Економіка аграрного підприємства

Модель Спрінгейта

Z = 1,03K₁ +3,07K₂ +0,66K₃ +0,4K₄ ;

K₁ - відношення робочого капіталу до загальної вартості активів;

K₂ - сума прибутку до сплати податків та процентів до короткострокової загальної вартості;

K₃ - сума прибутку до сплати податків по відношенню до короткострокової заборгованості;

K₄ - відношення обсягу продажу до загальної вартості активів.

Вважається, що точність прогнозування банкрутства за цією моделлю становить 92 %, проте з часом цей показник зменшується.

Якщо Z < 0,862, то підприємство є потенційним банкрутом.

Згідно з кількома методиками прогнозування банкрутства побудовано універсальну дискримінантну функцію:

Z =1,5Х₁ +0,08Х₂ +10Х₃ +5Х₄ +0,3Х₅ + 0,1Х₆ ;

Х₁ - cash-flow по відношенню до зобов'язань;

Х₂ - валюта балансу по відношенню до зобов'язань;

Х₃ - прибуток по відношенню до валюти балансу;

Х₄ - прибуток по відношенню до виручки від реалізації;

Х₅ - виробничі запаси по відношенню до виручки від реалізації;

Х₆ - оборотність основного капіталу (виручка від реалізації) по відношенню до валюти балансу.

Якщо Z >2 - підприємство вважається фінансово стійким;

1<Z <2 - фінансова рівновага (фінансова стійкість) підприємства порушена, але за умови переходу на антикризове управління, банкрутство йому не загрожує;

0<Z <1 - підприємству загрожує банкрутство, якщо воно не здійснить санаційних заходів;

Z <0 - підприємство є напівбанкрутом.

Вченими Іркутської державної економічної академії запропоновано власну модель прогнозування банкрутства - модель R, яка має такий вигляд:

;

де k₁ - оборотний капітал по відношенню до активів;

k₂ - чистий прибуток по відношенню до власного капіталу;

k₃ - виручка від реалізації по відношенню до активів;

k₄ - чистий прибуток по відношенню до сукупних витрат.

Ймовірність банкрутства підприємства згідно моделі R визначається за такими критеріями:

менше 0 - максимальна ймовірність (90-100%);

0-0,18 - висока (60-80 %);

0,18-0,32 - середня (35-50 %);

0,32-0,42 - низька (15-20%);

більше 0,42 - мінімальна (до 10 %)

Модель R - краще адаптована до умов перехідної економіки, оскільки розраховувалася на підстави даних про показники російських компаній, які збанкрутували. Тим не менш, навіть ця модель не може сприйматися як повноцінний метод передбачення банкрутства у юридичному розумінні цього слова. Модель R та інші відомі методи прогонозування банкрутства доцільно використовувати для виявлення негативних тенденцій і кризових явищ, які можуть очікувати підприємство у майбутньому.



18.6 Ліквідація збанкрутілих підприємств

Причини та процедура ліквідації збанкрутілих суб'єктів господарювання Причини ліквідації (припинення діяльності) підприємств та організацій можуть бути різними. Головними є такі:

1) вартість майна боржника продовжує знецінюватися, і бракує будь-якої можливості и відновлення;

2) жодна юридична чи фізична особа не звернулася до відповідного органу із заявою про проведення реструктуризації або санації боржника;

3) жодний з поданих реструктуризаційних чи санаційних планів не було схвалено кредиторами;

4) запропонований план виходу підприємства (організації) з кри-зового стану з тих чи тих причин неможливо реалізувати. Рішення про ліквідацію боржника може ухвалити суд з власної ініціативи чи на клопотання розпорядника майна, кредитора, зборів чи комітету кредиторів.

Відтак Арбітражний суд приймає відповідну постанову про визнання боржника банкрутом, яка надсилається всім учасникам, причетним до цього процесу (засновнику визнаної банкрутом юридичної особи; власнику майна банкрута або вповноваженому ним органу; банку, клієнтом якого є банкрут; органу, що зареєстрував банкрута як суб'єкта підприємницької діяльності; усім кредиторам; усім учасникам угод, що в них боржник бере участь; усім учасникам арбітражного процесу; державній службі зайнятості; відповідним профспілковим органам). Цією постановою призначаються також ліквідатори з представників зборів кредиторів, банків, фінансових органів, а також з Фонду державного майна, якщо банкрутом визнано державне підприємство або організацію. Призначені арбітражним судом ліквідатори утворюють ліквідаційну комісію, якій надаються широкі повноваження. До ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки.

Ліквідаційна комісія: управляє майном банкрута; здійснює інвентаризацію та оцінку майна; визначає ліквідаційну масу і розпоряджається нею; вживає заходів для стягнення дебіторської заборгованості; реалізує майно збанкрутілого підприємства (організації) і здійснює інші заходи, спрямовані на задоволення вимог кредиторів.

Ліквідаційною масою є майнові активи банкрута, на які, з метою погашення боргу, може бути звернене стягнення на вимогу кредиторів.

Мається на увазі все майно боржника, що належить йому з права власності або повного господарського відання. Якщо суб'єкт банкрутства є засновником або учасником господарського товариства та відповідно власником частки в статутному фонді товариства, зазначена частка підлягає викупу або вилученню зі статутного фонду способом його зменшення; одержані кошти включаються до складу ліквідаційної маси. Орендоване майно виключається з ліквідаційної маси.

Оцінка ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства має певні особливості, зумовлені характером незвичайної ситуації. Головна особливість полягає в тім, що це активний вид оцінки, на підставі якої приймаються певні управлінські рішення, здійснюються певні практичні дії. Крім того, оцінка ліквідаційної вартості підприємства безпосередньо впливає на інтереси третьої сторони (крім замовників і оцінювачів), а саме: кредиторів, інвесторів, судових органів.

