Взаємодія суб’єктів боротьби з корупцією (адміністративно-правовий аспект)

Крім зазначеного розуміння транснаціональної корупції, необхідно відмітити також і існування, більш вузького підходу до розв'язання цього питання. Так, І.В. Пшеничний, визначаючи поняття транснаціональної організованої злочинності як форми міжнародної діяльності організованих злочинних груп (організацій), корупцію відносить лише до одного із методів її діяльності. При цьому він вважає, що транснаціональні організовані злочинні групи (організації) - це кримінальні об'єднання, злочинна діяльність яких виходить за межі однієї країни . На жаль, корупція ним не виділяється в окрему групу правопорушень, що, на нашу думку, не є правильним.

Одним із напрямів запобігання впливу транснаціональної злочинності та корупції на світові та національні суспільні процеси є інтеграція держав у сфері боротьби зі злочинністю та створення відповідних міжнародних механізмів. Про важливість налагодження міжнародного співробітництва говорить те, що більшість Конвенцій ООН, правових документів Ради Європи, міждержавних угод, які прийняті за останні 5-10 років, серед основних своїх цілей зазначають активізацію та розширення міжнародного співробітництва у цій сфері; розробку та впровадження механізмів міжнародної співпраці у галузі боротьби з корупцією; впровадження механізмів правової допомоги у кримінальних справах, пов'язаних з організованою злочинністю і корупцією; формування міжнародної системи органів для боротьби зі злочинністю та корупцією; надання допомоги державам світу у подоланні цих явищ та ін. На думку Л.І. Аркуші, головними перевагами багатосторонніх угод про співробітництво є “…усунення необхідності в розробці окремих двосторонніх угод з великим числом іноземних урядів та зменшення ризику протидії щодо такого співробітництва з боку організованих злочинних груп, що володіють корумпованими зв'язками” .

Міжнародне співробітництво необхідно розглядати як один із компонентів взаємодії держав у сфері боротьби зі злочинністю, що саме по собі є частиною міжнародних відносин. На думку О.І.Виноградової, надання міжнародної правової допомоги (міжнародного співробітництва) у галузі боротьби зі злочинністю становить собою врегульовану нормами міжнародного права узгоджену діяльність різних держав по захисту інтересів особи, суспільства і держави .

Ми вважаємо, що організація взаємодії правоохоронних органів України та відповідних міжнародних інституцій, які протидіють корупції, є складовою частиною процесів міжнародного співробітництва у галузі боротьби зі злочинністю. Звертає на себе увагу той факт, що Україна є активним учасником міжнародної співпраці у зазначеній галузі. Зокрема, нашою державою укладено понад 40 угод про співробітництво з іншими країнами, а також підписано і ратифіковано більшість Конвенцій ООН, спрямованих на боротьбу зі злочинністю. Крім цього, МВС України є стороною або учасником 128 міжнародно-правових документів у сферах правової допомоги в кримінальних справах, міжнародного співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю та з інших питань, пов'язаних з діяльністю органів внутрішніх справ .

Пріоритет у відносинах віддається державам СНД, Європи та США. Так, наприкінці 2000 р. представниками України у м. Палермо підписана Конвенція ООН проти транснаціональної організованої злочинності. Для організації взаємодії у боротьбі з організованою злочинністю працюють постійні працівники МВС України у Росії, Польщі, Угорщині, Німеччині, Туреччині та Ізраїлі. На жаль ця Конвенція та Конвенція ООН проти корупції (2003 р.) до цих пір залишається не ратифікованими. Натомість, ратифікація вказаних правових документів дозволить не лише удосконалити українське законодавство з цих питань, а й привести практику протидії транснаціональній злочинності і корупції у відповідність до світових вимог.

Дослідження форм та механізмів взаємодії національних та міжнародних суб'єктів боротьби з корупцією, на нашу думку, передбачає визначення тих інституцій, які забезпечують реалізацію міжнародної політики у цій галузі. При вивченні цього питання необхідно зауважити, що зараз не існує окремої структури, яка б здійснювала боротьбу з корупцією у масштабах усього світу. Система міжнародних установ, які беруть участь у протидії транснаціональній корупції, складається з декількох блоків. До першої групи установ необхідно віднести ті організації, які діють на території усього світу (універсальні міжнародні організації). Друга група включає в себе структури, які створені для організації взаємодії у відповідному регіоні (регіональні міжнародні організації).

Треба погодитися з А. Мацьком, на думку якого необхідність створення відповідних міжнародних інституцій у боротьбі з корупцією стала можливим після остаточного розуміння державами транснаціональності та системності корупції у світі, а відтоді й потреби у відповідних структурах, здатних протидіяти цьому явищу .

У першу чергу таке співробітництво здійснюється на рівні поліцейських структур різних держав, а міжнародні організації виступають переважно координуючими та інформаційно-аналітичними центрами. Як справедливо відмічає А.В. Губанов, “…міжнародне співробітництво поліцейських структур у світі має під собою об'єктивну основу - тісний взаємозв'язок, а іноді й взаємозалежність держав у сучасному світі, що, в свою чергу, зумовлює інтернаціоналізацію. При цьому, міжнародне поліцейське співробітництво він визначає як “…об'єднання зусиль поліції різних країн в інтересах підвищення ефективності стратегії і тактики, що віднесена до її компетенції щодо попередження, припинення і розслідування правопорушень, а також заходів щодо удосконалення управління поліцейськими силами, кадрового, науково-методичного та технічного забезпечення їх роботи” . Таке співробітництво має субсидіарний характер відносно до внутрішньодержавних заходів щодо боротьби з правопорушеннями та укріплення поліції. Крім того, деякі закордонні спеціалісти справедливо розглядають взаємодію поліції як одного з важливих засобів зниження кримінальної активності, у тому числі, й транснаціональної.

