Господарське право

Передання вкладником усієї своєї частки іншій особі припиняє його участь у командитному товаристві.

Вкладники командитного товариства повинні вносити вклади й додаткові внески у розмірі, способами й порядком, передбаченим засновницьким договором, проте сукупний розмір їхніх часток не повинен перевищувати 50 відсотків майна товариства, зазначеного

в засновницькому договорі. На момент реєстрації командитного товариства кожний з вкладників повинен внести не менше 25 відсотків свого внеску.

Таким чином, вкладники беруть участь у діяльності коман- дитного товариства лише своїми вкладами, розмір яких визначає суму отримуваного ними прибутку. Будь-якої участі в управлінні товариством вони не беруть.

Управління справами командитного товариства здійснюється

тільки повними учасниками. Якщо в товаристві є тільки один такий учасник, управління справами здійснюється ним самостійно.

Вкладники не мають права перешкоджати діям повних учас- ників з управління справами товариства.

Незважаючи на те, що за загальним правилом відповідальність вкладника обмежується вкладом у майні товариства, в окремих випадках, передбачених законом, він також несе повну від- повідальність. Приміром, якщо вкладник вчиняє правочин від імені та в інтересах товариства без відповідних повноважень, і схвалення його дій командитним товариством не буде отримано, він відповідає перед третіми особами за вчиненим ним пра- вочином усім своїм майном, на яке відповідно до законодавства може бути звернено стягнення (ч. 1 ст. 138 ЦК).

Крім загальних підстав припинення діяльності господарських товариств командитне товариство припиняється також у разі вибуття усіх вкладників. Повні учасники мають разі вибуття всіх вкладників замість ліквідації командитного това- риства перетворити його у повне товариство.

§ 3. Майно та майнові права у господарському товаристві

Господарське товариство як суб'єкт і об'єкт права власності (майновий комплекс) характеризується складною майновою і фінансовою структурою.

Ця структура різна для статутних (акціонерні товариства, то- вариства з обмеженою та додатковою відповідальністю) і неста- тутних (повні та командитні товариства) товариств. Так, най- складнішою є майнова і фінансова структура акціонерного то- вариства, яка становить собою врегульовані правом відносини щодо об'єднання вкладів засновників та учасників у статутний фонд товариства, щодо випуску та обігу акцій, щодо розподілу майна у фонди товариства та виплати дивідендів на акції.

Поняття майна товариства використовується, зокрема, в ст. 115

ЦК, а також в ст. 80 ГК та ст. 24 Закону «Про господарські товариства», відповідно до яких товариство «несе відповідальність за зобов»язаннями тільки майном товариства».

Поняття «майно товариства» узагальнює всі види майна і майнових прав цього суб'єкта права. Зміст його необхідно ви- значати згідно з правилами ст. 190 ЦК, за якою майном як особ- ливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки.

Відповідно до ч. 1 ст. 139 ГК, майном визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи нематеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються чи використовуються у діяльності суб'єктів господарювання та відображаються в їх балансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Залежно від економічної форми, якої набуває майно товариства

у процесі здійснення господарської діяльності, воно належить до основних фондів, оборотних засобів, коштів, товарів (ч. 2 ст. 139 ГК).

Майно товариства юридично відособлене від майна власників товариства (акціонерів, учасників). Це майно є власністю саме товариства як юридичної особи. Товариство в статусі суб'єкта права володіє, користується і розпоряджається майном товариства, відособлення якого здійснюється на праві колективної власності.

Юридично-технічною формою, яка постійно відображає май- новий стан товариства, є його самостійний бухгалтерський баланс, тобто документ про його активи і пасиви. Грошові кошти товариства відображені на його поточному та інших рахунках в установах банків.

Джерела формування майна товариства, що є його власністю, визначені ч. 1 ст. 12 Закону «Про господарські товариства», згідно з якою товариство є власником: а) майна, переданого йому учасниками у власність як вклад до статутного (складеного) ка- піталу; б) продукції, виробленої товариством в результаті гос- подарської діяльності; в) одержаних доходів; г) іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом. Рішення про продаж акцій (приватизацію майна) такого товариства приймає орган приватизації, якому передаються акції держави. В обох ви- падках виникає право колективної власності, єдиним суб'єктом якого стає товариство як юридична особа.

Об'єкти права власності господарського товариства різні.

а) Згідно з ст. 85 ГК господарське товариство є власником майна, переданого йому у власність засновниками і учасниками як внески. Це майно називається вкладами засновників та учасників до статутного (складеного) капіталу (ч. 1 ст. 115 ЦК). З економічної точки зору вклади -- це фіксовані частки майнової участі цих осіб у статутному фонді (складеному капіталі) товариства.

Згідно з ч. 1 ст. 86 ГК вкладами учасників та засновників гос- подарського товариства можуть бути будинки, споруди, обладнання та інші матеріальні цінності, цінні папери, права користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будинками, спорудами, а також інші майнові права (включаючи майнові права на об'єкти інтелектуальної власності), кошти, в тому числі в іноземній валюті.

За загальним правилом, порядок оцінки вкладів визначається установчими документами товариства, якщо інше не передбачено законом. Так, оцінку вкладів у статутний фонд товариства, внесених у натуральній формі, затверджують установчі збори товариства. Ці правила безпосередньо стосуються вкладів фізичних і недержавних юридичних осіб.

