Экономика предприятия

Мода (Мо) -- це та варіанта, яка найчастіше повторюєтьс в даній сукупності. Моду широко використовують у комерційній діяльності і в соціологічних дослідженнях, коли вивчають ринковий попит, реєструють рівень цін, встановлюють рейтинг популярності осіб чи товарів тощо.



де Хо - мінімальне значення ознаки в модальному інтервалі; Імо - величина модального інтервалу; fмо - частота модального інтервалу; fмо-1 - частота інтервалу, що передує модальному; fмо+1 - частота інтервалу наступного за модальним.

Медіаною {Me) в статистиці називають варіанту, що є серединою впорядкованого варіаційного ряду розподілу, тобто ділить його на дві рівні частини: одна частина має значення варіюючої ознаки менше ніж середня, а друга -- більше.

де Хо - мінімальне значення ознаки в медіанному інтервалі; Іме - величина медіанного інтервалу; Уf - сума частот; S- сумаа нагромаджених частот до медіанноо інтервалу; fме - частота медіанного інтервалу.

Мода і медіана, на відміну від степеневих середніх, є конкретними характеристиками варіаційного ряду, мають певні значення, і тому їх ще називають описовими характеристиками.

Види і форми взаємозв'язків між явищами та основні методи вивчення зв'язків

Види і форми зв'язку між соц-економ явищами (за допомогою динамічних рядів, кореляційно-регресійний аналіз)

Звязки між явищами, окремими їх ознаками досить різноманітні, онак у будь-якомувипадку одні ознаки виступають як фактори, що впливають на іншіі зумовлюють їх зміну, інші - як результати дії цих факторів. Одні із них є причини, інші наслідком.

Якщо перші прийнято називати ознаками-факторами, або факторними (причинними) ознаками, то другі - результативними ознаками.

В основу класифікації зв'язків у статистиці покладено відмінність і подібність зв'язків за такими їх особливостями як ступінь тісноті, спрямованість, одиничність або множинність факторів. Відповідно до цього розрізняють звязки функціональні і кореляційні, прямі і обернені, прямолінійні і криволінійні, онофакторні і багатофакторні.

За статистичною природою звязки поділяються на

1) функціональні При такому зв'язку кожному можливому значенню факторної ознаки х відповідає чітко визначене значення результативної ознаки - у, тобто функціональні звязки характеризуються повною відповідністю між причиною і наслідком, факторною і результативною ознаками.

2) стохастичні звязки не однозначні, проявляються як epujl;tyscnm варыацыъ двох чи быльше ознак.

Кореляційна залежність - частинний випадок стохастичної залежності.

Дві моделі кореляційної залежності:

1. Регресійна модель - факторна ознака х фіксована задана і кожному значенню ознаки х відповідає деякий генеральний розподіл у з певною дисперсією емпіричні у розглядаються як вибіркові значення із цих сукупностей

Зв'язок залежної змінної у від незалежної змінної х може бути пердставлений р-ням регресії

2. Кореляційна модель - х і у - випадкові величини в цьому випадку визначаються 2 регресії

Математичне сподівання при умові що х задана слідує лінійній регресі

ї

А якщо у - задана величина то математичне сподівання х слідує 2-й лінійній регерсії

Умови застосування і обмеження к-р моделі.

1. Наявність даних на великій сукупності явищ як правило вважають що число спостережень повинно бути неменше 5-6, а краще не менше ніж 10 раз більше числа факторів.

2. Умови які забезпечують надійний вираз зако6номірності в середній величині. Крім вказаного числа спостережень для цього потрібна досить якісна однорідна сукупність.

3. Інколи як умову кореляційного аналізу вважають необхідність нормального розподілу.

4. Проблематичним є застосування кореляційного аналізу до функціонального пов'язаним ознаками.

5. К-р аналіз враховує міжнародні зв'язки т.б дає більш повне вимірювання кожного фактора: пряма роль - безпосередній вплив його на результативну ознаку, непряма - вплив фактора через його вплив на інші фактори, вплив всіх - вплив факторів на результативну озаку.

Основні показники динаміки соціально-економічних явищ та способи їх обчислення. Характеристика основної тенденції розвитку.

Аналіз рядів динаміки дозволяє охарактеризувати особливості зміни та закономірності розвитку соц-ек. явищ та процесів.

Показники динаміки можуть бути представлені за такими групами:

1) середні рівні ряду динаміки;

2) абсолютні та відносні показники зміни півнів динаміки;

3) середні показники зміни рівнів динаміки.

Середні рівні ряду динаміки. Метод розрахунку середніх рівнів ряду динаміки залежить від виду цього ряду.

В інтервалдьному ряді динаміки абсолютних величин з однаковими періодами часу середній рівень визначається за формулою середньої арифметичної простої:

,

де п - число рівнів ряду динаміки.

За умови нерівних періодів часу в інтервальному ряді динаміки абсолютних величин середній рівень обчислюють за формулою середньої арифметичної зваженої:

, (1)

де у_і - рівень ряду динаміки за і-й період; t_i - проміжки часу.

В моментно му ряді динаміки абсолютних величин з рівними проміжками часу між моментами середній рівень обчислюється за формулою середньої хронологічної:

.

Якщо в моментному ряді динаміки проміжки часу між моментами не рівні (нарикладі, є дані за місяці та за квартали, а потрібно визначити середньоквартальний показник), то розрахунки проводять за формулою (1), приймаючи до увачи, що t_i - кількість періодів часу (днів, місяців) між суміжними датами, протягом яких рівнів ряду залишалися незмінними.

Абсолютні та відносні показники зміни рядів динаміки.

Ці показники дають змогу виявити і визначити характер, напрям та інтенсивність змін соціально-економічних явищ за окремі відрізки часу і за весь досліджуваний періду: абсолютний приріст, темпи зростання і приросту, абсолютне значення 1% приросту.

Обчислення абсолютного приросту, темпів зростання та приросту ґрунтується на зіставленні рівнів ряду динаміки. При цьому рівень з яким роблять зіставлення, називається базисним.

За базу зіставлення беруть або поточний рівень у_і-t, або попередній у_і-1.

Якщо кожний рівень зіставляють з попереднім (база порівняння змінна), то такі показники називають ланцюговими.

Коли всі рівні ряду динаміки порівнюють з одним і тим самим рівнем (база порівняння стала), то отримані показники називають базисними.

