5.3 Спрацювання та старіння основних засобів

Однією із важливих особливостей основних засобів є їх функціонування в процесі виробництва протягом тривалого періоду часу. В результаті чого вони зазнають фізичного (матеріального) і економічного спрацювання, а також техніко-економічного старіння. Це особливо характерно для такої групи основних засобів, як основні фонди. Тут винятком є лише земельні ділянки і капітальні витрати на поліпшення земель.

Під фізичним (матеріальним) спрацюванням основних засобів (фізичним зносом) розуміють поступову втрату ними первісних експлуатаційних якостей, що призводять до зменшення їх реальної вартості, тобто до економічного спрацювання.

На темпи і розміри фізичного спрацювання засобів праці впливає сукупність чинників, які можна поділити на дві групи: дія навколишнього середовища та експлуатаційне навантаження. Під впливом чинників навколишнього середовища значна частина основних засобів (фондів) піддається корозії, втрачає свій первісний стан, а інколи зазнає повного руйнування і назавжди виходять з ладу. Вплив експлуатаційного навантаження може проявлятися в двох формах: екстенсивній та інтенсивній. В залежності від співвідношення цих форм визначаються швидкість і розміри фізичного спрацювання (зносу) основних засобів.

Фізичне спрацювання діючих основних засобів праці умовно можна поділити на дві частини: одну з них періодично усувають шляхом ремонтів, а другу частину таким способом усунути неможливо.

Це означає, що з періодом часу спрацювання поступово накопичується, що в результаті обумовлює такий техніко-технологічний стан засобів праці, при якому подальше їх використання в процесі виробництва стає неможливим, тобто наступає момент повного фізичного спрацювання (зносу), яке обумовлює необхідність заміни цих засобів праці новими, але аналогічного призначення. Отже, існує два види фізичного спрацювання: те, яке можна усунути, і те, яке усунути неможливо.

Фізичне спрацювання (фізичний знос) основних засобів (фондів) визначається на основі даних про терміни служби основних фондів за такою формулою:

де Т_ф - фактичний термін (строк) служби основних засобів (фондів), роки; Т_н - нормативний термін, строк служби основних засобів (фондів), роки.

Для більш точного визначення спрацювання основних фондів (зносу) необхідно встановити технічний стан їх складових елементів. Ступінь фізичного спрацювання основних засобів (фондів) можна визначити шляхом розрахунку величини відповідного коефіцієнта (К) за такою формулою:

де В_н - вартість чергового капітального ремонту, грн.; В_п - первісна (початкова) вартість основних засобів (фондів), грн. Зазначимо, що за допомогою капітального та інших видів ремонту вдається усунути лише тимчасове фізичне спрацювання.

Наявність на підприємстві значної кількості застарілих основних фондів обумовлює значні невиправдані затрати, які необхідні для проведення капітальних ремонтів, стає суттєвою перепоною на шляху впровадження у виробництві нової техніки та її ефективного використання. В результаті цього зменшуються обсяги випуску продукції та надання послуг. Отже, технічно відстале і застаріле виробництво є збитковим і стає перепоною науково-технічному прогресу.

Техніко-економічне старіння (моральний знос) основних засобів (фондів) наступає скоріше за фізичне (матеріальне) спрацювання. Воно проявляється в знеціненні діючих засобів праці під впливом науково-технічного прогресу до настання повного їх фізичного спрацювання. Характерною особливістю техніко-економічного старіння основних фондів є втрата засобами праці своєї споживчої вартості в результаті удосконалення використовуваних та створення нових, більш досконалих основних засобів виробництва, застосуванням принципово нових технологій, старінням виготовлюваної продукції. Техніко-економічне старіння властиве найбільш активній частині основних засобів, зокрема знаряддям праці, обчислювальній техніці, транспортним засобам та ін. Наявність на підприємстві значної кількості знецінених в результаті дії технічного прогресу засобів праці завдає їм відчутних економічних збитків.

Техніко-економічне старіння буває двох видів (форм). Техніко-економічне старіння першого виду проявляється у втраті частини вартості засобів праці без відповідного фізичного спрацювання, а завдяки здешевленню їх виготовлення у нових умовах, тобто з урахуванням і досягнень науково-технічного прогресу. Отже, цей вид техніко-економічного старіння пов'язаний не з тривалістю терміну служби засобів праці та рівнем їх фізичного спрацювання, а з темпами технічного прогресу, який обумовлює зниження вартості виготовлення аналогічних засобів праці внаслідок зростання продуктивності праці в тих галузях, які їх виготовляють. Таким чином, при техніко-економічному старінні першого виду споживча вартість основних засобів (фондів) не змінюється, а змінюється лише їх вартість за рахунок здешевлення.

Техніко-економічне старіння основних засобів (фондів) другого виду характеризується скороченням тривалості їх дії (функціонування), обумовленої не зниженням їх продуктивності, а тим, що подальша експлуатація старих засобів праці в поєднанні з новими призводить до збільшення витрат виробництва.

Фізичне спрацювання (фізичний знос) та техніко-економічне старіння матеріальний знос) основних засобів (фондів) на діючих підприємствах можна усунути частково або повністю, застосовуючи різні форми відтворення. Між окремими видами спрацювання і старіння (зносу) основних засобів праці та формами їхнього відтворення існує певний зв'язок (рис.5.2).

Усунення фізичного спрацювання (зносу), яке є тимчасовим (усувним) здійснюється шляхом проведення сукупності профілактичних і ремонтних заходів, передбачених системою планово-запобіжних ремонтів, починаючи з технічних оглядів і завершуючи капітальним ремонтом. Доцільність проведення капітального ремонту діючих основних засобів (фондів) повинна бути економічно обґрунтованою.

У процесі модернізації є можливість конструктивно удосконалити діючі засоби праці, підвищити їх технічний рівень порівняно при незначному зростанні їх вартості.