Вклади, які є майном державної власності, визначаються в нормативно врегульованому порядку -- згідно з Методикою оцінки вартості майна, затвердженою постановою Кабінету Міністрів України від 10 грудня 2003 р. № 18911. Це означає, що при ство- ренні акціонерних товариств у процесі корпоратизації й інших випадках, діють загальні правила оцінки вкладів. Сума випуску акцій товариства, яке створюється на базі державного підприємства, повинна відповідати сумі статутного фонду підприємства, яка в даному разі визначається відповідно до зазначеної Методики.

Закон (ч. 3 ст. 86 ГК) забороняє використовувати для фор- мування статутного фонду товариства бюджетні кошти, кошти, одержані в кредит та під заставу. Фінансовий стан засновників -- юридичних осіб щодо їх спроможності здійснити відповідні внески до статутного фонду господарського товариства у випадках, передбачених законом, повинен бути перевірений належним аудитором (аудиторською організацією) у встановленому порядку, а майновий стан засновників-громадян має бути підтверджений декларацією про їх доходи і майно, завіреною відповідним податковим органом.

б) Крім вкладів, товариство виступає власником й іншого майна, яке на відміну від статутного фонду (капіталу) називається власним капіталом товариства. Це продукція, вироблена в результаті господарської діяльності товариства; доходи, одержані від господарської діяльності товариства; інше майно, набуте товариством на підставах, не заборонених законом (доходи від продажу акцій, облігацій; кредити банків, інвестиції під державні контракти, надходження від пожертвувань тощо).

Майно господарського товариства поділяється на фонди -- передбачені нормами права види або частини майна товариства відповідно до їхнього цільового призначення. Кожен фонд має певний правовий режим.

Статутний фонд. Законодавство (ч. 1 ст. 87 ГК) визначає статутний фонд господарського товариства як суму вкладів за- сновників та учасників товариства.

Статутний фонд є однією з майнових гарантій стабільності товариства як ділового партнера. З цією метою законодавством встановлено загальний для всіх акціонерних товариств та това

риств з обмеженою відповідальністю мінімальний розмір статутного фонду (для акціонерних -- в сумі, еквівалентній 1250, для товариств з обмеженою відповідальністю -- 100 мінімальним за- робітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства) та мінімальні розміри статутних фондів для окремих видів суб'єктів господарювання, створених у формі господарських товариств -- банків, страхових компаній. Статутний фонд товариства поділений на визначену установчими документами кількість акцій рівної номінальної вартості (в акціонерних товариствах) або на частки, розмір яких встановлюється статутом (в товариствах з обмеженою та додатковою відповідальністю).

Статутний фонд у певному розумінні є неподільним майном господарського товариства, тому закон імперативно регулює по- рядок його зміни -- збільшення або зменшення. При цьому в ГК лише зазначається на право товариства змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного фонду, а сам порядок зміни встановлено нормами ЦК та актами Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку України.

Так, згідно з ст. 156 ЦК акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів збільшити статутний капітал шляхом збільшення номінальної вартості акцій або додаткового випуску акцій.

Збільшення статутного фонду АТ здійснюється відповідно до Положення про порядок збільшення (зменшення) розміру статутного капіталу акціонерного товариства, затвердженого рі- шенням ДКЦПФР від 22 лютого 2007 р. № 3871.

Збільшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після його повної сплати. Збільшення статутного капіталу товариства для покриття збитків не допускається.

У випадках, встановлених статутом товариства і законом, може

бути встановлене переважне право акціонерів на придбання акцій, що додатково випускаються товариством.

Порядок зменшення статутного фонду АТ встановлений ст. 157

ЦК, згідно з якою акціонерне товариство має право за рішенням загальних зборів акціонерів зменшити статутний капітал шляхом зменшення номінальної вартості акцій або шляхом купівлі товариством частини випущених акцій з метою зменшення їх загальної кількості.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства допускається після повідомлення про це всіх його кредиторів у порядку, встановленому законом. При цьому кредитори товариства мають право вимагати дострокового припинення або виконання товариством відповідних зобов'язань та відшкодування збитків.

Зменшення статутного капіталу акціонерного товариства шляхом купівлі та погашення частини акцій допускається, якщо така можливість передбачена у статуті товариства.

Зменшення акціонерним товариством статутного капіталу нижче від встановленого законом розміру має наслідком ліквідацію товариства.

Стаття 144 ЦК встановлює порядок зміни статутного фонду товариства з обмеженою (з додатковою) відповідальністю. Змен- шення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідаль- ністю допускається після повідомлення в порядку, встановленому законом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дострокового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою від- повідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі. Порядок внесення додаткових вкладів встановлюється законом і статутом товариства.

Рішення товариства про зміни розміру статутного фонду на- бирає чинності з дня внесення цих змін до державного реєстру (ч. 3 ст. 87 ГК).

Для покриття витрат, пов'язаних з відшкодуванням збитків,

позаплановими видатками товариства, останнє створює резервний

(страховий) фонд. Це фонд визначеного установчими документами розміру, але не менш як 25 відсотків статутного фонду товариства. Формується резервний (страховий) фонд за рахунок щорічних відрахувань, розмір яких визначається установчими документами, але не може бути меншим 5 відсотків суми прибутку товариства. Кошти фонду зараховуються на спеціальний рахунок в банку. Рішення про використання фонду приймає вищий орган управління товариства. Резервний (страховий) фонд має цільове призначення, тому його кошти на інші цілі не використовуються.

Товариство має право створювати й інші фонди, одним з яких є фонд сплати дивідендів. Це майновий фонд, який теж формується з чистого прибутку товариства.

Інші фонди створюються, якщо це передбачено законодавством або установчими документами товариства (наприклад, житловий фонд, валютний фонд тощо).