Абсолютний приріст (П) показує, на скільки одиниць власного вимірювання підвищився або знизився рівень за певний проміжок часу, тобто характеризує абсолютну зміну рівнів ряду динаміки.

Він обчислюється як різниця рівнів ряду динаміки:

 ; .

П_л, П_б - відповідно ланцюговий та базисний абсолютний приріст;

у_і, у_і-1, у_і-t - рівень ряду динаміки, який порівнюється, попередній до нього та базисний відповідно.

Абсолютний приріст за одиницю часу зі змінною базою характеризує абсолютну швидкість зростання.

П_л та П_б пов'язані між соблою: сума послідовних ланцюговий абсолютних приростів дорівнює базисному абсолютному приросту за ввесь період, тобто кінцевому базисному приросту:

.

Коефіцієнт зростання (k) є відносною характеристикою інтенсивності зміни рівнів ряду динаміки, який показує у скільки разів рівень ряду динаміки перевищує рівень базового та визначається за формулою:

- ланцюговий

- базисний .

Якщо коефіцієнт зростання k помножити на 100%, то він називатиметься темпом зростання. Вибір форми вираження показника відносної швидкості зміни рівнів ряду - коефіцієнтів зростання або темпів зростання - визначається зручністю і простотою його застосуванням.

Між ланцюговими і базисними коефіцієнтами зростання існує певний зв'язок:

1. Добуток кількох послідовних ланцюгових коефіцієнтів зростання дорівнює базисному коефіцієнту зростання:

,

де у₀ - початковий рівень ряду динаміки (принятий за базу визначення базисний показників).

2. відношення наступного базисного коефіцієнта зростання до попереднього дорівнює відповідному ланцюговому коефіцієнту зростання:

Темп приросту (ТП) обчислюють як відношення абсолютного приросту до рівнів ряду динаміки, взятих за базу, і він може бути ланцюговим ТП_л і базисним ТП_б:

, .

Темп приросту можна обчислити також як різницю між темпами зростання в % та 100% (якщо темпи зростання обчислено у відсотках) або між коефіцієнтом зростання та одиницею (якщо темп зростання обчислено коефіцієнтом).

Абсолютне значення 1% приросту:

Розраховане таким чином А% дорівнює одному відсотку величини попереднього рівня часового ряду. А % показує, що являє собою в абсолютному вираженні кожний відсоток приросту, який реальнитй зміст він має.

Аналогічно можна обчислити А% і за базисними даними:

.

Середні показники зміни рівнів ряду динаміки: 1) середній абсолютний приріст; 2) середній коефіцієнт зростання; 3) середній темп приросту.

Середній абсолютний приріст (середня швидкість зростання) обчислюється за формулою:

або ,

де п - кількість рівнів у динамічному ряді;

t - довжина періоду, за який робиться розрахунок (t=n-1).

показує на скільки в середньому за одиницю часу (у середньому щорічно, щоквартально, щомісячно і т.д.) пртягом досліджуваного періоду змінювались рівні ряду динаміки.

Середній коефіцієнт зростання обчислюють за формулою середньої геометричної простої, яка є коренем ступеня / з добутку t ланцюгових коефіцієнтів зростання:

Середній коефіцієнт зростання, виражений у формі коефіцієнта, показує, у скільки разів у середньому за одиницю часу (щорічно, щоквартально, щомісячно і т. д.) за даний період змінювалися рівні ряду динаміки (збільшувалися або зменшувалися).

Для обчислення середнього коефіцієнта зростання за різними за тривалістю відрізками часу застосовується середня геометрична зважена:

де k_і -- коефіцієнт зростання за певний період;

t_i -- інтервал часу, протягом якого зберігався даний темп (коефіцієнт) зростання.

Зазначимо, що при обчисленні середніх темпів зростання за формулою середньої геометричної доводиться використовувати логарифмічні таблиці. У практичній роботі рекомендується використовувати готові таблиці А. М. Айрапетова, за допомогою яких можна легко знайти середньорічні темпи зростання, приросту чи зниження рівнів ряду динаміки.

Середній темп зростання Т являє собою середній коефіцієнт зростання, виражений у процентах, тобто:

При обчисленні середнього коефіцієнта (темпу зростання) за умов сильної варіації рівнів динамічного ряду використання середньої геометричної може дати викривлене уявлення про середню інтенсивність зміни рівнів. Особливу обережність слід проявляти в тих випадках, коли ряд динаміки має місця «переломів» у зміні рівнів. У такому випадку слід визначати ділянки ряду, де рівні більш-менш стабільно змінються, і для кожної з таких ділянок проводити свій аналіз.

Середній темп приросту обчислюється як різниця між середнім темпом зростання і 100 %:



Середній темп приросту показує, на скільки процентів у середньому за одиницю часу змінювалися рівні часового ряду за весь досліджуваний період.

Для порівняння інтенсивності змін у часі одного ряду динаміки з іншим, зокрема багатомірних рядів динаміки, що відображають динаміку значень або одного і того самого показника, що відноситься до різних об'єктів чи територій, або різних показників, що відносяться до одного і того самого об'єкта (території), застосовується коефіцієнт випередження k_в. Цей коефіцієнт обчислюється як відношення базисних темпів зростання двох ряді' динаміки за однакові відрізки часу:

де k₁ та k₂ -- відповідно базисні темпи зростання першого і другого рядів динаміки.

Якщо відрізки часу, до яких відносяться рівні порівнюваних рядів динаміки, різні за тривалістю, то коефіцієнт випередження обчислюється на основі середніх коефіцієнтів зростання так:

де п -- тривалість осереднюваного періоду.

Коефіцієнт випередження показує, у скільки разів швидше (якщо значення k_в>1) або повільніше (якщо k_в < 1) зростає рівень одного ряду динаміки порівняно з іншим.

Розглянуті показники аналізу динамічних рядів дозволяють одержати початкове уявлення про закономірності розвитку в часі соціально-економічних явищ і процесів.

Характеристика основної тенденції розвитку

Будь-який динамічний ряд у межах періоду з більш-менш стабільними умовами розвитку виявляє певну закономірність зміни рівнів -- загальну тенденцію.

Одним рядам притаманна тенденція до зростання, іншим -- до зниження рівнів. Зростання чи зниження рівнів динамічного ряду, у свою чергу, відбувається по-різному: рівномірно, прискорено чи уповільнено. Нерідко ряди динаміки через коливання рівнів не виявляють чітко вираженої тенденції.

