Цивільне право України

хімічні: отруйні (пари йоду, аміак, сірководень тощо); вибухонебезпечні (тротил, бензин, природний газ тощо); вогненебезпечні (бензин, бензол, гас, денатурат, ефір тощо);

біологічні: зоологічні (дикі тварини); мікробіологічні (деякі види мікроорганізмів та бактерій).



§ 2. Суб'єкти відшкодування за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

Для відшкодування шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, потрібно визначити особу, яка буде її відшкодовувати. І тому суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, є особа, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України), тобто так званий титульний володілець.

Для характеристики титульного володільця виділяють дві основні ознаки: юридичну та матеріальну².

Юридична ознака полягає у тому, що володільцем визнається лише та особа, яка має відповідні правові підстави на володіння певним об'єктом, діяльність якого створює відповідну небезпеку.

З огляду на запропонований перелік можна дійти висновку, що всі ці правові підстави (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) мають цивільно-правовий характер. І тому, коли особа володіє відповідним об'єктом на підставі трудового договору, цю особу не можна вважати титульним володільцем за юридичною ознакою.

Матеріальна ознака титульного володільця полягає у тому, що особа, яка має усі правові підстави щодо цього об'єкта, має здійснювати ще й фактичне володіння (експлуатацію), тобто передбачену законом потенційну небезпечну діяльність, пов'язану з використанням, зберіганням або утриманням даного об'єкта.

За загальним правилом обидві ці ознаки мають бути поєднані для того, щоб визнати особу титульним володільцем. Однак закон може встановлювати з цього правила і певні винятки.

Так, згідно з ч. З ст. 1187 ЦК України особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, вважається суб'єктом відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки. І навіть незважаючи на те, що ця особа не має юридичної ознаки, вона зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах, а титульний володілець звільняється від цієї відповідальності.

Однак може статися, що неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), наприклад, титульний володілець залишив незамкнений автомобіль з ключем у системі запалювання. І тому в цьому разі шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується спільно титульним та фактичним володільцем, який неправомірно заволодів транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом (ч. 4 ст. 1187 ЦК України). Відповідальність має частковий характер і відшкодовується цими особами у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення.

Інший виняток, за яким відповідачем може бути не лише титульний володілець, а й інші особи, -- це коли титульний володілець застрахував свою цивільну відповідальність. У цьому разі титульний володілець буде мати субсидіарну відповідальність, тобто відповідатиме лише у разі, якщо страхової виплати (страхового відшкодування), яка виплачується страховиком, є недостатньо для повного відшкодування завданої ним шкоди (ст. 1194 ЦК України). Однак слід зауважити, що зараз ще не на належному рівні розвинуте страхування цивільної відповідальності. Законодавчо визначено можливість страхування лише окремих видів цивільної відповідальності, яка може бути пов'язана із джерелом підвищеної небезпеки, наприклад, страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів, власників зброї, суб'єктів перевезення небезпечних вантажів, осіб, діяльність яких пов'язана з утилізацією (видаленням) небезпечних відходів, суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, власників окремих тварин тощо.

§ 3. Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

Аналізуючи деліктну відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки, особливу увагу слід звернути на специфіку умов цієї відповідальності.

Протиправність діяння у цьому випадку презюмується. Однак це не означає, що діяльність щодо використання певних об'єктів є неправомірною. Неправомірним є заподіяння шкоди внаслідок експлуатації цих об'єктів.

Постанова Кабінету Міністрів України -«Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів» від 28 вересня 1998 р. № 1175 // Урядовий кур'єр. -- 1996. -- № 213-214.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності громадян України, що мають у власності чи іншому законному володінні зброю, за шкоду, яка може бути заподіяна третій особі або її майну внаслідок володіння, зберігання чи використання цієї зброї» від 29 березня 2002 р. № 402 // Урядовий кур'єр. -- 2002. -- №67.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності суб'єктів перевезення небезпечних вантажів на випадок настання негативних наслідків під час перевезення небезпечних вантажів» від 1 червня 2002 р. № 733 // Урядовий кур'єр. -- 2002. -- № 115.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування відповідальності експортера та особи, яка відповідає за утилізацію (видалення) небезпечних відходів, щодо відшкодування шкоди, яку може бути заподіяно здоров'ю людини, власності та навколишньому природному середовищу під час транскордонного перевезення та утилізації (видалення) небезпечних відходів» бід 19 серпня 2002 р. № 1219 // Урядовий кур'єр. -- 2002. -- № 156.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності суб'єктів господарювання за шкоду, яка може бути заподіяна пожежами та аваріями на об'єктах підвищеної небезпеки, включаючи пожежовибухонебезпечні об'єкти та об'єкти, господарська діяльність на яких може призвести до аварій екологічного і санітар-но-епідеміологічного характеру» від 16 листопада 2002 р. № 1788 // Урядовий кур'єр. -- 2002. -- № 226.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку і правил прОг ведення обов'язкового страхування відповідальності власників собак за шкоду, яка може бути заподіяна третім особам» від 9 липня 2002 р. Мг 944 // Урядовий кур'єр. -- 2002. -- № 128.

Шкода у цьому випадку певних особливостей немає, крім спеціальної вказівки законодавця, що у разі відшкодування ядерної шкоди потрібно керуватися спеціальним законодавством¹ (ст. 1189 ЦК України).

Що стосується причинно-наслідкового зв'язку, то доцільно зауважити, що до уваги мають братися лише ті випадки, коли шкода заподіюється безпосередньо внаслідок діяльності джерела підвищеної небезпеки. В іншому разі мають застосовуватися загальні підстави відшкодування заподіяної шкоди.

