Економіка аграрного підприємства

Приватні

Вкладення засобів, що здійснюється громадянами, а також підприємствами недержавних форм власності.

Державні

Вкладення капіталу державних підприємств, а також коштів державного бюджету різних рівнів і державних позабюджетних фондів.

За регіональною належністю інвесторів

Національні

Вкладення засобів в об'єкти інвестування, розміщені в територіальних кордонах країни інвестора.

Іноземні

Вкладення, що здійснюються іноземними громадянами, юридичними особами і державами.

Спільні

Вкладення, що здійснюються суб'єктами даної країни та іноземних держав.

Об'єктами інвестиційної діяльності можуть бути:

- будь-яке майно, в тому числі основні фонди і оборотні кошти в усіх галузях та сферах народного господарства;

- цінні папери;

- цільові грошові вклади;

- науково-технічна продукція;

- інтелектуальні цінності;

- інші об'єкти власності та майнові права.

Інвестиційна діяльність є важливим важелем економічного впливу господарюючих суб'єктів і держави на розвиток соціально-економічних процесів у суспільстві.

Суб'єктами (інвесторами) інвестиційної діяльності можуть бути громадяни і юридичні особи України та іноземних держав, а також держави.

Інвестори - це суб'єкти інвестиційної діяльності, які приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Інвестори можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців, а також виконувати функції будь якого учасника інвестиційної діяльності.

Суб'єктом інвестицій є реципієнт.

Реципієнт - підприємство, організація, фірма, діюча або новостворена, які використовують залучені інвестиційні ресурси (тобто отримують платежі, доходи, залучають інвестиції).

Суб'єкти інвестиційної діяльності самостійно визначають напрями, види і обсяги інвестицій, а також приймають рішення про вкладення власних, позичкових і залучених фінансових, майнових та інтелектуальних цінностей в об'єкти інвестування. Вони можуть виступати в ролі вкладників, кредиторів, покупців і учасника інвестиційної діяльності.

Визначивши необхідний обсяг реальних інвестицій на певний прогнозний (розрахунковий) період для забезпечення ефективної господарської діяльності підприємства, важливо визначити конкретні джерела фінансування і обґрунтувати їх доцільність. Обґрунтування структури джерел фінансування необхідне з метою забезпечення фінансової стійкості інвестором в період реалізації проекту.

Формування структури джерел фінансування - це дуже складний процес, який залежить від багатьох факторів: потужності кожного джерела в той чи інший період, фінансового стану і перспективи розвитку підприємства, кон'юнктури ринку, актуальності інвестиційного проекту в майбутньому тощо.

Залежно від варіанта виробничої ситуації, що склалася на підприємстві й ринку, можуть бути різні джерела фінансування. Джерела фінансування реальних інвестицій і їх види показано в табл.13.2.

Держава регулююче впливає на інвестиційну діяльність підприємств шляхом:

1) формування кредитної та амортизаційної політики;

2) надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, субвенцій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей, виробництв;

3) чіткого встановлення державних норм та стандартів;

4) здійснення заходів щодо розвитку та захисту економічної конкуренції;

5) подальшого здійснення роздержавлення і приватизації власності;

6) визначення умов користування землею, водою та іншими природними ресурсами;

7) вдосконалення політики ціноутворення;

8) проведення державної експертизи інвестиційних програм та проектів будівництва;

9) інших заходів.

Державна підтримка сільського господарства залишається одним з найважливіших елементів забезпечення його ефективності та зростання конкурентоспроможності в ринкових умовах. Основними формами цієї підтримки є концентрація бюджетних коштів, що виділяються для аграрної сфери, на пріоритетних напрямах її розвитку, а також привабливості галузі та зацікавленості товаровиробників у нарощуванні обсягів продукції і підвищення рівня життя на селі.

Таблиця 13.2

Характеристика джерел фінансування

Нерозподілений прибуток	Внутрішні (власні)	Переваги	1.Оперативність використання. 2.Податкові пільги. 3.Висока міра моніторингу
Амортизація
Сальдо позареалізаційних доходів
Виторг від списання надходжень активів		Недоліки	1.Заморожування коштів. 2.Зниження рівня ліквідності. 3.Відсутність зовнішнього контролю. 4.Допоміжні витрати на консалтинг та аудит. 5.Низький коефіцієнт оборотності капіталу (втрачена вигода)
Іммобілізація залишкових поточних активів
Статутний фонд (акціонерний капітал)
Довготерміновий банківський кредит	вітчизняні	Зовнішні	Переваги	1.Ефект фінансового лівериджу. 2.Скорочення термінів реалізації проектів. 3.Наявність зовнішнього контролю. 4. Можливість реструктуризації боргу. 5.Розподіл ризиків. 6.Необхідність застави.
Державні субсидії
Емісія цінних паперів
Прямі інвестиції			Недоліки	1.Залежність (боргова) від кредиторів. 2.Можливість втрати частини власності. 3.Послаблення менеджменту. 4.Часткове обмеження самостійності.
Інвестиційний лізинг
Цільовий державний кредит
Прямі інвестиції	іноземні		Переваги	1. Більш високий захист від інфляції. 2. Високий ступінь контролю. 3. Фінансування високих технологій. 4. Захист з боку держави. 5. Високий рівень страхування.
Портфельні іноземні інвестиції
Технічна допомога (гранти)
Кредити іноземних банків			Недоліки	1. Важкий та довгий період залучення. 2. Необхідність гарантій. 3. Висока вартість. 4. Високі витрати на техніко-економічне обґрунтування
Позички міжнародних фінансових інституцій

Держава гарантує захист інвестицій. Під захистом інвестицій розуміють комплекс організаційних, технічних та правових заходів, спрямованих на створення умов, які сприяють збереженню інвестицій, досягненню мети внесення інвестицій, ефективній діяльності об'єктів інвестування та реінвестування, захисту законних прав та інтересів інвесторів, у тому числі права на отримання прибутку (доходу) від інвестицій.

