Кримінальна відповідальність за фальсифікацію доказів

Слід відмітити, що поняття «фальсифікація» не є новелою чинного КК та міститься у назвах ст. 158 («…фальсифікація виборчих документів…»), ст. 220-2 («Фальсифікація фінансових документів та звітності…» і ст. 321-1 («Фальсифікація лікарських засобів…»). Відповідно до диспозицій ст.ст. 158, 220-2 КК фальсифікація відповідних документів, на думку законодавця, включає: підроблення, незаконне виготовлення, використання або включення до них завідомо недостовірних відомостей. Як альтернативне діяння - фальсифікація результатів клінічних випробувань лікарських засобів передбачено у диспозиції ст. 321-2 КК («Порушення встановленого порядку доклінічного вивчення, клінічних випробувань і державної реєстрації лікарських засобів»). Отже, наведені у ст.ст. 158, 220-2 КК окремі діяння охоплюються цим терміном з огляду на його етимологічне значення [79].

Приймаючи рішення щодо встановлення окремої кримінальної відповідальності за фальсифікацію доказів, нами ураховано, що: 1) діяння, пов'язані із фальсифікацією будь-яких доказів, незалежно від форми судочинства, посягають на однаковий визначений нами у підрозділі 2.1. безпосередній, видовий та родовий об'єкт злочинів проти правосуддя та характеризуються підвищеною суспільною небезпечністю; 2) обов'язковою їх ознакою виступає предмет злочину - процесуально визначені докази будь-якої форми судочинства та є рівними за юридичним значенням при їх оцінці; 3) за характером та змістом діяння - протиправні дії із доказами у справах різних форм юрисдикції є однаковими та вчиняються лише шляхом активної дії; 4) суб'єкт фальсифікації будь-яких доказів у кримінальному провадженні та цивільному, адміністративному чи господарському судочинстві - спеціальний, 5) незаконні дії із доказами вчиняються тільки з прямим умислом.

Із наведеного випливає, що у диспозиції нової статті, крім діяння, форми судочинства, предмета та суб'єкта злочину, мають бути передбачені ще й такі кваліфікуючі ознаки: 1) фальсифікація доказів у кримінальному провадженні щодо тяжкого або особливо тяжкого злочину, оскільки специфіка цього провадження відрізняється від інших форм судочинства, зокрема за ступенем заподіяної шкоди; 2) спричинення тяжких наслідків, адже, такі наслідки можуть настати не лише у кримінальному провадженні. Зокрема, йдеться про матеріальну та моральну шкоду, а саме порушення права власності, у тому числі інтелектуальної, що у двісті п'ятдесят разів перевищує неоподаткований мінімум громадян; посягання на товарний знак, виробничу марку або фірмове найменування; залишення без житла або засобів до існування, виведення з ладу споруд, техніки; припинення роботи підприємств; моральні переживання у зв'язку із втратою здоров'я; душевні страждання, що стали наслідком пошкодження чи знищення майна тощо. У зв'язку з цим, у майбутній статті слід диференціювати кримінальну відповідальність за протиправні маніпуляції із доказами в залежності від форми судочинства та суб'єкта злочину, передбачивши окремі її частини.

Визначаючи номер цієї статті, ми будемо керуватися встановленим вище місцем суспільно небезпечних діянь, пов'язаних із фальсифікацією доказів, зокрема серед групи злочинів проти правосуддя, якими забезпечується одержання достовірних доказів та істинних висновків, передбачених, зокрема ст.ст. 373, 384, 386 КК У відповідності до вимог нормотворчої техніки нова стаття цього Кодексу розміщується за статтею, яка встановлює відповідальність за однорідні злочини, отже, ми пропонуємо її номер визначити 384-1. Авторська редакція вказаної статті, що складається із трьох частин, буде запропонована у висновках до дисертації.

Диспозиція ч. 1 цієї статті є бланкетною, оскільки вимагає звернення до процесуальних законодавств кримінальної, цивільної, адміністративної і господарської форм судочинства та інших нормативних актів щодо визначення джерел доказу (засобів встановлення), та не передбачає настання суспільно небезпечних наслідків. Тому, за своєю конструкцією вказаний злочин є формальним та вважається закінченим з моменту вчинення будь-якої активної дії, що охоплюється поняттям «фальсифікація доказів» та спрямована на спотворення змісту або форми доказу.

Серед юристів відсутня одностайна позиція щодо моменту закінчення діянь, пов'язаних із протиправними маніпуляціями із доказами. Так, на думку Ю. В. Будаєвої, такі діяння слід вважати закінченими після винесення постанови слідчого чи ухвали суду про долучення сфальсифікованого доказу до матеріалів кримінального провадження або підписання слідчим, учасником слідчої дії, суддею підроблених слідчих і судових дій. Також моментом закінчення фальсифікації доказів є навіть внесення часткових змін шляхом підчисток, виправлень у справжній документ [18, с. 96; 148, с. 164]. А. І. Чучаєв вважає, що мову про закінчення діяння, пов'язаного із фальсифікацією доказів, потрібно вести в залежності від особи, яка його вчинила. Якщо слідчий, то з моменту вчинення дії, якщо захисник - після пред'явлення доказу органам досудового розслідування чи суду [147, с. 697; 148, с. 164]. Вважаємо, що позиції цих науковців є правильними, але потребують уточнення та узагальнення.

На наш погляд, момент закінчення цього злочину залежить, насамперед від спеціального суб'єкта протиправних дій із доказами, обстановки, стадії та форми судочинства.

Отже, ми пропонуємо фальсифікацію доказів вважати закінченою з моменту: 1) вчинення працівником правоохоронного органу або суддею діяння, що охоплюється поняттям «фальсифікація доказів», незалежно від використання сфальсифікованих доказів у судовому процесі; 2) подання до суду захисником у кримінальному провадженні та учасниками процесу, представниками в інших формах судочинства завідомо спотвореного доказу; 3) вчинення суб'єктом фальсифікації протиправних маніпуляцій із доказами, які вже долучені до матеріалів справи чи провадження.

У зв'язку із доповненням Розділу XVIII «Злочини проти правосуддя» КК статтею 384-1 «Фальсифікація доказів» слід внести зміни до назви та диспозиції ч. 1 ст.384 цього Кодексу, а також виключити кваліфікуючі ознаки - «штучне створення доказів обвинувачення або інша фальсифікація», «штучне створення доказів обвинувачення» та «штучне створення доказів обвинувачення чи захисту», що передбачені відповідно у його ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384.

