Державні механізми управління якістю неперервної освіти в Україні

Метою політики як усвідомленої форми діяльності є цілеспрямованість на забезпечення оптимально можливого в даному суспільстві й конкретних умовах здійснення суспільних процесів, вивчення їх, регулювання та розвиток у тому напрямі, якого бажає домінуюча чи опозиційна група [205].

Виходячи з вищевикладеного, можна стверджувати, що Україна має свою загальнодержавну політику, а її важливою складовою (підсистемою) є державна політика в галузі освіти, яка містить сукупність чинних нормативно-правових документів, спрямованих на сучасний розвиток цієї галузі.

Тобто наша держава повинна постійно розробляти й втілювати таку освітню політику, яка має за мету і забезпечення оптимально можливого в нашому суспільстві й конкретних умовах здійснення суспільних процесів для відповідного розвитку національної освіти.

Державну політику в галузі освіти України визначають вищі законодавчий та виконавчий органи влади, а здійснюють органи державної, регіональної виконавчої влади та органи місцевого самоврядування на основі затвердженої органами державної влади та схваленої громадською думкою освітньої політики.

На формування державної політики галузі освіти впливають внутрішні та зовнішні чинники, вивчаючи й досліджуючи їх, держава може розробляти реалістичну освітню політику, враховуючи стан, тенденції та перспективи розвитку освіти, потреби суспільства й держави в освіті, вітчизняний і міжнародний позитивний досвід в освітній сфері.

Вітчизняний досвід був розглянутий у першому розділі, а міжнародний розглянемо у другому з метою узагальнення позитивного досвіду для розроблення пропозицій і рекомендацій щодо удосконалення національної освіти та її якості.

Міжнародний досвід можна вивчати, з одного боку, - беручи конкретну країну чи кілька країн і досліджуючи їх національні освітні системи, а з іншого - дослідити більш ширше міжнародну освітню політику, яку сформували об'єднання країн (деякі з них об'єднують більше 80 % країн світу) як виклик на вирішення проблем, пов'язаних із процесами глобалізації й інформатизації в світі. Тобто на міжнародній арені мають місце міжнародні організації й об'єднання, які здійснюють міжнародну освітню політику світового рівня: Організація Об'єднаний Націй (ООН), організації ООН з питань освіти, науки та культури (ЮНЕСКО), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Міжнародна організація праці (МОП), Європейський союз (ЄС), Міжнародний фонд “Відродження” та ін.), які позитивно впливають на загальнодержавну й внутрішню політику конкретної держави, тому що на демократичних засадах розробляють, враховують й акумулюють позитивний міжнародний досвід та реалізує оптимальні й глобальні завдання та плани розвитку суспільства світу.

Міжнародна політика - система економічних, правових, дипломатичних, ідеологічних, культурних та інших зв'язків і стосунків між суб'єктами, що діють на світовій арені [206].

Суб'єктами міжнародної політики є:

– держава або групи держав;

– міжнародні організації;

– масові рухи транснаціонального характеру;

– релігії й церкви різних напрямів;

– політичні партії та громадські об'єднання;

– засоби масової інформації.

Намагаючись реалізувати свої національні інтереси, держави на міжнародній арені діють по-різному. Можна виділити чотири види зовнішньої політики держав:

– агресивна політика - характеризується прагненням держави досягти експансіоністських цілей, розв'язати внутрішні проблеми засобами зовнішньої політики;

– активна політика - характеризується динамічними пошуками рівноваги між внутрішньою та зовнішньою політикою;

– консервативна політика - пов'язана з прагненням колишніх “великих” держав зберегти свій вплив та досягнуту раніше рівновагу між внутрішньою та зовнішньою політикою на міжнародній арені;

– пасивна політика - є властивою для слаборозвинених держав, які намагаються пристосуватися до міжнародного середовища, сформувавши свою зовнішню політику на позиціях інших держав, вона означає фактичну відмову від частини власного суверенітету [206].

Створення й підтримка умов для реалізації свого впливу становить фундаментальний зовнішньополітичний інтерес держави. Силу держави можна визначити і як її здатність захищати свої інтереси та реалізовувати свій потенціал на міжнародній арені, і як її спроможність спонукати (примусити) інший суб'єкт діяти у бажаному напрямі [206].

Принципи сучасних міжнародних відносин:

– повага до державного суверенітету та суверенної рівності;

– незастосування сили чи погрози;

– непорушність кордонів і територіальної цілісності держав;

– мирне врегулювання суперечок;

– невтручання у внутрішні справи;

– повага прав людини й основних свобод;

– рівноправність й права народів розпоряджатися своєю долею;

– співробітництво між державами;

– сумлінне виконання міжнародних зобов'язань [206].

Дослідження та вивчення принципів роботи міжнародних організацій і об'єднань [207-214], які працюють в освітній сфері, доводять, що вони відповідають вищевикладеним сучасним принципам міжнародної політики.

Але перш ніж дослідити й вивчити сутність сучасної міжнародної політики в галузі освіти, слід визначитися з сутністю міжнародних відносин.

Міжнародні відносини - це системна сукупність політичних, економічних, соціальних, правових, дипломатичних, військових і гуманітарних зв'язків і взаємовідносин між суб'єктами світового співтовариства. Такими суб'єктами є народи, держави, об'єднання держав, громадські й політичні сили, рухи, організації та ін. Міжнародні відносини - це сукупність інтеграційних зв'язків, які формують людське співтовариство. Політичні відносини мають найпотужніші важелі управління політичними і неполітичними міжнародними процесами. До них належать діяльність ООН, зовнішньополітична діяльність суверенних держав, громадських об'єднань, спілок та угруповань. Освіта є найважливішим важелем у цих процесах. Міжнародні політичні відносини тісно пов'язані з міжнародними економічними відносинами. Переконливим прикладом цього служать міжнародні політичні й економічні відносини періоду “холодної війни”, коли з політичних мотивів над створенням засобів руйнування працювала більша частина вчених та інтелігенції технічного профілю планети. Прикро, але освіта й наука відіграли одну з найголовніших ролей цього періоду розвитку світу.

