Цивільне право України

Наявність шкоди у зобов'язаннях з відшкодування моральної шкоди довести вкрай важко саме тому, що всі негативні зміни внаслідок заподіяння шкоди відбуваються у свідомості потерпілого, і форма, в якій вони виражаються зовнішньо, має велику залежність від особливостей психіки суб'єкта. Водночас, незважаючи на те, що на потерпілій особі при зверненні до суду лежить обов'язок довести факт заподіяння моральної шкоди і її розміри, відповідно до загального принципу «презумпції винності», який діє у цивільному праві, шкода вважається заподіяною, якщо відповідач (боржник) не доведе інше.

Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди судом визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру не-майнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин.

Принцип еквівалентного відшкодування, який взагалі властивий цивільному праву, не застосовується при заподіянні шкоди особистим немайновим правам і благам: обсяг шкоди важко вирахувати, оскільки моральна шкода не має вартісного еквіваленту.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення; стану здоров'я потерпілого, тяжкості вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, глибини фізичних та душевних страждань; погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації; ступеня вини особи, яка заподіяла моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування; ступеня зниження престижу, ділової репутації, а також зусиль, необхідних для відновлення попереднього стану. Враховуються також добровільне -- за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого спростування інформації редакцією засобу масової інформації, а також інші обставини, що мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ст. 23 ЦК України).

Одними і тими самими діями може бути заподіяно як майнової, так і немайнової шкоди. Вирішення питання про відшкодування моральної шкоди, а також щодо розміру моральної шкоди не залежить від наявності майнової шкоди і чи була вона фактично відшкодована та в якому розмірі, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних особі у кожному конкретному випадку (ст. 23 ЦК України).

Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб, у якому виражається майновий характер відповідальності. Відшкодування немайнової шкоди у вигляді певних матеріальних цінностей (гроші або майно) можна вважати прикладом перетворення немайнової шкоди в майнову.

При заподіянні особі моральної шкоди обов'язок щодо її відшкодування покладається на винних осіб одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 23 ЦК України). У разі відшкодування моральної шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, шкода може бути відшкодована одноразово або здійсненням щомісячних платежів (ст. 1168 ЦК України). Коли межі відшкодування моральної шкоди визначаються у кратному співвідношенні з мінімальним розміром заробітної плати чи неоподатковуваним мінімумом доходів громадян, за основу в розрахунках береться розмір мінімальної заробітної плати чи неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, що діють на час розгляду справи.

За час незаконного перебування громадянина під слідством чи судом розмір відшкодування моральної шкоди має бути не меншим однієї мінімальної заробітної плати за кожен місяць перебування під слідством або судом. Відшкодування моральної шкоди у цих випадках провадиться за рахунок коштів державного бюджету, незалежно від вини посадових осіб органів дізнання, попереднього слідства, прокуратури і суду.

Слід зауважити, що специфіка застосування певних норм законодавства про компенсацію моральної шкоди може міститися у спеціальних законах. Наприклад, у справах про спростування відомостей, поширених через засоби масової інформації (у пресі, по радіо і телебаченню), як відповідачі до участі притягаються автор, орган засобу масової інформації, що їх поширив, а в передбачених законом випадках -- відповідна службова особа цього органу, які й несуть обов'язок щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди відповідно до ступеня вини кожного з них. Якщо позивач не бажає притягати когось із них до відповідальності, на решту заподіювачів моральної шкоди покладається обов'язок щодо відшкодування тієї її частини, яка відповідає ступеню їх вини. У разі, коли орган масової інформації не називає автора, суд виходить з того, що вину за поширення зазначених відомостей цей орган взяв на себе.

На відповідача може бути покладено обов'язок щодо відшкодування заподіяної моральної шкоди не лише тоді, коли суд задовольнив вимоги позивача про спростування поширених відомостей, а й тоді, коли відповідач спростував їх добровільно.

