Банківський маркетинг

Для контролю за станом ліквідності банків Національний банк установлює такі нормативи ліквідності:

миттєвої ліквідності (Д₄);

поточної ліквідності (Д₅);

короткострокової ліквідності (Д_б).

Норматив миттєвої ліквідності (Н₄) встановлюється для контролю за здатністю банку забезпечити своєчасне виконання своїх грошових зобов'язань за рахунок високоліквідних активів (коштів у касі та на кореспондентських рахунках).

Норматив миттєвої ліквідності визначається як співвідношення суми коштів у касі та на кореспондентських рахунках до зобов'язань банку, що обліковуються за поточними рахунками.

Нормативне значення нормативу Н₄ має бути не менше

20 %.

Норматив поточної ліквідності (Н₅) встановлюється для визначення збалансованості строків і сум ліквідних активів та зобов'язань банку.

Для розрахунку нормативу поточної ліквідності враховуються вимоги і зобов'язання банку з кінцевим строком погашення до 31 дня (включно).

Норматив поточної ліквідності визначається як співвідношення активів первинної та вторинної ліквідності до зобов'язань банку з відповідними строками виконання.

До активів первинної та вторинної ліквідності при розрахунку нормативу поточної ліквідності належать: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, які відкриті в Національному банку та інших банках; строкові депозити, розміщені в Національному банку та інших банках; боргові цінні папери, що рефінансуються Національним банком, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери, емітовані Національним банком, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; боргові цінні папери в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення; надані кредити.

До зобов'язань належать: кошти до запитання; короткострокові та довгострокові кредити, одержані від Національного банку та інших банків; кошти бюджету України; строкові депозити інших банків та клієнтів; цінні папери власного боргу, емітовані банком; субординований борг банку; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, надані клієнтам і банкам.

Нормативне значення нормативу Н₅ має бути не менше, ніж: 30 %, з 01.07.2002 -- 35 %, з 01.01.2003 -- 40 %.

Норматив короткострокової ліквідності (Н₆) встановлюється для контролю за здатністю банку виконувати прийняті ним короткострокові зобов'язання за рахунок ліквідних активів.

Норматив короткострокової ліквідності визначається як співвідношення ліквідних активів до короткострокових зобов'язань.

До розрахунку нормативу короткострокової ліквідності входять ліквідні активи та короткострокові зобов'язання

з початковим строком погашення до одного року.

До ліквідних активів при розрахунку нормативу короткострокової ліквідності входять: готівкові кошти; банківські метали; кошти на кореспондентських рахунках, відкритих в Національному банку та інших банках; короткострокові депозити, що розміщені в Національному банку та інших банках; короткострокові кредити, надані іншим банкам; боргові цінні папери органів державної влади в торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення.

До короткострокових зобов'язань входять: кошти до запитання; кошти бюджету України; короткострокові кредити, одержані від Національного банку та інших банків; короткострокові депозити інших банків і клієнтів; короткострокові цінні папери власного боргу, емітовані банком; зобов'язання і вимоги за всіма видами гарантій, порук, авалів; зобов'язання з кредитування, надані банкам і клієнтам.

Нормативне значення нормативу Н₆ має бути не менше, ніж 20 %.

Розглянемо нормативи кредитного ризику та вимоги щодо обмеження кредитного ризику банків.

До кредитних операцій належать активні операції банку, пов'язані з наданням клієнтам залучених коштів у тимчасове користування (надання кредитів у готівковій або безготівковій формі, на фінансування будівництва житла та у формі врахування векселів, розміщення депозитів, проведення факторингових операцій, операцій репо, фінансового лізингу тощо) або прийняттям зобов'язань про надання коштів у тимчасове користування (надання гарантій, поручительств, авалів тощо), а також операції з купівлі та продажу цінних паперів за дорученням клієнтів і від свого імені (у т. ч. андеррайтинг), будь-яке продовження строку погашення боргу, яке надане в обмін на зобов'язання боржника щодо повернення заборгованої суми.

Кредитна діяльність банків пов'язана з кредитним ризиком або нездатністю контрагента виконувати частково або в повному обсязі свої зобов'язання згідно з угодою, тому банки зобов'язані оцінювати кредитоспроможність⁴⁵ своїх контрагентів, вчасно ідентифікувати погані активи (тобто активи, за якими існує ймовірність отримання збитків), створювати необхідні резерви для списання безнадійних до погашення активів.

Надання кредитів у значних обсягах одному контрагенту або групі контрагентів призводить до концентрації кредитного ризику, тому банки зобов'язані дотримуватися таких вимог:

під час надання кредитів, гарантій і поручительств, проведення інших кредитних операцій з установами, що вважаються асоційованими особами чи дочірніми установами банку, або належать до акціонерів (учасників) банку, персоналу та керівників банку чи іншого банку, що належить до тієї самої банківської групи або материнської компанії, банки не повинні застосовувати більш пільгові умови, ніж ті, що застосовуються при кредитуванні інших клієнтів банку, зокрема не встановлювати пільгові процентні ставки (комісійні);

загальна сума кредитів, позик, авансів готівкою, гарантій, порук та індосаментів, наданих першим керівникам банку та іншому управлінському персоналу, не повинна бути більшою за 10 % основного капіталу банку, а в кооперативних банках вона не повинна бути більшою 25 % основного капіталу.

