Громадянське суспільство та політична культура: теоретичнийі прикладний аспекти

На процес політичної соціалізації також мають суттєвий вплив власне політичні чинники. Залежно від сили дії, їх можна розподілити на головні (глибинні), які справляють найбільший вплив, і другорядні (поверхові), які менш важливі. Так, глибинні чинники впливають на найсуттєвіші зміни у політичних процесах, їхні найважливіші показники й характеристики. Поверхові ж торкаються лише окремих аспектів політичних процесів. Виділення чинників політичної соціалізації має відносний характер. В одній ситуації вони відіграють важливу роль, в іншій - можуть не відігравати жодної. Нові чинники політичної соціалізації породжує, в першу чергу, діяльність політичних суб'єктів. Тому саме люди, їхні ідеї й уподобання, мрії, потреби, інтереси і взагалі будь-які властивості виступають головними спонуками до політики. Прикладом постійно діючих чинників може служити соціально-економічний стан суспільства.

Більшість досліджень доводять, що позитивне ставлення до обраних президентів і урядовців, набуте в дитинстві, з'являється згодом і продиктоване партійною ідентифікацією. Вважають, що перші досвіди політичної соціалізації - найглибші. Вплив первинних чинників завжди є вирішальним. Американський політолог Кеннет Превітт в своїй роботі «Політична соціалізація» виокремлює три типи таких впливів. По-перше, це вплив подій, які суттєво позначаються на житті всього суспільства. Це, наприклад, війна, революція тощо. Так, «помаранчева революція» в Україні призвела до зміни політичного життя, вплинула на політичну активність усіх верств населення. По-друге, політична соціалізація визначається подіями, які зачіпають не все суспільство, а лише ту групу, до якої належить політичний суб'єкт. Так, у США в 60-х роках ХХ століття сформувалась специфічна група молоді, яка брала активну участь в антивоєнному русі та в боротьбі за громадянські права. Сучасні українські студенти також, як і їхні однолітки 60-х років, перебувають у стані «психологічної готовності до протесту», який періодично виливається в акції непокори владі й адміністрації навчальних закладів, чи навіть у зіткнення з органами правопорядку, як це було в Києві та Львові в 2001 році. По-третє, це події власної біографії. Вирішальними в політичній соціалізації можуть стати такі, що не мають безпосереднього відношення до політики. Це працевлаштування, весілля, народження дитини, військова служба тощо.

Як власне політичні виступають такі чинники, які визначають процес політичної соціалізації зсередини політичної системи: характер політичного режиму, зміст політичних норм, якість політичної інформації тощо. Основними їхніми характеристиками виступає політична компетентність та інформованість, яка проявляється в ставленні до виборів, рівні знань щодо виборчого законодавства та його проблем чи недоліків, спосіб одержання та збору електоральної інформації, рівень політичної довіри до органів влади, політичних партій і окремих лідерів.

Так, дані соціологічних досліджень свідчать про досить високий, напередодні виборів 2006 року, рівень готовності молоді щодо участі в них. Зокрема, 56% громадян віком 18-28 років планували «обов'язково» і 20% «радше за все» прийти на виборчі дільниці; лише 11% на момент опитування остаточно вирішили не брати участі у виборах. Реально у виборах 2006 року взяли участь 69% українських громадян, з них - молоді віком від 18 до 28 років, близько - 60%. Це майже цілком збігається із рівнем електоральної активності населення і, зокрема, участі молоді на попередніх парламентських виборах і є трохи нижчим за показник її участі у виборах Президента України, коли частка виборців серед молоді становила близько 70%. Загалом же рівень електоральної активності молоді у виборах 2006 року виявився дещо меншим за очікуваний. Переважна частина молодих виборців підтримала партії та блоки, чиї програми наголошують на цінностях вільного підприємництва та ринку, пріоритетності демократичних свобод [211]. Не другорядною є й політична визначеність, тобто самоідентифікація з політичною партією чи партійним блоком, участь у діяльності партій чи громадських об'єднань, використання різних форм впливу на політичні й соціальні процеси.

Політичні чинники виступають необхідними й суттєвими, стійкими й повторюваними зв'язками у процесі політичних відносин і діяльності, функціонуванні і розвитку політичного життя. Не можна не враховувати локальних умов зростання людської особистості в родині та найближчому оточенні. Саме через них відбувається процес засвоєння політичних ролей. Водночас інститути соціалізації (сім'я, школа, оточення) можуть діяти по-різному, дисонувати між собою. Виникає питання, чий внесок найважливіший, чий вплив найсильніший, що трапиться, якщо вони вступлять у конфлікт, тобто, як та в яких пропорціях вони взаємодіють між собою.

Важливим для політичної соціалізації є місце помешкання: селище, обласний центр, столиця. Чим вищий рівень урбанізації, тим швидше та ефективніше відбувається процес соціалізації. Надалі соціальне середовище буде впливати на формування родини, професійної кар'єри, стилю життя. Мешканці столиці дуже відрізняються від мешканців інших типів поселення. Розвиток соціальної сфери, розташування навчальних закладів, забезпечення житлом у різних типах поселення створюють нерівні можливості та умови життєдіяльності. Ці нерівні умови, в свою чергу, спричиняють диференціацію життєвих стратегії та життєвих шляхів з урахуванням і особливості праці людей в різних типах поселень. Тому не всі потенційно перспективні молоді люди можуть реалізувати себе в політичній сфері. Можна відзначити, що зафіксовані дистанції між досягнутими та наявними результатами різних галузей життєдіяльності, впливають і на самооцінку пройденого етапу життя [372, с. 72Ї79]. Важливо згадати актуальний фактор маргіналізації, коли людина раптово змінює своє соціальне середовище, відповідно відбувається злам в її політичних цінностях, орієнтаціях, однак згодом вона адаптується до запропонованих новим середовищем умов.

