Психологія бізнесу

Об'єкт економічної психології -- це суб'єкт, господарювання, хазяйнування на мікро- і макроекономічному рівнях.

Предметом економічної психології є поведінка людей у системі економічних відносин; відображення господарських відношень в свідомості та поведінці людини.

У широкому розумінні економічна психологія є психологія суб'єкта господарської діяльності, яким може бути одна людина, нація, організація чи держава. Визначальним тут є свідома і несвідома (емоційна) поведінка людей в економічному процесі. Економічна психологія стикається з такими дисциплінами як: філософія, політологія, культурологія, соціологія і ціла група інших наук. Ці науки пов'язані з дослідженням розвитку і функціонування соціально-економічних формацій у цілому.

Проблематика економічної психології досить різноманітна. В західноєвропейській та американській науці вона включає три розділи:

- ринок (передусім психологія споживача та психологія ведення домашнього господарства);

- бізнес (поведінка та психологічні особливості підприємця, укладення угод, ведення переговорів, конкуренція, комерційна таємниця тощо)

- відношення "суспільство-громадянин" (податки, прибутки, інфляція, безробіття, вплив на населення заходів економічної політики).

Отже, проблематика охоплює мікро-, мезо- та макроекономічні рівні.

9.2 Економічна свідомість та економічна поведінка

Економічна свідомість - це складова свідомості, вищий рівень психічного відображення економічних відношень суспільно розвиненою людиною. Економічна поведінка - поведінка, викликана економічними стимулами.

Розгляд цих категорій став актуальним з наступних причин:

- зміна інтенсивності та характеру господарської діяльності в історичному процесі спричинили формування нової психології (нової свідомості), в якій економічний аспект свідомості займає відносно самостійне місце;

- економічна свідомість (будучи підструктурою суспільної свідомості) впливає на інші її підструктури (моральну, історичну, політичну, правову, релігійну і навіть естетичну свідомість);

- економічна свідомість формує економічну поведінку населення, окремих його груп та представників.

Специфіка генезису економічної свідомості в тому, що вона формується пізніше інших видів свідомості, саме тоді, коли суб'єкт включений у всі стадії виробництва, причому економічна самосвідомість формується раніше, ніж економічна свідомість.

Розглянемо деякі елементи структури економічної свідомості:

1) Економічні емоції та почуття. В класифікації емоцій та почуттів (Б. І. Додонов) виділялись чисто економічні акизитивні емоції (ті, що забарвлюють процес придбання, колекціонування, заготовок тощо, вони тісно пов'язані із сферами споживання та накопичення); емоції праксичні (задоволення від результатів та процесу праці), гностичні, глоричні (бажання визнання та пошани) та пугнічні (бажання подолати небезпеку, відчути азарт, ризик, які забарвлюють сферу діяльності); альтруїстичні або егоїстичні, пов'язані із обміном або/та розподілом.

2) Перцептивна сфера економічної поведінки. Предметами вивчення економічної перцепції можуть бути дослідження сприйняття грошей (монет, банкнот, цінних паперів), сенсорно-перцептивні компоненти відношення до речей, різних товарів і послуг (неусвідомлювані перцептивні установки, які грають велику роль у психології споживання). Економічна перцепція тісно пов'язана із емоційною сферою. З образно-афективними феноменами економічної свідомості працюють в основному в рамках маркетингової гілки економічної психології (психологія споживача, психологія реклами, методи продажу).

3) Економічні уявлення та економічне мислення. Економічне уявлення - це уявлення про те, як функціонує економіка (Е. В. Щедрина). Комплексно організована система уявлень є суб'єктивним відображенням об'єктивної економічної реальності і створює так званий економічний образ.

Економічним мисленням називається здатність людини, як соціального суб'єкта (або соціальної групи), відображати, осмислювати економічні явища, пізнавати їх сутність, засвоювати та співвідносити економічні поняття, категорії, теорії з вимогами економічних законів, з реальністю і на основі цього будувати свою економічну діяльність (В. Л. Попов).

Більше всього уваги в економічній психології приділяли проблемам раціональності прийняття рішення та вибору.

Спонукальну та регулятивну функції економічної поведінки виконують, передусім, економічні мотиви, інтереси, норми та цінності.

Економічні мотиви представляють собою особливу категорію мотивів. Найчастіше виділяють один чисто економічний мотив - мотив жадібності або мотив економії. Але в цю групу правомірно включити всі мотиви, що мають економічну спрямованість, а саме ті, що відносяться до накопичення багатства, конкуренції, егоїзму та альтруїзму, погоні за прибутком, схильністю до ризику та угод. Класифікують мотиви на:

- мотиви трудової діяльності;

- мотиви споживання та накопичення;

- мотиви інвестування.

Особливий інтерес представляють також такі етико-економічні мотиваційні феномени, як заздрість, альтруїзм, егоїзм. Вони допомагають пояснити економічну поведінку як порівняно автономну та цілісну сферу поведінки.

Вольові компоненти економічної свідомості - це економічні норми, економічний інтерес, економічний вчинок, діяльність.

Економічні норми не виділялись до недавнього часу в самостійний вид соціальних норм. Однак в цьому виникла необхідність, так як механізм використання цих норм в регуляції економічної поведінки може (в залежності від їх змісту та особистісного до них відношення) мати як стимулюючий так і гальмуючий вплив. Одна з особливостей економічних норм полягає у тому, що вони, як правило, закріплюються юридично, набуваючи статусу правових і перевіряються відповідними засобами контролю (санкціями) за їх виконанням (Е. М. Пеньков).

Економічний інтерес (розвивається на основі мотиву, але під регулярним впливом норм) - це "форма дії влади власності на волю суб'єкта господарювання та джерело господарської активності" (С.І.Мельников). Оскільки зміни в економіці на макрорівні відбуваються завдяки політичній волі, то їх вивчення відбувається на стику з політичною психологією.

В наш час відбуваються перетворення в економічній свідомості. Вони суперечливі: з постійними ростом економічної грамотності часто поєднуються неадекватні варіанти економічної поведінки (вони спровоковані інертністю, довірливістю, орієнтацією на швидкий та непідкріплений зусиллями успіх, на ризик без обачності); з важливими змінами в мотиваційно-вольовому блоці в бік активності поєднуються надмірна автономність від моральної свідомості. Однак, не дивлячись на подібні недоліки кризового перехідного періоду, еволюціонуюча економічна свідомість значної частини українців набуває нових позитивних якостей, зокрема енергійності, підприємництва.

