Факторні хвороби сільськогосподарських тварин

Найбільш характерною патолого-анатомічною ознакою при сальмонельозі телят здебільшого (90%) є збільшення селезінки. Вона сіро-червоного або вишневого кольору, із заокругленими кінцями, напруженою капсулою, часто під нею помітні крововиливи. Печінка при гострому перебігу, як правило, залишається без макроскопічних змін. Іноді на її поверхні спостерігають точкові крововиливи і сірувато-жовті вогнища некрозу, які є важливою патолого-анатомічною ознакою сальмонельозу. Жовчний міхур заповнений жовчю жовто-зеленого кольору і на його слизовій оболонці вдається виявити виразки і крововиливи. Легені при гострому перебігу уражуються лише у 30-35% хворих телят. Передні і задні долі легень ущільнені, темно-червоного кольору, з крововиливами. Нирки можуть бути набряклими, під капсулою виявляють точкові крововиливи. На слизовій оболонці сечового міхура також спостерігають точкові або значні крововиливи. Подібні зміни спостерігають на поверхні серцевої сорочки й під ендокардом. Слизові оболонки сичуга, тонкого й товстого відділів кишечнику гіперемійовані, набряклі, густо вкриті слизом, місцями помітні точкові й смугасті крововиливи. При гістологічному дослідженні в тонкому відділі кишечнику спостерігають геморагічну інфільтрацію, дегенерацію і десквамацію епітеліальних клітин залоз.

При хронічному перебігу сальмонельозу у телят патолого-анатомічні зміни переважно виявляються в легенях. Уражені ділянки стають горбистими і часто з'єднуються фіброзними спайками і грудною плеврою. Спостерігається також фібринозний плеврит. На розрізі уражених частин легень помітно гнійно-некротичні вогнища, а в просвіті бронхів - слизово-гнійні пробки. Характерною для хронічного перебігу є наявність в печінці міліарних вогнищ некрозу.

Патолого-анатомічні зміни при сальмонельозі у ягнят характеризуються геморагічним запаленням слизової оболонки кишечнику, розвитком пневмонії, збільшенням селезінки. У абортованих плодів спостерігають наявність набряклості підшкірної сполучної тканини, крововиливи на ендо- і епікарді, збільшення печінки.

У абортованих лошат шкіра, підшкірна сполучна тканина і слизова оболонка жовтяничні. В паренхіматозних органах виявляють крововиливи й некрози (Литвин В.П. и соавт.,1992).

За повідомленнями М.С. Жакова зі співавт. (1992), патолого-анатомічні зміни, які знаходять при гострому перебігу сальмонельозу у свиней, можна навести у вигляді таких ознак: 1) гострий катаральний або крупозний гастроентерит; 2) геморагічний діатез; 3) септична селезінка; 4) гіперплазія брижових лімфовузлів; 5) зерниста дистрофія печінки, нирок, серця; 6) міліарні гранульоми і некрози у печінці.

Хронічний перебіг сальмонельозу у свиней можна представити у вигляді наступних патолого-анатомічних ознак: 1) фолікулярно-виразковий коліт; 2) дифузні або вогнищеві некрози слизової оболонки клубової, сліпої і ободової кишок; 3) гіперплазія і вогнищеві некрози в брижових і середостінних лімфовузлах; 4) гіперплазія селезінки; 5) зерниста і жирова дистрофія печінки, міліарні гранульоми і некрози в ній; 6) катаральна бронхопневмонія, серозно-фібринозний плеврит і перикардит; 7) виснаження і загальна анемія.

Діагностика. Діагноз на сальмонельоз встановлюють на підставі епізоотологічних даних, клінічних ознак, патолого-анатомічних змін і результатів серологічних і бактеріологічних досліджень.

Патологічний матеріал для бактеріологічного дослідження відбирають від тих тварин, яких не піддавали лікуванню, не пізніше 12 год після їх загибелі. В лабораторію направляють печінку з жовчним міхуром і лімфатичними вузлами, селезінку, нирку, мезентеріальні лімфатичні вузли, трубчасту кістку; при хронічному перебігу - сліпу кишку з вмістом і лімфовузли брижів. Трупи ягнят (абортовані плоди) і поросят можна направляти в лабораторію ветеринарної медицини цілими.