Міжнародні політичні відносини мають чітко виражену діалектичну тенденцію до глобалізації, а це вимагає зовсім інших механізмів для їх урегулювання. Освіта теж вимушена інтегруватися в ці глобальні тенденції й процеси та відпрацювати свої нові механізми управління й регулювання. В освіті є дві залежні глобальні проблеми: по-перше, освіта має розвиватися випереджальними темпами щодо розвитку економіки, по-друге, освітні послуги потребують великого проміжку часу для їх надання, а їх якість можна оцінити тільки після надання освітніх послуг.

Підсумовуючи вищевикладене, можна зробити висновок: якість освіти - це глобальна міжнародна проблема, яка є проблемою міжнародної освітньої політики й яка трансформується в проблеми зовнішньої та внутрішньої політики розвитку освіти конкретної країни.

Міжнародні політичні відносини суттєво впливають на формування міжнародного й світового устрою загалом. Йдеться про забезпечення ефективного й оптимального розвитку та функціонування всіх країн світу. Але такий розвиток країн потребує випереджального розвитку якісної освіти. Тому це змусило країни світу врахувати положення щодо якісної освіти в своїй внутрішній та зовнішній політиці, що, у свою чергу трансформувалося в міжнародну політику.

Для освітньої політики важливо дослідити й вивчити механізми управління та регулювання трансформаціями знизу доверху і зверху донизу між міжнародною, зовнішньою й внутрішньою політикою.

“Міжнародна політика” й “зовнішня політика” не є синонімами. Зовнішня політика - це діяльність певної держави за межами своїх національних кордонів. Вона відіграє роль всезагального інтегратора державних інтересів і є логічним продовженням внутрішньої політики даної держави. Водночас закордонна політика часто визначає внутрішню політику і, навпаки, внутрішня суттєво впливає на зовнішню. На міжнародній арені виступають різні політичні, економічні й культурні організації, які мають на меті свої власні інтереси, нав'язують свої відносини з різними закордонними партнерами [205].

У зв'язку з цим стає зрозумілим, що, крім зовнішньої політики, існує ціла система економічних і культурних зв'язків, які зазвичай доповнюють зовнішню політику й переводять її на вищий рівень відносин - міжнародну політику. Цю багатогранну діяльність, різноманітні відносини на різних рівнях нормує міжнародне право.

Верхній рівень політики - міжнародна політика, яка потребує створення нових об'єднань країн (учасників), тобто нових суб'єктів міжнародних відносин, яким країни передають частину своїх повноважень і зобов'язань. На сьогодні в світі налічується більше трьох тисяч міжнародних організацій й об'єднань - близько тисячі міжурядових та більше двох тисяч неурядових [215]. У сучасних умовах зовнішня політика перетворюється на політику міжнародну, в якій взаємозалежність стає чинником міжнародного життя. Особливо взаємозалежність проявляється в освітній політиці. Якість підготовки фахівця однієї країни повинна відповідати якості підготовки іншої, що уможливлює визнавати еквівалентність навчальних курсів, свідоцтв і дипломів у сфері освіти, приймати на роботу фахівців різних країн, мати єдину класифікацію професій та ін. Формування єдиного, взаємозв'язаного й взаємозалежного цілісного світу нагально потребує формування відповідної міжнародної політики, яка б належно враховувала всі зміни на планеті й базувалася на об'єднанні світового співтовариства для спільного вирішення глобальних проблем і забезпечення можливості не тільки виживання цивілізації, а й її подальшого розвитку.

Найголовніше завдання міжнародної освітньої політики на сучасному етапі - це досягнення сучасної якості освіти, її відповідність актуальним і перспективним потребам особистості, суспільства, нації, країни чи об'єднання країн.

Для України необхідно постійно будувати оптимально можливі для нашого суспільства й конкретних умов державні механізми управління й регулювання своєю освітньою політикою на внутрішньому, зовнішньому й міжнародному рівнях із урахуванням норм міжнародного права й практики. Зазначені взаємозалежні ієрархічні рівні освітньої політики діалектично розвиваються, змінюються, тому потребують постійного дослідження, вивчення й удосконалення.

Найвагомішу міжнародну політику в світі загалом і для освіти зокрема здійснює Організації Об'єднаних Націй (ООН). ООН офіційно існує з 24 жовтня 1945 року. Договір - Статут підписали п'ять постійних членів Ради Безпеки - Франція, Республіка Китай, СРСР, Велика Британія, Сполучені Штати Америки та ще 46 країн світу. Перше засідання Генеральної Асамблеї ООН у складі 51 країни-учасниці і Ради Безпеки, відбулося в Лондоні в січні 1946 року. Україна також увійшла в групу з 51 держави-засновниці ООН. Після проголошення незалежності України участь у діяльності Організації Об'єднаних Націй було визначено одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики нашої держави [216].

Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту організації, робить суттєвий внесок у її діяльність у сферах підтримки міжнародного миру та безпеки, роззброєння, економічного та соціального розвитку, захисту прав людини, зміцнення міжнародного права, розвитку освіти та ін.

Визнанням внеску та ролі України в міжнародних організаціях стало обрання нашої країни до ряду функціональних комісій ООН, керівних органів Міжнародної організації праці (МОП), Програми розвитку ООН (ПРООН), Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА), Всесвітньої туристичної організації, Всесвітньої поштової спілки (ВПС) та ін.

Завдяки активній позиції у міжнародних організаціях наша країна отримала велику технічну, матеріальну та фінансову допомогу, зокрема, з боку Програми розвитку ООН (ПРООН), Міжнародної організації праці (МОП), Фонду ООН у галузі народонаселення (ЮНФПА), Міжнародної спілки електрозв'язку (МСЕ), Всесвітньої поштової спілки (ВПС) та ін. З 1993 року в Україні функціонує Представництво ООН, яке здійснює низку важливих проектів і програм у галузі соціально-економічних перетворень, розвитку підприємництва, охорони природи, вирішення актуальних демографічних проблем [216].

У грудні 1948 року була прийнята й проголошена резолюцією 217 А (ІІІ) Генеральної Асамблеї ООН “Загальна декларація прав людини” [213]. Стаття 26 цієї декларації наголошує:

1) кожна людина має право на освіту. Освіта повинна бути безплатною, хоча б початкова й загальна. Початкова освіта має бути обов'язковою, технічна й професійна - загальнодоступною, а вища освіта - однаково доступною для всіх на основі здібностей кожного;

2) освіта повинна бути спрямована на повний розвиток людини й збільшення поваги до прав людини й основних свобод. Освіта має сприяти взаєморозумінню, терпимості й дружбі між народами, расовими чи релігійними групами та діяльності Організації Об'єднаних Націй з підтримки миру;

3) батьки мають право вибору виду освіти для своїх малолітніх дітей.

