Економіка аграрного підприємства

В діючих підприємствах головним власним джерелом фінансування оборотного капіталу є чистий прибуток підприємства, який формується в процесі господарської діяльності (операційної, фінансової, інвестиційної). Більш детально категорія прибутку нами розкрита в інших розділах посібника.

Велику роль у джерелах формування оборотного капіталу аграрного підприємства відіграють також прирівняні до власних фінансові кошти, до яких відносять стійкі пасиви.

Стійкі (сталі) пасиви - це грошові кошти, які не належать підприємству, але перебувають в господарському обороті в силу існуючої системи розрахунків.

До стійких пасивів відносять:

- мінімальна заборгованість із заробітної плати з нарахуваннями;

- мінімальна заборгованість за резервом наступних платежів;

- мінімальні залишки фондів економічного стимулювання та спеціального призначення, що постійно знаходяться в обігу підприємства;

- мінімальна перехідна заборгованість за податками та платежами до бюджету і позабюджетних фондів;

- аванси покупців та ін.

Фактично, сталі пасиви є плановою кредиторською заборгованістю. Так, чим більший часовий розрив між виплатою заробітної плати і кінцевою датою періоду, за який вона сплачується, тим вища заборгованість, відповідно, більше коштів в змозі використати підприємство в своєму господарському обороті.

Заборгованість щодо резерву майбутніх платежів формується за рахунок нарахувань на оплату відпусток. Заробітна плата за відпустку списується на витрати виробництва рівними частинами протягом року, а не тоді, коли працівник іде у відпустку. Ці суми резервуються в порядку нарахувань на рахунок майбутніх платежів. Вони списуються з цього рахунка після того, як виплачуються робітникам, коли ті йдуть у відпустку. Поза як на рахунку майбутніх платежів завжди є кошти, які підприємство може використовувати в господарському обороті. А тому мінімальні залишки коштів на рахунку майбутніх платежів виступає джерелом формування власного оборотного капіталу.

Позикові кошти - це кошти, які аграрні підприємства отримують у вигляді банківських кредитів для створення сезонних запасів матеріальних цінностей та покриття витрат виробництва.

Вони надаються господарствам на певний строк, після закінчення якого вони повинні бути повернені.

Головним призначенням банківського кредиту - фінансування витрат, які пов'язані з придбанням основних і поточних активів, із сезонними потребами підприємства, тимчасовим збільшенням виробничих запасів, із виникненням (збільшенням) дебіторської заборгованості, податковими платежами та іншими зобов'язаннями.

Банківські кредити дають змогу органічно поєднати всі джерела оборотних коштів і здійснюють активний вплив на раціональне формування запасів сировини, матеріалів, готової продукції та інших видів матеріальних цінностей.

Залучені кошти - це кошти, що не належать аграрному підприємству, однак в діючій системі розрахунків знаходяться в його обігу. До них належить кредиторська заборгованість та інші пасиви.

Кредиторська заборгованість означає використання тих коштів, які даному підприємству не належать (заборгованість по акцептованих та інших розрахункових документах, строк сплати яких не настав; заборгованість за несплаченими у строк рахунками; заборгованість за платежами до бюджету; за виданими векселями; за комерційними кредитами тощо).

Досить поширеною формою залучених коштів є комерційний кредит. Він використовується підприємством через брак фінансових ресурсів і неможливість розрахуватися з постачальником. В такому випадку виникає необхідність відкладання платежів. За поставлену продукцію продавець одержує від покупця вексель чи інше боргове зобов'язання.

Кредиторська заборгованість відноситься до позапланових залучених джерел формування оборотних активів, її породжує брак власних оборотних коштів. Наявність на підприємстві кредиторської заборгованості свідчить про участь у господарському обороті коштів інших суб'єктів господарювання.

Склад та структура джерел формування оборотних коштів не є постійною величиною. Вони залежать від стану економіки підприємств, особливостей формування запасів і затрат і можуть змінюватися з часом. Поза як збільшення частки власних активів та зменшення частки банківських кредитів в джерелах формування оборотних активів підвищує ефективність їх використання та рівень рентабельності підприємства. Тому встановлення економічно-обґрунтованого співвідношення між власними та зовнішніми джерелами формування оборотних активів є найважливішою умовою підвищення ефективності їх використання та рентабельності підприємства.

7.4 Нормування оборотного капіталу

Для забезпечення нормальної діяльності підприємства розмір власних оборотних засобів встановлюється нормуванням.

Нормування - це процес обчислення тої частини оборотного капіталу (запасів і затрат), що необхідна підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Метою нормування є визначення раціонального розміру оборотних засобів, що відволікаються на певний строк у сферу виробництва і сферу обігу.

При розрахунку нормативу власних оборотних активів необхідно виходити з виробничого напрямку підприємства, планів виробництва та реалізації продукції, її собівартості, норм витрат і запасів товарно-матеріальних цінностей, що передбачені у планах виробництва та матеріально-технічного постачання, умов розрахунків із заготівельниками та постачальниками, а також забезпечення прискорення обігу активів.

Нормування оборотного капіталу включає розробку та встановлення на підприємстві спеціальних норм за кожним видом матеріальних цінностей, затрат виробництва та розрахунок нормативу власних оборотних засобів у грошовому виразі на кінець досліджуваного періоду (року, кварталу).

Норма - це відносна або мінімальна величина оборотного капіталу, яка розрахована у встановленому порядку за кожним їх видом, що необхідна для розрахунку нормативу.

За одними видами оборотних засобів вона розраховується в абсолютних величинах (гривнях, копійках), за іншими - у відносних величинах (днях, відсотках). Розроблені норми діють протягом кількох років і переглядаються при зміні технології виробництва, номенклатури продукції, що випускається, умов матеріально-технічного постачання та ін.

Норматив - це мінімальний розмір власних оборотних активів у грошовому виразі, необхідний підприємству для забезпечення нормального, безперервного процесу виробництва, реалізації продукції та розрахунків.

