Державні механізми управління якістю неперервної освіти в Україні

3. Методи роботи процесів у межах системи управління визначаються загальною політикою та головною метою організації, які затверджуються вищим керівництвом, що забезпечує справу реалізації цієї політики та цілей необхідними ресурсами. Роль держави у формуванні політики надання освітніх послуг найзначніша. Вона формулює потреби і необхідні ресурси. Вона є основним замовником освітніх послуг - таблиці 3.2 і 3.3 та 3.10 і 3.11. Фактично, політика держави визначає, чи потрібен їй постійно зростаючий інтелект нації, який визнає її місце на світовій арені, чи ні. Якщо потрібен, то які ресурси необхідно виділяти для цього. При цьому держава має право контролювати ефективність використання виділених державних ресурсів і вимагати відповідного рівня якості освіти.

4. Залучення та підготовка кадрів. Реалізація завдань, поставлених перед підприємством, можлива лише у випадку адекватного поводження працівників на всіх рівнях організації.

Кадри вирішують все, як кажуть вожді. У системі освіти що до кадрів складається враження, що управлінці всіх рівнів освіти народжуються самі собою. Насправді все відбувається за прислів'ям - швець без чобіт. В Україні можна за політичними або якимись іншими мотивами призначити на керівну посаду в освіті будь-якого фахівця і мріяти, що якісна освіта прийде сама собою. Прийшов час створити державний механізм підготовки, перепідготовки та призначення на відповідні керівні посади управлінські кадри в освіті. При цьому необхідно заборонити призначення кадрів у системі освіти без спеціальної фахової підготовки та без відповідної атестації, як це робиться в економічно розвинених країнах світу [108; 152].

5. Безперервне вдосконалення. Оскільки потреби споживачів та інших зацікавлених сторін безупинно зростають і змінюються, підприємство чи навчальний заклад мають встигати за цими змінами, забезпечуючи безперервне зростання внутрішньої якості своїх виробничих та управлінських процесів.

Безперервне вдосконалення [13; 152] - це найголовніша претензія до всіх державних стандартів освіти, зазначених вище. Державі вкрай необхідний динамічний механізм актуалізації державних стандартів освіти. Якщо змінилися вимоги до фахівця конкретної спеціальності, то система повинна спрацювати (враховуючи специфіку навчання усіх рівнів) шляхом автоматичного запуску процедури необхідних змін (актуалізації) до всіх державних стандартів, які у свою чергу спричинять внесення змін у необхідні методичні, педагогічні, технічні, фінансові системи забезпечення навчального процесу, де головним є процес забезпечення якості освіти. В усіх державних стандартах освіти цей механізм взагалі відсутній.

6. Прийняття управлінських рішень на основі фактичних даних. Процес безперервного вдосконалення повинен опиратися на показники, отримані в результаті об'єктивних вимірювань фактичного стану системи якості, якості продукції та послуг.

Відповідно до моделей якості освітніх послуг (табл. 3.10 і 3.11) зрозуміло, що тільки перша модель - “Перший вчить, другий отримує, а контролює третій, незалежний” - дозволяє об'єктивно оцінити стан якості освіти. Якість прийнятих рішень залежить від об'єктивності зібраних даних. Відповідно до третьої моделі якості освітніх послуг (масової) держава отримує фактично повністю суб'єктивні дані й на їх основі приймає помилкові (суб'єктивні) важливі рішення щодо управління освітою України.

7. Взаємовигідні відносини з постачальниками. Якість продукції визначається якістю вхідної сировини, матеріалів, об'єктивної інформації та ґрунтується на встановленні принципових і партнерських відносин із постачальниками.

Це дійсно важлива системна концепція, яка у стандартах якості визначає незалежну перевірку вхідного та вихідного контролю якості освіти. Так, початкова школа перевіряє (робить вхідний контроль якості) відповідність критеріям якості у дитини, яка пройшла навчання та виховання у дошкільному навчальному закладі, чи наскільки батьки підготували дитину до школи. Згідно з такою перевіркою дитину зараховують до початкової школи чи повертають на донавчання. Це дуже важливо й означає, що в державі з'являється незалежна система, яка висуває однакові вимоги батькам і дошкільним навчальним установам. Якщо не підготовлену дитину візьмуть до початкової школи, вона знизить рівень навчання всього класу, що може призвести до невиконання вимог якості навчання при другій перевірці, коли початкова школа буде переводити (здавати) учнів до загальноосвітньої школи. Фактично в державі потрібно створити систему незалежного контролю якості освіти формально представленою формулою (2). Така система потребує першочергово законодавчого регулювання від держави. Вона не потребує додаткових установ, структурних підрозділів чи додаткових кадрів. Вона вводить необхідні додаткові функції незалежного контролю (державного незалежного тестування) при переході з одного рівня навчання на інший, що проводиться на початку навчального року фахівцями навчальних установ, які приймають нових учнів, студентів та фахівців (вхідний контроль). Такий вхідний контроль виявляє у конкретної людини Pn(to) і дає можливість сформувати індивідуальну програму надбання Fn+1(tn,tt).

Якість є наслідком неперервного виховання та навчання, тому стандарту якості продуктивної праці, яким є ISO 9000, має передувати актуалізована інтегрована система стандартів якості навчання (System of the quality standards of training, далі у тексті - SQST), що задає загальні критерії якості для всіх рівнів неперервної освіти й, зокрема, критерії його правового та інструментального забезпечення, роль якого в сучасну інформаційну епоху людства переважно виконує інформаційно-технічне забезпечення. Тому є пропозиція - стандарт ISO 9000 взяти за основу й, враховуючи наші зауваження доопрацювати вже прийняті державні стандарти та об'єднати їх у єдину інтегровану систему державних стандартів освіти, а на їх основі розробити системний стандарт - SQST мета рівня з механізмами актуалізації їх через мережу Інтернет, як це сьогодні впроваджується в Україні при створенні електронного уряду та при застосуванні електронного підпису.

5.1.1 Дошкільна освіта

Дошкілля є “підґрунтям сучасної неперервної освіти”, тому згідно освітньої політики, яку проводить Уряд України питання розвитку дошкільної освіти стало пріоритетним, а основним завданням є зміцнення цього підґрунтя. [241].

Головне завдання сьогодні - забезпечити рівні стартові умови для всіх дітей, саме тому вперше за роки незалежності України було розроблено Державну цільову соціальну програму розвитку дошкільної освіти на період до 2017 року, яку затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 р. № 629. На виконання Програми передбачено фінансування у розмірі 5 млрд 26 млн 440 тис. грн.

