Факторні хвороби сільськогосподарських тварин

Результати епізоотологічних обстежень господарств, неблагополучних щодо сальмонельозу, свідчать про те, що захворювання здебільшого виникає спонтанно, без занесення інфекції ззовні (типова факторна хвороба) і перебігає у вигляді ензоотії. В таких господарствах, як правило, не виконуються санітарно-гігієнічні умови утримання і годівлі маточного поголів'я й молодняку. Основними факторами довкілля, що є передумовою для виникнення захворювання серед телят, є коливання температури в телятниках, підвищена відносна вологість (85-90%), надмірний вміст у повітрі вуглецю (0,31-0,47%), аміаку (25-61 мг/м3), контакт новонароджених з коровами-бактеріоносіями й гризунами, переохолодження організму при утриманні телят на забруднених вигульних майданчиках під дощем або перегрівання в літню пору року.

На сальмонельоз здебільшого хворіють телята у віці від 10 до 60 днів, дуже рідко в перші дні життя і старші 2-3-місячного віку. Хворіють і дорослі тварини, хоча симптоми захворювання у них не проявляються (Литвин В.П. и соавт., 1992).

До сальмонельозу сприйнятливі також вівці, кози і молодняк у віці від 1-го дня до 2-місячного віку. Джерелом збудника інфекції є хворі тварини, які виділяють сальмонел з фекаліями, сечею, а при абортах - з плідними оболонками, плацентою й плодом. В розповсюдженні сальмонельозу серед овець провідна роль належить сальмонелоносіям, контамінованим збудником кормам, пасовищам і вододжерелам.

До сальмонельозу сприйнятливі жеребні кобили молодого віку. Лошата заражаються внутрішньоутробно і хворіють одразу після народження. Рідше хворіє на сальмонельоз молодняк 2-3-тижневого віку. Провідним джерелом збудника інфекції є кобили, які абортували, і виділяють збудник в довкілля з навколоплідними водами і плідними оболонками, а також жеребці й лошата. Факторами передачі збудника є контаміновані корми, вода, предмети догляду за тваринами. Зараження тварин відбувається переважно через травний канал, дихальну систему й при паруванні. Виникненню сальмонельозу серед кобил і лошат в господарстві сприяють незадовільні умови утримання й годівлі тварин (Конопаткин А.А. и соавт., 1984; Литвин В.П. и соавт.,1992).

Сприйнятливість поросят до сальмонельозу залежить від віку. За даними В.В. Максимовича (1994), поросята сприйнятливі до сальмонельозу з 4-денного віку. Найбільш сприйнятливі до сальмонельозу, на думку А.Ф. Блюгера зі співавт. (1975), поросята з 2-тижневого до 5-6-місячного віку. Однак автори відмічали, що здебільшого випадків сальмонельоз свиней, який спричиняє S. cholerae suis, спостерігається у поросят віком від 1,5 до 6-місячного віку. А.М. Ахмедов (1983) зазначає, про найвищу сприйнятливість поросят до сальмонельозу в 15-60-денному віці (64,1%). Аналогічну точку зору в питаннях вікової сприйнятливості поросят до сальмонельозу висловлюють В.Г. Слинько та Н.М. Соболєв (1984). За їхніми повідомленнями, зараження поросят сальмонельозом може відбуватися у віці 12-15 днів, коли послаблюється колостральний імунітет, однак масово захворювання проявляється у віці 1-3 міс., тобто, при відлученні і формуванні груп.

За повідомленнями В.П. Урбана та И.Л. Найманова (1984), до 3-тижневого віку знижується стійкість поросят до дії несприятливих факторів, у вигляді будь-яких інфекційних агентів, у тому числі і збудника сальмонельозу. В цей час, з одного боку, відчувається потреба в життєво важливих речовинах, а з іншого - знижується або повністю зникає колостральний імунітет. В цей період розвитку в організмі поросят створюються небажані тенденції, які характеризуються наступними трьома моментами: 1) апарат травлення не має пристосувань до захисту від дії токсичних речовин; 2) можливий вплив з боку інфекційних і токсико-інфекційних факторів; 3) недостатність поживних речовин і окремих елементів не може бути компенсована за рахунок самого організму. Автори також відмічають, що в останні роки, навіть в товарних господарствах, стала помітною тенденція до скорочення підсисного періоду - до 20 днів (надраннє відлучення) і до 21-35 днів (раннє відлучення). Надраннє відлучення, на думку авторів, не виправдане, призводить до зниження резистентності організму поросят і сприяє захворюванню їх на інфекційні хвороби, у тому числі і на сальмонельоз.