Серед перелічених вище неполітичних факторів слід назвати також цінності, установки та орієнтації індивіда в політиці, тобто те, що визначає політичну поведінку людини. Але їх можна віднести швидше за все до психологічних факторів. Наприклад, уявлення про державний лад, діяльність політичних партій, характер ідеології тощо. Політичні орієнтації є «продуктом» тих процесів у соціально-політичній психології, які визначають спрямованість суспільно-політичної поведінки людей. Вони становлять собою уявлення людей про відповідні до їхніх потреб цінності політичної діяльності і прийнятні для них засоби досягнення цілей [79, с. 287].

Важливе значення для формування політичної культури молоді мали сучасні процеси розробки, прийняття і реалізації нової Конституції України. Слід зазначити, що цей процес був довготривалим і супроводжувався обговоренням, у ході якого виявилися різні підходи до окремих положень Конституції. Зокрема, активно дебатувалися питання про назву нашої держави (Україна, Республіка Україна, Українська радянська республіка), про форму державного правління (президентська або парламентська), про структуру Верховної Ради (одно - чи двопалатна), про місце і призначення прокуратури, Рад народних депутатів у системі органів державної влади, про необхідність відмови від імперативних депутатських мандатів, гостро стало питання розподілу влади та інші. З метою широкої і всебічної апробації розробленого проекту Конституції, Президія Верховної Ради Української РСР прийняла постанову від 18 березня 1991 р. «Про проведення республіканської конференції на тему «Концепція і принципи нової Конституції Української РСР», яка виробила ряд цікавих і конкретних рекомендацій. Таке широке обговорення, суттєві законодавчі новели, які відбилися на сутності багатопартійності (ст. 15, 36), соціального партнерства (ст. 44), проведення зборів, мітингів, демонстрацій (ст. 39), не могли не позначитися на політичній соціалізації молоді. Цей чинник має велике історико-політичне значення, він спричинив появу нових форм політичної соціалізації.

Не менш важливе значення в політичній соціалізації має геополітичний чинник. Події і явища кінця XX ст. виявилися в тому, що сталися кардинальні зміни в геополітичній ситуації у світі. У новому геополітичному просторі кінця XX ст. з'явився ряд нових держав, серед них - Україна. Як новостворена держава, Україна відразу засвідчила прагнення віднайти свою геополітичну ідентичність, усвідомити себе в глобальному цивілізаційному контексті, визначитися з власними пріоритетами, національними інтересами, виробити стратегію й тактику їхньої реалізації.

Крім того, зміна поведінки молодих людей також відбувається під впливом дії багатьох суб'єктів, які називають «агентами», або «інститутами» політичної соціалізації, через діяльність яких застосовується вплив зовнішніх факторів. Стосовно окремої людини вони мають об'єктивний характер.

Щодо розуміння сутності агентів процесу політичної соціалізації проаналізуємо більш детально два наступних аспекти. По-перше, це ціннісно-нормативна структура суспільства, яка містить усталений комплекс таких явищ як принципи, норми, установки, що обумовлюють політичну діяльність. По-друге, це суспільна система, з якою пов'язані цілком конкретні політичні спільності: організації, групи, верстви молоді. Обидва аспекти взаємопов'язані між собою, що й призводить завдяки їх дії до сутнісних перетворень у політиці, з'ясуванні ролі молоді в інноваційних змінах.

Відповідно до виконуваних ролей, агенти політичної соціалізації поділяються на політичні й неполітичні, первинні та вторинні тощо. До політичних агентів відносяться різноманітні політичні інститути, політичні еліти і лідери, групи інтересів, молодіжні громадські організації тощо. Неполітичними агентами виступають сім'ї, групи однолітків, інститути навчання, трудові колективи, засоби масової інформації, професійні і жіночі організації, культурні і спортивні об'єднання тощо. Вся сукупність цих агентів утворює систему, яка за допомогою політичних механізмів прагне контролювати та направляти політичну поведінку молоді.

Оскільки політична соціалізація здійснюється на первинному та вторинному етапах, то й самих агентів соціалізації умовно поділимо на таких, які здійснюють первинну і вторинну соціалізацію, щоб полегшити аналіз їх діяльності. Термін «первинна» відноситься до всього, що складає безпосереднє або найближче оточення молоді. Первинне середовище не тільки ближче до неї, але і найважливіше для її формування, тобто воно стоїть на першому місці за ступенем значущості. Це, перш за все, члени родини, друзі, сім'ї, однолітки, викладачі, лідери молодіжних громадських організацій, тренери, лікарі та інші.

Агентами вторинної соціалізації виступають представники трудових колективів, навчальних закладів, армії, правоохоронних органів, церкви, держави, засобів масової інформації, політичних партій, суду тощо. Вони належать до тих, хто за впливом на молодь стоїть на другому місці. Контакти з цими агентами відбуваються рідше і вони менш тривалі, а їх дія, як правило, менш глибока, ніж первинних агентів. Вторинними групами є також формальні організації, офіційні установи тощо.

Агенти первинної соціалізації виконують певні ролі, однак мають різний статус. Наприклад, батьки, по відношенню до дитини знаходяться в позиції людини, яка навчає. Однолітки ж поміж собою рівні, але й серед них виділяються лідери. У цьому середовищі можливі порушення етичних принципів і соціальних норм, помилкові рішення. Тобто, батьки та однолітки постійно впливають на дитину в протилежних напрямах, і другі можуть звести нанівець зусилля перших. За соціологічними даними однолітки за впливом на своїх друзів стоять на щабель вище батьків. Цінним для нинішнього покоління є можливість проводити час у колі друзів - 49, 9 % [372].

Крім того, агенти первинної соціалізації можуть замінювати один одного, а вторинної - ні. Пояснюється це тим, що перші є універсальними, а другі - спеціалізованими. Так, наприклад, взаємозамінними є функції батьків і однолітків. Але цього не можна сказати про інститути вторинної соціалізації, оскільки вони вузько спеціалізовані: суддя не може замінити менеджера або викладача. Агенти первинної соціалізації, навпаки, універсальні. На відміну від батьків, що закладають базисні цінності і довготривалі цілі, однолітки більше впливають на тимчасову поведінку своїх друзів.