1. Обґрунтовано, що дії, пов'язані із фальсифікацією доказів, незалежно від форми судочинства характеризуються підвищеною суспільною небезпечністю, оскільки: 1) посягають одночасно на декілька об'єктів кримінально-правової охорони - сферу правосуддя як окрему гілку державної влади, одним із головних завдань якої є забезпечення нормальних умов існування суспільства; конституційні права і свободи людини й громадянина, власність, інтереси держави, фізичних і юридичних осіб; сплату обов'язкових платежів до бюджету і відшкодування стягувачу майнових втрат; 2) вчиняють спеціальні суб'єкти особи, на яких покладені обов'язки у сприянні здійсненню законного правосуддя та встановленню істини у справі (провадженні).

2. Зроблено висновок, що встановлення кримінальної відповідальності за діяння, що пов'язані із фальсифікацією доказів, включаючи підміну та штучне створення доказів у цивільному, адміністративному судочинстві, вчинених учасниками процесу, представниками та захисником у кримінальному провадженні, крім суспільної небезпеки, відповідає таким підставам криміналізації, як: 1) економія кримінальної репресії; 2) відносна поширеність; 3) конституційна адекватність; 4) наявність міжнародно-правових зобов'язань.

3. Діяння, які сформульовані у диспозиції ч. 1 ст. 384 КК та спрямовані на спотворення змісту доказу й підроблення його форми, за об'єктивною стороною і суб'єктом є різними, що слугує підставою для їх розмежування в окремі склади злочинів. Для приведення конструкції цієї норми у відповідність до теорії кримінально-правової науки запропоновано нову редакцію ч. 1 ст. 384 КК.

4. З огляду на те, що протиправні дії із доказами незалежно від форми судочинства, включаючи ті, які кваліфікуються за ст.ст. 364-366 КК, посягають на родовий об'єкт злочину - сферу правосуддя, встановлення кримінальної відповідальності за підміну або штучне створення доказів у цивільному, адміністративному та господарському судочинстві, а також вчинення учасниками процесу, представниками у цих формах судочинства та захисником у кримінальному провадженні фальсифікації доказів має відбуватися у межах Розділу XVIII «Злочини проти правосуддя».

5. Ураховуючи теоретичні положення науки кримінального права та зважаючи на досвід зарубіжного кримінального законодавства, наведено додаткові аргументи щодо удосконалення КК України у сфері протидії протиправним маніпуляціям із доказами шляхом доповнення Розділу XVIII «Злочини проти правосуддя» спеціальною статтею 384-1 «Фальсифікація доказів», що надасть можливість зосередити у її межах норми, якими встановлюється відповідальність за незаконні дії із процесуально визначеними доказами незалежно від форми судочинства, вчиненні спеціальним суб'єктом злочину, у тому числі ті, що не є кримінально караними.

6. Визначено момент закінчення фальсифікації доказів, який залежить від суб'єкта злочину, обстановки, стадії та форми судочинства. Запропоновано фальсифікацію доказів вважати закінченою з моменту: 1) вчинення працівником правоохоронного органу або суддею діяння, що охоплюється поняттям «фальсифікація доказів», незалежно від використання сфальсифікованих доказів у судовому процесі; 2) подання до суду захисником у кримінальному провадженні та учасниками процесу, представниками в інших формах судочинства завідомо спотвореного доказу; 3) вчинення суб'єктом фальсифікації протиправних маніпуляцій із доказами, які вже долучені до матеріалів справи чи провадження.

7. У зв'язку із доповненням Розділу XVIII «Злочини проти правосуддя» КК статті 384-1 «Фальсифікація доказів» запропоновано виключити у ч. 2 ст. 372, ч. 2 ст. 383, ч. 2 ст. 384 КК такі кваліфікуючі ознаки, як «штучне створення доказів обвинувачення або інша фальсифікація», «штучне створення доказів обвинувачення» та «штучне створення доказів обвинувачення чи захисту», що є суспільно небезпечними діяннями, які посягають на об'єкти кримінально-правової охорони сфери правосуддя та підлягають окремої кваліфікації.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано нове вирішення наукової проблеми щодо встановлення кримінальної відповідальності за фальсифікацію доказів незалежно від форми судочинства. За результатами цього дослідження сформульовано висновки та пропозиції, спрямовані на удосконалення законодавства у сфері протидії протиправним діям із доказами, які полягають у наступному.

1. Визначено поняття «фальсифікація доказів» незалежно від форми судочинства, яке охоплює такі дії, спрямовані на спотворення доказів, як: 1) підроблення; 2) підміна; 3) штучне створення доказів (схиляння до давання завідомо неправдивих показань; підкидання предметів або документів; створення обстановки вчинення неіснуючого злочину; імітація або знищення слідів злочину; виготовлення несправжніх предметів чи документів тощо).

2. На підставі аналізу становлення вітчизняного кримінального законодавства та КК зарубіжних держав визначено основні підходи до законодавчої регламентації у сфері протидії фальсифікації доказів, спрямовані на удосконалення КК України. Зокрема, наявність окремої статті, якою передбачено відповідальність за протиправні дії із доказами у різних формах судочинства (Австрія, Білорусь, Грузія, Латвія, Казахстан, Молдова, Німеччина); об'єднання у межах одного розділу КК норми, якими заборонено вчиняти діяння у сфері фальсифікації доказів (Польща, Швеція, Франція); вказівка на спеціального суб'єкта таких дій (Франція, Іспанія, Австрія, Данія, Норвегія, Грузія, Казахстан, Молдова, Білорусь); критерієм диференціації притягнення до кримінальної відповідальності за фальсифікацію доказів є форма судочинства та суб'єкт злочину (Грузія, Молдова, Казахстан, Білорусь).

3. Діяння, пов'язані із фальсифікацією доказів незалежно від форми судочинства, включаючи ті, що кваліфікуються за ст.ст. 364-366 КК України, посягають на об'єкт злочинів проти правосуддя, який характеризується чотириступеневим поділом «по вертикалі» на загальний, родовий, видовий (груповий) та безпосередній. Запропоновано вважати родовим об'єктом цих злочинів охоронюваний нормами КК України порядок суспільних відносин у сфері здійснення правосуддя, що включає також діяльність органів та осіб, покликаних сприяти його законному відправленню.

4. За ознакою родового об'єкту злочину як критерій побудови Особливої частини КК обґрунтовано, що норми, якими передбачена відповідальність за протиправні дії із доказами у кримінальному провадженні та цивільних, адміністративних чи господарських справах, повинні бути об'єднанні у Розділі XVIII «Злочини проти правосуддя» цього Кодексу серед групи злочинів, що перешкоджають отриманню достовірних доказів та істинних висновків у справі чи провадженні, а також постановленню правосудного судового рішення.

