Экономика предприятия

Проектувальник -- юридична особа, що виконує за контрактом проектно-дослідницькі роботи в межах проекту. Вступає в договірні відносини з генконтрактором проекту чи безпосередньо із замовником.

Генеральний підрядник -- юридична особа, чия пропозиція прийнята замовником. Несе відповідальність за виконання робіт відповідно до умов контракту. Добирає субпідрядників та укладає угоди з ними на виконання окремих робіт і послуг. У будівельних проектах роль генпідрядника звичайно виконують будівельні або проектно-будівельні фірми чи організації.

Постачальники -- субконтрактори, які здійснюють різні види поставок на контрактній основі (матеріали, устаткування, транспортні засоби та ін.).

Ліцензори -- організації, що виділяють ліцензії на право володіння земельною ділянкою, проведення торгів, виконання окремих видів робіт і послуг і т. ін.

Органи влади -- сторона, що задовольняє свої інтереси шляхом отримання податків від учасників проекту, висуває та підтримує екологічні, соціальні та інші суспільні й державні вимоги, пов'язані з реалізацією проекту.

Власник земельної ділянки -- юридична (фізична) особа, яка є власником земельної ділянки, залученої до проекту. Вступає у відносини із замовником та передає на договірній основі право користування чи володіння цією ділянкою землі.

Виробник кінцевої продукції проекту -- здійснює експлуатацію створених основних фондів та виробляє кінцеву продукцію. Споживачі кінцевої продукції -- юридичні та фізичні особи, які є покупцями й користувачами кінцевої продукції, що встановлюють вимоги до виробленої продукції та наданих послуг і формують попит на них.

Інші учасники проекту. На здійснення проекту впливають й інші сторони з оточення проекту, які, по суті, також можуть належати до учасників проекту. Це -- конкуренти основних учасників проекту; громадські групи та населення, чиї економічні і позаекономічні інтереси зачіпає реалізація проекту; спонсори проекту; різні консалтингові, інжинірингові, юридичні організації, залучені до процесу здійснення проекту, та ін.

Життєвий цикл П.

ЖЦ - перiод часу вiд задуму П до його закiнчення, який може характеризуватися моментом здiйснення перших витрат за П (поява П) i отриманням останньоi вигоди (лiквiдацiя П).

Фази проектного циклу:

Передiнвестицiйна - визначення iнвест можливостей, для чого потрiбно проаналiзувати: природні ресурси, конкурентні сили та галузевi бар'єри, майбутнiй попит, вплив на довкілля, можливості диверсифівкаціі.

Стадії: преідентифікація (визначення інвест можливостей), ідентифікація (вибір цілей П, визначення завдань), підготовка (попередня оцінка і додаткові дослідження), розробка та експертиза, детальне проектування (розробка функціональної схеми, визначення обсягів інвест витрат).

Інвестиційна - вибір цілей П, визначення його завдань.

Стадії: підготовка та проведення тендерів (підписання угод між інвестором та фінан установою), інженерно-технічне проектування (підготовка ділянки, вибір технології та обладнання, сладання графіків будівництва), будівництво, виробничий маркетинг (аналіз готовності ринку до появи продукту П, визначення заходів збутової політики, організація просування товару на ринок), навчання персоналу.

Експлуатаційна - при короткотерміновому підході: усунення технічних та виробничих проблем, при довготерміновому - випробування обраної стратегії, маркетингу тощо. Стадіі: здача в експлуатацію, виробнича експлуатація (визначає, наскільки результати П відповідають поставленим цілям), заміна та оновлення, розширення та інновації, заключна оцінка П (ретроспективний аналіз усіх виконаних за робіт).

Життєвий цикл проектів досить тривалий, тому виникає проблема зіставлення вигід і затрат, що виникають у певному періоді. Концепція оцінки грошей у часі ґрунтується на тому, що вартість грошей з плином часу змінюється з урахуванням норм прибутку на ринку грошей. Нормою прибутку часто виступає позичковий процент, тобто сума доходу від використання грошей на ринку капіталів. У процесі порівняння вартості коштів застосовують два поняття: майбутня вартість коштів (future value -- FV) та теперішня вартість коштів (present value -- PV).

Майбутня вартість (FV) являє собою суму інвестованих у теперішній момент коштів, в яку вони мають перетворитися через певний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента. Під ставкою процента розуміють вимір часової вартості грошей, суму процента на інвестиції, яка може бути отримана за даний період часу. Якщо інвестування здійснюється у короткому проміжку часу, то користуються простіш процентом -- сумою, яку нараховано на первинну вартість вкладу в кінці одного періоду. Він обчислюється за формулою:

I=P*I*n,

де І -- грошовий вираз процента, сума процентних грошей, які нараховано за період інвестування; р -- первинна вартість вкладу; і -- процентна ставка; п -- кількість періодів платежів. Майбутня вартість розраховується таким чином:

FV = PV+I,

де PV-- теперішня вартість грошей.

Якщо інвестування здійснюється у тривалому проміжку часу, то користуються складним процентом. Це сума доходу, яка утворюється в результаті інвестування за умови, що сума нарахованого процента не виплачується після кожного періоду, а приєднується до суми основного вкладу і у подальшому платіжному періоді сама приносить дохід.

Процес переходу від теперішньої вартості (PV) до майбутньої (FV) називається компаундуванням.

Компаундування (нарахування) -- операція, що дозволяє визначити величину остаточної майбутньої вартості за допомогою складних процентів.

Рівняння для розрахунку майбутньої вартості шляхом компаундування має такий вигляд:

FV=PV(l + i)?

де FV-- майбутня вартість; PV-- теперішня вартість; і -- ставка процента у поточному або реальному виразах; п -- кількість років або строк служби проекту; (1 + і)ⁿ -- коефіцієнт (фактор) майбутньої вартості для і та п.

Процес дисконтування являє собою операцію, протилежну компаундуванню (нарощуванню складних процентів) при обумовленому кінцевому розмірі коштів.

Дисконтування -- процес визначення теперішньої вартості потоку готівки шляхом коригування майбутніх грошових надходжень за допомогою коефіцієнта дисконтування.

Теперішня вартість (PV) являє собою суму майбутніх грошових надходжень, що наведені з урахуванням певної ставки процента до теперішнього періоду.