На органи масової інформації, їх працівників і автора не може бути покладено обов'язок щодо відшкодування моральної шкоди за публікацію чи поширення відомостей, що не відповідають дійсності, якщо вони містилися в офіційних повідомленнях чи були одержані від інформаційних агентств чи прес-служб державних органів та органів об'єднань громадян або є дослівним відтворенням матеріалів, опублікованих іншим засобом інформації (з посиланням на нього), офіційних виступів посадових осіб державних органів, виступів народних депутатів, або містилися в авторських виступах, що передаються в ефір без попереднього запису. Критична оцінка певних фактів, недоліків, що мали місце, критичні рецензії, що торкаються не особи автора, а створених ним образів, не можуть бути підставою для задоволення вимог про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Однак, якщо при цьому допускаються образа чи порушення інших захищених законом прав особи (розголошення без її згоди конфіденційної інформації, втручання у приватне життя тощо), то це може спричинити відшкодування моральної шкоди¹.

Чинниками, що можуть впливати на обсяг відшкодування, а також на можливість відшкодування моральної шкоди взагалі, можуть бути за загальним правилом, що діє для позадоговірних зобов'язань, вина потерпілого, а також матеріальне становище особи, яка завдала шкоди (ст. 1193 ЦК України). Певні обмеження щодо можливості фактичного відшкодування моральної шкоди виникають у разі, якщо особа, яка завдала шкоди, померла.

У цьому разі моральна шкода, що була завдана спадкодавцем, відшкодовується спадкоємцями у межах вартості рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ними у спадщину.

За позовом спадкоємця суд може зменшити розмір моральної шкоди, якщо вона є непомірно великою порівняно з вартістю рухомого чи нерухомого майна, яке було одержане ним у спадщину (ст. 1231 ЦК України).

У разі заподіяння особі моральної шкоди неправомірними діями кількох осіб розмір відшкодування визначається з урахуванням ступеня вини кожного із заподіювачів. На осіб, які заподіяли моральну шкоду спільно (взаємопов'язаними, сукупними діями або діями з єдиним наміром), покладається солідарна відповідальність за її відшкодування¹.

Рекомендована література:

Стефанчук Р.О. Захист честі, гідності та репутації в цивільному праві. -- К., 2001. -- 306 с.

Малеин Н.С. О моральном вреде //Советское государство и право. -- 1993. -- № 3. -- С. 32-39.

Палиюк В.П. Моральний (неимущественный) вред. -- К.: Право, 1999. --232 с.



Глава 40. Набуття, збереження майн без достатньої правової підстави

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала (ст. 1212 ЦК України). Ці зобов'язання визначають ще як зобов'язання з безпідставного збагачення.

Термін «безпідставне збагачення» має давню історію -- він започаткований у давньоримські часи. Зобов'язання із безпідставного збагачення -- це один із видів позадоговірних зобов'язань, до категорії яких належать повернення помилково виплаченого боргу, якого насправді не було, отримання коштів за оренду чужого майна тощо. У всіх цих випадках отримувач майна або грошей не міг заперечувати проти вилучення у нього матеріальних цінностей, оскільки не мав підстав для його отримання.

Особа, яка набула майно (набувач) за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої підстави, встановленої законом, іншими нормативно-правовими актами або правочином, зобов'язана повернути безпідставно набуте збережене майно цій особі, а остання має право вимагати від зобов'язаної особи виконання цього обов'язку. Такий обов'язок виникає і в тих випадках, коли підстава, за якою майно набуте, відпала згодом. Причому не має значення, чи обов'язок настає внаслідок відповідної поведінки набувача, самого потерпілого, третіх осіб, чи внаслідок події.

У цивільних законах більшості країн проблемі регулювання проблем із безпідставного збагачення присвячений окремий розділ. Таким чином врегульовані питання безпідставного збагачення у законодавстві Франції, Німеччини, Швейцарії, Австрії тощо.

Так, параграф 812 (1) Німецького цивільного уложення викладений таким чином: «Якщо одна особа отримує що-небудь завдяки діям іншої особи чи за її рахунок або без законних на те підстав, вона зобов'язана повернути це іншій особі. Такий обов'язок виникає й у разі наступного відпадіння правової підстави або якщо дії, спрямовані на виконання правочину, не досягають мети, заради якої вона укладалась».