9.3 Психологія грошей

Психологія грошей - вивчає як впливають на свідомість та поведінку людей гроші - необхідний щоденний атрибут їхнього економічного життя.

Психологію грошей можна назвати "ексклюзивною" темою економічної психології, проте вона малодосліджена і єдиної логічної теорії з психології грошей ще немає.

Передумови розвитку психології грошей на рівні особистості можна знайти в класичних школах психології:

- психоаналіз - підсвідомі процеси накопичення проявляються ще в дитинстві, коли дитина сприймає фекалії як своє перше багатство. Ці аспекти анальної поведінки сублімуються у фінансову поведінку;

- біхевіоризм - гроші - це узагальнене умовне підкріплення, яке пов'язане з товарами та послугами, що служать безумовними підкріпленнями;

- когнітивісти виявляли механізми мислення грошової поведінки;

- клінічний підхід виділяє наступні головні символічні фактори, що пов'язані з грошима: безпека (у людей, що прагнуть до грошей заради безпеки, страх бути ображеним чи відкинутим переростає у параноїчний страх бути пограбованим); сила (для людей, орієнтованих на силу, гроші є сила, яку вони не мали в дитинстві, гроші - це наслідок подолання бар'єру між собою та загрозливим світом); любов (для тих, у кого гроші є символ любові, порушені процеси соціального обміну у бік перебільшення можливості та необхідності купувати або продавати любов та дружбу; використання грошей та подарунків як знаків любові); свобода (гроші можуть виступати як джерело свободи від інших та влади над іншими) (Гольберг, Левіс, 1978).

Були розроблені класифікації грошових комплексів та виділені грошові типи особистостей (скнара, марнотрат, грошовий мішок, гравець), а також розглянуті деякі види неврозів, пов'язані з такими формами поведінки, як оплата податків, складання заповіту, накопичення, використання кредитних карт (Форман, 1887).

Результати деяких досліджень експериментальної психології наступні:

1) було виявлено (на прикладі 43 країн), що ступінь цінності грошей для людей позитивно корелює з показниками економічного росту країни, але коли грошей достатньо, люди починають сприймати їх як меншу цінність (Лінн, 1991).

2) дослідження відношення до грошей (методом семантичного потенціалу) виявили наступні фактори-компоненти: гроші як мірило удачливості та благополуччя; гроші як соціально прийнятний атрибут буття; гроші як об'єкт презирства; гроші - моральне зло; гроші, як спосіб забезпечення комфорту; гроші - консервативна комерційна цінність (Вернимонд, Фицпатрик, 1972).

3) змістовні та структурні характеристики відношення до грошей або грошові аттитюди (МА). До факторів, що впливають на МА та грошову поведінку відносять стать, соціальне оточення, економічний статус, особистісні особливості та ін.

Статеві відмінності були виявлені в роботах різних авторів. У чоловіків була виявлена тенденція надавати грошам підвищену цінність. Вони виявились більш компетентними у поводженні з грошима і більш схильні до ризику в цілях їх придбанні. Жінки ж виражають більш сильну фрустрацію з приводу відсутності грошей і більше заздрять тим, хто їх має.

З віком корелює здатність планувати бюджет і співвідношення мотивів споживання та накопичення (збільшується накопичення). Жінки в більшій мірі ніж чоловіки, а молодь більше, ніж зрілі та похилі, використовують гроші, витрати, покупки як аутотерапевтичний фактор.

Особистісні особливості (досліджені ще не достатньо):

- стійкі екстраверти відносяться до грошей більш відкрито, комфортно, безтурботно, ніж стійкі інтроверти; (Рим, 1982);

- марнотратники менш упевнені у собі, мають більш низьку самооцінку, ніж типові споживачі (Хенлі, Вільгельм, 1992);

- люди, що дотримуються у грошовій етиці речизму та накопичення, менш задоволені життям, ніж ті, у кого переважають духовні потреби та соціальні цінності (Белк, 1984);

- прибуток впливає на сприйняття людини людиною. Багатих людей сприймають як відносно здорових, щасливих та добре пристосованих. Бідних - як непристосованих та нещасних. Отже, матеріальне положення, економічний статус впливає на образ людини і очах інших (Лафт, 1957);

- гроші, прибуток - закрита тема. За результатом опитування 20-ти тисяч респондентів: 57% опитуваних вважають обачливим приховувати свій прибуток від сім'ї та друзів; готові розголосити свій прибуток: 97% своїй дружині чи чоловікові, 52% - своїм батькам, 44% - друзям, 29% - співробітникам, 18% - братам, сестрам. Процент респондентів, що приховують своє фінансове положення збільшувався із збільшенням доходів. Чим більше джерел прибутків у сім'ї, тим більше суперечностей з приводу витрат та вкладів (Рубінштейн, 1980).

Якщо в західній та американській науці психологія грошей вважається маловивченою областю, то на пострадянському просторі, вона робить перші кроки. Починаючи з 1993 року в Росії проводилось дослідження МА (характеристики відношення до грошей або грошові аттитюди) на різних соціальних групах.

Зокрема, дослідження МА у представників вузівської бюджетної інтелігенції показало, що фактор класової належності перекриває фактор культурно-територіальної належності: відношення до грошей російської та канадської інтелігенції практично однакове (в обох вибірках гроші - периферичний фактор життя, її інструментальна сторона).

В іншому дослідженні порівнювалась ступінь впливу на грошові аттитюди (МА) фактору належності до класу (або шару) з таким фактором, як рівень прибутку (співвідносячи МА у банківських службовців та представників бюджетної інтелігенції, високоприбуткових службовців, приватних банків та підприємців малого бізнесу - челноки, власники маленьких магазинів та посередницьких фірм):

- МА у банківських службовців та представників бюджетної інтелігенції виявились схожими (і ті і інші - найомні працівники інтелектуальної праці, але з різним прибутком);

- в житті підприємців малого бізнесу гроші - значно більш важлива реальність, одна з головних детермінант поведінки. Для підприємців це не просто фактор праці (як у банкірів), це мета підприємницької активності та її стимул: більше прибуток, більше оборот капіталу. Крім того - це фактор безпеки та надійності справи, фірми. Жорсткі умови нерозвинутого ринку, незахищеність з боку закону вимагає від дрібного підприємця автономії, самостійності та самозбереження, для забезпечення яких потрібні гроші.

