Факторні хвороби сільськогосподарських тварин

Для дезінфекції спецодягу використовують рідку пару при експозиції 1,5 години в парових камерах, або кип'ятять його в 2%-ному розчині кальцинованої соди протягом 1 години, або занурюють на 2 години в 1%-ний розчин хлораміну при витратах 5 л розчину на 1 кг речей. Гумове та шкіряне взуття дезінфікують шляхом занурювання на 2 години в 5%-ний розчин хлораміну або в 4%-ний розчин формальдегіду.

Перед зняттям обмежень в господарстві (на фермі, бригаді, відділку) проводять організаційно-господарські і ветеринарно-санітарні заходи: ремонт приміщень, де утримувались хворі і підозрювані на захворювання тварини; очищення вигульних майданчиків, кошар, загонів і території ферми від гною та сміття; дезінфекцію, дератизацію і заключну дезінфекцію в тваринницьких приміщеннях.

Обмеження з господарства (ферми, відділку, бригади) знімають через 14 днів після вакцинації всього поголів'я тварин і останнього випадку захворювання на пастерельоз, а також проведення комплексу організаційно-господарських і ветеринарно-санітарних заходів та заключної дезінфекції.

Після зняття обмежень протягом року проводять вакцинацію тварин проти пастерельозу. Поголів'я, яке надходить в дане господарство, піддають щепленню в господарстві-постачальнику або в період профілактичного карантинування (Третьяков А.Д., 1988).

3. Сальмонельоз

Сальмонельоз (лат. Salmonellosis, паратиф) - інфекційна хвороба молодняку сільськогосподарських тварин перших днів життя і до 6-місячного віку, переважно відлучених, яка характеризується при гострому перебігу гарячкою і розладами травлення, а при хронічному - ураженням легень і суглобів. У дорослих тварин захворювання перебігає безсимптомно, у маток реєструють аборти. У качок, гусей і голубів у віці від 1 до 30-денного віку сальмонельоз характеризується проносом, кон'юнктивітом, виснаженням і нервовими явищами, у дорослої птиці перебігає в латентній формі.

Збитки і соціальне значення. Економічні збитки від сальмонельозу надзвичайно великі. Вони зумовлені високою летальністю, витратами на лікування, додатковими витратами на відгодівлю перехворілих тварин, які відстають у рості і розвитку, та іншими ветеринарно-санітарними заходами з профілактики та лікування даного захворювання. Крім того, перехворілі тварини протягом тривалого часу залишаються носіями і джерелом збудника інфекції (Ахмедов А.М., 1983).

Сальмонельози сільськогосподарських тварин вважаються токсикоінфекціями і небезпечні із санітарної точки зору. Туші тварин, яких піддали вимушеному забою, обов'язково повинні досліджуватись на сальмонельоз. При недотриманні правил ветеринарно-санітарної експертизи м'ясних туш, вимушено забитих, хворих на сальмонельоз, а також сальмонелоносіїв (при вторинних сальмонельозах), можливе виникнення спалахів харчових токсикоінфекцій серед людей (Максимович В.В., 1994; Макарова Г., 1996). В останні роки захворювання на сальмонельоз тварин і людей має сталу тенденцію до збільшення практично у всіх країнах світу. Глобальне поширення сальмонельозів, висока контагіозність збудників, широкий спектр організмів, що їх сприймають, здатність до накопичення у довкіллі, наявність некультивованих форм, безліч сероварів, різноманітність шляхів передачі, складність профілактики - все це зумовлює низку проблем ветеринарного, економічного і екологічного характеру (Наконечний І. зі співавт., 1996; Госионов Р., 2000; Литвин В.Ю и соавт., 2001).

Історична довідка. Перший представник цього численного роду сальмонел був виділений американськими ветеринарними лікарями Сальмоном і Смітом у 1885 р. Автори, досліджуючи органи загиблих від чуми свиней, виділили збудник, якому помилково приписували етіологічну роль при цьому захворюванні. Однак пізніше було встановлено, що виділені ними бактерії є збудниками зовсім іншої хвороби свиней, названої у подальшому сальмонельозом.

