8) послуги з відповідального зберігання та надання в оренду сейфів для зберігання цінностей та документів;

9) випуск, купівлю, продаж і обслуговування чеків, векселів та інших оборотних платіжних інструментів;

10) випуск банківських платіжних карток і здійснення операцій

з використанням цих карток;

11) надання консультаційних та інформаційних послуг щодо банківських операцій (ч. 2 ст. 47 Закону).

Операції, визначені пунктами 1--3 ч. 1 ст. 47 Закону, належать до виключно банківських операцій, здійснювати які у сукупності дозволяється тільки юридичним особам, які мають банківську ліцензію. Інші юридичні особи мають право здійснювати операції, визначені пунктами 2, 3 ч. 1 ст. 47 Закону, на підставі ліцензії на здійснення окремих банківських операцій, а інші операції та угоди, передбачені цією статтею, вони можуть здійснювати у порядку, визначеному законами України.

За умови отримання письмового дозволу Національного банку

України банки також мають право здійснювати такі операції:

1) здійснення інвестицій у статутні фонди та акції інших юридичних осіб;

2) здійснення випуску, обігу, погашення (розповсюдження)

державної та іншої грошової лотереї;

3) перевезення валютних цінностей та інкасацію коштів;

4) операції за дорученням клієнтів або від свого імені:

з інструментами грошового ринку;

з інструментами, що базуються на обмінних курсах та від- сотках;

з фінансовими ф'ючерсами та опціонами;

5) довірче управління коштами та цінними паперами за до- говорами з юридичними та фізичними особами;

6) депозитарну діяльність і діяльність з ведення реєстрів влас- ників іменних цінних паперів.

Національний банк України встановлює порядок надання банкам дозволу на здійснення операцій, визначених пунктами 1--4

ч. 2 ст. 47 Закону. Дозвіл надається, якщо:

1) рівень регулятивного капіталу банку відповідає вимогам

Національного банку України, що підтверджується незалежним

аудитором;

2) банк не є об'єктом застосування заходів впливу;

3) банком подано план, за яким він буде здійснювати таку діяльність, і цей план схвалений Національним банком України;

4) Національний банк України дійшов висновку, що банк має достатні фінансові можливості і відповідних спеціалістів для здійснення такої діяльності.

Банк має право здійснювати інші угоди згідно із законодав- ством України.

Національний банк України має право встановити спеціальні вимоги, включаючи вимоги щодо підвищення рівня регулятивного капіталу банку чи інших економічних нормативів, стосовно певного виду діяльності, передбаченого у ст. 47 Закону.

Банки самостійно встановлюють процентні ставки та комісійну

винагороду по своїх операціях.

§ 2. Поняття та види кредиту. Кредитний договір

В юридичній літературі під кредитними правовідносинами розуміють всі кредитні відносини, що виникають при наданні

(передачі, використанні і поверненні) грошових коштів або інших речей, визначених родовими ознаками, на умовах повернення.

Стаття 1 Закону «Про банки і банківську діяльність» визначає банківський кредит як будь-яке зобов'язання банку надати певну суму грошей, будь-яка гарантія, будь-яке зобов'язання придбати право вимоги боргу, будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надано в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми, а також на зобов'язання на сплату процентів та інших зборів з такої суми;

Згідно з ч. 1 ст. 345 ГК кредитні операції полягають у розмі- щенні банками від свого імені, на власних умовах та на власний ризик залучених коштів юридичних осіб (позичальників) та гро- мадян. Кредитними визнаються операції, визначені як такі Законом

«Про банки і банківську діяльність».

Відповідно до ст. 47, 49 Закону «Про банки і банківську діяль- ність» до кредитних відносяться наступні операції:

-- розміщення залучених коштів від свого імені, на власних умовах та на власний ризик;

-- організація купівлі та продажу цінних паперів за дорученням

клієнтів;

-- здійснення операцій на ринку цінних паперів від свого імені

(включаючи андеррайтинг);

-- надання гарантій і поручительств та інших зобов'язань від третіх осіб, які передбачають їх виконання у грошовій формі;

-- придбання права вимоги на виконання зобов'язань у гро- шовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог та прийом платежів (факторинг);

-- лізинг.

Суб'єкти господарської діяльності можуть використовувати такі форми кредиту: банківський, комерційний, лізинговий, іпо- течний, бланковий, консорціумний.

Кредити, які надаються банками, поділяються:

за строками користування на:

а) короткострокові -- до 1 року; можуть надаватися банками у разі тимчасових фінансових труднощів, що виникають у зв'язку з витратами виробництва та обігу, не забезпечених надходженням коштів у відповідному періоді;