Підприємці в більшій мірі, ніж представники інших груп, усвідомлюють гроші як фактор впливу на людей, як формулу влади. При цьому, як показують дані, вони відчувають велику залежність від грошей. Підприємці здійснюють постійний контроль за своїми грошима, знаючи до копійки вміст свого гаманця та заощадження. Більш рідко використовують гроші як фактор терапії, рідко транжирять, кидають гроші на вітер. Гроші розглядаються підприємцем і як соціальна цінність, як предмет гордості.

Відношення до грошей є важливим компонентом економічної свідомості груп та конкретних людей. Вони можуть виступати як мета, засіб, самодостатня цінність. Все залежить від того, яке місце вони займають в структурі уявлень та стереотипів соціальної поведінки, як вони співвідносяться та регулюються цінностями життя.

9.4 Економіко-психологічна адаптація

Економіко-психологічна адаптація (частина соціальної адаптації) - це адаптація суб'єкта господарювання до змінних економічних умов, яка проявляється в бідності або матеріальному благополуччі, тобто в економічному статусі та якості життя людини, в її очікуваннях та ставленнях до економічних реформ, ринку, грошей; вона пов'язана із системою цінностей, економічними мотивами, нормами та інтересами.

Компоненти в структурі економіко-психологічної адаптації практично не вивчені в вітчизняній психології.

В контексті економіко-психологічної адаптації ключовою є концепція "якості життя". В західній психології це поняття часто ототожнюється з поняттям щастя та є показником ефективності адаптації.

Економічне благополуччя - основна підстуктура якості життя. Загальне задоволення своєю економічною ситуацією включає три аспекти (Т. Пойез, Дж. Грубков, 1989): 1) задоволення працею, 2) задоволення споживанням, 3) громадське задоволення.

Індивідуальні ефекти на ринку праці, споживацькому ринку та регуляції відносин між урядом та громадянами можуть бути двох типів: затрати та результати. Задоволення може відноситися до одного з них або до їх комбінації.

Результатом взаємодії всіх компонентів благополуччя, згідно авторів, є економіко-фінансова свобода вибору. Із-за дефіцитів в деяких ланках структури (наприклад, заборгованості держави по заробітній платі) або дисбалансів, наприклад, в ланці вклад-віддача, праця-прибуток (немає залежності оплати від кваліфікації, зусиль, здібностей) свобода вибору реалізуватися не може.

Дуже тісно примикає до проблеми якості життя та матеріального благополуччя проблема бідності. В економічній психології заходу вона розглядається як самостійна проблема. Існують різні теоретичні підходи до бідності. При аналізі відношення до бідності виділяють три групи детермінант бідності:

- індивідуалістичні (відповідальність за бідність покладають на поведінку та риси особистості бідних);

- структуральні (відповідальність покладається на екстремістське суспільство та економічні сили);

- фаталістичні (причина бідності - невдача та доля).

Саме дослідження бідних людей, на думку Гарпера (1991), є одним з головних вкладів психології у полегшення гостроти проблеми бідності. Особистісні теорії бідності надають суперечливий матеріал, однак автори окремих публікацій та оглядів виділяють все ж деякі константи психологічного портрету людей, які демонструють об'єктивну чи суб'єктивно переживаєму бідність, зокрема:

- часова константа: у бідних виражена мінлива орієнтація та короткочасні види на майбутнє, тобто часова орієнтація не представлена як здатність особистості відкладати задоволення своїх бажань (відкласти насущні менш цінні цілі в ім'я досягнення більш пізніх, але більш важливих).

- просторова константа: з бідністю частіше всього поєднується зовнішній локус контролю, тобто людина вважає, що події її життя управляються випадком, удачею, більш сильними особистостями або силами, що не підвладні її розумінню, а не обумовлені власною поведінкою.

- енергетична константа: слабо виражене прагнення до успіху, немає переважання мотиву досягнення над мотивом уникнення невдач.

- інформаційна константа: низькі самооцінка, почуття власної гідності, впевненості (в той час, як базисна установка людини з "ринковою" психологією - готовність відповідати за конкретний результат своєї роботи - складається саме у людей з високою самооцінкою та високим рівнем домагань - претензій).

Одну з психологічних причин бідності в нашій країні та країнах пострадянського простору закордонні колеги бачать, наприклад, у підвищеному рівні споживацьких претензій нашого населення після відкриття залізної завіси. Інші пов'язують цей феномен з тим, що у більшості не розвинутий фінансовий самоконтроль, тобто порушена часова перспектива економічної поведінки. Проте ці гіпотези вимагають перевірки.

Вважають, що наші вітчизняні бідні в більшості жертви різкого розшарування та недоліків економічної політики перехідного періоду. Але об'єктивні причини бідності не знижують ролі суб'єктивних причин, тому немаловажна соціально-політична задача - сприяти реформуванню знизу вгору, впливаючи на особистісні перемінні людей.

Проблеми психології багатства також досліджувались (проте, значно менше). Крім досліджень відношення до багатих та етики багатства робились спроби виявити особистісні проблеми, пов'язані з багатством. Так, раптові зміни у добробуті (виграші, спадок) часто пов'язані із деструктивними наслідками у відношенні соціальної ідентифікації, з проблемами переходу до інших цінностей, інтересів, норм та моделей поведінки. Адаптація до багатства нерідко супроводжується загостренням особистісних проблем у зв'язку зі зміною образу життя (фінансова безпека, збільшення часу дозвілля).

Пояснюючи причину того, чому багатство не корелює з переживанням щастя, Лейн (1983) підкреслює, що приріст грошей пересуває вісь неспокою до інтерперсональних параметрів. Добробут, визволяючи людину від фінансово-економічних проблем, підсилює її переживання в області внутрішньо-особистісних, характерологічних проблем, які гірше вирішуються за допомогою грошей.

