Факторні хвороби сільськогосподарських тварин

Є видові і вікові особливості прояву некробактеріозу. Так, у дорослої великої рогатої худоби переважно реєструють ураження кінцівок (панарицій) і статевих органів (некротичний вагініт, ендометрит, метрит тощо). Сервіс-період у хворих і перехворілих тварин триває до 180 днів. Хворі корови втрачають в живій масі до 50-100 кг, надої знижуються в 2 і більше рази. В спеціальній літературі описані випадки тяжкого перебігу некробактеріозу у свиней в окремих регіонах Америки, де збитки від цієї хвороби були вищими, ніж при класичній чумі. Смертність поросят на окремих фермах становила 60-100%. В Угорщині мали місце ензоотії некробактеріозу свиней з ураженням половини поголів'я та загибеллю 50% тварин. Хворіють на некробактеріоз переважно поросята-сисуни, особливо в період прорізання зубів, відкушування іклів і до 4-місячного віку (Конопаткин А.А. и соавт., 1984; Ramos-Vara J.A. et al., 1998).

Дуже тяжко хворіють на некробактеріоз вівці за ураження слизових оболонок статевих органів. Захворілі тварини відстають від стада, пригнічені, відмовляються від корму. Спостерігається підвищення температури тіла до 40-42оС, набрякають срамні губи і навколо них з'являються некротичні виразки. З піхви витікає гнійна рідина, інколи з домішкою крові. У хворих тварин відмічаються часті позиви до сечовиділення, вони лежать, стогнуть і скрегочуть зубами. Некротичний процес у баранів розвивається на шкірі крайньої плоті і слизової оболонки статевого члену, потім переходить на мошонку. У корів ураження слизових оболонок статевих органів виникає в перші дні після отелення. Тварини інфікуються за тяжких родів і при наданні акушерської допомоги. Некробактеріоз статевих органів у корів переважно спостерігається одночасно з некротичними ураженнями кінцівок. Іноді відмічають захворювання тварин в останній період тільності. На цьому грунті у них відбуваються аборти на 8-9-му місяці вагітності, деякі плоди бувають муміфікованими, і аборт супроводжується виділенням значної кількості зловонної рідини. Після аборту послід протягом тривалого часу не виходить, розвиваються хронічні метрити і ендометрити. У окремих корів спостерігають розлитий некроз слизових оболонок піхви і матки, а також підшкірні емфіземи, діарею і кашель. Хвороба триває 8-10 днів і закінчується смертю тварин. Телята від хворих корів, як правило, гинуть в перші дні життя. При ураженні некробактеріозом пуповини падіж молодняку відбувається на 4-5-й день після народження, без будь-яких зовнішніх ознак захворювання.

У свиней проявляється кволість, виснаження, втрата апетиту, діарея, кашель, виразкове ураження в ротовій порожнині, відкладання брудного струпу, під яким міститься жовтуватий ексудат та зруйнована тканина. Можуть бути уражені слизові оболонки всього шлунково-кишкового тракту. Тварини, як правило, гинуть на 5-20-й день. Слід відзначити, що некротичний риніт некробактеріозного походження та некротичний ентерит у поросят в більшості випадків закінчується летально. Некротичний дерматит у свиней перебігає у вигляді абсцесів шкіри і підшкірної клітковини, які піддаються лікуванню.

Для овець властивий розвиток патологічного процесу на кількох кінцівках, на шкірі губ, крилах носа, слизових оболонках ротової порожнини і статевих органів (Риженко В., 1998).

Некробактеріоз у коней перебігає у вигляді гангренозних уражень кінцівок (гангренозний дерматит), у північних оленів - з флегмонозно-гнійним запаленням нижніх фаланг кінцівок, а також з гнійними артритами.

Некротичний процес у собак суворо локалізований, проявляється місцево, розвивається повільно. Уражуються хвіст, шкіра навколо ануса, лапи, скакальний суглоб, лікоть, передпліччя, крайня плоть, губи і ніс.

У кролів нерідко спостерігаються гнійно-некротичні ураження слизових оболонок ротової порожнини, шкірні і підшкірні абсцеси в різних частинах тіла.