5. Предметом як обов'язковою ознакою об'єкта аналізованих злочину є процесуально визначені докази, що являють собою діалектичну єдність змісту та форми та яким притаманні необхідні ознаки - фізична, соціальна й юридична. Відсутність чинників, що характеризують юридичну ознаку предмета злочину, не визначають речові докази у кримінальному провадженні як обов'язкову складову об'єкта злочинів, передбачених ст.ст. 364, 365 КК України, крім документів з ознаками речових доказів, вказаних у ч. 1 ст. 98 КПК України.

6. Дослідженням об'єктивних ознак злочинів, які кваліфікуються за ст.ст. 364-366, 373, 384, 386 КК України, установлено, що не передбачено відповідальності за підміну та штучне створення доказів у цивільному, адміністративному та господарському судочинстві. Фальсифікація доказів у вказаних формах судочинства, так само як у кримінальному провадженні, посягає на об'єкт злочинів проти правосуддя та завдає йому шкоду.

7. З об'єктивної сторони фальсифікацію доказів слід вважати закінченою з моменту вчинення суспільно небезпечного діяння у формі активної поведінки (дії) суб'єкта злочину, що спрямована на спотворення фактичних даних чи їх процесуальних джерел (засобів встановлення). За конструкцією протиправні дії із доказами є злочинами із формальним складом.

8. Визначено додаткові й обмежувальні ознаки, які характеризують учасників цивільної, адміністративної і господарської справи та представників, а також захисника у кримінальному провадженні, як спеціального суб'єкта фальсифікації доказів. Запропоновано включити суддю до такого спеціального суб'єкта та встановити щодо нього більш суворий вид і розмір покарання порівняно з іншими спеціальними суб'єктами протиправних дій із доказами.

9. Фальсифікація доказів, зважаючи на спрямованість суспільно небезпечних діянь і конструкцію відповідних складів злочинів, вчиняється лише з прямим умислом, за якого суб'єкт злочину усвідомлює суспільно небезпечний характер своєї дії, спрямованої проти сфери правосуддя, включаючи ті, що кваліфікуються за ст.ст. 364-366 КК України, та передбачає його суспільно небезпечні наслідки й бажає їх настання. Мотив та мета таких діянь не мають кримінально-правового значення та не впливають на правову кваліфікацію дій винуватої особи.

10. Суспільна небезпека діянь, пов'язаних із фальсифікацією доказів, як підстава їх криміналізації, може виявлятися, зокрема у: перешкоджанні встановлення істини у справі (справі) та прийнятті неправосудних процесуальних рішень; порушенні конституційних принципів здійснення правосуддя, що ставить під загрозу діяльність гілки державної влади; спричиненні істотної шкоди установлених законом правам, свободам, інтересам держави та фізичним й юридичним особам. Визначено підстави криміналізації підміни та штучного створення доказів учасниками справи, представниками у цивільному, адміністративному й господарському судочинстві та захисником у кримінальному провадженні.

11. Розмежувальними ознаками при визначенні кримінально-правової кваліфікації суспільно небезпечних діянь, спрямованих на спотворення змісту чи форми доказу, з урахуванням пропозиції щодо включення до КК України спеціальної статті 384-1 «Фальсифікація доказів», є об'єктивні ознаки - об'єкт і предмет посягання, діяння, а також суб'єкт злочину.

12. За результатами дослідження кримінальної відповідальності за фальсифікацію доказів визначено окремі прогалини у законодавстві України, що обумовлюють необхідність внесення відповідних змін та доповнень. Питання кримінально-правової кваліфікації протиправних дій із доказами, визначення критеріїв їх розмежування між собою та суміжними складами злочинів, а також призначення покарання за них вчинення є напрямом продовження досліджень у подальшому.

Запропоновано зміни до таких законодавчих актів України:

1. У Кримінальному кодексі України:

1) з абзацу першого частини другої статті 372 слова «штучне створення доказів обвинувачення або інша фальсифікація», з абзацу першого частини другої статті 383 слова «штучне створення доказів обвинувачення», з абзацу першого частини другої статті 384 слова «штучне створення доказів обвинувачення чи захисту» виключити.

2) абзац перший частини першої статті 373 викласти у такій редакції:

«1. Схиляння або примушування давати показання при допиті шляхом незаконних дій з боку прокурора, слідчого або працівника підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність».

3) назву та абзац перший частини першої статті 384 викласти у такій редакції:

«Стаття 384. Завідомо неправдиве показання, висновок, звіт або неправильний переклад

1. Завідомо неправдиве показання свідка чи потерпілого або завідомо неправдивий висновок експерта чи спеціаліста, завідомо неправдивий звіт оцінювача про оцінку майна під час провадження досудового розслідування, здійснення виконавчого провадження або в суді, а також завідомо неправильний переклад, зроблений перекладачем у тих самих випадках».

4) розділ XVIII Особливої частини доповнити статтею 384-1 такого змісту:

«Стаття 384-1 Фальсифікація доказів

1. Фальсифікація доказів, тобто умисне спотворення фактичних даних чи їх процесуальних джерел або засобів встановлення у цивільному, адміністративному чи господарському судочинстві учасником справи або представником, - караються штрафом від п'ятисот до однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Дії, передбачені частиною першої цієї статті, вчинені у кримінальному провадженні працівником підрозділу, який здійснює оперативно-розшукову діяльність, слідчим, прокурором або захисником, - караються обмеженням волі на строк від трьох до п'яти років або позбавленням волі на той самий строк, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років.

3. Дії, передбачені частиною першою або другою цієї статті, якщо вони спричинили тяжкі наслідки, або поєднані з обвинуваченням чи виправдуванням у вчиненні тяжкого або особливо тяжкого злочину, або вчинені суддею (суддями) - караються позбавленням волі на строк від п'яти до десяти років».

5) назву та статтю 386 викласти у такій редакції:

«Стаття 386. Схиляння чи примушування свідка, експерта, оцінювача майна, перекладача до завідомо неправдивого показання або відмови від давання показань, висновку, акту чи перекладу

1. Схиляння свідка, потерпілого, експерта чи спеціаліста, оцінювача майна або перекладача з метою давання ними завідомо неправдивих показань, висновку, звіту про оцінку майна чи перекладу, без ознак насильства або знущання над особою, під час здійснення правосуддя, а так само до відмови від давання показань, висновку, звіту про оцінку майна чи перекладу, - караються штрафом від п'ятдесяти до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців.

2. Примушування свідка, потерпілого, експерта чи спеціаліста, оцінювача майна або перекладача до давання ними завідомо неправдивих показань, висновку, звіту про оцінку майна чи перекладу шляхом погрози вбивством, насильством, знищенням майна цих осіб чи їх близьких родичів або розголошення відомостей, що їх ганьблять, а також погроза вчинити зазначені дії з метою відмови від давання показань, висновку, звіту про оцінку майна чи перекладу або з помсти за раніше дані показання, висновок, звіт про оцінку майна чи перекладу, - караються обмеженням волі на строк до трьох років або позбавленням волі на той самий строк».

