Господарське право

затвердженим наказом Фонду державного майна України від 1

жовтня 1997 р. (в редакції від 28 липня 2000 р.)1.

Комісія з приватизації складає проект плану приватизації об'єкта, в якому враховуються пропозиції:

господарського товариства, створеного працівниками під- приємства, що приватизується, та інших покупців;

місцевих рад за місцезнаходженням об'єкта приватизації;

державних органів приватизації;

Антимонопольного комітету України, його територіальних відділень.

Проект плану приватизації повинен передбачати строки та способи приватизації, початкову ціну об'єкта приватизації (розмір статутного фонду господарського товариства), рекомендовані форми платежу, розміри пакетів акцій за напрямами їх реалізації, а також забезпечення технологічної єдності виробництва, недопущення руйнування цілісних майнових комплексів, циклів, технологій, порядок використання майна, що не підлягає приватизації.

Проект плану приватизації державного майна складається на основі Типового плану приватизації державного майна, що до- дається до зазначеного Положення.

За рішенням комісії до розробки проекту плану приватизації може бути включено проект реорганізації об'єкта, в якому передбачено створення на основі його структурних підрозділів юридичних осіб.

Рішення про необхідність реорганізації приймається в порядку, що встановлюється Фондом державного майна України та Антимонопольним комітетом України.

До проекту плану приватизації додається акт оцінки вартості об'єкта приватизації, який складається відповідно до законодавства

і затверджується органом приватизації.

У разі, якщо проектом плану приватизації передбачено продаж цілісного майнового комплексу підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій, до проекту плану приватизації додаються документи, зазначені в ч. 1 ст. 12 Закону «Про приватизацію державного майна».

Якщо трудовий колектив підприємства, майно якого прива- тизується, або інші покупці не погоджуються з проектом плану приватизації, розробленим комісією, вони можуть підготувати альтернативний варіант плану.

плану трудового колективу чи інших покупців подаються на розгляд регіональних відділень Фонду державного майна України або його представництв у районах та містах, які протягом десяти днів зобов'язані розглянути подані проекти, затвердити план приватизації і довести його до заінтересованих осіб.

Рішення про затвердження плану може бути оскаржено у де- сятиденний строк у Фонд державного майна України, Верховну Раду Автономної Республіки Крим.

§ 5. Способи приватизації

Під способом приватизації розуміють встановлені законом для кожної кваліфікаційної групи об'єктів приватизації юридичну підставу і договірну угоду щодо відчуження майна державного підприємства суб'єктом приватизації -- продавцем (державним органом приватизації) суб'єктові приватизації -- покупцеві

(недержавній юридичній або фізичній особі).

Відповідно до статті 15 Закону «Про приватизацію державного майна», яка називається «Способи приватизації», приватизація майна державних підприємств може здійснюватися шляхом:

продажу об'єктів приватизації на аукціоні, за конкурсом. Цей спосіб приватизації здійснюється у порядку, встановленому Законом «Про приватизацію невеликих державних підприємств

(малу приватизацію)», згідно з яким продаж об'єктів на аукціоні -- це спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував у ході аукціону максимальну ціну, а продаж об'єктів за конкурсом -- спосіб приватизації, за яким власником об'єкта стає покупець, який запропонував найкращі умови подальшої експлуатації об'єкта (некомерційний конкурс), або при рівних фіксованих умовах -- найвищу ціну (комерційний конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у госпо- дарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців;

продажу на конкурсній основі цілісного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій відкритого акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12

Закону «Про приватизацію державного майна»;

викупу майна державного підприємства згідно з альтерна- тивним планом приватизації.

Неконкурентні способи продажу майна державних підприємств застосовуються щодо об'єктів, не проданих на аукціоні, за конкурсом.

На відміну від названих способів приватизації, підприємства агропромислового комплексу можуть приватизуватися тільки шляхом перетворення їх або у колективні сільськогосподарські підприємства, або у відкриті акціонерні товариства в порядку, передбаченому постановою Кабінету Міністрів України від 11 вересня 1996 р. № 1099 «Про затвердження Порядку перетворення у процесі приватизації державних, орендних підприємств і підприємств із змішаною формою власності у відкриті акціонерні товариства»1. Тобто підприємства агропромислового комплексу, як правило, не можуть бути продані на аукціоні або за конкурсом, а також приватизовані шляхом викупу зданого в оренду майна чи продажу державної частки (акцій, паїв) у майні підприємства, що приватизується, на фондовій біржі або іншим способом, який передбачає конкуренцію покупців.

Відповідно до статті 2, частини 3 статті 8, статей 9, 11, 13, 14 і

15 Закону України від 10 липня 1996 р. «Про особливості при- ватизації майна в агропромисловому комплексі» приватизація майна перелічених у цих статтях підприємств здійснюється шляхом перетворення їх виключно у відкриті акціонерні товариства. Виняток з цього правила становлять названі у статті 2 Закону підприємства та підприємства зі змішаною власністю, сума вартості майна яких недостатня для формування статутного фонду відкритого акціонерного товариства. Такі підприємства можуть приватизуватися шляхом викупу майна їх працівниками і при- рівняними до них особами (ч. 3 ст. 3 Закону «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі»).

Приватизація підприємств торгівлі, громадського харчування, побутового обслуговування населення, готельного господарства, туристичного комплексу здійснюється шляхом: продажу на аукціоні, за конкурсом; викупу. Приватизація зазначених об'єктів здійснюється у порядку, передбаченому Законом «Про при- ватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» та Державною програмою приватизації.