Господарське товариство, у статутному фонді якого більше 50 відсотків акцій, (часток, паїв) належить державі, зобов'язане на кожний наступний рік складати і виконувати річний фінансовий план відповідно до ст. 75 ГК.

Право участі в господарському товаристві за змістом є комп- лексним. До нього входять як майнові права та обов'язки учасника товариства (акціонера), так і членські (управлінські) права та обов'язки.

До майнових прав учасника товариства належать такі права:

брати участь у розподілі прибутків товариства; одержувати частину прибутку товариства (в акціонерному товаристві -- дивіденди);

отримувати частину вартості майна товариства у разі його ліквідації. Ця частина має бути пропорційною вартості частки

(акцій), що належать учаснику;

розпоряджатися часткою (акціями): продавати, передавати, відчужувати іншим способом у порядку, визначеному чинним законодавством та установчими документами товариства;

купувати частку (її частину) у разі відступлення учасником товариства (додатково випущені акції -- в акціонерному това- ристві).

Учасник господарського товариства зобов'язаний вносити вклади (сплачувати акції) у розмірі, порядку та коштами (засобами), що передбачені установчими документами відповідно до закону;

§ 4. Права і обов'язки учасників господарського товариства

Учасники господарського товариства -- це суб'єкти господа- рювання, інші учасники господарських відносин (споживачі, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, наділені господарською компетенцією, а також громадяни, громадські та інші організації), які виступають засновниками (учасниками) товариства. Це можуть бути як юридичні особи, так і громадяни.

Їх права і обов'язки як учасників господарського товариства (незалежно від виду товариства) встановлені ст. 88 ГК, згідно з якою учасники господарського товариства мають право:

брати участь в управлінні справами товариства в порядку, визначеному в установчих документах, за винятком випадків, передбачених цим Кодексом та іншими законами;

брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частку (дивіденди);

одержувати інформацію про діяльність товариства. На вимогу учасника товариство зобов'язане надати йому для ознайомлення річні баланси, звіти про фінансово-господарську діяльність товариства, протоколи ревізійної комісії, протоколи зборів органів управління товариства тощо;

вийти в передбаченому установчими документами порядку зі складу товариства.

Учасники товариства мають також інші права, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства. Так, згідно з п. 4) ч. 1 ст. 116 ЦК учасники товариства, крім перелічених прав, мають також право здійснити відчуження часток у статутному

(складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку встановленому законом.

Частина 3 ст. 88 ГК покладає на учасників господарського товариства наступні обов'язки:

додержуватися вимог установчих документів товариства, ви- конувати рішення його органів управління;

вносити вклади (оплачувати акції) у розмірі, порядку та кош- тами (засобами), що передбачені установчими документами, від- повідно до ГК та закону про господарські товариства;

нести інші обов'язки, передбачені ГК, іншими законами та установчими документами товариства (наприклад, не розголо- шувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства (п. 3 ч. 1 ст. 117 ЦК).

§ 5. Управління господарським товариством

Загальні положення щодо управління господарським това- риством містить ст. 89 ГК, згідно з якою управління діяльністю господарського товариства здійснюють його органи та посадові особи, склад і порядок обрання (призначення) яких визначається залежно від виду товариства, а у визначених законом випадках -- учасники товариства.

Посадовими особами товариства визнаються голова та члени виконавчого органу, голова ревізійної комісії (ревізор), а у разі створення ради товариства (наглядової ради) -- голова і члени цієї ради. Обмеження щодо поєднання однією особою зазначених посад встановлюються законом.

Посадовими особами господарського товариства не можуть бути особи, службову або іншу діяльність яких визнано Консти- туцією України та законом несумісною з перебуванням на цих посадах, а також особи, яким перебування на відповідних посадах заборонено рішенням суду.

Посадові особи відповідають за шкоду, заподіяну ними гос- подарському товариству, в межах і порядку, передбачених законом та установчими документами товариства.

Особливості управління діяльністю окремих видів господар- ських товариств, обумовлені порядком формування статутного

(складеного) капіталу і характером взаємовідносин між учасниками товариства, встановлені в ЦК.

Так, управління діяльністю повного товариства здійснюється за спільною згодою всіх учасників. Засновницьким договором товариства можуть бути передбачені випадки, коли рішення приймається більшістю голосів учасників.

Кожний учасник повного товариства має один голос, якщо засновницьким договором не передбачений інший порядок ви- значення кількості голосів.

Кожний учасник повного товариства, незалежно від того, чи уповноважений він вести справи товариства, має право озна- йомлюватися з усією документацією щодо ведення справ това- риства. Відмова від цього права чи його обмеження, зокрема за домовленістю учасників товариства, є нікчемною (ст. 121 ЦК).

Управління діяльністю командитного товариства здійсню- ється повними учасниками у порядку, встановленому ЦК для повного товариства.

Вкладники не мають права брати участі в управлінні діяльністю командитного товариства та заперечувати проти дій повних учасників щодо управління діяльністю товариства. Вкладники командитного товариства можуть діяти від імені товариства тільки за довіреністю.

Особливості управління товариством з обмеженою відпові- дальністю встановлені ст. 145 ЦК.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є загальні збори його учасників.

У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється ви- конавчий орган -- колегіальний (дирекція, очолювана генеральним директором) або одноособовий (директор), який здійснює поточне

керівництво його діяльністю і є підзвітним загальним зборам його

учасників. Виконавчий орган товариства може бути обраний також і не зі складу учасників товариства.

Компетенція виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю, порядок ухвалення ним рішень і порядок вчи- нення дій від імені товариства встановлюються ЦК, іншим законом

і статутом товариства.

