Кримінально-правова та кримінологічна протидія неналежному виконанню професійних обов’язків медичним або фармацевтичним працівником

Також медичні або фармацевтичні працівники є соціально незабезпеченими. За даними проведеного анкетування 72,3 % медичних або фармацевтичних працівників у зв'язку з відсутністю належного соціального захисту незацікавлені працювати у ЗОЗ (питання № 11 анкети) (додаток Д). Молоді фахівці після закінчення інтернатури підпадають під комбінований вплив фізичних факторів, іонізуючого випромінювання, токсичних, алергізуючих факторів, інфекційного обсіменіння, порушення добового ритму тощо, а тому бажають залишити роботу (100 %) (питання № 12 анкети) (додаток Д). Такі соціальні гарантії як надбавки та доплати, не підтримують медичних або фармацевтичних працівників та не сприяють забезпеченню їх житлових та матеріальних проблем, оскільки мають досить невеликий розмір (100 %) (питання № 13 анкети) (додаток Д). Вважаємо, що неналежний соціальний захист медичного або фармацевтичного працівника впливає, зокрема, на те, наскільки якісно такі працівники виконуватимуть свої професійні обов'язки.

В Україні існує тенденція до збільшення кількості працюючих лікарів пенсійного віку [58, с. 85]. Ця проблема загострилась у зв'язку із перенавчанням педіатрів та терапевтів пенсійного та передпенсійного віку на сімейних лікарів. Тобто зусилля, кошти, час витрачаються на підготовку фахівців, які працюватимуть в системі менше десяти років замість 30 років у випадку молодого спеціаліста [418].

До детермінантів неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником належать організаційні недоліки. На думку дослідників, існуюча система охорони здоров'я є нескоординованою, а ті незначні ресурси, що виділяються на її утримання, витрачаються вкрай неефективно або переважно на утримання застарілих систем, а не їх модернізацію та сконцентроване використання [419].

До організаційних умов вчинення злочину, що вивчається у цій праці, на думку багатьох дослідників є наявність такої ситуації у сфері охорони здоров'я, коли питання про наявність причинного зв'язку у всіх медичних злочинах, у тому числі у складі неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, встановлюють власне медичні працівники [420, с. 108]. На думку В. В. Татаркіна, нерідко при складанні акту СМЕ у експертів виникають відомчі інтереси, почуття колегіальності і корпоративності, що переважають над інтересами законності [165, c. 4]. Наприклад, у вироку Ленінського районного суду м. Полтави за фактом спричинення тяжких тілесних ушкоджень новонародженому під час пологів було призначено комісійну СМЕ, а спеціаліста, який раніше брав участь у проведенні службового розслідування, було призначено експертом [421]. Таким чином, питання про кримінальну відповідальність медичних або фармацевтичних працівників вирішують ті ж самі медичні працівники. А це дає підстави припустити, що вони будуть у багатьох випадках заангажовано, відстоюючи «честь мундиру». Зокрема, А. О. Плетенецька, аналізуючи комісійну СМЕ обласного бюро, зазначає про незрозуміле виправдання лікаря за наявності дефектів у наданні медичної допомоги та прямого причинно-наслідкового зв'язку з настанням смерті [422, c. 85].

Ще однією організаційною умовою, що сприяє вчиненню злочину, передбаченого у ст. 140 КК, є відсутність належної систематизації фактів вчинення відповідного злочину, що серйозно ускладнює аналітичну роботу [61, с. 54, 56; 420, с. 120]. Історії хвороби «у разі потреби» переписуються, вносяться інші корективи. У них за потреби заміняється або точно не відображається факт історії хвороби [400, с. 115].

Організаційною умовою неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником модна визнати неналежне функціонування бригад екстреної (швидкої) допомоги. Зокрема, йдеться про час їх прибуття на виклик до хворого. Нормативи прибуття за зверненнями, що належать до категорії екстрених, становлять у містах - 10 хвилин, у населених пунктах поза межами міста - 20 хвилин [423]. Однак цих стандартів практично ніхто не дотримується [424]. З точки зору В. В. Плотнікової, «диспетчер центру екстреної допомоги «на слух» повинен визначити, яку допомогу потрібно надати за викликом, який надійшов по телефону - погіршується якість надання медичної допомоги, вона стає дуже суб'єктивною», «кількість виїздів бригад екстреної допомоги не зменшується, або взагалі збільшується, тому що пацієнти називають за телефоном симптоми захворювань, які належать до екстрених» [58, с. 87].

До детермінантів поширення неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником належать недоліки у діяльності правоохоронних органів. На підставі узагальнення статистичних даних Міністерства внутрішніх справ України та Генеральної прокуратури України кількості облікованих злочинів, передбачених у ст. 140 КК, свідчить про динаміку їх зростання упродовж 2004-2017 рр.: 2004-2017 рр.: 2004 р. - 66, 2005 р. - 68 (+3 %), 2006 р. - 81 (+16 %), 2007 р. - 110 (+26 %), 2008 р. - 104 (-6 %), 2009 р. - 89 (-19 %), 2010 р. - 121 (+26 %), 2011 р. - 89 (-36 %), 2012 р. -172 (+48 %), у 2013 р. - 656 (+74 %), 2014 р. - 436 (-50 %), 2015 р. - 549 (+21 %), 2016 р. - 642 (+14 %), 2017 - 658 (+2 %). Як можна побачити з наведених даних, кількість зареєстрованих (облікованих) злочинів, передбачених у ст. 140 КК, зазвичай зростає кожного року. Пояснити встановлену особливість «коливання» кількості злочинів пояснити складно. Припускаємо, що це пов'язано з несприятливим моральним формуванням особистості медичного або фармацевтичного працівника, які призводять до виникнення в його свідомості потреб, інтересів та цінностей, які пов'язані виключно з самореалізацією за рахунок хворого або пацієнта, що є причиною відсутності підтримки на належному рівні їх життя та здоров'я.