Відповідно до статті 6 Закону «Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва» приватизація об'єктів

незавершеного будівництва здійснюється органами приватизації, у тому числі за участю уповноважених ними юридичних осіб шляхом:

продажу на аукціоні, за конкурсом;

продажу шляхом викупу за наявності одного покупця без- посередньо цьому покупцеві із забезпеченням ним умов прива- тизації об'єкта;

внесення об'єкта незавершеного будівництва до статутного фонду господарського товариства як внеску держави з наступною приватизацією акцій (часток, паїв) у порядку, встановленому установчими документами товариства та законодавством України, після завершення будівництва відповідного об'єкта;

продажу під розбирання.

У разі приватизації недобудованих спеціалізованих госпо- дарських об'єктів, зокрема електростанцій, великих промислових підприємств, спосіб приватизації відповідно до законодавства про приватизацію може визначати орган приватизації за погодженням з органом, який здійснює управління відповідним об'єктом незавершеного будівництва, або підприємством, установою, організацією, на балансі яких перебуває зазначений об'єкт.

Загалом порядок застосування певних способів приватизації, крім зазначених актів, регулюється Положенням про застосування способів приватизації майна державних підприємств, затвердженим наказом Фонду державного майна України від

4 лютого 1993 р., Положенням про порядок визначення та засто- сування способів приватизації щодо об'єктів малої приватизації, затвердженим наказом Фонду державного майна України від

30 липня 1998 р.; Положенням про порядок приватизації несіль- ськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу, Положенням про типовий план приватизації несіль- ськогосподарських підприємств і організацій агропромислового комплексу та Положенням про порядок приватизації майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств,

а також заснованих на їх базі орендних підприємств, за- твердженими наказом Фонду державного майна України від 9 серпня 1996 р. № 903, а також Державною програмою приватизації на конкретні роки.

Уявляється, що обравши одним із системотворчих критеріїв способи приватизації, законодавець чітко не визначився з власне способами, тобто не встановив, які ж саме способи приватизації

можуть застосовуватися. Аналіз положень статті 15 Закону «Про приватизацію державного майна» дає підстави для висновку, що в цій статті за відсутності чіткого і єдиного розуміння щодо критерію класифікації змішалися до купи:

власне способи приватизації (викуп, конкурс, аукціон); об'єкти приватизації (цілісні майнові комплекси; акції, частки, паї; незавершене будівництво; орендоване майно);

підстави приватизації (план, розроблений комісією з прива- тизації чи альтернативний план);

місце проведення аукціону (фондова біржа).

Виходячи з цього, можна виділити дві групи способів при-

ватизації: конкурентні (конкурс, аукціон) та неконкурентні (викуп). Всі інші, так звані способи, про які йдеться в законодавстві, є нічим іншим, як порядком застосування відповідних способів залежно від тих або інших додаткових умов. Такий підхід буде відповідати понятійно-категоріальному апарату, який в структурі методології правознавства є відбиттям реальних правових явищ і процесів правового регулювання.

§ 6. Договірні відносини приватизації

З юридичної точки зору приватизація -- це майнова угода між суб'єктами приватизації, змістом якої є оплатне, частково оплатне або безоплатне відчуження державного майна. Закон регулює даний вид угод як особливі угоди (звідси спеціальні закони про приватизацію). Як окрема юридична категорія угод вони мають власну назву: «угоди приватизації» (ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна»). Оплатні і частково оплатні угоди згідно з законодавством про приватизацію є особливими

договорами купівлі-продажу державного майна. Тому зміст, по-

рядок укладання та виконання цих договорів регулюються го- ловним чином законодавчими актами про приватизацію, а також

(додатково) -- Цивільним кодексом.

В залежності від того, який саме об'єкт є предметом купів- лі- продажу, законодавець визначає зміст відповідного договору.

Так, відповідно до статті 27 Закону «Про приватизацію дер- жавного майна» при приватизації майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу до договору купівлі-про- дажу повинні включатися передбачені бізнес-планом чи планом приватизації зобов'язання або зобов'язання сторін, які були ви- значені умовами аукціону, конкурсу чи викупу щодо:

здійснення програм технічного переозброєння виробництва, впровадження прогресивних технологій;

здійснення комплексу заходів щодо збереження технологічної єдності виробництва та технологічних циклів;

збереження та раціонального використання робочих місць;

виконання вимог антимонопольного законодавства; збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції (послуг) відповідно до бізнес-плану;

завершення будівництва жилих будинків; утримання об'єктів соціально-побутового призначення; виконання заходів щодо створення безпечних і нешкідливих умов праці та охорони навколишнього середовища;

внесення інвестицій виключно у грошовій формі, їх розміру та строків;

виконання встановлених мобілізаційних завдань.

До договору купівлі-продажу об'єкта приватизації включаються санкції за порушення його умов.

Включення до договору інших зобов'язань покупця допус- кається за згодою сторін.

Термін дії зазначених зобов'язань за винятком виконання встановлених мобілізаційних завдань не повинен перевищувати п'яти років, а щодо підприємств-монополістів, підприємств військово-промислового комплексу, що підлягають конверсії, га- лузевих науково-дослідних інститутів та проектно-конструктор- ських бюро, інших підприємств і установ, приватизація яких здійснюється за погодженням з Кабінетом Міністрів України, порядок контролю за їх діяльністю затверджується Кабінетом Міністрів України.

Зазначені зобов'язання зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань.

