Інтенсифікація - це процес, який ґрунтується на впровадженні оптимального комплексу заходів з метою одержання максимальної кількості екологічно чистої, високоякісної продукції та прибутку шляхом підвищення ефективності її виробництва.

Завдання економістів аграрних підприємств полягає в тому, щоб визначити ступінь і характер впливу авансованого капіталу й ефективності його використання на приріст валової продукції.

Залежно від характеру поєднання впливу факторів на приріст валової продукції розрізняють такі типи розвитку аграрних підприємств: інтенсивний, екстенсивний, зрівноважений, переважно-інтенсивний (інтенсивно-екстенсивний), переважно екстенсивний (екстенсивно-інтенсивний)

Економічний тип розвитку характеризується динамічним співвідношенням між зміною в часі величини авансованого капіталу й обсягу виробництва валової продукції.

Інтенсивний тип розвитку як найефективніший тип відтворення існує, якщо приріст продукції підприємство одержує лише завдяки підвищенню ефективності використання авансованого капіталу.

Екстенсивний тип розвитку має місце тоді, коли підприємство отримує приріст продукції лише за рахунок приросту обсягу використаних ресурсів

Переважно інтенсивний тип розвитку існує тоді, коли частка приросту продукції за рахунок покращення використання авансованого капіталу перевищує частку її приросту, одержану завдяки збільшенню його розміру

Переважно екстенсивний тип розвитку формується в тих підприємствах, де має місце зворотне співвідношення характеру впливу цих факторів.

Зрівноважений тип розвитку існує за умов, коли приріст продукції досягається однаковою мірою за рахунок приросту авансованого капіталу і підвищення ефективності його використання.

Матеріальною основою інтенсифікації сільського господарства є науково-технічний прогрес, однак слід враховувати, що крім матеріальних факторів інтенсифікації виробництва (механізації, автоматизації, хімізації, меліорації і т.п.) на кінцеві його результати значний вплив також справляють нематеріальні фактори, серед них: підприємливість, організованість, вміння працювати в умовах, що швидко змінюються.

Інтенсифікація сільськогосподарського виробництва є джерелом утворення диференціальної ренти II, яка утворюється внаслідок неоднакового застосування у виробництві досягнень науки і техніки, що є результатом різного рівня інтенсивності виробництва в різних підприємствах.

Процес інтенсифікації слід розглядати за такою схемою:

3

1

Рис.11.1 Процес інтенсифікації

Наведена схема передбачає визначення об'єкта інтенсифікації, яким в аграрних підприємствах є земля і тварини. Відповідно до цього одиницею об'єкта в господарстві є 1 га сільськогосподарських угідь, у рослинництві - 1 га посівів сільськогосподарських культур, у тваринництві - 1 голова худоби.

Рівень інтенсивності розраховують також як у цілому по підприємству так і в розрізі окремих галузей рослинництва та тваринництва. Він характеризується рівнем витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації (на 1га сільськогосподарських угідь, 1 га посівів сільськогосподарських культур, 1 голови тварин). Розрізняють загальні та часткові, вартісні й натуральні показники рівня інтенсивності.

Узагальнюючою характеристикою рівня інтенсивності є сума ви-робничих витрат на одиницю об'єкта інтенсифікації. Вона включає основні виробничі засоби в тій частині, у якій вони використані для виробництва певної продукції (їх амортизація), вартість оборотних засобів та оплата праці.

До показників рівня інтенсивності належить сума вартості основних засобів (без амортизації) та поточних виробничих витрат з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Ця характеристика відображує затрати живої та уречевленої праці на одиницю земельної площі й розраховується тільки в цілому по господарству. Система показників рівня інтенсивності включає й вартість основних засобів виробництва з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації. Цей показник характеризує суму уречевленої праці й розраховується як у цілому по господарству, так і по окремих галузях.

Затрати живої праці з розрахунку на одиницю об'єкта інтенсифікації також характеризують рівень інтенсивності виробництва підприємства або його галузі. Однак, на відміну від інших показників, збільшення затрат живої праці на 1 га або на 1 гол. Тварин не характерне для процесу інтенсифікації. З підвищенням рівня інтенсивності затрати праці повинні зменшуватись, оскільки дедалі більший обсяг робіт повинен виконуватися за допомогою машин і механізмів. Впровадження прогресивних технологій, спеціалізація та концентрація виробництва також сприяють зниженню затрат живої праці.

Крім перерахованих показників, рівень інтенсивності характеризують також такі показники: енергозабезпеченість, електрозабезпеченість, рівень комплексу механізації, обсяг тракторних робіт в умовних еталонних гектарах в розрахунку на одиницю площі, кількість внесених мінеральних добрив на 1 га посіву, рівень меліорації земель, сортовий склад сільськогосподарських культур. У тваринництві розраховують витрати кормів на одну умовну чи фізичну голову, структуру стада, породний склад тварин. Оптимальний рівень інтенсивності забезпечує вищий результат (ефект) виробництва продукції.

Основними показниками, що характеризують результат інтенсифікації, є: урожайність окремих культур з 1 га посіву, продуктивність тварин, виробництво окремих видів у натурі з розрахунку на 100 га відповідних угідь, обсяги валової, товарної продукції, прибутку з розрахунку на одиницю відповідної земельної площі або на 1 голову відповідної групи тварин.

Загалом, підвищення результативності дає можливість підприємству раціонально використовувати ресурси.

11.2 Економічна ефективність інтенсифікації та фактори її підвищення

Інтенсифікація передбачає раціональні витрати ресурсів на виробництво одиниці продукції. Це означає, що збільшення виробництва продукції повинне здійснюватися вищими темпами, порівняно із зростанням витрат на її виробництво. Однак у практиці сільськогосподарського виробництва мають місце три варіанти співвідношення результату та витрат на виробництво продукції: при збільшенні витрат на одиницю об'єкта інтенсивності обсяг виробництва продукції зростає, залишається незмінним чи зменшується. У такій ситуації виникає необхідність порівняння результату (ефекту) виробництва із витратами на його досягнення. В процесі дослідження процесу інтенсифікації сільськогосподарського виробництва це є останнім етапом, що передбачає визначення економічної ефективності інтенсифікації.

Економічна ефективність інтенсифікації характеризується системою показників, які поділяють на вартісні та натуральні.

