Экономика предприятия

Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути і виробничо-господарські угруповання, які створюються у вигляді холдінгових компаній, промислово-фінансових груп, концернів тощо з метою поєднання своїх капіталів для спільної інвестиційної діяльності. Зокрема:

Холдингова компанія -- це компанія, суть діяльності якої полягає в придбанні юридичними особами контрольних пакетів акцій різних компаній та здійснення контролю над такими юридичними особами як пов'язані особи. У світовій практиці існує два типи холдінгів:

чистий холдинг, при якому головна компанія виконує тільки функції управління й контролю за діяльністю дочірніх підприємств;

холдинг, при якому головна компанія, крім функцій управління та контролю, займається також спільно з дочірніми компаніями підприємницькою діяльністю.

Холдінги бувають галузеві, міжгалузеві, транснаціональні.

Промислово-фінансова група -- це велике угруповання підприємств, банків, інших юридичних осіб, які займаються виробничою, торгівельною, фінансово-кредитною діяльністю.

В Україні промислово-фінансові групи створюються двох типів: на підставі об'єднання статутних фондів (статутні групи) та на підставі об'єднання всіх фінансових ресурсів із єдиним управлінням (договірні групи у формі консорціуму).

Дійовими суб'єктами інвестиційного процесу є фінансові установи, відносять банки, кредитні спілки, ломбарди, лізингові компанії, довірчі товариства, страхові компанії, установи накопичувального пенсійного забезпечення, інститути спільного інвестування та інші юридичні особи, виключним видом діяльності яких є надання фінансових послуг.

Зокрема, банки в інвестиційному процесі поряд із традиційними функціями кредитно-розрахункового та касового обслуговування, депозитними операціями значно розширюють свою діяльність через запровадження операцій з цінними паперами, зокрема, виконують функції депозитаріїв та незалежних реєстраторів цінних паперів акціонерних товариств; інвестиційного кредитування; проектного фінансування; довірчих операцій; обслуговування іноземної інвестиційної діяльності.

Крім фінансових установ, активними суб'єктами інвестиційної діяльності є функціональні учасники, до яких належать:

Фірми -- девелопери -- юридичні особи, які беруть на себе функції з повної реалізації капіталу, що інвестується. Такі фірми самостійно здійснюють пошук найвигіднішого місця вкладання коштів інвестора, розробку проекту, його фінансування, реалізацію та введення в експлуатацію.

Фірми-ріелтери -- це фірми посередники з торгівлі нерухомістю. Вони працюють не лише за угодами з продавцями нерухомості, а й визначають інвесторам економічну доцільність придбання тих чи інших готових будівель, споруд чи незавершених будівельних об'єктів.

Інжиніринго -- консалтингові фірми -- це фірми. Які займаються розробкою на договірних засадах різного роду документації -- інформаційної, науково-технічної, проектно-кошторисної та інших. За замовленням окремого інвестора інжиніринго-кон-салтингові фірми виконують також техніко-економічне обґрунтування проекту, розробляють бізнес-план, здійснюють моніторинг проекту, авторський та технічний нагляд при його виконанні, організовують та проводять тендерні торги.

Будівельні фірми -- виконують весь комплекс робіт за інвестиційним проектом (проектно-кошторисні, будівельні, монтажні) та здають інвестору готовий об'єкт «під ключ».

Аудиторські фірми -- виконують в інвестиційному процесі функції перевірки фінансово-господарської діяльності як самого інвестора так і інших його партнерів. Аудитори дають оцінку активів та пасивів балансів фірми, розраховують показники ліквідності балансу, здійснюють оцінку інвестиційних якостей цінних паперів, оцінку капіталу самого інвестора та його акціонерів.

11.Поняття й об'єкти реальних інвестицій. Інвестиції на нове будівництво, реконструкцію, розширення й технічне переозброєння діючих підприємств. Показники реальних інвестицій. Інвестиції й оборотні фонди

Реальні інвестиції - вкладання в основний капітал та на приріст матеріально-виробничих запасів. До них відносять інвестиції

1) в основні активи на

> придбання (виготовлення) новог обладнання в тому числі витрати на їх доставку, монтаж та введення в експлуатацію.

> модернізація діючого обладнання

> будівництво та реконструкцію будівель та споруд

2) в нематеріальні активи, які пов'язані із придбанням новї технології (патенту, ліцензії) та торгової марки

3) в оборотні кошти, які передбачають забезпечення

> нових та додаткових запасів основних та допоміжних матеріалів

> нових та додаткових запасів готової продукції

> збільшення рахунків дебіторів

Форми реального інвестування.

1. Придбання цілісних майнових комплексів. Воно являє собою інвестиційну операцію великих підприємств, що забезпечує галузеву, товарну або регіональну диверсификацию їхньої діяльності. Ця форма реальних інвестицій забезпечує, зазвичай, "ефект синергизму", що полягає у зростанні сукупної вартості активів обох підприємств (порівняно з їх балансовою вартістю) за рахунок можливостей більш ефективного використання їх загального фінансового потенціалу, взаємодоповнення технологій і номенклатури продукції, що випускається, можливостей зниження рівня операційних витрат, спільного використання збутової мережі на різних регіональних ринках і інших аналогічних чинників.

2. Нове будівництво. Воно являє собою інвестиційну операцію, пов'язану з будівництвом нового об'єкта з закінченим технологічним циклом за індивідуально розробленим або типовим проектом на спеціально відведених територіях. До нового будівництва підприємство вдається при кардинальному збільшенні обсягів своєї операційної діяльності в майбутньому періоді, її галузевої, товарної або регіональної диверсификації (створенні філій, дочірніх підприємств тощо).

Реконструкція. Вона являє собою інвестиційну операцію, пов'язану з істотним перетворенням усього виробничого процесу на основі сучасних науково-технічних досягнень. Її здійснюють відповідно до комплексного плану реконструкції підприємства з метою радикального збільшення його виробничого потенціалу, істотного підвищення якості продукції, що випускається, запровадження ресурсозберігаючих технологій тощо. У процесі реконструкції може здійснюватися розширення окремих виробничих будинків і помешкань (якщо нове технологічне Устаткування не може бути розміщене в наявних приміщеннях), будівництво нових будинків і споруд того ж призначення замість ліквідованих на території підприємства, подальша експлуатація яких з технологічних або економічних причин визнана недоцільною.