Із метою обмеження кредитного ризику за операціями з пов'язаними особами надання банком кредиту, позики, гарантії чи поручительства здійснюється за таких умов:

- особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, -- за спільним письмовим рішенням правління та ради банку, шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів обох органів без участі зацікавленої особи (чи загальними зборами акціонерів);

особі, яка належить до перших керівників банку, якщо загальна сума кредиту (позики, гарантії чи поручительств) цій особі не перевищує еквівалент 5000 євро в гривнях за курсом, установленим Національним банком, -- за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку без участі зацікавленої особи;

особі, яка належить до іншого управлінського персоналу банку, -- за письмовим рішенням, прийнятим правлінням банку шляхом таємного голосування більшістю у 2/3 голосів за присутності щонайменше половини членів правління банку.

При розрахунку нормативів кредитного ризику два або більше контрагентів вважаються одним контрагентом і такими, що мають спільний економічний ризик, за наявності однієї з таких умов:

один контрагент є власником істотної участі іншого (інших);

два або більше контрагентів мають хоча б одного спільного власника їх істотних часток (незалежно від того, чи він також є клієнтом банку);

контрагенти використовують кредитні кошти для проведення спільної діяльності таким чином, що джерело повернення кредиту є для них спільним. Наприклад: мобілізація позичальниками спільних коштів для придбання будь-якого активу (підприємства або іншого об'єкта власності) або для передавання таких коштів у кредит іншій фізичній чи юридичній особі;

кредитні кошти, надані банком одному контрагенту (групі контрагентів), використовуються цим контрагентом (групою контрагентів) як кредитні ресурси для третьої особи, яка є клієнтом цього банку.

Надання кредитів інсайдерам -- пов'язаним особам (далі -- інсайдери), які здатні здійснювати прямий або непрямий вплив на діяльність банку, може призвести до значних проблем, оскільки в цих випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється об'єктивно.

Інсайдери поділяються на фізичних та юридичних осіб.

Для забезпечення належного контролю за ризиками, пов'язаними з вкладанням коштів у цінні папери, кредитами акціонерам (учасникам) та інсайдерам, наданням великих кредитів установлюються такі критерії приналежності позичальників (контрагентів) банку до інсайдерів.

До інсайдерів -- фізичних осіб належать:

-- власники істотної участі;

управлінський персонал банку: перші керівники: голова та члени спостережної ради банку, голова правління/ради директорів та члени правління/ради директорів, заступники голови правління/ради директорів (президент, віце-президенти); головний бухгалтер та його заступники; інший управлінський персонал: керівники філій; головні бухгалтери філій; керівники структурних підрозділів банку та члени кредитного комітету (кредитної комісії), які беруть участь у визначенні кредитної, інвестиційної та облікової політики, політики управління активами і пасивами, ключових напрямів діяльності банку; працівники внутрішнього аудиту; члени ревізійної комісії;

контролери: особи, які здійснюють зовнішній аудит банку; особа, яка є керівником державних органів (фондів, комітетів) і відповідно до своїх посадових обов'язків здійснює контроль за діяльністю банків;

керівники та контролери афілійованих і споріднених осіб;

асоційовані особи: рідні брати та сестри, батьки, чоловік, дружина або повнолітні діти тих керівників банку, контролерів банку і керівників установ -- акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі банку.

До інсайдерів -- юридичних осіб належать:

-- власники істотної участі;

афілійовані особи: установа, що має істотну участь у банку; установа, в якій банк є власником істотної участі;

споріднені особи: установа, у якій власником істотної участі є особа, яка водночас є власником істотної участі в банку; установа, керівники якої є одночасно керівниками банку;

асоційована особа -- юридична особа, в якій керівником є батьки, брати й сестри, дружина, чоловік або діти тих керівників і контролерів банку, а також установ -- акціонерів (учасників) банку, які є власниками істотної участі в банку.

Угоди, що укладаються з інсайдерами, не можуть передбачати більш сприятливі умови, ніж угоди, укладені з іншими особами. Угоди, укладені банком із інсайдерами на умовах більш сприятливих за звичайні, визнаються судом недійсними з часу їх укладення.

Більш сприятливими умовами визнаються: отримання активу низької якості від інсайдерів; викуп в інсайдера активу за вартістю, що є значно вищою, ніж та, яку банк сплатив би за придбання такого активу від неінсайдера; продаж інсайдеру активу за вартістю, що є значно нижчою, ніж та, яку банк отримав би від продажу такого активу неінсайдеру; укладання коштів у цінні папери інсайдера, в які банк в іншому випадку не вкладав би, у зв'язку з рівнем ризику таких паперів або видом економічної діяльності емітента-інсайдера; оплата за товари та послуги, що надані інсайдером, за тарифами, що є вищими, ніж ті, за якими банк сплачував би за аналогічні товари та послуги неінсайдерам, або оплата таких товарів і послуг у тих ситуаціях, коли неінсай-деру взагалі оплата не надавалася б; прийняття меншого забезпечення виконання зобов'язань, ніж вимагається від інших клієнтів; надання кредиту інсайдеру (акціонеру/учаснику) для придбання акцій (паїв/часток) цього банку та під забезпечення акцій (паїв/часток) банку.