2. У пункті першому частини другої статті 459 Кримінального процесуального кодексу України слова «штучне створення або підроблення доказів», пункті другому частин других статей 423 Цивільного процесуального кодексу України, 361 Кодексу адміністративного судочинства України, 320 Господарського процесуального кодексу України слова «фальшивості письмових, речових чи електронних доказів» замінити словами «фальсифікації речових чи електронних доказів».

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

1. Алєксєєва Н. Ю. Кримінальна відповідальність за злочини проти правосуддя, що вчиняються свідками, експертами, перекладачами або щодо них: дис. … канд. юрид. наук. Львів, 2017. 223 с.

2. Алиева М. М. Уголовная ответственность за преступления, связанные с подлогом документов: автореф. дис. ... канд. юрид. наук. Москва, 2011. 28 с.

3. Андрушко П. П. Законодавча техніка нового кримінального кодексу. Нова політика. 2001. № 4. С. 6-9.

4. Андрушко П. П. Злочини проти виборчих прав громадян та їх права брати участь у референдумі: кримінально-правова характеристика: монографія. Київ: КНТ, 2007. 328 с.

5. Ансель Марк. Методологические проблемы сравнительного права. Очерки сравнительного права: сб. Москва: Прогресс, 1981. С. 38-41.

6. Антонов А. Д. Принципы криминализации общественно опасных деяний в уголовно-правовой науке. Вестник Московского университа. Серия 11: «Право». 2000. № 4. С. 79-90.

7. Асташов С. В. Фальсификация доказательств по гражданському делу (части 1 и 3 статьи 303 УК РФ): Проблемы уголовно-правовой регламентации и квалификации: автореф. дис. …канд. юрид. наук. Москва, 2013. 29 с.

8. Багіров С. Р. Катування за обтяжуючих обставин: юридичний аналіз. Часопис Київського університету права. 2008. № 1. С. 167-172.

9. Бажанов М. И. Избранные труды / сост.: В. И. Тютюгин, А. А. Байда, Е. В. Харитонова, Е. В. Шевченко; отв. ред. В. Я. Таций. Харьков: Право, 2012. 1244 с.

10. Балобанова Д. О. Теорія криміналізації: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Одеса, 2007. 17 с.

11. Бикмурзин М. П. Предмет преступления: теоретико-правовой анализ: дис. ... канд. юрид. наук. Уфа, 2005. 191 с.

12. Біленчук А. Д., Гель А. П., Салтевський М. В., Семаков Н. С. Криміналістика (криміналістична техніка): курс лекцій. Київ: МАУП, 2001. 216 с.

13. Благодарь И. С. Фальсификация доказательств (ответственность и вопросы квалификации): дис. …канд. юрид. наук. Москва, 2008. 221 с.

14. Борисов В. І. Відповідність кримінального закону конституційним принципам здійснення правосуддя в Україні. Питання боротьби зі злочинністю: зб. наук. праць / ред. кол.: В. І. Борисов та ін. Харків: Право, 2009. Вип. 18. С. 3-14.

15. Борисов В. І. Системний підхід при визначенні підстав кримінально-правової заборони. Методологічні проблеми правової науки: матеріали міжнар. наук. конф. (м. Харків, 13-14 груд. 2002 р.). Харків: Право, 2003. С. 287-289.

16. Бриллиантов А. В. Настольная книга судьи: преступления против правосудия. Москва: Проспект, 2008. 560 с.

17. Брич Л. П. Теоретичні засади розмежування складів злочинів: дис.… д-ра юрид. наук. Львів, 2014. 465 с.

18. Будаева Ю. В. Уголовно-правовые проблемы борьбы с фальсификацией доказательств: дис. … канд. юрид. наук. Москва, 2004. 217 с.

19. Веденеева Т. А. Уголовно-правовая характеристика фальсификации доказательств: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Москва, 2011. 19 с.

20. Великий енциклопедичний юридичний словник / за ред. Ю. С. Шемчученка. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2012. 1020 с.

21. Великий тлумачний словник сучасної української мови / уклад. і гол. ред. В. Т. Бусел. Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2005. 1728 с.

22. Вереша Р. В. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посібник. 2-ге вид., перероб. та допов. Київ: Центр учбової літ., 2012. 320 с.

23. Висновок Головного науково-експертного управління Верховної Ради України на проект Закону України від 14.04.2010 р. «Про внесення змін до Кримінального кодексу України» (щодо підроблення документів, печаток, штампів та бланків)». URL: w1.c1.rada.gov.ua/pls/zweb2/webproc34?id... 37461... (дата звернення: 30.08.2017 р.).

24. Вишняков В. В. Уголовно-правовая оценка фальсификации доказательств: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Москва, 2007. 33 с.

25. Волкова И. А. Ответственность за фальсификацию доказательств по уголовному делу: дис. … канд. юрид. наук. Москва, 2005. 159 с.

26. Гааг И. А. Уголовно-правовое понятие фальсификации. Актуальные проблемы права и правоприменения: материалы Всерос. науч.-практ. конф. (г. Кемерово, 22 мая 2007 г.) / отв. ред. Н. И. Опилат. Омск: Академия МВД России, 2007. С. 68-71.

27. Гавриш С. Б. Кримінально-правова охорона довкілля в Україні: проблеми теорії, застосування і розвитку кримінального законодавства. Київ: Інститут законодавства Верховної Ради України, 2002. 636 с.

28. Галиакбаров Р. Р. Проблемы криминализации многообъектных общественно опасных деяний. Актуальные проблемы криминализации и декриминализации общественно опасных деяний. Омск: Омская высш. школа милиции, 1980. С. 40-51.

29. Гладких В. И., Курчеев В. С. Уголовное право России. Общая и Особенная части: учебник / под общ. ред. В. И. Гладких. Новосибирск: Новосибирский гос. ун-т, 2015. 614 с.

30. Глистин В.К. Проблемы уголовно-правовой охраны общественных отношений (объект и квалификация преступлений). Ленинград: Изд-во Ленинградского ун-та, 1979. 128 с.

31. Грищук В. К. Кримінальне право України: Загальна частина: навч. посібник для студ. юрид. ф-тів вищ. навч. закладів. Київ: Видавничий Дім «Ін Юре», 2006. 568 с.

32. Грищук В. К. Проблеми кодифікації кримінального законодавства. Львів: Львівський ун-т, 1993. 137 с.

33. Дагель П. С. Проблемы советской уголовной политики. Владивосток: Изд-во ДВГУ, 1982. 124 с.