Модернізація. Вона являє собою інвестиційну операцію, пов'язану з вдосконаленням і приведенням активної частини виробничих основних засобів у стан, що відповідає сучасному рівню здійснення технологічних процесів, шляхом конструктивних змін основного парку машин, механізмів і устаткування, що використовується підприємством у процесі операційної діяльності.

Оновлення окремих видів устаткування. Воно являє собою інвестиційну операцію, пов'язану з заміною (у зв'язку з фізичним зносом) або доповненням (у зв'язку з ростом обсягів діяльності або необхідністю підвищення продуктивності праці) наявного парку устаткування окремими новими їх видами, що не змінюють загальної схеми здійснення технологічного процесу. Оновлення окремих видів устаткування характеризує, в основному, процес простого відтворення активної частини виробничих основних засобів.

Інноваційне інвестування в нематеріальні активи. Воно являє собою інвестиційну операцію, спрямовану на використання в операційній й інших видах діяльності підприємства нових наукових і технологічних знань із метою досягнення комерційного успіху. Інноваційні інвестиції в нематеріальні активи здійснюються у двох основних формах:

а) шляхом придбання готової науково-технічної продукціїй інших прав (придбання патентів на наукові відкриття, винаходи, промислові зразки і товарні знаки; придбання ноу-хау; придбання ліцензій на франчайзинг тощо);

б) шляхом розробки нової науково-технічної продукції (як у рамках самого підприємства, так і за його замовленням відповідними інжиніринговими фірмами). Здійснення інноваційного інвестування у нематеріальні активи дозволяє істотно підвищити технологічний потенціал підприємства в усіх сферах його господарської діяльності.

7. Інвестування приросту запасів матеріальних оборотних активів. Воно являє собою інвестиційну операцію, спрямовану на розширення об'єму використовуваних операційних оборотних активів підприємства, що забезпечує, тим самим, необхідну пропорційність (збалансованість) у розвитку позаоборотних і оборотних операційних активів у результаті здійснення інвестиційної діяльності.

Поняття цінного папера емітента. Акції: поняття, класифікація й порівняння інвестиційних якостей.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між собою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Перелік видів цінних паперів, які можуть випускатися і обертатися в Україні, визначається ст. 3 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”. Відповідно до цього закону, до випуску та обігу в нашій державі допущені: акції, облігації внутрішніх державних і місцевих позик, облігації підприємств, казначейські зобов'язання держави, ощадні сертифікати, векселі, приватизаційні папери

Відповідно до ст. 4 Закону України “Про цінні папери і фондову біржу”, акція - цінний папір без установленого терміну обігу, що засвідчує внесення певного паю в статутний фонд акціонерного товариства, дає право на участь в управлінні ним та на отримання частини прибутку в формі дивідендів, а також на участь в розподіл майна у випадку ліквідації товариства [3].

Акція має, по-перше, номінальну вартість, яка довільно встановлюється при створенні акціонерного товариства і фіксується на бланку акції. По-друге, балансову вартість, що враховується як частка від ділення чистої вартості активів акціонерного товариства на кількість випущених і розповсюджених акцій. По-третє, курсову (ринкову) вартість акцій, яка зумовлюється попитом і пропозицією на ринку цінних паперів, тобто поточна ціна акцій на фондовій біржі чи в позабіржовому обігові.

Акції можуть бути іменними та на пред'явника, безплатними, привілейованими і звичайними (простими). Обіг іменних акцій обліковується в книзі реєстрація, яка ведеться акціонерним товариством. У ній систематично записуються дані про час придбання кожної такої акції, прізвище власника, а також кількість акцій на руках у кожного акціонера. Щодо акцій на пред'явника, то в книзі реєструється тільки їхня загальна кількість. Безплатні акції випускаються з метою розподілу їх серед акціонерів, як правило, пропорційно кількості акцій, що їм уже належать. Сума випуску привілейованих акцій обмежена десятьма відсотками всього статутного фонду акціонерного товариства. Ці папери надають їхнім власникам майнове право на одержання дивідендів, а також на пріоритетну участь у відшкодуванні своєї долі капіталу при ліквідації акціонерного товариства.

Прості акції - це акції, прибуток від яких повністю зумовлюється чистим доходом підприємства та його дивідендною політикою.

12.Поняття цінного папера емітента. Облігації: поняття, класифікація й порівняння інвестиційних якостей. Ощадні сертифікати: поняття, класифікація й порівняння інвестиційних якостей.

Цінні папери - грошові документи, що засвідчують право володіння або відносини позики, визначають взаємовідносини між собою, яка їх випустила, та їх власником і передбачають, як правило, виплату доходу у вигляді дивідендів або процентів, а також можливість передачі грошових та інших прав, що випливають з цих документів, іншим особам.

Облігація - це цінний папір, що засвідчує внесення її власником грошових коштів і підтверджує зобов'язання відшкодувати йому номінальну вартість цього цінного папера в передбачений строк із виплатою фіксованого процента. Облiгацiї підприємств мають право випускати підприємства усіх форм власності. Акціонерні товариства можуть їх випустити на суму, що не перевищує 25% величини статутного фонду, i тільки після повної оплати всіх попередніх емісій акцій. Володіння облiгацiєю не дає права брати участь в управлінні товариством.

Облігації можуть знаходитися у вільному обігу та з обмеженнями. Розрiзняють процентні та безпроцентні (цiльовi) облігації. Прибуток із процентних облігацій виплачується вiдповiдно до умов їхнього випуску, якими передбачаються розміри та строки виплати процентiв. Номiнальна вартicть облігації повертається власникові після її погашення. Прибуток з облігацій цільових позик (безпроцентних) не виплачується. Власнику такої облігації після настання обумовленого строку надається можливість придбати вiдповiднi товари [4].

Залежно від того, яким умовам відповідає та чи інша облігація, їх можна згрупувати за такими категорiями:

1. Виходячи із ступеня безпеки:

– гарантовані (безпечні) облігації; впевненість у погашені цих облігацій в установлений термін ґрунтується на наявності оголошеної застави нерухомого майна або інших фондiв

– незабезпечені облігації, котрі не пiдтверджуються заставою.

2. Виходячи з умов погашення (викупу):

– серiйнi облігації, які погашаються послідовно, за серiями, через певні часовi інтервали;

– ординарні облігації, що підлягають викупу одночасно, в установлену дату.

