Кримінально-правова та кримінологічна протидія неналежному виконанню професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником

Варто звернути увагу також на підвищенні культури медичних або фармацевтичних різноманітними просвітницькими методами [396, с. 10-13]. Для цього МОЗ повинно розробляти програми, в яких зазначати, що головне природнє правило медичного або фармацевтичного працівника - це служіння людям, яке будується на законах соціальної природи на основі єдності добра; змінювати стандарти поведінки медичного або фармацевтичного працівника, доводячи, що історична місія медицини і фармації це рятування життя.

Особливу увагу слід приділити такому загальносоціальному заходу запобігання, як вдосконалення кримінально-правових санкцій, передбачених у ст. 140 КК. Вони загалом повинні переслідувати мету - повернення суспільству не злочинця, а соціально відновленої особистості [456, с. 421]. Вважаємо недоречним передбачення у санкції ч. 1 ст. 140 КК такого покарання, як виправні роботи. Відповідно до ч. 1 ст. 57 КК та ч. 1 ст. 41 КВК це покарання відбувається за місцем роботи засудженого. Особи, засуджені до виправних робіт, залишаються працювати на тому самому підприємстві, де вони працювали до засудження (на тій самій посаді чи роботі). Очевидно, що подібна практика призначення покарання є неприпустимою та може призвести до послаблення виховного або запобіжного впливу покарання. Як справедливо вказувала О. В. Ткачова, «хіба ж можна говорити про виправний характер робіт, якщо засуджений після винесення вироку продовжує працювати на тому самому місці, на якому працював і до осудження? … характер … виробничих функцій не змінюється … робота засудженого не набуває будь-яких виправних якостей, нових ознак [457, с. 233]. На нашу думку, у санкціях ч. 1 та ч. 2 ст. 140 КК доцільно передбачити таке основне покарання, як штраф. Цей вид покарання передбачений законодавцем за суміжні склади злочинів (додаток Г). Покарання у виді штрафу передбачено й у законодавстві багатьох зарубіжних держав (підрозділ 1.3.). Згідно із ст. 53 КК штраф - це грошове стягнення, що накладається судом у випадках і розмірі, встановлених в Особливій частині цього Кодексу. Розмір штрафу визначається судом залежно від тяжкості вчиненого злочину та з урахуванням майнового стану винного в межах від 30 НМДГ до 50000 НМДГ. На думку Т. А. Денисової, передбачення штрафу на першому місці у переліку покарань (ст. 51 КК) свідчить, що законодавець вважає штраф досить ефективним видом покарань [456, с. 156]. Штраф є одним з цілеспрямованих засобів у боротьбі зі злочинами, що вчиняються з необережності та за його допомогою можна посилити загальний каральний потенціал призначеного покарання [458, с. 16]. Як вірно зазначає В. О. Попрас, сплата штрафу певним чином відбивається не лише на праві власності засудженого, але й на матеріальному становищі невинуватих осіб: членів його сім'ї, утриманців тощо [459, с. 32]. Погодимося з О. О. Книженко, яка вдало зазначає, що розмір штрафу не повинен призводити до того, що злочинцю стає економічно вигідним вчиняти злочин, тому його розмір необхідно установлювати з урахуванням рівня доходів громадян [460, с. 235]. Зокрема, за даними проведеного опитування рівень доходів медичних або фармацевтичних працівників наступний: середня заробітна плата лікаря становить 5000,00 грн. (57,4 %), 7 000,00 грн. (42,6 %); провізора - 6 000,00 грн. (37,8 %), 10 000,00 грн. (62,2 %); фармацевта - 5 000,00 грн. (49,5 %), 7000,00 грн. (50,5 %); медичних сестер, акушерок, фельдшерів, лаборантів, масажистів - 2000,00 грн. (37,8 %), 3500,00 (33,2 %), 4000,00 грн. (29 %) (питання № 31 анкети) (додаток Д).

За вчинення злочинів у сфері охорони здоров'я законодавець зазвичай визначає розмір штрафу як 50 НМДГ. І лише у ст. 137 КК (вчиняється за необережності) штраф становить від 100 до 300 НМДГ. Вважаємо, що штраф у розмірі 50-300 НМДГ (це 850-5100 грн.) може бути відчутним для більшості медичних або фармацевтичних працівників, однак він не вплине на матеріальне становище спеціалістів з вищою медичною або фармацевтичною освітою. Тому на нашу думку, розмір штрафу у ч. 1 ст. 140 КК доцільно встановити від 100 до 400 НМДГ.

Окрім того, вдосконаленню підлягає й санкція ч. 2 ст. 140 КК. По-перше, доцільно змінити її законодавчу конструкцію. У теорії кримінального права визначаються вимоги, яким мають відповідати санкції статей за кваліфіковані види злочинів. На думку Т. О. Лєснієвськи-Костаревої, вони повинні будуватися на таких основних засадах: врахування типу санкції, встановленої за простий склад злочину; врахування діапазону вираження кваліфікуючої (особливо кваліфікуючої) ознаки; врахування видів покарань, які передбачені у ч. 1 відповідної статті. При цьому залежно від особливостей конкретного злочину науковцем пропонується у санкціях статей, що передбачають відповідальність за кваліфікований (особливо кваліфікований) склад злочину, використовувати два типи санкцій. Перший тип, коли вони конструюються «вдотик» до санкції за основний склад злочину. Другий тип, коли вони конструюються шляхом «перекривання» максимальної межі покарання, визначеної законодавцем за основний склад злочину [461, с. 337, 350-364]. С. І. Дементьєв, Н. А. Ниркова вважають, що мінімальна межа санкції частини статті, що встановлює покарання за кваліфікований вид злочину, не повинна «заходити» за максимальну межу покарання, встановленого за основний склад злочину [462, c. 44; 463, с. 11].

Не можемо погодитися з другим типом конструювання кримінально-правових санкцій, оскільки така конструкція розширює сферу судового розслідування, даючи можливість призначити менш суворе покарання за більш небезпечний злочин [464, с. 204], а також «знижує рівень ціннісного захисту від більш небезпечного злочину і веде до можливих протиріч у виборі виду та обсягу покарання, порушує принципи справедливості й рівності громадян перед законом» [465, с. 73].