Некробактеріоз у курей характеризується ураженням у курчат слизових оболонок, набряком міжщелепної ділянки і щік, сирнистим нашаруванням на корені язика, у дорослих курей уражаються підошви лап, як при хронічному пастерельозі.

Патолого-анатомічні зміни. У великої рогатої худоби, овець, оленів патологічні зміни часто локалізуються на кінцівках, в ділянці путового суглоба і вінчика. В початковій стадії процесу виявляють сильне почервоніння шкіри і її набряклість. У подальшому спостерігають флегмонозне запалення у вигляді обмеженої пухлини з нагноїнням і некрозом прилеглих тканин. При розрізі такої пухлини виявляють гнійну некротичну масу зелено-сірого або брунатного кольору. Некроз шкіри і сполучної тканини переходить на зв'язувальний апарат суглобів: уражуються хрящі, сухожилки, кістки. Кісткова тканина стає губчастою, крихкою, сіруватого кольору масою, спостерігається глибокий некротичний розпад зв'язувального апарату, сезамоподібних кісток, третьої, другої і першої фаланг, можливе відпадання цілих фаланг.

Трупи тварин з некротичними процесом в ротовій порожнині, як правило, бувають виснажені. В роті виявляють велику кількість пінистої слини і виразки на язиці, щоках і гортані з сирнистими плівками, структура тканин стирається і значні ділянки слизової оболонки перетворюються в жовтувато-сіру, крихку, неприємного запаху масу. В тяжких випадках процес охоплює м'язи язика, утворюючи некротичні вогнища. На піднебінні іноді відбувається некроз кісток, а в гортані - хрящів. Повністю або частково руйнуються голосові зв'язки. Некротичний процес нерідко переходить на легені і грудну порожнину. Діафрагма вкрита гнійно-фібринозною масою. Легенева тканина може приростати до грудної клітки, в легенях спостерігаються обмежені вогнища некрозу. Заглоткові і бронхіальні лімфатичні вузли, як правило, збільшені і гіперемійовані. В глибині м'язів щок можна виявити вогнищеві ураження завбільшки до волоського горіха. Некроз стравоходу нерідко реєструється у птахів. У великої рогатої худоби і оленів некротичні ураження виявляють в рубці і сітці, рідше - у книжці; листки книжки неначе з'їдені і розірвані.

При некрозі статевих органів задня частина тіла у самок забруднена гнилостними витоками, на шерстному покриві видно засохлі кірочки. В піхві виявляють пластівцеподібні брунатно-сірі нашарування, слизова оболонка припухла і гангренозна, місцями вкрита виразками. Нерідко стінки піхви зростаються, що робить неможливим введення в неї зонду або катетеру. Сечовий міхур буває переповнений. Матка у корів сильно збільшена і займає всю черевну порожнину. Вона заповнена гнійно-фібринозною масою, на слизовій оболонці і в товщі виявляються гнійні нашарування. У вагітних тварин плід, як правило, некротизований і сильно здутий. При перитоніті в черевній порожнині виявляють мутнувату рідину. Печінка глиниста, суха і ламка. Селезінка і пахові лімфатичні вузли збільшені. В печінці, легенях, нирках, а також в кишечнику і головному мозку виявляють численні некротичні вогнища. Виявляють зміни суглобових поверхонь кісток. Зміни поверхонь розпилу епіфізу і діафізу свідчать про те, що одночасно з некробактеріозом має місце кісткова патологія, яка проявляється клінічно у вигляді остеомаляції, а патолого-анатомічно у вигляді остеодистрофій.

При некробактеріозі виявляють глибокі гістологічні зміни: вакуольна та зерниста дистрофія гепатоцитів з вогнищами некрозу; фрагментація та зерниста дистрофія м'язових волокон міокарду, проліферація між ними лімфогістоцитарних клітин, вогнища коагуляційного некрозу; потовщення інтерстицію і наявність вогнищ некрозу в легенях; некротичний нефрит; набряк субстанції головного мозку з некротичними вогнищами; фрагментація м'язових волокон; гіперемія судин і діапедезні крововиливи, паренхіматозна дистрофія та вогнища коагуляційного некрозу.