Основним правовим документом, який регулює взаємовідносини між суб'єктами інвестиційної діяльності є договір (угода). Загальні правові, економічні та соціальні умови інвестиційної діяльності на території України визначають: Закон України “Про інвестиційну діяльність”, Закон України “Про оподаткування підприємств”, Програма розвитку інвестиційної діяльності на 2002-2010 роки, затверджена постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 2001 р. та інші нормативно-правові акти.

У процесі реформи вдалося подолати спад обсягів інвестування аграрного сектора та започаткувати позитивну динаміку інвестиційних процесів. Однак нинішні обсяги інвестицій ще далекі від задоволення потреб галузі. В сільському господарстві разом з вартістю землі зосереджено понад 40% капіталу держави, тоді як нинішній рівень його інвестиційного забезпечення задовольняє потреби галузі на 8-10%.

У процесі аграрної реформи відбулися суттєві структурні зрушення в інвестиційному забезпеченні виробництва. Реальні ринкові перетворення зумовили переорієнтацію інвестиційних ресурсів у прибуткові галузі аграрної сфери, зокрема рослинництво. В умовах організаційного становлення нових форм господарювання та невисоких обсягів інвестицій у сільське господарство вони концентруються на найпріоритетніших напрямах - технічному оновленні та переоснащенні підприємств. Випереджаючими темпами розвивається приватне інвестування, тоді як питома вага державного продовжує скорочуватися. Інвестиційні процеси активніші у прибуткових сферах сільського господарства та регіонах, що мають кращі можливості для ефективного ведення виробництва. Вирівнювання галузевих, міжрегіональних та відтворювально-технологічних пропорцій, що склалися у структурі інвестування сільського господарства є реальним резервом для зростання ефективності виробництва та нарощування виробничого напряму галузі.

13.2Оцінка ефективності виробничих інвестицій

Інвестиції у виробництво треба використовувати якомога ефективніше, всебічно обґрунтовуючи напрями використання, структуру і розміри капітальних вкладень.

Розрізняють загальну (абсолютну) і порівняльну ефективність капітальних інвестицій.

Загальна (абсолютна) економічна ефективність капітальних інвестицій характеризує загальну величину їх віддачі. У народному господарстві в цілому і окремих його галузях абсолютна економічна ефективність визначається відношенням приросту національного доходу, чистої продукції (валового доходу) до обсягу інвестицій, що зумовили цей приріст.

Коефіцієнт абсолютної економічної ефективності капітальних інвестицій у аграрних підприємствах визначають як відношення приросту прибутку, зумовленого ними, до загального обсягу інвестицій. Для оцінки економічної ефективності здійснюваних інвестицій обчислений коефіцієнт абсолютної ефективності капітальних інвестицій порівнюють з нормативним, що визначає мінімальний рівень приросту прибутку з розрахунку на грошову одиницю інвестицій. (Встановлено нормативний коефіцієнт економічної ефективності капітальних інвестицій у народне господарство - 0,14; у сільське господарство - 0,07).

Рівень абсолютної ефективності капітальних інвестицій характеризує також строк їх окупності. Цей показник обернений до коефіцієнта ефективності інвестицій.

Порівняльну економічну ефективність капітальних інвестицій визначають при виборі найкращого варіанта інвестування із застосуванням показника приведених витрат, який характеризує не лише величину інвестицій, а й розмір наступних виробничих витрат.

Приведені витрати - це сума річних виробничих витрат і капітальних інвестицій, приведених до річної розмірності відповідно до нормативного коефіцієнта ефективності.

По кожному варіанту капіталовкладень обчислюють приведені витрати, мінімум яких свідчить про найвищий рівень їх ефективності.

На основі приведених витрат розраховують також річний економічний ефект від реалізації відповідного напряму капітальних вкладень. Його визначають на основі порівняння приведених витрат за новим і базовим варіантами капіталовкладень.

Цей метод визначення порівняльної ефективності капітальних вкладень базується на припущенні, що вкладення здійснюються одноразово у повному обсязі. В іншому випадку, за умов розвинутих ринкових відносин з метою об'єктивної оцінки капіталовкладень необхідно врахувати чинник часу.

Оцінка грошей у часі зумовлена рядом обставин.

1) Перш за все, інфляцією, під дією якої гроші знецінюються з швидкістю, пропорційно її темпу. Тому не випадково в умовах інфляції процентні ставки за кредит значно зростають і розглядаються як захід, що протидіє знеціненню виданої в кредит суми грошей, оскільки остання повертається кредитору в більшому розмірі.

2) Цінність нинішніх грошей порівняно з завтрашніми зростає також через об'єктивно існуючу втрату економічної вигоди при невикористанні готівки.

3) Проценти за кредит правомірно розглядати і як плату за ризик, на який йдуть власники грошей.

Інвестиції пов'язані, з одного боку, з вкладенням коштів на тривалий строк, з іншого - з різною віддачею від них у часі.

Є два методи зіставлення інвестицій у часі - метод складних процентів і дисконтування.

Метод складних процентів дає можливість оцінити наявні гроші в майбутньому. Кількісно ця оцінка залежить від двох факторів - процентної ставки і періоду, на який ведеться розрахунок. Визначити майбутню вартість грошей (МВГ) можна за формулою:

МВГ = ПВГ х(1 + і ) ^п,

де ПВГ- поточна вартість грошей; і - процентна банківська ставка за певний період (місяць, квартал, рік); п - число періодів (місяців, кварталів, років).

Цей метод дає змогу обґрунтувати правильний вибір при інвестуванні коштів або прийняті рішень, пов'язаних з використанням готівки.

Метод дисконтування застосовується в тому разі, коли є необхідність знати, яку суму коштів потрібно вкласти у вибраний час, щоб отримати необхідну суму грошей у майбутньому. Іншими словами, за його допомогою визначається поточна в цінність грошей, коли відома їх майбутня цінність:

Для обґрунтування ефективності інвестиційних проектів найпоширенішого застосування в практиці набули такі фінансово-економічні показники, як чиста поточна вартість, внутрішня норма окупності, максимальний грошовий потік, строк окупності капіталовкладень, норма прибутку, норма беззбитковості.