Для зажиттєвої діагностики використовують фекалії і кров. Вказаний матеріал направляють в охолодженому вигляді або його консервують 30%-ним стерильним розчином гліцерину. З об'єктів довкілля дослідженню піддають комбікорми і м'ясо-кісткове борошно. Для серологічного дослідження в лабораторію направляють сироватку крові. Серологічні методи (РА, РНГА) є допоміжними, результати їх враховуються в комплексі з іншими діагностичними дослідженнями на сальмонельоз (Черкасский Б.Л. и соавт.,1990). Для отримання гемокультур кров у телят і ягнят беруть з яремної вени стерильним шприцем в кількості 5-10 мл і одразу ж висівають на поживні середовища (МПА, МПБ). Кров рекомендують відбирати в перші дні захворювання телят і до застосування антибіотиків. На 7-10-й день від початку захворювання у хворих і перехворілих телят беруть кров для постановки реакції аглютинації з сироваткою крові і паратифозним антигеном S.dublin або S.typhimurium. Позитивні титри РА в розведенні 1 : 200 і більше свідчать про сальмонельозну природу захворювання (Литвин В.П. и соавт.,1992). Цю реакцію рекомендують ставити при дослідженні тварин з хронічним перебігом хвороби. Особливе значення має дослідження парних сироваток крові, коли в другій пробі, відібраній через 2-3 тижні після першої, виявляють значний приріст антитіл, титри яких можуть досягати величин 1:1600-1:3200 і вище.

П.И.Притулин (1980) запропонував прискорений метод виявлення сальмонел в органах і тканинах загиблих тварин шляхом люмінісцентної мікроскопії із застосуванням мічених антитіл. За його даними, ефективність запропонованого методу досягає 97%, а на одне дослідження витрачається в 15-20 раз менше часу, ніж при проведенні бактеріологічного дослідження.

Метод імунофлуоресценції можна застосовувати для швидкого виявлення сальмонел у мазках із патологічного матеріалу і м'яса. Комплексна протисальмонельозна сироватка виявляє сальмонел, що входять у серологічні групи В, С1, С2, D1 і Е1. Групові сироватки дають змогу віднести знайдені сальмонели до однієї із серологічних груп. Реакцію імунофлуоресценції ставлять за прямим варіантом.

Діагноз на сальмонельоз встановлюють з урахуванням результатів бактеріологічного дослідження абортованого плода і витікань із статевих органів у кобил, які абортували. На 8-10-й день після аборту у кобил беруть кров для дослідження в РА. Позитивним вважають титр 1 : 600 і вище.

Діагноз на сальмонельоз у свиней вважається встановленим при наявності характерних епізоотологічних відомостей, клінічних і патолого-анатомічних ознак, виділення з патологічного матеріалу культури з властивостями, характерними для сальмонел, і дають позитивні результати в реакції аглютинації з певними монорецепторними сироватками.

Ю.А. Белая и соавт. (1996) при випробуванні коаглютинуючих діагностикумів основних серогруп В, С1, С2, D і Е вказують на їхню високу специфічність і чутливість. Реакція коаглютинації з використанням вказаних діагностикумів дозволяє виявляти сальмонели в досліджуваному матеріалі після його культивування протягом 16-18 годин у 88-100% випадків. Результати РКА співпадають з даними бактеріологічного дослідження.

У ВНДІЗТ (м. Владимир, Російська Федерація) розроблений “Набор для выявления антител к бактериям Salmonella enterica subspecies enterica в сыворотке крови иммуноферментным методом”, який можна використовувати для моніторингу і ретроспективної діагностики сальмонельозу в свинарських господарствах. Він є особливо зручним для спостереження за значним поголів'ям, з тих причин, що один комплект набору дозволяє легко і швидко дослідити 180 проб сироватки (Прунтова О.В. и соавт., 2001).

