Економіка аграрного підприємства

Витрати на утримання тваринницького приміщення у разі розміщення в ньому кількох видів худоби розподіляються між ними пропорційно зайнятій площі.

Витрати на утримання основних засобів допоміжних та підсобних (промислових) виробництв відносяться на кожне з них безпосередньо або розподіляються між окремими видами продукції, робіт чи послуг пропорційно зайнятій площі, обсягу виконаних робіт чи сумі витрат на оплату праці робітників, зайнятих виконанням виробничих операцій.

Витрати на підготовку і освоєння виробництва включають суми, пов'язані з підготовкою до випуску нових видів продукції (вартість наукових розробок, ліцензій, "ноу-хау", витрати на переоснащення виробництва (крім основних засобів) та вартість використаних при цьому матеріалів тощо). Ці суми у ході здійснення заходів розглядаються як витрати майбутніх періодів і списуються на нову продукцію з моменту початку її випуску протягом 2 років.

При потребі слід планувати і вести облік окремо витрати на утримання та експлуатацію обладнання підсобних промислових виробництв (витрати на утримання, експлуатацію та поточний ремонт виробничого устаткування і цехового транспорту, вартість малоцінних інструментів та пристосувань загального призначення тощо).

Ці витрати в кінці звітного періоду розподіляються між окремими об'єктами витрат пропорційно кількості (вартості) переробленої сировини, а якщо це зробити неможливо, їх розподіляють у порядку, передбаченому для загальновиробничих витрат певного виробництва.

У статті "Інші витрати" відображаються витрати, що безпосередньо пов'язані з виробництвом певної продукції і не включені ні до однієї з вищенаведених статей, а саме:

- вартість спецодягу та спецвзуття (курток, халатів, штанів, фартухів, чобіт, брезентів тощо), що видаються працівникам, зайнятим доглядом за худобою, птицею тощо за винятком вартості спецодягу, який видається ветпрацівникам і сторожам, та інших малоцінних і швидкозношуваних предметів;

- вартість підстилки для тварин (соломи, торфу, тирси);

- витрати на штучне осіменіння тварин (утримання пункту, вартість сперми, витрати на оплату праці техніка штучного осіменіння, інші витрати);

- витрати на будівництво та утримання літніх таборів, загонів, навісів та інших споруд некапітального характеру для тварин.

Ці витрати обліковуються у складі витрат майбутніх періодів, а на собівартість відносяться рівними частками протягом терміну використання зазначених споруд, який встановлюється комісією з прийняття відповідного об'єкта в експлуатацію:

- платежі за страхування майна, тварин, урожаю сільськогосподарських культур, а також окремих категорій працівників, зайнятих безпосередньо на роботах з підвищеною небезпекою для життя і здоров'я у випадках, передбачених законодавством;

- витрати, пов'язані з використанням природної сировини, зокрема плата за воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затверджених лімітів, і за деревину, що продається на пні, та платежі за використання інших природних ресурсів, за розміщення відходів, викиди і скиди забруднюючих речовин в навколишнє природне середовище та інші види шкідливого впливу в межах лімітів;

- інші витрати, що включаються у собівартість продукції (робіт, послуг) і не віднесені до цієї та інших статей витрат. Ці витрати, як правило, безпосередньо відносяться на відповідні сільськогосподарські культури (групи культур), види тварин і продукцію підсобних промислових та інших виробництв.

До складу цієї статті входить різниця між початковою вартістю та виручкою від вибракуваних тварин основного стада з послідуючим віднесенням цієї суми на витрати виробництва продукції, одержаної від цих тварин (молоко, приплід, вовну, яйце тощо).

До складу статті "Непродуктивні витрати" (в обліку) включають втрати від падежу молодняку та дорослої худоби на відгодівлі, птиці, звірів, кролів, а також бджолосімей, за винятком втрат, які сталися внаслідок стихійного лиха, сум, що підлягають відшкодуванню винними особами, та вартості одержаної сировини (шкур, технічного м'яса тощо) за цінами можливої реалізації. На цю статтю відноситься брак у виробництві, яким вважаються вироби, напівфабрикати, деталі, вузли та роботи, які не відповідають встановленим стандартам чи технічним умовам і не можуть бути використаними за своїм прямим призначенням чи можуть бути використаними лише після виправлення.

8.4 Управління витратами на підприємстві та характеристика показників їх оцінки

Управління витратами -- це процес цілеспрямованого формування витрат щодо їхніх видів, місць та носіїв за постійного контролю рівня витрат і стимулювання їхнього зниження. Воно є важливою функцією економічного механізму будь якого підприємства

Система управління витратами має функціональний та організаційний аспекти. Вона включає такі організаційні підсистеми: пошук і виявлення чинників економії ресурсів; нормування витрат ресурсів; планування витрат за їхніми видами; облік та аналіз витрат; стимулювання економії ресурсів і зниження витрат. Такими підсистемами керують відповідні структурні одиниці підприємства залежно від його розміру (відділи, бюро, окремі виконавці). Виявлення й використання чинників економії ресурсів, зниження витрат є обов'язком кожного працівника підприємства, передусім спеціалістів і керівників усіх рівнів.

Згідно з певними організаційно-технічними рішеннями та умовами розробляються норми витрат усіх видів ресурсів: сировини, основних і допоміжних матеріалів, енергії, трудових ресурсів тощо. Установлені норми витрат -- це граничні витрати окремих видів ресурсів за даних організаційно-технічних умов виробництва. Вони є важливим чинником забезпечення режиму жорсткої економії і відповідно конкурентоспроможності підприємства. У процесі планування встановлюються граничні (допустимі) загальні витрати в підрозділах і в цілому по підприємству (кошториси) та на одиницю продукції.

Фактичний рівень витрат обчислюється за даними поточного обліку. Порівняння фактичних витрат з плановими (нормативними) дає змогу в процесі аналізу оцінювати роботу підрозділів з використання ресурсів, з'ясовувати причини відхилень фактичних витрат, від планових і відповідно стимулювати працівників підприємства ї до їхнього зниження. Формування і контроль витрат за місцями та центрами відповідальності Управління витратами на підприємстві передбачає їхню диференціацію за місцями та центрами відповідальності.