Здебільшого у ч. 2 і наступних частинах статей Особливої частини КК встановлюється більш суворе покарання за кваліфікований вид злочину. Посилення покарання чітко вбачається лише у випадках, коли у частині другій статті передбачається мінімальний строк покарання, рівний максимальному за частиною першою [462, с. 36, 38]. Підтримуємо точку зору науковців, які вважають за необхідне верхню межу санкції за простий злочин визначати мінімальною межею санкції за кваліфікований злочин та конструювати санкцію відповідно до першого типу - «вдотик». Відповідно до цього верхня межа санкції за простий злочин, що становить 2 роки - мінімальна межа санкції за кваліфікований склад злочин. У ч. 2 ст. 140 КК, на нашу думку, покарання у виді обмеження та позбавлення волі доцільно встановити на строк від 2 до 5 років. Окрім того, вважаємо за доцільне у санкції ч. 2 ст. 140 КК передбачити покарання у виді штрафу у розмірі від 400 до 1000 НМДГ. При цьому санкція ч. 2 ст. 140 КК передбачає таке додаткове покарання як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, що розташовано після знаку пунктуації. На підставі неможливості одночасно призначати штраф як основне покарання з додатковим покаранням як позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, вважаємо за доцільне виключити розділовий пунктуаційний знак (кому) перед розташуванням додаткового покарання. У такому випадку додаткове покарання буде поєднуватися з основним покаранням як позбавленням волі, що розміщене у тексті безпосередньо за ним.

Наступним заходом є зменшення латентності неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником. На думку Н. В. Ківенко, І. І. Лановенко, П. В. Мельник, ефективність з приховуванням злочинів залежить від рівня професіоналізму суб'єктів попереджувальної діяльності [466, с. 322]. На нашу думку, для підвищення професіоналізму працівників поліції необхідно проведення регулярних зустрічей, прес-конференцій керівників поліції з питань розслідування неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником; посилити зв'язки із потерпілими хворими або пацієнтами шляхом використання «прямих телефонних ліній»; запровадити моніторинг вивчення оцінки потерпілими якості роботи різних служб поліції. Також підвищити відповідний рівень предметно-цільової спеціальної підготовки працівників поліції, що дало б їм можливість ефективніше розслідувати ці злочини.

Важливим заходом є підвищення якості підготовки медичного або фармацевтичного працівника. МОЗ повинно розробити вимоги до викладацького складу медичних або фармацевтичних закладів освіти, а також до осіб, які претендують на зайняття медичною або фармацевтичною діяльністю. Окрім цього, з метою формування у свідомості майбутніх медичних або фармацевтичних працівників милосердя і гуманності, творення добра, а не лише заробляння грошей на хворобах, потрібно суттєво підвищити заробітну плату викладачам медичних або фармацевтичних закладів освіти. Окрім цього, для працюючих медичних або фармацевтичних працівників створити можливість безкоштовного підвищення кваліфікації з використанням комбінованого методу навчання (аудиторна та поза аудиторна робота), де запропонувати самостійний вибір найбільш цікавих та важливих тем. У рамках навчання проводити круглі столи за участю фахівців-практиків. Запровадження майстер-класів, з використанням тренажерів-манекенів. За бажанням слухачів організовувати практику, де приймають участь професори. Також заохочувати медичних і фармацевтичних працівників, крім обов'язкового додержання медичних стандартів, клінічних протоколів, табелів матеріально-технічного оснащення, приймати нестандартні рішення у кожній конкретній ситуації залежно від індивідуального стану організму та хворого або пацієнта. У працюючих медичних або фармацевтичних працівників доцільно змінити акценти вимогливого характеру, зокрема, відмова від запитання «Хто винен?» на «Чому це сталося?». Також необхідно розробити медичні інструкції, де відображені важливість своєчасного інформування про неправильні діяння як складової частини внутрішнього досвіду виконання професійних обов'язків. Впровадити моніторинг показників належного виконання професійних обов'язків у певному ЗОЗ.

Загальносоціальні заходи протидії повинні стосуватися й зменшення синдрому професійного вигорання медичного або фармацевтичного працівника. Зокрема, МОЗ повинно розробити програми по удосконаленню умов праці медичних або фармацевтичних працівників, зокрема, щодо гнучкого графіку роботи, високої мотивації працівників, повного соціального пакету, допомоги у засвоєнні нових знань і умінь, створювати умови для підвищення кваліфікації, сприяти в отриманні медичної допомоги та інше. Доцільно також розробляти індивідуальні програми з усунення професійного вигорання медичних або фармацевтичних працівників. Для цього надати доступ до самовдосконалення (безкоштовне відвідування конференцій, семінарів, майстер-класів, курсів та тренінгів, відвідування спортивних секцій), забезпечувати санаторно-курортною профілактикою, встановлювати час відпочинку між прийомами та операціями. Керівники ЗОЗ повинні будувати відносини в колективі так, щоб кваліфіковані та досвідчені медичні або фармацевтичні працівники навчали молодих, і в усьому підтримували їх на початковому етапі роботи.

Перспективним є введення страхування професійної відповідальності медичного або фармацевтичного працівника. На думку В. В. Плотнікової, «пацієнти лікаря, відповідальність якого застрахована, одержують додаткові гарантії оперативної й ефективної реалізації їхніх законних прав незалежно від майнового стану й сумлінності медичної установи (приватного лікаря)» [58, с. 128]. При цьому медичний поліс обов'язкового страхування відповідальності перед третіми особами (хворими або пацієнтами) має бути придбаний за рахунок ЗОЗ.