У масштабах світового співтовариства таке співробітництво здійснюється під егідою ООН. Зокрема, у резолюції № 415 Генеральної Асамблеї ООН від 1 грудня 1950 р. відмічалося, що Організація бере на себе відповідальність за розгляд питань попередження злочинності, а також за розвиток та укріплення міжнародного співробітництва у даній сфері (резолюція № 3012 Генеральної Асамблеї від 18 грудня 1972 р.) . Відповідна проблематика є предметом уваги таких структурних ланок ООН, як Рада Безпеки, Генеральна Асамблея, Економічна та Соціальна Рада, а також наукові інститути ООН, які проводять наукові дослідження з питань міжнародного співробітництва.

У відповідності до резолюції № 46/52 Генеральної Асамблеї від 18 грудня 1991 р. була затверджена Програма ООН в області попередження злочинності та кримінального судочинства. Головна її задача полягає у надані допомоги державам у галузі попередження кримінальних проявів та судочинства, а також надані своєчасної практичної допомоги країнам у розв'язанні проблем як національної, так і транснаціональної злочинності .

Важливе місце щодо дослідження проблем протидії корупції відіграють наукові установи ООН. Це переважно міжрегіональні установи, які проводять наукові дослідження, здійснюють підготовку і підвищення кваліфікації працівників правоохоронних органів, у тому числі й поліції, надають технічну допомогу у розробці та реалізації антикорупційних проектів, а також здійснюють інформаційну діяльність у цій сфері.

Отже, ООН відіграє суттєву роль у забезпеченні міжнародного співробітництва у галузі боротьби з корупцією. Завдяки її універсальним рішенням здійснюється загальностратегічне забезпечення взаємодії між державами у цій сфері.

Суттєве значення у забезпеченні міжнародної взаємодії у галузі боротьби з корупцією особливо з її транснаціональними формами, має діяльність Міжнародної організації кримінальної поліції (МОКП), більш відомої за її телеграфним позначенням - “Інтерпол”.

Інтерпол, на нашу думку, не повинен розглядатися як організація, орієнтована на потреби виключно поліцейських апаратів. У співробітництві з нею фактично беруть участь, крім поліції, й інші державні органи, що здійснюють функції кримінального правосуддя. Як відмічав один із провідних західних кримінологів, колишній Генеральний секретар Інтерполу Ж. Непот, під кримінальною поліцією необхідно розуміти саме функції, а не саму систему органів .

Об'єктами практичного впливу Інтерполу є так звані “транснаціональні” (міжнародні) злочинці та злочини. Що стосується поняття транснаціональних корупційних злочинів, то ми його розглянули раніше . Відповідно, до “транснаціональних злочинців” прийнято відносити правопорушників, які переховуються від покарання в іншій країні, членів міжнародних кримінальних угруповань, котрі вчинили або організували злочини, що торкаються інтересів декількох держав.

Співробітництво в рамках Інтерполу ґрунтується на положеннях національного законодавства країн-членів, а також на підставі міжнародних зобов'язань, які прийняті цими країнами поза цією організацією.

Крім органів керівництва Інтерполом, до його складу входять Національні центральні бюро (НЦБ), які водночас є підрозділами поліцій країн-учасників. Організаційні моделі НЦБ різноманітні, оскільки їх структури визначаються державами самостійно. Так, у США НЦБ входить до складу міністерства юстиції, у Великобританії - у структурі столичного поліцейського формування - Скотланд-Ярду, у Франції та Італії включене до Генеральної дирекції кримінальної поліції МВС, у Бельгії відповідні функції виконує Генеральний секретаріат судових представників міністерства юстиції. В нашій державі НЦБ є складовою МВС України.

Основні функції НЦБ в усіх країнах, по сутності, єдині. Зокрема, до них відноситься: забезпечення обміну офіційною та конфіденційною (оперативно-розшуковою) інформацією з питань боротьби з транснаціональною злочинністю між національними поліцейськими та іншими правоохоронними органами, Генеральним секретаріатом та НЦБ Інтерполу інших країн; організація через відповідні національні органи охорони правопорядку заходів щодо виявлення осіб, предметів та документів, які розшукуються державами-членами Інтерполу; направлення до Генерального секретаріату та до держав-членів Інтерполу прохань та повідомлень національних правоохоронних органів про розшук осіб, предметів та документів, здійснення спостереження за особами, котрі підозрюються у злочинній діяльності, а також іншої інформації з метою попередження та розкриття злочинів; формування банку даних про осіб, факти та документи на підставі інформації, отриманої у процесі міжнародного поліцейського співробітництва; сприяння (в межах власної компетенції) реалізації рішень і рекомендацій Генеральної асамблеї та Генерального секретаріату Інтерполу, підготовка аналітичних документів з проблем міжнародного співробітництва у галузі боротьби зі злочинністю тощо .

Таким чином, на сьогоднішній день Інтерпол є міжнародним центром обліку злочинів і осіб, які їх скоїли, головним координатором інтернаціонального розшуку злочинців, найбільш авторитетною організацією, що спеціалізуються у галузі вироблення стратегії, тактики, методичних основ різних напрямів діяльності поліції, в тому числі й у сфері протидії транснаціональній корупції.

Значний вклад у забезпечення міжнародного поліцейського співробітництва у цій галузі вносять і регіональні міжнародні організації - Рада Європи, Організація американських держав, Ліга арабських країн, асоціація держав південно-Східної Азії, Організація африканської єдності тощо. Крім названих нами організацій, А. Мацко до міжнародних структур по боротьбі з корупцією відносить також і Світову Митну організацію та Карибську спеціальну комісію з фінансової діяльності . На наш погляд, ці структури лише опосередковано беруть участь в організації взаємодії у галузі боротьби з корупцією, а тому питання про їх віднесення до зазначених органів є спірним.

Для України в силу її геополітичного положення та перспективи входження до ЄС найбільш цікавим є досвід, накопичений країнами Західноєвропейського регіону. Зокрема, починаючи з 1976 р., основу механізму практичної взаємодії держав ЄС складає співробітництво у рамках так званої “групи ТРЕВІ” (TREVI group). Воно являє собою наради керівників цих країн, які проводяться з 1976 р. на трьох рівнях: міністрів внутрішніх справ (юстиції), керівників національних поліцій та служб безпеки; робочих груп експертів (складається з трьох підгруп - “ТРЕВІ-1”(тероризм), “ТРЕВІ-2” (професійна підготовка поліцейського персоналу), “ТРЕВІ-3” (боротьба з іншими, крім тероризму небезпечними видами злочинності, у тому числі й організованою).[279, с. 194-195; 284, p.8,11-12].