На думку вчених, дані щодо кількості облікованих злочинів у сфері охорони здоров'я є недостовірними [53, с. 9-11; 57, с. 11]. Зокрема, проведене опитування працівників правоохоронних органів дозволило з'ясувати, що не реєструються приблизно 55 % випадків неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (питання № 7 анкети) (додаток А). Як справедливо зазначав І. І. Карпець, політики й очільники правоохоронних органів не бажають знати дійсний рівень злочинності, щоб уникнути незручних запитань до себе й одночасно не допустити порушення громадського спокою та паніки серед населення [425, с. 61]. Фактично кримінально-правова статистика перетворилася у базовий інструмент управління та визначає кар'єрні перспективи співробітників [426, с. 16-17]. Можна припустити, що неналежне виконання професійних обов'язків належить до латентних злочинів, оскільки вчинення цього злочину може бути відоме правоохоронним органам, але приховане від реєстрації. Вважаємо, що відсутність реєстрації усіх випадків неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником негативно впливає на наявність достовірної та повної інформації про злочинність, відображеної в системі статистичного обліку, не сприятиме ефективному розробленні заходів щодо протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником. Окрім цього, невиявлена латентна злочинність спричиняє виникненню почуття безкарності у медичного або фармацевтичного працівника, прагнення до повторення злочинних проявів. У кінцевому підсумку все це призводить до нагнітання соціальної напруги, підтримання атмосфери безвідповідальності медичних або фармацевтичних працівників, зневіри населення у спроможність правоохоронних органів ефективно протидіяти розвитку цього явища. Зауважимо, що у деяких вивчених постановах та ухвалах, постановлених по ст. 140 КК (3,6 %) міститься вказівка на поверховість при проведенні перевірки, зловживання своїм становищем, не додержання вимог кримінально-процесуального закону, бездіяльність працівників правоохоронних органів у реєстрації злочину, передбаченого у ст. 140 КК (додаток Б).

Окрім цього, результати проведеного анкетування свідчать, що хворі або пацієнти у випадках неналежного виконання професійних обов'язків не завжди звертаються до правоохоронних органів у зв'язку з такими причинами: зневіра у спроможність правоохоронних органів знайти і притягнути винних до відповідальності (46,7 %), небажання гаяти час на тяганину у правоохоронних органах (32,1 %) (питання № 3-5 анкети) (додаток В). Проблема недовіри до правоохоронних органів нерозривно пов'язана із корупцією і низьким професійним рівнем працівників при вирішенні питань у сфері охорони здоров'я. Зокрема, результати опитування хворих або пацієнтів вимагає звернути увагу й на інший бік проблеми. Нерідко розгляд проваджень щодо неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником у часі досить тривалий, потерпілі скептично ставляться до спроможності правоохоронних органів вирішити справу або покарати винних. Тому потерпілі від суспільно небезпечних діянь медичних або фармацевтичних працівників (2,5 %) надають перевагу зверненню до суду з цивільними позовами. Ці справи швидше й частіше доходять до свого логічного завершення (питання № 5 анкети) (додаток В).

Також не кожне звернення потерпілих до правоохоронних органів закінчувалося зверненням до суду з обвинувальним актом. Зокрема, наявна лише незначна загальна кількість направлених проваджень до суду з обвинувальним актом: 2004 р. - 7, 2005 р. - 6 (-17 %), 2006 р. - 7 (+14 %), 2007 р. - 3 (-133 %), 2008 р. - 19 (+84 %), 2009 р. - 25 (+24 %), 2010 р. - 19 (-32 %), 2011 р. - 17 (-12 %), 2012 р. - 23 (+26 %), у 2013 р. - 14 (-64 %), 2014 р. - 5 (-180 %), 2015 р. - 3 (-67%), 2016 р. - 1 (-200 %), 2017 - 0. Перевага кількості облікованих злочинів над кількістю направлених проваджень до суду з обвинувальним актом пояснюється тим, що частина кримінальних проваджень на законних підставах припиняється у процесі та за результатами досудового розслідування. А тому до суду надходять кримінальні провадження, кількість яких не збігається (менша) із кількістю облікованих злочинів. Зокрема, на думку вчених, зареєстровані злочини у результаті протиправних дій працівників правоохоронних органів, подаються як діяння, що взагалі не належать до категорії злочинів (наприклад, фабула події у постанові про відмову у порушенні кримінального провадження нерідко описується тенденційно (з акцентом на неправомірну поведінку пацієнта, запізненість звернення до ЗОЗ та інше); у матеріалах перевірки нерідко бракує пояснення підозрюваного медичного або фармацевтичного працівника; підтасування фактів (бракує логіки в опитуванні свідків ЗОЗ, здійснюються підміна записів медичної документації, спотворюються результати судово-медичної експертизи); втрачаються об'єктивні дані, що свідчать про вчинення неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, що може призвести до недоліків при призначенні і проведенні СМЕ, перевірці її результатів) [427, с. 198, 201]. Також за дослідженнями В. В. Балабко «приблизно 50 % зазначених рішень скасовується органами прокуратури в порядку нагляду як незаконні» [55, c. 7].

З точки зору С. Г. Лісняка, В. В. Плотнікової, слідчі не підготовленні до розслідування неналежного виконання професійних обов'язків, відсутні спеціальні знання; кадрова й технічна неукомплектованість [58, с. 104; 328, с. 40]. На думку В. В. Балабко - відсутні напрацьовані методики розслідування та обсягом наявних у правоохоронців знань у галузі медицини [55, с. 6]. Працівники правоохоронних органів (75 %) досить часто помилково не відносять неналежне виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником до злочинів (питання № 8 анкети) (додаток А). Окремі дослідники зазначають, що розкриттю неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником перешкоджає суперечливість і «розмитість» висновків експертів, внаслідок чого неможливо встановити будь-які порушення у медичній сфері. Тому у переважній більшості такі кримінальні провадження закриваються [165, с. 3-5].