Зазначимо, що у країнах Європейського союзу у кожному ЗОЗ працюють спеціальні юридичні служби, директори яких повинні доводити до відома медичного персоналу останні зміни у законодавстві, а також інформувати лікарів та пацієнтів про їхні обов'язки та права [467, с. 55]. З метою захисту медичних або фармацевтичних працівників від необґрунтованого обвинувачення постає питання в отриманні спеціалізованої юридичної освіти. На нашу думку, МОЗ повинно розроблювати положення щодо з'ясування питань відповідальності за вчинення неналежного виконання професійних обов'язків, розв'язання проблем вчинення неналежного виконання професійних обов'язків; висвітлення способів захисту прав медичних або фармацевтичних працівників та хворих або пацієнтів; аналіз юридичної практики у контексті розгляду медичних справ. Також МОЗ повинно організовувати проведення науково-практичних конференцій для медичних або фармацевтичних працівників з актуальних питань охорони здоров'я.

Також незалежно від розподілу медичних послуг на частково оплачені (співоплата) і платні послуги, медичний або фармацевтичний працівник зобов'язаний належно виконувати професійні обов'язки. Тому МОЗ повинно у кожному ЗОЗ створити відділення медичної допомоги, до якої мають потрапляти хворі або пацієнти, що не можуть оплатити медичні послуги.

Підсумовуючи викладене вище, виокремимо такі основні заходи загальносоціальної протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником: здійснення належного фінансування сфери охорони здоров'я, підвищення престижу медичної або фармацевтичної професії, спрямовування фінансових ресурсів на попередження захворювань, соціальної культури медичних або фармацевтичних працівників, якості підготовки медичних або фармацевтичних працівників, вдосконалення кримінально-правових санкцій, передбачених у ст. 140 КК, зменшення латентності неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, синдрому професійного вигорання медичного або фармацевтичного працівника, введення страхування професійної відповідальності медичних або фармацевтичних працівників, забезпечення у отриманні спеціалізованої юридичної освіти медичними або фармацевтичними працівниками створення відділень медичної допомоги, до якої мають потрапляти хворі або пацієнти, що не можуть оплатити медичні послуги.

Спеціально-кримінологічна протидія неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником. На відміну від загальносоціальних, спеціально-кримінологічні заходи протидії мають переважно правовий характер, що складає довготривалу діяльність із протидії злочинам (синонім - превенція), спрямовану на різні напрямки розвитку злочинної поведінки [445, c. 130]. Основною відмінністю спеціально-кримінологічних заходів від загальносоціальних є те, що їх дія має тактичне спрямування, а не стратегічне [468, c. 94]. Як зазначає А. Ф. Зелінський, спеціально-кримінологічні заходи характеризується тим, що їх мета - це недопущення вчинення можливих злочинів, а якщо вони вже вчинені, то недопущення повторного вчинення у подальшому, припинення їх на ранній стадії; виявлення та усунення криміногенних факторів за допомогою організаційних, правових, оперативно-розшукових, економічних, педагогічних та медичних заходів [446, с. 130]. Спеціально-кримінологічні заходи складаються з різноманітної роботи державних органів, громадських організацій, соціальних груп і громадян, що складається із трьох напрямків діяльності: кримінологічної профілактики, відвернення злочинів, припинення злочинів [469, с. 7].

Cпеціально-кримінологічні заходи органічно доповнюють та конкретизують загальносоціальні, однак спеціально-кримінологічні заходи ухвалюються у розрізі окремих його складових і мають тимчасові межі [450, с. 174]. Ефект протидії злочинності заходами економічного, соціального, політичного, виховного характеру досягається у результаті загальносоціальних заходів, але аналогічні за змістом заходи протидії можуть здійснюватися і в рамках спеціально-кримінологічної діяльності [450, с. 174-175].

До спеціально-кримінологічних заходів протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником варто віднести наступні.

Вдосконалення регулятивного законодавства України. По-перше, у Положенні про електронний реєстр пацієнтів, який містить відомості про вид наданої медичної допомоги [470] передбачити відповідальність медичного працівника за втрату, невнесення або внесення неправдивих даних. Також електронний реєстр пацієнтів повинен містити дані про результати надання медичної допомоги та включати положення про проведення діагностики і лікування лікарськими засобами, що придбані хворим або пацієнтом за свої кошти. Зазначення результату надання медичної допомоги дозволить у подальшому з'ясувати випадки погіршення стану здоров'я після проведеного лікування. Окрім цього, потрібно змінити назву зазначеного Положення на таку: «Положення про електронний реєстр хворих або пацієнтів». По-друге, у формулюванні «домедична допомога», що передбачене у ст. 3 Основ та п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про екстрену медичну допомогу», міститься недоліки, зокрема, до осіб, які не мають медичної освіти, але зобов'язані надавати домедичну допомогу належать фармацевтичні працівники. Однак, відповідно до проведеного дослідження (підрозділ 2.3) фармацевтичні працівники повинні мати повну фармацевтичну освіту. Тому необхідно внести зміни до такого формулювання, виклавши його наступним чином: «Домедична допомога - це … здійснюються на місці особами, які мають фармацевтичну освіту або не мають медичної освіти …». По-третє, з метою сприяння в отриманні медичної допомоги медичними або фармацевтичними працівниками у підпункті «й» п. 1 ст. 78 Основ доцільно передбачити, що медичні та фармацевтичні працівники мають право на першочергове і безкоштовне одержання лікувально-профілактичної допомоги в державних закладах охорони здоров'я; пільгове забезпечення лікарськими та протезними засобами. Також з метою зменшення синдрому професійного вигорання медичного або фармацевтичного працівника доцільно ст. 78 Основ доповнити пунктом такого змісту: «Медичні та фармацевтичні працівники мають право отримувати соціально-психологічний супровід за місцем роботи для попередження розвитку емоційного і фізичного виснаження внаслідок професійної діяльності». По-четверте, в Основах передбачити, що громадяни України зобов'язані з повагою ставитись до медичних або фармацевтичних працівників, а також медичні та фармацевтичні працівники мають право на гідне ставлення до себе з боку хворих або пацієнтів, їх родичів (представників), колег, керівників закладу, де відбувається їх професійна діяльність, судовий захист професійної честі та гідності.