Згідно з пунктом 6 статті 27 Закону «Про приватизацію дер- жавного майна» договір купівлі-продажу укладається також при продажу акцій акціонерних товариств, створених у процесі при- ватизації або корпоратизації, пакетом згідно з планом приватизації

(планом розміщення акцій). Оскільки зміст договору купів- лі- продажу пакету акцій в статті 27 спеціально не визначається, слід керуватися вимогами пункту 2 зазначеної статті, що викликає певні заперечення. Так, практика післяприватизаційної діяльності ряду відкритих акціонерних товариств свідчить про те, що акціонери, які придбали незначні пакети акцій за конкурсом, не завжди мають можливість виконати взяті на себе зобов'язання за договорами, оскільки не можуть вплинути на рішення, що приймаються загальними зборами товариства, наприклад, з питань технічного переозброєння виробництва, збереження номенклатури та обсягу виробництва продукції відповідно до бізнес- плану тощо. Виходячи

з цього, було б доцільним визначити в законодавстві особливості змісту договорів купівлі-продажу пакету акцій відкритих акціонерних товариств з урахуванням можливості покупців виконати передбачені такими договорами зобов'язання.

Зміст договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації, який укладається не пізніш як у п'ятиденний термін з дня за- твердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу, визначено пунктами 2, 3 статті 23 Закону «Про приватизацію майна невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Такий договір включає:

назву підприємства, його адресу;

відомості про продавця та покупця;

остаточну ціну продажу об'єкта на аукціоні, за конкурсом або розмір викупу;

взаємні зобов'язання продавця і покупця; номери їх розрахункових рахунків; назви і адреси банківських установ; умови внесення платежів.

До договору включаються зобов'язання сторін, які були ви- значені умовами аукціону, конкурсу чи викупу, відповідальність та правові наслідки їх невиконання.

Порушення законодавства про приватизацію та умов договорів купівлі- продажу вирішуються в законодавстві по-різному, в залежності від того, йдеться про об'єкти малої чи «великої» приватизації.

Згідно з пунктом 4 статті 29 Закону «Про приватизацію дер- жавного майна» покупці, що не сплатили за об'єкт приватизації, придбаний шляхом викупу, на аукціоні або за конкурсом, протягом

60 днів з моменту укладення чи реєстрації відповідної угоди сплачують на користь органу приватизації неустойку у розмірі і порядку, встановлених постановою Кабінету Міністрів України від

21 серпня 1997 р. № 910 «Про порядок сплати і розмір неустойки за повну або часткову несплату покупцями коштів за об'єкти приватизації»1, а саме: розмір неустойки становить 20 відсотків ціни, за яку куплено цей об'єкт. Неустойка сплачується протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення терміну сплати коштів за об'єкт приватизації та зараховується до позабюджетного Державного фонду приватизації.

Якщо внесена сума за придбаний об'єкт приватизації менша від суми неустойки, сплаті підлягає різниця між сумою неустойки та внесеною сумою, а якщо вона перевищує суму неустойки, різниця повертається покупцю протягом двадцяти календарних днів з моменту закінчення терміну сплати коштів за придбаний об'єкт приватизації.

Рішення про викуп об'єкта або результати конкурсу, аукціону в таких випадках підлягають анулюванню (абз. 2 п. 4 ст. 29 Закону

«Про приватизацію державного майна»). Стосовно долі укладеного договору купівлі-продажу Закон у аналізованій статті не містить ніяких вказівок. На мою думку, в цьому випадку має застосовуватися норма пункту 5 статті 27 зазначеного Закону щодо розірвання на вимогу однієї з сторін договору «в разі невиконання іншою стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі- продажу, у визначені строки».

При повному або частковому невиконанні умов договорів ку- півлі-продажу встановлюється така відповідальність покупців: у разі порушення встановлених умовами договору купівлі- продажу строків внесення інвестицій у встановленому обсязі покупцями сплачується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених інвестицій за кожний день прострочення;

у разі розірвання договору купівлі-продажу у зв'язку з не- виконанням умов договору щодо внесення інвестицій внесені частково інвестиції не повертаються, а в разі невнесення інвестицій на день подачі позову про розірвання договору покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків загального обсягу інвестицій;

у разі недотримання покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного періоду профілю діяльності приватизованого об'єкта покупець сплачує штраф у розмірі 10 відсотків вартості придбаного майна.

Зазначені штрафи перераховуються до Державного бюджету

України.

Збитки, заподіяні порушенням законодавства про приватизацію,

а також витрати щодо забезпечення збереження об'єктів приватизації на період до моменту передачі майна, підлягають відшкодуванню за позовами заінтересованих осіб у порядку, пе- редбаченому законодавством України.

Порушення встановленого законодавством порядку прива- тизації або прав покупців є підставою для визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкта приватизації в порядку, перед- баченому законодавством України. В зв'язку з цим уявляється невдалою норма п. 5 ст. 27 Закону «Про приватизацію державного майна» в частині визнання недійсним договору купівлі- продажу в разі невиконання стороною зобов'язань, передбачених договором купівлі-продажу, у визначені строки.

У разі розірвання в судовому порядку договору купівлі-про- дажу у зв'язку з невиконанням покупцем договірних зобов'язань приватизований об'єкт підлягає поверненню у державну власність. Відносини, пов'язані з поверненням у державну власність об'єкта приватизації, відчуженого за результатами його продажу на аукціоні, за конкурсом або шляхом викупу, у разі розірвання договору купівлі-продажу цього об'єкта за рішенням суду, арбітражного суду у зв'язку з невиконанням умов договору або визнання судом, господарським судом його недійсним, ре- гулюються Порядком повернення у державну власність об'єктів приватизації у разі розірвання або визнання недійсними договорів купівлі-продажу таких об'єктів, затвердженим постановою

Кабінету Міністрів України від 18 січня 2001 р. № 321.

Законом «Про приватизацію невеликих державних підприємств

(малу приватизацію)» встановлено, що у разі невиконання покупцем передбачених договором купівлі-продажу зобов'язань щодо строку внесення інвестицій у встановленому обсязі він сплачує на користь місцевого бюджету пеню у розмірі 0,1 відсотка вартості не внесених у строк інвестицій за кожний день прострочення.