Щоб виявити й схарактеризувати основну тенденцію, застосовують різні способи згладжування та аналітичного вирівнювання динамічних рядів.

Суть згладжування полягає в укрупненні інтервалів часу та заміні первинного ряду рядом середніх по інтервалах. У середніх

взаємоврівноважуються коливання рівнів первинного ряду, внаслідок чого тенденція розвитку вирізняється чіткіше.

Залежно від схеми формування інтервалів розрізняють ступінчасті та ковзні (плинні) середні.

Ряди цих середніх схематично зображено на рис. 1 для інтервалу т = 3. Очевидно, що ковзна середня більш гнучка і може краще відбити особливості тенденції.



Рис. 1. Схеми утворення інтервалів згладжування динамічних рядів

При розрахунку ковзних середніх кожний наступний інтервал утворюється на основі попереднього заміною одного рівня. Оскільки середня належить до середини інтервалу, то доцільно формувати інтервали з непарного числа рівнів первинного ряду. У разі парного числа рівнів необхідна додаткова процедура центрування (усереднення кожної пари значень )

Ряд ковзних середніх коротший за первинний на (т - 1) рівнів, що потребує уважного ставлення до вибору ширини інтервалу т. Якщо первинному ряду динаміки притаманна певна періодичність коливань, то інтервал згладжування має бути рівним або кратним періоду коливань.

Порядок згладжування методом ковзної середньої розглянемо на прикладі динамічного ряду врожайності зернових у регіоні (табл. 8.3). Ширина інтервалу згладжування т = 3. Первинний ряд складається із семи рівнів, ряд ковзних середніх -- з п'яти, тобто на два рівні коротший (7 - 3 + 1). Перше значення ковзної середньої обчислюється як арифметична проста, кожне наступне можна визначити на основі попередньої середньої та коригуючого доданка. Наприклад:

У згладженому ряді трирічних ковзних середніх усунено первинні коливання врожайності й чітко виявляється систематичне підвищення її рівня.

Метод ковзних середніх застосовують також для попередньої обробки дуже коливних динамічних рядів; можливе подвійне згладжування.

При аналітичному вирівнюванні динамічного ряду фактичні значення у_t замінюються обчисленими на основі певної функції Y = f(t), яку називають трендовим рівнянням (t -- змінна часу, Y-- теоретичний рівень ряду).

Вибір типу функції грунтується на теоретичному аналізі суті явища, яке вивчається, і характері його динаміки. Зазвичай перевага надається функціям, параметри яких мають чіткий економічний зміст і вимірюють абсолютну чи відносну швидкість розвитку. Суттєвою підмогою при виборі функцій є аналіз ланцюгових характеристик інтенсивності динаміки. Якщо ланцюгові абсолютні прирости відносно стабільні, не мають чіткої тенденції до зростання чи зменшення, вирівнювання ряду виконується на основі лінійної функції: Y_t = a + bt. Якщо ж відносно стабільними є ланцюгові темпи приросту, то найбільш адекватною такому характеру динаміки є експонента Y_t = ab^t. У зазначених функціях t -- порядковий номер періоду (дати), а -- рівень ряду при t = 0. Параметр Ь характеризує швидкість динаміки: середню абсолютну в лінійній функції і середню відносну -- в експоненті. Коли характеристики швидкості розвитку зростають (чи зменшуються), використовуються інші функції (парабола 2-го степеня, модифікована експонента тощо).

Параметри трендових рівнянь визначають методом найменших квадратів. Згідно з умовою мінімізації суми квадратів відхилень фактичних рівнів ряду y_t від теоретичних Y_t параметри визначаються розв'язуванням системи нормальних рівнянь. Для лінійної функції вона записується так:

Система рівнянь спрощується, якщо початок відліку часу (t = 0) перенести в середину динамічного ряду. Тоді значення t, розміщені вище середини, будуть від'ємними, а нижче -- додатними. При непарному числі членів ряду (наприклад, п = 5) змінній t надаються значення з інтервалом одиниця: -2, -1, 0, 1,2;

при парному: -2,5, -1,5, -0,5, 0,5, 1,5, 2,5. В обох випадках = 0, а система рівнянь набирає вигляду

Отже,Значення можна визначити за формулами:

для непарного числа членів ряду

для парного числа членів ряду

Продовження виявленої тенденції за межі ряду динаміки називають екстраполяцією тренду. Це один із методів статистичного прогнозування, передумовою використання, якого є незмінність причинного комплексу, що формує тенденцію. Прогнозний, очікуваний рівень Y_{t + v} залежить від бази прогнозування та періоду упередження v. Так, припускаючи, що умови, в яких формувалась тенденція видобутку нафти, найближчим часом не зміняться, визначимо прогноз на 2001 рік. Базою прогнозування є теоретичнийрівень 1999 р., період упередження v=2. Очікуваний в 2001 р. видобуток нафти досягне 93,5 млн т:

Y_{t + v} = 85,9 + 3,8 ^. 2 = 93,5.

Метод екстраполяції дає точковий прогноз. На практиці, як правило, визначають довірчі межі прогнозного рівня Y_{t + v} ± ts_p, де s_p -- стандартна похибка прогнозу, t-квантиль розподілу Стью-дента.

Суть і функції індексів. Види індексів і правила побудови агрегатних індексів кількісних та якісних показників

Статистичний індекс - узагальнюючий показник, який виражає співвідношення величин складного економічного явища, що складається з елементів безпосередньо несумісних.

За своєю суттю статистичний індекс - це відносна величина, що характеризує зміну рівня будь-якого суспільного явища в часі, просторі чи порівняно з планом, нормою, стандартом.

За допомогою індексного методу вирішують такі завдання

1) одержують порівняльну характеристику зміни явища у часі, де індекси виступають як показники динаміки

2) характеризують виконання норми, затвердженого стандарту чи плану

3) оцінюють роль окремих факторів, що формують складне явище;

4) дають порівняльну характеристику зміни явища у просторі.

Агрегатний індекс є основною формою загальних індексів. Він уявляє собою відношення сум добутків індексованих величин та їх співвимірників. Таким чином, в агрегатному індексі є дві величини: одна - індексована, тобто величина, зміну якої визначають індексом, і друга - спів вимірник або вага, тобто ознака, яку застосовують як постійну величину.