Більшість дослідників вказують на найбільшу сприйнятливість поросят до сальмонельозу в період відлучення. Так, В.В. Максимович (1994) відзначає, що на сальмонельоз, головним чином, хворіють поросята в період після відлучення і до 4-місячного віку. Це пояснюється тим фактом, що в цей час відбувається імунологічна перебудова реактивності організму, зумовлена різким переходом тварин до нових умов годівлі і утримання. В період відлучення відсутній пасивний колостральний імунітет, внаслідок чого у тварин нерідко виникають розлади травлення і різко послаблюється резистентність організму.

Основними факторами, що сприяють поширенню сальмонел, є: недотримання ветеринарних вимог при вирощуванні молодняку; порушення правил вакцинації молодняку (вакцинація в перші дні життя не є ефективною, в результаті чого введені антигени нейтралізуються колостральними антитілами, або ж вакцинація ослаблених шлунково-кишковими хворобами поросят призводить до виникнення захворювання); несвоєчасність або ж низька ефективність антибіотикотерапії зумовлює дисбактеріоз та сальмонелоносійство; внутрішньоутробна передача інфекції свиноматками-сальмонелоносіями; соціально-економічні фактори, які знижують імунний статус організму свиней; концентрація значної кількості свинопоголів'я на обмежених площах; концентратний тип годівлі, надлишок вмісту нітратів та нітритів в кормах, раннє відлучення поросят, інтенсивне використання маточного поголів'я, безсистемне застосування антибіотиків, порушення екологічних норм, застосування живих вакцин на свинопоголів'ї з низьким імунним статусом тощо (Яблонська О.В., 1997).

Аналогічної точки зору про зниження резистентності організму поросят і захворюваність їх на сальмонельоз у період відлучення дотримується В.С. Бузлама зі співавт. (1989). Автори встановили, що при відлученні поросят виникає стрес, який призводить до збільшення на 0,4% падежу поросят, відбувається зниження приросту маси тіла впродовж наступних 10 діб після відлучення на 16,3%, гіпертрофія наднирників на 25%, інволюція селезінки (24%) і підвищення на 20-50% використання аскорбінової кислоти, проявляється еозинопенія, нейтрофільний лейкоцитоз і зменшення коефіцієнту лімфоцити/нейтрофіли.

На вікову сприйнятливість поросят до сальмонельозу впливає і колостральний імунітет. Дослідженнями В.В. Максимовича (1994) встановлено, що вакцинація свиноматок в другій половині супоросності проти сальмонельозу супроводжується напрацюванням колостральних антитіл, які забезпечують імунний захист поросят від цієї хвороби в перші 14-20 днів життя. Аналогічні відомості отримані В.С. Прудниковим и соавт. (1980; 1990; 1992). Порода і стать поросят не мають значення у сприйнятливості до сальмонельозу.

Таким чином, до сальмонельозу сприйнятливі поросята з перших днів життя до 6 міс. Вбачається зв'язок між сприйнятливістю поросят до сальмонельозу і рівнем їхньої резистентності. При цьому найбільша сприйнятливість поросят до сальмонельозу пов'язана з критичними періодами життя поросят. Перший такий критичний період припадає на 3-тижневий вік, коли клітинні та гуморальні фактори імунітету, які надійшли з молозивом, піддаються напіврозпаду, а імунна система функціонує ще недостатньо; другий критичний період пов'язаний з відлученням поросят.

З лабораторних тварин до збудника сальмонельозу сприйнятливі білі миші і голуби, рідше-морські свинки і кролі.

На сальмонельоз хворіє птиця (кури, гуси, качки, індики, голуби, горобці, папуги тощо), гризуни (миші, щурі тощо), хутрові звірі (нутрії, сріблясто-чорні лисиці, песці, норки).

Можливе наступне взаємне перезараження сальмонелами: міжвидове між тваринами; тварина - людина; тварина - птиця; птиця - людина. В.Г. Іванов (1978) вказує на можливість інфікування поросят сальмонелами при контакті їх із хворими на сальмонельоз телятами. Про можливість передачі збудника сальмонельозу від телят поросятам і навпаки вказує А.М. Ахмедов (1983).

И.С. Загаевский (1977) наводить дані, які вказують на спільність сальмонельозної інфекції для великої рогатої худоби, свиней і птиці.

За повідомленнями Н.И. Лебедева (1980), Б.А. Матвиенко и соавт. (1986), найбільший епідеміологічний вплив у виникненні сальмонельозу серед людей здійснюють свійські тварини, особливо велика рогата худоба і свині. При цьому, особливу небезпеку для людей становлять продукти харчування, які отримують від тварин-сальмонелоносіїв. Такі тварини зовні не відрізняються від клінічно-здорових і підлягають забою на м'ясокомбінатах на загальних підставах.