3. Виходячи із можливості дострокового викупу:

– облігації з правом дострокового погашення, які за ініціативою емiтента можуть бути викуплені раніше встановленого фіксованого термiну;

– компенсовані облігації, якi за бажанням власника можуть у будь - який момент вільно обмінюватись на готівку;

– конвертовані облігації, котрі за бажанням власника можуть обмінюватися на iншi цінні папери, що випускаються тим же емiтентом.

4. Виходячи із механізму виплати процентної ставки:

– iменнi облігації, процентнi виплати за якими поштою або іншими видами зв'язку надсилаються безпосередньо власнику, при цьому iмена власникiв повинні бути вказані на облігаціях та внесенi в книгу реєстрації.

– облігації на пред'явника, до яких додаються купони для одержання виплати на кожну встановлену дату.

Індивідуальна й колективна власність. Об'єкти інтелектуальної власності: винаходу, промислові зразки, знаки для товарів і послуг.

Одним із об'єктів інвестування виступає інтелектуальна власність - це результат діяльності людини: винаходи у всіх галузях людської діяльності, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів та послуг, знаки обслуговування, фірмові знаки, комерційні позначення, іфнормаційна продукція, селекційні досягнення тощо. Це такі результати науково-технічної та художньої творчості людини, які можна використовувати бядь-яким способом у господарській діяльності.

Із загального поняття інтелектуальної власності міжнародно-правовінорми виділяють окремо промислову власність, до якої належать винаходи, промислові рисунки або моделі, твори або фірмові знаки обслуговування.

Інші об'єкти інтелектуальної власності, які не враховуються до промислової власності, складають групу результатів творчої діяльності, яка охоплюється авторським правом.

Усі результати творчої діяльності охоплюються законом - авторським та патентним правом.

Авторське право - це сукупність правових норм, які регулюють відносини, що виникають унаслідок створення і використання творів літератури, мистецтва і науки. Це сукупність прав, які належать автору або його правонаступникам у зв'язку із створенням і використанням твору літератури, науки чи мистецтва.

За формами власності інтелектуальна власність може бути: індивідуальна і колективна.

1. Одноосібне володіння - (індивідуальна приватна фірма) - це фірма, яка належит одній особі. В ній можуть працювати наймані працівники. Переваги одноосібного володіння : легкість заснування та ліквідації; особистий контроль за фірмою, свобода дій та рішень; податкові пільги; конфіденційність (плани, звіти); можливість присвоювати весь прибуток. Недоліки: необмежена відповідальність власника; обмеженість фінансових ресурсів; недостатність кваліфікації та практичних навичок; ускладнення при спробі одержати кредит під низькі відсотки; строк функціонування одноосібного володіння залежить від рішення однієї особи - власника або тривалості його життя.

2. Різновидами колективної власності виступають товариства або партнерства.

Товариство (партнерство) - узаконене добровільне об'єднання двох або більше осіб, які виступають як співвласники фірми та здійснюють управління нею з метою одержання прибутку.

Переваги: простота створення, право юридичної особи; можливість об'єднати матеріальні ресурси для ведення спільного бізнесу; розширення джерел фінансування і кредитування; податкові пільги; продовження бізнесу незалежно від власників.

Недоліки: необмежена відповідальність засновників, ймовірність особистих конфліктів між партнерами; не чітке розмежування відповідальності партнерів в управлінні; загроза конкуренції між найманими робітниками за статус партнера.

Згідно з українським законодавством, до промислової власності належать: винаходи, корисні моделі, промисловий зразок, знак для товарів та послуг.

1. Винахід або корисна модель - це результат творчої діяльності в будь-якій галузі техніки. Такими результатами можуть бути продукція або способи її виробництва.

Корисною моделлю вважається конструктивне виконання пристрою. Право власності на винахід завіряється патентом терміном дії 20 років, корисна модель патентується на 5 років.

2. Промисловий зразок - це результат творчої діяльності людини в галузі художнього конструювання. Таким результатом може бути форма, рисунок, забарвлення або їх поєднання, які визначають зовнішній естетичний вигляд промислового виробу. Патентуються промислові зразки на 10 років.

3. Знак для товарів та послуг (товарний знак) - це позначення, за яким товари та послуги одних виробників відрізняються від інших. Це можуть бути словесні, образотворчі, об'ємні позначення, їх комбінації у моно- або поліколірному вмконанні. Право власності на знаки засвідчується свідоцтвом на 10 рокі (з можливим продовженням кожного разу на 10 років).

Об'єкти інтелектуальної власності реєструються в Державному комітеті України з питань інтелектуальної власності.

Об'єктами інтелектуальної власності можуть бути наукові теорії, математичні методи, плани, правила, комп'ютерні програми, художні твори тощо. Окремі з них підтверджуються патентним відомством. Інші, такі як наукові праці, твори мистецтва, захищені нормами авторського права.
10. (13) Поняття і класифікація інвестиційних ризиків, методи їхньої оцінки

Інвестиційний ризик -- це можливість або ймовірність повного або часткового неотримання очікуваних інвесторами результатів здійснення інвестицій.

За формами інвестування розрізняють такі види ризику:

> Ризик реального інвестув. ризик, якій виникає при невдалому виборі місця розташування об'єкта будівництва, перебоями у поставках будівельних матеріалів, при виборі некваліфікованого підрядчика, а також при затягуванні термінів введення об'єкта в експлуатацію.

>Ризик фінансового інвестув. -- це ймовірність недоодержання доходів від цінних паперів у зв'язку зі зміною кон'юнктури інвестиційного ринку.

Виділяють два підходи до аналізу інвестиційних ризиків, які взаємно доповнюють один одного:

1) Якісний аналіз ризику найпростіший; його головне завдання -- визначити можливі види ризику, оцінити принциповий ступінь їх небезпеки і виділити фактори, що впливають на рівень ризику.

2) Кількісний аналіз ризику -- це чисельне визначення розмірів окремих видів ризику та інвестиційного ризику проекту в цілому. Кількісний аналіз проводиться з використанням різних методів.

Методи оцінки ризику в інвестиційних процесах

статистичний метод сутність полягає в тому, що для розрахунку ймовірностей виникнення втрат аналізуються всі статистичні дані по результативності реалізації п-вом аналізованих інвестиційних операцій. При цьому визначається частота виникнення деякого рівня втрат (f) за ф-ою

де n - число випадків настання конкретного рівня витрат;

N - загальне число випадків у статистичній вибірці, що включає й успішно здійснені операції даного виду.

Для визначення рівня витрат і побудови кривої ризику використовують поняття “область ризику” називається деяка частина загальних втрат, у межах якої вони не перевищують встановленого граничного значення.