Положення декларації підтверджуються й розширюються положеннями у “Конвенції з прав дитини”, яка була прийнята й відкрита для підписання резолюцією 44/25 Генеральної Асамблеї ООН від 20.10.1989 р. [213; 214]. Текст Конвенції про права дитини готувався, обговорювався та узгоджувався більше десяти років. Цей особливий документ було ратифіковано 193 країнами світу.

В Україні Конвенція була ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789 ХІІ (78912) від 27.02.1991 р. та набула чинності для України 27.09.1991 р. [213].

Продовжуючи роботу з ООН у галузі освіти та враховуючи прискорення загального прогресу людства, ми спостерігаємо появу нових категорії і поняття, які покликані зіграти фундаментальну роль у розвиткові нашої цивілізації. Поняття “неперервна освіта” - серед них. Історично ми усвідомлюємо вчасність виникнення цього поняття, зв'язку з тим, що життя стало на шлях науково-технічного прогресу, глобалізації та інформатизації.

Тому свої головні надії, пов'язані з розвитком освіти в Україні, держава покладає на втілення якісної неперервної освіти (рис. 1.5), ідея та методи якої дедалі поширюються світом. Саме її планується використовувати для прискореного розвитку економічної, соціальної та інших сфер нашої держави.

Основні положення міжнародної політики щодо освіти закріплені Конституцією України [217]:

1) кожна людина має право на вільний розвиток своєї особистості, якщо при цьому не порушуються права й свободи інших людей, та має обов'язки перед суспільством, у якому забезпечується вільний і всебічний розвиток її особистості (ст. 23);

2) кожен має право на освіту. Повна загальна середня освіта є обов'язковою. Держава забезпечує доступність і безоплатність дошкільної, повної загальної середньої, професійно-технічної, вищої освіти в державних і комунальних навчальних закладах; розвиток дошкільної, повної загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної, вищої й післядипломної освіти, різних форм навчання; надання державних стипендій та пільг учням і студентам.

ООН має не тільки декларативну та рекомендаційну функції, а й ефективно виконує функції контролю [218]. Комітет ООН з прав дитини 26 вересня 2002 року, розглянувши другу періодичну доповідь України на 821-му і 822-му засіданнях, схвалив зусилля України, спрямовані на вдосконалення системи освіти шляхом ухвалення Закону “Про освіту” [219], який передбачає забезпечення обов'язкової середньої освіти для всіх дітей шкільного віку та прийняття державних стандартів для вищої освіти, однак було наголошено на низці не доопрацювань, які на сьогодні є актуальними [218]:

а) фінансове управління системою освіти є неефективним і непрозорим, тому що за останні сім років (2005-2011 рр.) фінансування освіти складало менше 7,5 % від ВВП, а у 2011 році - тільки 6,1 %;

б) зростання вартості освіти обмежує доступ до неї дітям із малозабезпечених сімей;

в) зменшення кількості дошкільних установ обмежує доступ дітей до дошкільної освіти;

г) частішають випадки припинення навчання в системі середньої та професійної освіти;

д) мають місце великі регіональні розбіжності в кількості навчальних закладів й якості наданої освіти, причому сільські райони перебувають в особливо несприятливому становищі, а діти невеликих національних меншин не одержують якісної освіти, зокрема й вивчення рідної мови;

е) реформування освіти здійснюється без належної попередньої підготовки та професійного вишколу викладачів.

Комітет ООН дав такі рекомендації для України:

а) забезпечити вільний доступ усім дітям, звертаючи особливу увагу на дітей сільських громад, дітей циганської національності, кримських татар, інших меншин та знедолених дітей до безкоштовної початкової освіти, до якісної освіти, зокрема й навчання їхньою рідною мовою;

б) вжити необхідних заходів для розширення мережі установ дошкільного виховання;

в) забезпечити виконання законів щодо обов'язкової освіти, зокрема шляхом виділення необхідних ресурсів;

г) впровадити реформи освітньої системи та надати підтримку школам для реалізації реформи, зокрема забезпечити додаткове фінансування, підготувати викладацький склад та започаткувати процес оцінювання якості нових програм;

д) удосконалити якість освіти загалом у країні та забезпечити викладання прав людини та прав дітей шкільною навчальною програмою;

е) доопрацювати законодавство щодо Конвенції так, щоб воно базувалося на правозахисному підґрунті, відповідало положенням Конвенції, а не мало декларативний характер;

є) підвищити координацію діяльності з реалізації закріплених Конвенцією прав щодо державної молодіжної політики, яка охоплює соціальну допомогу, медичне обслуговування, освіту, альтернативну форму піклування й захисту дітей.

З метою виконання вищевикладених зауважень і рекомендацій та послідовного виконання основних положень міжнародної освітньої політики наша держава прийняла закон “Про Загальнодержавну програму “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини” на період до 2016 року” від 05.03.2009 р. № 1065-VI [220]. Метою програми є забезпечення оптимального функціонування цілісної системи захисту прав дітей в Україні відповідно до вимог Конвенції ООН про права дитини.

У цій програмі набули подальшого розвитку питання освітньої політики. Програмою передбачено створення рівних умов для доступу кожної дитини до високоякісної освіти (дошкільної, загальної середньої, позашкільної, професійно-технічної та вищої) для забезпечення розвитку особистості, суспільства й держави.

Виконуючи попередні зауваження та рекомендації Комітету ООН з прав дитини та здійснюючи “Національний план дій щодо реалізації Конвенції ООН про права дитини”, Україна змогла удосконалити та впровадити частину плану своєї освітянської політики. Про це заявив Голова Комітету Організації Об'єднаних Націй з прав дитини Жан Зерматтен в інтерв'ю виданню “Комерсант-Україна” у березні 2012 року [221]. Він вважає шкільну освіту сильною стороною України. “В Україні рівень охоплення шкільною освітою вище, ніж в Європі, й якість освіти в школах висока”, - зазначив Ж. Зерматтен, характеризуючи ситуацію в Україні з дотриманням положень конвенції ООН з прав дитини. Однією ж зі слабких сторін України голова комітету назвав спеціальні соціальні установи для дітей з особливими потребами чи з неблагополучних сімей. На його думку, такі установи недостатньо фінансуються й не дуже добре функціонують. “Багато чого треба міняти та виводити на більш сучасний рівень”, - наголосив Ж. Зерматтен.