3

1

Рис.5.2. Види спрацювання і основних засобів (засобів праці) та форми їхнього усунення

У багатьох випадках модернізовані засоби праці за своїми експлуатаційними характеристиками інколи не поступаються навіть найбільш досконалим, аналогічного призначення, новим засобам праці.

5.4 Амортизація основних засобів та методи її нарахування

У процесі використання основних фондів відбувається їх поступове спрацювання, в результаті якого вони втрачають свої споживчі властивості. В зв'язку з цим, вартість використовуваних основних фондів зменшується відповідно до ступеня їх спрацювання (зносу). Під зносом основних фондів розуміють суму амортизації об'єкта основних фондів з початку його корисного використання.

Амортизація - це процес поступового перенесення вартості основних фондів на виготовлену продукцію (надані послуги) або на витрати підприємства протягом терміну їх використання.

Об'єктом амортизації є вартість основних фондів (крім землі). Амортизації підлягає первісна або переоцінена вартість основних фондів за вирахуванням їх ліквідаційної вартості.

Нарахування амортизації здійснюється протягом строку корисного використання (експлуатації) об'єкта, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом, тобто при зарахуванні його на баланс, і призупиняється на період його реконструкції, модернізації, добудови, дообладнання та консервації.

Строк корисної експлуатації основних фондів визначається періодом часу, протягом якого передбачається їх використання, або обсягом продукції (кількістю її одиниць), яку підприємство очікує отримати від такого використання.

Амортизаційна політика підприємства регламентується чинним Положенням (стандартом) бухгалтерського обліку № 7 " Основні засоби", яким передбачено, що амортизація основних фондів може нараховуватись із застосуванням низки методів: прямолінійного, прискореного зменшення залишкової вартості, кумулятивного і виробничого. Крім того, підприємство може застосовувати норми й методи нарахування амортизації основних фондів, передбачені чинним податковим законодавством.

Розглянемо зміст кожного з них.

1. Прямолінійний метод передбачає, що річна сума амортизації (А_р) визначається діленням вартості об'єкта основних фондів, яка амортизується на очікуваний строк його корисного використання та розраховується за такою формулою:

де Т- строк корисної експлуатації об'єкта основних фондів, роки; В_п - первісна або переоцінена вартість об'єкта основних фондів, грн.; В_л - ліквідаційна вартість об'єкта основних фондів, грн.

2. За методом прискореного зменшення залишкової вартості річна сума амортизації (Аі) в і-му році експлуатації визначається як добуток балансової (залишкової) вартості об'єкта основних фондів на початок звітного року (або первісної вартості на початок нарахування амортизації) та подвійної річної норми амортизації, що обчислена, виходячи із строку його корисного використання, розраховується за такою формулою:

Аі = 2На Ч Вб_і;

де Вб_і - балансова вартість об'єкта основних фондів на початок і-го року, грн; і - порядковий номер року експлуатації об'єкта основних фондів, і = (1; Т); На -річна норма амортизації, встановлена за прямолінійним методом, % (рік).

3. За кумулятивним методом річна сума амортизації (Аі) в і-му році експлуатації визначається як добуток вартості об'єкта основних фондів, яка амортизується та кумулятивного коефіцієнта. Кумулятивний коефіцієнт (Кі) в і-му році експлуатації розраховується діленням кількості років, що залишаються до кінця строку корисного використання об'єкта основних фондів (Ті) на суму числа років його корисного використання за формулою:

, тоді:

Аі = К_і Ч (В_п-В_л);

де Т - строк корисної експлуатації об'єкта основних фондів, роки; В_п - первісна або переоцінена вартість об'єкта основних фондів, грн.; В_л - ліквідаційна вартість об'єкта основних фондів, грн.; і - порядковий номер року експлуатації об'єкта основних фондів, і = (1; Т).

4. За виробничим методом місячна сума амортизації (А_М) визначається як добуток фактичного місячного обсягу продукції (робіт, послуг та виробничої ставки амортизації й розраховується за такою формулою:

А_М = П_міс Ч Св;

де Св- виробнича ставка амортизації, грн./ шт.; П_міс - фактичний місячний обсяг продукції (робіт, послуг), шт./міс.

За кожним з вище перелічених методів, нарахування амортизації для різних об'єктів основних фондів провадиться щомісячно. Місячна сума амортизації при застосуванні перших трьох методів визначається діленням річної суми амортизації на 12.

Амортизація інших необоротних матеріальних активів нараховується прямолінійним або виробничим методом.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, в якому об'єкт основних фондів став придатним для корисного використання.

Нарахування амортизації припиняється з місяця, наступного за місяцем вибуття об 'єкта основних фондів.

Амортизація нараховується за всіма об'єктами, що перебувають в експлуатації станом на перше число даного місяця. За об'єктами основних фондів, що введені або вибули з експлуатації в середині даного місяця, нарахування амортизації починається або припиняється з першого числа наступного місяця. Наприклад, якщо об'єкт основних фондів введений в експлуатацію (або вибув) 20 січня поточного року, то нарахування амортизації починається (або припиняється) з 1 лютого поточного року.

Амортизаційні відрахування проводяться протягом фактичного строку корисної експлуатації основних фондів.

Суми амортизаційних відрахувань за податковим методом визначаються за квартал за затвердженими в законодавчому порядку нормами амортизації. Так, згідно з чинним податковим законодавством, норми амортизації встановлюються у відсотках до балансової вартості кожної з груп основних фондів на початок розрахункового кварталу в таких розмірах:

­ група 1 (будівлі, споруди, передавальні пристрої) - 2 відсотки;

­ група 2 (транспортні засоби, офісні прилади, інструменти, меблі) -10 відсотків;

­ група 3 (будь-які інші основні фонди, не включені до груп 1,2,4) - 6 відсотків;

­ група 4 (електронно-обчислювальна техніка і інформаційні системи, засоби зв'язку) - 15 відсотків.