Банк може укладати з інсайдерами угоди, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші від звичайних, та нарахування відсотків за вкладами і депозитами, які більші від звичайних, якщо прибуток банку дозволяє здійснювати це без шкоди для фінансового стану банку; однак інші умови цих угод не можуть бути більш сприятливими, ніж загальні умови проведення банківських операцій, що встановлені внутрішньобанківськими положеннями, які визначають кредитну, інвестиційну, управління активами і пасивами та облікову політику банку.

Банку забороняється надавати кредити будь-якій особі для: погашення цією особою будь-яких зобов'язань перед пов'язаною особою банку; придбання активів пов'язаної особи банку; придбання цінних паперів, розміщених чи підписаних пов'язаною особою банку, за винятком продукції, що виробляється цією особою.

Банк має забезпечити наявність відповідних інформаційних систем для виявлення окремих кредитів, наданих пов'язаним і спорідненим особам, а також визначення загальної суми таких кредитів з метою їх моніторингу.

Банк зобов'язаний забезпечити наявність процедури запобігання отриманню власної вигоди особами, що беруть участь у підготовці оцінки кредиту або в прийнятті рішення щодо його надання.

У разі укладення банком угод з інсайдерами, які передбачають сприятливіші умови, ніж угоди, укладені з іншими особами (у тому числі, які передбачають нарахування відсотків і комісійних на здійснення банківських операцій, які менші, ніж звичайні), на суму таких угод банк має зменшувати загальний розмір регулятивного капіталу до часу погашення таких угод. Крім того, такі угоди мають бути укладені на підставі рішення правління та/або ради банку.

Для зменшення банківських ризиків Національний банк установлює нормативи кредитного ризику, недотримання яких може призвести до фінансових труднощів у діяльності банку.

Норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н₇) встановлюється з метою обмеження кредитного ризику, що виникає внаслідок невиконання окремими контрагентами своїх зобов'язань.

Показник розміру кредитного ризику на одного контрагента визначається як співвідношення суми всіх вимог банку до цього контрагента та всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента, до капіталу банку.

До вимог банку щодо контрагента входять:

щодо банків-контрагентів: строкові депозити, розміщені в інших банках; кредити, надані іншим банкам; сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами за цими операціями; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками; боргові цінні папери, випущені банками, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб: заборгованість за кредитами; сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами та заборгованість за простроченими та сумнівними до погашення нарахованими доходами; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи; заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами органів державної влади та місцевого самоврядування, небанківських фінансових установ, нефінансових підприємств у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними; акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал).

До позабалансових зобов'язань, виданих банком, входять: гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, надані банком; сумнівні гарантії та поручительства; зобов'язання з кредитування, надані банком.

Банк, який є добре капіталізованим або достатньо капіталізованим і проводить беззбиткову діяльність протягом останніх трьох місяців, може надавати кредити та здійснювати вкладення в боргові цінні папери в обсягах, що перевищують установлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (і/₇), та вилучати із загального обсягу кредитного ризику суму забезпечення (але не більше, ніж сума основного боргу за окремою кредитною операцією) у разі:

забезпечення кредиту безумовним зобов'язанням за умови, що це зобов'язання було надане безпосередньо на користь банку: урядами або центральними банками держав, що належать до категорії А⁴⁶; або Міжнародним банком реконструкції та розвитку чи Європейським банком реконструкції та розвитку; або першокласними банками, що мають опублікований кредитний рейтинг не нижче інвестиційного класу⁴⁷, за зобов'язаннями контрагентів із строком виконання один рік і менше;

грошового покриття кредиту у вигляді застави майнових прав на грошові кошти позичальника/майнового поручителя, що розміщені у вигляді депозиту в банку-кредиторі, або застави ощадних/депозитних сертифікатів, що випущені банком-кредито-ром, за умови відповідності строків надання кредиту строкам залучення депозиту.

Банки можуть здійснювати вкладення в боргові цінні папери в розмірі, що перевищує встановлений норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (і/₇), та виключати із загального обсягу кредитного ризику суму безумовного забезпечення або грошового покриття, якщо в умовах випуску та розміщення таких боргових цінних паперів (або в угоді про купівлю цінних паперів) зазначається про їх відповідне забезпечення згідно з укладеним між емітентом та гарантом/поручителем договором про забезпечення.

Рішення про проведення банком операцій з одним контрагентом/позичальником у розмірі, що перевищує 25 % регулятивного капіталу банку, має прийматися правлінням та/або радою банку.

Нормативне значення нормативу Н₇ не має перевищувати 25 %.

Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н7), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.

Норматив великих кредитних ризиків (Н₈) установлюється з метою обмеження концентрації кредитного ризику за окремим контрагентом або групою пов'язаних контрагентів.

Кредитний ризик, що прийняв банк на одного контрагента або групу пов'язаних контрагентів вважається великим, якщо сума всіх вимог банку до цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів і всіх позабалансових зобов'язань, наданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, становить 10 % і більше регулятивного капіталу банку.

Норматив великих кредитних ризиків визначається як співвідношення суми всіх великих кредитних ризиків, наданих банком щодо всіх контрагентів або груп пов'язаних контрагентів, з урахуванням усіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього контрагента або групи пов'язаних контрагентів, до регулятивного капіталу банку.

Якщо один контрагент банку входить одночасно до складу кількох груп пов'язаних контрагентів, то при розрахунку нормативу великих кредитних ризиків (Н8) сума наданого кредиту контрагента, що входить до складу кількох груп, враховується один раз.