До виключної компетенції загальних зборів учасників това- риства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних напрямів діяльності товариства, за- твердження його планів і звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства, зміна розміру його статутного капіталу;

3) створення та відкликання виконавчого органу товариства;

4) визначення форм контролю за діяльністю виконавчого органу, створення та визначення повноважень відповідних кон- трольних органів;

5) затвердження річних звітів та бухгалтерських балансів, розподіл прибутку та збитків товариства;

6) вирішення питання про придбання товариством частки учасника;

7) виключення учасника із товариства;

8) прийняття рішення про ліквідацію товариства, призначення ліквідаційної комісії, затвердження ліквідаційного балансу.

Статутом товариства і законом до виключної компетенції загальних зборів може бути також віднесене вирішення інших питань.

Питання, віднесені до виключної компетенції загальних зборів учасників товариства, не можуть бути передані ними для вирішення виконавчому органу товариства.

Черговість та порядок скликання загальних зборів встанов-

люються статутом товариства і законом.

Так, згідно з Законом «Про господарські товариства» збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), що володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів.

Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з об-

меженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія (ревізор), що створюється зборами учасників товариства.

Вищим органом акціонерного товариства є загальні збори

акціонерного товариства.

Акціонерне товариство зобов'язане щороку скликати загальні збори (річні загальні збори), які проводяться не пізніше 30 квітня наступного за звітним року.

Усі інші загальні збори, крім річних, вважаються позачерго- вими.

У загальних зборах акціонерного товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники. На загальних зборах за за- прошенням особи, яка скликає загальні збори, також можуть бути присутні представник аудитора товариства та посадові особи товариства незалежно від володіння ними акціями цього то- вариства, представник органу, який відповідно до статуту пред- ставляє права та інтереси трудового колективу.

Перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, складається в порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України.

Письмове повідомлення про проведення загальних зборів та їх порядок денний надсилається акціонерам персонально (з урахуванням частини другої цієї статті) особою, яка скликає за- гальні збори, у спосіб, передбачений статутом акціонерного това- риства, у строк не пізніше ніж за 30 днів до дати їх проведення. Повідомлення розсилає особа, яка скликає загальні збори, або особа, яка веде облік прав власності на акції товариства у разі скликання загальних зборів акціонерами.

Згідно з ст. 33 Закону України «Про акціонерні товариства» загальні збори можуть вирішувати будь-які питання діяльності акціонерного товариства.

До виключної компетенції загальних зборів належить:

1) визначення основних напрямів діяльності акціонерного товариства;

2) внесення змін до статуту товариства;

3) прийняття рішення про анулювання викуплених акцій;

4) прийняття рішення про зміну типу товариства;

5) прийняття рішення про розміщення акцій;

6) прийняття рішення про збільшення статутного капіталу товариства;

7) прийняття рішення про зменшення статутного капіталу

товариства;

8) прийняття рішення про дроблення або консолідацію акцій;

9) затвердження положень про загальні збори, наглядову раду, виконавчий орган та ревізійну комісію (ревізора) товариства, а також внесення змін до них;

10) затвердження інших внутрішніх документів товариства, якщо інше не передбачено статутом товариства;

11) затвердження річного звіту товариства;

12) розподіл прибутку і збитків товариства;

13) прийняття рішення про викуп товариством розміщених ним акцій;

14) прийняття рішення про форму існування акцій;

15) затвердження розміру річних дивідендів;

16) прийняття рішень з питань порядку проведення загальних зборів;

17) обрання членів наглядової ради, затвердження умов ци- вільно-правових або трудових договорів, що укладатимуться з ними, встановлення розміру їх винагороди, обрання особи, яка уповноважується на підписання цивільно-правових договорів з членами наглядової ради;

18) прийняття рішення про припинення повноважень членів наглядової ради;

19) обрання голови та членів ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень;

20) затвердження висновків ревізійної комісії (ревізора), прийняття рішення про дострокове припинення їх повноважень;

21) прийняття рішення про виділ та припинення товариства, крім випадку, передбаченого частиною четвертою статті 81 Закону, про ліквідацію товариства, обрання ліквідаційної комісії, затвердження порядку та строків ліквідації, порядку розподілу між акціонерами майна, що залишається після задоволення вимог кредиторів, та затвердження ліквідаційного балансу;

22) прийняття рішення за наслідками розгляду звіту наглядової ради, звіту виконавчого органу, звіту ревізійної комісії (ревізора);

23) затвердження принципів (кодексу) корпоративного управ- ління товариства;

24) обрання комісії з припинення акціонерного товариства;

25) вирішення інших питань, що належать до виключної ком- петенції загальних зборів згідно із статутом або положенням про загальні збори товариства.

Повноваження з вирішення питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів, не можуть бути передані іншим органам товариства.

До виключної компетенції загальних зборів статутом това- риства і законом може бути віднесено вирішення інших питань.

Наглядова рада акціонерного товариства є органом, що здійс- нює захист прав акціонерів товариства і в межах компетенції, ви- значеної статутом та цим Законом, контролює та регулює діяльність виконавчого органу.

В акціонерних товариствах з кількістю акціонерів -- власників простих акцій 10 і більше створення наглядової ради є обо- в'язковим. У товаристві з кількістю акціонерів -- власників прос- тих акцій 9 і менше у разі відсутності наглядової ради її повно- важення здійснюються загальними зборами.

До компетенції наглядової ради належить вирішення питань, передбачених Законом, статутом, а також переданих на вирішення наглядової ради загальними зборами.