Аналогічно у дисконтуванні може застосовуватися простий і складний проценти, але на практиці використовують тільки складний процент. Розрахунок має такий вигляд:

PV = FV/(I +i)? = FV* І /(1 + і)ⁿ,

де 1 / (1 + і)ⁿ -- фактор процента теперішньої вартості або коефіцієнт дисконтування.

При оцінці величини грошових потоків з урахуванням фактора часу найбільш поширеними проблемами є:

складність вибору відповідної процентної ставки;

непослідовність у користуванні показниками процентних
ставок.

Величина процентної ставки відображає вартість капіталу для інвестора, наприклад рівень дохідності за облігаціями державної позики. Оскільки цінність грошей у реальному виразі може знижуватися протягом часу через інфляцію, у проектному аналізі використовують такі дві ставки:

реальна процентна ставка (r) -- ставка доходу на капітал
без урахування інфляції. У разі використання реальної ставки
процента необхідно проводити розрахунок грошових потоків у
постійних цінах, тобто нейтралізувати вплив інфляції;

номінальна (теперішня) процентна ставка (і) -- ставка
доходу з позицій інвестора на приватному ринку, яка включає
інфляцію (і) і тому визначається підсумовуванням реальної став
ки процента та величини темпу інфляції:

i = r + t,

де r -- реальна процентна ставка (дохідність інвестицій); t - темп інфляції.

Якщо інфляція має значні темпи, то розрахунок номінальної процентної ставки здійснюється за формулою складних процентів:

i = r+t + r*t,

де r* t-- інфляційна премія.

Інфляційна премія -- це премія за інфляційне очікування, яку інвестори додають до реального, вільного від ризиків рівня доходу (норми прибутку).

Величина реальної ставки визначається за рівнянням:



Якщо в аналізі проекту використовують лише реальні (постійні) ціни, то для визначення вартості капіталу не слід збільшувати на інфляцію річні виробничі експлуатаційні витрати і вигоди.

Під грошовим потоком розуміють різницю між кількістю отриманих і витрачених грошей, фактичні чисті готівкові кошти, які надходять у фірму (чи витрачаються нею) протягом деякого визначеного періоду.

З точки зору проектного аналізу, грошовий потік обчислюється як різниця між надходженнями грошових коштів та їх витратами, що виникають у результаті реалізації проекту.

Розрахунок грошових потоків не можна отримати зі стандартної фінансової звітності, оскільки інформація подається не у тій формі, що нам потрібна. Тому нижче на прикладі підприємства ЛОД буде продемонстровано, яким чином підрахувати грошовий потік. Стандартна фінансова бухгалтерська звітність, що має назву звітність по грошових потоках, стосується дещо іншого поняття, і її не треба плутати з тим, про що піде мова в цьому розділі.

З балансу підприємства ми знаємо, що вартість активів фірми дорівнює вартості її заборгованості плюс вартість її власного капіталу. Так само грошовий потік з активів фірми має дорівнювати сумі грошового потоку кредиторам плюс грошовий потік акціонерам (чи власникам):

Грошовий потік активів = Грошовий потік кредиторам + Грошовий потік акціонерам

Це означає, що грошовий потік з активів фірми дорівнює грошовому потоку, виплаченому постачальникам капіталу до фірми, що відображає генерацію грошей завдяки різноманітній діяльності фірми та використання грошей, або на виплату кредиторам, або власникам фірми. Розглянемо складові грошових потоків: грошовий потік з активів і грошовий потік кредиторам та акціонерам.

Грошовий потік з активів містить три компоненти: операційний потік грошей, капітальні витрати і приріст чистого робочого капіталу.

Операційний потік грошей -- це потік грошей, що є результатом щоденної роботи фірми з виробництва і продажу. Витрати, пов'язані з фінансуванням фірмою своїх активів, не включаються до операційного потоку, оскільки вони не є операційними витратами.

Внаслідок того, що певна частина грошового потоку фірми, як правило, реінвестується в фірму, у фірми виникають капітальні витрати. Капітальні витрати -- це чисті витрати на придбання активів без продажу активів.

Різниця між проектованим збільшенням оборотних активів і поточних зобов'язань визначається як зміна в чистому робочому капіталі. Приріст чистого робочого капіталу -- це різниця між збільшенням поточних активів внаслідок реалізації нового проекту та автоматичним збільшенням кредиторських рахунків і нарахувань. Він вимірюється як зміна чистого робочого капіталу за період, що досліджується, і репрезентує чистий ріст теперішніх активів порівняно з теперішньою заборгованістю.

Цілі аналізу беззбитковості:

- оцінка структури затрат за П та можливість управління цією структурою

- визначення раціональності обраного масштабу та можливості скорочення обсягів виробництва

- оцінка передбачуваної ціни на П з тими цінами, які можуть скластися на ринку

- визначення запасу фінан міцності

ТБ - такий обсяг випуску, при якому компанія не отримує прибутків, але й ненесе збитків (чистий прибуток за П дорівнює нулю), тобто дохід від продажу дорівнює затратам виробництва або ж результат від реалізації після покриття змінних затрат достатній для покриття постійних витрат.

Бухгалтерська ТБ визначається шляхом прирівнювання чистого прибутку до нуля. Операційний грош потік при цьому дорівнює амортизації.

Досягнення фінан ТБ дозволяє покрити не тільки операційні витрати, але й досягти певного рівня доходу, що дозволяє задовольнити потреби інвесторів. П у фінан ТБ має період окупності, який точно дорівнює життєвому циклу П, негативну чисту теперішню вартість та нульову внутрішню норму доходності.

Готівкову ТБ можна визначити, якщо операційний грош поток дорівнює нулю. П у ГТБ ніколи не окупається. Його чиста теперішня вартість негативна, і дорівнює сумі початкових витрат.

Інструментарій проектного аналізу: "прості" і "складні" методи аналізу.

ПОНЯТТЯ ЦІННОСТІ ТА ВАРТОСТІ ПРОЕКТУ

Цінність проекту (Ц) - це різниця між його вигодами (В) та затратами (3) і виражається формулою:

Ц=В - З.

Аналіз вигід і затрат є основою для прийняття рішення щодо інвестиційного проекту. Він дає можливість оцінити перевищення вигід від реалізації цього проекту над затратами на його впровадження.

У проектному аналізі розрізняють явні і неявні вигоди і затрати. До явних відносять такі матеріальні вигоди (затрати), які зумовлені збільшенням (зменшенням) затрат або отриманням додаткових доходів (витрат), величина яких піддається кількісному і якісному визначенню, і використовуються для підрахунків під час здійснення фінансового аналізу інвестиційного проекту.