Одним з основних показників економічної ефективності інтенсифікації є обсяг валової продукції з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Він дає змогу здійснити аналіз у динаміці по одному підприємству й порівняти окремі підприємства за певний період. Поряд з показником валової продукції розраховують величину доходу та прибутку з розрахунку на 1 га сільськогосподарських угідь. Показники валової продукції та прибутку визначають у цілому по підприємству, по окремих його галузях. З одного боку, ці показники належать до результативних, тобто характеризують ефект інтенсифікації, з другого - вони характеризують економічну ефективність використання одиниці земельної площі, задіяної у виробництві сільськогосподарської продукції, а також усіх факторів інтенсифікації в інтегрованому вигляді, оскільки вони співвідносяться з одиницею земельної площі.

До показників економічної ефективності інтенсифікації належить також обсяг валової продукції та прибутку з розрахунку на одиницю виробничих витрат, одиницю вартості основних та оборотних виробничих фондів, 1 люд. - год., одного серед-ньорічного працівника. Останні два характеризують продуктивність живої праці й рівень використання трудових ресурсів. Підвищення рівня цих показників свідчить про зростання продуктивності праці на основі механізації та автоматизації виробництва, впровадження нових технологій, селекції та насінництва, інших факторів інтенсивного розвитку. Певною мірою це також відображує рівень кваліфікації праці та її організацію.

Фондовіддача, фондомісткість характеризують використання основних виробничих фондів, їх участь у процесі виробництва та ступінь поєднання з іншими ресурсами, зокрема з оборотними фондами.

Важливим показником економічної ефективності інтенсифікації є собівартість одиниці продукції. Зниження собівартості означає підвищення економічної ефективності інтенсифікації.

Показником економічної ефективності інтенсифікації є рентабельність виробництва, яка характеризується двома показниками: рівнем рентабельності та нормою прибутку. Норма прибутку визначається відношенням маси прибутку до суми основних та оборотних фондів сільськогосподарського призначення і виражається в процентах. Значною мірою вона характеризує ефективність використання виробничих фондів. Рівень рентабельності визначається відношенням прибутку до повної собівартості продукції, виражається в процентах і характеризує масу прибутку з розрахунку на одиницю грошових витрат, пов'язаних із виробництвом та реалізацією продукції.

При аналізі економічної ефективності інтенсифікації окремих галузей та видів продукції розраховують додаткові показники: в рослинництві - виробництво продукції на одиницю внесених мінеральних добрив чи одиницю вартості мінеральних добрив; у тваринництві - виробництво продукції на 1 умовну голову, 1 центнер кормових одиниць, на одиницю вартості кормів, витрати кормів на одиницю виробленої продукції тваринництва.

11.3 Основні напрями інтенсифікації аграрного виробництва

Факторами підвищення рівня економічної ефективності інтенсифікації виробництва в аграрних підприємствах є наступні:

­ формування оптимального рівня забезпеченості технологічного процесу виробничими ресурсами;

­ формування оптимальних співвідношень між окремими складовими ресурсного потенціалу підприємства (між основними і оборотними фондами, між силовими і робочими машинами, між поголів'ям тварин і кормовою базою та ін.);

­ паритет цін на промислову та сільськогосподарську продукцію;

­ впровадження у виробництво досягнень науково - технічного прогресу;

­ використання добрив, засобів захисту рослин і тварин;

­ рівень технології і організації виробництва;

­ інвестиційний клімат;

­ державна аграрна політика.

Для підвищення рівня інтенсивності та економічної ефективності виробництва сільськогосподарської продукції необхідно здійснювати відповідні наукові дослідження і запроваджувати їх в практику виробництва. Основними напрямками таких досліджень в сучасних умовах мають бути наступні: створення нової та вдосконалення існуючої техніки, поліпшення селекційної роботи щодо створення нових і поліпшення існуючих сортів та гібридів сільськогосподарських культур, порід тварин, розробку нових і вдосконалення існуючих технологічних процесів виробництва, переробки та зберігання сільськогосподарської продукції, вдосконалення всього господарського механізму.

Серед основних напрямів інтенсифікації сільськогосподарського виробництва виділяють такі: механізація та автоматизація; меліорація; хімізація; електрифікація; ресурсо- та енергозберігаючі технології; біотехнології; спеціалізація і концентрація виробництва; ефективний менеджмент; прогресивні форми організації і оплати праці. Розглянемо детальніше окремі з них.

Хімізація. Вона передбачає широке використання різних видів продукції хімічної промисловості в усіх його галузях. Йдеться, зокрема, про застосування мінеральних добрив, засобів захисту і стимулюванню росту рослин, різноманітних препаратів та кормових добавок у тваринництві, полімерних матеріалів та ін.

Меліорація є комплексним і тривало діючим фактором, який сприяє підвищенню економічної родючості фунту. Зрошення земель під сільсь-когосподарськими культурами, лук, пасовищ забезпечує збільшення їх продуктивності внаслідок збирання двох урожаїв за рік. Застосування меліорації в поєднанні з впровадженням науково обґрунтованих систем землеробства, які враховують фунтово-кліматичні умови підприємства, дозволяє істотно підвищити ефективність рослинницької галузі.

Селекція. Впровадження нових сортів сільськогосподарських культур в умовах інтенсивного землеробства, коли досягається високий рівень агротехніки, має велике значення. Зокрема, за допомогою спрямованої селекції у рослин розвиваються цінні господарсько-біологічні ознаки, внаслідок чого досягають поліпшення якісних показників, підвищення стійкості рослин проти хвороб і несприятливих кліматичних умов.

Переведення виробництва на промислову основу об'єктивно підвищує роль селекції та племінної роботи в тваринництві. Сучасна (технологія потребує посилити увагу до виведення продуктивних, скороспілих порід худоби та птиці, здатних ефективно окупити корми, давати більш високоякісну продукцію. Технологія повинна передбачати застосування ефективних з погляду кінцевих результатів технічних засобів та форм їх використання. Водночас інтенсивні технології висувають принципово нові завдання.

Суть інтенсивної технології полягає у створенні оптимальних умов для вирощування сільськогосподарських культур, повну механізацію виробничих процесів, проведення повного комплексу науково обґрунтованих прийомів обробітку ґрунту та одержання врожаю.

З розвитком науково-технічного прогресу поглиблюється спеціалізація та зростає концентрація виробництва, розвивається міжгосподарське й агропромислове кооперування. На цій основі створюються і нові типи сільськогосподарських та агропромислових підприємств (об'єднань), іншими стають зв'язки між господарствами, відбуваються зміни в організації виробничих підрозділів, виникають нові форми, які дають змогу вести виробництво з урахуванням вимог ринку.