34. Дагель П. С. Уголовная политика: управление борьбой с преступностью. Проблемы социологии уголовного права. Москва: Всесоюз. Ин-т по изуч. причин и разраб. мер предупреждения преступности, 1982. С. 37-43.

35. Дагель П. С. Условия установления уголовной наказуемости. Правоведение. 1975. № 4. С. 67-74.

36. Далекорей А. М. Речові докази у цивільному процесі. Молодий вчений. 2015. № 3. С. 132-136.

37. Дворянсков И. В. Преступления, нарушающие процессуальные условия получения доказательств. «Черные дыры» в Российском Законодательстве: юрид. журнал. 2003. № 3. С. 226-245.

38. Демидов В. В. Фальсификация доказательств. Уголовная ответственность за преступления против правосудия / под ред. А. В. Галаховой. Москва: Рос. академия правосудия, 2003. 319 с.

39. Дідик С. Є. Кримінально-правова охорона правосуддя від незаконних діянь судді як спеціального суб'єкта злочину: дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2009. 227 с.

40. Дудоров О. О. Вибрані праці з кримінального права. Луганськ: РВВ ЛДУВС ім. Е. О. Дідоренка, 2010. 952 с.

41. Дудоров О. О. Проблеми кримінальної відповідальності. Часопис цивільного і кримінального судочинства. 2011. № 3. С. 90-104.

42. Емеева Н. Р. Уголовная ответственность за преступления против правосудия, совершаемые судьями и должностными лицами правоохранительных органов: дис. … канд. юрид. наук. Казань, 2005. 210 с.

43. Ершова Н. В. История развития норм о подложности судебного доказательства в российском процессуальном законодательстве. Актуальные проблемы российского права. 2013. № 3 (28). С. 319-324.

44. Ершова Н. В. Проверка достоверности заявления о фальсификации доказательства в гражданском судопроизводстве: дис. … канд. юрид. наук. Москва, 2014. 206 с.

45. Жижиленко А. А. Подлог документов. Историко-догматическое исследование. Санкт-Петербург: Невская типография, 1900. 746 с.

46. Заліско О. І. Правосуддя в Україні як об'єкт кримінально-правової охорони: дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2015. 236 с.

47. Злобин Г. А., Келина С. Г. Некоторые теоретические вопросы криминализации общественно опасных деяний. Проблемы правосудия и уголовного права / редкол.: А .М. Ларин и др. Москва: ИГПАН, 1978. С. 102-118.

48. Злочини проти правосуддя: навч. посібник / за заг. ред. В. І. Борисова, В. І. Тютюгіна. Харків: Нац. ун-т «Юридична академія України імені Ярослава Мудрого», 2011. 160 с.

49. Иванов И. С. Уголовная ответственность за фальсификацию доказательств по уголовному делу: дис. .… канд. юрид. наук. Волгоград, 2005. 205 с.

50. Карташов А. Ю. Уголовная ответственность за вынесение заведомо неправосудного приговора, решения или иного судебного акта: дис. … канд. юрид. наук. Ставрополь, 2004. 172 с.

51. Кваша О. О. Кримінальна відповідальність за постановлення суддею (суддями) завідомо неправосудного вироку, рішення, ухвали чи постанови. Правова держава: зб. наук. праць. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. Вип. 17. С. 200-208.

52. Кваша О. О. Поняття злочинів проти правосуддя. Правова держава: зб. наук. праць. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. Вип. 16. С. 376-382.

53. Кибальник А. В., Майборода В. О. Фальсификация доказательств: уголовная ответственность. Законность. 2009. № 1. С. 15-16.

54. Коваленко В. П. Зловживання владою працівниками правоохоронних органів: монографія. Київ: Атіка, 2012. 204 с.

55. Кондратьев А. А. Уголовная ответственность за фальсификацию доказательств по уголовному делу лицами, осуществляющими предварительное расследование: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Москва, 2009. 20 с.

56. Коржанский Н. И. Объект и предмет уголовно-правовой охраны. Москва: Академия МВД СССР, 1980. 248 с.

57. Коржанський М. Й. Кримінальне право і законодавство України. Частина Загальна. Київ: Атіка, 2001. 432 с.

58. Коробеев А. И. Советская уголовно-правовая политика: проблема криминализации и пенализации. Владивосток: Изд-во Дальневостоного ун-та, 1987. 268 с.

59. Костенко О. М. Культура і закон - у протидії злу: монографія. Київ: Атіка, 2003. 352 с.

60. Костенко О. М., Ландіна А. В. Об'єкт злочину: дискусію варто продовжити. Право України. 2008. № 4. С. 101-105.

61. Криміналістика: підручник / В. В. Пясковский, Ю. М. Чорноус, А. В. Іщенко, О. О. Алєксєєв та ін. Київ: Центр учбової літ., 2015. 544 с.

62. Криміналістика: підручник / кол. авт.: В. Ю. Шепітько, В. О. Коновалова, В. А. Журавель та ін.; за ред. В. Ю. Шепітька. 4-те вид., перероб. і допов. Харків: Право, 2008. 464 с.

63. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2005. 480 с.

64. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, Л. М. Кривоченко та ін.; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. 3-тє вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2007. 496 с.

65. Кримінальне право України. Загальна частина: підручник для студ. юрид. вузів і ф-тів / П. С. Матишевскький, П. П. Андрушко, С. Д. Шапченко та ін.; за ред. П. С. Матишевського, П. П. Андрушка, С. Д. Шапченка. Київ: Юрінком Інтер, 1997. 512 с.

66. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / М. І. Бажанов, Ю. В. Баулін, В. І. Борисов та ін.; за ред. М. І. Бажанова, В. В. Сташиса, В. Я. Тація. 2-ге вид., перероб. і допов. Київ: Юрінком Інтер, 2005. 544 с.

67. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Ю. В. Александров, О. О. Дудоров, В. А. Клименко та ін.; за ред. М. І. Мельника, В. А. Клименка. Київ: Юрид. думка, 2004. 656 с.

68. Кримінальне право України. Особлива частина: підручник / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, В. І. Тютюгін та ін.; за ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. 4-те вид., перероб. і допов. Харків: Право, 2010. 608 с.

69. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В.Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. 4-те вид., допов. Харків: ТОВ «Одіссей», 2008. 1208 с.

70. Кримінальний кодекс України: Науково-практичний коментар / Ю. В. Баулін, В. І. Борисов, С. Б. Гавриш та ін.; за заг. ред. В. В. Сташиса, В. Я. Тація. Київ: Концерн «Видавничий Дім «Ін Юре», 2003. 1196 с.

71. Кримінальний кодекс Української РСР (станом на 01.04.1985 р.). Київ: Вид-во політ. літ. України, 1985. 176 с.