Очевидно, що психологія бідності більш актуальна, ніж психологія багатства. Стає все більше людей, які відчувають економічну депривацію (позбавлення) в різних формах. В залежності від життєвих ресурсів (здоров'я, вік, стать, освіта тощо) та індивідуально-психологічних особливостей одні люди виявляються більш пристосованими до змін і вимог нового економічного устрою, а інші - менш пристосованими.

Пріоритетні якості, що сприяють адаптованості особистості:

- блок «темперамент» - енергетична обдарованість, стресостійкість та формально-динамічні підструктури (як здатність до навчання, саморегуляція та активність);

- блок "характер" - гнучкість характеру (в різних сферах життя людина проявляє різні риси характеру та установки), що властиво "ринковій орієнтації характеру" (за Фрейдом) і головне - вираженість вольових якостей;

- блок "інтелект та здібності" - переваження прикладного інтелекту, гнучкість але поверховість мислення, високий рівень розвитку наскрізних компонентів (саме пам'яті та уваги);

- блок спрямованості - вираженість мотиву досягнення, переважання направленості на справу над направленістю на спілкування та на себе.

Універсальними для всіх економічно успішних людей (активних суб'єктів господарювання, задоволених своїм прибутком) виявились енергетичні (активність) та мотиваційно-вольові якості (цілеспрямованість, наполегливість, самостійність тощо), що в умовах ринкової економіки є ядром адаптації, а також гнучкість та мобільність. Безумовно, важливий ансамбль, поєднання якостей, а не тільки їх вираженість, оскільки вони складні та взаємопов'язані і можуть навіть суперечити один одному (наприклад, гнучкість та дуже сильна воля).

Результати психологічних досліджень свідчать про необхідність розробки нових програм профорієнтації молоді, переорієнтації та перепідготовки дорослих, у яких враховувались би вимоги, які пред'являються до психіки новими умовами та пріоритетні якості, які сприятливо впливають на адаптацію до ринку.

Розділ 2. Практикум з психології бізнесу

Частина 1. Теоретичні аспекти практичної психологічної підготовки до діяльності в бізнесі

1.1 Методи психодіагностики

Проблеми психодіагностики входять до числа важливих проблем застосування психологічних знань в різних галузях людської практики з метою розвитку особистості людини та адекватного використання її можливостей. В психології бізнесу ці проблеми набувають особливої актуальності в процесі самопізнання як бізнесмена, так і персоналу приватної організації. Застосування науково обґрунтованих діагностичних методів дозволяє максимально уникнути багатьох проблем, пов'язаних із процесами підбору кадрів, визначення готовності найманих працівників до професійної діяльності, формування команди, тощо.

Термін «психодіагностика» з'явився на початку 20-х років ХХ століття, розробка ж цієї проблеми почалась майже на п'ятдесят років раніше. Практичне використання психодіагностичних методів нараховує майже століття (кількість їх визначається лише приблизно, зокрема, згідно Баумгардену, вже в 1935 році досягала 15 тисяч) і розібратися в них, не маючи в якості орієнтира деяку схему, практично неможливо. Така, найбільш загальна, схема класифікації психодіагностичних методів має наступний вигляд:

- методи психодіагностики на основі спостереження;

- аналіз продуктів діяльності людини;

- експериментальні методи психодіагностики;

- опитувальні психодіагностичні методи.

1) Діагностика на основі спостереження - обов'язково передбачає введення спостереження і переважне використання його результатів для психодіагностичних висновків. В процедуру спостереження в цьому випадку вводяться стандартні схеми та умови, які точно визначають, що спостерігати, як спостерігати, яким чином фіксувати результати спостереження, як їх оцінювати, інтерпретувати та робити на їх основі висновки. Спостереження, яке відповідає всім перерахованим психодіагностичним вимогам, носить назву - стандартизованого спостереження.

Психолог, користуючись певною схемою, фіксує в процесі спостереження кожний прояв учасників групи (рухи, висловлювання, реакції тощо) і відносить його до однієї із перерахованих на схемі категорій. По закінченню спостереження підраховується кількість проявів кожного типу для групи та для кожного учасника. На цій основі будується індивідуальний (для кожного учасника) та загальногруповий профілі взаємодії, за характером якого робляться висновки про те, як працювала група і кожний з її учасників, хто та який конкретний вклад (позитивний чи негативний) вніс в результат роботи групи.

2) Аналіз продуктів діяльності людини дозволяє судити про знання, вміння, навики людини, її особистісні якості.

Одним з різновидів цієї групи методів є контент-аналіз, при якому аналізується за визначеною схемою письмові тексти досліджуваного, його твори, листи, продукти діяльності. Задача контент-аналізу полягає в тому, щоб виявити та оцінити психологічні характеристики людини, які проявляються в тому, що вона робить, зокрема, в продуктах її письмової творчості.

3) Особливість експерименту, як методу психодіагностики, полягає в тому, що для оцінки якоїсь властивості досліджуваного, ставиться і проводиться спеціальних психодіагностичний експеримент. Процедура такого експерименту включає в себе усвідомлення деякої штучної ситуації, яка стимулює прояв певної якості у досліджуваного, а також стандартну методику фіксування та оцінки ступеню розвитку даної якості. В результаті організації та проведення психодіагностичного експерименту дослідник одержує оцінки, які його цікавлять через спеціальним чином організоване спостереження за поведінкою досліджуваного в експериментальній ситуації.

4) Методи діагностики через процедуру опитування основані на припущенні про те, що потрібні свідчення про психологічні особливості людини можна одержати, аналізуючи письмові чи усні відповіді на серію стандартних, спеціально підібраних питань.

Існує декілька різновидів цієї групи: анкета, опитувальник, інтерв'ю.

Анкетою називається такий метод, при якому досліджуваний не тільки відповідає на ряд питань, але і сповіщає якісь соціально-демографічні дані про себе, наприклад, свій вік, професію, рівень освіти, місце роботи, сімейне положення тощо.

Опитувальник - це такий метод, в якому досліджуваному задають ряд письмових питань. Питання бувають двох типів: закриті та відкриті.

Закритими називаються питання, які передбачають стандартизовану відповідь або серію таких відповідей (наприклад, «так», «ні», «не знаю», «згодний», «не згодний», «важко сказати») з числа яких досліджуваний повинен обрати ту, яка більше всього підходить йому та відповідає його думці.