Відмінність між двома типами агентів соціалізації полягає також у тому, що агенти вторинної соціалізації одержують заробітну платню за те, що виконують свою роль, а агенти первинної соціалізації роблять це за своїм суспільним призначенням.

Відомо, що політична соціалізація молодої особистості починається з родини. Остання не тільки впливає на політичні орієнтації, але й формує активного або пасивного учасника політичного процесу. Саме родина визнається усіма дослідниками основним носієм культурних зразків, успадкованих з покоління в покоління, а також необхідною умовою соціалізації особистості. Родина в своєрідній формі відображає, відтворює всю сукупність суспільних відносин, вона має активний вплив на всі сфери життя. Сьогодні батьківська родина залишається найважливішим інститутом соціалізації молоді. Наприклад, згідно досліджень Інституту соціології НАН України родині цілком довіряють 61,44% молоді, переважно довіряють - 31,36%, зовсім не довіряють - 2,87%, переважно не довіряють - 2,83% [211]. Тобто, сім'я залишається найважливішою складовою життя молодої людини.

Але родина вже не володіє тією абсолютною владою, на яку вона претендувала в попередні роки. Якщо в 1995 році для 95% молоді сім'я була найважливішою серед життєвих цінностей, то в 2008 році, як ми бачимо, вже для 61,44%. Батьківський авторитет вже не є непорушним для 61,44% молодих людей, тепер на місце заборони і примушення приходить переконання. Але все ж таки авторитет родини ще є достатньо високим. Він значною мірою пояснюється тим, що саме від найближчого оточення молоді люди отримують підтримку у випадках виникнення життєвих проблем. Так, 56% респондентів звертаються за допомогою до батьків, 15% - до друзів, тоді як до державних установ - лише 0,6% [372].

Отже, від стану родини як агента, здебільшого, в кінцевому рахунку залежать стабільність і політичний розвиток суспільства.

У науковій літературі йде мова й про вплив на процес політичної соціалізації молоді груп однолітків. Слід зазначити, що близьким, хоча й не тотожним поняттю «агенти» є поняття «соціальне оточення», під яким розуміємо однолітків, друзів, знайомих, мікросоціальне оточення. Відмінність між ними полягає в тому, що інститути соціалізації більш потужні у соціалізаційному значенні, але лише за умов їх адекватного сприйняття. Вони відіграють другорядну, але все ж важливу роль у процесі соціалізації. Соціальне оточення, на відміну від відносно стабільних інститутів соціалізації, більш мобільне, активне, мінливе. Нарешті, окремі агенти соціального оточення - друзі, кохані дівчина або хлопець, викладачі, представники адміністрації - можуть значно активізувати механізми соціалізації (наприклад, через оптимізацію спілкування чи залучення в нові види діяльності), що буває неможливо здійснювати в межах традиційних інститутів. Ці групи впливають на політичні орієнтації молодих людей по ряду напрямів. Так, наприклад, групи однолітків часто виступають джерелом інформації про суспільні і політичні події. Адже багато повідомлень засобів масової інформації спочатку відбиваються через громадську думку і лише потім засвоюються членами групи. Остання впливає на життєві позиції підлітків [107, с. 347Ї355].

Важливою складовою успішної політичної соціалізації молоді є передача їй соціокультурних надбань попередніх поколінь. Знання про навколишній світ, його сприйняття, відповідні трудові навички внаслідок цього стають основою для подальшого поступу все нових і нових поколінь. Освіта відіграє важливу роль у соціалізації молодої політичної людини. Освітня діяльність є важливим агентом політичної соціалізації молоді, спостерігається зростання бажаючих підвищити свій освітній рівень [107, с. 53]. Цьому сприяють нові соціально-політичні умови України, долучення до Болонського процесу. За даними Українського інституту соціальних досліджень - 70% молодих людей, на сьогодні хотіли б мати більш високий рівень освітньої підготовки; 37% вказали на те, що це дало б їм змогу розраховувати на престижнішу роботу, а 30% - розраховувати на більш високу платню. В цілому молодь прагматично підходить до свого майбутнього, має надію на обрану професію. Для більшої впевненості вона бажає одержати вищу освіту (51,4%), вивчити іноземну мову (30,4%), навчитися працювати на комп'ютері (29,5%), набути навички ведення бізнесу, вміння мислити та діяти в умовах ринкової економіки (27,7%), отримати правову підготовку (14,6%) [337].

Зокрема, вищі навчальні заклади дедалі більш стають могутнім фактором відродження нації, виховання у молоді національної свідомості і самосвідомості, професійної і гуманітарної національної політичної культури сучасного фахівця. У вищому навчальному закладі не тільки відбувається професійне становлення особистості, але й формується громадянин, повноцінний суб'єкт суспільно-політичного життя, майбутній лідер виробництва, політик, громадський діяч. Молоді люди вивчають цілий комплекс гуманітарних, соціально-політичних дисциплін, які допомагають їм орієнтуватися у суспільному житті, заснованому на політичній та ідеологічній багатоманітності.

На етапі юності та зрілості актуалізується такий вторинний агент політичної соціалізації молодої людини як трудовий колектив. Трудовий колектив є сукупністю осіб, об'єднаних спільністю професії. У ньому задовольняється природна потреба людини в спілкуванні і перевірці своєї політичної позиції, захисті політичних інтересів.

На сьогодні переважають демократичні форми відстоювання трудовими колективами своїх соціально-економічних і політичних інтересів. Однією з форм є членство в різних громадських професійних організаціях, наприклад, у профспілкових організаціях. 98,5% молоді є членами профспілкових організацій, 65% - членами молодіжних організацій. Основними причинами цього є, з одного боку, децентралізація управління і посилення автономності підприємств, з іншого - відсутність якісних змін в системі економіки, порушення господарських зв'язків, безробіття, тарифів тощо [366].

Важливим агентом процесу політичної соціалізації молоді є засоби масової інформації За результатами соціологічного опитування вони відіграють помітну роль в політичному самовизначенні молодих людей. Найбільшу довіру вони висловили засобам масової інформації у такому порядку: телебаченню довіряє 64 %, радіомовленню - 56 %, а газетам - 51 % [90].

Одним із важливих агентів політичної соціалізації слід вважати політичні партії. Партія є інститутом, який представляє інтереси різних верств громадян і служить своєрідним ланцюгом між громадянським суспільством і державою. В процесі своєї діяльності політичні партії прямо і безпосередньо виконують функції політичної соціалізації молоді, формуючи у неї властивості і навички участі у відносинах з владою.

Так, наприклад, партії в своїх програмах дають політичні орієнтири для молодих громадян і роблять їх участь в політиці організованою. Створюючи припартійні молодіжні громадські організації, партії залучають молодь до активної політичної діяльності під своїми гаслами. Сучасний етап росту політичної активності молоді пов'язаний із кампанією виборів Президента України 2004 року та парламентських 2006 року. Перебіг і напруженість виборчої кампанії не могли не відбитись на стані молодіжного руху в цілому, провідним вектором якого є об'єднання навколо основних кандидатів на пост Президента України. Особливо рельєфно таку позиційність видно на прикладі припартійних організацій і молодіжних філій різних партій. Формуючи й виховуючи політичні кадри, партії сприяють політичній соціалізації. Вони прагнуть до забезпечення спадкоємності кадрів і постійного їхнього оновлення.

Крім того, важливим чинником залучення молоді до участі в суспільних процесах є функціонування різних громадських молодіжних організацій. Відомо, що внутрішня готовність до політичної активності реалізується лише у тому випадку, коли людину організовують, залучають до певних дій. Тому без спеціальної організаторської роботи важко підняти активність молоді. На початку ХХІ століття визначається зростання громадсько-політичної активності молоді. Участь молоді в молодіжних організаціях збільшилась у період з 1994 до 2008 роки приблизно на 7%, а також зросла й зацікавленість молодих людей політикою (? 5% у той же період). Процеси, пов'язані з розбудовою держави, значно змінили політичне життя українського суспільства. З одного боку, реформується політична система, з іншого - якісно змінюються її складові, частиною яких є молодіжний рух [127].

Триває поглиблення процесу становлення структур громадських молодіжних та дитячих об'єднань на регіональному рівні: на початок 2008 року було зареєстровано 2800 обласних та районних організацій, тоді як наприкінці 1998 року їх було трохи більше 1500. Якщо ж взяти до уваги ще й регіональні структури Всеукраїнських об'єднань, то їхня кількість упродовж останніх п'яти років зросла втричі [211].

Відбувається активний процес звернення молодих українців до релігії. Як свідчать статистичні дані, істотно збільшилася частка молоді, яка вважає себе віруючими, з 18,2% у 1998 році до 23% у 2008 році. Серед тих, кого політика зовсім не цікавить, найбільші частки належали членам релігійних організацій (33,6%). При цьому відновлення позицій релігійних об'єднань, з одного боку, є реакцією на попередню тотальну секуляризацію суспільного життя, а з іншого - відбиває нинішнє зростання численних негараздів нашого буття й прагнення молодих людей знайти духовний притулок. Це зумовлює співіснування у ставленні до релігії, або як до певної моди, або як до глибокого переконання. При цьому лише незначна частина молодих людей перебуває під постійним впливом певних церков, участь же в релігійному житті більшості молоді обмежується епізодичними та випадковими відвідуваннями храмів [211].

Результатом впливу всіх зазначених агентів політичної соціалізації є підвищення зацікавленості молоді політичним процесом. Якщо порівнювати дані соціологічних опитувань, проведених у травні 1995 та в червні 2008 років, то виявляється, що частка тих, хто «ситуативно» цікавиться подіями політичного життя (ті, хто відповідає «цікавлюся, коли вони мене стосуються») істотно зменшилася з 51 % у 1998 році до 29 % у 2008 році, на 8 % стало більше тих, хто вибрав варіант відповіді «зовсім не цікавлюся», і на 14 % зросла частка респондентів, які обрали варіант відповіді «намагаюся бути в курсі справ». Тобто можна відзначити, що за останні вісім років сталася помітна «поляризація» молоді залежно від рівня інтересу до політики. Стало більше тих, хто нею не цікавиться зовсім, і тих, хто проявляє до політичного життя помітний інтерес [211].

Агенти політичної соціалізації є постійними супутниками життя людини і значною мірою зумовлюють її можливості в засвоєнні і ефективному втіленні стандартів політичної культури.

Отже, молодь формує свої погляди, переваги, відношення до політики на перетині конкуруючих процесів, для яких характерні власні пріоритети в тлумаченні політичних цінностей і поведінкових стандартів. Це показує, що політична соціалізація завжди існує як сукупність конкретних механізмів навчання молодої людини способам політичної участі, що формуються на основі досконало визначених культурних цінностей і стандартів

Політична соціалізація молоді - це інтегрування індивіда у політичну систему завдяки збагаченню його політичним досвідом попередніх поколінь, зафіксованим, власне, у політичній культурі. Під час взаємодії особистості з політичною системою виникають два взаємодоповнювальні процеси. З одного боку, система самовідтворюється, рекрутуючи і навчаючи нових членів. Політична соціалізація в цьому процесі відіграє роль механізму збереження політичних цінностей і цілей системи, дає можливість зберегти наступність поколінь у політиці. З іншого боку, вимоги політичної системи (її цінності, норми й зразки поведінки) інтерналізуються в структурі особистості. Внаслідок соціалізації формується політична свідомість особистості, її поведінка, відбувається становлення молодої людини як громадянина, активного учасника політики.

Становлення демократичної інфраструктури політичної соціалізації потребує пошуку шляхів його формування та впровадження в життя. Але цей процес пов'язаний з певними труднощами, що виникають в період реформування політичної системи. Це, по-перше, подолання системної кризи процесу політичної соціалізації, що потребує необхідних ресурсів: фінансово-економічних, правових, кадрових тощо. По-друге, складним є пошук чинників стабільного розвитку політичної соціалізації. Усе вищезазначене можливе лише за умови розробки адаптованої до українських реалій наукової концепції соціалізації та практичних можливостей її запровадження. Тож, і реалізація виявлених проблем потребує глибокого аналізу сутності політичної соціалізації, визначення особливостей її здійснення в сучасній Україні.

