Економіка аграрного підприємства

Витрати, що здійснюються для підтримання об'єкта в придатному для використання стані та одержання первісне визначеного розміру майбутніх економічних вигод від його використання, включаються до складу витрат звітного періоду.

За необхідності підприємство може здійснювати переоцінку нематеріальних активів за їх справедливою вартістю. Проте така переоцінка можлива лише по тих нематеріальних активах, по яких існує активний ринок.

Активний ринок - ринок, якому притаманні наступні умови:

- предмети, що продаються та купуються на цьому ринку, є однорідними;

- у будь-який час можна знайти зацікавлених продавців і покупців;

- інформація про ринкові ціни є загальнодоступною.

Основні ситуації, в яких облік та оцінка вартості нематеріальних активі необхідні.

1. З метою обліку чи аналізу:

- Встановлення ціни на товари, що виготовляються з використанням нематеріальних активів. Оцінка потрібна для складання калькуляції витрат на певні види продукції та встановлення на цій основі нижньої межі реалізаційної ціни на продукцію, яка містить нематеріальні активи. Але при цьому можна визначити не тільки нижню межу ціни. Наприклад, використання ефективного товарного знаку чи доброї ділової репутації фірми дає змогу підвищити роздрібні ціни в середньому на 15-30%.

- Страхування об'єктів нематеріальних активів. Знання дійсної вартості нематеріальних активів необхідне при страхуванні майна, що втілює інтелектуальну власність, а також для підвищення професійної відповідальності працівників, які працюють з нематеріальними активами.

- Розрахунок винагороди для працівників, що створили нематеріальні активи. Проблема полягає в тому, що на підприємстві, де створюється нематеріальний актив, при виплаті винагороди авторам, безперечно, враховується вартість створеного об'єкта. Часто, навпаки, виникає інша ситуація, коли продається складна наукомістка продукція, у цьому разі було б справедливо відраховувати частину прибутку на користь організації, що брала участь у розробленні нематеріальних активів, які лягли в основу цієї продукції.

- Аналіз ефективності роботи підприємства, яке створює чи використовує нематеріальні активи. Відомо, що для найповнішого розкриття ефективності діяльності певної фірми потрібно адекватно провести оцінку всіх її активів.

- Визначення прибутку від вживання нематеріального активу в господарській діяльності.

- Облік об'єктів нематеріального активу на балансі підприємства. Кожного такого разу для правильного віднесення всіх цих сум на відповідні бухгалтерські рахунки потрібна їх вартісна оцінка. Може бути три джерела виникнення таких об'єктів, а саме: вони можуть створюватися за рахунок власних ресурсів підприємства; вони можуть з'являтися за рахунок коштів замовника; ці об'єкти можуть виникати за кошти третіх осіб чи бути купленими у них.

- Відображення вартості нематеріальних активів у собівартості продукції.

- Оцінку інвестиційних проектів, Визначення абсолютної та відносної частки нематеріальних активів - обов'язкова умова для точного прорахунку ефективності інвестиційного проекту.

2. З метою аналізу прибутку від використання нематеріальних активів:

- Визначення бази оподаткування. Відомі випадки, коли великі корпорації, правильно оформлюючи свої права на нематеріальні активи, добивались знижок податків на прибуток. У цілому подібне зниження податку може досягати приблизно 60%.

- Вибір оптимального варіанта використання нематеріального активу (проблема власного використання чи реалізації системи ліцензій та договорів).

- Фінансове забезпечення оновлення виробничих засобів. Наявність адекватної оцінки нематеріального активу дає можливість сформувати значно більшу фінансову базу для заміни застарілих засобів.

- Зменшення витрат, пов'язаних із незаконним використанням не матеріальних активів та з їх експортом.

3. З метою відображення вартості нематеріальних активів у статутному фонді фірм:

- Збільшення вартості статутного капіталу для підвищення шансів на отримання кредитів.

- Точний облік вкладів до статутного капіталу.

- Правильний розподіл часток вкладів за спільне інвестування.

- Переоцінка структури та розміру статутного капіталу.

- Випуск акцій функціонуючими підприємствами.

3. Для зміни форми та суб'єкта-власника.

- Реорганізація (в тому числі приватизація), ліквідація, банкротство підприємства.

- Продаж підприємства з аукціону або в конкурсному порядку (в тому числі в процесі виконання рішень арбітражних або судових органів).

- Приватизація об'єктів науково-технічної сфери може супроводжуватися переоформленням авторських свідоцтв, які належать державі, на патенти, котрі є власністю конкретної фізичної або юридичної особи (що потребує урахування вартості об'єкта інтелектуальної власності).

- Купівля або продаж прав на нематеріальні активи.

- Надання франшизи або здійснення лізингу (що передбачають використання нематеріального активу).

- Визначення вартості нематеріального активу, запропонованого як застава.

5. З метою вирішення організаційно-правових питань, пов'язаних із нематеріальними активами.

- Обґрунтування вартості нематеріального активу в процесі судово-арбітражних суперечок, пов'язаних із незаконним його використанням.

- Обґрунтування вартості нематеріальних активів під час судово-арбітражних суперечок, пов'язаних із неправильною виплатою авторської винагороди.

- Виконання постанови судових органів.

- Оцінка нематеріальних активів згідно міжнародних стандартів здійснюється за витратним, прибутковим (дохідним) та ринковим методами (рис. 6.3).

Основна мета оцінки - визначення основного потоку задаткового прибутку, який забезпечує передові високоефективні технологічні процеси та виробництво сучасної конкурентоспроможної продукції, а також введення в бухгалтерський облік як нематеріального активу.

Витратний підхід оцінки вартості інтелектуальної власності передбачає, що потенційний покупець (користувач) володіє відповідною інформацією (кошторисом витрат) про предмет купівлі. При цьому підході використовують:

3

1

Рис. 6.3 Методи оцінки нематеріальних активів підприємства [6, с.108]

Метод первісних витрат. Вартість об'єктів права інтелектуальної власності (нематеріальні активи), що визначається цим методом, базується на фактично здійснених витратах на їх створення, інформація міститься в бухгалтерській звітності підприємства. У разі необхідності раніш зроблені витрати можуть бути скориговані з урахуванням часу створення оцінюваного об'єкта та реальних умов господарської діяльності підприємства (метод приведених витрат).