При інтенсифікації виробництва важливим є рівень розвитку соціальної сфери. З одного боку, розвиток сільськогосподарського виробництва визначає рівень розвитку соціальної сфери, з другого - соціальні фактори впливають на ефективність виробництва.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення інтенсивності

2. Дайте визначення інтенсифікації

3. В чому полягає відмінність між інтенсивним та екстенсивним типом розвитку підприємства ?

4. Які типи розвитку аграрних підприємств існують ?

5. Опишіть процес інтенсифікації

6. Що є об'єктом інтенсифікації ?

7. Які показники характеризують рівень інтенсивності ?

8. Які показники характеризують результат інтенсифікації ?

9. Які показники характеризують рівень економічної ефективності інтенсифікації ?

10. Які фактори визначають процес підвищення рівня економічної ефективності інтенсифікації ?

11. Які основні напрями інтенсифікації ? Охарактеризуйте особливості кожного з них



Список літератури

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид., доп. І перероблене./ В.Г. Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навч.-метод. Посібник для самост. вивч. диск.. - К.: КНЕУ, 2000. - 356 с.

3. Економіка підприємства / П.П. Гусак, В.Г. Андрійчук, А.А. Ільєнко та ін.; За ред П.П. Руснака. - Біла Церква, 2003. - 256 с.



Завдання, вправи, тести

Завдання 11.1:

Виберіть правильний варіант відповіді:

1. Під інтенсивністю аграрного виробництва розуміють:

а) збільшення капіталу на 1 га земельної площі з метою залучення його до аграрного виробництва

б) концентрацією до оптимального рівня авансованого капіталу на 1 га земельних угідь, що забезпечує випереджаюче збільшення виробництва продукції з цієї площі

в) концентрацію до оптимального рівня авансованого капіталу на 1 га земельних угідь з метою підвищення ефективності використання вкладених ресурсів

г) вірна відповідь б) та в)

2. Головним організаційно-економічним фактором інтенсифікації є:

а) запровадження в рослинництві та тваринництві нових поколінь техніки та обладнання;

б) запровадження науково обґрунтованої спеціалізації та концентрації виробництва;

в) запровадження біотехнологій;

г) запровадження еколого-безпечних технологій.

3. Найменш ефективним типом розвитку аграрних підприємств:

а) інтенсивний;

б) переважно інтенсивний;

в) екстенсивний;

г) переважно екстенсивний

4. Який тип економічного зростання передбачає нарощення економічного потенціалу за рахунок мобілізації внутрішніх резервів?

а) інтенсивний;

б) екстенсивний;

в) інерційний;

г) диференційний.



Розділ 12. Розміщення, спеціалізація, концентрація і диверсифікація виробництва

12.1 Суть і фактори розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва.

12.2 Форми спеціалізації й методика визначення виробничого напряму підприємства.

12.3 Концентрація виробництва та вплив на економіку підприємств

12.4 Диверсифікація аграрних підприємств, її форми і види

Ключові слова і терміни

­ концентрація сільськогосподарського виробництва

­ диверсифікація, виробнича диверсифікація

­ фінансова диверсифікація

­ маркетингова диверсифікація

­ галузева диверсифікація

­ продуктово-асортиментна диверсифікація

­ номенклатура

12.1 Суть і фактори розміщення та спеціалізації сільськогосподарського виробництва

Спеціалізація сільськогосподарського виробництва органічно поєднана з його розміщенням. Вони є формами суспільного поділу праці і знаходяться в постійному взаємозв'язку та взаємозумовленості. Розміщення характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території (в зоні, області, районі, мікрозоні, окремій виробничій одиниці). Спеціалізація відбиває якісний бік суспільного поділу праці і вказує, виробництво яких саме видів продукції є переважаючим на даній території. Це -- ефективна форма організації сільського господарства, яка дає можливість зосередити виробництво певних видів продукції на окремих територіях і підприємствах і одержати завдяки цьому кращих результатів господарської діяльності.

На розміщення і спеціалізацію сільськогосподарського виробництва впливають природнокліматичні, економічні, біологічні і соціальні фактори. Одним з найважливіших є природнокліматичний фактор. Типи ґрунтів, температурний режим, кількість опадів найістотніше впливають на розміщення сільськогосподарських культур і спеціалізацію виробництва. Особливість впливу цього фактора полягає в тому, що лише невелика кількість специфічних видів продукції може вироблятися на обмежених територіях (наприклад, рис, цитрусові, чай тощо), більшість видів сільськогосподарської продукції мають досить великий ареал виробництва, тому при виборі виробничого напряму і поєднанні галузей слід враховувати вплив інших факторів. Серед них в умовах ринку чільне місце займає фактор (принцип) економічних переваг. Підприємства, регіони і навіть країни зосереджують зусилля на виробництві тих видів продукції, які забезпечують максимальну економічну вигоду або мінімальні економічні втрати порівняно з іншими видами діяльності. При цьому мається на увазі, що підприємство (регіон, країна), виробляючи найбільш економічно ефективні види продукції, ре-алізує їх, одержує дохід, за рахунок якого придбає необхідні товари сільськогосподарського походження, які виробляти в себе економічно менш вигідно порівняно з витратами, що несе підприємство на їх купівлю.

До поглиблення спеціалізації підприємств (регіонів) спонукає конкуренція між сільськогосподарськими товаровиробниками, що значно посилюється в умовах насиченого продовольством ринку. Зрештою кожне підприємство концентрується на виробництві тих видів продукції, які є конкурентоспроможними і забезпечують його економічне існування як юридичної особи.

Важливим фактором розміщення і спеціалізації є наявність ринків збуту сільськогосподарської продукції. Підприємствам вигідно збільшувати виробництво тих її видів, на які є сталий попит. І навпаки, часті проблеми зі збутом певних видів продукції приводять до відмови підприємств від їх виробництва, незважаючи навіть на те, що для такого виробництва є сприятливі природнокліматичні умови.

На розміщення і спеціалізацію впливає відстань і якість доріг до ринку збуту сільськогосподарської продукції. Чим менша відстань до ринків збуту і кращі дороги, тим менші транспортні витрати, тим буде вища, за інших однакових умов, економічна ефективність виробництва продукції. З огляду на сказане підприємствам стає доцільним розвивати ту галузь, продукція якої використовується як сировина для переробних підприємств, розміщених поблизу землекористування даного підприємства.