Основною особливістю при відшкодуванні шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки, є те, що особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду незалежно від своєї вини.

У літературі немає єдиної точки зору щодо суб'єктивної умови відповідальності за цей вид делікту², однак ми сприймаємо думку науковців, які стверджують, що у цьому разі відповідальність покладається на титульного володільця внаслідок ризику заподіяння шкоди³.

Незважаючи на те, що вина покладається на титульного володільця незалежно від його вини, законодавець все ж таки встановлює певні випадки, коли при притягненні титульного володільця до відповідальності має враховуватися заподіяна шкода. Так, наприклад, згідно зі ст. 1188 ЦК України при відшкодуванні шкоди, завданої титульним володільцям внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки (зіткнення автомобілів, літаків, потягів тощо), слід застосовувати такі правила:

шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою;

за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується;

за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоду, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Однак у разі, коли внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані відшкодувати її у повному обсязі в солідарному порядку незалежно від їхньої вини (ч. 2 ст. 1188 ЦК України).

Незважаючи на те, що у разі завдання шкоди джерелом підвищеної небезпеки існує підвищена деліктна відповідальність, її не слід вважати абсолютною, оскільки законодавцем вводяться обставини, за яких титульний володілець звільняється від відшкодування цієї шкоди. До таких обставин належать непереборна сила та умисел потерпілого (ч. 5 ст. 1187 ЦК України).

Що стосується непереборної сили, поняття якої було розкрито вище, то її дія (вплив) має бути спрямована саме на джерело підвищеної небезпеки, внаслідок чого воно стає неконтрольованим та потенційно шкідливим, наприклад, у разі сильного буревію було піднято у повітря автомобіль, який, впавши на будівлю, завдав значної шкоди. Умисел потерпілого має юридичне значення лише у разі, коли особа свідомо бажає та діє з метою завдання їй шкоди. Проте у разі непереборної сили й у разі умислу потерпілого на титульного володільця покладається тягар доказування наявності цих обставин. Проте не слід забувати, що до обставин, які звільняють титульного володільця від відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, належить розглянутий вище випадок неправомірного заволодіння транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом за умови, що цьому не сприяла недбалість володільця даних об'єктів.

Незважаючи на обставини, за яких титульний володілець звільняється від відшкодування, також слід вирізнити обставини, за яких відповідальність титульного володільця за шкоду, завдану джерелом підвищеної небезпеки, може бути зменшена. До цих обставин слід віднести грубу необережність потерпілої особи (ч. 2 ст. 1193 ЦК України), крім випадків, прямо передбачених законом (ч. З ст. 1193 ЦК України), коли вина потерпілого не враховується, та матеріальне становище особи, яка завдала шкоди, крім випадків, коли шкоди завдано вчиненням злочину (ч. 4 ст. 1193 ЦК України).

Рекомендована література:

Антимонов Б.С. Гражданская ответственность за вред, причиненими источником повышенной опасности. -- М.: Юриздат, 1952. Белякова А.М. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. -- М., 1967.

Жуковская О. Л. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. -- М., 1994.

Красавчиков О.А. Возмещение вреда, причиненного источником повышенной опасности. -- М., 1966.

Чередниченко Л.К. Понятие и виды источников повышенной опасности: Учебное пособие. -- Владивосток, 1975.

Глава 37. Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)

§ 1. Загальні положення

Держава гарантує учасникам цивільно-правового обігу захист їхніх інтересів як споживачів товарів, робіт (послуг), належну якість товарів, робіт (послуг), торговельного та інших видів обслуговування; безпеку товарів, робіт (послуг); необхідну, доступну, достовірну та своєчасну інформацію про товари, роботи (послуги), їх кількість, якість, асортимент, а також про їх виробника (виконавця, продавця); відшкодування збитків, завданих товарами, роботами (послугами) неналежної якості, а також майнової та моральної (немайнової) шкоди, заподіяної небезпечними для життя і здоров'я людей товарами, роботами (послугами) у випадках, передбачених законодавством. Крім того, споживачі товарів, робіт (послуг) мають право на безпеку товару, роботи (послуги), тобто на відсутність будь-якого ризику для життя, здоров'я, майна споживача і навколишнього природного середовища при звичайних умовах використання, зберігання, транспортування, виконання й утилізації товару, роботи (послуги). Саме тому іншою важливою групою зобов'язань з відшкодування шкоди є зобов'язання, що виникають внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). Зміст зобов'язання полягає у тому, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них, має бути відшкодована продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) у повному обсязі (ст. 1166 ЦК України).

Як і будь-який інший делікт, заподіяння шкоди внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг) створює позадоговірне зобов'язання між заподіювачем шкоди та потерпілим. На правову природу зобов'язання, що виникає, не впливає той факт, що заподіювачі шкоди можуть перебувати у договірних відносинах. Тут слід чітко розмежовувати їхні права та обов'язки, які реалізуються у рамках договірних відносин, а також ті, регулювання яких відбувається поза рамками договору. Так, наприклад, внаслідок продажу товарів неналежної якості у покупця виникає ряд прав, які також включають право вимоги від продавця відшкодування шкоди (ст. 678 ЦК України). Таке право виникає і реалізується в рамках договору купівлі-продажу. Але якщо внаслідок застосування неякісного товару заподіяно шкоду життю, здоров'ю, майну покупця або інших осіб, між сторонами виникають позадоговірні відносини. Саме тому, що заподіяння шкоди має у наведеному прикладі позадоговірний характер, конкуренції між нормами, що регулюють договірні та позадоговірні відносини, не виникає.