А згідно зі ст. 62 швейцарського Закону про зобов'язальне право «особа, яка незаконним чином збагачується за рахунок майна іншої особи, зобов'язана повернути отримане збагачення. Цей обов'язок виникає, в першу чергу, у тих випадках, коли особа отримує певну суму грошей безоплатно без законних на те підстав або на підставі, яка не набула ще юридичної сили або відпала пізніше».

У німецькому законі розрізняється незаконне збагачення внаслідок «дій іншої особи» або «якимось іншим чином». До першої групи належать позови, що виникають внаслідок дій самого позивача. Суть його дій полягає у тому, що вони здійснювалися добровільно, але без законних на те підстав. Так, позивач передав гроші, здійснив передачу права власності, надав послуги за умови, що це зменшить витрати їх отримувача, які він поніс би у протилежному випадку. Визначення, чи підпадає конкретний випадок під дію даних норм, залежить від того, як саме здійснювалася передача майна -- законним шляхом чи внаслідок дій без законних на те підстав. Так, платіж у 1 000 марок буде здійснений «на законній підставі», якщо покупець сплачує ціну продавцеві, майбутній тесть передає майбутньому зятеві грошову суму в перспективі майбутнього весілля. Але якщо договір купівлі-продажу укладений з порушенням законодавчої заборони або намічене весілля не відбулося, то відпадає законна підстава, на яку розраховували спочатку, і це є виправданням для утримання отримувачем переданої йому грошової суми.

Таким чином поділяє безпідставне збагачення й українське законодавство. Крім дії, підставою може бути будь-яка подія. Так, Є.О. Суханов наводить приклад, коли стихійне лихо призвело до того, що урожай з однієї земельної ділянки був змитий повінню на сусідню земельну ділянку. Тоді господар сусідньої ділянки отримав безпідставне збагачення.

Згідно з німецькою доктриною повернення неналежно виконаного (без достатніх підстав) виключається у разі, якщо той, хто здійснював виконання, знав про відсутність у нього обов'язку виконувати.

Австрійська та швейцарська доктрини, навпаки, використовують термін «помилка» у даному контексті. У тому разі, якщо виконуючий зобов'язання без достатніх підстав внаслідок помилки, навіть незначної, захоче повернути неналежно виконане, він має на це законне право.

Різні акценти у формулюванні цих норм призводять до різного підходу в потребі доказування: у Німеччині відповідач доводить, що позивач у момент виконання знав про відсутність у нього зобов'язання, а в Швейцарії та Австрії справа позивача -- довести, що неналежне виконання є наслідком помилкового переконання про наявність у нього зобов'язань перед відповідачем..

Виключено повернення, якщо йдеться про моральний борг, прострочені або спірні зобов'язання, а також якщо виконання мало добровільний характер.

У зобов'язанні з безпідставного збагачення кредитором виступає потерпіла особа, а боржником -- набувач, тобто особа, яка безпідставно набула майно або зберегла його.

Суб'єктами цього зобов'язання можуть виступати як фізичні, так і юридичні особи, держава, територіальні громади.

Предметом вимоги потерпілого (кредитора) за цим зобов'язанням можуть бути лише речі, визначені родовими ознаками, майнові права, гроші -- як готівкові, так і безготівкові, цінні папери на пред'явника.

Якщо зобов'язання виникло внаслідок безпідставного збагачення через набуття особою речей, визначених родовими ознаками, грошей, цінних паперів на пред'явника, то головним елементом змісту зобов'язання є вимога потерпілого про повернення майна того самого роду в натурі або у грошовому вираженні.

Згідно зі ст. 1213 ЦК України безпідставно набуте майно має бути повернене набувачем потерпілому в натурі. При цьому набувач зобов'язується перед потерпілим відшкодувати будь-яке погіршення або недостачу майна, набутого без належних підстав, але лише з моменту, коли він дізнався або повинен був дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави. З цього часу він відповідає за допущене ним погіршення майна (ст. 1214 ЦК України).