Місце витрат -- це місце їхнього формування (робоче місце, група робочих місць, дільниця, ферма). Під центром відповідальності розуміють організаційну єдність місць витрат з центром, відповідальним за їхній рівень.

За центрами відповідальності складаються кошториси (планові витрати), обчислюються фактичні витрати, а для виробничих підрозділів визначається собівартість одиниці продукції (послуг). Це уможливлює ефективний контроль за витрачанням ресурсів. При цьому важливе значення має поділ витрат стосовно кожного центру відповідальності на прямі й непрямі, змінні та постійні. Перший поділ має істотне значення для визначення собівартості окремих виробів (калькулювання).

Прямі витрати безпосередньо відносять на продукцію центрів відповідальності (місць витрат), а непрямі -- формуються в цих центрах, а потім розподіляються між окремими видами продукції.

Поділ витрат на змінні та постійні стосовно центрів відповідальності (місць витрат) важливий для складання так званих гнучких кошторисів та оцінки діяльності. Таке розмежування витрат дає змогу оперативно обчислювати кошториси для різних варіантів обсягу виробництва, а також перераховувати планові витрати на фактичний обсяг продукції під час аналізу та оцінки роботи підрозділів.

Аналітичні аспекти співвідношення змінних і постійних витрат. Поділ витрат на змінні (пропорційні) та постійні уможливлює визначення їхньої загальної суми за певний період за формулою:

С= Сзв · N + Cпв (8.2)

е С -- загальні (сукупні) витрати; Сзв -- змінні витрати на одиницю продукції; N-- обсяг виробництва продукції у натуральному виразі; Спв -- постійні витрати за даний період.

Згідно з формулою (16.2) загальні витрати на одиницю продукції (Соп) становитимуть:

(8.3)

Критичний обсяг випуску певної продукції в натуральному вимірі, починаючи з якого виробництво стає рентабельним, можна обчислити аналітично. За критичної програми виробництва витрати і виручка від продажу продукції однакові, тобто

Сзв·Nкр+ Спв= Ц·Nкр (8.4)

Звідси

(8.5)

де Ц -- ціна одиниці продукції. Критичний обсяг виробництва (точку беззбитковості) можна визначити і в грошовому вимірі, що є більш прийнятним для багатопродуктного виробництва. У цьому разі

Вкр = Сзм+Спв (8.6)

де Вкр -- критичний обсяг виробництва у грошовому вимірі;

Сзм --- загальна (сукупна) величина змінних витрат.

Змінну величину Сзм зобразимо як функцію обсягу виробництва за допомогою коефіцієнта маржинального прибутку kм, який визначається за формулою:

(8.7),

Отже:

Cзм=В - В·kм,

а звідси:

Вкр = Вкр - Вкр·kм +Свп (8.8)

(8.9)



Що більшим є обсяг виробництва над критичну його величину (точку беззбитковості), то вищою є економічна безпека виробництва, яка вимірюється відповідним коефіцієнтом (Кб), обчислюваним за допомогою формули:

(8.10)

де Кб -- коефіцієнт безпеки виробництва; N-- фактичний або плановий обсяг виробництва у натуральному виразі. Цей показник можна розрахувати і на підставі вартісного виміру обсягу виробництва продукції (В).

Для оцінки ефективності формування витрат на підприємстві існує певна система економічних показників (табл.8.3).

На заключному етапі дослідження витрат підприємства визначаються основні джерела резервів зниження собівартості продукції (табл. 8.4).

Таблиця 8.3

Індикатори оцінки витрат підприємства

Показники	Економічна сутність показника
Коефіцієнт покриття виробничих витрат	Виражає окупність операційних витрат валовою продукцією. Розраховується як відношення вартості валової продукції до суми операційних витрат.
Коефіцієнт покриття реалізованих виробничих витрат	Характеризує скільки чистого доходу приносить підприємству 1 грн. виробничих витрат. Визначається як відношення суми чистого доходу до собівартості реалізованої продукції
Валова рентабельність виробничих витрат	Висвітлює прибутковість виробничих витрат. Знаходиться як співвідношення валового прибутку (збитку) та суми виробничих витрат.
Валова рентабельність чистого доходу	Показує скільки підприємство одержує валового прибутку з 1 грн. чистого доходу. Розраховується як співвідношення валового прибутку (збитку) та чистого доходу.
Чиста рентабельність операційних витрат	Характеризує окупність операційних витрат чистим прибутком. Розраховується як відношення чистого прибутку (збитку) до суми собівартості реалізованої продукції (робіт, послуг), адміністративних витрат та витрат на збут.



Дані фактори є загальними напрямками економії матеріально-грошових витрат на виробництво продукції аграрного сектора. В кожному підприємстві існують певні особливості господарювання, які необхідно враховувати при визначенні резервів зниження собівартості продукції.

Таким чином основними джерелами зниження собівартості продукції є:

1. збільшення обсягу її виробництва за рахунок повнішого використання виробничих потужностей підприємства. Величину резервів можна визначити за формулою:

,

де С_м , С₁ - відповідно можливий (прогнозований) і фактичний рівень собівартості продукції; В_Д - додаткові витрати, необхідні для освоєння резервів збільшення випуску продукції.