Відкритими називаються ті питання, що передбачають відповідь, яка дається у відносно вільній формі та обирається довільно самим досліджуваним. Відповіді на такі питання (на відміну від закритих) аналізуються якісно, а не кількісно.

Питання психодіагностичного опитувальника, крім того, можуть бути прямими та опосередкованими.

Прямими називають такі питання, відповідаючи на які досліджуваний сам характеризує та безпосередньо оцінює присутність, відсутність, або ступінь прояву у себе тієї чи іншої психологічної якості.

Опосередкованими є питання, у відповідях яких не міститься прямих оцінок досліджуваним властивостей, що вивчаються, але за якими опосередковано можна судити про рівень їх психологічного розвитку.

Крім письмових опитувань, які ми розглянули, існують усні опитування, зокрема, інтерв'ю. Психолог сам задає досліджуваному питання і сам записує відповіді на них. Ці питання визначені і можуть бути тих же типів, що і при письмовому опитуванні.

Тести - це спеціалізовані методи психодіагностичного дослідження, застосовуючи які можна одержати точну кількісну чи якісну характеристику явища, що вивчається. Від інших методів дослідження тести відрізняються тим, що передбачають чітку процедуру збору та обробки первинних даних, а також своєрідність їх наступної інтерпретації. За допомогою тестів можна досліджувати та порівнювати між собою психологію різних людей, давати диференційовані та порівняльні оцінки. Існують тести-опитувальники, тести-завдання, проективні тести.

Тест-опитувальник - оснований на системі продуманих, ретельно відібраних та перевірених (з точки зору їх валідності та надійності) питань, за відповідями на які можна судити про психологічні якості досліджуваного.

Тест-завдання передбачає оцінку психології та поведінки людини на базі того, що вона робить. В тестах цього типу досліджуваному пропонується серія спеціальних завдань, за результатами яких судять про наявність/відсутність та ступінь розвитку у нього якості, яку вивчають.

Тести-опитувальники та тести-завдання можна застосовувати до людей різного віку, різних культур, освіти, професій та життєвого досвіту. В цьому їх позитивна сторона. Недоліком є те, що при використанні тестів досліджуваний, при бажанні, може свідомо вплинути на результат тесту, особливо якщо він знає як побудований тест і яким чином за його результатами будуть оцінювати його психологічні якості та поведінку. Це відноситься до тих методів дослідження, які основані на самоконтролі, тобто пов'язані з використанням мовних та поведінкових реакціях, які свідомо контролюються.

Крім того тест-опитувальник та тест завдання не працюють у випадках дослідження психологічних властивостей та характеристик, в існування яких досліджуваний не може бути повністю впевненим, не усвідомлює, або свідомо не хоче признавати їх наявність (наприклад, негативні особистісні якості та мотиви поведінки).

Проективні тести. призначені для вивчення психологічних та поведінкових особливостей людей, які викликають негативне відношення. В їх основі лежить механізм проекції, згідно якому неусвідомлювальні власні якості (особливо недоліки) людина схильна приписувати іншим людям. Застосовуючи ці тести, про якості досліджуваного судять на основі того, як він сприймає та оцінює ситуації, психологію та поведінку людей; які особистісні властивості, мотиви позитивного чи негативного характеру він їм приписує.

Користуючись проективним тестом, психолог за його допомогою вводить досліджуваного в уявну сюжетно невизначену ситуацію, яку той довільно інтерпретує. Такою ситуацією може стати, наприклад, пошук певного змісту в картинці, де зображені люди, які незрозуміло чим зайняті. Потрібно відповісти на питання, хто ці люди, що їх хвилює, про що вони думають та що буде далі. На основі змістовної інтерпретації відповідей судять про власну психологію досліджуваного.

Діагностичні методи допомагають досліджувати індивідуальні особистісні та ділові властивості людини бізнесу, відслідковувати характер соціально-психологічних процесів, які відбуваються в організації та рівень розвитку професійно-необхідних якостей персоналу, тощо і, в результаті, підвищити ймовірність ефективної діяльності в бізнесі.

1.2 Психологічний тренінг в психологічній підготовці до діяльності в бізнесі

1) Теоретичні основи психологічного тренінгу.

Психологічний тренінг як один із активних методів навчання, розвитку, психокорекції та психотерапії активно застосовують в різних галузях. У вітчизняній література накопичено певний досвід теоретичних та практичних досліджень цієї проблеми. Навіть невеликий огляд наукової літератури з цієї теми (Богомолова Н. Н., 1977; Емельянов Ю. Н., 1985; Захаров В. П., 1989, Захаров В. П., Хрящева Н. Ю., 1989; Исаков В. В., Макаров Ю. В., 1995; Ковалев Г. А., 1980; Маршаков С. И., Хрящева Н. Ю., 1993; тощо) показує багатоманітність підходів.

В психологічній роботі з бізнесменами психологічний тренінг знайшов широке застосування, кінцевий результат якого - готовність до вирішення складних ситуацій, які виникають в бізнесі, працездатність організації, сформованість психологічного образу економічної та соціально-психологічної ситуації і дій кожного працівника організації. Психологічний тренінг не сприймається учасниками як директивна форма навчання, тим самим прийняття ситуації тренінгу, рольової поведінки осіб, що приймають участь в ньому, відбувається як на свідомому, так і на підсвідомому рівнях. Це важливо для підготовки бізнесменів та членів їх команди (найманих працівників) до діяльності в екстремальних ситуаціях бізнесу (наприклад, важливі переговори), які сприяють руйнуванню сформованих когнітивних утворень і на перший план виходять підсвідома поведінка та автоматизм професійних вмінь та навиків. Соціально-психологічний тренінг продукує умови для створення групових та індивідуальних схем, які може використати команда приватної організації, підрозділу чи кожна людина в нових умовах.

а) Класифікація психологічних тренінгів. В практичній психології тренінг - це сукупність розвиваючих, навчаючих, психотерапевтичних та психокорекційних методів, спрямованих на розвиток навиків самопізнання та саморегуляції, спілкування та міжперсональної взаємодії, комунікативних та професійних умінь.