Формули цих індексів мають такий вигляд:

фізичного обсягу

цін

або

питомих втрат сировини

собівартості

продуктивності праці

де q1 і q0, T1 і T0 - кількісна ознака відповідно у звітному і базисному періодах (q - фізичний обсяг; T - кількість робітників); p1 і p0; m1 і m0; z1 і z0; v1 і v0 якісна ознака (p - ціна; m - питомі витрати сировини; z - собівартість одиниці продукції; v - продуктивність праці відповідно у звітному і базисному періодах).

Якщо замість кількісної ознаки використовують дані про її структуру, то, наприклад, при розрахунку індексу цін слід застосовувати таку формулу:

де S - структура товарної маси у звітному періоді.

Таким же чином будують територіальні індекси. Їх застосовують для порівняння одноіменних ознак різних територій або об'єктів. Індивідуальні територіальні індекси аналогічні величинам порівняння в територіальному відношенні. При побудові загальних територіальних індексів виникає необхідність у застосуванні статистичних ваг. При цьому формули статистичних індексів мають вигляд:

1) індекс обсягу реалізації

а) для території а -

б) для території б -

2) індекс цін:

а) для території а -

б) для території б -

Щоб визначити абсолютну величину збільшення чи зменшення за рахунок зміни будь-якої величини необхідно від чисельника загальної формули відняти знаменник.

Наприклад,

Загальне збільшення (зменшення) обсягу товарообігу:

.

Суть та переваги вибіркового методу у вивченні масових явищ. Різновиди вибірок та визначення середньої помилки вибірки.

Вибіркове спостереження - вид несуцільного спостереження при якому обстежують ся невсі елементи сукупності.

Генеральна сукупність - сукупність з якої вибирають елементи.

Вибіркова сукупність - та яку обстежують.

Переваги вибіркового методу:

1. економія часу і коштів

2. зведення до мінімуму псування або знищення досліджуваних об'єктів.

3. дає зменшення помилок при реєстрації. Помилки вибіркового спостереження - розходження характеристик генеральної та вибіркової сукупності. З помилок реєстрації та репрезентативності: систематичні і випадкові.

Види вибірки за способом організації:

1.простий випадковий відбір т.б. тут кожен елемент має однакові можливості щоб попасти у вибіркову сукупність за принципом випадковості.

2. систематичний або механічний.Відбір елементів з упорядкованої сукупності здійснюється через рівні і-ли.

3. типова або районована вибірка. Тут ген сукупність розбивається на однорідні типові груп, райони за повною ознакою а потім з кожної групи відбирається певна к-ть одиниць спостереження найчастіше в пропорційно питомій вазі групи по ген сукупності.

4. середня вибірка полягає в тому що відбираються не окремі одиниці а цілі групи механічним способом. У відібраних серіях обстежують ся всі одиниці без вийнятку а результати розповсюджуються на всю сукупність.

Види вибірки за ступенем охоплення одиниць сукупності:

1. якщо n об'єкт сукупності то ми говоримо про велику вибірку

2. якщо то це мала.

	Повторна вибірка	Без повторна вибірка
Для середньої Гранична похибка Похибка для частки Гранична похибка частки

Гранична похибка знаходиться за ф-лою і означає Макс можливу похибку для взятої і-ті F(x).

Розмір граничної похибки залежить від:

1. варіацій ознаки що ґрунтується на дисперсії

2. від обсягу вибірки n

3 частки вибіркової сукупності в генеральній сукупності

4. залежності від прийнятого рівня і-ті до якого визначають довірче число t.Районований відбір передбачає попередню структуризацію ген сукупності та незалежний відбір у кожній складовій частині

m - кількість груп

При обчисленні похибки типової районованої вибірки використав середню з групових дисперсій звідси для знаходження похибки ми використовуємо ф-лу

Середне з групових дисперсій завжди менша загальної отже похибка ознаки районованої вибірки завжди менше.

При серійному виборі серії відбираються схемою механічної простої вибірки обстеженню підлягають всі серійні вибірки. Враховуються міжсерійні варіації т.б. необхідно знаходити серійну дисперсію

При серійному відборі похибка ознаки знаходиться

- cередне значення ознаки і-тої серії

- середне значення ознаки по всій сукупності

- обсяг і-тої серії.

Визначення похибки вибірки при різних способах відбору.

Всі иди відбору можуть бути повторними і без повторними.

Повторною наз вибірку з якої кожна раніше відібрана одиниця не повертається до генеральної сукупності і в подальшій вибірці участі небере.

Без повторною наз вибірку з якої кожна раніше відібрана одиниця не повертається до ген5ральної сукупності і в подальшій вибірці участі небере.безповторний відбір дає точніші результати в порівнянні з повторним оскільки за однакового обсягу вибірки без повторні дослідження охоплюють більше одиниць ніж повторні.

Повторний і без повторний методи відбору здійснюються залежно від характеру відбору одиниць поділяють н три види:

1. індивідуальні - відбір окремих одиниць сукупності.

2. груповий - відбір груп одиниць

3. комбінований - комбінації індивідуального і групового.

Статистичні таблиці і графіки. їх види, основні елементи та правила побудови

Статистичними таблицями наз. спосіб раціонального, наочного, систематизованого викладу та аналізу цифрових характеристик суспільних явищ і процесів. Вони дають змогу найбільш стисло, компактно викласти зведену обробку стат. матеріалів. Значення стат. таблиць полягає в тому, що вони дають змогу охопити матеріали стат. зведення в цілому та суттєво полегшити їх аналіз, без додаткових розрахунків зіставляти різні показники, виявляти ті чи інші особливості досліджуваних явищ тощо. Складену, але не заповнену цифрами таблицю наз. макетом таблиці.

Правила складання статистичних таблиць:

Для того, щоб таблиці були наочними і виразними, їх не треба робити громіздкими та перевантажувати деталями. Інколи доцільніше замість однієї великої табл.. побудувати кілька пов'язаних, логічно послідовних таблиць.

Загальний заголовок має розкривати зміст табл.. у стислій, виразній формі. Слова в таблиці пишуться повністю, без скорочень.

Якщо табл.. склад. з багатьох граф, то їх слід нумерувати.

Для кращого сприйняття і розуміння закономірностей явищ і процесів у статистиці, крім таблиць, широко використовують графічні способи зображення статистичної інформації.