Забезпеченість трудовими ресурсами, їх кваліфікація нерідко виступає обмежувальним фактором для розвитку певних галузей сільськогосподарського виробництва, насамперед тих, які є трудомісткими за нинішнього рівня механізації виробничих процесів. В умовах України до таких галузей належать овочівництво і баштанництво, льонарство, хмелярство, садівництво, виробництво цукрових буряків. Підприємства нерідко маючи добрі грунтово-кліматичні умови і ринок збуту трудомісткої продукції, а також сприятливу для неї економічну кон'юнктуру, не можуть збільшити її виробництво через нестачу власної робочої сили і неможливість вирішити цю проблему шляхом її додаткового найняття.

На розміщення і спеціалізацію значний вплив справляють біологічні фактори, насамперед, шкідники і хвороби сільськогосподарських культур. Наприклад, у сприятливих для цукрових буряків грунтово-кліматичних умовах Лісостепу підприємства не можуть розширювати їх площі посіву більш ніж на двох полях у сівозміні, оскільки це може призвести до неконтрольованою поширення довгоносика, бузкової гнилі і зниження врожайності коренів. У південних областях України підприємства повинні обмежувати вирощування соняшнику одним полем у десятипільній сівозміні, оскільки збільшення частки його посіву в структурі посівних площ призводить до виснаження ґрунту і поширення хвороб та шкідників цієї культури. Існує ряд інших обмежень за сівозміною з точки зору добору для окремих культур найкращих попередників.

12.2 Форми спеціалізації й методика визначення виробничого напряму підприємства

Спеціалізація сільського господарства -- це складний процес, що розвивається в різноманітних формах. Залежно від об'єкта спеціалізації розрізняють такі її три форми: територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств і внутрішньо-господарську спеціалізацію.

Під територіальною спеціалізацією розуміють переважаюче виробництво тих чи інших видів сільськогосподарської продукції на певній території. Розрізняють чотири види територіальної спеціалізації -- зональну, мікрозональну, обласну і районну. Зональна спеціалізація характеризує виробничий напрям зони, і в Україні вона переважно вже склалася -- Полісся, Лісостеп, північний і центральний Степ, південний Степ, передгірні і гірські райони Карпат, передгірні і гірські райони Криму. Мікрозональна спеціалізація притаманна відносно невеликим ареалам у межах відповідних зон, де вирощуються певні культури, що не мають значного поширення в Україні. Сформувалися, наприклад, мікрозони вирощування хмелю, південних конопель. Обласна і районна спеціалізація вказує, виробництво яких саме видів продукції є основним, переважаючим на цих територіях. Вона формується під впливом зональної й мікрозональної спеціалізації. Визначальним тут є географічне розташування згаданих адміністративних одиниць.

Спеціалізація аграрних підприємств -- це переважаюче виробництво в них відповідного виду (видів) продукції, для якого тут існують найсприятливіші природно економічні умови.

Ця форма спеціалізації розвиває і поглиблює територіальну спеціалізацію. Якщо в межах останньої можуть бути сприятливі умови для виробництва, скажімо, шести і більше видів продукції, то через внутрішньогосподарську диференціацію природноекономічного фактора в окремо взятому підприємстві можуть бути найкращі умови для виробництва лише частини видів продукції з усього їх переліку, притаманного для даної зони, мікрозони і т. д.

Водночас враховуються й інші фактори, що впливають на розміщення і спеціалізацію в умовах ринку. Внутрішньогосподарська спеціалізація являє собою подальший розвиток спеціалізації підприємства шляхом відокремлення виробництва окремих видів продукції або його технологічних стадій на окремих внутрішньогосподарських підрозділах - бригадах, фермах, загонах, кооперативах. Наприклад, у господарствах можуть створюватися молочно-товарні ферми, свиноферми, рільничі, тракторні, садовоогородні, овочівничі бригади, механізовані загони вирощування цукрових буряків тощо. Значення внутрішньогосподарської спеціалізації полягає в тому, що вона дозволяє врахувати існуючі в межах багатьох підприємств відмінності в умовах господарювання, а також підвищити концентрацію виробництва навіть тоді, коли певна галузь не є тут провідною, переважаючою. Завдяки цьому підвищується ефективність виробництва.

Особлива необхідність у розвитку внутрішньогосподарської спеціалізації проявляється у великих за розмірами підприємствах, а також у тих господарствах, які розвиваються нині як багатогалузеві. З поглибленням спеціалізації підприємства на певній галузі виникає необхідність у вдосконаленні внутрішньогосподарської спеціалізації, оскільки при цьому змінюється характер і масштаби виробництва, а разом з ними й організаційна структура господарства. Тому питання спеціалізації підприємств та їх внутрішньогосподарської спеціалізації повинні вирішуватися в органічній єдності й тісному взаємозв'язку.

За технологічним принципом виробництва продукції розрізняють галузеву і внутрішньогалузеву спеціалізацію.

Галузева -- це така спеціалізація, за якої певна галузь функціонує в підприємстві за принципом замкнутого (закінченого) циклу виробництва. По суті, абсолютна більшість сільськогосподарських культур через свої біологічні особливості вирощуються від посіву (посадки) до одержання готової продукції на одній і тій самій земельній ділянці.

В процесі такого вирощування підприємство виконує всі технологічні операції, оскільки їх неможливо вичленити і розподілити за іншими господарствами або їх підрозділами у вигляді самостійних виробництв. Тому зрозуміло, що для рослинництва характерна, як правило, галузева спеціалізація.

І ця форма спеціалізації притаманна і тваринництву, коли підприємство розвиває певну галузь комплексно -- від одержання молодняка до виробництва кінцевої продукції.

Внутрішньогалузева спеціалізація означає відокремленість ви-робництва в межах однієї і тієї самої галузі. Розрізняють два види внутрішньогалузевої спеціалізації: якісно багаторівневу і постадійну. Перша з них здійснюється з мстою забезпечення якісного стану функціонування тієї чи іншої галузі. Наприклад, у зерновій галузі виділяються три або чотири якісно відмінних рівні виробництва зе-рна з повним технологічним циклом. Перший з них -- виведення нових сортів і гібридів зернових культур -- здійснюється науково-дослідними інститутами і селекційними станціями; другий -- виробництво насіння еліти і першої репродукції - елітно-насінницькими господарствами; третій - виробництво сортового насіння другої репродукції -- в спеціалізованих підрозділах аграрних підприємств; четвертий рівень - виробництво товарного зерна. В тваринництві також ефективно розвивається якісно багаторівнева внутрішньогалузева спеціалізація. Наприклад, нові породи і лінії тварин виводять на племінних заводах і племінних станціях.

Постадійна спеціалізація - це виділення у самостійні виробництва окремих стадій технологічного циклу галузі.

