Правове регулювання адміністрування податків і збору митних платежів

-регулювання використання капіталовкладень;

-залучення капіталовкладень в основне виробниче будівництво;

-виправлення структурних дисбалансів;

-стримування галопуючої інфляції;

-посилення контрольно-регулюючої функції фінансів на макроекономічному рівні тощо.

До реформи основним джерелом державних доходів у КНР був податок з обороту, він забезпечував 70% загальної суми податкових надходжень. Це було однією з особливостей податкової системи Китаю. У результаті реформи на його базі було створено систему, до якої входять податок на додану вартість (ПДВ), акцизи та промисловий податок. За рахунок такої системи здійснюється регулювання виробничих процесів, оптової та роздрібної торгівлі.

За допомогою ПДВ у виробництві й обігу товарів здійснюється загальне регулювання, а через акцизи- незнана кількість споживчих товарів.

Надання послуг, передача нематеріальних активів і реалізація нерухомості є об'єктом оподаткування промислового податку.

Нижче розглянуто сучасну податкову систему КНР.

ПДВ- це один із видів податку з обороту. Він сприяє не тільки мобілізації фінансових доходів, а й вибору підприємством найкращої форми господарювання, підвищенню конкурентоспроможності продукції на світовому ринку. У минулому оподатковувалася незначна кількість товарів при сильній диференціації податкових ставок. Нині встановлено дві ставки ПДВ- загальна (17%) та пільгова (13%)- для виробництва зерна, олії, пакувальних послуг, друкарських видань, кормів, добрив, сільгосптехніки та хімікатів для сільського господарства. Товари, що експортуються за кордон: сільгосппродукція нетоварного призначення, імпортні наукові прилади, товари, що надходять за рахунок благодійної допомоги, а також протизаплідні засоби, які звільнені від сплати ПДВ. Для тих, у кого реалізаційні доходи менші певної суми (у виробництві оборот з реалізації, що оподатковується менший за 1 млн юаней на рік, у торгівлі - менший за 1,8 млн юаней на рік), застосовується ставка 6%.

Реформа податкової системи у Китаї триває. Вона дала позитивні результати: рівень виробництва постійно підвищується, активно розвиваються підприємства різних форм власності, зростають як вітчизняні капіталовкладення, так і іноземні. Але при цьому податкові ставки, як і раніше, встановлюються на основі фінансового підряду.

Досвід проведення податкових реформ у розвинутих країнах (80-ті роки ХХ ст.) виявив, що в перші роки зниження оподаткування юридичних і фізичних осіб супроводжувалося зростанням дефіциту державного бюджету. Так, у США мали місце безпрецедентні дефіцити федерального бюджету. Після 1981 року різко зріс структурний дефіцит, який спочатку супроводжувався збільшенням реального бюджетного дефіциту, а після 1983р.- його стабілізацією, досягнутою виключно внаслідок зменшення циклічного дефіциту при подальшому зростанні структурного. Таким чином, основним компонентом дефіцитів федерального бюджету в 80-ті роки минулого століття був структурний, що свідчить про спричинення цих дефіцитів, перш за все не циклічними коливаннями, а податково-бюджетною політикою.

У США дефіцит федерального бюджету напередодні податкової реформи (1976--1980 рр.) становив 1,9% ВНП, а при значних можливостях скорочення видатків (які, щоправда, не були використані, оскільки Конгрес не прийняв пропозицій щодо скорочення соціальних програм) у 1981-1985 рр. дефіцит зріс до 4,3% ВНП. В Україні ж істотне зниження податкового тягаря в умовах значних масштабів дефіцитності «особливо прихованої» державного бюджету і проблематичності суттєвого зменшення видатків з нього призведе до загострення проблеми дефіциту ще більше, порушить нестійку, штучно досягнуту фінансову стабілізацію. Зростання ж реального дефіциту загострить проблеми інфляції, фінансування бюджетної сфери. Все це може лише дискредитувати ідею справді необхідної для України податкової реформи.

Запропонована концепція податкової реформи має ліберальну спрямованість, ігнорує можливі соціальні наслідки податково-бюджетних змін, передбачає податкову лібералізацію у поєднанні зі скороченням соціальних витрат, підвищенням пенсійного віку, що в умовах низької тривалості життя, погіршення стану здоров'я не може розглядатися інакше, ніж антигуманна пропозиція. Автори концепції наголошують на тому, що послаблення податкового тягаря створить підґрунтя для економічного зростання, а останнє - для підвищення добробуту. Це так, але частина населення нині має такий рівень життя, що до економічного зростання може просто не дожити. Виснажені ціновою лібералізацією й іншими революційними заходами, економіка та народ потребують еволюційного розвитку, розумного, поміркованого реформаторства.

Податкова реформа, по-перше, повинна відбуватися поетапно, поступово знижуючи податковий тягар. Її проведенню передуватиме розробка довгострокової, розрахованої на декілька років, програми податкової реформи, детально прорахованої і науково обґрунтованої.

По-друге, стратегія податкової реформи має ґрунтуватися на концепції державного регулювання, покладеній в основу економічної стратегії країни. Так, неоліберальна концепція передбачає обмежене державне втручання в соціально-економічні процеси і більш ліберальне податкове законодавство, низький рівень податкового тягаря. Концепції, що передбачає значне державне втручання, відповідає вищий рівень оподаткування.

Глибина економічної кризи в Україні потребує розвитку системи державного регулювання з використанням усіх властивих йому методів: кредитно-грошових, податково-бюджетних, економічного програмування тощо (так було і в розвинутих країнах під час великих потрясінь). Передумовою цього є і значний державний сектор в економіці. Крім того, є певні застереження від значного державного втручання в економіку України, пов'язані з негативним досвідом державного регулювання лише в адміністративно-командній формі, невмінням користуватися властивими ринковій економіці методами державного регулювання; із значними масштабами корупції, зловживань, розкрадання державного майна, що створюють підґрунтя для використання коштів, зосереджених у держави, в інтересах окремих груп, а не для виконання економічних програм.