Завершується забезпечення обов'язкової дошкільної освіти дітей старшого дошкільного віку. Завдяки організації різних форм здобуття дошкільної освіти (дошкільні навчальні заклади, центри розвитку, соціально-педагогічний патронаж) охоплення 5-ти річних дітей становить 99,8 відсотків, а у 18 регіонах він досяг 100 відсотків [241].

Вимоги сьогодення потребують педагога-новатора, здатного вносити у власну діяльність прогресивні ідеї, запроваджувати нововведення, вміло поєднувати традиційне з новим.

За останні роки вбачається зростання якісного показника кадрового забезпечення у дошкільних навчальних закладах. На сьогодні освітній процес здійснює 141,2 тис. педагогічних працівників, з них закінчили вищі навчальні заклади І-ІІ рівнів акредитації 70,6 тис. (50 %), ІІІ-ІV рівнів акредитації 69,7 тис. (49,4 %). Відсоток працівників, які закінчили вищі навчальні заклади ІІІ-ІV рівнів акредитації, щорічно зростає [241].

Для забезпечення якості дошкільної освіти та на виконання Закону України “Про дошкільну освіту” рішення колегії МОНмолодьспорту від 04.05.2012 № 5/2-2 затвердило “Базовий компонент дошкільної освіти” у новій редакції [183; 184; 200]. Базовий компонент дошкільної освіти - це Державний стандарт дошкільної освіти України, який реалізується програмами та навчально-методичним забезпеченням, що затверджуються МОНмолодьспорту. У ньому зведено норми і положення, що визначають державні вимоги до рівня освіченості, розвиненості та вихованості дитини 6 (7) років; сумарний кінцевий показник набутих дитиною компетенцій перед її вступом до школи - це блок В1 формули (2). У цьому стандарті відсутні блок С1 та вимоги до системності й наступності щодо Державного стандарту початкової загальної освіти.

Пропонується розробити державні механізми доведення змісту та основних положень Базового компоненту дошкільної освіти до всіх батьків, діти яких готуються до школи, та розробити й впровадити механізми контролю знань і умінь у цих дітей перед зарахуванням до початкової школи у відповідності до цього першого державного стандарту в системі неперервної освіти [183].

5.1.2 Середня загальна освіта

Середня загальна освіта складається з початкової, основної і старшої школи. Початкова загальна освіта є другим рівнем неперервної освіти (рис. 1.5) ,яка призначена для набуття загально-навчальних та цільових компетентностей, які стануть підґрунтям наступного успішного навчання школяра в основній школі на третьому й четвертому рівнях неперервної освіти.

Основною метою початкової загальної освіти є всебічний розвиток та виховання особистості через формування в учнів бажання і вміння вчитися; повноцінних мовленнєвих, читацьких, обчислювальних умінь і навичок, та здорового способу життя [241].

Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2011 р. № 480 було затверджено Державний стандарт початкової загальної освіти - це блок В2 формули (2). У цьому стандарті відсутні блок С2 та вимоги до системності й наступності щодо Базового компоненту дошкільної освіти та Державного стандарту базової й повної загальної середньої освіти.

Державний стандарт початкової загальної освіти забезпечує:

– впровадження інформаційно-комунікаційних технологій;

– підвищення рівня знань іноземних мов, вивчення яких усі школярі України розпочинатимуть з 1-го класу;

– використання здоров'язбережних технологій та екологічної спрямованості освіти, що не лише сприятиме формуванню навичок збереження здоров'я, а й навчить дитину жити у злагоді з природою.

У 2011 році було вжито дієвих заходів щодо розвитку та поліпшення якості загальної середньої освіти.

Логічним продовженням стандарту початкової освіти став Державний стандарт базової і повної загальної середньої освіти, який затверджено Постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 р. № 1392.

Новий Державний стандарт побудовано на засадах особистісно-зорієнтованого і компетентнісного підходів, що зумовлює чітке визначення результативної складової засвоєння його змісту - це блоки В3 і В4 (формули 2). У цьому стандарті відсутні блоки С3 і С4 та вимоги до системності й наступності щодо державних стандартів професійно-технічної освіти та системи галузевих стандартів вищої освіти.

Цей стандарт було розроблено з метою забезпечення єдиного освітнього простору, орієнтації на реалізацію компетентнісного підходу до змісту освіти, на формування універсальних компетенцій, створення рівних можливостей для отримання якісної освіти та забезпечення наступності основних освітніх галузей і ліній початкової, основної і старшої школи.

5.1.3 Професійно-технічна освіта

Виконання заходів щодо реформування системи професійно-технічної освіти також було одним із пріоритетів діяльності МОНмолодьспорту у 2011-2012 рр.

Головні напрями розвитку професійно-технічної освіти передбачені Державною цільовою програмою розвитку професійно-технічної освіти на 2011-2015 рр. (Постанова КМУ від 13.10.2011 р. № 495).

Обсяг фінансування Програми становить 3,5 млрд грн. Виконання Програми дасть змогу:

– утворити ефективну та гнучку систему підготовки робітничих кадрів;

– впровадити 300 державних стандартів з конкретних професій нового покоління;

– модернізувати матеріально-технічну базу 200 державних професійно-технічних навчальних закладів, на базі яких будуть утворені центри із впровадження інноваційних технологій;

– запровадити новий порядок формування та розміщення державного замовлення на підготовку кваліфікованих робітників у професійно-технічних навчальних закладах;

– впровадити у навчально-виробничий процес державних професійно-технічних навчальних закладів інформаційно-комунікаційні технології шляхом утворення 327 електронних бібліотек, оснащення 600 комп'ютерними комплексами;

– посилити роль місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, роботодавців щодо визначення напрямів та обсягів підготовки кваліфікованих робітників;

– підвищити престижність робітничих професій.

Контингент учнів, слухачів 871 професійно-технічного навчального закладу становить понад 381 тисячу осіб. Кожний другий за час навчання отримає дві й більше професій, що підвищує мобільність випускників на ринку праці.

З 2007 року кількість професійно-технічних навчальних закладів зменшилася, з 930 до 871 у зв'язку зі зміною контингенту учнів в умовах демографічної кризи, проведенням оптимізації мережі за рахунок укрупнення закладів освіти.

З метою забезпечення якісної підготовки робітничих кадрів, дотримання єдиних вимог у процесі оновлення змісту професійної освіти розроблено, затверджено та впроваджено 199 державних стандартів професійно-технічної освіти з конкретних робітничих професій, в тому числі у 2011 році - 28 стандартів для основних галузей економіки країни - це блоки В5 формули (2). У цих стандартах відсутні блоки С5 та вимоги до системності й наступності щодо Державних стандартів базової й повної загальної середньої освіти та системи галузевих стандартів вищої освіти.