Вона характерна переважно для тваринництва. Наприклад, у скотарстві в самостійні виробництва можуть виділятися такі стадії, як вирощування нетелів і корів-первісток, виробництво молока, вирощування та відгодівля молодняка великої рогатої худоби. Кожна з цих стадій відокремлюючись, перетворюється на самостійне виробництво спеціалізованих підприємств. Постадійна спеціалізація має місце і в окремих галузях рослинництва. Так, у буряківництві в самостійне виробництво виділяється насінництво, що ведеться спеціалізованими аграрними підприємствами, і товарне виробництво буряків, яке здійснюється різними за юридичним статусом аграрними підприємствами.

Для визначення територіальної спеціалізації й спеціалізації аграрних підприємств використовують показник структури товарної продукції. Він обчислюється діленням грошової виручки від реалізації певного виду продукції за всіма каналами продажу на загальну суму грошових надходжень господарства і множен-ням одержаного результату на 100. Прийнято вважати, що до вузькоспеціалізованих аграрних підприємств належать такі, в яких головна галузь, на якій вони спеціалізуються, займає в структурі товарної продукції 90 % і більше. До цієї групи підприємств відносять птахофабрики, свинокомплекси, тепличні комбінати. До підприємств, що спеціалізуються! на виробництві продукції однієї галузі, належать такі, де галузь спеціалізації в структурі товарної продукції займає понад 50.Спеціалізованими на виробництві продукції двох галузей вважають підприємства, в яких ці галун в сукупності займають у структурі товарної продукції більше 67 %, у тому числі кожна з них не менше 25 %. У спеціалізованих господарствах на виробництві продукції трьох галузей ці покійники повинні становити відповідно понад 75 % і не менше 24 %. До багатогалузевих відносять підприємства, які не підпадають під жодний з названих критеріїв.

Нині є мало аграрних підприємств, які можна було б віднести до однієї з виділених груп спеціалізації. В більшості з них є дві-три провідних галузі, кожна з яких не є домінуючою і в структурі товарної продукції займає від 10--15 до 30--35 %.

Щоб врахувати ступінь розвитку усіх товарних галузей у підприємстві, необхідно визначити і проаналізувати коефіцієнт зосередження товарного виробництва (Кз):

де Пві -- питома вага і-ї галузі в структурі товарної продукції, %; N -- порядковий номер і-ї галузі в ранжированому ряду, побудованому за спадаючою ознакою: перше місце присвоюють галузі з найбільшою питомою вагою в структурі товарної продукції, а останнє -- з найменшою.

Якщо за допомогою показника структури товарної продукції роблять висновок про рівень розвитку окремих галузей і ступінь спеціалізації господарства на виробництві продукції головної (провідних) з них, то за коефіцієнтом товарного зосередження галузей судять про рівень спеціалізації аграрного підприємства з урахуванням усіх його товарних галузей. Прийнято вважати, що підприємство є багатогалузевим, коли цей коефіцієнт не перевищує 0,20, зі слабким рівнем спеціалізації-- 0,21--0,30, із середнім -- 0,31--0,40, вищим середнього -- 0,41--0,50, високим -- 0,51--0,60 і з глибоким -- понад 0,60.

12.3 Концентрація виробництва та вплив на економіку підприємств

Концентрація сільськогосподарського виробництва -- це зосередження землі, засобів виробництва, робочої сили й обсягу виробництва продукції на одних і тих же підприємствах, що зумовлює збільшення їх розмірів.

Отже, показники розміру аграрних підприємств водночас розглядаються як показники концентрації сільськогосподарського виробництва. Такими основними показниками є:

­ площа сільськогосподарських угідь підприємства, включаючи й орендовану землю;

­ авансований капітал підприємства, взятий разом з орендованим майном;

­ середньооблікова чисельність працівників в еквіваленті повної зайнятості;

­ обсяг виробництва і продажу сільськогосподарської продукції.

Для поглибленого аналізу рівня концентрації можна залучати показники вартості основного й оборотного капіталу підприємства. За умови відображені в активах підприємств вартості землі основними показниками концентрації виробництва можна вважати розмір авансованого капіталу та обсяг виробництва продукції.

Слід розрізняти абсолютний і відносний рівні концентрації виробництва.

Абсолютний рівень концентрації характеризується середнім розміром аграрних підприємств за певним показником і його доцільно визначати в розрізі окремих типів таких підприємств: селянських (фермерських) господарств, сільськогосподарських товариств з обмеженою відповідальністю та інших видів товариств, приватних аграрних підприємств, виробничих сільськогосподарських кооперативів як у цілому по країні, так і по окремих адміністративних регіонах.

Відносний рівень концентрації виробництва визначається часткою великих підприємств за відповідним показником розміру в загальній кількості аграрних підприємств певного юридично - правового статусу.

Проте підвищення рівня концентрації виробництва справляє позитивний вплив на економіку лише до певної межі, перехід за яку призводить до зниження ефективності. В надмірно великих підприємствах ускладнюється процес управління виробництвом, зростають транспортні витрати, погіршується контроль за якістю виконання робіт і дотриманням технології. Протидіючим фактором надмірної концентрації є і екологічні вимоги. Особливо це стосується великих тваринницьких комплексів, які справляють негативний вплив на довкілля. Тому важливою є проблема досяг-нення оптимального рівня концентрації виробництва, розв'язання якої в кінцевому рахунку зводиться до визначення раціональних розмірів аграрних підприємств різної спеціалізації з урахуванням їх юридичного статусу і вітчизняних зональних особливостей.

Розглянута концентрація виробництва за своєю суттю є ресурсною концентрацією, оскільки: головним чином зводиться до зосередження ресурсів на одних і тих підприємствах. Крім ресурсної, для ринкової економіки характерна й економічна концентрація.

Економічна концентрація - це реальну можливість здійснення вирішального впливу однієї або декількох пов'язаних юридичних (фізичних) осіб на господарську діяльність інших суб'єктів господарювання чи їх частин.

12.4 Диверсифікація аграрних підприємств, її форми і види

Диверсифікація, як і спеціалізація та концентрація, є однією із суспільних форм організації виробництва. Слово диверсифікація походить від латинських слів diversus, що означає різний, віддалений і fadere -- робити. Як економічний термін диверсифікація стала вживатися в західній економічній науці і практиці досить давно й означає проникнення фірм в нові для них сфери діяльності, завдяки чому вони перетворюються в багатогалузеві комплекси. Акцент при цьому робиться на створенні таких видів діяльності, які не пов'язані з основним виробництвом.