На честь заслуг Сальмона та за пропозицією Лін'єра збудників цієї хвороби було запропоновано називати сальмонелами, а захворювання - сальмонельозом. В 1934 р. Міжнародна номенклатурна комісія затвердила цю назву.

Збудники сальмонельозу належать до родини Enterobacteriaceae. Ця родина вміщує 5 груп, які, у свою чергу, містять кілька родів, у тому числі рід Salmonela. Цей рід містить один вид, який поділяють на 7 підвидів. Патогенними для теплокровних є, переважно, сальмонели I i II підвидів, рідше - решта підвидів.

Бактерії сальмонельозної групи морфологічно не відрізняються одна від одної. Це палички довжиною 2-4 мкм, завширшки 0,2-0,6 мкм, рухомі (за виключенням S. gallinarum-pullorum), Гр. “-”, спор не утворюють, аероби, мають велику кількість джгутиків, за допомогою яких рухаються. Добре фарбуються всіма аніліновими барвниками, розміщені поодиноко, іноді попарно.

Антигенна будова сальмонел дуже складна. Бактеріальна клітина складається із соматичного О-антигену і джгутикового Н-антигену. О-антиген термостабільний, не руйнується при кип'ятінні протягом 2-х годин, пов'язаний з клітинною стінкою бактерії. Локалізується він в проміжному мукополісахаридному шарі і являє собою фосфоліпідний полісахаридний комплекс, який містить 60% полісахариду, 20-30% ліпіду і 3,5-4,5% гексозаміну. В серологічних реакціях специфічність О-антигену зумовлена дидезоксигексозами, які розміщені по краях полісахаридних ланцюжків. Н-антиген термолабільний і руйнується при кип'ятінні, він пов'язаний з джгутиковим апаратом, складається із білку. Розрізняють два види джгутикових Н-антигенів: так звані антигени першої фази (специфічні) і другої фази (неспецифічні). Н-антигени мають неспецифічні властивості, властиві багатьом видам сальмонел. Деякі види сальмонел містять Vi-антиген, який є одним з компонентів О-антигену і не є носієм вірулентності. Присутність Vi-антигену на поверхні бактеріальної клітини запобігає аглютинації її відповідною О-сироваткою (Максимович В.В., 1994).

Поряд з перехованими антигенами, у сальмонел встановлені поверхневі К-антигени, які являють собою білково-полісахаридний комплекс з вираженими антигенними властивостями. Очищені К-антигени нетоксичні, але мають виражені антигенні властивості. На думку Б.Ю.Шустера (1987), К-антигени відповідають за здатність сальмонел проникати в макрофаги з наступним розмноженням в них (пенетрація). У штамів, які мають у своєму складі лише О-антиген, виражена виключно цитопатична дія.

З цієї причини антитіла, утворені на К-антиген, запобігають внутрішньоклітинному розмноженню сальмонел, а О-антитіла забезпечують антитоксичний імунітет (Пак С.Г. зі співавт., 1988).

Пізніше у сальмонел були виділені М- і Т-антигени. Незважаючи на численну кількість антигенів при серологічній ідентифікації сальмонел, беруть до уваги лише три основних антигени - О-, Н- і Vi.

У групі сальмонел за станом на 31.12.96 р. в схемі Кауфмана-Уайта, яка є каталогом відомих сальмонел, нараховували 2435 серологічних варіантів (з яких 1435 мали спеціальні назви), об'єднаних за ступенем антигенної родинності в 50 серогруп. Кількість нових сероварів і груп продовжує збільшуватись. Міжнародний центр з вивчення сальмонельозу щорічно реєструє по 10-20 раніше невідомих сероварів сальмонел (Шустер Б.Ю., 1981; Литвин В.П. и соавт., 1992; Гусев А.А., Чурукба Т.Х., Козак С.С., 1997; Куликовский А., 1996; Табаева А.А., Котова А.Л., 2001).