Рівні ризику залежно від співвідношення величини можливих втрат і величини власних коштів підприємства

	Рівень ризику
К?0,25	Прийнятний
0,25<К?0,50	Припустимий
0,50<К?0,75	Критичний
К>0,75	Катастрофічний

Виділяють такі основні області ризику:

1) Безризикова область - характеризується відсутністю будь-яких утрат при здійснені інвестиційної операції з гарантією одержання як мінімум розрахункового інвестиційного прибутку. Теоретично прибуток не обмежений. Коефіцієнт ризику К₁=0.

2) Область мінімального ризику - характеризується розмірами втрат, які не перевищують чистого прибутку. Коефіцієнт ризику К₂=0 - 0,25. Підприємство ризикує тим, що, у гіршому випадку, у результаті інвестиційної діяльності, не отримає чистого прибутку і не зможе виплатити дивіденди за випущеними цінними паперами, якщо такі є, а в кращому - одержить основну частину чистого прибутку.

3) Область підвищеного ризику - характеризується втратами, що не перевищують валового доходу. Коефіцієнт ризику К₂=0,25 - 0,50. Підприємство ризикує тим, що, у гіршому випадку, у результаті інвестиційної діяльності, зробить покриття всіх витрат, а в кращому - дістане прибуток менший від розрахункового рівня.

4) Область критичного ризику - характеризується тим, що в її межах можливі втрати в розмірі розрахункової суми доходу підприємства. Коефіцієнт ризику К₂=0,50 - 0,75. Підприємство ризикує втратити валовий доход в результаті здійснення інвестиційної діяльності.

5) Область катастрофічного (неприпустимого) ризику - область, у межах якої можливі втрати, близькі до розміру власних коштів підприємства. Коефіцієнт ризику К₂=0,75 - 1.

Проведені фахівцями дослідження показали, що оптимальний коефіцієнт ризику становить приблизно 30 %, а коефіцієнт ризику, який веде до банкрутства інвестора, - 70 % і більше.

метод експертних оцінок суть в оцінці факторів, що впливають на реалізацію інвестицій шляхом проведення опитування декількох незалежних експертів. На підставі інформації, отриманої в результаті опитування експертів, проводиться ранжування факторів за ступенем їхнього впливу на рівень ризику інвестицій, а потім будується спеціальна модель, що дозволяє аналізувати ризикові ситуації. Існує кілька методик одержання експертних оцінок, однак найбільше часто використовувана - це проведення поетапних опитувань експертів до досягнення ними єдиної думки. Декільком незалежним експертам видаються анкети із проханням відповісти на ряд питань, потім отримана інформація обробляється й узагальнюється. На наступному етапі експертам видаються ті самі аркуші, але зі звітом про результат минулого опитування й пропозицією відповісти на питання ще раз, але з урахуванням думки інших експертів. Ця процедура повторюється 3-4 рази до досягнення експертами єдиної думки.

13 Базові принципи й сучасні методичні підходи оцінки ефективності інвестицій. Розрахунок періоду окупності при постійних прогнозованих доходах і змінних. Недолік показника Розрахунок індексу рентабельності. Нормативне значення ефективності показника

Термін окупності Показує через скільки років кошти вкладені в проект повернуться інвестору.

Розраховується

за бухгалтерським підходом

за економічним підходом

Якщо по роках чисті грошові потоки приблизно однакові, то термін окупності дорівнює

Індекс доходності інвестицій.

Індекс доходності - цей показник відображає в скільки разів доходи за інвестиційними проектами (дисконтова ними) будуть перевищувати витрати за ними.

Цей показник відображає ефективність проекту, тобто скільки грошових одиниць приносить одна вкладена гривня в проект.

Розраховується

> вкладення один раз

> вкладення багаторазові

Критерії прийняття рішень:

1) якщо РІ>1, то приймаємо рішення

2) якщо РІ<1 проект невигідний

3) РІ=1 можна приймати будь-яке рішення.

Облік інфляції при визначенні нарощених вартостей і реальних ставок дисконтування. Поняття ліквідності інвестицій, напрямку її оцінки.

Інвест менеджмент передбачає фінансув економ розрахунків пов'язаний з грош. Потоками інвест проектів.

За проектом розрізн:

1. вхідні (інвестиції)

2. вихідні (доход, ЧП, амортизація)

ЧП+амортиз= чистий грошовий потік.

Ключову роль в розрахунках вартості грош потоків базується на врахуванні фактору часу: вартість грошей з часом змінюється з урахуванням норми прибутку на грошовому ринку.

В процесі порівняння вартості грошових потоків використав 2 поняття:

Ї Майбутня вартість - є сумою інвестованих зараз коштів в яку вони перетворюють через певний період часу з врахуванням ставки %.

Визначення майбутньої вартості пов'язана із процесом нарощення т.б. збільшення суми внеску шляхом до первинного розміру нарахову в %.

Ї Справжня (сьогоднішня) вартість грош є сумою майбутніх грошових коштів приведених з врахуванням певної ставки % (дисконтної ставки до справжнього періоду)

Методи нарахування %:

1.Простий % наз сума яка нарахов на первинну вартість внеску протягом одного періоду нараховується на основ повної % ставки.

Визначення майбутньої вартості за методом простого % користуються формулою:

S - майбутня вартість

r - ставка за якою нараховується

t - період протягом якого здійснюється нарощування

Для того щоб визначити теперішню вартість нарощ суми необхідно застосув дисконтування

3. Складний %. Наз сума доходу, яка утворюється в результаті інвестування за умови що сума нарахування % протягом періоду нарахувань не виплачується після кожного періоду а додається до суми основних % і в подальшому періоді сума починає приносити дохід.Майбутня вартість при нарахуванні складних % буде мати такий вигляд

 r - ставка нарахування складних %

Для оцінки грошових потоків у дуже віддалених періодах або ж потоків, що маюить без кінцевий характер або ж грошових потоків термін яких неможна визначити застосовується енуітет.

Для визначення майбутньої вартості ануітета застосовується формула:

Sa - зальна вартість ануїтету протягом періоду

A - сума ануітетного платежу

Ra - множник нарощування ануїтету.

Економіка і організація інноваційної діяльності

Дисципліна: «Економіка і організація інноваційної діяльності»

Візначення Твесса, Ніксона, Шумпетера інновації. Теорія великих інноваційних хвиль по Кондратьєву. Три форми інноваційного процесу. Стадії.