До детермінантів поширення неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником належать психологічні недоліки. На думку В. В. Плотнікової, «лікарі вважають, що медичну допомогу треба надавати тільки в тих випадках, коли можна розраховувати на успіх, а безнадійні хворі, що вмирають, важко поранені, соціальне занедбані особи нібито не заслуговують лікування, тому що це - даремна витрата засобів і сил. У цьому зв'язку необхідно розуміти, що обов'язок лікаря полягає не тільки в тім, щоб лікувати й виліковувати, але й у тім, щоб по можливості полегшити страждання хворого» [58, с. 91]. На думку О. М. Варигіна, О. В. Червонних у діяльності медичних працівників є фактор звикання до заподіяння смерті з необережності внаслідок неналежного виконання своїх професійних обов'язків, чим і користуються багато медичних працівників щодо пацієнтів [429, с. 262]. Окрім цього, чимало керівників ЗОЗ «заплющують очі» на правопорушення своїх підлеглих, не бажаючи підривати репутацію свого закладу, а також лише невелика кількість лікарів готові свідчити проти свого колеги у суді [428, с. 40]. У зв'язку із даним аспектом нас зацікавили і їхні відповіді на наступне питання: чи станете Ви свідчити проти свого колеги в суді? Думки медичних працівників розділилися в такий спосіб. Тільки в 16 % випадків медичні працівники готові виступати проти свого колеги в суді, 48 % свідчити відмовляться, при цьому 36 % не змогли відповісти на запропоноване запитання. Аналіз відповідей дозволяє говорити про наявність сильної корпоративної солідарності в медичному середовищі, що найчастіше використається для прикриття як злочинів, так й інших лікарських правопорушень (питання № 14 анкети) (додаток Д).

Також варто звернути увагу на правові недоліки як детермінанти неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником. На думку В. В. Плотнікової, «медичний працівник у своїй діяльності, окрім необхідних енциклопедичних знань у професійній сфері, має керуватись ще положеннями 2256 діючих актів МОЗ, більш, ніж 20 законами, що регулюють діяльність системи охорони здоров'я та іншими нормативними актами» [58, с. 89]. За даними проведеного анкетування, медичні працівники (85 %) дорікають на велику кількість регулятивного законодавства, що не дозволяє фізично ознайомлюватися з ними та не сприяє належному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником (питання № 15 анкети) (додаток Д).

Отже, вище було наведено основні чинники, які, на наш погляд, приводять до утворення в медичного або фармацевтичного працівника комплексу сваволі та ілюзій.

Визначимо, яким чином виникає злочинний мотив, що спонукає до вчинення суспільно небезпечного діяння у медичного або фармацевтичного працівника. З точки зору О. М. Костенка, психологічне ставлення особи за злочинної необережності визначається «комплексом сваволі та ілюзій», який приводить свідомість людини в такий стан, коли вона позбавлена модусу обережності [284, с. 160-162]. Також на думку О. М. Костенка: «ставши соціальною істотою, людина при цьому залишається біологічною істотою. Біологічні властивості соціальної істоти утворюють те, що ми називаємо індивідуальністю людини. Ця індивідуальність відіграє певну роль у механізмі утворення й прояву сваволі людини: вона може або сприяти утворенню й прояву цієї сваволі, або, навпаки, не сприяти. Воля людини, що вчиняє злочин знаходиться у стані сваволі, а свідомість - у стані ілюзій» [430, с. 92]. У ході проведеного анкетування було виявлено, що особи, які вчиняли злочин, передбачений у ст. 140 КК (100 %), мали слабо виражений темперамент, високу тривожність, вразливість, нестриманість. Для особи медичного або фармацевтичного працівника характерне почуття провини і жалю, бажання щось змінити у своєму житті. Їм притаманний низький рівень спрямованості уваги на конкретні завдання, характерна слабка мотивація покращення свого стану впевненості (питання № 16 анкети) (додаток Д). Медичний або фармацевтичний працівник, що вчинив злочин, передбачений у ст. 140 КК, характеризується переважно високим рівнем інтелекту, однак він не має необхідних умінь, пов'язаних із розуміннями почуттів і емоцій хворого або пацієнта. Виявлена слабка нервова система, що виявляється страхами, нездатністю довго терпіти, швидко приймати рішення (100 %) (питання № 17 анкети) (додаток Д).

Основним уявленням про призначення професії медичного або фармацевтичного працівника серед респондентів була висока матеріальна винагорода (65,4 %) та престижність професії (30,1 %) (питання № 18 анкети) (додаток Д). Сукупність цих уявлень у медичного або фармацевтичного працівника формували в особи мотиви щодо отримання професії.

Проаналізовані у ході анкетування потреби медичних або фармацевтичних працівників, які вчинили злочин, передбачений у ст. 140 КК, дозволило виокремити такі їх групи: прагматичні потреби (зокрема, впевненість у високих заробітках), які визначають зацікавленість в отриманні матеріальних результатів від професійної взаємодії, а отже, відсутність потреб у наданні якісної підтримки для хворого або пацієнта (63,2 %); моральні потреби, які спрямовані на збереження життя та підтримки здоров'я хворого або пацієнта (36,8 %) (питання № 19 анкети) (додаток Д). До інтересів медичного або фармацевтичного працівника окремі науковці відносять, насамперед, отримання плати за надану допомогу [223, с. 16]. На думку опитаних медичних або фармацевтичних працівників, хворий чи пацієнт не оплативши допомогу, немає права її отримувати (100 %) (питання № 20 анкети) (додаток Д). Система ціннісних орієнтацій медичного або фармацевтичного працівника формується під час соціального становлення, вибіркового засвоєння норм поведінки у сфері охорони здоров'я. Результатом цього процесу є фіксація у свідомості медичного або фармацевтичного працівника сукупності уявлень про відносини з хворим або пацієнтом, що відіграють направляючу і контролюючу роль мотивації. Зокрема, за даними проведеного анкетування соціальні цінності у медичного або фармацевтичного працівника, що неналежно виконав професійні обов'язки, пов'язані з самореалізацією за рахунок хворого або пацієнта (31,5 %), отриманням гідної заробітної плати (29,8 %); забезпеченням житлом (19,5 %), г) прояв поваги оточуючих (19,2 %) (питання № 21 анкети) (додаток Д). Отже, на нашу думку, такі біологічні властивості як висока тривожність, нестриманість, відсутність терпіння, прагматичні потреби, що не мають внутрішнім спонуканням у наданні якісної та своєчасної медичної або фармацевтичної допомоги, полегшення фізичних й моральних страждань, вселення віри в успішність призначеного лікування, інтереси та цінності, які пов'язані виключно з самореалізацією за рахунок хворого або пацієнта є причиною утворення у свідомості медичного або фармацевтичного працівника, ілюзії щодо природних законів підтримки на належному рівні життя та здоров'я хворого або пацієнта.