Особливістю в розрахунку нормативів оборотного капіталу є те, що за окремими його елементами (незавершеному виробництві) нормативи встановлюються в обсязі повної потреби підприємства в них, а за іншими (сировиною та основними матеріалами, пальним, запасними частинами, тарою, допоміжними та іншими матеріалами) - у розмірі мінімальної потреби. Це пов'язано з тим, що витрати незавершеного виробництва не можуть бути відшкодовані виручкою від реалізації продукції планового року, а включаються до собівартості продукції наступних періодів. Запаси сировини, основних матеріалів, пального та інших товарно-матеріальних цінностей повністю споживаються і систематично відшкодовуються. Саме тому на них підприємствами виділяються активи в обсязі мінімальних запасів, які забезпечують безперервний процес відтворення.

Найбільшого поширення набули три методи нормування оборотних засобів:

1. Аналітичний - ґрунтується на аналізі наявності оборотних фондів підприємства з подальшим коригуванням фактичних запасів залежно від потреб виробництва і вилученням з них надлишкових.

2. Коефіцієнтний - він полягає в уточненні фактичних запасів товарно-матеріальних цінностей на величину коефіцієнта змін умов виробництва, який розраховується на основі показників динаміки розвитку підприємства впродовж декількох попередніх років.

3. Метод прямого розрахунку - ґрунтується на розрахунках нормативів по кожному нормованому елементу оборотних засобів: виробничих запасах, незавершеному виробництву, витратах майбутніх періодів та залишках готової продукції на складах, а потім, додаванням їх сум, визначається сукупний норматив. Цей метод є найпоширенішим, тому що він дає змогу точніше нормувати використання оборотних засобів підприємства, враховуючи специфіку виробництва та умови його розвитку. Крім цього, він дає можливість проаналізувати, наскільки оптимальними є установлені норми, виявити їх недоліки, якщо такі є.

Метод прямого розрахунку передбачає визначення нормативу оборотних засобів у виробничих запасах, незавершеному виробництві, готовій продукції, витратах майбутніх періодів.

Норматив оборотних засобів у виробничих запасах (Н_вз) визначається за формулою:

Н_вз = П_д х Н_з



де П_д - середньоденна потреба в певному виді матеріальних ресурсів, грн.; Н_з - норма запасу цих видів матеріальних ресурсів, дні.

Середньоденна потреба в сировині, матеріалах і напівфабрикатах розраховується діленням вартості їх річної або квартальної витрати на 360 (90) днів.

Норматив оборотного капіталу у незавершеному виробництві залежить від обсягу виробництва, тривалості відтворювального циклу, рівня наростання витрат у незавершеному виробництві. Величина цього нормативу (Н_нзв) визначається за формулою:

де ВС - виробнича собівартість випущеної за певний період часу (рік, квартал, місяць) продукції, грн.; Д_п - дні зазначеного періоду; Т_ц - тривалість виробничого циклу, дні; К_нв - коефіцієнт наростання витрат.

Даний норматив можна визначати ще за такою формулою:

Н_нзв = ВП_сд Ч Т_ц Ч К_нв

де ВП_сд - середньодобовий обсяг випуску продукції за виробничою собівартістю.

Коефіцієнт наростання витрат (собівартості незавершеного виробництва) розраховують за такою формулою:

де В_п - первісні витрати на товар (продукцію), які віднесені на початку відтворювального процесу; В_р - решта витрат, здійснених до закінчення виробництва продукції.

При цьому варто пам'ятати, що первісні витрати і решта витрат в сукупності становлять виробничу собівартість.

Норматив оборотного капіталу у залишках готової продукції на складі визначають за формулою:

Н_гп = ВП_д Ч Н_з

де ВП_д - середньодобовий випуск продукції за повною собівартістю , грн.;

Н_з - норма запасу (зберігання) готової продукції на складі, дні

Норматив оборотного капіталу на витрати майбутніх періодів (Н_мп) розраховується наступним чином:

Н_мп = В_пр + В - В_вс

де В_пр - сума витрат майбутніх періодів на початок планового року, грн.; В - сума витрат, що будуть здійснені у плановому році, грн.; В_вс - витрати, які включаються в собівартість продукції планового року, грн.

Сукупний норматив оборотного капіталу підприємства розраховується за формулою:

Н_с = Н_вз + Н_нзв + Н_гп + Н_мп

Таким чином, загальна потреба в оборотному капіталі дорівнює сумі нормативів, розрахованих для окремих елементів: виробничих запасів, незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів та залишків готової продукції.



7.5 Ефективність використання оборотного капіталу

Для оцінки використання оборотних засобів (оборотного капіталу), визначення потреби в ньому, розраховують низку економічних показників.

Економічними показниками використання оборотного капіталу є: фондовіддача, фондоємність, прибутковість, оборотність, коефіцієнт оборотності, розмір вивільнення (заморожування).

Фондовіддача - це відношення виробленої продукції (валової чи товарної) до вартості оборотного капіталу. Він характеризує рівень виробництва продукції на одиницю оборотних активів.

Фондоємність - характеризує розмір оборотних активів, які використовуються у виробництві продукції (валової чи товарної). Він визначається діленням величини оборотних засобів на одну тисячу гривень виробленої продукції.

Прибутковість характеризує рівень окупності сукупних затрат виробництва, в тому числі оборотних засобів. Він розраховується діленням обсягу балансового прибутку на одну тисячу гривень середньорічної вартості оборотних засобів.

Одним з найважливіших показників, що характеризує використання оборотного капіталу є його оборотність і коефіцієнт оборотності.

Оборотність оборотного капіталу - це постійно відновлюваний рух оборотних активів підприємства у сфері виробництва та обігу.

У кругообігу коштів розрізняють чотири стадії: 1) грошові кошти; 2) виробничі запаси; 3) незавершене виробництво; 4) готова продукція. Оскільки обігові кошти перебувають у безперервному кругообігу, практично відокремити один оборот від іншого неможливо. Отже, оборотність - це послідовне проходження оборотними засобами всіх стадій кругообігу зі зміною форм вартості. Чим менше оборотні кошти затримуються на окремих стадіях, тим швидше завершується їх кругообіг. Тому оборотність оборотного капіталу, а відповідно й ефективність їх використання, характеризуються непрямими показниками - коефіцієнтом оборотності оборотних засобів, тривалістю одного обороту в днях.