На думку провідного американського оцінювача Ш. Пратта, ліквідаційна вартість -- це чиста грошова сума, яку власники (власник) підприємства можуть одержати за ліквідації підприємства і окремого розпродажу його активів. У світовій практиці розрізняють поняття упорядкованої та примусової ліквідації, а також відповідно терміни «упорядкована ліквідаційна вартість» і «вимушена ліквідаційна вартість». За упорядкованої ліквідації продаж активів здійснюється протягом визначеного (розумного) строку з тим, щоб одержати за них найвищу можливу ціну. Для найбільш неліквідних активів цей період може становити до двох років. Вимушена ліквідація передбачає негайний розпродаж активів, як правило, усіх одночасно (на одному аукціоні).

Спеціалісти розрізняють також ліквідаційну вартість припинення функціонування активів підприємства. У цьому разі активи списуються. Величина ліквідаційної вартості від продажу активів, очищена від супутніх витрат, дисконтується на дату оцінки за ставкою дисконту, яка враховує ризик, пов'язаний із цим продажем. Ліпше, уважає Ш. Прати, продавати окремо активи, ніж ціле підприємство. Тоді сума виручки є, як правило, вищою.

Зарубіжна практика виокремлює певні етапи технологічної послідовності процесу розрахунку впорядкованої ліквідаційної вартості підприємства:

­ перший етап -- розробка календарного графіка ліквідації активів підприємства;

­ другий етап -- оцінка поточної вартості активів з урахуванням витрат на їхню ліквідацію;

­ третій етап -- обчислення обсягів зобов'язань підприємства;

­ четвертий етап -- визначення різниці між поточною (скоригованою) вартістю активів і величиною зобов'язань підприємства.

Для визначення ліквідаційної вартості активів використовуються дані балансу підприємства, розраховується ринкова вартість земельних ділянок, вартість інших активів за різними методами оцінки (акумуляції активів, порівняльним або ринковим, дохідним).

Визначення ліквідаційної маси здійснюється з метою реалізації активів банкрута і за необхідності майна інших осіб, які відповідають за його зобов'язаннями, для розподілу виручених коштів між і кредиторами.

Наслідки ліквідації та форми реалізації майна банкрутів Визнання в установленому порядку боржника банкрутом має певні юридичні наслідки:

­ по-перше, припиняється підприємницька діяльність такого боржника (підприємства, організації);

­ по-друге, до ліквідаційної комісії переходить право розпоряджання майном банкрута і всі його майнові права та обов'язки;

­ по-третє, вважаються такими, що минули, строки всіх боргових зобов'язань банкрута;

­ по-четверте, припиняється нарахування пені й відсотків на всі види заборгованості підприємства-банкрута (організації).

Рішення про продаж майна банкрута за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів приймає ліквідаційна комісія, яка визначає порядок продажу названого майна (склад, умови і строки придбання майна).

Реалізація майнових активів банкрута провадиться через викуп у разі надходження лише однієї пропозиції; якщо пропозицій надходить дві або більше, то призначається проведення конкурсу чи аукціону. У світовій практиці загальновживаними способами реалізації є такі: продаж одному чи кільком покупцям; продаж на аукціоні або з допомогою тендера; надання в оренду одному чи кільком орендарям усіх або частини майнових активів банкрута з дальшим розподілом коштів, виручених від оренди, між кредиторами; передання заставленого майна заставодержателю; залишення боржникові збиткового майна або такого, що має незначну цінність і не впливає на збільшення майнових активів. Можна використовувати й будь-які інші способи реалізації, затверджені в судовому порядку.

У разі, коли суб'єктом банкрутства є унітарне державне підприємство або господарське товариство, у статутному фонді якого переважна частка майна належить державі, проведення аукціону (конкурсу) здійснюється органом приватизації. У разі, коли суб'єктом банкрутства є юридична особа, заснована на недержавній формі власності, ліквідаційна комісія може або безпосередньо проводити аукціон, або доручити його проведення спеціалізованому ліцензованому підприємству (установі).

Усі форми продажу майна банкрута (через викуп, на аукціоні, за конкурсом) оформляються договорами купівлі-продажу, який укладається між ліквідаційною комісією від імені підприємства-банкрута та покупцем.

Ліквідаційна комісія за погодженням зі зборами (комітетом) кредиторів визначає послідовність реалізації об'єктів ліквідаційної маси та критерії їхнього відбору для продажу, оскільки допускається продаж як цілісних майнових комплексів, так і окремого індивідуально визначеного майна, об'єктів незавершеного будівництва або законсервованих об'єктів. Черговість задоволення претензій кредиторів

Кошти, одержані від продажу майна банкрута, спрямовуються на задоволення претензій кредиторів Черговість задоволення претензій кредиторів:

1. Витрати, пов'язані з провадженням справи про банкрутство в Арбітражному суді

2. Витрати розпорядника майна з ліквідаційної комісії, пов'язані з утриманням і збереженням майнових активів банкрута

3. Зобов'язання щодо працівників підприємства-банкрута (за винятком повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства або виплат на акції, що належать трудовому колективу)

4. Державні та місцеві податкові й неподаткові платежі до бюджету, вимоги органів державного страхування та соціального забезпечення

5. Вимоги кредиторів, не забезпечені заставою

6. Вимоги щодо повернення внесків членів трудового колективу до статутного фонду підприємства та виплат на акції, які належать членам трудового колективу

7. Усі інші вимоги

Вимоги кожної наступної черги задовольняються після повного задоволення вимог попередньої. За браком майна для повного задоволення всіх вимог однієї черги претензії задовольняються пропорційно сумі, належній кожному кредиторові.

Вимоги, не задоволені за браком майна, уважаються погашеними. Не розглядаються і вважаються погашеними також вимоги, заявлені після закінчення строку, встановленого для пред'явлення претензій.

Майно (крім коштів державних підприємств-банкрутів), що залишилося після задоволення вимог кредиторів і членів трудового колективу, передається власникові або відповідному органу приватизації для реалізації, якщо арбітражний суд прийняв ухвалу про ліквідацію юридичної особи-боржника.

Кошти, що залишилися після задоволення державним підприємством-банкрутом вимог кредиторів і членів трудового колективу, зараховуються до відповідного позабюджетного фонду приватизації.