До вимог банку до контрагента або пов'язаних контрагентів належать:

- щодо банків контрагентів: строкові депозити, розміщені в інших банках; заборгованість за кредитами, що надані іншим банкам; сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, що надані іншим банкам, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість за операціями з банками; боргові цінні папери, випущені банками, у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення;

-- щодо інших клієнтів (небанківських установ) і фізичних осіб: заборгованість за кредитами; сумнівна і прострочена заборгованість за кредитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами; дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи; заборгованість (у тому числі прострочена й сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, врахованими векселями, борговими цінними паперами органів державної влади та місцевого самоврядування, небанківських фінансових установ, нефінансових підприємств у торговому портфелі банку, у портфелі банку на продаж та в портфелі банку до погашення, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи за ними; акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал).

До позабалансових зобов'язань, що надані банком, належать: гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, надані банком; сумнівні гарантії та поручительства; зобов'язання з кредитування, надані банком.

Рішення про надання великого кредиту приймається згідно з відповідним висновком кредитного комітету (комісії) банку, затвердженим його правлінням (радою).

Нормативне значення нормативу Н₈ не має перевищувати 8-кратний розмір регулятивного капіталу банку.

Якщо норматив великих кредитних ризиків перевищує 8-крат-ний розмір регулятивного капіталу, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н₂) автоматично підвищуються:

якщо перевищення становить не більше, ніж 50 %, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) подвоюються;

якщо перевищення більше 50 %, то вимоги до нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н2) потроюються.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (//9), установлюється для обмеження ризику, який виникає під час здійснення операцій з інсайдерами, що може призвести до прямого та непрямого впливу на діяльність банку. Цей вплив зумовлює те, що банк проводить операції з інсайдерами на умовах, не вигідних для банку, що призводить до значних проблем, оскільки в таких випадках визначення платоспроможності контрагента не завжди здійснюється достатньо об'єктивно.

Норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру, визначається як співвідношення суми всіх зобов'язань цього інсайдера перед банком і всіх позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо цього інсайдера, та статутного капіталу банку. До зобов'язань одного інсайдера перед банком належать:

строкові депозити, розміщені в інших банках;

заборгованість за кредитами;

сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, заборгованість за простроченими й сумнівними до погашення нарахованими доходами;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;

заборгованість (у тому числі прострочена та сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені та сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал).

До позабалансових зобов'язань перед банком належать:

- гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, надані банком;

-- сумнівні гарантії та поручительства;

-- зобов'язання з кредитування, надані банком. Нормативне значення нормативу Н₉ не має перевищувати 5 %.

Якщо банк перевищив норматив максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Я9), то він має коригувати (зменшувати) регулятивний капітал на розмір перевищення цього нормативу, починаючи з наступного дня після проведення операцій, що призвели до перевищення.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Ню), установлюється для обмеження сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів. Надмірний обсяг сукупної суми всіх ризиків щодо інсайдерів призводить до концентрації ризиків і загрожує збереженню регулятивного капіталу банку.

Норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам, визначається як співвідношення сукупної заборгованості зобов'язань усіх інсайдерів перед банком і 100 % суми позабалансових зобов'язань, виданих банком щодо всіх інсайдерів, та статутного капіталу банку.

До зобов'язань інсайдерів перед банком належать:

строкові депозити, розміщені в інших банках;

заборгованість за кредитами;

сумнівна та прострочена заборгованість за кредитами/депозитами, заборгованість за простроченими і сумнівними до погашення нарахованими доходами;

дебіторська заборгованість та сумнівна дебіторська заборгованість, прострочені й сумнівні до погашення нараховані доходи;

заборгованість (у тому числі прострочена та сумнівна) за факторинговими операціями, фінансовим лізингом, урахованими векселями, борговими цінними паперами, прострочені та сумнівні до погашення нараховані доходи за ними;

акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком (крім вкладень у статутні фонди інших банків та установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал).

До позабалансових зобов'язань, виданих банком інсайде-рам, належать:

- гарантії, поручительства, акредитиви та акцепти, надані банком;

-- сумнівні гарантії та поручительства;

-- зобов'язання з кредитування, надані банком. Нормативне значення нормативу Н₁₀ не має перевищувати 30 %.

Розглянемо обов'язкові нормативи інвестування.

Для забезпечення контролю за інвестиційною діяльністю банків, а саме - за прямими інвестиціями, Національний банк установлює нормативи інвестування.

Прямі інвестиції банків -- це внесення банками власних коштів або майна до статутного фонду юридичної особи в обмін на корпоративні права (акції, пайові свідоцтва), емітовані такою юридичною особою.

Банки мають право здійснювати прямі інвестиції (за рахунок власних коштів і від власного імені) лише на підставі письмового дозволу Національного банку, що надається згідно з правилами, установленими відповідними нормативно-правовими актами Національного банку.

Банки мають право здійснити інвестицію без письмового дозволу Національного банку, якщо:

інвестиція в будь-яку юридичну особу становить не більше 5 % регулятивного капіталу банку;

юридична особа, в яку здійснюється інвестиція, веде виключно діяльність з надання фінансових послуг;

- регулятивний капітал банку повністю відповідає вимогам, установленим «Інструкцією Правління Національного банку про порядок регулювання діяльності банків в Україні № 368 від 28.08.2001 року», та вимогам для інвестицій, установленим нормативно-правовими актами Національного банку.