PV = ?PV₀ + Rev - A, (6.1)

де PV - поточна вартість оцінюваного об'єкта; ?PV₀ - вартість первісних витрат на створення оцінюваного об'єкта;Rev - підприємницький прибуток; А - знос оцінюваного об'єкта.

На практиці цей метод використовують за умов, що витрати на створення нематеріальних активів здійснювалися нещодавно й, відповідно, немає необхідності коригувати їх з урахуванням фактора часу.

Метод вартості заміщення передбачає вибір об'єкта, еквівалентного до оцінюваного за своїми функціональними можливостями та варіантом використання. Вважається, що максимальна вартість нематеріального активу визначається мінімальною ціною, яку варто заплатити під час купівлі об'єкта з аналогічною споживчою вартістю.

Метод вартості відтворення передбачає визначення поточної вартості витрат на створення нової точної копії такого ж самого нематеріального активу у цінах на дату до вирахування всіх видів зношення та є найбільш прийнятним під час оцінки вартості унікальних об'єктів. Варто зауважити, що нематеріальний актив (об'єкт права інтелектуальної власності) на відміну від матеріальних об'єктів, не мають фізичного, функціонального, економічного та морального зносу.

Витратний підхід визначення вартості нематеріального активу застосовується, як правило, щодо об'єктів, які не можуть зразу давати прибуток від використання. Це стосується соціальної сфери, медицини, екології, оборонних програм, космосу, забезпечення наукових досліджень тощо.

У цілому витратний підхід передбачає встановлення реальної вартості нематеріального активу шляхом визначення первісної вартості оцінюваного об'єкта (з урахуванням усіх удосконалень за час його використання). Цей підхід досить об'єктивний, коли можливо точно оцінити витрати на створення аналогічного наукового продукту за обов'язкової умови відносної рівноваги попиту та пропозицій на ринку.

Витратний підхід обов'язково використовується, якщо розробники виконували розробки за угодою із замовником за плату.

Прибутковий підхід означає, що покупець нематеріального активу очікує у майбутньому одержати від його використання певний прибуток. Оцінка вартості нематеріального активу (об'єкта права інтелектуальної власності) за прибутком виходить з уявлення, що вартість оцінюваного об'єкта в грошовому виразі можна ототожнити з капіталом (інвестицією) визначених розмірів, який спроможний “генерувати” додатковий прибуток підприємства, за умови ефективного використання цього об'єкта.

В основу прибуткового підходу покладено прогнозування майбутніх показників ефективності використання оцінюваного об'єкта, а саме: прибутку підприємства, рентабельності тощо.

Майбутні вигоди підприємства переводять у сьогоденну вартість нематеріальних активів методами прямої капіталізації прибутку від його використання, дисконтування чистих грошових потоків прибутків чи звільнення від роялті, які відображають послідовність одержання прибутків, їх зміну та відповідну норму віддачі.

Метод прямої капіталізації прибутків полягає в тому, що загальна вартість капіталу й одержуваний від його використання прибуток пов'язані між собою позиковим відношенням, яке передбачає повернення капіталу (амортизацію) та одержання прибутку від його використання. Завдяки капіталізації прибуток від використання оцінюваного об'єкта включаються у його вартість.

Згідно з цим методом поточна вартість оцінюваного об'єкта визначається шляхом ділення щорічного прибутку, що одержується від комерційного використання оцінюваного об'єкта, на так звану “норму капіталізації”:

(6.2)

де PV - поточна вартість оцінюваного об'єкта; CF_і - грошовий потік щорічного прибутку; K - норма капіталізації.

Норма капіталізації розраховується за допомогою коефіцієнта дисконтування шляхом вирахування очікуваних середньорічних темпів зростання прибутку або грошового потоку (залежно від того, яка величина капіталізується). Якщо відомий коефіцієнт дисконтування (І), норма капіталізації визначається за формулою:

К = Іg (6.3)

де К - норма капіталізації; І - коефіцієнт дисконтування; g - довгострокові темпи зростання прибутку або грошового потоку.

Метод прямої капіталізації прийнятний у випадках, коли прибуток від використання оцінюваного об'єкта протягом тривалого терміну є більш-менш стабільним (або темпи його зростання є постійними). Отже, цей метод найбільш прийнятний під час оцінки вартості вже функціонуючих об'єктів зі стабільними і такими, що добре прогнозуються, величинами прибутків.

Метод дисконтування чистих грошових потоків базується на аналізі грошових потоків за весь період володіння нематеріальними активами. Співвідношення між поточною та майбутньою вартістю активу визначають за формулою:

(6.4)

де PV - поточна вартість оцінювання об'єкта; CFj - щорічні майбутні грошові потоки; І - коефіцієнт дисконтування; t - час.

Визначення ставки дисконтування - найскладніше місце цього методу, оскільки падіння вартості грошей у часі є універсальною властивістю, яка пов'язана з певними ризиками, нестійкістю, протиріччями, властивими виробничим відносинам як об'єктивному фізичному явищу. Безперечно, що на безризикові капіталовкладення ставка дисконтування буде мінімальною, а на високоризикові - максимальною.

Ринковий (експертний) підхід до оцінки вартості нематеріальних активів (об'єктів права інтелектуальної власності) передбачає використання ознак ринкової привабливості, тобто наявність розвиненого ринку нематеріальних активів. Для реалізації цього підходу застосовуються:

- метод порівняльного аналізу продаж, що ґрунтується на порівнянні оцінюваного наукового продукту з іншими, еквівалентними йому за своєю якістю, призначенням і корисністю та проданими на аналогічному сегменті ринку останнім часом;

- метод звільнення від роялті, який ґрунтується на припущенні, що нематеріальний актив, який використовує підприємство, нібито йому не належить, а додатковий прибуток, призначений для сплати у вигляді роялті власникам цього об'єкту як винагороди, залишається на підприємстві.