По-третє,податкова реформа повинна мати інвестиційно-соціальну спрямованість. Це означає такі зміни в податковій системі, які в першу чергу сприяли б розв'язанню нагальної проблеми інвестицій в економіці, а крім того, особливо на першому її етапі, не потребували б значного скорочення витрат із бюджету, насамперед соціальних. Тобто має змінитися не стільки загальний рівень податкового тягаря, скільки його структура. Зміна ж структури має відбуватися шляхом перенесення центру ваги з оподаткування невисоких доходів переважної частини населення (одержувачів заробітної платні) на оподаткування споживання найзаможніших верств населення. На другому етапі реформування інших сфер, особливо бюджетної, дасть змогу піти на суттєвіші зміни в системі оподаткування і найзначніше послаблення податкового тягаря.

По-четверте,податкова реформа повинна пов'язуватися з комплексом інших заходів. Істотним податковим змінам передує кардинальний перегляд усієї системи оплати праці, пенсійного забезпечення, освіти. Крім того, податкова реформа має провадитися у взаємозв'язку з відповідною кредитно-грошовою політикою.

По-п'яте,розробляючи концепцію податкової реформи, доцільно було б глибоко вивчити досвід її проведення в розвинутих країнах. Зокрема, досвід США свідчить, що скорочення податків, а отже, доходів державного бюджету, супроводжується не просто пошуками шляхів збалансування бюджету (зменшення його видатків), а поєднується із заходами щодо забезпечення надходжень до бюджету.

Розглянемо основні напрями розвитку податкової системи. У процесі реформування вона має стати насамперед сприятливою для інвестицій. Інвестиційна спрямованість податкової системи може забезпечуватися за допомогою як диференціації ставок податку на прибуток підприємств залежно від обсягу оподатковуваного прибутку, що створить сприятливі умови для інвестицій у малий бізнес, так і широкого спектру інвестиційних податкових пільг. Досвід їх застосування у розвинутих країнах, при всій його неоднозначності, все ж продемонстрував позитивний вплив цих пільг на процеси заощадження та інвестування. Так, у США введення інвестиційного податкового кредиту (1962р.) спочатку стимулювало приватні внутрішні заощадження та інвестиції. Протягом 1961-1970 рр. їх частка у ВНП становила відповідно 8,2і 7,1%. Протягом 1971-1980 рр. вона дещо знизилася до 8,0і 6,8%, а в 1981-1985рр. упала до 6,4 і 4,6%. Причина цього падіння- не в податковій політиці, а в рекордному дефіциті федерального бюджету, який обумовив використання значної частки приватних заощаджень на фінансування бюджетного дефіциту, а не на інвестиції. Позитивний вплив податкові пільги чинять на нові галузі. Зокрема, в США у 60-ті рр. ХХ ст. суттєвим виявився вплив інвестиційного податкового кредиту на стимулювання виробництва електронно-обчислювальної техніки, яка отримала податкові пільги у період її становлення як самостійної галузі американської промисловості.

В Україні необхідність інвестиційних податкових пільг зумовлена гостротою інвестиційної проблеми і неможливістю її повного врегулювання за допомогою ринкових механізмів, оскільки останні перебувають лише в стадії становлення.

Забезпеченню інвестиційної спрямованості податкової системи сприятиме також впровадження прискореної амортизації, яка дасть змогу збільшити частку амортизаційних відрахувань і розширити можливості їх використання для оновлення зношених основних фондів; надання підприємствам права переносити збитки, допущені у звітному році, на прибутки наступних періодів (нині це право мають лише новостворені підприємства протягом перших трьох років); кредитування ПДВ, сплаченого в ціні капітальних товарів.

Соціальна спрямованість податкової системи може бути забезпечена за допомогою: підвищення неоподатковуваного мінімуму доходів громадян з його наближенням у перспективі до прожиткового мінімуму; запровадження неоподатковуваного мінімуму з податку на нерухоме майно громадян, який дав би змогу звільнити від оподаткування житла в межах нормативної забезпеченості на кожну людину, а також диференційованих ставок цього податку, що повинно стимулювати не надлишкове споживання, а продуктивне використання особистих доходів; введення нових податків на предмети розкоші, а на другому етапі податкової реформи- на спадщину і дарування. Щодо першого податку, то його необхідність зумовлена як актуальністю стимулювання продуктивного використання доходів, так і потребою перерозподілу доходів, що коригують добробут, оскільки їх диференціація набула в Україні соціально небезпечного рівня; розширення переліку підакцизних товарів за рахунок тих товарів, що споживаються переважно заможними верствами населення; застосування пільгової ставки ПДВ на продукти харчування (крім спиртних напоїв і тих продуктів, що споживаються переважно заможними верствами населення), ліки, громадський транспорт, засоби інформації (книги, газети, журнали), вартість робіт із будівництва об'єктів соціальної сфери і житла.

Якщо актуальність забезпечення інвестиційної спрямованості податкової реформи є очевидною, то необхідність її соціальної спрямованості потребує обґрунтування, оскільки ця проблема взагалі не порушується ні теоретиками, ні розробниками податкової реформи. Тим часом німецькі вчені, виходячи з досвіду функціонування соціально орієнтованої ринкової економіки, вважають, що податкова система повинна зробити свій внесок у розвиток і розподіл добробуту в соціальній ринковій економіці. З їх точки зору, це має відбуватися таким чином:

1.Через виключення з оподаткування заощаджень, що створює оптимальні можливості для зростання добробуту. Із соціального погляду вважаємо, що справедливо стимулювати громадян до розвитку власності та формувати незалежність від державного забезпечення.

2.Шляхом прогресивного оподаткування доходів, що забезпечує їх перерозподіл, спрямований на коригування добробуту.

3.Через звільнення від оподаткування прожиткового мінімуму, що є обов'язковою умовою соціальної податкової справедливості.

4. Шляхом правового гарантування соціальних інститутів сім'ї та шлюбу.

5. Через забезпечення екологічної податкової справедливості.