Коефіцієнт оборотності, або кількість обертів за рік, розраховується діленням кількості днів у році (360) на тривалість одного оберту в днях. Ще коефіцієнт оборотності можна визначити шляхом ділення вартості реалізованої продукції за діючими цінами (сума оберту) за певний період на середній залишок оборотних коштів.

Він показує, скільки оборотів здійснив оборотний капітал за певний період (місяць, квартал, півріччя, рік), і розраховується за формулою:

де К_об - коефіцієнт оборотності, оборотів; РП - вартість реалізованої продукції, грн.; ОК - середній залишок капіталу.

Обернений показник до коефіцієнта обороту називають коефіцієнтом завантаженості оборотних коштів. Він показує, скільки оборотних коштів припадає на одну гривню проданої продукції за певний період і розраховується за формулою:

Тривалість одного обороту в днях або оборотність оборотних засобів (О_д) визначають за наступною формулою:

або

де О_д або Т_об - тривалість одного обороту, днів; Д - кількість днів, за які розраховується оборотність; Р - сума оберту; С_о - середній залишок оборотних засобів за аналізований період.

Середньорічний залишок оборотного капіталу розраховується як середньохронологічна величина, тобто додавання половини залишку оборотних засобів на початок і кінець року та повної суми їх залишків за інші місяці або квартали року та ділення одержаної суми на 12 або 4.

Оборотність оборотного капіталу має велике значення в роботі будь-якого підприємства. Чим швидше обертаються оборотні засоби, тим менше їх потрібно для виробництва та реалізації продукції, тим за рівних інших умов більше прибутку одержить підприємство, вищою буде його рентабельність. І навпаки зниження оборотності оборотного капіталу призводить до їх додаткової потреби, неефективного використання і заморожування.

В результаті прискорення оборотності оборотного капіталу відбувається процес їх вивільнення з обороту, а при сповільненні - заморожування - в оборот залучаються додаткові активи. Розмір вивільнення (заморожування) оборотного капіталу визначають множенням суми виручки за досліджуваний період на кількість днів прискорення або сповільнення оборотності у звітному році порівняно з базисним періодом:

Де S - сума вивільнення або заморожування оборотних засобів; Р_о - виручка (сума оберту) за рік; Д - кількість днів у звітному періоді; О_б і О_о - оборотність в днях відповідно у базисному і звітному періодах.

Прискорення оборотності оборотного капіталу має важливе значення в народному господарстві, оскільки це сприяє вивільненню із запасів господарства дуже великих сум коштів, які можуть бути додатково направлені на фінансування розширеного відтворення. Тому кожне підприємство (господарство) має прикладати максимальних зусиль щодо прискорення оборотності оборотного капіталу.

Економічну ефективність використання оборотних засобів також характеризує показник рентабельності оборотних активів. Він розраховується як відношення прибутку від реалізації продукції (товарів) до середньорічних залишків оборотних коштів:

де Р_ок - рентабельність оборотного капіталу, %; П_рп - прибуток від реалізації продукції, грн.

В процесі аграрного виробництва оборотні засоби набувають форми матеріальних витрат (сировина, матеріали, напівфабрикати тощо). Тому для оцінки використання спожитих оборотних активів розраховують такі показники як матеріаловіддача і матеріаломісткість.

Матеріаловіддача продукції - це відношення вартості продукції до суми матеріальних витрат. Цей показник характеризує вихід продукції (валової чи товарної) на одну гривню затрачених матеріальних ресурсів.

Матеріаломісткість продукції - це відношення матеріальних витрат до вартості отриманої продукції. Цей показник показує, скільки матеріальних витрат припадає на одну гривню виробленої продукції.

Підприємства можуть збільшити ефективність використання оборотних засобів за рахунок таких заходів:

­ зменшення строків виготовлення продукції в результаті механізації і автоматизації робіт, удосконалення технологічних процесів, широке застосування конструкцій, агрегатів та напівфабрикатів;

­ зменшення виробничих запасів за рахунок поліпшення організації матеріально-технічного постачання, зменшення дальності їх транспортування;

­ економії матеріальних ресурсів, більш кращого їх зберігання та обліку, суворого дотримання норм витрат матеріалів на одиницю продукції;

­ вдосконалення розрахунків із замовниками та вжиття інших заходів щодо поліпшення фінансової та платіжної дисципліни;

­ впорядкування ціноутворення, застосування дійової системи економічного стимулювання.

Питання для самоконтролю

1. Дайте визначення сутності оборотного капіталу?

2. Що таке оборотні виробничі фонди?

3. Що таке фонди обігу?

4. За якими ознаками класифікують оборотний капітал?

5. Що таке виробничі запаси? Які відмінності між їх елементами?

6. Дайте визначення дебіторської заборгованості?

7. Чому проводиться нормування оборотного капіталу?

8. Назвіть основні показники економічної ефективності використання оборотного капіталу?

9. Які джерела формування оборотного капіталу Ви знаєте? Дайте їм характеристику.



Список літератури

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероблене. - К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

2. Бойчик І.М., Харів М.І. Економіка підприємств. - Л.: Сполом. - 1998. - 212с.

3. Економіка підприємства: Підручник. За ред. акад. С.Ф. Покропивного. - вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

4. Економіка підприємства: Підручник / За загальною редакцією Й.М. Петровича. - Львів: “Магнолія плюс”, видавець В.М. Піча. - 2004. - 680 с.

5. Фінанси підприємств: Підручник / Кер. авт. кол. і наук. ред. проф. А.М. Поддєрьогін. - 4-те вид., перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2002. - 571 с.

6. Філімоненков О.С. Фінанси підприємств: Навчальний посібник. - К.: Ельга, Ніка-Центр, 2002. - 360 с.

7. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Каравела, 2004. - 568 с.



Завдання, вправи, тести

Завдання 7.1:

Виберіть правильний варіант відповіді на питання

1. Назвіть ті види, які належать до оборотних засобів:

а) виробничі приміщення;

б) запаси;

в) дебіторська заборгованість;

г) обчислювальна техніка.

д) грошові кошти.

2. Які види оборотних засобів є ненормованими:

а) сировина і основні матеріали;

б) незавершене виробництво;

в) дебіторська заборгованість;

г) грошові кошти.

3. Які види оборотних засобів належать до фондів обігу:

а) готова продукція на складі;

б) незавершене виробництво;

в) грошові кошти в касі;

г) дебіторська заборгованість.

4. Оборотні фонди підприємства - це:

а) частина виробничих фондів, яка повністю споживається в кожному технологічному циклі виготовлення продукції;

б) кредити банку;

в) капітал, авансований на оплату праці;

г) засоби праці.

5. Оборотні фонди підприємства переносять свою вартість на вартість продукції, що виробляється

а) частинами, в міру спрацювання;

б) повністю відносяться на витрати виробництва;

в) їх вартість не переноситься.

Завдання 7.2:

Визначити коефіцієнт оборотності, тривалість одного обороту та коефіцієнт завантаження оборотності оборотних активів, якщо чистий дохід підприємства у звітному році становив 2500 тис. грн., а середньорічна вартість оборотних активів - 125 тис. грн.

Розв'язок.

Всі коефіцієнти розраховуємо згідно формул:

1) оборотів за рік

2) днів тривалість одного обороту.

3) грн. оборотних коштів припадає на 1 грн. доходу підприємства.

Завдання 7.3:

В поточному році обсяг реалізованої продукції підприємством склав 150 тис. грн., а середній залишок нормованих оборотних коштів - 25 тис. грн. Визначити кількість оборотів, тривалість одного обороту оборотних коштів і коефіцієнт завантаженості.



Розділ 8. Витрати виробництва та собівартість продукції

8.1 Загальна характеристика витрат на виробництво продукції (надання послуг)

8.2 Собівартість сільськогосподарської продукції та її види.

8.3 Класифікація витрат на виробництво продукції в сільському господарстві.

8.4 Управління витратами на підприємстві та характеристика показників оцінки витрат підприємства

Ключові слова та терміни

­ витрати виробництва

­ індивідуальні витрати виробництва

­ суспільні витрати виробництва

­ постійні витрати

­ змінні витрати

­ виробнича собівартість

­ повна собівартість

­ собівартість продукції

­ планова собівартість

­ фактична собівартість

­ очікувана собівартість

­ калькуляція

­ статті калькуляції

­ елементи калькуляції

­ управління витрата



8.1 Загальна характеристика витрат на виробництво продукції (надання послуг)

Витрати утворюються в процесі формування та використання ресурсів для досягнення певної мети. Вони мають різне спрямування, але найбільш загальним і принциповим є поділ їх на інвестиційні та поточні (операційні) витрати, зв'язані з безпосереднім виконанням підприємством своєї основної функції -- виготовлення продукції (надання послуг).

Поточні витрати чинників виробництва бувають циклічними та безперервними. Перші повторюються з кожним циклом виготовлення продукту (витрати на матеріали, заробітну плату виробничників, інструмент та ін.), другі існують постійно і незалежно від виробництва (утримання приміщень, споруд, устаткування, управлінського персоналу тощо).

Витрати мають натуральну та грошову форми. Планування й облік витрат факторів виробництва в натуральній формі (кількість, маса, об'єм, довжина тощо) мають важливе значення для організації діяльності підприємства. Проте для оцінювання результатів цієї діяльності вирішальною є грошова оцінка витрат, оскільки вона виражає вартість продукції (послуг).

Слід відрізняти витрати, які утворюють вартість продукції в певному періоді (списуються на неї), і реальні грошові виплати. Перші витрати зв'язані з виготовленням продукції незалежно від того, коли куплено відповідні матеріальні ресурси чи найнято робочу силу. Другі -- це виплати за придбані чинники виробництва без урахування часу їхнього використання. Реальні грошові виплати обслуговують зовнішній оборот підприємства та оплату праці.

Будь-які витрати орієнтовано на певний результат. Тільки це виправдовує їхню доцільність. Стосовно виробничого підприємства цей загальний принцип діяльності, що його покладено в основу визначення собівартості продукції, виражається формулою «Витрати -- Випуск» («input-output»).

Слід розрізняти різні види витрат (рис.1).

3

1

Рис.8.1 Основні види витрат

Формування витрат підприємства за діючими нормативними документами відображено на рис.8.2.

Заведено розрізняти витрати загальні (сукупні) та витрати на одиницю продукції. Загальні витрати -- це витрати на весь обсяг продукції за певний період, їхня сума залежить від тривалості періоду й кількості виготовленої продукції. Оскільки витрати є функцією обсягу виробництва з певною еластичністю, існує поняття граничних витрат. Граничні витрати характеризують їхній приріст на одиницю приросту обсягу виробництва, тобто

де С_г -- граничні витрати;

ДС -- приріст загальних витрат;

ДN -- приріст обсягу продукції на одиницю його натурального виміру.

Якщо загальні витрати виразити через певну функцію обсягу продукції, то граничний їхній рівень буде першою похідною цієї функції. Це витрати на останню за часом виготовлення одиницю продукції. Показник граничних витрат використовується за аналізу доцільності зміни обсягу виробництва.

Витрати- виражені у грошовій формі витрати різних видів економічних ресурсів (праці, сировини, матеріалів, основних засобів, фінансових ресурсів) у процесі виробництва, обігу й розподілу продукції, товарів

Витрати адміністративні - загальні витрати підприємства впродовж певного періоду.

Витрати валові- сума постійних та змінних витрат в умовах конкретного рівня виробництва

Витрати виробництва- спожиті в процесі виробництва продукту виробничі фонди підприємства.

Індивідуальні витрати виробництва - витрати виробництва, що формуються в конкретних його умовах і відображають фактичний рівень господарської діяльності підприємства. До них відносять фактичні витрати матеріальних і трудових ресурсів, а тому будь-які зміни в господарській діяльності знаходять своє відображення в загальній сумі витрат виробництва та союбівартості продукції.

Суспільні витрати виробництва - витрати виробництва, що відображають необхідний рівень господарської діяльності підприємств. Визначаються на основі індивідуальних витрат виробництва і є середньозваженою величиною:

де k_i - індивідуальна собівартість продукції; N_i - продукція підприємства; k - усі витрати виробництва галузі; N - вироблена в галузі продукція; n - кількість підприємств галузі.

За ступенем однорідності витрати поділяються на елементні й комплексні. Елементні витрати однорідні за складом, мають єдиний економічний зміст і є первинними. До них належать матеріальні витрати, оплата праці, відрахування на соціальні потреби, амортизаційні відрахування, інші витрати. Комплексні витрати різнорідні за складом, охоплюють кілька елементів витрат, їх групують за економічним призначенням у процесі калькулювання та організації внутрішнього економічного управління. Наприклад, витрати на утримання й експлуатацію устаткування, загально-виробничі, загальногосподарські витрати, втрати від браку та ін.

3

1

Рис.8.2 Формування витрат підприємства

Для обчислення собівартості продукції важливе значення має визначення складу витрат, які в неї включають. Як відомо, витрати підприємства відшкодовуються за рахунок двох власних джерел: собівартості й прибутку. Тому питання про склад витрат, які включаються в собівартість, є питанням їхнього розподілу між зазначеними джерелами відшкодування. Загальний принцип цього розподілу полягає в тім, що через собівартість мають відшкодовуватися ті витрати підприємства, які забезпечують просте відтворення всіх факторів виробництва: предметів, засобів праці, робочої сили та природних ресурсів. Відповідно до цього в собівартість продукції включають витрати на:

- дослідження ринку та виявлення потреби в продукції;

- підготовку й освоєння нової продукції;

- виробництво, включаючи витрати на сировину, матеріали, енергію, амортизацію основних фондів і нематеріальних активів, оплату праці персоналу;

- обслуговування виробничого процесу та управління ним;

- збут продукції (пакування, транспортування, реклама, комісійні витрати і т.п.);

- розвідку, використання й охорону природних ресурсів (витрати на геологорозвідувальні роботи, плата за воду, деревину, витрати на рекультивацію земель, охорону повітряного, водного басейнів);

- набір і підготовку кадрів;

- поточну раціоналізацію виробництва (удосконалення технології, організації виробництва, праці, підвищення якості продукції), крім капітальних витрат.

Треба мати на увазі, що з різних причин на практиці немає повної відповідності між дійсними витратами на виробництво й собівартістю продукції. Так, згідно з чинним порядком не включаються в собівартість продукції, а відшкодовуються за рахунок прибутку або інших джерел витрати на підготовку та освоєння нової продукції серійного й масового виробництва.

Водночас є й такі витрати, які включаються в собівартість продукції, але не мають прямого зв'язку з виробництвом: оплата часу виконання державних обов'язків працівниками підприємства, скорочення робочого дня підлітків, матерів, які мають дітей віком до одного року, та ін.

Непродуктивні витрати підприємства, пов'язані з виробничою діяльністю (втрати від браку, недостач і псування матеріалів, від простоїв тощо), у межах встановлених норм включаються у фактичну собівартість продукції, а втрати від порушення вимог (умов) договорів з іншими підприємствами та організаціями (штрафні санкції) відшкодовуються за рахунок прибутку.

Склад витрат, які включаються в собівартість продукції (послуг), може дещо змінюватися з різних практичних міркувань. Але загальною тенденцією таких змін має бути якомога повніше відображення в собівартості дійсних витрат на виробництво продукції. Ці міркування стосуються собівартості продукції за умов повного калькулювання витрат. Таке уточнення (пояснення) необхідне з огляду на те, що на практиці частіше трапляється калькулювання одиниці продукції за неповними витратами.

За способом обчислення на окремі різновиди продукції витрати поділяються на прямі й непрямі. Прямі витрати безпосередньо зв'язані з виготовленням певного різновиду продукції і можуть бути прямо обчислені на її одиницю. Якщо виготовляється один різновид продукції, усі витрати -- прямі. Непрямі витрати не можна безпосередньо обчислити для окремих різновидів продукції, бо вони зв'язані не з виготовленням конкретних виробів, а з процесом виробництва в цілому: зарплата обслуговуючого й управлінського персоналу, утримання та експлуатація будівель, споруд, машин тощо. Поділ витрат на прямі та непрямі залежить від рівня спеціалізації виробництва, його організаційної структури, методів нормування й обліку. Зростання частки прямих витрат у загальній сумі витрат підвищує точність обчислення собівартості одиниці продукції, зміцнює економічні основи управління.

На підставі зв'язку з обсягом виробництва витрати поділяють на постійні та змінні.

Постійні витрати -- це витрати, які меншою мірою залежать від зміни витрат на оплату праці працівників з експлуатації й утримання матеріально-технічної бази; на утримання апарату управління; наднормативні товарні втрати; витрати на оплату праці працівників з погодинною оплатою; амортизацію основних засобів; витрати на оренду та утримання будівель, споруд, приміщень, обладнання, інвентаря,; витрати на ремонт основних засобів; податки на будівлі, земельни й полдаток, інші витрати

Постійні витрати є функцією часу, а не обсягу продукції, їхня загальна сума не залежить від кількості виготовленої продукції (зрозуміло, у певних межах). Лише за істотних змін обсягу виробництва, наслідком яких є зміни виробничої та організаційної структури підприємства, змінюється величина постійних витрат, після чого вона знову залишається постійною. До постійних належать витрати на утримання та експлуатацію будівель і споруд, організацію виробництва, управління. На практиці до групи постійних відносять також витрати, які хоч і змінюються внаслідок зміни обсягу виробництва, але не істотно, їх називають умовно-постійними.

Змінні витрати -- це витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виготовленої продукції, які відносять безпосередньо на собівартість певного виду продукції (робіт, послуг) за прямим призначенням. У свою чергу, їх можна розділити на пропорційні та непропорційні.

Пропорційні витрати змінюються прямо пропорційно обсягу виробництва. Для них існує коефіцієнт пропорційності

Іп = 1.

До пропорційних належать переважно витрати на сировину, основні матеріали, комплектуючі вироби, відрядну зарплату працівників.

Непропорційні витрати поділяються на прогресуючі та дегресуючі. Прогресуючі витрати зростають у більшій мірі, ніж обсяг виробництва,

Іп > 1.

Вони виникають тоді, коли збільшення обсягу виробництва потребує більших витрат на одиницю продукції. Це, наприклад, витрати на відрядно-прогресивну оплату праці, додаткові рекламні та торгові витрати та ін.

8.2 Собівартість сільськогосподарської продукції та її види

Собівартість продукції -- це основний якісний показник роботи підприємства. Її рівень відбиває досягнення та недоліки роботи як підприємства в цілому, так і кожного структурного підрозділу.

Собівартість продукції - поточні видатки виробництва та обігу, реалізації продукції, розраховані в грошовому вираженні.

Відображаючи рівень витрат на виробництво, собівартість комплексно характеризує ступінь використання всіх ресурсів підприємства, а отже, і рівень техніки, технології та організації виробництва. Що ліпше працює підприємство (інтенсивніше використовує виробничі ресурси, успішніше вдосконалює техніку, технологію та організацію виробництва), то нижчою є собівартість продукції. Тому собівартість є одним із важливих показників ефективності виробництва. Собівартість продукції має тісний зв'язок з її ціною. Це виявляється в тім, що собівартість є базою ціни товару і водночас обмежником для виробництва (ніхто не випускатиме продукції, ринкова ціна якої є нижчою за її собівартість).

У сільськогосподарському виробництві розрізняють декілька видів собівартості (рис.8.3).

Тлумачення собівартості наводиться в ДСТУ 2962 - 94 та П(С)БО 16 "Витрати" (таблиця 8.1).

ДСТУ 2962 - 94 дає визначення калькуляції.

Калькуляція - це розрахунок собівартості одиниці продукції або виконаної роботи за встановленою номенклатурою витрат з урахуванням місця їх виникнення та призначення. Залежно від призначення складають планові, нормативні та звітні фактичні калькуляції.

Калькулювання потрібне для вирішення низки економічних завдань: обґрунтування цін на вироби, обчислення рентабельності виробництва, аналізу витрат на виробництво однакових виробів на різних підприємствах, визначення економічної ефективності різних організаційно-технічних заходів тощо. На підприємствах, як правило, складають (обчислюють) планові та фактичні калькуляції. Перші обчислюються за плановими нормами витрат, другі -- за їхнім фактичним рівнем.

3

1

Рис. 8.3. Види собівартості сільськогосподарської продукції

Таблиця 8.1

Порівняльна характеристика визначення собівартості продукції

Назва	ДСТУ 2962 - 94	П(С)БО 16 "Витрати"
Собівартість продукції	Собівартість продукції - грошове вираження витрат підприємства, пов'язаних з виробництвом і реалізацією продукції	Стаття 11. До виробничої собівартості продукції (робіт, послуг) включаються: прямі матеріальні витрати; прямі витрати на опла-ту праці; інші прямі витрати; змінні загальновиробничі та постійні розподілені загальновиробничі витрати
Собівартість продукції	Цехова - грошове відображення витрат цеху на виготовлення продукції
	Виробнича - грошове відображення витрат підприємства на виготовлення продукції
	Повна - включає витрати підприємства на виробництво і реалізацію продукції

Різновидом планових калькуляцій є так звані проектно-кошторисні калькуляції, які розробляються на разові замовлення, нові вироби на стадії їхнього проектування. Особливість цих калькуляцій у тім, що обчислення є приблизним за браком детальної нормативної бази.

Незалежно від конкретних особливостей виробництва і продукції калькулювання передбачає розв'язування таких методичних завдань: визначення об'єкта калькулювання і вибір калькуляційних одиниць, визначення калькуляційних статей витрат та методики їхнього обчислення.

Об'єкт калькулювання -- це та продукція чи роботи (послуги), собівартість яких обчислюється. До об'єктів калькулювання на підприємстві належать: основна (зерно, цукрові коренеплоди, молоко тощо), допоміжна продукція (солома, полова, гичка, стебла, приплід, гній); послуги та роботи (ремонт, транспортування і т. п.). Головний об'єкт калькулювання -- готові вироби, які поставляються за межі підприємства (на ринок). Калькулювання іншої продукції має допоміжне значення.

Для кожного об'єкта калькулювання вибирається калькуляційна одиниця -- одиниця його кількісного виміру (кількість у центнерах, штуках, тонах, маса, площа, об'єм). Наприклад, об'єкт калькулювання -- трактори, калькуляційна одиниця -- один трактор, відповідно зерно -- один центнер, електроенергії -- одна кіловат-година і т. д.

Істотно впливають на методи калькулювання широта номенклатури продукції підприємства та специфіка виробництва. Найбільш точним і методично простим є калькулювання в одно-продуктному виробництві. Собівартість одиниці продукції тут обчислюється діленням сукупних витрат за певний період на кількість виготовленої продукції. Проте у вітчизняних виробничих галузях економіки переважає багатопродуктне виробництво. За цих умов калькулювання помітно ускладнюється і є менш точним, оскільки виникає проблема правильного розподілу непрямих витрат.