5.1.4 Вища освіта

У 2011-2012 рр. мережа вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації нараховувала 854 заклади, з них державної форми власності - 446 закладів, комунальної форми власності - 188, приватної форми власності - 188 [241].

Із 505 вищих навчальних закладів І-ІІ рівнів акредитації 218 державної форми власності, 205 - комунальної та 82 - приватної. З 349 вищих навчальних закладів ІІІ-ІV рівнів акредитації 228 - державної форми власності, 15 - комунальної та 106 - приватної. Серед вищих навчальних закладів І-ІV рівнів акредитації 197 університетів, 62 академії, 109 інститутів, 234 коледжі, 130 технікумів, 121 училище та 1 консерваторія [241].

В Україні історично склалася розгалужена мережа вищих навчальних закладів, які перебували у підпорядкуванні 31 міністерства і відомства. Нечисленність контингенту студентів у більшості вищих навчальних закладів та їх розпорошеність за підпорядкуванням призвели до неефективного управління системою вищої освіти та її економічного функціонування. Усе це негативно позначається на якості підготовки фахівців і забезпеченні їх конкурентоспроможності на вітчизняному та європейському ринках праці.

Враховуючи зазначене та з метою приведення мережі вищих навчальних закладів України до європейської практики, Міністерством за підтримки Кабінету Міністрів України розроблені заходи, спрямовані на оптимізацію мережі. Зокрема, здійснено передачу 43 університетів, 13 академій, 4 інститутів, 38 коледжів та 28 технікумів, підпорядкованих міністерствам і відомствам, до сфери управління МОНмолодьспорту України.

Здійснюється укрупнення вищих навчальних закладів шляхом їх об'єднання та створення університетів регіонального типу.

Уперше за багато років державне замовлення за напрямами (спеціальностями) було розподілено для вищих навчальних закладів і розміщено на їх офіційних сайтах до початку прийому документів від вступників.

Державне замовлення доведено з урахуванням пропозицій кожного вищого навчального закладу, використанням регіонального підходу (усі пропозиції вищих навчальних закладів щодо обсягу прийому було погоджено з МОНмолодьспорту АРК, головними управліннями освіти і науки та регіональними центрами зайнятості) та відповідно до профільності кожного вищого навчального закладу.

З метою подальшого розвитку освіти в Україні, її інтеграції в Європейський освітній простір згідно з п. 7 Указу Президента України від 04.07.2005 р. № 1013 “Про невідкладні заходи щодо забезпечення функціонування та розвитку освіти в Україні” необхідно здійснити низку заходів, спрямованих на реалізацію в Україні положень Болонської декларації, зокрема підвищення рівня якості вищої професійної освіти.

Одним із факторів, які визначають якість освіти, є оптимальна класифікація напрямів та спеціальностей підготовки кадрів, яка повинні утворювати збалансовану систему для забезпечення потреби у фахівцях з вищою освітою для всіх сфер економічної діяльності держави.

Забезпечення якості освіти вимагає розвиненого нормативно-правового забезпечення, зокрема системи галузевих стандартів вищої освіти. З метою розроблення таких стандартів були визначені базові вищі навчальні заклади та створені робочі групи, які затверджені наказами МОНмолодьспорту:

– від 27.01.2007 р. № 58 “Про порядок введення в дію переліку напрямів, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційним рівнем бакалавра”;

– від 11.10.2007 р. № 897 “Про створення робочих груп з розроблення галузевих стандартів вищої освіти”;

– від 09.11.2010 р. № 1067 “Про введення в дію переліку спеціальностей, за якими здійснюється підготовка фахівців у вищих навчальних закладах за освітньо-кваліфікаційними рівнями спеціаліста і магістра, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27.08.2010 р. № 787”.

Основними завданнями системи забезпечення якості освіти є розроблення національної системи оцінювання якості освіти; створення незалежних кваліфікаційних центрів, у т.ч. для підтвердження кваліфікації в європейській системі стандартів; стимулювання створення незалежних національних рейтингів вищих начальних закладів; узгодження галузевих стандартів вищої освіти з кваліфікаційними характеристиками професій - це блоки В6 формули (2). У цих стандартах відсутні блоки С6 та вимоги до системності й наступності щодо Державних стандартів базової й повної загальної середньої освіти та системи галузевих стандартів післядипломної освіти.

5.1.5 Післядипломна освіта

На сьогодні в Україні в системі післядипломної освіти функціонує понад 500 навчальних закладів та підрозділів вищих навчальних закладів державної та недержавної форм власності, з яких близько 200 вищих навчальних закладів післядипломної освіти підпорядковані МОНмолодьспорту. Інші центральні органи виконавчої влади мають власну мережу закладів, серед яких найбільш вагомі - аграрна, промислова та транспортна галузі. Через систему післядипломної освіти щорічно проходять більше 300 тис. фахівців, у тому числі близько 50 тис. отримують вищу освіту із 58 спеціальностей [241].

Враховуючи потреби на ринку праці, на сьогодні в Україні формується інфраструктура перепідготовки кадрів з питань банкрутства, конкурентоспроможності, охорони інтелектуальної власності, пенсійної системи, фахівців по роботі з цінними паперами тощо. Сформована мережа закладів з професійного навчання державних службовців, керівників підприємств, військовослужбовців, звільнених у запас, митників тощо. Відкриваються нові спеціалізації напрямів перепідготовки для роботи в нових господарських структурах і ланках малого підприємництва, у банківській справі, страховій діяльності.

З метою удосконалення післядипломної освіти відповідно до Закону України “Про вищу освіту” (у новій редакції) запропоновано проект “Положення про післядипломну освіту“, а також проекти нормативних документів з післядипломної освіти, зокрема:

– типове положення про організацію підвищення кваліфікації та стажування педагогічних і науково-педагогічних працівників вищих навчальних закладів;

– методичні рекомендації щодо організації навчального процесу у закладах післядипломної освіти;

– методичні рекомендації щодо розроблення навчальних планів і програм для підвищення кваліфікації фахівців;

– форми статистичної звітності для закладів післядипломної освіти та інструкції щодо їх заповнення.

Але у системі післядипломної освіти не розроблені державні стандарти й блоки В7 і В8 та С7 і С8 формули (2).

5.2 Державна доктрина удосконалення якості національної неперервної освіти

Неперервна освіта - це загальнодержавний процес створення (відродження) освічених, високо інтелектуальних громадян відповідно до освітньої доктрини країни, які зможуть забезпечити сучасне функціонування та прискорення суспільного розвитку цієї країни на всіх її напрямах і світових тенденціях.