Після проголошення незалежності України участь у діяльності Організації Об'єднаних Націй було визначено одним із пріоритетних напрямів зовнішньої політики нашої держави, Україна неухильно дотримується цілей та принципів Статуту ООН і планує розширювати співпрацю у майбутньому шляхом удосконалення своєї міжнародної освітньої політики [216].

2.2 Міжнародні й міждержавні об'єднання та організації - їх вплив на удосконалення якості неперервної освіти

На сьогодні в світі налічується більше 3000 міжнародних і міждержавних освітянських організацій та об'єднань, з яких половина тільки активно працює [215]. Вони поділяються на міждержавні урядові й неурядові, які, в свою чергу поділяються на універсальні, міжрегіональні й регіональні. З них провідною, єдиною універсальною й міждержавною урядовою організацією є Організація Об'єднаннях Націй (ООН), яка через свої підпорядковані організації: з питань освіти, науки й культури (ЮНЕСКО), з питань технічної й професійної освіти та підготовки (ЮНЕСКО-ЮНЕВОК), Міжнародного бюро освіти (МБО) та дитячого фонду ООН (ЮНІСЕФ) активно працюють у 193 країнах світу й проводять позитивну освітню політику. Інші, близько тисячі міжнародних урядових організацій мають міжрегіональний та регіональний статус. Крім того, у світі налічується більше двох тисяч міжнародних неурядових організацій, з яких менше половини працюють, а 110 найбільш активних отримали відповідний статус при ЮНЕСКО. Статус організацій, які працюють з ЮНЕСКО, поділяється на три категорії: співробітництво й консультації, консультації й інформація та інформація [215].

У міжнародній освітній політиці найпотужнішою структурою ООН є ЮНЕСКО, вона була створена у 1945 р. як організація ООН з питань освіти, науки та культури, головна мета якої - сприяння миру й безпеки у світі за допомогою співробітництва між народами в галузі освіти, науки, культури та комунікацій. На сьогоднішній день членами ЮНЕСКО є 192 країни. Крім центрального апарату, ЮНЕСКО має розвинену мережу організаційних структур, які безпосередньо підпорядковуються їй, це регіональні відділення, система асоційованих з нею шкіл, які співпрацюють на договірних чи інших засадах.

Всесвітня система асоційованих шкіл ЮНЕСКО була створена в 1953 році з метою розвитку інформаційного обміну між навчальними закладами світу й сьогодні налічує понад 2000 шкіл у 90 країнах світу. Але масштаби мережі структур ЮНЕСКО цим не вичерпані [205].

Україна стала членом ЮНЕСКО ще 12 травня 1954 року. За період 58-річного членства наша держава стала ініціатором багатьох міжнародних програм і проектів. Україна обиралася до керівних та програмних органів ЮНЕСКО, насамперед до Виконавчої Ради.

Для реалізації довгострокових програм ЮНЕСКО в Україні діють національні комітети, комісії та міжнародні центри, координацію діяльності яких покладено на міжвідомчу Комісію у справах ЮНЕСКО, яку було створено в 1956 році. У листопаді 1995 року Указом Президента України Комісію у справах ЮНЕСКО було змінено на Національну комісію України у справах ЮНЕСКО, якій було доручено видання україномовного журналу “Кур'єр ЮНЕСКО” [222; 223]. Секретаріат Комісії функціонує у складі Міністерства закордонних справ України на правах його структурного підрозділу. Комісія регулярно проводить засідання, на яких розглядаються поточні питання, аналізуються звіти та затверджуються плани робіт. Планом роботи Національної комісії на 2012 рік у галузі освіти передбачено сприяти проведенню:

1) XI Міжнародного дитячого фестивалю “Змінимо світ на краще!” у МДЦ “Артек” та 3-ї Всесвітньої дитячої Ліги Націй;

2) 14-ї Всеукраїнської конференції учнів асоційованих шкіл ЮНЕСКО у форматі імітаційної гри “модель ЮНЕСКО” (вересень 2012 р.) [224].

У навчальних та наукових закладах України діють 13 кафедр ЮНЕСКО в галузях лінгвістики, філософії спілкування між людьми, застосування інформаційних та комунікаційних технологій в освіті, превентивної освіти та соціальної політики, екології техногенних регіонів, крiобiологiї, клітинної й молекулярної нейробiологiї, прав людини й демократії. Міжнародна кафедра ЮНЕСКО “Вища технічна освіта, прикладний системний аналіз та інформатика” (МКЮ) при Національному технічному університеті України “Київський політехнічний інститут” (НТУУ “КПІ”) та навчально-науковому комплексі “Інститут прикладного системного аналізу” (ННК “ІПСА”) створено на підставі двосторонньої Угоди між ЮНЕСКО та НТУУ “КПІ” у грудні 1998 року відповідно до Меморандуму про співробітництво між Урядом України і ЮНЕСКО від 18 листопада 1997 року в межах Міжнародної Програми UNITWIN. Головною метою діяльності МКЮ є реалізація комплексної програми досліджень в галузі вищої технічної освіти, методів прикладного системного аналізу, новітніх інформаційних технологій та їх застосування в системі освіти, для аналізу складних систем різної природи, наприклад, еколого-економічних, суспільних, технічних та ін.

З 2006 року кафедра ЮНЕСКО спільно з Європейським центром вищої освіти при ЮНЕСКО (UNESCO-CEPES) розпочала проект “Розроблення концептуальних засад та інструментарію рейтингування вітчизняних навчальних закладів”. 24 березня 2004 року в газеті “Дзеркало тижня” були опубліковані перші результати цього проекту - рейтинг вищих навчальних закладів “Топ-200 Україна”. Сьогодні “Топ-200” є одним з найавторитетніших рейтингів вищих начальних закладів України.

У вересні 2002 року створено кафедру ЮНЕСКО “Нові інформаційні технології в освіті для всіх” за рішенням ЮНЕСКО. Кафедра є структурним підрозділом Міжнародного науково-навчального центру інформаційних технологій і систем Національної академії наук України та МОНмолодьспорту.