На відміну від інших методів, за податковим методом амортизації підлягають тільки виробничі основні фонди, невиробничі основні фонди не амортизуються.

5.5 Оцінка ефективності використання основних засобів

Поліпшення використання основних засобів є одним із важливих напрямів підвищення ефективності виробництва. Характеристика цього процесу повинна супроводжуватись належною оцінкою. Для проведення кількісної оцінки використання основних засобів необхідно застосовувати систему показників. Для ґрунтовної аналітичної оцінки систему показників можна розділити на дві групи: узагальнюючі та часткові.

Зупинимось на особливостях формування і характеристиці сфери дії кожної групи показників.

Узагальнюючі показники мають забезпечити отримання достатньої кількості інформації, на основі якої можна зробити висновки про ефективність використання всієї сукупності основних засобів (фондів) підприємства та виявити наявні резерви поліпшення їх використання.

До узагальнюючих показників відносять: фондовіддачу, фондомісткість, рентабельність виробництва, коефіцієнт використання виробничої потужності підприємства.

1. Фондовіддача (Ф_в) характеризує річний випуск продукції з одиниці вартості основних фондів і розраховується за такою формулою:

де Тп, Чп, Вп - річний випуск товарної, чистої, валової продукції, грн.; ОФ - середньорічна вартість основних фондів, грн.

Зазначимо, що середньорічну вартість основних фондів визначають як середньоарифметичну величину із значень цього показника на перше число кожного місяця за такою формулою:

де ФО_і - вартість основних фондів на початок і-го місяця.

2. Фондомісткість (Ф_м) представляє собою показник зворотній фондовіддачі, за допомогою якого можна визначити величину основних фондів, яка припадає на одиницю вартості випуску відповідного виду продукції і розраховується за такою формулою:

Показник фондомісткості продукції дає уяву про необхідну величину основних фондів, необхідних для виробництва певного виду продукції.

3. Рентабельність виробництва - це відносний показник ефективності роботи підприємства, який в загальній формі обчислюється як відношення прибутку до витрат (ресурсів). Цей показник має декілька модифікованих форм залежно від того, які саме прибуток і ресурси використовуються в розрахунках.

Для оцінки використання основних засобів доцільно застосовувати показник їх рентабельності, який характеризує відношення прибутку до середньорічної первісної їх вартості і розраховується за такою формулою:

де П- прибуток підприємства від його загальної діяльності, грн.; Вп_сер. - первісна середньорічна вартість основних засобів підприємства, грн.

Наступний важливий показник - коефіцієнт використання виробничої потужності (К_вп) підприємства розраховується за такою формулою:

;

М - середньорічна величина виробничої потужності підприємства у вартісному виразі, грн.

До показників екстенсивного використання основних засобів(фондів) належать коефіцієнти використання планового, режимного і календарного часу роботи устаткування, коефіцієнт змінності роботи устаткування, показник який характеризує внутрішньо-змінні простої устаткування.

Найбільш вживаний в практиці аналітичної роботи підприємств є коефіцієнт змінності (Кзм) роботи устаткування. У найбільш поширеному вигляді його визначають як відношення суми машино-змін, відпрацьованих протягом доби до загальної кількості машин, наявних в даному підрозділі. Формула розрахунку цього коефіцієнта має такий вигляд:

де МЗ - сума фактично відпрацьованих машино-змін протягом доби на підприємстві, м/зм.; М - загальна кількість установленого устаткування на підприємстві, підрозділі, одиниць.

Коефіцієнт змінності показує, скільки змін протягом доби працює устаткування. Важливим показником, який дає змогу оцінити використання активної частини основних засобів - устаткування в часі є коефіцієнт його завантаження (Кз) за допомогою якого можна визначити величину часу, яка планується до використання або фактичного відпрацьованого часу устаткування за певний період часу:

;

де Тд - передбачений планом або фактично відпрацьований час устатку-ванням протягом відповідного періоду (рік, квартал, місяць), год.; К_зм - ефективний річний (квартальний, місячний) фонд часу роботи устаткування, год.

Важливими показниками, які характеризують екстенсивне і інтенсивне використання основних засобів є показники руху, зокрема:

1. Коефіцієнт оновлення (К_он), визначається, як відношення вартості введених протягом року в дію основних засобів до вартості основних засобів на кінець року:

де Вв - вартість введених в дію протягом року основних засобів, грн.; Вп_кр - первісна сумарна вартість основних засобів на кінець року, грн.

2. Коефіцієнт вибуття (К_виб) визначають шляхом ділення вартості основних засобів, які вибувають протягом року, до сумарної їх первісної вартості на початок року і розраховуються за такою формулою:

де В_виб - вартість основних засобів, які вибувають протягом року із складу матеріальних активів, грн.;

3. Технічний стан основних виробничих фондів характеризує коефіцієнт придатності (Кпр) та - коефіцієнт зносу(Кз):

;

;

де 3 - знос основних фондів.

4. Фондоозброєність праці (Ф_оз) - відношення середньорічної вартості основних засобів до середньорічної чисельності працівників:



де ОФ_оз - середньорічна вартість основних фондів; Ч - середньорічна чисельність виробничо-промислового персоналу.

5. Коефіцієнт відтворення (К_відт) розраховується як відношення капітальних вкладень (К) до вартості основних фондів, що вводяться, (ОФ_в):

Серед напрямів підвищення ефективності використання основних за-собів на підприємствах чільне місце повинно бути відведено заходам, спрямованим на поліпшення їх екстенсивного використання. Зокрема, важливе значення повинно надаватися насамперед таким, які спрямовані на підвищення змінності роботи устаткування.