Твісс вважав що інновації це процес в якому ідеї приймають економічне сдержание.

На думку Никсона - це сукупність технічних, технологічних і комерційних заходів нових видів машин, устаткування, нових технологічних процесів, що приводять появі.

Шумпітер вважав - ця зміна з метою випуску нової продукції, вдосконалення технології з метою переходу на нову форму організації виробництва, розширення ринку збуту.

5 типових змін ведучих до інновації: 1) нові технології, використання нового устаткування; 2) випуск продукції з новими властивостями; 3) використання нових видів сировини і матеріалів; 4) перехід на нові форми організації виробництва; 5) освоєння нових ринків збуту.

Технологічні устрої по Кондратьеву: 1 хвиля (1785-1840) - використання енергії води, розвиток легкої промисловості; 2 хвиля (1830-1890) -винахід парового двигуна, поява залізниць; 3 хвиля (1880-1940) -использ. электрожнергии, розвиток машино-, літако-, станкосторения, телефон, телеграф; 4 хвиля (1930-1990) - інтенсивне використання нафти і газу, поява перших синтетичних матеріалів, використання енергії атома, освоєння космосу, бурхливий розвиток інформ. систем, засобів зв'язку, відбулися осн. крупні відкриття в оборонному комплексі; 5 хвиля (1980-2035) -генна інженерія, біотехнології, проектування нових матеріалів, розвиток інформ. систем (в перспективі).

Інновація - це результат творчої діяльності, втілений в нових або вдосконалених товарах упроваджених на ринку, в нових або вдосконалення технологіях упроваджених у виробництві або в нових підходах до соц-м послугам.

Властивості інновацій: 1) наукова новизна; 2) виробнича вживаність (корисність); 3) комерційно реалізовувана.

Інновац. процес- це процес створення, упровадження і розповсюдження інновації.

3-ри логічні форми іннов. процесу: 1. Простій внутрішньоорганізац. іннов. процес - інновації розробляються і використовуються на конкретному підприємств. 2. Простий міжорганізаціийний іннов. процес - інновації розробляються на підприємстві і виступають як об'єкт купівлі-продажу. 3. Розширений іннов. процес - характеризується тим, що з'являються інші підприємства тиражуючі новинки.

Стадії іннов. процесу: 1. Фундаментальні дослідження. 2. Прикладні дослідження. 3. Розробка. 4. Проектування. 5. Будівництво. 6. Освоєння. 7. Промислове виробництво. 8. Маркетинг. 9. Збут.

Інновац. новизна оцінюється по технологічним параметрам і ринковій позиції.

Класифікація інновацій за Ільєнкової та Кондратьєву.

Класиф-я інновацій по Ільенкової: 1. По технологічному параметру: 1) процесні; 2) продуктові. 2. По ступеню новизни: 1) нове для галузі в світі; 2) нове для галузі в країні; 3) нове для підприємства. 3. По глибині змін, що вносяться: 1) базова інновація (аналогів не існує); 2) модифікаційні інновації (поява нових модифікацій вже відомих товарів); 3) покращуючи (поліпшуюча) інновація (веде до покращуючі товару) .4. По місцю в системі: 1) на вході підприємства - використвання нової енергії, сировини; 2) інновації усередині підприємства; 3) на виході - нові ринки збуту. 5. По сферах вживання: 1) економічні; 2) в обл. управління; 3) торгові; 4) технічні; 5) соціальні; 6) правові і т.д.

Візначення інноваційної політики. Організаційно-управлінські, соціально-економічні, соціально-культурні цілі. Прінципі інноваційної політики.

Інновац. політика(ІП) - це сукупність тех-х, технолог-х, комер-х, фін-збутових заходів щодо планування, розробці, стимул-ю, регул-ю і контролю процесів інновац. діятельності в науково-технічній і вироб-й діяльності.

Тактіч. задачі іннов. діят-ті- це збільшення конкур-ті продукції. Стратег.задачі- здійснення структурних зсувів в эк-ке.

Цілі ІП: 1. Організ-управ-я: 1) створення эфективної регіональної системи управ-я іннов. діят-ю; 2) створення єдиного інформ. простори; 3) здійснення моніторингу за іннов-ю діят-ю. 2. Економічні: 1) випуск конкур-ї продукції; 2) оновлення осн. фундацій підприємства; 3) завоювання позицій на світових ринках, зміна структури експорт-імпорт; 4) створення сприятливого інвест. клімату; 5) забезпечення ф-цій безпеки гос-ва. 3. Соц-ні чинники: 1) створення нових робоч. місць, зниж-я рівня безробіття; 2) підвищення. профес-го рівня; 3) підвищення. ЗП; 4) підвищення.якості життя.

Принципи ІП: 1. Пріорітер інновацій над традиц-м произв-ом. 2. Забезпечення свободи наукового і науково-технічного творчості. 3. Сприяння в розвитку конкуренції в науково-інноваційній сфері. 4. Економічності іннов. процесів. 4. Конкур-я ресурсів на пріоритетних напрямах розвитку науки і техніки. 5. Достатності і обмеженості пріоритетних напрямів. 6. Гнучкість ІП. 7. Інтеграція освіти, науки і підприємницької діят-ті. 8. Сприяння розвитку межнар-го співдружності.

Регулювання сфер інноваційної діяльності за допомогою прямого фінансування, амортизаційної політики, пільгових кредитів; правове і податкове регулювання.

Гос. регулювання иннов.деят-ти: 1. Пряме: 1) регул-я сфер і об'єктів іннов. діят-ті (здійснюється шляхом виділення пріоритетних сфер для іннов-й діят-ті); 2) пряме фін-я іннов-х проектів (надається як гос., так і негос-му сектору). При цьому враховують: комерційні доцільності іннов. проекту; його соц-у значущість; частка власного фінансування; наявність об'єктів інтелект-ї власності; рівень ризику. 3) правове регул-я іннов. діят-ті (Осн. Закони: "Про іннов-у діят-ть" 2004г., "Про спец-й режим інвест. і іннов. діят-ті", "Про наукову і науково-технічну експеритзу", "Про наукову і науково-технічну діят-ть", Ухвала Кабміну "Про систему науково-техн. програм"); 4) формування іннов. інфраструктура. 2. Непряме: 1) податкове регул-я иннов.деят-ти. Осущ-ся або шляхом диференціації податкових ставок, або надання податкових канікул.