Законодавством не визначено певних меж дії щодо правовідносин, які виникають внаслідок заподіяння шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг). До відносин, які регулюються статтями 1209-1211 ЦК України, належать, зокрема, ті, що виникають із договорів купівлі-продажу, майнового найму, у тому числі найму (оренди) житлового приміщення -- у частині відносин, між наймачем (орендарем) і наймодавцем (орендодавцем), який одночасно є виконавцем комунальних послуг і послуг з ремонту житлового фонду та інженерного обладнання, побутового прокату, безоплатного користування майном, підряду (у тому числі побутового замовлення чи абонементного обслуговування), перевезення громадян та їх вантажу, комісії, схову тощо.

Суб'єктами права вимоги у цій групі зобов'язань можуть бути як безпосередні покупці товару, замовники робіт (послуг), так і сторонні особи, до яких товар, результати виконання роботи (послуги) перейшли на належних правових підставах (члени родини потерпілого, сусіди) (наприклад, якщо шкода була заподіяна внаслідок споживання під час вечірки неякісних продуктів харчування). У ролі потерпілих можуть бути як фізичні, так і юридичні особи.

Як зазначалося раніше, право вимагати відшкодування зазначеної шкоди належить кожному потерпілому незалежно від того, чи перебував він у договірних відносинах з виготівником (продавцем, виконавцем), і зберігається протягом встановленого строку служби (терміну придатності), а якщо його не встановлено, -- протягом десяти років з часу виготовлення товару (прийняття роботи, послуги). Проте шкода, завдана споживачеві будь-якими діями третіх осіб, підлягає відшкодуванню на загальних підставах.

Суб'єктами відповідальності за шкоду, завдану внаслідок недоліків товарів, є продавець або виготовлювач товару. Продавець -- це підприємство, установа, організація, товариство або громадя-нин-підприемець, які реалізують товари за договором купівлі-про-дажу.

Виготовлювач -- це підприємство, установа, організація або гро-мадянин-підприємець, які виробляють товари для реалізації. Право вибору, до кого саме звертатися, належить самому потерпілому (ст. 1210 ЦК України). Не виключається також можливість одночасного звернення до кожного з них одночасно як співвідповідачів. Якщо потерпілих декілька, кожний з них вирішує самостійно, до кого саме звертатися з вимогою про відшкодування шкоди.

Шкода, заподіяна внаслідок недоліків робіт (послуг), відшкодовується особою, яка виконала цю роботу або послугу, їх виконавцем (ст. 1210 ЦК України). Виконавець -- це підприємство, установа, організація, товариство або громадянин-підприємець, які виконують роботи або надають послуги. Для того щоб виконавець робіт, послуг був визнаний належним відповідачем у зобов'язаннях із заподіяння шкоди, треба щоб договори про виконання робіт (послуг) були укладені з уповноваженою особою з дотриманням усіх вимог щодо укладення відповідних видів договорів. Так, наприклад, угода, укладена громадянином всупереч установленим правилам безпосередньо з неуповноваженим працівником підприємства побутового обслуговування про особисте виконання ним роботи без відповідного оформлення, не створює підстав для виникнення прав і обов'язків між громадянином та цим підприємством і, відповідно, не може бути підставою для покладення на останнє відповідальності за невиконання такої угоди, втрату або пошкодження майна.

При укладенні договору про побутове обслуговування з виконавцем робіт (послуг) -- громадянином, який пред'явив чужий паспорт або документ, що його замінює, особа, згідно з цими документами притягнута як відповідач, не несе відповідальності за невиконання договору, коли доведе, що документ вибув з володіння поза її волею.

У цьому разі відповідальність покладається на особу, яка фактично уклала договір¹. Факт продажу товару або здійснення робіт (послуг) певним відповідачем може доводитися наданням потерпілими квитанцій на товари, товарних чи касових чеків, квитків, путівок, талонів або інших письмових документів, а щодо товарів, на які встановлено гарантійні строки, -- технічних паспортів чи документів, що їх замінюють.

У системі роздрібної торгівлі на договори купівлі-продажу не поширюються вимоги щодо обов'язкової письмової форми. Тому втрата зазначених документів, неодержання їх при придбанні товару чи неможливість їх відновлення не позбавляє споживача права доводити факт купівлі-продажу з допомогою свідків.

У певних видах договорів документами, що свідчать про згоду сторін щодо всіх умов договору, можуть визнаватися квитанції (квитан-ції-замовлення, квитанції-зобов'язання), а також інші документи¹.

У разі укладення договору між продавцем, виготовлювачем товару, виконавцем робіт (послуг) та покупцем (замовником) умови договору, що обмежують права споживача порівняно з положеннями, передбаченими законодавством, визнаються недійсними. Якщо внаслідок застосування умов такого договору споживачеві завдано збитків, вони мають бути відшкодовані винною особою у повному обсязі.

§ 2. Умови відповідальності

Умови відповідальності за шкоду, заподіяну внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), у цілому збігаються із загальними підставами відповідальності за відшкодування шкоди, хоча й набувають у цьому виді деліктних правовідносин специфічних ознак. Так, наприклад, само по собі виробництво неякісної продукції не є підставою для виникнення зобов'язань з відшкодування шкоди між виробником і потенційним споживачем цієї продукції.