Однак, доцільно зауважити, що сучасній економічній теорії та практиці відомо чимало методів оцінки інвестиційних проектів, які умовно можна поділити на дві групи: статичні та динамічні.

Статичні методи важливі для малих і середніх підприємств, оскільки вони використовуються для оцінки інвестиційних проектів, що здійснюються у межах одного року.

Динамічні методи, як правили, застосовуються для оцінки інвестиційних проектів, термін реалізації яких більше одного року. У цьому разі використовується метод обчислення чистої поточної (теперішньої) вартості та внутрішньої норми прибутку.

Відповідно всі зазначені показники умовно можна поділити на дві групи: прості (недисконтовані) й узагальнюючі (інтегральні). Прості - це показники, що розраховуються не за весь строк повного обороту активної частини основних виробничих фондів, а лише на один рік на основі недисконтованих на фактор часу даних. До недисконтованих показників відносять строк окупності і норму прибутку. Остання може визначатися за один рік або в середньому за період окупності капітальних вкладень.

Строк окупності - це такий період (у роках), який необхідний для відшкодування капітальних вкладень прибутком, одержаним завдяки здійсненню цього проекту (інвестиційний прибуток (І_П).

Його визначають за формулою:

І_П = П_Ч + А,

де П_Ч - чистий прибуток, що визначається як різниця між одержаним прибутком від реалізації продукції (послуг), виробленої завдяки проекту, і податком на прибуток та сплаченими процентами за кредит; А - амортизаційні відрахування на основні фонди, введені в дію в результаті реалізації проекту.

Інвестиційний проект є економічно вигідним, якщо строк окупності значно менший від строку служби активної частини основних виробничих фондів, а також менше від фактично досягнутого строку окупності капіталовкладень у даній галузі.

Переваги розглянутого показника полягають у тому, що він простий для визначення і має чіткий економічний зміст. Проте цей показник не враховує динаміки зміни в часі цінності одержуваних доходів, а також не дає відповіді на питання про ефективність проекту після досягнення строку окупності капіталовкладень. Тому його доцільно використовувати лише як допоміжний засіб для оцінки ступеня вигідності певного варіанта інвестицій.

Аналогічну роль відіграє і такий простий показник, як норма прибутку. Вона може розраховуватися за кожний окремо взятий рік і в середньому за всі роки окупності капіталовкладень. Цей показник елімінує істотні коливання за роками інвестиційного прибутку, а тому дозволяє об'єктивно судити про ефективність капіталовкладень у процесі порівняння рівня цього показника з фактично досягнутою на підприємствах галузі нормою прибутку (відношення прибутку до середньої вартості основних і оборотних фондів) і процентною ставкою за довгостроковий кредит. Для розглянутого показника характерні ті самі недоліки, що й для показника строку окупності капіталовкладень.

Для оцінки ступеня ризику здійснення інвестиційного проекту розраховують норму беззбитковості

,

де П_В - постійні витрати; ТП - вартість реалізованої продукції; З_В - обсяг змінних витрат.

Економічний зміст показника норми беззбитковості (Н_Б) полягає в тому, що він вказує, при якій частці обсягу реалізації продукції досягається беззбитковість виробництва.

Інвестиційний проект вважається тим надійнішим, чим менша норма беззбитковості. Із збільшенням постійних і змінних витрат при стабільному обсязі продажу цей показник зростає, що робить проект не захищеним до зниження попиту на продукцію. Водночас зростання виробництва і реалізації продукції при стабільних постійних витратах і пропорційному підвищенні змінних витрат підвищує норму беззбитковості, а отже, знижує ступінь ризику підприємства в умовах ринкової невизначеності.

Переваги цього показника полягають у тому, що за його допомогою можна оцінити альтернативні інвестиційні проекти для розв'язання одного і того самого господарського завдання, або один і той самий проект при різних модифікаціях технології виробництва, зміни обсягу продажу, проектної потужності, тобто факторів, що призводять до змін основних параметрів, за якими визначається норма беззбитковості.

Найважливішим інтегральним фінансово-економічним показником, що дає змогу оцінити ефективність проекту протягом усього періоду завершення повного обороту активної частини основних виробничих фондів є показник чистої поточної вартості (ЧПВ). Він визначається як різниця між сукупними доходами (теперішньою (поточною) вартістю - вартість майбутніх доходів нині, яка обчислюється множенням грошового потоку за кожний рік на так званий відсотковий чинник теперішньої вартості відповідного року за дисконтованою ставкою) і сукупними витратами, взятими за весь період економічного життя інвестицій і дисконтними в кожному році на фактор часу. Ефективнішим вважається проект, який забезпечує максимум ЧПВ, оскільки при цьому досягається найвища доходність власників інвестицій у довгостроковому періоді.

Вузловим питанням визначення ЧПВ є вибір дисконтної ставки, на основі якої розраховуються коефіцієнти дисконтування за роками періоду економічного життя інвестицій. Ставка дисконту (капіталізації) - це процентна ставка, що характеризує, по суті, норму прибутку, відносний показник мінімального щорічного доходу інвестора, на який він сподівається. Як правило, дисконтна ставка береться на рівні фактичної процентної ставки на довгостроковий кредит на ринку капіталів. Однак враховуючи, що вітчизняний ринок капіталів перебуває у фазі становлення, поки що єдиного орієнтиру для вибору дисконтної ставки не існує. При нестабільній економіці дисконтна ставка може збільшуватися порівняно з фактичним рівнем процентної ставки на довгостроковий кредит і досягнутої підприємством норми прибутку на власний капітал з тим, щоб врахувати темп інфляції.

Для розрахунку коефіцієнтів дисконтування грошових потоків (грошовий потік - це показник, що характеризує ступінь так званої ліквідності підприємства, цей показник складається з чистого доходу підприємства та безготівкових витрат (зокрема амортизаційних відрахувань)) за роками періоду економічного життя інвестицій використовується формула

,

де дс -дисконтна ставка, %; і - рік, на який розраховується коефіцієнт дисконтування.