Особа, яка незаконно використовувала чуже майно, має відшкодувати управомоченій особі вартість використання навіть у тому разі, коли зможе довести, що остання не змогла б використати це майно самостійно. Мета позову про безпідставне збагачення (кондикційного позову) полягає не у тому, щоб компенсувати зменшення майна позивача -- це був би платіж про відшкодування збитків, а в тому, щоб приріст майна присудити тому з учасників, хто має на це право.

Якщо майно неможливо повернути в натурі, набувач зобов'язаний відшкодувати його вартість на момент розгляду справи у суді про повернення майна (ст. 1213 ЦК України).

У разі, якщо безпідставне збагачення відбулося завдяки передачі набувачу майнових прав, включаючи безготівкові кошти, цінні папери на пред'явника тощо, потерпілий має право вимагати поновлення попереднього становища, у тому числі повернення йому документів, що посвідчують відповідні права.

Відповідно набувачу надається законом право на відшкодування своїх витрат на утримання чужого майна від часу, з якого він зобов'язаний повернути доходи (ст. 1214 ЦК України).

На суму безпідставного грошового збагачення нараховуються відсотки за користування чужими коштами в порядку, встановленому загальними правилами.

Набування майна однією особою за рахунок іншої свідчить про збільшення обсягу майна у першої з одночасним зменшенням його в іншої. Це значить, що у набувача відбулося кількісне збільшення майна або збільшення його вартості без відповідних затрат. Прикладом може бути повторне помилкове перерахування коштів на розрахунковий рахунок юридичної особи за партію товарів, розрахунок за які вже було здійснено.

Якщо інше не встановлено законодавством і не випливає із суті відповідних відносин, правила щодо повернення безпідставно отриманого майна зводяться також до вимог про:

1) повернення виконаного за недійсним правочином;

витребування майна власником із чужого незаконного володіння;

повернення виконаного однією зі сторін у зобов'язанні;

відшкодування шкоди, у тому числі завданої недобросовісною поведінкою збагатілої особи.

Право на реституцію безпідставного збагачення надається потерпілому незалежно від того, чи був правочин недійсним від самого початку, чи став таким пізніше. Надання права на реституцію -- це наслідок недійсності правочину, а вимога про повернення безпідставно набутого або збереженого майна -- це спосіб здійснення права на реституцію. Тому норми закону про безпідставне збагачення застосовуються після визнання правочину недійсним. Так, до тих пір, поки не буде встановлено недійсність заповіту, не може йтися про вилучення спадкового майна у спадкоємця.

Головна відмінність кондикційного (з приводу повернення безпідставно набутого) та віндикаціиного позовів полягає у тому, що віндикація -- це речово-правовий позов, а кондикційний позов має зобов'язально-правовий характер. Предметом віндикаціиного позову може бути лише індивідуально визначена річ.

Норми про повернення безпідставно набутого майна застосовуються й у разі, коли має місце вимога однієї сторони у зобов'язанні до іншої про повернення виконаного у зв'язку з цим зобов'язання. Йдеться не про виконання самого зобов'язання, а про повернення набутого у зв'язку із зобов'язанням. Наприклад, передача разом із орендованим приміщенням неврахованих площ, подвійна оплата відшкодування шкоди тощо.

При аналізі кондикційних та деліктних зобов'язань потрібно відзначити, що вони є суміжними і відмежувати їх важко. І хоча вони мають окремий характер, все-таки підстави безпідставного збагачення субсидіарно застосовуються нарівні з деліктним позовом. Так, якщо порушник протиправно користується річчю, а в процесі використання допускає 'її значне пошкодження, що призводить до втрати нею свого господарського призначення, то матиме місце відшкодування шкоди з наступним поверненням безпідставно набутого.

Майно, передане на виконання зобов'язання після закінчення терміну позовної давності, не підлягає поверненню як безпідставне збагачення. Якщо боржник або інша зобов'язана особа виконали обов'язок після закінчення терміну позовної давності, вони не мають права вимагати його назад, хоча б вони на момент виконання не знали про закінчення цього терміну.