Протиправність полягає у: 1) передачі покупцеві (замовнику) товару (результатів роботи, послуги), який було виготовлено з порушенням вимог до його якості; 2) наданні інформації про товари, роботи (послуги) не в повному обсязі або неправдивої інформації. Протиправність дій виконавця робіт (послуг) може також виражатися у використанні речей, матеріалів, обладнання, приладів, інструментів, пристосувань чи інших засобів, необхідних для виконання ним робіт або надання послуг, якщо такими діями було завдано шкоди життю, здоров'ю або майну потерпілого. Відповідальність у цьому разі виникає незалежно від знання виконавцем їх властивостей.

Товаром неналежної якості слід вважати такий товар, що має певні недоліки, не відповідає наданій щодо нього виготівником чи продавцем інформації, а також непроданий після закінчення строку його придатності чи фальсифікований.

Недоліком товару, роботи (послуги) вважається окрема невідповідність товару (роботи, послуги) вимогам нормативних документів, умовам договорів або вимогам, що пред'являються до нього, а також інформації про товар, роботу (послугу), наданій виробником (виконавцем, продавцем).

Істотним недоліком є такий недолік, що робить неможливим чи неприпустимим використання товару, роботи (послуги) відповідно до його цільового призначення і не може бути усунутий або для його усунення потрібні великі затрати праці та часу, або він робить товар, роботу (послугу) іншим, ніж передбачено договором, або проявляється знову після його усунення.

Недоліки товарів, робіт (послуг) мають бути не будь-якими, а саме з недоліками такого роду, що спричиняють шкоду життю, здоров'ю або майну громадянина чи майну юридичної особи. Зазначені недоліки можуть мати не явний характер і проявити себе лише при використанні (споживанні) товару.

Ненадання повної та достовірної інформації щодо властивостей і правил користування товаром є протиправним у всіх випадках, коли це може бути причиною виникнення шкоди внаслідок як неправильного використання товару (результату роботи), так і у зв'язку з відсутністю у товарів тих властивостей, які мали б бути (ст. 1210 ЦК України).

Інформація про товари, роботи (послуги) повинна містити: назву товару; зазначення нормативних документів, вимогам яких мають відповідати вітчизняні товари, роботи (послуги); дані про основні властивості товарів, робіт (послуг), а щодо продуктів харчування -- про склад (включаючи перелік використаної у процесі їх виготовлення сировини, у тому числі харчових добавок), номінальну кількість (масу, об'єм тощо), харчову та енергетичну цінність, умови використання та застереження щодо вживання їх окремими категоріями споживачів, а також іншу інформацію, що поширюється на конкретний продукт; відомості про вміст шкідливих для здоров'я речовин порівняно з вимогами нормативно-правових актів та нормативних документів і протипоказання щодо застосування, позначку про застосування генної інженерії під час виготовлення товарів; дані про ціну (тариф), умови та правила придбання товарів (виконання робіт, надання послуг); дату виготовлення; відомості про умови зберігання; гарантійні зобов'язаний виробника (виконавця); правила та умови ефективного і безпечного використання товарів, робіт (послуг); термін придатності (служби) товарів, робіт (послуг), відомості про необхідні дії споживача після їх закінчення, а також про можливі наслідиш у разі невиконання цих дій; найменування та адресу виробника (виконавця, продавця) і підприємства, яке здійснює його функції щодо прийняття претензій від споживача, а також проводить ремонт і технічне обслуговування.

Щодо товарів, робіт (послуг), які підлягають обов'язковій сертифікації, споживачеві має надаватись інформація про їх сертифікацію. Щодо товарів, робіт (послуг), які за певних умов можуть бути небезпечними для життя, здоров'я споживача та його майна, виробник (виконавець, продавець) зобов'язаний довести до відома споживача інформацію про такі товари, роботи (послуги) і можливі наслідки їх впливу (ст. 18 Закону України «Про захист прав споживачів »).

Надання недостовірної інформації про товар, роботу (послугу) може бути наслідком недобросовісної реклами. Відсутністю необхідної інформації про товар, роботу (послугу) може вважатися: 1) несвоєчасне надання потрібної достовірної інформації про товар, роботи (послуги); 2) надання такої інформації у недоступній формі, яка не забезпечує можливість компетентного вибору; 3) надання інформації у технічній документації; 4) надання інформації іноземною мовою без перекладу тощо.

Як зазначено у постанові Пленуму Верховного Суду України від 12 квітня 1996 р. № 5 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів», у справах за позовами про захист прав споживачів, порушених внаслідок недостовірної або неповної інформації про товар, роботу (послугу) чи недобросовісної його реклами, суд має виходити з припущення, що споживач не має спеціальних знань про властивості та характеристики товарів, робіт (послуг).

Шкода як умова відповідальності певної специфіки у правовідносинах, що розглядаються, не має. Вона може полягати у пошкодженні, знищенні майна потерпілого, у витратах на відновлення здоров'я, втраті заробітку (доходу) у зв'язку зі зниженням (втратою) працездатності тощо. Майнова шкода відшкодовується у повному обсязі, за винятком тих випадків, коли законодавством не передбачено більш високої міри відповідальності.

Обґрунтування розміру шкоди, що належить до відшкодування, є обов'язком потерпілого. При визначенні розміру збитків, заподіяних втратою, пошкодженням майна, слід виходити з його роздрібної ціни у торговельних організаціях даної місцевості (з урахуванням зносу) або з оцінки, зробленої самим споживачем чи погодженої сторонами при укладенні договору.

Відсоток зносу втраченого або приведеного у непридатність предмета договору встановлюється виходячи з періоду, на який розрахована його нормальна експлуатація, часу, протягом якого він фактично використовувався, та інших доказів щодо його якості. При необхідності для визначення вартості втраченого, пошкодженого майна призначається експертиза.