Венчурні фірми. Експлеренті, патієнти, віоленти і коммутанти. Сегменті ринку для різних форм новаторів.

Венчерний бізнес представлений невеликими самостійними організаціями, які займаються розробкою і проектування нового продукту.

Венчерний капітал засіб крупних перед-й, банківських установ, страхових компаній, засіб надається в сфери з високим ступенем ризику або переживаюче різкі зміни в бізнесі.

Специфіка венчерного інвестований

1) участь інвестора в управлінні фірмою

2) засоби надані на довгостроковий період, на без %, а під годину на поворотній основі

Види венчурних фірм

1)Независимые венчури створюються безпосередньо новаторами-раціоналізаторами. На перших етапах, як правило, финансування за їх власні засоби.

2) Внутрішні венчеры созд-ся всередині перед-а, включ. фахівців широкого профілю. Возглавляєт- ініціатор інновац. ідеї. Фінансування здійснюється за рахунок підприємства, займаєть проектурованням.

Експіренти. Експерентная або піонерська стратегія пов'язана із створенням нових або радикал перетворень старих сегментів ринку. Фірми експлєрєнти - першопроходці в реалізації інновац. ідеї, займаються випуском базових або радикальних інновац. Рівень ризику високий, до 85% можуть зазнавати збитки. Іспольз. цінова стратегія зняття вершків.

Патієнти. Патієнтная стратегія характерна для фірм, які стали на шлях вузької спеціалізації. Свої дорогі якісні вони орієнеують на тих, кого не влаштовує звична продукція.

Віоленти. Віолентная або силова стратегія характер для перед-й, які займаються крупно-серійним і масовим випуском прод. Перед-а як правило володіє крупним капіталом, високим рівнем освоєння технології. Інновац. розробки торкаються частіше всього технологічних процесів.

Коммутанти. Комутантная с-гія переважає при звичному бізнесі в локальних масштабах. Сила таких перед-й в їх кращій пристосованості до місцевих споживачів

Размещено на http://www.allbest.ru/

1- виолєнти 2- експлєрєнти 3- коммутанти 4- патієнти

А- стандартний бізнес

У - бізнес спеціалізації

Матриця якості і споживацької цінності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Аналіз показує, що важче всього фірмам експлєрєнтам, т до для виживання доводиться одночасно підвищувати якість товару і знижувати собівартість. За відсутності досконалості технології фірми часто знижує ціну товару і зменшити частку прибутку.

Коммутанти і пацієнти при збереженні на колишньому рівні витрат виробництва підвищення якості шляхом упровадження інновацій і технологій.

Віоленти упровадження інновацій в організації виробництва, в організації управління праці, досконалість технологій.

Фірми які своєчасно не займається інноваційною діяльністю можуть стати невдахою

Стратегія сучасних підприємств і фірм повинна будується на наступних принципах:

1. диверсифікація випуску прод-ції;

2. підвищення якості і ресурсозберігання зарахунок інтенсивно науково-дослідних і наукових робот (НІОКР);

3. використовування різних товарів;

4. Підвищення якості управлінських рішень;

5. розвиток мінародних інтеграцій і кооперацій.

Віробніча і організаційна структура. Чинникі, що визначають структуру. Лінійна, функціональна, лінійно-функціональна, матриця, бригадна, проблемно-цільова структура.

Структура інновац. організацій (ІО)

Структура інновац. організацій є поєднанням виробництв і організаціями структури.

Виробництво - сукупність основних вспомагаючих і обслуговуючих підрозділів забезпечуючих випуск прод-ції і надання послуг

Організація - сукупність відділів і служб займаються плануванням, моніторингом, координаційною системою інновацій менеджменту

Складність ієрархичної структури залежить від:

- маштабів виробництва

- об'ємів випуску прод-ції

- рівнем спеціалізації, кооперацією

- рівнем розвиток виробничих інфроструктур

R - керівник

1,2,3 - цехи, ділянки

А,Б,В - відділи служб

І,ІІ,ІІІ - головний конструктор, технології

Лінійна

Функціональна

Гідність - швидка реакція виконавчих підрозділів

Недолік - низька гнучкість, відсутність підрозділів після стратегічного планування

Матрична

Пріїмущества - кркща орієнтація на проектні цілі, відносна автономність проектних груп, розвиток у працівників навиків ухвалення рішень

Недоліки - необхідність контролю за інновац. проектами

Бригадна

Пріїмущество - гнучке використання кадрів, скорочення апарату управління, скорочення потреб у фахівцях широкого профілю

Недоліки - складність координації роботи різних комплексних бригад, високі вимоги кваліфікованих працівників, комунікабельності

Проблемно-цільова структура

Поняття стратегії. Цілі стратегічного планування. Екстенсивній, інтенсивний і інноваційний шлях розвитку. Наступальна, оборонна і імітаційна стратегія.

Стратегія - детальний, всесторонній, комплексний план розвитку перед-а.

Стратегія планування переслідує 2 осні ціл:і

1) ефективний розподіл ресурсів - фінанси, кадри, технології

2) адаптація перед-а до можливих змін зовнішнього середовища (зрад економ, политич. чинників)

Етапи стратегіч планування

1) постановка загальної мети піприємствава враховує:

· загальний напрям діяльності піприємствава;

· робітників, принципи в зовнішньому середовищі (принципи торгівлі);

· характеристика організації, традиції, робочий клімат;

2)конкретизация цілей (конкретизуются в натурал і вартісних вимірниках)

3) аналіз внутр. ( з метою виявлення сильних і слабких сторін перед-а) і зовн. середовища піприємствава.

Виділ 3 осні шляхи розвитки економіки і піприємствава:

1) Екстенсивний передбачає збільшення об'ємів вироб-ва і збуту, здійснюється в умовах відносної стабільності економ середовища, в умовах відсутності конкуренції і припускає залучення в процес вироб-ва великих об'ємів ресурсів. Витрати пов'язані з произ-м прод. і багато разів перевищуватимуть збиткові витрати (ЗП>>ЗС). Число роботи розумової праці набагато менше ніж число працівників фізичної праці (УТ<<ФТ)

2) Інтенсивний - використання досягнень науки і техніки, вдосконалення технолог в модернізації прод, що випускається. Перед-а вирішують задачі по підвищенню якості прод, що випускається, оновлення технології її вироб-ва . ЗП>ЗС, УТ<ФТ

3) Інноваційний - непреривний постійне оновлення асортименту прод, що випускається, оновлення технології її вироб-ва , вдосконалення системи організації вироб-ва і збуту прод. Підхід до управління ситуативний. ЗП>ЗС, УТ>ФТ

Види інновац. стратегій

1) наступальні використовуються малими інновац. фірмами, що засновують свою діяльність на принципах підприємницькій діяльності

2) оборонна властива піприємствавам, які займаються великосерійним, масовим випуском прод, припускає проведення інтенсивних науково-дослідницьких дослідно-конструкторських робіт (НІОКР). Направлена на утримання конкурентних позицій перед-а.