Заборона на витребування як безпідставного збагачення заробітної плати та прирівнених до неї платежів, стипендій, пенсій, допомоги, відшкодування шкоди, завданої життю та здоров'ю, аліментів та інших грошових сум, наданих громадянинові як засіб до існування, діє виключно за умови добросовісності громадянина-отримувача. У разі, якщо буде встановлена недобросовісність набувача або наявність рахункової помилки, виплачені грошові суми підлягають поверненню. Доведення факту недобросовісності отримувача або наявності рахункової помилки -- це обов'язок потерпілої особи, що вимагає повернення їй коштів (ст. 1215 ЦК України).

Рекомендована література:

Цвайгерт К., Кетц X. Неосновательное обогащение // Введение в срав-нительное правоведение в сфере частного права. -- Том 2. -- М., 1998. Ем В.С. Обязательства вследствие неосновательного обогащения в сов-ременном российском гражданском праве // Законодательство. -- 1999. -- № 7.

Новоселова Н. Обязательства из неосновательного приобретения (сбере-жения) имущества в практике арбитражных судов // Хозяйство и право. -- 1995. -- № 7. -- С. 130-138.



ЗМІСТ

ПЕРЕДМОВА

Розділ І. ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО. ОКРЕМІ ВИДИ ДОГОВІРНИХ ЗОБОВ'ЯЗАНЬ

Глава 1. Договір купівлі-продажу

§ 1. Поняття та зміст договору купівлі-продажу

§ 2. Продаж товарів у кредит

§ 3. Роздрібна купівля-продаж

Глава 2. Договір поставки. Договір контрактації сільськогосподарської продукції. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

§ 1. Договір поставки

§ 2. Договір контрактації сільськогосподарської продукції

§ 3. Договір постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу

Глава 3. Договір міни (бартеру)

Глава 4. Договір дарування

Глава 5. Договір ренти

Глава 6. Договір довічного утримання (догляду)

Глава 7. Договір найму (оренди)

§ 1. Загальні положення про договір найму (оренди)

Глава 8. Договір лізингу

§ 1. Поняття договору лізингу

§ 2. Форми та зміст договору лізингу

§ 3. Права та обов'язки сторін договору

Глава 9. Договір найму (оренди) житла

§ 1. Поняття та зміст договору найму житла

§ 2. Договір піднайму житла

Глава 10. Договір позички

Глава 11. Договір підряду1

§ 1. Поняття і зміст договору підряду

§ 2. Права та обов'язки сторін

§ 3. Договір побутового підряду

Глава 12. Спеціальні види договорів підряду

§ 1. Договір будівельного підряду

§ 2. Підряд на проектні та пошукові роботи

§ 3. Підряд на виконання науково-дослідних або дослідно-конструкторських

та технологічних робіт

Глава 13. Договір про надання послуг

Глава 14. Перевезення. Договір перевезення та договір транспортного експедирування