Що ж являє собою політична культура сучасної України, які її особливості та вплив на формування громадянського суспільства і соціальної, демократичної, правової держави? Аби її вплив став дійсно відчутним, дієвим, громадяни мають навчитися жити в умовах високого рівня відносин з іншими політичними суб`єктами в економічній, соціальній, духовній сферах, в умовах демократичного суспільства. Вони мають орієнтуватися в сучасних політичних процесах, виробити своє відношення щодо існуючих політичних структур й інститутів, партій тощо. Здійснити кардинальні трансформації в цьому відношенні за короткий відрізок часу складно, бо наша політична свідомість і культура тривалий період свого розвитку перебували під впливом тоталітаризму. Великої шкоди формуванню політичної культури завдали тоталітарні методи особистої влади, командно-бюрократична система управління. Все це стало живильним середовищем для формування комчванства, авторитаризму, бюрократизму, культу особи, адміністрування, волюнтаризму, розриву ідей, подвійної моралі, для витіснення з гуманітарної культури загальнолюдських цінностей і досягнень. Ці деформації формували етатистський тип політичної культури, не спрямований на формування громадянського суспільства та гуманного типу держави.

Не дивно, що суспільна свідомість неоднозначно і сьогодні сприймає саме поняття «політична культура». Дослідження показали, що більшість опитаних (53,8%) під політичною культурою розуміють, насамперед, їхні когнітивні компоненти: знання політичних інститутів суспільства, програм і цілей суспільно-політичних партій і рухів, їхніх лідерів, соціальних установок. 11,8% опитаних вкладає у цей термін своє уявлення про політичну культуру. Вони вважають, що політична культура визначається, насамперед, характером та рівнем цивілізованості між особистісного спілкування в процесі політичної діяльності. Майже вдвічі більше опитаних (20,7%) розуміють під політичною культурою характер політичної поведінки людей.

Одним із показників політичної культури є рівень інтересу до політики. Наше суспільство ще декілька років тому було досить зацікавлене політикою. 64,6% громадян вважали, що інтерес до політичного життя є обов`язком. Водночас майже третина громадян (30,7%) вважали це особистою справою кожного, стверджуючи, що цей інтерес не варто ні заохочувати, ні забороняти. Лише 2,1% опитаних переконані, що заняття політикою - це марна втрата часу.

Звичайно, що такий досить високий рівень зацікавленості політикою є ознакою розвиненого громадянського суспільства. Але ж воно у нас лише формується. Тому такі показники ми вважаємо не стільки високим рівнем політичної культури суспільства, скільки психологічною потребою бути причетними до того, що відбувається в сучасній Україні. Важливо, щоб громадяни були інформовані й обізнані відносно цінностей громадянського суспільства, яке спільно з соціальною, демократичною, правовою державою робить людину гідною своєму призначенню. Ідея громадянського суспільства має свою історію, вона пронизує діяльність всіх структур й інститутів, що його утворюють. Участь громадян в їхній роботі сприятиме як задоволенню якнайширших потреб, так і просуванню самого громадянського суспільства по шляхам удосконалення.

Найважливішим з них є шлях демократизації суспільства. Але сьогодні, коли владним структурам та їхнім представникам, а, подекуди, і профспілковим організаціям, не довіряє більшість населення, виникає реальна безпека дискредитації самої ідеї демократії як тієї перспективи, якої прагне більшість людей в усіх країнах світу.

Аналіз політичного життя країни і політичної культури громадян свідчить, що демократія найчастіше асоціюється з рівністю всіх громадян перед законами і політичними свободами. Більшість людей пов`язують демократію також із покращенням економічних умов і подоланням соціальної нерівності. Але останнім часом менша кількість громадян бачить в демократії панацею від корупції та безробіття. Лише 27% населення вважають, що за умов демократії проблеми України будуть розв`язані, тоді як у 1991 році їх було 35-40%. А станом на червень 2008 року 90,6% респондентів, опитаних Центром О. Разумкова, вважають, що для успішного розвитку українській державі необхідне гарантування державою соціального захисту громадян [90].

Демократизація важко стверджується як у свідомості, так і в політичній культурі, але принциповий вибір громадян щодо демократичних орієнтирів розвитку досить стабільний. В той же час декларовані демократичні орієнтації відносно ринкових перетворень суперечать існуючим стереотипам масової свідомості. Більшість населення вважає, що саме держава може захистити людину від економічної і соціальної кризи, але, водночас, від держави більшість населення готова отримувати необмежену заробітну плату. Для більшості наших співвітчизників зрівнялювальний підхід щодо розподілу матеріальних благ, залишається актуальним. Дані стереотипи політичної свідомості використовуються певними антиреформаторськими силами з метою гальмування ринкових трансформацій. Дані приклади свідчать про велику роль, яку відіграє політична культура в демократичних перетвореннях.

Але в нашому суспільстві дедалі становиться більше людей, які вважають себе некомпетентними щодо сутності і способів затвердження демократії. За нашими власними спостереженнями та шляхом бесід з`ясовано, що навіть керівні кадри місцевих органів влади, депутати місцевих органів самоврядування недостатньо обізнані як відносно вище зазначених положень, так і розуміння актуальності формування громадянського суспільства. Це сталося внаслідок відсутності політичної освіти як цієї категорії громадян, так і тих, хто не є депутатом або керівником місцевого рангу. Рядові громадяни ще менше обізнані щодо названих проблем, тому і їхня політична культура знаходиться на нижчому рівні. Саме ця категорія населення, погляди якої до кінця не визначилися, становить основну соціальну базу, за яку йде боротьба політичних сил нашого суспільства. Від того, яка політична культура буде властива більшості населення, залежить подальший розвиток і громадянського, і політичного суспільства.