2. Скорочення витрат на її виробництво за рахунок підвищення рівня продуктивності праці, ощадливого використання матеріально-технічних ресурсів, запобігання невиробничим втратам тощо. Економію витрат з оплати праці (РvЗП):

Таблиця 8.4

Основні фактори зниження собівартості продукції

Види факторів	Характеристика факторів
Техніко-економічні	Використання науково обгрунтованої системи землеробства, хімізації та меліорації спрямованої на підвищення родючості грунтів Використання у виробництві кращих сортів сільськогосподарських культур і порід тварин, дотримання всіх вимог агротехніки і передових способів утримання тварин Зміцнення кормової бази тваринництва, дотримання зоотехнічних вимог при складанні раціонів щодо збалансованості протеїном, мінеральними речовинами, іншими поживними компонентами Застосування ресурсозберігаючої техніки та технології
Організаційно-економічні	Зниження матеріаломіскості продукції за рахунок впровадження нових, більш економних видів конструкцій Усунення втрат при зберіганні і транспортуванні продукції, посилення контролю за за зберіганням матеріальних цінностей підприємства, ліквідації браку і втрат матеріалів Ефективне використання основних засобів підприємства, зниження витрат на їх утримання за рахунок реалізації і ліквідації непотрібного обладнання, устаткування та техніки, що не використовуються
Соціально-економічні	Підвищення продуктивності праці, зниження витрат на оплату праці за рахунок впровадження організаційно- технічних заходів та нових форм організації, управління та оплати праці, введення моральних та матеріальних стимулів Підвищення кваліфікації кадрів Покращення мережі житлово-комунальних та побутових послуг жителів села

Величину резервів зниження матеріальних витрат (РvМВ) можна визначити за формулою:

де - витрати матеріальних ресурсів на одиницю продукції відповідно до і після впровадження інноваційних заходів; Ц_пл - прогнозні ціни на матеріально-технічні ресурси. Резерв скорочення витрат на утримання основних засобів за рахунок реалізації, передачі в довгострокову оренду і списання непотрібних, зайвих, невикористовуваних будівель, машин обладнання (РvОФ) визначають множенням первісної їхньої вартості (ОФ_і) на норму амортизації(На_і):

При підрахунку резервів зниження собівартості продукції необхідно уникати повторного рахунку резервів. Всі виявлені резерви зниження собівартості узагальнюються, а потім розробляються відповідні заходи щодо використання виявлених резервів.

Питання для самоконтролю

1. Сутність та класифікація витрат виробництва

2. Механізм формування витрат підприємства

3. Сутність та види собівартості сільськогосподарської продукції

4. Економічні завдання процесу калькулювання

5. та їх характеристика

6. Класифікація витрат на виробництво продукції тваринництва та їх характеристика

7. Класифікація витрат на виробництво продукції допоміжних виробництв та їх характеристика

8. Сутність системи управління витратами

9. Економічний зміст критичної програми виробництва та точки беззбитковості

10. Індикатори оцінки витрат підприємства

11. Основні фактори зниження собівартості сільськогосподарської продукції



Список літератури

1. Постанова КМУ № 1706 - Постанова Кабінету Міністрів України від 28 жовтня 1998 р. за № 1706 "Про затвердження Програми реформування системи бухгалтерського обліку із застосуванням міжнародних стандартів".

2. Закон № 996 - Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 року за № 996-XIV.

3. Галузевий стандарт вищої освіти. Освітньо-професійна програма підготовки бакалавра, спеціаліста і магістра напряму 0501 - "Економіка і підприємництво" / Колектив авт. під загал. керівн. А. Ф. Павленка. - К.: КНЕУ, 2002.

4. Закон № 108/95 ВР - Закон України "Про оплату праці" від 24 березня 1995 р. за № 108/95 ВР.

5. ДСТУ 2962 - 94- ДСТУ 2962 - 94 "Організація промислового виробництва. Облік, аналіз та планування господарювання на промисловому підприємстві. Терміни та визначення".

6. П(С)БО 16 "Витрати"- Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 16 "Витрати", затверджений наказом Міністерства фінансів України від 31 грудня 1999 р. № 318, зареєстрований у Міністерстві юстиції України 19 січня 2000 р. за № 27/4248.

7. ДСТУ 2960 - 94 - ДСТУ 2960 - 94 "Організація промислового виробництва. Основні поняття. Терміни та визначення".

8. ДСТУ 3138 - 95 - ДСТУ 3138 - 95 "Організація промислового виробництва. Праця та заробітна плата. Терміни та визначення".

9. Методичні рекомендації з планування, обліку і калькулювання собівартості продукції (робіт, послуг) сільськогосподарських підприємств// Наказ Міністерства аграрної політики від 18 травня 2001 р. № 132.

10. Андрійчук В.Г. Економіка аграрних підприємств: Підручник. - 2-ге вид., доп.і перероблене./ В.Г.Андрійчук. - К.: КНЕУ, 2002.- 624 с.

11. Економічний аналіз: Навчальний посібник./ Ф.Ф.Бутинець. - Житомир ПП „Рута”, 2003. - 679 с.

12. Економічна енциклопедія: У трьох томах. Т.1/ Редкол.: С.В.Мочерний (відп.ред.) та ін. - К. Видавничий центр „Академія”, 2000 - 864 с.

13. Райзберг Б.А.. Лозовский Л.Ш., Стародубцева Е.Б. Современный экономический словарь. - 2-е изд., испр. - М.: ИНФРА-М, 1999. - 479 с.

14. Савицька Г.В. Економічний аналіз діяльності підприємства: Навч.посіб.- К.: Знання, 2004. - 654 с.

15. Цал-Цалко Ю.С. Витрати підприємства: Навч.посібник. - Київ: ЦУЛ, 2002. - 656 с.



Завдання, вправи, тести

Завдання 8.1

Виберіть правильний варіант відповіді на питання:

1.Видатки майбутніх періодів

а) майбутні грошові витрати

б) грошові витрати, що матимуть місце в наступному періоді часу, однак виплачуються сьогодні

в) грошові витрати, що мають місце в даному періоді часу, однак відшкодовуються за рахунок собівартості продукції в наступному періоді

г) грошові витрати, які мають бути погашені покупцями продукції

2. Виробнича собівартість продукції включає:

а) усі витрати одного виробничого підрозділу на виробництво продукції

б) усі витрати підприємства на виробництво продукції

в) усі витрати підприємства на виробництво продукції плюс витрати на її реалізацію

г) усі відповіді вірні

3. Загальногосподарські витрати, які спрямовані на управління підприємством в цілому та його обслуговування, це

а) загальновиробничі витрати

б) операційні витрати

в) адміністративні витрати

г) фінансові витрати

4. Змінні витрати - це:

а) витрати, безпосередньо пов'язані з виробництвом певного різновиду продукції;

б) витрати, загальна сума яких за певний час залежить від обсягу виробленої продукції;

в) витрати, які прямо обчислюються на одиницю продукції;

г) витрати, які не можна безпосередньо обчислити на окремий різновид продукції;

д) витрати, загальна сума яких не залежить від кількості виробленої продукції.