При повноцінній годівлі і правильному утриманні молодняку свиней сальмонелоносії рідко є причиною виникнення масових захворювань тварин на сальмонельоз. Фіксують спорадичні випадки захворювання серед молодняку, який відстає у рості і розвитку. У випадках зниження резистентності організму внаслідок недоброякісної годівлі, неправильного утримання, транспортування тощо, сальмонелоносії можуть бути джерелом збудника інфекції для поросят (Конопаткин А.А. и соавт., 1984).

При перебігу респіраторних вірусних захворювань телят (інфекційний ринотрахеїт, парагрип-3, вірусна діарея) як секундарну мікрофлору в більшості випадків (60%) виділяють саме сальмонел - вторинний сальмонельоз (Глотов А.Г. и соавт., 2002).

Таким чином, джерелом збудника інфекції при сальмонельозі у тварин є хворі і перехворілі на це захворювання особини, а в деяких випадках-і сальмонелоносії. Хворі і перехворілі на сальмонельоз, а також сальмонелоносії можуть бути джерелом цієї інфекції для людей і навпаки.

В процесі еволюції збудники сальмонельозу пристосувались не тільки до паразитування в їхньому організмі (джерело збудника інфекції), але й до переміщення від одного організму до іншого, що реалізується через механізм передачі збудника. Цей механізм складається з трьох фаз (складових): а) виділення сальмонел із організму тварин; б) перебування їх у довкіллі (пригадаємо про наявність у сальмонел некультивованих форм збудника); в) потрапляння їх в організм нового господаря (тварини).

Механізм передачі забезпечує зараження і безперервність епізоотичного процесу.

Фаза виділення сальмонел з організму пов'язана з фізіологічними процесами (дефекація, сечовиділення, дихання) і з патологічними явищами (аборт тощо).

При сальмонельозі у більшості тварин локалізація збудника обмежується, здебільшого, двома анатомо-фізіологічними системами: травлення і дихання. При сепсисі сальмонели можуть знаходитись у крові, а при забрудненні (контамінації) поверхонь тіла - на шкірних покривах. У зв'язку з цим, при сальмонельозі розрізняють такі основні способи передачі збудника інфекції: фекально-оральний, респіраторний і дуже рідко - контактний (Максимович В.В., 1994).

Виділення інфекційного агента у довкілля відбувається з екскрементами: фекаліями, сечею, а іноді виділеннями з органів дихання. У дорослих тварин збудник може виділятись з витоками із піхви (Урбан В.П., Найманов І.Л., 1984), при абортах - з навколоплідними водами і плодами.

Фаза перебування сальмонел у довкіллі найбільш важлива в механізмі передачі. Переміщення сальмонел від джерела збудника інфекції до сприйнятливої тварини, його розповсюдження на великі території здійснюється при безпосередній участі факторів довкілля. У зв'язку з цим в розвитку епізоотичного процесу при сальмонельозі у тварин важлива роль належить факторам передачі збудника інфекції, якими є об'єкти неживої природи (корми, стічні води, гній, інфіковане молоко, вода, підстилка, реманент тощо), де збудники сальмонельозу можуть переживати і які приймають участь у передачі сальмонел від джерела збудника інфекції до сприйнятливої тварини.

Важливим фактором передачі інфекції при сальмонельозі у свиней є корми тваринного походження, які багаті на білок, особливо рибне борошно. Але і рослинні корми, зокрема, залишкові продукти виробництва олії і соєва макуха також можуть містити сальмонели. Останні дослідження доводять формування збудником в умовах довкілля так званих “біоплівок”, які так само сприяють тривалому зберіганню сальмонел у довкіллі.

Роль забруднених сальмонелами кормів у виникненні цього захворювання настільки велика, що деякі європейські країни проводять на кордонах контроль з сальмонельозу продуктів тваринного походження (якщо такі завозяться) (Максимович В.В., 1994).

Крім рибного борошна, важливим фактором передачі є м'ясокісткове борошно. Обсіменіння м'ясокісткового борошна сальмонелами відбувається тоді, коли порушуються правила гігієни і санітарії з переробки, збереження і транспортування продуктів.

До факторів передачі при сальмонельозі належать також забруднені збудником молоко, вода, підстилка, реманент тощо.

З метою встановлення ролі води в інфікуванні людей сальмонелами Н.И. Лебедев (1980) провів бактеріологічні дослідження декількох відкритих водоймищ. Досліджено було 482 проби. Сальмонели було виявлено у всіх водоймах.