На думку В. В. Лунєєва, мотиваційною сферою необережних злочинців є не антисуспільна спрямованість, а відсутність належної позитивної направленості на суворе виконання конкретних правил і норм [431, с. 486]. Тому і диспозиція ст. 140 КК визначається саме як «недбале або несумлінне ставлення до виконання професійних обов'язків». Тобто можна припустити, що основною рисою мотиву вчинення неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником є відсутність позитивної направленості на суворе виконання професійних обов'язків. При цьому на відсутність позитивної направленості на суворе виконання професійних обов'язків впливають прагматичні потреби, інтереси та цінності, що пов'язані виключно з самореалізацією за рахунок хворих або пацієнтів, які формуються під час соціального становлення медичного або фармацевтичного працівника. Результатом цього процесу є фіксація у свідомості відсутність належної позитивної направленості на суворе виконання професійних обов'язків, що є тією домінантною властивістю особистості медичного або фармацевтичного працівника, яка структурно організовує і підпорядковує всі інші риси та характеристики, утворює вісь свідомості і волі.

Окрім того, медичний або фармацевтичний працівник під впливом комплексу сваволі та ілюзій, сукупності біологічних властивостей, уявлень та потреб, інтересів і цінностей, відсутності позитивної направленості на суворе виконання обов'язків, переслідує ціль, яка полягає у реалізації бажання не виконувати чи неналежно виконувати професійні обов'язки, а також створює такий стан речей, який необхідний для задоволення інтересів та цінностей, що пов'язані виключно з самореалізацією за рахунок хворого або пацієнта.

Погодимося із О. О. Дубовик, що «у кожному конкретному випадку сама особистість приймає рішення про скоєння злочину» [432, с. 14-15]. Тобто кожний медичний або фармацевтичний працівник має змогу оцінювати свою діяльність і діяльність інших осіб, а відтак, приймати відповідні рішення.

Однією з важливих умов вчинення неналежного виконання професійних обов'язків є професійне «вигорання» медичного або фармацевтичного працівника. Зазначимо, що за професійним «вигоранням» стоять соціальні та психологічні явища, що пов'язані, зокрема, з постійними контактами з хворими або пацієнтами, високим рівнем відповідальності за свої дії. На думку деяких вчених: «лікарі, які мають синдром професійного вигорання, роблять велику кількість медичних помилок і надають пацієнтам неякісну медичну допомогу … синдром професійного вигорання негативно впливає на якість надання медичної допомоги [433, с. 41]. У ході проведеного анкетування було виявлено, що у лікарів та медичних сестер (чоловіки - 31,2 %, жінки 30,7 %) були сформовані фази професійного «вигорання» - 61,9 % (питання № 22 анкети) (додаток Д); а також серед провізорів та фармацевтів (чоловіки - 17,6 %, жінки 18,2 %) було 35,8 % осіб із сформованими фазами професійного «вигорання» (питання № 23 анкети) (додаток Д).

До причин розвитку синдрому професійного «вигорання» належать: стать, вид діяльності, стаж роботи, кількість чергувань, рівень особистісної тривожності, стосунки у колективі, рівень стресостійкості тощо [433, с. 41-42]. На підставі проведеного анкетування медичних працівників віком від 30 до 35 років, було встановлено, що розвиток професійного «вигорання» відбувається через переживання психотравмуючих обставин (56,7 %), що пояснюється невпевненістю у собі молодих медичних працівників (лікарів, медичних сестер) та зростанням згодом відповідальності при лікуванні й складності операцій. У віці від 35 до 50 років у лікарів та медичних сестер професійне «вигорання» відбувається через низьку заробітну плату, проблеми з відповідальністю (43,3 %) (питання № 24 анкети) (додаток Д). У фармацевтичних працівників, за даними анкетування, професійне «вигорання» відбувається, зокрема, через фактичне прирівнювання провізора та фармацевта до торговельних працівників, що формує негативне ставлення до «аптечного» працівника, принижує його в очах хворого або пацієнта та ображає професійну гідність (23,2 %); монотонний та механічний відпуск лікарських засобів (коли фармацевт не здійснює фармацевтичну опіку), що формує негативне усвідомлення своєї ролі у збереженні життя та здоров'я (30 %). Також було з'ясовано, що у фармацевтичних працівників (провізора та фармацевта) віком від 30 до 50 років професійне «вигорання» характеризуються невдоволенням реальністю, що не відповідає очікуванням (46,8 %) (питання № 25 анкети) (додаток Д). Отже, причинами розвитку синдрому професійного «вигорання» у медичних або фармацевтичних працівників належить низька заробітна плата, психотравмуючі обставини, проблеми з відповідальністю, невдоволення реальністю та інше. При цьому у чоловіків рівень професійного «вигорання» вищий, ніж у жінок. Можливо це пов'язано з тим, що у жінок вищий рівень робочої мотивації і ентузіазму. Найбільший рівень професійного «вигорання» проявляється у віці від 30-50 років. Вважаємо, що на це впливає низький рівень заробітної плати та великий обсяг роботи. Професійне «вигорання» притаманне лікарям, медичним сестрам, провізорам та фармацевтам, у зв'язку з постійною комунікацією з хворими або пацієнтами. Отже, професійному «вигоранню» піддаються чоловіки у віці 30-50 років, що перебувають на посаді лікаря, провізора та фармацевта.

На думку вчених, професійне «вигорання» проявлялися у вигляді поганого настрою, безсоння, почуття страху, тривоги, неприємних відчуттів в області серця, у підвищенні артеріального тиску, в головному болі, в загостренні хронічної патології, деформації стосунків з іншими людьми, зростанні негативізму, формуванні цинічності установок і почуттів щодо пацієнтів, членів їхньої родини [433, с. 44]. Медичний або фармацевтичний працівник може легко впадати у гнів, дратуватися і почувати себе розбитим, зосереджувати увагу на деталях і бути налаштованим надзвичайно негативно до усіх хворих або пацієнтів, що може призвести до байдужого ставлення до їх життя та здоров'я. Домінуючим компонентом професійного «вигорання» є прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних завдань. При цьому медичному або фармацевтичному працівнику можливо здається, ніби він поводиться належним чином, однак при наданні медичної або фармацевтичної допомоги фіксується емоційна черствість та байдужість. Професійне «вигорання» медичних або фармацевтичних працівників створює стереотип професійної поведінки, яке тягне за собою неналежне виконання професійних обов'язків, зокрема, медичний або фармацевтичний працівник не бажає спілкуватися з хворими або пацієнтами, інформувати їх про результати обстеження, діагноз, можливий прогноз, особливості лікування та дії лікарських засобів [433, с. 45-46]. На нашу думку, професійне «вигорання» медичного або фармацевтичного працівника через деформовану систему комунікацій з хворими або пацієнтами сприяє прояву комплексу сваволі і ілюзій.