Якщо ЧПВ має позитивне значення, це свідчить, що рентабельність інвестицій перевищує прийняту в розрахунках дисконтну ставку. Такий проект вважається ефективним. Ступінь ефективності тим вищий, чим більший розмір ЧПВ. За умови, що ЧПВ дорівнює нулю, рентабельність проекту збігається з рівнем дисконтної ставки, і він вважається прийнятним для практичного застосування. Коли ЧПВ має від'ємне значення, рентабельність інвестицій нижча за дисконтну ставку, що є свідченням неефективності цього варіанта капіталовкладень і підставою для відмови від нього.

Важливим оціночним показником інвестицій є внутрішня норма окупності, яка показує точний рівень рентабельності інвестицій (проекту).

За економічним змістом внутрішня норма окупності являє собою коефіцієнт дисконтування, при якому ЧПВ дорівнює нулю, а поточна величина надходжень за проектом збігається з поточною сумою інвестицій (поточна величина притоків дорівнює поточній величині відтоків).

Внутрішню норму окупності (внутрішня норма прибутку) можна визначити двома способами. Перший з них полягає в пошуку такої дисконтної ставки, при якій ЧПВ дорівнює або близька до нуля. Якщо в процесі такого пошуку ЧПВ має позитивне значення, дисконтна ставка підвищується доти, поки не буде одержана ЧПВ заданої величини. Якщо при цьому одержано мінімальне від'ємне значення ЧПВ, внутрішня норма окупності визначається як середня величина двох дисконтних ставок, при яких одержані мінімальні позитивне і від'ємне значення чистої поточної вартості.

Для більш точного розрахунку цього показника (ВНО) можна скористатися іншим способом, що ґрунтується на використанні формули лінійної інтерпретації:

,

де - дисконтні ставки, при яких одержано відповідно мінімальне позитивне й мінімальне від'ємне значення ЧПВ (дс₁ і дс₂ не повинні відрізнятися більш ніж на два процентних пункти);

П_ЗН, В_ЗН - відповідно позитивне і від'ємне значення ЧПВ. У формулу П_ЗН і В_ЗН беруться лише з позитивним знаком.

Для оцінки ефективності інвестиційного проекту застосовується показник індексу доходності (прибутковості) (ІД), який визначається як відношення дисконтних грошових доходів до інвестиційних витрат.



де ДД - загальна сума дисконтованого доходу за весь термін реалізації проекту; КВ - інвестиційні витрати на реалізацію інвестиційного проекту.

Економічна ефективність інвестицій у сільськогосподарське виробництво значною мірою залежить від строків введення в дію і освоєння основних фондів та досягнення проектних показників (урожайність сільськогосподарських культур, продуктивності тварин, собівартості продукції тощо). Поряд з цим необхідно враховувати також позитивний вплив капітальних вкладень на економічний і соціальний розвиток сільського господарства, включаючи охорону навколишнього середовища.

13.3 Сукупність чинників, що впливають на рівень ефективності інвестицій

Рівень ефективності використання капітальних вкладень значною мірою залежить від сукупності різноманітних організаційно-економічних чинників. Без ретельного врахування сучасних ринкових умов господарювання неможливо досягти максимальної прибутковості інвестування виробництва та інших сфер діяльності підприємства. Найбільш істотний вплив на ефективність капітальних вкладень справляють групи чинників, що визначають структуру і тривалість інвестиційно-відтворювальних процесів, ефектоутворюючу спроможність економічних методів управління ними з боку відповідних господарюючих суб'єктів.

На рівень ефективності інвестицій великою мірою впливає інвестиційний клімат держави. Це низка політичних, правових, економічних та соціальних умов, що забезпечують інвестиційну діяльність вітчизняних та іноземних інве-сторів та сприяють їй. Сприятливий інвестиційний клімат має забезпечити захист інвестора від інвестиційних ризиків (непередбачених фінансових втрат капіталу та доходів). Сукупність інвестиційних ризиків всебічно характеризує інвестиційний клімат від найменш сприятливого до найсприятливішого.

Одним з найважливіших чинників, що впливає на поліпшення інвестиційного клімату й ефективне використання капітальних вкладень, є рівень розвитку продуктивних сил країни. Оскільки основні джерела інвестицій формуються у виробництві, то, звичайно, велике значення має зростання внутрішнього валового продукту (ВВП) та національного доходу, що спрямовується на нагромадження.

До чинників, що забезпечують зниження ризиків для інвесторів в Україні та підвищення ефективності капітальних вкладень, належать:

-- рівень розвитку продуктивних сил та стан ринку інвестицій;

-- правове поле держави (законодавча база);

-- політична воля всіх гілок влади;

-- стан фінансово-кредитної системи;

-- статус іноземного інвестора;

-- інвестиційна активність населення.

Країною, в якій вітчизняний інвестор практично не вкладає кошти у розвиток виробництва, не зацікавиться й іноземний інвестор. Тому важливе значення має державна підтримка реалізації інвестиційних проектів розвитку пріоритетних виробництв, а також впровадження економічних регуляторів активізації внутрішньої інвестиційної політики.

Питання для самоконтролю

1. Розкрити суть інвестицій та інвестиційної діяльності аграрних підприємств.

2. Навести класифікацію інвестицій.

3. Розглянути об'єкти і суб'єкти інвестиційної діяльності. Навести характеристику учасників інвестиційної діяльності.

4. Пояснити роль держави у інвестиційній діяльності підприємств.

5. Охарактеризувати структуру інвестицій та основні джерела фінансування інвестицій.

6. Дати оцінку економічної ефективності виробничих інвестицій. Назвати основні чинники підвищення ефективності формування і використання виробничих інвестицій.

7. Охарактеризувати джерела фінансування інвестицій підприємств.

8. Охарактеризувати роль зовнішніх джерел інвестування у розвитку підприємств.

9. Пояснити суть загальної економічної ефективності капітальних вкладень.

10. Пояснити суть порівняльної економічної ефективності капітальних вкладень.