Чому необхідна соціальна спрямованість податкової реформи в Україні? Податкова система України неадекватна соціально орієнтованій ринковій економіці, про що свідчать: високий рівень оподаткування більшості населення, який досягається перш за все заниженням неоподатковуваного мінімуму доходів, а також високі непрямі податки; недостатнє використання податків для регулювання соціальних процесів, а також податків як засобу перерозподілу доходів і зниження ступеня соціальної нерівності в суспільстві.

Гострота соціальних проблем зумовлює необхідність державного регулювання соціальних процесів, зокрема й за допомогою податкових важелів. Якщо на першому етапі податкової реформи можливості забезпечення її соціальної спрямованості є обмеженими внаслідок кризового стану економіки і відсутності коштів, то з початком економічного зростання ці можливості підвищаться. Тому на наступних етапах реформування податкової системи підсилення її соціальної спрямованості буде забезпечено через впровадження цілого ряду податкових знижок, що широко використовуються у розвинутих країнах і спрямовані на регулювання важливих соціально-економічних процесів.

Як вважають фахівці ДПА України, вдосконалення системи оподаткування має відбуватися шляхом поступового зниження податкового тягаря в процесі довгострокової поетапної податкової реформи. Основними вихідними елементами цієї реформи мають стати:

-науково обґрунтована державна політика доходів, законодавчо закріплена Податковим кодексом України;

-система оподаткування, що має стати складовою державного механізму регулювання розвитку окремих галузей економіки. Необхідно посилити податкові методи регулювання темпів і пропорцій розвитку економіки. Держава повинна мати можливість впливати на всі три складові процесу виробництва: оплату праці, виробничі, основні й оборотні фонди, рівень прибутковості;

-система оподаткування, яка повинна мати інвестиційну й соціальну спрямованість;

-зміни в системі оподаткування, що мають відбуватися одночасно з реформуванням системи оплати праці, пенсійного забезпечення, вдосконаленням соціальної сфери;

-розширення неподаткових форм і методів мобілізації доходів бюджету (оренда державного майна, дивіденди від частки державної власності в акціонованих підприємствах, реалізація державного майна);

-податкова система, основою якої повинні стати прямі податки, тобто податки, де об'єктом оподаткування є прибуток фізичної та юридичної особи, земля, майно і капітал;

-непрямі податки, які мають застосовуватися лише у формі акцизів для обмеження споживання окремих видів товарів, можливостей виробника-монополіста в одержанні необґрунтовано високих доходів, а також для оподаткування предметів розкоші, захисту власного виробника;

-запровадження при оподаткуванні обґрунтованої диференціації ставок податків залежно від виду діяльності й розміру одержуваного прибутку або доходу;

-ліквідація податкових пільг, які сприяють перерозподілу доходів, деформують вартісні показники в економіці і знижують конкурентоспроможність товаровиробника. Пільги можуть надаватися на певний строк і за умови використання коштів на визначені державою цілі;

-умови оподаткування, які мають бути прості й зрозумілі платникам, податки повинні стягуватися у зручний для платників час і прийнятним способом;

-чітке розмежування податків, що зараховуються до місцевих бюджетів і державного бюджету, розширення прав у сфері оподаткування органів місцевого самоврядування;

-подальше впровадження і посилення ролі місцевих податків і зборів у формуванні доходів місцевих бюджетів;

-подальше використання митних тарифів як механізму вдосконалення оподаткування у зовнішньоекономічній діяльності.

Організаційна основа податкової системи будь-якої держави (тобто правильне нарахування податків, своєчасна їх сплата, неможливість ухилення від оподаткування) забезпечується добре продуманою системою обліку та звітності. Звідси- нагальна необхідність доопрацювати і подати на першочерговий розгляд Верховної Ради України проект Закону України «Про систему бухгалтерського обліку та звітності в Україні».

Для поліпшення загальної ситуації з надходженнями до бюджету необхідно досягти стабільності податкового законодавства, яке забезпечило б:

-введення в дію законодавчих актів з питань оподаткування не раніше, ніж через рік з моменту їх прийняття;

-незмінність ставок, пільг і правил оподаткування протягом щонайменше трьох років з моменту введення в дію актів податкового законодавства стосовно платників, які беруть участь у цільових державних інвестиційних програмах протягом усього терміну їх дії.

Необхідно навчитися свідомо керувати доходами держави і відмовитися від діючого нині жорсткого регулювання економіки, яка штовхає підприємця в «тінь». Інакше кажучи, потрібно досягти збалансованості інтересів бюджету і конкретного підприємця. Для цього слід забезпечити гнучкість податкової системи, пристосувати її до зовнішньої і внутрішньої економічної кон'юнктури.

Саме поняття податкової реформи включає не тільки зміну законодавства, яке регулює розміри і процес стягнення податків, а й модернізацію податкової служби, приведення її у відповідність зі здійсненими ринковими перетвореннями, яка навіть у наявному недосконалому правовому полі змогла б на достатньому рівні забезпечувати доходи бюджету.

Розроблено спеціальну довгострокову Державну програму основних напрямків реформування і розвитку податкової служби. Вона передбачає здійснення протягом шести років комплексу заходів системного удосконалення служби, впровадження сучасних засобів обробки і захисту інформації, розвиток системи телекомунікацій, правове забезпечення передавання інформації на машинних носіях і каналами зв'язку. Крім того, впровадження цієї програми дасть можливість досягти рівня партнерства у відносинах між платниками податків і державою.

Проведено певну роботу щодо удосконалення структури податкових адміністрацій (ліквідовано проміжні управлінські ланки, створюються територіальні податкові округи), відбулося скорочення персоналу (штатну чисельність податкових органів зменшено майже на 7 тис. од.)

За рахунок внутрішніх резервів (без збільшення чисельності) створено нові структурні підрозділи: відділи апеляцій, підрозділи по боротьбі з корупцією, фізичного захисту співробітників податкової служби, аналізу і прогнозування доходів бюджету.

Податкова служба почала розробку комплексу математичного та програмного забезпечення, що дасть змогу не лише прискорити обробку інформації, а й вивільнити фахівців від низькопродуктивної технічної роботи.