До неявних вигід (затрат) належать такі, що не піддаються кількісному і якісному визначенню, проте обов'язково враховуються в економічній оцінці проекту з позиції оцінки суспільства.

Із позиції положень економічного аналізу є поняття альтернативної гмртості. Вона необхідна за наявної обмеженості ресурсів. Якщо ж такої обмеженості для даного проекту не існує і всі потреби суспільства у будь-який період можуть бути задоволені, у такому разі відпадає потреба обирати альтернативні варіанти проекту або здійснювати визначення альтернативної ціни, вартості.

Отже, у проектному аналізі кожна вартість, що застосовується для фінансового, з позиції підприємства, або економічного аналізу, виходячи з її впливу на національний дохід, є альтернативною вартістю, а концепція її є ключовою в проектному аналізі.

ЦІННІСТЬ ГРОШЕЙ У ЧАСІ, ТЕПЕРІШНЯ І МАЙБУТНЯ ВАРТІСТЬ

Один із принципів проектного аналізу полягає в тому, що потрібно порівняти вигоди і затрати, що виникають у різний проміжок часу, зважаючи на те, що життєвий цикл проекту досить тривалий і що ціна протягом цього циклу змінюється, враховуючи норму прибутку, якою часто виступає позиковий капітал, інфляцію, ризики тощо. Тому є потреба розібратися в такому понятті, як вартість грошей у часі.

В економічному та фінансовому аналізі вимірювання теперішньої і майбутньої вартості здійснюється однією грошовою міркою, яка має назву приведення, або дисконтування. Ці ж прийоми застосовуються й у проектному аналізі.

Майбутня вартість являє собою суму інвестованих у даний час коштів, на яку вони мають перетворитися через відповідний проміжок часу з урахуванням певної ставки процента.

Під ставкою процента розуміється вимір часової вартості грошей (через рік, два і т. ін.), сума процента на інвестиції, яка може бути отримана за даний проміжок часу.

Якщо інвестування здійснюється у короткому проміжку часу, то користуються простим процентом - сумою, що нараховано на початкову вартість вкладу в кінці одного періоду.

Якщо же інвестування здійснюється у тривалому періоді, то користуються складним процентом. А це сума доходу, що утворюється в результаті інвестування за умови, що суму нарахованого процента не виплачують після кожного періоду, а приєднують до суми основного вкладу й у подальшому платіжному періоді вона сама приносить дохід.

Процес зростання основної суми вкладу за рахунок нагромадження відсотків називається нарахуванням складного відсотка.

Початкова ж сума вкладу називається теперішньою, або поточною, вартістю. Процес переходу від терішньої вартості до майбутньої називається компаундуванням.

Компаундування (нарощування) - це операція визначення величини оста точної майбутньої вартості за допомогою складних процентів.

Обчислення майбутньої вартості грошових вкладень (FV_n), інвестованих на термін п років, здійснюється за формулою (1):

де PV - теперішня вартість грошових коштів, інвестованих у початковий

період, грош. од.; r- процентна ставка в теперішньому, або реальному, значенні,

коефіцієнт; п - кількість періодів, на які роблять вкладення (рік, квартал, місяць,

день); (1 + r)ⁿ - коефіцієнт (фактор) майбутньої вартості для гта п.

Процес, за якого при заданих значеннях PV і r потрібно знайти величину майбутньої вартості інвестованих коштів до кінця певного періоду часу (п), мпінвають операцією нарощування.

Для полегшення процедури знаходження показника попередньо розраховується величина множника (1 + r)ⁿ при різних значеннях r і п, при цьому використовується таблиця стандартних значень майбутньої вартості процентного фактора (множника) (FVIF - Future Value Interest Factor)

У цьому разі FV_n визначається за формулою (2):

У фінансовому аналізі під стандартним часовим інтервалом прийнято розглядати один рік (360 днів).

У разі, коли додатково обумовлюється частота виплати процентів на вкладені цінити протягом року, формула розрахунку майбутньої вартості капіталу є такою (3):

де r - річна ставка, коефіцієнт;

m - кількість нарахувань за рік, одиниць;

n термін вкладення грошових коштів, роки.

Нарахування прцентів може бути щоденне, щомісячне, щоквартальне, раз на рік.

Що більшу кількість разів протягом року будуть нараховуватися відсотки, то більшою

будеFV укінціN-го періоду. В інвестиційному аналізі r/m відношення прийняторозглядати

як цілу процентну ставку, а добуток n*m-яктермін інвестування.

Визначення теперішньої вартості грошей здійснюється за допомогою формули (3):

Яка є оберненою до формули (1)

Метою такої процедури є визначення цінності майбутніх надходжень від реалізації того чи іншого проекту з позиції теперішнього часу. Процес конвертації запланованих до отримання (виплати) у майбутніх періодах грошових коштів у їх теперішню вартість називається операцією дисконтування. Процентна ставка, що використовується для визначення теперішньої вартості (PV) у формулі 2.3, називається дисконтною ставкою,

FV_n - майбутня вартість капіталу, а відношення називається 1/(1 + r)ⁿ , називається- фактором теперішньої вартості

Якщо нарахування процентів планується (чи відбулося) більше ніж один раз на рік, формула для значення PV буде такою:

де г- річна процентна ставка, коефіцієнт;

m - кількість нарахувань за рік, одиниць;

n - термін вкладення грошових коштів, роки.

Ці (1 + r)ⁿ та (1 + r)^-n величиии називаються відповідно фактор складного процента (множник нарощування) та фактор дисконтування (дисконтний множник).

Таким чином, дисконтування, як і нарощування складних процентів, базується на використанні ставки процента.

Ставку процента для дисконтування (ставку дисконту) в економічному аналізі визначають як рівень прибутковості, який можна досягти в різних інвестиційних проектах.

В аналізі величини (1 + r)ⁿ та (1 + r)^-n називаються ще відповідними множниками нарощування і дисконтування. їх природа обернена і розуміння суті виявляється в самих формулах:



Отже, і в економічному, і у фінансовому, і у проектному аналізі дисконтування - це приведення один до одного потоків - вигід (доходів) та затрат за часовими періодами (рік за роком або квартал за кварталом) на основі ставки дисконту для того, щоб одержати теперішню вартість майбутніх вигід та затрат.