Якщо майнові збитки виникли у потерпілого внаслідок порушення його особистих немайнових благ (життя, здоров'я), може ставитися питання про відшкодування моральної шкоди.

Іншою умовою відповідальності є наявність юридично значимого причинно-наслідкового зв'язку, доказ існування якого є обов'язком потерпілого. Слід звернути увагу, що наявність причинно-наслідкового зв'язку є юридично значимою лише у тому разі, якщо шкода виникла внаслідок користування (вживання) придбаного товару, робіт (послуг) протягом встановлених строків придатності товару, роботи (послуги), а якщо вони не встановлені, -- протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги) (ст. 1211 ЦК України).

Термінами придатності вважаються терміни служби товарів, тобто встановлений виготовлювачем товару або виконавцем робіт (послуг) час, протягом якого органолептичні, фізико-хімічні, медико-біологічні та інші показники товару в разі дотримання відповідних умов зберігання мають зберігати свої споживчі властивості. Найчастіше терміни придатності визначаються у рамках гарантійних термінів.

Гарантійний термін має зазначатися у паспорті на товар, роботу (послугу) або на його етикетці чи в будь-якому іншому документі, що додається до товару, роботи (послуги).

Для лікарських засобів, харчових продуктів, виробів побутової хімії, парфумерно-косметичних та інших товарів, споживчі властивості яких можуть з часом погіршуватися і становити небезпеку для життя, здоров'я, майна і навколишнього природного середовища, встановлюється термін придатності, що зазначається на етикетках, упаковці, у супровідній документації або в інших документах, що додаються до товарів при продажу, маркуванням чи іншим способом (у доступній наочній формі), прийнятими для окремих видів товарів, робіт (послуг) або в окремих сферах обслуговування.

Термін придатності обчислюється від дати виготовлення, яка також має бути вказана на етикетці або в інших документах, і визначається або часом, протягом якого товар є придатним для використання, або датою, до настання якої товар є придатним для використання.

При продажу товарів за зразками поштою, а також у разі, коли час укладання договору купівлі-продажу і час передачі товару споживачеві не збігаються, гарантійні терміни обчислюються від дня доставки товару споживачеві, а якщо товар потребує спеціальної установки (підключення) чи складання, -- від дня їх здійснення.

Якщо день доставки, установки (підключення) чи складання товару, а також передачі нерухомого майна встановити неможливо або якщо майно перебувало у споживача до укладання договору купівлі-продажу, -- гарантійні терміни обчислюються від дня укладання договору купівлі-продажу.

Державою створено більш суворі умови дотримання прав громадян і юридичних осіб у разі завдання їм позадоговірної шкоди як споживачам у порівнянні з тими обов'язками, які можуть виникати у продавця, виготовлювача товару, виконавців робіт (послуг) у зв'язку з договором. Тому слід звернути особливу увагу на те, що правові наслідки порушення прав, які виникають через порушення договірних умов і з позадоговірних відносин, є різними. Так, наприклад, у разі порушення умов договору купівлі-продажу і в зв'язку з продажем неякісних товарів, робіт (послуг), на які гарантійні терміни не встановлено, споживач має право пред'явити продавцю (виробнику, виконавцю) відповідні вимоги, якщо недоліки були виявлені протягом шести місяців, а щодо нерухомого майна -- не пізніше трьох років від дня передачі їх споживачеві.

Водночас, якщо зобов'язання виникли у зв'язку з позадоговірним заподіянням шкоди, завданої внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг), якщо не встановлено строків придатності товару, роботи (послуги), особа може звертатися з позовом про відшкодування шкоди протягом десяти років від дня виготовлення товару, виконання роботи (надання послуги) (ст. 1211 ЦК України).

Причинно-наслідковий зв'язок може визнаватися значимим також у разі, коли встановлено його існування і поза межами строку служби (придатності) товару (або його частини), робіт (послуг), але особу не було попереджено про необхідні дії після спливу строку придатності і про можливі наслідки у разі невиконання цих дій, а також про особливості обов'язкових умов користування ним та можливі наслідки невиконання таких умов.

Специфіка суб'єктивної сторони делікту, що розглядається, полягає у тому, що шкода відшкодовується незалежно від вини продавця (виготовлювача) товару або виконавця послуг (робіт). Саме тому питання про те, чи знав або повинен був знати заподіювач збитків про недоліки товарів, робіт (послуг), не має правового значення (ст. 1209 ЦК України).

Продавець, виготовлювач товару, виконавець робіт (послуг) звільняється від відповідальності лише у двох випадках:

1) у разі виникнення шкоди внаслідок дії непереборної сили. Якщо шкода заподіяна хоч і недоліками товару, роботи (послуги), але від впливом непереборної сили, відповідальність не наступає (ст. 1209 ЦК України);

2) у разі порушення потерпілим встановлених правил користування (споживання), зберігання або транспортування товарів, результатів робіт (послуг). Покупець (замовник, споживач) має додержуватися як звичайних правил користування та схову, так і спеціальних правил, що є характерними лише для користування, зберігання, транспортування даного конкретного товару (результату роботи). Про спеціальні правила користування, зберігання, транспортування покупець (споживач, замовник) має бути проінформований окремо. Наявність вказаних підстав для звільнення від відповідальності за заподіяну шкоду має бути доказана продавцем (виготовлювачем) товару або виконавцем робіт (послуг).

Виконавець робіт (послуг) не може бути звільнений від відповідальності з тих підстав, що рівень його наукових знань не дав йому змоги виявити особливі властивості речі, прийнятої ним від споживача для виконання роботи або надання послуг.