Освітня доктрина країни - це філософська, методологічно й теоретично обґрунтована, матеріально й фінансово забезпечена, інтегрована й динамічна система освітніх комплексів, які постійно розвиваються й оновлюються для забезпечення неперервної освіти в державі. Освітня доктрина широко впливає на весь освітній простір країни. ЇЇ особливість і унікальність полягають у тому, що вона несе випереджальний плановий характер відносно повної схеми неперервної освіти, яка є і буде в державі. Для конкретної людини вона діє впродовж життя, а для держави - вічно [357; 358].

В Україні створюються та розвиваються такі освітні комплекси:

1) національна ідея української держави. Ціннісна орієнтація громадян України - “Дух народу”. Набуває стратегічного характеру, знаходиться у стадії формування та прийняття народом. Освітяни мають стати її носіями;

2) моральні цінності нації, які направлені на виховання громадян країни на всіх рівнях освіти;

3) нормативно-правова база забезпечення та регулювання всіх рівнів освіти;

4) наукове забезпечення розвитку освіти. Науково-практичне обґрунтування, теорія і практика освіти: Академія педагогічних наук, науково-дослідні інститути;

5) державні механізми управління та регулювання державним і приватним секторами освіти: мета-стандарт освіти держави - стандарт стандартів [151];

6) державні стандарти для усіх рівнів освіти; ліцензування та інспектування навчальних закладів; моніторинг якості рівнів освіти [2; 13; 74; 80; 83; 150; 261];

7) державні, центральні і регіональні установи управління освітою: МОНмолодьспорту; МОНмолодьспорту АРК; обласні та міські управління освіти; управління освітою в м. Києві та Севастополі; відділи освіти в інших містах, міських та сільських районах; науково-методичні центри;

8) рівні неперервної освіти України впродовж життя (рис. 1.5): самоосвіта; дошкільна; шкільна; позашкільна; професійно-технічна; вища; післядипломна; підвищення кваліфікації (педагогічних кадрів, державних службовців та фахівців галузей);

9) навчальні заклади (державні та приватні) для всіх рівнів освіти;

10) програми, плани, спеціалізації та спеціальності для навчання на всіх рівнях освіти і підготовки та перепідготовки фахівців;

11) технології і методики освіти, програмно-педагогічні комплекси, підручники та наочні матеріали;

12) норми, традиції, погляди, задуми та установки, які є ознакою освітніх пріоритетів для громадян у процесі неперервної освіти.

Усі вищевикладені чинники, які визначають роль неперервної освіти в сучасному світі, можуть ідеалізувати уявлення про роль освіти, якщо не враховувати відсутність їх цільності, наступності та інтеграції, що є стратегічною проблемою та державну проблему її якості.

Тому для проведення якісної реформи освітньої галузі України необхідно додатково вирішити такі завдання:

– змінити систему професійно-технічних училищ, на яку буде покладене завдання не лише давати технічну освіту, але й готувати до вступу в університети;

– переглянути кількість університетів, перевірити їх на відповідність заявленим стандартам, підвищення ліцензійних вимог;

– підвищити якість магістерських програм, адже магістратура не є обов'язковим навчанням, натомість призначена для тих, хто зацікавлений у дослідницькій роботі та стимулюванні наукової діяльності університетів, їх укрупнення для кращої спроможності лабораторій та дослідницьких центрів;

– “вільна траєкторія” студентів - надати право вибору вивчення гуманітарних дисципліни (п'ять з яких залишаються обов'язковими);

– створити університетські середовища: вищі стандарти для викладачів та студентів, покращення бібліотечних фондів.

Позитивні зміни в суспільстві, які є результатом реформи вищої освіти помітні вже сьогодні:

– більше кваліфікованіших фахівців для країни;

– відкритість та чесність вступної кампанії: громадські організації та преса спостерігають за роботою приймальних комісій;

– підвищення рівня довіри до університетів та системи освіти загалом, зниження рівня корупції в ВНЗ.

Останнім часом багато уваги приділяється якості неперервної освіти. Але чи завжди ми достатньо повно і глибоко розуміємо сутність цієї проблеми? Чому саме зараз виникла проблема якості? Як буде змінюватися її роль у майбутньому? Це нагальні питання сучасності. І відповідь на них треба шукати і у сфері наукових досліджень, і практичному аналізі сучасних потреб розвитку освіти [88].

Усі вищевикладені результати досліджень знайшли відображення у Програмі економічних реформ України на 2010-2014 рр. “Заможне суспільство, конкурентоспроможна економіка, ефективна держава”, яку розробив Комітет з економічних реформ при Президентові України і в якій стверджується, що одним із пріоритетних напрямків Програми визначено реформу системи освіти. Метою реформи освітньої галузі визначено підвищення конкурентоспроможності української освіти, інтеграція системи української освіти в єдиний європейський освітній простір [359-362].

ВИСНОВКИ

Узагальнення результатів дослідження уможливило зробити такі висновки:

1. Ретроспективний аналіз шляхів розвитку неперервної освіти, починаючи з первісного суспільства до сучасного глобалізованого світу, дозволив сформулювати основні тенденції і позитивного, і негативного розвитку механізмів державного управління якістю неперервної освіти. Виявлені тенденції дозволили промоделювати можливі варіанти перспективних шляхів розвитку й удосконалення механізмів державного управління сучасною та майбутньою неперервною освітою та її якістю.

2. Проведений всебічний аналіз наукової літератури виявив, що, незважаючи на наявність багатьох наукових праць, присвячених загальним питанням державного управління освітою, управління якістю неперервної освіти вивчалося недостатньо. Нормативно-правова база не розкриває суті управління якістю неперервної освіти, а тому і не надає механізмів регулювання управлінням якістю. У трьох із шести основних законах України, які здійснюють державне регулювання освітнім простором держави, поняття чи визначення “якість освіти” не зустрічається жодного разу, а в інших законах розглядається загалом і не в основних статтях. Виходячи з цього, рівень наукової розробки проблем державного управління якістю неперервної освіти в Україні не відповідає сучасним процесам реформування освітньої галузі та модернізації системи державного управління освітою. Виконані комплексні дослідження підтверджують, що якість неперервної освіти має визначатися як об'єкт державного управління з відповідними системними механізмами державного управління, які повинні бути введені в дію основними законами державного регулювання усіх рівнів неперервної освіти в державі.