8.3 Класифікація витрат на виробництво продукції в сільському господарстві

Відповідно до П(с)БО 16 витрати на виробництво в системі економічної інформації поділяються за елементами та статтями калькуляції (собівартості), причому перелік і склад статей калькулювання виробничої собівартості продукції встановлюються підприємством самостійно. В сільськогосподарських підприємствах витрати операційної діяльності основних галузей (рослинництва, тваринництва і промислового виробництва) групуються за такими економічними елементами: матеріальні затрати; витрати на оплату праці; відрахування на соціальні заходи; амортизація; інші операційні витрати. Орієнтовна номенклатура калькуляційних статей витрат для більшості підприємств сільськогосподарської галузі представлена в таблиці 8.2.

До статті "Витрати на оплату праці" включається основна і додаткова оплата праці працівників, безпосередньо зайнятих в технологічному процесі виробництва (в тому числі трактористів-машиністів).

Зазначена оплата праці прямо включається до витрат, пов'язаних із вирощуванням відповідних культур (груп культур), утриманням худоби та птиці (за видами і групами), на промислові і допоміжні виробництва.

До статті "Насіння та садивний матеріал" включається вартість насіння та садивного матеріалу власного виробництва і придбаного, що використані для посіву (посадки) відповідних сільськогосподарських культур та насаджень, крім молодих багаторічних насаджень, закладання яких здійснюється за рахунок капітальних вкладень. Витрати на підготовку насіння до посіву (протруювання, сортування тощо), навантаження та транспортування його до місця посіву не включаються у вартість насіння, а відносяться на виробництво певної сільськогосподарської культури (групи культур) за відповідними статтями витрат.

За статтею “Паливо і мастильні матеріали” відображають комплексну ціну палива, в яку входять його вартість на виконання технологічних операцій, а також вартість мастил та бензину для пускача тощо.

Таблиця 8.2

Примірний перелік статей витрат в аграрному підприємстві

Статті витрат	У рослин-ництві	У тварин-ництві	У допоміжних виробництвах	У підсобних промислових виробництвах
Витрати на оплату праці	+	+	+	+
Насіння та посадковий матеріал	+
Паливо та мастильні матеріали	+	+	+	+
Добрива	+
Засоби захисту рослин та тварин	+	+
Корми		+
Сировина та матеріали без зворотніх відходів			+	+
Роботи на послуги	+	+	+	+
Витрати на ремонт необоротних активів	+	+	+	+
Інші витрати на утримання основних засобів	+	+	+	+
Інші витрати	+	+	+	+
Непродуктивні витратти (в обліку)	+	+	+	+
Загальновиробничі витрати	+	+	+	+

До статті "Добрива" включаються витрати на внесені в грунт під сільськогосподарські культури органічні (гній, торф, компост, сидеральні добрива тощо), мінеральні, бактеріальні, інші добрива та мікродобрива.

Витрати на підготовку добрив, навантаження їх в транспортні засоби і розкидачі, вивезення в поле та внесення в грунт списуються на конкретну сільськогосподарську культуру (групу культур) за відповідними статтями витрат і в дану статтю не включаються.

До статті "Засоби захисту рослин та тварин" включаються вартість придбаних за рахунок коштів підприємства пестицидів, засобів протруювання, гербіцидів, дефоліантів та інших хімічних і біологічних засобів, які використані для боротьби з бур'янами, шкідниками і хворобами сільськогосподарських рослин, а також біопрепаратів та дезінфікуючих засобів тощо, застосованих у тваринництві.

Витрати, пов'язані з виконанням силами підприємства обробітку посівів сільськогосподарських культур та багаторічних насаджень зазначеними засобами (крім вартості використаних матеріалів), відносяться на відповідні культури (групи культур) або на багаторічні насадження за певними статтями витрат (пальне, оплата праці тощо).

Вартість біопрепаратів, ліків, дезінфікуючих засобів, придбаних за рахунок асигнувань з бюджету, списують на зменшення сум цільового фінансування.

У статті "Корми" відображаються вартість кормів власного виробництва та придбаних, витрати на їх внутрішньогосподарське переміщення з поля на постійне місце зберігання, на кормовий склад чи в інший підрозділ. Сюди відносяться також витрати на приготування кормів в кормоцехах і кормокухнях. Ці суми списуються безпосередньо на відповідні види і групи тварин прямо або розподіляються між ними пропорційно масі згодованих кормів. Певна частина витрат на утримання кормоцехів відноситься на вартість кормів, які передані на склад для зберігання.

Витрати з транспортування кормів з місць постійного зберігання до кормоцехів (кормокухонь), а також безпосередньо на ферму з місць їх зберігання не включаються у вартість кормів, а відносяться на інші відповідні статті витрат (пальне і мастильні матеріали, оплата праці тощо). У допоміжних виробництвах на цю статтю списуються корми, використані на годівлю живої тяглової сили.

До статті "Сировина та матеріали" включається вартість сировини та матеріалів, які є необхідними компонентами або утворюють основу виготовленої продукції:

- у цехах по виробництву комбікормів - вартість зерна, зерносумішей, трав'яного борошна, жому, кормових дріжджів, сухого перегону, м'ясокісткового та рибного борошна, мінеральної сировини, мікродобавок та інших компонентів;

- на млині, крупорушці - вартість зерна;

- у разі первинної обробки льону та продукції інших луб'яних культур - вартість соломки, трести;

- у цехах по переробці овочів, фруктів та картоплі - вартість овочів, фруктів і картоплі, бобових, спецій, консервантів та інших продуктів;

- у виноробних цехах - вартість винограду, плодів та ягід, виноматеріалів, сокоматеріалів, спирту-ректифікату, цукру, вакуум-сусла, коньячного спирту, лимонної кислоти тощо;

- у цехах забою худоби - вартість худоби, птиці, звірів, кролів, каракульських ягнят;

- у підрозділах по переробці молока - вартість молока, молочних продуктів, цукру, ваніліну та інших продуктів.

У допоміжних виробництвах до цієї статті включаються вартість матеріалів, палива, запасних частин, використаних для виробничих потреб. Матеріальні цінності власного виробництва оцінюються за виробничою собівартістю.