Підвищення змінності роботи устаткування є важливим фактором зростання обсягів виробництва продукції і підвищення ефективності використання основних засобів. У зв'язку з цим, на підприємствах необхідно домагатися оптимальної структури складових засобів праці, досягнення пропорцій між робочою силою і відповідними видами машин і устаткування, тобто повинна зростати питома вага прогресивного нового устаткування, удосконалюватись організація функціонування виробничої інфраструктури, що сприятиме поліпшенню технічного обслуговування основних підрозділів підприємства, перерозподілу працюючих в його межах, вивільненню робітників в допоміжних виробництвах і залучення їх після відповідної підготовки до роботи в основних цехах, щоб підвищити змінність наявного у них устаткування.

Підвищення коефіцієнтів змінності роботи устаткування підприємства може бути досягнуто шляхом розширення зони багатоверстатного обслуговування, суміщення професій. Можливості для розширення зони обслуговування створюються в результаті технічного удосконалення устаткування, підвищення рівня комплексної механізації і автоматизації виробництва.

Важливе значення в підвищенні ефективності використання основних засобів мають соціальні фактори. Зокрема незадовільне забезпечення другої зміни необхідним комплексом послуг виробничої інфраструктури (своєчасного ремонтного обслуговування, ритмічного забезпечення робочих місць необхідними матеріалами, інструментом, комплектуючими, транспортними засобами, різними видами енергії), низький рівень організації харчування, медичного обслуговування; недостатність в організації соціально-побутової інфраструктури міст та робітничих селищ; невисокий рівень кваліфікації кадрів, що не дає можливість ефективно використовувати нову техніку.

Поряд з технічними і організаційними факторами важливу роль в підвищенні ефективності використання основних засобів повинні відігравати фактори матеріального стимулювання працівників підприємств. Мова йде про те, що менеджмент підприємств має розробляти і постійно удосконалювати механізми матеріального стимулювання робітників, інженерів та інших працівників, діяльність яких сприяє виявленню та організації використання резервів підвищення ефективності основних засобів.

Поліпшення інтенсивного та екстенсивного використання основних засобів підприємств безпосередньо позначається на зниженні собівартості виготовлюваних виробів за рахунок економії на умовно-постійних витратах, а в кінцевому підсумку це дає змогу збільшити прибуток підприємств та підвищити рентабельність їх діяльності.

Питання для самоконтролю

Дайте визначення поняття "основні засоби підприємства".

Назвіть кількість і дайте характеристику основних груп основних засобів.

Поясніть необхідність обліку та оцінки основних засобів і дайте їх характеристику.

Що слід розуміти під фізичним спрацюванням і як здійснити його оцінку.

5. Розкрийте зміст техніко-економічного старіння та поясніть можливості його оцінки.

6. Дайте визначення поняття "амортизація" і назвіть періодичність її нарахування на підприємствах.

7. Назвіть основні методи нарахування амортизації, які передбачені Положенням (стандартом) №7 "Основні засоби"

8. Що означає поняття "норма амортизації" і застосування його в практичних розрахунках.

9. Назвіть основні узагальнюючі показники за допомогою яких можна оцінити використання основних засобів підприємства.

10. Які показники входять до групи часткових і дайте характеристику сфери їх застосування.

11 . В чому полягають переваги інтенсивного використання основних засобів підприємства.

12. Які фактори впливають на підвищення фондовіддачі та зниження фондомісткості.

13. На величину яких показників діяльності підприємства впливає підвищення ефективності використання основних засобів.



Список літератури

1. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник.- 2-ге вид., доп. і перероблене/ В.Г.Андрійчук. - -К.: КНЕУ, 2002.-624 с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрного підприємства: Навч.-метод.посібник для самостійного вивчення дисципліни - К. : КНЕУ, 2000. - 356 с.

3. Економіка підприємства.: Підручник/ За ред. С.Ф. Покропивного. - К.: Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2001. - 528 с.

4. Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Семенів О.М. та ін. Економіка підприємства: Підручник/ За загальною редакцією Й.М.Петровича.- Львів: „Новий Світ -2000”, 2004. - 680 с

5. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Каравела, 2004. - 568 с.

6. Лахтіонова Л.А. Фінансовий аналіз сільськогосподарських підприємств: Навч.посіб. - К.: КНЕУ, 2004. - 365 с.

7. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч.посіб. - К.: Знання, 2004. - 654 с.

8. Економічний аналіз: Навч.посібник/ М.А.Болюх, В.З.Бурчевський, М.І.Горбатюк та ін.; За ред. акад. НАНУ, проф.. М.Г.Чумаченка. - Вид. 2-ге, перероб. І доп. -К.: КНЕУ, 2003. - 556 с.

9. Економіка і організація аграрного сервісу/ П.О.Мосіюк, О.В.Крисальний, В.А.Сердюк, С.І.Мельник та ін. За ред.П.О.Мосіюка. - К.: ІАЕ УААН, 2001 - 345 с.

10. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.2/ Редкол.: ... С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. - К.: Видавничий центр „Академія”, 2001 - 848 с.

11. Экономика предприятия: Задачи. Ситуации. Решения: Учебн. Пособие/ С.Ф.Покропивный, Г.А.Швиданенко, А.С.Федонин и др.; Под.ред. С.Ф.Покропивного. - К.Знание-Прес, 2001. - 343 с.Економіка підприємств. І.М.Бойчик. Навчальний посібник, Львів.: Сполом, 1998 - 208 с.



Завдання, вправи, тести

Завдання 5.1:

Виберіть правильний варіант відповіді на питання

1.Фондовіддача - це показник, який визначає:

а) величину основних виробничих фондів на одиницю виробленої продукції;

б) рівень використання оборотних фондів підприємства;

в) виробництво продукції на одну гривню основних фондів;

г) ефективність відтворення усієї сукупності засобів праці.

2.Який з методів нарахування амортизаційних відрахувань є найбільш ефективним:

а) метод подвійно-залікової амортизації;

б) метод прискореної амортизації;

в) метод лінійної амортизації;

г) відсутня вірна відповідь.