Глава 15. Договір зберігання

§ 1. Поняття договору зберігання

§ 2. Зберігання на товарному складі

§ 3. Спеціальні види договору зберігання

Глава 16. Договір страхування

§ 1. Поняття та істотні умови договору страхування

§ 2. Сторони договору страхування,

їхні права та обов'язки

§ 3. Порядок укладення, зміни та припинення договору страхування

Глава 17. Договір доручення

§ 1. Поняття та зміст договору доручення

§ 2. Права та обов'язки сторін за договором доручення

§ 3. Припинення договору доручення

Глава 18. Договір комісії

Глава 19. Договір управління майном

§ 1. Поняття управління майном

§ 2. Договір управління майном

§ 3. Сторони договору управління майном

§ 4. Істотні умови договору управління майном

§ 5. Права та обов'язки суб'єктів договору управління майном

§ 6. Відповідальність за договором управління майном

§ 7. Припинення договору управління майном

Глава 20. Договір позики, кредитний договір, договір банківського вкладу

§ 1. Договір позики

§ 2. Кредитний договір

§ 3. Договір банківського вкладу

Глава 21. Зобов'язання щодо здійснення фінансових послуг

§ 1. Договір банківського рахунка

§ 2. Договір факторингу

§ 3. Розрахункові зобов'язання

Глава 22. Види договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності

Глава 23. Договір комерційної концесії

Глава 24. Загальні положення про зобов'язання щодо спільної діяльності

Глава 25. Договір простого товариства

§ 1. Поняття договору простого товариства

§ 2. Елементи договору простого товариства

§ 3. Зміст договору простого товариства

§ 4. Припинення договору простого товариства

Розділ II. ЗОБОВ'ЯЗАННЯ З ОДНОСТОРОННІХ ДІЙ

Глава 26. Публічна обіцянка винагороди без оголошення конкурсу

§ 1. Поняття публічної обіцянки винагороди

§ 2. Підстави виникнення зобов'язань із публічної обіцянки винагороди

Глава 27. Публічна обіцянка нагороди за результатами конкурсу

Глава 28. Вчинення дій у майнових інтересах іншої особи без її доручення (ведення чужих справ без доручення)

§ 1. Історія виникнення інституту ведення чужих справ без доручення

§ 2. Поняття ведення чужих справ без доручення за сучасним українським законодавством

Глава 29. Рятування здоров'я та життя фізичної особи, майна фізичної або юридичної особи. Зобов'язання зі створення загрози життю, здоров'ю і майну фізичної особи або майну юридичної особи

§ 1. Поняття зобов'язань, що виникають внаслідок усунення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи

§ 2. Створення загрози життю, здоров'ю, майну фізичної особи або майну юридичної особи

Розділ III. ПОЗАДОГОВІРНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ (ДЕЛІКТНІ ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ТА ЗОБОВ'ЯЗАННЯ ІЗ НАБУТТЯ, ЗБЕРЕЖЕННЯ МАЙНА БЕЗ ДОСТАТНЬОЇ ПРАВОВОЇ ПІДСТАВИ)

Глава 30. Зобов'язання з відшкодування шкоди

§ 1. Поняття і значення зобов'язань з відшкодування шкоди

§ 2. Підстави деліктної відповідальності

§ 3. Система зобов'язань з відшкодування шкоди

Глава 31. Відповідальність за шкоду, заподіяну працівником

Глава 32. Відповідальність за шкоду, заподіяну органами державної влади

§ 1. Суб'єкти заподіяння шкоди та суб'єкти відповідальності за шкоду, заподіяну органами державної влади

§ 2. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної органами державної влади

Глава 33. Відповідальність за шкоду, заподіяну правоохоронними та судовими органами

§ 1. Суб'єкти заподіяння шкоди та суб'єкти відшкодування шкоди, завданої

правоохоронними та судовими органами

§ 2. Особливості відповідальності за шкоду, завдану правоохоронними та судовими органами

Глава 34. Відповідальність за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю фізичної особи

§ 1. Загальні засади відповідальності за шкоду, заподіяну життю та здоров'ю фізичної особи

§ 2. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної здоров'ю фізичної особи внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я

§ 3. Особливості відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок смерті потерпілого

§ 4. Порядок відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок каліцтва чи іншого ушкодження здоров'я або смерті

Глава 35. Відповідальність за шкоду, заподіяну малолітніми, неповнолітніми, недієздатними, обмежено дієздатними та адієздатними особами

§ 1. Відшкодування шкоди, заподіяної малолітньою особою

§ 2. Відшкодування шкоди, заподіяної неповнолітньою особою

§ 3. Відшкодування шкоди, заподіяної недієздатною особою, особою, яка обмежена у дієздатності, та особою, яка не може усвідомлювати значення своїх дій та (чи) керувати ними (адієздатною особою)

Глава 36. Відповідальність за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

§ 1. Поняття та види джерел підвищеної небезпеки

§ 2. Суб'єкти відшкодування за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

§ 3. Особливості відповідальності за шкоду, заподіяну джерелом підвищеної небезпеки

Глава 37. Відшкодування шкоди, заподіяної внаслідок недоліків товарів, робіт (послуг)

§ 1. Загальні положення

§ 2. Умови відповідальності

Глава 38. Відповідальність за шкоду, заподіяну внаслідок злочину

Глава 39. Відшкодування моральної шкоди

§ 1. Право на відшкодування моральної шкоди

§ 2. Умови і порядок відшкодування моральної шкоди

Глава 40. Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави