Лижний спорт

Тепер кілька нюансів:

Якщо під шар мазі покласти ґрунт, то мазь буде триматися довше. Коли лижі підібрані не зовсім правильно, і вони для вас занадто “м'які”, мазь буде стиратися швидше, ніж могла б. Чим отут допомогти? Кардинальне рішення проблеми - поміняти лижі. Але можна рятувати положення й ґрунтом.

Чим менше діапазон температури мазі, тим вона универсальнее щодо вологості й структури снігу. На деяких мазях зазначено два прийнятних періоди температур. Це означає, що перший діапазон розрахований для нового снігу, що свежевыпали. Другий - для старого.

Загальне правило таке: “чим старіше сніг, тим тепліше потрібно вибирати мазь”. “Тепліше” у розумних межах, інакше мазь просто змерзне й буде котити замість того, щоб тримати.

Для поліпшення тримання можна подовжити зону змащення колодки вперед до носка лижні.

Можна нескінченно довго говорити про лижні мазі й про підготовку лиж до пробігу. Але чи треба це? Чого тільки не буває в арсеналі лижників: фтор- гелі, пасти, емульсії, фібертекси, фіберлені, прискорювачі, зрештою, хіба це потрібно? Напевно, не обов'язково. Імовірно, це необхідно професіоналам, які бояться програти на пятикілометровій дистанції частки секунд тільки через те, що неправильно підібраний парафін. Взагалі - то, навіть якщо спуститися на звичайний аматорський рівень, у мазь можна потрапити, а можна не потрапити. Не попадати у всіх відносинах дуже неприємно. І коли це відбулося, потрібно не вередувати, а перемазати мазь прямо на лижні. Це займе декілька хвилин, а вдячні собі будете весь час, що залишився кататись.

ЛИЖНІ ЦІПКИ

Лижні ціпки відрізняються по вазі, твердості й міцності. Краще сполучення - це легкий, твердий і міцний ціпок, але лижні ціпки з таким сполученням якостей дуже дороги. Між найдорожчими ціпками й найдешевшою ціною може відрізнятися більш ніж в 10 разів!

Дуже важливо:

не здобувати ціпка “на виріст”

здобувати ціпка правильної довжини

не купуйте ціпка з мініатюрними опорами-”лапками”

Не здобувайте вашій дитині дорогі ціпки “на виріст”. Краще придбайте ціпки поскромней, знаючи, що на наступний сезон ви зможете собі дозволити покупку нової пари правильної довжини, а старі ціпки “прибудувати” у своєму ж лижному клубі - спортшколе. Взагалі, уникайте купувати дитині який-небудь інвентар “на виріст”. Це передумова того, що в підростаючого спортсмена все буде виходити, і заняття будуть приносити радість.

Придбати ціпки правильної довжини особливо важливо для класики! Універсальне правило для класики - ріст спортсмена мінус 30 див, для ковзана - ріст спортсмена мінус 20 див. Занадто довгі ціпки для класики змушують спортсмена в момент постановки ціпка тягтися нагору-уперед, спортсменові стає сутужніше зробити грамотний подсед, і поштовх легко зривається.

Ріст, див Ковзан, див Класика, див

150 130 120

152 132 122

155 135 125

157 137 127

160 140 130

162 142 132

165 145 135

167 147 137

170 150 140

172 152 142

175 155 145

178 157 147

180 160 150

182 162 152

185 165 155

187 167 157

190 170 160

192 172 162

195 175 165

МЕТОДИ ПІДГОТОВКИ В ЛИЖНОМУ СПОРТІ

У процесі системи багаторічної підготовки в лижному спорті застосовуються різноманітні методи навчання, виховання й тренування. При навчанні й удосконалюванні техніки способів пересування на лижах застосовуються наочні, словесні й практичні методи (метод вправи) у різноманітних їхніх варіантах і сполученнях. При вихованні моральних і вольових якостей використовується широке коло методів - переконання, роз'яснення, заохочення, покарання, приклади (наочні методи) і ін. У процесі тренування у вибраному виді лижного спорту при розвитку фізичних якостей і підвищенні рівня функціональної підготовленості широко використовуються різні методи, основою яких є сполучення навантаження й відпочинку. Різноманітні варіанти сполучення навантаження й відпочинку багато в чому визначають характер впливу даного методу на організм лижників. Обов'язковою складовою частиною будь-якого методу тренування є інтервали відпочинку. Тривалість і характер відпочинку багато в чому визначають спрямованість навантаження й бажаний терміновий тренувальний ефект кожного заняття. При тривалому й безперервному рівномірному бігу або пересуванні на лижах з помірною інтенсивністю спрямованість впливу навантаження на організм лижника ні в кого не викликає сумніву. Ясно, що в цьому випадку мова йде з розвитку витривалості. Але при наявності інтервалів відпочинку між окремими відрізками дистанції, прохідних з різною інтенсивністю, часом дуже важко буває оцінити терміновий тренувальної ефект. Тому необхідно враховувати все компоненти, що визначають характер впливу того або іншого методу на організм лижника.

У циклічних видах спорту (до них ставляться й лижні перегони) виділяють п'ять таких компонентів:

Тривалість виконання вправи (довжина подоланих відрізків). Поняття “тривалість” у даної випадку не слід змішувати з “обсягом” навантаження. Обсяг - це кількісна характеристика виконуваної лижником тренувального навантаження. Обсяг можна оцінити загальним часом роботи, сумою пройдених кілометрів (у бігу, на лыжероллерах, на лижах), сумарною кількістю повторень: вправ за одне або кілька занять, за етап, період або річний цикл. Можна визначити не тільки зовнішній обсяг навантаження, але й реакцію організму на це (внутрішню сторону навантаження). Наприклад, частково можна оцінити обсяг впливу навантаження на організм по сумі ударів пульсу за ті ж відрізки часу (заняття, етап і т.д.). Цей показник усвідомлює, насамперед, відповідну реакцію організму на виконану роботу і його можна використовувати при подальшому плануванні тренувального навантаження. Однак такий метод широкого поширення не одержав, через те, що пальпаторный підрахунок суми пульсу дуже незручний, а приладів, що підсумують частоту пульсу, ще недостатньо. Тому підрахунок частоти серцевих скорочень частіше застосовується в практиці роботи для оцінки інтенсивності виконуваного навантаження, а не обсягу.

Тривалість вправ у лижних перегонах найчастіше визначається довжиною прохідного відрізка дистанції, а іноді й часом, витраченим на його пробегание (на виконання вправ). Довжина подоланого на лижах відрізка багато в чому визначає вплив навантаження на організм і ефективність впливу на розвиток тої або іншої фізичної якості. У практиці роботи з лижних перегонів звичайно виділяють: короткі відрізки (застосовувані для розвитку швидкості); середні (використовуються частіше для розвитку спеціальної витривалості) і довгі відрізки (тривале виконання вправ для розвитку витривалості). Однак ці поняття (короткі - середні - довгі) у лижних перегонах досить відносні, тому що зміна умов ковзання й рельєфу місцевості часом різко міняє характер впливу на організм. У зв'язку із цим тривалість вправ при помітній зміні умов ковзанні краще враховувати за часом роботи, а при гарному ковзанні (”стандартних” умовах) часто орієнтиру- ются на довжину відрізків. Крім цього, довжина відрізків залежить від віку й підготовленості що займаються. Вибір довжини відрізків залежить від поставлених завдань і планованої інтенсивності пересування.

Інтенсивність виконання вправ багато в чому визначає спрямованість навантаження й зрушення, що відбуваються в організмі лижника, характер енергетичного забезпечення роботи. Інтенсивність - це кількість роботи, виконаної в одиницю часу. Однак наведене визначення дає тільки загальне подання про інтенсивність. У циклічних видах спорту за критерій інтенсивності найчастіше приймають швидкість (у м/с) перегони спортсмена, частково цей показник може бути використаний і в лижних перегонах. Разом з тим на швидкість пересування на лижах крім м'язових зусиль і рівня володіння технікою досить значно впливають зовнішні умови - рельєф місцевості й стан снігу й лижні, умови ковзання й зчеплення лиж і ін. У зв'язку із цим у лижних перегонах (у підготовчому періоді й на снігу) доцільно використовувати інші показники, що визначають інтенсивність виконання вправ. Найбільш об'єктивним показником інтенсивності роботи в лижних перегонах може бути частота серцевих скорочень. У практиці роботи, крім цього, як додатковий показник, що характеризує інтенсивність пересування, використовують частоту (напруженість) подиху. Безпосередньо при пересуванні на лижах умовно можна виділити наступні рівні інтенсивності, які в першу чергу визначаються по частоті серцевих скорочень, а також по ступені напруги подиху (цей показник менш об'єктивний):

а) слабка частота пульсу до 120 уд./мін, подих злегка порушений. Пересування з такою інтенсивністю прийнято називати режимом, що відновлює;

б) середня частота пульсу 120-150 уд./хв, подих помітно порушений. Пересування з такою інтенсивністю іноді називають підтримуючим режимом. Лижник може збільшити інтенсивність протягом усього часу виконуваного навантаження;

в) сильна частота пульсу 160-175 уд./хв, подих сильно порушений, це так званий розвиваючий режим. Лижник може збільшити інтенсивність тільки протягом короткого часу;

г) околопредельная частота пульсу 175-180 уд./хв, подих напружений майже до межі, таке пересування прийняте називати высокоинтенсивным режимом. Лижник у стані збільшити інтенсивність тільки протягом дуже короткого відрізка;

д) гранична частота пульсу близько 200 уд./мін, і більше, подих гранично порушений, режим граничний. Лижник у стані пересуватися з такою інтенсивністю (не знижуючи її) тільки протягом короткого часу.

Рівні інтенсивності відбивають процеси, що проходять в організмі. Так, у зоні пульсу 120-150 уд./хв робота протікає при аеробному забезпеченні роботи, при пульсі 160-175 уд./хв (розвиваючий режим) змішане забезпечення роботи, а при 175-185 уд./хв. змішане забезпечення роботи зі здебільшого включення анаеробних процесів. Все це необхідно враховувати, плануючи інтенсивність пересування на лижах.

Разом з тим у підготовці лижників по будь-якому виді (гонщиків, стрибунів слаломістів) інтенсивність може бути оцінена щільністю занять, потужністю вправ і т.д. У процесі занять збільшення або зменшення інтенсивності може бути виконано двома способами: перший - шляхом зміни швидкості пересування й зусиль; другий - за рахунок зміни щільності заняття (зміна інтервалів відпочинку в ту або іншу сторону, зміну кількості вправ, що включаються в заняття). Цими способами з деякою умовністю можна оцінити інтенсивність виконання не тільки окремої вправи, але і якоюсь мірою всього тренувального заняття. Таким чином, між тривалістю й інтенсивністю існує тісний взаємозв'язок, що не можна не враховувати при плануванні компонентів навантаження. Це особливо важливо в підготовці юних лижників-гонщиків, тому що значне збільшення обох компонентів відразу або одного з них може привести до перевтоми й навіть до більше значних перевантажень, що небезпечно в період розвитку організму підлітків, юнаків і дівчин.

Тривалість інтервалів відпочинку між пробегаемыми відрізками (навантаженнями, вправами) має дуже велике значення й багато в чому визначає величину й характер зрушень, що відбуваються в організмі лижників під впливом тренувальних навантажень. Від цього компонента залежить (що дуже важливо) і спрямованість навантаження. Змінюючи інтервал відпочинку, можна значною мірою варіювати спрямованість навантаження й домагатися бажаних (запланованих) зрушень в організмі лижників (при тих самих показниках тривалості роботи і її інтенсивності). Відхилення інтервалу відпочинку від запланованого може привести до того, що терміновий тренувальний ефект (бажаний) не досягається, а спрямованість навантаження виявляється зовсім іншою.

При визначенні інтервалів відпочинку між окремими повтореннями необхідно враховувати довжину відрізків і інтенсивність їхнього проходження, а також вік і підготовленість лижників. Необхідно враховувати й те, що відновлення різних показників (пульсу, подиху, кров'яного тиску й ін.) після навантаження відбувається неодночасно й швидкість відновлення також міняється (спочатку, відразу після навантаження відновлення йде швидше, а потім уповільнюється). У певній мері при встановленні тривалості відпочинку тренери орієнтуються (крім інших показників) і на самопочуття лижників, їхня готовність до кожного наступного пробеганию відрізків дистанції. В основному повторне виконання вправ планується при більшому або меншому частковому відновленні після попередньої роботи, але це багато в чому залежить від завдань, окремо взятого тренувального заняття.

Характер відпочинку (пасивний або активний) між окремими повтореннями впливає на спрямованість впливу навантаження на організм лижника й величину зрушень. При цьому необхідно враховувати величину пробегаемых відрізків і інтенсивність пересування. У літню пору відповідно до завдань тренування можна планувати й пасивний відпочинок (хоча, строго говорячи, чисто пасивного відпочинку при тренуванні в будь-який час року практично не буває). Узимку ж, при низьких температурах, а часом і вітрі, пасивний відпочинок без теплого приміщення неприпустимий. Тому інтервал відпочинку в зимовий час завжди заповнюється різним по інтенсивності пересуванням на лижах по трасі або по окремих колах. Інтенсивність ця може змінюватися від самої слабкої до помірної.

Кількість повторень відрізків або вправ багато в чому впливає на зрушення, що відбуваються в організмі при тренуванні, і на його відповідні реакції. Разом з тим від кількості повторень залежить і сумарний ефект у цілому від тренувального заняття. У процесі тренування на відрізках при середній інтенсивності більша кількість повторень дозволяє підтримувати високий рівень відповідних реакцій (серцево-судинної й дихальної систем). Однак при багаторазовому повторенні подальше підвищення інтенсивності може швидко привести до значної кисневої недостатності й відмови від роботи з такою інтенсивністю.

Всі перераховані компоненти навантаження тісно зв'язані між собою й часом зміна хоча б одного з них приводить до значної зміни спрямованості навантаження і її величин. Тренер, плануючи навантаження, може варіювати практично всі п'ять компонентів, що значно розширює можливості впливу на рівень розвитку окремих фізичних якостей і на спортивну працездатність лижників-гонщиків.

На основі зміни всіх п'яти компонентів навантаження в лижному спорті можна визначити наступні основні методи тренування, застосовувані в процесі багаторічної підготовки для розвитку фізичних якостей, виховання морально-вольових якостей і психологічної підготовки:

Рівномірний метод характеризується тривалим і безперервним виконанням тренувального навантаження в циклічних вправах (у бігу, у пересуванні на лыжероллерах, лижах і т.п.) без зміни заданої інтенсивності від початку до закінчення роботи. З огляду на особливості пересування на лижах по пересіченій місцевості, коли при подоланні підйомів інтенсивність роботи, як правило, збільшується, а при спусках падає практично до нуля, термін “рівномірний” досить відносний. У зазначених умовах підтримати задану інтенсивність буває не тільки важко, але часом і просто неможливо. У цьому випадку поняття “рівномірний” трохи умовно - воно характеризує тільки загальну спрямованість роботи. Лижники при такому завданні намагаються пересуватися по можливості з однаковою інтенсивністю. При рівномірному методі лижники можуть пересуватися з різної (заздалегідь запланованої), але постійною інтенсивністю - слабкої, середньої, а часом і сильної (головне -зберегти неї протягом усього пересування). Це дає можливість використовувати рівномірний метод для рішення різних завдань, але найчастіше він застосовується для розвитку загальної витривалості. Разом з тим його використовують при пересуванні по слабопересеченной місцевості й рівнині (де легше зберегти “рівномірність” навантаження). У перехідному й підготовчому періодах його застосовують на початку для поступового підвищення працездатності. Із цією метою можна використовувати різноманітні засоби циклічного характеру: біг, пересування на лыжероллерах, плавання, веслування, їзда на велосипеді й т.д. На снігу рівномірний метод широко застосовується при вивченні й початковому вдосконалюванні техніки способів пересування на лижах, при відновленні рухових навичок, частково втрачених у безсніжну пору року, а також для поступового “втягування” у роботу в специфічних умовах на першому снігу (тобто для підвищення загальної працездатності). У тренуванні новачків рівномірний метод використовується значно частіше, ніж у підготовці кваліфікованих лижників. Але часом навіть найсильніші лижники використовують рівномірної метод як засіб активного відпочинку між інтенсивними й об'ємними навантаженнями в окремі тренувальні дні, а також після напружених змагань. Рівномірної метод можна використовувати й для розвитку спеціальної витривалості, у цьому випадку підвищується інтенсивність, але скорочується тривалість роботи.

Змінний метод полягає в поступовій зміні інтенсивності при проходженні заданої дистанції на лижах протягом якого-небудь часу. Відмітною рисою цього методу є плавна зміна інтенсивності - від середньої й часом до околопредельной, а також відсутність твердих обмежень часу зміни інтенсивності. Плануючи застосування змінного методу, тренер дає лижникові завдання, указуючи лише загальний кілометраж (час) тренування, а також кількість прискорень і їхню довжину для проходження з підвищеної (заданої) інтенсивністю. Початок кожного прискорення, а також їхній розподіл по ходу дистанції лижник визначає із власного самопочуття, а також рельєфу місцевості (як правило, прискорення виконуються в підйоми). З ростом тренованості інтенсивність прискорень і всього навантаження в цілому поступово збільшується, але практично не буває граничної. Разом з тим, виходячи із завдань підготовки, тренер може дати точне завдання по кількості відрізків, їхньої інтенсивності й розподіли по ходу дистанції. Ураховується й певний рельєф тренувального кола дистанції. Наприклад, на стандартному 3-кілометровому тренувальному колі планується проходження всіх підйомів (будь-якої довжини й крутості, які включені в дане коло) із сильною інтенсивністю. Спуски є в цьому випадку інтервалами відпочинку, а ділянки рівнини проходять із середньою інтенсивністю. При оцінці навантаження враховується загальний кілометраж, пройдений за заняття, кількість прискорень у підйоми й кілометраж (сума), пройдений у прискореннях. Змінний метод дозволяє винятково широко варіювати величину й характер навантаження залежно від віку, завдань підготовки, рівня тренованості лижників-гонщиків і др.

Залежно від інтенсивності й інших компонентів змінний метод може бути спрямований на розвиток спеціальної або загальної витривалості. У певній мері при відповідних змінах у компонентах він може сприяти й розвитку швидкості, але це не головне його призначення (швидкість краще розвивається повторним методом). Змінний метод через його значну універсальність досить широко застосовується лижниками-гонщиками будь-якої кваліфікації й віку ( новачками-юнаками й дорослими спортсменами вищих розрядів).

Повторний метод полягає в багаторазовому проходженні заданих відрізків із установленою інтенсивністю. Всі ці параметри заздалегідь плануються тренером. Однак інтервал відпочинку між повтореннями жорстко не регламентується, іноді його тривалість визначається самопочуттям спортсмена. У кожному разі він повинен бути достатній для відновлення для того, щоб лижник міг повторити кожний наступний відрізок із заданою інтенсивністю. Інтенсивність проходження планується з поставлених завдань. Повторний метод (на коротких відрізках) застосовується в основному для розвитку швидкості (швидкості). У цьому випадку інтенсивність проходження буває граничної.

Однак повторний метод можна спланувати так, щоб він сприяв розвитку спеціальної витривалості, - у цьому випадку довжина відрізків збільшується, а інтенсивність знижується до сильної. Цей метод для розвитку зазначених якостей одержав широке поширення практично на будь-якому етапі тренування в річному циклі й у багаторічній підготовці. Кількість повторень в одному занятті залежать від поставлених завдань, а також від віку й підготовленості лижників і т.п., а довжина відрізків і інтервали відпочинку залишаються, як правило, постійними. При підготовці до певних дистанцій (при розвитку спеціальної витривалості) загальна сума відрізків, прохідних в одне заняття, може становити дві третини для гонок на 10 і 15 км і біля половини дистанції на 3 км.

При розвитку швидкості повторення відрізків звичайно триває доти, поки спортсмен у стані підтримувати максимальну швидкість. У тому випадку, якщо швидкість швидко знижується (після декількох повторень), що звичайно буває в новачків і лижників нижчих розрядів, з метою досягнення необхідного (досить великого) обсягу тренувального навантаження доцільно використовувати серійне повторення відрізків. У цьому варіанті після декількох повторень інтервал відпочинку помітно подовжується. Потім знову виконується серія проходжень із установленим (звичайним) інтервалом відпочинку. У такий спосіб можна виконати кілька серій. У зимових умовах відпочинок між повтореннями проводиться у вигляді повільного пересування, краще в місці, закритому від вітру. Це дозволяє, з одного боку, надати спортсменові відпочинок, а з іншого боку, повільне пересування підтримує збудливість центральної нервової системи. Лижник у цьому випадку може почати нове пробегание відрізка відразу з повною швидкістю. При розвитку спеціальної витривалості відпочинок звичайно скорочується, і часом лижники повторюють кожний наступний відрізок на тлі деякого недовідновлення, що, природно, не тільки підвищує навантаження, але й дає більший ефект для розвитку цієї якості. Перш ніж приступитися до розвитку спеціальної витривалості повторним методом, доцільно провести кілька тренувань на розвиток якості змінним методом. Однак все це повинне базуватися на попередньому розвитку загальної витривалості рівномірним і змінним методами.

Интервальный метод характеризується багаторазовим проходженням відрізків дистанції зі строго встановленими інтервалами відпочинку. При тренуванні интервальным методом лижник пересувається безупинно по лижні (колу), чергуючи ділянки зі зниженою й підвищеною інтенсивністю. Інтенсивність (підвищена) контролюється по частоті серцевих скорочень. У кожному занятті вона буває постійна, але від тренування до тренування вона може змінюватися від сильної до околопредельной. Довжина відрізків, прохідних з підвищеною інтенсивністю, залежить від завдань, поставлених на дане заняття, віку й підготовленості лижників. Однак найчастіше застосовуються вкорочені (або середньої довжини) відрізки. Точна регламентація тривалості відпочинку (зниження інтенсивності) у різних тренуваннях дозволяє тренерові змінювати спрямованість навантаження й величину впливу. Интервальный метод застосовується для розвитку спеціальної витривалості. Він найчастіше використовується в тренуванні кваліфікованих лижників і тільки після того, як буде досягнутий певний рівень розвитку загальної й спеціальної витривалості за рахунок застосування інших методів -змінного й повторного. Строго обмежені інтервали відпочинку (не більше встановленого часу) створюють певну психічну напруженість. Часом кожний наступний відрізок, прохідний з підвищеною інтенсивністю, доводиться починати на тлі деякого недовідновлення. Ця “твердість” интервального методу трохи обмежує його застосування в тренуванні юнаків. Тренування цим методом варто проводити під строгим контролем інтенсивності шляхом підрахунку пульсу відразу після відрізків, прохідних з підвищеною інтенсивністю наприкінці інтервалів відпочинку. Відразу після закінчення інтенсивної роботи частота пульсу повинна бути в межах 160-170 уд./хв, а наприкінці відпочинку - 120-140 уд./хв. Для збільшення загального обсягу навантаження в тренувальному занятті можна використовувати интервальный метод у серійному варіанті. У цьому випадку частота пульсу наприкінці відпочинку між серіями може становити 100-120 уд./хв. Як приклади интервальной тренування можна привести: 1) чергування підвищеного навантаження (1, 5-2 мін) зі зниженням інтенсивності ( 1-2 мін); 2) підвищена інтенсивність ( 4-5 мін), зниження інтенсивності (відносний відпочинок) ( 2-2,5 хв). У наведених варіантах зазначене чергування повторюється багаторазово при збереженні постійного інтервалу відпочинку. Кількість повторень залежить від завдань тренування, віку, підготовленості й кваліфікації лижників, періоду й етапу підготовки.

Можуть бути й інші варіанти проведення тренувань интервальным методом. Якщо в силу недостатньої тренованості лижники не в змозі підтримувати заданий режим, то після декількох повторень можна подовжити інтервал відпочинку приблизно в 2-2,5 рази, а потім знову перейти до запланованого режиму (сполученню тимчасових відрізків навантаження й відпочинку). Це так званий серійний варіант интервального методу. Для точного проведення запланованої роботи необхідно спеціально підбирати тренувальні кола з необхідною довжиною підйомів і спусків. Звичайно інтенсивне пересування планується при подоланні підйомів.

Соревновательный метод - це проведення занять або контрольного змагання в умовах, максимально наближених до обстановки найважливіших змагань сезону. Він характеризується соревновательной інтенсивністю й жадає від лижника повної мобілізації всіх своїх можливостей. На певних етапах підготовки цей метод може відігравати роль основної форми занять (підготовки), наприклад у період входження в спортивну форму незадовго до основних стартів сезону або в періоди між відповідальними стартами сезону, коли їх розділяє значний проміжок часу. У таких випадках соревновательный метод використовується для підтримки на високому рівні спортивної форми (підготовленості). Змагання при досягненні певного рівня тренованості відіграють важливу роль у розвитку спеціальної підготовленості лижників, подальшого вдосконалювання техніки й тактики, у вихованні спеціальних вольових якостей, а головне, у досягненні найвищої спортивної форми. Змагання мають велике значення для подальшого вдосконалювання тактики лижника-гонщика, придбання досвіду в боротьбі з різними супротивниками й у різноманітних умовах. Однак у підготовці юних лижників соревновательный метод застосовується в обмеженій кількості. Тут дуже важливо приділити більшу частину часу технічній і фізичній підготовці.