Отже, вважаємо, що низька соціальна культура, недоліки у вихованні, неналежна підготовка у закладах освіти медичних або фармацевтичних працівників, недоліки у сфері сільської та сімейної медицини, негаразди у соціально-економічній сфері держави, організаційні недоліки, недоліки у діяльності правоохоронних органів, психологічні та правові недоліки є причинами неналежного виконання професійних обов'язків, а професійне «вигорання», що сприяє прояву комплексу сваволі і ілюзій є умовами неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником. Професійне «вигорання» медичного або фармацевтичного працівника призводить до байдужого ставлення до життя та здоров'я хворого або пацієнта, прагнення якомога менше часу витрачати на виконання професійних обов'язків.

Таким чином, у цьому підрозділі з урахуванням соціально-натуралістичного підходу через комплекс сваволі та ілюзій було проаналізовано причини та умови вчинення неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником.

Під причинами неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником необхідно розуміти все те, що приводить до утворення комплексу сваволі і ілюзій, а під умовами - все те, що сприяє прояву цього комплексу. Охарактеризовано механізм злочинної поведінки медичного або фармацевтичного працівника, який вчинив неналежне виконання професійних обов'язків.

3.2 Характеристика особи медичного або фармацевтичного працівника, який вчиняє неналежне виконання професійних обов'язків

Як зазначав В. М. Кудрявцев, особа правопорушника з його свідомістю і волею - це та головна ланка, яка зв'язує причину і наслідок вчиненого злочину. Діяльність особи не можна розглядати як просто реакцію на зовнішні фактори. Конкретна ситуація породжує вольовий акт не сам по собі, а лише у взаємодії з особистістю конкретної людини, переломлюючись через його інтереси, погляди, звички, особливості психіки та інші індивідуальні риси [434, с. 45-57]. На думку М. С. Тація, «характеристика особи злочинця, вивчення її властивостей та ознак дозволяє правильно визначити характер і ступінь суспільної небезпеки злочинного діяння, встановити причини конкретного злочину та злочинності в цілому, розробити науково обґрунтований прогноз та здійснити програмування профілактичних заходів» [435, с. 1008].

З точки зору З. А. Загиней, «однією з новацій у кримінології є вивчення особистості злочинця шляхом побудови його кримінологічного портрета, що розкриває особливості особистості злочинця [436, с. 52-53]. На думку вчених, кримінологічний портрет злочинця - описовий процес створення штучного образу конкретної людини із застосуванням соціологічних, психологічних, кримінологічних прийомів та способів для встановлення об'єктивних індивідуальних рис злочинця, який досліджується з метою розроблення конкретних індивідуальних, групових або загальносоціальних профілактичних заходів [437, с. 1430].

Насамперед, звернемо увагу на те, що у наукових джерелах можна зустріти два терміни: «особа злочинця» та «особистість злочинця». На думку Ю. В. Александрова, А. П. Закалюка, І. М. Даньшина, В. В. Голіни, М. Ю. Валуйської особистість злочинця - це сукупність соціально-типових ознак, які сформувалися у процесі неблагополучного соціального розвитку особи, відрізняються своєю суспільною неприйнятністю та крайньою формою останньої - суспільною небезпечністю, обумовлюють криміногенну мотивацію та кримінальну активність особи, безпосередньо спричиняють вчинення злочину» [391, с. 339; 434, с. 77; 438, с. 85, 94; 439, с. 37]. На думку А. П. Закалюка, особистість злочинця - це сукупність соціальний якостей особи, а остання - це образ «обличчя» людини, яким вона постає у суспільних відносинах [391, с. 253]. При тому, що «у реальному житті злочинець постає не як особистість, а як особа з усіма її характеристиками, проявами, індивідуальними властивостями і вадами [391, с. 253].

Кримінологічний портрет цього виду злочинця буде розроблено на підставі аналізу офіційної судової статистики про кількісний та якісний склад засуджених протягом 2004-2017 роках [440]. Такий аналіз надасть можливість дійти об'єктивних результатів дослідження та виокремити змінні характеристики ознак особи злочинця.

Кількість осіб, які засуджувалися протягом періоду, що аналізується, за вчинення неналежного виконання професійних обов'язків щороку поступово зменшувалася (за винятком 2009 р., 2010 р.). Так, за даними судової статистики у 2004 р. - 2017 р. засуджено лише 100 осіб (у 2004 р. - 7 осіб, у 2005 р. - 6 осіб, у 2006 р. - 7 осіб, у 2007 р. - 4 осіб, у 2008 р. - 7 осіб, у 2009 р. - 10 осіб, у 2010 р. - 8 осіб, у 2011 р. - 8 осіб, у 2012 р. - 6 осіб, у 2013 р. - 4 особи, у 2014 р. - 17 осіб, у 2015 р. - 7 осіб, у 2016 р. - 5 осіб, у 2017 р. - 4 особи) [458]. У більшості випадків (98,2%) обставин, що пом'якшують покарання судом не встановлено. У деяких вивчених постановах та ухвалах за ст. 140 КК (1,8 %) міститься вказівка на обставину, що пом'якшують покарння як позитивна характеристика за місцем роботи, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.