Після завершення реалізації майнових об'єктів, що входять до складу ліквідаційної маси і є необхідними для повного задоволення всіх вимог кредиторів, та розподілу виручених сум між кредиторами ліквідаційна комісія складає й подає в Арбітражний суд ліквідаційний баланс.

У ліквідаційному балансі мають бути відображені показники обсягу майнових активів (ліквідаційної маси), дані їхньої інвентаризації, відомості про реалізацію об'єктів ліквідаційної маси з посиланням на укладені договори купівлі-продажу, а також суми розподілу виручених коштів поміж кредиторами.

Результати розгляду арбітражним судом ліквідаційного балансу становлять кінцевий етап ліквідаційної процедури. Арбітражний суд виносить ухвалу про затвердження ліквідаційного балансу в разі, коли ліквідаційна комісія належним чином здійснила заходи для виявлення та реалізації всіх майнових активів, що підлягали включенню до ліквідаційної маси, і в установленому порядку розподілила одержані суми між кредиторами.

Якщо за результатами ліквідаційного балансу після задоволення вимог кредиторів не залишилося майна і не надійшло будь-яких заперечень, арбітражний суд виносить ухвалу про ліквідацію цієї юридичної особи. У разі, коли Арбітражний суд доходить висновку, що ліквідаційна комісія не виявила або не реалізувала всіх наявних майнових активів, необхідних для повного задоволення кредиторів, він виносить ухвалу про призначення нових ліквідаторів. Нова ліквідаційна комісія знову здійснює всі етапи ліквідації підприємства. Комітет кредиторів (за браком такого -- збори кредиторів) або будь-який окремий кредитор можуть опротестувати ліквідаційний баланс.

Після розгляду заперечень Арбітражний суд ухвалює рішення щодо затвердження (не затвердження) балансу. Після затвердження ліквідаційного балансу:

1) суд виносить ухвалу про ліквідацію юридичної особи боржника;

2) оприлюднює цю ухвалу;

3) звільняє ліквідаторів від виконання своїх обов'язків.

У разі не затвердження звіту суд може висунути вимогу про виправлення виявлених недоліків або, як уже було сказано, призначити нових ліквідаторів.

Отже, справа про банкрутство вважається закритою тільки після затвердження плану реструктуризації чи санації майна боржника або після затвердження ліквідаційного балансу. Згідно з чинним законодавством, якщо майна банкрута вистачило, щоб задовольнити всі вимоги кредиторів, він уважається вільним від боргів і може продовжити свою підприємницьку діяльність. Арбітражний суд має право винести ухвалу про реорганізацію (ліквідацію) юридичної особи тільки тоді, коли в неї залишилось майнових активів менше, ніж потрібно для її функціонування згідно із законодавством, або на клопотання власників її майна.

Питання для самоконтролю

1. Сутність банкрутства та причини його виникнення.

2. Можливі симптоми банкрутства підприємства.

3. Моделі ймовірності визначення (прогнозування) банкрутства

4. Економічний зміст виникнення фінансової кризи на підприємстві

5. Причини виникнення фінансової кризи на підприємстві

6. Різновиди фінансової кризи

7. Основні напрями розвитку симптомів банкрутства

8. Вимірюваність глибини фінансової кризи

9. Економічна сутність та мета санації.

10. Необхідність, сутність та мета реструктуризації.

11. Форми і види реструктуризації.

12. Причина та процедура ліквідації збанкрутілих підприємств.

13. Умови оцінки ліквідаційної вартості збанкрутілого підприємства.

14. Черговість задоволення претензій кредиторів.



Список літератури

Закон України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом"// Голос України. - 1999.- 30 липня.

Закон України "Про підприємства в Україні"// Голос України. - 1991.- 27 березня.

Закон України "Про господарські товариства"// Голос України. - 1991.- 19 вересня.

Закон України "Про цінні папери і фондову біржу"// Голос України. - 1991.- 18 липня.

Закон України "Про інвестиційну діяльність"// Голос України. - 1991.- 18 вересня.

Закон України "Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності"// Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 2.

Постанова Кабінету міністрів України "Про затвердження Положення про порядок санації державних підприємств"// Зібрання постанов Уряду України. - 1994. - № 5.

Постанова Правління НБУ "Про затвердження Положення про застосування Національним банком України заходів впливу до комерційних банків за порушення банківського законодавства".

Агентство з питань запобігання банкрутства підприємств. Методика інтегральної оцінки інвестиційної привабливості підприємств та організацій// Українська інвестиційна газета. - 1998. - № 3.

Енциклопедичний словник бізнесмена: Менеджмент, маркетинг, інформатика/ За ред. Молдованова. - К.Техніка, 1993.

Титов М.І. Банкрутство: Матеріально-правові та процесуальні аспекти/ За наук.ред. В.М.Гайворонського. - Х.: Консум, 1997.- С.49.

Україна на роздоріжжі: уроки з міжнародного досвіду економічних реформ/ За ред. А. Зіденберга і Л. Хоффмана. - К.:Фенікс, 1998.

Уткин Э.А. Антикризисное управление. - М.:ЭКМОС, 1997.

Терещенко О.О. Фінансова санація та банкрутство підприємств: Навч.посібник. - К.: КНЕУ, 2000. - 412 с.



Вправи, завдання тести

Завдання 18.1:

Виберіть правильний варіант відповіді на питання

1.Санація підприємства - це:

Надання підприємству зовнішньої фінансової допомоги;

Задоволення вимог кредиторів та виконання зобов'язань перед бюджетом;

Сукупність усіх заходів, які здатні привести підприємство до фінансового оздоровлення;

Те саме, що й реструктуризація;

Система заходів фінансового характеру.

2. Модель проведення санації підприємства включає в себе:

а) Причинно-наслідковий аналіз фінансової кризи;

б) Оголошення підприємства банкрутом;

в) Формування санаційної стратегії;

г) Рішення арбітражного суду про проведення санації;

д) Внесення до реєстру неплатоспроможних підприємств.