Діагноз на сальмонельоз птиці ставлять на підставі комплексних даних і повного бактеріологічного дослідження. Перед початком інкубації яєць дорослу птицю перевіряють на сальмонелоносійство шляхом постановки РА з сальмонельозним антигеном.

В діагностиці сальмонельозу слід враховувати, що широке застосування синтетичних миючих засобів, дезінфектантів, гербіцидів, інсектицидів, добрив, застосування антибіотиків у ветеринарії і медицині, а також постійний антропогенний вплив на природу постійно збільшує ймовірність гетероморфного росту мікроорганізмів з появою бактерій L-форм в довкіллі. Це, в свою чергу, утруднює їх індикацію, вимагає обов'язкового застосування збагачених середовищ (з попереднім вирощуванням) при виявленні їх на об'єктах довкілля, а також пояснює хронічний перебіг багатьох інфекцій (Куликовский А.В. зі співавт., 1996).

Диференційна діагностика. Сальмонельоз свиней необхідно диференціювати від класичної чуми, вірусних гастроентеритів (рота-, корона- і ентеровірусного), дизентерії, колінтеротоксемії, пастерельозу і від неспецифічних гастроентеритів.

Провідними в диференціації сальмонельозу свиней від інших захворювань є результати бактеріологічного і серологічного досліджень. Необхідно також враховувати епізоотологічні відомості, клінічні ознаки і патолого-анатомічні зміни, характерні для хвороби.

Класична чума, на відміну від сальмонельозу, уражує всі вікові групи свиней, виникає у будь-яку пору року, супроводжується гарячкою постійного типу, катарально-гнійним кон'юнктивітом, крововиливами в шкіру. Для цієї хвороби характерні: геморагічний діатез, загальна анемія, геморагічний лімфаденіт з мармуровим малюнком, інфаркти селезінки, при ускладненні сальмонельозом - в ободовій кишці виявляють струпи, некротизовані солітарні фолікули (чумні бутони). При гістологічному дослідженні знаходять негнійний лімфоцитарний енцефаломієліт (в усіх відділах головного мозку).

Вірусні гастроентерити: ротавірусний, коронавірусний у поросят до 14-денного віку і ентеровірусний у поросят старших вікових груп характеризується, як і сальмонельоз, запаленням шлунково-кишкового тракту. Для вірусних гастроентеритів характерна висока контагіозність (протягом 3-4-х днів можуть захворіти всі поросята свиноферми), летальність 100% у поросят до 5-денного віку, відсутня сезонність. При вірусних гастроентеритах характерним є короткий інкубаційний період (в середньому 1-3 дні), короткочасне підвищення температури тіла.

Корона- і ентеровірусний гастроентерити поросят супроводжуються гострим катаральним або катарально-геморагічним гастроентеритом, некрозом, виразками на слизовій кишок, відсутністю змін у селезінці. Ротавірусна інфекція у поросят супроводжується гострим катаральним або катарально-геморагічним гастроентеритом, наявністю згустків молозива або молока в шлунку, застійною гіперемією і набряком легень, відсутністю змін у селезінці або її атрофією.

Кінцева диференціація вірусних гастроентеритів і сальмонельозу свиней проводиться на підставі вірусологічних досліджень.

На дизентерію хворіють здебільшого поросята від 1 до 6-місячного віку. Основною ознакою цієї хвороби, як і при сальмонельозі, є пронос. Калові маси при дизентерії спочатку жовто-сірого кольору, потім в них виявляють слиз, прожилки крові, слизово-фібринозні плівки. Надалі калові маси набувають консистенції олії і характерного темно-брунатного кольору. При розтині трупів, загиблих від дизентерії свиней виявляють катарально-геморагічний, некротичний коліт і тифліт, гострий катарально-некротичний виразковий гастроентерит, серозне запалення брижових лімфовузлів, зернисту дистрофію нирок і серця, виснаження, загальну анемію і зневоднення. Селезінка і печінка без змін.