Метод порівняльного аналізу продаж вимагає від експерта-оцінювача:

виявити недавні за часом угоди купівлі-продажу на відповідному сегменті ринку об'єктів, що еквівалентні оцінюваному об'єкту за своєю якістю, призначенням і корисністю (об'єктів-аналогів) та інформацію про їх вартість;

вибрати критерії співставлення та здійснити порівняльний аналіз;

визначити ринкову вартість шляхом порівняння і коригування вартості найближчого об'єкта-аналога.

При розрахунках методом звільнення від роялті визначають:

- розміри щорічних надходжень додаткового прибутку (роялті) як певний відсоток від планованих обсягів промислової реалізації ліцензійної продукції за гіпотетичною ліцензійною угодою;

- щорічні дисконтовані (капіталізовані) на дату оцінки грошові потоки додаткового прибутку (роялті);

- встановлюють як основу ціни гіпотетичної ліцензії ринкову вартість нематеріального активу (об'єкта права інтелектуальної власності) у вигляді їх суми за формулою:

(6.5)

де PV_R - поточна вартість грошових потоків додаткового прибутку (роялті); CF_RJ - прогнозовані грошові потоки додаткового прибутку (роялті); P_t - ціна одиниці ліцензійної продукції за гіпотетичною ліцензією; V_t - щорічний обсяг виробництва ліцензійної продукції; R_t - ставка роялті; І - коефіцієнт дисконтування; t - час

На розмір ставок роялті впливатимуть такі обставини:

- економічна ефективність гіпотетичної ліцензії;

- наявність та обсяг правової охорони;

- обсяг прав, які передаються за гіпотетичною ліцензією;

- обсяг документації та ноу-хау, що передаються за гіпотетичною ліцензією;

- інжиніринг;

- кон'юнктура ринку;

- конкурентні пропозиції.

Масштаби використання цього методу прямо залежатимуть від наявності інформації про угоди з подібними активами, або, як мінімум, про ставки роялті у досліджуваній галузі.

Для обґрунтованого визначення ринкової вартості нематеріальних активів необхідно здійснити великий обсяг підготовчої роботи щодо збору та аналізу інформації про оцінюваний об'єкт, можливі варіанти використання наукового продукту, економічні характеристики, норми капіталізації (або коефіцієнти дисконтування) тощо.

Отже, ринковий підхід може застосовуватися за таких умов:

- наявність інформації щодо продажу подібних за призначенням і корисністю об'єктів;

- повнота, доступність та достовірність інформації про ціни та умови угод із об'єктами-аналогами на відповідному сегменті ринку;

- компетентність при оцінці впливу відмінних від об'єктів-аналогів рис на вартість оцінюваного об'єкта.

6.4 Амортизація нематеріальних активів

Нематеріальні активи підприємства також підлягають амортизації. Нарахування амортизації нематеріальних активів здійснюється протягом строку їх корисного використання, який встановлюється підприємством при визнанні цього об'єкта активом при зарахуванні на баланс, але не більше 20 років. Для нематеріальних активів, щодо яких можливо встановити термін використання, норма амортизації визначається в розрахунку на 10 років, тобто 10 %.

При визначенні строку корисного використання об'єкта нематеріальних активів слід ураховувати:

- строки корисного використання подібних активів;

- моральний знос, що передбачається;

- правові або інші подібні обмеження щодо строків його використання та інші фактори.

Метод амортизації нематеріального активу обирається підприємством самостійно, виходячи з умов отримання майбутніх економічних вигод. Якщо такі умови визначити неможливо, то амортизація нараховується із застосуванням прямолінійного методу. Розрахунок амортизації при застосуванні відповідних методів нарахування здійснюється згідно з Положенням (стандарту) бухгалтерського обліку 7 “Основні засоби”.

Під час розрахунку вартості, яка амортизується, ліквідаційна вартість нематеріальних активів прирівнюється до нуля, крім випадків:

- коли існує невідмовне зобов'язання іншої особи щодо придбання цього об'єкта наприкінці строку його корисного використання;

- коли ліквідаційна вартість може бути визначена на підставі інформації існуючого активного г ринку і очікується, що такий ринок існуватиме наприкінці строку корисного використання цього об'єкта.

Отже, вартість, що амортизується по даному ресурсу, дорівнює первісній або переоціненій вартості.

Нарахування амортизації починається з місяця, наступного за місяцем, у якому нематеріальний актив став придатним для використання.

Нарахування амортизації припиняється, починаючи з місяця, наступного за місяцем вибуття нематеріального активу.

Термін корисного використання нематеріального активу та метод його амортизації переглядаються в кінці звітного року, якщо в наступному періоді очікуються зміни строку корисного використання активу або зміни умов отримання майбутніх економічних вигод.

Амортизація нематеріального активу нараховується, виходячи з нового методу нарахування амортизації і строку використання, починаючи з місяця, наступного за місяцем змін.

6.5 Реалізація права власності на нематеріальні ресурси

Правовий захист об'єктів інтелектуальної власності полягає в забороні використання нематеріальних активів без дозволу їхнього власника.

Право власності на винаходи, корисні моделі та промислові зразки засвідчується патентами.

Патент - охоронний документ, який видається уповноваженим державним органом (патентним відомством) і підтверджує право його власника на відповідний об'єкт промислової власності.

Патент можна продати, на його підставі видати ліцензію, використати як внесок до статутного фонду або інвестиції в будь-яке підприємство.

Патент забезпечує його власнику:

виключне право використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) на свій розсуд;

право забороняти третім особам використовувати винахід (корисну модель, промисловий зразок) без дозволу власника;

можливість передавати на підставі договору право власності на винахід (корисну модель, промисловий зразок) будь-якій особі, яка стає правонаступницею власника патенту;

право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання винаходу (корисної моделі, промислового зразка) на підставі ліцензійного договору;

право подати до патентного відомства для офіційної публікації заяву про надання будь-якій особі дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі, промислового зразка) [3, с. 138].