14.ВИЗНА ЧЕННЯ ТЕПЕРІШНЬОЇ ТА МАЙБУТНЬОЇ ВАРТОСТІ

При розрахунках інвестиційних грошових потоків з урахуванням інфляції використовують два основні поняття:

* номінальна сума грошових коштів;

* реальна сума грошових коштів.

Номінальна сума грошових коштів не враховує зміни купівельної спроможності грошей. А реальна сума грошей - це оцінка даних коштів (сум)

з урахуванням змін їх купівельної спроможності під впливом інфляції.

У фінансово-економічних розрахунках, пов'язаних з інвестиційною діяльністю, інфляцію враховують у таких випадках:

* при корективах збільшеної вартості грошових коштів;

* при формуванні ставки процента (з урахуванням інфляції), що використовується для нарощення і дисконтування;

* при прогнозі рівня доходів від інвестицій, що враховують темпи інфляції.

При оцінці інфляції використовують два основні показники:

* темп інфляції t, що характеризує приріст середнього рівня цін у періоді, що розглядається;

* індекс інфляції (зміна індексу споживчих цін), який становить 1 + t. Корективи нарощеної вартості з урахуванням інфляції здійснюють за формулою:

де FV_пр - реальна майбутня вартість грошей;

FV_п - номінальна майбутня вартість грошей з урахуванням інфляції.

При цьому вважається, що темп інфляції зберігається по роках.Якщо r - номінальна ставка процента, що враховує інфляцію, то реальну суму грошей розраховують за формулою:

або ж номінальна сума грошових коштів зменшується в (1 + if разів відповідно до зменшення купівельної спроможності грошей.

Так інфляція з'їдає і прибуток, і частину основної суми інвестицій, а процес інвестування стає збитковим.

У загальних рисах при аналізі співвідношення номінальної ставки процента з темпом інфляції можливі три варіанти:

1. r = t - нарощення реальної вартості грошей не відбувається, оскільки приріст їх майбутньої вартості поглинає інфляція.

2. r > t - реальна майбутня вартість грошей зростає, незважаючи на

інфляцію.

3. r < t - реальна майбутня вартість грошей знижується, а це означає, що

процес інвестування стає збитковим. Якщо rр -- реальна процентна ставка прибутковості, at-- темп інфляції, то номінальну (контрактну) норму прибутковості можна узагальнити з допомогою такої формули:



Величина r = rt є інфляційною премією.

Часто використовують простішу формулу, яка не враховує «змішаного» ефекту під час обчислення інфляційної премії:

Цю спрощену формулу можна використовувати лише за невисоких темпів інфляції, коли змішаний ефект досить незначний порівняно з основною компонентною номінальною процентною ставкою прибутковості.

15.НАРОЩЕННЯ ТА ДИСКОНТУВАННЯ ГРОШОВИХ ПОТОКІВ

Перелік таких послідовних фіксованих платежів, здійснюваних через рівні проміжки часу, називається ануїтетом, або фінансовою рентою.

Узагальнювальним показником ануїтету (ренти) є нарощена сума і теперішня (приведена) вартість (величина).

Нарощена сума - це сума всіх елементів потоку платежів з нарахованими на них процентами на кінець терміну (на дату останньої виплати). Вона показує, яку величину буде мати капітал, що його вносять через однакові проміжки часу впродовж усього терміну ренти, разом із начисленими процентами.

Теперішня величина грошового потоку - це сума всіх його елементів, зменшена (дисконтована) на величину процентної ставки на визначений термін, що збігається з початком грошового потоку або передує йому.

Обчислення по грошових потоках здійснюється за допомогою різних засобів. Для наочності скористаємося графічним відображенням (рис. 1) грошових потоків.

Показаний на рис.1 грошовий потік свідчить, що у даний момент надходять (знак «мінус») 2 000 дол., першого і другого року буде отримано за рахунок власної діяльності по 1 000 дол., третього - 1 500, четвертого - знову 1 000 дол.

Рис. 1. Графік грошових потоків

Майбутня вартість ануїтету (FVA - Future Value Annuities), що триває п Періодів, визначається за формулою:

Для полегшення знаходження показника FV_n попередньо розраховується величина множника (1 + г)" за різних значень г і п з використанням таблиці втвндартних значень фактора (множника) майбутньої вартості FVIF (Future Value Interest Faktor) (Додаток 1). При r = 5 і п = 5 отримаємо множник 1,276, множимо на 10 000, що й дає результат 12 760, який відповідає прикладу 2.7. Отже, через П'ять років підприємство нагромадить 12 760 доларів, які зможе інвестувати.

У цьому разі грошовий потік складається з однакових грошових сум щороку, тобто є ануїтетом. Для обчислення майбутнього значення ануїтету використовується і формула:

при CF_k = const і CF₀.

У фінансових розрахунках часто виникає потреба оцінки теперішньої іартості грошових потоків (PV). Метою такої процедури є визначення цінності майбутніх надходжень від реалізації того чи іншого проекту з позиції теперішнього часу.

Процес конвертації запланованих до отримання (виплати) у майбутніх періодах грошових коштів у їх теперішню вартість називається операцією дисконтування. Процентна ставка, що використовується для обчислення PV,називається дисконтною ставкою. Теперішня вартість майбутньої суми грошей розраховується за формулою :

Відношення 1/(1 + г)ⁿ у цій формулі називається фактором теперішньої

(поточної) вартості (PVIF - Present Value Interest Factor). Формула розрахунку PV вирівнює з погляду інвестора цінність грошових коштів сьогодні та очікуваного до отримання грошового потоку в майбутньому.

Для прийняття оптимальних фінансових рішень потрібно знати і враховувати під час аналізу часовий інтервал дисконтування. Якщо нарощування процентів планується (чи відбулося) більше ніж один раз на рік, то формула для знаходження РV буде такою:

де r - річна процентна ставка, коефіцієнт; т - кількість нарахувань за рік, одиниць; п - термін вкладення грошових коштів, роки.

Що стосується теперішньої вартості ануїтету, то його вартість дорівнює сумі грошових коштів, дисконтованих індивідуально по кожному періоду часу.

Дане визначення у формалізованому вигляді представлено так:

де РVА_n - теперішня вартість звичайного ануїтету, гр. од.;

CF - періодичні надходження (відрахування рівних за величиною грошових

потоків) гр. од.; PVIFA - фактор теперішньої вартості ануїтету, коефіцієнта.