При недотриманні покупцем зобов'язань щодо збереження протягом визначеного терміну кількості робочих місць (за винятком скорочення робочих місць, пов'язаного із санацією та реструктуризацією підприємства) він сплачує штраф у розмірі 12- кратної суми середньої заробітної плати кожного звільненого працівника та у місячний термін поновлює кількість скорочених робочих місць. Кошти від штрафних санкцій перераховуються на рахунок служби зайнятості за місцезнаходженням приватизованого об'єкта.

Зобов'язання покупця, передбачені договором купівлі-про- дажу, зберігають свою дію для осіб, які придбають об'єкт у разі його подальшого відчуження протягом терміну дії цих зобов'язань. Особливістю договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації є

те, що державний орган приватизації з одного боку є стороною такого договору (продавцем), а з іншого -- здійснює контроль за виконанням його умов.

Щодо договорів купівлі-продажу об'єктів приватизації ви- користовується примірна та типова договірна документація.

Так, наказом Фонду державного майна України від 28 березня

2005 р. № 689 затверджений Примірний договір купів- лі-продажу пакета акцій відкритого акціонерного товариства за конкурсом.

Стосовно інших об'єктів приватизації наказом Фонду держав- ного майна України від 22 серпня 2005 р. № 24111 затверджені:

Примірний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, що підлягає продажу за конкурсом;

Примірний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, що підлягає продажу на аукціоні;

Примірний договір купівлі-продажу цілісного майнового комплексу, що підлягає продажу шляхом викупу;

Примірний договір купівлі-продажу окремого індивідуально визначеного майна, у тому числі будівлі (споруди, приміщення), що підлягає продажу за конкурсом;

Примірний договір купівлі-продажу окремого індивідуально визначеного майна, у тому числі будівлі (споруди, приміщення), що підлягає продажу на аукціоні;

Примірний договір купівлі-продажу окремого індивідуально визначеного майна, у тому числі будівлі (споруди, приміщення), що підлягає продажу шляхом викупу;

Примірний договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу за конкурсом;

Примірний договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу на аукціоні;

Примірний договір купівлі-продажу об'єкта незавершеного будівництва, що підлягає продажу шляхом викупу.

Використання типової та примірної договірної документації при укладанні договорів купівлі-продажу державного майна дозволяє уніфікувати їх умови, забезпечити рівність прав та обо- в'язків продавців і покупців щодо різних за характером об'єктів приватизації

В судовій практиці досить значну кількість складають справи про визнання угод приватизації недійсними. Саме справи у цих спорах є найбільш конфліктними та складними, оскільки зачіпають не тільки інтереси продавця і покупця, але й економічні інтереси держави, майнові інтереси великих груп громадян, трудових колективів.

Загальні підстави і наслідки недійсності правочинів встановлені нормами ЦК, а також (щодо наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним) ст. 208 ГК.

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам зако- нодавства має оцінюватись господарським судом стосовно за- конодавства, яке діяло на момент вчинення спірного правочи- ну

(укладення договору). У разі, коли після укладення договору набрав чинності акт законодавства, норми якого інакше регулюють договірні відносини, ніж ті, що діяли в момент укладення договору, сторони мають право керуватися умовами договору, а не цим нормативним актом, якщо останній не передбачає іншого.

Тут варто зупинитися на найпоширеніших обставинах, з якими закон пов'язує визнання недійсними угод приватизації.

Відповідно до статті 27 Закону «Про приватизацію державного майна» та пункту 1 статті 23 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» договір купівлі- продажу підлягає нотаріальному посвідченню. Із змісту статті 27 можна зробити висновок, що зазначена вимога стосується як договорів купівлі-продажу майна державного підприємства як цілісного майнового комплексу, так і договорів купівлі-продажу пакету акцій, акціонерних товариств, створених у процесі приватизації або корпоратизації. Саме з моментом нотаріального посвідчення договорів законодавець пов'язує у цих випадках перехід права власності на приватизований об'єкт (п. 4 ст. 27

Закону «Про приватизацію державного майна», п. 1 ст. 22. Закону

«Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)»). Оскільки обов'язковість нотаріальної форми

договору передбачена чинним законодавством, у разі недодержання сторонами цієї вимоги закону такий договір є нікчемним (ч. 1 ст. 220 ЦК).

Законодавство про приватизацію передбачає реєстрацію окре- мих видів угод. Так, відповідно до пункту 7 статті 23 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» договір купівлі-продажу підлягає реєстрації від- повідною місцевою радою. Згідно з ч. 1 ст. 210 ЦК такий право- чин

є вчиненим з моменту його державної реєстрації. На нашу думку, недотримання цієї вимоги законодавства свідчить про те, що угода приватизації не укладена, і не може слугувати підставою для визнання незареєстрованої угоди недійсною.

В контексті визнання недійсними договорів купівлі-прода- жу державного майна певний інтерес становить стаття 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)», зміст якої породив дискусію щодо застосування норм цієї статті в судовій практиці. У цій статті, яка називається

«Припинення та визнання недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі», наведений перелік порушень, які можуть бути підставою для визнання судом недійсними угод, укладених на аукціоні, конкурсі:

не виконано вимог щодо змісту інформації, передбаченої стат- тею 15 цього Закону, та терміну її опублікування;

об'єкт включено до відповідного переліку об'єктів, що під-

лягають приватизації, з порушенням чинного законодавства;

покупець не визнається як такий згідно з законодавством про приватизацію;

істотно порушувались інші правила оголошення та проведення аукціону, конкурсу, передбачені цим Законом.

Про які ж угоди, укладені на аукціоні, конкурсі, йдеться в цій статті? Одна з висловлених з цього приводу думок зводиться до того, що передбачені статтею 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» угоди -- це ті, які пов'язані з організацією та проведенням аукціону, конкурсу, але аж ніяк не договори купівлі-продажу об'єктів приватизації.