В сучасних умовах диверсифікація в широкому розумінні цього слова набуває дещо глибшого змісту і може бути визначена як урізноманітнення видів діяльності підприємства у виробничій, фінансовій та маркетингових сферах.

В економічній літературі виділяють такі напрями диверсифікації:

­ концентрична -- створення нових видів продукції за існуючої технології і на основі тих же матеріалів, сировини, що раніше використовувалися на підприємстві;

­ вертикальна - організація виробництва продукції, яку раніше підприємство отримувало від партнерів-постачальників;

­ горизонтальна - випуск продукції, для виробництва якої потрібні зміни існуючої технології та розробка нової;

­ корпоративна - створення і виробництво принципово нової продукції.

Диверсифікація виробництва в сільському господарстві, з огляду на специфіку даної галузі, має свої істотні особливості, що зумовлює необхідність застосування принципово нового підходу до визначення її напрямів (форм) і видів порівняння наведеними. Виправдано, зокрема, виділяти за критерієм сфери здійснення три форми диверсифікації: виробничу, фінансову і маркетингову (рис. 12.1).

3

1

Рис.12.1 Форми диверсифікації виробництва

Виробнича диверсифікація -- урізноманітнення на підприємстві видів виробництв, що забезпечують одержання різної продукції і розширення її асортименту.

Фінансова диверсифікація -- це урізноманітнення фінансової діяльності, яка досягається через здійснення підприємством різних видів коротко- і довгострокових фінансових вкладень.

Маркетингова диверсифікація пов'язана із створенням підприємством власної торговельної мережі, розширенням каналів збуту продукції, задіянням більшої кількості маркетингових важелів просування товару на ринок, організацією (за необхідності) після продажного обслуговування проданих товарів.

Можна виокремити два види виробничої диверсифікації: галузеву і продуктово-асортиментну. Галузева диверсифікація -- це збільшення сукупності функціонуючих на підприємстві галузей, які на стадії виробництва всіх видів сільськогосподарської продукції -- кінцевого споживання, проміжної (насіння, корми) і сировини для промислової переробки -- технологічно не пов'язані між собою. Галузева диверсифікація тоді має місце, коли підприємство починає розвивати нові для себе виробництва, які відрізняються від виробництв інших галузей кінцевим продуктом, застосовуваними засобами виробництва, його технологією та організацією.

Специфічною особливістю сільськогосподарського виробництва є те, що аграрні підприємства, в тому числі і спеціалізовані (про вузькоспеціалізовані тут не йдеться), повинні розривати не одну, а декілька галузей сільськогосподарського виробництва. Кількість таких галузей може бути різна. В тому разі, коли аграрне підприємство починає розвивати нові для себе сільськогосподарські галузі, таку галузеву диверсифікацію можна назвати горизонтальною (вузькоспекторною). Можна виділити горизонтально інтегровану і горизонтально неінтегровану диверсифікацію.

Горизонтально інтегрована -- це така диверсифікація, за якої сільськогосподарська продукція однієї галузі може бути використана на виробниче споживання в інших сільськогосподарських галузях.

Наприклад, фуражне зерно як продукція галузі зерновиробництва може бути реалізоване різним споживачам за межі підприємства або ж використане як концентрований корм у відповідних галузях тваринництва. Це ж стосується інших видів кормів, наприклад, сіна.

Горизонтально неінтегрована диверсифікація має місце тоді, коли сільськогосподарські галузі по відношенню одна до одної діють автономно.

Аграрні підприємства, крім сільськогосподарських галузей, часто розвивають і промислові галузі (виробництва). За своїм характером такі виробництва можуть істотно відрізнятися одні від одних. Проте за критерієм цільового призначення кінцевого продукту промислових галузей їх можна об'єднати в дві групи. Перша група -- галузі, які переробляють сільськогосподарську сировину. Отриманий від такого виробництва кінцевий продукт -- продовольство -- реалізується населенню через роздрібну торгівлю. Як бачимо, ці галузі технологічно поєднані із сільським господарством, але це поєднання знаходиться за межами стадії безпосереднього виробництва сільськогосподарської продукції. Таку галузеву диверсифікацію можна назвати вертикально інтегрованою. Скажімо, підприємство може побудувати забійний і м'ясопереробний цехи і виробляти ковбасні вироби, купити млин і виробляти борошно, крупи, побудувати олійницю і т. д. Друга група -- це галузі, які за межами стадії виробництва сільськогосподарської продукції зовсім технологічно не пов'язані з таким виробництвом. Наприклад, підприємство може виробляти стінові матеріали, пиломатеріали, відкрити швейний цех, розвивати художні промисли тощо. Таку галузеву диверсифікацію можна назвати вертикально неінтегрованою (багатоспекторною).

Аграрні підприємства, крім галузевої диверсифікації, можуть здійснювати і продуктово-асортиментну диверсифікацію, під якою розуміють розширення на підприємстві асортименту продукції, яка виробляється за єдиною базовою технологією, одними і тими ж засобами виро6ництва, також тим самим складом працівників, для яких не вимагалися при здійсненні такого розширення набуття нових професійних навичок чи кардинального підвищення кваліфікації. При цьому термін «асортимент продукції» трактується як сукупність різновидів одного і того ж виду продукції (продукції одного найменування), які різняться між собою окремими характеристиками, що мають значення для споживачів. Прикладом продуктово-асортиментної диверсифікації може бути виробництво ковбасним цехом нових для підприємства сортів ковбас, молоко продуктовим - нових видів молокопродуктів, хлібопекарським цехом -- різних хлібобулочних виробів і т. д. Слід зазначити, що підприємства можуть вдаватися до поглибленого розширення асортименту продукції, наприклад виробляти декілька сортів варених, копчених чи напівкопчених ковбас. Таке поглиблення продуктово-асортиментної диверсифікації прийнято називати диференціацією товару.

Продуктово-асортиментна диверсифікація може мати два різновиди: класична і специфічна. Класична -- це така продуктово-асортиментна диверсифікація, яка здійснюється в межах певної номенклатури продукції.

Номенклатура це перелік найменувань виробів (продуктів), які виробляє підприємство, наприклад молокопродукти, крупи, ковбасні вироби тощо.

Продумана продуктово-асортиментна диверсифікація справляє істотний вплив на економіку підприємства, адже для її здійснення потрібно значно менше коштів порівняно з галузевою диверсифікацією і водночас вона дає змогу підвищити конкурентоспроможність продукції, збільшити її збут завдяки повнішому задоволенню потреб споживачів, здійснювати гнучкішу цінову політику. В результаті підвищується прибутковість виробництва, зміцнюється позиція підприємства на ринку, зростає його конкурентоспроможність.