Статистичний графік - це спосіб наочного зображення й узагальнення статистичних даних про соціально-економ. явища і процеси за допомогою геометричних образів, малюнків або схематичних географічних карт.

Графіки застосовуються здебільшого для характеристики (порівняння) розвитку показників у часі й просторі, вивчення структури та структурних зрушень, контролю за виконанням планових завдань, характеристики розміщення і поширення явищ у просторі, а також для аналізу зв'язків і залежностей між різними показниками або між значеннями варіаційної ознаки і частотами чи частками. Для побудови стат. Графіка потрібно знати, з якою метою складається графік, вивчити вихідний матеріал та оволодіти методикою графічних зображень.

Використовують різні види зображення стат. даних: діаграму, точкову діаграму, гістограму тощо

Економічний аналіз

Питання що виносяться на фахові вступні випробування

1. Зміст: дослідження економічних явищ; оцінка ефективності діяльності підприємства; обґрунтування планів; виявлення резервів; розробка заходів по використанню резервів та ін.

2. Контроль за використанням заходів. Об'єкти - економічні результати господарської діяльності. Види згідно напрямкам дослідження.

ЗДнформаційна база. Напрямки проведення економічного аналізу підприємства. Основні етапи проведення аналізу.

4.Метод порівняння. Метод групування. Балансовий метод. Індексний метод.

5 Метод ланцюгових підстановок. Методи абсолютних та відносних різниць. Метод процентних різниць.

б.Сутність моделювання. Вимоги. Види моделей. Прийоми моделювання.

7.Аналіз організаційно-технічного рівня виробництва. Мета та завдання. Напрями та показники. Джерела інформації.

8.Аналіз технічного рівня виробництва. Мета та завдання. Напрямки та показники.

9.Аналіз рівня організації та управління. Завдання та напрямки. Показники.

Аналіз собівартості продукції. Задачі та джерела. Напрямки.

Аналіз витрат на гривню товарної продукції. Мета, зміст та завдання аналізу. Показники.

Аналіз загальної суми витрат на виробництво товарної продукції. Мета. Взаємозв'язки з об'єктом виробництва. Вплив на собівартість обсягу, структури на асортимент.

Аналіз прямих матеріальних та трудових витрат. Аналіз витрат на підготовку, освоєння, обслуговування та управління виробництвом.

Аналіз виробничої потужності. Мета та задачі аналізу. Аналіз факторів збільшення виробничої потужності. Аналіз використання виробничої потужності.

Інвестування

1. Визначення інвестицій. Об'єкти швестування (інструментарій швестування). Фактори, що впливають на обсяги інвестицій.

Згідно з-ну України “Про інвестиційну діяльність” від 18 вересня 1991р. інвестиціями вважають грошові, майнові, інтелектуальні цінності, що вкладаються в об'єкти підприємницької діял. з метою одержання прибутку чи досягнення соц. ефекту.

Таким чином, інвестиціями вважаються ті економічні ресурси, які направлені на збільшення реального капіталу суспільства, тобто на розширення чи модернізацію виробничого апарату. Це може бути пов'язано з придбанням нових машин, будинків, транспортних засобів, а також з будівництвом доріг, мостів та інших інженерних споруд. Сюди також треба включити витрати на освіту, наукові дослідження та підготовку кадрів. Ці витрати представляють собою інвестиції в “людський капітал”, які на сучасному розвитку економіки набувають все більшого і більшого значення, тому що на сам кінець результатом людської діяльності виступають і будинки, і споруди, і машини, і устаткування, і саме головне, основний фактор сучасного економічного розвитку - інтелектуальний продукт, який визначає економічне положення країни в світовій ієрархії держав.

Інвестиції відіграють центральну роль в економічному процесі, вони визначають загальний ріст економіки. В результаті інвестування засобів в економіку збільшуються обсяги виробництва, росте національний прибуток, розвиваються та йдуть в перед в економічній конкуренції галузі та підприємства, що в найбільшому степені задовольняють попит на ті чи інші товари та послуги.

Чинники:

1. Рівень доходу населення та розподіл його на заощадження та споживання.

2. очікування норма прибутку на вкладений капітал.

3. відсоткова ставка за користування кредитом.

4. розмір і темп інфляції.

Об'єкти :

1. грошові кошти, цільові банківські вклади, акції та ін. цінні папери;

2. рухоме і нерухоме майно;

3. інтелектуальні права, пов'язані з авторським правом;

4. права користування землею, водою, ресурсами, будинками, спорудами, а також ін. майнові права;

5. інші цінності, що являють собою об'єкти інвестиційної діяльності.

Суб'єкти:

1. держава. Бере участь в інвестиційному процесі як прямо через держ. сектор економіки, так і побічно через свої інституції: органи виконавчої влади та місцевого самоврядування, НБУ, Фонд держмайна та Держ. антимонопольний комітет та ін.

Держ. може здійснювати:

держ. кредитування, держ. позики, податкове регулювання, ліцензування, квотування, антимонопольні заходи та інше.

2. господарські товариства, під-ва та об'єднання (акціонерні тов-ва, тов-ва з обмеженою і додатковою відповідальністю; повні тов-ва; командитні тов-ва).

3. фінансово-кредитні установи (банки, кредитні спілки).

Форми державного регулювання інвестиційної діяльності: податкове регулювання за допомогою амортизації політики, регулювання коштів й об'єктів діяльності.

Державне регулювання інвестиц діяльності (ДРІД) здійснюється з метою реалізації економічних, науково-технічних і соціально-політичних. ДРІД включає управління держ інвестиціями, а також регулювання умов інвестиц діяльності й контроль за її здійсненням усіма інвесторами та учасниками інвестиц діяльності.

Форма ДРІД:

· Прямі:

- прийняття законів та інших нормативних актів, що регулюють інвестиційну діяльність

- надання фінансової допомоги у вигляді дотацій, субсидій, бюджетних позик на розвиток окремих регіонів, галузей

- встановлення держ норм та стандартів

- встановлення антимонопольних заходів

- изначення умов користування землею, водою та інш природніми ресурсами

- забезпечення захисту інвестицій

· Непрямі:

- Бюджетно-податкова політика

- грошово-кредитна політика

- амортизаційна політика

- інноваційна політика

- політичне заохочення іноземних інвестицій

Основними формами непрямого регулювання державою інвестиційної діяльності є: створення відповідного інвестиційного середовища (політичного, економічного, правового, соціального), що передбачає, у свою чергу, крім створення певних економічних умов господарювання для суб'єктів інвестиційної діяльності й методи макроекономічного впливу на інтенсивність інвестування через бюджетно-податкову, грошово-кредитну, амортизаційну та інноваційну політики, а також політику сприяння залученню іноземних інвестицій.