Термін “тренінг” (від англ. train - тренуватися) в сучасній науці використовується для визначення широкого кола методик, що базуються на різних теоретичних принципах. В педагогічній та психологічній науках тренінг визначається як комплекс активних методів соціально-психологічної підготовки (Н. Н. Богомолова), як метод розвитку особистості (В. П. Захаров), як вид групової психологічної роботи (Г. С. Сатран).

Єдиної класифікації тренінгів не існує. Виділяють тренінги, що спрямовані на розвиток навиків саморегуляції, комунікативні тренінги, тренінгові підходи, що стимулюють особистісний ріст, навчальні тренінги.

До групи тренінгів саморегуляції відносять аутогенне тренування в різних варіантах, тренінг біологічного зворотного зв'язку. Дані методи спрямовані на розвиток здатності контролю та управління психофізіологічними функціями, на оптимізацію емоційного стану та зниження психологічного напруження.

До групи комунікативних тренінгів або тренінгів комунікативних вмінь відносяться переважно групові варіанти поведінкового та соціально-психологічного тренінгу. Вони проводяться з метою формування та удосконалення загальної комунікативної готовності особистості (наприклад, для осіб, які відчувають труднощі зі спілкуванням). Відмінності між поведінковим та соціально-психологічним тренінгом умовні. Відомим критерієм для розмежуванням цих близьких технологій удосконалення навиків комунікації можуть бути їх різні цільові установки. Загалом, термін “поведінковий тренінг» використовують для роботи в психіатричних клініках для корекції особистісних порушень. Термін “соціально-психологічний тренінг” більш доцільний при роботі зі здоровими людьми з метою формування або розвитку комунікативних навиків. Методика проведення вказаних тренінгів може бути різною, але обов'язково включає в себе два компоненти: рольову гру та групову дискусію. Соціально-психологічний тренінг складають блоки різних комунікативних вмінь (уміння, що необхідні при вступі в контакт; для припинення спілкування; вміння та навики психологічного аргументування; активного слухання, виявлення скритого наміру партнера по спілкуванню тощо). Методика проведення поведінкового тренінгу будується також на принципах відтворення суб'єктивно складних для учасників групи ситуацій через розігрування рольових ігор та групову дискусію.

Одне з основних вимог до учасників групи тренінгів є необхідний рівень мотивації для участі в тренінгу. В групі одночасно можуть займатися 8-12 людей, однак склад її учасників не регламентується жорстко і може коливатися від 3 до 18-20. Практично більш виправдано створення відкритої групи поведінкового тренінгу, оскільки в основному група орієнтується на формування моделі більш адаптивної поведінки і не вимагає урахування динаміки малої групи, тому залишення пацієнтами (які подолали поведінкові труднощі) групи і поява нових надає учасникам можливість більш точного формулювання власної мети, створює образ психотерапевтичної перспективи.

Заняття починається з розминки, що включає вправи комунікативної, поведінкової та емоційної направленості. Потім проводиться групова дискусія для визначення мети заняття. Із запропонованих учасниками ролевих ситуацій вибирається одна або дві, найбільш значимих для всіх учасників групи. Після групової дискусії психотерапевт (тренер, ведучий) пропонує рольову ситуацію, яка розігрується учасниками по черзі. В кінці заняття проводиться групова дискусія з метою рефлексії ефективності участі членів групи в рольовій ситуації. Можливо повторення найбільш складної ситуації та дискусії. Питання про завершення занять в групі вирішується індивідуально кожним членом спільно з психотерапевтом.

Проведення тренінгу, як видно із описаної методики, при всій зовнішній простоті вимагає великого досвіду роботи з групами, навиків організації комунікативного тренінгу, психотерапевтичних занять, оскільки не зважаючи на поведінкову орієнтацію цього тренінгу, можливі загострення невротичного стану.

До групи тренінгів особистісного зростання, відносяться тренінгові заняття, що мають різні теоретичні основи та спрямовані переважно на розвиток окремих сторін особистості учасників тренінгу (самопізнання, навики соціальної перцепції, усвідомлення сенсів, розвиток стратегії особистісного розвитку тощо). Зважаючи на значні відмінності в концепціях особистості, поняття особистісного росту не можна визначити однозначно. Тренінг особистісного росту - це збірне поняття, що означає розвиток особистості з точки зору різних концепцій. Кожний сучасний тренінговий метод, що має особистісну орієнтацію, характеризується власною методологією розвитку особистості. Загалом розрізняють тренінги особистісного росту наступних орієнтацій:

- динамічної (психодраматичні групи);

- гуманістичної (групи зустрічі Роджерса, групи гештальторієнтації Перлса, групи екзистенційного тренінгу, соціально-психологічний тренінг, спрямований на розвиток соціальної перцепції (базується на теоретичних підходах вітчизняної соціальної психології [Петровська Л. А., 1989]);

- когнітивної (спрямований на розвиток передусім когнітивного компоненту самопізнання, усвідомлення неадаптивних стереотипів поведінки; велике значення має робота з мовою учасників, для чого використовується відеозворотний зв'язок та інші технічні прийоми).

Одним із підходів до реалізації особистого росту в процесі тренінгу є проведення тематичного тренінгу, тобто фокусування уваги на якійсь темі, яка проходить через весь цикл занять. Методика проведення такого варіанту когнітивного тренінгу особистого росту нагадує тематичну дискусію. Теми можуть стосуватися профорієнтації, національної самосвідомості, професійних особливостей та інтересів, сенсу життя тощо.

Навчаючі тренінги також представляють собою збірну групу і спрямовані на удосконалення в першу чергу навиків, що необхідні для професій, де визначаючим фактором є ефективність спілкування. Програма таких тренінгів формується у відповідності із запитом конкретної групи. Це може бути, наприклад, лабораторний тренінг для психотерапевтів, спрямований на відпрацювання навиків роботи з пацієнтами, методичний тренінг для професіоналів, що працюють з групами (методичний тренінг для тренерів, що працюють з групами соціально-психологічного тренінгу; методичний тренінг для менеджерів чи маркетологів тощо). Спрямованість такого варіанту тренінгів може бути і тематичною: тренінг переговорного процесу, тренінг для управлінського персоналу тощо.