З такою думкою варто погодитися, виходячи з того, що за юридичною природою організація та проведення аукціону, кон- курсу являє собою сукупність дій (юридичних фактів), які по- роджують певні правовідносини (права і обов'язки). Такі дії учас- ників конкурсу, аукціону, органів приватизації, спрямовані на

встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов'язків, слід вважати угодами, про які йде мова в статті 20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». До них, зокрема, можна віднести, інформаційне повідомлення органу приватизації про проведення аукціону, конкурсу, звернене до невизначеного кола осіб, які відповідно до законодавства є потенційними покупцями об'єкта приватизації і за певних умов набувають права стати учасниками аукціону, конкурсу.

Як угоду слід розглядати внесення учасником аукціону, кон- курсу застави в розмірі 10% початкової ціни продажу об'єкта.

Пунктом 6 статті 17 Закону «Про приватизацію невеликих

державних підприємств (малу приватизацію)» передбачено ведення протоколу під час аукціону, який підписується ліцитато- ром та покупцем (його представником). Підписання протоколу аукціону, до якого заноситься результат торгів (ціна продажу, відомості про покупця, який одержав право на придбання об'єкта) також слід вважати угодою.

Договір купівлі-продажу об'єкта приватизації не може на- лежати до угод, укладених на аукціоні, конкурсі, у розумінні статті

20 Закону «Про приватизацію невеликих державних підприємств

(малу приватизацію)», оскільки відповідно до статті 23 зазначеного Закону цей договір укладається у п'ятиденний термін з дня затвердження органом приватизації результатів аукціону, конкурсу.

Таким чином, проведення аукціону, конкурсу і укладання договору купівлі-продажу об'єкта приватизації за часом не співпадають.

Запитання і завдання для самоконтролю

1. Назвіть основні нормативно-правові акти законодавства про приватизацію.

2. Які об'єкти державної власності підлягають приватизації?

3. Назвіть основні повноваження державних органів приватизації.

4. Які особи можуть бути покупцями в процесі приватизації дер- жавного майна?

5. Наявність яких стадій передбачає процес приватизації дер- жавного майна?

6. Якими способами може здійснюватися приватизація держав- ного майна?

7. Які умови включаються до договору купівлі-продажу цілісного майнового комплексу?

8. Які умови включаються до договору купівлі-продажу об'єкта малої приватизації?

9. Яка відповідальність покупців встановлена за невиконання умов договору купівлі-продажу об'єкта приватизації?

ГЛАВА 12 ПРАВОВИЙ РЕЖИМ ЦІННИХ ПАПЕРІВ У ГОСПОДАРСЬКІЙ ДІЯЛЬНОСТІ

§ 1. Поняття та види цінних паперів

Цінні папери є особливим видом майна суб'єктів господарю- вання (ч. 7 ст. 139 ГК). Їх правовому режиму присвячені, зокрема, положення Глави 17 ГК (ст.163--166), а також норми Глави 14

(ст.194--198) ЦК України. Відносини, що виникають під час розміщення та обігу цінних паперів, регулюються Законом України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок».

Суб'єкти господарювання, якщо це входить до їх компетенції, мають право випускати (емітувати) цінні папери, реалізовувати їх, а також придбавати цінні папери, випущені іншими суб'єктами господарювання.

Цінним папером є документ встановленої форми з відповідними реквізитами, що посвідчує грошове або інше майнове право і визначає взаємовідносини між особою, яка його випустила

(видала), і власником та передбачає виконання зобов'язань згідно з умовами його випуску, а також можливість передачі прав, що випливають з цього документа іншим особам (ч. 1 ст. 194 ЦК).

Цінний папір відрізняється від інших документів тим, що він

завжди є документом майнового характеру. Але на відміну від інших документів, що фіксують певні майнові права (боргових розписок, страхових полісів, заповітів тощо), цінний папір може бути реалізований лише шляхом його пред'явлення. Інакше кажучи, цінний папір -- це такий документ, пред'явлення якого потрібне для здійснення засвідченого ним майнового права.

Цінний папір має бути складений у визначеній законом формі і повинен мати всі необхідні реквізити, перелік яких щодо кон- кретних видів цінних паперів встановлюється законодавством.

Однією з головних ознак цінного паперу є те, що в ньому мають бути чітко засвідчені права володіння або відносини позики чи визначені ті юридичні можливості, на здійснення яких має право законний володілець цінного паперу (одержання доходу у вигляді дивідендів або процентів чи певного майна).

Цінні папери характеризуються також можливістю передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам. Способи передачі та можливі обмеження щодо передачі залежать від виду цінного паперу і можуть бути різними -- від вільного обігу до повного індосаменту або до заборони передачі іншим особам.

Як зазначалося вище, здійснення суб'єктивного права, засвід- ченого або передбаченого цінним папером, можливе лише шляхом пред'явлення цінного паперу. Тому втрата цінного паперу, за загальним правилом, тягне за собою неможливість реалізувати втілене в ньому право. Разом з тим закон передбачає можливість відновлення іменних цінних паперів, яке провадиться державними органами, підприємствами, установами і організаціями, що випустили ці папери. Що стосується особи, яка втратила цінний папір на пред'явника або вексель, то вона може в порядку, встановленому Главою 7 Розділу IV Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 р., просити суд про визнання папера недійсним і про відновлення її прав на втрачений цінний папір.

Види цінних паперів закріплені в ст. 3 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок», згідно з якою цінні папери по- діляються:

а) за порядком їх розміщення (видачі) на:

-- емісійні;

-- неемісійні.