Правова охорона знаків для товарі і послуг, зазначення походження товару та фірмового найменування реалізується на підставі їхньої державної реєстрації. На зареєстровану торгову марку (зазначення походження товару, фірмове найменування) видається свідоцтво, яке засвідчує його пріоритет.

Свідоцтво на знак для товарів і послуг та на фірмове найменування забезпечує його власнику:

- виключне право користуватися і розпоряджатися знаком на свій розсуд;

- право забороняти іншим особам використовувати знак без дозволу власника;

- право дати будь-якій особі дозвіл (видати ліцензію) на використання знака на підставі ліцензійного договору [3, с. 139].

Процедура виникнення та здійснення авторського права здійснюється наступним чином. Особа, яка має авторське право:

для сповіщення про свої права на твори у галузі науки, літератури, мистецтва, на комп'ютерні програми та бази даних може використовувати знак охорони авторського права, який уміщується на кожному примірнику твору і складається з латинської літери © у колі, імені (найменування) особи, яка має авторське право, і року першої публікації твору. Сповіщення про право на топологію інтегральної мікросхеми складається з літери Т у колі, дати початку терміну дії виключного права на використання цієї топології та інформації, яка дає змогу ідентифікувати право власника топології;

для засвідчення авторства на оприлюднений чи неоприлюднений твір, факту й дати публікації твору чи наявності договорів, які торкаються права автора на твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може зареєструвати своє право та інші зазначені відомості в офіційних державних реєстрах. Про реєстрацію прав автора видається свідоцтво [3, с. 103, 6, с.139].

Охорона суміжних (прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення) повинна здійснюватися без порушення авторських прав. Виробники фонограм і виконавці для сповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм або їхніх упаковках використовувати знак охорони суміжних прав, який складається з латинської літери ® у колі, імені (найменування) особи, що має суміжні права, і року першої публікації фонограми. Виключні права виконавців і продюсерів (виробників) фонограм можуть передаватися іншим особам на підставі договору, в якому має бути зазначений спосіб використання виконання та фонограм, порядок і розмір виплати винагороди, термін дії договору

“Ноу хау”, гудвіл, раціоналізаторські пропозиції, які є власністю підприємства, не мають спеціального правового захисту.

Порядок їхнього захисту визначає керівництво господарюючого суб'єкта. За розголошення інформації про “ноу-хау” та комерційні таємниці підприємства передбачена сувора (аж до кримінальної) відповідальність.

Реалізацію прав власності на нематеріальні ресурси (активи) здійснює переважно сам власник, або інша зацікавлена особа, якій наданий такий дозвіл. Така передача права використання здійснюється у формі ліцензійної угоди.

Ліцензією - це дозвіл на використання технічних досягнень або інших нематеріальних ресурсів (активів) протягом певного строку за обумовлену винагороду.

Ліцензійній договір (угода) - це угода, за якою сторона, що володіє виключним правом на використання нематеріального активу (об'єктів права інтелектуальної власності) (ліцензіар) надає іншій стороні (ліцензіату) дозвіл (ліцензію) на використання нематеріальних активів (ресурсів), а ліцензіат зобов'язується сплачувати ліцензіару платежі та здійснювати інші дії, передбачені договором.

Суб'єкти господарської діяльності, купуючи нематеріальні активи, планує отримати додатковий прибуток від їхнього використання. Ефект від придбання підприємством об'єктів права інтелектуальної власності, а також “ноу-хау” (незапатентованого досвіду), може бути визначений після реалізації продукції, виготовленої з використанням зазначених нематеріальних активів.

Ефективність використання нематеріальних активів визначається за показниками дохідності, фондовіддачі та фондомісткості.

Питання для самоконтролю

1. Що підрозумівається під інтелектуальною власністю?

2. Яким чином здійснюється процес перетворення продукту інтелектуальної праці в нематеріальний актив підприємства?

3. Що відносять до об'єктів інтелектуальної власності?

4. В чому полягає сутність нематеріальних активів підприємства?

5. Визначте особливості нематеріальних активів.

6. Яким чином здійснюється переоцінка нематеріальних активів?

7. Які існують методи оцінки нематеріальних активів підприємства?

8. Як нараховується амортизація на нематеріальні активи?

9. Яким чином реалізуються права власності на нематеріальні ресурси?



Список літератури

1. . Економіка підприємства: Структурно-логічний навч. посібник /За ред. д-ра екон. наук, проф. С.Ф. Покропивного. - К.: КНЕУ, 2001. - 457с.

2. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид., доп. і перероблене. - К.: КНЕУ, 2002. - 624 с.

3. Гонтар Д.Т. Вартісна оцінка об'єктів інтелектуальної власності /Пропозиція. - 2002. - № 8-9. - С. 136-137

4. Економіка підприємств: Підручник /За заг. ред. С.Ф. Покропивного. - Вид. 2-ге, перероб. та доп. - К.: КНЕУ, 2000. - 528 с.

5. Економіка підприємства: Підручник /За заг. ред. д.е.н., проф. Л.Г. Мельника. - Суми: ВТД “Університетська книга”, 2004. - 648 с.

6. Економіка підприємства: Підручник /За загальною редакцією Й.М. Петровича. - Львів: “Магнолія плюс”, видавець В.М. Піча. - 2004. - 680 с.

7. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1/ Редкол.: …С.В. Мочерний (відп. ред.) та ін. - К.: Видавничий центр “Академія”, 2000. - 864 с.

8. Закон України “Про авторське право і суміжні права” від 23 грудня 1993 року № 3792-ХІІ.

9. Закон України “Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” від 15 грудня 1999 року № 3687-ХІІ.

10. Закон України “Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” від 23 грудня 1993 року № 3771-ХІІ.

11. Закон України „Господарський кодекс України” від 16 січня 2003 року N 436-IV

12. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. Том 4. Оцінка інтелектуальної власності. Бухгалтерський облік та оподаткування. / За редакцією О.Б. Бутніка-Сіверського, О.Д. Святоцького. - К. - 1999. - 348с.