72. Кримінальний процесуальний кодекс України.

73. Кримінальний процесуальний кодекс України. Науково-практичний коментар / за заг. ред. В. Г. Гончаренка, В. Т. Нора, М. Є. Шумила. Київ Юстініан, 2012. 1224 с.

74. Кубальський В. Н. Самостійна кримінальна відповідальність за фальсифікацію доказів в Україні : доцільність та підстави встановлення. Форум права. 2012. № 4. С. 521-526.

75. Кудрявцев В. Н. Объективная сторона преступления. Москва: Госполитиздат, 1960. 244 с.

76. Кудрявцев В. Н., Трусов А. И. Политическая юстиция в СССР. 2-е изд. Санкт-Петербург: Юрид. центр Пресс, 2002. 386 с.

77. Кузнецов В. В., Сийплокі М. В. Кримінальна відповідальність за притягнення як обвинуваченого завідомо невинуватої особи: монографія. Ужгород: ЗакДУ, 2011. 284 с.

78. Кулик С. Г. Соціальна обумовленість криміналізації злочинів проти моральності. Держава та регіони. Серія: «Право»: наук.-вироб. журнал. Запоріжжя: Класичний приват. ун-т., 2013. № 2 (40). С. 129-135.

79. Ландіна А. В. Кримінально-правова охорона моральності в Україні: дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2005. 227 с.

80. Ландіна А. В. Охорона моральності за Кримінальним кодексом України: монографія. Київ: Вид-во «Юридична думка», 2013. 204 с.

81. Лащук Є. В. Про підстави встановлення кримінальної відповідальності за суспільно-небезпечне діяння. Актуальні проблеми кримінальної відповідальності: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Харків, 10-11 жовт. 2013 р.) / редкол.: В. Я. Тацій, В. І. Борисов та ін. Харків: Право, 2013. С. 206-210.

82. Лихова С. Я. Злочини проти громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина за Кримінальним кодексом України (теоретично-правове дослідження): автореф. дис. … д-ра юрид. наук. Київ, 2006. 39 с.

83. Лихова С. Я. Злочини у сфері реалізації громадянських, політичних та соціальних прав і свобод людини і громадянина (розділ V Особливої частини КК): монографія. Київ: Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2006. 573 с.

84. Лобанова Л. В. Преступления против правосудия. Общая характеристика и классификация: учеб. пособие. Волгоград: Изд-во ВолГУ, 2004. 62 с.

85. Лопатин К. Г. Уголовная ответственность за фальсификацию доказательств по уголовному делу: дис. … канд. юрид. наук. Красноярск, 2006. 178 с.

86. Максимович Р. Л. Поняття службової особи у кримінальному праві України: монографія. Львів: Львівський держ. ун-т внутрішніх справ, 2008. 304 с.

87. Матишевський П. С. Кримінальне право України: Загальна частина: підручник для студ. юрид. ВНЗ і ф-тів. Київ: А. С. К., 2001. 352 с.

88. Мельніченко М. І. Кримінальна відповідальність осіб, які здійснюють досудове розслідування, за вчинення злочинів проти правосуддя: історико-правовий аспект. Вісник Національної академії прокуратури. 2014. № 3 (36). С. 113-119.

89. Мельніченко М. І. Кримінально-правова охорона порядку одержання доказів у кримінальному провадженні: дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2016. 258 с.

90. Митрофанов А. А. Основні напрями кримінально-правової політики в Україні: формування та реалізація: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2005. 22 с.

91. Митрофанов І. І. Загальна частина кримінального права України: навч. посібник / Кременчуцький нац. ун-т ім. М. Остроградського. Одеса: Фенікс, 2015. 576 с.

92. Митрофанов І. І. Притула А. М., Стрельцов Є. Л. Злочини проти здоров'я населення, що порушують право на якісне забезпечення лікарськими засобами: монографія / за заг. ред. Є. Л. Стрельцова. Одеса: Фенікс, 2015. 158 с.

93. Міжнародний пакт про громадянські і політичні права: прийнятий Генеральною Асамблеєю ООН 16.12.1966 р.

94. Мірошниченко С. С. Злочини проти правосуддя : теоретичні і прикладні проблеми запобігання та протидії: дис. … д-ра юрид. наук. Київ, 2012. 444 с.

95. Музика А. А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних речовин. Київ: Вид-во «Логос»,1998. 324 с.

96. Музика А. А., Лащук Є. В. Предмет злочину: теоретичні основи пізнання: монографія. Київ: ПАЛИВОДА А. В., 2011. 192 с.

97. Навроцький В. О. Основи кримінально-правової кваліфікації: навч. посібник. Київ: Юрінком Інтер, 2006. 704 с.

98. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / відп. ред. С. С. Яценко. Київ: А.С.К., 2005. 848 с.

99. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за заг. ред. П. П. Андрушка, В. Г. Гончаренка, Є. В. Фесенка. Київ: Дакор, 2008. 1428 с.

100. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. Київ: Юрид. думка, 2010. 1288 с.

101. Науково-практичний коментар до Кримінального кодексу України / під ред. М. О. Потебенька, В. Г. Гончаренка. Київ: Форум, 2001. 942 с.

102. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. / за ред. М. І. Мельника, М. І. Хавронюка. Київ: Каннон, 2001. 1104 с.

103. Наумов А. В. Российское уголовное право: Общая часть: курс лекций. Москва: БЕК, 1996. 560 с.

104. Незнайко С. В. Кримінально-правова характеристика умисного знищення Правосуддя в Україні як об'єкт кримінально-правової охорони: дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2015. 236 с.

105. Никифоров Б. С. Объект преступления по советскому уголовному праву. Москва: Госюриздат, 1960. 229 с.

106. Нікітенко В. М. Визначення об'єкту злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів. Науковий вісник Херсонського державного університету України. Серія: «Юридичні науки». Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2017. Вип. 2, т. 2. С. 84-89.

107. Нікітенко В. М. Визначення предмету злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів. Правова держава: зб. наук. праць. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2017. Вип. 28.С. 462-469.

108. Нікітенко В. М. Відповідальність за фальсифікацію доказів за зарубіжним та вітчизняним законодавством: порівняльний аналіз. Актуальні проблеми кримінального права та процесу: матеріали II Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Кривий Ріг, 10 черв. 2016 р.) / редкол.: О. В. Одерій, О. О. Волобуєва, А. С. Політова, Т. О. Лоскутов. Кривий Ріг: Поліграфічна компанія «Геліос-Принт», 2016. С. 122-125.

109. Нікітенко В. М. Історія становлення кримінальної відповідальності за фальсифікацію доказів. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: «Політологія. Соціологія. Право»: зб. наук. праць. Київ: ІВЦ «Політехніка», 2016. № Ѕ (29/30). С. 200-206.