У роботі кафедри органічно поєднується науково-дослідна, навчальна та міжнародна діяльність у галузі інформатики, інформаційних та комп'ютерних телекомунікаційних технологій.

Кафедра розвиває масштабну програму “Інформація для всіх”, яка розглядає питання отримання інформації та знань шляхом доступу до засобів масової інформації та використання нових інформаційних та комунікаційних технологій, а також питання свободи слова та преси. Кафедра й міжнародний науково-навчальний центр інформаційних технологій при МОНмолодьспорту та НАН України є Національним координатором співпраці з ЮНЕСКО.

Перспективним є започаткований у 2004 році на базі Національного технічного університету України “КПІ” проект щодо створення Центру віртуального університету 12 науково-технічних та інженерних вищих навчальних закладів 8 країн Центрально-Східної Європи (ЦСЄ).

Участь України в програмній діяльності ЮНЕСКО, крім використання інтелектуального потенціалу та запозичення корисного міжнародного досвіду, дає змогу отримувати певні кошти для проведення в Україні міжнародних заходів по лінії ЮНЕСКО та у формі отримання стипендій, грантів, обладнання, науково-технічної інформації, консультативної допомоги та забезпечення за рахунок організації участі українських фахівців у міжнародних заходах.

На сьогодні Україна ратифікувала 15 міжнародних конвенцій та рекомендацій ЮНЕСКО, п'ять з яких пов'язані з освітою:

– Всесвітня конвенція про авторське право (1952 рік);

– Конвенція про міжнародний обмін виданнями (1958 рік);

– Конвенція про боротьбу з дискримінацією в галузі освіти (1960 рік);

– Конвенція про визнання навчальних курсів, дипломів про вищу освіту та вчених ступенів у державах регіону Європи (1979 рік);

– Конвенція про визнання кваліфікацій з вищої освіти в європейському регіоні (1997 рік).

Інший аспект міжнародної освітньої політики щодо початкової освіти реалізує друга за рейтингом в галузі освіти організація при ООН - “Дитячий фонд ООН” (ЮНІСЕФ), яка була створена 11 грудня 1946 року. Мета фонду - поліпшення стану здоров'я, освіти, харчування, умов проживання дітей. ЮНІСЕФ є лауреатом Нобелівської премії миру 1965 року.

Дитячий фонд ООН є світовим лідером із захисту прав та інтересів дітей. Фонд працює у більше ніж 157 країнах. Програми Фонду фінансуються з добровільних внесків фізичних та юридичних осіб, закладів та урядів.

ЮНІСЕФ відкрив своє представництво у Києві в 1997 році. Впродовж останніх років ЮНІСЕФ постійно збільшував масштаби своєї підтримки Уряду України у створенні програм із охорони здоров'я, харчування, освіти та захисту для дітей.

Дитячий фонд ООН в Україні з 2006 року активно співпрацює з Європейським союзом (ЄС), одним із найбільших донорів ЮНІСЕФ в Україні. ЄС підтримує два проекти ЮНІСЕФ в Україні: Проект підтримки здоров'я дітей, що мешкають на Чорнобильській території, та Проект підтримки дітей, що живуть у важких життєвих обставинах (Хмельницька область) на суму майже 2 млн дол. США [225].

З метою вдосконалення професійно-технічної освіти Україна працює ще з однією організацією ЮНЕСКО з мережею центрів ЮНЕВОК, яка була створена в 1992 році й на сьогодні об'єднує 282 центри в 167 країнах світу [226]. Ця мережа ставить завдання - сприяти державам-членам ЮНЕСКО в справі зміцнення й удосконалення їх систем технічної й професійної освіти та підготовки, а також забезпечити широкий доступ населенню до програм, спрямованих на вдосконалення практичних навиків, відповідно до статті 26 Загальної Декларації Прав Людини, а також норм і стандартів ЮНЕСКО, що стосуються технічної й професійної якісної освіти.

Мережа ЮНЕВОК працює через Міжнародні Центри ЮНЕСКО-ЮНЕВОК які діють в межах Організації Об'єднаних Націй. Центри допомагають державам-засновникам ООН розробити ефективну політику, щодо професійно-технічної освіти та працевлаштування, з вирішенням таких завдань:

– забезпечення рівного доступу до професійно-технічної освіти;

– створення ефективних освітніх програм високої якості;

– надання можливості навчатися впродовж усього життя.

Міжнародні Центри ЮНЕСКО-ЮНЕВОК діють як ключові компоненти міжнародної програми ЮНЕСКО у сфері технічної й професійної освіти та підготовки.

Україна активно працює з Програмою розвитку Організації Об'єднаних Націй (ПРООН) яка є глобальною мережею ООН в галузі розвитку. ПРООН є організацією яка виступає за позитивні зміни та надає країнам доступ до джерел знань, досвіду та ресурсів задля допомоги людям в усьому світі будувати краще життя. ПРООН працює з 177 країнами світу, допомагаючи їм знаходити власні шляхи розв'язання глобальних та національних проблем в галузі людського розвитку. Покращуючи свої власні можливості, вони можуть використовувати досвід та знання співробітників ПРООН та широкого кола наших партнерів [209].

ПРООН впроваджує свою діяльність в Україні з 1993 року й виконує більше 40 проектів [210; 211].

Проект ПРООН “Підвищення освітнього потенціалу Київського національного університету ім. Тараса Шевченка” було створено з метою надання Україні підтримки для реалізації цілей подальшого людського розвитку та подолання бідності шляхом впровадження сучасних ІКТ у систему вищої освіти України. Метою проекту “Передача інформаційних технологій (ІТ) в Україну” є задоволення зростаючого попиту на висококваліфікованих фахівців в галузі інформаційних технологій в Україні за допомогою високоякісних дистанційних навчальних програм із комп'ютерних наук. Реалізація проекту йтиме шляхом передачі японських інформаційних технологій, інноваційних досліджень та успішного досвіду впровадження, отриманих Польсько-Японським інститутом інформаційних технологій (ПЯІІТ). Тристороння співпраця між Японією, Польщею та Україною є основою впровадження цієї новітньої діяльності в Україні [211].

Завершенням проекту стало впровадження програми дистанційної освіти за спеціальністю “Комп'ютерні науки” у Національному технічному університеті “Київський політехнічний інститут” та Львівському національному політехнічному університеті у вересні 2006 року. Це чотирирічна програма, при успішному завершенні якої кожен студент отримує диплом за спеціальністю “Комп'ютерні науки”.