Розпочато роботу щодо створення єдиних баз даних про платників податків - як юридичних, так і фізичних осіб. Завершується робота з присвоєння ідентифікаційних номерів усім громадянам України, що значно полегшить процес оподаткування їх доходів як для податківців, так і для самих платників.

Особлива увага в програмі звертається на вдосконалення роботи податкових адміністрацій із платниками податків. Необхідно змінити каральну функцію податкових органів на функцію надання консультативної допомоги платникам, переорієнтувати податкових інспекторів на профілактичну роботу.

Законом України «Про державну податкову службу в Україні» передбачено, крім здійснення податковими органами нагляду за правильністю обчислення і своєчасністю сплати податків, ще і ведення в необхідних випадках оперативно-розшукової, а також слідчої роботи в суворих рамках чинних законів.

У всі часи податкові органи як органи фіскальні були, є і будуть одним із найбільш непопулярних державних інститутів країни. Але податки- це плата за цивілізацію, і сплачувати їх слід справно.

Зрозуміло, що при всьому бажанні за декілька років після створення ДПА України в державі досить проблематично створити ідеальну податкову систему. У теперішній час необхідно працювати над створенням фінансової системи перехідного періоду, враховуючи, що податкова система у відриві від неї існувати не може. Разом з «видужуванням» економіки вдосконалюватиметься й податкова система, стимулюючи її розвиток.

Реформування податкової системи України з метою забезпечення її інвестиційної і соціальної спрямованості відповідає стратегічній орієнтації українського суспільства на побудову соціальної ринкової економіки. Крім того, воно забезпечує зв'язок зниження податкового тягаря із розв'язанням найнагальніших соціально-економічних проблем. Але слід пам'ятати, що зниження рівня оподаткування ще не гарантує спрямування вивільнених коштів в необхідному для суспільства напрямі.

Найбільш цікавим в Європейському Союзі є досвід адміністрування податків, де особливо інтенсивно здійснюється інтеграція в податковій сфері. У вузькому значенні вона означає узгодження правил регулювання та зменшення прикордонних бар'єрів. Зближення («гармонізація», за термінологією ЄС) податкової системи та податкової політики передбачає узгодження основних показників і механізмів податкової системи, податкового права, вирішення проблем подвійного міжнародного оподаткування, а також оподаткування інвестиційної діяльності.

У зв'язку з цим важливо скористатися досвідом гармонізації податкових систем країн - членів ЄС. Слід зазначити, що в документах ЄС не знаходимо поняття «податкова гармонізація». У період створення Європейського співтовариства західні економісти трактували цей термін по-різному. Одні розуміли його лише як координацію податкової політики- взаємні консультації та неофіційні домовленості між країнами-членами по ставках окремих податків; Інші вважали, що гармонізація означає перехід до єдиної податкової системи і передачу всіх повноважень по визначенню податкової бази і ставок основних податків органам Співтовариства. У процесі розвитку інтеграції акцент зміщувався у бік уведення уніфікованого оподаткування, не досягаючи повної уніфікації.

На практиці основним методом ліквідації податкових бар'єрів у ЄС є поступове зближення податкових систем країн-членів. При цьому допускається збереження між ними деяких відмінностей, які суттєво не впливають на умови конкуренції і не перешкоджають нормальному функціонуванню спільного ринку.

Гармонізація національних систем оподатковування в ЄС реалізує такі цілі:

-приводить у відповідність структури податкових систем, порядок стягнення основних видів податків у всіх країнах Співтовариства;

-забезпечує нейтральність податків з погляду умов конкуренції на єдиному ринку, іншими словами, недискримінаційний податковий режим для всіх його учасників;

-створює умови для скасування контролю на внутрішніх кордонах Співтовариства;

-усуває можливість подвійного оподатковування прибутків компаній, що здійснюють діяльність у двох або більше країнах ЄС;

-виключає можливість ухиляння від сплати податків і гарантує надходження відповідних доходів у бюджети країн-членів.

Основними напрямами податкової гармонізації стали гармонізація ПДВ і акцизів, а також уніфікація оподатковування компаній. При цьому не ставиться за мету передача всього податкового виторгу органам ЄС. Доходи країн-членів від стягування податків продовжують надходити в їх національні бюджети, крім визначеної частини податку на додаткову вартість (ПДВ), що відраховується в єдиний бюджет Співтовариства (1,4% від стягненої суми цього податку). Фактично в ЄС дотепер не створено єдиного податкового простору, що утруднює функціонування єдиного внутрішнього ринку.

Важливо враховувати, що законодавчі акти, які стосуються прямих чи непрямих податків, приймаються Радою ЄС одноголосно. Такі акти мають форму директив, що визначають мету і терміни проведення тих чи інших заходів. Конкретні методи їх здійснення є прерогативою національної влади, яка приймає відповідні закони.

Проблеми гармонізації непрямих податків і контролю за дотриманням правил ЄС у цій сфері набувають особливої актуальності в умовах Економічного і Валютного Союзу (ЕВС) країн ЄС, є валюта- євро. Створення ЕВС, завданням якого є стабілізація і скорочення бюджетних дефіцитів країни, що бере участь у ньому, висуває жорсткі вимоги до податкової політики. Вона повинна забезпечувати стабільність податкових надходжень. Завдання полягає в тому, щоб підвищити збір податків, насамперед непрямих,- за рахунок спрощення податкових систем, з одного боку, і створення умов, що перешкоджають ухилянню від сплати податків, з іншого. Перехід до більш простої та прозорої системи ПДВ і акцизів- важлива умова функціонування ЕВС.

З метою забезпечення уніфікованого ефективного застосування законодавства Співтовариства у сфері непрямого оподатковування в усіх країнах-членах Рада ЄС прийняла регламент про співробітництво національних податкових органів і Комісії. Регламент передбачає процедуру обміну електронними базами даних і визначає обсяг інформації, яку компетентні національні органи зобов'язані автоматично або на запит надавати партнерам по ЄС і Комісії (включаючи ідентифікаційний номер фізичних і юридичних осіб, що сплачують ПДВ). Для проведення консультацій з цих питань створено постійний комітет, прийнято програму заходів для підвищення кваліфікації співробітників національних податкових служб.