Банку забороняється інвестувати кошти в підприємство, установу, статутом яких передбачено повну відповідальність його власників.

Із метою обмеження інвестиційного ризику, пов'язаного із здійсненням інвестиційної діяльності та можливою втратою капіталу інвестора, Національний банк установив такі нормативи інвестування: норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н₁₁), норматив загальної суми інвестування (Н₁₂).

До розрахунку нормативів інвестування не входять суми акцій та інших цінних паперів, придбаних банком:

у зв'язку з реалізацією права заставодержателя, та за умови, що банк не утримує їх більше одного року;

з метою створення фінансової холдингової групи, за умови, що емітентом придбаних акцій є інший банк;

у результаті андеррайтингу, за умови, що придбані цінні папери перебувають у власності банку не більше одного року;

-- за рахунок та від імені своїх клієнтів.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою (Н₁₁) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання коштів банку до статутних фондів установ, що може призвести до втрати капіталу банку.

Норматив інвестування в цінні папери окремо за кожною установою визначається як співвідношення розміру коштів, які інвестуються на придбання акцій (паїв, часток) окремо за кожною установою, до регулятивного капіталу банку.

До коштів, що інвестуються, належать:

- акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, що випущені установою;

-- вкладення в асоційовані та дочірні установи.

При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал.

Нормативне значення нормативу Н11 не має перевищувати 15 %.

Норматив загальної суми інвестування (Н₁₂) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з операціями вкладання (прямого чи опосередкованого) коштів банку до статутних фондів будь-яких юридичних осіб, що може призвести до втрати капіталу банку. Цей норматив характеризує використання капіталу банку для придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи.

Норматив загальної суми інвестування визначається як співвідношення суми коштів, що інвестуються на придбання акцій (паїв/часток) будь-якої юридичної особи, до регулятивного капіталу банку.

До коштів, що інвестуються, належать: - акції та інші цінні папери з нефіксованим прибутком у торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, що випущені банками, небанківськими фінансовими установами та іншими емітентами;

-- вкладення в асоційовані та дочірні компанії.

При обчисленні цього нормативу в знаменнику до суми регулятивного капіталу банку додаються суми вкладень у цінні папери в торговому портфелі банку та в портфелі банку на продаж, що випущені банками, і вкладень у статутні фонди установ, на суму яких зменшений регулятивний капітал.

Нормативне значення нормативу Н_іг не має перевищувати 60 %.

Діяльність банків на валютних ринках, що полягає в управлінні активами і пасивами в іноземній валюті та в банківських металах, пов'язана з валютними ризиками (одним з елементів ринкового ризику), які виникають у зв'язку з використанням різних валют та банківських металів під час проведення банківських операцій.

Валютна позиція -- це співвідношення вимог (балансових і позабалансових) та зобов'язань (балансових і позабалансових) банку в кожній іноземній валюті та в кожному банківському металі. При їх рівності позиція вважається закритою, при нерівності -- відкритою.

Відкрита позиція є короткою, якщо обсяг зобов'язань за проданою валютою та банківськими металами перевищує обсяг вимог, і довгою, якщо обсяг вимог за купленою валютою та банківськими металами перевищує обсяг зобов'язань. При цьому довга відкрита валютна позиція при розрахунку зазначається зі знаком плюс, а коротка відкрита валютна позиція -- зі знаком мінус.

Для зменшення валютного ризику в діяльності банків Національний банк установлює норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н₁₃), у тому числі обмежується ризик загальної довгої відкритої валютної позиції банку (і/_13-1) і ризик загальної короткої відкритої валютної позиції банку (і/₁₃_₂).

При розрахунку нормативу ризику загальної відкритої валютної позиції уповноважений банк приймає суму регулятивного капіталу, яка розрахована за балансом за станом на початок минулого робочого дня, що передує дню розрахунку цих нормативів. Наприклад, для розрахунку нормативів розпорядження валютною позицією за 3-тє число звітного місяця приймається розмір регулятивного капіталу, що розрахований за даними балансу за станом за і-ше число цього місяця.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноваженим банком розраховуються за формою № 540 «Звіт про відкриті валютні позиції», що наведені в Правилах організації фінансової та статистичної звітності банків України, затверджених постановою Правління Національного банку від 12.12.97 року № 436.

На розмір відкритої валютної позиції уповноваженого банку впливають:

купівля (продаж) готівкової та безготівкової іноземної валюти та банківських металів, поточні й строкові операції (на умовах своп, форвард, опціон та інші), за якими виникають вимоги та зобов'язання в іноземних валютах та в банківських металах, незалежно від способів та форм розрахунків за ними;

одержання (сплата) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат та нарахування доходів і витрат, які враховуються на відповідних рахунках;

купівля (продаж) основних засобів і товарно-матеріальних цінностей за іноземну валюту;

-- надходження коштів в іноземній валюті до статутного

фонду;

погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання якої здійснюється з відповідного рахунка витрат);

інші обмінні операції з іноземною валютою (виникнення вимог в одній валюті при розрахунках за ними в іншій валюті, у тому числі національній, що призводять до зміни структури активів при незмінності пасивів, і навпаки).