110. Нікітенко В. М. Питання досудового розслідування: встановлення об'єкта злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів. Актуальні питання досудового розслідування: матеріали II Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Кривий Ріг, 21 жовт. 2016 р.) / редкол.: О. О. Волобуєва, О. В. Одерій, Т. О. Лоскутов, А. С. Політова. Кривий Ріг: Поліграфічна компанія «Геліос-Принт», 2017. С. 150-153.

111. Нікітенко В. М. Поняття фальсифікації доказів у кримінальному провадженні. Держава і право. Серія: «Юридичні науки»: зб. наук. праць. Київ, 2016. Вип. 72. С. 435-449.

112. Нікітенко В. М. Порівняльна характеристика кримінальної відповідальності за фальсифікацію доказів за вітчизняним та зарубіжним законодавством. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: «Політологія. Соціологія. Право». Київ, 2015. Вип. 3/4 (27/28). С. 144-150.

113. Нікітенко В. М. Способи вчинення злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів. Судова апеляція: наук.-практ. журнал. Київ: Апеляційний суд м. Києва, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2017. № 2 (47). С. 145-152.

114. Нікітенко В. М. Суб'єкт злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів. Держава в суспільно-політичних процесах: виклики і загрози: матеріали міжнар. наук. конф. «Дванадцяті юридичні читання» (м. Київ, 01-02 черв. 2017 р.). Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2017. С. 157-158.

115. Нікітенко В. М. Фальсифікація доказів за вітчизняним кримінальним законодавством. Ольвійський форум - 2016: стратегії країн Причорноморського регіону в геополітичному просторі: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Миколаїв, 09-11 черв. 2016 р.). Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2016. Т. 6: Актуальні питання юриспруденції. С. 23-25.

116. Нікітенко В. М. Форми фальсифікації доказів. Правова система в умовах розвитку соціально-правової держави: питання теорії і практики: зб. тез і доповідей учасників Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Черкаси, 24-25 лист. 2016 р.). Черкаси: Східноєвропейський ун-т економіки і менеджменту, 2016. С. 167-168.

117. Омельчук О. М. Контрабанда за кримінальним правом України: дис. … канд. юрид. наук. Львів, 2002. 239 с.

118. Орел Ю. В. Загально-правові системні принципи криміналізації злісної непокори вимогам адміністрації установи виконання покарань. Форум права. 2011. № 1. С. 742-747. URL: http://nbuv.gov.ua/UJRN/ FP_index.htm_2011_1_121 (дата звернення: 07.10.2017 р.).

119. Основания уголовно-правового запрета (криминализация и декриминализация) / В. Н. Кудрявцев, П. С. Дагель, Г. А. Злобин, С. Г. Келина и др.; отв. ред. В. Н. Кудрявцев, А. М. Яковлев. Москва: Наука, 1982. 304 с.

120. Остапенко Я. С. Розвиток кримінального законодавства, що передбачає відповідальність за службове підроблення: історико-правовий аналіз (I століття до н. е. - початок XX століття). Вісник Кримінологічної асоціації України: зб. наук. праць / редкол.: О. М. Бандурка (гол. ред.) та ін. Харків : ХНУВС, 2015. № 3 (11) С. 199-208.

121. Памятники русского права /[под ред. С. В. Юшкова. Москва: Гос. Изд-во юрид. лит., 1952. Вып. 1: Памятники права Киевского государства Х-ХІІ вв. / состав. А. А. Зимин. 287 с.

122. Панов М. И. Основные проблемы способа совершения преступления в советском уголовном праве: автореф. дис. ... д-ра юрид. наук. Харьков, 1987. 26 с.

123. Пионтковский А. А. Учение о преступлении по советскому уголовному праву / Андрей Андреевич Пионтковский. - М., 1961. - 666 с.

124. Пінчук Д. В. Кримінально-процесуальні наслідки фальсифікації доказів: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2009. 16 с.

125. Постатейный комментарий к Уголовному кодексу Российской Федерации / под ред. А. И. Чучаева. Москва: Контракт, 2004 г. 795 с.

126. Преступления против правосудия / А. Н. Александров, Ю. И. Антонов, А. В. Галахова, В. В. Демидов и др.; под ред. А. В. Галахова. Москва: Норма, 2005. 416 c.

127. Радионов Г. Г. Уголовная ответственность за фальсификацию доказательств и результатов оперативно-розыскной деятельности: дис. … канд. юрид. наук. Москва, 2015. 202 с.

128. Рарог А. И. Квалификация преступлений по субъективным признакам. Санкт-Петербург: Юрид. центр Пресс, 2002. 304 с.

129. Рарог А. И. Субъективная сторона и квалификация преступлений. Москва: Профобразорвание, 2001. 135 с.

130. Расследование фальсификации доказательств дознавателем, следователем: метод. пособие / под. ред. Э. У. Бабаевой. Москва: НИИ при ГП РФ, 2004. 60 с.

131. Російсько-український словник: у 4 т. / І. С. Гнатюк, С. І. Головащук, В. В. Жайворонок та ін. Київ: Вид-во «Знання», 2011. Т. 3. 860 с. (Серія «Академічні словники»).

132. Российское законодательство X-XX веков: в 9 т. / под ред. О. И. Чистякова. Москва: Юрид. лит., 1985. Т. 2: Законодательство Древней Руси. 432 с.

133. Российское законодательство X-XX веков: в 9 т. / под ред. О. И. Чистякова. Москва: Юрид. лит., 1985. Т. 3: Акты Земских соборов. 512 с.

134. Российское законодательство X-XX веков: в 9 т. / под ред. О. И. Чистякова. Москва: Юрид. лит., 1985. Т. 4: Законодательство периода становления абсолютизма. 512 с.

135. Российское законодательство X-XX веков: в 9 т. / под ред. О. И. Чистякова. Москва: Юрид. лит., 1988. Т. 6: Законодательство первой половины XIX века. 432 с.

136. Светлов А. Я. Ответственность за должностные преступления. Киев: Наук. думка, 1978. 256 с.

137. Селецький С. І. Кримінальне право України. Загальна частина: навч. посібник. Київ: Центр учбової літ., 2008. 248 с.

138. Словарь иностранных слов / под общ. ред. В. В. Пчелкина. Москва: Рус. яз., 1989. 606 с.

139. Словарь русского языка: в 4 т. / под ред. А. П. Евгеньевой. Москва: Полиграфресурсы, 1984. Т. 4: С-Я. 800 с.

140. Смолин С. В. Квалифицирующие признаки заведомо ложного доноса. Актуальные проблемы гуманитарных и естественных наук. Москва, 2011. № 4. С. 237-240.