3. До показників рівня забезпеченості підприємства виробничими основними фондами відносять:

а) фондовіддачу, фондомісткість

б) фондооснащеність, фондоозброєність

в) норму прибутку, рівень рентабельності

г) вірні відповіді а) і б)

4.Який метод оцінки основних засобів характеризує їх вартість на момент введення в дію або придбання?

а) за залишковою вартістю;

б) за відновлювальною вартістю;

в) за середньорічною вартістю;

г) за первісною вартістю.

5.Фондомісткість - це показник, який визначає:

а) величину основних виробничих фондів на одиницю виробленої продукції;

б) рівень використання оборотних фондів підприємства;

в) виробництво продукції на одну гривню основних фондів;

г) ефективність відтворення усієї сукупності засобів праці.

Завдання 5.2:

Визначити середньорічну, залишкову вартість основних фондів за рік та річну суму амортизаційних відрахувань, якщо на початку року їх вартість становила 270 млн.грн., у квітні було введено в експлуатацію 5 верстатів вартістю 800 тис.грн. кожен, а з 1 жовтня виведено з експлуатації основних фондів на суму 120 млн.грн. Річна норма амортизації 15% а термін служби основних фондів 8 років.

Розв'язок

1. Знаходимо середньорічну вартість ОФ за формулою:

(млн. грн.)

2. Знаходимо річну суму амортизаційних відрахувань:

(грн.); або (млн.грн.)

3. Знаходимо залишкову вартість основних фондів:



(грн.);

(млн.грн.)

Завдання 5.3:

Початкова вартість основних виробничих фондів інструментального цеху на початок року становить 430 тис. грн. Вартість зносу цих фондів на початок року -- 70 тис. грн. З 11 травня введені в експлуатацію нові фонди на суму 55 тис. грн.; з 14 травня виведені з експлуатації застарілі фонди, початкова вартість яких становить 24 тис. грн., а вартість зносу - 9 тис. грн. Середньорічна норма амортизації - 25%. Визначити початкову і залишкову вартість на кінець року.



Розділ 6. нематеріальні ресурси підприємства

6.1. Поняття, склад і види нематеріальних ресурсів

6.2. Поняття та класифікація нематеріальних активів підприємства

6.3. Визнання і оцінка нематеріальних активів

6.4. Амортизація нематеріальних активів

6.5. Реалізація права власності на нематеріальні активи

Ключові слова та терміни

­ нематеріальні ресурси

­ інтелектуальна власність

­ промислова власність

­ винахід

­ промисловий зразок

­ знак для товарів і послуг

­ авторське право

­ суміжне право

­ раціоналізаторська пропозиція

­ “ноу-хау”

­ комерційна таємниця

­ нематеріальні активи

­ патент

­ ліцензія

­ паушальний платіж

6.1 Поняття, склад і види нематеріальних ресурсів підприємства

Сучасний період розвитку всіх без винятку промислово розвинутих країн, як правило, визначається якісним та швидким розвитком науки і техніки. Наука не може успішно розвиватися, якщо виробництво не забезпечує її необхідним устаткуванням, пристроями, інструментами. У свою чергу виробництво не розвивається без наукових досягнень. Саме тому основним фактором розквіту економіки нашої держави може стати тільки інноваційне підприємництво, засноване на найновіших досягненнях науково-технічного прогресу. Тобто, передумовою довгострокового успіху будь якого підприємства на ринку виступає комерціалізація оригінальних наукомістких технологій.

Науково-технічний прогрес в умовах ринкових відносин знаходить своє відображення в якісних змінах структури життєво необхідних ресурсів підприємства, а тому відбувається підвищення ролі нематеріальних (інформаційних) ресурсів підприємства. Вони поруч з матеріальними, трудовими і фінансовими ресурсами забезпечують успішне функціонування господарюючих суб'єктів. Нематеріальні ресурси все більше виступають головним інструментом конкуренції підприємств-виробників в умовах насиченості ринку товарами.

Нематеріальні ресурси - це невід'ємна складова частина ресурсного потенціалу підприємства, яка немає матеріальної основи і здатна приносити економічну вигоду протягом тривалого періоду часу. Головною особливістю таких ресурсів є відсутність можливості визначення величини майбутнього прибутку від її використання в процесі виробництва.

Поняття “нематеріальні ресурси” використовується для характеристики сукупності об'єктів інтелектуальної власності.

Інтелектуальна власність - це результат інтелектуальної діяльності людини, її власного творчого пошуку, який має бути втілений у певну об'єктивну форму і здатним до відтворення.

Поняття “інтелектуальної власності” виникло в процесі довготривалої (починаючи з XVIII ст.) практики юридичного закріплення за певними особами прав на використання (у виробництві, науці, мистецтві та літературі) результатів їхньої інтелектуальної праці. Але в економічній науці цим терміном користуються з кінця 50-х років ХХ ст. Саме поняття “інтелектуальної власності” уперше було запроваджено в 1967 році конвенцією, відповідно до якої було засновано Всесвітню організацію інтелектуальної власності. Розуміння суті інтелектуальної власності, умов її виникнення та перетворення в нематеріальні активи підприємства відкриває нові можливості для реалізації творчого потенціалу працівників.

Інтелектуальна власність у широкому розумінні - це юридична категорія, яка застосовується для:

- визначення результатів творчої праці людини (творів науки, техніки, мистецтва та інших видів діяльності);

- позначення належності таких результатів творчої праці відповідним суб'єктам творчої діяльності;

- закріплення за цими суб'єктами особистих немайнових і майнових прав, пов'язаних із розробкою та використанням створених ними інтелектуальних продуктів [3, с. 128; ].