Стандартні значення PVIFA представлені в таблиці фактора теперішньої вартості PVIFA (Present Value Interest Factor Annuities)

Без використання таблиць PVIFA розраховується за формулою:

Значення PVIFA характеризує теперішню вартість однакового за величиною грошового потоку, що регулярно надходить протягом визначеного терміну (п) із встановленою нормою рентабельності (г) на вкладені кошти.

Дисконтування грошових потоків здійснюється шляхом багатократного використання формули (3), що в кінцевому результаті приводить до такого виразу:

17.МЕТОД РОЗРАХУНКУ ЧИСТОЇ ПРИВЕДЕНОЇ ВАРТОСТІ (NPV- ЧИСТИЙ МЕТОД)

Чиста приведена вартість - це сума потокових ефектів або перевищення доходів над затратами за весь період існування проекту. Можна визначитися, що це і теперішня вартість грошових потоків мінус теперішня вартість грошових відпливів.

Це значить, що даний метод передбачає і дисконтування грошових потоків з метою визначення ефективності і окупності інвестиційних коштів

За разової інвестиції її чиста приведена вартість може бути визначена з допомогою формули:

де Р, - теперішня вартість грошових вкладень протягом періодів; ІС - початкові (стартові) інвестиції, здійснені за період /; r - процентна ставка.

Якщо NPV> 0, то проект доцільно приймати;

якщо NPV< 0, то проект потрібно відхилити;

якщо ж NPV= 0, то проект неприбутковий, але і не збитковий.

Якщо проект передбачає послідовне інвестування фінансових ресурсів протягом кількох періодів (років і інші), то формула для розрахунку NVP набуде такого виразу:

Необхідно звернути увагу і на те, що показник NVP відображає прогнозовану оцінку економічного стану підприємства, якщо на його базі створюється проект.

ВНУТРІШНЯ НОРМА ДОХІДНОСТІ (IRR)

Якщо проект фінансовано з різних джерел, то цей показник визначається як їх середньоарифметична величина. І, безумовно, щоб забезпечити дохід від інвестованих коштів, або їх окупність, потрібно створити такі умови, коли чиста теперішня вартість NPV буде більша їй нуль або дорівнюватиме йому. Для цього слід підібрати таку процентну ставку для дисконтування потоків платежів, яка забезпечить значення NPV> 0 або NPV=0.

Таку ставку, з урахуванням і фактора ризику, потрібно встановлювати, виходячи з очікуваного на фінансовому ринку середнього рівня позикового процента.

Показник внутрішньої норми дохідності IRR відображає максимально допустимий відносний рівень витрат, які можуть здійснюватися під час реалізації даного проекту.

Це означає, що якщо для здійснення інвестиційного проекту отримано банківську позику.

Значення IRR є верхньою межею допустимого рівня банківської процентної ставки, з перевищенням якої проект стає збитковим.

Отже, значення показника IRR у тому, щоб інвестор (власник) розумів (знав), що порівняно з величиною залучених фінансових ресурсів (cost of capital - СС) означає цей показник (IRR).

Якщо IRR > СС, то проект треба прийняти;

якщо IRR < СС, то - проект збитковий, тому його потрібно відхилити;

якщо IRR = СС, то проект не збитковий і не прибутковий.Тому практичне застосування цього методу зводиться до того, що шляхом наближення знаходять дисконтований множник, при якому забезпечується рівність NPV = 0.

А отже, при аналізі процентної ставки позикового (залученого) капіталу треба вибирати два значення коефіцієнта дисконтування

V₁ < V₂ так, щоб в інтервалі між V₁ і V₂ функція NPV = f(v) змінювала своє значення з «+» на «-» або навпаки.

Для визначення IRR використовується формула:

де r - значення процентної ставки в дисконтному множнику, при якому

f(r₁)<0;f(r₂)>0;

r₂ - значення процентної ставки в дисконтному множнику, при якому

f(r₁)<0; f(r₁)>0.

Точність розрахунку обернена до величини інтервалу (r, r₂). Тому найкращий результат буде тоді, коли інтервал становитиме величину 1%.

18.РОЗРАХУНОК ПЕРІОДУ ОКУПНОСТІ ІНВЕСТИЦІЙ РР

Період окупності (payback period method - РР) - один із найчастіше вживаних показників для аналізу інвестиційних проектів.

Якщо не враховувати фактора часу, коли однакові суми доходу, отримані у річний час, розглядаються як рівномірні, то показник терміну окупності можна визначити за формулою:

де п - спрощений показник терміну окупності;

СI - величина інвестицій;

Р_n - щорічний чистий дохід.

Можна визначитися, що період окупності - це період часу, протягом якого недисконтовані прогнозовані надходження грошових коштів перевищать недисконтовану суму інвестицій (не перевищать необхідних для повернення стартових інвестиційних витрат).

Якщо ж річні надходження неоднакові, то розрахунок окупності здійснюється за іншою схемою, в основі якої є те, що термін окупності - це період, протягом якого сума чистих доходів, дисконтованих на момент завершення інвестування, дорівнює сумі інвестицій:

де Р_п - річні доходи;

- сума всіх інвестицій.

19.ВИЗНА ЧЕННЯ ІНДЕКСУ ПРИБУТКОВОСТІ (РЕНТАБЕЛЬНОСТІ) РІ І КОЕФІЦІЄНТА ЕФЕКТИВНОСТІ ARR ІНВЕСТИЦІЙ

Розрахунок індексу прибутковості {profitability index - PI).

Метод розрахунку цього показника є ніби продовженням методу розрахунку чистої приведеної вартості - NPV.

Але показник РІ, на відміну від показника NPV, є відносною величиною. Індекс прибутковості інвестицій є відношенням суми приведених ефектів до величини капіталовкладень.

Якщо інвестиції здійснюються одноразово, то цей показник розраховується за формулою:

де Р_t - грошові надходження за період t (чистий дохід);

ІС_t - стартові (початкові) інвестиції;

(1+г)ⁿ - дисконтний множник.

Якщо інвестиції здійснюються в часовому періоді грошовими потоками, тс РІ розраховується за формулою:

де ІС, - інвестиційні витрати (грошові потоки) за період t = 1, 2,... п.

Якщо показник РІ = 1, це означає, що дохідність інвестицій точно відповідає нормативу прибутку (рентабельності).

При РІ < 1 інвестиції нерентабельні, тому що не забезпечується цей норматив.

Розрахунок коефіцієнта ефективності інвестицій (ARR).