3. До основних показників, які характеризують структуру капіталу та фінансову незалежність підприємства, відносять:

а) Показник фінансового лівериджу;

б) Показник абсолютної ліквідності;

в) Коефіцієнт покриття;

г) Коефіцієнт автономії;

д) Коефіцієнт фінансової стабільності.

4. Підприємство вважатиметься неплатоспроможним у такому разі:

а) Наявних активів у ліквідній формі недостатньо для задоволення в установлений строк вимог, висунутих до підприємства кредиторами;

б) Коефіцієнт абсолютної ліквідності є меншим за 0,2;

в) Коефіцієнт покриття дорівнює 1;

г) Надто низьким є значення показника фінансового лівериджу;

д) До арбітражного суду надійшов позов з боку кредиторів.

5. Розрізняють такі основні форми реструктуризації:

а) Реструктуризація виробництва;

б) Приватизація;

в) Реструктуризація активів;

г) Фінансова реструктуризація;

д) Реорганізація.

Завдання18.2:

Використовуючи індекс Альтмана, обчислити ймовірність банкрутства підприємства за даними таблиці:

Показники	Тис.грн.
виручка від реалізації	2732,5
ПДВ	455,5
чиста виручка від реалізації	2277
валові витрати на виробництво і реалізацію	2168,3
балансовий прибуток від реалізації	108,7
податок на прибуток	32,6
чистий прибуток	76,1
вартість власного оборотного капіталу	577,2
загальна вартість активів	1843,4
обсяг позичкових коштів	4500
обсяг власного капіталу	6700



Розділ 19. АГРАРНА ПОЛІТИКА ТА ДЕРЖАВНЕ РЕГУЛЮВАННЯ ДІЯЛЬНОСТІ АГРАРНИХ ПІДПРИЄМСТВ

19.1 Поняття, принципи та завдання аграрної політики

19.2 Механізм державного регулювання та підтримки доходів сільськогосподарського виробництва.

19.3 Досвід державного регулювання сільськогосподарського виробництвау розвинутих країнах і можливість його використання в Україні.

Ключові слова та терміни

­ державне регулювання економіки

­ дотація

­ субвенція

­ фінансова інтервенція

­ товарна інтервенція

­ контрольні ціни

­ орієнтовані ціни

­ порогові ціни

­ шлюзові ціни.

19.1 Поняття і необхідність державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва

Основними пріоритетами державної аграрної політики є:

- забезпечення в сільськогосподарському виробництві задопомогою системи державних організаційно-правових заходів прибутку на авансований капітал, включаючи вартість земельних ресурсів, не нижче середнього рівня по економіці держави;

- створення умов для реалізації та захисту прав селян на землю, формування ринкових земельних відносин, охорони земель;

- посилення соціального захисту сільського населення, встановлення заробітної плати та пенсійного забезпечення працівників сільського господарства не нижче середнього рівня в галузях економіки держави;

- створення рівних умов для функціонування різних організаційно-правових форм господарювання в аграрному секторі, які сприяють гармонізації інтересів власників та найманих працівників;

- розроблення і запровадження державних та регіональних програм комплексного розвитку сільських територій, удосконалення державної підтримки розвитку підприємництва з метою розв'язання проблеми зайнятості сільського населення;

- державна підтримка розвитку конкурентоспроможного сільськогосподарського виробництва на основі кооперації та інтеграції;

- запровадження сучасних механізмів і методів формування прозорого ринку сільськогосподарської продукції, продовольства, капіталу, зокрема виробничих ресурсів, та робочої сили;

- державна підтримка суб'єктів аграрного сектору шляхом концентрації державних ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку, формування сприятливої цінової, фінансово-кредитної, страхової, податкової та бюджетної політики, забезпечення раціональних внутрішньогалузевих і міжгалузевих економічних відносин;

- створення сприятливих умов для реалізації експортного потенціалу аграрного сектору економіки;

- державна підтримка підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації спеціалістів, виконання наукових досліджень для аграрного сектору;

- створення умов для закріплення у сільській місцевості кваліфікованих спеціалістів сільського господарства, освіти, культури, охорони здоров'я та побутового обслуговування;

- державна підтримка сільськогосподарських товаровиробників, які використовують меліоровані землі, особливо щодо утримання внутрішньогосподарських меліоративних систем та оплати електроенергії, що витрачається для подачі води для поливу;

- удосконалення системи державного управління, ефективне поєднання загальнодержавної і регіональної політики в аграрному секторі.

У сучасних умовах трансформаційні процеси в аграрному секторі економіки продовжують розвиватися на розбалансованій системі правових, організаційних, економічних, соціально-психологічних та інституціонально-структурних механізмів. Відсутність цілісно-системного забезпечення трансформаційних змін призвела до невизначеності у функціонуванні та напрямах стратегічного розвитку суб'єктів господарювання в АПК. Як наслідок, понад 50% сільськогосподарських підприємств є збитковими. Значна їхня частина знаходиться на межі критичного стану, що проявляється через кризові явища, які зумовлені несистемним і некомплексним підходом до проведення ринкових реформ, недостатністю теоретичного і методологічного забезпечення системи антикризової діяльності підприємницьких структур.

Результативність діяльності сільськогосподарських підприємств у їхньому стратегічному розвитку залежить від рівня сформованості і дієвості організації та менеджменту як системи, збалансованості її основних елементів, включаючи й організаційно-економічний механізм управління антикризовими процесами. Організаційно-економічний механізм антикризового розвитку підприємницьких структур як інтегровану локальну систему практично ще не розкрито. Тому в основу вивчення даної проблеми ми поклали вимоги системності і комплексності, функціональну цільову спрямованість, організаційно-економічний механізм антикризового розвитку підприємств і розглядаємо як сукупність організаційних форм і методів регулювання економічних процесів і суспільних дій економічних суб'єктів, спрямованих на запобігання або подолання криз відповідно до цілей та стратегічних тенденцій розвитку підприємства на основі знання прояву та дії економічних законів, використання організаційно-економічних, правових, соціально-психологічних інструментів та інституціонально-структурних утворень. При цьому необхідно акцентувати увагу на збалансованості даних інструментів як компонентів інтегрованої організаційно-економічної системи антикризового розвитку підприємств з підсиленням значимості соціально-психологічних та інституціонально-структурних факторів.