Варто створити базу даних наслідків неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником [61, с. 21, 33]. Розробка бази даних повинна розпочинатися з ведення інформації до Електронного реєстру пацієнтів та сортуватися так: вид захворювання; вік хворого або пацієнта, вид наданої медичної допомоги, лікарські засоби та вироби медичного призначення, що застосовувалися, результат наданої допомоги, дані СМЕ, дані про фізичну особу, ЗОЗ, персональні дані. Також відповідна база даних може містити інформацію про результати проведених СМЕ у разі вчинення злочину, передбаченого у ст. 140 КК. Для користування базою даних, що пропонується, потрібно спочатку зареєструватися на спеціальній панелі. Після авторизації користувач отримує доступ до інформації бази даних та може зчитувати дані, що вводяться користувачем; формувати запити до бази даних; виводити результат на екран. За допомогою головного меню у користувача буде можливість дізнатися про відомості шляхом вводу ключового слова у вікні пошуку. Результат огляду має складатися з: титульного листа, на якому вказані вид захворювання; структурованого тексту огляду з характеристикою наданої допомоги та оцінкою наслідків; лікарських засобів та виробів медичного призначення, що застосовувалися та оцінкою наслідків; висновками СМЕ; описом даних з приводу віку хворого або пацієнта, виду захворювання, даних про фізичну особу, ЗОЗ, персональні дані.

Важливим заходом є створення відділів бюро СМЕ, що повинні підпорядковуватися безпосередньо МЮ, а не управлінням МОЗ.

Для спеціально-кримінологічної протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, МОЗ доцільно проводити інформаційне роз'яснення серед населення щодо прав та обов'язків під час отримання медичної або фармацевтичної допомоги. На думку В. В. Плотнікової, «постійне інформування населення про можливості й складності медицини, права й обов'язки громадян в області охорони здоров'я, демонстрацію позитивних результатів протидії злочинності й інших правопорушень й т.п. Населення повинне знати, які медичні послуги вправі одержати в рамках надання безоплатної медичної допомоги, яким чином потрібно діяти при порушенні прав» [58, с. 132]. Окрім цього, МОЗ необхідно залучати різноманітні громадські організації, роль яких має бути спрямована на створення поваги до медичних або фармацевтичних працівників, висвітлення найболючіших питань охорони здоров'я, допомога вирішення важливих питань з реформування існуючої системи охорони здоров'я, розробки та внесення змін, контролю за впровадженням таких розробок та аналізу їхньої ефективності.

Важливого значення має підвищення соціального захисту медичного або фармацевтичного працівника. Необхідно здійснювати доплати за роботу в небезпечних умовах, збільшити щорічні відпустки, забезпечення безкоштовного санаторно-курортного оздоровлення, житлом (або надання знижки при оплаті за користування житлом).

З метою усунення тенденції до збільшення кількості працюючих лікарів пенсійного віку, необхідно змінити направлення працівників в районні лікарні та поліклініки ЗОЗ. Наприклад, медичних працівників з пенсіонерів, що «добувають» свій стаж і не мають ні фізичних сил, ні мотивацій удосконалювати свої знання потрібно направляти у поліклініку. А молодого лікаря, що не має клінічного, та навіть життєвого досвіду призначати до районних ЗОЗ лише після набуття певного стажу у поліклініці [471, с. 43].

Передбачити наявність у бригадах швидкої допомоги лікаря та помічника (наприклад, фельдшера), забезпечення швидкими медичними автомобілями, що дозволяють швидко реагувати на виклики, а також забезпечення медикаментами та пальним. Необхідно змінити строк прибуття бригад екстреної (швидкої) допомоги до 30 хвилин по місту та 60 хвилин у сільській місцевості, оскільки на сьогодні в Україні має місце неналежний стан доріг, абсолютна нечитабельність нумерації будинків і назв вулиць (або повна їх відсутність), неможливість заїзду і виїзду в квартали жилих будинків та приймальних відділень ЗОЗ [472].

Підсумовуючи викладене вище, виокремимо такі основні заходи спеціально-кримінологічної протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником: вдосконалення регулятивного законодавства України, створення бази даних наслідків неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, створення відділів бюро СМЕ, що підпорядковуються МЮ, проведення інформаційного роз'яснення серед населення щодо прав та обов'язків під час надання медичної або фармацевтичної допомоги, залучення різноманітних громадських організацій на створення поваги до медичного або фармацевтичного працівника, підвищення соціального захисту, усунення тенденції до збільшення кількості працюючих лікарів пенсійного віку, передбачення наявності у бригадах швидкої допомоги лікаря та помічника (наприклад фельдшера), забезпечення швидкими медичними автомобілями, що дозволяють швидко реагувати на виклики, а також медикаментами та пальним.

Індивідуальна протидія неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником у здійсненні комплексу заходів, спрямованих на усунення відхилення волі й свідомості від природних законів підтримки на належному рівні життя та здоров'я хворого або пацієнта. На нашу думку, така протидія повинна мати цілеспрямований виховний вплив на уявлення про призначення професії медичного або фармацевтичного працівника, потреби, інтереси та свідомість медичного або фармацевтичного працівника, з обов'язковим застосуванням засобів педагогіки для формування позитивної направленості на суворе виконання професійних обов'язків. Такий виховний вплив мають здійснювати заклади освіти.

По-перше, проблематику відповідальності за порушення професійних обов'язків та уважного ставлення до хворих або пацієнтів, доцільно включати до дослідницьких програм та навчальних планів; проведення науково-теоретичних конференцій і семінарів, практично-методичних нарад; корегування й узгодження змісту навчальних планів на орієнтацію надання якісної та своєчасної допомоги, розробка й упровадження нових курсів; розробка й упровадження нових методик навчання та виховання з метою формування особистої відповідальності за життя та здоров'я хворого або пацієнта, чіткого самоконтролю, готовності допомогти; прищеплення студенту усвідомлення необхідності підтримувати й удосконалювати свої знання та навички, докладати необхідних зусиль до професійного самовдосконалення [473, с. 146-150]. Окрім того, у навчальних медичних або фармацевтичних закладах передбачити викладання не лише медичних предметів, а й навчальних дисциплін з набуття медиками та фармацевтами навичок комунікації. Важливим також є навчання студентів-медиків їх поводження у різних ситуаціях, що можуть виникати у діяльності медичного або фармацевтичного працівника. Для подолання ілюзії безвиході у медицині рекомендується уведення наслідування прикладу відомих і знаменитих медичних або фармацевтичних працівників. Зокрема, проведення роз'яснювальної роботи в навчальних закладах, в ЗОЗ щодо важливості підтримки на належному рівні життя і здоров'я хворого або пацієнта.