Суть методу полягає в тому, що величина середньорічної прибутковості (PN) ділиться па версдню величину інвестицій.

Коефіцієнт виражається в процентах. Середню величину інвестицій знаходять шляхом ділення початкової суми

Капіталовкладень на два, якщо допускається, що після закінчення терміну реалізації аналізованого проекту всі капітальні затрати будуть списані.

Якщо ж допускається наявність залишкової, або ліквідаційної вартості (RV), то її величина повинна бути виключена.

Отже, величину цього коефіцієнта розраховують за формулою:

Розрахунок ARR можна продемонструвати і на такому прикладі.

Показник ARR можна порівнювати з коефіцієнтом рентабельності. Основним недоліком цього методу є те, що при формуванні грошових Потоків він не враховує фактора часу.

20.АНАЛІЗ АЛЬТЕРНА ТИВНИХ ПРОЕКТІВ

У разі розгляду кількох альтернативних проектів залежно від вибраного методу оцінювання в деяких випадках можливе отримання неоднозначних, часом - суперечливих результатів. Це при тому, що між показниками ефективності інвестицій (NPV; PI; IRR) існує відповідний взаємозв'язок.

Скажімо, якщо NPV> 0, то одночасно IRR > СС і РІ = 1.

При NPV= 0 одночасно IRR>CC i PI=1.

Щоби з'ясувати, яким критерієм у такому разі краще користуватися, розглянемо приклад.

З позиції оцінки інвестиційних проектів спеціалісти перевагу віддають Показникові NPV, що має такі свої пояснення:

1. Цей показник оцінює прогнозовану величину приросту капіталу для пропонованого інвестиційного проекту.

2. Якщо на підприємстві впроваджується кілька інвестиційних проектів, то Можна NPV кожного з них підсумувати, що дозволяє бачити величину приросту капіталу за ними.

Під час аналізу альтернативних інвестиційних проектів використання Показника внутрішньої норми дохідності IRR спеціалісти не вважають основним. Це пояснюється такими чинниками:

1. Показник 1RR є відносним показником. При розгляді альтернативних проектів із його величини неможливо зробити висновок про обсяги збільшення капіталу підприємства.

2. Із визначення сутності показника IRR виходить, що він відображає максимальний відносний рівень затрат, пов'язаних з реалізацією інвестиційного Проекту. І якщо цей показник однаковий для двох інвестиційних проектів, то для вибору проектів треба використати інші критерії.

3. Показник IRR не придатний для оцінювання (аналізу) проектів, в яких Грошові потоки чергуються припливом і відпливом капіталу.

21.АНАЛІЗ БЕЗЗБИТКОВОСТІ

Аналіз беззбитковості використовується для аналізу співвідношення між обсягами реалізації продукції проекту та її прибутковістю. Показник беззбитковості спрямований на отримання відповіді, наскільки погано повинні йти справи з реалізацією проектної продукції, щоб цей проект почав завдавати збитків.

Змінні витрати (VC) змінюються зі зміною обсягу випуску і дорівнюють нулю в тому разі, якщо обсяг випуску становить нуль (прямі витрати праці, матеріалів) і визначається за формулою:

де Q - загальна кількість продукції;

V - змінні витрати на одиницю продукції.

Постійні витрати (FC) не змінються протягом певного періоду часу. На відміну від змінних витрат, постійні не залежать від обсягу продукції, яка виробляється певний проміжок часу (орендна плата за використання виробничих потужностей, амортизація, зарплата адмінуправлінського персоналу тощо). Загальні витрати (ТС) для даного обсягу виробництва продукції є сумою змінних (VC) та постійних (FC) витрат:

Точкою беззбитковості виробництва є обсяг виробництва або реалізація проектної продукції, при якому не отримується прибутків, але виробництво не несе збитків (чистий прибуток за проектом становить нуль).

Якщо Р - ціна продажу одиниці продукції;

TR - виторг від реалізації продукції;

V - змінні витрати на одиницю продукції;

Q - загальна кількість проданої продукції;

FC- постійні витрати;

D - амортизація;

Т- ставка податку, то формулу для прибутку П можна записати так:

Звідси можна визначити точку беззбитковості виробництва. Якщо прирівняти чистий прибуток до нуля, то отримаємо:

Поділивши ліву і праву частини рівняння на (1 - 7), отримаємо:

Якщо згадати, що TR = Р * Q, a VC = Q * V, і підставити ці значення у формулу, то рівень беззбитковості можна визначити як:

Графічно точку беззбитковості можна зобразити так



Рис. - Графічне зображення точки беззбитковості

Економічна сутність і склад фінансового аналізу інвестиційного проекту.

Фінансовий аналіз проекту є, мабуть, найбільш фундаментальною і трудомісткою частиною проектного обґрунтування, який здійснюється для визначення фінансової життєздатності проекту як з точки зору ризику, так і очікуваного прибутку. Фінансовий аналіз має супроводжувати розробку проекту з самого початку, тому фінансовий аналітик повинен бути включений до складу проектної команди на початковому етапі підготовки проекту.

Межі та цілі фінансового аналізу значною мірою визначаються оцінкою вкладень, яких потребує проект, та очікуваною віддачею, в тому числі чистих вигід, виражених у фінансових показниках.

Основні принципи фінансування:

- необхідність повернення фінан коштів, що сприяє підтриманню постійної платоспроможності компанії

- забезпечення підвищених темпів зростання доходу та капіталу, що дозволяє забезпечити високу доходність П та ефективну діяльність компанії у довгостроковій перспективі (стратегічна мета)

- мінімізація інвест ризиків, яка сприяє зменшенню загального рівня ризиків по інвест П та забезпечує над ним контроль.

Процес інвестування, який розглядається як довгострокове вкладення економічних ресурсів з метою утворення та отримання вигоди, грунтується на перетворенні ліквідності власних і залучених коштів інвестора на виробничі активи (основний і чистий оборотний капітал), а також у створенні нової вартості при використанні цих активів.

Фінансування проекту включає розробку відповідної фінансової схеми з урахуванням умов, за яких кошти можуть стати доступними, і раціоналізацію цієї схеми з точки зору підприємства та інвесторів.

Метою фінансового аналізу є ідентифікація всіх фінансових наслідків проекту, визначення його фінансової життєздатності для прийняття рішень про доцільність інвестування та фінансування проекту.