Україна є засновником і бере активну участь у роботі Міжнародної організації праці (МОП). МОП - спеціалізована установа Організації Об'єднаних націй (ООН) [205].

Сьогодні членами МОП є 183 країни. У 21-му столітті першочерговими завданнями діяльності Міжнародної організації праці є підтримка демократії й соціального діалогу, боротьба з бідністю й безробіттям, заборона дитячої праці [212].

МОП активно працює в Україні з початку 90-х років

20 ст. і здійснила проекти з аналізу стану соціальної політики (спільно з ПРООН і Світовим банком), кризового стану ринку праці в Україні (1995 рік), розвитку соціального партнерства. Упродовж усього часу МОП надає допомогу Урядові в експертній оцінці законопроектів; ознайомленні урядовців, представників профспілок і роботодавців із міжнародними стандартами статистики праці та її національною систематизацією.

Міжнародна організація праці нагороджена Нобелівською премією миру у 1969 році “За діяльність із створення “інфраструктури миру“ і зміцнення братства між народами” [212].

Держави - колишні радянські республіки виявляють інтерес до співпраці з МОП. Це цілком відповідає й інтересам України, адже дає можливість використати великий досвід світового співтовариства у сфері регулювання трудових відносин, соціального захисту трудящих, створення необхідних для цього державних механізмів.

Це саме той досвід, якого сьогодні бракує новим незалежним державам. Україна, незважаючи на своє майже чотирьох-десятилітнє перебування у МОП, ратифікувала лише 45 із більше ніж 170 конвенцій щодо регулювання трудової діяльності та які визначають необхідні заходи соціального захисту [205].

Україна також працює в галузі освіти зі Світовим банком - однією з найбільших у світі міжнародних фінансових організацій, що надають допомогу з метою розвитку. До Світового банку Україна вступила в 1992 році відповідно до Закону України від 03.06.1992 р. № 2402-XII “Про вступ України до Міжнародного валютного фонду, Міжнародного банку реконструкції та розвитку, Міжнародної фінансової корпорації, Міжнародної асоціації розвитку та Багатостороннього агентства по гарантіях інвестицій” як учасник-акціонер Світового банку [227].

Для всіх структур Світового банку питання освіти посідають важливе місце в їх діяльності. З метою забезпечення громадян України рівним доступом до якісної освіти у 2006 році було започатковано проект, основною метою якого є вдосконалення системи загальної середньої освіти, покращання рівня її ефективності та управління.

Проект “Рівний доступ до якісної освіти” (сума позики

86,6 млн. дол. США), був спрямований на підтримку зусиль Уряду України щодо реформування системи соціального захисту та підвищення ефективності системи національної освіти [228].

У грудні 2007 року Світовим банком було затверджено нову стратегію “Стратегію партнерства з Україною на період 2008-2011 рр.”. Стратегія партнерства має на меті сприяти сталому економічному зростанню та посиленню конкурентоспроможності України, реформуванню державних фінансів та державного управління, а також поліпшенню державних послуг у сфері охорони здоров'я та освіти. Стратегія визначає пріоритети діяльності Групи Світового банку в Україні, включаючи кредитування та інвестиції, надання аналітичних, консультаційних послуг і технічної допомоги [228].

Уряд України та Світовий банк почали працювати над новою Стратегією партнерства для України (СПУ) на 2012-2015 рр. Досвід роботи банку в Україні свідчить про проведення детальної політичної та економічної діагностики та посилення відповідного потенціалу та вибірковості. Це уможливить пом'якшити ризики, пов'язані з впровадженням, а також у складанні посиленої програми заходів із зацікавленими неурядовими структурами задля досягнення кращого консенсусу щодо реформ і посилення попиту на ефективніше управління [228].

У продовження співпраці з міжнародними світовими організаціями в галузі освіти наша держава активно працює з Міжнародним Фондом “Відродження”, який засновано у квітні 1990 року. Він входить до заснованої Джорджем Соросом мережі Фундацій Відкритого Суспільства, що складається з національних і регіональних фондів у більше ніж 70 країнах світу, зокрема в Африці, Центральній і Східній Європі та на території колишнього Радянського Союзу [229].

За часи своєї діяльності Міжнародний фонд “Відродження” надав численним неурядовим організаціям України, науково-освітнім, просвітницьким закладам і видавництвам 169 грантів на суму понад 100 млн дол. США.

У нашій країні Фонд “Відродження” реалізує 10 різнопланових програм відповідно до своєї діяльності. В галузі освіти реалізується “Освітня програма” [230], мета якої - сприяти системним змінам в освітній галузі України, які спрямовані на її наближення до найкращих європейських практик, покращання якості освіти, перетворення її на засіб формування громадянського суспільства. На 2012 рік бюджет програми становить 2 954 450 грн (370 000 дол. США).

Стратегічні напрями діяльності програми на 2012 рік:

1) забезпечення впливу громадськості (суспільства) й експертного середовища на розвиток системи контролю й моніторингу якості освіти;

2) сприяння змінам у освітньому законодавстві, які наблизять його до європейських стандартів покращання правових знань освітян;

3) створення передумов для рівного доступу до якісної освіти;

4) сприяння формуванню ефективної, прозорої та демократичної системи фінансування й управління освіти;

5) створення моделі громадянської освіти на принципах культурної та етнічної толерантності, громадянської солідарності;

6) залучення громадськості до формування стратегії реформування дошкільної освіти [230].

У першому півріччі 2012 року Міжнародний фонд “Відродження” інвестував в економіку Криму 1 млн 249 тис грн. Ці кошти спрямовані на реалізацію 18 проектів, спрямованих на підтримку громадських ініціатив з метою розвитку відкритого, демократичного суспільства [231].

Наша держава продовжує співробітництво в галузі освіти з Європейським Союзом (ЄС). Підсумки цієї плідної праці підбивалися у червні 2012 року на 6-му засіданні Підкомітету

№ 7 “Наука, технології, наукові дослідження й розробки, освіта, культура, охорона здоров'я, інформаційне суспільство й засоби масової інформації”, яке проходило у м. Брюсселі (Королівство Бельгія) [232]. “Наше співробітництво - це історія успіху в галузі освіти”, - так заявив керівник підрозділу з питань України Європейської служби зовнішніх дій Джон Кьєр. Він наголосив, що Україна - єдина країна Східного партнерства, що має конкретні здобутки на шляху до підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом і це є результатом плідної та наполегливої співпраці між Україною та ЄС [232].