Гістологічно характерні зміни виявляють у слизовій оболонці кишечнику. Некротичні зміни слизової оболонки кишечнику і епітелію рубця призводять до втрати їхньої бар'єрної функції, що сприяє проникненню збудника некробактеріозу в кров'яне русло і рознесенню током крові по організму. В лімфатичних вузлах діагностують проліферацію лімфоїдних елементів (Конопаткин А.А. и соавт., 1984; Самоловов А.А., Смирнова В.В., 1997).

Діагноз. Первинний діагноз на некробактеріоз при ураженні нижніх частин кінцівок, шкіри лицьової частини голови, а також слизових оболонок ротової порожнини, статевих органів ставлять на підставі клінічних ознак хвороби. При цьому характерним вважається наявність гнійно-некротичних уражень зі специфічним запахом.

У випадку отримання нечіткого результату в лабораторних умовах, роблять висіви вмісту з некротичного вогнища на поживні середовища. Якщо патологічний матеріал сильно забруднений сторонньою мікрофлорою, заражають лабораторних тварин. Біологічну пробу застосовують для виділення чистої культури збудника некробактеріозу або з метою визначення його вірулентності і патогенності.

Отже, лабораторна діагностика некробактеріозу ґрунтується на результатах бактеріологічного, бактеріоскопічного, культурального та біологічного досліджень.

В лабораторію необхідно доставити труп дрібної тварини, а від великих тварин - уражені ділянки тканини та паренхіматозні органи з некротичними вогнищами. Вміст з останніх можна надсилати в запаяних пастерівських піпетках. Відбираючи патологічний матеріал, слід знати, що збудник переважно знаходиться у достатній кількості на межі між ураженими та неураженими ділянками.

Від хворих тварин беруть матеріал на межі здорової та ураженої ділянок. З тканин цих місць готують мазки-відбитки.

Мазки, зроблені з патологічного матеріалу, фарбують синькою Лефлера або за Муромцевим, а також за Грамом. В позитивних випадках у них виявляють поліморфні, грамнегативні (Гр“-”), нерівномірно пофарбовані палички.

Для виділення збудника здійснюють посіви на середовище Кіта-Тароці. Інкубують протягом п'яти діб при 37-38оС, вивчають культуральні властивості, мікроскопують пофарбовані препарати, зроблені з культури після появи ознак росту збудника. Проте одержати ріст збудника шляхом прямого посіву на поживне середовище надзвичайно тяжко. Це вдається зробити інколи при дослідженні матеріалу, відібраного з вогнищ, які розміщені у внутрішніх органах. Значно легше одержати культуру збудника некробактеріозу біологічним методом.

Кролів заражають підшкірно. Суспензію з патологічного матеріалу (1:10) у дозі 0,5-1 мл вводять у ділянці середньої третини зовнішньої поверхні вушної раковини. В аналогічній дозі інколи вводять 24-годинну культуру ізоляту. За зараженими тваринами спостерігають протягом 10 діб. Якщо у матеріалі є збудник, він на місці ін'єкції спричиняє некроз тканини, який виявляють на 3-4-ту добу після зараження. На 6-10-ту добу тварина гине. На розтині виявляють некротичні вогнища в м'язах голови, серця, печінки. При посіві на поживне середовище цього матеріалу легко одержують ріст збудника в чистій культурі.

Білих мишей заражають також підшкірно. Матеріал в дозі 0,3-0,5 мл вводять біля кореня хвоста. На 7-8-му добу у місці ін'єкції спостерігається припухлість і нагноїння. Миші гинуть на 10-14-ту добу після зараження. При розтині трупів виявляють вогнища некрозу та скупчення гною у різних внутрішніх органах.

Слід пам'атати, що лабораторними дослідженнями матеріалу від загиблих тварин можуть бути виявлені асоціації збудників B. necrophorum, Cl. perfringens, St. aureus, E. сoli тощо (Шевченко Е.А. зі співавт., 2001).

Диференційний діагноз. Необхідно виключити ящур, вірусну діарею, злоякісну катаральну гарячку великої рогатої худоби, поліартрит ягнят, піобактеріоз і копитну гниль тварин.

Для ящуру характерні утворення афт та виразок, тяжкі зміни у міокарді при злоякісній формі хвороби. Проводять вірусологічне дослідження і ставлять біопробу на морських свинках або білих мишах.