3. Дослідження сучасного стану механізмів державного управління якістю неперервної освіти у навчальних закладах усіх рівнів неперервної освіти, аналіз нормативно-правової бази та вивчення вітчизняних і зарубіжних літературних джерел дозволили виявити й сформулювати низку основних проблем державного управління якістю неперервної освіти. Ці проблеми є одними з актуальних та найважливіших теоретичних і практичних проблем науки державного управління, вирішення яких вимагає об'єднання зусиль державної й регіональної влади, наукової спільноти та освітян. Виявлені основні причини загострення проблем державного управління якістю неперервної освіти та запропоновані шляхи їх подолання.

4. Проведено аналіз та узагальнено міжнародний досвід у вирішенні проблем підвищення ефективності державного управління якістю неперервної освіти та використано досвід надання якісних освітніх послуг у розвинених країнах світу, який базується на вимогах міжнародної та європейської систем стандартів та сертифікації.

5. У роботі використано досвід та основні положення міжнародної політики щодо реформування освіти, яку необхідно проводити з урахуванням вимог компетентнісного підходу, запропонованого європейським проектом TUNING, Міжнародної стандартної класифікації занять (ISCO-88 (МСКЗ)) та Міжнародної класифікації занять для країн - членів Європейського Союзу (ISCO-88(COM)), Міжнародної стандартної класифікації освіти (ISCED-97 (МСКО)), Міжнародного стандарту якості серії ISO 9000 та вимог, що базуються на стандартах FEANI (Європейська федерація національних технічних асоціацій), а також критеріїв і стандартів, які розробляють країни - учасниці Болонського процесу.

6. Досліджено досвід і можливості впливу міждержавних і міжнародних об'єднань і організацій на удосконалення якості неперервної освіти у світі й розроблені рекомендації щодо використання цього досвіду для удосконалення якості національної освіти. В першу чергу це: “Декларація прав дитини” та “Міжнародна конвенція про права дитини”; ЮНЕСКО та ЮНІСЕФ; Всесвітня організація з дошкільного виховання (ОМЕР); Міжнародна асоціація ранньої освіти (АСЕІ); Міжнародна асоціація університетів; Болонський процес; Євразійська асоціація університетів; Міжнародна асоціація слов'янських ВНЗ; Міжнародна рада з освіти дорослих; Міжнародна рада з педагогічної освіти; Всесвітня асоціація з педагогічних досліджень тощо.

7. Дослідження та удосконалення теоретико-методологічних основ аналізу й вивчення системи механізмів державного управління якістю неперервної освіти дало змогу:

7.1. Обґрунтувати й використати низку методологічних принципів і підходів у сфері досліджень державного управління якістю неперервної освіти як складної, динамічної, ймовірної системи, що розвивається, що своєю чергою дало можливість:

- розробити, уточнити і сформулювати відповідний понятійно-категорійний апарат теорії управління якістю неперервної освіти як важливої складової сфери науки державного управління, наприклад: “освітні послуги”, “якість неперервної освіти”, “управління якістю освіти”, “неперервна освіта”, “Я-освіта”, “ієрархія взаємозв'язаних понять: повідомлення - інформація - знання - вміння й навички - творчість”, “механізми державного управління якістю освіти”, “інтегровані програмно-педагогічні й навчально-атестаційні комплекси” та ін.;

- довести, що система державних механізмів управління якістю неперервної освіти є мегаоб'єктом управління в національній освіті України.

7.2. На засадах провідних положень теорії державного управління, сучасної філософії неперервної освіти, нової парадигми державного управління розроблено нові концептуальні основи державного управління якістю неперервної освіти, які ґрунтуються на дослідженнях роботи людського мозку й пам'яті виходячи з їх властивостей та можливостей впливу на якість неперервної освіти, що привело до удосконалення сучасної психофізіологічної моделі ефективної організації процесу неперервного навчання з досягненням максимальної якості освіти, яка дозволила:

- розробити, удосконалити і впровадити концепцію, теоретичні підходи та моделі якості освітніх послуг як базової основи в удосконаленні сучасних механізмів державного управління якістю неперервної освіти;

- спроектувати, розробити і впровадити сучасні технології й методи інформатизації освіти, які лягли в основу удосконалення державних механізмів управління якістю неперервної освіти.

7.3. Висвітити проблемні питання моніторингу якості неперервної освіти, що зумовлено в основному неоднорідністю об'єктів неперервної освіти та відсутністю відповідних механізмів державного управління. Запропоновано комплексний підхід до вирішення проблем інтегрованого впровадження системності, наступності, цілісності, єдності та міждисциплінарних зв'язків на всіх рівнях неперервної освіти, що об'єднуються у стратегічний (з погляду держави) цілісний об'єкт управління, який потребує новітніх сучасних технологій в управлінні на базі інформатизації.

8. Спираючись на теоретико-методологічні основи механізмів державного управління якістю неперервної освіти, нормативно-правові акти, національні програми, методологію й сучасні технології інформатизації освіти, розроблені теорія, моделі, методи, алгоритми та інформаційні освітні технології, які лягли в основу проектування, розроблення й впровадження інтегрованих навчально-атестаційних комплексів (ІНАК), які складаються з підручників (посібників), програмно-педагогічних засобів, автоматизованих інформаційно-довідкових і навчально-атестаційних систем, які інтегровано розміщуються на CD дисках та всесвітній мережі Інтернет.

Комплекси ІНАК на розроблених підходах і принципах системності, наступності, цілісності, єдності та міждисциплінарних зв'язків об'єднуються у мережу інтегрованих і автоматизованих навчально-атестаційних комплексів (МІАКНО), яка ефективно використовується в управлінні навчальними закладами і дозволяє організувати навчальний процес на європейському рівні якості освіти для всіх рівнів неперервної освіти, починаючи з підготовки дитини до школи, початкової та загальнообов'язкової середньої школи, вищих навчальних закладів, післядипломної освіти, підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації державних службовців і фахівців.

9. Доведено, що розвиток освіти в державі завжди був спрямований на підвищення її якості, хоча поняття про якість освіти постійно змінювалося, й реформування освіти проводилося під різними гаслами. Сьогодні проблеми якості освіти розглядаються на трьох рівнях: політичному, теоретичному та практичному. На політичному рівні ці питання розглядаються у площині національної доктрини та концепцій розвитку й реформування освіти, які зумовлюють необхідні законодавчі ініціативи. Розроблення теоретичних положень щодо реформування системи освіти України з метою досягнення нової її якості (відповідно до європейських та світових стандартів) як складової у забезпеченні інноваційного розвитку та національної безпеки України вимагає проводити наукові дослідження для вирішення проблем якості всіх рівнів освіти, що дає можливість знаходити шляхи практичного вирішення цих завдань у державі.

Розроблено та запропоновано основні положення державної доктрини удосконалення якості неперервної освіти в Україні.