Емісійні цінні папери -- цінні папери, що посвідчують однакові права їх власників у межах одного випуску стосовно особи, яка бере на себе відповідні зобов'язання (емітент). До емісійних цінних паперів належать акції; облігації підприємств; облігації місцевих позик; державні облігації України; іпотечні сертифікати; іпотечні облігації; сертифікати фондів операцій з нерухомістю (сертифікати ФОН); інвестиційні сертифікати; казначейські зобов'язання України;

б) за формою існування на:

-- документарні;

-- бездокументарні;

в) за формою випуску:

-- на пред'явника (права, посвідчені цим цінним папером, належать його пред'явникові);

-- іменні (права, посвідчені цим цінним папером, належать

особі, зазначеній у цінному папері);

-- ордерні (права, посвідчені цим цінним папером, належать особі, зазначеній у цінному папері, яка може сама здійснити ці права або призначити своїм розпорядженням (наказом) іншу уповноважену особу.

Як зазначено в ч. 2 ст. 163 ГК, в Україні можуть випускатися і перебувати в обігу пайові, боргові та інші цінні папери. Ширший, хоч теж неповний, перелік груп цінних паперів, що можуть бути в обігу в Україні, встановлює ч. 1 ст. 195 ЦК. Це, зокрема, такі групи80:

1) пайові цінні папери -- цінні папери, які посвідчують участь їх власника у статутному капіталі (крім інвестиційних сертифікатів), надають власнику право на участь в управлінні емітентом і отримання частини прибутку, зокрема у вигляді дивідендів, та частини майна у разі ліквідації емітента. До цієї групи відносяться акція та інвестиційний сертифікат.

Акція -- це іменний цінний папір, який посвідчує майнові права його власника (акціонера), що стосуються акціонерного товариства, включаючи право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та право на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, право на управління акціонерним товариством, а також немайнові права,

80 Ми розглядаємо тут лише ті види цінних паперів, що можуть емітуватися, розміщуватися або придбаватися суб'єктами господарювання.

передбачені Цивільним кодексом України та законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств (ч. 1 ст. 6 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок»).

Емітентом акцій є тільки акціонерне товариство. Порядок прийняття відповідним органом акціонерного товариства рішення про розміщення акцій визначається законом, що регулює питання утворення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акція має номінальну вартість, установлену в національній валюті. Мінімальна номінальна вартість акції не може бути ме- ншою, ніж одна копійка.

Акціонерне товариство розміщує тільки іменні акції. Режим іменних акцій має на увазі спеціальні правила їх відчуження. Власники іменних акцій в принципі вільно розпоряджаються ними

(продають, передають, відчужують іншим способом), але з дотриманням цих правил.

Обіг іменних акцій фіксується або товариством (емітентом), яке зобов'язане вести реєстр власників іменних цінних паперів, або реєстратором (юридичною особою--суб'єктом підприємницької діяльності, який одержав у встановленому порядку дозвіл на ведення реєстрів власників іменних цінних паперів), якому емітент доручає ведення реєстру шляхом укладення відповідного договору

(п. 1 ст. 9 Закону України від 10 грудня 1997 р. «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»1).

Реєстр власників іменних цінних паперів, зокрема, містить інформацію про емітента; інформацію про реєстратора; інформацію про випуск (категорію) цінних паперів, для якого складено реєстр; інформацію про власників іменних цінних паперів, зареєстрованих

у системі реєстру; інформацію про номінальних утримувачів; інформацію про власників іменних цінних папе- рів-клієнів номінальних утримувачів; інформацію іменні цінні папери, які обліковуються на особовому рахунку емітента (п. 3.3 Положення про порядок ведення реєстрів власників іменних цінних паперів, затвердженого рішенням Державної комісії з цінних паперів та фондового ринку від 26 травня 1998 р. № 60).

Реєстрації підлягає і передача (трансферт) акцій іншим особам, тобто перехід прав участі. Права на участь в управлінні, одержання дивідендів тощо, які випливають з іменних акцій, можуть бути реалізовані з моменту внесення змін до реєстру власників іменних

цінних паперів (п. 1 ст. 5 Закону «Про Національну депозитарну систему та особливості електронного обігу цінних паперів в Україні»).

Якщо умовами емісії спеціально не зазначено, що іменні акції, випущені в документарній формі, не підлягають передачі, передача новому власнику здійснюється шляхом повного індосаменту. В цьому разі підставою для внесення у систему реєстру записів про передачу прав власності на акції є передавальне доручення від зареєстрованої особи або уповноваженої нею особи, а також надання самих акцій (сертифіката акцій). Підставою для внесення змін в реєстр, крім передавального доручення, є такі документи: договір купівлі-продажу; договір дарування; договір міни; договір застави; рішення суду та інші документи згідно з чинним законодавством України.

У сертифікаті акції зазначаються вид цінного паперу, най- менування та місцезнаходження акціонерного товариства, серія і номер сертифіката, номер і дата випуску, міжнародний іденти- фікаційний номер цінного паперу, тип і номінальна вартість акції, ім'я власника, кількість акцій, що випускаються.

Акціонерне товариство розміщує акції двох типів -- прості та привілейовані.

Прості акції надають їх власникам право на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів, на участь в управлінні акціонерним товариством, на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації та інші права, передбачені законом, що регулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств. Прості акції надають їх власникам однакові права.

Прості акції не підлягають конвертації у привілейовані акції або інші цінні папери акціонерного товариства.

Привілейовані акції надають їх власникам переважні, стосовно власників простих акцій, права на отримання частини прибутку акціонерного товариства у вигляді дивідендів та на отримання частини майна акціонерного товариства у разі його ліквідації, а також надають права на участь в управлінні акціонерним това- риством у випадках, передбачених статутом і законом, який ре- гулює питання створення, діяльності та припинення акціонерних товариств.