При всій різноманітності тренінгів та відмінностей теоретичної бази можна виділити деякі основі прийоми, або процедури: основні методичні прийоми рольової гри та групової дискусії можуть бути доповнені різними варіантами вправ на саморегуляцію, невербальної комунікації, вправами для роботи з мовою, тренуванням певних навиків, відеозворотним зв'язком тощо.

б) Особливості психологічного впливу на особистість в ситуації тренінгу. В рамках психологічної роботи з бізнесменами та персоналом тренінг розуміється як комплекс активних групових методів і як процесу, що має перетворюючий (трансформуючий) вплив на особистість. В цьому трактуванні чітко висвітлюється головна системотворча компонента психологічного тренінгу - психологічний вплив на особистість.

Під психологічним впливом розуміється вплив одного індивіда (групи) на психіку іншого індивіда (групи), який в своїй довільній формі виходить з певного мотиву і переслідує мету зміни або зміцнення поглядів, думок, відношень, установок та інших психологічних явищ (В. Н. Куликов). Тобто за своєю суттю психологічний вплив є начебто “проникнення” однієї особистості (групи) в психологію особистості (групи) іншої. Перебудова психіки через психологічний вплив може бути:

- парціальною - коли, наприклад, силою психологічного впливу керівник може змінити відношення підлеглого до якогось одного виду виробничої діяльності;

- глобальною - коли перебудовується ціла група психічних явищ, наприклад, емоційна сфера особистості бізнесмена.

Психологічний вплив розрізняють:

- за критерієм стійкості зміни психіки (тимчасова, стійка);

- за критерієм усвідомленості (навмисний; ненавмисний);

- за критерієм спрямованості (позитивний; негативний).

Психологічний вплив є важливим елементом в структурі спілкування і визначається змістом діяльності, ролевою структурою, конкретними цілями спілкування, а також індивідуально-психологічними особливостями партнерів по спілкуванню.

До способів психологічного впливу відносяться: зараження, навіювання, переконання, наслідування. Всі перераховані феномени є добре дослідженими категоріями соціальної психології. Форма психологічного впливу може бути:

- вербальною (словесною);

- невербальною (жести, міміка, пози тощо).

Співвідношення вербальних та невербальних засобів психологічного впливу може бути різною в залежності від цілей впливу. В одних випадках вони можуть співпадати, підсилюючи один одного, в інших - не співпадати та суперечити один одному. Уміння розшифровувати засоби впливу - важливий показник професійної майстерності психолога, психотренера, вихователя, педагога.

Центральною фігурою будь-якої форми впливу є його суб'єкт. Від нього в великій мірі залежить ефективність впливу. Суб'єктом може бути окрема людина або група людей. В роботах В. М. Бехтерева, А. Г. Ковальова, Н. В. Колбановського показано, що група має більшу силу впливу ніж окремий індивід. Принцип активного використання групи з метою вирішення різних психологічних та психотерапевтичних задач є одним із основних в тренінговій практиці.

Крім суб'єкту слід розрізняти і об'єкт психологічного впливу. Він також може бути індивідуальним та груповим. Якщо для особистості об'єктом впливу виступають її особливості, то для групи цими особливостями будуть виступати групова свідомість та ряд психічних явищ.

Таким чином, маючи суб'єкт та об'єкт впливу, можна виділити дві системи відношень:

- “суб'єкт-об'єктні” - суб'єкту відводиться роль маніпулятора; така система відношень найбільш типова для традиційної системи освіти: роль учня зведена до відтворення сказаного вчителем;

- “суб'єкт-суб'єктні” - встановлюється рівність психологічних позицій; така система відношень характерна для багатьох тренінгових груп, коли між тренером та членами групи встановлюються відношення партнерства, співучасті, співпереживання.

Особистість ведучого - один із важливих факторів психологічного впливу на тренінгову групу. В теоретичному плані ця проблема пов'язана з проблемою “керівництва” та “лідерства” в соціальній психології (Г. А. Андреєва, І. П. Волков, А. Г. Ковальов, Л. І. Уманський, В. М. Міхеєва тощо).

Поняття “лідер” та “керівник” в соціально-психологічній літературі розведені в змістовному плані. Зокрема, це питання висвітлено Б. Д. Паригіним (1973), який вважає, що спільне полягає у тому, що і лідер, і керівник призвані націлювати групу на вирішення певних задач; відмінності ж наступні:

- лідерство виникає стихійно; керівника призначають;

- явище лідерства менш стабільне, ніж керівництво;

- санкції лідера та керівника різні: у лідера тільки моральні; у керівника - посадові;

- лідер здійснює тільки функцію регулювання неофіційних відношень в групі; керівник - офіційних;

- лідер свої функції здійснює в рамках групи, керівник підтримує зв'язок із “зовнішнім середовищем”.

Психологічний вплив ведучого тренінгової групи має наступні особливості:

- ведучий задається групі “ззовні”, а не висувається групою;

- ведучий веде групу на протязі всього тренінгу, тобто постійно (виключаючи лише той випадок, коли ведучий, як один із прийомів, пропонує групі висунути нового ведучого, а сам стає учасником групи, однак такий прийом використовується рідко);

- у ведучого крім санкцій чисто морального плану є право усунути від участі будь-якого члена групи;

- ведучий підтримує режим та розпорядок дня під час тренінгу.

Отже, ми можемо зробити висновок, що ведучий в групі виступає передусім як її керівник. За результатами успішності проведеного тренінгу можна судити чи став він лідером - якщо тренінг проведено успішно, значить це той випадок, коли в особі ведучого поєднались дві ролі: керівника та лідера; якщо ні, то ведучий залишився лише керівником.

Щодо того які якості повинен мати ведучий існують різні точки зору, зокрема, одна з них представлена в роботі В. П. Захарова та Н. Ю. Хрящева (1989), які виділяють наступні якості: порядність, відповідальність, самовладання, терпіння у досягненні поставленої мети; адекватність самооцінки; тактовність та відчуття міри; гнучкість, рухливість реакцій, вміння перестроїти свою поведінку в залежності від конкретних дій учасників; уміння створювати умови для розвитку та корекції особистості або для формування комунікативних вмінь на навиків; знання техніки та прийомів партнерського спілкування; уміння правильно зробити психологічний аналіз; знання прийомів психотерапевтичного впливу.

Як ми бачимо, із 11 якостей сім можна віднести до особистісних, а 4 до професійних.