Щодо заходів протидії організованій злочинності, відносно яких держави-члени ЄС дійшли домовленості в рамках “групи ТРЕВІ”, то до них варто віднести: своєчасне забезпечення поліцейських інстанцій відповідних країн інформацією про загрозу безпеці з боку конкретних груп та осіб; створення спільної системи “поліцейських аташе” для обміну інформацією про організовану злочинність; забезпечення можливості національним поліцейським органам проводити приховане спостереження на території усіх країн ЄС; уніфікація законодавства та спрощення процедури надання правової допомоги у кримінальних справах про організовану злочинність тощо.

У вересні 1992 р. міністри внутрішніх справ і юстиції ЄС прийняли у Брюсселі рішення про створення Європолу - спеціального органу поліцейського співробітництва у масштабах Співтовариства зі штаб-квартирою у Страсбурзі (Франція). Європол призначений для організації і координації взаємодії національних поліцейських систем у боротьбі з тероризмом, нелегальним обігом наркотиків та зброї, “відмиванні” грошей, отриманих злочинним шляхом, а також контролю за зовнішніми кордонами ЄС. Був також ухвалений план боротьби проти акцій кримінальних угрупувань у Західній Європі, для чого була створена спеціальна група “Антимафія”, до завдань якої входить аналіз діяльності злочинних груп у Старому континенті, розробка загальноєвропейської стратегії протидії їй, а також заходів щодо зміцнення поліцейської взаємодії. Представництвами Європолу в країнах є Національні бюро, які можуть перебувати й у складі вже діючих правоохоронних структур. [285, p.4; 287, с. 179-184; 288, p.4].

Безпосередньо у статуті Європолу не зазначається про поширення його мандату на транснаціональні корупційні злочини, однак цей мандат може бути розширений за умов одностайного ухвалення відповідного рішення країнами-членами ЄС.

Використання можливостей Європолу припустиме за умови, коли діяльністю організованих злочинних угрупувань завдано шкоди інтересам мінімум двох країн-членів ЄС та існує нагальна необхідність координації дій національних органів кримінального переслідування. З іншого боку, персонал Європолу не має жодних повноважень брати безпосередньо участь у розшуку злочинців або речей чи проводити розслідування злочинів.

З метою подальшого удосконалення співробітництва у межах ЄС пропонується створити при Європолі спільні міжнародні слідчі групи, що передбачає більш активне залучення ресурсів (в тому числі й оперативних) цієї організації для проведення специфічних слідчих заходів національними компетентними правоохоронними органами .

Говорячи про удосконалення системи боротьби з транскордонною злочинністю в ЄС, Екхарт фон Бубнофф вказує на необхідність вирішення наступних першочергових питань щодо налагодження співробітництва у цій сфері: а) гармонізація та усунення прогалин у кримінальному праві країн-членів ЄС; б) подальший розвиток національних та європейських інституцій, що ведуть боротьбу з транскордонними злочинами; в) укладення договорів про співпрацю з третіми країнами у сфері боротьби з цими злочинами. Серед структур, які потребують удосконалення своєї діяльності, він називає Європол, Євроюст, Європейське відомство з боротьби проти шахрайства (ЄВБШ). Ним також розглянуті проблеми статусу Прокуратури ЄС, питання про створення якої розглядається робочою групою з питань юстиції та внутрішніх справ ЄС .

Поліцейське співробітництво на інших континентах розвивається не так інтенсивно, що, на думку А.В. Губанова, пояснюється, “… відсутністю необхідного рівня економічної та політичної інтеграції, розповсюдженості там ідеї ізолюціонізма” .

Серед структур, які мають відношення до організації взаємодії у галузі боротьби з корупцією, можна також відмітити групу держав по боротьбі з корупцією - “GRECO” та Комісії з питань запобігання корупції - GMC. Група GRECO створена з метою удосконалення компетентності її членів у боротьбі з корупцією для застосування заходів через динамічний процес спільного оцінювання методів проведення та однакового впливу згідно з їхніми зобов'язаннями в цій сфері. Її основним завданням є створення ефективного механізму для спостереження за дотриманням керівних принципів та впровадженням інших міжнародних документів, які прийматимуться для виконання Програми дій боротьби з корупцією .

Основними завданнями Комісії з питань запобігання корупції щодо міжнародного співробітництва є надання сторонам-учасницям допомоги у проведенні слідчих і прелімінарних заходів з метою будь-якої форми конфіскації конкретних предметів власності, що являють собою доходи або засоби, а також стосовно конфіскації доходів, які становлять вимогу заплатити суму грошей, еквівалентних вартості доходів .

На рівні Співдружності Незалежних Держав діє Бюро з координації боротьби з організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на території СНД. Згідно з положенням Бюро до його завдань входить: а) формування спеціалізованого банку даних на базі комп'ютерного центра Бюро і надання ініціативної інформації у відповідні міністерства внутрішніх справ; б) сприяння в здійсненні міждержавного розшуку учасників злочинних організацій, осіб, що скоїли особливо небезпечні злочини і переховуються від кримінального переслідування; забезпечення погоджених дій при проведенні оперативно-розшукових заходів і комплексних операцій, що торкаються інтересів декількох держав-учасників Співдружності, підготовка рекомендацій щодо боротьби з транснаціональною злочинністю . Крім вказаної інституції, відповідно з існуючими багатосторонніми угодами , до органів галузевого співробітництва СНД, створених для координації і взаємодії у галузі боротьби зі злочинністю, відносять Координаційну раду генеральних прокурорів, Раду міністрів внутрішніх справ, Раду керівників органів безпеки і спеціальних служб, Раду керівників митних служб, Раду командуючих Прикордонними військами.