По-друге, під час навчання створювати такі внутрішні психологічні бар'єри, що послаблять вплив на свідомість студентів ряду зовнішніх (демонстративне нехтування державою проблемами охорони здоров'я) та внутрішніх (заміна медицини на засіб заробляння коштів та виживання лише за рахунок хворих або пацієнтів) факторів. Націлювати студентів на те, що професія медичного або фармацевтичного працівника вимагає дуже глибоко контакту з хворими або пацієнтами та гуманного до нього ставлення [473, с. 146-150]. З метою закріплення у свідомості майбутнього працівника важливості професійної діяльності, людяності, доброти, чесності, терпимості необхідно збільшити тренінги, сюжетно-рольові ігри.

Для формування позитивної спрямованості на суворе виконання професійних обов'язків, необхідно дбати про істинність уявлень щодо соціальної значущості медичної або фармацевтичної професії, не допускати розуміння її лише як засіб заробляння коштів та виживання лише за рахунок хворих або пацієнтів, що спостерігалось у злочинців, які вчинили злочин, передбачений у ст. 140 КК. Без віри у високе звання медичного або фармацевтичного працівника, розуміння, що хворий або пацієнт довіряє своє життя і здоров'я домогтися змінити стан сваволі і ілюзій вкрай неможливо. Також такій корекції повинні підлягати і працюючі медичні або фармацевтичні працівники, оскільки позбавлення необхідних соціальних умов життєдіяльності, може бути причиною неналежного виконання професійних обов'язків.

По-третє, створення навчальних програм щодо нетерпимого ставлення до неналежного виконання професійних обов'язків. Ці програми повинні бути направлені на усвідомлення природного обов'язку з підтримки на належному рівні життя і здоров'я хворого або пацієнта. Також під час навчання має здійснюватися правова пропаганда, яка викликала б у медичних або фармацевтичних працівників нетерпиме ставлення до вчиненого неналежного виконання професійних обов'язків.

Окрім того, МОЗ повинно розробити та втілити індивідуальні програми по контролю за медичними або фармацевтичними працівниками, що вчинили злочин, передбачений у ст. 140 КК. Ці программи мають включати вирішення проблем влаштування на роботу медичних або фармацевтичних працівників, звільнених з місць позбавлення волі, правову пропаганду про належне виконання професійних обов'язків, здійснення перепідготовки цих медичних або фармацевтичних працівників.

Підсумовуючи викладене вище, виокремимо такі основні заходи індивідуальної протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником: включення проблематики відповідальності за порушення професійних обов'язків та уважного ставлення до хворих або пацієнтів до дослідницьких програм та навчальних планів, створення під час навчання внутрішніх психологічних бар'єри, що послаблять вплив на свідомість студентів ряду зовнішніх (демонстративне нехтування державою проблемами охорони здоров'я) та внутрішніх (заміна медицини на засіб заробляння коштів та виживання лише за рахунок хворих або пацієнтів) факторів, створення навчальних програм щодо нетерпимого ставлення до неналежного виконання професійних обов'язків.

Отже, у цьому підрозділі було визначено, що протидія неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником може здійснюватися на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Метою цих заходів є вплив на причини та умови неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, а також зниження вчинення цього злочину у майбутньому.

Ураховуючи викладене у розділі 3 цієї дисертації, доходимо таких основних висновків.

Причинами неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, що приводять до утворення комплексу сваволі і ілюзій є низька соціальна культура, недоліки у вихованні, неналежна підготовка у закладах освіти медичного або фармацевтичного працівника, недоліки у сфері сільської та сімейної медицини, негаразди у соціально-економічній сфері держави, організаційні недоліки, недоліки у діяльності правоохоронних органів, психологічні та правові недоліки. Умовами, що сприяють прояву цього комплексу є професійне «вигорання» медичного або фармацевтичного працівника.

Особливостями професійного «вигорання» медичного або фармацевтичного працівника є те, що цей стан зорієнтовує особистість на неналежне виконання професійних обов'язків. Причинами розвитку синдрому професійного «вигорання» у медичного або фармацевтичного працівника є низька заробітна плата, психотравмуючі обставини, проблеми з відповідальністю, невдоволення реальністю та інше. Професійному «вигоранню» піддаються чоловіки у віці 30-50 років, що перебувають на посаді лікаря, провізора та фармацевта.

Розроблено кримінологічний портрет особи злочинця, який вчинив неналежне виконання професійних обов'язків: це соціопатична особа (чоловік) з комплексом сваволі та ілюзій, для якої є характерною негативна морально-психологічна спрямованість, має громадянство України, віком 30-50 років, з повною освітою, працездатна, неодружена або розлучена і вчинила злочин вперше.

До основних заходів загальносоціальної протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником віднесено: здійснення належного фінансування сфери охорони здоров'я, підвищення престижу медичної або фармацевтичної професії, спрямовування фінансових ресурсів на попередження захворювань, соціальної культури медичних або фармацевтичних працівників, якості підготовки медичних або фармацевтичних працівників, вдосконалення кримінально-правових санкцій, передбачених у ст. 140 КК, зменшення латентності неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, синдрому професійного «вигорання» медичного або фармацевтичного працівника, введення страхування професійної відповідальності медичних або фармацевтичних працівників, забезпечення у отриманні спеціалізованої юридичної освіти медичними або фармацевтичними працівниками створення відділень медичної допомоги, до якої мають потрапляти хворі або пацієнти, що не можуть оплатити медичні послуги.