В процесі взаємодії з групою розрізняють наступні ролі ведучого: керівника, лідера (їх ми вже розглянули), “експерта”, “диригента”, “каталізатора”, “зразкового учасника групи” [Н. Рудестам, 1990].

Роль експерта - ця роль є найбільш традиційною; суть її зводить до того, що ведучий бере на себе право давати оцінку смислу того, що відбувається в групі. Ці коментарії допомагають членам групи оцінити свою поведінку у відношенні інших. Однак ведучий не повинен надто захоплюватися своєю роллю, пам'ятаючи про рівність психологічних позицій учасників, що виникли як результат партнерських, довірчих стосунків.

Роль “каталізатора” - в цій ролі ведучий спонукає групу до дії, акцентуючи увагу на задачах, що стоять перед групою. Велике значення для ефективного виконання цієї ролі має стиль та манера спонукання. Якщо це докір комусь, то він повинен бути виконаний в м'якій, дружній формі.

Роль “диригента” - ведучий бере на себе цю роль, коли групі не вдається добитися ефективного вирішення проблеми із-за розбіжностей, що виникли в групі. Мистецтво “диригента” полягає в тому, щоб звести в єдиний вузол позиції, які важко співвіднести без нанесення морального збитку протилежним сторонам.

Роль “зразкового учасника групи” - ведучий задає певну модель поведінки для членів тренінгової групи. Це може здійснюватися як свідомо, так і ненавмисно. В першому випадку можна говорити про деякі елементи маніпулятивності з боку ведучого.

Професійно-особистісні якості ведучого проявляються через стиль керівництва, зокрема:

1) Директивний стиль - ведучий активно та безпосередньо керує групою: пропонується жорсткий план проведення процедур тренінгу; ведучий спонукає, підтримує, критикує, пояснює, підштовхує членів тренінгової групи до взаємодії, граючи в основному роль “експерта”. Найбільш характерний такий стиль керівництва при проведенні тренінгів біхевіоральної орієнтації.

Головний недолік директивного стилю - пригнічення ініціативи у членів групи, їх самостійності та відповідальності за власну поведінку.

2) Стиль “відстороненої позиції”. Цей стиль протилежний директивному: ведучий стоїть начебто збоку від того, що відбувається в групі. Участь в керівництві групою мінімальна і стосується тільки найнеобхідніших дій. Ведучому в більшій мірі властива тут роль “каталізатора”. Даний стиль характерний для проведення тренінгів в рамках “груп зустрічей”.

3) Стиль “ситуативного керівництва”. Ведучий вибирає тактику керівництва групою в залежності від ситуації та процесів групової динаміки. Змінюються і ролі: ”експерт”, “каталізатор”, “диригент”. Характерно для “груп зустрічей”.

4) Стиль “рівного партнерства”. Ведучий з перших хвилин проведення тренінгу задає модель поведінки на рівноправне партнерство. Це виражається не тільки в тому, що він приймає участь безпосередньо у всіх тренінгових процедурах, але і в його відкритості для групи, в готовності співпереживати з усіма із приводу того, що відбувається в групі. Найбільш яскраво виражена роль “зразка учасника групи”. Характерно для тренінгів гуманістичної орієнтації.

в) Тренінгова група як об'єкт та суб'єкт психологічного впливу. Тренінгова група - це група, в якій проводиться тренінг будь-якої орієнтації або групова психотерапія; її склад, особливості процесів, що в ній відбуваються, цілі та методика роботи залежать від теоретичної позиції, принципів та критеріїв виділення окремих теоретичних категорій.

Тренінгова група є однією з різновидів малої групи. “Під малою групою розуміється малочисельна за складом група, члени якої об'єднані загальною соціальною діяльністю та знаходяться в безпосередньому особистісному спілкуванні, що є основою для виникнення емоційних відношень, групових норм та групових процесів” [Андреева Г. М., 1980]. Питання діяльності малих груп представлені в роботах Г. М. Андреєвої, І. П. Волкова, А. І. Донцова, Я. Л. Коломінського, Р. Л. Крячевського, Р. С. Немова, Н. Н. Обозова, В. Н. Панферова, А. Л. Свенцицького, Р. Х. Шакурова та ін.

Щодо типології тренінгових груп у вітчизняній та західній літературі існують різні підходи, зокрема А. Г. Ковальова (1989) дає наступну класифікацію:

1. Тренінг-групи (Т-групи). Початок руху Т-груп поклали дослідження К.Левіна. Основним для них є навчання процесам, що відбуваються в групі в процесі її розвитку та зміни. По суті, саме Т-групи стали попередниками більшості видів психологічної роботи з групами, які поєднуються у нас з поняттям “соціально-психологічний тренінг». Метою Т-груп є:

- підвищення здатності учасників усвідомлювати ситуацію;

- заохочення дослідницького відношення до дійсності;

- створення атмосфери розкутості та свободи для того, щоб можна було щиро та правдиво виражати свої почуття;

- зосередження уваги на принципі “тут і зараз”.

2. Групи навчання (С-групи) сформувались як альтернатива досвіду Т-груп, хоча цілі у них спільні - вивчення моделей індивідуальної та групової поведінки в ситуації “тут і зараз”. Головна відмінність цих груп від Т-груп в основному зводиться до стилю та методів ведення груп.

В С-групах робиться акцент на рівності та взаємозалежності її учасників. Це положення признається вирішальним; вважається, що манера ведення тренером групи повинна носити демократичний характер.

3. Групи зустрічей (Є-групи). Перше використання терміну “зустріч” приписується Д. Морено, засновнику психодрами. Сучасне визначення поняттю “зустріч” дано Уїльямом Шутцем.

Е-групи та Т-групи мають багато спільного. Відмінність полягає лише в тому, що Є-групи більш орієнтовані на вирішення питань людського буття та існування, тобто мають чітко екзистенційну спрямованість.

Виходячи із викладеного можна зробити висновок, тип тренігової групи обумовлює і певний стиль, форму впливу на неї ведучого. Однак тренінгова група може розглядатися як суб'єкт психологічного впливу як на окремих членів групи, так і на ведучого. Основним засобами впливу тут виступають: групові норми, групова підтримка, зворотній зв'язок, групові очікування.