Доцільно зазначити, що одним із вагомих важелів регулювання розподілу між державою та підприємствами всіх форм власності прибутку, як головного джерела інноваційної діяльності підприємстває податок на прибуток підприємств, що входить до складу податкової системи України.

У ході історії людством розроблено різні форми і методи оподаткування. Кожен вид податків має свої специфічні риси та функціональне призначення і займає окреме місце в податковій системі. Прямі податки встановлюються безпосередньо щодо платників, їх розмір залежить від масштабів об'єкта оподаткування. Цей вид податків сприяє такому розподілу податкового тягаря, при якому більше сплачують ті члени суспільства, які мають вищі доходи. Такий принцип більшістю економістів вважається найсправедливішим, і з самого початку оподаткування прибутку підприємств його називали «впровадженням законів правди і справедливості», вважаючи найдосконалішою формою оподаткування.

Поряд з іншими видами податків податок на прибуток підприємств є елементом податкової системи України й інструментом перерозподілу національного доходу. Але, на відміну від податку на додану вартість, цей податок є прямим, тобто його кінцева сума повністю залежить від кінцевого результату господарської діяльності підприємств та організацій.

Позиція деяких зарубіжних країн з розвиненою економікою щодо питання оподаткування прибутку суб'єктів господарювання досить різна. Так, у Великобританії прибутковий податок (корпоративний податок) застосовується до всіх прибутків компаній резидентів, отриманих ними протягом податкового року, і стягується після дозволених вирахувань з доходів компаній. Ставка податку встановлюється щорічно бюджетом країни та застосовується до прибутків за попередній фінансовий рік. Нині діють такі ставки, як 33 та 24% (для підприємств малого бізнесу). Як правило, податок сплачується через дев'ять місяців після закінчення розрахункового періоду.

Згідно з діючою системою оподаткування у Великобританії компанія оподатковується корпоративним податком з усієї суми отриманих нею прибутків, але якщо ці прибутки надалі розподіляються серед акціонерів, то відповідна частина сплаченого компанією податку зараховується акціонерам при сплаті належного їм прибуткового податку.

Прибутковий податок у Франції є найважливішим серед прямих податків. Питома вага прибуткового податку з фізичних осіб у бюджеті країни становить більш ніж 18%. Прибутковим податком оподатковуються також і такі юридичні особи, як корпорації, підприємства. Об'єктом оподаткування в цьому випадку є чистий прибуток. Загальна ставка податку встановлена у розмірі 34%, а на прибуток від землеробства та на доходи від цінних паперів податкова ставка коливається від 10 до 24%. Доцільно буде зазначити, що питома вага податків на прибуток у загальній кількості податкових надходжень не перевищує 10%. Це переконливе свідчення того, що французька влада захищає власного виробника.

Німеччина є типовою державою з трирівневою системою оподаткування, тому що податкові надходження розподіляються між федеральною владою, урядами земель і місцевими владами, так званими общинами. Корпоративний податок тут займає друге місце в групі прямих податків і стягується за двома ставками: на перерозподілений прибуток- 50%, на розподілений у вигляді дивідендів- 36%.

Великі податкові пільги надаються при прискореній амортизації. У сільському господарстві законодавчо дозволяється вже у перший рік списати до 50% обладнання у фонд амортизації, а у перші три роки- до 80%. Таким чином, держава заохочує технічне переозброєння виробництва. Проте податок на прибуток за величиною надходжень до бюджету поступається основному непрямому податку- податку на додану вартість. Але в цілому еволюція оподаткування в Німеччині здійснюється в руслі тих тенденцій, які спостерігаються в Західній Європі: розширення спектра податкових пільг, спрямованих на заохочення технологічного прогресу, на розвиток підприємства в цілому та малого підприємництва зокрема.

За величиною серед надходжень до бюджету податок на прибуток підприємств займає третю сходинку. І тут також спостерігається тенденція до зниження податкових ставок. Нині ставка податку на прибуток сягає позначки 34%, але за перші 50 тис. дол. прибутку потрібно сплачувати 15%, за наступні двісті п'ятдесят тисяч доларів- 25% і тільки за більш високі суми прибутку податок сягає 34%.

Як і в деяких інших країнах, у США широко застосовуються прискорені норми амортизації, які дозволяють, використовуючи механізм податкових пільг, заохочувати науково-технічний прогрес.

Однак цілий ряд розвинених країн взагалі не застосовують оподаткування прибутку підприємств, а обмежуються іншими податковими зобов'язаннями.

У посланні Президента України до Верховної Ради України («Європейський вибір», 2002р.) і у виступі на нараді з поліпшення інвестиційного клімату (2003р.) ставилося завдання створити до 2004р. сприятливі умови для нагромадження інвестиційних ресурсів, їх щорічного зростання на 10-12 %. Поряд із традиційними формами залучення іноземних інвестицій, необхідно використати ринкові механізми Кіотського протоколу (КП) - виконання проектів «спільного впровадження» (СВ) та торгівлю викидами. Вони дають можливість залучати інвестиції в обмін на квоти на викиди парникових газів (ПГ).

Нині в країнах-сторонах активно виконуються пілотні програми впровадження ринкових механізмів КП. В Україні, через зволікання з прийняттям належних заходів на державному рівні, робота в даному напрямі практично не здійснюється [55]. Це негативно позначається як на надходженні іноземних інвестицій, так і на набутті досвіду в новому перспективному напрямі міжнародного фінансово-економічного й екологічного співробітництва, спрямованого на створення світового ринку ПГ з метою попередження глобального потепління клімату. При цьому обмежуються податкова база і наповнення бюджету.

Одним із напрямів удосконалення адміністрування податків може стати виконання проектів «спільного впровадження»- перспективний напрям збільшення надходжень іноземних інвестицій, розширення бази оподаткування та наповнення бюджету України. За умов обмежених внутрішніх інвестиційних можливостей держави проблема залучення великих іноземних інвестицій для забезпечення подальшого інноваційного розвитку економіки набула особливої актуальності.