Питома вага серед засуджених за вчинення неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником протягом чотирнадцяти років незросла та має тенденцією до зменшення (крім 2009 р., 2014 р.). Так, у 2004 р. питома вага становила 7 %, у 2005 р. - 6 %, у 2006 р. - 7 %, у 2007 р. - 4 %, у 2008 р. - 7 %, у 2009 р. - 10 % , у 2010 р. - 8 %, у 2011 р. - 8 % , у 2012 р. - 6 %, у 2013 р. - 4 %, у 2014 р. - 17 %, у 2015 р. - 7 %, у 2016 р. - 5 %, у 2017 р. - 4 %. Це однозначно сприяє всеохоплюючій безкарності, яка відверто провокує чи навіть стимулює медичних або фармацевтичних працівників до вчинення неналежного виконання професійних обов'язків. У вивчених вироках, постановах та ухвалах, постановлених по ст. 140 КК, великим є відсоток осіб (71 %), яких було звільнено від покарання: з випробуванням 63,7 %, у результаті амністії - 57,7 %, з інших підстав - 31 % засуджених (додаток Б). Тобто потерпілі від неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником залишаються без захисту. Тому, можна однозначно констатувати, що українському суспільству не гарантується захист життя, здоров'я та гідності під час виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником.

У кримінологічній літературі визначено основні групи ознак особи, встановлення яких дозволить визначити характерні риси особи злочинця та сформувати за усередненими показниками його кримінологічний портрет. Наприклад, І. М. Даньшин виокремлює соціально-демографічні ознаки, особистісно-рольові властивості, соціально-психологічні якості, а також риси моральної і правової свідомості [441, с. 37-39]. А. П. Закалюк зазначає, що у структурі особи злочинця наявні дев'ять блоків (груп) ознак, зокрема, ознаки формування, соціалізації особи; ознаки соціального статусу та соціальних ролей; безпосередні ознаки спрямованості (соціальна характеристика особистості злочинця; демографічні ознаки, які мають соціальне і психологічне походження; психофізіологічні ознаки, у тому числі генетичного походження; показники фізичного стану здоров'я; показники психічного стану здоров'я; індивідуальні психологічні риси (біосоціальні ознаки особистості злочинця); ознаки, пов'язані із вчиненням особою злочину [391, с. 257-262]. О. Є. Михайлов наголошує на таких підсистемах: соціально-демографічна (стать, вік, освіта, соціальна належність, матеріальне становище, громадянство, психічне здоров'я); соціально-рольова (функціональна), до якої належить сукупність видів діяльності осіб у системі суспільних відносин як громадянина, члена трудового колективу, сім'янина тощо; морально-психологічній, яка відображає ставлення особистості до соціальних цінностей і виконуваних соціальних функцій [442, с. 100]. На нашу думку, характеристика особи має здійснюватися за трьома групами ознаки, які характеризують її соціально-демографічні, кримінально-правові та морально-психологічні особливості.

До соціально-демографічних ознак особи злочинця у кримінологічній науці відносяться зазвичай громадянство, стать, вік, освіта, професія, сімейне становище [441, с. 37-39].

Громадянство. За даними судової статистики, упродовж 2004-2017 рр. злочин, передбачений у ст. 140 КК, вчиняли виключно громадяни України [440]. На нашу думку, це пов'язано з невеликою кількістю іноземців, що отримали медичну освіту та залишилися працювати в Україні (при цьому безкоштовна медична освіта гарантована тим іноземцям, що проживають в Україні на постійній основі (у кого є посвідка на постійне проживання). Для інших іноземців медична освіта отримується на платній основі).

Стать. За даними судової статистики упродовж 2004-2017 рр неналежне виконання професійних обов'язків здебільшого вчиняли медичні або фармацевтичні працівники чоловічої статі (70 % у загальній кількості засуджених осіб за ст. 140 КК). Це насамперед пов'язано з тим, що жінки є більш життєстійкими і менше піддаються впливові екстремальних факторів та психологічному вигоранню. При цьому жінці більшою мірою властиві доброта, чуйність, палке прагнення завжди допомогти.

Вік. Протягом періоду, що аналізувався, найбільш криміногенно активною була група осіб у віці 30-50 років (45 %). Значна питома вага припадає на вікову групу від 50 до 65 років (37 %). Найменша кількість засуджених осіб за ст. 140 КК становлять такі вікові групи: особи від 65 років і вище (10 %), від 25 до 30 років (8 %), від 18 до 25 років (1 %). Вважаємо, що висока криміногенна активність осіб у віці від 30 до 50 років пов'язується з особливостями професійного «вигорання» медичного або фармацевтичного працівника. Особам, які досягли 50-65 років, властиво обдумане вчинення будь-яких діянь, наявність великого досвіду, кваліфікації, зв'язків з середовищем інших медичних або фармацевтичних працівників. Результати проведеного анкетування показують, що у зв'язку з тим, що медичний або фармацевтичний працівник використовує залишений відрізок життєвого шляху для того, щоб встигнути наверстати те, чого ще було втрачено (100 %). Тому він вчиняє необґрунтовані ризиковані діяння, що зумовлюють вчинення неналежного виконання своїх професійних обов'язків (питання № 26) (додаток Д).

Освіта. Найбільшу питому вагу серед засуджених за вчинення злочину, передбаченого у ст. 140 КК, становлять особи із повною освітою (98,9 %). Ті засуджені, які працювали, за спеціалізацією розподілилися так: лікарі, фармацевти (97,5 %), інші службовці (1,4 %) [440]. За даними проведеного анкетування неналежне виконання професійних обов'язків вчиняють акушер-гінекологи (33,53 %), анестезіологи (27,65 %), лікарі-хурурги (15,89 %), інфекціоністи (5,89 %), завідуючі акушерським відділенням (3,53 %), завідуючі стоматологічним відділенням (3,11 %), завідуючі акушерським пунктом (2,8 %), фельдшери (2,5 %) (питання № 27) (додаток Д).

Зауважимо, що у вивчених вироках, постановах та ухвалах за ст. 140 КК, великим є відсоток лікарів (92,2 %) (додаток Б). Отже, типова ознака осіб, засуджених за неналежне виконання професійних обов'язків, полягає у тому, що вони працювали і мали повну освіту [154, с. 323].

Сімейний стан. За даними проведеного анкетування до неналежного виконання професійних обов'язків більш схильні неодружені або розлучені особи, зокрема, за повідомленям респондентів перебували у шлюбі - 38,8 %, не перебували у шлюбі або були розлучені - 61,2 % (питання № 28 анкети) (додаток Д), у яких формуються такі негативні риси як нерішучість (25,8 %), слабкість і боягузтво (33,2 %); підвищується рівень нейротизму (дратівливість, образливість, зухвалість) (23,7 %); знижується вольова активність щодо піклування за хворим (17,3 %) (питання № 29 анкети) (додаток Д).