Контрольний метод застосовується для перевірки підготовленості лижника-гонщика на різних етапах і в періодах річного циклу. Із цією метою проводяться заздалегідь заплановані випробування по одному або цілому комплексі вправ. Контроль за ростом підготовленості й рівнем розвитку окремих фізичних якостей проводиться регулярно, протягом усього року, але найчастіше наприкінці місячних циклів підготовки або наприкінці етапів періодів. У літній і осінній час такі випробування проводяться за допомогою комплексу вправ для визначення зрушень у рівні загальної фізичної й спеціальної підготовки. У комплекс контрольних вправ включаються різні випробування, але головна вимога до них повинне полягати в тім, щоб вони відбивали рівень розвитку всіх найважливіших груп м'язів і інших фізичних якостей. Разом з тим випробування повинні відбивати й рівень спеціальної підготовленості.

У безсніжну пору року для оцінки рівня тренованості юних лижників-гонщиків можна використовувати наступний комплекс вправ: 1) біг 100 м; 2) біг 800-1500 м (залежно від віку); 3) підтягування на поперечині; 4) віджимання в упорі лежачи; 5) піднімання тулуба в положень лежачи (ноги закріплені); 6) стрибок у довжину з місця; 7) присідання на одній нозі (”пістолет”); 8) імітація попеременного ходу 50 м у підйом крутістю 5-6° (оцінюються швидкість і техніка подолання відрізка); 9) крос по пересіченій місцевості 2-3 км; 10) змагання на лыжероллерах на дистанцію 3-5 км.

На окремих етапах необов'язково проводити весь комплекс випробувань, часом доцільно провести контрольні змагання зі скороченого комплексу. Бажано контроль здійснювати на стандартні (постійних) відрізках і при аналогічних зовнішніх умовах. У зимовий час контрольні заняття приводяться в умовах, максимально наближених до основних змагань сезону. Якщо є можливість, то останнє контрольне тренування необхідно провести на трасі майбутніх змагань. Залежно від завдань контрольні тренування можуть бути проведені на дистанціях більших або менших щодо основний соревновательной. У місцях постійних тренувань необхідно прокласти 1-3 контрольних (стандартних) кола й постійно використовувати їх для поточного контролю за ростом підготовленості лижників. Ці поточні контрольні випробування повинні входити складовою частиною в основне тренувальне навантаження даного дня. Кола можуть бути різної довжини, але прокладаються вони по пересіченій місцевості. Звичайно їхня довжина не перевищує 1000-1500 м. Якщо постійно враховувати умови ковзання й зчеплення лиж, наприклад по довжині викочування на постійній ділянці й куті зриву, те можна з досить високою точністю порівнювати результати лижників навіть у різні роки й тим самим простежити динаміку розвитку тренованості. Часом замість однократного проходження контрольного кола доцільно провести на колах стандартне повторне тренування з точно встановленими інтервалами відпочинку або з урахуванням часу відпочинку й швидкості проходження кіл.

Крім перерахованих методів у тренуванні лижників може бути застосований і круговий метод підготовки. Основне його призначення - розвиток фізичних якостей і підвищення рівня загальної фізичної підготовленості й загальної працездатності. У певній побудові він може сприяти розвитку й спеціальним якостям. Застосовується в підготовці юнаків і лижників нижчих розрядів. У тренуванні кваліфікованих лижників-гонщиків він поширення не одержало.

Разом з тим у практиці роботи з лижниками-гонщиками використовуються й різноманітні варіанти й сполучення зазначених основних методів: перемінно-повторний, повторно-висхідний, повторноубывающий і інші - все це різновиду змінного методу; темпової - варіант рівномірного методу з високою інтенсивністю й т.п. Слід зазначити, що характер застосування цих варіантів не дозволяє їх виділити в окремі методи, тому що вони не мають істотних відмітних ознак, крім того, недоцільно ускладнювати термінологію. Метод “до відмови”, що зустрічається в практиці, скоріше характеризує обсяг навантаження в рівномірному методі, а не є самостійним методом тренування. У практиці закордонного спорту, навпаки, часом немає чіткого розподілу на окремі методи. Змінний, интервальный і іноді повторний методи поєднуються під однією назвою - интервальный (тобто скрізь є якийсь інтервал). Таке об'єднання також недоцільно, тому що не дозволяє точно визначити спрямованість навантаження з обліком всіх п'яти зазначених компонентів.

У лижному спорті (у практиці й теорії) часом зустрічається різне трактування методів або з роками міняється їхній зміст. У минулому интервальный метод частіше використовувався для розвитку соревновательной витривалості - для виховання “почуття темпу”, швидкості на певній дистанції. Часом планувалося проходження відрізків траси із соревновательной швидкістю й з поступовим скороченням інтервалів відпочинку й подовженням відрізків. Це робилося для того, щоб підготувати лижника до проходження всієї траси на певних змаганнях з високої (по суті - заданої) швидкістю. Але такий прийом сковував тактичні можливості спортсмена, не виховуючи високих швидкісних якостей. У цей час интервальный метод має інший зміст і сприяє розвитку спеціальної витривалості, у зв'язку із чим він ширше став застосовуватися в підготовці спортсменів різної кваліфікації.

При плануванні підготовки лижників варто пам'ятати, що жоден з методів не може вважатися універсальним, жоден з них не забезпечить всебічної й спеціальної підготовки лижників і не приведе до досягнення високих результатів. У зв'язку із цим необхідно відзначити: звуження кола застосовуваних методів приводить до одноманітної роботи, що значно знижує емоційність занять, підвищує психічну напруженість і негативно позначається на працездатності лижників у цілому.

Всі методи залежно від поставлених завдань, періодів і етапів підготовки, віку й індивідуальних особливостей, кваліфікації й тренованості лижників застосовуються в комплексі й з їхніми різновидами, що й забезпечує при всіх інших компонентах тренування високі спортивні результати.