За влучним виразом Федерико Майора, демократія полягає в тому, щоб навчити людей «мистецтву спільно мислити самостійно». За умов справжньої демократії даним мистецтвом має володіти кожен. Формування демократичного громадянського суспільства залежить від прихильності якнайширших верств населення до ідеалів демократії, від їхньої активної участі в усіх сферах політичного, соціального і культурного життя, від толерантності до відмінностей поряд з повагою щодо суспільної думки більшості, від наявності демократичних інститутів і мудрого політичного керівництва.

З огляду на зазначене, набуває актуальності становлення політичного ринку демократії, завдяки якому відбувається обмін між громадянським суспільством і державою. Громадянське суспільство активно ініціює впровадження в життя принципів і норм демократії, а держава створює «правила гри» у вигляді правового поля, що забезпечує і гарантує демократичні ініціативи суспільства.

Важливим аспектом громадянської культури є політичні уподобання громадян під час виборчої кампанії щодо політичних структур (партій або рухів). Саме така її особливість у розвиненому громадянському суспільстві, чого не можна ще ствердно сказати про наше. Громадяни України здебільшого орієнтуються поки що на особистість політика, або на програми партій.

Президентські вибори в незалежній Україні показали, що політичні інститути суспільства ще достатньо не розвинені, а тому виборці орієнтувалися на особистість, довіряли зовнішній агітації і пропаганді більше, аніж партіям і рухам, які висували своїх кандидатів. Взагалі, щодо цього, то наша політична культура занадто сприйнятлива до підтримки ідей і думок Заходу щодо нас самих, довіряє їм інколи більше, аніж своєму здоровому глузду.

З точки зору стабільності держави та суспільно-політичного життя небезпечним симптомом є утворення «політичного вакууму» в певних регіонах країни. Сьогодні невелика кількість громадян пов`язують себе з діяльністю партій. В умовах, коли жодна з конституційних партій не має підтримки населення, зростає загроза політичної нестабільності та появи на політичній арені авторитарних правителів і безвідповідальних угруповань (клік, камарілій). Серйозність цієї загрози в умовах, коли недостатньо розвинені демократичні інститути і наявний низький рівень політичної культури визначається тим, наскільки ефективно здатні функціонувати владні структури і наскільки високий рівень готовності населення щодо різних форм соціального протесту, і, перш за все, протесту з приводу погіршення економічного стану, зниження життєвого рівня населення.

Однак та ситуація, що різко знизився життєвий рівень населення, може змінитися на краще. Гірше, що з свідомості людей поступово витравлювалося таке поняття, як «багатий». Тобто, не лише фактично, а й психологічно держава витравила з свідомості людей саму думку щодо багатства і благополуччя, досить високого рівня доходів, можливості своїми силами та інтелектом створити нормальні умови життя, відмовитися від неякісних послуг і товарів тощо.

У більшості населення сформувалася споживацька психологія, тому вони вимагають від держави пільг, субсидій, дотацій тощо. Завдання ж держави полягає в тому, щоб створити умови, завдяки яким кожна людина може досягти необхідних їй матеріальних і духовних благ. За певних історичних умов державі було вигідно формувати у населення споживацьку психологію, бо це тримало його в покорі.

У сучасний період така психологія гальмує формування високого рівня відносин в політичній, економічній, соціальній і духовній сферах, стримує ініціативу громадянського суспільства щодо упорядкування держави на правових, соціальних, демократичних засадах. Однак швидко звільнитися від такої психології важко, бо значна частина населення її ще сповідує, займає пасивну позицію.

Завдання полягає в тому, щоб держава створила відповідне правове поле, виступила гарантом нових умов взаємодії громадянина, суспільства і держави, що визначить і відповідний рівень економічної і політичної культури населення.

Цементуючим елементом політичної культури слід вважати політичний світогляд, що становить частину загального світогляду окремої людини, окремої групи або іншої соціальної спільності. Великий вплив на характер політичних орієнтацій, симпатій і антипатій людей справляє пануюча в суспільстві система світоглядних позицій і ціннісно-нормативних настанов, фундаментальні погляди на людину, суспільство і світ в цілому.

На когнітивному рівні характер політичної культури більшості людей України можна визначити як розходження між бажаним і дійсним - своєрідне роздвоєння оцінок дійсності. З одного боку, демократія і суверенітет, як свідчать соціологічні дослідження, вважаються великою цінністю, усвідомлюються більшістю населення як необхідна умова та мета реформування суспільства і держави. В той же час рівень очікувань, викликаний ейфорією від проголошення незалежності та крахом старої системи, суперечить можливостям задоволення цих очікувань. Конфлікт між повсякденними потребами та інтересами з реальними умовами життя гостро переживається населенням і на емоційному рівні породжує байдужість, апатію, ненависть, агресію. Вони, в свою чергу, негативно впливають на суспільну свідомість і викликають у суспільстві пошук внутрішніх і зовнішніх ворогів. Це знову стримує розвиток, зупиняє увагу суспільства на малоефективних проблемах.

Власне, в умовах демократизації нашого суспільства політична культура виступає як культура відносин між керованими і керуючими, культура додержання прав і обов`язків кожним громадянином, культура законності, міжнаціональних відносин, ставлення до жінки, як культура політичної влади тощо. Політична культура демократії вимагає від кожного громадянина самостійності й відповідальності, визначення політичної компетентності й розвиненої правосвідомості, але головне - відносно високого морального рівня, духовної культури.

Демократична політична культура - це, перш за все, сприяння демократії, участь у її розвитку, в громадському житті, особливо в економічній і соціальній галузях.

Формування громадянського суспільства передбачає становлення адекватної політичної культури. Це і є мета оновлення суспільства і умова цього процесу. Відбувається становлення такої культури суперечливо. З одного боку, в процесі перебудови не завжди враховується реальний стан політичної культури, можливості її трансформації в демократичному напрямі. Внаслідок того ряд рішень щодо формування нової політичної системи, нових ідей вступає у суперечності з реально існуючим рівнем політичної культури. Це знижує ефективність рішень і законів, що приймаються, а в деяких випадках призводить до конфліктних, непередбачених наслідків.