Крім цього, Україна, що входить до четвірки країн ГУУАМ, здійснює співробітництво з Грузією, Азербайджаном та Молдовою у сфері боротьби з тероризмом, організованою злочинністю та іншими небезпечними видами злочинів на підставі відповідної угоди .

Здійснене нами дослідження теоретичної бази та практики міжнародної взаємодії у галузі боротьби з корупцією свідчить, що до обставин, які ускладнюють зусилля ООН, Інтерполу та інших організацій по боротьбі з транснаціональною корупцією та укріплення поліцейської взаємодії, варто відносити як об'єктивні, так і суб'єктивні чинники. Зокрема, до об'єктивних причин необхідно віднести: прагнення держав, які намагаються включитися до системи міжнародного співробітництва задовольнити, в першу чергу, власні інтереси за рахунок цих міжнародних структур; ідеологічні розходження багатьох країн, що проявляється насамперед у відмінностях політичних режимів, існуючих у різних державах; значні відмінності у кадровому, матеріально-технічному та іншому забезпеченні національних поліцейських систем; протистояння домінуючих світових політичних систем, що загострилося після створення ЄС.

Суб'єктивні чинники стосуються: зіткнення принципів національного суверенітету та принципів екстрадиції злочинців; побоювання витоку оперативної інформації про діяльність корупціонерів, що пов'язане з загрозою успіху проведення відповідних операцій; відсутність зацікавленості деяких країн у співробітництві, що проявляється у зайнятті позиції очікування щодо співробітництва.

При дослідженні окресленої проблеми необхідно також з'ясувати місце національних органів в організації міжнародної взаємодії у галузі боротьби з корупцією. Звертає на себе увагу, що у різних країнах світу ці повноваження покладаються на різні органи. Так, з метою координації міжнародного співробітництва при Головному управлінні національної поліції Угорщини у лютому 2000 р. був створений Міжнародний центр співробітництва у правоохоронній сфері. У центрі працюють делеговані офіцери зв'язку з Прикордонної охорони, Митного управління, Бюро з контролю за податками та фінансами, а також співробітники департаменту по боротьбі з організованою злочинністю Головного управління національної поліції. Задачами центру є координація зусиль щодо боротьби з організованою злочинністю між правоохоронними органами Угорщини, Інтерполом і Європолом з використанням європейських та міжнародних банків даних.

У Бухаресті (Румунія) в рамках Ініціативи зі співробітництва в Південно-Східній Європі (СЕКІ) був створений Регіональний центр по боротьбі з транскордонною злочинністю і корупцією, а також відкрито Бюро юридичного аташату ФБР США.

У Польщі питання координації співробітництва з іноземними поліціями віднесено до відання VIII відділу Центрального слідчого бюро Головної Комендатури поліції Польщі. Крім цього, в рамках співробітництва країн Вишеградської групи (Польща, Чехія, Словакія, Угорщина) була створена група по боротьбі з фінансовими злочинами і корупцією (2000 р.).

У ФРН міжнародне співробітництво перебуває під егідою Федерального відомства кримінальної поліції МВС Німеччини. У Бельгії у складі міністерств внутрішніх справ та юстиції створені підрозділи, які займаються питаннями міжнародного співробітництва.

У країнах, які входять до Ліги арабських держав, питаннями координації діяльності поліцій цих країн щодо боротьби з організованою злочинністю займається Міжарабське бюро кримінальної поліції (Дамаск, Сірія).

Що стосується України, то безпосередня організація взаємодії у галузі боротьби з міжнародними злочинами покладається на Генеральну прокуратуру та МВС України.

На нашу думку, цікавим у практичному сенсі, є досвід окремих країн щодо включення у склад своїх дипломатичних та інших представництв за кордоном окремих поліцейських службовців (або відповідних підрозділів), до задач яких відноситься зібрання, аналіз та передача необхідної інформації, підготовка пропозицій щодо проведення спільних операцій та наступна координація дій з правоохоронними органами країни перебування та ін. За інформацією В.Зіміна та І.Зубова (станом на 1993 р.), ФБР США має своїх службовців більше, ніж у 20 країнах, Управління по забезпеченню законів про наркотики (ДЕА) - більше, ніж у 40, а Таємна служба майже у 50; Національна кримінальна розвідувальна служба Великобританії має свої філіали у 15 країнах, а співробітники Федерального управління кримінальної поліції Німеччини у 1996 р. працювали при 25 посольствах ФРН. Французька поліція у тому ж році мала підрозділи у 20 державах - США, Канаді, Колумбії, Голландії, Пакистані, Таїланді та ін. Діяльність таких представників здійснюється, як правило, на підставі двосторонніх угод . Звичайно, що зараз кількість представництв є значно більшою.

Міжнародну боротьбу з корупційними проявами необхідно будувати на загальних для усіх держав-учасників принципах з метою її оптимізації. Треба зазначити, що майже всі основні міжнародні правові акти, що передбачають співробітництво і цій галузі, містять норми, які регламентують загальні засади такої діяльності. Проведений нами аналіз вказаних документів та деяких наукових публікацій дозволяє до специфічних принципів міжнародно-правової взаємодії віднести такі: добросовісне виконання зобов'язань у міжнародному праві; невтручання у внутрішні справи інших держав; повага прав людини та неухильне дотримання міжнародних стандартів щодо них; невідворотність покарання; захист прав своїх громадян за кордоном; укріплення довіри між органами, які беруть участь у взаємодії; рівноправність сторін.

Безпосередня міжнародна взаємодія у галузі боротьби з корупцією може здійснюватися у різних напрямах та в різних формах. Вона може бути неформальною чи формальною за своїм характером і двосторонньою чи багатосторонньою за своїми масштабами.