У межах установлених значень нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції уповноважений банк може здійснювати такі валютні операції:

купівлю іноземної валюти та банківських металів для виконання зобов'язань перед нерезидентами за власними зовнішньоекономічними договорами (контрактами), а також для виконання власних зобов'язань за виданими гарантіями, поручительствами, векселями;

купівлю іноземної валюти або банківських металів на між-банківському валютному ринку України за гривні без наявності зобов'язань;

купівлю банківських металів без наявності зобов'язань на міжнародному ринку за рахунок власної іноземної валюти або за рахунок купленої іноземної валюти на міжбанківському валютному ринку за гривні;

купівлю за власні кошти за дорученням клієнтів іноземної валюти для виконання їх зобов'язань перед нерезидентами за зовнішньоекономічними договорами (контрактами) та зареєстрованими Національним банком кредитами (позиками), що одержані резидентами від уповноважених банків та уповноважених фінансових установ, а також від нерезидентів;

купівлю іноземної валюти для виконання зобов'язань перед клієнтами за неторговельними операціями;

купівлю - продаж за іноземну валюту основних засобів і товарно-матеріальних цінностей;

залучення коштів в іноземній валюті до статутного капіталу банку та розрахунки з резидентами і нерезидентами за іншими видами капітальних операцій (за операціями з цінними паперами, вкладами, депозитами тощо);

з погашення банком безнадійної заборгованості в іноземній валюті та в банківських металах (списання здійснюється з відповідного рахунка витрат);

за різницею між нарахованими, але не отриманими доходами банку та нарахованими, але не відшкодованими власними витратами банку, а також з одержання (сплати) іноземної валюти та банківських металів у вигляді доходів або витрат;

-- з організації безготівкових розрахунків уповноважених банків з міжнародними платіжними системами за платіжними картками.

Уповноважений банк набуває права на відкриту валютну позицію з дати отримання ним від Національного банку дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями і втрачає це право з дати відкликання ліцензії Національним банком та/або припинення дозволу на здійснення операцій із валютними цінностями.

Департамент валютного регулювання, залежно від ситуації на внутрішньому та зовнішньому грошово-кредитних ринках, визначає особливості щодо окремих напрямків діяльності уповноважених банків, які пов'язані зі здійсненням операцій на міжбан-ківському валютному ринку України.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н₁₃) встановлюється для обмеження ризику, пов'язаного з проведенням операцій на валютному ринку, що може призвести до значних втрат банку.

Норматив ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку визначається як співвідношення загального розміру відкритої валютної позиції банку за всіма іноземними валютами та банківськими металами у гривневому еквіваленті до регулятивного капіталу банку.

За кожною іноземною валютою та кожним банківським металом обчислюється підсумок за всіма балансовими і позабалансовими активами і всіма балансовими та позабалансовими зобов'язаннями банку та розраховується загальна відкрита валютна позиція банку в гривневому еквіваленті окремо за кожною іноземною валютою та кожним банківським металом (розрахунок проводиться за звітну дату).

Розмір загальної відкритої валютної позиції банку визначається як сума абсолютних значень усіх довгих і коротких відкритих валютних позицій у гривневому еквіваленті (без урахування знака) за всіма іноземними валютами та за всіма банківськими металами та кожним банківським металом).

Для банків, статутний капітал яких сплачений у вільно конвертованій валюті, внаслідок чого виникає порушення нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті, установлюється, що частина (або вся сума) статутного капіталу банку не враховується до розрахунку нормативу загальної довгої відкритої валютної позиції банку у вільно конвертованій валюті за умови, що ці кошти розміщені на окремому депозитному рахунку в Національному банку (лише та частина, що призводить до порушення цього нормативу).

Обсяг валюти на окремому депозитному рахунку в Національному банку для розрахунку нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції визначається уповноваженими банками самостійно. При цьому банки здійснюють розрахунок нормативу ризику загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції з вирахуванням суми коштів, які розміщуються на окремому депозитному рахунку в Національному банку.

Нормативне значення загальної відкритої (довгої/короткої) валютної позиції банку (Н₁₃) має бути не більше 30 %.

У цьому разі встановлюється обмеження ризику окремо для довгої відкритої валютної позиції та короткої відкритої валютної позиції банку:

загальна довга відкрита валютна позиція (Н_13-1) має бути не більше 20 %; загальна коротка відкрита валютна позиція (Н_13-2) має бути не більше 10 %. Розглянемо спеціальні вимоги щодо діяльності банків та відповідні значення економічних нормативів.

Національний банк здійснює регулювання діяльності спеціалізованих банків і встановлює спеціальні вимоги стосовно певного виду діяльності банків.

Банк набуває статусу спеціалізованого банку, якщо більше 50 % його активів є активами одного типу, пов'язаного з іпотекою, інвестиційною діяльністю, кліринговою діяльністю, а також статусу ощадного банку, -- якщо більше 50 % його пасивів є вкладами фізичних осіб.

Спеціалізованим банкам та уповноваженим банкам, що спеціалізуються на здійсненні однієї чи декількох банківських операцій, залучають кошти фізичних осіб для довгострокового кредитування будівництва житла, у зв'язку із концентрацією ризиків установлюються спеціальні (підвищені) значення економічних нормативів для забезпечення більш високого, порівнянно з універсальними банками, рівня адекватності регулятивного та основного капіталу, рівня ліквідності та запобігання надмірному перекладанню банками ризиків на своїх кредиторів (вкладників).