13. Класифікація нематеріальних активів як об'єктів бухгалтерського обліку /Інтелектуальна власність. - 1999. - № 3. - С. 47-52

14. Манів З.О., Луцький І.М. Економіка підприємства: Навч. посіб. - К.: Знання, 2004. - 580 с.

15. Методичні підходи до оцінки вартості і використання об'єктів права інтелектуальної власності в наукових установах УААН. - К.: Інститут аграрної економіки УААН. - 2003. - 32 с.

16. Національні стандарти в бухгалтерському обліку. Питання використання: Навч. посібник. - 2-е вид., доп. / М.Г. Михайлов, О.А. Мельник, В.М. Теслюк та ін.; за ред. М.Г. Михайлова. - К.: Вища освіта, 2002. - 400 с.

17. Петрович Й.М., Кіт А.Ф., Семенів О.М. та ін. Економіка підприємства: Підручник/ За заг.ред. Й.М.Петровича. - Львів: «Новий сівт-2000», 2004 - 680с.

18. Шваб Л.І. Економіка підприємств: Навчальний посібник для студентів вищих навчальних закладів. - К.: Каравела, 2004. - 568 с.



Завдання, вправи, тести

Завдання 6.1:

Виберіть правильний варіант відповіді на питання

1.Винагорода підприємства за використання або надання дозволу на використання нематеріальних активів (прав інтелектуальної власності), це:

а) гудвіл

б) роялті

в) активний ринок

г) ноу-хау

2.Пашуальна виплата - це

а) періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, які встановлюються у вигляді ставок до обсягу чистих продажів;

б)одноразова винагорода за право користування об'єктом ліцензійної угоди;

в)періодичні відрахування протягом дії ліцензійної угоди, які встановлюються з розрахунку на одиницю ліцензійної продукції.

3.Товарні знаки і знаки обслуговування - це:

а) оригінальні позначення для вирізнення на ринку товарів і послуг одних виробників від однорідних товарів і послуг інших виробників;

б) знаки для ідентифікації товару та його виробника на ринку;

в) знаки, що характеризують репутацію і становище підприємства в цілому

г) знаки, що вказують на відповідність товару встановленим стандартом.

4. Нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності включають:

а) ліцензійні угоди

б) комерційну таємницю

в) авторське право

г) промислові зв'язки

5. Характерними рисами нематеріальних ресурсів є:

а) вони не мають матеріально-речової структури;

б) використовуються в виробництві тривалий час, не втрачаючи при цьому своєї споживної вартості;

в) неможливо точно визначити на перспективу ту суму прибутку, яку можна отримати від їх застосування;

г) всі відповідні вірні.

Завдання 6.2:

Новий сорт пшениці має таку характеристику: урожайність - 8 т/га: біржова ціна зерна - 400 грн./т, строк чинності охоронного документа - 30 років, термін використання згідно з ліцензійною угодою - 10 років в обсязі 1000 га щорічно, роялті - 10%.

Розв'язок

Рейтинг сорту:

К_г = О_r Ч С_r = 8 грн за рік, га Ч 400 грн/т = 3200 грн/рік, га.

Первісна вартість сорту:

P_v = К_r Ч Т = 3200 грн/рік Ч 30 років = 96000 грн.

Справедлива вартість сорту:

C_v = К_r Ч О_r х Т_р Ч К = 3200 грн/га х 1000 га/рік Ч 10 років Ч 0,1 = 3200000 грн. = 3,2 млн. грн.

Отже, річний рейтинг нового сорту пшениці становить 3200 грн./рік, га; первісна вартість, що відображується в бухгалтерському обліку нематеріальних активів, - 96,0 тис. грн., а справедлива вартість за 10 років використання на площі 1000 га щорічно - 3,2 млн. грн. Ліцензіат надає ліцензіарові винагороду за право використання нового сорту в розмірі 3,2 млн. грн. одночасно у вигляді паушального платежу або 320 тис. грн. у вигляді роялті щорічно протягом 10 років.

Завдання 6.3:

Агрофірма придбала програмне забезпечення для використання у веденні бухгалтерського обліку. Вартість нематеріального активу - 24000 гривень, ПДВ - 4000 гривень. Термін корисного використання програмного забезпечення визначений у 4 роки. Амортизація нараховується прямолінійним методом. Розрахувати щомісячну суму амортизації.



Розділ 7. Оборотний капітал підприємства

7.1 Сутність оборотного капіталу, його склад і структура

7.2 Класифікація оборотного капіталу

7.3 Джерела формування оборотного капіталу

7.4 Нормування оборотного капіталу

7.5 Ефективність використання оборотного капіталу

Ключові слова та терміни:

­ оборотний капітал (оборотні засоби)

­ оборотні фонди, фонди обігу

­ структура оборотного капіталу

­ склад оборотного капіталу

­ елементи оборотного капіталу

­ запаси

­ дебіторська заборгованість

­ незавершене виробництво

­ тварини на вирощуванні і відгодівлі

­ готова продукція

­ поточні фінансові інвестиції

­ грошові кошти та їх еквіваленти

­ витрати майбутніх періодів

­ джерела формування оборотного капіталу

­ сталі пасиви

­ позикові кошти

­ залучені кошти

­ відтворювальний (операційний) цикл

­ норматив оборотних засобів

­ оборотність оборотного капіталу

­ нормування оборотного капіталу

­ норма і норматив оборотного капіталу

­ коефіцієнт оборотності

­ коефіцієнт закріплення

­ тривалість обороту оборотного капіталу.

7.1 Сутність оборотного капіталу, його склад і структура

Матеріальною основою будь-якого виробництва виступають засоби виробництва, що складаються з засобів праці та предметів праці. Ті та інші беруть безпосередню участь у створенні продукту (робіт, послуг). Але, з огляду на різницю в характері функціонування в процесі виробництва й у способі перенесення вартості на продукт, що створюється, засоби праці набувають економічної форми необоротних активів, а предмети праці - оборотних активів

Оборотний капітал (оборотні засоби, активи) - це грошові кошти підприємств, фірм, компаній, які авансуються в об'єкти, що використовуються в межах одного відтворювального циклу або в короткотерміновому періоді (до одного року).