Вірусна діарея великої рогатої худоби проявляється ерозійно-виразковим ураженням слизових оболонок травного каналу у молодняку. Проводять вірусологічне дослідження.

Злоякісна катаральна гарячка великої рогатої худоби супроводжується ураженням слизових оболонок носових та придаткових порожнин (гайморових та лобних пазух) з поширенням процесу на кісткові відростки рогів. Одночасно з цими ознаками виявляють помутніння рогівки, кератит, ірит, іридоцикліт, скупчення випоту в передній камері ока, а також енцефаліт.

Поліартрит ягнят діагностують на підставі клініко-морфологічних змін та бактеріологічного дослідження.

Піобактеріоз викликається піогенною бактерією Bac. рyogenes і спостерігається у поросят і свиноматок після опоросу, а у корів після отелення у вигляді щільних вузлів, які містять сметаноподібний або сирнистий гній. В органах спостерігають абсцеси з крихким вмістом. Лімфатичні вузли набряклі, а лімфатичні судини мають вигляд шнурів.

На відміну від копитної гнилі овець, до некробактеріозу сприйнятливі всі види тварин та вікові групи. Для копитної гнилі характерний прогресуючий розвиток численних фокусів ареактивного некрозу. Запальний процес спостерігається після втягування у патологічний процес дермісу.

Лікування. Хворих тварин лікують на спеціально обладнаних з цією метою майданчиках з сухою підлогою, захистом від вітру, дощу. Місця уражень очищають від змертвілих тканин, кірок, обробляють одним із антисептичних розчинів (перекису водню, калію перманганату, мідного купоросу, протарголу, повіарголу, процеолу) і наносять сульфаніламідні препарати, антибіотики тетрациклінового або пеніцилінового ряду. Застосовують розроблені спеціально для лікування некробактеріозу препарати: некрофар, некросептин, некрогель, оксигель, терафузон, фузобарин, антисептин. Добрі результати дає лікування дибіоміцином. Уражену ділянку зрошують 15%-ною масляною суспензією дибіоміцину з наступним накладанням легкої марлевої пов'язки, яку знімають через 3-5 днів. Одночасно дибіоміцин застосовують для загального лікування у вигляді суспензії на 30%-ному гліцерині, виготовленому на 0,5-1%-ному розчині новокаїну. Вміст дибіоміцину в суспензії повинен становити 30 тис.ОД в 1 мл. Таку суспензію ін'єктують внутрішньом'язово в ділянці стегна із розрахунку 20 тис.ОД дибіоміцину на 1 кг живої маси тварини. Разову дозу емульсії вводять в декілька точок по 5-7 мл на ін'єкцію (Какоулин Т.Е., Лудыпов Ц., 1997; Какоулин Т.Е. и соавт., 1997).

За необхідності препарат вводять повторно через 6-8 днів в тих же дозах в ділянці стегна іншої кінцівки. Для лікування оленів дибіоміцин застосовують внутрішньом'язово, у вигляді 15%-ної суспензії на риб'ячому жирі в дозі 0,15 мл (14 тис.ОД) на 1 кг живої маси тварини. Найбільш придатне місце введення суспензії - м'язи стегна. Разову дозу суспензії вводять в 2-3 точки. За необхідності лікування повторюють через 5-7 днів.

Обладнують лікувальні теплі ванни з 8-10%-м розчином мідного купоросу. Через цю ванну кожні 5 днів проганяють поголів'я неблагополучного стада, хворих тварин щодня від 2-х до 10 разів обробляють в ізоляторі. Хворим тваринам з ознаками загальної інтоксикації внутрішньовенно вводять: 10%-ний розчин норсульфазолу у дозі 100-150 мл через день, по 3-4 ін'єкції на курс лікування; 20%-ний розчин глюкози і 10%-ний розчин кальцію хлориду, загальна доза 150-200 мл на одну ін'єкцію, через день до одужання. Застосовують гемотерапію. Уражені місця після санітарної обробки змащують березовим дьогтем, накладають теплі іхтіолові компреси, які змінюють кожні 2-3 дні.