Під час роботи шостого спільного засідання підкомітету йшлося про реформи у сфері вищої освіти, зокрема, про модернізацію навчальних програм, трициклічну систему освіти, впровадження Європейської кредитно-трансферної системи, Національної рамки кваліфікацій, автономії вищих навчальних закладів, забезпечення якості освіти, акредитації вищих навчальних закладів.

У травні 2012 року в Міністерстві закордонних справ України разом із фахівцями МОНмолодьспорту відбулося засідання Керівного комітету Ради Європи з імплементації Плану дій Ради Європи для України до 2014 року. Учасники обговорили основні результати імплементації Плану дій Ради Європи для України до 2014 року. Генеральний директор Генерального директорату з програм Ради Європи та начальник відділу регіонального та двостороннього співробітництва Директорату демократичного громадянства високо оцінили участь МОНмолодьспорту в освітніх проектах.

Міжнародні освітні організації ефективно використовують різні системи рейтингових оцінок навчальних закладів. Найбільша увага приділяється рейтингу вищих навчальних закладів.

Метою запропонованої рейтингової системи управління вищою освітою є оцінювання результативності діяльності вищого навчального закладу, його пріоритетів за певними індикаторами, визначення його інтегрального рейтингу в системі або галузевій групі. Рейтингова система забезпечить умови прозорості для зовнішнього оцінювання діяльності вищих навчальних закладів і дасть можливість інформувати суспільство про стан функціонування вищої освіти та рівень досягнень вищих навчальних закладів, зокрема щодо якості освітньої діяльності та якості вищої освіти.

На сьогодні низка українських університетів входить до міжнародних світових рейтингів [233]. До переліку найкращих вищих навчальних закладів світу, одного з найбільш авторитетних і широко цитованих міжнародних рейтингів вищих навчальних закладів QS World University Rankings, у 2012 році увійшли два українські університети - Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” і Донецький національний університет [233]. Ці університети ввійшли в останню групу “601+” рейтингу 700 найкращих університетів світу вже без конкретного ранжирування, тобто з 601-го по 700-те місце. Варто зауважити, що в цьому міжнародному рейтингу престижним є група з перших 400 місць (перший рівень рейтингу), в цій групі кожен університет має своє унікальне місце. З 401-го місця починається групове відображення рейтингу по 50 місць до 600 (другий рівень рейтингу), а з 601 по 100 місць до 700 (третій рівень рейтингу). До цього престижного рейтингу ввійшли ще два українські університети - Сумський державний університет і Національний університет “Острозька академія”, але на сьогодні до переліку перших 700 університетів у 2011-2012 н. р. вони не були включені [234]. Якщо враховувати. що загальний список університетів світу 20745, то для наших чотирьох університетів це велике досягнення у справі підвищення якості освіти [235]. Основними критеріями цього рейтингу є якість наукових досліджень, оцінка рівня підготовки випускників, міжнародні зв'язки, якість освіти (викладання).

Для порівняння: до рейтингу QS World University Rankings залучено 19 університетів Російської Федерації , з яких п'ять увійшли до першого рівня рейтингу (тобто 400 перших місць), а саме: 102-ге місце - Московський державний університет ім. М. В. Ломоносова, 251-ше місце - Санкт-петербурзький державний університет, 379-те місце - Московський державний технічний університет

ім. Н. Е. Баумана, 389-те місце - Московський державний інститут міжнародних відносин МІС Росії; 400-те місце - Новосибірський державний університет. Вивчення досвіду вищих навчальних закладів країн СРСР, а нині Російської Федерації, доцільно для покращання якості освіти українських ВНЗ. Порівнюючи результати рейтингу російських та українських ВНЗ, постає багато питань. Чому російські ВНЗ займають кращі позиції, ніж українські? Які недоліки має українська освіта? І головне класичне питання - що робити?

До Рейтингу Webometrics, складеного Іспанською королівською радою з питань науки, який оцінює популярність університетів у Інтернет-просторі, увійшло більше 20 тисяч навчальних закладів світу. У 2012 році до нього увійшли українські університети - 712-те місце посів - НТУУ “Київський політехнічний інститут”, 972-ге місце - Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, 981-ше місце - Донецький національний університет, 1469-те місце - Харківський національний університет ім. В. Н. Каразіна, 1704-те місце - Національний університет “Львівська політехніка”, 1710-те місце - Національний педагогічний університет ім. Драгоманова та ін. З огляду на стабільність вищої освіти в Україні не повинно бути такої великої розбіжності у цьому рейтингу українських ВНЗ. А вона є - Чернігівський державний інститут права, соціальних технологій та праці займає 20574-те місце рейтингу з 20745 вищих навчальних закладів світу. Тобто це є ще одна конституційна проблема для України - порушено право людини рівного доступу до якісної освіти [235; 217].

Національний технічний університет України “Київський політехнічний інститут” та Національний університет “Львівська політехніка” у 2012 році увійшли до сотні найкращих університетів Східної Європи.

МОНмолодьспорту ставить завдання продовжувати боротьбу за входження українських ВНЗ до інших престижних світових рейтингів. Наприклад, у Шанхайському рейтингу головними вимірами оцінювання є обсяг фінансування або університетський бюджет, наявність нобелівських лауреатів серед викладачів та вихованців ВНЗ та індекс цитування наукових праць вчених і викладачів університету.

Ситуацію щодо рівня цитування наукових праць МОНмолодьспорту планує змінити. Пропонується Атестаційній колегії з 2013 року вимагати наявність електронної версії та повний чи частковий переклад матеріалу іноземною мовою для фахових журналів [233].

У травні 2012 року опубліковано дослідження Мельбурнського університету (Австралія) щодо визначення найкращих систем вищої освіти світу. Експерти порівнювали освітні системи в країнах світу за такими основними критеріям: ресурсне забезпечення (відсоток державного фінансування вищої освіти до ВВП країни, інвестиції приватного сектору, витрати на одного студента, витрати на наукові дослідження та ін.), результативність вищої освіти (наукові дослідження та їх вплив, підготовка кваліфікованих фахівців на задоволення потреб ринку праці), міжнародне співробітництво (кількість іноземних студентів), середовище (сприятлива регуляторна політика уряду, різноманітність вищих навчальних закладів, можливості отримання вищої освіти).