3) імітаційні викор. піприємствавами які мають сильні ринкові і технологічно позиції. Перед-а як правило випускають поліпшуючі інновац. розробки.

Більш укрупнено можна виділ 2 види стратегій

1)стабилизационные які направлені на збереження вже наявного рівня

2) що розвиваються, які збільшують об'єми вир-ва і збуту

Методі: визначення характеристик активності публікації, патентів-аналогів, термінологічного аналізу, показників. Напрямі вибору інноваційній стратегії від технологічної позиції покладу.

Методи вибору інновац. стратегій

1) М-д визначення характеристик активності публікації суть зводитися до того, що аналізуючи появу публікацій можна судити про те на якому етапі ЖЦ знаходиться та або інша наочна галузь. М-д викор. для розробки інновац. стратегій на галузевому рівні

2) М-д патентів-аналогів суть заключ. в тому, що патентнуются ті ідеї, які вже знайшли практичне вживання. Аналізуючи і фіксуючи появу патентів можна робити висновок про стратегії перед-а конкурентів

3) М-д термінологічного аналізу викрр-ся для виявлення базових інновац, т.е при появі принципово нових товарів йде розширення термінологічного апарату

4) м-д показників суть полягає в тому, що будь-яку технічну і економ систему можна описати системою показників і інновац. зміни спричинять до змін показників

Напрямі аналізу попиту. Таблічній, графічний і аналітичний способи уявлення. Внутрішні і зовнішні чинники.

Аналіз попиту на іновацц проводиться з метою:

1.выявление потреб у випуску товару

2. з метою аналізу чинників впливаючих на попит

3. з метою оцінки впливу попиту на кінцевий результат діяльності підприємства

4. виявлення максимально можливих об'ємів виробництва і збуту продукції

Попит - це об'єм прод-ції яку споживач хоче і в змозі придбати по одній з можливих цін на конкретному ринке збуту за певний інтервал часу

Напрям аналізу попиту:

- об'єм попиту;

- ціна прод-ції;

- час її реалізації;

- наявність потенційних покупців;

- наявність тов замінників;

Виділяють три осн. способи представлення попиту:

1. табличний спосіб

Ціна, грн	Попит, шт
1200 1800 2300 3100 6900	68 61 52 40 12

ціну проставляють або в порядку зростання або в порядку убування. При великому кол-ве значень ціни розробляють ранжирований ряд.

Табличний спосіб викор-ть для оперативного аналізу попиту

2. графічний викор-ть для прогнозування оцінок дає можливість побачити напрям і зміни попиту

3. аналітичний

Q- попит

P - ціна

а;b - коефициенти

Зміна величини попиту відбувається при зміні осн. чинника - ціни.

Окрім ціни на попит можуть впливати і інші чинники (реклама, сезонність), що приведе до зміни кривої попиту з положення 1 в положення 2

Закон попиту - зворотна залежність між ціною прод-ції і попитом на неї при незмінних інших чинниках. По перше в основі значення попиту лежить психолог покупців яка полягає в тому, що великі об'єми товару купують за меншим цінами. По друге в осн. закону попиту лежить значення побічної корисності яке полягає в тому, що кожний останній товар менш корисний ніж попередній і купує при умові існуванні зниження ціни на нього

По третє на значення попиту впливатиме ефект заміщення, тобто високі ціни на іновац. товари спонукають покупку більш дешевих товарних замінників.

Виділяют внутрішні і зовнішні чинники попиту (детерминанти попиту). Внутрішні чинники:

- відповідність тенденції моди.

- якість, безвідмовність роботи нової техніки, відсутність дифектів сприяє формуванню стійкого попиту

- ціна на інноваційну продукцію.Між етим чинником і і попитом зворотний зв'язок

- реклама і комунікації.

- відповідність галузевим стандартам. Якщо вироблювана продукції не відповідає галузевим стандартам, то ускладнює її післяпродажне обслуговування, виключається можливість використовування як комплектуючі:

- забезпечення гарантійного і сервісного забезпечення;

- забезпечення гарантійного і сервісного обслуговування;

- залучення авторитетного покупців;

- вибір цільового сигмента р-ку;

- технічний рівень продукція - виробника;

- рівень проф. підготовки працівників продукція;

- об'єм витрат на инновац проектування.

Зовнішні чинники:

- економічний;

- політичний;

- провів;

- екологічна;

- доходи покупців;

- наявність товарів-замінників.

Бач попиту після форм освіти, за станом ринку. Аналіз чутливості попиту.

Види попиту на інновац прод-цію

По етапах ЖЦ:

- потенційний попит. Виник на стадії проектування і розроботки нового товару;

- попит, що формується, - попит на етапах виходу новинки на ринок;

- розвиваючийся - на етапах затвердження нової продукції на ринку;

- що сформувався - попит на етапах зрілості.

За станом р-ку:

- негативний попит відображає фактичне неполюбляння нової прод-ції потенційних покупців. Ситуацію можна змінити зниженням ціни, змінивши зовнішній вигляд тов, упоковку.

- відсутність попиту виявляється якщо інновац. продукт продається на неспецифічних р-ках. Ситуацію можна змінити під впливом реклами або при зміні сегменту р-ку:

- нерегулярний. Він характеризує коливання попиту в певному інтервалі часу;

- повноцінний попит. Відповідність попиту і пропозиції;

- надмірний. Прівишеніє попиту над пропозицією;

- нераціональний - високий попит на товари шкідливі для здоров'я.