До основних спеціально-кримінологічних заходів протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, зокрема, віднесено: вдосконалення регулятивного законодавства України у частині передбачення в Положенні про електронний реєстр пацієнтів відповідальності медичного працівника за втрату, невнесення або внесення неправдивих даних, включення положення про проведення діагностики і лікування лікарськими засобами, що придбані хворим або пацієнтом за свої кошти, зазначення результату надання медичної допомоги, зміни назви зазначеного Положення; формулювання «домедична допомога», що передбачене у ст. 3 Основ та п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про екстрену медичну допомогу»; передбачення у підпункті «й» п. 1 ст. 78 Основ право медичного або фармацевтичного працівника на першочергове і безкоштовне одержання лікувально-профілактичної допомоги в державних закладах охорони здоров'я, пільгове забезпечення лікарськими та протезними засобами; доповнення ст. 78 Основ правом медичного або фармацевтичного працівника на отримання соціально-психологічного супроводу за місцем роботи для попередження розвитку емоційного і фізичного виснаження; передбачення обов'язку громадян України з повагою ставитися до медичних або фармацевтичних працівників, створення бази даних наслідків неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, створення відділів бюро СМЕ, що повинні підпорядковуватися безпосередньо МЮ, проведення інформаційного роз'яснення серед населення щодо прав та обов'язків під час надання медичної або фармацевтичної допомоги, залучення різноманітних громадських організацій на створення поваги до медичного або фармацевтичного працівника, підвищення соціального захисту, усунення тенденції до збільшення кількості працюючих лікарів пенсійного віку, передбачення наявності у бригадах швидкої допомоги лікаря та помічника (наприклад фельдшера), забезпечення швидкими медичними автомобілями, що дозволяють швидко реагувати на виклики, а також забезпечення медикаментами та пальним.

Індивідуальними заходами протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, зокрема, є такі: включення проблематики відповідальності за порушення професійних обов'язків та уважного ставлення до хворих або пацієнтів до дослідницьких програм та навчальних планів медичних (фармацевтичних) закладів освіти, створення під час навчання майбутніх медичних або фармацевтичних працівників внутрішніх психологічних бар'єрів, що послаблять вплив на свідомість студентів ряду зовнішніх (демонстративне нехтування державою проблемами охорони здоров'я) та внутрішніх (заміна медицини на засіб заробляння коштів та виживання лише за рахунок хворих або пацієнтів) факторів, створення навчальних програм щодо нетерпимого ставлення до неналежного виконання професійних обов'язків, розробка та втілення індивідуальних програми по контролю за медичними або фармацевтичними працівниками, що вчинили злочин, передбачений у ст. 140 КК.

Висновки

кримінальний правовий професійний медичний

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення наукового завдання, що виявилося у розробці кримінально-правових та кримінологічних засад протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником. Автором узагальнені основні висновки здійсненого дослідження.

Аналіз історичної ґенези становлення та розвитку відповідальності за неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником в Україні дає підстави стверджувати, що формування такого складу злочину як неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником ґрунтувалося на порушеннях у медичній сфері. Визнано обґрунтованим підхід законодавця в аспекті встановлення відповідальності лікаря за допущену медичну помилку, що вчинялася внаслідок незнання та неправильного лікування.

На основі аналізу кримінального законодавства зарубіжних держав виокремлено позитивні законодавчі рішення, які можуть бути використані для вдосконалення диспозиції ст. 140 КК України. Зокрема, йдеться про доцільність встановлення за вчинення цього злочину покарання у виді штрафу (зокрема, Данія, ФРН, Швейцарія, Швеція, Нідерланди, Франція, Іспанія, Румунія), охоплення суспільно небезпечними наслідками складів злочинів, передбачених у ч. 1, 2 ст. 140 КК України, смерті потерпілого (Албанія, Болгарія, Данія, ФРН, Польща, Таїланд, Литва, РФ), передбачення кваліфікуючою ознакою заподіяння тяжких наслідків двом чи більше особам (Узбекистан, Таджикистан).

Характеристику безпосереднього об'єкту неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником доцільно здійснювати з урахуванням Рекомендацій «Про права хворих і вмираючих» № 779 (1976 р.) Парламентської Асамблеї Ради Європи, рішень Європейського суду з прав людини (зокрема, рішень у справах «Логвиненко проти України», «Барило проти України»). Основним безпосереднім об'єктом неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК України) є порядок суспільних відносин у сфері охорони здоров'я людини, а додатковим безпосереднім об'єктом - порядок суспільних відносин у сфері охорони здоров'я, що виникає у зв'язку із реалізацією права на охорону життя, здоров'я та гідності людини під час виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником.

Суспільно небезпечне діяння як ознака складу злочину, передбаченого у ст. 140 КК України, полягає у вчиненні суб'єктом злочину двох альтернативних діянь: невиконання або неналежне виконання професійних обов'язків. Зроблено висновок, що ці два діяння мають ряд спільних ознак, зокрема, і невиконання, і неналежне виконання професійних обов'язків полягають у такому поводженні з хворим або пацієнтом, що принижує його гідність. Водночас для невиконання професійних обов'язків характерно те, що медичний або фармацевтичний працівник повністю не виконує своїх професійних обов'язків, передбачених у регулятивному законодавстві України та у правилах медичної науки і практики, а при неналежному виконанні - неправильно, неповно та/або несвоєчасно виконує такі обов'язки.

Причинний зв'язок у вчиненні злочину, передбаченого у ст. 140 КК України, пропонується досліджувати у рамках сукупності об'єктивних і суб'єктивних ознак складу злочину, а також механізм спричинення суспільно небезпечних наслідків. Для вирішення проблеми причинного зв'язку при бездіяльності медичного або фармацевтичного працівника слід дати відповідь на кілька запитань: «Чи було покладено на медичного або фармацевтичного працівника обов'язок вчинення певних дій?», «Чи було фактично можливим виконання таких дій?», «Чи могло реально запобігти настанню суспільно небезпечних наслідків виконання відповідного обов'язку?». У разі спільного заподіяння наслідків необережною поведінкою кількох медичних або фармацевтичних працівників доцільно дослідити характер порушень професійних обов'язків, які допустив кожен з них, та визначити вплив цих порушень на настання суспільно небезпечних наслідків.