При цьому під відтворювальним (операційним) циклом прийнято розуміти часовий проміжок від моменту придбання певних запасів до часу отримання грошової виручки від реалізації виробленої за їх участі продукції.

В аграрному виробництві оборотні засоби відіграють особливу економічну роль. На відміну від основних фондів вони повністю споживаються протягом відтворювального циклу і переносять свою вартість на вироблену продукцію. В зв'язку з цим оборотний капітал відіграє вирішальне значення в процесі формування виробничої собівартості продукції.

Оборотні засоби за економічним змістом поділяються на дві складові: оборотні фонди і фонди обігу (рис.7.1).

3

1

Рис. 7.1 Елементний склад оборотного капіталу підприємства

Оборотні фонди - це грошовий вираз предметів праці, які знаходяться на стадії виробничих запасів і незавершеного виробництва, беруть участь лише в одному виробничому циклі і повністю переносять свою вартість на створюваний продукт.

За функціональною ознакою виділяють такі групи оборотних фондів: виробничі запаси, незавершене виробництво, тварини на вирощуванні та відгодівлі.

Виробничі запаси -- це предмети праці, які ще не залучені у виробничий процес і знаходяться на складах підприємства у вигляді запасів.

Виробничі запаси становлять найбільшу частину оборотних фондів. У загальному обсязі оборотних фондів вони можуть досягати 70%. До складу виробничих запасів входять: сировина; основні та допоміжні матеріали; куповані напівфабрикати та комплектуючі вироби; паливо; тара і тарні матеріали; запасні частини для ремонту; інші матеріали.

У складі запасів окремою групою можна виділити малоцінні та швидкозношувані предмети. За характером практичного застосування вони поділяються па малоцінний інвентар та інструмент і на господарський та конторський інвентар. Ці засоби праці об'єднують в одну групу, незважаючи на різне призначення тому, що вони мають невелику вартість і відносно невеликий строк служби (до одного року). До цієї групи відносять також спецодяг, спецвзуття та інші захисні пристосування, незалежно від строку їх експлуатації та вартості.

В аграрних підприємствах виробничі запаси бувають сільськогосподарського і промислового походження. До складу виробничих запасів сільськогосподарського походження відносять корми, насіння і посадковий матеріал, підстилку, сільськогосподарську сировину для промислової переробки.

До складу виробничих запасів промислового походження в аграрних підприємствах відносять мінеральні добрива, отрутохімікати, нафтопродукти, запасні частини, малоцінні і швидкозношувальні предмети, будівельні матеріали для поточного ремонту тощо. У разі, якщо в господарстві наявні переробні промисли, то до виробничих запасів цього виду виробництва входить тара, основні і допоміжні матеріали, пакувальні матеріали, напівфабрикати та ін.

Тварини на вирощуванні і відгодівлі - грошовий вираз вартості дорослих тварин на нагулі, молодняку на вирощуванні, вибракуваних з основного стада дорослих тварин для реалізації, а також вартості птиці, звірів, кролів.

В аграрних підприємствах прийнято розрізняти незавершене виробництво у рослинництві, тваринництві, у переробних виробництвах і в підсобних виробництвах.

Незавершене виробництво - та частина оборотних фондів, яка вже виробничо спожита, але готова продукція ще не одержана. У вартісному виразі незавершене виробництво охоплює витрати на придбання матеріалів, запасних частин, конструкцій, сировини, заробітну плату та інші грошові кошти, необхідні для завершення виробничого циклу, але на кінець звітного періоду (місяця, кварталу, року) такий цикл не встигає бути завершеним.

До складу незавершеного виробництва в рослинництві відносять витрати під урожай майбутнього року (осіння підготовка ґрунту, вартість внесених з осені добрив і витрати на їх доставку та внесення в ґрунт, витрати на насіння і посів озимих культур, на снігозатримання тощо).

У тваринництві до складу цього виду оборотних фондів відносять витрати по незакінченій інкубації яєць, вартість меду, залишеного у вуликах на кінець календарного року, вартість мальків-цьоголіток, що залишились в ставках-зимівниках; у переробних виробництвах - вартість і витрати на переробку виробничо спожитої сировини, яка знаходиться в процесі виробництва на всіх стадіях виробничого циклу; в підсобних виробництвах - незакінчений ремонтом техніки, незакінчене випалювання цегли і т. ін. У фінансовій звітності такі витрати відображаються окремо.

Не речовими елементами оборотних фондів є витрати майбутніх періодів. До них належать витрати на виконання науково-дослідних та раціоналізаторських робіт, освоєння нової техніки, орендну плату, передплату періодичних видань та ін., які здійснюються в поточному році, але на собівартість продукції будуть віднесені в наступному періоді.

Крім виробничих оборотних фондів, кожне підприємство має частину активів, що знаходиться у сфері обертання. Цю частину активів, оцінену в грошах, називають фондами обертання (фондами обігу). Вони не приймають безпосередньої участі у відтворювальних процесах, а лише обслуговують їх. Водночас фонди обігу є результатом будь-якого виробництва. Основним призначенням (функцією) фондів обертання є забезпечення грошовими коштами планомірного процесу обертання на підприємствах.

До складу фондів обігу відносять готову продукцію, товари, дебіторську заборгованість за розрахунками та іншу поточну дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти в національній і іноземній валюті, інші оборотні активи.

Готова продукція - продукція, яка завершена у виробництві й підготовлена до продажу за різними каналами (переробним підприємствам, на біржах, на ринках, для продажу і видачі в рахунок оплати праці працівникам аграрних підприємств, для громадського харчування тощо), або для відправки замовнику, вивезення з підприємства, що її виробило.

Продукцію що не відповідає вимогам для її реалізації відображають в складі незавершеного виробництва.

Товари - це матеріальні цінності, придбані підприємством для наступного продажу.

Дебіторська заборгованість - це сума заборгованості на користь даного підприємства за товари, послуги, роботи, а також за розрахунками з бюджетом, виданими авансами тощо.