Добрі результати при лікуванні некробактеріозу дає застосування левотетрасульфіну, що являє собою рідку лікарську форму, до складу якої входять: левоміцетин, окситетрациклін, новокаїн, сульфадимезин, аскорбінова кислота, поліетиленгліколь, 1,2-пропіленгліколь. Левотетрасульфін, розведений на 0,5%-ному розчині новокаїну, вводять внутрішньовенно. Доза препарату - 0,1 мл на 1 кг живої маси тварини, розведення в новокаїні у співвідношенні 1:1. Даний препарат вводиться внутрішньовенно один раз на день, три дні поспіль. Одужання настає в 95% випадків (Хаперський Ю. и соавт., 2000).

В таблиці 1 наведені препарати, розчини яких застосовуються у вигляді ванн для кінцівок, їх переваги та недоліки (Сидорчук А.Л. и соавт., 1999). Всі представлені препарати мають безпосередню дію на збудника.

Таблиця 1. Препарати, які використовуються для лікування кінцівок при некробактеріозі

З антибіотиків використовують тераміцин, енрофлоксацин, кламоксил згідно настанови. Можна застосовувати сульфаніламідні препарати в загальноуживаних дозах.

При ураженні слизової оболонки ротової порожнини для місцевого лікування використовують 3%-ний розчин перекису водню або мідного купоросу, настоянку йоду, повіаргол тощо; при ураженні губ - також йодгліцерин, синтоміцинову і цинкову мазі. При наявності глибоких уражень зв'язок і кісток лікування, як правило, позитивних результатів не дає (Конопаткин А.А. и соавт., 1984; Лопатин С.В., Хлыстунов А.Г., 1998).

В. Войпан (1999), крім загальних ветеринарно-санітарних заходів, застосовував теплі лікувальні ванни з 8-10%-ним розчином мідного купоросу. Через цю ванну кожні 5 днів проганяли поголів'я корів, а хворих тварин щодня від 2-х до 10 разів обробляли в ізоляторі. З цією метою застосовували спеціальний чобіт, який заповнюється дезінфікуючим розчином. У чобіт занурювали кінцівку тварини і витримували 10 хв. Хворим тваринам із ознаками загальної інтоксикації внутрішньовенно вводили: 10%-ний розчин норсульфазолу у дозі 100-150 мл через день, по 3-4 ін'єкції на курс лікування; 20%-ний розчин глюкози і 10%-ний розчин кальцію хлориду, загальна доза 150-200 мл на одну ін'єкцію, через день до видужання. Крім того, автор застосовував автогемотерапію (в дозі 30-50 мл крові в декілька місць, через 3-4 дні до видужання, але не більше 3-4-х ін'єкцій) та антибіотикотерапію. Переважно вводили біцилін-3 через кожні 3 доби до видужання, оксистетр з розрахунку 1 мл на 10 кг живої маси 1 раз у 5 днів, а також комплекс вітамінів. Уражені місця після санітарної обробки змащували березовим дьогтем, концентрованим розчином перманганату калію. Залежно від тяжкості перебігу окремим тваринам накладали теплі іхтіолові компреси, які міняли через кожні 2-3 дні. Що важливо, у господарстві було налагоджено щоденне випасання худоби. Ефективність лікування становила біля 90%.

В Російській Федерації розроблено цілий ряд препаратів як загальної системної дії, так і місцевого застосування, зокрема, левотетрасульфін, некрофар, некросептин, некрогель, оксигель, терафузон (Самоловов А.А. и соавт., 1997; Донченко А., Самоловов А., 1998).

Е.А. Шевченко зі співавт. (2001) повідомляє, що всіх хворих тварин обробляють тетравітом в дозі 20,0 мл, який вводять внутрішньочеревно кожні 15 діб та вакцинують інактивованою вакциною проти некробактеріозу, клостридіозів та ешерихіозів. Крім того, всім тваринам застосовували імуномодулюючий препарат КАФІ. Внутрішньовенно застосовували 3%-ний розчин формаліну на 20%-ному розчині глюкози, в дозі 200-400 мл, розчин етакридину лактату 1:150-1:200 в дозі 150-200 мл, 10%-ний розчин тіосульфату натрію в дозі 150 мл. Щодня автори оглядали кінцівки та проводили відповідне хірургічне і консервативне лікування. Лікування тяжкохворих тварин у всіх випадках виявлялось неефективним, в групі уражених середнього ступеня (хвороби) ефективність становила 80%. Хворих тварин, крім того, лікували тетрацикліном, біциліном-3, енрофлоксом 5%-ним.