Поняття “інтелектуальної власності”, яке вживається у господарській практиці, включає три основні складові, що в своїй сукупності створюють діалектичну тріаду, а саме:

- інтелектуальний продукт, чи продукт розумової (інтелектуальної) праці - продукт творчих зусиль, що має певне значення для спеціалістів у певній галузі знань;

- інтелектуальна власність - сукупність прав на інтелектуальний продукт;

- нематеріальний актив - об'єкт інтелектуальної власності, в тому числі промислової, а також аналогічні права, визначені у встановленому законодавством порядку об'єктом оподаткування

Право інтелектуальної власності - це право володіти, користуватися і розпоряджатися належним результатом інтелектуальної творчої діяльності.

До складу об'єктів інтелектуальної власності відносяться:

об'єкти промислової власності;

об'єкти, що охороняються авторським правом і суміжними правами;

нетрадиційн) об'єкти інтелектуальної власності (рис. 6.2.).

Об'єкти промислової власності - це результати науково технічної творчості, які можуть бути використані для задоволення потреб людей.

Серед об'єктів промислової власності центральне місце належить винаходам.

Винахід - це результат творчої діяльності людини в будь якій сфері технології, вирішення технічного завдання в певній галузі народного господарства, що характеризується істотною новизною та забезпечує позитивний ефект (практичну корисність).

Рис. 6.2. Об'єкти інтелектуальної власності [3, с.128]



Об'єктами винаходу є:

- новий пристрій (наприклад машина, прилад, інструмент, тощо);

- новий спосіб (наприклад лікування, виготовлення товару, тощо);

- нова речовина (наприклад суміш, хімічна сполука, тощо);

- застосування раніше відомих пристроїв, способів, речовин за новим призначенням.

Тобто, винаходом може бути лише конкретний продукт або спосіб. Крім зазначених вище характеристик винахід повинен відповідати певним критеріям патентоспроможності:

- новизні;

- мати винахідницький рівень;

- бути придатним для використання.

Корисна модель - це результат творчої діяльності людини, об'єктом якої виступає конструктивне рішення пристрою нового за виглядом, формою, розміщенням, придатним для промислового виготовлення.

Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини або авторського колективу в галузі художнього конструювання, об'єктом якої може бути форма, малюнок, кольори або/чи їхнє поєднання, що визначають зовнішній вигляд промислового виробу і призначені для задоволення естетичних та ергономічних потреб.

Промисловий зразок може бути об'ємним (модель), плоским (рисунок) або комбінованим.

Знаки для товарів і послуг (в зарубіжних країнах - товарні знаки й знаки обслуговування) - оригінальні позначення або/чи комбінація позначень, за якими товари і послуги одних осіб (юридичних чи фізичних) відрізняються від однорідних товарів і послуг інших. Головне завдання торговельної марки - ідентифікація товару (послуги) та його виробника на ринку. Тому торгові марки розміщують на товарах, упаковках, в рекламі, при наданні послуг, для яких вона зареєстрована, тощо.

Товарні знаки виконують дві функції:

рекламування товарів (послуг);

гарантування їх якості.

Знаки для товарів і послуг є дороговказами для споживачів, тому власники товарних знаків будуть зацікавлені виробляти товари і послуги високої якості і нести відповідальність за них на всіх стадіях суспільного виробництва.

Знаки для товарів і послуг можуть мати словесні, зображувальні, об'ємні елементи або їхні комбінації.

Основними вимогами до товарів і знаків, як зазначає С.Ф. Покропивний, є:

новизна;

оригінальність;

охоронопридатність [3, с.132].

Позначення походження товару - це назва географічного місця, з якого походить цей товар. Господарські суб'єкти можуть використовувати географічні позначення шляхом застосування його на товарах, упаковці, рекламі, проспектах, рахунках, друкованих виданнях, офіційних бланках, вивісках тощо, для яких зареєстроване відповідне географічне позначення.

Фірмове (комерційне) найменування - це стале позначення юридичної або фізичної особи, від імені якої здійснюється виробнича та інша діяльність. Комерційне найменування використовується для ідентифікації (розпізнавання) господарюючих суб'єктів і виділення (виокремлювання) їх з поміж інших.

Право інтелектуальної власності на селекційні досягнення (на сорти рослин, породи тварин) становлять:

особисті немайнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;

майнове право інтелектуальної власності на поширення сорту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Таким чином, під правову охорону підпадають лише ті нові сорти (гібриди) рослин і породи тварин, на які видаються патенти згідно переліку, який визначає Кабінет Міністрів України. Право на використання сорту рослин чи породи тварин юридична чи фізична особа набуває після одержання патенту.

Недобросовісною конкуренцією вважають дії, які суперечать правилам, торговим і іншим чесним звичаям в підприємницькій діяльності. До цих дій відносять наступні:

1. неправомірне використання ділової репутації господарюючих суб'єктів - використання чужої реклами, позначень, тари тощо;

2. створення перешкод суб'єктам господарювання у процесі конкуренції та досягнення неправомірних переваг в конкуренції - підкуп покупця, дискредитація суб'єкта, намовляння постачальника тощо;

3. неправомірне збирання інформації про комерційну таємницю з наступним її розголошенням та використанням.

До об'єктів, що охороняються авторськими і суміжними правами відносяться твори у галузі науки, літератури і мистецтва, незалежно до їхнього призначення. Вони можуть виступати в різних формах: письмовій - рукописи, нотні записи тощо; усній - лекції, виступи, проповіді тощо; образотворчій - кіно-, відео, фотокадри, картини, ілюстрації тощо; об'ємно-просторовій - моделі, скульптури тощо; в інших формах.

Комп'ютерні програми - це форма подачі сукупності певних даних та команд, які покликані забезпечувати нормальне функціонування електронно-обчислювальних машин (набір інструкцій).

Авторські права поширюються на всі оприлюдненні або/чи не оприлюднені програми, які подаються в об'єктивній формі на будь-якому матеріальному носії.