Нанесення основного парафіну (Частина 4)

Під відповідну погоду шляхом тестування відбираємо найбільш підходящий парафін. Для цієї мети ми використовуємо кілька чотиригранних пластикових брусків, у яких кожна грань являє собою немов би маленькою лижею (кожна грань має свій номер, так що після тестування ми без праці одержуємо інформацію про те, який парафін або порошок сковзає щонайкраще саме сьогодні). Після тестування на ковзну поверхню лижі наплавляють за допомогою праски обраний нами парафін. Дають охолонути й циклят за допомогою пластмасового цикля. Далі нейлоновою щіткою видаляють залишки парафіну. Потім потрібно зробити шліфування до блиску за допомогою або шліфувальною тканиною, або за допомогою більше м'якої щітки.

При нанесенні парафіну необхідно знати наступне: якщо використовується парафін на морозну погоду (більше тугоплавкий парафін), те необхідно більшу його частину зняти пластмасовою циклею до його затвердіння, оскільки, якщо дати тугоплавкому парафіну повністю охолонути, він стане твердим і при циклюванні буде сколюватися з лижі шматками, залишаючи більші простори лижі без парафіну. Після остаточного остигання лижі парафін, що залишився, видаляють твердою пластмасовою циклею й потім твердою нейлоновою щіткою. М'які парафины обробляються аналогічним образом. Єдина відмінність полягає в тім, що м'якому парафіну варто дати повністю охолонути, а потім видалити за допомогою пластмасової циклі й нейлонової щітки середнього ступеня твердості. В іншому процедура нанесення й зняття парафіну ідентична тої, котра застосовується при ґрунтовці лиж.

Нанесення останнього шару: звичайного (сипучого) порошку або спресованого (прискорювача).

Порошок посипають тонким шаром на ковзну поверхню, а потім за допомогою праски розплавляють (про правильне розплавлювання порошку свідчать своєрідні “танцюючі” іскорки або зірочки, що з'являються протягом однієї-двох секунд після проходження праски). При цьому розплавляти порошок або прискорювач бажано одним рухом, коли праска повільно рухається уздовж лижі.

Багато лижників використовують для расплавливания порошку звичайні побутові праски (дуже популярна, наприклад, утюжок “Маля”). Однак побутові праски мають гостру крайку і якщо така праска рухати уздовж лижі, він починає згрібати й скидати порошок з ковзної поверхні (фірмові праски мають, як правило, що підминає крайку). Намагаючись уникнути цього ефекту, лижники роблять дуже серйозну помилку - разовими рухами притискаючи праску на кілька секунд до одного місця зверху, приплавляють порошок до лижі. При цьому забувають, що побутові праски мають різну температуру в середині й на краях підошви. Підсумок, як правило, жалюгідний - з'являються ті самі підпалені бугри, про які ми говорили вище. Їх, щоправда, коли ви плавите порошок, не видно. Але як тільки ви почнете потім циклить лижі, ви їх відразу ж виявите.

РАДА: “розоритеся” і купите фірмову праску. Другий варіант рішення цієї проблеми полягає в тім, щоб взяти надфіль і сточити край підошви вашої праски таким чином, щоб одна із граней стала що підминає. У цьому випадку ви зможете приплавляти порошок одним плавним проходом уздовж лижі, не скидаючи його з ковзної поверхні й не перепалюючи неї. Буде ще краще, якщо з тої сторони, де у вас після обробки надфілем на прасці з'явиться крайка, що підминає, ви наріжете трохи невеликих ( 3-4 мм по довжині), що сходять на немає борозенок. Тоді при “наезжании” праски на порошок йому буде куди дітися - він піде в ці борозенки й вуж точно потім вплавиться в пластик, а не виявиться скинутим з лижі.

Після остигання ковзну поверхню лижі очищають від надлишок порошку за допомогою натуральної щітки (з кінського волоса) і шліфують полірувальним папером. Всі! Ваші лижі готові до гонки.

РАДА: при очищенні ковзної поверхні від залишків порошку не слід сильно натискати на лижу - робіть м'які рухи з незначним тиском на щітку.

Прискорювачі - це ті ж порошки, тільки в спресованому виді. Вони зручніше в користуванні - ними можна натерти лижі й на швидку руку, коли немає під рукою стола й верстата. При цьому зовсім не обов'язково тримати лижі строго горизонтально, не треба боятися вітру (який порошок може запросто здути у вас із лиж, якщо ви працюєте на відкритій місцевості й т.д.), не треба побоюватися того, що хтось випадково зачепить лижу, і порошок з лижі стряхнеться.

Спресований (твердий) порошок наноситься останнім, дуже тонким шаром на ковзну поверхню. Спосіб обробки може бути як гарячим, так і холодним. Гарячий спосіб припускає використання праски, але між підошвою праски й поверхнею лижі бажано мати прошарок з нетканого матеріалу, тобто робити прогрів через цей нетканий матеріал (наприклад, використовуючи полірувальний папір). Навіщо при прогріві прискорювача використовується нетканий матеріал? Ми з вами вже знаємо, що всі прискорювачі (як тверді, так і сипучі) містять фтористі з'єднання, і прошарок між праскою й самим прискорювачем попереджає зникнення фтору. Правда, сипучий порошок неможливо розплавити через папір, тому можна порекомендувати наступний спосіб: швидким проходом приплавляємо порошок до лижі, а потім уже прогріваємо його через нетканий матеріал.

У принципі, бажано після кожного застосування порошку злегка подциклить лижі металевою циклею з наступною обов'язковою ґрунтовкою. Чому? Тому що застосування порошку, а точніше - високотемпературна обробка поверхні лиж при нанесенні порошку викликає появу твердої пластикової плівки (це різний ступінь перевитрати пластику). Однак помнете, що дуже часте циклювання лиж приведе до швидкого зняття всього ковзного пластику зі зміною структури й твердості лиж. Одним словом, гарний догляд за лижами має на увазі досить часте застосування металевої циклі. Однак така практика, безумовно, скорочує строк життя даної пари лиж - майте це у виді.

Порошки й прискорювачі можна розтерти й у холодному виді, не використовуючи праску. Для цього порошок посипають на ковзну поверхню лижі (а прискорювачем, відповідно, лижу натирають) і розтирають рукою, натуральною пробкою або спеціальною полірувальною пробкою. Потім обробляють натуральною щіткою й шліфують полірувальним папером. Однак нанесений у такий спосіб порошок утримується на лижі гірше, ніж порошок, закріплений на лижах за допомогою гарячої праски, і даний спосіб готування лиж рекомендується лише при участі в змаганнях на короткі (5 -10 -15 км) дистанції.