Серед сучасних напрямів міжнародної взаємодії у цій сфері необхідно виділити спільний аналіз стану, структури, динаміки та наслідків корупції, результатів роботи щодо виявлення, попередження, розкриття, розслідування злочинів та правопорушень, пов'язаних з корупцією; виконання, в межах своєї компетенції, спільних програм боротьби з корупцією та злочинами, які пов'язані з нею; провадження спільних слідчих, оперативних, профілактичних та інших заходів щодо конкретних корупційних злочинів, боротьба з якими вимагає скоординованих дій; узагальнення досвіду боротьби з корупцією країн світу та вироблення рекомендацій щодо його впровадження у практику; забезпечення захисту прав та свобод потерпілих та свідків, які залучаються до сфери боротьби з транснаціональною корупцією; створення уніфікованих правових процедур, для полегшення міжнародної співпраці; професійну підготовку та перепідготовку кадрів правоохоронних органів, на які покладено обов'язки вести боротьбу з корупцією; надання допомоги технічними засобами.

Вивчення національних та міжнародних правових актів, вітчизняних та зарубіжних науково-практичних публікацій, дозволяє констатувати, що найбільш розповсюдженими формами такої взаємодії є: а) здійснення спільних слідчих, оперативних, профілактичних та інших заходів; б) сприяння співробітникам компетентних органів однієї держави співробітникам компетентних органів іншої держави у припиненні, розкритті та розслідуванні корупційних злочинів, затриманні осіб, що підозрюються в їх скоєнні, шляхом надання іншій стороні транспортних засобів, криміналістичної техніки, засобів зв'язку, оргтехніки, необхідної аналітичної та оперативної інформації, організації роботи перекладачів, експертів, здійснення інших конкретних заходів; в) обмін інформацією та досвідом роботи компетентних органів щодо попередження, припинення та розкриття корупційних злочинів, проведення спільних семінарів, навчань, зборів, консультацій та нарад; г) виконання запитів, що надходять від компетентних органів інших держав; д) забезпечення реалізації процедури екстрадиції та притягнення до кримінальної відповідальності громадян своєї держави за вчинення злочинів на території інших держав; е) проведення спільних наукових досліджень проблем боротьби з корупцією; ж) співробітництво у сфері підготовки кадрів; з) розвиток узгоджених форм та методів профілактики злочинів та правопорушень, пов'язаних з корупцією.

Звичайно, що наведений перелік форм взаємодії не є вичерпним. З розвитком міжнародного співробітництва держав він, природно, збільшується і поповнюється новими формами. Зокрема, можуть бути передбачені створення міжрегіональних програм по боротьбі з корупцією, визначені пріоритетні напрями взаємодії у цій сфері тощо. Зокрема, у своїй доповіді “Роль системи національної доброчесності у подоланні корупції” спеціалісти інституту економічного розвитку Світового банку П.Лангест, Р. Стаппенхепрст, Дж. Поуп до нових підходів щодо міжнародної співпраці у питаннях подолання корупції відносять, по-перше, налагодження судовою системою країни співпраці з органами судочинства країн, які є її основним торгівельними партнерами (у видані підозрюваних, пошукові та вилученні доказів), так само і з офшорними банківськими центрами; і по-друге, гармонізацію внутрішнього законодавства країни з законодавством країн, які прагнуть до співпраці у цій сфері .

Одним із важливих чинників покращення організації міжнародної взаємодії правоохоронних органів у боротьбі з корупцією є налагодження високоефективної системи інформаційного забезпечення цієї діяльності. Цю проблему розуміють також і практичні працівники. Зокрема, за даними проведеного нами анкетування, 61,3% опитаних вважають, що існуюча система обміну інформацією між органами, які ведуть боротьбу з корупцією, є неефективною та занадто складною. Натомість 68 % респондентів вважають, що створення банку нормативної, аналітичної, довідкової та іншої інформації для міжвідомчого користування дозволить правоохоронним органам підвищити ефективність протидії корупції .

Інформаційне забезпечення міжнародної взаємодії у галузі боротьби з корупцією складається з комплексу інформаційно-аналітичних, інформаційно-оперативних та інформаційно-правових заходів, спрямованих на забезпечення ефективної системи інформаційних зв'язків серед учасників такої взаємодії.

Інформаційно-аналітичне забезпечення включає в себе: а) проведення спільних досліджень проблем боротьби з корупцією, її зв'язків з іншими видами злочинності, в тому числі й з транснаціональною, вивчення найбільш характерних кримінальних проявів та їх специфіки для окремих регіонів світу; б) регулярне подання звітів про результати аналітичної роботи відповідних підрозділів учасників взаємодії; в) проведення нарад представників інформаційно-аналітичних служб компетентних органів учасників співробітництва з метою обговорення криміногенної ситуації, її тенденцій, перспектив боротьби з корупцією та іншими протиправними проявами, а також інших питань, які мають спільний інтерес; г) спільну розробку єдиних методик інформаційно-аналітичної роботи, що забезпечує можливість співставлення кримінально-статистичної інформації; д) розробку систем доступу користувачам в узгоджених обсягах і формах інформації про корупцію та засоби боротьби з нею; е) створення міждержавних комп'ютерних мереж з метою безкоштовного користування банків даних компетентними органами країн-учасників співробітництва.

До інформаційно-оперативного забезпечення відносять: а) інформування про скоєні корупційні злочини або правопорушення, якщо вони торкаються інтересів двох або більшої кількості держав-учасників співробітництва; б) інформування про необхідність проведення операцій щодо затримання злочинців та припинення корупційних злочинів, у тих випадках, якщо вони торкаються інтересів двох або більшої кількості держав; в) прямі контакти офіцерів зв'язку та створення в екстреному порядку робочих груп з числа представників зацікавлених служб та органів інших держав з метою невідкладного вирішення оперативно-тактичних задач; г) використання наявної в банках даних інформації про осіб, які підозрюються у вчиненні корупційних злочинів, з метою встановлення їх причетності до інших злочинів або правопорушень.

Інформаційно-правове забезпечення передбачає: а) збирання, зберігання та систематизацію інформації про законодавство країн, які беруть участь у міжнародній взаємодії та практики його застосування; б) комплексний аналіз правової бази міждержавних відносин в галузі боротьби з корупцією та відповідного національного законодавства; в) розробку пропозицій і рекомендацій щодо попередження та усунення юридичних колізій у процесі співробітництва держав-учасників взаємодії; г) збирання, зберігання і систематизацію наукових розробок з проблем боротьби з корупцією та злочинністю.