Крім об'єктів неживої природи (факторів передачі збудника інфекції), важливу роль в передачі сальмонел від джерела збудника інфекції сприйнятливій тварині і в забезпеченні безперервності епізоотичного процесу при сальмонельозі належить живим організмам (гризуни, мухи, жаби тощо). Живі вектори можуть здійснювати механічне перенесення сальмонел (коли між збудником і переносником відсутній біологічний зв'язок) і специфічне (коли збудник розмножується і накопичується в переноснику, виконуючи роль ампліфікатора). Отже, в механізмі передачі збудника сальмонельозу у тварин беруть участь кілька факторів, але найбільш суттєве значення має кормовий, водний, а також повітряно-крапельний шляхи передачі збудника інфекції.

Третьою фазою механізму передачі збудника інфекції при сальмонельозі у тварин є попадання сальмонел в організм.

Зараження відбувається переважно аліментарним шляхом при поїданні інфікованого сальмонелами корму. Можливе також зараження (свиней) при поїданні ними інфікованих трупів гризунів. Провідну роль в зараженні свиней сальмонелами відіграють недостатньо термічно знезаражені харчові відходи, особливо тваринного походження. Небезпеку в епізоотичному відношенні для всіх видів тварин може становити забруднена сальмонелами вода. Можливий також аерогенний шлях зараження, підтвердженням якого є достатньо висока ефективність аерозольної вакцинації поросят проти цієї хвороби (Максимович В.В., 1994).

Для сальмонельозу властивий горизонтальний шлях передачі збудника (з виходом його назовні). Разом з тим, в спеціальній літературі є повідомлення про прямовисний шлях передачі сальмонел (від матерів плодам через плаценту).

Безперервність епізоотичного процесу при сальмонельозі у тварин забезпечується не лише наявністю і взаємодією джерела і специфічного механізму передачі збудника хвороби, але й третьою ланкою епізоотичного процесу (сприйнятливою твариною). Від рівнів загальної і специфічної резистентності організму сприйнятливих тварин залежить інтенсивність епізоотичного процесу при цій хворобі. В свою чергу, резистентність сприйнятливої тварини як третьої ланки епізоотичного процесу залежить від багатьох факторів.

Нині, особливо в господарствах з інтенсивним веденням тваринництва, створюються штучні екосистеми, в яких загострюються взаємовідносини між умовно-патогенною мікрофлорою, у тому числі сальмонелами і організмом тварини. Нові взаємовідносини переростають із симбіотичних в антагоністичні (паразитичні), внаслідок чого різко збільшується кількість хвороб тварин, які спричиняє умовно-патогенна мікрофлора (Карпуть И.М., 1981; 1985; Жаков М.С. зі співавт., 1990; Прудников В.С. зі співавт., 1990; Джупина С.И., 1991).

Хвороби, збудники яких належать до умовно-патогенних, називають ще факторно-інфекційними (факторними). Такі хвороби можуть спричиняти клінічні симптоми захворювань лише в комплексі з неспецифічними факторами, які знижують резистентність тварин, або при асоціативній взаємодії збудників.

Основними причинами виникнення цього захворювання є значна концентрація тварин на обмежених площах, висока мікробна забрудненість повітря і високий вміст в ньому шкідливих речовин, інтенсивне використання маточного поголів'я, обмеженість руху, концентратний тип годівлі, недостатність в раціонах вітамінів, мікроелементів і мінеральної підкормки, надлишок вмісту нітратів і нітритів в кормах, порушення екології, безсистемне застосування антибіотиків, раннє відлучення (у поросят), несвоєчасне випоювання молозива, переохолодження або перегрівання, часте переведення тварин з одного цеху в інший, недотримання принципу “все порожньо-все зайнято”, різкий перехід від одного виду корму до іншого, недостатня інсоляція, вплив інших стресорів.

Таким чином, всі три ланки епізоотичного процесу при сальмонельозі (джерело збудника інфекції, механізм передачі збудника і сприйнятливі тварини) зумовлюють не лише виникнення, але й подальший розвиток цього процесу. Однак, як і при всіх факторних хворобах, найбільша активність епізоотичного процесу визначається саме третьою ланкою - сприйнятливими тваринами.

Сальмонельоз належить до факторних інфекцій і тому це захворювання може виникати у будь-яку пору року, при умові зниження імунного статусу організму і наявності сальмонелоносіїв або заносу вірулентного збудника в господарство.

Проте, часті спалахи сальмонельозу спостерігають в господарствах з традиційним веденням тваринництва, головним чином, в зимово-весняну та осінню пори року. В цей час умови довкілля (висока вологість, коливання температур тощо) сприяють послабленню резистентності тварин. Крім того, в цю пору року має місце дефіцит вітамінів в кормах, відсутність моціону, перехід на інший вид корму, тобто в цей час в господарствах виникають всі необхідні умови (комплекс несприятливих факторів), які знижують імунний захист організму і у подальшому призводять до виникнення даного захворювання.