На відміну від торгівлі квотами, «спільне впровадження» може здійснюватися в Україні до ратифікації КП і передбачає надходження інвестицій- з моменту виконання проектів СВ. Нагальність їх здійснення обумовлена деформованою структурою виробництва в державі, значним фізичним і моральним зношенням основних фондів і, як наслідок, високою енергоємністю ВВП (яка в 11 разів перевищує середньосвітове значення). За обсягами можливого залучення інвестицій за механізмами КП Україна- серед країн Додатка ВКП займає друге місце після Росії.

Аналіз прогнозів показує, що виконання Комплексної програми енергозбереження на період до 2010р. за рахунок державного фінансування можливе лише на 40%. Решту 60% можна реалізувати за рахунок виконання проектів СВ. Для цього потрібні іноземні інвестиції у розмірі 27,9-31,6 млрд грн (5,2-5,5 млрд дол. США).

Нагальною проблемою в Україні є утилізація шахтного метану. Для оснащення газоуловлювальним устаткуванням 72-х перспективних шахт при середньому обсязі капіталовкладень 5,1 млн дол. США в одну шахту [56], потреба в іноземних інвестиціях складає 255 млн дол. США.

Згідно з Національною енергетичною програмою на період до 2010р. передбачено покриття 10% потреб з енергії за рахунок нетрадиційних відновлювальних та інших її джерел. Зокрема, потрібно залучити невикористаний потенціал біомаси обсягом 310,6 млнт [35].

Необхідно вивести з господарського обороту близько 10 млн га деградованої ріллі під залуження, залісення та ін. За даними Українського НДІ лісового господарства та агролісомеліорації, для досягнення оптимальної лісистості території України (20%) потрібно посадити 2,5 млн га лісів [27]. Державною програмою «Ліси України» до 2015р. передбачається створити лісів на площі 564,3 тис. га (Постанова Кабміну від 29.04.2002р. №581). Потенціал проектів СВ з лісорозведення складає 1,9 млн га, і 900 млн т депонованого СО₂ (з розрахунку 100т СО₂ на 1га) та 5,7 млрд дол. США інвестицій для створення лісу (за ціною 300 дол. США за 1 га).

За нашими розрахунками, до 2012р. потреби в іноземних інвестиціях для виконання першочергових проектів СВ складають близько 67 млрд грн (13 млрд дол. США). Створена база проектів СВ за обсягами скорочення викидів ПГ на рік становить лише 1,6% від потреби.

На практиці Україні важко буде повністю реалізувати весь потенціал проектів СВ. Передбачається жорстока конкуренція, в першу чергу зі сторони Росії та країн, що пропонують більш прості в організаційному відношенні проекти за «механізмом чистого розвитку». Необхідно вжити заходів щодо підвищення конкурентоспроможності українських проектів СВ, створити привабливий інвестиційний клімат у державі шляхом проведення фінансово-податкових заходів, направлених на формування більш стабільної ринкової системи. Для цього потрібно:

-створити базу оподаткування проектів СВ, передбачити податкові пільги (звільнення від оподаткування на три роки, зниження ставок оподаткування);

-зменшити ризик інвесторів щодо надання інвестицій (визначити пріоритетні напрями виконання проектів СВ, надати урядові гарантії);

-удосконалити законодавчу базу щодо розширення можливостей залучення фінансування за різними моделями: вуглецевий (форвардний) контракт, торгівля опціонами, перформанс-контракт та інші види;

-впровадити міжнародні стандарти бухгалтерського обліку;

-створити національний офіс менеджменту проектів СВ при Міжвідомчій комісії із забезпечення виконання Рамкової конвенції про зміну клімату, максимально спростити процедуру узгодження проектів СВ.

Ці заходи сприятимуть збільшенню обсягів виконання проектів СВ, розширенню бази оподаткування та наповненню бюджету.

Заслуговує також на увагу світовий досвід використання податків у вирішенні завдань екологічної політики. Так, для багатьох країн, у тому числі України, у сфері навколишнього природного середовища існує багато гострих проблем, які вимагають свого негайного вирішення. Це не тільки його забруднення з промислових джерел, а й проблеми забруднення міжнародного масштабу, які стали останнім часом загальновизнаними (наприклад, «кислотні дощі»), та глобального екологічного балансу, особливо у зв'язку з ризиком знищення озонового шару планети і поширення «парникового ефекту». Ці нові турботи вимагають внесення широкомасштабних змін у способи виробництва і споживання, а також нових значних інвестицій у засоби контролю за рівнем забруднення природи.

Роль оподатковування у розв'язанні завдань екологічної політики визначено на міжнародному рівні, також визначено основні напрями застосування податкових інструментів в екологічній політиці, розкрито зміст податків на забруднюючі викиди.

Так, пігуанські податки- це група ринкових інструментів, які передбачають забезпечення податкових платежів у прямій залежності від підрахованого або виміряного рівня забруднення, яке виходить від джерела забруднення. Такий податок на одиницю вимірюваного обсягу забруднення найбільш повно відповідає виду податку, описаному Пігу (1920) у рамках дискусії про регулювання зовнішніх ефектів. В європейських країнах можна натрапити на приклади введення податків на вимірювані забруднюючі викиди; деякі з них установлюються на дуже низькому рівні, інші стягуються за ставками, які можуть здійснювати вплив на поведінку суб'єкта забруднення і забезпечувати значні надходження до бюджету [60].

Використовуються і екологічні податки, засновані на опосередкованому зв'язку між сумами, які сплачуються у вигляді податку й екологічною проблемою, на вирішення якої цей податок покликаний впливати. Товари і послуги, які пов'язані з виникненням екологічних збитків (шкоди) при їх виробництві або споживанні, можуть обкладатися більш жорстко (прикладом служать податки на гальванічні елементи і добрива), у той час як інші товари, які певною мірою поліпшують навколишнє середовище, можуть обкладатися менш жорстко, ніж їх замінники.

Податкові заходи для захисту довкілля можуть містити, наприклад, зміни ставок оподаткування бензину виходячи з екологічних міркувань. У подібному випадку стимули до зниження забруднюючих викидів набувають опосередкованої форми. Це виражається в тому, що кількість емісії прямо податком не обкладається, а замість цього обкладається база, яка, як вважається, перебуває в певній залежності від обсягу вчиненого забруднення.