Бюджетно-податкова політика держави направлена, у першу чергу, на систему заходів, пов'язаних з перерозподілом доходів підприємств і громадян країни, з метою оптимального формування дохідної частини бюджету й збереження у підприємств ринкових стимулів до інвестиційної діяльності та одержання прибутків. Оскільки бюджет складається з доходної та витратної частини, то і бюджетні методи регулювання інвестиційної діяльності можна розділити за двома напрямками: податкова політика держави та державне управління видатковою частиною бюджету.

Податкова політика держави вважається одним із найвагоміших напрямків регулювання інвестиційної діяльності. Важлива роль в активізації інвестиційної діяльності засобами податкової політики належить загальному рівню оподаткування та ставкам окремих податків, які формують обсяги прибутків господарюючих суб'єктів. Стратегічною метою податкової політики є створення стабільної податкової системи, яка забезпечувала б достатній обсяг надходжень до бюджетів усіх рівнів, ефективне функціонування економіки, створення умов для подальшого інтегрування України до світової економіки.

Податкова політика держави має сприяти покращенню інвестиційного клімату в Україні через:

зниження податкового навантаження шляхом скорочення переліку податків, зборів (обов'язкових платежів), зменшення податкового навантаження на фонд оплати праці для формування солідарних соціальних фондів та перехід до формування персоніфікованих фондів;

розширення бази оподаткування шляхом скасування пільг, які безпосередньо не пов'язані з інноваційною та інвестиційною діяльністю;

>запровадження механізму декларування податкових пільг суб'єктами -- платниками податків;

запровадження оподаткування нерухомості;

стимулювання інноваційно-інвестиційної діяльності підприємств з удосконаленням умов оподаткування, що стимулюють поновлення основних виробничих фондів та розвиток малого бізнесу;

підвищення рівня сплати податків і зборів (обов'язкових платежів);

недопущення подвійного оподаткування нерезидентів.

Значний вплив на рівень інвестиційної активності має грошово-кредитна політика держави, яка проводиться Національним банком України, і в рамках якої можуть застосовуватися інструменти прямого державного регулювання. У даному випадку об'єктом регулювання виступає грошова маса, яка у відповідних співвідношеннях з основними макроекономічними показниками позитивно або негативно впливає на економічне зростання в країні та на рівень інвестиційної активності. Суб'єктом грошово-кредитної політики виступає НБУ, який здійснює грошову емісію та за допомогою арсеналу засобів, а саме ставки рефінансування, норми обов'язкових резервів, операцій на відкритому ринку та валютних інтервенцій, впливає на рішення суб'єктів господарювання про доцільність інвестування.

Основними напрямками держаної грошово-кредитної політики в стимулюванні інвесіиційних процесів в Україні мають бути:

створення правового механізму регулювання економіки, який забезпечить фінансово-кредитним установам належне місце в регулюванні інвестиційного процесу;

створення системи законодавчих актів, які б створювали умови для поєднання фінансових ресурсів, банківського та промислового, капіталів, реалізації інвестиційних проектів за рахунок позичкових коштів, забезпечували б гарантії та захист у відносинах банків із клієнтами, розширювали зону банківських операцій та послуг на інвестиційному ринку;

визначення державної політики щодо оподаткування фінансового капіталу, зокрема, оптимізації податків на прибуток кредитних установ, які здійснюють інвестиційне кредитування;

врегулювання ризику й рівня прибутковості операцій, пов'язаних з інвестиціями, а також правових умов перетворення короткострокових фінансових ресурсів у довгострокові;

розвиток іпотечних, інвестиційних, ощадних та інших банківських установ,, що здійснюватимуть інвестиційні операції, та державних та змішаних банківських інститутів, діяльність яких має зосереджуватися на фінансуванні інвестиційних проектів у пріоритетних напрямках розвитку народного господарства України;

запровадження ефективних механізмів стимулювання довгострокового кредитування комерційних банків через цільове рефінансування;

упровадження заходів, які забезпечать розвиток участі комерційних банків у створенні фінансово-промислових груп та у приватизаційних процесах;

запровадження механізму страхування інвестиційних ризиків комерційних банків та заохочення цих банків до надання довгострокових кредитів;

залучити до активної інвестиційної діяльності суб'єктів різноманітних форм власності та господарювання для розширення національного товаровиробництва і ринкової інфраструктури, створення інвестиційних нагромаджень, в якому має брати участь весь фінансовий капітал держави, в тому числі і тіньові його форми;

Безпосередній вплив на рівень інвестиційної активності справляє ступінь розвитку банківської системи, можливості кредитування та обсяги фінансових ресурсів окремих банків, їх регіональна концентрація та інші чинники, які залежать від грошово-кредитної політики, що проводиться в країні. Крім того, основними причинами, що стримують надання банками довготермінових кредитів суб'єктам господарської діяльності, є високий рівень кредитних ризиків, неплатоспроможність більшості позичальників, відсутність реальної гарантії повернення ними кредитів та ліквідної застави, а також неефективна система оподаткування. ..

У зв'язку з цим, поліпшення інвестиційного клімату в державі залежить і від розв'язання проблеми діяльності банківської системи, зокрема, від забезпечення підвищення рівня концентрації банківського капіталу, збільшення обсягів довготермінового кредитування реального сектору економіки, залучення коштів населення.

Для стимулювання процесу інвестиційної діяльності з довготерміновим банківським кредитуванням слід:

запровадити механізм ефективного захисту прав кредиторів, прозорий порядок реалізації заставного майна;

забезпечити підвищення рівня концентрації банківського капіталу шляхом підвищення капіталізації та платоспроможності банків, запровадження процедури реорганізації та ліквідації фінансове нестійких банків;

стимулювати залучення грошових вкладів населення;

створити спеціалізовану фінансову установу для здійснення довго- та середньо термінового фінансування й кредитування пріоритетних інвестиційних проектів;

запровадити механізм іпотечного кредитування;

стимулювати надходження іноземного капіталу в банківську сферу

Значний вплив на рівень інвестиційної активності в Україні має й амортизаційна політика, яка має бути спрямована на підвищення фінансової заінтересованості суб'єктів господарювання у здійсненні інвестицій в основний капітал за рахунок коштів власних амортизаційних фондів.