Кризові явища повинні розглядатись в системі циклічного розвитку підприємств як результат розбалансованості в тріаді ” функції-ресурси, обов'язки-право, відповідальність-влада,” в обґрунтовано обраних стратегіях та механізмах їхньої реалізації, що знижує коефіцієнт використання потенціалу можливостей при досягненні цілей, а в цілому - різко знижує конкурентоспроможність підприємств у зовнішньому конкурентному середовищі.

Організаційно-економічний механізм антикризового розвитку підприємств розглядається як система з основними елементами: задачами; функціями; об'єктами антикризового впливу та суб'єктами антикризової діяльності; методами та механізмами забезпечення антикризового розвитку; ресурсним, інформаційним та методологічним забезпеченням.

Відсутність ефективного державного регулювання економіки призвела до її вкрай важкого стану впродовж майже 10 років, який характеризувався спадом виробництва за його низької ефективності, посиленням безробіття, особливо прихованого, розвитком інфляційний процесів, дестабілізацією грошово-фінансової системи, затуханням інвестиційної діяльності, приховуванням валюти за кордоном, зростанням внутрішнього боргу держави, зниженням життєвого рівня населення.

Зрозуміло, за належного державного регулювання економіка України не була б доведена до такого стану. Негативну роль тут відіграло ідеалізоване сприйняття ринку значним прошарком керівної еліти і вчених як системи, що само організується і саморегулюється без будь-якого втручання держави.

Для того щоб запобігти катаклізмам у майбутньому, капіталістичні держави почали здійснювати активну антимонопольну політику, надавати матеріальну підтримку малозабезпеченим верствам населення і різнобічну допомогу суб'єктам господарської діяльності, а також через економічні важелі впливати на структурну перебудову економіки, домагаючись її збалансованості. І нині проблема державного регулювання розвитку економіки не втратила своєї актуальності в усіх країнах незалежно від того, яка питома вага в них приватного сектора. Можна констатувати, що державне регулювання зробилося органічною складовою частиною ринкової економіки. Його головна функція -- нейтралізація внутрішніх і зовнішніх збурень, що виникають через внутрішні протиріччя, які притаманні ринку і можуть призвести до таких негативних явищ, як перевиробництво, безробіття, невиправдана диференціація доходів населення тощо. Мистецтво державного регулювання економікою -- це ефективна компенсація негативних дій ринкового механізму, недопущення небажаних соціально-економічних наслідків.

Проте з усіх галузей народного господарства найбільш радикального і дійового державного регулювання та підтримки для нормального розвитку вимагає сільське господарство. Це зумовлено тим, що по-перше, дана галузь є життєво необхідною в будь-якому суспільстві і розглядається як пріоритетна при обґрунтуванні перспектив соціально-економічного розвитку країни; по-друге, сільськогосподарське виробництво через існування короткострокової і довгострокової проблем не може ефективно розвиватися без стабілізуючого впливу держави.

В умовах ринку сільське господарство піддається негативному впливу різних факторів нестабільності: природних, економічних, соціальних. Тому невипадково в розвинутих країнах Заходу державне регулювання сільськогосподарського виробництва, підтримки доходів аграрних товаровиробників, їх захист займають чільне місце в соціально-економічній політиці цих держав.

Крім економічних, соціально орієнтована ринкова економіка вимагає адміністративних методів втручання і саме в ті її сфери, де перші з них не можуть дати бажаних результатів. Це стосується використання землі і корисних копалин, захисту навколишнього середовища, соціальних гарантій щодо мінімальної заробітної пла-ти, тривалості робочого дня і підтримки безробітних, політики протекціонізму з метою захисту внутрішнього ринку, обґрунтування і реалізації державних програм, що мають глобальне зна-чення для розвитку економіки країни, регулювання розвитку соці-альної інфраструктури (охорони здоров'я, культури) і витрат дер-жави, підтримки валютного курсу тощо. Тепер стає очевидним, що державне регулювання економіки має бути збалансованим і не по-винно підміняти ринковий механізм, а лише доповнювати його завдяки превалюванню економічних важелів впливу на розвиток суспільного виробництва в межах дії економічних законів ринку.

Для впровадження заходів щодо зниження негативних наслідків економічної кризи та її подолання, реалізації антикризової стратегії господарствам необхідна акумуляція усіх наявних ресурсів: виробничого, інтелектуального та управлінського потенціалів. Це потребує формування дієвої системи менеджменту та його складової - контролінгу. Найбільш сприятливий стан ресурсів у підприємствах, які знаходяться в кризі результатів. Вони характеризуються відносно високим рівнем ресурсного потенціалу, який забезпечує ефективність ведення господарювання.

У процесі подальшого реформування сільськогосподарських підприємств у напрямі розвитку інтеграційно-кооперативних та корпоративних відносин потрібно зробити акцент на необхідності розвитку інституціонально-структурних компонентів, а саме: формальних і неформальних інститутів, правил, процедур та цінностей. Це дозволить сформувати комплексну систему антикризової діяльності підприємств. При цьому повинні враховуватися ціна ефекту можливостей сільськогосподарських підприємств, які базуються на техніко-технологічному, біологічному, організаційно-економічному, кадровому, управлінському та інформаційному потенціалах; обґрунтованості стратегій розвитку підприємств з урахуванням їхнього фінансового стану, потенційних можливостях, інноваційній спрямованості, пріоритетності стадії стратегічного розвитку підприємств у загальній схемі взаємодіючих процесів забезпечення ефективного функціонування підприємств; відходженню від стратегії виживання через стабілізацію і орієнтацію лише на внутрішні фактори і пасивну реакцію господарських структур до стратегій розвитку через інновації, максимального використання факторів зовнішнього середовища, активної дії підприємств; системи управління конкурентоспроможністю підприємницьких структур, а також врахування регіональних факторів: регіональної соціально-економічної політики, політики сталого розвитку регіону, регіональної виробничої інфраструктури, регіональної інституціонально-структурної та інвестиційної привабливості регіону.