Дебіторська заборгованість може бути представлена наступними видами: векселі одержані; заборгованість за товари, роботи, послуги; заборгованість за розрахунками.

Векселі одержані - це заборгованість покупців (замовників, інших дебіторів) за відвантажену продукцію, яка забезпечена векселем. показується заборгованість покупців, різних замовників за відвантажену продукцію (виконані роботи чи надані послуги), яка забезпечена векселем.

Дебіторська заборгованість за товари, роботи, послуги - це заборгованість покупців (замовників) за реалізовану продукцію і товари для перепродажу. Передача продукції в кредит сприяє збільшенню обсягів реалізації, але водночас суттєво підвищується ризик неповернення її або грошових коштів боржником.

Дебіторська заборгованість за розрахунками виникає в зв'язку з переплатою податків, зборів та інших платежів до бюджету, виданими авансами, нарахованими дивідендами, відсотками, роялті, що підлягають надходженню.

Протягом останніх років новим елементом фондів обігу для аграрних підприємств виділяють поточні фінансові інвестиції - інвестиції, які здійснюються терміном до одного року і можуть бути легко реалізовані. До них належать короткострокові ринкові цінні папери, депозитні сертифікати, казначейські векселі, інші цінні папери.

Грошові кошти та їх еквіваленти - це грошові кошти в касі підприємства, на банківських рахунках, в дорозі, а також грошові еквіваленти (грошові документи). Це короткострокові фінансові інвестиції, які є високоліквідними, вільно конвертуються в певні суми грошових знаків.

Попри певні розбіжності в призначені оборотних фондів і фондів обігу, між ними існує тісний взаємозв'язок - обслуговування єдиного процесу відтворення та забезпечення його безперебійності.

Процес виробництва, в тому числі і сільськогосподарського, на підприємстві є безперервним. Оборотні засоби, що його обслуговують, знаходяться одночасно як у сфері виробництва - у вигляді виробничих запасів, незавершеного виробництва, так і в сфері обігу - у вигляді готових виробів та грошових коштів. Зі сфери виробництва оборотні засоби переходять до сфери обігу, і навпаки, тобто постійно знаходяться в русі, здійснюючи кругообіг.

Кругообіг оборотних засобів -- це безперервний процес обігу коштів у процесі виробництва.

Оборотні засоби за виробничий (операційний) цикл проходять три стадії кругообігу: грошову, виробничу і товарну.

На першій стадії - стадія обігу - оборотні кошти у формі коштів, виділених підприємству в момент його організації або отриманих у процесі реалізації готової продукції, витрачаються на придбання виробничих запасів (закупівлю матеріалів, сировини, конструкцій, деталей; на формування трудових ресурсів та придбання основних виробничих фондів підприємства).

На другій стадії - стадія виробництва - виробничі запаси безпосередньо беруть участь у процесі виробництва (піддаються обробці) і після його завершення приймають товарну форму (готова продукція), тобто переходять зі сфери виробництва в сферу обігу.

На третій стадії - стадія обігу - оборотні кошти в процесі реалізації товару (готової продукції) з товарної форми знову переходять у грошову. Надходження коштів на розрахунковий рахунок підприємства є завершальним моментом кругообігу оборотних засобів. Нові гроші частково будуть витрачені па відшкодування виробничих витрат, тобто знову на закупівлю сировини та матеріалів, оплату праці робітникам та на оновлення основних виробничих фондів; частково - на накопичення і розширення виробництва. І все починається спочатку. Затримка руху коштів на який-небудь зі стадій кругообігу порушує нормальний хід виробництва і викликає труднощі у фінансовому становищі підприємства.

Кругообіг товарно-матеріальних цінностей опосередковується їхньою вартістю, яка не витрачається і не споживається, а залишається в межах процесу суспільного відтворення і лише змінює свою форму. Карл Маркс з цього приводу писав: “...вартість взагалі авансується, а не витрачається, оскільки ця вартість, проходячи різні фази свого кругообігу, знову повертається до свого вихідного пункту”. Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т.24. - С. 345 Тому, оборотні засоби (капітал) не витрачаються, а авансуються і повертається аграрному підприємству в процесі акту купівлі-продажу продукції.

7.2 Класифікація оборотного капіталу

Склад і структура оборотних засобів залежать від типу галузі, складу витрат, виду продукції тощо.

Склад оборотного капіталу - це сукупність окремих елементів оборотних виробничих фондів і фондів обігу.

Тобто, це є елементний склад оборотного капіталу, який розглянутий нами вище.

Структура оборотного капіталу - процентне співвідношення вартостей окремих груп і видів у загальній вартості оборотного капіталу.

Більшу частину в цій структурі становлять виробничі запаси основних матеріалів, конструкцій та деталей. Проте слід зауважити, що структура оборотних фондів залежить передусім від специфіки виробництва. Так, в господарствах з розвиненим зерновиробництвом переважає вартість насіння, добрив і витрат незавершеного виробництва; в господарствах з розвиненим тваринництвом - вартість молодняку і тварин на вирощуванні і відгодівлі, кормів. Однак головною задачею є досягнення оптимального співвідношення оборотних коштів у сфері обігу і сфері виробництва шляхом зменшення вартості засобів, що знаходяться в сфері обігу, за рахунок удосконалювання системи постачання і збуту продукції, а також раціональної організації розрахунків.

Класифікація оборотного капіталу відіграє важливе значення в аналізі господарської діяльності, дає можливість підприємству визначити оптимальний склад і структуру, потребу та джерела формування оборотних коштів.

Оборотні кошти аграрного підприємства найчастіше класифікують в залежності від їх:

1) участі у кругообігу активів - оборотні фонди і фонди обігу;

2) методів планування і регулювання - нормовані і ненормовані;

3) джерел формування - власні, позичені і залучені.