Захворювання у сільськогосподарських тварин і птахів спричиняють сальмонели з серогруп В, С, D і Е: S. dublin, S. typhimurium, S. cholerae suis, S. abortus equi, S. abortus ovis, S. gallinarum та деякі інші.

Збудниками сальмонельозу у свиней є: S. cholerae suis, S. dublin i S. typhimurium. Всі вказані серовари сальмонел, які спричиняють захворювання у свиней, патогенні для людини. За даними В.В. Максимовича (1994), сальмонельоз у свиней можуть викликати S. cholerae suis, S. dublin, S. typhimurium, S. typhisuis, S. muenchen. Аналогічні дані наводить Ю.Н. Анисимова и соавт. (1988). За їх повідомленнями, свині є резервуаром великої кількості різних серологічних варіантів сальмонел, серед яких найбільш розповсюджені S. cholerae suis, S. dublin, S. typhimurium, S. muenchen тощо.

При серологічному обстеженні свиней у господарствах Харківської області на сальмонельоз, із 83 свиноматок і кнурів А.В. Гайдамака (1990) виявляв у 85% досліджуваних сироваток антитіла до S. cholerae suis.

Провідними збудниками сальмонельозу телят є S.dublin, S.enteritidis, рідко S.typhimurium. Cальмонельоз у овець спричиняють збудники - S.abortus ovis і рідше S.typhimurium. У коней викликають захворювання S.abortus equi, і рідше S.typhimurium (Литвин В.П. и соавт.,1992), дуже рідко S. messina (Рухляда В. зі співавт., 1997). Збудниками сальмонельозу у птиці є S.typhimurium, рідше S.anatum, S.enteritidis, S.essen, S.london (Демченко А.В. зі співавт.,1996).

У сальмонел встановлено антигенну перехресну спорідненість з представниками родів Escherichia, Citrobacter, Listeria, Pasteurella, Brucella, що особливо необхідно враховувати при діагностиці хвороб, спричинених збудниками названих родів.

Сальмонели добре ростуть на звичайних поживних середовищах (МПА і МПБ) при температурі 37оС і рН середовища 7,2-7,6 (розмноження можливе при рН не нижче 4,1 і не вище 8), тривалість культивування 18-24 год. Для виділення та ідентифікації сальмонел запропоновано ряд поживних середовищ збагачення (селенітове середовище, селенітовий бульйон з амінопептидом, магнієве середовище, середовище Мюлера, середовище Кауфмана, середовище Кіліана, 20%-ний жовтковий бульйон) і диференційно-діагностичних середовищ для первинних посівів матеріалу та висівів з середовищ збагачення (вісмут-сульфітний агар, середовище Плоскірєва, слаболужний поживний агар, середовище Ендо і Левіна тощо).

Як середовища для первинної ідентифікації використовують: агар Клиглера, комбіноване середовище за Олькеницьким і середовище Ресселя.

На МПА сальмонели утворюють сіро-білі, яскраві, соковиті, круглі, блакитні колонії діаметром 1-3 мм. Плоскі S-форми-яскраві, куполоподібні, з рівними кінцями. Шорсткі R-форми матові, з нерівними кінцями і плоскою нерівною поверхнею. S-форми в МПБ утворюють рівномірне помутніння, а R-форми - осад з помутнінням бульйону, іноді пластівцеподібний ріст і осад.

На середовищах Плоскірєва, Ендо, Левіна сальмонели утворюють дрібні (1-2 мм в діаметрі), злегка випнуті з рівними кінцями і плоскою поверхнею вологі колонії. На середовищі Плоскірєва колонії прозорі, мутні, ущільнені; на Ендо - мають вигляд прозорих, злегка блакитних або рожевих тендітних колоній; на середовищі Левіна - прозорі з легким фіолетовим відтінком; на слаболужному поживному агарі - тендітні, прозорі, ледь блакитні. На вісмут-сульфітному агарі сальмонели ростуть у вигляді чорних колоній з характерним металевим відтінком, оскільки середовище під колоніями профарбовується в чорний колір. Виключення становить лише S. cholerae suis, колонії якої набувають зеленуватого кольору.