Державне регулювання економіки -- це складне і багато аспектне явище. Воно включає економічні, правові й адміністративні регулятори, що забезпечують активне функціонування економіки і соціальний захист населення. Тому в розгорнутому трактуванні під цим поняттям в умовах ринкової економіки розуміють систему економічних, фінансових, юридично-правових, організаційних і соціальних заходів, здійснюваних державою з метою забезпечення ефективного і стабільного розвитку сільськогосподарського виробництва та повного забезпечення населення якісним продовольством за прийнятними ринковими цінами.

У процесі державного регулювання сільськогосподарського виробництва здійснюється економічна підтримка доходів аграрних товаровиробників з тим, щоб вони за нормального господарювання мали необхідний рівень доходності в умовах несприятливої ринкової кон'юнктури, а також були матеріально заінтересованими вести сільськогосподарське виробництво в такому обсязі й асортименті продукції та її якості, які вигідні споживачам і забезпечують соціальну стабільність суспільства.

19.2 Механізм державного регулювання і підтримки доходів сільськогосподарського виробництва

Державна економічна політика спрямована на постійне вдосконалення окремих елементів фінансово-кредитного механізму. Так, законами України «Про стимулювання розвитку сільського господарства на період 2001-2004 років», «Про зерно та ринок зерна в Україні», «Про державну підтримку сільського господарства України» законодавчо започатковано державне цінове регулювання, основною метою якого є стабілізація аграрного ринку та підтримка доходів сільськогосподарських товаровиробників. Значним кроком у вдосконаленні фінансово-кредитного механізму в АПК було запровадження у 1999 р. на всій території України фіксованого сільськогосподарського податку, що сприяло зниженню податкового тиску на сільськогосподарських товаровиробників, підвищенню рівня сплати податків, спрощенню системи оподаткування. У останні роки значно зросли обсяг кредитування сільськогосподарського виробництва, що чималою мірою обумовлено заходами держави, спрямованими на здешевлення кредитів, які надаються сільськогосподарським товаровиробникам комерційними банками. З метою підвищення сталості аграрного виробництва та поліпшення фінансового стану сільськогосподарських підприємств Кабінет Міністрів Ук-раїни 2002 року затвердив «Порядок і правила проведення обов'язкового страхування врожаю сільськогосподарських культур і багаторічних насаджень державними сільськогосподарськими підприємствами, врожаю зернових культур і цукрових буряків сільськогосподарськими підприємствами всіх форм власності». На вирішення проблеми забезпечення фінансовими джерелами інвестицій і технічне переозброєння сільськогосподарського виробництва спрямовано і прийнятий 1997 року і в подальшому вдосконалений Закон України «Про лізинг», який у подальшому зазнав позитивних змін, а також Закон України «Про оподаткування прибутків підприємств», який передбачає вдосконалення амортизаційної політики.

Але попри це ситуація в аграрному секторі залишається критичною. 2002 рік сільськогосподарські товаровиробники закінчили зі збитками, рівень збитковості склав 1,9 %. У 2003-му рівень рентабельності в цілому по галузі дорівнював 1,6% . Як наслідок -- загальні обсяги виробництва сільськогосподарської продукції у 2003 році скоротилися в порівнянні з 2002-м на 10,2% .

Отже, сучасний фінансовий стан аграрного сектора економіки не створює умов для розширеного відтворення виробництва і забезпечення його сталого розвитку в перспективі. А це вимагає подальшої напруженої роботи з удосконалення фінансово-кредитного механізму АПК.

Одним з основних напрямів фінансово-кредитної політики в ринкових умовах є податкова політика. Побудувавши відповідну систему оподаткування, держава може регулювати темпи, напрями, структурні зміни в економічному розвитку. Як один з основних принципів побудови такої системи стимулювання підприємницької діяльності та інвестиційної активності. Стимулююча функція податків реалізується через надання пільг в оподаткуванні, податкового кредиту зниження податкових ставок, встановлення інвестиційних податкових знижок і т.ін. В Україні з 1998 року в порядку експерименту в трьох районах, аз 1999-го на період до 1 січня 2004 року для всіх сільськогосподарських підприємств було введено пільгову систему оподаткування, основу якої складає фіксований сільськогосподарський податок (ФСП). У 2003-му термін його дії було продовжено до 31 грудня 2009 року.

Фіксований сільськогосподарський податок сплачується в рахунок 12 податків і зборів, основні серед яких -- податок на прибуток підприємств, плата за землю, податок з власників транспортних засобів та інших само-хідних машин і механізмів, збори на обов'язкове соціальне страхування та на обов'язкове державне пенсійне страхування тощо.

Основні позитивні моменти введення ФСП полягали в значному зниженні податкового тиску на сільськогосподарські підприємства (за оцінками експертів, запровадження ФСП сприяло послабленню додаткового тягаря приблизно в троє , у значному спрощенні податкового обліку та в підвищенні його достовірності; в оптимізації термінів сплати податку, оскільки 80 % ФСП сплачується сільськогосподарськими товаровиробниками за ІІІ та IV квартали року, тобто після збирання врожаю й отримання основної маси виручки).

Недоліки ж фіксованого сільськогосподарського податку спричинилися й до певних негативних наслідків. Перший недолік ФСП полягає в тому, що сплата цього податку не залежить від фінансового стану господарств: вони мають сплачувати його навіть у випадку отримання збитків. За статистичними даними у 2000-2003 рр. питома вага збиткових сільгосппідприємств мала чітку тенденцію до зростання і досягла у 2003-му 47,8%. Це є чи не найголовнішою причиною збільшення бюджетних витрат на підтримку сільського господарства. Так, якщо в 2002 році сільськогосподарськими підприємствами України було нараховано 455 млн. грн. фіксованого сільськогосподарського податку , то у 2003-му на, розвиток АПК України було виділено з державного бюджету 1157,8 млн. грн. Отже, ФСП певною мірою суперечить державній політиці фінансової підтримки і стабілізації доходів сільськогосподарських товаровиробників.