Таким чином, умовами позитивної оцінки проекту є його технічна здійснюваність з фінансової точки зору, можливість реалізації проекту в даному соціально-економічному та екологічному середовищі, а також прийнятність часового періоду для осіб, які приймають рішення про інвестування.

Етапи проведення ФА:

1.аналіз фінан стану підприємства, яке здійснює П

2.прогноз обсягів реалізації продукції П

3.оцінка інвест витрат і розрахунок поточних витрат за П

4.прогнозування прибутків

5.прогноз грош потоків (узагальнення попередніх розрахунків, забезпечення необхідних сум коштів в обороті на певні дати, уточнення структури капіталу П)

6.прогноз бух балансу (відображає припустимий розвиток накопичуваних активів і джерела їх формування)

7.визначення потреб у фінансуванні, вибір джерел та організація фінансувіання (власні, залучені, позичкові)

8.розрахунок показників ефективності П з урахуванням ризиків та невизначеності

9.узгодження у часі припливу коштів (оплачений акціонерний капітал, позички, надходження від реалізації продукції, кредиторська заборгованість) та їх відтоку (витрати, пов'язані з інвестиціями та експлуатацією підприємства)

Результати фінансового аналізу безпосередньо впливають на проектне рішення кожного з учасників проекту: замовників, власників, інвесторів, кредиторів, урядових установ. Приватні підприємці чи урядові установи, які Інвестують проект, завдяки фінансовому аналізу отримують інформацію про можливості проекту генерувати явні та неявні вигоди. Раціональні власники капіталу при прийнятті інвестиційного рішення повинні бути впевнені у віддачі вкладених грошових коштів.

22.Інформаційні системи підприємства

Питання що виносяться на фахові вступні випробування.

1. Поняття економічної інформаційної системи. Складові частини інформаційних технологій.

Економічна інформаційна система представляє формування інформаційної основи управління (будь-якого рівня і масштабу), забезпечення процесів ухвалення управлінських рішень достовірної деталізації і узагальнення.

Інформаційна технологія - комплекс методів і процедур, що реалізовують функції збору, передачі, обробки, зберігання і доведення до користувачів інформації в організаційно-управлінських системах з використанням вибраного комплексу технічних засобів.

Інформаційна технологія виникла одночасно з виробничою і в своєму розвитку пройшла декілька етапів. До другої половини XIX століття мала місце «ручна» інформаційна технологія. Вся обробка інформації здійснювалася уручну за допомогою пера, чорнив, рахунків, бухгалтерських книг. Зв'язок (комунікація) здійснювався поштою.

Винахід пишучої машинки, телефону, диктофона, модернізація системи поштового зв'язку дозволили істотно удосконалити як окремі операції, так і весь процес обробки інформації, різко підвищити продуктивність управлінської праці. Така «механізація» інформаційної технології послужила базою формування існуючих організаційних структур в економіці.

На зміну «механічної» інформаційної технології в 40-50-х роках XX століття прийшла «електрична» технологія, заснована на широкому використовуванні електричних пишучих машинок, копіювальних машин на звичному папері, портативних диктофонів. Різко підвищилися якість, кількість і швидкість обробки документів.

З появою і широким розвитком комп'ютерів і периферійної техніки наступила ера комп'ютерної інформаційної технології, яка одержала назву безпаперової (нової, сучасної) інформаційної технології.

Основу нової технології складають комп'ютерна техніка, програмне забезпечення, розвинені комунікації:

· комп'ютерна техніка, включає комплекс технічних засобів, вживаних для функціонування ІС. До них відносять засоби отримання, введення, підготовки, перетворення, обробки, зберігання, реєстрації, висновку, відображення, передачі інформації.

· програмне забезпечення - сукупність програм системи обробки даних і програмних документів, необхідних для експлуатації цих програм. Виділяють загальне і спеціальне програмне забезпечення. Загальне програмне забезпечення - операційні системи, інструментальні пакети програм, сервісні програми і т.п., програмні засоби, необхідні для організації обчислювального процесу (системні програми). Спеціальне програмне забезпечення - сукупність програм, що розробляються при створенні конкретної ІС для реалізації її функцій (прикладні програми).

При цьому могутні програмно-апаратні засоби (бази даних, бази знань і експертні системи) створюють комфорт в роботі, дозволяють не тільки автоматизувати процес зміни форми і місцеположення інформації, але і змінити її зміст. Комп'ютери не породжують інформаційну продуктивність, а дають людині можливість підвищити продуктивність праці шляхом збільшення об'єму індивідуально виконуваних робіт.

2. Класифікація циркулюючої економічної інформації
Інформаційний шум, його різновиди і інформаційні фільтри.

До найважливіших ознак, по яких звичайно здійснюється класифікація циркулюючої економічної інформації, відносяться:

1.Отношение до даної управляючої системи. Ця ознака дозволяє розділити повідомлення на вхідні, внутрішні і вихідні.

2.Признак часу. Щодо часу повідомлення діляться на перспективні (про майбутні події) і ретроспективні (про минулі події). До першого класу відноситься планова і прогнозна інформація, до другого - облікові дані. За часом надходження розділяються періодичні і неперіодичні повідомлення.

3.Функциональные ознаки. Формується класифікація по функціональних підсистемах економічного об'єкту. Наприклад, інформація про трудові ресурси, виробничі процеси, фінанси і т.п., в іншому розрізі - на дані планування, нормування, контролю, обліку і звітності.

Вхідна інформація - це інформація, що поступає від керованого об'єкту і із зовнішнього світу (від інших підприємств і організацій), використовується як первинна інформація для реалізації економічних і управлінських функцій і задач управління.

Необроблювана інформація - це частина вхідної інформації, яка безпосередньо передається органу управління, минувши обробку.

Нормативно-довідкова інформація - різні довідкові і нормативні дані, пов'язані з виробничими процесами і відносинами.

Вихідна інформація - це інформація, оброблена системою і що надається органу управління і зовнішньому світу.

Проміжна інформація - частина вихідної інформації, яка необхідна системі обробки даних (СОДИ) для виконання розрахунків в подальші періоди часу.

Звітно-статистична інформація є результатами фактичної діяльності фірми для вищестоящих органів управління, органів державної статистики, податкової інспекції і т.д., наприклад, річний бухгалтерський звіт про діяльність фірми.

Облікова інформація -- фактичні значення запланованих показників за певний період часу. На підставі цієї інформації може бути скоректована планова інформація, проведений аналіз діяльності організації і т.д. Як облікова виступає інформація натурального (оперативного) обліку, бухгалтерського обліку, фінансового обліку.