Акціонерне товариство розміщує привілейовані акції різних класів (з різним обсягом прав), якщо така можливість передбачена

статутом. У такому разі умовою їх розміщення є черГглоаввісат2ь

отримання дивідендів і виплат з майна ліквідованого товариства для кожного класу привілейованих акцій, розміщених акціонерним товариством, яка встановлюється статутом товариства. Залежно від умов розміщення привілейовані акції певних класів можуть бути конвертовані у прості акції або у привілейовані акції інших класів.

Частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціо- нерного товариства не може перевищувати 25 відсотків.

Реєстрацію випуску акцій здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

Обіг акцій дозволяється після реєстрації Державною комісією з

цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розмі- щення акцій та видачі свідоцтва про реєстрацію випуску акцій.

Особливості емісії, обігу, обліку та викупу акцій корпоративних інвестиційних фондів визначаються законодавством.

Інвестиційний сертифікат -- цінний папір, який розміщується інвестиційним фондом, інвестиційною компанією, компанією з управління активами пайового інвестиційного фонду та посвідчує право власності інвестора на частку в інвестиційному фонді, взаємному фонді інвестиційної компанії та пайовому ін- вестиційному фонді.

Емітентом інвестиційних сертифікатів виступає інвестиційний фонд, інвестиційна компанія або компанія з управління активами пайового інвестиційного фонду.

Кількість проголошених інвестиційних сертифікатів пайового інвестиційного фонду зазначається у проспекті емісії.

Строк розміщення інвестиційних сертифікатів відкритого та інтервального пайових інвестиційних фондів не обмежується.

Інвестиційні сертифікати можуть надавати його власнику право на отримання доходу у вигляді дивідендів. Дивіденди за інвестиційними сертифікатами відкритого та інтервального па- йового інвестиційних фондів не нараховуються і не сплачуються.

Розміщення похідних (деривативів) цінних паперів, базовим активом яких є право на отримання інвестиційних сертифікатів, не допускається.

Особливості емісії, розміщення, обігу, обліку та погашення інвестиційних сертифікатів визначаються відповідним законо- давством81. В літературі справедливо зазначається на відсутність у

інвестиційного сертифіката таких ознак пайового цінного паперу як засвідчення участі у статутному капіталі, права власника такого цінного паперу на участь в управлінні емітентом та на одержання частини прибутку, а також частини майна при ліквідації емітента82.

У господарському обігу багатьох країн знаходиться такий вид цінного паперу, як депозитарне свідоцтво (розписка) -- документ, який випускається іноземною депозитарною установою згідно із законодавством відповідної держави на акції товариства;

2) боргові цінні папери -- цінні папери, що посвідчують від- носини позики і передбачають зобов'язання емітента сплатити у визначений строк кошти відповідно до зобов'язання. До боргових цінних паперів відносяться: а) облігації підприємств; б) державні облігації України; в) облігації місцевих позик; г) казначейські зобов'язання України; ґ) ощадні (депозитні) сертифікати; д) векселі. Облігація -- це цінний папір, що посвідчує внесення його власником грошей, визначає відносини позики між власником облігації та емітентом, підтверджує зобов'язання емітента пове- рнути власникові облігації її номінальну вартість у передбачений умовами розміщення облігацій строк та виплатити доход за

облігацією, якщо інше не передбачено умовами розміщення.

Облігації розміщуються у документарній або бездокумен- тарній формі.

Емітент, у порядку, встановленому Державною комісією з цін- них паперів та фондового ринку, може розміщувати відсоткові, цільові та дисконтні облігації.

Відсоткові облігації -- облігації, за якими передбачається ви- плата відсоткових доходів.

Цільові облігації -- облігації, виконання зобов'язань за якими дозволяється товарами та/або послугами відповідно до вимог, встановлених умовами розміщення таких облігацій.

Дисконтні облігації -- облігації, що розміщуються за ціною, нижчою ніж їх номінальна вартість. Різниця між ціною придбання та номінальною вартістю облігації виплачується власнику облігації під час її погашення і становить доход (дисконт) за облігацією.

Облігації можуть розміщуватися з фіксованим строком по- гашення, єдиним для всього випуску. Дострокове погашення об- лігацій за вимогою їх власників дозволяється у разі, коли така можливість передбачена умовами розміщення облігацій, якими визначені порядок встановлення ціни дострокового погашення облігацій і строк, у який облігації можуть бути пред'явлені для дострокового погашення.

Погашення облігацій може здійснюватися грошима або майном відповідно до умов розміщення облігацій.

Облігація має номінальну вартість, визначену в національній валюті, а якщо це передбачено умовами розміщення облігацій -- в іноземній валюті. Мінімальна номінальна вартість облігації не може бути меншою, ніж одна копійка.

Емітент може розміщувати іменні облігації та облігації на пред'явника. Обіг облігацій дозволяється після реєстрації Дер- жавною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати розміщення облігацій та видачі свідоцтва про реєст- рацію випуску облігацій.

У сертифікаті облігації зазначаються назва виду цінного паперу, найменування та місцезнаходження емітента, міжнародний ідентифікаційний номер цінного паперу, номінальна вартість облігації, загальна сума випуску, строк погашення, розмір та строки виплати відсотків (для відсоткової облігації), дата прийняття рішення про розміщення облігацій, серія та номер сертифіката облігації, підпис керівника емітента або іншої уповноваженої особи, засвідчений печаткою емітента.

Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку можуть встановлюватися додаткові реквізити сертифіката облігації.

У сертифікаті іменної облігації обов'язково зазначається ім'я власника.