Готовимо колодку для класичних лиж

Після нанесення на кінці лиж порошку варто обов'язково видалити той пил від порошку, що неминуче попадає на колодку при підготовці кінців лиж. Для цього металевою циклею очищаємо колодку від залишків порошків і парафинов, інакше мазь із колодки буде сходити дуже швидко. Потім піднімаємо водостійкою шкуркою ворс під колодкою, якщо в цьому є необхідність (наприклад, готовимо лижі на твердий кристалічний сніг, фірн, лід). Потім кладемо ґрунтувальну мазь і тільки після цього - мазь на тримання.

Помнете, що при використанні рідких мазей колодка повинна бути коротше, оскільки коефіцієнт зчеплення зі снігом у рідких мазей набагато вище в порівнянні із твердими. У середньому при застосуванні рідкої мазі колодка стає коротше на 20 див. Багато лижників при переході на рідкі мазі не тільки колодку роблять коротше, але часто взагалі переходять на більше тверді лижі . Крім того, на довжину колодки при переході на рідкі мазі великий вплив робить довжина дистанції - чим вона більше, тим більше спортсмен утомлюється, тим більше впевнене тримання йому необхідно, а значить - і більше довга колодка. У цьому випадку колодка коротшає в порівнянні із твердими мазями не на 20 див, а на 15 або всього 10 див.

Нанесення останнього шару (Частина 5)

Порошок посипають тонким шаром на ковзну поверхню, а потім за допомогою праски розплавляють (про правильне розплавлювання порошку свідчать своєрідні “танцюючі” іскорки або зірочки, що з'являються протягом однієї-двох секунд після проходження праски). При цьому розплавляти порошок або прискорювач бажано одним рухом, коли праска повільно рухається уздовж лижі.

Багато лижників використовують для расплавливания порошку звичайні побутові праски (дуже популярна, наприклад, утюжок “Маля”). Однак побутові праски мають гостру крайку і якщо така праска рухати уздовж лижі, він починає згрібати й скидати порошок з ковзної поверхні (фірмові праски мають, як правило, що підминає крайку). Намагаючись уникнути цього ефекту, лижники роблять дуже серйозну помилку - разовими рухами притискаючи праску на кілька секунд до одного місця зверху, приплавляють порошок до лижі. При цьому забувають, що побутові праски мають різну температуру в середині й на краях підошви. Підсумок, як правило, жалюгідний - з'являються ті самі підпалені бугри, про які ми говорили вище. Їх, щоправда, коли ви плавите порошок, не видно. Але як тільки ви почнете потім циклить лижі, ви їх відразу ж виявите.

РАДА: “розоритеся” і купите фірмову праску. Другий варіант рішення цієї проблеми полягає в тім, щоб взяти надфіль і сточити край підошви вашої праски таким чином, щоб одна із граней стала що підминає. У цьому випадку ви зможете приплавляти порошок одним плавним проходом уздовж лижі, не скидаючи його з ковзної поверхні й не перепалюючи неї. Буде ще краще, якщо з тої сторони, де у вас після обробки надфілем на прасці з'явиться крайка, що підминає, ви наріжете трохи невеликих ( 3-4 мм по довжині), що сходять на немає борозенок. Тоді при “наезжании” праски на порошок йому буде куди дітися - він піде в ці борозенки й вуж точно потім вплавиться в пластик, а не виявиться скинутим з лижі.

Після остигання ковзну поверхню лижі очищають від надлишок порошку за допомогою натуральної щітки (з кінського волоса) і шліфують полірувальним папером. Всі! Ваші лижі готові до гонки.

РАДА: при очищенні ковзної поверхні від залишків порошку не слід сильно натискати на лижу - робіть м'які рухи з незначним тиском на щітку.

Прискорювачі - це ті ж порошки, тільки в спресованому виді. Вони зручніше в користуванні - ними можна натерти лижі й на швидку руку, коли немає під рукою стола й верстата. При цьому зовсім не обов'язково тримати лижі строго горизонтально, не треба боятися вітру (який порошок може запросто здути у вас із лиж, якщо ви працюєте на відкритій місцевості й т.д.), не треба побоюватися того, що хтось випадково зачепить лижу, і порошок з лижі стряхнеться.

Спресований (твердий) порошок наноситься останнім, дуже тонким шаром на ковзну поверхню. Спосіб обробки може бути як гарячим, так і холодним. Гарячий спосіб припускає використання праски, але між підошвою праски й поверхнею лижі бажано мати прошарок з нетканого матеріалу, тобто робити прогрів через цей нетканий матеріал (наприклад, використовуючи полірувальний папір). Навіщо при прогріві прискорювача використовується нетканий матеріал? Ми з вами вже знаємо, що всі прискорювачі (як тверді, так і сипучі) містять фтористі з'єднання, і прошарок між праскою й самим прискорювачем попереджає зникнення фтору. Правда, сипучий порошок неможливо розплавити через папір, тому можна порекомендувати наступний спосіб: швидким проходом приплавляємо порошок до лижі, а потім уже прогріваємо його через нетканий матеріал.

У принципі, бажано після кожного застосування порошку злегка подциклить лижі металевою циклею з наступною обов'язковою ґрунтовкою. Чому? Тому що застосування порошку, а точніше - високотемпературна обробка поверхні лиж при нанесенні порошку викликає появу твердої пластикової плівки (це різний ступінь перевитрати пластику). Однак помнете, що дуже часте циклювання лиж приведе до швидкого зняття всього ковзного пластику зі зміною структури й твердості лиж. Одним словом, гарний догляд за лижами має на увазі досить часте застосування металевої циклі. Однак така практика, безумовно, скорочує строк життя даної пари лиж - майте це у виді.

Порошки й прискорювачі можна розтерти й у холодному виді, не використовуючи праску. Для цього порошок посипають на ковзну поверхню лижі (а прискорювачем, відповідно, лижу натирають) і розтирають рукою, натуральною пробкою або спеціальною полірувальною пробкою. Потім обробляють натуральною щіткою й шліфують полірувальним папером. Однак нанесений у такий спосіб порошок утримується на лижі гірше, ніж порошок, закріплений на лижах за допомогою гарячої праски, і даний спосіб готування лиж рекомендується лише при участі в змаганнях на короткі (5 -10 -15 км) дистанції.