Отже, аналіз соціально-демографічної частини кримінологічного портрету особи, засудженої за злочин, що передбачений ст. 140 КК дозволяє припустити, що це особа чоловічої статі (70 %), громадянин України (100 %), віком 30-50 р. (45 %), яка має повну освіту (98,9 %), з яких переважна більшість працездатна, неодружена або розлучена.

Важливе значення для конструювання кримінологічного портрету особи, яка вчинила неналежне виконання професійних обов'язків має характеристика морально-психологічних особливостей [441, с. 37-39]. У вивчених вироках, постановах та ухвалах, постановлених по ст. 140 КК, приблизно 44,6 % медичних працівників позитивно характеризувалися (додаток Б). Однак за результатами проведеного нами анкетування опитані висловилися з приводу того, які, на їх думку, психологічні особливості характерні для осіб, які вчинили неналежне виконання професійних обов'язків. До них було віднесено такі психологічні особливості таких осіб: байдуже ставлення до пацієнта (33,5 %), ігнорування професійних обов'язків (27,8 %), недотримання професійних вимог (25,9 %), невитриманість (10,8%), психологічна неврівноваженість (2 %) (питання анкети № 30) (додаток Д).

На думку О. М. Костенко, «…кримінальна поведінка - це прояв певних властивостей «соціальної особистості», тобто властивостей її волі і свідомості, що надають поведінці кримінальний характер. … «соціальну особистість», що має такі властивості волі і свідомості, які можуть надавати поведінці людини характер соціальної патології, слід називати «соціопатичною особистістю» [396, с. 10]. О. М. Костенко робить висновок, що «відповідно до принципу соціального натуралізму соціопатія особистості - це неузгодженість волі і свідомості людини з природними законами соціального життя людей. А «соціопатична особистість» - це «особистість з комплексом сваволі і ілюзій». Цей комплекс є загальним «зародком» для всіх проявів соціальної патології, тільки однією з яких і є злочинність» [396, с. 12]. Отже, можна припустити, що медичний або фармацевтичний працівник, який вчинив неналежне виконання професійних обов'язків, це соціопатична особа з комплексом сваволі та ілюзій, для якої є характерною негативна морально-психологічна спрямованість.

Кримінально-правові ознаки - це «…ознаки, які належать до вчиненого злочину … мають і кримінально-правове, і кримінологічне значення. Їх виявлення й аналіз дають можливість всебічно міркувати про вчинений злочин і особу злочинця» [441, с. 40]. До таких ознак кримінологи відносять наявності судимості (судимостей), їх кількості, групового або одноособового вчинення злочинів, види співучасті [442, c. 36].

З огляду на аналіз статистичних даних за неналежне виконання професійних обов'язків притягалися медичні або фармацевтичні працівники раніше не судимі у вчиненні злочину, передбаченого у ст. 140 КК. Також за аналізований період не було випадків засудження особи за вчинення злочину, передбаченого у ст. 140 КК у складі групи осіб. Ураховуючи викладене вище, медичний або фармацевтичний працівник вчинив неналежне виконання професійних обов'язків вперше.

Отже, поєднавши соціально-демографічні, морально-психологічні та кримінально-правові групи, можна побудувати такий кримінологічний портрет особи злочинця, який вчинив неналежне виконання професійних обов'язків: це соціопатична особа (чоловік) з комплексом сваволі та ілюзій, для якої є характерною негативна морально-психологічна спрямованість, має громадянство України, віком 30-50 років, з повною освітою, працездатна, неодружена або розлучена і вчинила злочин вперше.

3.3 Заходи протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником

У кримінології для визначення діяльності держави із впливу на злочинність, вжиття заходів для її зменшення використовуються такі поняття як «попередження», «профілактика», «боротьба», «контроль», «протидія», «війна», «запобігання», «припинення» та інші [443, с. 36-38]. Не вдаючись до дискусій щодо таких термінологічних пропозицій, зазначимо, що найбільш уживаними є поняття «запобігання» та «протидія». На думку А. П. Закалюка термін «протидія» може бути використаний для відтворення загального впливу на злочинність, але він лише однобічно («супротив») відображає останній і не містить однозначного відображення поняття запобігання злочинності, тобто не може вживатися як такий, що за сутністю тотожний поняттю «запобігання», навіть коли він вживається у широкому значенні. При тому, що термін запобігання злочинності - це різновид суспільної соціально-профілактичної діяльності, функціональний зміст та мета якої полягає у перешкоджанні дії детермінантів злочинності та її проявів, передусім причин і умов останніх через обмеження, нейтралізацію, а за можливості - усунення їхньої дії [391, с. 321, 333]. З точки зору О. М. Ігнатова, поняття «протидія злочинності» містить два аспекти: кримінально-правовий (діяльність органів кримінальної юстиції з виявлення й розслідування злочинів, притягнення їх до відповідальності, судовий розгляд, призначення покарань) і кримінологічний (діяльність правоохоронних й інших органів із виявлення існуючих детермінант злочинності, усунення, ослаблення, нейтралізації, а також запобігання виникненню нових) [444, с. 468].

Під запобіганням злочинності вчені зазвичай розуміють напрям спеціально-кримінологічного попередження, що складається із сукупності заходів, спрямованих на окремі групи та конкретних осіб, які виношують злочинні наміри, замислюють вчинення злочинів і позитивно сприймають злочинний спосіб життя, з метою дискредитування злочинної поведінки, відмови від злочинної мотивації та наміру, або продовження злочинної діяльності [445, с. 20]. На думку А. Ф. Зелінського, запобігання - це система заходів, які використовує суспільство для того, щоб стримувати зростання злочинності, а також по можливості знизити її реальний рівень шляхом усунення та нейтралізації причин, які їй сприяють (тобто профілактики), та через відвернення та припинення конкретних злочинів [446, с. 140]. О. М. Джужа зазначає, що з практичного погляду запобігання злочинності можна поділити на профілактику й припинення злочинів [447, с. 163].