В.К. Смолянинов и В.В. Папазов (2001) на початку захворювання проводять ретельну хірургічну обробку уражених ділянок шкіри (видалення змертвілих тканин і зрошення ранової поверхні дезінфікуючими речовинами). Після хірургічної обробки ранову поверхню змащують 10-20%-ним дьогтьовим лініментом на риб'ячому жирі або накладають пов'язку з дьогтьо-ксероформною маззю А.А. Вишневського. Автори застосовували у вигляді присипок або додавали до лініментів сульфаніламідні препарати. При гнійно-некротичному ураженні вінчика некротизовану тканину видаляли до появи сукровиці, потім на кінцівку одягали спеціальний чобіт, в якому уражене копито залишали протягом 10 хв (у чобіт попередньо наливали 3%-ний розчин формаліну з мідним купоросом - 5%-ний розчин). Після цього чобіт знімали, і на копито накладали пов'язку. Протягом доби таку процедуру повторювали чотири рази. Одужання наставало у 70-85% тварин на 5-6-у добу. У решти тварин (25-30%) розвивалась змішана форма ураження (спостерігали гнійно-некротичне ураження вінчика і міжкопитної щілини). При такій патології застосовувалось комплексне лікування: після видалення некротизованих тканин на уражені ділянки накладали 50%-ну мазь мідного купоросу на свинячому жирі і туго перебинтовували, а навколо уражень вводили новокаїн з антибіотиками тетрациклінового ряду. На другий-третій день пов'язку змінювали новою, з обов'язковим накладанням 5%-ної мазі мідного купоросу. Курс лікування тривав шість днів. Одужання наставало у 95-96% хворих тварин. У решти 4-5% тварин процес ускладнювався утворенням флегмони вінчика, міжпальцевого склепіння і м'якуша з ураженням кісток копита. Таких тварин вибраковували.

Імунітет. В уражених ділянках формується зона некрозу і відсутній контакт макрофагів із збудником. Звідси утворення нестійкого імунітету. Погляд на утворення післявакцинального імунітету не є однозначним. Дехто з провідних вчених відкидає можливість застосування таких препаратів і загострює увагу на профілактиці некробактеріозу, яка ґрунтується на повноцінній годівлі і доброму утриманні тварин (Самоловов А.А., 1993; Джупина С., 1998). Українські вчені наголошують на мінливості антигенної структури збудника і застосуванні препаратів проти некробактеріозу із місцевих штамів (Риженко В., 1998). Застосування вакцини “некросальм” (асоційована вакцина проти некробактеріозу і сальмонельозу) в Запорізькій області на декількох тисячах поросят сприяло зникненню клінічних ознак хвороби та різкому зменшенню загибелі тварин. В.П. Риженком зі співавторами (2001) запропонована до застосування також вакцина “некросан” - асоційована концентрована, інактивована проти некробактеріозу, некротичного гепатиту, злоякісного набряку, анаеробної ентеротоксемії тварин. Застосовують препарат з профілактичною метою в неблагополучних господарствах. Вводять підшкірно, дворазово, з інтервалом 14-24 дні: коровам по 10,0 см3, телятам з 3-місячного віку - по 3,0-5,0 см3, вівцям-по 3,0 см3, ягнятам з 3-місячного віку-по 1,0; 2,0; 3,0 см3 і ревакцинують через 3-6 місяців одноразово.