Варто зауважити, що необхідність розв'язання складних задач в сфері матеріального і нематеріального виробництва сприяла стрімкому розширенню застосування комп'ютерної техніки в народному господарстві. Це в свою чергу обумовлює зростаючий попит на програмні продукти, витрати на створення яких теж невпинно збільшуються. Зазначені чинники сприяють тому, що комп'ютерні програми стають важливим об'єктом ринкових відносин.

База даних (компіляція даних) - сукупність певної інформації (даних), представлених в систематизованій формі, придатній для зчитування ЕОМ.

Авторським правом охороняються всі бази даних.

Топологія інтегральних мікросхеми - зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розташування сукупності елементів інтегральної мікросхеми та зв'язків між ними.

Головною умовою правової охорони топологій інтегральних мікросхем - їхня оригінальність.

Суміжні права - права, які прилягають до авторського права та ті, що є похідними від нього. До суміжних прав відносяться:

права виконавців (літературних, музичних, драматичних творів тощо);

права виробників фонограм;

права організацій мовлення.

Остаточний перелік всіх форм об'єктів авторського і суміжного права сформувати неможливо, оскільки постійно виникають нові форми вираження творчої діяльності людей.

До інших (нетрадиційних) об'єктів інтелектуальної власності:

Раціоналізаторська пропозиція - пропозиція підприємству технічного (технологічного) рішення, яке є новим і корисним. Раціоналізаторськими вважаються пропозиції щодо вдосконалення матеріальних об'єктів або процесів.

“Ноу-хау” - (від. англ. Know how - знаю як) - непатентовані, не захищені охоронними документами та не оприлюднені науковотехнічні й технологічні знання, виробничий і управлінський досвід конфіденційного характеру, а також знання в галузі комерції і фінансів, на які їх власник володіє монополією і має право вводити в господарський обіг на договірних засадах.

До “ноу-хау” відносять також не запатентовані з різних причин винаходи, методи, навички, способи, технічну документацію, рецепти (речовин, сплавів, матеріалів тощо), техніко-економічне обґрунтування, рішення технологічних процесів та ін.

“Ноу-хау” відрізняється від права на винахід тим, що не підлягає патентуванню, не захищається охоронними документами або іншими юридичними документами, не оприлюднюється, але являється комерційною таємницею підприємства.

Комерційна таємниця - інформація, безпосередньо пов'язана з діяльністю господарюючого суб'єкта, не являється державною таємницею, але розголошення якої може зашкодити інтересам підприємства.

До комерційної таємниці відноситься сукупність виробничо-господарської, фінансово-економічної та науково-технічної інформації про діяльність господарюючого суб'єкта, розголошення якої може призвести до негативних фінансових результатів.

6.2 Поняття та класифікація нематеріальних активів підприємства

Поняття “нематеріальні активи” тісно пов'язане з поняттям “інтелектуальна власність”. Якщо говорити не про термін, а саме поняття, то раніше виникло друге з них. Термін “інтелектуальна власність” виник тільки наприкінці XVIII ст. у Франції. У законодавчому контексті термін “інтелектуальна власність” уперше згадується в 1474 році у Венеції, де сенат республіки прийняв перший у світі “Патентний закон”, що послужив першоосновою патентного законодавства багатьох країн світу. Наступний великий крок щодо даного виду власності був зроблений у 20-ті роки XVII ст. в Англії - прийнятий “Статут про монополії” встановив монопольне право авторів технічних новинок на використання їх переваг впродовж 14 років. Тоді ж у Англії був уперше законодавчо закріплений інший важливий компонент інтелектуальної власності - об'єкти авторського права.

Нематеріальні активи - принципово новий об'єкт фінансового обліку, що інтегрує в собі всі особливі види вкладення капіталу підприємств, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність. Саме поняття “нематеріальний актив” трактується по-різному. В існуючих на сьогодні визначеннях під нематеріальним активом підприємства розуміють як умовну вартість об'єктів інтелектуальної власності, так і витрати на нематеріальні об'єкти.

Нематеріальні активи - немонетарний актив, який не має матеріальної форми, може бути ідентифікований (відокремлений від підприємства) або утримується підприємством з метою використання протягом періоду більше одного року (або одного операційного циклу, якщо він перевищує один рік) для виробництва, торгівлі, в адміністративних цілях чи надання в оренду іншим особам.

Нематеріальні активи розглядаються як право на відповідні види інтелектуальної власності, що визнані в установленому законодавством порядку.

До складу нематеріальних активів відповідно до Положення (стандарту) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи” входять [15, с. 263]:

права користування природними ресурсами (право користування надрами, іншими ресурсами природного середовища, геологічною та іншою інформацією про природне середовище тощо);

права користування майном (право користування земельною ділянкою, право користування (будівлею, право на оренду приміщень тощо);

права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торгові марки, фірмові назви тощо);

права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорт рослин, породи тварин, “ноу-хау”, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

авторські та суміжні з ними права (право на літературні та музичні твори, програми для ЕОМ, (бази даних тощо);

- гудвіл (Good will) - нематеріальні активи фірми (компанії), вартість яких являє собою перевищення вартості придбання підприємства над балансовою вартістю його активів. Іншими словами гудвіл - це перевищення ринкової ціни підприємства над його балансовою вартістю. Позитивний гудвіл означає перевищення вартості підприємства над сукупної вартістю його активів. Негативний гудвіл - занижена вартість підприємства порівняно з його активами;

Гудвіл - репутація компанії (ім'я фірми), її зв'язки, способи маркетингових досліджень, сприятливе місце розташування та ін.

інші нематеріальні активи (право на провадження діяльності, використання економічних та інших привілеїв тощо).

Класифікація нематеріальних активів здійснюється за правовою ознакою і ознакою цілісності.

За правовою ознакою нематеріальні активи класифікуються на:

1. Об'єкти авторського права: твори науки - письмові твори наукового, технічного та прикладного характеру (книги, статті, брошури тощо), ескізи, креслення і т. п.