Для спеціалізованих ощадних банків встановлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу миттєвої ліквідності (Н₄) -- не менше 30 %; нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н₇) у розмірі:

не більше 20 % -- для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів не більше 10 % від загальної суми кредитного портфеля, дебіторської заборгованості, портфеля цінних паперів та коштів, що містяться на кореспондентських рахунках, відкритих в інших банках (далі -- відповідна група активів);

не більше 15 % -- для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів від 10 % до 20 % від відповідної групи активів;

не більше 10 % -- для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів від 20 % до 30 % від відповідної групи активів;

не більше 5 % -- для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів більше 30 % від відповідної групи активів або якщо формування резервів під активні операції здійснено не в повному обсязі;

нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), -- не більше 2 %;

норматив максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н₁₀) -- у розмірі:

не більше 20 % -- для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів менше 7 % від відповідної групи активів;

не більше 10 % -- для банків, які мають обсяг негативно класифікованих активів від 7 % до 10 % від відповідної групи активів.

Якщо обсяг негативно класифікованих активів банку становить більше 10 % від відповідної групи активів, то банк не має права збільшувати обсяг операцій з інсайдерами банку (забороняється укладати нові договори або продовжувати строк діючих з такими особами) до часу зниження обсягу негативно класифікованих активів нижче 10 %.

Для спеціалізованих іпотечних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу миттєвої ліквідності (Н₄) -- не менше 30 %;

нормативу максимального розміру кредитного ризику на одного контрагента (Н₇) -- не більше 5 %;

нормативу максимального розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих одному інсайдеру (Н9), -- не більше 2 %;

нормативу максимального сукупного розміру кредитів, гарантій та поручительств, наданих інсайдерам (Н₁₀), -- не більше 20 %.

Для спеціалізованих розрахункових (клірингових) банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н₂) -- не менше 20 %;

нормативу адекватності основного капіталу (Н₃) -- не

менше 12 %;

нормативу миттєвої ліквідності (Н₄) -- не менше 90 %; нормативу великих кредитних ризиків (Н₈) -- не більше 100 %;

нормативу загальної суми інвестування (Н₁₂) -- не більше 10 % та обмежується вкладанням коштів у статутні фонди бірж, позабіржових/торговельних систем, депозитаріїв та установ, що займаються клірингом і розрахунками на біржовому та позабіржовому ринках;

залучення вкладів фізичних осіб має бути не більше 5 % регулятивного капіталу банку;

надання та отримання кредитів на міжбанківському ринку має бути не більше 100 % регулятивного капіталу банку.

Для спеціалізованих інвестиційних банків установлюються спеціальні значення таких економічних нормативів:

нормативу адекватності регулятивного капіталу (Н₂) -- не менше 20 %;

нормативу адекватності основного капіталу (Н₃) -- не менше 12 %;

нормативу загальної суми інвестування (Н₁₂) -- не більше 90 %;

- залучення вкладів фізичних осіб має бути не більше 5 % регулятивного капіталу банку.

Нормативні значення інших економічних нормативів для спеціалізованих банків та уповноважених банків, що залучають кошти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, установлюються такі самі, як для універсальних банків.

Залежно від виду спеціалізації зазначених вище спеціалізованих банків та уповноважених банків, що залучають кошти фізичних осіб для фінансування житлового будівництва, рівня капіталу банку Національний банк може висувати до них додаткові вимоги з метою забезпечення фінансової стійкості цих банків.

Залучення вкладів фізичних осіб спеціалізованими банками (крім спеціалізованих ощадних банків) не може становити більше 5 % регулятивного капіталу банку.

До зобов'язань банку за вкладами фізичних осіб належать:

поточні рахунки фізичних осіб;

кошти фізичних осіб у довірчому управлінні;

кошти в розрахунках фізичних осіб;

кошти фізичних осіб для розрахунків платіжними картками;

нараховані витрати за коштами до запитання фізичних осіб;

короткострокові депозити фізичних осіб;

довгострокові депозити фізичних осіб;

нараховані витрати за строковими коштами фізичних осіб;

ощадні (депозитні) сертифікати, емітовані банком (тільки у частині іменних ощадних сертифікатів);

нараховані витрати за ощадними (депозитними) сертифікатами, емітованими банком (тільки в частині іменних ощадних сертифікатів).

Максимальний розмір залучення вкладів фізичних осіб недокапіталізованих банків не повинен становити більше 100 % регулятивного капіталу банку.

Для значно недокапіталізованих і критично недокапіталізованих банків забороняється додаткове залучення вкладів фізичних осіб або продовження дії угод з фізичними особами до часу досягнення такими банками рівня, не нижче достатньо капіталізованих банків.

Максимальний розмір залучення вкладів фізичних осіб для всіх новостворених банків має становити:

- протягом першого року діяльності -- співвідношення вкладів фізичних осіб до регулятивного капіталу має бути не більше

50 %;

- протягом другого року діяльності -- співвідношення вкладів фізичних осіб до регулятивного капіталу має бути не більше 100 %.

Надалі, якщо банк має високий і стабільний рівень надходжень, що забезпечує його прибуткову діяльність, основні показники фінансової діяльності банку відповідають нормативним вимогам або перевищують їх, за результатами інспекційної перевірки банк є добре або достатньо капіталізованим, то він може залучати вклади фізичних осіб без цих обмежень.