Виокремлено ознаки суб'єкта злочину, передбаченого у ст. 140 КК України. До них віднесено, зокрема, здобуття спеціальної освіти, відповідність єдиним кваліфікаційним вимогам, виконання професійних обов'язків з медичної або фармацевтичної (або домедичної) допомоги. Запропоновано передбачити у назві та диспозиції ч. 1 ст. 140 КК України цілителя як спеціального суб'єкта злочину.

Неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником може бути вчинено лише з необережності. Обґрунтовано, що медичний або фармацевтичний працівник зобов'язаний володіти спеціальними знаннями та вміннями, а також постійно їх удосконалювати, оскільки на нього покладений обов'язок з підтримки життя та здоров'я хворого або пацієнта.

Діяння, вчинене за наявності медичної (фармацевтичної) помилки, в окремих випадках має визнаватися неналежним виконанням професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (ст. 140 КК України). Під медичною (фармацевтичною) помилкою запропоновано розуміти суспільно небезпечне протиправне необережне діяння (дія або бездіяльність) медичного або фармацевтичного працівника, яке вчиняється під час виконання професійних обов'язків, внаслідок чого заподіюються тяжкі наслідки хворому або пацієнту.

Причини та умови вчинення неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником залежать від процесу формування в соціопатичної особи комплексу сваволі та ілюзій. Основні причини цього злочину - низька соціальна культура, недоліки у вихованні, неналежна підготовка медичних або фармацевтичних працівників, недоліки у сфері сільської та сімейної медицини, негаразди у соціально-економічній сфері держави, недоліки у діяльності правоохоронних органів, психологічні та правові недоліки.

Медичний або фармацевтичний працівник під впливом комплексу сваволі та ілюзій, сукупності біологічних властивостей, уявлень та потреб, інтересів і цінностей, відсутності позитивної направленості на суворе виконання обов'язків, переслідує ціль, яка полягає у реалізації бажання не виконувати чи неналежно виконувати професійні обов'язки, а також створює такий стан речей, який необхідний для задоволення інтересів та цінностей, що пов'язані виключно з самореалізацією за рахунок хворого або пацієнта.

Умовами неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником є професійне «вигорання», що сприяє прояву комплексу сваволі і ілюзій. Особливостями професійного «вигорання» медичного або фармацевтичного працівника є те, що цей стан зорієнтовує особистість на неналежне виконання професійних обов'язків. Професійному «вигоранню» піддаються чоловіки у віці 30-50 років, що перебувають на посаді лікаря, провізора та фармацевта. Професійне «вигорання» медичного або фармацевтичного працівника через деформовану систему комунікацій з хворими або пацієнтами сприяє прояву комплексу сваволі і ілюзій.

Протидія неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником може здійснюватися на загальносоціальному, спеціально-кримінологічному та індивідуальному рівнях. Метою цих заходів є вплив на причини та умови неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, а також зумовлюватиме зниження вчинення цього злочину у майбутньому.

Обґрунтовано внесення змін у Кримінальний кодекс України:

а) статтю 140 викласти у такій редакції:

«Стаття 140. Неналежне виконання професійних обов'язків медичним, фармацевтичним працівником або цілителем

1. Невиконання чи неналежне виконання медичним, фармацевтичним працівником або цілителем своїх професійних обов'язків внаслідок недбалого чи несумлінного до них ставлення, якщо це спричинило тяжкі наслідки для хворого або пацієнта, - карається штрафом від ста до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до п'яти років, або обмеженням волі на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

2. Те саме діяння, що спричинило тяжі наслідки неповнолітньому або двом чи більше особам, - карається штрафом від чотирьохсот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років».

Результати, одержані у ході виконання дисертаційного дослідження, можуть бути застосовані для розв'язання інших проблем, пов'язаних з кримінально-правовою та кримінологічною протидією неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, зокрема, обставин, що виключають злочинність діяння медичного або фармацевтичного працівника, кримінологічної характеристики жертв неналежного виконання професійних обов'язків, аналізу причин та умов вчинення неналежного виконання професійних обов'язків цілителем, розробки пропозицій щодо вдосконалення протидії неналежному виконанню професійних обов'язків цілителем, а також під час аналізу кримінально-правових санкцій та практики призначення покарань за цей злочин.

Література

1. Дембо Г. А. Ответственность врача в его профессиональной деятельности. Судебная ответственность врачей. Рабочий Суд. 1926. С. 60-71.

2. Марковин И. В. Врачебные ошибки и привлечение врачей к ответственности. Вопросы здравоохранения. 1928. № 10. С. 24.

3. Лейбович Я. Ю. Врачебные ошибки и незаконное врачевание. Судебная ответственность врачей. Рабочий Суд. 1926. С. 83-87.

4. Брусиловский А. Е., Левин А. М. Медицинские ошибки по судебным материалам. Харьков: Юридическое издательство НКЮ УССР, 1930. 120 с.

5. Гусев А. Д. Врачебные ошибки и врачебные преступления. Казанский медицинский журнал. 1935. № 6. 7. С. 2-24.

6. Давыдовский И. В. Врачебные ошибки. Советская медицина. 1941. № 3. С. 3-10.

7. Косоротов Д. П., Лейбович Я. Ю. Учебник судебной медицины. Москва-Ленинград: Госиздат, 1928. 464 с.

8. Эпштейн Т. Д. Источники врачебных ошибок и пути их устранения. Казанский медицинский журнал. 1935. № 6, 7. С. 25-31.

9. Лурия Р. А. Внутренняя картина болезней и иатрогенные заболевания. Москва-Ленинград: Биомедгиз, 1935. 83 с.

10. Гуревич-Ильин Г. Я. Общая врачебная техника. Москва: Нарком-здравоохранение СССР, Медгиз, 1942. 436 с.

11. Эдель Ю. П. Врачебные ошибки и ответственность врача: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Харьков, 1957. 20 с.

12. Зальмунин Ю. С. Врачебные ошибки и ответственность врачей (по материалам Ленинградской судебно-медицинской экспертизы): дис. … канд. мед. наук: Ленинград, 1950. 176 с.