Питання для самоконтролю

1. Які фактори впливають на розміщення та спеціалізацію сільськогосподарського виробництва?

2. Яка методика визначення виробничого напряму підприємства?

3. Яким чином концентрація виробництва впливає на його ефективність?

4. Як впливає диверсифікація на організацію виробництва?

5. Чи доцільно, на вашу думку, підприємствам диверсифікувати певні галузі виробництва?



Список літератури

1. АндрійчукВ. Г. Економіка аграрних підприємств. --К.: ІЗМН, 1996. --510 с.

2. Кемпбзлл Р., Макконелл, Стенли Л. Брю. Економикс: В 2-х т. -- М.: Рес-публика, 1992. -- Т. 2. -- С. 238--249.

3. Коваленко Ю. С. Сільськогосподарське підприємство в ринковому середо-вищі. -- К.: ІАЕ УААН, 2000. -- 200 с.

4. Методичні рекомендації з нормування оборотних засобів підприємствами аграрного сектора (М. Я. Дем'яненко та ін.). -- К.: ІАЕ УААН, 1998. -- 37 с.

5. Нелеп В. М. Планування на аграрному підприємстві. -- К.: КНЕУ, 2000. -- 370 с.

6. Саблук II. Т. Аграрна економіка і політика в Україні: підсумки минулого і погляд в майбутнє. -- К.: ІАЕ УААН, 2001. -- Т. 1. 430 с; -- Т. 2. 481 с; Т. 3. 485 с.

7. Касл 3., Бекнер М„ Нельсон А. Еффективное фермерское хозяйство: Пер. с англ. -- М: ВО Агропромиздат, 1992. -- 495 с.

Завдання, вправи, тести

Завдання 12.1: Виберіть правильний варіант відповіді:

1. Вищою формою кооперації підприємств є:

а) концентрація;

б) спеціалізація;

в) інтеграція;

г) відсутня вірна відповідь.

2. Головним показником, що характеризує галузеву структуру аграрного виробництва підприємства є:

а) вартість товарної продукції в цінах реалізації;

б) структура валової продукції в співставних цінах;

в) структура трудових та матеріально-грошових витрат;

г) вартість прибутку, отриманого від реалізації продукції.

3. Які форми спеціалізації залежно від об'єкту розрізняють?

а) зональну, обласну, районну

б) мікрозональну, макрозональну

в) внутрішньогосподарську, галузеву, постадійну

г) територіальну, спеціалізацію аграрних підприємств, внутрішньогосподарську

4. Характеризує кількісний бік суспільного поділу праці і вказує, які види продукції, в якому розмірі й на яких площах виробляються на тій чи іншій території:

а) концентрація

б) спеціалізація

в) розміщення

г) інтеграція



Розділ 13. Інвестиційні ресурси та ефективність їх використання

13.1 Економічна суть інвестицій та основні напрями їх здійснення.

13.2 Оцінка ефективності виробничих інвестицій.

13.3 Сукупність чинників, що впливають на рівень ефективності інвестицій

Ключові слова та терміни

­ інвестиції

­ капітальні вкладення

­ реальні інвестиції

­ фінансові інвестиції

­ інвестиційна діяльність

­ інвестори

­ джерела інвестиційних ресурсів

­ захист інвестицій

­ коефіцієнт абсолютної економічної ефективності

­ строк окупності інвестицій

­ приведені витрати

­ метод складних процентів

­ метод дисконтування

­ інвестиційний прибуток

­ норма прибутку

­ норма беззбитковості

­ чиста поточна вартість

­ ставка дисконту

­ коефіцієнт дисконтування

­ внутрішня норма окупності (внутрішня норма прибутку)

­ індекс доходності

­ реципієнт

13.1 Економічна суть інвестицій та основні напрями їх здійснення

У вітчизняній і зарубіжній науці в практиці немає єдиної точки зору щодо змісту поняття інвестицій. Можна виділити два підходи до трактування цієї категорії - звужений і розширений. Так, в економічній літературі, що видавалася в колишньому СРСР, а також в практиці господарської діяльності поняття інвестицій, по суті, зводилося до капіталовкладень у просте і розширене відтворення основних фондів. Таке звужене розуміння категорії інвестицій характерне і для деяких зарубіжних авторів (наприклад, Кемпбелл Р. Макконелл, Стенлі Л. Брю “Економікс”). Ряд економістів поняття інвестицій розглядають дещо ширше, розуміючи під ними додаткові вкладення у вигляді основних і оборотних фондів у процесі господарської діяльності (Касл Е., Беккер М., Нелсон А. Эффективное фермерское хозяйство).

Проте, в економічній літературі країн Заходу інвестиції нерідко трактуються ширше, коли під ними розуміють усі напрямки вкладення коштів, що забезпечують одержання прибутку.

Для умов ринкової економіки таке трактування найбільш прийнятне. Підприємство з метою одержання прибутку може вкладати кошти не лише в будівництво, на придбання цінних паперів, здійснення цільових банківських вкладів тощо. В Україні в офіційних документах, зокрема в Законі “Про інвестиційну діяльність” (1991р.) поняття інвестицій трактується саме з таких позицій: інвестиції - це всі види майнових та інтелектуальних цінностей, що вкладаються в об'єкт підприємницької та інших видів діяльності, в результаті якої створюється прибуток (доход) або досягається соціальний ефект. Такими цінностями можуть бути: кошти, цільові банківські вклади, паї, акції та інші цінні папери; рухоме та нерухоме майно (будинки, споруди, устаткування та інші матеріальні цінності); майнові права інтелектуальної власності; сукупність технічних, технологічних, комерційних та інших знань, оформлених у вигляді технічної документації, навиків та виробничого досвіду, необхідних для організації того чи іншого виду виробництва, але не запатентованих ("ноу-хау"); права користування землею, будинками, спорудами, водою, ресурсами, обладнанням, а також інші майнові права; інші цінності.

Довгострокові витрати капіталу на відтворення основних фондів і об'єктів соціальної інфраструктури підприємств складають капітальні вкладення.

Інвестиції в об'єкти підприємницької діяльності здійснюються в різних формах. Для обліку, аналізу і планування інвестиції класифікуються за окремими ознаками. Найрозширеніша та найдеталізованіша класифікація інвестицій була запропонована І.А. Бланком (табл. 13.1).