Підсумовуючи вищевикладене, необхідно зазначити, що якість освіти оцінює споживач на ринку праці. Тому вона має відповідати його вимогам та очікуванням. Іншими словами, якість - поняття відносне й значною мірою визначається державною політикою та конкуренцією на світових і національних ринках освіти і праці.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Авер'янов В. Ще раз про зміст і співвідношення понять “державне управління” і “виконавча влада” : полемічні нотатки / В. Авер'янов // Право України. - 2004. - № 5. - С. 113-116.

Державне управління: європейські стандарти, досвід та адміністративне право / [В. Б. Авер'янов, В. А. Дерець,

2. М. І. Ославський, Г. М. Писаренко та ін.]; за заг. ред. В. Б. Авер'янова. - К. : Юстиніан, 2007. - 288 c.

3. Авер'янов В. Б. Державне управління: проблеми адміністративно-правової теорії та практики / В. Б. Авер'янов. - К. : Факт, 2003. - 384 с.

4. Алексюк А. М. Педагогіка вищої освіти України. Історія. Теорія : підруч. / А. М. Алексюк. - К. : Либідь, 1998. - 560 с.

5. Алексюк А. М. Педагогіка вищої школи: Модульне навчання / А. М. Алексюк. - К. : ІСДО, 1993. - 220 с.

Алексюк А. М. Магістральні напрямки навчання

6. / А. М. Алексюк // Здобутки народної освіти Української РСР. - К. : Рад. шк., 1976. - С. 74-78.

7. Андрущенко В. П. Роздуми про освіту : статті, нариси, інтерв'ю / В. П. Андрущенко. - К. : Знання України, 2005. - 804 с.

8. Андрущенко В. П. Політика і практика реалізації безперервної освіти в Україні / В. П. Андрущенко // Нові технології навчання : наук.-метод. зб. ; ред. кол. : В. О. Зайчук (голов. ред.), О. Я. Савченко, М. Ф. Дмитриченко та ін. - К. : ЗАТ “НІЧЛАВА”, 2003 (спец. випуск). - С. 13-16.

Андрущенко В. П. Правове поле навчання

9. / В. П. Андрущенко // Влада і політика. - 2000. - 21 бер. - С. 3-5.

10. Андрущенко В. П. Засоби дистанційного електронного навчання і педагогічні технології / В. П. Андрущенко, А. П. Кудін // Вісн. академії дистанційної освіти. - 2004. - № 2. - С. 2-5.

11. Биков В. Ю. Моделювання навчального середовища сучасної педагогічної системи / В. Ю. Биков // Вісн. академії дистанційної освіти. - 2004. - № 2. - С. 6-14.

12. Биков В. Ю. Засоби навчання нового покоління в комп'ютерно-орієнтовному навчальному середовищі / В. Ю. Биков, Ю. О. Жук // Комп'ютер у школі та сім'ї. - 2005. - № 5. - С. 20-23.

13. Бондар В. Технологізація підготовки фахівців в умовах запровадження державних стандартів освіти / В. Бондар // Освіта і упр. - 2005. - Т. 8, № 2. - С. 86-90.

14. Бондар В. І. Дидактика: ефективні технології навчання студентів / В. І. Бондар. - К. : Вересень, 1996. - 129 с.

15. Гаєвський Б. А. Основи науки управління : навч. посіб. / Б. А. Гаєвський. - К. : МАУП, 1997. - 112 с.

16. Гаєвський Б. А. Філософія політики / Б. А. Гаєвський. - К. : Вища шк., 2005. - 158 с.

Неперервна професійна освіта: проблеми, пошуки, перспективи : монографія / [І. А. Зязюн, С. У. Гончаренко,

17. Н. Г. Ничкало та ін.] ; за ред. І. А. Зязюна. - К. : Віпол, 2000. - 636 с.

18. Зязюн І. А. Педагогіка добра, ідеали і реалії : наук.-метод. посіб. / І. А. Зязюн. - К. : МАУП, 2000. - 312 с.

19. Карамушка Л. М. Психологічні основи управління у системі середньої освіти / Л. М. Карамушка. - К. : ІЗМН, 1997. - 180 с.

20. Карамушка Л. М. Психологічні особливості управління в системі освіти / Л. М. Карамушка // Актуальні проблеми психології: традиції і сучасність. - К. : Ін-т психології, 1993, Т. 2. - С. 171-173.

21. Князєв В. М. Соціальна технологія та управління соціальним процесом в Україні : препринт / В. М. Князєв. - К. : Вид-во УАДУ, 1995. - 35 с.

22. Князев В. Розвиток науки державного управління на сучасному етапі / В. Князев // Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення : матеріали наук.- практ. конф. за міжнар. участю, присвяченої 10-річчю Академії, 31 трав. 2005 р. : у 2 т. / за заг. ред. В. І Лугового, В. М. Князева. - К. : НАДУ, 2005. - Т. 1. - С. 29-31.

23. Корсак К. Болонський процес та його міфологізація на теренах Росії й України / К. Корсак // Освіта і упр. - 2005. - Т. 8, № 3-4. - С. 168-174.

Корсак К. Європейський вектор освіти України /

24. К. Корсак // Науковий світ. - 2003. - № 5 (58). - С. 2-3.

25. Корсак К. Перспективи успіху реформи середньої школи в Україні / К. Корсак // Освіта і упр. - 2000 (2001). - Т. 4, № 1-2. - С. 7-16.

Корсак К. Стратегія Європи - якість освіти /

26. К. Корсак, Л. Антонюк // Науковий світ. - 2003. - № 6. - С. 6-8.

27. Корсак К. Майбутнє вищої освіти - професіоналізація / К. Корсак, Л. Ляшенко // Науковий світ. - 2002. - № 4 (45). - С. 14-15.

Корсак К. В. Світова вища освіта. Порівняння і визнання закордонних кваліфікацій і дипломів : монографія /

28. К. В. Корсак ; за заг. ред. проф. Г. В. Щокіна. - К. : МАУП - МКА, 1997. - 208 с.

29. Кремень В. Модернізація вищої школи України в контексті принципів Болонської декларації / В. Кремень // Вища школа. - 2004. - № 5 - 6. - С. 32-40.

30. Вища освіта України, Болонський процес : навч. посіб. / [М. Ф. Степко, Я. Я. Болюбаш, В. Д. Шинкарук, та ін.] ; за ред. В. Г. Кременя. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2004. - 384 с.

31. Неперервна професійна освіта: філософія, педагогічні парадигми, прогноз : монографія / [В. П. Андрющенко, І. А. Зязюн, В. Г. Кремень та ін.] ; за ред. В. Г. Кременя. - К. : Наукова думка, 2003. - 853 с.