До виключної компетенції наглядової ради належать:

1) затвердження в межах своєї компетенції положень, якими регулюються питання, пов'язані з діяльністю товариства;

2) підготовка порядку денного загальних зборів, прийняття

рішення про дату їх проведення та про включення пропозицій до порядку денного, крім скликання акціонерами позачергових загальних зборів;

3) прийняття рішення про проведення чергових та позачер- гових загальних зборів на вимогу акціонерів або за пропозицією виконавчого органу;

4) прийняття рішення про анулювання акцій чи продаж раніше викуплених товариством акцій;

5) прийняття рішення про розміщення товариством інших цінних паперів, крім акцій;

6) прийняття рішення про викуп розміщених товариством інших, крім акцій, цінних паперів;

7) затвердження ринкової вартості майна у випадках, перед- бачених Законом;

8) обрання та відкликання повноважень голови і членів ви- конавчого органу;

9) затвердження умов цивільно-правових, трудових договорів,

які укладатимуться з членами виконавчого органу, встановлення розміру їх винагороди;

10) прийняття рішення про відсторонення від виконання повноважень голови виконавчого органу та обрання особи, яка тимчасово здійснюватиме повноваження голови виконавчого органу;

11) обрання та припинення повноважень голови і членів інших органів товариства;

12) обрання реєстраційної комісії, за винятком випадків, вста- новлених цим законом;

13) обрання аудитора товариства та визначення умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг. У разі, якщо наглядова рада відсутня це питання належить до компетенції виконавчого органу, якщо інше не встановлено статутом;

14) визначення дати складення переліку осіб, які мають право на отримання дивідендів, порядку та строків виплати дивідендів у межах граничного строку, визначеного частиною другою статі 30

Закону;

15) визначення дати складення переліку акціонерів, які мають бути повідомлені про проведення загальних зборів відповідно до частини першої статті 34 Закону та мають право на участь у загальних зборах відповідно до статті 33 Закону;

16) вирішення питань про участь товариства у промислово- фінансових групах та інших об'єднаннях, про заснування інших юридичних осіб;

17) вирішення питань, передбачених частиною четвертою статті

81 Закону, у разі злиття, приєднання, поділу, виділу або перетворення товариства;

18) прийняття рішення про вчинення значних правочинів у випадках, передбачених частиною першою статті 68 Закону;

19) визначення ймовірності визнання товариства неплато- спроможним унаслідок прийняття ним на себе зобов'язань або їх виконання, у тому числі внаслідок виплати дивідендів або викупу акцій;

20) прийняття рішення про обрання оцінювача майна това- риства та затвердження умов договору, що укладатиметься з ним, встановлення розміру оплати його послуг;

21) прийняття рішення про обрання (заміну) реєстратора власників іменних цінних паперів товариства або депозитарія цінних паперів та затвердження умов договору, що укладатиметься

з ним, встановлення розміру оплати його послуг;

22) надсилання в порядку, передбаченому статтею 63 Закону, пропозицій акціонерам про придбання особою (особами, що діють спільно) значного пакета акцій відповідно до статей 62 і 63 Закону;

23) вирішення інших питань, що належать до виключної ком- петенції наглядової ради згідно із законом або статутом акціо- нерного товариства.

Питання, що належать до виключної компетенції наглядової ради акціонерного товариства, не можуть вирішуватися іншими органами товариства, крім загальних зборів, за винятком випадків, встановлених цим Законом.

Виконавчий орган акціонерного товариства здійснює управління поточною діяльністю товариства.

До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних з керівництвом поточною діяльністю това- риства, крім питань, що належать до виключної компетенції за- гальних зборів та наглядової ради.

Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний за- гальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє від імені акціонерного товариства у межах, встановлених статутом акціонерного товариства і законом.

Виконавчий орган акціонерного товариства може бути коле-

гіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, гене- ральний директор).

Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності акціонерного товариства загальні збори обирають ревізійну комісію

(ревізора).

В акціонерних товариствах з кількістю акціонерів -- власників простих акцій товариства до 100 осіб запроваджується посада ревізора (або обирається ревізійна комісія), а в товариствах з кількістю акціонерів -- власників простих акцій товариства більш як 100 осіб обов'язково обирається ревізійна комісія.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Дайте визначення поняття господарського товариства.

2. Які відомості повинні містити установчі документи госпо-

дарських товариств?

3. Назвіть види господарських товариств.

4. У чому полягають особливості акціонерного товариства?

5. В якому порядку збільшується / зменшується статутний фонд акціонерного товариства?

6. В якому порядку скликаються чергові і позачергові загаль- ні збори акціонерів?

7. Вирішення яких питань належить до компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю?

8. Яким чином здійснюється ведення справ повного товариства?

9. У чому полягає особливість відповідальності учасників по- вного товариства?

10. Дайте визначення поняття командитного товариства.

11. Назвіть основні права та обов'язки учасників господарського товариства.

ГЛАВА 8 ПРАВОВЕ СТАНОВИЩЕ ОБ'ЄДНАНЬ ПІДПРИЄМСТВ

§ 1. Поняття об'єднання підприємств

Для того, щоб успішно працювати в умовах ринкової конку- ренції, підприємства прагнуть об'єднуватись у промислові, про- мислово-фінансові та інші групи. Ще Закон «Про підприємства в Україні» (ст. 3) надав підприємствам право об'єднуватись у групи підприємств за галузевим, територіальним чи іншим принципом, якщо це не суперечить антимонопольному законодавству України.

Такі групи (об'єднання) підприємств визначаються в теорії господарського права як господарські об'єднання, які слід відріз- няти від господарських товариств, що є підприємствами, а не їх об'єднаннями. Наведене визначення з юридичної точки зору означає, що господарське об'єднання -- це один з видів суб'єктів господарювання.