11. Обґрунтувати необхідність та назвати методи зіставлення інвестицій у часі.

12. Навести характеристику показника „ставка дисконту” та пояснити мету застосування та механізм визначення.

13. Назвати прості показники ефективності інвестиційного проекту та навести методику їх визначення.

14. Назвати інтегральні показники ефективності інвестиційного проекту та навести методику їх визначення.

15. Пояснити визначення ефективності проекту методом чистої поточної вартості (ЧПВ).

16. Назвати основні фактори підвищення ефективності використання інвестицій у виробництві.



Список літератури:

1. Закон України „Про інвестиційну діяльність" від 18 вересня 1991 року № 1560-ХІІ

2. Андрійчук В.Г.Економіка аграрних підприємств. - К.: КНЕУ, 2002. - С.374 - 396

3. Волков О.И. Экономика предприятия: Учебник. - Москва: ИНФРА - М. - 2000. - С. 344 - 363

4. Економіка підприємства: Підручник/ за заг. ред. И.М.Петровича. - Львів: «Новий Світ - 2000», 2004.-С.490-516

5. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб.- К.: Знання, 2004.- С. 187 - 235.

6. Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. - К.: КНЕУ, 2000. - С.157- 202

7. Шваб Л.І. Економіка підприємства: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Каравела, 2004.- С. 195-219

8. Швиденко Г.О., Покропивний С.Ф. Економіка підприємства. - К.: КНЕУ, 2000. - 248 с.



Завдання, вправи, тести

Завдання 13.1:

Виберіть правильний варіант відповіді:

1.Величина чистих капітальних інвестицій визначається як

а)величина валових капітальних інвестицій, зменшена на розмір амортизаційних відрахувань

б)загальна сума одноразових витрат капіталу на просте і розширене відтворення основних фондів

в)величина амортизаційних відрахувань, які використовуються на просте відтворення основних фондів

2.Інвестиційна діяльність підприємства може здійснюватися за рахунок:

а) власних фінансових ресурсів

б) позичкових фінансових коштів

в) бюджетних інвестиційних асигнувань

г) усі відповіді вірні

Завдання 13.2:

Підприємство розробляє інвестиційний проект, реалізація якого в практиці господарювання впродовж чотирьох років може забезпечити грошові доходи, що дорівнюють відповідно 6000, 4000, 3000, 2000 грн.

Чи є прийнятним економічно цей проект, якщо дисконтна ставка встановлена на рівні 10 %, а початкові інвестиції дорівнюють 9000 грн.



Розділ 14. ІННОВАЦІЙНА ДІЯЛЬНІСТЬ ПІДПРИЄМСТВ

14.1 Загальна характеристика інновацій та інноваційної діяльності підприємств

14.2 Здійснення інновацій підприємствами на основі НТП і НТР

14.3 Класифікація інновацій

14.4 Інноваційний менеджмент та фінансова підтримка інноваційної діяльності підприємств.

14.5 Вплив новацій на виробництво, господарську і підприємницьку діяльність суб'єктів господарювання

14.6 Пріоритетні напрямки інноваційної діяльності в Україні

Ключові слова та терміни

­ новація

­ нововведення

­ інновації

­ інноваційний процес

­ інноваційна діяльність

­ інноваційне підприємство

­ інноваційна політика

­ науково-технічний прогрес

­ інноваційний менеджмент

­ реінжиніринг

14.1 Загальна характеристика інновацій та інноваційних процесів

Усю сукупність процесів (явищ), що відбуваються на підприємствах різних галузей народного господарства, можна умовно поділити на дві групи - традиційні та інноваційні. Традиційні процеси (явища) характеризують звичайне функціонування народного господарства, його галузей і підприємств, а інноваційні - розвиток останніх на якісно новому рівні. Відповідно інноваційні процеси у ринкових умовах господарювання у розвитку економіки будь-якої галузі народного господарства мають вирішальне значення.

Процеси оновлення пов'язані з ринковими відносинами. Основна маса інновацій реалізується в ринковій економіці підприємницькими структурами як засіб вирішення виробничих, комерційних завдань, як надзвичайно важливий фактор забезпечення стабільності їх функціонування, економічного зростання і конкурентоспроможності.

Протягом тривалого періоду, коли економіка функціонувала й розвивалася переважно за рахунок екстенсивних факторів, у виробництві домінували традиційні еволюційні процеси. Оскільки екстенсивні фактори практично себе вичерпали або стали економічно невигідними, розвиток та інтенсифікація сучасного виробництва мають базуватися переважно на нових рішеннях у галузях технології, техніки, організаційних форм і методів господарювання. Опрацювання, прийняття та реалізація таких рішень і становлять зміст інноваційних процесів.

У загальному розумінні інноваційні процеси, що мають місце в будь-якій складній виробничо-господарській системі, є сукупністю прогресивних, якісно нових змін, що безперервно виникають у часі та просторі.

Започатковується інноваційний процес інноваційною ідеєю вирішення певного проблемного питання у будь-якій сфері діяльності. Відповідно до рис. 1. наступною ланкою інноваційного процесу є новація. Результатом інноваційних процесів є новації, а запровадження їх у господарську практику (у виробництво) визнається за нововведення. Лише успішні нововведення є інноваціями.

Рис.1. проц

Рис.14.1 Схема інноваційного процесу

Правові, економічні і організаційні засади державного регулювання інноваційної діяльності в Україні визначає Закон України „Про інноваційну діяльність” від 4 липня 2002 року, згідно якого:

Інновації - це новостворені (застосовані) і (або) вдосконалені конкурентоздатні технології, продукція або послуги, а також організаційно технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери.

Інноваційні процеси започатковуються певними галузями науки, а завершуються у сфері виробництва, сприяючи прогресивним змінам останнього.