5. Калькулювання - це

а) обчислення собівартості валової продукції;

б) обчислення собівартості окремих видів продукції;

в) обчислення собівартості товарної продукції;

г) обчислення собівартості реалізованої продукції;

Завдання 8.2:

Визначити собівартість продукції рослинництва: зерна, цукрових буряків.

Вихідна інформація . Для розрахунку собівартості продукції зернових культур: урожайність з 1 га посіву - 30 ц зерна після доробки, одержано зерновідходів 1,2 ц з концентрацією зерна 40%. Вихід соломи з 1га посіву - 32ц. Нормативна собівартість 1ц соломи - 1,2 грн. Витрати на 1 га - 480 грн.

Для розрахунку повної собівартості 1 ц коренеплодів цукрових буряків: урожайність - 288 ц коренеплодів з 1 га, гички - 160 ц. Нормативна собівартість 1 ц гички - 0,5 грн. Виробничі витрати на 1 га посіву - 1090 грн. Витрати на транспортування коренеплодів до цукрового заводу - 90 грн.

Розв'язок:

1. Визначаємо виробничі витрати на побічну продукцію - солому та гичку:

соломи - 32 Ч 1,2 = 38,4 грн.; гички 160Ч 0,5 = 80 грн.

2. Переводимо зерновідходи в основну продукцію (зерно):

ц, тобто зерна одержано 31,2 ц з 1 га

3. Визначаємо виробничу собівартість 1 центнеру:

зерна: грн.; цукрових буряків: грн.

4. Повна собівартість 1 ц становитиме:

зерна 14,15 грн. (витрат на збут не передбачано); цукрових буряків: грн.

Завдання 8.3:

Визначити собівартість продукції тваринництва: молока та приросту ВРХ.

Вихідна інформація. Для розрахунку собівартості 1 ц молока і однієї голови приплоду:середньорічне поголів'я корів - 500 голів , річна продуктивність - 3000 кг. Отримано приплоду - 450 голів, гною - 5000 т. Нормативна собівартість 1 т гною - 4 грн. Витрати по молочній фермі становлять 400 тис. грн.

Для розрахунку собівартості 1 ц приросту і 1ц живої маси великої рогатої худоби: одержано приросту живої маси за рік - 450 ц, гною - 1725 т. Нормативна собівартість 1 т гною - 4грн. Витрати на утримання молодняка на дорощуванні та відгодівлі становлять 118 тис.грн. Підприємство реалізувал40ц



Розділ 9. Економічні (кінцеві) результати діяльності підприємства

9.1 Валова продукція сільського господарства.

9.2 Товарна продукція сільського господарства.

9.3 Кінцева і чиста продукція аграрних підприємств.

9.4 Прибуток і методика його визначення.

Ключові слова та терміни

­ кінцеві результати діяльності підприємства

­ валова продукція

­ структура валової продукції

­ товарна продукція

­ відносна товарність

­ абсолютна товарність

­ рівень (коефіцієнт) товарності

­ кінцева продукція

­ чиста продукція

­ прибуток

­ валовий прибуток

­ прибуток від звичайної діяльності

­ прибуток від операційної діяльності

­ прибуток від надзвичайних подій

­ прибуток (збиток) від звичайної діяльності після оподаткування

­ чистий прибуток.

9.1 Валова продукція сільського господарства

Задоволення потреб суспільства в товарах сільськогосподарського походження залежить від кінцевих результатів виробничої діяльності аграрних підприємств.

Кінцеві результати господарської діяльності - це форма реалізації мети способу виробництва і засобів її досягнення.

Характер та соціальний зміст кінцевих результатів господарської діяльності зумовлені системою виробничих відносин, насамперед формами власності на засоби виробництва та відповідними економічними інтересами. Вони відображають рух суспільного виробництва, характеризують рівень задоволення суспільних потреб у його продукції та ефективність і раціональне використання матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Залежно від економічного змісту і цільового призначення економічних результатів розрізняють такі їх види: валова продукція, товарна продукція, кінцева продукція, чиста продукція і прибуток.

Валова продукція -- це статистичний показник, який характеризує в грошовому вираженні загальний обсяг виробництва продукції окремими підприємствами, галузями, сферами і регіонами, а також народним господарством загалом за певний період часу.

Валова продукція відображає обсяг витрат як живої, так і уречевленої у засобах виробництва праці.

Валова продукція сільського господарства - це частина валового суспільного продукту, створена в сільському господарстві, тобто, обсяг продукції землеробства і тваринництва, який вироблений за певний часовий проміжок (як правило за рік) і вираженої у вартісній формі. Валова продукція складається із вартості спожитих засобів виробництв і новоствореної вартості - чистої продукції сільського господарства.

Валову продукцію сільського господарства обчислюють як суму вартостей продукції землеробства і продукції тваринництва, вироблених за певний період. Валова продукція землеробства складається: з вартості валового збору усіх сільськогосподарських культур (зерно, овочі тощо); вартості садивного матеріалу; продукції квітникарства і декоративних культур, багаторічних насаджень (крім лісу); різниці між вартістю залишків незавершеного виробництва на кінець і на початок року. Незавершене виробництво у землеробстві визначається витратами на підготовку ґрунту і сівбу озимих культур, а також витратами під посів ярих культур, зроблених у поточному році під урожай майбутнього року. До продукції землеробства відносять продукти, одержані внаслідок вирощування сільськогосподарських культур: зернових, технічних, овочево-баштанних, картоплі тощо, а також вирощування плодово-ягідних, технічних та інших багаторічних сільськогосподарських насаджень, крім культури лісових порід (лісівництва).

Валова продукція тваринництва складається з: вартості продуктів тваринництва (молоко, яйця, вовна, мед тощо), в тому числі й побічної продукції (гній, вовна від линяння та ін.); вирощування тварин (приплід, приріст живої маси тварин); кролівництва; бджільництва; звірівництва; шовківництва; ставкового рибництва та інших галузей тваринництва; змін незавершеного виробництва.