З іншого боку, для розв`язання нових завдань необхідно радикально змінити політичну культуру населення. Але розв`язання цього завдання гальмується через недосконалість багатьох політичних і правових структур, догматизм, не розробленість політичної науки, розрив між наукою та ідеологією, бездуховність частини населення, панування архаїчних моральних настанов тощо.

Тим часом становлення політичної культури, адекватної громадянському суспільству, передбачає оновлення політичної ідеології, звільнення її від догматизму, ілюзорних та утопічних уявлень. Необхідне також відродження й утвердження у свідомості людей політичних і соціально-моральних цінностей, свободи і гідності особи, соціальної рівності і справедливості, інтернаціоналізму і патріотизму, демократичної та правової держави і т.п. Актуальним є формування дбайливого ставлення до політичного і культурного минулого, історичного досвіду боротьби за соціальне і національне визволення, відновлення прогресивних традицій.

В умовах системної політичної й економічної кризи, що охопила українське суспільство на тлі світової валютно-фінансової кризи, різко посилилися внутрішні та зовнішні виклики самому існуванню держави. В цій ситуації, як ніколи, актуалізується потреба в суспільно-політичній стабілізації та національній консолідації, дієвим чинником яких ми вважаємо подальший розвиток інституціоналізованого громадянського суспільства. Динаміка його формування останніми роками характеризується переважно позитивними тенденціями. Однак, суттєвими залишаються й проблеми, які уповільнюють подальше зростання громадської активності та перешкоджають ефективному використанню великого потенціалу недержавних організацій для захисту прав і реалізації законних інтересів громадян. Найгострішими з них із огляду на необхідність впровадження демократичних принципів, методів і підходів є вкрай низька участь громадських організацій у процесі підготовки, публічного обговорення та прийняття політичних рішень; невиправдане зволікання з розгортанням системного інформування населення про існуючі організації громадянського суспільства та їхню діяльність; неадекватність вітчизняного законодавства про громадські організації європейським стандартам регулювання організаційно-правових засад їхнього функціонування та недостатність і невизначеність фінансової бази діяльності суб'єктів громадянського суспільства.

Не дивлячись на такі суттєві перепони, громадянське суспільство не лише розвивалося та інституціоналізувалося, а й покращувало свої позиції, про що йдеться в рейтингах незалежних міжнародних організацій. Наприклад, за оцінкою авторитетного рейтингу міжнародної незалежної організації «Freedom House» Україна тривалий час за рівнем реалізації політичних прав і громадянських свобод отримувала оцінку лише «частково вільної» країни. Але за останні п'ять років її рейтинг піднявся та утримується на рівні оцінки «вільної» країни. Важливо, що такі позитивні зміни підтверджуються і нашими громадянами. Понад 65% опитаних вважають, що сьогодні вони можуть вільно висловлювати свої політичні погляди. А ще п'ять років тому кількість опитаних щодо цієї позиції становила близько 55% [420].

Високу функціональну готовність громадянського суспільства в сучасній Україні також підтверджують дослідження «Freedom House» - «Nations in Transit», які оцінюють різні напрями демократичного розвитку перехідних країн за шкалою від 7 (найгірша) до 1 (найкраща) бала. Тож, за його даними, оцінка розвитку громадянського суспільства в Україні значно покращилася від 4,75 балів у 1998 р. до 3,00 балів у 2005 р. та 2,75 балів у 2006, 2007 та 2008 роках поспіль. Саме за напрямом «Громадянське суспільство» Україна продемонструвала найбільший поступ та, відповідно, показала найкращий рейтинг. У той же час за іншими напрямами дослідження «Nations in Transit» її рейтинги нижчі і виглядають так: «Рейтинг демократичного розвитку» (тобто, середній загальний показник, інтегрований на основі інших) - 4,25 бали, «Національне демократичне управління» - 4,75 бали, «Виборчий процес» - 3,00 бали, «Незалежні медіа» - 3,50 бали, «Місцеве демократичне управління» - 5,25 бали, «Судова система та незалежність суддів» - 4,75 бали, «Корупція» - 5,75 бали [429]. При цьому застосовуються наступні критерії визначення вказаного рейтингу розвитку громадянського суспільства: кількісне зростання неурядових організацій, їхня організаційна спроможність та фінансова стабільність, правове й політичне оточення, в якому вони функціонують; розвиток незалежних професійних спілок та участь груп захисту інтересів у політичному процесі.

Показово також, що стабільний рейтинг розвитку громадянського суспільства «Nations in Transit» в Україні на відмітці в 2,75 бали є значно кращим порівняно з іншими пострадянськими країнами, окрім країн Балтії. Аналогічний показник за 2008 р. складає у Вірменії - 3,50 бали, у Грузії - 3,50 бали, у Молдові - 3,75 бали, у Киргизстані - 4,50 бали, в Азербайджані - 5,25 бали, у Казахстані - 5,50 бали, Російській Федерації - 5,50 бали, у Таджикистані - 5,50 бали, у Білорусі - 6,50 бали, у Туркменістані - 7,00 балів, в Узбекистані - 7,00 балів [428].

Найсуттєвішою особливістю розвитку громадянського суспільства можна визнати його здатність до ініціювання демократичних змін у державі. Громадянське суспільство є основою держави, його становлення відбувається з утвердженням останньої. Громадянське суспільство утворюють вільні громадяни з високим рівнем політичної, економічної, соціальної культури, які спільно з державою формують розвинені правові відносини заради спільного блага. Сутність громадянського суспільства, на нашу думку, саме й полягає в забезпеченні прав людини, яка має гарантоване право вільного вибору тих чи інших форм економічного і політичного буття, ідеології, світогляду, а також можливості вільно висловлювати свої думки і погляди.

Усвідомлення та засвоєння особою системи цінностей демократичного громадянського суспільства передбачає формування у неї основ громадянської культури. Відтоді, коли вперше Чарльз Едвард Мерріам (1874-1953 рр.), фундатор чиказької школи політичних досліджень, використав у одному з проектів дослідження психологічних та соціологічних аспектів політичної поведінки термін «громадянська культура», їй як феномену стали приділяти важливу роль в усіх сферах життєдіяльності суспільства.