Таким чином, в основу організації міжнародної взаємодії покладені дво- або багатосторонні угоди про співробітництво між державами. Подібна форма співпраці має як свої переваги так і деякі недоліки. Основними перевагами договірного співробітництва ми вважаємо: формалізацію відносин між учасниками взаємодії та розподіл між ними відповідних прав та обов'язків; добровільність участі країн у взаємодії, яка опосередковує об'єктивні механізми стимулювання партнерства (ініціативу, активність, узгодженість); взаємний контроль взаємодії та відповідальність її учасників за результати спільної діяльності; встановлення процедури врегулювання спорів, які виникають у ході взаємодії (переговори, розслідування, арбітраж, посередництво, примирення, звернення до регіональних органів); врахування потреб та цілей кожного учасника взаємодії тощо.

У той же час, доводитися констатувати наявність деяких негативних чинників, які супроводжують договірні відносини щодо співробітництва держав у боротьбі з корупцією. Зокрема, через різний рівень економічного розвитку країн існують проблеми фінансування спільних заходів; протиріччя у законодавстві різних країн тягнуть за собою нерегулярність взаємодії, знижують її ефективність та результативність; досить часті зміни у керівництві силових органів держав, особливо тих, що перебувають на перехідному етапі свого розвитку, зменшують якість угод між керівниками цих відомств, досягнутих іноді на особистих контактах.

Одним із способів усунення вказаних недоліків є використання прямих формальних та неформальних зв'язків між правоохоронними органами інших держав. Звичайно, ефективнішими такі зв'язки є між країнами, які мають спільні державні кордони або тісно співпрацюють в економічній чи політичній сферах.

Превагою таких зв'язків є спрощення процедури співпраці у галузі боротьби з корупцією за рахунок зменшення кількості ланок, що залучаються до процесу організації взаємодії. На думку В.Т. Білоуса, до поширених форм прямих зв'язків необхідно віднести: 1) прямі контакти між керівниками правоохоронних органів, що взаємодіють з приводу розв'язання загальної проблеми у боротьбі з корупційними злочинами; 2) встановлення взаємозв'язку між двома та більшою кількістю управлінь, відділів, підрозділів правоохоронних органів, що мають контакти з питань їх діяльності у сфері боротьби зі злочинами, пов'язаними з корупцією; 3) створення тимчасових цільових груп для вирішення завдань у сфері боротьби зі злочинами, пов'язаними з корупцією, що стосується діяльності кількох управлінь (відділів, підрозділів); 4) створення постійно діючих груп з вирішенням міжфункціональних проблем у сфері боротьби зі злочинністю; 5) створення нових “інтегруючих” органів із координації управління прямих зв'язків у процесах боротьби зі злочинністю; 6) перехід від інтеграційної ролі керівника до поєднуючої щодо координації правоохоронних органів у сфері боротьби зі злочинністю, що є істотною диференціацією функцій і видів діяльності; 7) встановлення подвійної відповідальності в критичних точках розв'язання проблем у структурах координації управління правоохоронними органами .

Отже, для успішної реалізації міждержавних та міжвідомчих угод у галузі протидії злочинності необхідні, насамперед, стабільність внутрішнього економічного та політичного становища та взаємна довіра партерів, заснована на тривалих дружніх відносинах.

З метою удосконалення міжнародного співробітництва України з іншими державами у галузі боротьби з корупцією, на наш погляд, необхідно: 1) створити єдине правове поле для боротьби з корупцією та легалізацією незаконно добутих коштів; 2) вивчити практику застосування законодавчих, правозастосовчих і громадських засобів впливу на стан корупції та досвіду боротьби з корупцією в різних країнах; 3) постійно здійснювати аналіз перспектив розвитку міжнародного і національного законодавства у сфері боротьби з корупцією, в тому числі з транснаціональною корупцією; 4) удосконалити системи обміну інформацією між спеціалізованими органами з боротьби з корупцією і судовими органами європейських країн; 5) залучати засоби масової інформації для підтримки міжнародної політики країн, спрямованої на знищення корупції в усіх її проявах; 6) розробити Концепцію взаємодії держав-учасників ЄС, кандидатів до ЄС та третіх країн щодо боротьби з транснаціональною корупцією; 7) збільшити кількість представництв МВС України, СБУ, Генеральної прокуратури в державах - стратегічних партнерах України; 8) визначитися з порядком обміну оперативної інформації, втому числі й такої, що має обмежений доступ; 9) передбачити у Кримінально-процесуальному Кодексі України порядок та розробити типові процедури проведення слідчих дій на території інших держав та узгодити їх з іншими учасниками міжнародної взаємодії; 10) визначитися з можливістю спрощення порядку перетинання кордонів держав-учасниць міжнародних угод учасниками кримінального судочинства, співробітниками компетентних органів у службових справах, а також переміщення через ці кордони речових доказів та інших предметів, пов'язаних з припиненням, розкриттям та розслідуванням злочинів, пов'язаних з корупцією; 11) збільшити кількість працівників правоохоронних органів України, які відвідали інші держави для обміну досвідом боротьби з корупцією, навчання або стажування; 12) удосконалити навчальні програми та плани підготовки працівників правоохоронних органів з метою навчання фахівців формам, методам та прийомам міжнародної взаємодії у галузі боротьби з корупцією.