Згідно з ч. 1 ст. 118 ГК об'єднанням підприємств є госпо- дарська організація, утворена у складі двох або більше підприємств

з метою координації їх виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Об'єднання підприємств утворюються підприємствами на добровільних засадах або за рішенням органів, які відповідно до ГК та інших законів мають право утворювати об'єднання підприємств.

В об'єднання підприємств можуть входити підприємства, утворені за законодавством інших держав, а підприємства України можуть входити в об'єднання підприємств, утворені на території інших держав.

Об'єднання підприємств можуть утворюватися на невизна- чений строк або як тимчасові об'єднання (на визначений строк).

Об'єднання підприємств є юридичною особою.

Державна реєстрація об'єднання підприємств здійснюється відповідно до статті 58 ГК та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців».

Як суб'єкт права об'єднання має свої економічні, організаційні та юридичні ознаки, які відрізняють його від підприємства.

По-перше, підприємства консолідуються в групи -- об'єднання на основі певних матеріальних (економічних) інтересів (спільність інтересів). Ч. 1 ст. 118 ГК визначає їх відкритим переліком. Це об'єднання виробничої, наукової та іншої діяльності для вирішення спільних економічних та соціальних завдань.

Матеріальні інтереси як основа об'єднання визначаються за- сновниками у договорі або статуті як мета, завдання та функції об'єднання. Установчий договір укладають між собою підпри- ємства-засновники об'єднання. Засновники об'єднання затвер- джують і його статут. Єдність матеріальних інтересів членів як основа об'єднання -- це його економічна ознака.

По-друге, об'єднання як суб'єкт господарювання і суб'єкт гос- подарського права має майно, юридично відособлене від майна членів об'єднання. Майном об'єднання є: а) основні фонди і оборотні кошти, передані членами об'єднання на його баланс згідно

з договором чи статутом; б) майно, набуте об'єднанням в результаті господарської діяльності; в) майно створених об'єднанням підприємств.

Учасники об'єднання підприємств можуть вносити на умовах і

в порядку, передбачених його установчими документами, майнові внески (вступні, членські, цільові тощо).

Майно передається об'єднанню його учасниками у госпо- дарське відання або в оперативне управління на основі установчого договору чи рішення про утворення об'єднання. Вартість майна об'єднання відображається у його балансі.

Майно учасників об'єднання не входить до складу майна об'єднання. З урахуванням цього розмежовується відповідальність об'єднання і його учасників як суб'єктів права: об'єднання підприємств не відповідає за зобов'язаннями його учасників, а підприємства-учасники не відповідають за зобов'язаннями об'єд- нання. Установчим договором або статутом об'єднання можуть бути передбачені винятки з цього правила.

Господарське об'єднання має право утворювати за рішенням його вищого органу управління унітарні підприємства, філії, представництва, а також бути учасником (засновником) гос- подарських товариств. Утворені господарським об'єднанням під- приємства діють відповідно до положень ГК, інших законів та статуту підприємства, затвердженого об'єднанням.

Після припинення діяльності об'єднання майно, яке залиши- лося після задоволення вимог кредиторів, розподіляється між його колишніми учасниками. Порядок розподілу (як правило, відповідно до часткової участі) визначається договором або статутом. Цю ознаку об'єднання можна вважати економіко-юри- дичною ознакою.

Третьою ознакою об'єднання є централізація в руках об'єд- нання як суб'єкта права функцій і повноважень його учасників. Це організаційно-правова ознака. Склад функцій, які централізує об'єднання, визначають його засновники у договорі або статуті. Це можуть бути виробничо-господарські, науково-технічні, комерційні, правозастосовчі (захисні) та інші функції. Юридичним вираженням їх централізації є делегування учасниками об'єднанню

у відповідних частинах належних їм повноважень з метою централізованого керівництва їхньою діяльністю з боку органів об'єднання. Правовою формою делегування таких повноважень є договір або статут об'єднання.

Четвертою ознакою об'єднання є особлива (складна) пра- восуб'єктність. Її особливість обумовлена організаційною струк- турою об'єднання. Учасниками об'єднання можуть бути лише підприємства (організації) -- юридичні особи, кожне з яких при входженні до об'єднання зберігає статус юридичної особи неза- лежно від організаційно-правової форми об'єднання, і на них поширюються положення ГК та інших законів щодо регулювання діяльності підприємств.

Цим об'єднання відрізняється від підприємства, яке не має в своєму складі інших юридичних осіб. Тобто підприємства як учасники об'єднання залишаються самостійними суб'єктами гос- подарського права. Разом з тим об'єднання підприємств також є самостійним суб'єктом права. Об'єднання створюється і реєструється як суб'єкт права; діє на основі договору та/або статуту; володіє майном, яке юридично відособлене від майна учасників об'єднання; має самостійний (власний) і зведений (спільний для членів) баланси, поточний та інші рахунки в установах банків, печатку зі своєю назвою, і є юридичною особою.

Згідно з ч. 2 ст. 121 ГК підприємство -- учасник господар- ського об'єднання має право:

добровільно вийти з об'єднання на умовах і в порядку, ви- значених установчим договором про його утворення чи статутом господарського об'єднання;

бути членом інших об'єднань підприємств, якщо законом, засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання

не встановлено інше;

одержувати від господарського об'єднання в установленому порядку інформацію, пов'язану з інтересами підприємства;

одержувати частину прибутку від діяльності господарського об'єднання відповідно до його статуту. Підприємство може мати також інші права, передбачені засновницьким договором чи статутом господарського об'єднання відповідно до законодавства.