Для ефективного функціонування економіки потрібно, щоб новини запроваджувалися на макрорівні шляхом прогресивних міжгалузевих структурних зрушень і якісних змін у стані продуктивних сил. На мікрорівні завдяки нововведенням підприємства при необхідності істотно збільшують виробництво продукції, поліпшують її якість, досягають необхідної стабільності в результаті пом'якшення впливу несприятливих природних умов, істотно підвищують продуктивність праці, забезпечують економію ресурсів і, насамперед, енергоносіїв, а також охороняють довкілля, успішно вирішують соціальні питання, пов'язані з докорінною зміною умов праці, життя і побуту людей на селі.

Щоб досягти вищої ефективності сільськогосподарського виробництва, забезпечити конкурентоспроможність продукції аграрні підприємства здійснюють інноваційну діяльність.

Інноваційна діяльність - це діяльність, що спрямована на використання й комерціалізацію результатів наукових досліджень та розробок і зумовлює випуск на ринок нових конкурентноздатних товарів та послуг (згідно з законодавством України).

Суб'єктами інноваційної діяльності можуть бути:

­ фізичні та юридичні особи України;

­ фізичні та юридичні особи іноземних держав;

­ особи без громадянства;

­ об'єднання юридичних та фізичних осіб, які провадять в Україні інноваційну діяльність і (або) залучають майнові й інтелектуальні цінності, вкладають власні чи запозичені кошти в реалізацію в Україні інноваційних проектів.

Підприємство будь-якої форми власності, в якому понад 70 відсотків обсягу продукції (у грошовому вимірі) за звітний період є інноваційні продукти або інноваційна продукція визнається інноваційним підприємством.

Об'єктами інноваційної діяльності є:

­ інноваційні програми і проекти;

­ нові знання та інтелектуальні продукти;

­ виробниче обладнання та процеси;

­ інфраструктура виробництва і підприємництва;

­ організаційно-технічні рішення виробничого, адміністративного, комерційного або іншого характеру, що істотно поліпшують структуру та якість виробництва і (або) соціальної сфери;

­ сировинні ресурси, засоби їх видобування і переробки;

­ товарна продукція;

­ механізми формування споживчого ринку і збуту товарної продукції.

Законодавство України у сфері інноваційної діяльності базується на Конституції України і складається із законів “Про інноваційну діяльність”, “Про пріоритетні напрями інноваційної діяльності в Україні”, “Про інвестиційну діяльність”, “Про наукову і науково-технічну експертизу”, “Про спеціальний режим інвестиційної та інноваційної діяльності технологічних парків”, Постанови Верховної Ради України “Про Концепцію науково-технологічного та інноваційного розвитку України”, Постанови Кабінету Міністрів України “Про заходи щодо підтримки інноваційно-інвестиційних проектів” та інших законодавчих актів, що регулюють суспільні відносини у цій сфері.

У нинішній період ринкових відносин інноваційні процеси стали основою розвитку будь-якої галузі народного господарства. Вони є передумовою розвитку економіки в майбутньому.

14.2 Здійснення інновацій підприємствами на основі НТП і НТР

Потенційні можливості здійснення інновацій, інноваційних процесів та інноваційної діяльності на підприємствах визначаються передусім науково-технічним прогресом та науково-технічною революцією, а також їх досягненнями у галузях науки і техніки. На сучасному етапі всі аспекти економічного зростання і соціального досягнення людства тісно пов'язані з науково-технічним прогресом, що ґрунтується на пізнанні природи і суспільства, застосуванні законів їх розвитку у виробництві. Науково-технічний прогрес включає в себе:

­ фундаментальні і прикладні дослідження проблем природознавства і розвитку суспільства;

­ доведення результатів дослідження до науково-технічних розробок, інженерних рішень виробництва і практичного застосування;

­ організацію на базі науково-технічних розробок і інженерних рішень виробництва нової техніки, яка дозволяє вирішити комплекс соціальних і економічних завдань, які стоять перед кожним підприємством;

­ вдосконалення технічних засобів, форм і методів організації праці, виробництва і управління;

­ розширення сфери застосування нової і прогресивної техніки і організації виробництва, технічне переозброєння на цій основі всього народного господарства;

­ вдосконалення на науковій основі структури матеріального виробництва з метою реалізації науково-технічного прогресу, підвищення ефективності виробництва та ін.

Науково-технічний прогрес - це складне і багатогранне явище, зміст якого можна визначити як постійний процес створення нових і вдосконалення існуючих знарядь і предметів праці, технологій виробництва, його організації і управління з метою досягнення більшого економічного і соціального ефекту.

НТП можна тлумачити також як процес нагромадження та практичної реалізації нових наукових і технічних знань, цілісну циклічну систему “наука - техніка - виробництво”, що охоплює кілька стадій: фундаментальні теоретичні дослідження; прикладні науково-дослідні роботи; дослідно-конструкторські розробки; освоєння технічних нововведень; нарощування виробництва нової техніки до потрібного обсягу, її застосування протягом певного часу; техніко-економічне, екологічне й соціальне старіння виробів, їхня постійна заміна новими, ефективними зразками.

НТП властиві еволюційні та революційні форми вдосконалення технологічних методів і засобів виробництва, кінцевої продукції. До еволюційних форм НТП відносять: поліпшення окремих техніко-експлуатаційних параметрів виробів чи технології їхнього виготовлення; модернізацію або створення нових моделей машин, обладнання, приладів і матеріалів у межах того самого покоління техніки. До революційних форм - зміну поколінь техніки й кінцевої продукції; виникнення принципово нових науково-технічних ідей, загально-технічні революції, у процесі яких здійснюється масовий перехід до нових поколінь техніки в провідних галузях виробництва.

Науково-технічна революція відбиває докорінну якісну трансформацію суспільного розвитку на засаді новітніх наукових відкривань, що справляють революціонізуючий вплив на зміну знарядь і предметів праці, технології, організації та управління виробництвом, характер трудової діяльності людей.

В агропромисловому комплексі НТП здійснюється за такими основними напрямами: технічним, технологічним, агрохімічним, біологічним і організаційно-економічним. Кожний з них охоплює широке коло конкретних проблем, розробка яких відкриває перед підприємствами широкі можливості для подальшого вдосконалення виробництва, збільшення обсягу продажу товарів вищої якості і одержання більших прибутків.