Водночас, якщо замовник, незважаючи на своєчасне й обґрунтоване попередження з боку виконавця про особливі властивості речі (матеріалу), що можуть спричинити негативні наслідки її застосування, не змінив своїх вказівок про спосіб виконання роботи (послуги) або не усунув обставин, що загрожували якості її виконання, це може розглядатися як підстава для звільнення виконавця від відповідальності.

Рекомендована література:

Цивільно-правові засоби захисту прав споживачів (покупців): Монографія. -- К.: Юмана, 1998. -- С. 224.

Іваненко Л.М., Дзера О.В. Особливості відшкодування моральних збитків, завданих покупцеві внаслідок придбання товару низької якості //Академія правових наук України. Інститут приватного права і підприємництва. Мале підприємництво і менеджмент в Україні: Збірник наукових праць. -- К., 1997. -- С. 195-202.



Глава 38 Відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок злочину

Важливу роль у боротьбі зі злочинністю відіграють ефективні способи цивільно-правового відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок злочину. Виконання цього завдання можливе завдяки створенню майнових перешкод незаконному використанню об'єктів власності, забезпечення повернення майна потерпілому або відшкодування йому шкоди, що заподіюється як майну, так і життю або здоров'ю потерпілого.

Доцільність окремого розгляду цього питання викликана не лише тим, що при відшкодуванні шкоди, заподіяної злочином, наявна ціла низка особливостей, але й доволі великою питомою вагою цивільно-правових норм, які в чинному ЦК України врегульовують це питання.

Насамперед шкода, заподіяна внаслідок злочину, так званий кримінально-правовий або злочинний делікт, має суттєву специфіку в умовах настання цивільно-правової відповідальності.

Протиправне діяння цього деліктного зобов'язання має бути не просто діянням, що порушує норми права чи суперечить їм, а саме злочином, тобто передбаченим Кримінальним кодексом України (далі -- КК України) суспільно небезпечним винним діянням (дією або бездіяльністю), яке вчинене суб'єктом злочину (п. 1 ст. 11 КК України).

Для того щоб встановити чи є конкретне протиправне діяння злочином, потрібна наявність обвинувального вироку суду, який вступив у силу. В іншому випадку (адміністративне чи інше правопорушення), а також коли дія або бездіяльність через малозначність не становлять суспільної небезпеки (п. 2 ст. 11 КК України), немає достатніх підстав вважати, що це протиправне діяння буде умовою кримінально-правового делікту.

При злочинному діянні може заподіюватися шкода як майну фізичної чи юридичної особи, держави або територіальної громади, так і здоров'ю та життю фізичної особи. Причинно-наслідковий зв'язок між протиправним діянням (злочином) та завданою шкодою може бути як простим, наприклад у разі, коли шкода завдається майну, так і складним, коли шкода завдається життю та здоров'ю фізичної особи.

Що стосується вини як суб'єктивної умови кримінально-правового делікту, то слід відмежовувати її від вини як елементу складу злочину. Відмінність між ними полягає у тому, що для кримінально-правового делікту важливим є психічне відношення заподіювача до кримінального і водночас цивільно-протиправного діяння, а також до завданої ним майнової чи немайнової шкоди. Вина, як суб'єктивна сторона злочинного діяння, що доводиться у кримінальному судочинстві, ширша за змістом. Для отримання права на відшкодування шкоди внаслідок вчинення злочину обов'язково слід окремо доводити, що завдання шкоди було наслідком винної, саме злочинної поведінки особи. Важливе значення має те, що у кримінальному праві існує презумпція невинуватості, тоді як у цивільному праві навпаки, особа є винною, допоки не доведе свою невинність. Іншими є форми вини у кримінальному та цивільному праві. Вина у кримінальному праві чотиричленна (прямий, евентуальний умисел, злочинна недбалість та злочинна самонавіяність), а в цивільному праві вона має тричленний характер (умисел, пряма та груба необережність).

Крім складності умов відшкодування, специфічність кримінально-правового делікту проявляється також і в процесуальному порядку відшкодування шкоди, заподіяної злочином. Так, ця шкода може відшкодовуватись як за поданням цивільного позову в кримінальному процесі, так і за поданням самостійної цивільно-правової вимоги про відшкодування шкоди після того, як обвинувальний вирок у кримінальній справі вступив у законну силу.

Важливою особливістю відшкодування шкоди, заподіяної злочином, є те, що держава, виконуючи свої публічні функції, покладає на себе обов'язок відшкодування майнової шкоди, заподіяної майну фізичної особи внаслідок злочину, згідно з п. 1 ст. 1177 ЦК України, якщо:

не встановлено особу, яка вчинила злочин;

особа, яка вчинила злочин, є неплатоспроможною.

Аналогічне правило встановлене законодавцем і у разі, коли шкода, заподіяна каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину (п. 1 ст. 1207 ЦК України). Однак в останньому випадку правом вимоги наділений не лише потерпілий, а й інші особи, визначені чинним законодавством як утриманці або мали на день смерті потерпілого право на одержання утримання (ст. 1200 ЦК України). Однак у кожному з цих випадків умови та порядок відшкодування майнової шкоди, заподіяної майну та життю чи здоров'ю фізичної особи, яка потерпіла від злочину, встановлюються спеціальним законом (п. 2 ст. 1177 та п. 2 ст. 1207 ЦК України).

Специфіка кримінально-правового делікту полягає в особливому порядку права зворотної вимоги до особи, яка заподіяла шкоди внаслідок злочину.