До сертифіката відсоткової облігації на пред'явника додається купон (купонний лист). У купоні (купонному листі) зазначаються серія та номер сертифіката облігації, за якою виплачуються відсотки, найменування і місцезнаходження емітента, строки виплати відсотків. На кожному купоні (купонному листі) зазначається його порядковий номер.

Продаж облігацій здійснюється в національній валюті, а якщо це передбачено законодавством та умовами їх розміщення, -- в іноземній валюті.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» облігації підприємств розміщуються юридич- ними особами тільки після повної сплати свого статутного капіталу. Облігації підприємств підтверджують зобов'язання емітента за ними та не дають право на участь в управлінні емітентом.

Не допускається розміщення облігацій підприємств для фор- мування і поповнення статутного капіталу емітента, а також по- криття збитків від господарської діяльності шляхом зарахування доходу від продажу облігацій як результату поточної господарської діяльності.

Юридична особа має право розміщувати облігації на суму, яка не перевищує трикратного розміру власного капіталу або розміру забезпечення, що надається їй з цією метою третіми особами.

Умови розміщення облігацій, що розміщуються акціонерним товариством, можуть передбачати можливість їх конвертації в акції акціонерного товариства (конвертовані облігації).

Рішення про розміщення облігацій підприємств приймається відповідним органом управління емітента згідно з нормами законів, що регулюють порядок створення, діяльності та припинення юридичних осіб відповідної організаційно-правової форми.

Реєстрацію випуску облігацій підприємств здійснює Державна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установленому нею порядку.

Стаття 9 Закону України «Про цінні папери та фондовий ринок» відносить до облігацій місцевих позик облігації внутрішніх та зовнішніх місцевих позик.

Рішення про розміщення облігацій місцевих позик приймає Верховна Рада Автономної Республіки Крим або міська рада відповідно до вимог, установлених бюджетним законодавством.

Реєстрацію випуску облігацій місцевих позик здійснює Дер- жавна комісія з цінних паперів та фондового ринку в установ- леному нею порядку.

Особливості погашення та реалізації прав за облігаціями міс- цевих позик визначаються умовами їх розміщення.

Державні облігації України можуть бути: довгострокові -- понад п'ять років; середньострокові -- від одного до п'яти років;

короткострокові -- до одного року (ч. 1 ст. 10 Закону України

«Про цінні папери та фондовий ринок»).

Державні облігації України поділяються на облігації внутрішніх державних позик України, облігації зовнішніх державних позик України та цільові облігації внутрішніх державних позик України.

Облігації внутрішніх державних позик України -- державні цінні папери, що розміщуються виключно на внутрішньому фондовому ринку і підтверджують зобов'язання України щодо відшкодування пред'явникам цих облігацій їх номінальної вартості

з виплатою доходу відповідно до умов розміщення облігацій.

Цільові облігації внутрішніх державних позик України -- об- лігації внутрішніх державних позик, емісія яких є джерелом фінансування дефіциту державного бюджету в обсягах, перед-

бачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік, та в межах граничного розміру державного боргу.

Основним реквізитом цільових облігацій внутрішніх державних позик України є зазначення передбаченого законом про Державний бюджет України на відповідний рік напряму використання залучених від розміщення таких облігацій коштів.

Кошти, залучені до Державного бюджету України від розмі- щення цільових облігацій внутрішніх державних позик України, використовуються виключно для фінансування державних або регіональних програм і проектів на умовах їх повернення в обсягах, передбачених на цю мету законом про Державний бюджет України на відповідний рік. Фінансування здійснюється відповідно до кредитних договорів, що укладаються між державою в особі Міністерства фінансів України та отримувачем коштів. Умови кредитних договорів повинні відповідати умовам випуску цільових облігацій внутрішніх державних позик України з обов'язковим установленням дати обслуговування та погашення кредиту за п'ять днів до дати обслуговування та погашення цільових облігацій внутрішніх державних позик України.

Облігації зовнішніх державних позик України -- державні бор- гові цінні папери, що розміщуються на міжнародних фондових ринках і підтверджують зобов'язання України відшкодувати пред'явникам цих облігацій їх номінальну вартість з виплатою доходу відповідно до умов випуску облігацій.

Емісія державних облігацій України є частиною бюджетного процесу і не підлягає регулюванню Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку.

Емісія державних облігацій України регулюється законом України про Державний бюджет України на відповідний рік, яким встановлюються граничні розміри державного зовнішнього та внутрішнього боргу.

Рішення про розміщення облігацій зовнішніх та внутрішніх державних позик України та умови їх випуску приймається згідно з Бюджетним кодексом України.

Розміщення державних облігацій України здійснюється у разі дотримання на кінець року граничних розмірів державного зовнішнього та внутрішнього боргу, передбачених Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на від- повідний рік.

Умови розміщення та погашення облігацій внутрішніх дер-

жавних позик України і цільових облігацій внутрішніх державних позик України, не визначені умовами розміщення, встановлюються Міністерством фінансів України відповідно до законодавства.

Національний банк України виконує операції з обслуговування державного боргу, пов'язані з розміщенням облігацій внутрішніх державних позик та цільових облігацій внутрішніх державних позик України, їх погашенням і виплатою доходів за ними, а також провадить депозитарну діяльність щодо цих цінних паперів. Порядок проведення операцій, пов'язаних з розміщенням цих облігацій, встановлюється Національним банком України за погодженням з Міністерством фінансів України. Особливості провадження депозитарної діяльності з державними облігаціями України визначаються Державною комісією з цінних паперів та фондового ринку разом з Національним банком України.

Розміщення, обслуговування та погашення облігацій зовнішніх державних позик України здійснює Міністерство фінансів України, яке може залучати для цього банки, інвестиційні компанії тощо. Відносини між Міністерством фінансів України і цими організаціями регулюються відповідними договорами.