У ринковій економіці створюється адекватний її вимогам механізм науково-технічного прогресу, основними рисами якого є високий ступінь свободи вибору напряму наукових досліджень і запровадження у виробництво їх досягнень; прийняття на себе науковими установами і підприємствами ризику від можливих негативних економічних результатів у процесі наукових розробок та їх реалізації в практику; конкуренція між розробниками у виборі наукових підходів, шляхів і методів розв'язання народногосподарських і соціальних проблем; децентралізований характер формування політики ведення науково-дослідних і дослідно-конструкторських робіт, відповідно до якого весь інноваційний цикл відбувається в поєднанні приватнопідприємницької діяльності підприємств у галузі науково-технічного прогресу з державною діяльністю.

Основні завдання НТР -- прискорений розвиток пріоритетних галузей народного господарства, механізація та автоматизація трудомістких процесів, підвищення продуктивності праці й ефективність всього виробництва.

Зміст сучасної науково-технічної революції найбільш повно розкривається через її особливості. До визначальних з них належать:

­ досягнення науки - втілення наукових знань у людині, технології і техніці, безпосередній вплив науки на матеріальне виробництво та інші сфери діяльності суспільства;

­ новий етап суспільного поділу праці, який відбувається завдяки перетворенню науки в пріоритетну сферу соціально-економічної діяльності, що набуває масового характеру;

­ скорочення проміжку часу від нового наукового відкриття до його практичного використання, що підтверджується прискоренням темпів розвитку сучасної науки і техніки;

­ інтеграція науки з виробництвом, а також різних галузей в межах науки з метою прискорення і підвищення ефективності всіх сучасних напрямків науково-технічного прогресу;

­ якісне перетворення всіх елементів процесу виробництва: засобів праці (революція у виробництві робочих машин, поява керуючих машин, перехід до автоматизованого виробництва), предметів праці (створення нових матеріалів з наперед заданими властивостями; використання нових, потенційно невичерпних джерел енергії), самої праці (трансформація її характеру та змісту, збільшення в ній частки творчих елементів).

НТП у ринкових умовах має великий вплив на вирішення соціально-економічних проблем.

У пореформений період постійно зростає інтерес нових господарів до найсучасніших досягнень науково-технічного прогресу, спроможних забезпечити прискорене і вагоме нарощування сільськогосподарського виробництва, зростання його ефективності. Аграрні формування, які активно використовують наукові розробки, досягають високих кількісних і якісних результатів. У подальшому, у міру фінансового зміцнення сільськогосподарських товаровиробників, інноваційні процеси набудуть ще більшого поширення і вирішальною мірою визначатимуть результативність аграрного сектора.

14.3 Класифікація інновацій

За своїм характером інноваційна діяльність є однією з форм інвестиційної діяльності, що здійснюється з метою запровадження досягнень науково-технічного прогресу в виробництво і соціальну сферу.

За своїм характером інноваційні процеси, новації й нововведення поділяються на взаємозв'язані види.

Технічні новації і нововведення проявляються у вигляді нової продукції, технології її виробництва, засобів виробництва.

Організаційні нововведення охоплюють нові методи й форми організації всіх видів діяльності підприємств та інших ланок суспільного виробництва.

Економічні - методи господарського управління наукою та виробництвом через реалізацію функцій прогнозування і планування, фінансування, ціноутворення, мотивації і оплати праці, оцінки результатів діяльності.

Соціальні - різні форми активізації людського чинника (професійна підготовка та підвищення кваліфікації персоналу, стимулювання творчої діяльності; поліпшення умов і постійне підтримування високого рівня безпеки праці, охорона здоров'я людини та охорона довкілля тощо);

Юридичні - нові і змінені закони та різноманітні нормативно-правові документи, що визначають і регулюють усі види діяльності підприємств та організацій.

Екологічні - впровадження заходів для охорони навколишнього середовища.

Деякі економісти пропонують виділити окремо в класифікації так звані інфраструктурні інновації (фінансові, консалтингові, маркетингові, інформаційно-комунікативні, освітні тощо).

Досить обґрунтованою і переконливою є класифікація інновацій за окремими ознаками (рис.14.2).

Між окремими видами інноваційних процесів існує відносно тісний взаємозв'язок. Технічні новації зумовлюють передовсім відповідні організаційні нововведення, а останні потребують, як правило, певних змін в економічному механізмі діяльності підприємств.

Уточнення поняття інновацій та їх типів за вищевказаними ознаками дозволить вибрати правильну стратегію розвитку підприємства-інноватора, яка залежить від домінуючого типу інновацій; побудувати економічні механізми та організаційні форми управління (що є наслідком обрання стратегії); змоделювати поведінку підприємства щодо реалізації своєї інноваційної продукції на ринку.

3

1

Рис.14.2 Класифікація інновацій

14.4 Інноваційний менеджмент та фінансова підтримка інноваційної діяльності підприємств

Науково-відтворювальні процеси загалом й такі їх складові, як інноваційна діяльність та інноваційні процеси потребують особливих регулювання, підтримки, мотивації, наполегливості в досягненні їх завершення в діючому виробництві та на ринку. Все це може бути забезпечено проведенням відповідної політики (науково-технічної та інноваційної) в макроекономіці, регіонах, галузях, корпораціях, на окремих підприємствах за допомогою менеджменту й, зокрема, - інноваційного менеджменту.

Інноваційний менеджмент - це особлива управлінська діяльність, спрямована на одержання економічних, соціальних та екологічних результатів функціонування соціально-економічних систем шляхом створення (придбання) та переважного використання у виробничо-комерційній діяльності інновацій в якості основних продуктів, а також факторів ефективної праці.

Статистичні дані свідчать про постійне зниження частки інноваційно активних промислових підприємств в Україні. Протягом 1999 - 2002 р.р. спостерігається щорічне зниження цього показника в середньому на 4,1%. Зазначені негативні тенденції характерні і для підприємств АПК. Так, у 2000 році 971 підприємство АПК впроваджувало інновації у своїй діяльності, а в 2003 році їх кількість скоротилася на 29,5 % і становила 684 підприємства.