Підприємства з метою ефективного функціонування мають здійснювати інвестиційну діяльність. Інвестиційна діяльність являє собою сукупність практичних дій щодо реалізації інвестицій.

Інвестиційна діяльність здійснюється на основі:

1) інвестування, що здійснюється громадянами, недержавними підприємствами, господарськими асоціаціями, спілками і товариствами, а також громадськими і релігійними організаціями, іншими юридичними особами, заснованими на колективній власності;

2) державного інвестування, здійснюваного органами влади і управління, а також державними підприємствами і установами за рахунок власних і позичкових коштів;

3) іноземного інвестування;

4) спільного інвестування, що здійснюється громадянами і юридичними особами України та іноземних держав.



Таблиця 13.1

Класифікація інвестицій підприємства

Види інвестицій	Характеристика
1	2
За об'єктами вкладення капіталу
Реальні	Вкладення капіталу у відтворення основних засобів, в інноваційні нематеріальні активи, у приріст запасів товарно-матеріальних цінностей та інші об'єкти інвестування, пов'язані зі здійсненням операційної діяльності підприємства або поліпшенням умов праці та побуту персоналу. Вкладення засобів в нематеріальні активи, пов'язані з науково-технічним прогресом, характеризуються як інноваційні інвестиції.
Фінансові	Вкладення засобів у різні фінансові інструменти (активи), серед яких найбільш вагому частку займають вкладення засобів у корпоративні права.
За характером участі в інвестуванні
Прямі	Передбачають безпосередню участь інвестора у виборі об'єктів інвестування і вкладення капіталу. Пряме інвестування здійснюють, в основному, підготовлені інвестори, що мають досить точну інформацію про об'єкт інвестування і добре знайомі з механізмом інвестування.
Непрямі	Передбачають інвестування, опосеред-коване, шляхом звернення до інвестиційних або фінансових посередників
За періодом інвестування
Короткострокові	Вкладення капіталу на період, не більше одного року.
Довгострокові	Вкладення капіталу на період, понад один рік.
За рівнем інвестиційного ризику
Безризикові	Вкладання коштів у такі об'єкти інвестування, за якими відсутній реальний ризик втрати капіталу і практично гарантовано отримання розрахункової суми інвестиційного доходу.
Низькоризикові	Вкладення капіталу у об'єкти інвестування, ризик за якими значно нижчий від середньоринкового.
Середньоризикові	Рівень ризику за об'єктами інвестування приблизно відповідає середньо ринковому.
Високоризикові	Вкладення капіталу у об'єкти інвестування, ризик за якими перевищує середньоринковий.
Спекулятивні	Вкладення капіталу у найризиковіші інвестиційні проекти, за якими очікується найвищий рівень інвестиційного доходу.
За формами власності

Подобные документы

• Поняття підприємства

  Напрямки діяльності і цілі підприємства. Класифікація підприємства за ознаками, його структура та зовнішнє середовище. Форми співробітництва підприємств у сфері виробництва, торгівлі, фінансових відносин. Ресурси підприємства їх склад і класифікація.
  
  курс лекций [281,4 K], добавлен 20.12.2008
  

• Проблеми розвитку сучасного сільськогосподарського виробництва

  Сучасний стан і економічна ефективність сільськогосподарського виробництва. Основні фонди, капітал земельні та трудові ресурси аграрних підприємств. Аналіз показників фінансового стану підприємства. Шляхи інтенсифікація сільськогосподарського виробництва.
  
  курсовая работа [123,8 K], добавлен 05.04.2013
  

• Земельні ресурси підприємства

  Земельні ресурси підприємства і ефективність їх використання. Основні фонди (основний капітал) аграрних підприємств, оборотний капітал організацій. Трудові ресурси і продуктивність праці. Коефіцієнт заборгованості, фінансового левериджу, маневреності.
  
  методичка [57,2 K], добавлен 28.09.2013
  

• Інноваційна діяльність підприємств: стан, проблеми й ефективність здійснення

  Активізація інноваційної діяльності промислових підприємств. Організаційно-економічна характеристика підприємства. Забезпеченість та ефективність використання ресурсного потенціалу підприємства. Економічна ефективність та безпека діяльності підприємства.
  
  дипломная работа [2,1 M], добавлен 22.05.2010
  

• Економіка підприємства

  Поняття, цілі та напрямки діяльності підприємства. Ринкове середовище господарювання підприємств. Договірні взаємовідносини у підприємницькій діяльності. Суть, функції та необхідність процесу управління. Суть, структура та класифікація основних засобів.
  
  шпаргалка [115,4 K], добавлен 15.11.2014
  

• Дослідження економічної ефективності діяльності промислового підприємства

  Показники, що характеризують економічну ефективність виробництва на підприємстві обробної промисловості. Ефективність використання основних та оборотних фондів, персоналу та діяльності фірми. Коефіцієнти рентабельності виробленої продукції та продажів.
  
  курсовая работа [181,3 K], добавлен 20.05.2012
  

• Інноваційні процеси в господарській діяльності підприємства

  Поняття інноваційних процесів та значення інноваційної діяльності для забезпечення економічного розвитку вітчизняного підприємства. Оцінка інноваційної діяльності в Україні. Напрями подальшої активізації інноваційної діяльності промислових підприємств.
  
  курсовая работа [479,2 K], добавлен 05.04.2014
  

• Підприємство як суб’єкт господарювання

  Предмет, задачі, і методи дослідження науки «економіка підприємства». Поняття, цілі і напрями діяльності підприємства. Класифікація підприємств. Зовнішнє середовище діяльності підприємства. Чинники мікросередовища та макросередовища, їх вплив.
  
  реферат [20,1 K], добавлен 10.12.2008
  

• Економічний аналіз ефективності діяльності підприємства

  Поняття виробничої програми підприємства та правила її розробки. Крива виробничих можливостей. Методи оцінки й добору працівників. Фінансово-економічні результати, інтегральна ефективність діяльності підприємства та основні джерела її підвищення.
  
  контрольная работа [272,7 K], добавлен 20.01.2011
  

• Економіка підприємства

  Економіка як сфера діяльності людей, галузь науки та навчальна дисципліна. Загальна характеристика правового середовища функціонування підприємства. Кваліфікація та структура персоналу. Мотивація трудової діяльності. Виробничі фонди підприємства.
  
  курс лекций [901,5 K], добавлен 13.08.2013
  

• главная
• рубрики
• по алфавиту
• вернуться в начало страницы
• вернуться к началу текста
• вернуться к подобным работам