13.Суть і критерії нових товарів. Цілі цінової політики. Візначення попиту і оцінка витрат. Аналіз цін конкурентів. Вибір методу ціноутворення. Встановлення остаточної ціни

Єство і критерії визначення нових товарів

Під новинкою розуміють той, що вперше зроблений, недавно з'явився прийшов на зміну колишньому невідомий раніше продукт

Три підходи до поняття нової товарів:

- виходячи з тимчасового критерію до нових відносяться будь-хто знов випущені вироби. Критерії новизни - не якісний своєрідний виріб, а час його освоєння і вир-ва

- заснований на виділення відмінностей нових товарів в порівнянні з аналогами. Вироб-во нових тов., відмінність його від традиційних тов. ( зміна сировини, матеріалів, технології, зовнішнє оформлення);

- базується не на єдиному критерії а на їх сукупності.

При цьому виділять 4 рівні новизни:

I. зміна зовнішнього оформлення при збереженні споживе властивостей

II. часткова зміна потреб властивостей без принципових змін технології

III. принципова зміна споживацьких властивостей, котрі вносячих суттєві зміни, сприяють задоволенню відпов. Потреб.

IV. разробка принципове нових тов. аналогів яких немає

Новий виріб - такий серійний або масовий виріб, вир -во якого вперше освоєне підприємством.

Новий ТБ - новий продукт поступив на р-ку і відмінної від істот тов. зміна споживачів властивостей

Новий предмет спожитий - новий тов. що поступив в сферу споживання має більш високий споживацький рівень якості і забезпечивши більш повне задоволення спожитий.

Концепція нового тов. - науково-обґрунтоване уявлення про тов., його споживчі характеристики, ринковому потенціалі, ЖЦ зовнішніх чинників успіхів

До зовнішніх чинників відносять:

· виробничі - формування вартісні і цінові показники нового тов, його якісні характеристики, масштаби випуску, технічну базу збуту діяльності

· ринкові - формиров. попит на новий тов, якісне і кількостей характеристик попиту, відношення покупця до підприємства, стан коньюктури ринку, рівень конкуренції.

Цінова політика - модель ухвалення рішень про поведінку підприємства. на р-ку для досягнення поставленої мети в господ. діяльності.

Цінова політика включає питання:

1. Як за допомогою ціни відреагують на політику конкурента?

2. Якими ціновими методами винне супровождується введенням на р-к нового товару?

3. По яких товарах необхідно міняти ціни?

4. Якими ціновими заходами можна усилити ефективност збуту?

Процес розроботки і реалізації цінової політики можна представити схематично

Цілі цінової політики: аналіз попиту на товар; аналіз витрат; аналіз цін конкурентів; вибір м-да ціноутворення.

Встановлення кінцевої ціни:

Розробка господ. системи, модифікації цін.

I. Цілі ціноутворення:

- подальше існування підприємства. Підприємство труднощі можуть виникати через надмірну потужність, інтенсивності конкуренції, що змінило бажань споживачів. П-е ставить занижену ціну що б покривати змінні витрати і частина постійних. Ця мета може використовувати тільки в короткострокових перспективах.

- короткострокова максимізація прибутку. Для цього визначається попередній попит і витрати по кожній ціновій альтернативі і вибирають ту яка застосовує максимізацію прибутку в короткостроковому вигляді.

- максимальне збільшення збуту. Збільшення об'ємів збуту часто приводить до зниження витрат і надалі в збільшенні прибутку. Встановлена ціна якнайнижче при цьому позитивний результат буде якщо:

1. чутливість р-ку до цін велика;

2.можно понизити витрати в результаті розшир. обємів вир-ва;

3. конкуренція не послід цьому прикладу;

- зняття вершків. Встановлений високих цін можливо якщо пропонована нованка має суттєву перевагу після відношення до тов. - аналогам. Проводиться аналізі попиту, якщо він скорочується, то поступово знижують ціну, що б залучити наступних споживачів.

- лідерської якості. Якщо підприємсто лідер то воно встановлюється високу ціну що б покрити високі витрати пов'язані з підвищенням якості і необхідного для цього НІОКР.

Чутливість споживача до зміни цін буде нижче, якщо:

1) продукт не має аналогів;

2) споживачу не відомі або мало відомі тов.-замінники;

3) продукт може використовуватися в системі з раніше придбаним продуктами;

4) витрати на продукт відносить невеликі в порівнянні з їх доходами;

5)продукту наказують більш високу якість;

6) споживачі не можуть довго берегти продукт;

Визначений на основі цінової еластичночсті попит утворює верхню межу ціни. Нижню її межу утворюють витрати.

Залежність витрат від об'ємів вир-ва

Витрати

Размещено на http://www.allbest.ru/

Об'їм вир-ва

Причини збільшення витрат:

1) виник доповнить витрати через перевантаження устаткування;

2) доповнить ремонт устаткування;

3) порушення вир-чого ритму;

4) простої.

Отріцат наслідки крупного масштабу вир-ва:

1) великі витрати на управління;

2) зниження мотивації;

3) зміна спеціалізації і розподіл праці.

Різниця між верхньою і нижньою межею ціни, утворюваної попитом і нижній межі, утворюваної витратами - це простір для встановлення цін. При цьому врахов. поведінка конкурентів, ціни на їх прод., відмінні риси їх тов., якості.

Цього можна добитися через:

1) порівняльні закупівлі для аналізу цін і якості;

2) прейскуранти конкурентів;

3) опит покупців.

Основ показники необхідний для контролю цін:

1) динаміка об'єму продажів в натуральному і вартісному виразі;

2) зміна цін по різних групах товарів;

3) об'єм продажів за пониженими цінами;

4) динаміка витрат на маркетингові дослідження;

5) сегменти займаного р-ку.

Методи ціноутворення

1) Метод повних витрат ціна розраховується як сума сукупних витрат і величини фіксованого прибутку

Недоліки м-ду - ігнорує еластичність попиту, знижує стимули до мінімізації витрат.

Переваги - забезпечення повне покриття витрат, отримання прибутку

2) м-д мінімізації витрат. Ціна встановлена на мінімальному рівні, достатньому для покриття витрат на произ-во, а не сукупних витрат. Цей м-д використовується якщо:

1) товар знаходитися на стадії насичення коли немає зростання продажів

2) при упровадженні нового товару

недолік - споживач не рідкісно відмова придбавати тов. і фірмі загрожують збитки

3) М-д зняття вершків припускає встановлення високих цін на нову продукцію розраховану на забезпечення певного кола споживачів. На стадії упровадження нового тов., конкуренти або відсутні або їх мало. Часто перед-а володіють монопольним положенням.

4) формування ціни по засобах орієнтації на ринкові ціни

ціна на новий тов. встановлена виходячи з рівня цін, які склалися на р-ку. Цей м-д використовується на тов. які важко диференціюються.