Кожен із видів екологічного оподаткування відіграє свою роль в екологічній політиці. Вибір між податком, безпосередньо пов'язаним з кількістю емісії, і податком, опосередковано пов'язаним із забрудненням, на контроль за яким він націлений, буде залежати від адміністративних витрат і ступеня «прив'язки». У багатьох випадках екологічні податки більш тісно прив'язані до обсягу завданої забрудненням шкоди й у такий спосіб можуть створювати цілеспрямовані стимули до зниження рівня забруднення, ніж податки, засновані на вимірі викидів, які викликають більш високі адміністративні витрати.

Зміни в ставках непрямих податків (акцизних зборів, податку на додану вартість) можуть використовуватися як непряма альтернатива прямому оподаткуванню вимірюваних викидів.

Стимулювати зниження рівня забруднення можна, наприклад, за допомогою системи прямого оподатковування, зокрема використовуючи норми прискореної амортизації при оподатковуванні корпорацій, що може створювати стимули для встановлення обладнання, призначеного для контролю за рівнем забруднення.

Інтереси навколишнього природного середовища дедалі більше враховуються в рамках політики, спрямованої на вдосконалювання структури існуючих непрямих податків на такі товари, як енергія, транспортні засоби і моторне пальне.

Слід також зазначити, що екологічні податки в багатьох випадках цілеспрямовано використовуються швидше для збільшення податкових надходжень, ніж для створення стимулів до зниження забруднюючих викидів. Там, де екологічні податки застосовувалися подібним чином, вони, як правило, призначаються на покриття певних суспільних витрат по захисту навколишнього природного середовища. Наприклад, у Франції ряд спеціальних податків на шкідливі викиди, найбільш відомий з яких- податок на забруднення водного середовища, забезпечує надходження доходів, які згідно з «принципом взаємообумовленості» резервуються у видатковій частині на зниження забруднення, що відповідає інтересам тих, хто сплачує цей податок.

Таким чином, основним питанням податково-бюджетної політики стосовно навколишнього природного середовища є вибір між податками на забруднення, заснованими на вимірюваних обсягах емісії, та екологічними податками, які передбачають непряму прив'язку податкової бази до рівня забруднення.

Однією з проблем в Україні залишається вдосконалення регулювання автомобілебудування з метою адаптації податкового законодавства до вимог СОТ. Стратегічним завданням Програми діяльності Кабінету Міністрів України, яка схвалена Постановою Верховної Ради України від 17.04.2003р. №729-ГУ [133], є вступ України до СОТ, виконання Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС (УПС) [67] і державами- членами цих організацій. Це вимагає адаптувати законодавство України до вимог законодавств, які існують у рамках СОТ і ЄС. У першу чергу, це стосується податкового та митного законодавства, тому що саме воно показує і гарантує відкритість національної економіки до міжнародного співробітництва.

Серед невирішених питань з невідповідності податкового та митного законодавства України до вимог СОТ і ЄС є закріплена законодавчо державна підтримка автомобілебудування в Україні. Згідно із Законом України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» від 19.09.1997р. №535/97-ВР підприємства з виробництва автомобілів і запасних частин до них з інвестицією не меншою 150 млн дол. США користуються наступними митними та податковими пільгами:

а)до 01.01.2008р. не справляється ввізне мито при ввезенні товарів (включаючи машинокомплекти), які використовуються для будівництва та виробничої діяльності. Перелік товарів і обсяги їх ввезення визначаються Кабінетом Міністрів України;

б)до 01.01.2008р. не стягується плата за землю;

в) до 01.01.2008р. не стягується ПДВ з операцій із ввезення (пересилання) товарів (включаючи машинокомплекти), які використовуються для будівництва і виробничої діяльності. Перелік товарів і обсяги їх ввезення визначаються Кабінетом Міністрів України;

г)до 01.01.2008р. застосовується нульова ставка ПДВ при продажу автомобілів власного виробництва; встановлюються деякі особливості оподаткування прибутку таких підприємств;

є)обороти з реалізації легкових, вантажопасажирських автомобілів і мотоциклів, що виробляються українськими підприємствами різних форм власності (за умови виробництва не менше 1000 штук на рік) до 01.01.2007р. звільнені від обкладання акцизним збором [69].

Пільги, зазначені в пунктах г і є, призводять до того, що автомобілі, які імпортуються з країн ЄС, підлягають оподаткуванню, яке перевищує те, що застосовується до вітчизняних автомобілів. Це є порушенням національного режиму, який передбачений ст.15 Угоди про партнерство і співробітництво між Україною та ЄС. Усі пільги, крім пільги а, є адресною субсидією. У разі завдання шкоди автомобілебудівній галузі ЄС така субсидія може давати підстави для вжиття компенсаційних заходів (компенсаційне мито) щодо українських товарів. Це питання регулюється ст.15 УПС. Пільга а призводить до того, що переліку товарів, який визначається Кабінетом Міністрів України, надається більш сприятливий режим, ніж подібним товарам, які імпортуються з ЄС. Країна походження товарів у визначеному переліку товарів не вказується. Але визначаються складові (машинокомплекти) та інші частини, які використовуються у процесі виробництва конкретних моделей автомобілів. По суті, це є тарифною квотою для товарів, необхідних для складання таких моделей. Це призводить до порушення принципу режиму найбільшого сприяння, який передбачається ст.10 УПС [119].

Зазначені пільги також не узгоджуються з принципами і вимогами угод СОТ. Зокрема, вони суперечать чинним положенням ГАТТ щодо режиму найбільшого сприяння і національного режиму в торгівлі. Адресні субсидії підпадають під регулювання положеннями угоди СОТ про субсидії і компенсаційні заходи. Також пільги не узгоджуються з вимогами угоди СОТ про інвестиційні заходи, пов'язані з торгівлею.