Другий недолік ФСП полягає в тому, що внаслідок заміни серед інших податків податку на прибуток ФСП усуває так званий ефект «податкового щита» або «податкового коректора», що стримує залучення в сільськогоспо-дарське виробництво позичкового капіталу. Але в умовах хронічної нестачі обігових коштів у сільськогосподарських підприємств кредитування набуває надзвичайно важливого зна-чення. На цьому неодноразово наголошували і як представники владних структур , так і науковці .

За даними Мінагрополітики України, обсяги кредитування аграрного сектора зросли з 2090 млн. у 2000-му до 7700 млн. грн. у 2003 році . Безумовно, це сприяло тимчасовому поповненню обігових коштів сільськогосподарських підприємств, отже, більш повному та оптимальному за термінами виконанню технологічних операцій з виробництва сільськогосподарської продукції. Але по мірі розширення обсягів фінансового кредитування сільськогосподарського виробництва економія на податках дедалі більше поглинається процентними платежами, що є наслідком відсутності того ж таки ефекту «податкового щита».

Це суперечність дещо згладжується завдяки здійсненню державних програм здешевлення кредитів, які надаються сільськогосподарським товаровиробникам комерційними банками. Але згідно з «Порядком використання коштів Державного бюджету України, що спрямовуються на здійснення фінансової підтримки агропромислового комплексу через механізм здешевлення кредитів відповідно до законодавства», затвердженим спільним наказом Мінагрополітики та Мінфіну України 2 липня 2003 р., часткова компенсація процентних ставок здійснюється у Фірсових відсотках і на конкурсних засадах. На наш погляд, таку компенсацію доцільно було б встановлювати в залежності від ефекту «податкового коректора» й поширити на всі сільськогосподарські підприємства України.

Не менш гострою, але й не менш суперечливою проблемою сучасного аграрного сектора економіки є фінансове забезпечення його технічного переозброєння. За розрахунками фахівців Інституту аграрної економіки УААН, для оновлення машинно-тракторного парку на рівні технологічної потреби необхідно щороку купувати машини й обладнання на суму понад 15 млрд. грн. Нині джерела фінансування формуються за рахунок прибутку -- 0,5 млрд. грн., амортизації --1,5 млрд. грн., сторонніх інвестицій -- 0,5 млрд. грн. Отже, основним джерелом фінансування відновлення техніки поки що є амортизаційні відрахування. Але реально нарахована амортизація забезпечує відтворення основних засобів лише на 10 %. Як свідчать наші дослідження, одна з головних причин такої ситуації -- недосконала амортизаційна політика держави, основи якої закладено в податковому законодавстві, а саме в Законі України «Про оподаткування прибутків підприємств». Застосування прискорених методів амортизації, коли вона нараховується від залишкової вартості, в умовах надзвичайно високого рівня зносу основних засобів, призводить, з одного боку, до значного зменшення нарахованої амортизації, з іншого -- до штучного збільшення прибутків. На нашу думку, враховуючи специфіку сільськогосподарського виробництва і його сучасний фінансовий стан, доцільно запровадити нормативний метод нарахування амортизації в розрахунку на 1 га посівної площі відповідної культури, аби повернути амортизації функцію джерела простого відтворення основних за-собів. Такі нормативи амортизаційних відрахувань можуть бути визначені за технологічними картами, які відображають прогресивні технології вирощування сільськогосподарських культур, повний набір техніки, необхідної для даної культури, її реальну ринкову вартість, прогресивні норми амортизації, нор-мативне навантаження сільськогосподарської техніки. Запровадження нормативної амортизації дозволило б, з одного боку, повернути амортизації функцію створення фінансових джерел для простого відтворення засобів праці, з іншого -- поставило б сільськогосподарські підприємства у рівні умови з різною забезпеченістю технікою та основними засобами з різним їх зносом.

Модельні розрахунки, проведені нами для умов Харківської області, показали, що нормативи амортизації по окремих культурах коливаються від 142 грн. на 1 га посівної площі картоплі до 506 грн. на 1 га посівів озимої пшениці, а в середньому складають близько 300 грн. на 1 га. Це приблизно у 10 разів перевищує фактичні обсяги амортизації, нарахованої у 2003 році. Але, як було показано вище, реально нарахована амортизація забезпечує лише десяту частину простого відтворення техніки.

Фінансування інвестиційного процесу, в тому числі -- оновлення матеріально-технічної бази в аграрному секторі, певною мірою пов'язане з розповсюдженням в Україні лізингових угод. Лізинг дає підприємству можливість для організації нового виробництва отримати в користування техніку без повної оплати, тобто, без мобілізації фінансових ресурсів у значних обсягах. З допомогою лізингу орендар «убиває двох зайців» -- одночасно розв'язує проблему придбання та фінансування обладнання. До того ж, під час закупівлі обладнання за лізингом не залучається позичковий капітал. Лізинг не «завантажує» активи підприємства та допомагає підтримати оптимальне співвідношення власного й позиченого капіталу. Але, незважаючи на ці переваги, фінансовий лізинг як спосіб фінансування оновлення активів не набув значного поширення в аграрному секторі економіки України. Ефективність інвестиційної діяльності, в тому числі на умовах лізингу, значною мірою залежить від системи оподаткування. Як це не парадоксально, але зниження ставок оподаткування прибутків підприємств за інших рівних умов призводить до підвищення реальної вартості лізингу для лізингоодержувача та до зменшення зацікавленості в здійсненні таких операцій. І знову маємо певну суперечність та неузгодженість між окремими напрямками фінансово-кредитної політики в аграрному секторі. Введення фіксованого сільськогосподарського податку (який заміняє і податок на прибуток -- фактично прибутки від сільськогосподарського виробництва оподатковуються за нульовою ставкою) з метою покращення фінансового стану певною мірою звужує інвестиційні можливості сільськогосподарських підприємств.