13. Краковский Н. И., Грицман Ю. Я. Ошибки в хирургической практике и пути их предупреждения. Москва: Медгиз, 1959. 210 с.

14. Авдеев М. И. Краткое руководство по судебной медицине. Москва: Медицина, 1966. 372 с.

15. Огарков И. Ф. Врачебные правонарушения и уголовная ответственность за них. Ленинград: Медицина, 1966. 196 с.

16. Громов А. П. Врачебная деонтология и ответственность медицинских работников. Москва: Медицина, 1969. 78 с.

17. Бердичевский Ф. Ю. Уголовная ответственность медицинского персонала за нарушение профессиональных обязанностей. Москва: Юрид. лит., 1970. 128 с.

18. Крылов И. Ф. Врач и закон (Правовые вопросы врачебной деятельности). Ленинград: Знание, 1972. 48 с.

19. Попов Н. В. Учебник судебной медицины для студентов медицинских институтов. Москва: Медгиз, 1946. 515 с.

20. Кассирский И. А. Об иатрогенных заболеваниях. Первая Всесоюзная конференция по проблемам медицинской деонтологии. 28-29 января 1969 г. 1970. С. 55-86.

21. Громов А. П. Права, обязанности и ответственность медицинских работников. Москва: Медицина, 1976. 168 с.

22. Бенедиктов И. И. Происхождение диагностических ошибок. Самара: Уральское книжное издательство, 1977. 200 с.

23. Чазов Е. И. Наука, врач, диагноз. Клиническая медицина. 1979. № 7. С. 16-24.

24. Концевич И. А. Долг и ответственность врача в судебно-медицинском аспекте. Киев: Выша школа, 1983. 112 с.

25. Глушков В. А. Ответственность за преступления в области здравоохранения: монограф. Киев: Головное изд-во издат. объедин. «Вища школа», 1987. 199 с.

26. Гайдук Ф. М., Герасимович Г. И. Организационно-правовые основы врачебной деятельности. Москва: МГМИ, 1991. 77 с.

27. Пашенян Г. А., Беляева Е. В., Ромодановский П. О. Об оценке качества медицинской помощи при причинении вреда здоровью в случаях неблагоприятных исходов. Судебно-медицинская експертиза. 2000. № 2. С. 17.

28. Шамгунов А. Н. К вопросу юридической ответственности медицинских работников за причинение вреда здоровью пациентов. Вестник Челябинского университета. Серия 9. «Право». 2001. № 2. С. 97-104.

29. Малеина М. Н. Личные неимущественные права граждан: понятие, осуществление, защита. Москва: МЗ Пресс, 2001. 244 с.

30. Тяжкова И. М. Уголовная ответственность медицинских работников. Вестник Московского университета. 1994. Серия ІІ Право. № 6. С. 14-15.

31. Семидоцкая Ж. Д. Основы теории познания и проблемы врачебной диагностики (фрагменты лекций элективного курса для студентов медицинских университетов). Харьков: ХГМУ, 1996. 36 с.

32. Горелик И. И. Квалификация преступлений, опасных для жизни и здоровья. Минск: Вышэйшая школа, 1973. 318 с.

33. Ботвинов С. П. Без права на ошибку. Литературная газета. 1981. № 37. С. 12.

34. Северова Е. Я. Копелов М. Ф., Припускова М. Н. О профессиональной ответственности врача. Социальная гигиена и организация здравоохранения. Москва. 1983. С. 60-62.

35. Сергеев Ю. Д. Советское право. Киев: Вища школа, 1984. 248 с.

36. Гусейнов Г. К. Свет и тени врачевания. Москва: Дагестанское книжное изд-во, 1988. 288 с.

37. Грандо А. А. Врачебная этика и медицинская деонтология. Киев: Вища школа, 1988. 189 с.

38. Постовит В. А. Что стоит за ошибочным диагнозом? Медицинская газета. 1994. № 5. С. 8-9.

39. Ригельман Р. К. Как избежать врачебных ошибок. Москва: Медицина, 1994. 208 с.

40. Попов В. Л., Попова Н. П. Правовые основы медицинской деятельности. Санкт-Петербург: Специальная литература, 1997. 330 с.

41. Сергеев Ю. Д. Профессия врача: Юридические основы. Киев: Выша школа, 1988. 208 с.

42. Чавпецов В. Ф. Медицинское страхование. Москва: Медицина, 1995. 168 с.

43. Северова Е. Я., Копелев М. Ф. Припускова М. Н. О профессиональной ответственности врача. Советская медицина. 1983. № 1. С. 60-63.

44. Виноградов А. З. Врачебная ошибка как правовая проблема. Медицина на рубеже веков. 1999. C. 29-32.

45. Томилин В. В., Соседко Ю. И. Обоснование основных понятий дефектов оказания медицинской помощи. Судебно-медицинская экспертиза. 2000. № 6. С. 4-8.

46. Саркисов Д. С. О диагнозе. Архив патологии. 1990. №7. С. 65.

47. Айзенштейн Ф. А. Анализ летальных исходов (задачи и методы). Москва: Медицина, 1995. 132 с.

48. Сергеев Ю. Д., Ерофеев С. В. Ятрогенная патология - актуальная судебно-медицинская проблема. Судебно-медицинская экспертиза. № 6. 1998. С. 3-8.

49. Громов А. П. Юридические аспекты хирургической деятельности. Судебно-медицинская экспертиза. 1992. № 2. С. 16-18.

50. Поцюрко Р. І. Морально-етичні і деонтологічні аспекти діяльності медичної сестри, фельдшера і акушерки: навч. видання. Київ: Медицина, 1997. 72 с.

51. Некачалов В. В. Ятрогения. (Патология диагностики и лечения): Пособие для врачей. Санкт-Петербург: Медицина, 1998. 42 с.

52. Шапошников А. В. Ятрогения (терминологический анализ и конструирование понятия). Ростон-на-Дону: АО «Книга», 1998. 73 с.

53. Чеботарьова Г. В. Кримінально-правова охорона правопорядку в сфері медичної діяльності: дис. ... докт. юрид. наук. Київ, 2011. 458 с.