До валової продукції сільського господарства не відноситься продукція промислового рибництва і мисливства, зібрані дикі плоди, ягоди тощо. Вартість забою худоби та інші продукти первинно-промислової обробки сільськогосподарської сировини (м'ясо, сало, шкіра тощо) відносять до продукції промисловості.

До складу продукції сільського господарства входить продукція, яка вироблена державними і колективними підприємствами, підсобними господарствами несільськогосподарських підприємств, селянськими (фермерськими) господарствами, а також особистими підсобними господарствами селян, робітників і службовців.

Валову продукцію сільського господарства варто відрізняти від валової продукції аграрних підприємств. Остання - поняття більш широке і включає продукцію сільського і лісового господарств, рибництва, звірівництва, підсобних господарств, а також різні доходи за роботи і послуги, виконані на стороні.

Розрахунок обсягу валової продукції аграрних підприємств у натуральних показниках здійснюють для:

­ визначення потреби в транспортних засобах, складських приміщеннях для перевезення і зберігання продукції;

­ визначення потреби аграрних підприємств у власній продукції виробничого спрямування (корми, насіння і т.п.);

­ визначення окремих натуральних показників ефективності виробництва окремих видів продукції (собівартість продукції, трудо- і енергомісткість).

Оцінка валової продукції сільського господарства у вартісній формі (у порівнянних цінах) здійснюють з метою:

­ визначення обсягу виробництва валової продукції на мікро- і макрорівні;

­ аналізу стану, рівня й ефективності сільськогосподарського виробництва. Одним із найважливіших таких показників є показник валової продукції сільського господарства в розрахунку на 100 га сільськогосподарських угідь, на душу населення. Також розраховують низку інших показників економічної ефективності аграрного виробництва - продуктивність праці, фондовіддачу основних і оборотних засобів, фондомісткість виробництва продукції тощо; визначення темпів зростання валового виробництва продукції як в окремому господарстві так і в цілому по сільському господарству країни.

Рівень розвитку сільського господарства в цілому по країні певною мірою характеризує такий показник як структура валової продукції. Вона показує частку в ній продукції рослинництва і тваринництва. Частка окремої галузі залежить від спеціалізації окремого підприємства.

Валова продукція сільського господарства також характеризується тим, що вона включає в себе повторний розрахунок. За економічний змістом він являє собою валовий оборот аграрного підприємства. Розмір повторного розрахунку прямо залежить від обсягу продукції власного виробництва (садивний матеріал, насіння, корми, органічні добрива тощо), яка виробниче спожита у відтворювальному циклі.

Загальний обсяг валової продукції сільського господарства визначається як в поточних (фактичних) так і в порівняльних (постійних) цінах. Розрахунок у цінах поточного року необхідний для обчислення валового суспільного продукту, валового внутрішнього продукту і національного доходу. Визначення товарної і нетоварної частин продукції за цінами поточного року здійснюється окремо. Товарна продукція сільського господарства - це частина валової продукції, яка реалізована або призначена для реалізації. Нетоварна - це продукція, що залишається у господарстві на виробниче споживання (насіння, корми, тощо). Товарну частину продукції оцінюють за фактичними цінами реалізації, а нетоварну (в аграрному секторі) - за собівартістю.

Для забезпечення порівняльності вартості продукції в динаміці оцінку сільськогосподарської продукції дають у порівняльних, або незмінних, цінах. Порівняльними цінами при визначенні продукції сільського господарства були ціни 1926-28, 1951, 1956, 1958, 1965, 1973, 1983, 1996. Нині за порівняльні ціни прийнято середньозважені ціни реалізації 2000 року.

Основними джерелами для визначення валової продукції сільського господарства є статистичні звіти, річні звіти сільськогосподарських підприємств, а також матеріали одноразових і бюджетних обстежень, які містять дані про продукцію сільського господарства населення.

Показник валової продукції тривалий час був одним із головних показників оцінки роботи підприємства. На його основі діленням загального обсягу валової продукції на середньорічну кількість працюючих розраховують показник продуктивності праці. Якщо зважити на те, що до вартості валової продукції зараховують витрати предметів і засобів праці, то стає зрозумілим - їх нарощування створювало ілюзію зростання продуктивності праці. Це призвело до нарощування сільськогосподарськими господарствами витрат, зростання фондо- і матеріаломісткості продукції, гальмування впровадження досягнень науково-технічного прогресу тощо.

9.2 Товарна продукція сільського господарства

Кожне аграрне підприємство протягом року розподіляє вироблену ним продукцію. Певна частина її спрямовується на виробничі потреби для повторного циклу розширеного відтворення (корми, насіння, садивного матеріалу, відтворення стада тощо), частина - на громадське харчування і забезпечення продуктами харчування дитячих ясел і садків, частина - на оплату праці натурою і, нарешті, частина - на продаж. Продукція, яка продана підприємством за різними каналами реалізації (заготівельним організаціям, переробним підприємствам, на біржах, на експорт, на сільських ринках, безпосередньо своїм працівникам, використана на обмін за бартерними угодами) називається товарною.

Товарна продукція - це частина виготовленої підприємством валової продукції, яка призначеної для реалізації споживачам.

Вона розраховується в натуральній і вартісній (грошовій) формах. В кожному підприємстві вартість товарної продукції визначають за поточними цінами реалізації. Їх рівень залежить від каналів і строків реалізації товарів (продукції), якісних показників, кон'юнктури товарних ринків та інших чинників. Грошові надходження від продажу товарної продукції називають грошовим доходом або грошовою виручкою підприємства.

Загальна вартість товарної продукції галузі сільського господарства і народного господарства в цілому визначається як сума даних про товарну продукцію окремих підприємств. До складу товарної продукції відносять вартість готових виробів, виготовлених із власного матеріалу, а також матеріалу замовника. Товарна продукція на відміну від валової не охоплює зміни залишків незавершеного виробництва, напівфабрикатів власного виробництва, які призначені для власного виробничого використання.