141. Стеблинська О. С. Кримінальне право. Особлива частина. Київ: Ін-т крим.-викон. служби, 2014. 358 с.

142. Судовий захист прав людини в Україні і проблеми кримінальної юстиції / О. М. Костенко, В. П. Нагребельний, О. О. Кваша та ін. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2008. 48 с.

143. Таций В. Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном праве. Харьков: Вища шк., 1988. 198 с.

144. Тацій В. Я. Об'єкт і предмет злочину в кримінальному праві: монографія. Харків: Право, 2016. 256 с.

145. Терентьев В. И. Ответственность специального субъекта преступления по уголовному праву Украины: дис. … канд. юрид. наук. Одесса, 2003. 195 с.

146. Тимошенко Н. О. Кримінально-правова характеристика підроблення документів, печаток, штампів та бланків, їх збуту та використання: автореф. дис. … канд. юрид. наук. Київ, 2009. 21 с.

147. Тоболкин П. С. Социальная обусловленность уголовно-правовых норм. Свердловск: Средне-Уральское книжное изд-во, 1983. 176 с.

148. Трухачев В. В. Преступное воздействие на доказательственную информацию: правовые и криминалистические средства предупреждения, выявления, нейтрализации: монография. Воронеж: Воронежский гос. ун-т, 2000. 232 с.

149. Туляков В. О., Мирошниченко Н. А., Балобанова Д. О. Кримінальне право України. Загальна частина: текст лекцій: Закон. Злочин. Відповідальність / НУ ОЮА. Одеса: Юрид. літ., 2014. 128 с.

150. Тучков С. С. Підроблення як спосіб вчинення злочину: дис. … канд. юрид. наук. Запоріжжя, 2005. 215 с.

151. Тютюгін В. І., Гродецький Ю. В., Гізимчук С. В. Злочини у сфері службової діяльності та професійної діяльності, пов'язаної з наданням публічних послуг: навч.-практ. посібник / за ред. В. Я. Тація, В. І. Тютюгіна. Харків: Право, 2014. 232 с.

152. Уголовное право России. Общая часть: учебник / под ред. В. П. Ревина. 2-е изд., справ. и допол. Москва: Юстицинформ, 2010. 299 с.

153. Уголовное право. Особенная часть: учебник / под ред. В. Н. Петрашева. Москва: Приор, 1999. 608 с.

154. Уголовное уложение от 22.03.1903 г. Санкт-Петербург: Изд. В. П. Анисимова, 1903. 250 с.

ДОДАТОК

СПИСОК ПУБЛІКАЦІЙ ЗДОБУВАЧА ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ:

в яких опубліковані основні наукові результати дисертації:

1. Нікітенко В. М. Поняття фальсифікації доказів у кримінальному провадженні. Держава і право. Серія: «Юридичні науки»: зб. наук. праць. Київ, 2016. Вип. 72. С. 435-449.

2. Нікітенко В. М. Порівняльна характеристика кримінальної відповідальності за фальсифікацію доказів за вітчизняним та зарубіжним законодавством. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: «Політологія. Соціологія. Право». Київ, 2015. Вип. 3/4 (27/28). С. 144-150.

3. Нікітенко В. М. Історія становлення кримінальної відповідальності за фальсифікацію доказів. Вісник Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Серія: «Політологія. Соціологія. Право»: зб. наук. праць. Київ: ІВЦ «Політехніка», 2016. № Ѕ (29/30). С. 200-206.

4. Нікітенко В. М. Визначення об'єкту злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів. Науковий вісник Херсонського державного університету України. Серія: «Юридичні науки». Херсон: Видавничий дім «Гельветика», 2017. Вип. 2, т. 2. С. 84-89.

5. Нікітенко В. М. Способи вчинення злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів. Судова апеляція: наук.-практ. журнал. Київ: Апеляційний суд м. Києва, Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2017. № 2 (47). С. 145-152.

6. Нікітенко В. М. Визначення предмету злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів. Правова держава: зб. наук. праць. Київ: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2017. Вип. 28. С. 462-469. які засвідчують апробацію матеріалів дисертації:

7. Нікітенко В. М. Фальсифікація доказів за вітчизняним кримінальним законодавством. Ольвійський форум - 2016: стратегії країн Причорноморського регіону в геополітичному просторі: матеріали міжнар. наук.-практ. конф. (м. Миколаїв, 09-11 черв. 2016 р.). Миколаїв: Вид-во ЧДУ ім. Петра Могили, 2016. Т. 6: Актуальні питання юриспруденції. С. 23-25.

8. Нікітенко В. М. Відповідальність за фальсифікацію доказів за зарубіжним та вітчизняним законодавством: порівняльний аналіз. Актуальні проблеми кримінального права та процесу: матеріали II Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Кривий Ріг, 10 черв. 2016 р.) / редкол.: О. В. Одерій, О. О. Волобуєва, А. С. Політова, Т. О. Лоскутов. Кривий Ріг: Поліграфічна компанія «Геліос-Принт», 2016. С. 122-125.

9. Нікітенко В. М. Питання досудового розслідування: встановлення об'єкта злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів. Актуальні питання досудового розслідування: матеріали II Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Кривий Ріг, 21 жовт. 2016 р.) / редкол.: О. О. Волобуєва, О. В. Одерій, Т. О. Лоскутов, А. С. Політова. Кривий Ріг: Поліграфічна компанія «Геліос-Принт», 2017. С. 150-153.

10. Нікітенко В. М. Форми фальсифікації доказів. Правова система в умовах розвитку соціально-правової держави: питання теорії і практики: зб. тез і доповідей учасників Всеукр. наук.-практ. конф. (м. Черкаси, 24-25 лист. 2016 р.). Черкаси: Східноєвропейський ун-т економіки і менеджменту, 2016. С. 167-168.

11. Нікітенко В. М. Суб'єкт злочинів, пов'язаних із фальсифікацією доказів. Держава в суспільно-політичних процесах: виклики і загрози: матеріали міжнар. наук. конф. «Дванадцяті юридичні читання» (м. Київ, 01-02 черв. 2017 р.). Київ: Вид-во НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2017. С. 157-158.

Анкета, яка використовувалася при проведенні опитування засуджених, щодо вивчення проблем вчинення протиправних маніпуляцій із доказами у кримінальному провадженні

Шановний пане! Ми вивчаємо проблеми встановлення кримінальної відповідальності за незаконні дії із доказами. Просимо Вас прийняти участь у анонімному анкетування та надати відповіді на поставлені питання, що сприятиме не лише вивченню цієї проблеми, а й надасть можливість сформулювати пропозиції щодо удосконалення вітчизняного законодавства у сфері протидії фальсифікації доказів.