Так, держава, відшкодувавши шкоду, заподіяну посадовою, службовою особою органу дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, в порядку ст. 1176 ЦК України має право зворотної вимоги до цієї особи лише у разі встановлення у діях зазначених осіб складу злочину за обвинувальним вироком суду щодо них, який набрав законної сили (п. З ст. 1191 ЦК України).

Враховуючи специфіку шкоди, завданої життю та здоров'ю фізичної особи, держава, АРК, територіальні громади, юридичні особи мають право зворотної вимоги до фізичної особи, винної у вчиненні злочину, у розмірі коштів, витрачених на лікування особи, яка потерпіла від цього злочину (п. 2 ст. 1191 ЦК України).

Водночас особа, яка вчинила злочин, зобов'язана відшкодувати витрати і закладові охорони здоров'я на лікування потерпілого від цього злочину, крім випадку заподіяння шкоди при перевищенні меж необхідної оборони або у стані сильного душевного хвилювання, що виникло раптово внаслідок насильства або тяжкої образи з боку потерпілого (п. 1 ст. 1206 ЦК України).

При цьому, якщо лікування проводилося закладом охорони здоров'я, що є у державній власності, у власності АРК або територіальної громади, кошти на відшкодування витрат на лікування зараховуються до відповідного бюджету (п. З ст. 1206 ЦК України).

Іншою специфікою, що пов'язана з кримінально-правовим деліктом порівняно з іншими видами деліктних зобов'язань, є виняток, що стосується неможливості зменшити розмір відшкодування шкоди, заподіяної фізичною особою внаслідок злочину, залежно від її матеріального становища (п. 4 ст. 1193 ЦК України).

Рекомендована література:

Никулин Е.С, Возмещение ущерба, причиненного преступлением госу-дарственной и общественной организаций. -- М.: Юрид. лит., 1974. Поляков И. Н. Имущественный вред, причиненный преступлением: понятие, проблемы возмещения // Советское государство и право. -- 1989. -- № 6.

Понарин В., Бондаренко О. Возмещение материального ущерба, причиненного преступлением // Социалистическая юстиция. -- 1986. -- № 10.

Глава 39. Відшкодування моральної шкоди

§ 1. Право на відшкодування моральної шкоди

Відповідно до положень Конституції України, зокрема статей 32, 56, 62, і чинного законодавства фізичні та юридичні особи мають право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення їхніх прав і свобод та законних інтересів.

Відшкодування моральної шкоди є одним з найбільш дієвих способів захисту особистих немайнових прав, що використовується для відновлення порушеного права. При стягненні моральної шкоди фактично збігаються міри захисту і відповідальності. Додаткові обтяження і застосування мір відповідальності свідчать про те, що застосування лише мір захисту (наприклад, спростування відомостей) виявилося неефективним.

Незважаючи на те, що відшкодування моральної шкоди може випливати не лише з цивільно-правових, а й кримінально-правових, трудових, адміністративно-правових правовідносин, воно все ж таки залишається мірою цивільно-правової відповідальності. Відшкодування моральної шкоди відбувається виключно у рамках позадоговірної цивільно-правової відповідальності. Заподіяння моральної шкоди може бути правовим наслідком порушення зобов'язання (зокрема порушення банківської таємниці, ст. 1076 ЦК України), визнання правочинів недійсними (статті 215-236 ЦК України). Договором також може бути передбачене право кредитора вимагати відшкодування моральної шкоди й обов'язок кредитора здійснити таке відшкодування. Розмір відшкодування встановлюється судом і не може визначатися умовами договору (ст. 23 ЦК України).

Слід зауважити, що до прийняття нового ЦК України виникало багато спірних питань щодо застосування норм закону про відшкодування моральної шкоди. Зокрема, відповідно до судової практики, що склалася протягом значного періоду часу, відшкодування моральної шкоди допускалося лише у разі, коли така можливість передбачалася спеціальними нормативними актами (закони України «Про інформацію», «Про авторське право і суміжні права», «Про захист прав споживачів» чи інші закони, що прямо передбачали право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди). Відповідно до нового ЦК України нормою загальної дії є ст. 23, що застосовується у всіх випадках заподіяння моральної шкоди.

Підставою для відшкодування моральної шкоди є факт заподіяння особі фізичного болю та страждань або душевних страждань, або приниження честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Моральна (немайнова) шкода -- це такі наслідки правопорушення, що не мають економічного змісту і вартісної форми і можуть полягати:

у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;

у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна;

у приниженні честі, гідності, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (ст. 23 ЦК України).

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності, права інтелектуальної власності, прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Під немайновою шкодою, заподіяною юридичній особі, слід розуміти втрати немайнового характеру, що настали у зв'язку з приниженням її ділової репутації, посяганням на фірмове найменування, товарний знак, виробничу марку, розголошенням комерційної таємниці, а також вчиненням дій, спрямованих на зниження престижу чи підрив довіри до її діяльності.

Відповідно суб'єктами права вимоги за зобов'язаннями про відшкодування моральної шкоди можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Обов'язок відшкодування моральної шкоди може виникати також як у фізичних і юридичних осіб, так і в держави. Зокрема, при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди, заподіяної громадянинові незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади, його посадовими або службовими особами, судам слід виходити з того, що зазначений орган має бути відповідачем у такій справі, якщо це передбачено відповідним законом (наприклад, ст. 9 Закону України «Про оперативно-розшукову діяльність»). Якщо відповідним законом чи іншим нормативно-правовим актом це не передбачено або в ньому зазначено, що шкода відшкодовується державою (за рахунок держави), то нарівні з відповідним державним органом суд має притягнути як відповідача відповідний орган Державного казначейства України¹.