Україна у 2012 році потрапила в ТОП-25 найкращих країн світу для здобуття вищої освіти. Це досить високий результат, тому що 24-ту позицію займає Іспанія, 26-ту - Чехія. Для порівняння, важливо наголосити, що жодна з держав Східної Європи до ТОП-25 не потрапила [233].

На сьогодні великим позитивом є те, що незважаючи на економічні труднощі, у світових рейтингах рівень української освіти отримує високу оцінку.

Крім того, Україна увійшла до 10 держав-лідерів у галузі міжнародної освіти. Саме останніми роками спостерігається стійка тенденція щодо збільшення контингенту іноземців, які здобувають вищу освіту в Україні. У 2012 році в Україні навчається близько 55 тис іноземців із 137 країн світу [233].

Європейський Фонд Освіти (ЄФО) - це спеціалізована агенція Європейського Союзу, яка працює в Україні. Цей Фонд розташований в Турині (Італія) і функціонує з 1994 року. Основне призначення фонду створення й впровадження якісних систем навчання, а також надання підтримки Європейській комісії та 30 країнам-партнерам, зокрема країнам із перехідною економікою та країнам що, розвиваються [236; 237].

На виконання доручення Прем'єр-міністра України у 2012 році Дніпропетровську область визначено пілотною для проведення досліджень у рамках проекту Європейського фонду освіти - “Покращання системи професійно-технічної освіти шляхом пропагування й адаптування вмінь та навичок, соціального партнерства та оптимізації використання ресурсів”. Цей проект започатковано з метою удосконалення управління професійно-технічною освітою та мережі професійно-технічних навчальних закладів на основі аналізу професійної кваліфікаційної структури регіонального ринку праці.

У лютому 2012 року завершився перший етап проекту ЄФО, спрямований на моніторинг професійно-кваліфікаційної структури ринку праці регіону шляхом анкетування більше 400 підприємств області. Було проаналізовано перші результати реалізації проекту з цього напрямку та започатковано проведення другого етапу проекту, спрямованого на визначення ефективності діяльності професійно-технічних навчальних закладів усіх рівнів атестації, форм власності та підпорядкування.

За чотири роки в області планують реформувати професійно-технічні училища (ПТУ) так, щоб вони випускали не потенційних безробітних, а фахівців високого рівня, потрібних на ринку праці. Проект “пілотний” для України, його досвід планують потім застосовувати в інших країнах Європи.

Європейські експерти зазначають: щоб осучаснити профтехосвіту Дніпропетровщини, можливо, доведеться відкривати нові училища. У перспективі, обіцяють - регіон зможе готувати робітничі кадри не тільки для себе.

Україна активно працює в Транс'європейській програмі мобільності для навчання в університетах (Темпус) - освітня програма, яка підтримує модернізацію системи вищої освіти й створює простір для співпраці в країнах - партнерах ЄС. Програма Темпус, заснована в 1990 році для максимально збалансованої співпраці й удосконалення систем вищої освіти в країнах - партнерах ЄС, охоплює сьогодні 27 країн на Західних Балканах, у Східній Європі, Центральній Азії, Північній Африці та на Близькому Сході.

Україна приєдналася до програми Темпус у 1993 році, програма була спрямована на удосконалення управління закладами освіти, оновлення або розроблення нових навчальних програм та підвищення кваліфікації викладачів. Українські вищі навчальні заклади беруть найактивнішу участь у проектах Темпус [238; 239]. У межах останньої програми Темпус IV фінансуються два типи проектів:

1) спільні проекти, що ґрунтуються на багатосторонньому партнерстві між вищими навчальними закладами ЄС та країн-партнерів і спрямовані на розвиток, модернізацію і поширення сучасних навчальних програм, оновлення методів викладання та навчально-методичних матеріалів; посилення ролі вищих навчальних закладів у суспільстві; зміцнення зв'язків із ринком праці, включаючи підтримку інноваційної діяльності; створення і розширення професійних мереж, удосконалення систем управління закладами, зокрема управління фінансами; розвиток бібліотек, кадрових служб і послуг для студентів тощо;

2) структурні заходи, спрямовані на формування національної політики, розвиток і реформування окремих вищих навчальних закладів і системи вищої освіти загалом з метою їх наближення до європейських стандартів.

Максимальний розмір гранту фінансової підтримки ЄС - від 500 000 до 1 500 000 євро, тривалість проектів - до трьох років, що становить 90 % загального бюджету проекту і мінімум 10 % - співфінансування партнерства.

Пріоритети й напрями реалізації програми Темпус IV в Україні пов'язані насамперед із розвитком Болонського процесу (табл. 2.1)

На сьогоднішній день проекти Темпус запроваджуються майже в усіх областях України, понад 120 вищих навчальних закладів долучилися до реалізації проектів.

Кабінет Міністрів України схвалив постанову “Про затвердження Національної рамки кваліфікацій України” від 23.11.2011 р. № 1341, підготовлену на виконання Національного плану дій на 2011 рік, щодо впровадження Програми економічних реформ на 2010-2014 рр. “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава” [240; 241].

Прийняття цього документа стало результатом спільної роботи представників МОНмолодьспорту, вищих і професійно-технічних навчальних закладів, Національної академії педагогічних наук і Конфедерації роботодавців України та за участі експертів Ради Європи та Європейського фонду освіти, а також Національного Темпус-офісу в Україні.

Національна рамка кваліфікацій покликана стати основою для розроблення й модернізації цілої низки документів, що визначатимуть розвиток і якість української освіти відповідно до вимог сучасної економіки та європейських стандартів із забезпечення якості, та забезпечення можливості реалізації системних реформ у суспільстві [240].

У Всесвітній декларації з вищої освіти, прийнятій на Міжнародній конференції з вищої освіти в листопаді 1998 року, зазначено, що якість вищої освіти - це багатовимірне поняття, яке охоплює всі аспекти діяльності вищого навчального закладу: навчальні та академічні програми, навчальну й дослідницьку роботу, професорсько-викладацький склад і студентів, навчальну базу й ресурси [242].