Банки самостійно визначають напрямки своєї діяльності і спеціалізацію за видами операцій. Якщо більше 50 % пасивів банку є вкладами фізичних осіб (незалежно від типу активів), то такий банк набуває статусу спеціалізованого ощадного банку і має дотримуватися економічних нормативів у розмірі, що встановлений для спеціалізованих ощадних банків.

11.2 БАНКІВСЬКИЙ МАРКЕТИНГ В МОДЕЛІ ОПТИМІЗАЦІЇ СТРУКТУРИ ПАСИВІВ І АКТИВІВ КОМЕРЦІЙНОГО БАНКУ

Донедавна в банківській сфері наголос робився, переважно, на рішенні поточних завдань з метою набрати сили, придбати досвід, захопити місце на ринку, тобто українські банкіри в майбутнє не заглядали. Це важко було зробити через нестабільністю ма-кроекономічної ситуації. На сьогодні стан змінюється, а саме: від поточних проблем банкіри переходять до вирішення стратегічних завдань, тобто має місце реалізація механізму банківського маркетингу.

Удосконалення стилів і прийомів управління, швидке й адекватне реагування на зміну кон'юнктури ринку, розвиток нових напрямків та інструментів у роботі банку, удосконалення всіх елементів сучасного маркетингу з урахуванням специфіки українського кредитного ринку, дає вітчизняним банкірам можливість формування ефективної структури пасивів і активів комерційного банку.

Проблеми формування структури пасивів і активів комерційних банків досліджувалися багатьма вітчизняними та зарубіжними авторами, але банківський маркетинг не пов'язувався з формуванням структури пасивів і активів.

Успішна реалізація механізму банківського маркетингу щодо формування структури пасивів і активів припускає облік структурних особливостей останніх.

Мобілізація і концентрація вільних фінансових ресурсів -- пріоритетна функція та економічний базис діяльності комерційного банку.

Ресурси комерційного банку -- це сукупність грошових коштів, що знаходяться у його розпорядженні й використовуються для виконання активних операцій. Більша частина ресурсів банку формується за рахунок залучених та запозичених, а не власних, коштів. Операції, завдяки яким комерційні банки формують свої ресурси, називають пасивними, тобто шляхом пасивних операцій проходить залучення чужих коштів на вклади. При цьому формуються зобов'язання банків.

Для кожного комерційного банку актуальною стає розробка регулювання портфеля банківських операцій, визначення сфери найприбутковіших вкладень коштів у кредитні та інвестиційні проекти на певний період часу, аналіз ефективності використання ресурсів.

Ефективні вкладення коштів кредитно-ресурсного потенціалу досягаються при дотриманні такого комплексу умов: забезпечення необхідного рівня ліквідності, використання всієї сукупності засобів кредитно-ресурсного потенціалу, досягнення максимально високого прибутку.

В умовах загострення конкурентної боротьби коливання рівнів відсоткових ставок, зниження віддачі вкладених банками коштів за одночасного підвищення рівня всіх банківських ризиків важливого значення набуває проблема грамотного управління активними та пасивними операціями комерційних банків.

Механізм банківського маркетингу стосовно активів і пасивів передбачає залучення максимально допустимого обсягу ресурсів (як власних, так і залучених) із подальшим їх розміщенням у максимально дохідні активи, що характеризуються заданим рівнем ліквідності та мають прийнятний рівень ризику. Основне завдання банківського маркетингу полягає в оптимізації структури балансу банку з метою забезпечення високого рівня ефективності банківських операцій за одночасного скорочення витрат, дотримання обов'язкових економічних нормативів та інших існуючих обмежень за ризиками.

Першим кроком, що дозволяє визначити рівень відповідності та стабільності банківських операцій є аналіз активів та пасивів комерційного банку, причому методику аналізу ресурсної бази необхідно пов'язати з оцінкою основних напрямків розміщення ресурсів, визначити найважливіші для банку джерела коштів у взаємозв'язку з напрямками їх розміщення, провести аналіз активних операцій банку, дати оцінку їх ефективності.

Основними напрямками дослідження та аналізу активних операцій банку доцільно вважати аналіз структури активних операцій та оцінку економічної доцільності та ризику окремих активних операцій.

Аналізуючи структуру активів, доцільно враховувати такі моменти:

частку працюючих активів у балансі банку, яка має бути не менша за 45 %-50 %. Надмірна завантаженість балансу непрацюючими активами та майном призводить до зниження віддачі активів та втраті ліквідності;

співвідношення основних видів працюючих активів (кредитів та цінних паперів). Вважається, що частка кредитів у портфелі активів банку не повинна перевищувати 60 %-65 % валюти балансу, а частка цінних паперів має становити 20 %-25 %;

структуру кредитного портфеля. Аналіз має виявити частку міжбанківських кредитів, які особливо підлягають системним ризикам, частку забезпечених та незабезпечених кредитів, показати регіональну та галузеву структури вкладень, а також обсяги довготермінових та короткотермінових позичкових операцій.

Для забезпечення збалансованості структури джерел фінансування, з одного боку, їх доцільно формувати залежно від кон'юнктури ринку, об'єктів кредитування, прибутковості активів та їхньої оборотності, з іншого боку -- це активізація структури пасивів і активів, яка пов'язана з якісним удосконаленням уже існуючих видів та пошуком можливих варіантів модифікації банківських продуктів і послуг, не тільки для задоволення потреб наявних клієнтів, а також для освоєння нових сегментів ринку банківського обслуговування.