2. Об'єкти суміжних прав: виконавців (актори, співаки, музиканти); виробників фонограм; організацій теле-, радіоефіру; гудвіл (ділова репутація).

3. Об'єкти науково-технічної інформації: науково-технічна інформація, наукові відкриття.

4. Об'єкти промислової власності: винаходи; користі моделі; промислові зв'язки; знаки для товарів та послуг; сорт рослин; топології інтегральних мікросхем; раціоналізаторські пропозиції, фірмові найменування; ноу-хау; порода тварин; засоби захисту від недобросовісної конкуренції; найменування місця походження товарів; секретні об'єкти промислової власності.

5. Об'єкти природного середовища: земельні ділянки; надра; геологічна та інша інформація про навколишнє середовище; інші природні ресурси.

6. Об'єкти права користування: монопольне положення на ринку, економічні та інші привілеї.

- За ознакою цілісності нематеріальні активи поділяються на:

- Нематеріальні активи невіддільні від підприємства: системи та методи функціонування; сукупність постійних клієнтів; репутація підприємства; переваги територіального розміщення тощо.

- Нематеріальні активи невіддільні від індивіда: особиста репутація; особисті професійні якості, комерційні здібності; талант, ерудиція, інтелект, комунікаційні якості тощо.

- Нематеріальні активи невіддільні ні від підприємства ні від індивіда: фірмові найменування; фабричні марки та клейма; товарні знаки; секретні рецепти та технології; технологічно-технічні бібліотеки; авторські права; креслення та шаблони тощо.

Специфічними рисами нематеріальних ресурсів (активів) є:

- відсутність матеріальної основи для отримання вигод;

- умовна невіддільність від суб'єкта господарювання;

- тривалий термін використання;

- відсутність корисних відходів;

- невизначеність усього спектра можливих ефектів від використання;

- підвищений рівень ризику на стадіях створення та використання.

Зазначені риси нематеріальних активів характеризують їх як об'єкт обліку, як узагальнену оцінку результатів творчої діяльності і засобів індивідуалізації юридичних осіб.



6.3 Визнання і оцінка нематеріальних активів

Оцінка вартості нематеріальних активів - це об'єктивна необхідність, яка дозволяє розв'язати низку економічних питань, що постають перед підприємством.

Всі нематеріальні активи мають грошові оцінку. Придбаний або отриманий нематеріальний актив відображається в балансі, якщо існує імовірність одержання майбутніх економічних вигод, пов'язаних з його використанням, та його вартість може бути достовірно визначена.

Нематеріальний актив, отриманий в результаті розробки, слід відображати в балансі за умов, якщо підприємство має:

- намір, технічну можливість та ресурси для доведення нематеріального активу до стану, у якому він придатний для реалізації або використання;

- можливість отримання майбутніх економічних вигод від реалізації або використання [нематеріального активу;

- інформацію для достовірного визначення витрат, пов'язаних з розробкою нематеріального активу.

Якщо нематеріальний актив не відповідає вказаним критеріям визнання, то витрати, пов'язані з його придбанням чи створенням, визнаються витратами того звітного періоду, протягом якого вони були здійснені без визнання таких витрат у майбутньому нематеріальним активом.

Не визнаються активом, а підлягають відображенню у складі витрат того звітного періоду, в якому вони були здійснені:

- витрати на дослідження;

- витрати на підготовку і перепідготовку кадрів;

- витрати на рекламу та просування продукції на ринку;

- витрати на створення, реорганізацію та переміщення підприємства або його частини;

- витрати на підвищення ділової репутації підприємства (гудвіл), вартість видань [15, с.263].

Придбані (створені) нематеріальні активи зараховуються на баланс підприємства за первісною вартістю.

Первісна вартість придбаного нематеріального активу складається з:

- ціни (вартості) придбання (крім отриманих торговельних знижок);

- мита;

- непрямих податків, що не підлягають відшкодуванню;

- та інших витрат, безпосередньо пов'язаних з його придбанням та доведенням до стану, у якому він придатний для використання за призначенням.

Витрати на сплату відсотків за кредит не включаються до первісної вартості нематеріальних активів, придбаних (створених) повністю або частково за рахунок кредиту банку.

Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в результаті обміну на подібний об'єкт, дорівнює залишковій вартості переданого нематеріального активу. Якщо залишкова вартість переданого об'єкта перевищує його справедливу вартість, то первісною вартістю нематеріального активу, отриманого в обмін на подібний об'єкт, є його справедлива вартість із включенням різниці до фінансових результатів (витрат) звітного періоду.

Первісна вартість нематеріального активу, придбаного в обмін (або частковий обмін) на неподібний об'єкт, дорівнює справедливій вартості переданого нематеріального активу, збільшеній (зменшеній) на суму грошових коштів чи їх еквівалентів, що була передана (отримана) під час обміну.

Первісною вартістю безоплатно отриманих нематеріальних активів є їх справедлива вартість на дату отримання.

Первісною вартістю нематеріальних активів, що внесені до статутного капіталу підприємства, визнається погоджена засновниками (учасниками) підприємства їх справедлива вартість.

Нематеріальні активи, отримані внаслідок об'єднання підприємств, оцінюються за їх справедливою вартістю.

Первісна вартість нематеріального активу, створеного підприємством, включає:

- прямі витрати на оплату праці;

- прямі матеріальні витрати;

- інші витрати, безпосередньо пов'язані із створенням цього нематеріального активу та приведенням його до стану придатності для використання за призначенням (оплата реєстрації юридичного права, амортизація патентів, ліцензій тощо) [15, с. 264].

Первісна вартість нематеріальних активів збільшується на суму витрат, пов'язаних із удосконаленням цих нематеріальних активів і підвищенням їх можливостей та строку використання, які сприятимуть збільшенню первісне очікуваних майбутніх економічних вигод.