Дещо вужчі права мають підприємства, які входять до складу державного або комунального господарського об'єднання. Такі підприємства не мають права без згоди об'єднання виходити з його складу, а також об'єднувати на добровільних засадах свою діяльність з іншими суб'єктами господарювання та приймати рішення про припинення своєї діяльності (ч. 3 ст. 121 ГК).

Отже, з точки зору правосуб'єктності, об'єднання становить собою сукупність самостійних суб'єктів права, спільні майнові права та інтереси яких реалізує об'єднання. В теорії господарського права такі організаційні структури визначаються як господарські системи, в теорії цивільного та адміністративного права -- як складні юридичні особи.

§ 2. Види та організаційно-правові форми об'єднань підприємств

Господарський кодекс вперше провів поділ об'єднань підприємств на види та організаційно-правові форми, хоч в практиці господарювання такі об'єднання існували і до прийняття ГК.

Залежно від порядку заснування об'єднання підприємств мо- жуть утворюватися як:

--господарські об'єднання,

--державні господарські об'єднання,

--комунальні господарські об'єднання (ч. 1 ст. 119 ГК)

Господарське об'єднання -- це об'єднання підприємств, утво- рене за ініціативою підприємств, незалежно від їх виду, які на добровільних засадах об'єднали свою господарську діяльність. Господарські об'єднання діють на основі установчого договору та/або статуту, який затверджується їх засновниками. Господарські об'єднання -- це договірні об'єднання.

Державне (комунальне) господарське об'єднання -- це об'єд- нання підприємств, утворене державними (комунальними) під- приємствами за рішенням Кабінету Міністрів України або, у ви- значених законом випадках, рішенням міністерств (інших органів, до сфери управління яких входять підприємства, що утворюють об'єднання), або рішенням компетентних органів місцевого самоврядування .

Державне (комунальне) господарське об'єднання діє на основі рішення про його утворення та статуту, який затверджується органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання. Державні

(комунальні) об'єднання -- це статутні об'єднання.

Особливості правового становища державних (комунальних)

господарських об'єднань полягають у тому, що:

-- засновниками їх є власники і уповноважені органи, а не самі підприємства. Зокрема, це стосується державних концернів і корпорацій. Так, українські корпорації та концерни державної власності створюються, реорганізуються та ліквідуються рішеннями Кабінету Міністрів України (декретами, постановами). Склад учасників і статути цих об'єднань затверджують відповідні галузеві міністерства і держкомітети (безпосередньо або за погодженням з Антимонопольним комітетом, Мінекономіки, Мінфіном України). Державні господарські об'єднання галузевого масштабу створюють безпосередньо галузеві міністерства і держкомітети (Мінтранс, Мінпаливенерго тощо). Комунальні господарські об'єднання створюються, реорганізуються і ліквідуються відповідними радами чи держадміністраціями;

-- державні (комунальні) господарські об'єднання діють на підставі затверджених засновниками статутів, тобто не мають установчих (засновницьких) договорів. Отже, предмет і цілі їхньої діяльності визначають власники (уповноважені органи), а не самі учасники об'єднань;

-- особливістю правового становища державних (комунальних)

господарських об'єднань є, як зазначалося вище, обмежене право виходу підприємств з них.

Частина 1 ст. 120 ГК встановлює такі організаційно-правові форми об'єднань підприємств: асоціації, корпорації, консорціуми, концерни,

інші форми об'єднання інтересів підприємств, передбачені законом (союзи, спілки, асоціації підприємців тощо).

Асоціація -- це договірне об'єднання, створене з метою по- стійної координації господарської діяльності підприємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, розвитку спеціалізації і кооперації виробництва, організації спільних виробництв на основі об'єднання учасниками фінансових та матеріальних ресурсів для задоволення переважно господарських потреб учасників асоціації. У статуті асоціації повинно бути зазначено, що вона є господарською асоціацією. Асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств -- учасників асоціації. За рішенням учасників асоціація може бути уповноважена представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями.

На наш погляд, визначення асоціації як об'єднання, створеного

з метою постійної координації господарської діяльності під- приємств, що об'єдналися, шляхом централізації однієї або кількох виробничих та управлінських функцій, є не зовсім вдалим, оскільки

в такому вигляді асоціація мало чим відрізняється від корпорації. Якщо асоціація не має права втручатися у господарську діяльність підприємств-учасників асоціації, то навряд чи доцільно централізувати виробничі та управлінські функції.

Корпорація -- це договірне об'єднання, створене на основі поєднання виробничих, наукових і комерційних інтересів під- приємств, що об'єдналися, з делегуванням ними окремих пов- новажень централізованого регулювання діяльності кожного з учасників органам управління корпорації.

Консорціум -- це тимчасове статутне об'єднання підприємств для досягнення його учасниками певної спільної господарської мети

(реалізації цільових програм, науково-технічних, будівельних

проектів тощо). Консорціум використовує кошти, якими його наділяють учасники, централізовані ресурси, виділені на фінансування відповідної програми, а також кошти, що надходять з інших джерел, в порядку, визначеному його статутом. У разі

досягнення мети його створення консорціум припиняє свою діяльність.

Концерн -- це статутне об'єднання підприємств, а також ін- ших організацій, на основі їх фінансової залежності від одного або групи учасників об'єднання, з централізацією функцій нау-

ково-технічного і виробничого розвитку, інвестиційної, фінансової, зовнішньоекономічної та іншої діяльності. Учасники концерну наділяють його частиною своїх повноважень, у тому числі правом представляти їх інтереси у відносинах з органами влади, іншими підприємствами та організаціями. Учасники концерну не можуть бути одночасно учасниками іншого концерну.