Такий висновок зовсім не означає, що слід повернутися до оподаткування сільськогосподарських товаровиробників на загальних засадах і підвищувати ставки оподаткування прибутків підприємств/Світовий досвід має інші засоби стимулювання інвестиційної діяльності, зокрема через систему фінансового лізингу. Одним із таких засобів є інвестиційні податкові знижки. Наприклад, у СІПА з 1962 по 1980 рр. одним із найважливіших моментів податкової системи була так звана податкова знижка на інвестиції, яку американський уряд застосовував перш за все як антициклічний засіб у розвитку економіки, й на це слід звернути увагу. Саме час дії інвестиційних податкових знижок найбільш швидкими темпами зростали обсяги лізингових операцій .

Але наші дослідження переконливо свідчать, що в динаміці економічного розвитку аграрно сектора економіки України досить чітко виявляється циклічна складова. Тож запровадження інвестиційних податкових знижок країні сприяло б не тільки поліпшенню інвестиційного клімату й узгодженню окремих напрямків фінансово-кредитної політики, а й подоланню циклічності економічного розвитку. В Україні постійно здійснюються заходи з вдосконалення окремих напрямів фінансово-кредитної політики в аграрному секторі. Але через їх неузгодженість не створено збалансованого фінансово-кредитного механізму, який би забезпечував сталий економічний розвиток агропромислового виробництва й успішне вирішення продовольчої проблеми в державі. З метою усунення суперечностей між окремими елементами фінансово-кредитного механізму та підвищення рівня їх узгодженості пропонується здійснити такі заходи:

­ механізм здешевлення кредитів, які надаються сільськогосподарським товаровиробникам комерційними банками, узгодити з ефектом «податкового коректора»та поширити на всі сільськогосподарські підприємства;

­ запровадити на сільськогосподарських підприємствах нормативний метод нарахування амортизації;

­ законодавчо запровадити податкові інвестиційні знижки для сільськогосподарських підприємств, які здійснюють реальні інвестиції.

19.3 Досвід державного регулювання сільськогосподарського виробництва у розвинутих країнах і можливість його використання в Україні

Країни Європейського Союзу (ЄС), Сполучені Штати Америки, Канада, країни північної Європи нагромадили великий досвід державного регулювання і підтримки сільськогосподарського виробництва в ринковій економіці. Його узагальнення дає змогу виділити такі основні ланки (важелі) такого регулювання:

­ регулювання цін на сільськогосподарську продукцію через різні механізми з метою забезпечення сільським товаровиробникам нормальних умов господарювання в роки з несприятливою для них кон'юнктурою ринку;

­ обмеження обсягів і регулювання структури сільськогосподарського виробництва з метою недопущення перевиробництва продукції;

­ податкове регулювання, спрямоване на стимулювання розвитку аграрних підприємств з урахуванням їх особливостей (розміру, спеціалізації тощо);

­ широке застосування кредитної форми підтримки шляхом здешевлення процентів і відшкодуванням (відстроченням) платежів основного боргу;

­ економічна підтримка аграрних підприємств, що потрапили в несприятливі природнокліматичні умови;

­ регулювання експортно-імпортних операцій на сільськогосподарську сировину і продовольство;

­ державне фінансування найважливіших програм розвитку аграрного сектора (боротьба з водною та вітровою ерозією ґрунту тощо);

­ наукове й інформаційне забезпечення сільських товаровиробників та їх соціальна підтримка.

Важливим напрямком державного регулювання сільськогосподарського виробництва в країнах з ринковою економікою і високо розвинутим аграрним сектором є регулювання обсягу виробництва окремих видів сільськогосподарської продукції. Цей напрям вкрай важливий, оскільки в умовах насиченого ринку, як з'ясувалося, цінового регулювання недостатньо, щоб запобігти зниженню доходів фермерів і перевиробництву продукції. В ряді країн таке регулювання здійснюється у вигляді квот -- максимально допустимого обсягу виробництва конкретного виду продукції кожним виробником. В окремих випадках здійснюється контроль за розміром посівних площ і поголів'ям тварин. Перевищення встановлених квот карається штрафами, водночас такі адміністративні обмеження, як правило, супрово-джуються вагомим матеріальним стимулюванням фермерів. Так, наприклад, в Англії за скорочення посівної площі зернових на гектар фермеру видається державна компенсація в розмірі 150--200 фунтів стерлінгів.

У країнах Заходу застосовується і позацінова державна підтримка доходів фермерів. Один з важливих напрямів такої підтримки -- пільгове кредитування, що здійснюється в таких формах, як здешевлення процентної ставки за кредит, відшкодування певної частки кредиту державою, звільнення від сплати боргу в перші роки після одержання позики, продовженням строку повернення кредиту.

Досвід країн Заходу з пільгового кредитування довів свою ефективність, а тому є цілком виправданим, що Україна стала використовувати цей досвід у широких масштабах.

У зарубіжній економіці широко застосовується податкова форма фінансової підтримки. Невеликі фермерські господарства з низькими доходами сплачують і більш низькі податки. Водночас є податкові пільги і для великих ферм порівняно із підприємствами інших галузей -- рівень оподаткування для них установлюється не вище певної ставки, як правило 20 % оподатковуваного прибутку. Пільгове оподаткування може встановлюватися фермам, які беруть участь у виконанні певних державних програм за умови, що вони дотримуються встановлених вимог при її виконанні. При порушенні цих вимог ферма не тільки позбавляється податкових пільг, а й виплачує штраф.

У ряді країн застосовується пільгове оподаткування при реінвестиціях (вкладення власних коштів у розвиток свого підприємства) -- на прибуток, що спрямовується на розширене відтворення, поширюється пільгова податкова ставка. Крім того, якщо реінвестиції спрямовуються на виконання передбаченої державою певної програми, фермам компенсується відповідна частка фактичних витрат за умови, що вони дотримуються обов'язкових вимог, обумовлених даною програмою.