Основними напрямками державної амортизаційної політики є:

створення економічної та правової бази для запровадження раціональних рівнів споживання, відшкодування та оновлення основного капіталу;

обмеження державного регулювання у сфері амортизаційної політики та стимулювання інвестиційної ініціативи суб'єктів господарювання;

відмова від суцільного примусового нарахування амортизаційних відрахувань за єдиним методом та запровадження кількох методів нарахування амортизації, надання суб'єктам господарювання права вибору конкретного методу нарахування амортизаційних відрахувань, а також права самостійно встановлювати конкретні строки служби основного капіталу у визначених законом межах;

¦ розмежування практики нарахування амортизаційних відрахувань відповідно до її економічної та податкової ролі;

стимулювання суб'єктів господарювання до застосування прискореної амортизації та її інвестиційного спрямування шляхом надання податкових знижок;

запобігання зростанню цін виробників шляхом надання можливості суб'єктам господарювання відносити прискорену амортизацію не на витрати виробництва, а на зменшення оподатковуваної частини прибутку.

В Україні до 1997 року основним методом амортизації у вітчизняній економіці був рівномірно прямолінійний, а з введенням у дію у липні 2000 року «Положення (стандарту) бухгалтерського обліку (ПБО 7)» [5] підприємству надано можливість самостійно вибирати метод амортизації з-поміж п'яти нових (див. докладно тему «Інвестиційні ресурси», розділ 8.2). Підприємства можуть також використовувати і податковий метод нарахування амортизації, яким встановлено конкретні норми амортизації та чітко регламентовано порядок її нарахування. Податкову амортизацію можна, по суті, розглядати і як пільгу для підприємств, які інвестують свій капітал у розширення виробництва, придбання основних фондів і підтримання їх у належному стані. Надання підприємствам права самостійно проводити амортизаційну політику, безумовно, прогресивний крок, який дає змогу підприємствам визначити термін експлуатації основних засобів і обирати метод нарахування амортизації згідно з власними економічними інтересами.

Однак, для подальшого удосконалення механізмів нарахування амортизації з метою активізації інвестиційних процесів на виробництві, основним завданням державної амортизаційної політики має бути:

· запровадити нарахування амортизаційних відрахувань на всі основні фонди (крім землі);

· закріпити за суб'єктами господарювання право на використання коштів власного амортизаційного фонду та заборонити будь-які централізовані вилучення з нього;

· надавати податкові знижки тільки тим суб'єктам господарювання, які мають документальне підтвердження інвестиційного використання коштів амортизаційного фонду;

· збільшити кількість методів нарахування амортизаційних відрахувань;

· розробити класифікацію основного капіталу за групами відповідно до характеру й строків його використання та зносу тощо.

3.Валові і чисті інвестиції. Пряме і портфельне швестування. Класифікація інвестицій за об'єктами вкладення, за періодом швестування, за джерелом інвестиційних коштів, за формою власності інвестора Поняття інвестиційного клімату держави. Фактори, що формують інвестиційний клімат.

Валові інвестиції - загальний обсяг інвестованих коштів протягом певного періоду.

Чисті інвестиції - валові інвестиції - сума амортизаційних відрахувань.

Види інвестицій

Класифікація інвестицій:

1) за об'єктом вкладання:

· реальні інв-ції - вкладання коштів у реальні активи як матеріальні так і не матеріальні (нове будівництво, ремонт, закупівля обладнання).

· Фінансові інв-ції - вкладання коштів у фінансові інструменти (вкладання в цінні папери).

2) за характером участі в процесі інвестування:

· прямі - інвестор сам вкладає

· непрямі - коли інвестор не сам вкладає кошти, а через посередника.

3) за періодом інвестування:

· довгострокові (перевищ. 5 р.)

· середньо строк. (3-5 років)

· короткострок. (до 3-х років)

4) за формами власності на ін вест. ресурси:

· приватні

· державні

· іноземні - це вкладання капіталу іноземних громадян, юридичних осіб і держав.

· спільні- це вкладання юридичних осіб та громадян країни та іноземних держав.

5) за територіальною ознакою:

· внутрішні

· зовнішні

Економічне зростання проявляється у збільшенні якісних і кількісних характеристик, результатів виробництва.

Типи зростання:

Ш Інтенсивне,

Ш Екстенсивне.

За умов обмеженості виробничих ресурсів, перевага віддається інтенсивному типу зростання.

За умов сучасних економічних відносин основним ресурсом стає капітал.

Існує прямий зв'язок між інвестиціями та економічним зростанням.

ЧІ=ВІ-А, де ЧІ - чисті інвестиції, ВІ - валові інвестиції, А - амортизація.

Про ефективність економічного зростання свідчить динаміка макропоказників інвестування:

Ш Якщо темпи зростання чистих інвестицій більше ніж темп зростання валових інвестицій -економіка зростає

Ш Темп зростання ЧІ=ВІ - зростання не відбувається.

Ш ЧІ<ВІ - регресій не зростання.

Ознаками економічного зростання є:

1. Збільшення зайнятості;

2. Збільшення цін (повзуча інфляція).

3. Збільшення вартості інвестиційних ресурсів ( зростання ставок по кредитам).

4. Збільшення конкурентів.

Економічне зростання потребує чіткого державного планування, яке буде зводитися до двох блоків:

Ш Економічна стабілізація

Ш Зростання.

Результати економічного зростання, як правило, проявляється через 2-3 роки після вжитих заходів.

Умови інвестиційної діяльності в Україні:

1. Особливості переходу від планової до ринкової економіки та специфіка міжгосподарських зв'язків.

2. Необхідність інтеграції в глобальну світову економіку.

3. Економічний потенціал України як країни промислового і аграрного спрямування.

4. Особливості регулювання інвестиційної діяльності.

Проблеми:

1. Законодавча нестабільність.

2. Непослідовність і суперечність законодавчих актів.

3. державний контроль.

4. Відсутність ринкового планування.

5. Сертифікація товарів, що імпортуються в Україні.