Для підтвердження вірулентності сальмонел в окремих випадках ставлять біопробу на білих мишах, яких заражають підшкірно, змивами добової агарової культури (в концентрації 50-100 млн мікробних клітин в 1 мл) в дозі 0,2-0,3 мл.

Сальмонели гинуть при існуючих технологічних режимах пастеризації, не ростуть при температурах нижче 5оС і вище 45оС; при високих концентраціях солі і цукру ріст сальмонел припиняється.

Сальмонели надзвичайно стійкі до низьких температур, вони не гинуть при мінус 10оС протягом 115 днів. S. cholerae suis при заморожуванні в фізіологічному розчині залишається життєздатною протягом 2-3-х місяців і витримує 5-6-разове розморожування та заморожування. Заморожені з сироваткою вони зберігаються протягом 7 місяців і витримують 10 розморожувань та заморожувань (Ахмедов А.М., 1983).

Відносно стійкі сальмонели також і до дії високих температур. При 60оС вони гинуть протягом 1 год, при 80оС - протягом 15 хв, при 100оС - миттєво (Емельяненко П.А., 1987; Матвиенко Б.А., 1986). В бульйоні при температурі 60оС сальмонели гинуть протягом 1 год, при 70оС - протягом 25 хв, при 75оС - протягом 5 хв (Лебедев Н.И., 1980).

На тривале зберігання сальмонел в грунті, воді, гної і харчових продуктах вказували Н.И. Лебедев и соавт. (1986). В грунті й гної вони зберігаються до 9-10 міс. і можуть розмножуватись, в сухих фекаліях - більше 4-х років (Литвин В.П. и соавт., 1992).

За повідомленнями В.В. Максимовича (1994), при впливі сонячного світла сальмонели зберігаються в грунті до 66 днів, у вологих чорноземах - 75-135 днів, в грунті пасовищ збудник сальмонельозу переживає 57-64 дні. На більш тривале (від 1 до 9 міс.) збереження сальмонел в грунті вказують В.И. Покровский и соавт. (1981) і Б.А. Матвиенко (1986).

В гноївці збудник сальмонельозу зберігається досить довго, а іноді, навіть, при тривалому зберіганні гноївки не знезаражується. Є дані, що сальмонели можуть зберігатись в сухому гної великої рогатої худоби до 4-х років (Щур И.В., 1970). В даному випадку проявляється феномен “некультивованих форм”.

Протягом тривалого часу сальмонели зберігаються в м'ясних і молочних продуктах. В ковбасних виробах вони зберігаються від 60 до 130 днів, в замороженому м'ясі - від 6 до 13 міс., в яйцях - до 13 міс., в яєчному порошку до 9 міс., на заморожених овочах і фруктах - від 2-х тижнів до 2,5 міс.

У відповідності з правилами ветеринарного огляду забійних тварин і ветеринарно-санітарної експертизи м'яса і м'ясних продуктів, якщо у м'ясі або внутрішніх органах знаходять сальмонели, то внутрішні органи направляють на утилізацію або знешкоджують, а туші випускають після проварювання шматками масою не більше 2 кг, завтовшки 8 см, у відкритих котлах - протягом 3 год, а в закритих котлах при тискові пари 0,5 мПа - протягом 2,5 год. М'ясо вважається знезараженим, якщо в середині куска температура досягала 80оС.

Сальмонели чутливі до левоміцетину, синтоміцину, біоміцину, тераміцину, неоміцину, норсульфазолу, дисульфану, етазолу, фурациліну, етонію, сульфадимезину та інших препаратів (Максимович В.В., 1994; Тутов И.К., Потапова О.А., 1998; Уколова Е.М. зі співавт., 1998).

За стійкістю до хімічних дезінфікуючих речовин збудники сальмонельозу належать до групи малостійких (перша група). Інактивують сальмонел за 20-60 хв їдкий натр в 2%-ній концентрації; 2%-ний розчин формальдегіду; розчин хлорного вапна з вмістом 2% активного хлору, глутаровий альдегід в 0,5%-ній концентрації; 3%-ний розчин феносмоліну; 5%-ний розчин однохлористого йоду; препарати надоцтової кислоти в 0,3%-ній концентрації (Емельяненко П.А. и соавт., 1982) і димеру етиленіміну в 0,1%-ній концентрації (Русалеев В.С. и соавт., 1998).