Російські дослідники при випробуванні 3-х серій вакцин, виготовлених з різних антигенів B. necrophorum встановили, що експериментальні серії вакцин проти некробактеріозу забезпечували напрацювання антитіл у корів протягом 3-х місяців з протиепізоотичною ефективністю 71%. Анатоксин-вакцина провокувала у тварин некробактеріоз, хоча імунологічна активність відповідала клітинній і комплексній вакцинам. Проводилось також випробовування анатоксин-вакцини і клітинної вакцини порівняно з полівалентною гідроокисалюмінієвою вакциною. Профілактична ефективність становила у полівалентної ГОА-вакцини - 9%, клітинної - 11 і анатоксин-вакцини - 30%. Випробовування різних вакцин показує, що вони створюють в організмі тварин деяку імунологічну перебудову і сприяють напрацюванню антитіл до збудника некробактеріозу протягом 5-6 місяців. Протиепізоотична ефективність вакцин виявилась недостатньо високою і становила лише 9-71%. Авторами було також проведене випробування полівалентної вакцини “ПАМАВАК” куди, крім антигену некробактеріозу, входили St.pyogenes, Cr. pyogenes, Ristella nodosa і Cl. perfringens A. В умовах господарства за результатами клінічного спостереження захворюваність становила в групі нетелів 26,7%, в контрольній - 31,1%. Аналіз результатів широкомасштабних досліджень показав, що вакцина “ПАМАВАК” не показала високого профілактикного ефекту в виробничих умовах. Рекомендується, крім специфічної профілактики, включати зоогігієнічні заходи, а також покращувати годівлю (Самоловов А.А., 1997; Самоловов А.А., Енин В.А., 1997).

Фахівці Всеросійського НДІ контролю, стандартизації і сертифікації ветеринарних препаратів повідомили про успішне випробування промислових серій асоційованих вакцин проти некробактеріозу великої рогатої худоби і копитної гнилі овець в умовах, неблагополучних з цих захворювань господарств. Вакцини застосували хворим і клінічно здоровим вівцям і коровам підшкірно в дозі по 5 мл дворазово з інтервалом 28-30 днів з лікувальною і профілактикною метою. Максимальний ефект проявляється через 1 місяць після повторного введення препарату. Тривалість імунітету - 6 місяців, ось чому одноразову ревакцинацію доцільно проводити через 6 місяців (Панасюк С.Д. и соавт., 1996; Соломаха О.И. и соавт., 1997).

Окремі автори повідомляють про успішне застосування гіперімунної сироватки проти некробактеріозу. Гіперімунну сироватку вводять внутрішньом'язово дворазово, з інтервалом 10-12 днів - коровам в дозі по 50,0 мл, телятам - 30,0 мл, вівцям і козам - 10,0 мл, ягнятам і козенятам - 5,0 мл. Автори повідомляють також про терапевтичну ефективність інактивованої вакцини. Вакцина виготовляється з високоактивного токсигенного штаму. Після проведення додаткової очистки і концентрування антигену доза препарату була знижена в 10 разів. Ін'єктором для туберкулінізації вакцина вводиться одноразово внутрішньошкірно по 0,2 см3 оленям і по 0,4 см3 дворазово великій рогатій худобі (Караваев Ю. и соавт., 1998; Соломаха и соавт., 1999).

Профілактика і заходи боротьби. Профілактика будь-якої факторної хвороби, як правило, грунтується на загальних ветеринарно-санітарних заходах. При некробактеріозі це збалансована годівля тварин, активний моціон, догляд за ратицями, попередження травмування тощо (Донченко А., Самоловов А., 1998).

Профілактика і заходи боротьби з некробактеріозом повинні включати комплекс заходів, направлених на підтримання належного санітарного стану на фермах, повноцінну збалансовану годівлю (згодовування тваринам грубих вітамінних кормів), догляд при утриманні, яке включає систематичну обрізку та чистку копит, своєчасне прибирання гною, забезпечення тварин підстилкою, облаштування для тварин зручних стійл (довжина стійла повина становити 170-190 см з покриттям гумовою стрічкою на 50%), достатній моціон протягом усього року, щорічний санітарний ремонт підлог і прибирання колючих предметів, недопущення випасання худоби на заболочених ділянках пасовищ, профілактика інших захворювань. Важливим моментом в системі заходів з некробактеріозом є своєчасне діагностування хвороби, виявлення, ізоляція і лікування хворих тварин.