Реалізація вказаних пропозицій можлива шляхом продовження практики укладання Україною договорів з іншими державами щодо співробітництва у сфері боротьби зі злочинністю, із зазначенням специфіки організації взаємодії щодо боротьби з корупцією; внесення змін у чинне кримінальне, кримінально-процесуальне, оперативно-розшукове та адміністративне законодавства з метою його приведення до загальносвітових і європейських вимог у сфері боротьби з кримінально-караними корупційними проявами; створення робочих груп з числа науковців та практичних працівників для аналізу вітчизняного, міжнародного та іноземного досвіду боротьби з корупцією і обов'язкова розробка на основі такого аналізу практичних пропозицій та рекомендацій щодо форм та методів процесуальної та оперативної діяльності; використання наявних мас-медійних засобів (преси, телебачення, Інтернет-ресурсів) з метою висвітлення об'єктивних результатів боротьби з корупцією в Україні та її участі у протидії транснаціональним злочинам, у тому числі й пов'язаним з корупцією; запровадження фінансово-забезпеченої системи підвищення кваліфікації працівників спеціальних підрозділів України по боротьбі з корупцією як в інших країнах, так і в провідних навчальних закладах нашої держави; збільшення асигнувань з державного бюджету на створення матеріально-технічної бази підрозділів, які беруть участь у боротьбі з міжнародними злочинами; спеціалізації підготовки необхідної кількості фахівців у відомчих вищих навчальних закладах для формування у них знань, вмінь та навичок, необхідних для участі у співробітництві з представниками правоохоронних органів інших держав щодо боротьби зі злочинністю; віднесення до пріоритетних тих наукових досліджень, які мають прикладний характер і досліджують питання взаємодії України та інших держав щодо боротьби з організованою злочинністю і корупцією, в тому числі й на умовах державного фінансування та грантової підтримки.

Удосконалення міжнародної взаємодії у галузі боротьби з корупцією вимагає також, щоб таке співробітництво було визнано одним з пріоритетних напрямів зовнішньополітичної діяльності нашої держави, систематичного інформування світового співтовариства про бажання України бути партнером такої взаємодії та активної безпосередньої участі у заходах, визначених відповідними угодами.

Треба також визнати, що прискорення темпів залучення України до міжнародного поліцейського співробітництва надасть нашій державі можливість підвищити ефективність боротьби з внутрішньою злочинністю і корупцією та здійснювати вплив на формування правоохоронної політики деяких наших країн-партнерів, шляхом її узгодження з українською. Це стосується, насамперед, тих держав (міждержавних утворень), які визнані Україною як пріоритетні стратегічні партнери в економічній та політичних сферах - Російської Федерації, Польщі, Німеччини, США та Європейського Союзу.

Висновки до 3 розділу

Об'єктивна зумовленість необхідності взаємодії у галузі боротьби з корупцією вимагає не лише нормативного упорядкування правового статусу суб'єктів, які її здійснюють, а й вжиття цілого комплексу заходів для її належної організації. Саме організація взаємодії дозволяє долати ті бар'єри, що пов'язані з узгодженням діяльності декількох правоохоронних органів, забезпечує зменшення витрат сил, засобів та часу на виконання антикорупційних заходів, усуває дублювання у роботі суб'єктів боротьби з корупцією.

Проведене нами дослідження проблем організації взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією на національному та міжнародному рівнях дозволяє зробити наступні висновки:

1. Нами обґрунтовано, що організація взаємодії є складовою управлінського процесу, що визначає основні навпрямки спільної діяльності суб'єктів боротьби з корупцією, встановлює обсяг завдань, а також конкретний зміст заходів щодо їх практичної реалізації. Вона являє собою управлінську діяльність, спрямовану на прийняття рішення про необхідність такої взаємодії та забезпечення його практичної реалізації, з метою виконання поставлених перед цими органами завдань у галузі боротьби з корупцією.

2. З метою подолання бар'єрів, що заважають виконанню спільних завдань щодо боротьби з корупцією, нами доведено потребу в удосконаленні національної моделі організації взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією.

Порівняння існуючої моделі організації взаємодії у галузі боротьби з корупцією з досвідом протидії цьому явищу в інших країнах свідчить про існування в Україні її напівцентралізованого різновиду. У зв'язку з цим виникає необхідність у створенні окремого координуючого центру для розробки та контролю за реалізацією антикорупційних програм і практичної організації боротьби з корупцією різними суб'єктами системи за відсутністю самостійного органу, який веде боротьбу з корупцією.

3. На нашу думку, створення в Україні самостійного органу для боротьби з корупцією є одним із способів стабілізації криміногенної ситуації в нашій державі та кореспондується з загальносвітовою тенденцією і наявними рекомендаціями ООН й інших міжнародних організацій.

4. Ми вважаємо, що за умов децентралізації у боротьбі з корупцією в Україні постає питання про визначення головного суб'єкта, на якого покладаються обов'язки щодо організації взаємодії у цій галузі. Враховуючи запропоновані нами критерії та ґрунтуючись на статистичних даних, які відображають результати діяльності правоохоронних органів щодо боротьби з корупцією, доведено, що таким суб'єктом є органи внутрішніх справ України. Саме ОВС виконують найбільший обсяг завдань щодо боротьби з корупцією як на національному так і на міжнародному рівнях.

5. До основних шляхів удосконалення організація взаємодії ОВС з іншими суб'єктами боротьби з корупцією нами віднесено: а) налагодження ефективного інформаційного забезпечення взаємодії; б) відпрацювання найбільш вірогідних схем співробітництва у галузі боротьби з корупцією; г) нормативне врегулювання форм, методів взаємодії, повноважень кожного з її учасників; д) підвищення ефективності професійної підготовки персоналу підрозділів органів внутрішніх справ, які ведуть боротьбу з корупцією.

6. Нами було визначено, що боротьба з корупцією є пріоритетним напрямом діяльності державних органів більшості країн світу; існує нормативно-правова база для боротьби з транснаціональною корупцією; функціонують відповідні міжнародні та національні органи, що ведуть боротьбу з цим явищем; діють неурядові міжнародні організації, які спрямовують свою діяльність на створення у суспільстві клімату неприйняття корупції та проводять моніторинг її поширення у світі тощо.

7. Ми довели, що значну роль в організації боротьби з транснаціональною корупцією відіграють Інтерпол, Європол та створені на рівні регіонів поліцейські організації, які здійснюють інформаційне та координаційне забезпечення правоохоронної діяльності. Крім цього, організація міжнародного співробітництва виступає як функція одного з національних правоохоронних органів, переважно МВС або прокуратури.