Вартість використаних сировини і матеріалів зменшується на вартість зворотних відходів, що виникли в процесі виготовлення готової продукції, якщо вихідні матеріали повністю чи частково втратили початкові споживчі якості (хімічні чи фізичні властивості, в тому числі повномірність, конфігурацію тощо) і внаслідок цього не можуть бути використані за прямим призначенням. Відходи, які не використовуються, не оцінюються .

У статті "Роботи та послуги" відображаються витрати на роботи та послуги власних допоміжних виробництв, які забезпечують виробничі потреби, та вартість послуг виробничого характеру, наданих сторонніми підприємствами, включаючи плату за воду для зрошення та інші послуги, надані водогосподарськими організаціями (крім робіт та послуг, витрати на які включаються до інших статей).

До складу цієї статті включають вартість послуг власного транспорту (автомобільного, тракторного та живої тяглової сили) на переміщення насіння, кормів, добрив, нафтопродуктів тощо з центральних складів, складів виробничих підрозділів підприємства та інших місць постійного зберігання на поля, ферми, польові стани, місця заправлення тракторів, комбайнів та інших сільськогосподарських машин під час їх роботи в полі, вивезення сільськогосподарської продукції з поля в місця зберігання та використання. Витрати відносяться на окремі об'єкти планування та обліку виходячи з обсягів робіт, пов'язаних з перевезенням вантажів (в тонно-кілометрах, умовних еталонних гектарах тощо).

Вартість послуг електро-, тепло-, водо- та газопостачання як допоміжних виробництв визначається з включенням вартості відповідно електричної, теплової енергії, води, газу, одержаних із сторони та вироблених у власному підприємстві.

Сума плати за воду для зрошення визначається виходячи з тарифів, затверджених у встановленому порядку, та обсягів водопостачання для поливу певних сільськогосподарських культур та угідь, а також для інших виробничих потреб.

У витрати на надані сторонніми підприємствами і організаціями послуги з агрохімічного обслуговування та внесення добрив не включається вартість отрутохімікатів та добрив. На цю статтю списують також витрати на оплату послуг станцій штучного осіменіння сільськогосподарських тварин і робіт з транспортного і технічного обслуговування, виконаних сторонніми підприємствами.

До цієї статті в підсобних промислових виробництвах з переробки сільськогосподарської продукції включається вартість палива та пару для варіння, обсмаження, нагрівання, сушіння тощо, води на технологічні (миття та замочування сировини, виготовлення сиропів та розсолів) та інші потреби (замочування і миття діжок тощо).

До цієї статті включаються також витрати холодильних установок і камер на замороження, охолодження та зберігання продукції. Витрати, пов'язані із зберіганням в них м'яса, овочів, плодів та інших продуктів, призначених для переробки, відносяться на вартість відповідних видів сировини, використаних у виробництві.

До статті "Витрати на утримання основних засобів" включаються суми, використані на утримання основних засобів безпосередньо в конкретному виробництві. У складі витрат на утримання основних засобів плануються та обліковуються:

- витрати на оплату праці персоналу, що обслуговує основні засоби (крім трактористів-машиністів та інших працівників, зайнятих в технологічному процесі виробництва сільськогосподарської продукції тощо), зокрема механіків, сторожів, місць зберігання техніки тощо;

- вартість пального та мастильних матеріалів на переїзд тракторів та самохідних машин з однієї ділянки на іншу;

- амортизаційні відрахування, які прямо не відносяться на певні об'єкти обліку витрат (культури або види тварин).

- Витрати на ремонт основних засобів включають:

- суми на оплату праці працівників, зайнятих на ремонтних операціях, вартість запасних частин, ремонтно-будівельних та інших матеріалів, витрачених на поточний ремонт основних засобів, включаючи вартість пального та мастильних матеріалів, використаних на ремонт та обкатку машин після ремонту;

- вартість послуг сторонніх організацій та власних майстерень з технічного обслуговування і поточного ремонту тракторів, сільськогосподарських машин та обладнання, що належать підприємству;

- витрати на ремонт плівкових теплиць і парників, а також витрати на ремонт і заміну гусениць та гумових шин тракторів і сільськогосподарських машин (вартість плівки, яка використовується для ремонту теплиць і парників, а також гуми включаються у витрати на поточний ремонт без вартості зношеної плівки чи гуми за цінами їх можливої реалізації (використання).

Витрати на утримання основних засобів, включаючи орендну плату, групуються окремо (в обліку для цього використовується рахунок 91 "Загальновиробничі витрати") і відносяться на собівартість продукції окремих культур та видів незавершеного виробництва таким чином:

- тракторів - пропорційно обсягу виконаних ними механізованих тракторних та будівельних робіт (в умовних еталонних гектарах);

- основних засобів спеціального призначення (картопле-, бурякозбиральні комбайни та ін.) - безпосередньо на собівартість продукції відповідних культур;

- ґрунтообробних машин - пропорційно обробленим площам, зайнятим певними культурами;

- сівалок - пропорційно площі посіву культур;

- технічних засобів для збирання врожаю - пропорційно зібраній площі певних культур;

- машин для внесення в грунт добрив - пропорційно фізичній масі внесених добрив;

- меліоративних споруд - пропорційно меліорованим площам;

- приміщень для зберігання продукції - пропорційно кількості та тривалості зберігання продукції відповідних культур протягом звітного періоду.

Витрати на утримання меліоративних споруд підприємства, що плануються та обліковуються за статтею "Витрати на утримання основних засобів", відносяться тільки на сільськогосподарські культури, які вирощуються на зрошуваних та окремо осушених землях. Витрати на зрошення, якщо вони не можуть бути безпосередньо віднесені на певні культури, розподіляються між ними, а також пасовищами та сіножатями пропорційно зайнятих ними площах поливних земель.

Витрати на догляд за полезахисними лісовими смугами включаються до статті "Витрати на утримання основних засобів" без вартості одержаних з цих смуг дров, хмизу, плодів (за цінами їх можливої реалізації чи використання). Ці витрати відносяться на багаторічні насадження та посіяні культури пропорційно площам, до яких лісові смуги прилягають.