В структурі товарної продукції значною є частка повторного рахунку перенесеної вартості засобів виробництва. Ось чому товарна продукція не характеризує кінцевих результатів діяльності господарства, її обсяги відображають також роботу підприємств-суміжників, постачальників засобів виробництва.

Розрізняють відносну й абсолютну товарність сільськогосподарського виробництва. Відносна товарність характеризується показниками рівня товарності, що визначаються по кожній галузі аграрного підприємства як процентне відношення товарної продукції до валової в натуральному виразі:

де Р_т - рівень товарності; Т_п - товарна продукція; В_п - валова продукція.

Абсолютну товарність визначають як в галузі рослинництва так і в галузі тваринництва. В рослинництві вона розраховується в натуральному виразі діленням обсягу товарної продукції певної культури на її посівну площу. В тваринництві абсолютну товарність визначають за двома показниками: 1) відношення обсягу товарної продукції певного виду до середньорічного поголів'я тварин, від якого одержана відповідна продукція; 2) діленням певного виду тваринницької продукції на відповідну земельну площу. Причому, продукція ВРХ та овець визначається на площу сільськогосподарських угідь, свиней - на площу ріллі, птиці - на площу зернових культур.

Рівень товарності в окремих галузях сільського господарства різний. Причиною цього є технологічні особливості цих галузей, а також окремих видів продукції. Так, рівень товарності технічних культур сягає 100 %, картоплі - 20-30%, зернових культур - 40-60 %, овочів - 65-85%, молока - 80-90%. Низький рівень товарності деяких продуктів пояснюється великим внутрішньогосподарським споживанням її (громадське харчування, годівля худоби, насіння чи садивний матеріал). Невисокий рівень товарності зернових культур (за період 2001-2004 рр. ця продукція стала дуже рентабельною) пояснюється постійною потребою аграрних підприємств в концентрованих кормах, насіннєвому матеріалі. Підвищення рівня товарності всіх галузей сільського господарства тісно пов'язано зі збільшенням виробництва валової продукції, її якості, спеціалізацією господарств, скороченням внутрігосподарському споживанню деяких видів продукції, раціональним використанням кормів, насіння тощо.

За величиною товарна продукція може бути більшою або меншою за валову продукцію. Це залежить від зміни (збільшення чи зменшення) залишків незавершеного виробництва і напівфабрикатів власного виробництва.

9.3 Кінцева і чиста продукція аграрних підприємств

Кінцевою продукцією є та, що надійшла в особисте споживання людей та у виробниче споживання за межі підприємства.

В аграрному секторі кінцевою продукцією є товарна продукція (продана по будь-яких каналах реалізації), продукція, яка була використана в громадському харчуванні, дитячих садках, видана в рахунок оплати праці.

Проте сільськогосподарська продукція може бути виробниче спожита за межами підприємства для виробництва іншої продукції. Наприклад, виробництво цукру з цукрових буряків; хлібобулочні вироби з зерна; олія з товарного насіння соняшнику тощо. З метою уникнення подвійного рахунку, ця продукція підприємством-споживачем не враховується при визначенні кінцевої виробленої продукції.

Таким чином, кінцева продукція - це сума товарної продукції і продукції, використаної на власне споживання в межах підприємства, за мінусом придбаної сільськогосподарської продукції на виробниче споживання.

Загалом по підприємству кінцеву продукцію розраховують у вартісному виразі за цінами фактичної реалізації (закупівлі). Видану в рахунок оплати праці і спожиту на особисті цілі продукцію оцінюють за середніми цінами реалізації. На підприємствах аграрно-промисловому комплексу розмір кінцевої продукції доцільно визначати методом приросту вартості сільськогосподарського продукту на всіх стадіях його руху до кінцевого споживача. Тобто, вартість кінцевої продукції - це вартість виробленої кінцевої продукції сільського господарства плюс добавлена промисловою переробкою і торгівельною мережею вартість. Цей метод дозволяє визначити вклад кожної ланки в кінцевому результаті та унеможливлює здійснення повторного розрахунку.

Чиста продукція - це новостворена вартість, головна складова виробленої валової продукції аграрного підприємства і характеризує економічну ефективність виробництва.

Вартість валової продукції можна зобразити наступним чином:

C + V + M,

де С - вартість спожитого оборотного капіталу і амортизація основних фондів;

V + M - чиста продукція.

На обсяг чистої продукції впливає виробництво валової продукції в господарстві, рівень товарності, реалізаційні ціни і питома вага матеріальних витрат в структурі валової продукції.

Визначенню чистої продукції передує розрахунок валової продукції за собівартістю її виробництва (продукції рослинництва, тваринництва, незавершеного виробництва, вирощування багаторічних насаджень, наданих на стороні послуг). До цього результату додають прибуток по тим галузям, де грошова виручка від продажу товарів (робіт, послуг) перевищує їх собівартість. Від цієї суми необхідно відняти всі матеріальні витрати, а також збиток від неприбуткових галузей господарства. Отриманий результат і буде чистою продукцією підприємства.

Чиста продукція має надзвичайно важливе економічне значення - це основа розширеного відтворення на підприємстві. За кожен виробничий цикл підприємство повинне відшкодовувати спожитий авансований капітал. Це буде просте відтворення. У разі коли підприємство має намір здійснювати розширене відтворення, це можливо зробити лише за рахунок чистої продукції (фонд нагромадження і фонд споживання).

Питома вага чистої продукції в структурі валової продукції аграрного підприємства має важливе значення для оцінки його економічного стану. Логічно, що за однакових умов більше можливостей для відтворення факторів виробництва швидкими темпами має те підприємство де частка чистої продукції в структурі валового сукупного продукту більша.

Важливим показником є розмір і питома вага оплати праці з відрахуваннями у фонди цільового призначення (соціальні заходи) в сумі чистої продукції. Це впливає на розмір головного критерію ефективності виробництва - прибутку, який виступає найважливішим джерелом власних інвестиційних ресурсів. У разі відсутності прибутку і збитку (просте відтворення) чиста продукція буде еквівалентна фонду оплати праці. За цих умов підприємство ще може забезпечити просте відтворення виробництва і зберегти власне існування на ринку. За інших умов (отримання збитку) підприємству загрожує банкрутство.