6. Слабке функціонування первинного і вторинного ринку цінних паперів.

7. Проблеми інноваційного інвестування.

4.Поняття інвестиційного ринку, його класифікація. Етапи вивчення інвестиційного ринку. Основні елементи інвестиційного ринку. Інвестиційна кон'юнктура Стадії інвестиційної кон'юнктури.

Операції з об'єктами інвестування здійснюються на інвест р-ку, який у свою чергу поділяється на кілька сигментів залежно від специфіки об'єктів (інструментів), що на них купуються та продаються.

1. Ринок реальних інвест об'єктів (р-к нерухомості, обладнання, ремонтно-будів робіт)

2. Фінансовий р-к (грошовий, кредитний, цінних паперів)

У загальному виді інвест р-к є механізмом узгодження інтересів учасників р-ку щодо володіння об'єктами інвестування, місцем здійснення операцій їх купівлі та продажу.

На ІР функціонують категорії попиту, пропозиції, ціни, кон'юктури ринку, ділової активності. Саме тут інвестори шукають недооцінені ринком інструменти, які дають змогу за рахунок їх придбання підвищити через деякий час ( а іноді миттєво) вартість капіталу через зростання вартості активів у які інвестор трансформував свій капітал за допомогою інвестиц ринку.

До елементів інфраструктури ІР, яка сприяє купівлі-продажу об'єктів інвестування слід зарахувати :

Ї кредитні і страхові інститути

Ї мережа аудиторських фірм

Ї організації інформ-аналіт обслуговування, у тому числі спеціалізовану пресу, рейтингові агентства

Ї установи проф. Підготовки фахівців для інвест роботи

Ї установи наукового обслуговування

Ї нормативно-законодавче забезпечення інвестування

Функціонув ІР забезпеч професійні посередники, які надають послуги учасникам ринку щодо спрощення операцій на ринку. Це комплекс підприємств і установ, які сприяють інвесторам та встановлюють правила функціонуванняі ринку (органи держ управління, що регулюють діяльність суб'єктів інвест діяльності на ринку)

Кон'юктура інвестиційного ринку - форма виявлення на інвестиційному ринку в цілому або на окремих його сегментах факторів, які визнач співідношення попиту, пропозизії, цін та конкуренції. Для конюктури характерні 4 стадії

1) підйом кон'юктури, який повязаний з підвищенням активності ринкових процесів у звязку з пожвавленням економіки в цілому. Він характеризується ростом бсягів попиту на обєкти інвестування, підвищенням рівня цін, розвитком конкуренції серед інвестиційних посередників.

2) кон'юктурний бум, який повязанийз різким зростанням попиту на усі інвестиційні товари, які пропозиція не дивлячись на ріст задовольнити не може. Одночасно ростуть ціни на усі обєкти інвестування. Підвищуються доходи інвесторів та інвестиційних посередників.

3) ослаблення кон'юктури, повязане із зниженням інвестиційної активності у звязку із спадом в економіці в цілому. Для цієї стадії характерні спочатку стабілізація, а потім і початок зниження рівня цін на більшість обєктів інвестування.

4) кон'юктурний спад - найбільш несприятлива стадія, характеризується найнижчим рівнем попиту та скороченням обсягів пропозиції обєктів інвестування.

10.Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності. Господарчі товариства й об'єднання. Фінансово-кредитні установи. Функціональні учасники

Відповідно до українського законодавства, суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути юридичні та фізичні особи України та іноземних держав, а також держави в особі їх урядів. Суб'єктами інвестиційної діяльності можуть бути виробничо-господарські утворення, держава через свої інституції, фінансові установи, а також інші функціональні учасники.

Держава як суб'єкт інвестиційної діяльності. Відповідно до ф-цій, які виконує держава вона виступає і як інвестор і як учасник.

Держава як інвестор бере на себе функції фінансування тих галузей та виробництва, продукція яких має загальнодержавний характер (магістралі, військово-промисловий комплекс). Вона виступає як інвестор самостійно або здійснює фінансування на договірних умовах з іншими учасниками ін вест процесу через створення різноманітних організаційних структур та спільних виробництв.

Держава здійснює свою участь в інвестиційному процесі як прямо через державний сектор економіки (здійснює через такі форми - виконання державних замовлень, держ п-ва в різних галузях економіки) так і опосередковано - впливом на інвестиційну діяльність через органи влади (органи виконавчої влади, судові органи тощо).

До виробничо-господарських утворень відносять:

1). Акціонерні товариства -- це товариства, які мають статутний фонд, поділений на певну кількість акцій. Акціонерне товариство несе відповідальність за своїми зобов'язаннями тільки майном товариства, а акціонери несуть відповідальність пропорційно до кількості акцій, що їм належать. Статут товариства складається з не менше ніж 1250 мінімальних заробітних плат. Воно може бути відкритим або закритим. У свою чергу, закрите може бути реорганізоване у відкрите шляхом перереєстрації акцій.

2) Товариства з обмеженою відповідальністю -- це товариства, статутний фонд яких повинен становити не менше 625 мінімальних заробітних плат. Статутний фонд поділяється на частки, розмір яких визначено установчими документами. Учасники товариства несуть відповідальність у межах своїх внесків або пропорційно до них. Зміна вартості майна, а також додаткові внески учасників не впливає на розмір їх частки у статутному фонді.

3) Товариства з додатковою відповідальністю -- це товариства, статутний фонд яких поділяється на частки, що належать учасникам. Учасники відповідають за боргами товариства пропорційно до своїх внесків, а в разі нестачі коштів --додатковим майном, що належить всім учасникам товариства. Граничний розмір відповідальності визначено установчими документами.

4) Повні товариство -- це товариства, всі учасники якого займаються спільною підприємницькою діяльністю і несуть колективну відповідальність за зобов'язаннями товариства всім своїм майном, причому відповідальність учасники несуть незалежно від часу виникнення боргів;

5)Командитні товариство -- це товариства, які включають поряд з одним або кількома членами, що несуть повну відповідальність, також одного або декількох учасників, відповідальність яких обмежується сумою внесків у майні товариства. Перші несуть солідарну відповідальність за боргами товариства і здійснюють управління справами командитного товариства Сукупний розмір внесків других учасників у майні товариства обмежується 50% статутного фонду і в разі ліквідації товариства їхні внески повертають у першу чергу.