Відповідно до першої ознаки (участь у кругообігу активів) оборотний капітал поділяється на оборотні засоби, авансовані у активи (оборотні фонди) в сфері виробництва, та оборотні кошти, авансовані у фонди обігу. Наявний розподіл оборотного капіталу зумовлений існуванням в кругообігу коштів двох сфер - сфери виробництва і сфери обігу. Зростання частки оборотних активів у сфері виробництва та зменшення в сфері обігу свідчить про ефективне використання оборотних засобів. К. Маркс, називаючи засоби в сфері обігу бездіяльною частиною, писав: “...чим менша остання порівняно з усім капіталом, тим, при інших рівних умовах, більший прибуток” Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 25, ч. І. - С. 80. Тому, важливим напрямком підвищення ефективності використання оборотного капіталу на підприємстві є вдосконалення їх розподілу за стадіями відтворювального циклу, зниження частки фондів обігу.

Залежно від методів планування та регулювання оборотні засоби поділяються на нормовані і ненормовані. Нормовані оборотні кошти -- це грошові кошти, необхідні для створення мінімального запасу товарно-матеріальних цінностей і забезпечення безперебійності процесу виробництва і реалізації продукції. Вони складаються з виробничих запасів (сировина, матеріали, паливо, тара, малоцінні і швидкозношувальні предмети, запасні частини для ремонту), незавершеного виробництва, витрат майбутніх періодів і готової продукції. Нормовані оборотні кошти складають основну частину оборотних коштів підприємства.

Елементи оборотних коштів, які покликані обслуговувати реалізацію продукції, не нормуються. До ненормованих оборотних коштів відносяться:

засоби в товарах, відвантажених покупцем;

грошові кошти на рахунках у банку й у касі підприємства - тимчасові залишки засобів, що підлягають використанню по цільовому призначенню (не внесені в бюджет платежі з прибутку, податок на додану вартість, залишок фондів економічного стимулювання й ін.);

дебіторська заборгованість - тимчасове відволікання засобів з обороту одного підприємства в розпорядження іншого. Питома вага дебіторської заборгованості в складі ненормованих оборотних коштів невелика, однак з метою подальшого зміцнення господарсько-фінансової дисципліни головною задачею кожного підприємства є всіляке її скорочення;

* засоби в розрахунках, які безпосередньо не пов'язані з виробничою діяльністю, тобто в розрахунках з банками й у перерахунках по спеціальних фондах, резервах і цільовому фінансуванню з бюджету.

За джерелами формування оборотний капітал поділяється на власний, позичений і залучений. Більш детальну цю класифікацію ми розглянемо в наступному параграфі.

Деякі вчені-економісти традиційну класифікацію оборотних засобів доповнюють ще кількома. Так за елементами оборотні активи поділяються на запаси, дебіторську заборгованість, поточні фінансові інвестиції, грошові кошти та їх еквіваленти, витрати майбутніх періодів, інші активи. Характеристика даних елементів оборотного капіталу нами наведена в першому параграфі.

За періодом функціонування оборотні активи поділяють на постійну і змінну частини. Постійна частина оборотного капіталу - це та частина, яка не залежить від сезонного коливання виробництва, а також не пов'язана з формуванням виробничих запасів. Тобто, це такий мінімальний розмір оборотних активів, який необхідний підприємству для виробництва продукції. Змінна частина оборотного капіталу коливається в залежності від сезонних змін обсягу виробництва і реалізації продукції.

За рівнем ліквідності виділяють наступні оборотні засоби:

­ високоліквідні - грошові кошти та їх еквіваленти, поточні фінансові інвестиції;

­ середньоліквідні (швидколіквідні) - дебіторська заборгованість, відвантажена продукція;

­ низьколіквідні (повільноліквідні) - незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, виробничі запаси, не відвантажена готова продукція (рис. 7.2).

Низьколіквідна частина оборотних засобів є найвіддаленішою від моменту реалізації продукції, а тому більше залежить від зміни поточної кон'юнктури ринку, інфляційних процесів і т.п.

Дану класифікацію використовують для аналізу ліквідності балансу - порівняння ліквідних засобів із зобов'язаннями підприємства. Ліквідність показує час, який необхідний для перетворення окремих видів оборотних засобів в готівку.



3

1

Рис. 7.2 Класифікація оборотних коштів за рівнем ліквідності та ризиком вкладення

Залежно від ступеня ризику виділяють такі види оборотних засобів:

­ із найменшим ризиком вкладення - грошові кошти, короткострокові фінансові вкладення;

­ із середнім ризиком вкладення - дебіторська заборгованість (без врахування сумнівної), виробничі запаси, залишки готової продукції, відвантажені товари;

­ зі значним ризиком вкладення - сумнівна дебіторська заборгованість, незавершене виробництво, витрати майбутніх періодів, готова продукція і товари, що не користуються попитом.



7.3 Джерела формування оборотного капіталу

Перехід вітчизняної економіки на ринкові рейки функціонування супроводжується зменшенням державного впливу на джерела фінансування підприємницької діяльності. Дефіцит таких джерел спричиняє недостатність фінансування господарської діяльності та виникнення фінансових ускладнень. Натомість надлишок оборотного капіталу на підприємстві сприяє утворенню наднормативних запасів товарно-матеріальних цінностей, відволікає оборотні активи з господарського обороту, знижує відповідальності за цільове і раціональне використання як власних, так і зовнішніх (позичених, залучених) коштів.

Джерела утворення оборотних активів - це фінансові ресурси, за рахунок яких вони формуються. Процес формування оборотного капіталу зображено на рис. 7.3.

3

1

Рис. 7.3 Джерела формування оборотного капіталу підприємства

Оборотний капітал підприємства формується з різних джерел, до яких належать власні та прирівняні до них кошти (частка їх у загальній сумі всіх джерел може становити близько 95-97%) і позичені і залучені кошти (близько 3-5%).

Власні кошти підприємства - це кошти, якими вони покривають мінімальні розміри оборотних засобів, які будуть необхідні для забезпечення безперервного відтворювального процесу. Власні кошти постійно знаходяться на підприємстві та строк користування ними не встановлюється.

Новостворювані підприємства формують власний оборотний капітал за рахунок внесків засновників, надходжень від емісії цінних паперів. Всі ці кошти утворюють статутний фонд підприємства.