Стресор-індуцибельні білки сальмонел в прояві вірулентності. Представники роду Salmonella належать до факультативних внутрішньоклітинних паразитів, здатних проникати через епітеліальний бар'єр шлунково-кишкового тракту для ініціації інфекції і, розмножуючись переважно в макрофагах власної пластинки слизової оболонки, спричиняють розвиток вираженого запалення, яке супроводжується генералізацією інфекційного процесу. Інфекційний процес розпочинається з інвазії сальмонелами ентероцитів і/або М-клітин куполів Пейєрових бляшок. Внутрішньоклітинна локалізація сальмонел захищає їх від бактерицидного впливу гуморальних факторів і кваліфікується як стратегія виживання.

Фактори патогенності сальмонел, які забезпечують інвазивні властивості і здатність розмножуватись в клітинах мононуклеарно-макрофагальної системи, контролюються як хромосомними, так і плазмідними генами. В спеціальній літературі є повідомлення про можливість передачі плазмід, що кодують синтез фімбрій, від ешерихій до сальмонел (Дідок Ю.В., Головко А.М., 1999). Трансмісивні генетичні детермінанти патогенності сальмонел описані детально в загальній частині цієї книги.

Для повної експресії вірулентності S. typhimurium необхідна функція як хромосомних, так і плазмідних генів. Основна частина хромосомних генів інвазії S. typhimurium і частина генів, пов'язаних із здатністю сальмонел до розмноження в клітинах мононуклеарно-макрофагальної системи, згруповані у блоки, які називають “островами” патогенності сальмонел (SPI - salmonella pathogenicity island). У сальмонел описано 5 островів патогенності. SPI-1 складається з 12 inv (invasion)-генів, 7 генів spa (surface presentation of antigens), генів iac, sip, sic, локусів hil і prd, загалом визначаючих інвазію сальмонел в епітеліальні клітини та індукцію апоптозу (Баснакьян И.А. и соавт., 2001).

Епізоотологія. В Україні серед тварин і птиці різних видів поширені сім основних серотипів сальмонел: S. pullorum, S. gallinarum, S. tuphimurium, S. cholerae suis, S. tuphi suis, S. dublin, S. enterididis, яким притаманне зональне поширення. Сальмонельозною інфекцією менше забруднені західні області, а східні - досить сильно; центральні, північні й південні забруднені помірно (Волинець Л. зі співавт., 2001).

Дорослі тварини виділяють збудник в довкілля й протягом тривалого часу є бактеріоносіями. Іноді у великої рогатої худоби, хворої на інфекційний ринотрахеїт, пастерельоз, спостерігають вторинний сальмонельоз.

Основним джерелом збудника інфекції при сальмонельозі є хворі й перехворілі телята, які з фекаліями, носовими витоками, а іноді з сечею й слиною виділяють збудник в довкілля. Тривалість бактеріоносійства може тривати до 10-12 міс. Важливе значення в розповсюдженні збудника інфекції в довкіллі відіграють корови-годувальниці, домашні й дикі птахи, гризуни і навіть людина, яка сама часто є носієм. Захворювання може розповсюджуватись також через забруднені молочні продукти, при згодовуванні рибного й м'ясокісткового борошна.

У телят природне зараження відбувається через травний канал і дихальну систему. Спочатку захворювання проявляється у більш слабких, недорозвинутих телят, в яких знижена природна резистентність під впливом неповноцінної годівлі, перегрівання або різкого переохолодження їх організму, наявності гельмінтозної інвазії і негативного впливу інших факторів довкілля (факторність). Поряд з цим, незадовільний стан приміщень сприяє накопиченню збудника в довкіллі й інфікуванню здорових телят. Сприяє цьому також безпосередній контакт хворих і здорових телят.