Кінцева діагностика дизентерії свиней та її диференціація від сальмонельозу здійснюється на підставі мікроскопічного дослідження фекалій (зажиттєво) або суспензії, виготовленої із з скрібань великої ободової кишки загиблих або вбитих з діагностичною метою свиней. Здебільшого у хворих на дизентерію свиней при дослідженні краплі вмісту знаходять 5-10 і більше (залежно від тяжкості процесу) середніх або великих борелій. В пофарбованих за методом Грама, фіксованих препаратах знаходять Гр “-” мікроби з характерною для борелій морфологією.

Коліентеротоксемія (набрякова хвороба) реєструється переважно у поросят за кілька днів до відлучення або після нього. В етіології хвороби важливе значення має одноманітна годівля концентрованими кормами і різке відлучення поросят від свиноматок. Провідну роль в етіології набрякової хвороби відіграють бета-гемолітичні штами ешерихій (серогрупи О134, О140, О141 тощо). Хворіють, переважно, найбільш вгодовані поросята. Основні симптоми: нервові явища (збудження, парези, паралічі, судоми) і набряки повік, голови, гортані, пахвини, кінцівок. У більшості поросят підвищується температура тіла, відзначається блювання і пронос. Летальність висока. При розтині трупів свиней, які загинули від набрякової хвороби, виявляють серозні набряки підшкірної клітковини в ділянці голови, черева, суглобів кінцівок, стінки шлунку і брижів товстого кишечнику, серозно-катаральний гастроентерит, серозно-фібринозний перитоніт і плеврит, серозне запалення брижових лімфовузлів, гостру венозну гіперемію печінки і легень.

Пастерельоз від сальмонельозу диференціюють переважно за результатами бактеріологічного дослідження. Одночасно слід враховувати, що до пастерельозу сприйнятливі всі вікові групи свиней. При розтині свиней, які загинули від пастерельозу, знаходять геморагічний діатез, незмінену селезінку, серозне запалення лімфовузлів, гострий катаральний або катарально-геморагічний гастроентерит, зернисту дистрофію печінки, нирок і міокарду. При грудній формі, крім цього, виявляють лобарну крупозну пневмонію з некрозами, серозне запалення бронхіальних і середостінних лімфовузлів, серозно-фібринозний плеврит і перикардит, при набряковій формі - серозний запальний набряк підшкірної і міжм'язової клітковини голови, шиї, груднини, серозне запалення підщелепних, заглоткових і передлопаткових лімфовузлів.

При диференціації сальмонельозу поросят від незаразних гастроентеритів, в першу чергу, слід виключити отруєння, особливо сіллю. В цьому випадку у свиней спостерігають порушення координації рухів, зниження апетиту, посилену спрагу, часте сечовиділення, послаблення зору. Диференціацію сальмонельозу від інших отруєнь проводять на підставі хіміко-токсикологічних досліджень кормів, вмісту шлунку і кишечнику (Максимович В.В., 1994).

Сальмонельоз жеребих кобил необхідно диференціювати від ринопневмонії і вірусного артеріїту шляхом виділення вірусу і його ідентифікації в РН і РЗК, а у лошат - від колібактеріозу й стрептококозу.

Сальмонельоз овець необхідно диференціювати від колібактеріозу, бруцельозу, кампілобактеріозу й хламідійного аборту овець.

Сальмонельоз у телят необхідно диференціювати від стрептококової інфекції, колібактеріозу, пастерельозу й лістеріозу (Литвин В.П. и соавт.,1992).

Імунітет після перенесення хвороби активний, тривалість його залежить від індивідуальних особливостей організму. В механізмах імунітету беруть участь як гуморальні, так і клітинні фактори. В організмі з'являються різні типи антитіл: бактеріолізини, аглютинабельні, преципітувальні, комплементозв'язувальні антитіла. Незважаючи на те, що через 3-4 міс. титри антитіл починають знижуватись, імунітет зберігається завдяки клітинним механізмам захисту.

Імунітет у птиці виникає з віком. Доросла птиця досить стійка до природного зараження.

Для профілактики захворювання у різних видів тварин в Україні застосовують вакцини (табл. 2), які містять відповідні штами (Виговська Л. зі співавт.,1997).

Таблиця 2. Біопрепарати для лікування і профілактики сальмонельозу в Україні