§ 3. Функції та компетенція об'єднання підприємств. Управління об'єднанням підприємств

Функції та компетенція об'єднання підприємств за загальним правилом визначаються в індивідуальному порядку -- тими актами, якими створюється об'єднання.

Об'єднанню підприємств, як правило, притаманні такі функції:

виконання завдань, визначених договором, статутом, актом про створення об'єднання (промислова діяльність, будівництво, транспортна діяльність та ін.);

вирішення спільних для групи підприємств питань, зокрема, питань соціально-економічного розвитку;

проведення спільної для галузі науково-технічної політики

(поліпшення якості продукції, підвищення технічного рівня ви- робництва, ефективне використання потужностей, зовнішньо- економічна діяльність тощо);

виконання при необхідності планових функцій, якщо це пе- редбачено статутом або засновницьким договором; координаційні; захист прав та інтересів підприємств об'єднання тощо.

Існує також практика делегування Кабінетом Міністрів України окремим об'єднанням підприємств функцій і повноважень центральних органів виконавчої влади. Зокрема, це здійснено Декретом Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності, в

будівництві та промисловості будівельних матеріалів»1. Цим

декретом державним корпораціям, створеним у будівництві та промисловості будівельних матеріалів, надано статус центральних органів виконавчої влади, тобто вони є вищестоящими органами

щодо підприємств, які входять до об'єднання.

Делегування функцій і відповідних повноважень означає, що об'єднання діють у відносинах з підприємствами, які до них входять, як вищестоящий орган. Це означає, що вони виконують такі функції і реалізують такі повноваження:

приймають рішення про створення, реорганізацію і ліквідацію підприємств і організацій;

затверджують статути цих суб'єктів; контролюють дотримання підприємствами статутів; вживають заходів до керівників підприємств у випадках порушення статутів;

здійснюють контроль за ефективним використанням і збе- реженням майна, закріпленого за підприємствами;

укладають і розривають контракти з керівниками підприємств;

дають згоду Фонду державного майна України на створення спільних підприємств, у статутні фонди яких передається майно, що є державною власністю, тощо.

Корпораціям як центральним органам державного управління заборонено безпосереднє втручання в господарську діяльність підприємств, вищестоящими органами щодо яких вони є.

Основні положення щодо управління об'єднанням підприємств встановлені ст. 122 ГК, згідно з якою господарські об'єднання мають вищі органи управління (загальні збори учасників) та утворюють виконавчі органи, передбачені статутом господарського об'єднання.

Вищий орган господарського об'єднання: затверджує статут господарського об'єднання та вносить зміни до нього;

вирішує питання про прийняття в господарське об'єднання нових учасників та виключення учасників з його складу;

утворює виконавчий орган господарського об'єднання від- повідно до його статуту чи договору;

вирішує фінансові та інші питання відповідно до установчих документів господарського об'єднання.

Виконавчий орган господарського об'єднання (колегіальний чи одноособовий) вирішує питання поточної діяльності, які відповідно до статуту або договору віднесені до його компетенції.

Певні особливості встановлені ГК щодо управління державним

(комунальним) господарським об'єднанням. Управління цими суб'єктами здійснюють правління об'єднання і генеральний директор об'єднання, який призначається на посаду та звільняється

з посади органом, що прийняв рішення про утворення об'єднання.

Склад правління визначається статутом об'єднання. Порядок управління державним (комунальним) господарським об'єднанням визначається статутом об'єднання відповідно до закону.

Здійснення управління поточною діяльністю об'єднання під- приємств може бути доручено адміністрації одного з підприємств

(головного підприємства об'єднання) на умовах, передбачених установчими документами відповідного об'єднання.

§ 4. Правовий статус промислово-фінансових груп

Специфічним видом об'єднань підприємств є промислово- фінансові групи (ПФГ).

Відповідно до ч. 1 ст. 125 ГК підприємство може бути учас- ником промислово-фінансової групи (або транснаціональної про- мислово-фінансової групи, якщо до складу групи входять укра- їнські та іноземні юридичні особи).

Промислово-фінансова група є об'єднанням, яке створюється за рішенням Кабінету Міністрів України на певний строк з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міжнародними договорами України, а також з метою виробництва кінцевої продукції.

До складу промислово-фінансової групи можуть входити про- мислові та інші підприємства, наукові і проектні установи, інші установи і організації усіх форм власності. У складі промислово- фінансової групи визначається головне підприємство, яке має виключне право діяти від імені промислово-фінансової групи як учасника господарських відносин.

Промислово-фінансова група не є юридичною особою і не під- лягає державній реєстрації як суб'єкт господарювання.

Порядок утворення та інші питання діяльності промислово- фінансових груп визначаються Законом України від 21 листопада 1995 р. «Про промислово-фінансові групи в Україні»70 та іншими нормативно-правовими актами, зокрема Положенням про створення (реєстрацію), реорганізацію та ліквідацію про- мислово-фінансових груп, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 20 липня 1996 р. № 78171.

Згідно із зазначеним Законом промислово-фінансова група

становить собою об'єднання, до якого можуть входити промислові підприємства, сільськогосподарські підприємства, банки, наукові і проектні установи, інші установи та організації всіх форм власності, що мають на меті отримання прибутку, і яке створюється за рішенням Уряду України на певний термін з метою реалізації державних програм розвитку пріоритетних галузей виробництва і структурної перебудови економіки України, включаючи програми згідно з міждержавними договорами, а також виробництва кінцевої продукції.