З профілактичною метою необхідно не рідше 1 разу в 2 місяці проводити ветеринарний огляд і розчистку копит у тварин (ортопедичні обробки ратиць) і не менше двох раз на рік обробляти копита у дрібної рогатої худоби 10%-ним розчином формальдегіду або 5%-ним розчином параформу (з більшою кратністю застосовуються регулярні профілактичні і лікувальні ванни з 10%-ним розчином хлористого натрію і 3%-ним розчином сульфату міді). Потрібно своєчасно ізолювати та лікувати всіх тварин з ознаками кульгавості. Не допускати комплектування стад і отар тваринами, які раніше перехворіли на некробатеріоз. При підготовці маточного поголів'я до окоту (отелення) потрібно вистригати шерсть навколо вимені, а вим'я і проміжність обмивати теплою водою з милом, обтирати ватою, змоченою 3%-ною борною кислотою, 1-2%-ним лізолом або марганцевокислим калієм. При народженні молодняку слід обробляти культю пуповини настоянкою йоду. Дотримуватись правил асептики і антисептики при кастрації, рододопомозі, обрізанні хвостів у ягнят і косметичних операціях у собак. Застосовувати заходи, направлені на захист тварин від нападів кровосисних комах, утримувати їх в період спеки і льоту комах під навісами у тіні або на підвищених ділянках пасовищ, використовувати репеленти.

При підтвердженні діагнозу на некробактеріоз господарство (ферму, відділок, отару) або населений пункт оголошують неблагополучним за вказаною хворобою. Рішенням райдержадміністрації за поданням головного лікаря ветеринарної медицини району запроваджують у ньому обмеження і до ліквідації захворювання забороняють вивезення тварин з неблагополучного стада для племінних та користувальних цілей. Проводять клінічний огляд всіх тварин, хворих ізолюють і лікують, за умовно-здоровими встановлюють нагляд і застосовують профілактичні заходи (профілактичні ванни, вакцинація). Всі масові ветеринарні і зоотехнічні обробки тварин в неблагополучному пункті здійснюють з дотриманням необхідних заходів безпеки; неблагополучне поголів'я обробляють в останню чергу. Хворих тварин, лікування яких визнане недоцільним (ураження зв'язок, суглобів, повний некроз фаланг), вбивають на санітарних бойнях. Ветеринарно-санітарну оцінку м'яса і м'ясопродуктів від таких тварин проводять у відповідності з діючими правилами ветеринарно-санітарної експертизи. Молоко від хворих тварин підлягає знешкодженню, а від умовно здорових - кип'ятінню.

Трупи тварин після зняття шкіри спалюють або направляють на утильзавод. Отриману від забитих і загиблих тварин сировину дозволяється вивозити з господарства: шкіри у висушеному вигляді, а шерсть - в тарі із щільної тканини, не раніше, ніж через 2 тижні після їх зняття (стрижки). Приміщення, вигульні двори, майданчики, загони, де утримували і лікували хворих тварин, а також реманент, предмети догляду, транспортні засоби ретельно очищають і дезінфікують. Для дезінфекції застосовують 3%-ний гарячий розчин їдкого натрію, 3%-ний розчин формальдегіду, 3%-ну водну емульсію феносмоліну (з розрахунку 1 л на 1 м2 поверхні). Періодичність дезінфекції - один раз у 7-10 днів.

Господарство (ферму, відділок, населений пункт) вважають благополучним щодо некробактеріозу через 1 місяць після останнього випадку одужання або забою (падежу) хворих тварин, проведення заключної дезінфекції та інших заходів з ліквідації вогнища захворювання.

2. Пастерельоз

Пастерельоз (лат. Pasteurellosis; геморагічна септицемія) - інфекційна хвороба багатьох видів ссавців і птиці, яка характеризується за гострого перебігу симптомами септицемії, за підгострого і хронічного - переважним ураженням легень. Дослідженнями встановлено, що в 80% випадків первинних бактеріальних пневмоній у телят перших місяців життя зумовлені P.multocida (Джупина С.И., Колосов А.А., 1992; Шегидевич Э.А., 1993; Масимов Н.А., 1998).

Історична довідка. Заразливість хвороби була встановлена в 1878-1887 рр., після того, як Болінгер (1878) описав пастерельоз у великої рогатої худоби, а Кітт (1885) виділив збудник. Були виявлені і описані збудники пастерельозу курей (Земмер Е., 1878; Пастер Л., 1880), кролів (Гафки, 1881), свиней (Лоффлер, 1886), буйволів (Гресте, 1887). В ці роки Л. Пастером були проведені перші досліди з ослаблення культур бактерій і здійснено імунізацію птахів. На честь його заслуг у вивченні цього захворювання збудник даної хвороби назвали пастерелою, а захворювання - пастерельозом.