9.4 Прибуток і методика його визначення

Прибуток - це перетворена (похідна) форма додаткової вартості, яка з кількісного аспекту є різницею між ціною продажу товару і витратами капіталу на її виробництво.

Іншими словами прибуток - це частина додаткової вартості, створеної і реалізованої, готової до розподілу. Підприємство одержує прибуток після того, як втілена у створеному продукті вартість буде реалізована і набере грошової форми.

Як перетворена форма додаткової вартості, прибуток - це результат усього авансованого капіталу (факторів виробництва). Західна економічна наука до таких факторів в сучасних умовах відносить працю, капітал (засоби виробництва), землю, діяльність управлінського апарату з організації виробництва, підприємницьку діяльність, ризик, інформацію і час.

Прибуток на будь-якому підприємстві створюється працею, але не лише найманих робітників, а й значного штату менеджерів різних ланок, наукових працівників, спеціалістів, зайнятих збором, обробкою та наданням інформації. Засоби ж виробництва, земля як такі прибутку не створюють. Зокрема, прибуток створює праця, затрачена на поліпшення якості землі, її родючості. Що стосується засобів виробництва, то в нинішніх умовах підвищеної фондо- та енергоозброєності праці ні праця, відокремлена від засобів виробництва, ні засоби виробництва, відокремлені від праці, прибутку не створюють. Але в процесі їх поєднання виникає нова продуктивна сила - синергічний ефект, що породжує видимість створення прибутку засобами виробництва.

Синергічний ефект (гр. synergos - той, що діє разом) - це підвищення ефективності діяльності підприємства в результаті поєднання окремих частин, елементів, факторів в єдину систему за рахунок так званого системного ефекту.

Прибуток як економічна категорія - це грошовий вираз вартості реалізованого чистого доходу, який є основною формою грошових накопичень господарюючих суб'єктів.

Чистий доход - це та частина вартості створюваного продукту, яка залишається після відшкодування затрат живої і уречевленої праці. Карл Марк з цього приводу писав так: “Чистий же доход є додаткова вартість, отже - додатковий продукт, який залишається за вирахуванням заробітної плати…” Маркс К., Енгельс Ф. Твори. - Т. 25, ч. ІІ. - С. 409.

Прибуток є підсумковим показником і кінцевим результатом діяльності підприємства як суб'єкта господарювання. Адже в ринкових умовах метою створення будь-якого підприємства є отримання прибутку в результаті здійснення господарської діяльності. Він характеризує доходність підприємства від проведення відповідних заходів, окупність вкладених витрат і використаного майна, тобто, прибуток є узагальнюючим показником кінцевих результатів господарської діяльності підприємства.

Прибуток є одним із головних джерел фінансових ресурсів підприємства, формування централізованих фондів грошових коштів. За рахунок нього відбувається формування в значному обсязі бюджетних ресурсів держави, фінансується розширення підприємства, здійснюється матеріальне стимулювання робітників. У зв'язку з цим в одержані прибутку мають бути зацікавлені і трудові колективи господарств і державні органи.

Згідно стандарту бухгалтерського обліку 3 “Звіт про фінансові результати” суб'єкти господарювання розраховують прибуток на різних стадіях його формування: валовий прибуток, операційний прибуток, прибуток від звичайної діяльності до оподаткування, прибуток від звичайної діяльності після оподаткування і чистий прибуток.

Валовий прибуток - це прибуток, який розрахований по реалізованій продукції як різниця між чистим доходом (виручка без наданих знижок, повернених проданих товарів, ПДВ, акцизного збору, тощо) від реалізації продукції і виробничою собівартістю.

Якщо остання перевищує чистий дохід, то це означає, що підприємство отримує валовий збиток.

Прибуток від операційної (основної) діяльності - це різниця алгебраїчної суми валового прибутку, інших операційних доходів та адміністративних витрат, витрат на збут продукції (робіт, послуг) та інших операційних витрат.

До складу інших операційних доходів відносять: доход від операційної оренди активів; дохід від операційних курсових різниць, дохід від реалізації оборотних активів, відшкодування раніше списаних активів тощо.

До адміністративних витрат відносять загальногосподарські витрати - основна і додаткова заробітна плата управлінського персоналу, службові відрядження, зв'язок, підготовка і перепідготовка кадрів тощо.

До витрат на збут відносять: реалізаційні витрати, витрати на утримання підрозділів, витрати на рекламу і доставку продукції споживачам, витрати на пакувальні матеріали, витрати на транспортування готової продукції, витрати на оплату праці продавців та інші витрати.

Інші операційні витрати складаються з: собівартості реалізованих виробничих запасів, визнаних економічних санкцій, сумнівних боргів, втрат від операційних курсових різниць, витрат, які виникають в процесі операційної діяльності господарства, крім тих, що включаються до собівартості продукції.

Таким чином операційна діяльність підприємства - це основна його діяльність, а також інші види, які не можуть бути віднесені до інвестиційної чи фінансової.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності до оподаткування - це сума операційного прибутку, доходу від участі в капіталі, фінансового доходу та інших доходів за мінусом витрат від участі у капіталі, фінансових та інших витрат.

До складу доходів від участі в капіталі відносять доход, отриманий від інвестицій в спільні або асоційовані підприємства.

Інші фінансові доходи - це дивіденди, проценти та інші доходи, що отримані від фінансових інвестицій.

До складу інших доходів включають: доход від реалізації фінансових інвестицій та необоротних активів; доход від неопераційних курсових різниць і інші доходи, які виникають у процесі звичайної діяльності і не пов'язані з операційною діяльністю підприємства.

Фінансові витрати складаються з витрат: на сплату відсотків за користування кредитами, отриманими за облігаціями, та інші витрати, пов'язані з залученням підприємством позикового капіталу.

Витрати від участі в капіталі враховують збитки, що спричинені інвестиціями в асоційовані (спільні) підприємства.