Протягом останніх років простежуються дві тенденції: з одного боку, незначне збільшення обсягу сукупних витрат на дослідження і розробки в абсолютному вираженні, а з другого - зниження значення цього показника у відносному вираженні (у відсотках до ВВП), що свідчить про відставання темпів зростання витрат на проведення досліджень і розробок від темпів зростання ВВП. Якщо у 1999 році сукупні витрати на дослідження й розробки становили 0,14% ВВП, то у 2002 році - тільки 0,08%, тобто на 0,06 пункта менше. Для порівняння: у 2002 році в середньому в країнах ЄС аналогічний показник становив 1,85%, у США - 1,98%, а у Японії - 2,18%.

Однією з умов забезпечення в Україні сталого розвитку є досягнення значно вищого рівня інноваційної активності підприємств. Тому об'єктивно виникає необхідність здійснення державного регулювання інноваційної діяльності суб'єктів господарювання.

Відношення держави до використання інновацій для вирішення основних завдань соціально-економічного розвитку виражає інноваційна політика. Вона проявляється в діяльності державних органів, владних структур по визначенню, організаційно-управлінському та ресурсному забезпеченню досягнення цілей перетворення продуктів наукової й науково-технічної діяльності в інновації та переводу господарських систем на інноваційний тип розвитку.

Головною метою державної інноваційної політики є створення соціально-економічних, організаційних і правових умов для ефективного відтворення, розвитку й використання науко-во-технічного потенціалу країни, забезпечення впровадження сучасних екологічно чистих, безпечних, енерго- та ресурсозберігаючих технологій, виробництва та реалізації нових видів конкурентноздатної продукції.

Основними принципами державної інноваційної політики є:

­ орієнтація на інноваційний шлях розвитку економіки України;

­ визначення державних пріоритетів інноваційного розвитку;

­ формування нормативно-правової бази у сфері інноваційної діяльності;

­ створення умов для збереження, розвитку і використання вітчизняного науково-технічного та інноваційного потенціалу;

­ забезпечення взаємодії науки, освіти, виробництва, фінансово-кредитної сфери у розвитку інноваційної діяльності;

­ ефективне використання ринкових механізмів для сприяння інноваційній діяльності, підтримка підприємництва у науково-виробничій сфері;

­ здійснення заходів на підтримку міжнародної науково-технологічної кооперації, трансферу технологій, захисту вітчизняної продукції на внутрішньому ринку та її просування на зовнішній ринок;

­ фінансова підтримка, здійснення сприятливої кредитної, податкової і митної політики у сфері інноваційної діяльності;

­ сприяння розвиткові інноваційної інфраструктури;

­ інформаційне забезпечення суб'єктів інноваційної діяльності;

­ підготовка кадрів у сфері інноваційної діяльності.

Важливою складовою підтримки суб'єктам інноваційної діяльності для виконання ними інноваційних проектів є фінансова підтримка, яка може бути надана шляхом:

1) повного безвідсоткового кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

2) часткового (до 50%) безвідсоткового кредитування проектів за умови залучення до фінансування проекту решти необхідних коштів виконавця проекту або інших суб'єктів інноваційної діяльності;

3) повної чи часткової компенсації відсотків, сплачених суб'єктами інноваційної діяльності комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

4) надання держаних гарантій комерційним банкам, що здійснюють кредитування пріоритетних інноваційних проектів;

5) майнового страхування реалізації інноваційних проектів у страховиків відповідно до Закону України „Про страхування”.

Джерелами фінансової підтримки інноваційної діяльності є:

­ кошти Державного бюджету України;

­ кошти місцевих бюджетів;

­ власні кошти спеціалізованих державних і комунальних інноваційних фінансово-кредитних установ;

­ власні чи запозичені кошти суб'єктів інноваційної діяльності;

­ кошти будь-яких фізичних і юридичних осіб;

­ інші джерела, не заборонені законодавством України.

Однією з найбільш ефективних інновацій в управлінській справі за останні роки став реінжиніринг. Зараз надзвичайно популярним у проектуванні ділових процесів став реінжиніринг бізнесу.

Реінжиніринг - це фундаментальне переосмислення і радикальна перебудова бізнесу з метою поліпшення таких важливих показників, як вартість продукції, якість продукції, рівень сервісу, фінансовий стан фірми, маркетинг, побудова інформаційних систем та ін.

Реінжинірингу притаманні такі основні властивості:

­ відмова від застарілих правил і підходів та початок ділового процесу ніби з „чистого листа”. Це дозволяє подолати негативний вплив застарілих господарських догм, які давно склались;

­ нехтування діючими системами, структурами і процедурами та радикальна зміна способів господарської діяльності - якщо неможливо переро-бити своє ділове середовище, то можна переробити свій бізнес,

­ забезпечення значних змін показників діяльності (вони на порядок відрізняються від попередніх).

Реінжиніринг застосовується в трьох основних ситуаціях:

По-перше, в умовах, коли фірма знаходиться в стані глибокої кризи. Ця криза може виражатись у явно неконкурентному (дуже високому) рівні витрат на виробництво, різкому зниженні попиту на продукцію фірми і т.п.

По-друге, в умовах, коли сучасне (поточне) положення фірми може бути визнано задовільним, однак прогнози її діяльності є несприятливими (невтішними). Фірма зіштовхується з небажаними для себе тенденціями у сфері конкурентоспроможності, прибутковості, рівня попиту на продукцію і т.д. Тут фірма реагує на негативні зміни факторів впливу, поки вони не набули ще фатального для неї характеру.

По-третє, реалізацією можливостей реінжинірингу займаються благополучні, швидкозростаючі та прогресивні організації, їх завдання полягає у прискореному нарощуванні відриву від найближчих конкурентів і створенні унікальних конкурентних переваг. Застосування реінжинірингу в цій ситуації є кращим варіантом ведення бізнесу.