Варто зазначити, що більшість зарубіжних науковців розглядають громадянську культуру як модифікацію політичної культури, а громадянина як учасника політичного процесу, в той час як життєвий простір громадянина набагато ширший. Також, громадянська культура розглядається як структурна характеристика громадянського суспільства та демократії, яка визначає громадянську й життєву позицію, соціальну зрілість та суспільно-корисну діяльність особистості, її готовність до ефективного розв'язання завдань громадянської освіти у процесі професійної діяльності на основі сформованих знань, умінь, навичок, ціннісних орієнтацій, професійно важливих якостей та здібностей. Громадянська культура - це глибоке усвідомлення своєї належності до певної держави, почуття громадянської гідності, відповідальності й обов'язку, здатність рішуче відстоювати суспільно-державні цілі в складних ситуаціях. Якісним проявом наявності громадянської культури, на наш погляд, є надбання громадянином таких знань, на основі яких формуються уявлення про форми і способи здійснення його ролей у політичній, правовій, економічній, соціальній і духовній сферах. Від особистості потребують громадянських умінь та досвіду участі у соціально-політичному житті, а також прояву громадянських чеснот, як-от: норм, установок, цінностей та якостей, притаманних громадянину демократичного суспільства.

Громадянська культура є дзеркалом громадянського суспільства. Як різновид політичної культури, вона, звичайно, є її вищим щаблем і передбачає, що суб'єкти політичного процесу в своїй діяльності керуються, насамперед, інтересами всього суспільства і саме йому підпорядковують свої часткові, корпоративні цілі, що дії цих суб'єктів спрямовуються на дотримання громадянського консенсусу і здійснюються в межах правової держави. Можна вважати, що це політична культура громадянського суспільства, яка передбачає єдність громадянських прав і обов'язків. Вона визначається не тільки правовими, але й етичними чинниками політичної діяльності.

У сучасній Україні громадянське суспільство стало природною потребою, чинником реалізації економічних, соціальних і духовних потреб громадян, залучання приватної сфери до реалізації дедалі зростаючих потреб і інтересів різних соціальних верств населення. Це пояснюється традиційним тяжінням громадян України до демократії, відчуттям природної європейськості. Сьогодні воно представлене, окрім політичних партій, понад 100 конфесіями, 1012 громадськими академіями наук і науковими товариствами. Діють також десятки професійних, жіночих, молодіжних, спортивних, ветеранських, екологічних об'єднань. Якщо в 2000 році в Україні було зареєстровано понад 1300 всеукраїнських і близько 13 тис. місцевих громадських організацій, то на початок 2009 року кількість офіційно зареєстрованих в Україні громадських всеукраїнських організацій сягнула 293990 77. Також залишається решта незареєстрованих об'єднань, груп, які уособлюють і реально задовольняють найрізноманітніші інтереси громадян. У порівнянні з країнами Заходу це небагато - одне громадське об'єднання на 156 мешканців країни, - але водночас більше, ніж в Білорусі і Російській Федерації. Хоча, на думку експертів, більшість зареєстрованих в Україні організацій існують лише формально, або функціонують епізодично. За різними оцінками активні і постійно діючі громадські організації становлять лише 8-9 відсотків від їхньої загальної кількості, або близько п'яти тисяч організацій. Відповідно до існуючих міжнародних критеріїв, до активних відносяться організації, що працюють не менше двох років і мають досвід виконання двох або більше проектів та є відомими на регіональному рівні.

Початки громадянського суспільства, ще до відчуття незалежності та вже з нею, злет громадянськості у найбільш активних громадян засвідчили потенційні зміни в політичній культурі, тяжіння до демократичних цінностей, стабільної демократії в Україні. Перші п'ять років незалежності підтвердили зміни в політичній культурі. Майже третина громадян вважали за потрібне перехід до ринку, схвалювали розвиток приватного підприємництва; більше половини опитаних позитивно відносилися до передачі у приватну власність дрібних підприємств; 40,7%- вважали найкращим шляхом розвитку для України розширення зв'язків у рамках СНД 66, с. 10.

Розвиток політичної свідомості і громадянської культури українського суспільства вже на початку ХХІ століття дозволили зафіксувати наступні кількісні характеристики цього процесу. Частка громадян України, які цілком схвалювали розвиток приватного підприємництва, зменшилася до 16,3%; передачу у приватну власність дрібних підприємств схвалюють 43,7% респондентів, що свідчить про розчарування в чисто ринкових методах управління економікою держави і, як свідоцтво підвищення довіри до державного управління - 46,2% вважають за необхідне поєднати державне управління і ринкові методи в управлінні економікою; лише 10,9% громадян бачать перспективними зв'язки України у рамках СНД; 29,3% опитаних вважають першочерговим вектором розвиток зовнішньополітичних відносин України зі східнослов'янським блоком (Росія, Білорусь) [240].

Сьогодні нові характеристики громадянської культури можна висловити наступними показниками. В ієрархії суспільно-значимих цінностей для українських громадян найбільш вагомими є стабільність, порядок, добробут, справедливість. Очевидним є запит на правовий порядок і впорядкованість, рівень та якість життя.

На жаль, в силу багатьох об'єктивних і суб'єктивних обставин або мляво, або з великою амплітудою коливань спостерігаємо ставлення до таких цінностей демократії, як підприємництво і самоврядування. Це свідчить, з одного боку, про слабкий авторитет і низьку дієздатність інститутів громадянського суспільства, з іншого - про домінування патерналістсько-авторитарних настроїв. Приватне підприємництво так і не змогло легітимізувати себе в очах українських громадян як соціально відповідальна сила суспільства. Серед населення посилюється негативне сприйняття економічної ситуації. Переважна більшість громадян характеризують економічну ситуацію в країні як погану, не стабільну. Високі темпи інфляції завдали шкоди більшості населення, зневілювали деякі попередні піднесення в національній економіці.