До складу інших витрат відносять: собівартість фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів; витрати від неопераційних курсових різниць; витрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів; інші витрати, що виникають у процесі звичайної діяльності підприємства, але не пов'язані з операційною.

Звичайна діяльність - це будь-яка діяльність підприємства, а також операції, що її забезпечують або виникають внаслідок її проведення.

Прибуток (збиток) від звичайної діяльності після оподаткування - це різниця між прибутком від звичайної діяльності до оподаткування і сумою податку на прибуток.

З 2001 р. підприємства народного господарства та інші суб'єкти господарювання сплачували податок на прибуток у розмірі 30 % суми одержаного прибутку від звичайної діяльності. З 1 січня 2004 року ставка податку на прибуток підприємств була знижена до 25 %.

Аграрні підприємства звільнені від сплати цього податку. Натомість вони сплачують фіксований податок, який замінив собою 12 різних податків, що дозволило істотно зменшити податковий тиск на сільськогосподарські підприємства.

Чистий прибуток (збиток) - це сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності після оподаткування та надзвичайний прибуток, надзвичайний збиток і податок з надзвичайного прибутку.

Надзвичайний прибуток підприємства можуть отримати від операцій (подій), які не є притаманними для звичайної діяльності і не є періодичними. До них відносять: страхове відшкодування, отримане за втрачене майно від стихійного лиха, пожежі; кошти, які отримані в порядку відшкодування витрат від надзвичайних ситуацій; інші доходи від надзвичайних ситуацій.

Чистий прибуток залишається в розпорядженні підприємства в повному обсязі. Це пояснює його велике значення. Чим більший одержує прибуток підприємство, тим міцніший його економічний стан. Достатній обсяг прибутку дозволяє підприємству своєчасно переорієнтовувати виробництво, здійснювати реконструкцію, купувати нові засоби виробництва, передові технології, що в кінцевому результаті здатне забезпечити істотне зростання обсягу виробництва продукції, підвищити її якість, раціоналізувати витрати і цим досягти високої конкурентоспроможності. Саме тому в ринковій економіці прибуток розглядається як головний критерій ефективності діяльності підприємств.

На підприємствах використовуються три методи визначення прибутку від реалізації продукції: прямого розрахунку, за показником витрат на одну гривню продукції, економічний (аналітичний) метод.

Метод прямого розрахунку. Він базується на тому, що прибуток розраховується за окремими видами продукції, які виробляються і реалізуються підприємством. Для розрахунку використовуються наступні дані:

Асортимент і кількість продукції, що планується до виробництва і реалізації.

Собівартість одиниці продукції.

Ціна одиниці продукції (ціна виробника).

Цей метод розрахунку доречно застосовувати при невеликому асортименту продукції. Цей метод достатньо точний, проте за великого асортименту продукції стає надто трудомістким.

Метод розрахунку прибутку на підставі показника витрат на одну гривню продукції. Він передбачає використання даних про виробничі витрати та реалізацію продукції за попередній період, а також очікувану їх зміну, що прогнозується в наступному періоді.

Економічний (аналітичний) метод. Він відрізняється від попередніх методів розрахунку прибутку тим, що дозволяє визначити крім загальної суми прибутку вплив зміни окремих чинників на неї: обсяг виробництва (реалізації) продукції; собівартість продукції; рівень оптових цін і рентабельності продукції; асортимент та якість продукції.

Визначений чистий прибуток підприємства підлягає розподіленню. При цьому повинно забезпечуватись як формування доходу держави, так і покриття потреб конкретного підприємства (розширення виробництва, матеріальне стимулювання робітників, вирішення соціальних питань). Відповідно механізм розподілення прибутку підприємства має забезпечувати оптимальне співвідношення між частиною прибутку, акумульованого в доходах бюджету для виконання державою своїх функцій, і прибутком, що залишається в розпорядженні підприємств для стимулювання розвитку виробництва і підвищення його ефективності.

В ринковій економіці виділяють три основних принципи розподілу прибутку підприємств :

- розподіл прибутку між державою і підприємствами повинен проводитись з урахуванням інтересів держави (формування бюджетів відповідного рівня) і зацікавленості підприємств (стимулювання їх діяльності);

- вилучення частини прибутку у вигляді податків до бюджету повинно проводитись по твердих і невисоких ставках, які встановлюються державою в законодавчому порядку, розміри яких не повинні змінюватися довільно;

- прибуток, що залишається в розпорядженні підприємства, необхідно направляти в першу чергу на нагромадження, яке забезпечуватиме подальший розвиток підприємства, решту - на споживання для задоволення матеріальних і соціальних потреб робітників.

Прибуток як економічна категорія виконує такі функції: оцінювальну, стимулюючу та госпрозрахункову.

Суть оцінювальної функції полягає в тому, що прибуток використовується як головний критерій економічної ефективності виробництва і використання основних виробничих фондів. Ця функція дозволяє підприємцю контролювати раціональне використання наявних матеріальних і трудових ресурсів.

Стимулююча функція прибутку визначає його як джерело матеріального заохочення працівників, розширення виробництва та вирішення соціальних проблем в господарстві. Прибуток також є джерелом сплати прямих податків до бюджету. Ось чому в отриманні прибутку повинні бути зацікавлені як держава, так і підприємства.

Суть госпрозрахункової функції прибутку полягає в тому, що госпрозрахунок - основний метод господарювання підприємств - передбачає крім покриття витрат своїми доходами ще й отримання нагромаджень (прибутку) для стимулювання робітників і вирішення різних питань.

В ринковій економіці отримання прибутку орієнтує товаровиробника на збільшення обсягів виробництва продукції і зниження виробничих витрат. Завдяки цьому досягається головна мета підприємництва і задовольняються суспільні потреби.

Правильне визначення чистого прибутку вимагає оволодіння методикою розрахунку прибутку від окремих видів діяльності. Прибуток від торгівлі основними (акції, облігації, ощадні сертифікати) і похідними (форвардні і ф'ючерсні контракти, опціони) цінними паперами визначається як різниця між проданими цінними паперами і витратами, пов'язаними з придбанням відповідних основних і похідних цінних паперів протягом звітного року.