Готовимо колодку для класичних лиж

Після нанесення на кінці лиж порошку варто обов'язково видалити той пил від порошку, що неминуче попадає на колодку при підготовці кінців лиж. Для цього металевою циклею очищаємо колодку від залишків порошків і парафинов, інакше мазь із колодки буде сходити дуже швидко. Потім піднімаємо водостійкою шкуркою ворс під колодкою, якщо в цьому є необхідність (наприклад, готовимо лижі на твердий кристалічний сніг, фірн, лід). Потім кладемо ґрунтувальну мазь і тільки після цього - мазь на тримання.

Помнете, що при використанні рідких мазей колодка повинна бути коротше, оскільки коефіцієнт зчеплення зі снігом у рідких мазей набагато вище в порівнянні із твердими. У середньому при застосуванні рідкої мазі колодка стає коротше на 20 див. Багато лижників при переході на рідкі мазі не тільки колодку роблять коротше, але часто взагалі переходять на більше тверді лижі . Крім того, на довжину колодки при переході на рідкі мазі великий вплив робить довжина дистанції - чим вона більше, тим більше спортсмен утомлюється, тим більше впевнене тримання йому необхідно, а значить - і більше довга колодка. У цьому випадку колодка коротшає в порівнянні із твердими мазями не на 20 див, а на 15 або всього 10 див.

НОВІ ТЕНДЕНЦІЇ В КОНЬКОВОЙ ТЕХНІЦІ

На початку цього літа (1998) я робив аналіз техніки кожного зі членів нашої національної команди. Я витратив кілька тижнів, спостерігаючи відеозапис кращих у світі біатлоністів і лижників, і зрівняв їх з нашими власними кращими спортсменами. За багато годинників спостереження я виявив кілька тенденцій.

Тенденція 1

Коньковая техніка значно змінилася починаючи з Олімпійських Ігор 1994 року в Лилехаммере. Перемога Алъшгорда в 30-кілометровій гонці в Лилехаммере змусила задуматися багато голів, і ефективність його техніки змінила з тих пор погляд на технічну підготовку кращих лижників миру. Ця тенденція зв'язана в основному з ПОЛОЖЕННЯМ ТІЛА під час поштовху й поняттям КОМПРЕСІЇ (стиску).

Тенденція 2

Тривалість циклу в кращих лижників майже не змінилася, але значно змінився відсоток часу циклу, у якому м'яза лижника працюють інтенсивно. Тепер кращі лижники відпочивають відносно більше під час їхнього циклу, а працюють відносно меншу частку циклу, чим вони робили це 4 роки назад.

Тенденція 3

Ефективність техніки практично не залежить від антропометричних параметрів тіла. Два лижники, що мають дуже ефективну техніку, але обладающие різними антропометричними параметрами, не сильно відрізняються друг від друга на лижні візуально. Якщо розходження занадто очевидні, виходить, один з них або обоє, імовірно, мають деякі проблеми в техніку, які працюють проти них.

Тенденція 4

Гладкий і керований рух не має на увазі, що хтось ходить на лижах більш ефективно, ніж той, хто виглядає “небагато диким”. Це обумовлено дуже важливою тенденцією 1 (положення тіла протягом циклу й поняття стиску). Якщо “дикий” людина, здається, витрачає впустую зайву енергію на рухи рук або ніг, але положення його тіла більш ефективно, ніж у лижника із гладким і керованим рухом, але менш ефективним положенням тіла, то “дикий”, швидше за все, витрачає набагато менше зусиль під час всієї гонки. У найкращому разі, потрібно мати й гладкий, ефективний рух, і гарне положення тіла, але положення тіла набагато важливіше.*

Тенденція 5

Винос рук далеко вперед перед поштовхом - не найефективніший прийом. (Снову внаслідок тенденції 1, що буде пояснена нижче.)

Тенденція 6

Довжина ціпків дуже критична для досягнення найбільшої технічної ефективності й залежить від типу тіла. Правильна довжина ціпків визначає невимушеність або, навпаки, труднощі у виявленні й почутті ефективного положення тіла. Т>еперь давайте обговоримо ці тенденції й розглянемо їх разом, щоб зрозуміти, що потрібно робити. Моя пропозиція: подивитеся відеозапису деяких із кращих лижників миру й при читанні цієї статті дивитеся на екран телевізора. Тоді буде набагато легше бачити й почувати зауваження й висновки, які я роблю. Я запропонував би, щоб ви подивилися відео другої чоловічої гонки по системі Гундерсена на чемпіонаті миру 1997 року в Тронхейме. Я думаю, що для вивчення техніки це - краще, ніж перегляд гонок з Нагано через складність трас у Японії. Ніде у світі більше немає трас, подібних тим, що були в Нагано, так що я вважаю, що це не краще джерело для вивчення техніки. Якщо у вас немає відео конкретно із Тронхейма, то подивитеся на Бьорна Далечіні й Томаса Альшгорда збоку (напевно, автор мав на увазі вживую - прим. перекладача). Якщо у вас є відео із Тронхейма, подивитеся фрагмент, де Дали йде по стадіоні. На цьому фрагменті найкраще видні ці тенденції. Якщо у вас є відеозапису біатлону, то подивитеся будь-яку стрічку з Оле Эйнаром Бьорндаленом або Фроде Андерсеном за останні пару років. Перед тим як продовжити, я хочу ще раз підкреслити, що техніка - це тільки одна зі складові швидкості в лижних перегонах. Якщо подивитися гонку на 50 км у Нагано, то можна побачити, що Кристиан Хоффман, що, мабуть, має менш ефективну техніку, чим багато хто із кращих лижників миру, проте, зумів виграти бронзову медаль у найбільш престижному виді. Це обумовлено декількома факторами, найважливіший з яких - це талант. Але для того, щоб невідомий лижник виграв медаль в 50-кілометровій гонці на Олімпійських іграх, також потрібна й деяка удача, відмінні лижі, коротше, повинен бути його день! Гарна техніка - це як рум'яна скоринка або глазур на пирозі. Але, напевно, ті великі, які перемагають постійно, усі мають ефективну техніку як загальну рису. Є лижники, подібні Хоффману або авторові ще однієї несподіваної медалі австрійців Маркусу Гандлеру, які мають талант і форму, але бідують ще в декількох речах, якщо не мають такої ефективної техніки, як у великих лижників. Гарна техніка - це “звільнена швидкість”, і кращі лижники стають найбільш вільними. Це той компонент, що робить їх кращими. Я буду обговорювати кожну тенденцію й спробую зв'язати все в повну картину так, щоб ви відчули ці тенденції й вийшли на лижню з гарними ідеями в пам'яті.