Вважаємо, що зазначені вище поняття мають загальну змістовну основу, що полягає у недопущенні якогось явища, однак пошук єдиного концептуального розуміння відповідних понять та їх співвідношення може бути нескінченним. Як справедливо вказувала В. В. Голіна, щоб уникнути зайвих дискусій та нагромадження термінологічної ієрархії, кримінологи (учені й практики) повинні домовитися про зміст понять [448, с. 5]. Приєднуємося до думок тих науковців, які вважають, що антикримінальні зусилля суспільства та держави необхідно визначати поняттям «протидія злочинності». Як справедливо зазначають О. М. Бандурка та О. М. Литвинов, протидія злочинності - це особливий інтегрований, багаторівневий об'єкт соціального управління, який складає різноманітну за формами діяльність відповідних суб'єктів (державних, недержавних органів та установ, громадських формувань та окремих громадян), що взаємодіють у вигляді системи різнорідних заходів, спрямованих на пошук способів, засобів та інших можливостей ефективного впливу на злочинність із метою зниження інтенсивності процесів детермінації злочинності на всіх рівнях, нейтралізації дії її причин та умов для обмеження кількості злочинних проявів до соціально толерантного рівня [443, с. 44-45].

На думку А. П. Закалюка суб'єктами протидії є: а) органи державної влади та управління, органи місцевого самоврядування; б) міністерство внутрішніх справ України, служба безпеки України, прокуратура, суд, спеціалізовані громадські організації; в) заклади освіти, культури, охорони здоров'я, соціальної допомоги, адміністрація підприємств, установ, організацій тощо [391, с. 333, 335].

Традиційно у системі протидії злочинності вчені виокремлюють загальносоціальні, спеціально-кримінологічні та індивідуальні засоби протидії. З метою аналізу протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником вважаємо за доцільне дослідити такі заходи на зазначених трьох рівнях.

Загальносоціальна протидія злочинності спрямована на вирішення таких завдань, як стабілізація економіки, удосконалення соціальної сфери тощо, тобто створюються необхідні передумови для усунення й ослаблення факторів детермінації злочинності [449, c. 13-14]. Важлива відмінність загальносоціальної протидії від спеціально-кримінологічної полягає в тому, що загальносоціальні заходи здійснюються в більш широкому напрямі, при цьому впливаючи, у першу чергу, не на саму злочинність, а на її передумови [450, c. 161]. Доцільно звернути увагу на твердження О. М. Костенка про те, що діяльність державних органів, уповноважених протидіяти злочинності, має бути спрямована на активне виявлення злочинних проявів у всіх сферах суспільного життя шляхом застосування для цього не лише інструментів, передбачених нормами кримінально-процесуального законодавства, а й інструментів, що є в арсеналі сучасних соціальних технологій [451].

До заходів загальносоціальної протидії неналежному виконанню професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником варто віднести наступні.

Здійснення належного фінансування сфери охорони здоров'я [452, с. 421]. Розподіл коштів між ЗОЗ, на нашу думку, повинен залежати від поліпшення продуктивності надання медичної і фармацевтичної допомоги (кількості хворих або пацієнтів, що вилікувалися, за вдалу операцію, кількісті та якості проведеної профілактики та інше), тобто створювати мотивацію на якісне надання медичної або фармацевтичної допомоги. Окрім того, важливо передбачати доплати медичним працівникам за роботу у ЗОЗ, розташованих у сільській місцевості та селищах міського типу [453, с. 8]. Це додатково сприятиме належному наданню медичної допомоги хворим або пацієнтам. Також належне фінансування сфери охорони здоров'я має підвищити престиж медичної або фармацевтичної професії, що дозволить зменшити вчинення неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником.

Спрямовування фінансових ресурсів на попередження захворювань (профілактику захворювань, збереження здоров'я). Зокрема, у Японії має місце як невелика кількість медичних працівників, так і невелика кількість захворювань та найбільша тривалість життя у світі. Це обумовлено вжиттям у цій країні широких заходів запобігання виникненню захворювань у населення [454]. Для впровадження моделі профілактики здоров'я потрібно надати українському суспільству достойну заробітну плату, адже українці, що не бачать перспективи на завтрашній день, не матимуть бажання проведення профілактичних оглядів чи звернення до медичного працівника за найменших проявів захворювань.

Окрім того, як було зазначено у підрозділі 3.1 дисертації, першою причиною вчинення неналежного вчинення професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником є низька соціальна культура. Підвищити її, а отже вплинути на неї можна соціальними заходами. Як точно зазначав О. М. Костенко, що «корупції краще запобігти, ніж карати за неї! Єдиний засіб подолати корупцію в Україні - це підрубати її корінь, тобто здійснити такі реформи, внаслідок яких жити і працювати чесно буде вигідним!!! А не зводити все до поліцейських засобів, які можуть перетворитися на інструмент для зловживань у політичній боротьбі... Не підрубавши кореня корупції і зосередившись лише на поліцейських засобах і не помітимо як скотимся до «поліцейської держави» [455]. На думку О. Ю. Бусол: «Феномен культури належить до центральних, фундаментальних понять філософії, тому що, будучи неповторним за своєю складністю соціальним явищем, вона пов'язана з найважливішими соціальними процесами» [399, с. 293]. На нашу думку, МОЗ повинно розробити програми з основ формування професійної культури під час підготовки студентів медичних закладах освіти, так і безпосередньо для працюючих медичних або фармацевтичних працівників. Зокрема, у програмах має наголошуватися, що медичний або фармацевтичний працівник має надавати висококваліфіковану медичну або фармацевтичну допомогу хворим або пацієнтам, виконуючи при цьому свою професійну діяльність на демократичних і гуманістичних засадах. Важливим є посилення уваги на моральному ставленні до хворого або пацієнта, сумлінному виконанні професійних обов'язків, формуванні позитивної направленості на суворе виконання професійних обов'язків, самовдосконаленні, бажанні безперервного підвищення кваліфікації. Ураховуючи збільшення кількості неналежного виконання професійних обов'язків медичним або фармацевтичним працівником, вважаємо, що у відповідній програмі мають бути відображені конкретні заходи, спрямовані на протидію цьому злочину, що будуть наводитися нижче.