Планова інформація включає директивні значення планованих і контрольованих показників бізнес-планування на деякий період в майбутньому (рік, квартал, місяць, доба). Наприклад, випуск продукції в натуральному і вартісному виразах, плановані попит на продукцію і прибуток від її реалізації і т.д.в економічній сфері, - формування інформаційної основи управління (будь-якого рівня і масштабу), забезпечення процесів ухвалення управлінських рішень достовірної деталізації і узагальнення.

Інформаційний шум, його різновиди і інформаційні фільтри

Правильне сприйняття інформації кінцевим споживачем може бути утруднено через наявність різних перешкод, званих інформаційним шумом. Розрізняють три різновиди шуму і відповідно три інформаційні фільтри, що блокують цей шум.

1. Синтаксичний фільтр. В послідовності знаків, бережених на носії або передаваних, можуть бути знайдені ділянки, щодо яких відсутня угода про додання ним значення. Ці ділянки складають синтаксичний шум, і вони розпізнаються синтаксичним фільтром. Фільтр містить набір вирішальних правил, що дозволяють дозволяти правильні (осмислені) і неправильні (безглузді) послідовності знаків.

2. Семантичний фільтр. Перший аспект семантичного шуму пов'язаний з відсутністю новизни в одержуваному повідомленні. Інакше кажучи, повідомлення не розширює знань споживача. Другий аспект семантичного шуму пов'язаний з проходженням помилкового повідомлення через синтаксичний фільтр.

3. Прагматичний фільтр встановлює ступінь цінності інформації для споживача. Елементи прагматичної оцінки звичайно охоплюють повноту інформації (вичерпне віддзеркалення явища), її своєчасність, компактність (можлива менша довжина повідомлення), використання (число потенційних споживачів) і доступність.

3. Сучасні інформаційні мережі і їх можливості. Архітектура комп'ютерних мереж. Мережеві операційні системи.

Під комп'ютерною інформаційною системою (КИЦЬ) розуміють апаратно-програмний комплекс, призначений для накопичення, зберігання, передачі, оперативного пошуку, переробки і аналізу інформації з видачею результатів в доступній для людини формі або у вигляді управляючих дій виконавчим машинам і механізмам.

Комп'ютерні інформаційні системи (ІС) підприємств покликані підвищити оперативність і якість обробки інформації, необхідної для ухвалення управлінських рішень як в окремих структурних підрозділах, так і в масштабах всього підприємства в цілому.

У комп'ютерних ІС весь процес обробки інформації орієнтований на технічну базу (ЕОМ, засоби збору, накопичення і передачі інформації) і ефективний обчислювальний апарат, що реалізовує сучасні методи обробки інформації. Збір, передача і обробка інформації, а також частково вироблення рішень і видача управляючих дій виконуються за допомогою комп'ютерних засобів. При цьому людина не виключається з сфери управління. Комп'ютерні ІС - це людино-машинні системи, що дозволяють раціонально сполучати можливості людини і технічних засобів. Вони звільняють працівників від виконання рутинних робіт і забезпечують йому можливості зосередити сили на рішенні принципових проблем. В результаті людина повніше розкриває свої творчі можливості.

Архітектура комп'ютерних мереж

Архітектура комп'ютерних мереж є схемами їх з'єднання. Логічна схема з'єднання каналами зв'язку комп'ютерів (вузлів мережі) називається топологією мережі. Частіше за все в локальних мережах використовується одна з трьох основних топологій: моноканальна, кільцева або зіркоподібна. Більшість інших топологій є похідними від перерахованих. Для визначення послідовності доступу вузлів мережі до каналу і запобігання накладення передач пакетів даних різними вузлами необхідний метод доступу. Метод доступу - це набір правил, що визначає використовування каналу передачі даних, що сполучає вузли мережі на фізичному рівні. Найпоширенішими методами доступу в локальних мережах перерахованих топологій є Ethernet, Token-Ring, Arcnet, реалізовувані відповідною мережною платнею (адаптерами). Мережна платня є фізичним пристроєм, який встановлюється в кожному комп'ютері мережі і забезпечує передачу і прийом інформації по каналах мережі.

Мережа моноканальної топології використовує один канал зв'язку, об'єднуючий всі комп'ютери мережі (рис.1). Найпоширенішим методом доступу в мережах цієї топології є метод доступу з прослуховуванням несучої частоти і виявленням конфліктів (CSMA/CD).

Рис.1. Схема мережі моноканальної технології

При цьому методі доступу вузол, перш ніж послати дані по комунікаційному каналу, прослуховує його, і лише переконавшися, що канал вільний, посилає пакет. Якщо канал зайнятий, вузол повторює спробу передати пакет через випадковий проміжок часу. Дані, передані одним вузлом мережі, поступають у всі вузли, але тільки вузол, для якого призначені ці дані, розпізнає і приймає їх. Не дивлячись на попереднє прослуховування каналу, в мережі можуть виникати конфлікти, що полягають в одночасній передачі пакетів двома вузлами. Вони зв'язані з тим, що є тимчасова затримка сигналу при проходженні його по каналу: сигнал посланий, але не дійшов до вузла, що прослуховує канал, унаслідок чого вузол визнав канал вільним і почав передачу.

Моноканальна топологія забезпечує ефективне використовування пропускної спроможності каналу, стійкість до несправності окремих вузлів, простоту реконфигурації і нарощування мережі.

Мережа кільцевої топології використовує як канал зв'язку замкнуте кільце з приймачів-передавачів, сполучених коаксіальним або оптичним кабелем (рис.2). Найпоширенішим методом доступу в мережах цієї топології є Token-Ring - метод доступу з передачею маркера.

Рис.2. Схема мережі кільцевої технології

Маркер - це пакет, забезпечений спеціальною послідовністю біт. Він послідовно передається по кільцю від вузла до вузла в одному напрямі. Кожний вузол ретранслює передаваний маркер. Вузол може передати свої дані, якщо він одержав порожній маркер. Маркер з пакетом передається, поки не виявиться вузол, якому призначений пакет. В цьому вузлі дані приймаються, але маркер не звільняється, а передається по кільцю далі. Тільки повернувшися до відправника, який може переконатися, що передані їм дані благополучно одержані, маркер звільняється. Порожній маркер передається наступному вузлу, який за наявності у нього даних, готових до передачі, заповнює його і передає по кільцю.