32. Крижко В. В. Антологія аксіологічної парадигми освіти : навч. посіб. / В. В. Крижко. - К. : Освіта України, 2005. - 440 с.

33. Крижко В. В. Теорія та практика менеджменту в освіті : навч. посіб. / В. В. Крижко. - 2-ге вид., доопр. - К. : Освіта України, 2005. - 256 с. - мал.

34. Крижко В. В. Аксіологічний потенціал державного управління освітою : навч. посіб. / В. В. Крижко, І. О. Мамаєва. - К. : Освіта України, 2005. - 224 с.

35. Крисюк С. До питання періодизації історії післядипломної освіти педагогічних кадрів України / С. Крисюк // Педагогіка і психологія. - 1995. - № 1. - С. 114-119.

36. Луговий В. Управління освітою : навч. посіб. [для слухачів, аспірантів, докторантів спеціальності “Державне управління”] / В. Луговий. - К. : Вид-во УАДУ, 1997. - 302 с.

37. Луговий В. Адміністративна реформа в Україні: кадрове і наукове забезпечення / В. Луговий, В. Князєв // Вісн. УАДУ. - 1997. - № 2. - С. 4-8.

Луговий В. Державне управління як галузь професійної діяльності, академічної підготовки, наукових досліджень / В. Луговий, В. Князєв // Вісн. УАДУ. - 1997. -

38. № 3-4. - С. 9-12.

39. Луговий В. Актуальні проблеми підготовки і використання керівних кадрів державної служби (аналіз зарубіжного досвіду) / В. Луговий, В. Яцуба // Вісн. УАДУ. - 1999. - № 1. - С. 46-55.

40. Луговий В. І. Зміст, технологія, оцінка освіти в умовах її відродження / В. І. Луговий // Вісн. АПН України. - 1993. - № 1. - С. 12-14.

Луговий В. І. Удосконалення системи управління освітою в умовах формування громадянського суспільства /

41. В. І. Луговий, С. В. Крисюк, В. К. Майборода // зб. “Формування громадянського суспільства в Україні: стан, проблеми, перспективи”. - К. : Вид-во УАДУ, 2001. - С. 181-211.

42. Луговий В. Всебічний розвиток освіти - примноження наукового та інтелектуального потенціалу суспільства / В. Луговий, В. Майборода, С. Крисюк та ін. // Україна: поступ у ХХІ століття. Науково-методичні поради лектору. - К. : Вид-во УАДУ, 2000. - С. 187-199.

43. Луговий В. І. Управління освітою / В. І. Луговий. - К. : УАДУ, 1997. - 302 с.

44. Лукіна Т. Міжнародні системи індикаторів якості як основа для порівняльного аналізу державного управління освітою / Т. Лукіна // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 1. - С. 196-203.

45. Лукіна Т. О. Державне управління якістю загальною середньою освітою в Україні : монографія / Т. О. Лукіна. - К. : Вид-во НАДУ, 2004. - 292 с.

Лукіна Т. Регіональний аспект реформування державного управління загальною середньою освітою / Т. Лукіна,

46. О. Ляшенко // Упр. сучасним містом. - 2002. - № 1 - 3 (5). - С. 73-78.

47. Лукіна Т. О. Державне управління якістю загальною середньою освітою в Україні : дис. ... д-ра наук з держ. упр. : 25.00.02 / Лукіна Тетяна Олександрівна. - К., 2005. - 526 с.

48. Майборода В. К. Вища педагогічна освіта в Україні: історія, досвід, уроки (1917-1985 рр.) / В. К. Майборода ; за ред. В. І. Лугового. - К. : Либідь, 1992. - 196 с.

49. Маслов В. І. Теоретичні основи педагогічного менеджменту : навч. посіб. [для працівників освіти] / В. І. Маслов, В. П. Драгун, В. В. Шаркунова. - К. : ЦІППО, 1996. - 87 с.

50. Надолішній П. І. Етнонаціональний аспект адміністративної реформи в Україні: Теоретико-методологічний аналіз : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора наук з держ. упр. : спец. 25.00.01 “Теорія та історія державного управління” / Надолішній Петро Іванович. - К., 1999. - 36 с.

51. Надолішній П. І. Розбудова нової системи врядування в Україні: етнонаціональний аспект (Теоретико-методологічний аналіз) : монографія / П. І. Надолішній. - К. - Одеса : Вид-во УАДУ; Астропринт, 1999. - 304 с.

52. Ничкало Н. Г. Теоретико-методологічні проблеми і перспективи розвитку досліджень з неперервної професійної освіти / Н. Г. Ничкало // Неперервна професійна освіта: теорія і практика : зб. наук. пр. у 2 ч. - К. : АПН України, Ін-т педагогіки і психології проф. освіти. - 2001. - Ч.1. - С. 35-41.

53. Ничкало Н. Г. Сучасні проблеми розвитку системи неперервної професійної освіти: вітчизняний і зарубіжний досвід / Н. Г. Ничкало // Неперервна професійна освіти: філософія, педагогічні парадигми, прогноз : монографія. ; за ред. В. Г. Кременя. - К. : Наукова думка, 2003. - 853 с. - С. 345-564.

54. Оболенський О. Про працевлаштування випускників 2004 року вищих навчальних закладів, що здійснюють підготовку магістрів за спеціальністю “Державна служба” / О. Оболенський // Вісн. державної служби України. - 2004. - № 4. - С. 20-23.

55. Оболенський О. Концептуальні аспекти структури програм та змісту професійного навчання державних службовців / О. Оболенський, В. Рач, Г. Щедрова // Вісн. державної служби України. - 1998. - № 4. - С. 91-100.

56. Огаренко В. М. Бюрократія у трудових організаціях (соціологічний аспект) / В. М. Огаренко // Соціологічні дослідження : зб. наук. пр. - Луганськ : Вид-во Східноукраїнського національного університету ім. В. Даля, 2003. - Вип. 3. - С. 15-26.

Огаренко В.М. Відкрита модель вищої освіти /

57. В.М. Огаренко // Держава та регіони (серія: державне управління). - 2003. - № 2. - С. 73-77.

58. Огаренко В. М. Державна політика в сфері вищої освіти з використанням категорій соціальної й індивідуальної корисності / В. М. Огаренко // Актуальні проблеми держ. упр. : зб. наук. пр. - Одеса : ОРІДУ НАДУ, - 2004. - Вип. 2 (18). - С. 176-194.

59. Огаренко В. М. Державне регулювання діяльності вищих навчальних закладів на ринку освітніх послуг : монографія / В. М. Огаренко. - К. : НАДУ, 2005. - 328 с.