Тому з метою адаптації законодавства України про стимулювання автомобільної промисловості держави до положень УПС та СОТ необхідно скасувати дію Закону України «Про стимулювання виробництва автомобілів в Україні» від 19.09.1997р. №535/97-ВР із одночасним прийняттям Закону України «Про розвиток автомобілебудування в Україні», який би визначав нові критерії надання пільг підприємствам автомобілебудівної галузі. Він має передбачати:

1)скасування пільг для вітчизняних підприємств з інвестицією у виробництво автомобілів, комплектуючих виробів та запасних частин до автомобілів, зокрема:

-у частині звільнення від сплати ПДВ із операцій ввезення
(пересилання) товарів, що використовуються для будівництва і виробничої діяльності;

-звільнення від сплати ПДВ та акцизного збору з продажу автомобілів;

-звільнення від сплати податку на землю.

2)передбачити можливість надання наступних пільг:

-звільнення від сплати податку на прибуток у тій його частині, яка направляється у виробництво;

-звільнення від сплати ввізного мита на товари, які використовуються підприємством з виробництва автомобілів, комплектуючих та запасних частин з інвестицією для будівництва, реконструкції, технічного переобладнання та виробництва автомобілів.

Водночас необхідно підвищити ввізне мито на транспортні засоби, що імпортуються на митну територію України. Відповідно до законодавства ЄС воно може досягати 32% від вартості автотранспортного засобу.

Таким чином, адаптація законодавства з розвитку автомобілебудування в Україні до вимог законодавства ЄС та СОТ дасть можливість значно збільшити, в першу чергу, іноземні інвестиції в цю галузь економіки, оскільки провідним автомобілебудівним компаніям світу буде вигідно розвивати виробництво власних автомобілів на території України, а не здійснювати їх імпорт. Це має привести до зростання обсягів промислового виробництва та створення нових робочих місць і перешкодити імпорту фізично і морально застарілих автотранспортних засобів, збільшення податкових надходжень.

Адміністрування податків у розвинутих країнах давно забезпечує електронний аудит як один із методів удосконалення роботи податкових органів при перевірці звітності платника податків. Дотепер податкові органи виступали в ролі виключно контролюючих, але останнім часом Державною податковою адміністрацією України розроблено нову стратегію, що спрямована на зміну політики щодо платників податків, а також на збільшення добровільної сплати податків, психологічну перебудову платників, виховання свідомої потреби кожної людини сплатити податки.

Значна роль у формуванні нової філософії стягнення платежів до бюджету відводиться пошукам нових методів і прийомів перевірки суб'єктів господарської діяльності з урахуванням світового досвіду.

Однією з основних форм податкового контролю є проведення камеральних перевірок, що здійснюються контролюючим органом виключно на підставі даних, зазначених у податкових деклараціях, без проведення будь-яких видів перевірок платника податків.

Ураховуючи передовий досвід спеціалістів-аудиторів податкової та митної служби Королівства Нідерланди, можливо розглядати новий спосіб перевірки звітності платників- електронний аудит як метод удосконалення роботи податкових органів при перевірці, насамперед, великих платників податків, ураховуючи той факт, що вони мають значні обсяги документообігу.

Наприкінці 1998 року в департаменті податкової служби Нідерландів було здійснено реформу, метою якої було зменшення адміністративного тиску на платників податків і впровадження аудиту (податкового контролю) з використанням якомога меншої кількості паперових носіїв. Як наслідок проведення реформи було запроваджено надання податкової (фінансової) звітності в електронному вигляді та сплату податків через Інтернет.

У зв'язку з цим було також використано комп'ютерні системи при веденні фінансового та податкового обліку на підприємствах. Нині близько 90% платників податків (з урахуванням фізичних осіб) застосовують комп'ютерну мережу Інтернет для надання звітності та сплати податків. У зв'язку з цим виникло таке поняття, як «електронний аудит».

Передумовами виникнення електронного податкового аудиту стали наступні фактори:

-поширення комп'ютерних бухгалтерських систем;

-зростаючі потреби у використанні електронних баз даних;

-обмін накладними (інвойсами) через кордон;

-використання в господарській діяльності електронних баз даних, що можуть розміщуватися будь-де (в інших країнах);

-використання податкового аудиту- можливість знизити адміністративний тиск на платників податків та кількість податкових аудиторів (оскільки податковий аудит з використанням паперових носіїв потребує більше часу та людських ресурсів).

З чого починається процес електронного аудиту? Слід зазначити, що об'єктом електронного аудиту є податкова декларація (з податку на прибуток, з податку на додану вартість, з податку на доходи фізичних осіб), що містить інформацію стосовно нарахування податків.

При проведенні електронного аудиту необхідно пам'ятати, що метою перевірки є не суцільний перегляд документів, а вибірковий контроль, що ґрунтується на системі ризикованих статей декларації.

Етапи проведення аудиту:

-планування перевірки;

-розробка системи проведення перевірки;

-розвиток стратегії перевірки;

-проведення електронного аудиту;

-оформлення звіту по перевірці;

-складання висновків щодо перевірки для аналізу ризикованих статей та формування бази даних.

Загальний процес проведення електронного аудиту триває дев'ять місяців.

Висновки, що складаються після проведення електронного аудиту чи то декларації, чи то автоматизованої бухгалтерської системи, зберігаються сім років.

Електронний аудит є тільки частиною загального аудиту. Так, спочатку необхідно провести так званий аудит інформації, тобто визначити, які саме комп'ютерні системи використовуються платником для ведення бухгалтерського (фінансового) обліку. Аудитор збирає дані й аналізує їх. Аналіз та перетворення даних проводиться за допомогою програмного забезпечення АСL.

Після перетворення даних платника на податковий формат за допомогою програмного забезпечення спеціалісти по електронному аудиту відслідковують відповідність електронного варіанта паперовому на предмет розрахунку сум податків.

Спеціаліст-аудитор, який відповідає за проведення перевірок, з'ясовує причини відхилення електронного варіанта від паперового й обговорює з платником причини, за яких воно виникло. Після проведення «круглого столу» з платником податків аудитор аналізує отриману інформацію та робить відповідний висновок. Компанія отримує копію звіту про проведення електронного аудиту.