8. Враховуючи важливість геополітичного положення нашої держави, вона повинна стати безпосереднім ініціатором укладення багатосторонніх угод про співпрацю у галузі боротьби з корупцією, практично сприяти реалізації загальноєвропейської антикорупційної політики у світі.

ВИСНОВКИ

У роботі подано теоретичне узагальнення та нове вирішення наукової проблеми, яка полягає у розробці теоретико-правових і організаційних засад взаємодії правоохоронних органів України у цьому напряму та наданні науково обґрунтованих пропозицій, спрямованих на підвищення її ефективності.

Основним результатом дослідження є комплексний аналіз взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією в Україні як одного з основних засобів підвищення ефективності протидії корупції.

В ході дослідження сформульовано ряд висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети:

1. Встановлено, що подолання корупції виступає як одна з основних задач системи державних органів нашої держави, серед яких правоохоронні органи у боротьбі з цим явищем займають головне і відповідальне місце.

На підставі проведеного нами аналізу нормативно-правових актів, наукових публікацій, даних офіційної статистики та узагальнення результатів власного соціологічного дослідження нами визначено, що корупція як об'єкт впливу правоохоронної системи України являє собою сукупність різних за свої характером, але єдиних за своєю сутністю правопорушень, у першу чергу, злочинів, проступків та дисциплінарних деліктів, що у сукупності створюють загрозу національній безпеці держави, порушують основні права і свободи особи, і які, згідно з чинним законодавством, самостійно або спільно зобов'язані попереджувати, виявляти та припиняти правоохоронні органи України.

2. Проведений нами аналіз чинного законодавства дозволив виявити ряд теоретико-правових та організаційних проблем, вирішення яких пропонується здійснити шляхом вироблення моделі організації взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією.

Нами зазначено, що категорія “взаємодія” стосовно боротьби з правопорушеннями досліджується як адміністративно-правовою науковою, так і кримінально-процесуальною, криміналістичною, оперативно-розшуковою тощо. Однак, її основний зміст визначається, виходячи з позицій вироблених, саме наукою управління, і лише конкретизується стосовно специфіки кожного із вказаних різновидів діяльності.

3. На наш погляд, взаємодія суб'єктів боротьби з корупцією характеризується наявністю різноманітних зв'язків, дослідження яких дозволить глибше зрозуміти сутність цього явища. Зазначені зв'язки в системі суб'єктів боротьби з корупцією взаємопов'язані і взаємообумовлені, їх поділ і відокремлення можливі тільки теоретично. Це обумовлює і взаємозалежність всіх видів взаємодії цих органів при реалізації ними своїх функцій. Зв'язки, що визначають сутність взаємодії правоохоронних органів у галузі боротьби з корупцією, мають своє зовнішнє оформлення та повинні базуватися на єдиних принципах.

Впровадження результатів дослідження видів, форм та принципів взаємодії суб'єктів боротьби з корупцією пропонується здійснювати шляхом їх визначення як базових при розробці загальнодержавних антикорупційних програм, законодавчих та відомчих нормативно-правових актів, плануванні спільних заходів щодо боротьби з корупцією, здійсненні контролю та нагляду за цим напрямом правоохоронної діяльності, розробці навчальних матеріалів для підготовки персоналу підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю та корупцією тощо.

4. Залучення до боротьби з корупцією значної кількості правоохоронних органів вимагає чіткого розподілу між ними повноважень щодо забезпечення реалізації покладених на них спільних та індивідуальних завдань. При цьому вказано, що невизначеність у встановленні кола прав та обов'язків певного учасника антикорупційної діяльності тягне за собою дублювання та паралелізм у роботі правоохоронних органів, призводить до розпорошення наявних у них сил та засобів, негативної конкуренції, яка заважає об'єднанню їхніх зусиль у протидії корупції.

Беручи до уваги досвід інших країн, ґрунтуючись на рекомендаціях відомчих актів, результатах діяльності суб'єктів боротьби з корупцією, критеріях розмежування їх повноважень, нами визначено приблизний обсяг компетенції цих органів.

5. З метою закріплення компетенції суб'єктів боротьби з корупцією та підвищення ефективності їх взаємодії нами пропонується удосконалити ряд нормативно-правових актів, які регламентують антикорупційну діяльність. Зокрема, доповнити:

Закон України “Про боротьбу з корупцією”: а) положеннями про те, що підрозділи Служби безпеки України повинні складати протоколи лише про корупційні правопорушення, що вчинені державними службовцями, які займають важливе та особливо важливе становище, а також суддями, прокурорами, заступниками керівників органів державної влади та управління, органів місцевого самоврядування, їх структурних підрозділів та одиниць; б) передбачити право працівників інших підрозділів органів, які ведуть боротьбу з корупцією, брати участь у зібранні матеріалів про корупційні правопорушення за дорученнями цих органів; в) у ст. 4 подати перелік підрозділів МВС України, податкової міліції, СБУ, Військової служби правопорядку в ЗС України, які ведуть боротьбу з корупцією.

2) Закон України “Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю”: а) змінити його назву, додавши після слова “злочинністю” словосполучення “ та пов'язаними з нею корупційними правопорушеннями”; б) уточнити назву спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, додавши до неї словосполучення “і корупцією”; в) закріпити сфери діяльності спеціальних підрозділів по боротьбі з організованою злочинністю, а саме визначити, що відповідні підрозділи СБУ України ведуть боротьбу з організованими злочинними формуваннями, які завдають суттєвої шкоди національним інтересам нашої держави, або мають регіональні чи міжнародні зв'язки; боротьба з рештою злочинних угрупувань здійснюється спеціальними підрозділами МВС України.

3) Кримінально-процесуальний кодекс України: а) нормами, які б регламентували порядок проведення слідчих дій на території інших держав та за участю представників інших країн на території України; б) кримінально-процесуальними повноваженнями Координаційного комітету по боротьбі з корупцією та організованою злочинністю при Президентові України щодо надання ним доручень органам дізнання на проведення перевірок інформації про факти корупційних правопорушень.