Суб'єктами права вимоги щодо відшкодування моральної шкоди можуть бути лише фізичні або юридичні особи, права яких були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб. Близькі родичі особи, якій завдано моральної шкоди, права на відшкодування такої шкоди не мають, крім випадків, коли такими діями безпосередньо були порушені і їхні права (зокрема моральна шкода, завдана смертю фізичної особи, відшкодовується її чоловікові (дружині), батькам (усиновлювачам), дітям (усиновленим), а також особам, які проживали з нею однією сім'єю (ст. 1168 ЦК України).

На цих позиціях стоїть і судова практика. Наприклад, у вересні 1996 р. П.І. звернулася до суду із позовом до П.3. про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Обставини справи такі: 4 лютого 1997 р. позивачка померла. Спадкоємець П. -- О. позовні вимоги щодо стягнення матеріальної шкоди зменшив, а щодо стягнення моральної шкоди підтримав у повному обсязі. Судове рішення, яким позов було задоволено, скасовано. Судова колегія у цивільних справах Верховного Суду України визнала, що моральна шкода відшкодовується безпосередньо особі, яка зазнала фізичних або моральних страждань. У зв'язку зі смертю П. І. зобов'язання щодо відшкодування моральної шкоди припиняються, оскільки спірні правовідносини не допускають правонаступництва (надруковано: «Рішення Верховного Суду України», 1999 р.).

Слід звернути увагу на те, що законом допускається спадкування права на відшкодування моральної шкоди, яка вже була присуджена судом спадкодавцеві за його життя. Аналогічним чином у спадкоємця може також виникати обов'язок відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яка була присуджена судом зі спадкодавця за його життя (статті 1230, 1231 ЦК України). Такі правові відносини виникають з приводу вже існуючого судового рішення, що виносилося за життя потерпілого, яким було встановлено факт, розміри, спосіб відшкодування моральної шкоди, але фактичного виконання рішення не відбулося. Тому в цьому випадку виникає право (обов'язок) спадкоємця щодо реалізації вже існуючого на підставі рішень суду права на відшкодування моральної шкоди. Це не збігається з можливістю спадкоємців на звернення до суду з вимогою про відшкодування моральної шкоди потерпілому, який на час розгляду справи помер. Права на звернення з такою вимогою до суду вони не мають.

Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння (бездії) її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Зокрема, має бути з'ясовано, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій іншій матеріальній формі позивач вважає за необхідне відшкодувати йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

§ 2. Умови і порядок відшкодування моральної шкоди

Вина. Особа (фізична чи юридична) звільняється від відповідальності щодо відшкодування моральної шкоди, якщо доведе, що остання заподіяна не з її вини. Як було зазначено вище, форма вини того, хто заподіяв шкоду, за загальним правилом не має значення при вирішенні питання про притягнення особи до цивільно-правової відповідальності, а на обсяг відповідальності впливає не ступінь вини, а сам шкідливий результат.

Водночас правильне визначення форми вини може в окремих випадках впливати як на вирішення питання щодо обсягу відшкодування, так і щодо наявності підстав притягнення до цивільно-правової відповідальності в цілому. Наприклад, для того щоб довести наявність підстав для відшкодування моральної шкоди, заподіяної засобами масової інформації органам державної влади, місцевого самоврядування, офіційним особам (наприклад, зареєстрованому кандидату у депутати) чи посадовим особам, слід встановити у поведінці наявність злого умислу журналіста або засобу масової інформації. Під злим умислом журналіста чи засобу масової інформації при цьому розуміють такі їхні дії, коли вони перед поширенням інформації усвідомлювали її неправдивість (недостовір-ність) або неправомірність інших дій (поширення конфіденційної інформації щодо особи без згоди останньої тощо)¹. Аналогічним чином наявність специфічних ознак у формі вини у вигляді умислу слід доказувати при відшкодуванні моральної шкоди внаслідок визнання недійсним правочину, вчиненого внаслідок зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою (ст. 232 ЦК України).

Водночас цивільне законодавство не завжди вимагає наявності вини як необхідної умови відповідальності за заподіяння моральної шкоди. Відповідальність заподіювача моральної шкоди без вини може мати місце лише у випадках, спеціально передбачених законодавством. Відшкодування моральної шкоди незалежно від вини органу державної влади, органу влади АРК, органу місцевого самоврядування, фізичної або юридичної особи, яка її завдала, відбувається у випадках:

якщо шкоди завдано каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи внаслідок дії джерела підвищеної небезпеки;

якщо шкоди завдано фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування як запобіжного заходу тримання під вартою або підписки про невиїзд, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт;

3) в інших випадках, встановлених законом (ст. 1167 ЦК України).

Ступінь вини заподіювана шкоди і потерпілого та урахування матеріального становища відповідача можуть впливати на розмір відшкодування моральної шкоди у сторону його зменшення (ст. 1193 ЦК України).

Протиправність як умова притягнення до відповідальності полягає у тому, що вчинені дії (бездіяльність) за своїм змістом суперечать нормам об'єктивного права.

Причинний зв'язок між протиправною поведінкою і заподіяною шкодою полягає у тому, що протиправна поведінка має бути необхідною умовою для настання негативних наслідків у вигляді фізичних або моральних страждань. Особливість причинного зв'язку полягає у тому, що зміст її міститься в неправомірності дій, що є головною причиною заподіяної моральної шкоди. Причинний зв'язок має бути юридично значимим, таким, який поведінку заподіювача шкоди перетворює на дійсність, на можливість настання шкідливого наслідку.