60. Протасова Н. Г. Андрагогічні принципи навчання в системі післядипломної освіти педагогів / Н. Г. Протасова // Творча особистість вчителя: проблемні теорії і практики : зб. наук. пр. - К. : УДПУ, 1997. - 319 с.

61. Протасова Н. Г. Післядипломна освіта педагогів як відкрита система / Н. Г. Протасова // Післядипломна освіта в Україні. - 2001. - №1. - С.10-13.

62. Протасова Н. Г. Теоретичні основи навчання державних службовців у системі підготовки та підвищення кваліфікації : навч. посіб. / Н. Г. Протасова. - К. : УАДУ, 2000. - 158 с.

Проблеми ефективності підвищення кваліфікації керівних кадрів : колективна монографія / [І. В. Розпутенко,

63. В. О. Губенко, Н. Г. Протасова, та ін.] ; за заг. ред. І. В. Розпутенка. - К. : Вид-во “К.І.С.”, 2003. - 224 с.

64. Розпутенко І. Парадигма підвищення кваліфікації державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування / І. Розпутенко, В. Гущенко // Навчальний процес у закладах системи перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів: досвід та проблеми : зб. наук.-метод. пр. - К. : Вид-во НАДУ, 2004. - Вип. 1. - С. 13-32.

Скуратівський В. Соціальний розвиток і соціальна політика: сучасні реалії, суперечності і тенденції розвитку /

65. В. Скуратівський // Вісн. УАДУ. - 1996. - № 1. - С. 137-158.

Скуратівський В. А. Соціальні системи та соціологічні методи дослідження : навч. посіб. / В. А. Скуратівський,

66. М. Ф. Шевченко. - К. : Вид-во УАДУ, 1998. - 181 с.

67. Бабкіна О. Проблеми підвищення якості вищої освіти в Україні у контексті Болонських реформ / О. Бабкіна // Освіта і упр. - 2006. - Т. 9, № 1. - С. 91-94.

68. Барбина Е. С. Формирование педагогического мастерства в системе непрерывного педагогического образования : дис. … доктора пед. наук : 13.00.04 / Барбина Елизавета Сергеевна. - К., 1997. - 471 с.

69. Барбина Е. С. Идеи интеграции, системности и целостности в теории и практике высшей школы : науч.-метод. пособ. / Е. С. Барбина, В. А. Семиченко. - К. : Полиграфия, 1996. - 230 с.

70. Бех І. Д. Психологічна суть гуманізму у вихованні особистості / І. Д. Бех // Психологія і педагогіка. - 1994. - № 3. - С. 3-12.

71. Бех І. Д. Принципи інноваційної освіти / І. Д. Бех // Освіта і упр. - 2005. - Т. 8, № 3 -4. - С. 7-20.

72. Вікторов В. Г. Регулювання якості освіти як філософсько-освітянська проблема : автореф. дис. на здобуття наук. ступеня доктора філософ. наук : спец. 09.00.10 - “Філософія освіти” / Віктор Григорович Вікторов. - К., 2006. - 32 с.

73. Вікторов В. Г. Проблема управління якістю освіти (соціально-філософський аналіз) / В. Г. Вікторов // Вища освіта України. - 2005. - № 4. - С. 16-24.

74. Вікторов В. Г. Стандарти в освіті як індикатори якості / В. Г. Вікторов // Нова парадигма. - 2005. - № 46. - С. 71-79.

75. Вікторов В. Г. Стандартизоване тестування як засіб контролю та управління якістю освіти / В. Г. Вікторов // Нова парадигма. - 2004. - № 38. - С. 104-112.

76. Вікторов В. Г. Управління якістю освіти (соціально-філософський аналіз) : монографія / В. Г. Вікторов. - Д. : Пороги, 2005. - 286 с.

77. Гошовська В. А. Модернізація підвищення кваліфікації державних службовців і посадових осіб місцевого самоврядування / В. А. Гошовська // 3б. наук пр. НАДУ, 2007 - Вип. 2. - С 79-85.

78. Жебровський Б. Підготовка директора школи до управління якістю освіти: модельний підхід / Б. Жебровський // Освіта і упр. - 2002. - Т. 5, № 4. - С. 7-19.

79. Жованик В. І. Болонський процес: зміст, підходи і завдання академічної безпеки навчального закладу, її моделювання та рівні / В. І. Жованик, Г. В. Жованик // Актуальні проблеми економіки. - 2005. - № 12. - С. 112-120.

80. Білинська М. Стандарти вищої освіти в управлінні якістю вищої медичної освіти / М. Білинська // Вісн. УАДУ. - 2003. - № 1. - С. 240-245.

Білинська М. Управління якістю навчання студентів вищої медичної школи на основі математичної моделі /

81. М. Білинська // Вісн. НАДУ. - 2004. - № 2. - С. 197-202.

82. Білинська М. М. Державне управління галузевими стандартами в умовах реформування вищої медичної освіти в Україні : монографія / М. М. Білинська - К. : Вид-во НАДУ, 2004. - 248 с.

Корнєєва Л. Якість освітніх послуг з позицій міжнародних стандартів серії ISO 9000:2000 / Л. Корнєєва,

83. М. Сіницький // Освіта і упр. - 2006. - Т. 9, № 1. - С. 87-90.

84. Островерхова Н. Морфологія аналізу якості уроку / Н. Островерхова // Освіта і упр. - 2006. - Т. 9, № 1. - С. 95-102.

Островерхова Н. М. Ефективність управління загальноосвітньою школою: соціально-педагогічний аспект /

85. Н. М. Островерхова, Л. І. Даниленко. - К. : Школяр, 1996. - 301 с.

86. Тимошко Г. Про деякі аспекти підготовки керівників загальноосвітнього навчального закладу до управління якістю освіти / Г. Тимошко // Освіта і упр. - 2006. - Т. 9, № 1. - С. 71-77.

87. Товажнянський Л. Система безперервної освіти на базі дистанційної технології навчання і кредитно-модульної організації навчального процесу / Л. Товажнянський // Вища школа. - 2004. - № 5-6. - С. 62-66.

88. Товажнянский Л. Л. Управленческие кадры и эффективность функционирования больших социальных систем / Л. Л. Товажнянський // Теорія і практика управління соціальними системами : щокв. наук.-практ. журнал. - Х. : НТУ “ХПІ”, 2003. - № 2. - С. 21-28.

Федько А. Якість освіти як об'єкт управління /

89. А. Федько, Ю. Федько // Освіта і упр. - 2006. - Т. 9, № 1. - С. 84-87.

Балл Г. Проблема іміджу навчального закладу в контексті гуманізації освіти / Г. Балл // Освіта і упр. - 2004. -